Стародавній Єгипет

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

«СТАРОДАВНІЙ ЄГИПЕТ»

Давні єгиптяни свою країну називали Кемі. Її вважали «житницею світу». Письмові знаки єгиптян покладено в основу фінікійського алфавіту, що дав початок азбуці греків і римлян. Єгипетські вчені розробили початки багатьох наук: астрономії, медицини, геометрії, механіки, архітектури. Люди Кемі переважали інші народи в ремеслі, техніці, сільському господарстві.

Особистість простої людини в Єгипті придушувалась азіатським деспотизмом, канонами жрецької ідеології. Свавілля бюрократії, всезагальна послушність фараону, владі лише зрідка переривались обуренням народних мас.

Стародавній Єгипет за своїм політичним ладом являв собою найцентралізованішу, найбюрократичнішу державу Стародавнього Сходу. Лише в ній спостерігаються чіткі функціональні обов'язки чиновників різноманітних рангів. Це була велика тоталітарна держава, стабільна протягом тисячоліть.

Рабовласницький уклад у господарському житті Єгипту мав більше значення, ніж в інших стародавньосхідних деспотіях. Раби працювали в царських і храмових господарствах, маєтках великих чиновників, були домашньою челяддю. Завойовницькі війни поставляли величезну масу полонених. їхня доля вирішувалася по-різному. В епоху нового царства полонених воєначальників звично страчували в день тріумфу переможця,-фараон у них «віднімав дихання ніздрів». Рядових полонених позначали і вербували на службу в єгипетську армію. Певну їх частину як нагороду роздавали тим командирам, які найбільше відзначилися в битві. Так, один із знаменитих воєначальників отримав за перемогу 19 рабів. Він міг продати їх або позичити.

Раби продавалися на ринках. Угоди про їх продаж фіксувалися в суді. Господар міг бити невільника. У випадку втечі раба він сам його розшукував. На думку відомого історика права П. М. Га-ланзи, раб міг поскаржитись на жорстокість господаря, користуватися укриттям у храмі. За злочини раба його карав не господар, а держава. Раб міг викупитися на волю, стати вільним, мати майно, одружитися на єгиптянці. Однак такі випадки були вкрай рідкісні.

Подібними до рабів за становищем у домі рабовласника були дрібні слуги -- кравці, носильники циновок, сандалів вельможі, його віяла та ін.

Основну масу землеробів становили общинники. Вони працювали на землі від світанку до сутінок. Перед жнивами з'являлася «хмара» писарів, землеробів, обліковців. Зерно забирали царю, богу (храму), господарю. Того, хто не зібрав очікуваного врожаю, чекало побиття або інші покарання. Чиновники могли конфіскувати його врожай, майно, за борги відправити у в'язницю його дружину, забрати дітей. У кращому випадку общиннику залишали третину врожаю. В одному з написів збирачеві врожаю давалася порада: «Не лінуйся під час збору податків, але й не будь надто суворим. Якщо знайдеш у списку велику заборгованість бідняка, розділи її на три частини, одну залиш».

З XIV ст. до н. е. в Єгипті соціальне становище вільних осіб стало визначатися їх родом занять. Такий поділ мав ознаки кастової системи. Вона утвердилась з епоху Середнього царства. Жерці, лікарі відносились до вищої касти. Вони відрізнялися від інших зовнішнім виглядом. Жерці не носили головних уборів, голили голову, використовували косметику. Знать наслідувала їхній приклад.

Воїни-ополченці, які отримували , за службу земельні наділи, також об'єднувались в окрему касту. Свої касти мали кондитери, птахолови. В касті знедолених перебували ті, хто займався бальзамуванням трупів, виготовленням мумій. «Злодій у законі» також мав офіційне право бути членом своєї касти -- злодійської корпорації, але за умови, якщо він сплачував податок.

Життєвий шлях єгиптянина визначався кастовою системою, традиціями, релігійними статутами. Фатальна приреченість простолюдина відбилася в стародавньому написі: «Як вийшла людина з лона матері, так і зігнулася для свого начальника, підліток супроводжує воїна, чоловік стає воїном, старого віддають в землероби».

Субординація дотримувалась і під час поховань. Ближче до піраміди фараона, його усипальниці розміщувалися поховання його вищих чиновників, впливових жерців і воєначальників. Поховання сановника звично мало багатий надгробок. Простолюдина хоронили в труні з очерету або загорнутим у циновку. Витрати на виготовлення мумії рядовому єгиптянинові були не по кишені.

Жерці стверджували, що фараон та інші начальники зберігають свою владу і в потойбічному світі. На цій підставі в могилу його слуг клали мотику, заступ, коромисло, аби й на тому світі вони могли обробляти землю й утримувати свого господаря.

