Партизанський рух в країнах Європи в роки другої світової війни
Рух опору в окупованих країнах. Єврейська бойова організація. Національно-визвольний фронт у Греції в 1941 році. Зародження руху, перші прояви, створення загону, основні сили. Особливості боротьби проти фашизму у Польщі, Чехословаччині, Австрії, Албанії.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.05.2014 |
| Размер файла | 40,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
Франція
Єврейська бойова організація
Греція
Зародження Руху
Перші прояви
Створення першого загону Опору
Основні сили Руху Опору
Польща
Чехословаччина
Австрія
Албанія
Висновки
Використана література
Вступ
Партизанська війна - різновид війни, бойові дії якої здебільшого поза лінією фронту, які ведуться окремими особами або збройними формуваннями, що не входячи до складу регулярних збройних сил, добровільно беруть участь у боротьбі з іноземними загарбниками або в громадянській війні на окупованій території.
У тактиці партизанських дій можна виділити такі аспекти:
Руйнування інфраструктури противника в будь-якій формі (саботаж), знищення ліній зв'язку, високовольтних ліній, отруєння і знищення водопроводів, колодязів тощо).
Дії на комунікаціях противника з метою порушення постачання його регулярних військ на фронтах.
Протидія окупаційній чи колоніальній адміністрації шляхом перешкоджання її роботі, знищення органів її влади, поліції, військових залог.
Інформаційна війна (поширення вірних і невірних відомостей в усній (чутки, радіопередачі) або друкарській (листівки, газети, мережа) формі з метою схилити місцеве населення і (рідше) самого противника на свою сторону).
Знищення живої сили противника.
Терор відносно противника - здійснення акцій, скерованих на залякування його в будь-якій формі (вбивство, диверсії, напади на місця розташування окупаційних чи колоніальних військ тощо).
Одним з головних чинників для успішного ведення партизанської війни є підтримка партизанів місцевим населенням, яке забезпечує їх людськими поповненнями, необхідними припасами, а в разі поразки, прихистком. Бажано (але не обов'язково), щоб партизанам в їх боротьбі надавалася допомога з боку регулярної армії - фінансова, допомога спорядженням (зброєю, медикаментами і спорядженням перш за все), допомога інформаційна (інструкції, керівництво і інструктори, пропаганда). Мао Цзедун називав партизанську війну найефективнішим засобом опору владі (диктаторській, колоніальній або окупаційній) і висунув основну ідею партизанської війни: «Ворог наступає - ми відступаємо, ворог зупинився - ми турбуємо, ворог відступає - ми переслідуємо».
В уярмлених фашистськими окупантами країнах Європи з самого початку війни розгорнулася визвольна, антифашистська боротьба. Вона мала різні форми і методи; характеризувалася участю в ній різних верств населення, представників різних політичних партій та організацій, людей різних віросповідань. У країнах фашистського блоку умови для визвольного антифашистського руху були виключно складними. Фашистські і маріонеткові уряди встановили тут терористичний режим і жорстоко придушували будь-яку опозицію. Проте і в цих країнах після поразок фашистських військ у 1943 р. посилилася антифашистська боротьба.
Широкого розмаху антифашистська боротьба набула у Франції, Югославії, Польщі" Чехословаччині, Албанії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах.
Франція
Рух Опору у Франції або Французький (внутрішній)опір - рух опору, організована протидія проти окупації Франції нацистською Німеччиною у період Другої світової війни (1940-1944 роки).
Французький рух Опору включав у себе:
антифашистську бойову діяльність партизан на території Франції, диверсії проти німецьких військових,саботаж;
розповсюдження антинімецької інформації та пропаганди;
приховування від представників окупаціної влади діячів Руху, вояків союзницьких держав, інших категорій переслідуваних: євреїв і комуністів;
діяльність поза межами Франції з налагодження контактів і укріплення союзу з антигітлерівською коаліцією і національною владою в колоніях - організація «Франція, що бореться» генерала де Голля в значній мірі координувала і підпільну діяльність всередині країни.
