Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Формування і доля вищого командного складу РСЧА
• 1.1 Система відбору, навчання і підготовки вищого командного складу РСЧА у 20-30 х. рр.
• 1.2 Репресії проти командного складу РСЧА та їх наслідки
• Розділ 2. Вищий командний склад Червоної армії в роки Другої світової війни
• 2.1 Радянський генералітет в початковий період Другої світової війни (1939-1942 рр.)
• 2.2 Оцінка діяльності вищого командного складу Червоної армії в звільненні України та на завершальному етапі Другої світової війни
• Висновки
• Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність дослідження.

Проголошення сучасної незалежної Української держави стало початком глибоких змін у розвитку історичної науки. Відхід від застарілих стереотипів, напрацювання нових підходів і оцінок, відкриття для дослідників архівних фондів створило реальне підґрунтя для дослідження раніше заборонених чи сфальсифікованих проблем.

Напередодні 75-річчя початку Другої світової війни безумовно актуальним є дослідження досвіду та діяльності такої специфічної соціальної і професійної групи як вищий командний склад Червоної армії, під керівництвом якого була здобута перемога у війні з нацизмом. Вивчення особливостей формування радянського генералітету і тих змін, які відбулися у цій професійній групі напередодні та під час війни, дозволить краще зрозуміти, чому Червона армія терпіла військові невдачі у 1941-1942 рр. та чим зумовлені наступні перемоги.

Метою роботи є комплексне дослідження на основі критичного опрацювання документальної бази та узагальнення існуючих історіографічних даних, процес формування радянського генералітету в роки Другої світової війни

Для досягнення мети у роботі поставлено наступні завдання:

· виявити та проаналізувати історіографічні доробки та джерела поставленої проблеми;

· визначити обставини формування і виховання вищого командного складу Червоної армії напередодні Другої світової війни;

· з'ясувати вплив репресивної політики сталінського режиму на долю і професіоналізм радянського генералітету;

· прослідкувати динаміку професійного розвитку радянської військової еліти впродовж війни;

червона армія вищий командний склад

· визначити внесок генералітету Червоної армії у перемогу в Другій світовій війні.

Об'єкт дослідження - вищий командний склад Червоної армії напередодні і в роки Другої світової війни.

Предмет дослідження - формування та еволюція генералітету ЧА як соціально-професійної групи.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 30 - середини 40-х років ХХ століття, що зумовлені періодом професійного формування та становлення радянського генералітету.

Наукова новизна. На основі вивчення різних джерел та критичного опрацювання історіографічних праць, у роботі здійснена спроба проаналізувати становлення та еволюцію розвитку вищого командного складу Червоної армії напередодні та в роки Другої світової війни.

Методологічну основу роботи склали принципи історизму, об'єктивності та неупередженості до трактування подій. У процесі дослідження були застосовані хронологічний та порівняльний методи аналізу.

Джерельна база дослідження. Основними джерелами для написання бакалаврської роботи стали збірки опублікованих архівних та інших документів і матеріалів, мемуарна література. Важливими з цієї групи джерел є опубліковані архівні матеріали, збірники партійних документів [12]. Документи, присвячені армії, а також опубліковані директиви і накази Ставки, бойові документи, що стосуються особливостей діяльності всіх родів радянських військ широко використовувалися при написанні роботи.

Власне бачення проблем воєнної тактики, стратегії, міжособистісні взаємини висвітлюють мемуари полководців, радянських генералів, зокрема О. Василевського [4], Г. Жукова [8], К. Рокоссовського [25]. Для кращого розуміння становища німецької армії у роботі використовуються мемуари німецького генерал-полковника Г. Гудеріана [7].

Наголосимо, що інформація, яка міститься в мемуарах, відображає реальну дійсність того часу суб'єктивно, адже автори даних праць були безпосередніми учасниками подій, і мали власні переконання, крім того, вони писали свої спогади після війни, коли окремі деталі могли стертися з пам'яті чи призабутися. З огляду на це, матеріали мемуарів ми намагалися підтвердити чи спростувати, порівнюючи їх з іншими джерелами. Зрозуміло, що у мемуарах присутні відверті штампи радянської пропаганди. У спогадах Г. Жукова "Воспоминания и размышления", ми прослідковували його вплив на виробленні стратегічної політики, як заступника Верховного Головнокомандуючого, його взаємини і оцінки інших генералів.

Спогади О. Василевського цікаві, насамперед, думками про діяльність Ставки Верховного Головнокомандування, Генерального штабу. Мемуари К. Рокоссовського являють собою військові мемуари в повному розумінні цього слова.

Історіографія проблеми дослідження. До тематики про генералітет Червоної армії зверталися радянські, російські та українські дослідники.

Насамперед, у роботі були використані узагальнюючі праці як: "Великая Отечественная война: победители и побежденные" [19], "Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття" [31], "Україна в полум'ї війни 1941-1945" [32]. Дані праці містять важливий фактологічний матеріал про окремі періоди війни, вміщено накази, директиви командування, довідки про радянських генералів. На основі здобутків сучасної вітчизняної науки досліджуються дискусійні проблеми Другої світової війни.

Важливою складовою історіографічної бази є монографічні роботи та наукові статті, автори яких на основі залучення широкого кола джерел торкаються спірних моментів становлення і розвитку радянського генералітету.

Праці сучасних російських вчених С. Мінакова [18], А. Корольченка [11], Ю. Рубцова [26, 27], В. Щукина [33], В. Бешанова [1, 2, 3] цінні тим, що на основі залучення різного роду джерел висвітлюють динаміку розвитку радянського генералітету впродовж війни та дають характеристику окремим полководцям. Сучасна українська історіографія в особі А. Жив'юка [24], Р. Гули [6], О. Малютіної [16], О. Маслова [17] та ін. висвітлює окремі аспекти діяльності радянської військової еліти, зокрема її роль в проведенні стратегічних операцій на території України.

Важливою групою історіографічних праць є наукові статті у фахових журналах, зокрема видання: "Архіви України" [5], Новая и новейшая история [27], "Український історичний журнал" [17]. Статті науковців, вміщені у збірниках наукових конференцій та фахових виданнях вищих навчальних закладів України, зокрема статті Ш. Рамазанова [23], Р. Гули [6], О. Малютіної [16], Д. Табачника [30], Є. Козія [10]. Автори даних праць досліджували конкретні проблеми розвитку військових сил Червоної армії та безпосередньо вищих військових кадрів.

