Якому племені, чи народу, належать археологічні пам’ятки, які ще називають могилами, що знаходяться між с. Червоноармійським та с. Вікторівка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

Якому племені, чи народу, належать археологічні пам'ятки, які ще називають могилами, що знаходяться між с. Червоноармійським та с. Вікторівка

Автор:

Ковтун Ігор

Зміст

Вступ

1. Давньокам'яний вік - палеоліт

1.1 Ранній палеоліт у Східній Європі

1.2 Перші стійбища в Північному Причорномор'ї

2. Середній палеоліт

3. Пізній палеоліт

4. Середньокам'яний вік - Мезоліт (перехідний)

4.1 Мезолітичні могильники

4.2 Голоцен - сучасна геологічна епоха

5. Новокам'яний вік - неоліт

5.1 Неолітичні пам'ятки

6. Енеоліт - міднокам'яний вік

6.1 Гумельницька культура

6.2 Кемі-обинська культура

6.3 Усатівська культура

7. Бронзовий вік

7.1 Рання пора бронзового віку

7.2 Ямна культура

7.3 Середина бронзового віку

7.4 Катакомбна культура

7.5 Культура багатоваликової кераміки

8. Пізня пора бронзового віку

8.1 Зрубна культура

8.2 Білозерська культура

9. Залізний вік

9.1 Кіммерійці

9.2 Скіфи

9.3 Грецькі міста і поселення

9.4 Скіфія у VI-IV ст. до н.е.

9.5 Заключний період скіфів Північного Причорномор'я

10. Сарматські племена

10.1 Сармати

10.2 Язиги

10.3 Алани

11. Кочові племена епохи черняхівської культури

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Вивчаючи історію в школі, ми лише у загальному вигляді її вивчаємо.

Де і коли були знайденні останки найпершої людиноподібної мавпи, як «можливо» розвивалася еволюція людства, які були поселення, які були цивілізації в ті далекі часи (що відомі на сьогоднішній час). Але нічого конкретного про нашу місцевість. Навіть коли ввели в шкільну програму новий предмет «Рідний край», то нічого не йдеться про перші поселення на нашій місцевості.

Прочитавши журнал «Древний мир», де надрукована стаття про розкопаний курган, де було виявлено поховання сарматського воїна (ІІІ тис. до н.е.) біля м. Миколаєва, то я згадав, що неподалік нашого села є також великі пагорби, або як їх ще називають - могили.

Мене зацікавило, та й раніше цікавило, питання ”Хто засиляв мій край - Північне Причорномор'є, а саме територію Березівщіни?”

Хочу зауважити, що наш край не такий вже і бідний на історичні події. Їх просто чомусь ніхто не досліджував, не вивчав, щоб висвітлити і дати належну історичну оцінку усім подіям. Щоб наш край міг також зайняти своє місце в історії утворення українських земель та його народу.

У мене виникло дуже багато запитань на які я спробую знайти відповіді і зробити свої висновки.

Я у своєму досліджені більш детально зупинюсь на вивченні історії перших племен; їхньої культури, соціального розвитку життя, побуту, ритуалу, обрядовості і які у них були звичаї.

Мені захотілося дізнатися про історію могил, що знаходяться на території нашого села та сусідніх.

1. Давньокам'яний вік - палеоліт

1.1 Ранній палеоліт у Східній Європі

північний племена скіфський грецький

А почалася історія нашого краю ще в далекому ранньому палеоліті кам'яного періоду. Завдяки матеріалу, що був знайдений під час розкопок

на території Північного Причорномор'я, який датують віком 600-200 тис. років тому, дозволяють, і то лише з певною часткою вірогідності, визначати напрямки і час заселення нашого краю.

Мабуть, щонайменше мільйон років минуло відтоді, коли почалося просування найдавніших людських угруповань з південної частини Східної півкулі на північ. Уже в ранньому палеоліті відмічається освоєння найдавнішими людьми, які дістали загальну назву пітекантропів, європейського материка, куди вони проникли через Кавказький перешийок, Східне Середземномор'я та Гібралтар.

Деякі археологи припускаються думки, що південь Східної Європи входить до ареалу прабатьківщини людства, а відкриття на Балканах пам'ятки, яку за віком можна порівняти лише з найдавнішими східно-африканськими «batchery sites», робить цю гіпотезу не такою вже й малоймовірною. А підтвердженням цього є розкопки О. Паулянусом табору первісних мисливців поблизу с. Пердікка в Східній Македонії, де знайдена туша розчленованого південного слона, вік якого попередньо визначено в 2,9-3,3 млн. років тому. Найновіша знахідка людиноподібної мавпи, яку назвали - Аргі і якій антропологи встановили вік - 4,5 млн. років тому, змушує вчених переглянути деякі припущення, стосовно розвитку людства.

На півдні Східної Європи в той час були розповсюджені субтропічні степи, які перемежовувались з широколистяними лісами. Субтропічний клімат та достаток дичини забезпечували сприятливі умови для полювання, що й приваблювало мисливців на ці благодатні простори.

Приблизно 200-150 тисяч років тому виникла «людина розумна неандертальська» (Homo sapiens neanderthalensis, палеоантроп - «стародавня людина»). Скелет палеоантропа вперше був знайдений в долині Неандерталь поблизу Дюссельдорфа в Німеччині, звідки і його інша назва - неандерталець.

1.2 Перші стійбища в Північному Причорномор'ї

На території Північного Причорномор'я були зроблені найновіші відкриття пам'яток, які відносять до ашельського часу (600-200 тис. років тому) раннього палеоліту (його початок 2-1,5 млн. років тому).

Найдавніші сліди перебування перших тимчасових стійбищ первісних мисливців в долині Нижнього Дністра з'явились, найвірогідніше, біля 600 тис. років тому. А саме біля с. Погребя на околиці Дубосар, в Колкотовій балці в м. Тирасполі та біля с. Лабушна

Кодимського району. Відомі вони і в пізніші часи - 400-300 тис. років тому.

Знайдено досить багато неандертальських поховань (наприклад, в Криму - в печерах Киїк-Коба і Старосілля та під навісом скелі Ак-Кая поблизу міста Білогорськ), що не тільки дають можливість реконструювати зовнішній вигляд неандертальців, але й свідчать про наявність у них релігійно-магічних уявлень. Скелети, як правило, лежали в ямах, які були вириті в долівках печер. Померлих ховали в позі людини, що спить.