Політичні рухи і спілки, що входили до складу Французького Опору, не були однорідними, вони об'єднували людей найрізніших, в т.ч. і радикальних, поглядів. Головним об'єднавчим мотивом для усіх учасників Руху Опору - від правих і консервативних католицьких спілок і до комуністів і анархістів - була незалежна Франція, вільна від фашистських окупантів.
У діяльності Французького Руху Опору взяло участь чимало іноземців, як осілих у Франції емігрантів, в т.ч. російських, так і спеціальних загонів закордонних партизанів (зокрема, величезну роль у русі відіграли іспанські партизани). Французький Рух Опору підтримувало британське Управління спеціальних операцій, що надсилало до Франції своїх агентів.
Також значну роль в русі зіграли іспанські партизани (анархісти, комуністи, ліві республіканці, баскські націоналісти), що евакуювалися з переможеної Республіки і маючи військовий досвід.
У департаменті Ларьеж 14-й іспанський партизанський корпус зіграв головну роль у вигнанні німців. У червні 1944 року корпус атакував німецькі конвої і визволив декілька сіл, після чого узяв штурмом Фуа, німецький штаб в цьому районі. Сильний німецький загін зробив контратаку, але потрапив в засідку. Незважаючи на свою чисельну перевагу, німці були накриті кулеметним вогнемм, і 1200 німецьких солдатів здалися в полон. Відоме зіткнення сталося, коли німці відходили з Марселя через область Гард. Загін з 32 іспанців і 4 французів атакував німецьку колону 22 серпня 1944 року в місті ЛаМадлен. Іспанські бійці Опору убили в Парижі генерала фон Шаумберга, паризького коменданта і генерала фон Ріттера, який відповідав за примусовий набір робітників на німецькі заводи. Більш ніж чотири тисячі іспанців взяли участь в макистськом повстанні в Парижі 21 серпня 1944 року. Незабаром їх підтримали регулярні армійські загони з нормандського плацдарму
Єврейська бойова організація
В рядах опори билися також французькі євреї, що створили організацію фр. OrganisationJuivedeCombat. Серед них були немало емігрантів з Росії. У партизанській південній зоні під ім'ям «Режин» воювала і загинула в 1944 році СарраКнут (уроджена Аріадна Скрябіна) дружина єврейського поета і учасника опору, Давида Кнута. Посмертно вона нагороджена військовим хрестом і медаллю опору, пам'ятник СарріКнут встановлений в Тулузі.
Після капітуляції Франції на цей шлях стали сили, що пішли за генералом Шарлем деГоллем, який емігрував до Англії та розпочав об'єднання французів-патріотів. 18 червня 1940 р. він закликав усіх французів до боротьби проти фашизму. Від Черчеля він одержав згоду на формування добровільних збройних сил. Рух Опору на чолі з де Голлем під назвою "Вільна Франція" мав свої організації у Франції та колоніях.
Шарль де Голль (1890-1970) - політичний, військовий і державний діяч Франції. Учасник Першої світової війни,у 1916-1918 рр. перебував у німецькому полоні. В міжвоєнний період продовжував службу у французькій армії, закінчив військову академію. Під час наступу німецьких військ на Францію командував танковою дивізією, отримав звання генерала (травень 1940р.). Після капітуляції Франції емігрував до Великої Британії, де заснував патріотичний рух "Вільна Франція" (Лондон, 1940р.), став одним з ініціаторів створення Антигітлерівської коаліції, з 1943р. очолив Французький комітет національного визволення. В 1944-1946 рр. глава Тимчасового уряду Франції. Засновник і лідер партії Об'єднання французького народу (1946-1953). Ініціатор розроблення Конституції 1958р. У 1958р. прем'єр-міністр Франції. Президент Франції в 1959-1969рр. Сприяв наданню суверенітету Алжиру. Здійснював курс на посилення самостійності Франції на міжнародній арені.