Навіть в епоху Нового царства влада всіляко обмежувала можливість приватного підприємництва. Так, майстри царського некрополю -- скульптори, художники -- належали до вищої групи ремісників і мали в своєму підпорядкуванні царських рабів, використовували їхню працю. Проте житло, продукти, одяг, знаряддя праці вони отримували від фараона. їхні вироби вважалися царською власністю. їм дозволялося продавати лише те, що було зроблене в позаробочий час. До того ж всі вони були прикріплені до місця роботи, їх могли спішно перевести, наприклад, туди, де споруджувалась нова царська гробниця.

Політична історія Стародавнього Єгипту налічує декілька тисячоліть. Період Раннього царства тривав декілька століть в III тисячолітті до н. е. Це епоха кам'яних знарядь, початкової стадії класового суспільства, подолання сепаратизму місцевих правителів і консолідації номів (областей) Верхнього та Нижнього Єгипту, внаслідок чого склалася єдина держава. Столицею Верхнього Єгипту був Гієракополь, Нижнього -- Мемфіс.

Ранньому царству відповідають І і II династії правителів. Перекази, легенди першим фараоном називають Міну, до тих часів відноситься і початок літописання. Офіційно проголошувалось, що фараону сприяє царський бог Хор у вигляді сокола.

Титулатура першої династії мала знак правління божественного Хора -- сина вбитого Озиріса. Царі цієї династії, окрім ім'я Хора, мали щось на зразок прізвиська: Скорпіон, Двійник, Боєць, Сом, Хват, Змій, Простиратель, Цілісне серце, Дружня утроба, Висока рука. Об'єднаний титул царя і государя в найменуванні фараона з'явився за Простирателя. В короні відображалася двоєдина влада: білий вінець означав панування над Верхнім Єгиптом, червоний -- над Нижнім. Символом першого був коршун, другого -- змія-аспид. Друга династія позначалася не Хором, а Сетом.

Опору фараона становили вельможі, вищі жерці й чиновники. Весь люд службовців, починаючи від вільного землероба й закінчуючи царськими слугами, позначався універсальним терміном «хам».

Вельможі, правителі областей за багатством могли конкурувати з правителем, їхні усипальниці не поступалися царському некрополю. Фараон мав з ними раду з важливих справ. Так було в усіх країнах, де проходив процес становлення ранньокласових суспільств і державності.

Найближчим помічником царя був управитель його палацу, він же вважався хранителем державної скарбниці. Таким чином, у наявності були ознаки палацово-вотчинної системи. Наступним в ієрархії чинів був заготівельник припасів. Багаточисельний штат писарів усе враховував і доповідав цареві. Цар мав своє військо. На місцях царську адміністрацію очолювали номархи.

Царський престол могла посідати й жінка, ця традиція утвердилася ще за третього царя першої династії.

Становлення державності проходило паралельно з посиленням царської влади. На статуях тієї епохи фараон здіймається над іншими зображеними, перебуває в оточенні віялоносців і челяді.

Великі кошти витрачалися на заупокійний культ, на спорудження усипальниць фараонів, утримання жерців.

Підсумком правління фараонів Раннього царства стало створення єдиної держави. Перекази повідомляють також про боротьбу фараонів проти сепаратистів, які об'єдналися довкола номарха Нижнього Єгипту.

На період Старого царства припадає більша частина III тисячоліття до н. е. Це час правління III--VIII династій.

Ця епоха знаменується все більшим застосуванням засобів із металу, бронзи, міді, спорудженням великих пірамід, піднесенням продуктивних сил і масовою примусовою працею сотень тисяч людей на будівництві царських усипальниць.

У період Старого царства була вдосконалена система водопостачання, що сприяло підвищенню врожайності. В результаті воєн зросла кількість полонених, рабів, особливо лівійців, ефіопів. Невільники продавалися так само, як худоба, інвентар.

Вельможі володіли великими маєтками, безкрайні багатства мали храми. Чиновники й служителі культу отримували володіння за службу, яким могли розпоряджатися на свій лад. В маєтках фараона, вельмож, при храмах працювало корінне населення, однак праця рабів там не носила масового характеру. Раби використовувались у домашньому господарстві як слуги, ремісники.

Влада фараона, за винятком сфери культу, стає абсолютною. Служба з іригації і зрошення, оголошення війни, призначення й переміщення посадових осіб, трудові, фінансові повинності, служба судноплавства, вищий суд -- все було підвладне фараону. Він призначав, наділяв, наказував, страчував, милував, вводив нові укази, відміняв застарілі тощо. Йому віддавалися почесті як богові. Тільки найближчим вельможам дозволялося цілувати ноги царя.