Можемо зробити висновок, що дослідження ролі та місця генералітету Червоної армії у роки Другої світової війни викликає зацікавлення у істориків. Разом з тим суперечливість фактологічних даних щодо різних сторінок життя і діяльності вищих командних кадрів Червоної армії роблять означену тему цікавою для сучасної історичної науки.

Практичне значення роботи полягає в тому, матеріали дослідження можуть стати основою для подальшого вивчення поставленої проблеми. Матеріали роботи можуть бути використані при розробці та проведенні лекцій, семінарських занять, на засіданнях історичних гуртків, будуть корисними учням середніх шкіл, а також у підготовці наукових робіт з історії Другої світової війни.

Структура роботи побудована за проблемно-тематичним принципом, відповідає поставленій меті та завданням дослідження, складається з вступу, двох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

Розділ 1. Формування і доля вищого командного складу РСЧА

1.1 Система відбору, навчання і підготовки вищого командного складу РСЧА у 20-30 х. рр.

Жодна армія не зможе існувати без командного складу. Як у мирний, так і у військовий час війська потребують вмілого управління, яке здійснюють командири всіх ступенів на різних щаблях армійської діяльності. Управління військами при веденні бойових дій має бути дуже чітким, кваліфікованим, а це залежить від того, хто ними керує, від професійної підготовки, військової освіти, бойового досвіду та особистих якостей командуючого.

Поняття "командний склад" вперше стало вживатися в Робітничо-селянській Червоній армії (РСЧА) в 1918 році. Усі типові стройові посади були розділені на 4 групи командного складу: молодший, середній, старший і вищий. До останнього були віднесені особи, що займали посади від командира окремої бригади до командувача військами округу, фронту. Особи вищого комскладу носили знаки відмінності - ромби (від одного до чотирьох). Після введення в кінці 1935 року персональних військових звань до вищого комскладу стали належати військовослужбовці, що мали звання "комбриг", "комдив", "комкор", "командарм 2 - го і 1 - го рангів", а також Маршала Радянського Союзу. У 1940 р. для вищого командного складу були введені генеральські звання [22, с.148].

Період 20-30 х. років, щодо принципів підготовки командних кадрів характеризується наступними особливостями:

переходу від територіально-міліційного до кадрового принципу комплектування військ;

уніфікацією органів військового управління та згортанням національного військового будівництва;

цілеспрямованою пропагандою пролетарського інтернаціоналізму, виходячи із багатонаціонального складу РСЧА;

збереження у політичному та військовому вихованні переважно класових констант при пропаганді патріотизму радянського воїна [6, с.83].

У 1918-1921 рр. військові академії і школи підготували для Червоної Армії понад 4500 кваліфікованих командирів і начальників. І все ж слід зазначити, що становлення радянської військової школи було нелегким. На початку 1920-х років більше 60% командирів мали низьку загальну освіту і професійну підготовку в обсязі короткострокових курсів [28, с.57].

Щоб стати командиром вищого рангу потрібно було пройти службу нижчих щаблів в війську при цьому проявляти радянський патріотизм. Формами прояву радянського патріотизму в лавах РСЧА вважалися: демонстрація вірності партії, уряду, Сталіну; вивчення військової справи, бойової спеціальності; героїчні вчинки військовослужбовців під час локальних конфліктів та регіональних війн; підтримання високої дисципліни та статутного порядку; виявлення класової пильності та боротьба з "ворогами народу". Короткотермінові збори особового складу вже не забезпечували достатній рівень підготовки військ [6, с.83-84].

Тому в роки військової реформи (1924-1928 рр.) піддалася зміні і система підготовки старшого і вищого начальницького складу РСЧА. У зв'язку з великим скороченням армії і зменшенням витрат на її утримання кількість військових академій було зменшено. Вищі курси удосконалення розраховувались на перепідготовку офіцерів, які закінчили військово - академічні курси і військову академію. З метою єдиної підготовки вищого командного і політичного складу, Вищі курси удосконалення комскладу наказом РВС СРСР у травні 1925 були об'єднані у Військово-політичні академічні курси і перетворені в Курси удосконалення вищого комскладу при Військовій академії РСЧА з відділеннями - військовим і політичним [28, с.58].

В результаті проведених заходів в 1926 р. в РСЧА було 6 військових академій (Військова академія ім. М.В. Фрунзе, Військово-технічна академія

ім.Ф.Е. Дзержинського, Військово-повітряна академія РСЧА ім.М. Є. Жуковського, Військово-морська академія, Військово-медична академія, Військово-політична академія). Число випускників військових академій у 20-х роках було невелике, але неухильно зростало. У 1926 р. військові академії закінчили 424 особи, в 1927 р. - 527, в 1928 р. - 751 чоловік [9, с.102].

У 1930-х рр. виходячи з нових умов розвитку Червоної армії і завдань, які постали перед нею в період технічного переозброєння, ЦК ВКП (б) прийняв ряд постанов, що визначали шляхи подальшого зміцнення військових кадрів та вдосконалення системи їх підготовки, особливе значення мала постанова ЦК ВКП (б)"Про командний і політичний склад РСЧА" від 6 червня 1931 р., де говорилося: "ЦК вважає основним, вирішальним зараз завданням у справі подальшого підвищення боєздатності армії - рішуче підвищення військово-технічних знань начскладу, оволодіння ним досконало бойовою технікою і складними формами бою" [11, с.269].

Розширювалася мережа середніх військово - навчальних закладів. У 1936 р. середній командний і начальницький склад готували 75 військових шкіл (50 сухопутних, 18 військово-повітряних, 7 військово - морських). За роки першої і другої п'ятирічок військові училища підготували понад 140 тис. командирів для всіх видів Збройних Сил. До початку 1937 р.79,6 % командирів мали закінчену середню і вищу військову освіту, а в технічних військах рівень освіти комскладу був ще вищий. так, в моторизованих військах ті хто закінчили військові академії, школи і курси становили 96,8 %, на флоті - 98,2 % з числа командного складу [28, с.58].

