Стан та розвиток педагогічної освіти і думки в Україні першої половини XIX ст.

О. Духнович був переконаний, що успіх навчальної діяльності значною мірою залежить від учителя, тому висував до нього такі вимоги: учитель повинен мати справжнє покликання до педагогічної діяльності, добре знати предмет, який викладає, бути високоморальною людиною, володіти ефективною методикою викладання, вміти підтримувати дисципліну. Вважав, що педагог не повинен обмежуватися навчальною діяльністю в школі, а має бути активним поширювачем знань серед мас [32, 241].

Великого значення надавав вихованню дітей в сім'ї, наголошуючи, що батьки є першими вихователями своїх дітей, вони повинні підготувати їх до майбутньої трудової та громадської діяльності. Батьки в усьому мають давати своїм дітям добрий особистий приклад, готувати їх до навчання в школі й цікавитись їх навчальною діяльністю [32, 241].

О. Духнович - автор багатьох віршованих творів, двох п'єс ,,Добродетель превышает богатство” (1850), ,,Головний тарабанщик” (1863). Свої статті і вірші друкував у ,,Зорі Галицькій” (Львів), ,,Віснику” (Відень), ,,Церковній газеті” (Будапешт), ,,Слові” (Львів). Все, що написав народною мовою, є кращим з його спадщини (поезії ,,Вручаніє”, ,,Піснь простонародна”, ,,Голос радості”, ,,Піснь земледільця весною”, ,,Мирослав у Будині”, ,,Жизнь русина”, ,,Руський марш”, ,,Послідняя моя піснь”, твори для дітей - ,,О ділах шкільських”, ,,О спровованню дітей в школі”, ,,Надгробноє вепру”, ,,Жаба”, ,,Муха” та числ. ін.). У більшості поетичних творів використовував характерний для української поезії XIX ст. коломийковий вірш. Народна мова (лемківський говір) переважає також у його п'єсах [31, 130].

2.6 Йосип Левицький

Йосип Левицький (1801, с. Баранчичі, тепер Баранчівці Самбірського р-ну Львів, обл. - 24.V. 1860, с. Нагуєвичі, тепер Івана Франка Дрогобицького р-ну Львів, обл.) - укр. мовознавець, теолог, поет, фольклорист і культур, діяч. Закін. філос. і теол. студії у Відні, був викладачем богослов'я у м. Перемишлі, а потім священиком у селах Шклі, Трушеві, Нагуєвичах. Писав язичієм. Автор першої друкованої граматики укр. мови в Галичині ,,Граматика руської або малоруської мови в Галичині” (1834, нім. мовою), а також букваря та перекладу граматики нім. мови для укр. шкіл. Уклав ,,Приручний словар словенопольський” (1830), опубл. кілька статей з питань укр. літ. мови. У ст. ,,Відповідь на погляд про запровадження польської азбуки в руську писемність” (1834, польс. мовою) першим виступив проти пропозиції Й. Лозинського латинізувати укр. алфавіт [31, 132].

2.7 Михайло Олександрович Максимович

Михайло Олександрович Максимович (3 вересня (15 вересня) 1804, Тимківщина, тепер Богуславець - 10 листопада (22 листопада) 1873) - історик, філолог, етнограф, ботанік, поет зі старшинського козацького роду на Полтавщині, перший ректор Київського університету ім. Т. Г. Шевченка[5, 241].

1834 р. у відкритому тоді Київському університеті Максимович дістав професура російської словесності й був обраний першим ректором університету (до кінця 1835 р.) [5, 242].

Максимович не раз намагався повернутися до активної науково-академічної діяльності, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів Максимовича, усувало його від науково-академічної діяльності. Живучи в Україні, Максимович підтримував тісні творчі й особисті зв'язки з Т. Шевченком, П. Гулаком-Артемовським, Є. Гребінкою, М. Костомаровим, М. Щепкіним, А. Міцкевичем та ін. визначними діячами науки й культури. Незважаючи на великий науковий авторитет (Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств), лише під кінець життя (1871 р.) його обрано членом-кореспондентом Російської Академії Наук з відділу російської мови та словесності [5, 243].