Найдавніші сліди перебування людини в Одеській обл., безпосередньо пов'язані зі сховищем мисливців на печерного ведмедя, яке знаходилось у карстовій печері в гирлі короткої глибокої балки, розташованої на правому березі Куяльницького лиману, біля самої Одеси. Сьогодні це північно-східна околиця с. Іллінка Біляївського р-н. Вперше цю печеру знайшли в 1938 році одеські палеонтологи Т.Г. Грицай та А.Д. Рощин. На сьогодні ці найдавніші сліди перебування людини зберігаються у фондах Одеського археологічного музею НАН України.

Цікаві спостереження були зроблені А.В. Добровольським, який брав участь в розкопках 1941 р. Він відзначав ніби навмисне розташування більше десятка черепів печерного ведмедя під південною стінкою печери, в двох випадках обкладених уламками вапняка. Кісток ведмедя в цій частині печери було знайдено більше, ніж на іншій площі. Разом з кістками було виявлено біля 10-ти розколотих кременів і брили вапняку. Останні, вірогідно, використовувались мисливцями як знаряддя полювання.

Була зроблена ще одна знахідка професором Рішельєвського ліцею О. Нордманом - були знайдені кістки печерного ведмедя в одній із балок де зараз знаходиться м. Одеса - Карантинна балка. Правда, кам'яних знарядь неандертальської людини не було знайдено.

Взагалі у межах України виявлено понад 50 стоянок неандертальці.

2. Середній палеоліт

Наприкінці ашельської епохи під впливом зростаючого похолодання у зв'язку з поширенням дніпровського (рісського) зледеніння, спочатку більш помітного у гірських зонах Європи і Кавказу, почалися інтенсивні пересування людських колективів по всій ойкумені Євразії. Зими стали довгими. На півночі Європи та Азії сніг та лід не встигали розтанути за коротке літо. У Східній Європі середній палеоліт (мустьєрська епоха) охоплює величезний проміжок часу, який почався 100-120 тис. років і закінчився 40 тис. років тому.

На мустьєрську епоху припадає інтенсивне заселення людиною майже всієї південної частини Східної Європи. На території сучасної України середньопалеолітичні поселення досліджені у Донбасі, Криму, Подніпров'ї і на Десні, у західних областях України, по обидва боки Карпат. Відомо понад 80 мустьєрських місцезнаходжень.

Густота населення в мустьєрську епоху була більшою, ніж в ашельську. Найкраще вивчено середній палеоліт у Криму, де обстежено близько тисячі печер, гротів, скельних навісів. Лише у 10-12 з них знайдено культурні залишки мустьєрського часу, що свідчать про заселення близько одного процента всіх виявлених у Криму скельних пустот, які могли служити сховищем для людини.

3. Пізній палеоліт

На зміну неандертальцю (палеоантропу) прийшла людина сучасного типу - Homo sapiens (людина розумна) - приблизно 40 тисяч років тому, яка заселила всі степові простори Північного Причорномор'я.

Вчені часто називають найдавніших «людей розумних» кроманьйонцями, тому що вперше їхні кістки були знайдені в гроті Кро-Маньйон на південному заході Франції. Походження «людей розумних» досі залишається таємницею. Їхні нащадки розселилися по всіх континентах Землі, крім Антарктиди. Тільки тоді відбувся поділ людства на раси. Кроманьйонці, які, приблизно 40 тисяч років тому, коли клімат на Землі потеплішав, вже заселили Європу, можна вважати предками європеоїдів (представників білої раси).

Тисячі років кроманьйонці співіснували та суперничали з неандертальцями. Змішування між ними навряд чи було можливим через біологічні причини. Але палеоантропи перейняли у своїх нових сусідів-суперників звичай робити прикраси для жінок, а кроманьйонці навчилися в неандертальців ховати померлих.

Палеоантропи вже володіли мовою. Але вона, скоріше за все, була примітивною.

Незважаючи на низький рівень продуктивних сил і дуже слабкий розвиток позитивних знань, неандертальцю були властиві й ірраціональні форми мислення, що якоюсь мірою пояснювали суть деяких незрозумілих явищ. Нині, наприклад, немає сумніву в тому, що поховання палеоантропів у печерах супроводжувалися певними ритуалами, які свідчили про турботу за долю померлих (поховання небіжчиків безпосередньо у житлі, у середовищі родичів, поблизу вогнища).

Вивчення кісток викопної людини з Криму (у гроті Киїк-Коба, під заскельним навісом поблизу с. Вишенного неподалік від м. Білогірська, а також у скельному сховищі с. Старосілля поблизу Бахчисарая), крім важливих висновків біологічного порядку, дало змогу встановити деякі риси, що мають соціальне значення.

Померлих ховали у скорченому положенні, на боці, в спеціально підготовлених ямах, які були вириті в долівках печер. Померлих ховали в позі людини, що спить. В неандертальських могилах знайдені кам'яні знаряддя, кам'яні подушки, шматки червоного окису заліза - вохри (можливо, червоний колір символізував кров та життя), залишки квіткового пилку. Можливо, це були дари духам померлих родичів.

Приблизно 30 тисяч років тому неандертальці вимерли за не відомих причин.

Дослідниками доведено, що під тиском похолодання в азово-причорноморські степи 24 тис. років тому поступово починають переселятися значні групи населення з північних районів Центральної і Східної Європи.

До того ж зниження температури, що почалося наприкінці середнього палеоліту, в Європі поширювалося з півночі та північного заходу (Фенноскандії), а у північно-східній частині Європи - з півночі. Цей новий наступ льодовикових явищ знаменував настання останнього, досить значного за своїми масштабами, валдайського (вюрмського) зледеніння. Сформувався величезний льодовик - шар льоду завтовшки два кілометри. Повільно сповзаючи з півночі на південь, він покрив навіть землі, де знаходиться нині Київ. На південь від льодовика розкинулися тундри.

Вплив зледеніння позначився і на природі, височини та степи Північного Причорномор'я і Приазов'я перетворилися на холодні рівнини й невисокі узгір'я, що подекуди набули вигляду тундри.

У пізньому палеоліті людина розселилася майже по всій Східній Європі. Лише в сучасних межах України відомо близько 500 пізньопалеолітичних місцезнаходжень.

Місця для поселень вони (перші мисливці) обирали балки, долини малих річок поблизу їх злиття з великими водними артеріями. Основним промислом було облавне полювання на стада бізонів. Через що вимушені були пересуватися на нові місця, де є бізони.

