Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

ЕЛЛІНІСТИЧНІ ДЕРЖАВИ І ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

План

1. Елліністичні держави

2. Розвиток продуктивних сил

3. Землеволодіння, торгівля та ремесло

4. Елліністична культура

5. Розвиток точних наук

Велика монархія Олександра була неміцним і тимчасовим об'єднанням. Після тривалої боротьби за владу між наступниками Олександра його монархія розпалась, а на руїнах її виникли нові царства, на чолі яких стали полководці Олександра: в Єгипті - Птолемей, у Сірії - Селевк, у Македонії - Антіпатр,. Крім цих основних держав у Малій Азії виникали монархії Пергам, Понтійське царство, Віфінія та інші, а на схід, від Двуріччя - Парфія і Бактрія. Міста Греції перебували в стані занепаду, знекровлені довгими війнами і відпливом міського населення на схід.

Цей період в античній історії зветься елліністичним. Термін "еллінізм", на думку грецьких вчених, означає тільки проникнення греків і грецької культури на Схід шляхом заснування численних міст і поширення грецьких форм експлуатації місцевого населення; - Радянські вчені, звичайно, зберігаючи цей умовний термін, вкладають в нього інший зміст. Вони вважають, що з часом завоювань Олександра і особливо після них починається новий період розвитку рабовласницької формації, який відрізняє його від колишніх грецьких форм рабоволодіння та експлуатації. Цей період характерний органічним поєднанням східних і грецьких форм експлуатації з переважанням східних форм в експлуатації землеробського населення, і грецьких - у містах. Крім того, на відміну від попереднього часу, міста стають центрами товарного виробництва і основною опорою елліністичних монархів Найхарактернішими рисами нових державних утворень є монопольна власність держави на землю і різкий поділ усього населення держави на населення міське і сільське. Верховними власниками землі були царі, які уступали, чи шляхом тимчасової передачі у володіння, або шляхом дарувань і продажу, частину державних земель храмам, містам, чиновникам, полководцям і солдатам, яких вони залучали на службу, надаючи їм місця для поселень і наділяючи їх ділянками землі. Міста стали тепер опорою царів як центри розвитку грошового господарства, товарного виробництва, ремесла і землеволодіння. Громадянські права продавались і купувались. Громадянином поліса могла стати кожна людина, незалежно від її походження. У той же час люди, які втратили землю і залишились без засобів до життя, позбавлялись громадянських прав. Отже, міські общини об'єднувались тепер не тільки за етнічною і політичною, але й за класовою ознакою. На чолі їх стоять "рекомендовані" царем службовці і міська рада, членами якої були багаті громадяни. Народні збори втрачають своє значення: вони лише заслуховують і затверджують рішення магістратів і ради. Землевласницько-торговельна знать міст була зацікавлена у підтримці царської влади, бо монархія забезпечувала їм захист кордонів, надаючи одночасно великі можливості у розвитку ремесла і торгівлі на обшнрних територіях держави.

З міст, заснованих Олександром, особливо великого розвитку набула Александрія коло Єгипту. Незабаром після смерті Олександра Александрія стала столицею царства одного з його полководців Птолемея. За династії Птолемеїв Александрія перетворилась в одно з найбільш упорядкованих міст світу. її жителі пишались чудовим плануванням вулиць; головна вулиця, як твердили вони, тяглась на 8 км і досягала 35 м ширини. Найбільш багатолюдні вулиці обсаджувались деревами, які давали прохолоду в спеку. На острові Фарос, який захищав входи в дві морські гавані Александрії, був збудований великий маяк у вигляді башти в три поверхи, що досягав 120 м висоти. Побудова цієї башти по-праву вважалась чудовим досягненням будівельного мистецтва, і Александрійський маяк був зарахований до одного з семи чудес античного світу. Маяк простояв до XIII ст. Саме місто славилось садами і царськими палацами. На території палацу, що займав значну частину міста, знаходився знаменитий Александрійський музей з найбільшою бібліотекою світу, яка нараховувала понад 700 000 стародавніх рукописів. "Мусейон", тобто будова, присвячена музам, був одночасно і центром наукових та літературних праць учених і поетів, які збирались сюди з різних кінців грецького світу, і святилищем. У ньому були зали для праці, лабораторії, їдальня і квартири вчених, які жили за рахунок держави. До Музею прилягали ботанічний і зоологічний сади. Вчений, який завідував бібліотекою, був одночасно і вихователем царських дітей.

