Міжнародні відносини на завершальному етапі Першої світової війни (1917-1918 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

Міжнародні відносини на завершальному етапі Першої світової війни (1917-1918 роки)

Стратегічна ситуація та співвідношення сил на світовій арені у 1917році. Суперечності в рядах Антанти

Завершальний етап Першої світової війни, який припадає на 1917-1918 роки, можна схарактеризувати такими рисами:

а) Країни обох воюючих блоків перебували на межі матеріально-технічного, фінансового і матеріального виснаження.

Насамперед це стосується Росії та Німеччини, які найактивніше задіяли свої ресурси у цій війні. Так, у битві під Верденом (лютий-вересень 1916 року, за 300 км від Парижа) було задіяно 50 німецьких дивізій з 125 і 65 французьких з 95;

б) Наприкінці 1916 - початку 1917 року у Росії було мобілізовано до армії понад 9 млн., в Німеччині - 7 млн., в Австро-Угорщині - 5 млн. осіб;

в) Загалом у війні брали участь на початку 1917 року 11 європейських країн (останньою до Антанти приєдналась Португалія). Таким чином, на боці Росії воювали Франція, Великобританія, Італія, Сербія, Бельгія, Румунія, Португалія і Японія.

Британія вела за собою домініони - Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Південну Африку, а також Індію та Вест-Індію. Проти них воювали Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія і Болгарія. Чехи, поляки і словаки очікували на розпад імперій і шансу на самовизначення;

г) У квітні 1917 року учасником війни стали США, які оголосили себе асоційованим членом Антанти, а у серпні цього ж року на боці Антанти виступив Китай;

д) Втрати сторін доходили до 70-100 відсотків особового складу; під Верденом французи втратили 650 тис. вояків;

е) Німці, незважаючи на мобілізацію всіх своїх ресурсів, просунулися під Верденом лише на 5-6 км. Німеччина, хоча і не програла Верден, але він наблизив її воєнну поразку;

є) В обох блоках, і в Антанті і Четверному союзі, сформувалися серйозні настрої на користь припинення війни. Нагадаємо, що Франція, Великобританія, Росія, Італія та Японія підписали ще ЗО листопада 1915 року окрему Декларацію Союзних держав з зобов'язанням не укладати сепаратного миру (аналогічна угода вперше була підписана 5 вересня 1914 року). Найважливіше для союзників було утримати Росію, бо без неї Антанта не змогла б зберігати перевагу над Четверним блоком;

ж) У ході війни в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині радикалізувалася внутрішня соціально-політична ситуація, набрав сили антивоєнний рух. Ці країни опинилися фактично на межі соціального, тобто революційного, вибуху;

з) На початок 1917 року Антанта, основу якої складав військовий союз п'яти провідних держав - Росії, Франції, Великобританії, Італії та Японії, переважала і за матеріальними, і за людськими ресурсами блок Центральних держав у складі Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Болгарії. Щоправда, країни Центрального блоку окупували величезні території, володіли неушкодженою системою транспортних комунікацій, координація в середині Четверного союзу була кращою, аніж в Антанті;

к) Суперечки, які розхитували Антанту, насамперед стосувалися вимог кожної із держав щодо територіальних анексій та отримання компенсації за понесені втрати у війні. Росія Романових мала на меті виправлення кордонів у Східній Пруссії та Галичині, встановлення контролю над чорноморськими протоками, об'єднання під своїм скіпетром всіх польських земель (у тому числі німецької і австро-угорської частини), анексію азійських територій Туреччини, населених вірменами та курдами; розширення території Сербії за рахунок Австро-Угорщини (Росія виступила патроном Сербії). Росія сподівалась на підтримку своїх претензій Францією, виступивши її партнером у справі кардинального ослаблення Німецької імперії. Великобританія займала обережну позицію і передовсім планувала ліквідувати морську могутність кайзерівського рейху, тобто, знищення німецького флоту і поділу німецьких колоній в Африці та Азії. Що стосується європейських територій, то Лондон виступав за приєднання прирейнських німецьких областей до Бельгії чи Люксембургу, але не до Франції з тим, щоб не зміцнювати свого союзника. Франція, в свою чергу, не бажала підтримувати Росію у її прагненні контролювати Босфор і Дарданелли, що виявилося сюрпризом для російської дипломатії.