У липні 1941 р. представники від комуністів, соціалістів, християнських демократів, радикал-соціалістів та інших партій започаткували Національний фронт, який поставив завданням вигнання фашистських окупантів з французької території. Створення фронту сприяло розгортанню збройної партизанської боротьби. На літо 1944 р. чисельність загонів франтирерів (партизан) становила 250 тис. осіб, вони організовували підриви заводів і мостів, пускали під укіси поїзди, вбивали окупантів і зрадників.
У травні 1943 р. деголлівці об'єдналися з усіма учасниками Руху Опору й утворили Національну раду, що дало можливість розпочати підготовку повстання. Бійці загонів Опору допомогли англо-американським військам здійснити висадку в Нормандії, звільнити від окупантів значну територію Франції.
Югославія
6 квітня 1941 збройні сили країн фашистської коаліції вторглися в Югославію і захопили її за 11 днів без особливих проблем. Частина території Югославії була передана хорватським нацистам - усташам, які створили там Незалежна держава Хорватія. На частині етнічних сербських територій було створено обмежене сербське самоврядування. Решта території управлялися німецької, італійської, угорської та болгарської окупаційними адміністраціями.
В травні 1941 частина офіцерів колишньої югославської армії для боротьби з окупантами створили партизанську організацію - четників, під командуваннямДраголюб Михайловича, що спиралися на емігрантський уряд короля і сербську націоналістичну ідеологію. Комуністична партія Югославії під керівництвомЙосипаБроза Тіто однак, незважаючи на велику кількість прихильників, до активних дій до червня не переходила.
У день нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 в лісах біля міста Сисак югославськими комуністами був створений 1-й Сісакскій партизанський загін. У наступні дні в різних областях Югославії почали створюватися партизанські загони для боротьби проти сил фашистської коаліції. 27 червня на нелегальному з'їзді КПЮ в Белграді був утворений Головний штаб партизанського руху Югославії. І. Б. Тіто був призначений верховним командувачем партизанським рухом у Югославії. Партія офіційно оголосила день початку антифашистського опору - 4 липня 1941 (надалі в СФРЮ відзначався як День Борця). З цього часу партизанські загони почали вести великомасштабну війну проти окупантів і колабораціоністів.
7 липня 1941 у села Бела-Церква (на території західної Сербії) партизанський загін Ж. Йовановича провів перший бій проти жандармів .
У серпні-вересні 1941 року партизани провели великомасштабну операцію в Західній Сербії в результаті якої їм вдалося очистити від німців досить великі території з населенням близько 300 тис. чоловік. На звільнених територіях була проголошена " Ужіцкая республіка ". Республіка проіснувала близько двох місяців, поки не була розгромлена німецькими, хорватськими і сербськими колабораціоністським військами. (Див. Ужіцкая операція)
У перші місяці боротьби югославські комуністи в ході війни з окупантами намагалися співпрацювати з загонами четників. У серпні-вересні партизани і четники провели ряд спільних операцій. У вересні відбулася особиста зустріч між Тіто і Михайловичем. Однак незабаром ідеологічні протиріччя дали про себе знати і хиткий союз переріс у протистояння. З листопада 1941 четники і комуністичні партизани вели між собою справжню громадянську війну. [2]
Після поразки в Сербії основні сили партизан відійшли в Східну Боснію на територію Незалежної держави Хорватії. Весь 1942 німецькі та хорватські усташскіевійська намагалися знищити партизанський центр у цьому районі, однак їх дії не принесли бажаного результату.
22 грудня 1942 в селищі Рудо (на території Боснії) була сформована перша регулярна військова частина - 1-я пролетарська бригада. Всі партизанські сили в Югославії були об'єднані в Народно-Визвольну армію і партизанські загони Югославії, до цього часу налічувала 236 тис. чоловік.