Помічниками фараона були вищі чиновники: з управління господарством царя; глава судового відомства; з контролю за номар-хами, царськими складами й майстернями. їм підпорядковувалась маса писарів. У столиці був градоначальник. Командування ополченням, військом перебувало в руках самого царя або його найближчого родича. Фараон міг доручити це довіреній особі, що мала військовий досвід і знання. Навіть найвищі чиновники не мали права втручатися в справи армії.

Посади вельмож звично передавалися у спадок. Сини сановників спершу проходили стажування як помічники, писарі, обліковці.

Знать не соромилась оволодівати ремеслами, сановники .були власниками майстерень, зодчими, художниками, виконробами. Спеціалістів з діловодства, а також лікарів готували в навчальному закладі «Будинок життя».

Правове становище заміжніх жінок мало чим відрізнялося від становища чоловіків. Вони могли перебувати на державній службі, займатися наукою, мати свої майстерні, їдальні, виконувати функції жерців при гробницях, розпоряджатися своїм земельним наділом та іншим майном. Однак у ту епоху юридична практика ще не виробила чітких понять власності, володіння і порядкування.

Найближче оточення царя, сановники, були, як правило, його родичами.

Старе царство було централізованою бюрократичною монархією. Влада правителя обожнювалася, фараони стали називати себе «другим сонцем», пізніше -- «сином Ра» (сонця). Царя-перемож-ця зображували у вигляді лева з людською головою, що розриває пазурами своїх ворогів. Будь-який виступ проти царя, образа його честі, гідності оголошувались злочином, найтяжчим гріхом.

Жрецька ідеологія навіювала, що боги -- ті ж люди, але вони відійшли в небо і живуть там, як і досі: їдять, п'ють, одягаються, виспівують пісень, люблять близьких. Фараон після смерті стає зіркою, разом із Сонцем відвідує свої володіння, свій рід. Він може допомогти зробити добро або завдати шкоди. Жерці заупокійного культу приносили до усипальниць все, що потрібно було живій людині.

Величезні витрати на будівництво та утримання пірамід, зростання сепаратизму, посилення номової знаті послаблювали царську владу. Почалися міжусобні війни, боротьба за престол, за корону фараона, що тривала з 2160 по 2134 р. до н. е. У підсумку перемогу отримала фіванська знать, якій вдалося знову об'єднати всю країну під єдиною владою.

Середнє царство існувало приблизно з 2050 по 1700 р. до н. е. На початку воно було нестійким, номархи майже не рахувалися з центральною владою, царі часто змінювали один одного, були на престолі й жінки. Деякі фараони правили декілька місяців, а то й днів. Незабаром країну захопили чужоземці-гіксоси, які піддали мешканців розоренню. Окупанти володіли Єгиптом 150 років.

Фараон Яхмос І прогнав гіксосів, з його іменем пов'язаний початок Нового царства і утворення могутньої єгипетської держави.

Стародавній Єгипет у період своєї єдності за державним устроєм був найцентралізованішою монархією Стародавнього Сходу, з високо організованою бюрократичною системою управління. На чолі держави стояв монарх, який мав нічим не обмежену владу, його персона обожнювалася за життя. Він був носієм вищої законодавчої, виконавчої та судової влади.

За 3 тис. років, що проминули до нової ери, на єгипетський трон сходили фараони тридцяти династій -- всього понад двісті. Серед них були талановиті адміністратори, полководці, тирани, миротворці й агресори, авантюристи й божевільні.

Влада фараона була абсолютною. Він вважався сином бога Ра, посередником між небом і землею. В його титулатурі вказано, що він< -- цар Верхнього і Нижнього Єгипту. Символом його влади була діадема з коброю. Під час вступу на трон йому присвоювалось п'ять імен. На офіційних прийомах фараон тримав у руках батіг із багатьма хвостами і ціпок у вигляді гака -- аби підкорю-вати і карати. Особливим привілеєм фараона було куріння. За традицією фараони одружувались на своїх сестрах (хоча були й винятки), голили голову. Якщо на престолі опинялася жінка, її зображали в шоломі з підв'язаною бородою. У такому «вбранні» виступала Хатшепсут-- дочка фараона Тутмоса І. В історії майже немає даних про державну діяльність цієї цариці. Через багато століть Клеопатра -- сестра і дружина юного Птолемея XII Діо-ніса -- залишила помітний слід у політичній історії Єгипту, з її іменем пов'язана боротьба за його незалежність.

Економічну основу влади фараона становили маєтки, угіддя, величезна кількість рабів. До нього переходила велика частина військової здобичі. «Серце царя радісне, коли йому приносять подарунки»,-- зазначено в одному напису. Так, за фараонів XVIII династії перебували управителі гробниці й поминального храму, царські писарі, віялоносці, камергери, головна годувальниця царя, пташники, кравці, цирульник, кухарі, садівники та ін. Під час доповіді царю дрібні чиновники лежали на животі, пересувалися, плазуючи, і не вставали без його дозволу.

