Вознесенський комплекс як джерело у питанні відносин слов’ян з кочовиками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

Вознесенський комплекс як джерело у питанні відносин слов'ян з кочовиками

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальні питання проблеми

1.1 Вознесенський табір як археологічна пам'ятка

1.2 Історіографія вивчення та етнічна інтерпретація пам'ятки

Розділ 2. Вознесенський табір як джерело у питанні відносин слов'ян з кочовиками

Висновки

Список літератури

Ілюстрації

Підписи до ілюстрацій

Вступ

В наш час актуальним залишається питання взаємовідносин слов'ян до утворення Київської Русі з населенням степів. За часів раннього середньовіччя ареал пам'яток культури кочовиків не виходив за межі степової полоси. Північним кордоном їх розповсюдження традиційно вважається кордон лісостепу та масив пам'яток пеньківської культури. Таким чином тут утворилася своєрідна контактна зона, де існує ряд археологічних свідоцтв контактів слов'ян та тюркомовних кочовиків у цьому регіоні. Це, зокрема, юртоподібні житла з поселень Стецівка та Луг 1, поясні набори з Мартинівки, Малого Ржавця, Вільховчика та поминальні комплекси з Перещепино, Глодосів та Вознесенки.

Саме до останньої пам'ятки звернемось для освітлення теми. Адже широко відомий за результатами розкопок В.А. Грінченко комплекс біля с. Вознесенка досі має ряд питань, на котрі неможливо дати повністю вичерпну відповідь. Суттєві розбіжності у поглядах дослідників стосується не лише етнічної належності комплексу, а і його характеру - чи це був поминальний комплекс чи укріплений військовий табір.

Розділ 1. Загальні питання проблеми

1.1 Вознесенський табір як археологічна пам'ятка

Пам'ятка знаходилась на високій точці плато лівого берега Дніпра, в кінці порогів, на площадці розміром близько 3х4 км (Рис. 1.1). В плані вал мав прямокутну форму, одна з менших сторін (південно-західна) -- заокруглена (Рис. 1.2). Розміри споруди разом з валами -- 82х51 м, всередині валів -- 62х31 м. Ширина залишків валу становила 11 м, висота 0,9 м. Правильної кладки у валу не простежено [Грінченко 1950, С. 38].

Всередині валів будь-яких житлових або господарських споруд виявлено не було. В південно-західній частина табору, знайдено численні кінські кістки, а також небагато уламків амфор і глеків. Тут же знаходився круг, викладений з каміння, площею близько 29 м². На південній межі кругу виявлено дві ями, одна з яких була закладена камінням, вибраним з кругу, друга містила численні речі.

Яма, в якій виявлено «скарб», невелика, овальної форми, розмірами 0,55х0,4 м, глибиною близько 0,7 м. Речі були накидані в яму купкою таким чином, що кожна категорія речей лежала ніби окремим шаром. Тут знаходилися деталі упряжі (стремена та вудила), прикраси (золоті вироби 1,2 кг та срібні 1.7 кг ), зброя (три шаблі, наконечники стріл) (Рис 1.3-1.5).

Друга яма також була овальна, розмірами 1,25X1 м, глибиною від давнього рівня близько 0,6 м. Яма була завалена камінням, що залягало десятьма шарами. Вперемішку з камінням знайдено: кістки тварин, переважно кінські щелепи і зуби, залізні наконечники стріл, уламки посуду; грудочки печини, вугілля, зотлілого дерева.

Знахідка в першій ямі дорогоцінностей, численних залізних предметів озброєння і кінського спорядження, а в обох ямах -- вугілля, попелу, печини і перепалених кісток, сліди перебування у вогні на ряді речей, в тому числі на дорогоцінностях,-- все це виключає інтерпретацію пам'ятки як скарбу і підтверджує припущення, що в ямах закопано залишки поховання по обряду спалення [Грінченко 1950, С. 40; Сміленко 1975, С. 105; Амброз 1982, С.217].