На території Північного Причорномор'я (на правому березі Хаджибейського лиману - за 200 м на південь від с. Усатово) було виявлено Т.І. Максимюком невелике стійбище пізньо-палеолітичних мисливців. Тут на поверхні невеликої рівної ділянки біля кладовища зібрано більше тисячі крем'яних виробів, серед яких різноманітні знаряддя первісних мисливців. Схожий з усатівським набір крем'яного реманенту зібраний на численних поселеннях мисливців на бізонів, біля сучасних сіл Великодолинське (Велика Аккаржа), Нерубайське, Красносілка, Барабой, Каменка та інші.

Люди вже жили не стадами, а постійними колективами родичів - родинами чи родовими (общинами). В кожному роді було по кілька десятків людей, які походили від спільних предків. Спорідненість у роді спочатку визначалася за материнською лінією. Жінка була не тільки матір'ю, вихователькою дітей, але й охоронницею родового вогнища, вона ж займалася збиральництвом та відала харчовими запасами. Все це зумовило виникнення матріархату («влади матерів»). На важливу роль жінки в суспільстві епохи пізнього палеоліту вказують численні знахідки тогочасних статуеток, що втілювали в собі узагальнений образ матері - прародительки усього роду.

4. Середньокам'яний вік - Мезоліт (перехідний)

4.1 Мезолітичні могильники

Палеоліт (давньокам'яний вік) змінився мезолітом (середньокам'яним віком).

Вивчення матеріалів, дало зрозуміти, що поселення мисливців на бізонів відбулося більш масово 22-18 тис. років тому підчас уже останнього зледеніння. Відомо більш ранні, але поодинокі, (біля 30 тис. років тому) лише на околиці Біляївки. А загалом на Півдні України досліджені масові мезолітичні могильники (біля сіл Волоське, Василівка, Чаплі у Дніпровському Надпоріжжі, і печерах Мурзак-Коба й Фатьма-Коба у Криму). Там переважають поховання в позі поклоніння (з руками, складеними перед обличчям), із наявністю дрібних кремінних знарядь, черепашок. Похованих часто посипали червоною вохрою

Таку позу пізніших поховання описав у своєму звіті про розкопки сер Леонард Вуллі в місті Урі, біблійному місті Урі в Халдеї, на батьківщині Авраама. Він писав «…Усі вони лежали на боці, з ледь зігнутими ногами і піднятими до обличчя руками, …впадало в око декоративне розташування мертвих тіл, що виключає будь-яке припущення щодо насильства».Ця археологічна знахідка познайомила нас із поховальними обрядами, які існували п'ять тисячоліть тому (тобто ІІІ тис. до н.е.).

Спеціалізація господарства переважно на облавний промисел бізонів, успішне функціонування якого передбачає, насамперед добре налагоджену організаційно-господарську діяльність та ефективну систему соціалізації, знайшла своє відображення в організації обрядово-театралізованих дійств, присвячених культу основного об'єкта полювання - бізона. Першим звернув на це увагу П.Й. Борисковський. Завдяки знайденим матеріалам первісного поселення у степовому Побужжі, розташованого біля с. Анетівка Доманівського району Миколаївської обл., можна відтворити події організації культового свята. Всі ці дії мали велике виховне значення - спонукали мисливців об'єднуватися в общини, а згодом і в племена.

4.2 Голоцен - сучасна геологічна епоха

Наприкінці валдайського(вюрмського) зледеніння відбувалися істотні зміни в природі. З настанням потепління і відходу льодовика (17-10 тич. років тому) встановилася сучасна геологічна епоха - голоцен. Останній льодовик, повільно відступаючи до північних меж Європи і далі в арктичні широти, зник. Він залишив по собі пустельний ландшафт дюнних пагорбів, морени з острівцями хвойного дрібнолісся, нагромадження валунів, численні озера. Клімат став теплішим. Відбулися зміни в рослинному та тваринному світі. Внаслідок кліматичних змін та полювання вимерли мамонти.

Порівняно невеликі родові колективи палеоліту в епоху мезоліту розросталися та розділялися. Зберігаючи свою мову, звичаї, культуру, дочірні колективи розселювалися на нові землі.

Люди жили родовими громадами. Декілька споріднених родів об'єднувалися в плем'я (найвища форма організації доісторичного суспільства, об'єднання кількох родів чи общин). Племенем керували рада старійшин та збори всіх дорослих чоловіків - членів племені. Головними годувальниками роду були чоловіки-мислиці. Тому на зміну матріархату прийшов патріархат («влада батьків, влада чоловіків»).

Люди навчилися робити плоти, а пізніше - човни. Вони вже могли здійснювати досить далекі подорожі річками та озерами.

Згодом частина населення переміщується на сусідні землі в пошуках нових ресурсів для підтримки життєдіяльності. Мезолітичні мисливці полювали на благородних оленів, зубрів, биків-турів, кабанів, диких коней.

Цікавою пам'яткою духовного життя прадавніх мешканців України є Кам'яна Могила, що розташована поблизу с-ща Терпіння Мелітопольського р-н Запорізької обл. Колись це був кам'яний моноліт, під яким у товщі ґрунту були прокопані печери. Тепер Кам'яна Могила виглядає як великий піщаний пагорб, завалений кам'яними брилами. У гротах Кам'яної Могили, а також на брилах пісковику, що в минулому правили за карнизи і стелі цих гротів, виявлено понад тисячі різноманітних зображень палеолітичного й мезолітичного часу. Це схематизовані фігури людей, тварин, знаки (петрогліфи - наскельний малюнок або напис) у вигляді рибальських сіток, огорож, ромбів, кіл та ін.. вони виконані в техніці різьблення або шляхом протирання всієї поверхні зображуваних фігур чи предметів. Найімовірніше, Кам'яна могила була релігійно-магічним центром, храмом стародавніх мисливців.

За часів мезоліту на околицях сучасної Одеси, про що свідчать матеріали тимчасових стоянок на Сухому лимані, в долинах річок Барабой, Малий Куяльник, Свінної та інші, невеликі общини гребеніківських племен полювали на тура, який змінив бізона в наших степах, коня, сайгаків та інших тварин. Він хоч і схожий за біологією, але за поведінкою відрізняється. Тур є твариною сімейною, а не стадною, яким був бізон.

Назву цих племен, як і всіх наступних (усатівских, ямних, катакомбних, сабатинівських тощо) умовна. Етнічні спільності дописемного періоду отримують свою назву за найменуванням археологічних культур, які надають їм дослідники, частіше всього за назвою епонімної пам'ятки.

Так, наприкінці мезоліту виникає нова форма соціальних відносин - плем'я, і в той же час принципово нова система економіки - відтворююче господарство.