Однак у цей же період офіцерському складу було завдано величезної шкоди. В результаті масових і необґрунтованих репресій в 1937-1938 рр. і наступні роки з командного складу було вирвано найбільш бойове, думаюче ядро з числа командирів, політпрацівників полків, дивізій, корпусів, армій. Були фізично знищені ті кадри які були підготовлені найкращим чином.

1.2 Репресії проти командного складу РСЧА та їх наслідки

Слід мати на увазі, що радянська військова еліта виростала з революці - йного хаосу, з революційної смути, зберігаючи багато років потому генетичний зв'язок зі стихією, що її породила. "Геном" Російської революції був закладений і в її структуру, і в її плоть, і в її дух [18, с.5].

Усі важливіші державні та військові пости зайняли активні учасники перевороту і громадянської війни, професійна придатність до уваги не бралася. Пункт "хто був нічим, той стане всім" був виконаний буквально [3, с.16].

Негативну роль командно-адміністративної системи яскраво підкреслює кадрова політика, яка базувалася на критерії особистої відданості "вождю". У 1937-1938 рр. наркомат оборони очолили підібрані і призначені особисто Сталіним висуванці із 1-ї Кінної армії: Ворошилов, Тимошенко, Будьонний, Кулик, Щаденко [16, с.84].

Тих хто був незгодний, а таких було не мало очікувала система перевірок і чисток, а репресивна машина цієї системи була вже запущена на повну. Сталіну потрібні були люди які виконували б накази не замислюючись над їх доцільністю. І аж ніяк не потрібні були люди які пам'ятали минуле життя, потрібно було виховати людину нового ґатунку - радянську людину. Репресії торкнулися не тільки інтелігенції, духовенства, трудівників, а й військових - тих для яких честь офіцера, ще не була порожнім звуком, тих які знали, що вони як вище командування, безперечно з знаннями та досвідом, не можуть підкорятися людям які в військовій справі мало, що тямлять. І тому в них часто виникало незадоволення положенням справ в війську. Ці люди не були полишені ініціативності, таланту, досвіду, вмінню стратегічно думати. Саме такі люди були особливо небезпечні для нового уряду, і на них в першу чергу впала караюча рука.

"Архетип революції", що склався на основі Великої французької, позначив дві альтернативні моделі її долі: "Революційні Наполеонівські війни", або ніж гільйотини, що навис примарою Робесп'єра над головами тисяч його співвітчизників. В ставшій афоризмом фразі Дантона - "революція пожирає

своїх дітей" - затаївся, здається, якийсь "закон виснаження революції": революціонери приречені на загибель або на полях битв Наполеонівських воєн (французький варіант), або на гільйотині від рук колишніх товаришів, які очікують своєї долі в черзі на ешафот. Це вже "російський варіант" "Виснаження революції", питання було лише в тому, хто з революціонерів буде виконувати роль суддів і катів, і коли їм в свою чергу буде уготована доля жертв і "ворогів народу" [18, с.6].

Найбільшим багатством будь-якої країни є її кадровий потенціал, тобто фахівці і керівники всіх рангів у всіх галузях народного господарства, науки, техніки, державного і військового апарату.

Військові кадри, особливо вищої та найвищої ланки - це, безперечно, унікальна частина кадрового потенціалу країни, особливий загін інтелігенції, який можна мало з чим порівнювати.

Адже це найдорожчі в буквальному сенсі кадри, бо на навчання, підготовку, утримання держава витрачає більше коштів ніж на підготовку будь-якого спеціаліста іншої професії. Це не беручи до уваги вдосконалення, перепідготовку, навчання в академіях. Командні кадри високого рівня проходять чи не найдовший період формування, становлення і професійного зростання, який охоплює досить значний відрізок часу. Також такі військовослужбовці повинні були досконало знати місцевість на якій їм потрібно було б воювати і що особливо командувати військами. Зрозуміло, що від командира дивізії, корпусу або начальника штабу армії, які проходили службу й вели потім бойові дії в умовах лісисто-болотистого регіону, навряд чи можна вимагати однаково успішних бойових дій та компетентного керівництва військами на території Заполяр'я, Карелії й у степах Північної Таврії чи гірських масивів Карпат. І система частої зміни командних кадрів на посадах цього не забезпечувала [30, с.4-5].

Необхідно підкреслити, що у 1930-х. роках, тобто до початку масових сталінських репресій Червона армія мала найбільш досвідчені загартовані й сталі кадри, яким мало, що могли протиставити тогочасні армії країн Європи та світу.

1937-й рік увійшов в аннали радянської історії як рік незаслужено тяжких випробувань народу, його приниження і винищення. Він дав початок масовому

знищенню без суду і слідства ні в чому винних людей, ув'язненню безвинних в похмурі тюрми, заслання їх у віддалені місця, звідки не було вороття. Це був час придушення у народу почуття свободи, незалежності, особистої гідності, їх

замінили страх, недовіра, підозрілість. Під пресом узаконеного беззаконня і самовладдя перебували чесні трудівники, городяни і селяни, люди праці, науки, культури і мистецтва. Особливому гонінню піддавався особовий склад Збройних Сил країни і насамперед їх керівний склад. За цей короткий період загинуло до 55 процентів командного і політичного складу армії і флоту - від командира полку і вище. У ту пору в доповіді на Військовій раді нарком оборони Ворошилов заявив: "Ми "вичистили" з Червоної армії близько чотирьох десятків тисяч людей. " [11, с.10-11].

Початком цієї чистки послужив суд в червні 1937 року над особами вищого командного керівництва Червоної армії, найбільш підготовленими у військовому відношенні. З травня 1937 року по Вересень 1938 репресій зазнали близько половини командирів полків, майже всі командири бригад і дивізій, всі командири корпусів і командувачі військами військових округів, члени військових рад та начальники політуправління округів, більшість політпрацівників з'єднань і полків, багато викладачів вищих і середніх військових закладів.

Серед безвинно загиблих командирів і політпрацівників були найбільші воєначальники: М.Н. Тухачевський, В.К. Блюхер, А.І. Єгоров, І.Е. Якір, І.П. Уборевич, А.І. Корк, В.М. Примаков, І.Ф. Федько, П. Є. Дибенко, Д.П. Жлоба, Р.П. Ейдеман, Я.Б. Гамарник, який покінчив життя самогубством, і ін.