Родичі царя обіймали найважливіші посади в державі. Так, вища посада управителя палацу й начальника всіх відомств (чати або візир) за традицією належала фараоновому сину або найближчому родичеві, часом з касти жерців. У віданні чати перебував весь апарат управління: податковий, військовий, судовий. Йому доповідали про стан справ на місцях. Чати завідував організацією громадських робіт з будівництва каналів, дамб. Він був головним астрономом, оскільки до його титулу додавалося звання «Той, що спостерігає таїни неба». Жерці давали йому інформацію про прийдешній розлив Нілу. На грудях чати висіла бляха із зображенням богині-істини.

Більшість чиновників становили писарі. В Стародавньому царстві перелік посад міг складати цілий том: радники, судді, начальники «білого дому», керуючі, оповісники, чиновники з іноземних справ, з управління захопленими землями, з контролю за збиранням податків, управління на місцях, за окладами, за наглядом за рабами, з благоустрою доріг, каналів тощо. Кожний чиновник мав свій штат помічників. Усе записувалось, враховувалось, перевірялось писарями, обліковцями, контролерами. Правителі мали свою свиту чиновників.

Джерела згадують писарів різних рангів: царських, при судах, державній скарбниці, податковому відомстві, царській бібліотеці, храмовій скарбниці.

Посади чиновників, як правило, передавалися у спадок. Писарів готували з дитинства. Як тільки хлопчик переставав бігати голим і йому пов'язували пояс, наставала пора йти до школи. Мати давала йому із собою кошик з їжею і кухлик пива. Школи знаходились при храмах. Там навчали читати, писати, малювати. Учні зубрили напам'ять священні й класичні тексти. Багато уваги приділялося вивченню законів, історії, географії; майбутніх чиновників знайомили з основами будівництва. Лінощі, недбалість в навчанні каралися. Учнів повчали: «Не проводь жодного дня в неробстві, інакше битимуть тебе. Вуха юнака на спині його». Учнів попереджували від спокус: «Говорять мені, що ти кинув писання і завертівся в задоволеннях. Від тебе чути запах пива, від нього людина псується... Вино огидне». Ще гірше, коли юнак потрапляв до закладів, де перебували співачки й танцівниці, жінки легкої поведінки. Клієнтів там змушували пити понад міру.

Судячи з документів, за часів правління фараона Тутмоса III (XV ст. до н. е) чати (візир) очолював систему управління. Він урочисто сідав «а сидіння зі спинкою (трон), поряд був жезл, як символ його влади. Перед ним були розкладені 40 шкіряних згортків із законами. Поряд стояли вельможі нижчого рангу, зокрема начальник приймальні, писарі. Під час розгляду скарг ритуал вимагав вислухати обидві сторони.

До функцій верховного сановника входили: нагляд за станом військових фортець, іригаційних споруд, керівництво стягуванням податків, розгляд територіальних спорів. Він контролював судові органи і вимагав, щоб рішення суддів приймалися колегіально, а не одноосібно.

Візир призначав чиновників у Верхній і Нижній Єгипет, про свою діяльність ті доповідали йому раз на чотири місяці. Скарги й прохання він приймав лише письмово.

Чати доповідав фараону про стан справ щоденно. Поряд з ним був начальник скарбниці (міністр фінансів). Управління форму-, валося на жорсткій субординації, адміністративна влада не була відокремлена від судової.

Верховний сановник підписував, скріплював укази фараона, приймав звіти інших вельмож, прохання. Жерці доповідали йому про строки сходу зірки Сіріуса, про рівень підйому води в Нілі, про можливу повінь, про стан військових фортець. Окрім судової палати, у його віданні перебували скарбниця, Будинок зброї, архів, у якому зберігалися дані перепису населення. Разом з правителем Будинку війська (військовим міністром) він формував ополчення, відповідав за будівництво фортець. В окремі періоди чати був главою столичного управління. Побічні дані говорять про наявність у нього інструкції, у якій були розписані функціональні обов'язки його підлеглих.

Ієрогліфи, що позначали сановників, вельмож, управлінців, мали три значення: «великі, які послушні наказу» (перебували при фараоні), «пан, який послушний заклику» і ще нижче рангом -- «послушний заклику». Остання категорія включала тих, хто працював у храмових господарствах, у маєтках крупних чиновників. Цезіогли бути не лише вільні, а й раби. Сановники звичайно обіймали посади у спадок, але формально їхнє призначення затверджувалось наказом фараона.