5. Новокам'яний вік - неоліт

В неоліті (новокам'яний вік 6-4 тис. років тому) люди приручили деяких тварин, почали вирощувати злаки, а потім - навчилися виготовляти посуд з глини. Проте знаряддя праці вироблялися, як і раніше, з каменю, рогу, кістки та дерева. В цей час відбувся перехід від привласнюючи форм господарства (мисливства, рибальства, збиральництва) до відтворюючих (землеробства, скотарства), який британський археолог Г. Чайлд назвав «неолітичною революцією». Відбувся також перехід до осілого способу життя.

Таким чином на території сучасної України простежується дві великі культурно-господарські зони: південно-західна землеробсько-скотарська і північна (північно-східна) мисливсько-рибальська.

Населення різнилося між собою не тільки способом ведення господарства, що становило одну з найголовніших їх відмінностей, а й представляли два різних світи в галузі матеріальної культури, що характеризувалися зовсім відмінними типами знарядь праці, кераміки, поселень і житла. Різними в них були і вияви духовної культури, вірування, прикладне мистецтва, поховальні обряди тощо.

Взагалі культура племен північно-східних районів була набагато примітивнішою порівняно з культурою населення Причорномор'я, Подністров'я та Побужжя. А виражається це в тому, що на південно-західної території були властиві шліфовані сокири й тесла, різноманітні типи досить досконалих форм плоскодонного (зрідка - округло донного) посуду. Поселення мали великі розміри, були довготривалі, житла - наземні, прямокутних обрисів. Племена цього ареалу культур - дунайської, буго-дністровської та інших - належали переважно до різних груп так званого середземноморського антропологічного типу.

Судячи по манерам поховання небіжчика, можна сказати, що ритуал поховань унаслідувався. Лише додалися деякі деталі до ритуалу. Своїх небіжчиків вони також ховали у скорченому положенні, на лівому чи правому боці, із зігнутими руками так, що кисті знаходилися перед обличчям. Померлим вже клали знаряддя праці й ставили посуд з їжею чи питвом. У племен дунайської та буго-дністровської культур склався волютово-меандровий тип орнаменту.

У них виробився свій ритуал поховань. Небіжчиків клали у випростаному положенні, на спині. Поруч нерідко знаходять знаряддя праці й предмети озброєння, але посуд відсутній. Тут виникли колективні могильники з широким використанням у ритуалі пофарбування червоною вохрою.

Застосування вохри в ритуальних обрядах вже згадувалося на початку, де описувалось більш ранні поховання.

5.1 Неолітичні пам'ятки

Новий тип господарювання в причорноморських степах розпочинає нову - неолітичну епоху. Пам'ятки цього періоду знайдені лише на півночі Одеської області.

Згідно з існуючими висновками, що зроблені на основі наукових даних, населення Північно-Західного Причорномор'я займалося скотарством, полюванням і збиральництвом. Розводили велику рогату худобу і свиней. Згодом в наших степах почали випасати овець та кіз. Деякі дослідники взагалі вважають, що причорноморські степи були центром самого раннього одомашнення бика, свині та коня.

Були знайдені та досліджені найстаріші в Європі жниварські ножі для зрізання трави і поряд з ними насіння кормових трав мезолітичного поселення в Кілійському районі.

6. Розділ. Енеоліт - міднокам'яний вік

В V тис. до н.е. на Стародавньому Сході та на Балканах відбувся перехід від неоліту до енеоліту, або халколіту, тобто до міднокам'яного віку (латинське «енеос», давньогрецьке «халкос» - мідь, давньо-грецьке «літос» - камінь). У межах України енеоліт датується ІV-ІІІ тис. до н.е. У цей час з'явилися перші металеві вироби - мідні та золоті.

Землеробство в степовій зоні виникло значно пізніше, а його продуктивні форми відомі тут лише з часів енеоліту. На зміну примітивному, мотичному землеробству неолітичної епохи прийшло значно продуктивніше землеробство з використанням рала і тяглової сили.

6.1 Гумельницька культура

На південному заході України, у придунайській частині сучасної території Ізмаїльщини, в енеолітичний час проживали племена так званої гумельницької культури. Культура дістала назву від поселення Гумельниця в Румунії, де було вперше виявлено і досліджено пам'ятки цього типу. Вона багато в чому подібна до ранньотрипільської, проте їх своєрідна культура відрізняється від трипільської.

6.2 Кемі-обинська культура

Наприкінці середнього періоду енеоліту в степовій смузі України, включаючи степи Криму, з'явилися нові скотарсько-землеробські племена так званої кемі-обинської культури (пам'ятки типу нижнього шару поселення Михайлівки). Це група кавказьких племен, яка через Керченську протоку проникла у Крим, залишила по собі оригінальні пам'ятки, що дістали назву від кургану Кемі-Оба поблизу Білогірська.

Оригінальна культура кемі-обинських племен поки що досліджена недостатньо. На відміну від середньостогівських племен, які зникли приблизно у середині ІІІ тис. до н. е., вони продовжували існувати в Криму протягом усього ІІІ тис. до н.е.

Кемі-обинські племена проживали на невеликих поселеннях, які нерідко розташовувалися на підвищеннях та на островах річок, зокрема Дніпра і його приток. Поселення складалися з ряду жител землянкового типу з двосхилим дахом, підтримуваним дерев'яними стовпами. Крім відкритих поселень, в гірській частині Криму відомі також невеликі короткочасні стоянки в печерах та гротах.

Кемі-обинські племена ховали померлих під курганами. Нерідко це були досить складні споруди, для будівництва яких широко використовувалися камінь та дерево. Для поховальної камери викопувалася чотирикутна яма. Стіни ями здебільшого обкладалися добре обробленими та підігнаними одна до одної кам'яними плитами або дерев'яними колодами. Внутрішні стіни кам'яної або дерев'яної камери часто розписувалися фарбами, які, мабуть, імітували кольорові килими. На дно камери, посипане дрібною галькою, морськими черепашками або подрібненим вапном, клали померлого або на спині, з підігнутими ногами, або на боці, у скорченому положенні.

До поховальної камери клали глиняний посуд, різноманітні предмети з каменю, кістки та металу, які згідно з тогочасними віруваннями могли знадобитися померлому на тому світі.

Оригінальними виробами з кістки були так звані ковзани та гральні кістки. З числа металевих виробів у кемі-обинських племен відомі шила, ножі, сокири, тесла та інші вироби, безсумнівно, кавказького походження.