В цілому, в період сталінських репресій було знищено вищого та нижчого командирського складу більше, ніж Радянський Союз втратив за всі 4 роки війни. Так, якщо під час війни загинуло 600 радянських генералів, то під час довоєнних репресій 1800 [13, с.105-106].

Із п'яти маршалів - репресовані троє. В передвоєнні роки арештовані та розстріляні більше 44 тис. командирського складу. Лише за 1937-1938 рр. органами НКВС було розстріляно 38,679 військовослужбовців і більше 3 тис. морських офіцерів. Не уникла "чистки" і воєнна інтелігенція. В період з 1937 р. по 1940 рр. було репресовано приблизно 3 тис. військових викладачів, в тому числі академії Генерального штабу [20, с.214].

Удар був нанесений по найбільш професійно підготовленим кадрам Червоної армії. Так, число заарештованих по Генеральному штабу досягло 50% від штатної чисельності. Фактично успішно пережила епоху масових репресій найбільш відстала частина генералітету, яка або залишилась на своїх місцях, або отримала підвищення. Передвоєнне знищення воєнних кадрів перекреслило всі досягнення в галузі стратегії і військового мистецтва. Прогресивні ідеї і теорії були оголошені шкідливими. Верх взяла установка: "Війна моторів, механізація, придумана військовими спеціалістами. А доки головна - конячка".

Гітлер, на нараді вищого складу Вермахту, говорив: "Першокласний склад радянських вищих військових кадрів знищений Сталіним в 1937 році, в них немає гарних полководців" [29, с.82].

На місце репресованих терміново призначались, як правило, спеціалісти нижчої кваліфікації. Вчорашні капітани і лейтенанти ставали командирами полків та дивізій. Так, 50% керуючого складу Червоної армії знаходилось на посадах від одного до шести місяців, лише 7% мали вишу військову або цивільну освіту, 50% командирів батальйонів, 68% командирів рот і взводів закінчили 6-ти місячні курси [16, с.86].

А ті хто вцілів, наприклад: Рокоссовський, Мерецков, Горбатов, Петровський, зволіють про це забути і не згадувати про страшні випробування, перенесених ними в тюремних катівнях. А свої мемуари розпочнуть вже з подій війни.

Такі втрати командного і політичного складу і в такий короткий термін армія не могла відновити. В результаті репресій до початку війни лише 7% командного складу Червоної армії мали вищу військову освіту, а 37% не пройшли повного курсу навчання навіть в середньому військово-навчальному закладі [28, с.59].

Жертвами сталінського беззаконня стали також 9 заступників народного комісара оборони СРСР, враховуючи: М.М. Тухачевського, О.І. Єгорова, Я.Б. Гамарника та І.Ф. Федька, 2 народних комісари Військово-Морського Флоту СРСР та їх заступник, начальники всіх управлінь та родів військ Червоної армії, 2 заступники начальника Генерального штабу РСЧА та начальники всіх його відділів, начальники бронетанкових та Військово-повітряних сил абсолютно всіх військових округів країни. До цього можна лише додати, що й командири та політпрацівники меншого рівня також зазнали великих втрат від розгорнутої Сталіним кампанії шпигуно - і ворогоманії та масових репресій [30, с.9].

Лише по Київському військовому окрузі на березень 1938 р. За підсумками викорінення неблагонадійних було здійснено оновлення керівного складу округу: командирів корпусів - 100 %, командирів дивізій - 96 %, командирів бригад - 55 %, командирів полків - 64 %, комендантів УРів - 100 %, начальників штабів корпусів - 67 %, начальників штабів дивізій - 72 %, начальників штабів УРів - 75 %, начальників штабів полків - 58 %, начальників відділів штабу округу - 84 % [5, с.128].

Наші Збройні Сили здобули повну перемогу над Німеччиною. Цілком очевидно, що в перемогах генералітету, армії є велика частка самовідданої праці вбитих воєначальників у 1937-1941 роках. Вони внесли великий і гідний внесок в розвиток Збройних Сил, радянську військову науку і мистецтво.

Можна лише з гіркотою підсумувати, що маючи загартовані та добре підготовлені військові кадри, радянське керівництво своїми ж руками їх знищило. Безсумнівно це прискорило військову агресію Німеччини, адже фактично перед початком війни РСЧА знаходилась в повній деморалізації та небоєздатності.

Розділ 2. Вищий командний склад Червоної армії в роки Другої світової війни

2.1 Радянський генералітет в початковий період Другої світової війни (1939-1942 рр.)

В січні 1938 року Сталін задав військової аудиторії риторичне питання, на яке сам тут же дав відповідь:

"У чому сила армії? Інші думають, що сила армії в хорошому оснащенні технікою, що техніка вирішує все. Другі думають, що армія міцна і вся її сила в командному складі. Це також неправильно. Головна сила армії полягає в тому, правильна чи неправильна політика уряду в країні. при правильній політиці навіть середні командири можуть зробити набагато більше, ніж найздібніші командири буржуазних держав" [3, с.269].

І не дивно що у більшості радянських генералів біографії були наступні: убоге дитинство, відсутність базової освіти, служба на посаді рядових або унтер-офіцерів у Першу світову, Громадянська війна, радянська військова освіта (а її не можна порівнювати з дореволюційною або німецькою), а на рубежі 1937-38 рр. - стрімкий зліт. Практично повна відсутність досвіду керівництва механізованими і танковими військами в умовах ведення сучасної війни. Таким чином, на при кінці 30-х рр. якісний склад командних кадрів Червоної армії суттєво знизився [16, с.86].

Територія України стала одним із головних театрів воєнних дій другої світової війни у вересні 1939 р., коли німецькі механізовані колони із заходу і радянські танкові й кавалерійські зі сходу рушили назустріч одні одним через територію Галичини, Волині, Холмщини та Засяння. 1940 р. з-за Дністра Червона армія виступила в похід на Бессарабію та Буковину. І тоді ж почалася безпосередня підготовка двох "запеклих друзів" - більшовицького СРСР та нацистської Німеччини - до нападу один на одного. Гітлер встиг ненабагато випередити Сталіна [10, с.106].

Не були по-справжньому обдумані уроки радянсько-фінської війни, був відсутній глибокий аналіз військових операцій Німеччини в Польщі, Франції, Балканах, тому що провідні теоретики Червоної армії були репресовані, їх військові праці - знищені. Військова думка деградувала. Так, нарком оборони С.К. Тимошенко у грудні 1940 р., коли Німеччина вже поневолила пів Європи, заявив: "В сенсі стратегічної творчості, досвід війни в Європі, мабуть, не дає нічого нового" [16, с.85].