Морські сили партизан були сформовані 19 вересня 1942, коли в Далмації була сформована перша військово-морська одиниця, зроблена з рибальських човнів. Поступово флот НОАЮ розвивався і до кінця 1943 року являв собою досить потужну силу. Після капітуляції Італії багато італійських судна були захоплені партизанами.
Усього в ході війни флот мав близько 10 військових кораблів, 30 патрульних кораблів, 200 суден підтримки і 3 тис. чоловік у своєму складі. У завдання флоту входило забезпечення безпеки прибережних вод і островів, атака суден противника.
ВВС НОАЮ беруть свій початок у травні 1942 року коли на бік партизан перейшли два пілоти ВПС Хорватії разом зі своїми літаками (французького виробництва Бреге 19 і Поте 25). Югославські партизани стали першим партизанським рухом в історії мали свої ВВС. Ці ВВС правда відчували великі труднощі через відсутність у партизанів регулярних аеродромів і незабаром були знищені. [5] Під кінець війни за допомогою британських і радянських військових фахівців югославська авіація була відновлена.
Протягом 1943 центр партизанського опору залишався в Боснії. Після капітуляції Італії загони НОАЮ намагалися оволодіти територіями, що раніше належали італійцям. Югославське уряд в еміграції розірвало свої відносини з Михайловичем і визнало Тіто верховним командувачем. Американці і британці почали надавати свою допомогу НОАЮ, в тому числі і військову, завдаючи авіаційні удари по об'єктах противника на території Хорватії.
В 1944 Тіто вирішив повернутися в Сербію, звідки його війська були вибиті два з половиною роки тому.
25 травня 1944 в місті Дрвар, де розміщувалося командування НОАЮ, був висаджений повітряний десант німецький з метою захоплення або вбивства Тіто. Але Тіто вдалося вислизнути. 4 червня радянський транспортний літак вивіз Тіто і офіцерів радянської і британо-американських місій при ньому до Італії, звідти вони прибули на югославський острів Віс. Тіто продовжив керівництво бойовими діями. [6]
У вересні на територію Югославії вступили радянські війська, які разом з НОАЮ 20 жовтня звільнили Белград. (Див. Белградська операція) Німецькі, хорватські війська, четники і частини колабораціоністів почали відходити на північ, на територію Словенії. У травні 1945 року було ліквідовано НГХ. 15 травня 1945 3-я армія НОАЮ завдала поразки останньої великої угрупованню військ противника в Словенії, тим самим завершивши звільнення країни. (Див. Полянська битва)
Партизани звинувачуються в численних військових злочинів скоєних ними, проти мирного населення країн-супротивників, а також жителів Югославії підозрюваних ними у колабораціонізмі.
Різанина в Бачці - етнічні чистки, проведені партизанами на території Воєводини проти мирного угорського населення в 1944-1945 роках. За різними джерелами кількість загиблих варіюється від 25 до 50 тис. чоловік.
Блайбургская бійня - масове знищення втекли до Австрії хорватських і словенських колабораціоністів і членів їх сімей.
Масові репресії проти членів Сербської православної церкви.
Йосип БрозТіто (1892-1980) - політичний, військовий і державний діяч Югославії. З 1910 р. член Соціал-демократичної партії Хорватії й Славонії. Учасник Першої світової війни, у 1915 р. потрапив у російський полон. У1917-1920 рр. взяв участь у революційних подіях в Росії. Член Компартії Югославії з 1920 р., секретар Загребського міського комітету КПЮ з 1928р. Упродовж 1928-1934 рр. перебував в ув'язненні. З 1934р. член ЦК і політбюро ЦК КПЮ, в 1940-1952 рр. генеральний секретар ЦК КПЮ, в 1952-1966 рр. - Союзу комуністів Югославії, в 1966-1980рр. голова СКЮ. В1935- 1936 рр. у Москві, працював у Комінтерні. В 1941-1945рр. верховний головнокомандувач Народно-визвольної армії Югославії, з 1943р. голова Національного комітету визволення Югославії, маршал Югославії. В1945-1946 рр. голова Тимчасового уряду, міністр оборони і верховний головнокомандувач збройних сил. У1946-1953рр. голова Ради міністрів Югославії, в 1953-1963 рр. голова Союзного виконавчого віча. Президент ФНРЮ (з 1963р. - СФРЮ) в 1953- 1980 рр. Тіто, на відміну від інших комуністичних лідерів, відмовився від копіювання радянської моделі соціалізму, прагнучи впровадити цілком самостійну специфічну югославську модель (так званого самоврядного соціалізму), яка була більш демократичною, але водночас суперечливою, і змогла забезпечити лише тимчасовий позитивний результат.