Після цього поховальна камера перекривалася кам'яними плитами або дерев'яними колодами і старанно замазувалася глиною. Над похованням робився земляний насип, який нерідко обкладався камінням. Навколо центральної споруди, іноді на певній відстані, споруджувалося кам'яне коло, так званий кромлех, після чого всю споруду засипали землею. Коли кемі-обинці хотіли особливо відзначити померлу особу, на кургані встановлювали кам'яну антропоморфну стелу або вертикально поставлений необтесаний видовжений камінь - менгір.

Кемі-обинські племена були творцями оригінального декоративно-прикладного мистецтва, пов'язаного з оформленням та розписом поховальних камер.

На заключному етапі свого розвитку кемі-обинські племена вступили в певні зв'язки з пізньотрипільськими племенами і можливо, взяли участь у формуванні пізньотрипільської культури усатівського типу.

6.3 Усатівська культура

Не заперечуючи в цілому визначальної ролі трипільського населення у формуванні культурних традицій усатівського населення. Треба відмітити, що більшість усатівців за своїм антропологічним типом були протоєвропеоїдами на відміну від трипільців, які переважно були протосередземноморцями. Така антропологічна своєрідність усатівців не випадкова. Вона могла скластися як результат взаємної асиміляції місцевих протоєвропеоїдів скотарів і прибулих протосередземноморців трипільців. Домінування в матеріальній культурі усатівського поселення традицій культури прибулого трипільського населення обумовлено вищим рівнем соціально-економічного розвитку чужинців.

Вперше матеріали енеолітичного часу на Одещині були опубліковані А.В. Добровольським і М.Ф. Шкадишеком з розкопок кургану на Слободці-Романовці в Одесі. Як і більшість давніх курганів наших степів, Одеський курган уявляє собою складну ритуальну споруду, яка протягом більш ніж тисячолітнього свого існування багато разів досипалась та перебудовувалась. В ньому були поховані небіжчики усатівської, ямної, кемі-обинської, катакомбної та сабатинівської археологічних культур (своєрідних етнічних спільнот). Насправді, це було першим багатоетнічним кладовищем з більш ніж тисячолітньою історією.

В процесі охоронних робіт, до речі, перших такого роду, які отримали високу оцінку таких на той час визнаних археологів, як В.О. Городцов та Гордон Чайлд, вперше була простежена послідовність поховань та з'ясовано етапи спорудження кургану.

Навколо історичної інтерпретації Одеського кургану багато років точиться складна наукова дискусія. Підкреслимо лише головне, завдяки чому курган набув світову відомість, - стратиграфія (послідовність поховань), яка була простежена А.В. Добровольським, є «найбільш детальним репером для курганних поховань давніх культур Північно-Західного Причорномор'я».

Населення цих етнічних груп перебували на території нашого краю водночас, або заступали один одного у невеликий проміжок часу. Поселення й могильники такої ж етнічної спільноти пізніше були відкриті і досліджені М.Ф. Болтенком на високому західному схилі Хаджибейського лиману над садибами с. Великий Куяльник і на північно-східній околиці с. Усатове.

Завдяки блискучим дослідженням М.Ф. Болтенка та його учнів О.Ф. Лагодовської і Е.Ф. Патокової унікального археологічного комплексу (давнє поселення та курганний і без курганний могильники), що зайняв більше ніж 10 га площі. На жаль, не лише в теперішньому часі руйнуються пам'ятки, але і в минулі часи. Як сталося і в цьому випадку, ще до початку розкопок М.Ф. Болтенка (1921р.) поселення було зруйновано розробками вапняку, які вело населення навколишніх сіл.

Складними і багато в чому незрозумілими залишаються ідеологічні уявлення населення усатівської культури. Найбільш повне відбиття світогляд усатівців дістав у поховальному обряді, який достатньо повно досліджено за матеріалами могильників, насамперед, курганів. Виявлені ритуальні об'єкти: жіночі статуетки, зображення тварин, загадкові символи на горщиках, капище, присвячене культу бика тощо.

Паралельно до усатівської культури вже існували, так звані, шумери (вони вже мали своє місто Лагаш (середина ІІІ тис. до нашої ери) в південній частині Межиріччя в Месопотамії, мали свого правителя (патеси) Лагаша Еаннотума (бл. 2470 р. до н.е.)).

В той час, коли у племен лісостепової частини Правобережної України розвивалося мотичне землеробство, а в племен степової смуги Східної Європи склалося скотарське господарство, яке уже в другій половині ІV - першій половині ІІІ тис. до н.е. стало там провідним (але не витіснило землеробство), то в усатівців достатньо розвинутим було ремісниче виробництво. Воно поділялося на два види: домашній промисел та общинне ремесло. Домашні промисли були справою кожної сім'ї - ткацтво, обробка шкір, пошиття одягу та взуття, виготовлення виробничого реманенту та багато іншого, чим забезпечувались поточні потреби кожної сім'ї. Общинне ремесло, насамперед, було пов'язане з трудомісткими виробництвами: гончарством, металургією, камене- і металообробкою.

Усатівські поселення були оточені ровами, іноді у кілька рядів. В укріплених у такий спосіб поселеннях під час небезпеки ховалося населення разом з худобою. Крім невеликих поселень або оборонних стійбищ, усатівці мали досить великі поселення з кам'яними будівлями та різноманітними господарськими й культовими спорудами, які, найімовірніше, являли собою міжплемінні та культові центри. Навколо поселення, відкритого поблизу Усатового, розміщувалося кілька курганних та безкурганних могильників.

Відтворення уявлень давніх людей про життя і смерть археологи проводять на підставі досконалого вивчення матеріалів поховальних споруд.

Наприклад: усатівські кургани мають невисокі (від 0,2 до 2,1 м) розпливчаті насипи. В усіх курганах виявлені кам'яні конструкції. Це кромлехи - кола із кам'яних плит, блоків і маленьких камінців діаметром від 5,5 до 18 м і шириною кам'яного закладу від 0,6 до 4,5 м, які оточують ділянку з похованнями, культовими ямами тощо. Під курганами, які мали досить складну конструкцію, з кам'яними банями та кромлехами, усатівців ховали племінних вождів та родових старійшин. Померлим у поховальні камери клали розписаний на трипільський взірець керамічний посуд, прикраси з кістки, міді й срібла, мідні плоскі сокири, кинджали тощо. В одному курганному похованні вождя виявлено кам'яну плиту з зображеннями людей і тварин - звичайних для скотарів сюжетів. Рядових членів роду усатівці ховали в безкурганних могильниках, у невеликих ямах, іноді перекритих кам'яними плитами або кам'яними закладами. Небіжчиків звичайно супроводжував бідний поховальний інвентар. Традиційно трипільський звичай поховання в невеликих ямах, перекритих кам'яними плитами та закладами, був поширений у трипільських племен Подністров'я, звідки, можливо, походили усатівці.

