Демографічні та соціально-культурні аспекти розвитку єврейських громад південноукраїнського регіону в другій половині ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Демографічні та соціально-культурні аспекти розвитку єврейських громад південноукраїнського регіону в другій половині ХІХ століття

Анотація

У статті робиться спроба дослідити демографічні аспекти формування єврейських громад південноукраїнського регіону, їх модернізація та виникнення, пов'язанихз цим, соціально-культурних впливів. Ключові слова: євреї, міграція, спільнота, модернізація, реформа

Протягом століть історію нашої землі, разом з українцями, творили й інші етноси - поляки, татари, литовці, болгари, греки, серби, німці тощо. Свій слід залишив і єврейський народ, який тут, від початку перебування існував у поліетнічному середовищі, одночасно формуючи етнічну множинність. Відтак, окреслення єврейської перспективи історії краю дає нові можливості для розуміння особливостей економічних і соціальних процесів та явищ в Україні другої половини ХІХ ст. З цих позицій, дослідження шляхів, форм та чинників формування єврейських громад регіону є досить актуальним.

У рамках вітчизняної історіографічної традиції дотепер залишаються недостатньо висвітленими питання визначення міграційних шляхів формування громад півдня, кількісного наповнення міграційного потоку, більшість аспектів усього комплексу українсько-єврейських взаємин, оцінка внеску єврейства в економічний і культурний розвиток краю. Відтак, метою цієї статті є окреслення загальних демографічних і соціально-культурних аспектів формування та модернізаційного розвитку єврейських громад міст південноукраїнського регіону.

Демографічний аспект. Упродовж першої половини ХІХ ст. зростання кількості єврейського населення більшості міст краю, зокрема Катеринославу, забезпечувалося природними чинниками. Однак у другій половині століття природні чинники поступилися міграційним і єврейська громада стрімко поповнювалася за рахунок вихідців із білоруських, польських і литовських міст і містечок Шклов, Слонім, Мінськ, Могильов, Білосток, Орша, Вільно, Заславль, Радомишль, Ковно, Бобруйськ, Речиця, Шепетівка, Слуцьк тощо. Цей напрям міграції був провідним і зберігався до кінця 1880-х рр. [1, 1-193]. У бік східної частини краю міграційний потік поступово зменшувався, перетинав Дніпро вже вузьким струмком і до Слов'яно- сербського й Маріупольського повітів майже безслідно зникав [2; 3]. Навіть у 1914 р. частка єврейського населення Слов'яносербського повіту не перевищувала 1,7 %, обіймаючи за кількістю місце після молдавського етносу (2,4 %) [4, паг. 2, 247]. Крім того, протягом 1860-90-х рр. єврейські громади поповнював невеликий міграційний потік з півночі та північного сходу України, з міст Полтава, Переяслав, Чернігів, Чорнобиль, Київ, Тараща, Заславль [1]. Кількість єврейського населення поступово зменшувалася в напрямі із заходу на схід, різко зростаючи лише в Ростові-на-Дону, де 1863 р. становила трохи більше 2 тис. осіб, або 10 % населення міста [5, 14,39-40]. Із міркувань обмеження розселення євреїв, з 1880 р. цей регіон вже був закритий для них, а з 1887 р. - виключений зі складу межі осілості. Протягом 1860-70-х рр. прискореними темпами зростало єврейське населення Маріуполя (у 4,47 рази) та Ростова-на-Дону (у 3,23 рази) і звичайними - інших, у середньому в 1,5-1,9 раз. У 1880-90-і рр. особливо швидкими темпами збільшувалося єврейське населення промислових центрів - Катеринослава (6,15 раз), Олександрівська (5,9 раз) і Маріуполя (2,85 раз). Прошарок єврейства серед населення губернії загалом зріс з 3,16 % у 1881 р. - до 4,8 % 1897 р., а серед населення міст, відповідно, з 15,3 % до 26,6 % [6, 16,42-43зв.,83зв.-86,101; 7, 15,ХШ-Х^І,150; 8, 17,497,499].