Греція
У Греції також виник Національно-визвольний фронт (вересень 1941 р.), до складу якого увійшли представники Аграрної. Соціалістичної, Комуністичної партій, Союзу народних демократів та інших організацій. Створення єдиного антифашистського об'єднання дало поштовх масовій антифашистській боротьбі. Грецька національно-визвольна армія на кінець 1943 р. налічувала 40 тис. бійців.
Зародження руху
Піднесення Руху опору в Греції було викликано вторгненням і окупацією Греції нацистською Німеччиноюта її союзниками - Італією та Болгарією - у період з 1941 по 1944 рік. Італія першою здійснила 1940 року спробу нападу на Грецію з території окупаваної на той час Албанії, проте ця спроба була відбита грецькою армієї. Після німецького вторгнення, окупації Афін і падіння Криту, король Греції Георг II і його уряд втекли до Єгипту, де вони проголосили екзильний уряд, визнаний тільки західними союзниками і невизнаний Радянським Союзом. Західні союзники активно заохочували, навіть примушували короля призначити нових міністрів, оскільки тільки двоє міністрів його кабінету були членами диктаторського уряду, який управляв Грецією до фашистського вторгнення. Представники лівих сил взагалі вважали цей уряд нелігітимним через присутність кількох міністрів в уряді ІоаннісаМетаксаса (1936-1941 роки). Втім незалежно від цих претензій, уряд країни був цілком нездатним здійснювати керівництво Грецією, що само собою вкорінилось громадською думкою.
Німці ж створили грецький колабораціоністський уряд, очолюваний генералом ГеоргіосомТсолакоглу. Деякі високопоставлені офіцери довоєнного грецького режиму служили німцям на різних посадах. Однак цьому урядові бракувало суспільної підтримки, також він був надто залежним від німецької та італійської окупаційної влади. Остаточно нацистський уряд дискредитував себе нездатністю запобігти поступкам більшою частиною Грецької Македонії та Західної Фракії та користь Болгарії. Окупаційний режим у Греції асоціювався із «інфляцією галопом», гострою нестачею продовольства й навіть голодом серед грецького цивільного населення.
Перші прояви
Перший акт опору в Греції відбувся в Афінах у ніч на 30 травня 1941 року, ще до кінця Критської операції. Двоє молодих студентів,АпостолосСантас, студент юридичного факультету Афінського університету, і Маноліс Глезос, студентом Афінського університету економіки і бізнесу, таємно вилізли на північно-західний схил Акрополя і зірвали нацистський прапор зі свастикою, який був встановлений там окупаційною владою.
Ширший Рух Опору оформився у північній частині Греції, де болгарська анексія грецької території підсилювала накал націоналістичних пристрастей. Перше масове повстання відбулося в околицях міста Драма у Східній Македонії, у болгарській окупаційній зоні. Болгарська влада приступила до політики болгаризації, викликаючи реакцію та спротив грецького населення. У ніч з 28-29 вересня 1941 мешканці Драми і її околиць підняли повстання, яке швидко було придушене болгарською армією, яка покарала 3 000 цивільних осіб у місті Драма і селі Доксато. У той же час потужні численні демонстрації були організовані в містах Грецької Македонії захисниками Північної Греції та правими організаціями на знак протесту проти анексії Болгарією грецьких територій.