Усатівські небіжчики покладені переважно на лівий бік в прямокутних ямах. Поряд з небіжчиками в курганах часто зустрічаються під закладкою кромлеха, культові ямки. Сліди тризни просліджуються за залишками вогнищ, в яких зустрічаються перепалені кістки тварин.

Така архітектоніка поховальних споруд уже сама по собі наводить на думку про складний ритуал, яким усатівці супроводжували своїх небіжчиків у загробний світ.

За спостереженнями дослідника усатівских курганів О.Ф. Лагодовської, процес поховання відбувався за чітким планом. А саме: спочатку готувалась ділянка для майбутньої поховальної споруди. На ній насамперед ховали родичів нижчих рангів, а інколи, можливо, і залежних членів общини (рабів). Перед здійсненням основного поховання в центрі кургану, збоку на ділянці викопували культові ями, які заповняли певним традиційним інвентарем. Перед тим, як викопати ями для центрального поховання, відбувалась церемонія, присвячена головному культу усатівців - бику. Після неї викопували яму в центрі кургану і здійснювали основне поховання. Потім відбувалась поминальна тризна, яка супроводжувалась розведенням вогнища в принесенням в жертву тварин. На завершення обряду споруджували кромлех, як символ культу сонця. Напевно, деякий час родичі відвідували покійників, і тільки з часом над усіма похованнями насипався курган.

7. Бронзовий вік

7.1 Рання пора бронзового віку

У наступний період бронзового віку, який займає проміжок часу від другої половини ІІІ до початку І тис. до н. е., на території Північного Причорномор'я жили племена ямної, катакомбної, багатопружкової кераміки, сабатинівської і білозерської культур. В ті часи береги лиманів, що впадають в море, зокрема Куяльників та їх приток, були щільно укриті поселеннями і курганами. Однак більшість з них була зруйнована сучасними «цивілізаторами».

Деякі дослідники називають ранній бронзовий вік періодом першого великого переселення народів, яке відіграло важливу роль у формуванні стародавнього населення Європи.

7.2 Ямна культура

В ранню пору бронзового віку степову і частково лісостепову смуги Східної Європи займали численні племена так званої ямної культури. Таку назву ця культура дістала від характеру поховань - у ямах під курганним насипом.

Племена ямної культури становили ту грізну силу, якій кілька століть намагалися протистояти трипільські племена. Однак наприкінці ІІІ тис. до н. е. землеробські трипільські племена були асимільовані ямними скотарськими племенами.

В середині ІІІ тисячоліття до н. е. племена ямної культури займали Лівобережжя. Звідси вони просувалися на південний захід, до Балканського півострова, через землі, зайняті трипільськими усатівським племенами. Вже в ІІ тисячолітті до н. е., в час свого найвищого розквіту, вони займали широкі степові простори, які простяглися від Емби на сході до Дунаю на заході, а також територію Лісостепу, яка досягала широти Самарської луки на Волзі, Воронежа і Києва на півночі та до Чорного й Азовського морів на півдні.

Племена ямної культури були одним з найбільших людських об'єднань доби ранньої пори бронзового віку в Східній Європі. До їх складу входило кілька союзів племен - донецька, степово-придніпровська, середньодніпровська та приазовсько-кримська групи племен. Розселившись на величезному просторі, племена ямної культури зазнали впливу з боку місцевих племен та їх сусідів, значні групи яких збереглися, як збереглися і їх традиції в культурі. Це знайшло прояв і в поховальному культі - курганному обряді, який немовби нівелював племінні відмінності.

Звичай споруджувати кургани виник серед скотарських племен ще і в мідному віці й існував протягом усього бронзового віку, відображаючи патріархальний культ, що весь час ускладнювався. Кургани насипались у відкритому степу, але завжди поблизу води. Ще й тепер стоять тисячі курганів, які, певно, фіксують межі родоплемінних територій.

У надрічкових долинах зустрічаються розкидані сліди кочувань первісних пастухів - сезонні стійбища; на сьогодні відкрито лише два постійних укріплених поселення, які були своєрідними племінними центрами.

У ямників також з'являється колісний транспорт, без якого далекі пересування були б неможливими. Як тяглову силу використовували волів. Залишки найдавніших возів виявлені в Сторожовій Могилі поблизу Дніпропетровська, на Мелітопольщині, поблизу с. Софіївки Новобузького району та смт. Нової Одеси на Миколаївщині та в багатьох інших місцях.

У них було розвинуті різноманітні галузі домашнього виробництва, зокрема гончарство, ткацтво, виготовлення кам'яних знарядь праці та зброї. Високого рівня досягла будівельна справа, пов'язана зі зведенням оборонних споруд і жител. Вони також знали і метал, про що свідчать знахідки мідних тесел, доліт, кинджалів, шил. Кам'яні знаряддя - ступи, товкачі та глиняні сопла - підтверджують існування місцевої металообробки.

Племена ямної культури мали високу як на той час суспільну організацію патріархального типу. Матеріали курганних могильників, де основним (центральним) було поховання чоловіка - глави сім'ї, патріарха (над його похованням нерідко насипали курган), підтверджують провідне місце чоловіків у житті племен ямної культури. Деякі знахідки можуть розглядатися як символ влади племінних вождів (булави, кинджали і особливо скіпетри), що вказують на виділення з загальної племінної маси панівної верхівки.

В ідеології племен ямної культури помітне місце посідав культ предків. Померлих вони ховали під курганами, спорудження яких вимагало зусиль великого колективу. Деякі дослідники вважають, що кургани степової смуги України, до якої входить Північне Причорномор'є, слід розглядати як складні архітектурні споруди.

Курган - це ще й священне місце. На вершинах деяких курганів споруджували святилища, що свідчить про ускладнення ідеологічних уявлень у степових скотарських племен. Для поховання викопували глибокі ями, на дно клали померлого у скорченому положенні й засипали вохрою. Поховальні ями здебільшого перекривали дерев'яним накатом та очеретом.

Залежно від місцевих традицій спостерігаються особливості як у будівництві поховальних споруд, так і в поховальному ритуалі.

Племена Степового Подніпров'я, Приазов'я та Північного Причорномор'я для будівництва поховальних споруд - кромлехів і перекриття поховальних ям широко застосовували камінь.