Носій взуття, віяла деспота, охоронці його одягу одночасно виконували обов'язки державних чиновників. Із життєпису чиновника Уни (середина XXV -- початок XXIV ст. до н. е.) випливає, що свою кар'єру він почав з носія царських сандалів, а під кінець життя був проводирем війська й начальником управління по Верхньому Єгипту.

На стінах гробниці сановника Мечен із Стародавнього царства (XXVIII ст. до н. е.) розповідається про те, як йому вдалося нажити велике багатство. Цей напис є важливим свідченням про номенклатуру посад, до якої входили: начальники прикордонної, продовольчої служб, глави фінансового відомства, канцелярії, судді різних рангів. Були названі й інші вельможі, обов'язки яких надто складно визначались: правителі Будинків двох ночей, ножів, двох собак, начальник Західних воріт, чиновник із гучним голосом та ін. Ймовірно, практикувалося суміщення посад.

Військове відомство в Єгипті очолював начальник Будинку війська або Будинку зброї. Він підкорявся лише фараону. Візир керував будівництвом укріплень, фортець, військових суден, йому підпорядковувались'майстерні з виготовлення зброї. У період військових походів та експедицій армію очолював сам фараон. Під час війни оголошувався набір до ополчення.

Армія складалася з ополченців, з часом її замінило постійне військо професіоналів. Воїни проживали в окремих поселеннях, мали земельні наділи, які під час військових походів обробляли ра^-би. Гвардія фараона перебувала в привілейованому становиш.*, особливо в епоху Нового царства. Допоміжну роль відігравала поліція, яка комплектувалася з полонених нубійців та лівійців. Місцеві правителі в особі номархів і головні збирачі податків мали свої поліцейські підрозділи. Поліцейські службовці були нагля дачами під час громадських робіт, переслідували кримінальних злочинців, виконували обов'язки катів. Окрім охорони громадського порядку, військово-поліцейські частини допомагали владі стягувати податки, проводити мобілізацію населення на будівництво іригаційних споруд, пірамід, храмів. Армія служила головним каральним органом під час придушення повстань.

Існував спеціальний підрозділ поліції з охорони пірамід. Пограбування царських меморіалів каралось мученицькою смертю: винному відрізували ніс, вуха, руки, його саджали на палю. Однак жорстокість покарання не залякувала злочинців. Майже всі гробниці фараонів були пограбовані ще в давнину.

У структурі управління стародавньосхідної деспотії фінансове, або податкове, відомство відігравало важливу роль. У Стародавньому Єгипті скарбник, або головний охоронець скарбів, мав гучний титул -- «Начальник над усім, що є й чого немає», ймовірно, він прогнозував майбутні врожаї та прибутки. До його відомства надходили донесення про збір податків. Йому підпорядковувався начальник Срібного будинку (скарбниці), який складав кошторис прибутків і витрат.

В Єгипті великого значення надавалося громадським роботам. Трудові ресурси враховувались, перевірялись, оглядались. Це було основним обов'язком царських писарів, які знали кількість людей у кожній із каст. Вихід із касти ремісників проводився лише за санкцією фараона. Його адміністрація слідкувала за ефективним використанням працездатного населення, особливо на іригаційних спорудах. До будівництва каналів, дамб залучалося майже все працездатне населення, окрім жерців та чиновників. Функція організації громадських робіт була одною з найважливіших у діяльності держави.

Управління будувалося на принципах бюрократичного централізму і являло собою стародавньосхідний варіант адміністративно-командної системи з чітким визначенням функціональних обов'язків чиновників і суворою підпорядкованістю за вертикаллю.

За Рамзеса II налічувалося 44 номи (області). Кожен ном мав певну господарську самостійність, свій релігійний культ, герб, прапор.

Номарх мав великі повноваження: спостерігав за станом місцевої системи зрошення, очолював адміністративний апарат, відав судом і ополченням.

Бюрократична система приписувала навіть щось на зразок атестації померлих. Існували норми могильної площі, продуктів і предметів побутового вжитку, які мали знаходитися в похованні з урахуванням рангу померлого. Окрім того, передбачалася супроводжувальна записка, в якій зазначалося, що покійний був доброчесний, не крав, не вбивав, не спокутував чужих дружин, не обра жав малих дітей, не обманював близьких, не. лихословив. Були й такі написи: «Покійний не давив гирю, не лукавив з виском...», тобто дотримувався стародавньоєгипетської моралі. В існування пекла не вірили, вважалось, що шлях померлого грішника лежить прямо до левиці, крокодила, гіпопотама.