Збройні банди складалися з, так званих андартів - заколотників, повстанців, які вперше з'явивилися в горах Македонії у жовтні 1941 року. У перших же сутичках загинуло до 488 цивільних осіб, вбитих у репрессалліях з боку німців, яким тим самим вдалося різко обмежити Опір на наступні кілька місяців. Тим не менше, ці жорсткі заходи, поряд з пограбуванням природних ресурсів Греції німцями, майже знищили первісний страх греків до вермахту і ще більше налаштували їх проти окупантів.
Створення першого загону Опору
Відсутність законного уряду і бездіяльність пануючого політичного класу створили вакуум влади й означали відсутність згуртовуючої сили для грецького народу. Більшість офіцерів та громадян, які хотіли продовжувати боротьбу із окупантами, не мали іншого вибору, як тікали на контрольований Британією Близький Схід, а ті, хто залишився, не були впевнені у перспективності своєї боротьби із вермахтом. Ця ситуація призвела до створення кількох угруповань, які взяли на себе роль та повноваження опору окупаційній владі.
Перша значна група Опору була заснована венізелістами з Народної республіканської грецької ліги (EDES), очолюваної колишнім офіцером армії, полковником Наполеоном Зервасом спільно з екзильним республіканцем генералом Ніколаосом Пластирасом як номінальним головою загону. Інша організація, контрольована КПГ була воєнізованої Організацією охорони народної боротьби. В області Флорина крім того діяла слов'яно-македонська організація Національно-визвольний фронт.
Основні сили Руху Опору
визвольний фронт рух фашизм
Зрештою визвольну боротьбу в Греції очолив створений у вересні 1941 року за ініціативою Комуністичної партії Греції Національно-визвольний фронт (скорочено ЕАМ), ядром якого були робітники і селяни. Партизанські загони, що виникли на початку 1941 року, були об'єднані здебільшого в грудні 1941 року в Народно-визвольну армію (скорочено ЕЛАС). Керівна роль в ЕАМ і ЕЛАС належала КПГ.
Польща
Антифашистські групи в Польщі почали виникати з весни 1940 р. Польський емігрантський уряд на чолі з Владиславом Сікорським, який перебував у Англії, підписав з СРСР угоду про взаємну допомогу і підтримку у війні проти фашистської Німеччини. На території СРСР формувалися частини польської армії на чолі з генералом Владиславом Андерсом - Армія Крайова. З травня 1942 р. перші загони Гвардії Людової, яка формувалася переважно комуністами, почали збройну боротьбу проти фашистів. Проте досягти об'єднання цих сил не вдалося. Радянський уряд розірвав у квітні 1943 р. відносини з емігрантським урядом, орієнтуючись на комуністів.
У серпні 1944 р. сили емігрантського уряду розпочали проти окупантів повстання у Варшаві. Проте сили сторін були нерівними. СРСР не надав належної допомоги повстанцям. Гітлерівці жорстоко придушили повстання. У грудні 1944 р. було створено прокомуністичний уряд Польщі, що прагнув встановлення у країні соціалістичних порядків.
Чехословаччина
У Чехословаччині боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. Навесні 1942 р. на території країни виникли перші партизанські загони, на території СРСР була сформована чехословацька військова частина. У1942 р. чеські парашутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий характер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.
Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Норвегії, Бельгії, Голландії, Данії.
Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп входили представники різних народів, втікачі з концентраційних таборів. Друга світова війна дала могутній поштовх соціальному, визвольному й антиколоніальному руху, що привело до падіння колоніальних імперій, демократизації всіх сторін життя європейських країн.