З племенами ямної культури пов'язують монументальну скульптуру - антропоморфні стели, перші пам'ятники людині. Кам'яні стели мають велике значення для вивчення історії релігії і вірувань. Деякі дослідники вбачають у них надгробники, на яких у грубій формі зафіксовані риси померлих родичів, інші вважають, що це вожді або ідоли, і пов'язують їх появу зі зміцненням влади патріархального предка, якому надавали рис божества. Але в усіх випадках антропоморфні стели виражають ідею звеличення людини.

Зокрема, у них, як і в багатьох стародавніх народів світу, священною твариною вважався бик. І це не дивно. Крім того, у племен ямної культури існував культ сонця, вогню. Їх творчість відтворена в орнаментації посуду, а знахідки флейти розкривають одну із сторін духовного життя ямних племен - світ музики.

Історична доля окремих племен ямної культури була різною. Однак єдність їх на великих просторах відіграла важливу роль в історії населення середини ІІІ - початку ІІ тисячоліття до н. е. на теперішній території України.

На пізній період існування племен ямної культури, на час їх найбільшого розквіту і мобільності, коли вони досягли Балканського півострова, припадають їх зв'язки з Середземномор'ям, але не послаблюються і зв'язки з Кавказом. Одним з доказів цього може бути знахідка в ямному похованні поблизу с. Старогороженого (Миколаївщина) кинджала, близького до аналогічної зброї з Сачхерських могильників (Грузія). Зв'язки з племенами Північного Кавказу, зокрема майкопськими, були тісними і часом переходили в активну взаємодію. Племена ямної культури підтримували також зв'язки з племенами трипільської культури.

7.3 Середина бронзового віку

У цей час (ІІІ-ІІ тисячолітті до н. е.) в країнах Стародавнього Сходу - Дворіччі, Єгипті, в долинах Інду та Хуанхе - на базі зрошувального землеробства почали виникати стародавні цивілізації, держави, великі міста. Складалося класове суспільство, очолюване аристократією, якій антагоністично протистояла маса експлуатованого люду.

Паралельно в Китаї також створюються перші держави і виникає китайська писемність. Коли на території Месопотамії в Межиріччя вже існувала держава шумерів (деякі вчені називали цей народ аккадцями, а німецько-французький учений Жуль Опперт назвав його шумерами. Вона була взята з титулу найдавніших правителів південної частини Межиріччя, що називали себе царями Шумеру й Аккаду). Вони використовують на той час уже кіннотну колісницю в військових діях та мали свою писемність, яку перейняли вавилоняни і ассирійці. Та чи тільки писемність?

Нові прогресивні форми господарства забезпечили зростання додаткового продукту, а разом з тим - виникнення майнової нерівності та перехід від безкласового суспільства до класового.

У найрозвинутіших формах рабовласницький спосіб виробництва склався в стародавній Греції та Римі. Становлення рабовласницького суспільства в Греції відбувалося в ХІ - ІХ ст. до н. е., коли почали виникати невеликі міста-держави (поліси).

7.4 Катакомбна культура

На початку ІІ тисячоліття до н. е. на значних просторах Лівобережної України, зайнятих раніше племенами ямної культури, з'явилися нові племена. Матеріальна культура цього населення мала свої характерні риси.

За розрізненими матеріалами верхніх шарів поселення Великий Куяльник та похованнями в курганах археологи довели, що на зміну усатівському і ямному населенню в долину Куяльника та його приток прийшли племена катакомбної культури. Основою господарства катакомбників було напівкочове скотарство, яке було переважно орієнтоване на розведення великої рогатої худоби.

Серед дослідників не має єдності щодо походження населення катакомбної культури. Одні, слід за Г. Чайлдом та М.І. Артамоновим, вважають, що катакомбна культура склалася внаслідок трансформації попередньої ямної культури під впливом невеликої групи чужинців з Північного Кавказу та Прикаспію. На думку інших дослідників, катакомбні племена вторглися зі сходу в причорноморські степи і деякий час існували разом з ямним населенням. З часом сталася їх взаємна асиміляція.

На всій території розселення племен катакомбної культури досі не виявлено довготривалих поселень. Знайдено лише короткочасні поселення пастухів-скотарів, які здебільшого розташовувалися на краю надзаплавних терас або в заплавах рік, на високих піщаних пагорбах.

Розселення племен катакомбної культури у степовій смузі, відсутність довгочасних поселень та порівняно велика кількість знахідок у похованнях возів, кибиток наводять на думку по кочовий спосіб їх життя. Основною причиною і рушійною силою кочування була потреба забезпечити зросле стадо пасовиськами. Очевидно, влітку худобу переганяли далеко на північ, а взимку - на південь, де в долинах степових рік в умовах малосніжних зим її відносно легко було прогодувати.

Історичні та етнографічні матеріали підтверджують можливість одночасного існування на одній і тій же території осілих і кочових племен.

У катакомбних племен важливе місце посідало також виготовлення кам'яних знарядь. Серед них найхарактерніші просвердлені шліфовані сокири-молоти, бойові сокири, колуни, кулясті та грушовидні булави. У похованнях виявлено багато металевих виробів - знарядь праці, зброї та прикрас. Останні являють собою вироби з низькопробного срібла та міді, різноманітне намисто.

Племена катакомбної культури відіграли надзвичайно важливу роль в історії причорноморських степів. Вони були тісно зв'язані з племенами Північного Кавказу, які стояли тоді на вищому рівні розвитку культури і спілкувалися з більш розвинутими культурами Передньої Азії та Сходу. Саме завдяки зв'язкам з населенням Північного Кавказу у катакомбних племен з'явилися деякі середньоазіатські вироби й прикраси із ляпіс-лазурі, бірюзи та іранського сердоліку. Племена катакомбної культури виступали своєрідними поширювачами культурних надбань північнокавказьких племен.

Основне багатство катакомбних племен становила худоба, яка в той час уже була власністю окремих патріархальних сімей. Стада та отари необхідно було охороняти. Цим пояснюється інтенсивне озброєння чоловічого населення, що знайшло яскраве відображення в поховальному інвентарі.

У катакомбної культури був своєрідний поховальний обряд: померлих ховали у підземних печеро-подібних камерах, глибоких підбоях, що дало підставу для умовної назви цих племен - племена катакомбної культури.