Судячи з джерел, держава регламентувала поведінку підлеглих фараона і в особистому житті. Так, згідно з шкільними повчаннями епохи Нового царства існували фіксовані обов'язки, норми поведінки землероба, воїна, пекаря, конюха, писаря. Високо оцінювалась посада писаря: «Будь писарем! Це звільнить тебе від податків... віддалить від мотики... ти не носитимеш кошик, це віддалить від веслування, від клопотів. Не будеш ти під владиками багатьма, під начальниками численними». Писар звільнявся від трудової повинності, пов'язаної з утриманням іригаційних споруд. Чиновник, який відав підрахунком урожаю, в епоху Стародавнього царства в ієрогліфі позначений як персона із сильним голосом.

Підготовка чиновників здійснювалась у навчальних закладах. Приймалися туди діти аристократів, вищої знаті, чиновництва. Учні проходили випробувальний строк, прийняті на навчання зараховувалися на повний пансіон. Такі навчальні центри були в Ге-ліополі, Мемфісі.

За Рамзеса II найпрестижніший навчальний заклад -- Будинок Сеті -- знаходився в місті мертвих -- Фівах. Тут навчали майбутніх жерців, суддів, писарів. Обліковців і бухгалтерів готували в школі при царській скарбниці. В інших навчальних закладах викладали астрологію, математику, філологію, хірургію, зцілення.

Медичний центр був у Геліополі. В Будинку Сеті розміщувався головний науковий центр на зразок академії, при якому була величезна бібліотека. Стародавньоєгипетські бурсаки та студенти залучались до наукових досліджень. Доступ до наукових знань носив кастовий характер. Вони були надбанням жерців.

Весь навчальний і виховний процес перебував під контролем жерців. Вони переконували учнів у непогрішності догматів релігії. Атестація, що давалася жерцями, багато в чому визначала кар'єру, а часом і долю випускника навчального закладу.

Чиновники і жерці належали до касти знаті. Вони звільнялися від державних повинностей. Вищі судові сановники в Стародавньому царстві позначалися ієрогліфом «вуста Нехена» (Нехен -- божество), головний інтендант -- «скарбник бога».

Релігія у Стародавньому Єгипті, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, була домінуючою формою суспільної ідеології. Проте в країні не було офіційної державної релігії, релігійної ортодоксії, єдиної церковної організації. Кожний храм мав відносну самостійність.

Релігія вимагала дотримання обрядів заупокійного культу. В одному з повчань XXII ст. до н. е. зазначається: «Добре творити для майбутнього... Хай пройде час твого життя в твоїй доброчинності... Проходить життя на землі, недовге воно. Процвітає той, хто залишає про себе [добру] пам'ять... Праведний живе вічно...» Єгиптяни заздалегідь готувалися до загробного життя, так вимагала релігія.

Наявність мумії було гарантом загробного життя, але її засолювання, коптіння, весь процес консервації коштував дорого. Виготовлення мумії за першим розрядом коштувало талант сріблом. В могилу та гробницю обов'язково клали мотику, заступ і коромисло, аби й на тім світі було чим обробляти й зрошувати землю.

Великі почесті належали володарюючим. В епоху ранньої стародавності фараон відразу після приходу на престол наказував будувати для себе піраміду, на що витрачалися величезні кошти. Доведені до відчаю єгиптяни бунтували. Деякі фараони не будували пірамід, оскільки вони знали про наміри простого люду витягнути їхні мумії з гробниць і знищити.

Джерела засвідчують, що між вищими жерцями і воєначальниками йшла боротьба за вплив на царя, за отримання привілеїв, пільг, подарунків. Жерці добивалися виділення засобів на храми, військові -- на утримання війська й фортець. Інтриги між ними фараон використовував у своїх інтересах.

На початку XV ст. до н. е. фараон Ехнатон провів радикальну релігійну реформу. Він відкинув попередніх богів і проголосив культ сонячного диска, єдиного бога Атона. Введення нової релігії співпало з розквітом культури, мистецтва, архітектури, живопису.

Оцінка діяльності великого реформатора найсуперечливіша, його вважали і «найвидатнішою фігурою на Стародавньому Сході», і «необмеженим раціоналістом», і «біснуватим епілептиком, який вийшов з пекла, щоб зруйнувати осіричну легенду». Ймовірно, ближче до істини ті, хто висловлював думку, що Ехнатон пішов на відкритий розрив із знаттю і завдав тяжкого удару по консервативному фіванському жрецтву.

На гробниці одного із наближених сановників Ехнатона вельможі Мана є свідчення про структуру влади фараона. Носій віяла стояв праворуч від царя, потім царський писар, можливо, начальник канцелярії. В штаті перебували чиновники, які відали новобранцями, начальник храмового господарства, ймовірно головний жрець культу Атона, потім керівник громадських робіт (не без того, що він очолював службу іригації), потім командуючий військом. Сановники фараона отримували від нього щоденно «харчі й забезпечення».