Австрія
Офіційно Австрія не брала участь у 2-ой світовій війні, тому що з 1938 року була частиною Німеччини. 10.04.1938 відбулася вельми спірний щодо законності референдум, в результаті якого Австрія була оголошена частиною Третього Рейху. І буквально з перших же днів Об'єднання Австрія відчула на собі весь жах фашизму. Так, тільки в 1938 році, було знищено 80 тис. австрійських громадян. В Австрії не було потужного озброєного ДС, однак значна частина австрійців брала участь у боротьбі протягом усього часу окупації. Були розповсюджені професійні організації супротиву (пожежників, річковиків, студентів, залізничників), більшість з учасників яких було знищено в концтаборах. Найбільш потужною організацією опору був Австрійский Союз Свободи, що активно діяв у 1944 році. Однак потужний апарат придушення і лояльність великої кількості громадян режиму дозволили створити в Австрії розгалужену мережу ДС.
Албанія
Була окупована фашистською Італією з 7 по 10 квітня 1940года. Офіційним правителем Албанії став Італійський Імператор, а фактичним - його намісник. 28.10.40. Албанія була використана як плацдарм для нападу на Грецію, проте використовувати Албанію як істочника живої сили для Італійської армії не вдалося, так як місцеві антифашисти стали на підтримку Грецької армії. Боротьба від одиничних випадків саботажу переходила до партизанської. Найбільш потужний центр опору був утворений весной1941 року в гірських районах неподалік від Тирани. 28.10.41. У Тирані відбулася багатолюдна антифашистська демонстрація. 8-14 листопада 1941 в Тірані відбувся об'єднавчі з'їзд компартії (КПА).
Керівником став Енвер Ходжа. У лютому 1942 в листі ЦК КПА рекомендовано навчати народно-визвольні загони. 16.09.42 за ініціативою КПА був створений Народно-Визволитель-ний Фронт Албанії (НОФА). Численні спроби мобілізувати албанців у фашистські наштовхувалися на опір, виражений в акціях саботажа.
У грудні 1942 боротьба албанського народу була визнана країнами Антигітлерівської коаліції. У квітні 1943 ЦК КПА видає постанову про створення Національно-Визвольної Армії (НВА) на основі партизанського руху. Навесні 1943 спалахнули бої в Південній Албанії. До цього часу НОА налічує більше 35 бойових загонів. 10.07.43. Генеральна рада і Генштаб НОА звернулися до народу з призивом до загального повстання. Однак незабаром Німеччинавводить в Албанію свої війська. До початку зими 1943/44гг. НОА контролює багато міст і районів Центральної і Південної Албанії. В цей же час почалося масфіксований німецький наступ. На НОА обрушилися репресії, однак загальний хід світової війни змінити було вже не можна і за підтримки Союзників 17.11.44- звільнення Тирана, а 29.11.44-вся Албанія. Всього за роки окупації Албанське партизанство налічувало близько 28 тис. чоловік.
Висновки
Отже, можна зробити наступні висновки:
Жорстокий окупаційний режим в умовах німецького "нового порядку" мав протилежні наслідки. Для підтримання своєї тимчасової влади фашисти мусили зняти з фронту майже півмільйона боєздатних воїнів. Водночас у відповідь на жорстокість окупаційних властей на території окупованих країн посилювалися підпільна боротьба і партизанський рух.
Особлива увага приділялася створенню партизанських і диверсійних загонів та баз їх матеріально-технічного забезпечення. Розгортання боротьби у ворожому тилу відбувалось у надзвичайно важких умовах. Швидка окупація більшості районів та жорстока розправа з партизанами і підпільниками призвели до великих втрат у русі опору. Але навіть у 1941 р. для боротьби з ним фашисти змушені були зняти з фронту понад 50 тис. солдатів та офіцерів.
У перший рік війни партизанський рух мав мало організований характер. Групи були нечисленними, погано озброєними. Утворювалися вони в основному з воїнів, які вийшли з оточення, втекли з полону, та з активістів. Партизанські загони поповнювало і всіляко підтримувало мирне населення. Перші виступи партизанів проти фашистів носили епізодичний характер.