Єврейське населення Херсонської губ. перевищувало кількість єврейства Катеринославщини. Це було пов'язано із більшою економічною привабливістю регіону, особливо, з огляду на комерційні можливості портів Одеси, Херсона, Єлисаветграда та Миколаєва. З 1857 до 1881 рр. чисельність євреїв у губернії збільшилася вчетверо (з 55 до 212 тис.), а до 1897 р. ще в півтора рази - до 339 тис. У той же час відносна частина єврейського населення в губернії з 1881 до 1897 рр. майже не змінилась: 12,7 %, проти 12,43 % [7, 19,42,78-78зв.,83зв.,89; 8, 17,497,499]. Найбільші єврейські громади були в Єлисаветграді, Херсоні, Александрії, Ананьєві, Бобринці [9, V 2, 130].

Єврейська громада Одеси (найбільша в регіоні) утворювалася вихідцями з міст і містечок Волині, Г а- личини, Поділля та Білорусі [5, 65-77] та впродовж першої половини ХІХ ст. зросла у 70 разів - з 244 осіб - до майже 15 тис. (або 17 % населення в 1850-х рр.), а 1897 р. досягла 34 % населення міста [9, V 15, 378; 10, 62]. Демографічний чинник відігравав надзвичайно важливу роль: за рахунок мігрантів, досить швидко та кардинально змінилася вікова, професійна, освітня структура єврейського населення Одеси й навколишніх міст.

Розвиток і модернізація громад. Після ліквідації кагалів (1844 р.), євреї мали приписуватися до певної громади, де євреям дозволялося мешкання. Громада була інституціоналізована і офіційно вважалася формою суспільної (станової) організації єврейства. Невід'ємною приналежністю громади, її ідентифікуючою ознакою були інститути громади: релігійно-обрядові (синагога, молитовний будинок, поховальне братство); релігійно-освітні (талмуд-тора, хедер); соціально-благодійницькі (богадільні, безкоштовні лікарні, їдальні тощо). Тож, провідним фактором, який визначав культурний стан громад, був рівень їх інституціонального розвитку. Він залежав від економічного стану євреїв громади, що корелювався з рівнем господарського розвитку регіону загалом.

У середині ХіХ ст. окремі общини були настільки бідними, що не мали коштів навіть на утримання рабина. М. Гурович - «учений єврей при новоросійському губернаторові» (радник з єврейських питань) - тричі, за дорученням М. Анєнкова 1854 р., О. Строганова 1856 р. і П. Коцебу 1861 р., ревізував, населені євреями, міста, містечка й агроколонії генерал-губернаторства. Ревізія виявила явища глибокого економічного, культурного занепаду та повного свавілля олігархічної верхівки громад [11, 75]. Не дивно, що у звітах М. Гуровича зафіксовано і зростання впливу хасидизму - нової на той час народної релігійної течії, що внаслідок непідлеглості ані владі, ані традиційній громаді, вважалася небезпечною [12, 73-78; 13, 8]. За таких умов більшість громад була не тільки не готова, а й нездатна до модернізації власними силами.

Між тим, постають питання: у чому мала бути виражена модернізація єврейської громади; які процеси слід розуміти як модернізаційні; які зміни в житті єврейської громади були модернізаційними? На наше переконання, у якості модернізаційних процесів логічно було б розглядати зміни в організації, формах, методах і цілях діяльності інститутів громади, поширення світської освіти, політизацію громадських рухів та прийняття євреями нової, буржуазної (християнської) моделі соціальної поведінки. Безперечно, ці зміни були б неможливі без їх провідників, якими стали представники національно-свідомого інтелектуального прошарку єврейського підприємницького класу.