Після того як Німеччина блискуче розправилася з своїми Західними сусідами, а СРСР не зміг розібратися Фінляндією. Саме тоді Гітлер і його військове керівництво побачило, що радянська армія не така вже й непереможна.

Час протистояння наближався. Радянське вище командування в основному здогадувалося, що воювати з німцями доведеться і доведеться найблищим часом. Ось так згадував той час К.К. Рокоссовський - "Час не чекав. Фашистська Німеччина, сп'яніла своїми успіхами на Заході, приступила до операцій на Балканах, підкоряючи одну країну за іншою. Всі ми, військові, відчували, що наближається момент, коли і наша країна - хочемо ми того чи ні - буде втягнута у вир розбурханої війни. " [25, с.7].

О.М. Василевський про передвоєнний час писав: "У зв'язку з зростаючою загрозою агресії з боку фашистської Німеччини Наркомат оборони та Генеральний штаб не тільки вносили корективи в розроблені оперативний і мобілізаційний плани для відбиття неминучого нападу на нашу країну, але за вказівками ЦК партії і уряду проводили в життя цілий ряд дуже важливих заходів з цих планів, спрямованих на посилення обороноздатності наших західних кордонів." [4, с.104].

Складається враження, що буквально всі військові очікували нападу Німеччини і відкрито про це говорили. І лише один Сталін нічого не знав. А фактично про напад Німеччини можна було лише здогадуватись, чітких агентурних даних не було. Але привести війська в бойову готовність можна було б, щоб створити заслін на кордоні.

Але все ж військовим вистачило мужності звернутися до Сталіна. Ввечері 21 червня 1941 разом з Жуковим і народним комісаром оборони маршалом Тимошенко увійшов і Ватутін в кабінет Сталіна, щоб домогтися рішення про приведення військ в повну бойову готовність.

Розвідувальні дані про можливе в самий найближчий час напад Німеччини були вельми переконливими, і все ж Сталін вагався.

"Таку директиву зараз давати передчасно, Сказав він, коли Жуков зачитав проект документу, Може бути, питання ще вдасться вирішити мирним шляхом. Треба дати коротку директиву, в якій вказати, що напад може початися з провокаційних дій німецьких частин." [33, с.79].

З точки зору військових спеціалістів дана директива не відповідає жодним статутам. Як розібрати де провокація, а де повномасштабні військові дії? Тим паче на кордоні де ситуація завжди напружена. Та й дана директива надійшла в війська занадто пізно. І лише дехто з вищого командування РСЧА, проявивши ініціативу дав сигнал тривоги у війська, коли вже виразно було чути гуркіт моторів німецьких танків, і в повітря піднялись ворожі ескадрильї. Радянсько-німецька війна розпочалась.

Генштаб Червоної армії під керівництвом Жукова дуже помилився в напрямку головних ударів німців за їхнім планом "Барбаросса". Головний удар був завданий не в Україні. А в Білорусі, де були суттєво менші сили. Тому зрозуміло, що генерал армії Д.Г. Павлов не зміг відбити удар. Слід додати сюди і відсутність авіарозвідки [21 с.144-145].

Сьогодні Павлова можна звинувачувати в багато чому, що він не зробив. Головне те, що він віддав наказ на відступ коли загроза тільки показалась на карті. Багато бійців і командирів отримали шанс вижити. Помилки здійснені Павловим були типовими для вищого керівництва того часу.

Головну відповідальність за поразки в прикордонних битвах Сталін поклав на вищих офіцерів, що стояли на чолі військ, які вступили в протиборство з вермахтом в перші ж дні війни. І постарався довести цю думку до всього особового складу діючої армії: незважаючи на абсолютно секретний характер постанови, вона було зачитана в усіх ротах, батареях, ескадронах, авіаескадрильях [26, с.9].

З цього часу командуючі фронтами взагалі відмовились від ініціативних рішень і виконували лише накази Ставки, яка під керівництвом Сталіна на початковому етапі війни наробила багато помилок.

На питання хто винен у загибелі Південно-Західного фронту (липень-вересень 1941) відповідь може бути одна. Генерал М. Кирпонос та штаб Південно-Західного фронту робили все супроти намірів Гітлера і командування Вермахту. Сталін робив все так, як планували і хотіли Гітлер і Вермахт. Сталін Головнокомандування так і не збагнули того, що з самого початку зрозумів Кирпонос і його штаб: до яких наслідків приведе з'єднання танкових армій Гудеріана і Клейста у тилу військ Південно-Західного фронту [23, с.151].

Поруч з тим, було б невірним вважати винуватцем припущених помилок лише Сталіна. Значна частина провини полягала і на військове керівництво. Так, наркомат оборони, Генштаб вважали, що війна буде "наступальною" і "малої крові" і почнеться так як у 1914 р., де основним силам тільки на розгорнення було потрібно до 2-х тижнів. В результаті війська, так і не отримали конкретних завдань щодо оборони кордонів. Внаслідок цього, ударні групи Червоної армії не мали ні наступальних, ні оборонних утворень, що спричинило їх неорганізовані дії і дозволило військам Вермахту, які не мали кількісної, а зазвичай й технічної переваги, громити їх частинами [16, с.90].

Червона армія в битві під Москвою вперше за шість місяців війни завдала найбільшої поразки головному угрупованню гітлерівських військ. Це була наша перша стратегічна перемога над вермахтом [8, с.53].

Але під Ржевом війська втомлені, без підтримки артилерії, танків, авіації були зупинені. Явно потрібна була передишка. Але керівництво так хотіло почати переможний наступ, що вимагало негайно наступати далі. І до 1943 р. під Ржевом та В'язмою битви не стихали. Там полягло за різними оцінками від 700-800 тис. чол. Як не дивно Г. Жуков як безпосередній керівник військами так і Генштаб не зупинили безперспективні наступи не зважаючи на загибель цілих армій. Ця битва так і залишиться невідомою битвою Георгія Жукова. А І.С. Конєв, який командував Калінінським фронтом і мало не був розстріляний за невдачі, розпочне свої мемуари вже з Курської битви. Про цей "навчальний рік" радянського генералітету не буде згадано навіть рядком в навчальних книгах. І після битви під Москвою, відразу йтиме Сталінград.