1.2 Історіографія вивчення та етнічна інтерпретація пам'ятки

Вознесенський комплекс здавна спричиняв у дослідників розбіжності з приводу його етнічної приналежності.

Його перший дослідник В.А. Грінченко зв'язував знахідки в двох ямах деталей кінського спорядження, зброї, фігурки лева і орла візантійського походження з похоронним комплексом слов'ян або хазар [Грінченко 1950, С. 61]. Нажаль його публікація не була вичерпною, тому одразу почали з'являтися різноманітні трактовки походження та історичної долі комплексу.

З притаманним досліднику автохтонізмом, Б.А. Рибаков відніс пам'ятку до кінних руських дружинників [Рибаков 1951, С. 11].

С.А. Плетнева схилялася до того, що пам'ятку залишили тюркомовні кочовики салтівської культури, а Д.Т. Березовець -- безпосередньо до салтівської| культури [Плетнева 1964, С. 136]. Салтівська належність пам'ятки ґрунтується на знахідках лискованої кераміки, амфор, що приписуються СМК та кам'яної конструкції у валу. Але конструкція пам'ятки навпаки суперечить таким висновкам, адже, як правило, хазарські табори будувалися по колу з залишками фундаментів юрт, що гуртувалися навколо юрти вождя [Плетнева 1964, С. 134].

Схожу думку висунув М.І. Артамонов, який вважав, що Вознесенський комплекс є залишками спалювання групи воїнів або вождя тюркського етносу, що зберігся в правлячій верхівці Хазарського каганату|. Відсутність, специфічно болгарських або хазарських рис він пояснював нівелюванням етнічних рис в середовищі елітної субкультури [Этнокультурная карта УССР 1985, С. 101].

А.Т. Сміленко, датуючи Вознесенський комплекс кінцем VII -- початком VIII ст., відзначає його близькість до Глодосів та пам'ятників перещепинского типу (Мале Перещепіно, Нові Санжари, Келегея, Макуховка) і вважає, що він є дружинним похоронним комплексом місцевих племен, переможених хазарами на місці військового табору [Сміленко 1975, С. 118]. Дослідниця шляхом висунення низки припущень, будує складну картину загибелі трьох вождів уличів, або болгар.

А.К. Амброз переконливо відносить комплекси біля сіл Перещепіно, Глодос і Вознесенки до царських поминальних комплексів подібних до комплексу на честь Кюль-Тегіна у Монголії [Амброз 1982 С. 217]. Його точку зору підтримують Г. Ф. Корзухіна, В. В. Кропоткін і О. М. Приходнюк [Приходнюк 1996, С. 117]. Доказом слугують аналогії подібності конструкції ряду поховальних пам'яток, що такими називаються у писемних джерелах - згадки Ібн Фадлана, Меандра Протіктора, та ін. Підкріплюється ця теза даними етнографії та епіграфічними пам'ятками [Амброз 1982 С. 219].

Розділ 2. Вознесенський комплекс як джерело у питанні відносин слов'ян з кочовиками

Комплекси з Перещепіна, Глодос і Вознесенки утворюють типологічний ряд в межах другої половини VII і першої половини VIII ст. У грандіозному Вознесенськом храмі золота тільки 1,2 кг, зате склад залізних речей і велика кількість кісток від поминальної їжі можуть свідчити про участь в церемонії великого колективу. Отже, в цей період у кочівників Поднепровья поступово зменшувалася варварська розкіш прихованих в землі підношень, натомість зросло суспільне значення царського поминального комплексу.

Формування каганских поминальних храмів на сході і в Поднепров'ї відображає спробу кочових держав, що складаються, створити державний публічний культ на основі традиційного культу царських предків [Амброз 1982 С. 220]. Отже, наприкінці VII ст. ми маємо поруч з пеньківським ареалом пам'яток складний культовий комплекс тюркомовних кочовиків. З цього можна зробити низку припущень.