Заможні й освічені, так звані «бродські євреї» (вихідці з містечка Броди в Австрії, а також з Німеччини), прихильники т. зв «прогресивного юдаїзму», стали фундаторами й ініціаторами найбільш успішних модернізаційних змін, що відбувалися в єврейській громаді Одеси. Обізнаний у тонкощах одеського єврейського життя, письменник М. Бен-Амі (Рабінович) вважав, що галицькі євреї виконували позитивну культуртрегерську функцію. Будучи найбагатшими й найосвіченішими, вони «відігравали головну роль у громаді, були керівниками усіх найкращих єврейських громадських установ» [14, 66]. Більшу частину ортодоксального крила громади складали незаможні євреї, що походили з місцевих єврейських агроколоній, невеликих містечок Поділля і Білорусі, де також панував традиціоналізм. Ортодоксальність єврейської бідноти базувалася на соціально-економічному ґрунті. Утворюючи клієнтсько-акцепторську частину системи внутрішньогромадської соціальної допомоги, єврейська біднота була життєво зацікавленою у збереженні як громади, так і всіх її інститутів у незмінному вигляді. демографічний громада культурний європейський

Різке зростання чисельності єврейської громади, разом зі зростанням соціальної диференціації та пауперизації, надзвичайно обтяжували донорсько-патро- натну частину громади. В пошуках форм організації громадського життя, підтриманим владою, реформістським лідерам громади вдалося здійснити важливі кроки соціального та гуманітарного характеру, створити частково або повністю секуляризовані громадські інститути й установи: декілька талмуд-тор, з викладанням світських дисциплін, товариств взаємної допомоги, що перебирали на себе соціальні функції громади, організувати діяльність секулярних товариства з поширення технічних знань «Труд» (1864) та відділення Товариства з поширення грамотності серед євреїв (1867) тощо [15, V. IX, 377-385; 16]. Модернізаційні прагнення виявлялися й у посиленні контактів із християнським соціумом. Так, одеські євреї матеріально допомагали християнській Стурдзівській богадільні сердобольних сестер, грецькому братству, а на православний Великдень євреї жертвували більше половини грошей і незліченну кількість яєць, хліба і м'яса православним церквам [15, V IX, 384]. Це був жест міжконфесійної та міжнаціональної згоди і доброї волі. Повагою серед одеських євреїв користувався й православний архієпископ Димитрій, який прагнув встановлення нормальних стосунків між євреями та християнами, рішуче засуджуючи погромне насильство. Коли він помер, поховальну процесію супроводжував чисельний натовп євреїв та рабин С. Швабахер. Останній пізніше присвятив архієпископу окрему брошуру панегіричного характеру [17, 204].

Схожі процеси відбувалися і в єврейській громаді Єлисаветграда. На 1870-і рр. тут утворилося реформаційне ядро із заможних інтелектуалів. Насамперед, це підприємці Г. Когон (неформальний лідер громади), його брат О. Когон, батько і сини Рейсери, Тарно- польський, Л. Шкловський, С. Гінзбург, Горфінкель, Х. Слободський, Золотарьов, лікарі Й. Цеткін, Загорський, Розенштейн, рабин Г. Шапіра, адвокати Л. Покрасов, М. Беренштейн, батько і син Тьомкіни [18-20].

Була реформована талмуд-тора, відкрити нові навчальні заклади тощо. Через своїх представників, переважно купця Г. Когона, громада встановила зв'язки з впливовими представниками петербурзького єврейства К. Висоцьким, А. Заком, із німецьким представництвом «Alliance israe'lite universelle», берлінським відділенням банку Ротшильдів - Блайхрьодербанком, що належав у той час Г. Блайхрьодеру [18, 16зв.; 19, 21-24,30,39,46]. Останній, через свій банк, був фінансовим конфідентом О. Бісмарка. Якщо ж згадати вельми специфічну цікавість Ротшильдів до тонкощів європейської політики, то багата уява здатна намалювати заманливі історичні картини.