Протягом ряду століть це місто було центром наук, особливо медицини, точних наук і філології.

Заснування нових міст і реконструкція старих були тісно зв'язані з розвитком будівельного мистецтва. Розвивається архітектура і майстерність планування великих міст, в яких нараховували до 560-600 тисяч населення, як наприклад Александрія, Пергам (нині - Бергама в Туреччині), Антіохія та багато інших міст Азії і Африки. Нові міста аж ніяк не нагадували старі Афіни з вузькими й кривими вулицями і з агорою неправильної форми. Вулиці нових міст йшли паралельно одна одній, перетинаючись під прямим кутом, а це вимагало праці геометрів. У центрі міста була розташована агора правильної чотирикутної форми, оздоблена портиками з красивими колонадами, що йшли по фасаду. Агора перестала бути ринком, тепер вона була місцем для прогулянок і відпочинку, а також для Народних зборів. На агорі, звичайно, знаходився і будинок міської ради. Скульптури, статуї і присвятні пам'ятники прикрашали площу. Крім того, створювались площі для продажу товарів і окремі ринки для торгівлі товарами, що швидко псуються. Для цього на такому ринку ставились столи з трохи похилою поверхнею, зручною для стоку води і прибирання столів. Тут же знаходились і спеціальні підвали для зберігання продуктів. Площі були забезпечені водою: крім критих басейнів, тут були також красиво оформлені фонтани.

Після Александрії, одним з найкрасивіших міст був Пергам. Він був побудований красивими терасами, які піднімались паралельними рядами до вершини горба - акрополя міста. На верхніх терасах розташовувались гімнасій, святилища і храми, а на вершині горба - палацові будівлі, храми і бібліотеки. Під час розкопок у Пергамі знайдено чудовий скульптурний фриз, що прикрашав вівтар Зевса, з сценами боротьби богів і титанів; він належить до найвеличніших творів античного мистецтва. Ця пам'ятка яскраво описана І.С. Тургенєвим 1. Як і інші елліністичні міста, Пергам мав водопровід і добру каналізацію. Держава здійснювала нагляд за правильною побудовою будинків і за чистотою як державних, так і приватних водоймищ.

У період еллінізму спостерігається досить швидкий розвиток продуктивних сил у ремеслі і особливо у будівництві та військовій справі. У гірничій справі почали застосовуватись водопідіймальні пристрої.

Винайдення гвинтових водовідливних машин приписується Архімеду ("Архімедів гвинт"), але подібні механізми з давніх давен використовувались в Єгипті для зрошення полів. Найпевніше, Архімед лише удосконалив ці механізми. Були удосконалені різні металургійні процеси (амальгамація золота, добування багатьох сортів сталі, нові способи одержання бронзи і т.д.). Є відомості про обізнаність греків у цей період з мінеральним вугіллям (напевно, бурим).

Будівництво в містах показує високий рівень розвитку архітектури; навіть руїни храмів, палаців, гімнасіїв свідчать про високу майстерність невідомих зодчих і важку працю майстрових і рабів. Зодчі широко застосовували мозаїку як дуже поширений елемент оздоблення будівель; стіни палаців і приватних будинків вкривались витонченими фресками.

Скло, відоме ще в Єгипті, набуло великого поширення. Майстри виготовляли мозаїчне, двоколірне, гравіроване, позолочене, молочне і узорчате скло. Скляні вази того часу прикрашають вітрини наших музеїв.

Великий прогрес спостерігається і в гончарному виробництві. Рельєфні посудини набули тепер загального поширення. Спрощення виробничого процесу дало можливість перейти до їх серйозного виготовлення. Відкриттям гончарів Александрії була свинцева полива різного кольору, яка надавала міцності глиняному посуду.

Значний прогрес спостерігався в текстильному виробництві. Широко використовуються горизонтальні ткацькі верстати з З-4 ремізами; у містах виготовлялися складні узорні тканини, золототканні матерії, килими. Папірус як писальний матеріал поширювався майже в усьому елліністичному світі.

Високого розвитку набуває військова техніка, обладнання морських гаваней, будівництво військового флоту різних типів і кораблів різного призначення. Були удосконалені старі і створені нові облогові пристрої та військові машини - балісти, катапульти, онагри та інші, які потребували введення до складу війська спеціалістів-інженерів. При дворі сірійських царів існувала і посада головного фізика.