Травень 1942 р. вже рік іде війна, німецька армія зазнала поразки під Москвою, але встояла. Піднесений Сталін велів закінчити війну в 1942 році. Дві армії Південно-Західного фронту, наступаючи на Харків, самі влізли в організований для них німцями "мішок" [3, с.280].

У червні - листопаді 1941 р. і в ряді стратегічних операцій 1942-1943 рр.

Вермахт розвіяв міф комуністичної пропаганди про непереможність радянської армії, що базувався на відповідному постулаті воєнної доктрини ("війна малою кров'ю на чужій території"). Збройні сили СРСР виявили подиву гідну властивість зазнавати поразки навіть за найсприятливіших для себе умов. Результатом фронтових трагедій стали масштабні людські втрати, які досі не піддаються точному обрахунку [17, с.30].

Ці невдачі пояснюються багатьма причинами, в тому числі і помилками радянського військового керівництва і неправильною розстановкою командних кадрів. Говорячи про відбір командувачів фронтами в ході Великої Вітчизняної війни слід зазначити, що в 1941 році він проводився поспішно, відбувалася часта і невиправдана зміна командувачів, на чолі фронтів ставилися люди, які не мали необхідної підготовки, що в підсумку приводило до серйозних військовим невдач. Починаючи з другої половини 1942 р. подібних явищ стало значно менше. На посади командувачів фронтами, як правило, призначали командармів, що справою довели свої здібності. Практично всі вони мали гарну військову освіту і великий командний досвід, в них гармонійно поєднувалися відносна молодість і високий професіоналізм [22, с.149].

Під Сталінградом на очах здивованого світу агонізувала найсильніша з армій Вермахту. Війська Південно-Західного і Сталінградського фронтів, здійснивши класичну операцію на оточення, відкинули ворога на 150-250 кілометрів і вийшли на лінію Нова Калитва - Міллерово - Морозовск - Тормосин - Котельниковський. В обороні супротивника зяяли прогалини протяжністю в десятки кілометрів. Німецьке командування напружувало сили, щоб зупинити просування радянських військ і стабілізувати становище, але пізно: резервів під рукою не було, для заміни "згорілих" на Сході німецьких, румунських, італійських дивізій був потрібен час [3, с.3].

Стратегічна обстановка різко змінилася на користь Червоної армії. Ця армія багато в чому відрізнялася від РСЧА зразка 1941 року. Вона змінилася якісно і перетворилася зовні. Вона набувала віру в перемогу і в своє командування. Вона вчилася воювати на війні, ціною небачених втрат засвоюючи навички ратної роботи.

2.2 Оцінка діяльності вищого командного складу Червоної армії в звільненні України та на завершальному етапі Другої світової війни

Бажаючи скоріше звільнити рідну землю не давши час військам на поповнення направило їх до Дніпра де було зупинене і відкинуте і лише в районі Курська був виступ який загрозливо нависав над німецькими позиціями. Фронт завмер чекаючи літа. Радянська армія та її командування ціною величезних втрат вчилася бити німців. Тепер їм потрібно було показати все своє напрацьоване вміння.

У боях зросла і зміцніла ціла плеяда командувачів фронтами, які справою довели своє право іменуватися полководцями. Це були генерали 41-50 років, які пройшли в передвоєнний період всі щаблі командної служби, послідовно керуючи дивізією, корпусом, армією і фронтом. Ці люди добре знали військову справу і повною мірою володіли якостями, властивими справжнім полководцям. Війна як суворий екзаменатор провела об'єктивний відбір командних кадрів, витіснивши з ключових постів випадкових людей, замінивши їх професіоналами високого рівня [22, с.151].

В війні явно настав перелом, тепер радянська армія мала перевагу, ініціативу. Вище керівництво вже точно визначило напрям головного удару. І провівши майстерні приготування примусило німців воювати так, як було вигідно їм.

В результаті Курської битви Радянські Збройні Сили завдали ворогові такої поразки, від якої Німеччина вже ніколи не змогла оговтатися. Втрати і провал широко розрекламованого нацистською пропагандою наступу змусили гітлерівців остаточно перейти до стратегічної оборони на всьому радянсько-німецькому фронті. Велика поразка на Курській дузі стала для німецької армії початком смертельної кризи [4, с.316].

Г. Гудеріан в своїх мемуарах напише:

"У результаті провалу наступу "Цитадель" ми зазнали рішучої поразки. Бронетанкові війська, поповнені з таким великим трудом, через великі втрати в людях і техніці на довгий час були виведені з ладу. І вже більше на Східному фронті не було спокійних днів. Ініціатива повністю перейшла до супротивника! " [7, c.431].

Але з стрімким виходом радянських фронтів до Дніпра, знову проявились негативні риси деяких радянських полководців, такі як поспішливість, бажання відмітитись, недооцінка супротивника і властивість вести війну не вмінням а числом.

З початком визволення окупованих територій в вищого військового керівництва простежується змагальність. Хто перший визволить те чи інше місто? Часто навіть не дивлячись на жертви.

З цього приводу К.К. Рокоссовський напише:

"Ми могли нанести удар в фланг ворожому угрупуванню, яке вело бої проти військ правого крила Воронезького фронту і здержувало їх рух. Тим самим ми не дали б ворогу відводити війська за Дніпро, сприяли б просуванню сусіда, можливо, спільними зусиллями нам вдалося б оволодіти Києвом. Моя пропозиція обговорювалася, але не була прийнята. Більше того мені виразили невдоволення, що війська Черняховського з мого дозволу зайняли Прилуки, які знаходились за межею нашої лінії… Яким же було наше розчарування, коли в другій половині вересня по розпорядженню ставки розмежувальна лінія між Центральним та Воронезьким фронтами була посунута на Північ і Київ відійшов в полосу сусіда. Нашим головним напрямом ставав чернігівський. Я вирішив за потрібне зателефонувати Сталіну. Сказав, що не розумію причини такої зміни розмежувальної лінії. Відповів він коротко: це зроблено по наполяганню товаришів Жукова та Хрущова, вони знаходяться там, їм видніше. Така відповідь ніякої ясності не внесла…" [25, с.226].