Найбільші тертя існували між Лондоном і Парижем, зокрема, щодо лівого берегу Рейну. Щонайменше на що погоджувалась Франція - це створення на лівому березі Рейну під своїм контролем буферної держави. Великобританія не підтримувала французького наміру, не бажаючи гегемонії Франції у Європі. Англо-французькі суперечки призвели до того, що Петроград і Париж домовилися конфіденційно підтримувати один одного у питанні майбутніх кордонів Німеччини, не інформуючи про це Лондон.

Інший регіон - Близький і Далекий Схід - також спричинив серйозні розходження між Великою Британією, Францією і Росією. Мова фактично йшла про розподіл «турецької спадщини» та про долю німецьких володінь у Китаї, якими вже на той час заволоділа Японія. Франція прагнула одержати Сірію, а Японія-Китай. До того ж на початку липня 1916 р. оформився російсько-японський воєнно-політичний союз, в якому Англія вбачала загрозу японо-британському договору від 1902 року.

Щодо арабських території Османської імперії Лондон і Париж, хоч і важко, але досягли домовленості в травні 1916 року (угода Сайкс-Піко: британський представник Марк Сайке і французький - Жорж Піко). Вони визнали за Росією право на Турецьку Вірменію як компенсацію за підтримку франко-бри-танського розподілу турецьких територій.

Свої територіальні претензії висували Італія і Румунія, зокрема за рахунок Австро-Угорщини. Заради цього вони приєдналися до Антанти.

Незважаючи на ці розбіжності, на союзницьких конференціях Антанти (в Шантільї - листопад 1916 року і у Петрограді -січень 1917 року) панував дух оптимізму і учасники прийняли узгоджене рішення про наступ на всіх фронтах весною 1917 року, маючи 425 дивізій проти 331 дивізії противника.

«Мир не може бути міцним, якщо не базуватиметься на перемозі союзників» - заявив від імені Антанти лорд Артур Бальфур - новий керівник британського Форін офісу.

Лютнева революція в Росії

Дві події, які відбулися у 1917 році - Лютнева революція в Росії та вступ США у Першу світову війну, виявилися тими факторами, які кардинально вплинуть на післявоєнний світоустрій.

Звістка про революцію в Росії та скинення монархії спочатку спантеличила Англію і Францію, але згодом вони отримали додатковий аргумент для пропаганди, адже Антанта виступила як союз демократичних держав, який бореться за свободу народів, які потерпають від гніту імперій: німецьких Гогенцол-лернів, австро-угорських Габсбургів, турецьких Османів. До того ж Тимчасовий уряд Росії заявив, що продовжуватиме війну. Воднораз Антанта вже почала діяти за спиною Росії. Вже на зустрічі у березні-квітні 1917 року без Росії лідери Антанти домовились віддати Італії Додеканезькі острови (Егейське узбережжя Малої Азії), які входили у сферу інтересів Росії.

Російський наступ О.Керенського влітку 1917 року на Півден-но-Західному фронті і нищівний контрудар австро-німецьких військ під Тернополем наблизив жовтневий переворот більшовиків і вихід Росії з війни. Росія втратила в літній наступальній кампанії 132 тис. солдатів і офіцерів. Вона була готова вийти з війни, при цьому на умовах, продиктованих Німеччиною. Вихід Росії з війни - було лише питанням часу. До того ж більшовики провадили шалену пропаганду виходу з війни і перетворення її у громадянську. Ці гасла мали суттєвий вплив у рядах селян і робітників, які складали кістяк російської армії. За роки війни Росія втратила 6 млн. осіб вбитими та покаліченими.