Меморіальна дошка на честь першого ректора Київського університету М. Максимовича, встановлена на фасаді Червоного корпусу Київського університету.

Як мовознавець Максимович опублікував низку статей про класифікацію слов'янських мов (1838, 1845 і 1850), у яких широко користувався даними з української мови. У дискусії з М. Погодіним і П. Лавровським Максимович обстоював ,,старобытность” української мови. Максимович був автором етимологічного правопису ,,максимовчівки”. Як літературознавець Максимович вивчав ,,Слово о полку Ігоревім”, яке переклав українською мовою. Йому належить видання і дослідження найдавніших літературних пам'яток Київської Русі - ,,Руської Правди”, ,,Повісті минулих літ”. Був автором праці ,,История древней русской словесности” (1839 р.), про козацькі літописи, зокрема Грабянки тощо. Крім того, Максимович перекладав псалми українською мовою та написав низку віршів, у тому числі ,,Ой, як дуже за тобою тужила Вкраїна”, присвячений Т.Шевченкові [28, 59 - 60].

В історичних (як і в фольклорно-етнографічних) творах Максимович був прихильником панівного тоді романтизму та ідеї народності. Він обстоював генетичний зв'язок між княжою та козацько-гетьманською добами в історії України, яким він присвятив багато розвідок, статей, критичних заміток про джерела, літературу тощо. У статті ,,О мнимом запустении Украины” (1857 р.) та ,,Письмах” до М.Погодіна, Максимович довів безпідставність його гіпотези про ,,великоруське” населення Київщини за княжої доби. Численні праці Максимовича з історії княжої України, Києва та його пам'яток (зокрема, ,,Очерк Киева”, 1847; ,,Письма о Киеве к М.Погодину”, 1871 та ін.), з історії козаччини, гетьманщини й гайдамаччини (розвідки про гетьмана П.Сагайдачного, ,,История письма о казаках приднепровских”, 1863 - 1865), ,,Письма о Б.Хмельницком”, 1859, ,,Бубновская сотня”, 1848 - 1849, про Гайдамаччину й Коліївщину тощо, мали особливе значення для дальшого розвитку української історіографії [28, 61 - 62].

Максимович працював також у царині української археології та був автором першої в Україні археологічної праці з застосуванням типологічного методу (,,Украинские стрелы древнейших времен”, 1868) [9, 81].

Наукові праці Максимовича в галузі природознавства (,,Про системи рослинного царства”, (1827), ,,Роздуми про природу” (1831) дають підстави вважати вченого одним з основоположників вітчизняної ботаніки [9, 82].

2.8 М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький

Важливе місце серед українських культурно-освітніх діячів 30 - 40-х років XIX ст. посідають члени гуртка передової західноукраїнської молоді ,,Руська трійця” - Маркіян Семенович Шашкевич (1811 - 1843), Іван Миколайович Вагилевич (1811 - 1866) та Яків Федорович Головацький (1814 - 1888) - творці відомої ,,Русалки Дністрової”, яка започаткувала нову народну літературу на західноукраїнських землях, новий напрям у розвитку народної освіти, шкільництва і педагогічної думки. Ідея єдності українських земель пронизувала всі наукові, літературні й публіцистичні праці діячів ,,Руської трійці”. Основою всієї їхньої творчості булла глибока народність, гуманізм, патріотизм [24, 165].

М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький вважали народну освіту ,,найпершою потребою всього народу”. Про це йшлося в брошурі М. Шашкевича ,,Азбука”. Він виступив за використання в літературі українського алфавіту на відміну від вживаної тоді польської чи латинської транскрипції. Підготував першу в Україні ,,Читанку для малих дітей”, що побачила світ вже після його смерті, але залишила помітний слід в історії вітчизняної педагогіки [24, 166].