Четверо чудес світу із семи чудес, якими пишався стародавній світ, були створені в період еллінізму: храм Артеміди Ефес-ської, маяк в Александрії, гігантська статуя Геліоса, яка стояла біля входу в родосську гавань, і надгробний пам'ятник цареві Мавсолу в Галікарнассі (звідси слово - мавзолей)

Основою господарства елліністичних держав було землеволодіння. Уся земля, оброблена і не оброблена, пасовища, ліси і рудники визнавались по праву завоювання власністю царя. Це було можливо, тому що основна маса землеробського населення східних держав не знала розвитку приватної власності на землю. Землероби жили общинами, здавна оброблюючи землю царів, яка надавалася їм за поставку царям певної частини врожаю. Ця система була збережена і в елліністичних державах. Усі землероби Єгипту і монархії Селевкідів стали "царськими селянами" або "царським людом" і на правах орендарів повинні були обробляти їм землю, яка їм надавалася за встановлену царями частину врожаю (звичайно за половину врожаю). Взаємовідносини "царських селян" з новою владою змінились лише політично, економічна ж основа їх виробництва залишалась старою. Енгельс вказував, що на завойованих землях при пануванні села складаються кріпосні відносини, при пануванні міст - рабовласницькі Міста, особливо в районах, не об'єднаних, подібно до Єгипту, єдністю іригаційної системи, панували над сільськими територіями. Заснування міст царями та їх опора на старі міські центри зв'язана з політикою зміцнення рабовласницьких відносин і способів експлуатації підвладного землеробського населення. Велике землеволодіння знаті міст було опорою царя під час експлуатації землеробських общин. Сама форма общин була зручною для здійснення контролю над ними з метою планомірного надходження податків і обробітку всієї землі общинників, тому що відповідальність покладалась не на окремих землеробів, а на общину в цілому.

У цей період не тільки морські, але ще в більшій мірі сухопутні торговельні шляхи охоплювали величезні території: від Середземного моря через Євфрат - до Китаю та Індії, від Північного Причорномор'я - до Аральського моря та Алтаю. З Єгипту торговельні шляхи йшли на схід через Аравійський півострів - в Індію, на південь - у багату на золото і слонову кістку Нубію, на захід у Кіренаїку і Карфаген, а звідти - в Іспанію і до Британських островів. Кордони елліністичного світу розсунулись. Купці досягали меж океанів на сході і заході. Здійснювались морські походи в невідомі землі, аж до північних берегів Європи. Капітани кораблів користувались морськими картами; збільшилась вантажопідйомність торгових кораблів.

Особливо великі прибутки приносила торгівля з окремими районами, де було можливо обміняти з великим прибутком вироби ремесла на дорогі товари і предмети розкоші. Володіти торговельними шляхами означало політичне панування і над територіями, що прилягають до них, а тому між окремими державами йшла уперта боротьба за панування над цими шляхами і особливо над виходами до моря.

Паралельно з торгівлею йшов і розвиток ремесла. Збут ремісничих виробів на широких ринках давав великі можливості для особистого збагачення. Крім приватних майстерень з великою Греції V ст. до н. е. Театр представлений побутовою комедією, а проза - новим літературним жанром, елліністичним романом. Процес виродження літератури і симптоми зростаючого песимізму стають дедалі помітнішими, починаючи з середини III ст. до н. е. Філософські школи того часу також несуть на собі печать реакційного аристократизму.

Закликаючи шукати щастя шляхом самовдосконалення, вони пропонували лише відмовитись від бажань і спокійно переносити страждання як особисті, так і своїх близьких. Єдиною школою, яка продовжувала матеріалістичну філософію Демократа, була школа філософа Епікура, який також розвивав вчення про вічність і незамінність матерії. Важливим науковим відкриттям Епікура було твердження, що матерія і рух невіддільні одне від одного. Епікур учив, як і Демокріт, що атоми лежать в основі світу. Але на відміну кількістю рабів, виникають царські і храмові майстерні, в яких працюють "царські" і "храмові" раби.

У той час як міста були центрами грошового обміну на зовнішніх ринках, всередині країни мав перевагу натуральний обмін і всі податки з селян збирались натурою.