На осінь 1917 року російської армії як бойової сили, як єдиного організму, єдиної системи більше не існувало. Зате залишилися мільйони людей у шинелях і бушлатах, величезні матеріальні запаси, інфраструктура, чимало спеціалістів, але збройних сил у Росії (у сучасному розумінні слова) не було. Російська армія перебувала у стадії агонії. Генерал Драгомиров висловився з цього приводу так: «Кожен, хто пообіцяє мир, отримає у свої руки армію».

Вступ США у війну

З початком Першої світової війни США дотримувались нейтралітету. А фактично упродовж серпня 1914 - квітня 1917 року В.Вільсон «дрейфував» у бік союзників. Проте, виходячи з інтересів США і враховуючи їхню непідготовленість до війни за багатьма параметрами - стан армії, флоту; переведення економіки на військові рельси; психологічний настрій нації, - президент відтягував, вигравав час, сподіваючись якось залатати існуючі дірки. Але найголовніше полягало у тому, що Вільсон вичікував момент, коли напруга у відносинах з Німеччиною, з одного боку, і близькість до завершення війни і початку процесу післявоєнного облаштування світу, з другого, заставлять США перервати стан нейтралітету. «Підігруючи» союзникам, В.Вільсон насправді провадив власну гру, спрямовану на те, щоб наприкінці війни США стали поряд з іншими великими державами повноправним учасником організації післявоєнного світу.

Висловлюючись у 1915 році щодо низки принципових питань (Протоки і Константинополь, Ельзас і Лотарингія), Вільсон залишав за собою свободу дій на випадок, якщо ситуація на військовому театрі зміниться. Але його провідна думка еволюціонувала в одному напрямку: майбутній мир не повинен стати короткотерміновим перепочинком між війнами.

Водночас нейтралітет давав США можливість вигідно торгувати практично з усіма воюючими державами. Через нейтральні країни торгували і з австро-німецьким блоком. Війна стала «золотою жилою» для США. Вони позичили здебільшого Англії, Франції 11 млн. дол., на їхню частку припадало 50 відсотків видобутку світового вугілля, 2/3 нафти, майже 85 відсотків автомобілів. У грудні 1916 року В.Вільсон запропонував воюючим країнам розпочати переговори про завершення війни на основі повернення до довоєнного status quo. Ініціативу США учасники війни відхилили.

Однією з трагічних подій Першої світової війни, яка вплинули на позицію США щодо безпосередньої в ній участі, стала загибель пасажирського корабля «Лузитанія». 7 травня 1915 року величезна чотирьохтрубна «Лузитанія» здійснювала свій звичайний за розкладом рейс Нью-Йорк -- Ліверпуль. Несподівано корабель був атакований німецьким підводним човном И-20 неподалік від південного берега Ірландії. Через 18 хвилин після вибуху «Лузитанія» щезла під водою. 31959 осіб, які перебували на кораблі, загинуло 1198.

Напередодні рейсу цього корабля газета «Нью-Йорк три-бюн» вмістила на одній з своїх шпальт зловісне повідомлення: американцям не рекомендувалося користуватись послугами англійських пасажирських лайнерів через можливість нападу на них німецьких підводних човнів. Але капітану корабля не передали попередження про німецькі підводні човни ні у нью-йоркському порту, ні біля берегів Ірландії. Лише ввечері 6 травня капітан Тернер отримав радіограму про те, що біля південного берега Ірландії знаходиться німецький підводний човен. На той час лайнер наближався до протоки Святого Георга, але наказу змінити курс корабля без наказу адміралтейства віддати капітан не міг. Тернер зробив все від нього залежне: ще раз перевірив всі рятувальні плавзасоби, погасив вогні, віддав наказ задраїти ілюмінатори. Капітан заспокоював себе і підлеглих: «...Ми впевнені, що не залишимось одні, тому що нас оберігає Королівський флот». Проте Британське адміралтейство і міністр У.Чер-чілль виявили дивну безтурботність.