2.9 Юрій Адальбертович Федькович

Юрій Адальбертович Федькович (1834 - 1888) - український письменник і педагогічний діяч. Працював шкільним інспектором Вижницького повіту, домашнім учителем, написав підручники для початкової школи, науково-популярні книги для народу. Він розробив план реорганізації системи освіти на Буковині, обстоював рівні права на освіту для чоловіків і жінок. Працюючи інспектором, намагався перекласти всі шкільні підручники з ,,церковного язичія” на народну мову [17, 267].

У творчій спадщині Ю. Федьковича важливою є ідея народності. У статті ,,Про школу і шкільні підручники” він зазначав, що головний критерій народності - народна мова, народні звичаї, народна поезія. Цікаві його думки стосовно дидактичних проблем. Був переконаний, що в навчанні слід використовувати методи, які розвивають і збагачують дітей. На його тоди, які розвивають і збагачують дітей. На його думку, методи навчання мають забезпечити самостійність ,,бачити, думати, говорити”. Виходячи з цього, у своєму ,,Букварі для селянських дітей на Буковині” він умістив тексти, які сприяли пробудженню в них допитливості та формуванню високих моральних якостей. Ю. Федькович вважав, що вчитель повинен постійно вдосконалювати свою педагогічну майстерність [17, 268].

Таким чином, ми бачимо, який доробок внесли видатні постаті, котрі зазначені вище, у розвиток освіти. Ми дізналися їхні погляди на освіту, яку велику роль відіграли вони насамперед у педагогічній діяльності, і як вплинули на ідеологію тогочасного суспільства.

Висновки

Потрібно зазначити, що результатом освітньої реформи 1802 - 1804 рр. стало утворення Міністерства народної освіти й становлення чотирьох типів навчальних закладів - парафіяльних, повітових училищ, губернських гімназій і університетів. Всю імперію було поділено на шість основних навчальних округів на чолі з попечителями, яких призначало Головне правління училищ.

Затверджено було статут навчальних закладів, підвідомчих університетам, згідно з яким було створено мережу середніх і нижчих навчальних закладів. Одним із найвагоміших питань цього періоду слід вважати ухвалення першого Загального статуту російських імператорських університетів.

Крім вищої середньої й початкової школи в Україні після реформи 1804 р склалася мережа освітніх закладів особливого типу , що займали проміжне становище між вищими й середніми закладами освіти - ліцей, гімназія вищого типу. Загалом у першій половині XIX ст. відомо чотири ліцеї, три з яких - Ришельєвський в Одесі, Кременецький і Ніжинський, котрі мали вагоме значення для становлення вищої освіти.

Слід помітити, що випускники духовних закладів освіти в першій половині XIX ст. становили значну кількість учителів світської школи. Щодо гімназій Наддніпрянської України, то тут навчання було платним. Здійснювалося російською мовою. Спеціальна заборона приймати до них вихідців із кріпосних селян. Усього в Наддніпрянщині в першій половині XIX ст. діяло 19 гімназій, де навчалося 4 тис. учнів.

На Західноукраїнських землях, навчання у гімназіях було платним. Здійснювалося німецькою мовою. Усього в Східній Галичині діяло вісім гімназій, на Закарпатті - дев'ять, у Північній Буковині - одна.

У повітових училищах і професійних учбових закладах (сільськогосподарських, фельдшерських) навчалися вихідці із заможних верств населення - урядових службовців, купців, ремісників. Для дворянства засновувалися гімназії (протягом першої половини XIX ст. на Україні їх було відкрито 19 - в Одесі, Харкові та Києві по дві, Чернігові, Ніжині, Полтаві, Катеринославі та інших містах), Волинський ліцей у Кременці (1805 р.), Рішельєвський в Одесі (1817 р.), Гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р.), функціонували також приватні пансіони. Вступ до всіх цих закладів дітей селян обмежувався царськими указами, (які детальніше описуються в першому розділі) і розпорядженнями міністерства народної освіти, щоб не порушити ,,порядок громадських станів”. За даними на середину 40-х років, у Київській, Волинській, Подільській, Чернігівській і Полтавській губерніях з населенім понад 7 млн. чоловік було лише близько 10 тис. учнів, причому 70 % з них становили діти дворян, духовенства, мовників, купецтва.