Єврейство, в міру свого впливу, брало участь у житті тогочасного громадянського суспільства і ставало учасником його організацій. Так, під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр., у Єлисаветграді, ініціативою міської думи й за підтримки жителів міста, був створений комітет для збирання коштів на виготовлення теплих речей для армії. До складу комітету, з-поміж 18 осіб, увійшли поважні представники єврейської громади: Й. Йоффе, С. Йоффе, Ш. Заславський, Й. Цеткін. Всього ж близько 30 % коштів були зібрані і надані єврейською громадою [21, 24-26]. Тоді ж у місті було створено і громадське «Піклування для нужденних сімей воїнів», до якого увійшли лідери громади, купці Г. Когон та С. Горфінкель. Четверо представників єврейської громади пізніше були представлені до нагород за внесок у діяльність цих організацій [21, 47-49,66-67,68-70,91-92].

Неабияку роль у розвитку єврейської громади Херсона відіграв Ф. Блюменфельд (1826-1896), який більше 30 років обіймав посаду казенного рабина Херсона і був громадським рабином єврейських колоній губернії. Добре обізнаний з єврейським питанням, він репрезентував місцеву єврейську громаду на рабинських конференціях у Петербурзі, сприяв розповсюдженню тодішніх єврейських російськомовних видань в агроколоніях Херсонщини, якими опікувався [15, V 1, 273]. За настійливої підтримки Ф. Блюменфельда, у херсонській громаді, протягом 1860-70-х рр., вдалося змінити систему навчання в талмуд-торі, скоротити релігійні дисципліни, збільшити світські, відкрити ремісниче відділення тощо.

Однією з перших ознак модернізаційних процесів в Катеринославській громаді стали поява і подальше збільшення кількості єврейських учнів у світських навчальних закладах: від одного учня гімназії в 1850-х рр. - до майже 40 % у 1880-х. Упродовж 1850-70-х рр. світська освіта стала навіть модною й популярною в середовищі заможного катеринославського єврейства. Заснування першої катеринославської талмуд-тори у 1857 р. уможливило секулярну освіту також і для незаможних верств громади .

Адептами, ідеологами, рушіями і спонсорами модернізаційних змін на Катеринославщині також були фінансово-підприємницькі кола: А. Тарговицький, Й. Бар- зовський, В. Леванда, І. Оршанський, М. Майдансь- кий, Ш. Станіславський, П. Штейн (ці двоє останніх, імовірно, були найзаможнішими) та інші, які групувалися навколо хоральної синагоги [22, 127/51]. Заснування у 1870-80-х рр. декількох, підконтрольних цим достойникам, благодійницьких інституцій, перетворення талмуд-тори на ремісниче училище, введення світських дисциплін у програми хедерів було результатом того, що новим лідерам вдалося змінити принципи надання соціальної допомоги, упорядкувати розподіл коштів громади та суттєво обмежити свавілля і звузити вплив старої олігархічної верхівки. Це було важливо, оскільки витрати на утримання цих інститутів у 1890-х рр. сягнули 75 тис. руб., з яких 48 тис. надходили саме від коробкового збору [15, V. IX, 591-592].

З 1890-х рр. найбільш впливовою групою громади стають сіоністи. Для забезпечення ефективного ідеологічного впливу в громаді, сіоністи потребували авторитетної кафедри, тому в 1891 р. ними було відкрито молитовний будинок «Огаль Яаков» («Намет Якова»). Значну роль у його діяльності відігравали М. Усишкін і В. Леванда. Після запрошення у 1899 р. на посаду рабина Ш. Левіна, напрямок трансформації катеринославської громади набув вираженого національно-орієнтова- ного забарвлення. Певним завершенням модернізацій- ної течії можна вважати запрошення у 1909 р. на посаду рабина Л. Шнеєрсона. Хоча сіоністська частина громади, на чолі з інженером Ш. Палеєм, спочатку виступила проти цього, але згодом питання було врегульоване.