У перших повідомленнях німецького телеграфного агентства і газет про загибель «Лузитанії» наголошувалось, що англійський лайнер перевозив, окрім людей, вибухівку. Згодом, після війни, міністр німецького військово-морського флоту Тірпіц написав у своїх мемуарах: «...Швидке потоплення «Лузитанії» було викликане другим вибухом, спричиненим боєприпасами, які перевозились у трюмах». Офіційна ж версія британського уряду засвідчувала, що на борту пасажирського корабля не було ні зброї, ні боєприпасів, ні військових моряків. Врешті-решт, складається враження що до сьогодні урядові документи у «справі» «Лузитанії» залишаються у Великобританії державною таємницею.

Але в січні 1917 року Німеччина мала необачність оголосити підводну війну. Лише за місяць (січень 1917 року) німецькі підводні човни потопили 51 британський корабель, 63 кораблі інших антантівських і 66 кораблів нейтральних країн. Цим було завдано значних втрат Антанті і, зокрема, Великобританії, але недостатньо, щоб поставити на коліна Антанту. В квітні 1917 року британське адміралтейство запровадило систему конвоїв: за розпорядженням прем'єра Д.Ллойд Джорджа групи з 50 кораблів ескортувались одним крейсером, 6-ма есмінцями, 11-ма озброєними траулерами і двома торпедними катерами плюс повітряна розвідка. Німеччина втратила, усвою чергу, за 2,5 роки війни 51 підводний човен.

Начальник військово-морського штабу Німеччини фон Хольцендорф переконував кайзера Вільгельма II, що необмежена підводна війна приведе через шість місяців до капітуляції Британії. На запитання Вільгельма II, чи не стане тотальна підводна війна причиною вступу у війну США, керівник штабу запевняв: «Я даю Вашій величності слово офіцера, що жоден американець не висадиться на європейському континенті». Якої фатальної помилки припустився німецький кайзер, послухавши свого начальника військово-морського штабу!

1 лютого 1917 року Німеччина оголосила необмежену підводну війну. Тоді ж, завдяки майстерності британських де-шифрувальників, став відомим текст таємної телеграми міністра закордонних справ Німеччини Альфреда фон Ціммермана німецькому послу в Мексиці, в якій цій країні за її вступ у війну на боці Четверного блоку було обіцяно повернення Техасу, Аризони, Нью-Мехіко, тобто територій, які Мексика втратила 70 років тому. Через декілька днів посол Німеччини у Вашингтоні граф Бернсторф запросив 50 тис. дол. для підкупу окремих членів конгресу, які твердо відстоюватимуть нейтралітет США у війні.

13 лютого 1917 року США розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною. 1 березня телеграма Ціммермана була опублікована в американській пресі, але вважали, що це груба підробка. Через два дні німецький міністр визнав своє авторство. 5 березня президент Вільсон оголосив про збройний нейтралітет США. 4 квітня американський конгрес схвалив рішення про вступ США у війну на боці Антанти. 6 квітня 1917 року США стали учасником Першої світової війни. Таким чином, низка факторів прискорила зміни у позиції США: погіршення відносин з Німеччиною через проголошення нею підводної війни, вірогідність переможного завершення Антантою війни та Лютнева революція в Росії, яка дозволила заокеанському лідеру оголосити світовий конфлікт 1914-1918 років зіткненням сил «демократії і авторитаризму».

США формально не приєдналися до Антанти, а лише заявили про свій асоційований статус у цьому союзі, тобто залишали за собою свободу рук у реалізації власних політичних цілей. Завдяки цьому американське керівництво залишилось юридично вільним від будь-яких міжсоюзницьких взаємних зобов'язань воєнного часу, в тому числі в тій частині міжсоюзницьких зобов'язань, що стосувалися територіального перерозподілу, репарацій тощо. Щоправда, у військовому плані США не були значною величиною. Кадрова армія була малою, технічна база збройних сил - слабкою, офіцери не мали навиків і досвіду ведення сучасної війни. Сухопутна армія США практично тоді створювалась (американські піхотинці у себе на батьківщині перед світовою війною, займаючись підготовкою, використовували замість гвинтівок, гармат дерев'яні макети. Армія США займала до Першої світової війни 17 місце у світі і нараховувала 108 тис. вояків. Зате американський флот був сильним і він одразу включився у хід бойових дій на морях, де утвердилося домінування Антанти.