Розвиток торгівлі і розширення ринків відкривали купцям величезні можливості для придбання рабів. Попит на рабів надзвичайно зріс у зв'язку з широким застосуванням їх праці в майстернях, на рудниках, у сільських помістях, храмових господарствах і на землях міст. І все-таки, навіть при наявності рабських ринків, на території Єгипту і в монархії Селевкідів відбувалось полювання на людей, яких насильно перетворювали в рабів. Роль рабської праці була велика в рудниках і каменоломнях. Експлуатація рабів набирала тут найжорстокіших форм, спричиняючись до великої смертності і швидкої інвалідності, тому повстання в рудниках бували найчастіше, хоч і придушували їх дуже жорстоко.

Економічні і соціальні зміни в житті як окремих людей, так і цілих держав, у цей період мали величезний вплив на характер культури і її розвиток. З кризою старої полісної системи розвивається криза полісної ідеології; стає характерним індивідуалізм і прагнення почувати себе громадянином не тільки свого міста, але й великої держави і навіть держав, оскільки скрізь біля трону царів стояли греки і македоняни, а грецька мова скрізь була державною мовою. Поряд з індивідуалізмом розвивається і космополітизм як неминучий наслідок розвитку наємництва і класово-привілейованого становища людей, вихованих на грецькій культурі. Космополітизм того часу був класовою ідеологією рабовласників, ідеологією, відірваною від народу і протипоставленою йому, як ідеологія політично пануючої верхівки неповноправним і пригноблюваним масам продуктивного населення, чужого грекам за походженням, за культурою і мовою. Отже, основною і характерною ознакою елліністичної культури є її антинародний класовий характер, який нерозривно пов'язаний з інтересами панування і підкорення.

Саме тому спостерігається обмежений розвиток літератури, поезії і красномовства. Політичне науки життя більше цікавить поетів, а якщо вони і звертаються до політичних тем, то тільки для прославлення монархічної влади, царя і членів його фамілії. Літературні твори того часу, незважаючи на наявність ряду обдарованих поетів, ніколи не досягають досконалості великих художників слова від свого попередника, він вважав, що атоми рухаються не по прямих, а по кривих лініях і при зіткненні утворюють тіла, які характеризуються новими властивостями. Будучи матеріалістом, Епікур проповідував атеїзм і вперше, як зазначав Маркс, почав відкрито нападати на релігію; тому Маркс і вважав Епікура одним з найвидатніших грецьких просвітителів. Проте Епікур і його послідовники стояли осторонь політичної боротьби і вважали, що говорити про своє вчення можна лише серед друзів, серед однодумців. Таким чином, і ця школа зберегла свій аристократичний замкнутий характер. не

Значно більшою популярністю в той час користувались вчені ідеалістичної школи стоїків, які дістали назву від "стої" - критого портика, де в Афінах навчав мудрості засновник школи Зенон. Пізніше християнство запозичило у стоїків вчення про доброчесність, під якою розумілось з'єднання розуму, мужності, самовладання і справедливості, також як і вчення про природну рівність людей.

Стоїки вчили, що людина повинна на землі виконувати свій громадський обов'язок, не цураючись людей, і ставитись з співчуттям до рабів. Рабство вони визначали як "довічну найману працю". Обов'язок мудреця, вчили стоїки, полягає в тому, щоб допомагати царям розумно управляти підданими, а якщо правитель поганий, то допомогти народові звільнитись від нього, замінивши його розумним правителем. Тому стоїки брали участь у політичних рухах. Проте ідеальна держава стоїків як і раніше грунтувалась на рабстві.

В історичній науці того часу велике місце приділялось історії Філіппа і Олександра. Для більшості істориків було характерним висування на перший план сильної особи, яка була проти-поставлена політично пасивній і покірній юрбі. Поряд з цим у багатьох письменників виникає інтерес до історії окремих країн, зокрема до історії Аттіки, Спарти, до історії Єгипту, Ва-вілонї'ї, Індії та Сіцілії. Ці праці становлять великий науковий інтерес, хоч до нас дійшли тільки фрагменти цієї великої літератури або її перекази.

Найбільшого розквіту в IV-III ст. до н. е. точних наук досягають точні науки. Центром культури в цей час були великі міста, особливо Александрія, Пергам і Родос; із старих міст Афіни також зберегли своє культурне значення як центр філософії.