Ось так бажаючи бути в числі тих хто звільнить Київ. Ці "товариші" загубили по різним даним від 500 тис до 1млн. чол.

Перед початком наступу управління військами на ділянці фронту від Балтики до Прип'ятських боліт було реорганізовано і війська були посилені. Тепер тут діяло сім фронтових об'єднань. Справа - Ленінградський фронт Говорова; далі на південь - 3-й Прибалтійський фронт Масленникова і 2-й Прибалтійський фронт Єременко. Ці фронти поки не вели наступальних дій. Наступ почали чотири фронти: 1-й Прибалтійський фронт під командуванням Баграмяна (війська цього фронту раніше вклинилися в позиції супротивника у Вітебська), 3-й Білоруський фронт під командуванням Черняховського - наймолодшого з радянських воєначальників; 2-й Білоруський фронт під командуванням Захарова і 1-й Білоруський фронт під командуванням Рокоссовського (війська цього фронту раніше вклинилися в позиції противника біля Жлобина) [14, с.613].

Операція "Багратіон" ставши однією з найвідоміших, могла б для німців бути менш трагічною, якби не проявив упертість талановитий полководець К.К. Рокоссовський:

"Двічі мені пропонували вийти в сусідню кімнату, щоб продумати пропозицію Ставки. Після кожного такого "продумування" приходилось з новою силою відстоювати свою думку. Переконавшись, що я твердо наполягаю на нашій точці зору, Сталін затвердив план операції в тому вигляді, в якому ми його надали.

Наполегливість командуючого фронтом, доказує, що організація наступу ретельно продумана. А це надійна гарантія успіху. " [25, с.251].

Бували моменти коли Ставка а особливо Сталін не довіряли командуючим які були більш компетентні, бо знаходились безпосередньо на місцях. Але більшість генералітету все ж могла проявити ініціативу в розробці наступальних операцій.

Важливою рисою таланту полководця є інтуїція, що дозволяє домогтися раптовості удару. Цією рідкісною якістю володів І.С. Конєв. Деякі зарубіжні військові історики називають його "генієм раптовості". Його полководницький талант найбільш переконливо і яскраво проявився в наступальних операціях, в ході яких було здобуто багато блискучих перемог. При цьому він прагнув не вплутуватися в затяжні бої у великих містах і обхідними маневрами змушував супротивника покинути місто. Це дозволяло йому зменшити втрати своїх військ, не допустити великих руйнувань і жертв серед мирного населення [33].

Сьогодні точно ясно, що це міф, що Жуков як і ряд інших полководців могли вільно сперечатися з Й. Сталіним. Коли радянське керівництво дізналося, що союзники планують захопити Берлін раніше них, Сталін дав наказ негайно взяти Берлін. І ніхто з командуючих йому не заперечив, хоча вони знали, що по фронту місто дуже укріплене і його взяття коштуватиме армії безліч життів, потрібен був обхідний маневр, але Верховний головнокомандувач про це навіть не хотів чути.

В 1945 році, проводячи Берлінську операцію, Жуков і Конєв, маючи 5 - кратну чисельну перевагу над супротивником, не стали нічого винаходити, а просто кинули на місто чотири танкові армії - 5388 одиниць бронетехніки. Член Військової ради 1-го Білоруського фронту генерал К.Ф. Телегін згадував, що у командувача була тільки одна мета:". не зволікати, не баритися, шукати слабке місце. Але якщо цього місця немає - навалюватися масою техніки, тиснути нею. Нехай це буде коштувати нам жертв і втрат, але треба якнайшвидше рватися до Берліна". А чому такий поспіх? Виявляється, головним чином тому що Жуков побоювався конкуренції з боку Конєва, який міг увійти до Берліна перший [1, с.614]. Навіть коли всім було зрозуміло, що Німеччина війну програла Сталін не міг задовольнятись, йому потрібен був прапор над рейхстагом будь-якою ціною.

Але Друга світова війна на цьому не закінчилась, деяким представникам вищого командного складу Червоної армії, таким як: О.М. Василевському, Р.Я. Малиновському, К.П. Мерецкову та М.О. Пуркаєву випала доля воювати з японськими військами.

Військова кампанія Збройних Сил СРСР на Далекому Сході увінчалася блискучою перемогою. Її підсумки важко переоцінити. Офіційно кампанія тривала 24 дні. Були вщент розбиті ударні сили ворога. Японські мілітаристи позбулися плацдармів для агресії і основних своїх баз постачання сировиною і зброєю в Китаї, Кореї і на Південному Сахаліні. Крах Квантунської армії прискорив капітуляцію Японії в цілому [4, с.533-534].

Отже, можна з впевненістю сказати, що радянський генералітет в своєму розвитку пройшов всі стадії від становлення до розквіту та оформлення в особливий стан в суспільстві, який часто мав свої привілеї. Вище командне керівництво мало схоже соціальне походження та біографію: робітничий клас, участь в Першій світовій війні в званні рядових або унтер-офіцерів. Стрімкий злет в кінці 30-х., коли досвідчених репресованих командирів потрібно було кимось замінити, особиста залежність від Й. Сталіна. Звідси й помилки в ході війни, рішення які не відповідали обстановці на фронтах.

Але впродовж Другої світової війни зросла когорта талановитих полководців, їхні імена в усіх на слуху, вони нагороджені високими відзнаками. Але їхня майстерність, дісталась їм надто дорогою ціною - життями мільйонів рядових бійців.

Висновки

Основою для дослідження даної теми були опубліковані архівні матеріали, що дозволяють об'єктивно досліджувати діяльність генералітету радянської армії у період Другої світової війни. Дані документи, що присвячені діяльності Червоної армії та її структур дають чітку картину функціонування військового механізму під час війни та вищих командних кадрів зокрема.

Мемуарна література радянських полководців дає загальну картину розвитку радянських військових сил та оцінку масштабним військовим операціям часів Другої світової війни. Разом з тим мемуари завжди несуть суб'єктивну точку зору автора і тому потребують перевірки і уточнень.

Питанням, що стосується генералітету Червоної армії займалися радянські, російські та вітчизняні історики. Але практично відсутні глибокі дослідження українських істориків щодо вищих командних кадрів червоної армії.

Праці радянських вчених не розкривають проблему повністю, а інколи неправдиво подають інформацію через вплив ідеології. Тому основу наукової бази по даній темі становлять досягнення сучасної російської та вітчизняної науки.