Разом з тим вступ США у війну змінив практично її перебіг. Адже СІЛА використовували свої величезні фінансові, практично необмежені промислові і сільськогосподарські ресурси. Торговельний флот СІЛА почав перевозити в Європу наземний транспорт, паливо, зброю, продовольство. Після вступу США у війну німці не змогли потопити жодного американського корабля.

Перші американські солдати з'явились в Європі 18 травня 1917 року. Це були медики, які готували шпиталі. 26 травня цього ж року на узбережжі Франції висадилась перша бойова частина американської армії в одну тисячу осіб. 28 травня командувач американським експедиційним корпусом генерал Дж.Першинг розмістився зі своїм штабом у Ліверпулі. 26 червня 1917 року в Сен-Назері висадились 14 тис. американських солдатів. Вони колоною пройшли по Парижу і направились до могили Лафайєта і біля могили американський офіцер виголосив: «Лафайєт, ми прийшли».

У СІЛА повсюди розпочалась регістрація призовників у віці від 21 до ЗО років. Всього через регістраційні пункти пройшло 24 млн. американців (відбирали лише холостяків та не єдиних годувальників родини). Чисельність експедиційного корпусу передбачалась у 3 млн. Врешті-решт у військову форму було одягнуто 2 810 000 осіб. Основні сили сухопутної армії США підключились до військових дій в Європі лише влітку 1918 року. Восени цього ж року було перекинуто на європейський континент 1,2 млн. американських вояків. Стало очевидним, що Четверний блок не зможе досягти реваншу. Американці були надзвичайно популярні в Європі. У Парижі прийом Першинга був настільки урочистим, що, на думку французьких газет, якби він вирішив запропонувати себе у якості короля Франції, то мав би успіх.

Щоправда, проголошені В. Вільсоном цілі США у війні суперечили традиційній європейській концепції «рівноваги сили». На думку американської адміністрації, саме ця концепція і була причиною нестабільності довоєнного світопорядку, оскільки західноєвропейські країни, прагнучи досягти «рівноваги сил», перманентно не дотримувались права нації на самовизначення. А саме цей принцип, на думку Вільсона, тобто його дотримання і непорушність, робить систему міжнародних відносин стабільною. В Лондоні і Парижі вважали заяви американського президента далекими від реальності.

Людські втрати США у війні склали 116 тис. осіб, з них половина померла від пандемії грипу. Це друге місце з кінця у списку воюючих країн.

Дві програми повоєнного мирного облаштування світу: Декрет про мир та «14 пунктів» В. Вільсона

До подій, які кардинально вплинули не тільки на перебіг Першої світової війни, але і на післявоєнний світ, необхідно віднести більшовицький переворот у Росії 25 жовтня (7 листопада) 1917 року і прийняття ІІ-им Всеросійським з'їздом рад 26 жовтня (8 листопада) Декрету про мир.

Насамперед наголосимо на тому, що з часу Великої Французької революції новий уряд однієї з європейських країн, тобто Росії, проголосив намір ліквідації існуючої капіталістичної системи у світовому масштабі.

Декрет про мир пропонував також припинити воєнні дії і негайно розпочати переговори про демократичний мир без анексій і контрибуцій на основі беззастережної реалізації принципу самовизначення націй. Щоправда, в Декреті про мир передбачалася можливість розгляду інших, альтернативних, умов завершення глобального конфлікту.