Нажаль в цій курсовій роботі не було досліджено університети у вказаний період, оскільки їх потрібно детально розглядати насамперед у кандидатських і докторських роботах.

Потрібно звернути велику увагу на внесок педагогів і просто відомих людей у розвиток освіти в Україні на початку ХІХ ст. Наприклад, у творчій спадщині Ю. Федьковича важливою є ідея народності. Він зазначав, що головний критерій народності - народна мова, народні звичаї, народна поезія. Був переконаний, що в навчанні слід використовувати методи, які розвивають і збагачують дітей. На його думку, методи навчання мають забезпечити самостійність ,,бачити, думати, говорити”. Ю. Федькович вважав, що вчитель повинен постійно вдосконалювати свою педагогічну майстерність.

М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький вважали народну освіту ,,найпершою потребою всього народу”. Іван Петрович Котляревський мету свого виховання вбачав у підготовці корисних батьківщині та народові громадян, високоосвічених патріотів.

У відкритому тоді Київському університеті Максимович дістав професура російської словесності й був обраний першим ректором університету, вагомий внесок Максимовича досить великий, щоб впевнитись, то потрібно детально перечитати другий розділ.

О. Духнович великого значення надавав вихованню дітей в сім'ї, наголошуючи, що батьки є першими вихователями своїх дітей, вони повинні підготувати їх до майбутньої трудової та громадської діяльності. Батьки в усьому мають давати своїм дітям добрий особистий приклад, готувати їх до навчання в школі й цікавитись їх навчальною діяльністю. Іван Петрович Котляревський мету свого виховання вбачав у підготовці корисних батьківщині та народові громадян, високоосвічених патріотів.

М. Корф вважав, що на уроках рідної мови і читання вчитель повинен повідомляти учням у певному обсязі дані з природознавства, географії, історії та літератури.

Тарас Григорович Шевченко вважав, що ідеалу можна досягти належним вихованням. Заперечував вирішальну роль спадковості у вихованні дітей. Освіта, за Шевченком, повинна збагачувати, а не обкрадати серце людини.

Доробки людей, які зазначені вище, досить великі. Саме вони представники педагогічної думки в Україні на початку ХІХ століття. І саме вони зробили великий внесок у розвиток освіти у вказаний період.

Список використаних джерел та літератури

1. Білоконь С. Вихованці Кам'янець-Подільської гімназії в університеті св. Володимира // Пам'ятки України. - 2000. - Число 3 - 4. - С. 67 - 69.

2. Будзей О. Вулицями Кам'янця - Подільського. - Львів, 2005. - С. 76 - 79.

3. Була у Кам'янці чоловіча гімназія…: Штрихи до історії / Підготували Лариса Підгірна і Алла Бабляк // Подолянин. - 1993. - 27 січня. - С. 3.

4. Веркалець М. М. Педагогічні ідеї Б. Д. Грінченка. - К.: Знання, 1990. - 47 с.

5. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. -- Луцьк: Вежа, 2000. - С. 241 - 251.

6. Губарев В. К. Історія україни: Довідник школяра і студента. - Донецьк: БАО, 2008. - С. 240 - 245.

7. Дем'яненко Н. М. Загальнопедагогічна підготовка вчителя в Україні (XIX - перша третина XX ст). - К., 1998. - C. 213 - 217.

8. Дунович О. В. Народна педагогіка // Хрестоматія по історії української школи і педагогіки. - К.: Знання, 2003. - С. 402.

9. Зелінська Н. Видавнича справа та редагування: Постаті та джерела (ХІХ-перша третина ХХ ст.). - Львів: Світ. - 2003. - С. 81 - 84.

10. З оголошення ради Київського університету про його урочисте відкриття (липень 1843 р.) // Хрестоматія з історії України для студентів вузів. - К.: ІСДО, 1993. - С. 133 - 134.