Ехнатон помер загадковою смертю, несподівано для друзів і ворогів. Його спадкоємець Тутанхамон також царював недовго. Тмені Ехнатона жерці оголосили анафему. Фараон та його перша дружина виявились без гробниці. їхні могили не знайдено досі. Жрецтво зробило все, щоб відновити попередніх богів і переконати народ забути великого реформатора.

За легендою, перші закони в Єгипті були написані Меном, засновником першої династії фараонів. Є дані про фараонів Сасихі.сі, Бокхорисі, Амасисі, які складали зведені законоположення з різних галузей управління. Однак ці пам'ятки права не збереглися.

Наявність зводу законів посередньо підтверджується й у вислові Іпусера (XVIII ст. до н. е.). Описуючи заколот простого люду, він повідомляє, що повстанці викинули із судової палати списки законів. Верховний сановник фараона Тутмоса III (XVI-- XV ст. до н. е.) під час офіційних прийомів тримав перед собою «сорок шкіряних згортків» (із законами). Накреслені вони були на шкірі, а не на папірусі, оскільки призначалися для тривалого зберігання.

Ще в давнину єгипетські закони мали детальні розпорядження про право власності, її форми (царська, храмова, общинна, приватновласницька), про володіння й розпорядження нерухомим майном. Угоди щодо землі, худоби, рабів укладалися за ритуалом з участю свідків, зокрема жерців. Такі контракти звичайно складалися в суді. Формалізм у розпорядженні нерухомою власністю -- характерна риса юриспруденції багатьох країн Стародавнього Сходу.

Шлюб також оформлявся письмово, мав вигляд договору. Заміжня жінка могла розпоряджатися своїм майном. Якщо розлучення починалося за ініціативою чоловіка, дружині поверталася частина посагу й частина майна, нажитого спільно. Дружині належала частка посагу й у тому випадку, коли вона покидала чоловіка з власної волі. Закон оберігав майнові інтереси жінок.

Право передбачало норми про шлюб і сім'ю. Одруження і будівництво будинку вважалися поняттями рівнозначними. Батьки і близькі брали найактивнішу участь у підборі подружньої пари. Згоди молодих не завжди запитували. Шлюби між кровними родичами заборонялися. Проте фараони могли одружуватися на своїх сестрах і навіть дочках. Один із суддів того часу сказав: «Жоден закон не дозволяє шлюби із сестрами, але закон дозволяє фараону робити все, що він хоче». Рамзес II за 67 років царювання мав п'ять головних дружин -- «великих царських дружин» і багато дружин рангом нижче. В нього було 162 сини. Рамзес III мав три дружини У Стародавньому Єгипті існували гареми. Чоловік називав свою дружину «сестрою», а вона його «братом». Чоловік міг тримати дружину за талію навіть у громадських місцях. На відміну від греків, єгиптяни не цілувались, а доторкувались один до одного носами. Подружжя разом ходило до храму.

Стародавні написи містять колоритні описи життя вірного подружжя. Разом з тим закони і звичаї фіксували вищість глави сім'ї -- чоловіка, брата. Чоловік міг побити палицею свою жінку, а брат сестру, однак у певних межах. Каліцтва каралися. Винний мав довести суддям, що більше не чіпатиме свою дружину, інакше він міг одержати сто ударів палицею і бути позбавленим прав на спільно набуте майно. Невірність чоловіка не каралася,'йому дозволялося мати наложниць. Невірність дружини каралася смертю. Дружина, яка обманювала свого чоловіка, була спалена, зазначається в одному з давніх написів. У іншому сказано, що чоловік убив дружину за невірність і кинув собакам. У літературних творах жінок наділяли багатьма вадами: легковажністю, вередливістю, невірністю, брехливістю, мстивістю, нездатністю берегти таємниці. Зате чоловіки -- розсудливі, віддані, турботливі.

Одруження, величина посагу, народження дитини, смерть фіксувалися в «Будинку життя» -- центрі ділового життя, своєрідному університеті. Під час такого акту були присутні свідки.

Єгиптяни були чадолюбиві, особливо у сім'ях чекали народження хлопчика, спадкоємця. Дитина до трьох років перебувала при матері, яка носила її в особливій сумці, що висіла на шиї, попереду. При цьому руки матері були вільні, а дитина могла дотягнутися до грудей. Стародавній напис гласив: «Відплати своїй матері за все, що вона зробила для тебе! Забезпеч її хлібом в достатку... Ти був для неї нелегкою ношею... Вона довго носила тебе на своїй шиї, і три роки її груди були біля твого рота. Вона не відверталася з відразою від твоїх нечистот».