Боротьба у ворожому тилу набирала різних форм: бойові дії, організаторська і політична робота підпільників, масовий саботаж економічних, політичних і воєнних заходів окупантів та ін. У ній брали участь близько 500 тис. партизанів, об'єднаних у 60 великих з'єднань, та майже 2 тис. загонів і груп.
Новий, вищий етап партизанського руху почався з весни 1943 р., коли значно зміцніли сили патріотичного руху і він набув організаційного і бойового досвіду. Головною формою партизанської війни було руйнування німецьких комунікацій (рейкова, шляхова війна). Великі загони практикували також тактику рейдів. Але значення партизанського руху у ворожому тилу оцінюється не тільки безпосередніми втратами окупантів, оскільки воно виходить далеко за межі чисто воєнних операцій. На значній території, зайнятій фашистами, підривався, а то й зовсім ліквідовувався окупаційний режим. Надзвичайно вагомим було морально-політичне значення партизанського руху і підпілля.
Використана література
1. Соціальна мережа (інтернет) [http://pidruchniki.ws;http://www.info-library.com.ua/; http://uk.wikipedia.org/; http://school.xvatit.com/].
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Польща як перша країна на шляху агресії гітлерівської Німеччини. Реакція польського народу, яка вилилась в рух опору, основні форми боротьби в початковий період окупації. Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни. Ціна перемоги.
курсовая работа [35,0 K], добавлен 20.09.2010Особливості партизанськогой руху на півночі Хмельниччини в роки Другої світової війни. Боротьба народного підпілля в центрі області. Характеристика Руху антифашистського опору на півдні. Діяльність підрозділів ОУН-УПА на території Хмельницької області.
курсовая работа [32,3 K], добавлен 23.10.2009Основні передумови зародження антифашистського Руху Опору на території України, характеристика основних форм и методів боротьби. Розвиток партизансько-підпільної боротьби на різних етапах боротьби, внесок частин Руху Опору в розгром німецького агрессора.
дипломная работа [135,2 K], добавлен 15.07.2009Підготовчі заходи та бойова діяльність військово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другої світової війни та в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках. Військові сили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років.
курсовая работа [115,8 K], добавлен 06.11.2010Діяльність підпілля та партизанський рух. Створення перших підпільних груп в Нікопольському районі. Об’єднання партизанських груп в загін. Перші бойові операції загону, втрати та перемоги. Перші німецькі операції по придушенню руху, наступ на плавні.
дипломная работа [8,8 M], добавлен 27.01.2013Масові винищення єврейського населення в м. Славута. Збройне повстання підпільників весною 1942 року. Спогади ветеранів про перші дні війни. Славутський концтабір "Гросслазарет Славута. Табір 301". Холокост у місті. Партизанський рух. Визволення Славути.
реферат [36,3 K], добавлен 09.01.2011Міжнародно-правові проблеми Австрії. Питання післявоєнного устрою Європи, англо-американська дипломатія в роки другої світової війни. Повноваження Тимчасового уряду. Суспільно-політичний лад, розвиток капіталізму в Австрії, криза парламентаризму.
реферат [33,6 K], добавлен 30.01.2011Аналіз діяльності руху Опору на Харківщині у червні 1941 - серпні 1943 років: з'ясування становища регіону під час окупації фашистськими військами. Визначення ролі партизанських і підпільних організацій у визволенні області від німецьких загарбників.
курсовая работа [86,7 K], добавлен 15.02.2010Бойові дії на території України в роки Першої та Другої світової війни. Утворення Української Народної Республіки. Причини і суть гетьманського перевороту П. Скоропадського. Національно-визвольний рух у Галичині. Політика сталінської індустріалізації.
шпаргалка [65,7 K], добавлен 19.03.2015Невиправдані втрати серед добровольців під час американо-іспанської війни - фактор, що вплинув на курс уряду США на формування професійного війська в роки першої світової війни. Причини антивоєнних настроїв в американському суспільстві у 1917 році.
статья [22,6 K], добавлен 11.09.2017