11. Иконицков В. Русские университеты в связи с ходом общественного образования // Вестник Европы. - 1876. - У VIII томах. - Т. VI. - Ноябрь. - С. 100 - 131.

12. Левківський М. В. Історія педагогіки: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 359 с.

13. Лист Т. Чацького до Коллонтая (лютий 1804 р.) // Хрестоматія по історії української школи і педагогіки. - К.: Знання, 2003. - С. 356.

14. Луговий В. І. Педагогічна освіта в Україні: Структура, функціонування, тенденції розвитку. - К.: МАУП, 1994. - 193 с.

15. Любар О. О. Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія. -К.: Знання, 2003. - 765 с.

16. Любар О. О. Історія української школи і педагогіки: Навч. посібн. - К.: Знання, 2003. - 449 с.

17. Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навчальний посібник. - К.: Вікар, 2003. - 335 с.

18. Мельник Л. Г., Гуржій О. І., Демченко М. В. та ін.. Істрія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн. 1. - К.: Либідь, 1991. - С. 427 - 428.

19. Мельничук О. С. Освіта та педагогічна думка України в ХІХ ст. // Історія педагогіки України. - К., 1998. - С. 35 - 46.

20. Мельничук О. С. Історія педагогіки України: Навчальний посібник. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2001. - 179 с.

21. Михалевич И. Каменецкая гимназия: Исторические записки о пятидесятилетии ее существования (1833 - 1883). - Каменец - Подольский, 1883. - 367 с.

22. Михневич И. Г. Исторический обзор Ришельевского лицея с 1817 по 1857 г. - Одесса, 1857. - С. 325 - 329.

23. Момот А., Чернета В. Министр эпохи Великих реформ // Высшее образование в России. - 1999. - №2. - С. 134 - 152.

24. Мосіяшенко В. А. Історія педагогіки України в особах: Навчальний посібник. - Суми: Університетська книга, 2005. - 266 с.

25. Назаренко Є. Д. Олександр Хиждеу в Кам'янці-Подільському // Матеріали Х Подільської історико-краєзнавчої конференції. - Кам'янець-Подільський, 2000. - С. 476 - 478.

26. Онацький Є. Кам'янець моїх юних днів // Пам'ятки України. - 2000. - Число 3 - 4. - С. 88 - 91.

27. Паначин Ф. Г. Педагогическое образование в России. - М., 1979. - С. 183 - 189.

28. Підков І., Шуст Р. Довідник з історії України. - К.: Генеза, 1993. - С. 59 - 68.

29. Проект заснування Харківського університету (1802) // Хрестоматія з історії Української РСР. - Т. 1. - С. 458 - 459.

30. Рождественский С. В. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения, 1802 - 1902. - СПб., 1902. - C. 78 - 82.

31. Сбруєва А. А. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000. - 208 с.

32. Сисоєва С. Нариси з історії розвитку педагогічної думки: Навчальний посібник. - К.: ЦУЛ, 2003. - 307 с.

33. Соколовська Л. Колегіуми в системі освіти України // Рідна школа. - 2001. - №5. - С. 67 - 69.

34. Устав университетов Росии. Общий устав императорских российских, 26 июля 1835 г. // Хрестоматія з історії України. - Донецьк: ДАО, 2003. - С. 1 - 26 .

35. Устав российских императорских университетов // Хрестоматія з історії України. - Донецьк: ДАО, 2003. - С. 68 - 69.

36. Устав средних учебных заведений, 1843 г. // Хрестоматія з історії України. - Донецьк: ДАО, 2003. - С. 29 - 38.

37. Федоров А. А. Духовное образование в русской православной Церкви в XIX в // Педагогика. - 2000. - №5. - С. 75 - 83.

38. Хотеенков В., Иванова Л. ,,...Из угождения к воле государя” // Высшее образование в России. - 1999. - №6. - С. 123 - 135.

39. Черепанова С. О. Українська культура: істрія і сучасність: Навч. посібник. - Львів: Світ, 1994. - С. 62 - 63.

Размещено на Allbest.ru