Проте значення Декрету про мир, як одного із програмних документів післявоєнного устрою нівелювалося тим, що більшовицькі лідери з усіх трибун закликали народи до революційного виходу з війни, перетворення Першої світової війни у громадянську війну, тобто проти своїх урядів, до розпалювання світової пролетарської революції.

На другому кінці планети, в США, шукаючи відповіді на нові глобальні виклики, запропоновали іншу програму миру. Нею стала доповідь президента США В.Вільсона у конгресі, виголошена 8 січня 1918 року (26 грудня 1917 року за старим стилем), яка отримала назву «14-ти пунктів Вільсона».

Цю американську «хартію миру» історики розглядають як своєрідний компроміс між анексіоністськими планами обох воюючих блоків і радянським Декретом про мир (Декрет Леніна з'явився на два місяці раніше, аніж «14 пунктів»).

Передовсім 14 пунктів мали поміркований характер і не проголошували жодного радикалізму. Вільсон не пропонував змінити суспільний лад у межах планети, як було у Декреті про мир, як і не пропонував створити якусь надсвітову, наддержавну спільноту соціалістично-радянського типу, зате він пропонував новий міжнародний порядок на базі принципу колективної безпеки і новий механізм його підтримання шляхом створення міжнародного колективного органу - Ліги Націй.

Перші 8 пунктів, які вважалися «обов'язковими», передбачали принцип відкритої дипломатії, відкриті і публічні переговори про укладення миру з Німеччиною та її союзниками, свободу судноплавства, всезагальне роззброєння, зняття бар'єрів у торгівлі, визнання принципу «відкритих дверей» і «рівних можливостей», справедливе розв'язання колоніальних суперечок, право держав на незалежність, відтворення Бельгії, виведення військ з території Росії та надання їй права самостійно обирати свою політичну систему і, найголовніше, створення організації, яка б координувала світову політику і не допустила нової світової війни - Ліги Націй. Зауважимо, що така платформа щодо Росії не виключала діалогу Заходу з Росією і повернення Росії до світової спільноти.

Наступні 6 пунктів - були конкретними. Вони передбачали повернення Ельзасу і Лотарінгії Франції, надання автономії народам Австро-Угорщини і Османської імперії, перегляд кордонів Італії за рахунок Австро-Угорщини, виведення іноземних військ з Балкан, інтернаціоналізацію Босфору і Дарданелл і, нарешті, створення незалежної Польщі, яка б мала вихід до Балтійського моря.

Отже, наріжним каменем «14 пунктів» є принцип самовизначення націй. Програма Вільсона передбачала, що повоєнний світопорядок має триматися не на «балансі сил» великих європейських держав, які поділили світ на сфери впливу і не на створенні «всесвітньої пролетарської республіки» без кордонів і урядів, як пророкували російські більшовики, а на принципах демократичного права, християнської моралі, які забезпечать колективну безпеку і суспільний прогрес.

У радянський час «14 пунктів» оголошувались чистою демагогією, яка покликана закомуфлювати імперіалістичні інтереси США. Сьогодні - також існують різні оцінки. Інше полягає у тому, чи насправді США були такими альтруїстами і не плекали власних інтересів. А як бути з висловом В.Вільсона 1918 року: «Ми фінансуємо світ і оскільки даємо гроші, то повинні навчитися управляти світом». Інтересам США відповідали такі пункти програми Вільсона: свобода судноплавства; вільна торгівля; принцип «відкритих дверей» та «рівних можливостей»; відкрита дипломатія (в укладанні довоєнних договорів США не брали участі і не мали жодних зобов'язань; інтернаціоналізація середземноморських проток.

Так само необхідно наголосити на тому, що принцип самовизначення націй не був на той час новим. У роки війни його активно розігрували як Росія та її союзники, так їх противники в особі Німеччини та Австро-Угорщини. Відомий план міністра закордонних справ Росії Сазонова, який передбачав створення окремих держав чехів та угорців. Німеччина та Австро-Угорщина розігрували проти Росії польську комедію про самовизначення поляків. 5 листопада 1916 року вони навіть проголосили повністю залежну від них Польську державу зі столицею у Варшаві.