Перші вагомі результати модернізаційного розвитку єврейських громад краю наочно далися взнаки вже у 1870-ті р. Провідним виявом їх стало завершення трансформаційного руху єврейських громад міст краю від старих, орієнтованих на кагальний зразок, соціо- культурних моделей - до нових, реформованих, урбаністичних, європейських моделей соціальної організації. Характерним для цього періоду був процес переходу влади в громадах від рабинсько-олігархічної верхівки - до фінансово-промислових і підприємницьких кіл. Погромна хвиля 1881 р. спричинила кризу просвітницької модернізаційної парадигми. За цих умов, представниками крайового модернізованого єврейства (Л. Пінскером, П. Смоленскіним, М. Усиш- кіним, С. Палєєм, М. Майданським, С. Станіславсь- ким та ін.) було започатковано розробку нової концепції національного розвитку, орієнтованої на побудову національної держави, «правоохоронного притулку», що отримала подальший ідеологічний та організаційний розвиток у вигляді сіонізму як ідеології та суспільної практики. Перехід до сіоністської парадигми модернізації був наслідком недостатніх результатів реалізації просвітницької ідеї на теренах Росії.

У рамках сіонізму стало можливим віднайти шляхи компромісу між традиціоналістами і реформаторами в межах єдиної громади, через створення множинності центрів суспільного впливу та збереження цілісності громади на основі етнорелігійної ідентичності, а також внаслідок остаточного розподілу сфер економічного впливу. Вперше серед лідерів громад з'явилася єврейська інтелігенція. Традиційні інститути громади, як виявилося, мали достатній трансформаційний і адаптивний потенціал, зберегли структурно-інституціональну цілісність, та на цьому грунті успішно модернізувалися.

Література

1. Держархів Дніпропетровської обл., ф. 193, оп. 3, спр. 123.

2. Держархів Донецької обл. (далі -- ДАДО), ф. 211, спр. 5-7, 9-11, 19-20.

3. Ежегодник-справочник Славяносербского уездного земства на 1914-й год. -- Луганск, 1914.

4. Скальковский А.А. Ростов-на-Дону и торговля Азовского басейна 1749--1863 г. -- Екатеринослав, 1865--1866.

5. ДАДО, ф. 211, оп. 1, спр. 4.

6. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. -- Т. XIII: Екатеринославская губерния. -- СПб., 1903.

7. Держархів Одеської обл. (далі -- ДАОО), ф. 5, оп. 1, спр. 1528.

8. Материалы для истории антиеврейских погромов в России: в 2 т. -- Т. 2. -- Пг.; М., 1923.

9. Encyclopaedia Judaica. -- Vol. 1--22 / Ed. by F. Skolnik. -- New York; Jerusalem; Thomson Gale, 2007.

10. Скальковский А.А. Записки о торговых и промышленных силах Одессы в 1850 году // Записки Императорского русского Географического общества. -- Кн. 4. -- СПб., 1865.

11. Лернер О.М. Евреи в Новороссийском крае. Исторические очерки. По данным из архива бывшего Новороссийского генерал-губернатора. -- Одесса, 1901.

12. РГИА, ф. 821, оп. 8, д. 2.

13. РГИА, ф. 821, оп. 8, д. 8.

14. Бен-Ами М. Воспоминания о старой Одессе. Мое пребывание в Талмуд-Торе и Сиротском доме (1868--1870) // Еврейская старина. Трехмесячник еврейского историко-этнографического общества. -- Т. VII. -- Пг., 1914.

15. The Jewish Encyclopedia: A descriptive record of the History, Religion, Literature and Customs of the Jewish People of the Earliest Times / Ed. by I. Singer. -- New York; London, 1901--1906. -- XII Vols. and a Guide to Contents.

16. ДАОО, ф. 680, оп. 1, спр. 2.

17. Кауфман А. За много лет. Отрывки воспоминаний старого журналиста //Еврейская старина. -- 1913. -- Т. VI.

18. Держархів Кіровоградської обл. (далі -- ДАКО), ф. 18, оп. 13, спр. 7.

19. ДАКО, ф. 18, оп. 13, спр. 8.

20. Держархів Херсонської обл. (далі -- ДАХО) ф. 1. оп. 1, спр. 45.

21. ДАХО, ф.1, оп. 1, спр. 51.

22. Труды экспедиции, снаряжённой Императорским вольным экономическим и Русским географическим обществами для исследования хлебной торговли и производительности в России. -- Т. ІІ. -- Вып. 2. -- СПб., 1870.

Размещено на Allbest.ru