Належна таким політичним утворенням соціально-політична структура, що являла собою різні ступені останнього етапу розвитку родоплемінних відносин напівкочових скотарських племен в співвідношенні їх з осілим населенням підкореного району. Влада в них належала племінним вождям, що спеціально відмічено джерелами. Таким чином, ці політичні утворення, або держави, повинні кваліфікуватися, як ранньокласові і варварські.

В цих варварських державах проходив процес (в одних більш, в інших менш інтенсивний) кристалізації керівного стану племені і перетворення його в панівний клас. Це виявлялося передусім в зміні і збільшенні ролі вождів, яких джерела починають називати вже не вождями, а царями, а їх володіння - царствами.

Процес утворення панівного класу в таких державах відбувався одночасно і за рахунок руйнування попередньої соціальної структури суспільства, що складалася з родо-племінних зв'язків.

В Північній Африці існувала і інша модель соціального розвитку. Прикладом цієї моделі є держава Рустемідів. Виникнувши першочергово, як релігійна община, вона поступово рухалась на шляху появи майнової нерівності і соціальної диференціації на основі складання панівного класу, як з числа керівників общини, так і з числа племінних вождів і заможного купецтва. Це відобразилося в факті складання соціального стану заможних людей і осіб, що належать до влади, в наявності у таких осіб земельних володінь. Тим не менше і цю державу можна кваліфікувати як ранньокласову і варварську з причини переважання авторитарного фактору з причини збереження в його організації елементів докласового суспільства, на що вказує відсутність професійного війська, а також характер використання функції, що була направлена на докласову общинну взаємодопомогу і рівність, а не на економічне використання.

Родо-племінні і общинні відносини в державі Рустемідів зберігались і відігравали важливу роль. В цілому соціально-економічний розвиток там був вищим, ніж в дрібних варварських державах, що виникнули при контактах напівкочівників і землеробів.

В меншій мірі відомі соціальні відносини в державі Ідрисидів і інших дрібних варварських державах на території Марокко.

Провінція Іфрикія, центр арабо-мусульманської влади в Північній Африці, була найбільш розвинена економічно і соціально областю регіона. В цей період вона була в меншій мірі залежна від кочівників. Концентрація в ній військової сили, що отримувала підкріплення з центру Халіфату, створювала атмосферу, при якій порядок, що існував в провінції, не міг бути зруйнований не в результаті внутрішньої боротьби і не в результаті дій кочівників і напівкочівників. Навіть хариджитські повстання, після яких на територіях, підвладних Халіфату, зменшилось до кордонів однієї Іфрикії, не змогли покласти кінець влади Халіфату. Але збереження цієї влади дорого коштувало Халіфату.

Зміна політичного статусу Іфрикії мало важливі наслідки. Перед новою владою постало декілька серйозних завдань. Ці завдання в цілому можна охарактеризувати як необхідність налагодити правильне функціонування всього державного апарату і всього механізму державного управління. Однією з головних проблем було управління населенням країни, яке прибуло в країну в складі халіфських військ. Ці люди являли собою неспокійну, готову до повстання, озброєну і досить багаточисельну групу.

За часів Аглабідів вже перший аглабідський емір Ібрахім І (800 - 812) ввів нову організацію війська, що складалось, як правило, з чорношкірих. Це була привілейована частина військових сил аглабідської держави.

Процес формування феодальних відносин в аглабідській державі почався, але не був закінчений, так як він був насильницьки зірваний релігійно-політичним рухом Фатимідів, що почався в 909 р.

Підсумовуючи дослідження соціальних і економічних відносин і їх розвитку в VІІ - ІХ ст. в різних частинах північноафриканського регіону, можна зробити висновок, що в цю епоху феодальних відносин в Пн. Африці ще не було.

У всіх державах простежується наявність рабів і знайомство з інститутом рабства. Але не дивлячись на багаточисельність рабського населення в окремих агломераціях в окремі часи, роль рабовласницького устрою в господарських і соціальних відносинах була дуже невелика.

Хронологічно робота має певні обмеження. Нижне обмеження - це VІІ ст. н.е., коли Пн. Африка була завойована арабами-мусульманами, і розвиток регіону відбувався за новим шляхом. Верхнє - це ХІІ ст., час, коли в Пн. Африці вже відбулися зміни, що повністю змінили умови політичного, соціального, економічного і культурного розвитку.

Отже, приклад арабів змінив всю історію регіону, суттєво змінив характер розвитку північноафриканського суспільства, посиливши значення в загальному процесі кочового елементу, правда кочового елементу не в особі самих арабів, а в особі берберських кочових племен. Всі ці процеси деформували загальний процес розвитку політичних, економічних і соціальних відносин в Північноафриканському регіоні.

Список літератури