Зрозуміти суспільну організацію племен катакомбної культури допомагають одночасні поховання чоловіка й жінки. Черепи жінок іноді мають чіткі сліди ударів металевою зброєю. Певно, вони були вбиті після смерті своїх володарів - чоловіків. Такі поховання свідчать про ускладнення патріархальних відносин у катакомбних племен. Померлого клали на правому боці, у скорченому положенні і посипали вохрою. В могилу ставили горщик, клали зброю, знаряддя праці, їжу та прикраси, що свідчить про існування культу анімізму. Існував звичай класти в поховання частини туш свійських тварин, або голови овець чи биків, ноги, відрубані в колінному зчленуванні, шкури тварин з головами і ногами, що, мабуть, символізувало тварину.

7.5 Культура багатоваликової кераміки

З середини ІІ тисячоліття до н. е. на значних просторах Східної Європи, в лісостеповій та степовій зонах, відома ще одна група племен. На історичну арену виходять племена так званої багатоваликової кераміки, культура яких помітно відрізняється від культури племен катакомбної та інших сучасних їм культур. Період існування цих племен визначається XVI-XV ст. до н. е.

Одне з найбільших поселень племен багатоваликової кераміки досліджено на Нижньому Дніпрі, поблизу с. Бабиного Верхньорогачицького р-ну Херсонської обл. Воно розташоване на прибережній ділянці надзаплавної тераси р. Конки - притоки Дніпра. На поселенні виявлено залишки напівземлянок та глинобитних наземних жител. Останні будувалися з дерев'яних стовпів, порожнина між якими заповнювалась глиняними вальками.

Померлих ховали в курганах, залишених племенами попередньої доби. Іноді за домовину правили кам'яні скрині. Небіжчиків клали у скорченому положенні, переважно на лівому боці. Можливо, що поховання здійснювалося не тільки в курганних могилах, а й у ґрунтових могильниках. Згідно з тогочасними віруваннями, небіжчикам ставили посуд з їжею, клали шматки м'яса, знаряддя праці, зброю та прикраси.

Безперечно, що, займаючи таку велику територію, племена культури багатоваликової кераміки навряд чи були однорідними. До складу цього великого об'єднання входило, очевидно, кілька племінних груп з своїми етнографічними особливостями. На жаль, стан вивчення пам'яток, залишених цими племенами, ще не дозволяє з певністю визначити такі групи.

Лише деякі із них ми розглянемо. Ті що знаходились в Північному Причорномор'ї.

З XVI ст. до н. е. спостерігається активізація рухливості степового населення. Посилюються контакти з населенням сусідніх територій. Наслідком цього на території Північного Причорномор'я стала поступова трансформація катакомбної культури у культуру багатопружкової кераміки.

Сліди перебування носіїв цієї культури на територій Одещини простежуються за матеріалами поховань в курганах на Слободці-Романовці, біля сіл Шевченкове, Свердлове, Старі Біляри. Основою господарства населення залишалось скотарство. В цей час підсилювалася рухливість населення.

Наприкінці XV ст. до н. е. починається поступове зволожування клімату, що приводить до зміни екологічної ситуації в степовій зоні і внаслідок цього змінюється напрямок розвитку господарства місцевого населення. На основі культури племен багатопружкової кераміки формується нова землеробсько-скотарська сабатинівська культура.

Сабатинівське населення залишило після себе багато поселень. Деякі з них частково досліджено на околицях Одеси (Сухий лиман, Вершина, Великий Куяльник тощо). Сабатинівські поселення мали вуличне планування. Будинки були одно-трьохкамерні, добре обладнані, збудовані з каменю, їх загальна площа була різною: від 20 до 70 кв. м, хоч іноді зустрічаються будинки до 200 і більше кв. м.

Серед сабатинівців були першокласні майстри бронзоливарного виробництва. Прекрасні бронзові вироби (кинджали, кельти, псалії, серпи, ножі, різноманітні прикраси тощо), які були виготовлені в їх майстернях, збереглись у багатьох скарбах, унікальна колекція яких експонується в Одеському археологічному музеї НАН України.

Унікальний скарб було знайдено у 1912 р. біля с. Бородино сучасного Тарутинського району Одеської обл. До його складу входило 17 предметів: два цілих списи та втулка третього списа, подібного типу були поширені в Поволжі, Прикам'ї, Західному Сибіру; срібна інкрустована золотом шпилька з ромбічною головкою оздоблена орнаментом, подібним до мікенського; кинджал із срібла - зустрічається на Кавказі і в Середземномор'ї, проте прикрашені вони в стилі кріто-мікенського мистецтва; дві бронзових пластинки, три булави з алебастру і п'ять сокир з темно-зеленого каменю - певно, кавказькі за походженням. Отже, речі з цього скарбу тісно пов'язані з егейським світом.

Вивчення речей із скарбу свідчить про те, що вони мають численні аналогії на величезній території.

Археологами досліджені спеціалізовані бронзоливарні майстерні сабатинівців, де були знайдені різноманітні ливарні форми, льячки, сировина для ливарного виробництва, шлак тощо. В наших краях (на Одещині) діяв свій Інгуло-Червономаяцький центр металообробки, який працював на привізній сировині.

8. Пізня пора бронзового віку

8.1 Зрубна культура

Пізню пору бронзового віку, що охоплює другу половину ІІ тисячоліття до н. е. - початок І тисячоліття н. е., пов'язують з племенами зрубної культури, а його заключний період визначається як кіммерійський. Наймогутнішим племінним об'єднанням у пізню пору бронзового віку, що складалося з кількох близьких за культурою, а можливо, й етносом груп, були племена зрубної культури. Назва походить від звичаю цих племен ховати померлих у дерев'яних зрубах. Дослідники вважають, що племена зрубної культури були носіями північноіранського етносу. Вони займали величезні простори Східної Європи.

На думку вчених вже у XV ст. до н. е. племена зрубної культури масово і наполегливо почали переселятися із Сходу на Захід. Переселення цих племен являло собою складний процес взаємодії з місцевим населенням, зокрема з племенами абашівської культури та племенами культури багатоваликової кераміки. В результаті взаємозв'язків з племенами культури багатоваликової кераміки, зрубні племена зазнали впливу з боку останніх.

Тип поселень, характер жител та знайдений у них інвентар свідчать про осілий спосіб життя ранньозрубних племен.

У пізню пору бронзового віку значно збільшилася густота населення, з'явилася густа мережа довгочасних, великих за розмірами поселень (площею від 0,5 до 3-4 га). Вони розташовувалися переважно на заплавних та надзаплавних терасах, на мисах балок і не мали укріплень. На поселеннях виявлено наземні та напівземлянкові одно- і багатокамерні житла. У степовій зоні для спорудження жител та господарських будівель використовувалися камінь, глина й дерево.