Принцип самовизначення націй відстоювали і більшовики; вони його проголосили універсальним та абсолютним, тобто таким, що застосовується до всіх без виключення етнічних груп і у будь-якій міжнародно-політичній та історичній ситуації. Тому у більшовицькій трактовці цей принцип отримав войовничий характер. Слідом за Декретом про мир більшовики 15 листопада 1917 року опублікували Декларацію прав народів Росії", яка проголошувала право всіх народів імперії Романових на самовизначення аж до відокремлення. Відоме звернення більшовиків до мусульманських народів з таким же гаслом. Як відомо, більшовицькі гасла мали декларативний характер і на практиці не будуть реалізовані.

Натомість вільсонівська трактовка принципу самовизначення націй була поміркованою, вона враховувала історичні обставини, конкретну ситуацію, інтереси провідних світових держав, тобто в них враховувалась доцільність виходу нації з складу багатонаціональної держави та самоізоляцію від інших народів. Така трактовка принципу самовизначення націй діяла принаймні до 90-х років XX століття.

Підписання Комп'енського перемир'я і завершення Першої світової війни

Тепер, влітку 1918 року, на боці Антанти вже з'явилися свіжі американські сили - 21 дивізія. Ще 1 млн. вояків Америка готувала перекинути до Європи. Німецький наступ провалився і Четверний блок втратив стратегічну ініціативу. 29 вересня 1918 року з війни вийшла Болгарія, 3 жовтня болгарський цар Фердинанд зрікся престолу. ЗО жовтня 1918 року склала зброю Туреччина. Австро-Угорщина розпадалась - 21 жовтня 1918 року чехи і словаки оголосили незалежність; тоді ж про це заявили й південні слов'яни (югослави) - у грудні 1918 року вони проголосили створення Королівства сербів, хорватів і словенців. ЗО жовтня 1918 року - початок революції в Австрії. 1 листопада 1918 року - Угорщина відокремилася від Австрії. З листопада 1918 року - уряд Австро-Угорщини капітулював. 11 листопада 1918 року імператор Карл І зрікся престолу, а 12 листопада у Відні була проголошена республіка.

В жовтні 1918 року в Німеччині розпочалась демократична революція. Новий німецький канцлер принц Макс Баденський прийняв умови Сполучених Штатів. У ніч з 9 на 10 листопада кайзер Вільгельм II спокійно виїхав у своєму оздобленому коронами вагоні до нейтральних Нідерландів, де прожив до 1941 року.

11 листопада 1918 року підписано Комп'єнське перемир'я. Німецьку делегацію очолив Макс Ерцбергер. Делегацію Антанти очолив французький генерал Фош. Перемир'я було підписано у спеціальному вагоні поблизу станції Ротонд у Комп'єнськомулісі. М. Ерцбергер поцікавився у маршала Фоша, які умови запропонують союзні держави для обговорення. Маршал відповів по-військовому: «Жодних умов, лише одна вимога -Німеччина повинна стати на коліна!» На цьому обговорення завершилось. Французький генерал Вейган проголосив умови перемир'я:

репатріація всіх військовополонених і інтернованих цивільних осіб;

передача союзникам російського і румунського золота, що поступило до Німеччини від Росії та Румунії в рахунок контрибуції за Брест-Литовський і Бухарестський договори (93 тонни золота було відправлено до Німеччини);

упродовж 15 днів вивести війська з Бельгії, Франції, Люксембургу, покинути Ельзас та Лотарингію, з Румунії, Австро-Угорщини і Туреччини, за винятком Росії (до рішення союзників);

відмовитися від Брестського та Бухарестського договорів;

капітулювати в Східній Африці;

звільнити лівий берег Рейну, на правому березі Рейну встановлювалась демілітаризована зона.

Размещено на Allbest.ru