Розширення географічних кордонів елліністичного світу привело до високого розвитку географії і ботаніки. Вчені Александрії проводили велику роботу по точному визначенню розташування окремих країн і міст на картах, уперше вводяться в науку такі поняття, як меридіан і паралель. Найбільш відомим географом того часу був Ератосфен, який склав географічну карту землі і зробив спробу обчислити окружність землі Див. Ф. Знгельс, Анти-Дюрннг, стор. 331. та описати її форми. У цей же час жив і працював учень Арістотеля Феофраст, якого аж до XV ст. н. е. вважали найвидатнішим ботаніком, та і в XV ст. ботаніка почала свій розвиток з вивчення праць Феофраста, уперше перекладених тоді на європейські мови. Феофраст поклав початок науковому вивченню анатомії, морфології, систематики і навіть фізіології рослин. Він вже знав, що рослини живляться за допомогою листя, відрізняв у стеблі древесину і серцевину від кори і знаходив у рослинних органах такі ж жили, які помітні у тварин. Але праця його не дістала дальшого розвитку ні за елліністичних царів, ні за римлян, тому що в той час у вивченні ботаніки переважали практичні інтереси. Ботаніка залишалась наукою про лікарські і отруйні рослини.

Великі успіхи в медицині пов'язані з працею александрійських лікарів, які стали вперше застосовувати при заняттях анатомією вівісекцію. Для цього царі Єгипту віддавали їм людей, засуджених до страти. Спеціально вивчались внутрішні органи людини, нервова система і мозок, які вже годі вважались центром розумової діяльності.

Великий прогрес спостерігався і в розвитку математичних наук. Робота александрійського вченого Євкліда "Елементи геометрії" (куди входили тоді й елементи алгебри) залишалась настільною книгою не тільки у римлян, але й пізніше в арабів і у європейських вчених. Ряд положень цієї книги зберіг значення і в наші часи. Найвидатнішим математиком був Архімед із Сіракуз (III ст. до н. е.). Простий і неповний перелік проблем, якими займався Архімед, показує широчінь і глибину його наукових інтересів: відношення діаметра кола до його окружності, винайдення наукової термінології для позначення будь-яких цифр, обчислення нескінченно малих, вивчення гідростатики, яка вперше в його працях дістала, наукове обгрунтування. У механіці Архімед зробив багато відкриттів: винайшов лебідку для переміщення вантажів, сконструював ряд військових машин. Фактично він був творцем наукової механіки.

його трагічна смерть під час здобуття римлянами Сіракуз вкрила ганьбою ім'я римлян. Тому вони пізніше вигадали легенду про вченого-дивака, вбитого нібито випадково і з його власної провини.

У галузі астрономії Арістарх Самосський висловив геніальну догадку про те, що Земля разом з іншими планетами обертається навколо нерухомого Сонця, яке в 300 раз перевищувало розмір Землі. Але обгрунтувати свою наукову догадку він у той час, звичайно, не міг. Великого поширення набула розроблена тоді великим астрономом Гіппархом з Нікеї геоцентрична система, яка панувала в науці аж до Копер-ніка.

Визначним відкриттям Гіппарха було точно обчислене ним випередження (прецесія) рівнодень. Гіппарху належить і складання першого зоряного каталога, в якому було визначено понад 1000 зірок.

Розквіт елліністичної науки і техніки не був тривалим. У II ст. до н.е. починається занепад елліністичної культури науки і наукової думки і одночасно поширюється астрологія, магія та різні грубі забобони. У літературі, філософії посилюються похмурі тони і зростає песимізм. Розвивається детермінізм, тобто повне заперечення свободи людської волі. Занепад творчої думки, науки і літератури супроводився посиленням ролі релігії, особливо зростанням впливу східних культів. Царі проводили політику релігійного синкретизму - змішання релігійних вірувань і культів, - намагаючись таким чином об'єднати грецьке і східне населення міст. Вони встановлювали офіційний культ царів, який, проте, прищепився тільки в містах. Місцеве землеробське населення залишилось вірним своїм релігійним культам, звичаям, своїй мові і своїй місцевій культурі.

елліністична держава культура наука

Список використаної літератури

6. Боннар А. Греческая цивилизация. - М., 1992.

7. Древние цивилизации. - М., 1989.

8. История Древнего мира. Расцвет древних обществ. - М., 1989.

9. Історія світової культури. - К., 1993,Історія світової та української культури. - К., 2000.

10. Історія української та зарубіжної культури. - К., 1999.

11. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. - Л., 1994.

12. Українська та зарубіжна культура. - К., 2000.

13. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. - М., 1988.

14. Любимов Л. Искусство Древнего мира. - М., 1980.

Размещено на Allbest.ru