Заможні жінки ретельно слідкували за своєю зовнішністю. В гробницях фараонів знайдені художньо виконані посудини з алебастру і слонової кістки, наповнені маслами, які призначалися для догляду за тілом. їхній аромат зберігся протягом 3320 років. Запашні мазі з примішком екстрактів лікувальних рослин і коренів, здебільшого шафрану, кориці, мірри, алое, амбри тощо, мали не лише аромат, а й цілющі, дезинфікуючі властивості. Стародавні єгиптяни використовували також запашні солі для ванн, засоби для виведення волосся, препарати для завивки і випрямлення волосся та ін. Велика увага у Стародавньому Єгипті приділялася догляду за нігтями на руках і ногах. У всіх знайдених разом з муміями статуеток богині Ізіс нігті вкриті дивними фарбами. Єгиптянки фарбували вії і брови порошком із вугілля і різноманітних сполук металу. Губи тоді було прийнято малювати фарбою, виготовленою з одного з видів середземноморських молюсків.

За законами Стародавнього Єгипту до злочинів відносились повстання проти фараона, непокора властям, відмова брати участь у громадських роботах, пограбування гробниць, зловживання владою, крадіжки, хабарництво, чаклування, вбивство кота, лева, крокодила, сови, летючої миші, якщо вони вважалися священними тваринами в даній місцевості, тощо.

Вид покарання залежав від суспільного становища злочинця і тяжкості скоєного. Учасники повстання підлягали знищенню. За інші тяжкі злочини загрожувала висилка до рудників. Жорстокі страти чекали на грабіжників царських гробниць.

За крадіжку храмового майна стягувався штраф у 100-крат-ному розмірі. Звичайна крадіжка у жителів компенсувалась у 2-- 3-кратному розмірі. Потерпілий у місті міг звернутися до ватажка злодійської касти. В цьому випадку за повернення речі власник платив грабіжнику четвертину її вартості.

Підробка документів каралася відрубуванням руки. Позбавлення честі вважалося тяжким і ганебним покаранням. Воно застосовувалось за дезертирство з армії, непідкорення начальнику. Кримінальне покарання загрожувало тому, хто позичав мумію свого предка.

На початковому етапі Стародавнього царства злочини проти родичів розбирав глава сім'ї, пізніше ця функція перейшла до судді. Легенди зберігають негативні відгуки про членів суддівського стану за їхнє крутійство, пристрасність.

Винний у крадіжці майна фараона, окрім штрафу, піддавався тілесному покаранню: йому наносили 200 ударів палицями і б ран. Рамзес І видав указ про покарання хабарників. їх висилали на каторгу, перед тим відрізавши носа. Діти хабарників позбавлялися привілеїв, доводились до становища ремісників. «І твій син не буде на твоєму місці»,-- говорилося хабарнику. Проте страшні покарання не лякали затятих хабарників.

Закони, звичаї ретельно оберігали культові споруди. «Хто пограбує або пошкодить статую, розпис, підпис або будь-який предмет похоронного культу, того жде прокляття... Хто вчинить подібне, нехай зжере його крокодил і вкусить його змія. Ніхто не наллє їм води, не здійснить похоронних церемоній, сини не займуть їхнє місце, голодуватимуть, їхні боги не одержать хліба. їхніх дружин будуть ґвалтувати на їхніх очах». Злочинців ставили до стовпа, забивали палицями, катували, відправляли на каторгу до рудників, ховали живцем -- все даремно. На початку царювання XXI династії всі гробниці в Долині Царів і Долині Цариць були розриті й пограбовані. Грабіжники вступали в змову із стражниками, нижчими жерцями, чиновниками. Аби врятувати мумії фараонів, їх виймали з гробниць і без прикрас та золотих масок вміщували в потаємні місця.

У згаданому вислові Іпусера автор журиться про розкрадання під час народного повстання паперів із фінансового відомства, про знищення списку рабів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

стародавній єгипет закон царство

1. Жданов В.В. Проблема часу в давньоєгипетській думці / В.В. Жданов // Питання філософії. - 2003.

2. Культурология: Курс лекцій:Учеб.посібник / Під ред. А.А. Радугина, 1996.

3. Фарлонг, Д. Стоунхендж і піраміди Єгипту: Ключі від храму життя. Фарлонг Д. - М. : Віче, 1999.

4. Історія древніх цивілізацій - Спб. : Полігон:АСТ, 1999.

5. Калашников, В. И. Атлас таємниць і загадок. Древні цивілізації /В.И.Калашников. - М. : Білий волккн. 2 : Таємниці походження народів, історія найдавніших країн, могутні правителі. - 2001. - 208 с. -

6. Гриненко Г.В. Хрестоматія по історії світової культури. Навчальний посібник / Г.В. Гриненко. - М.: Юрайт, 1998

Размещено на Allbest.ru