Процес формування та еволюції вищого командного складу Червоної армії напередодні і в роки Другої світової війни можна розділити на три періоди. Перший період охоплює час напередодні війни 1935 - 1939 рр., другий тривав з 1939 по червень 1941 року, третій включає в себе всю Німецько-радянську війну (червень 1941 - травень 1945 року).

Для першого періоду характерні наступні процеси. В Радянському Союзі почався поступовий перехід до кадрової армії. Росла чисельність військ, формувалися нові дивізії і корпуси, промисловість у все більших масштабах поставляла в армію більш сучасну бойову техніку. У зв'язку з цими процесами різко зросла потреба в новому командному складі, здатному кваліфіковано керувати військами. У 1935 році в РККА вперше вводяться персональні військові звання, приймається нове положення про проходження військової служби. Вводиться нова форма і знаки відмінності, які відповідають персональним званням. Для вищого командного складу були встановлені звання комбриг, комдив, комкор і командарм 1 - го і 2 - го рангів. Крім того, п'ять чоловік удостоюються вищого звання Маршал Радянського Союзу.

Радянська військова еліта середини тридцятих років була неоднорідна як за національною, так і соціальним складом. Вихідці з робітників і селян становили більше половини командирів. Водночас значну частку складали колишні дворяни, міщани, торговці, лікарі, вчителі, інженери. Близько 60 % вищих командирів тридцятих років були офіцерами першої світової війни, решта закінчили службу в царській армії рядовими і унтер-офіцерами. Але, що важливо вони мали високу підготовку та досвід ведення бойових дій.

У другій половині тридцятих років по країні прокотилися кілька хвиль репресій. Особливо великої шкоди понесли керівні військові кадри. Встановивши в країні режим особистої влади, Сталін не був упевнений в лояльності вищих військових командирів, серед яких були авторитетні воєначальники, що відрізнялися самостійним мисленням, незалежною поведінкою. У 1937 році була сфабрикована справа про "військово-фашистську змову" в Червоній армії, жертвами якої стали сотні осіб вищого командно-начальницького складу. За 1937 і 1938 роки в результаті репресій загинуло багато заступники наркома оборони, начальники головних управлінь НКО, командувачі військами військових округів, командири з'єднань, керівники військово-навчальних закладів. Знищенню піддалася велика кількість здібних командирів. А радянська армія не змогла сформувати в короткий час нових, в стані військових зародились паніка і невпевненість та боязнь прийняття самостійних рішень, що призвело до масштабних військових трагедій на початку Німецько-радянської війни.

До числа полководців періоду Німецько-радянської війни можна віднести тих командувачів фронтами і арміями, які успішно керували військами фронту чи армії більш-менш тривалий час. Звичайно, достатнє число обдарованих і досвідчених воєначальників, здатних очолити великі об'єднання, з'явилося не відразу. У перший рік війни постійно відчувався брак генералів, придатних на посади командувачів фронтами і арміями. Позначалися наслідки репресій, що забрали життя сотень осіб вищого комскладу. Командуючі в 1941 році часто змінювалися, часом навіть не встигнувши проявити себе.

Війна стала суворою перевіркою уміннь управляти військами і не кожен воєначальник, призначений командувачем фронтом, витримав це випробування і отримав право називатися полководцем. Військові кадри нової генерації вчилися своєму мистецтво ціною великих втрат. Але разом з тим до початку 1943 року вже сформувалася когорта генералів які змогли в дальнішому успішно керувати військами.

Критерієм успішної полководницької діяльності в роки війни було мистецтво виконувати завдання стратегічних, фронтових і армійських операцій, завдаючи противнику серйозні поразки. Командувачі фронтами в цілому виконували поставлені перед ними завдання.

У боях Другої світової війни зросла і зміцніла ціла плеяда командувачів фронтами, які справою довели своє право іменуватися полководцями. Це були сформовані генерали, які пройшли в передвоєнний період всі щаблі командної служби, послідовно керуючи дивізією, корпусом, армією і фронтом. Ці люди добре знали військову справу і повною мірою володіли якостями, властивими справжнім полководцям. Війна як суворий екзаменатор провела об'єктивний відбір командних кадрів, витіснивши з ключових постів некомпетентних людей, замінивши їх професіоналами високого рівня.

Список використаних джерел та літератури

1. Бешанов В.В. Год 1942 - "учебный" / В.В. Бешанов. - Мн.: Харвест, 2006. - 624 с.

2. Бешанов В.В. Год 1943 - "переломный" / В.В. Бешанов. - М.: Яуза, Эксмо, 2008. - 512 с.

3. Бешанов В.В. Кадры решают все. Суровая правда о войне 1941-1945 гг. / В.В. Бешанов. - Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2006. - 352 с.

4. Василевский А.М. Дело всей жизни / А.М. Василевский. - М.: Политиздат, 1978. - 552 с.

5. Гамарник Н.А. Викладацький склад київської вищої об'єднаної школи командирів РСЧА ім.С. С. Каменєва у справі "Весна" (за матеріалами ГДА СБУ) / Н.А. Гамарник // Архіви України. - 2013. - № 6. - С.115 - 129.

6. Гілея. Науковий вісник: Збірник наукових праць / гол. ред.В.М. Вашкевич. - К.: ВІР УАН, 2012. - 640 с.

7. Гудериан Г. Воспоминания солдата / Г. Гудериан. - Смоленск.: Русич, 1999. - 665 с.

8. Жуков Г.К. Воспоминания и размышления. В 2 т. [Електронний ресурс] / Г.К. Жуков. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. - 415 с., ил. - Режим доступу: http://militera. lib.ru/memo/russian/zhukov1/index.html

9. Иовлев А.М. Деятельность КПСС по подготовке военных кадров /А.М. Иовлев. - М.: Воениздат, 1976. - 238 с.

10. Козій Є. Бойова підготовка кадрових офіцерів у військових навчальних закладах УРСР в 1941-1945 роках / Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. Вип.82/84/відп. ред. В.Ф. Колесник. - К.: КНУ ім.Т. Шевченка, 2006. - 145 с.

11. Корольченко А.Ф. Выбитый генералитет: Историческое повествование / А.Ф. Корольченко. - Ростов н/Д: Феникс, 2000. - 512 с.