Друга половина VII ст., після розпаду близько 657 р., Західнотюркського каганату, позначилася болгаро-хозарським протистоянням, під владою якого перебували обидва народи. На теренах Північного Причорномор'я під проводом хана Куврата постало нове протодержавне утворення, відоме як Велика Болгарія. Розпалася вона під тиском хазар у 70х рр. VII ст. Можна припустити, що певна частина людності пеньківської культури (антів) через низку причин виступали як федерати болгар, а керували федерацією представники болгарської знаті. [Приходнюк 2006, C. 129]. А поминальною спорудою одного з них і є Вознесенський комплекс. Більш того, він входить до низки подібних за матеріалом та характером пам'яток, зокрема, Малої Перещепини, з якою пов'язують поминальний комплекс самого Куврата.

Таким чином, ми бачимо, що далеко не завжди відносини слов'ян та тюркомовних кочовиків складалися вороже. За умови військового паритету з осілим населенням, степовики надавали перевагу мирним взаємовигідним відносинам, адже внаслідок свого способу життя вони апріорі залежали від продукції землеробів. Зрозуміло, що подібна федерація не була рівноправною, але такі відносини, коли слов'яни брали участь у походах болгар на Балкани та Подунав'я, сприяли формуванню власних військових дружин, виокремленню військової верхівки, розпаду общинного ладу та, як наслідок, становленню державності [Приходнюк 2003, С. 132]. Археологічно ці процеси простежуються в лісостепу залишками так званих лісостепових скарбів, а у степу - пам'ятками, подібними до Вознесенського поминального комплексу.

Висновки

кочовик вознесенський табір каганський

Таким чином, ми бачимо, що неможливо отримати задовільну характеристику пам'ятки лише за декількома характерними рисами. Тим більше якщо виходити з власних вподобань або кон'юнктури . Лише комплексний розгляд питання, в контексті з історичною ситуацією, здатний дати вичерпну відповідь на поставлене питання.

Звичайно, що буремні зміни доби великого переселення народів вносять свої труднощі у розуміння подій минулого. Тому безпристрасне дослідження подібних пам'яток може пролити світло на низку аспектів ранньої історії слов'ян. Таких як, зміна культур та зародження феодальних суспільних відносин. Адже припинення існування пеньківської культури пов'язано з посиленням хозар після розпаду Великої Болгарії. А різке майнове розшарування в антському середовищі - це наслідок спільних з болгарами походів на Балкани.

Список літератури

1. Амброз А.К. О вознесенском комплексе VIII в. На Днепре - вопрос этнической интерпретации // Древности эпохи великого переселения народов V? VIII веков. - М., 1982. - С. 204?221.

2. Грінченко В.А. Пам'ятка VIII ст. коло с. Вознесенки на Запоріжжі // Археологія.? 1950. - Т. ІІІ. - С. 37?63.

3. Плетнева С.А. О построении кочевнического табора-вежи //СА. - 1964. ? № 3. - С.133?140.

4. Приходнюк О.М. Археологические данные о связях славян и степного населения в VII - VIII вв. // Материалы по археологии истории и этнографии Таврии. - Вып. 5. ? Симферополь, 1996. - С. 114?125.

5. Приходнюк О.М. Взаємовідносини слов'ян - предків українців з сусідніми народами в ранньому середньовіччі // Давня і середньовічна історія України. - Кам'янець-Подільський, 2000. - С. 212?219.

6. Приходнюк О.М. Відносини слов'ян з тюркомовним світом // Старожитності І тисячоліття нашої ери на території України. - К., 2006. - С. 127?134.

7. Рыбаков Б.А. Уличи // КСИИМК. - 1951. ? № XXXV.

8. Сміленко А.Т. Слов'яни та їх сусіди в Степовому Подніпров'ї (II - XIII ст.). - К., 1975. - 211 с.

9. Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. до н. э. - К., 1985. - С. 85?93, 98?106.

Ілюстрації

Рисунок 1. План та знахідки Вознесенки, за А.Т. Сміленко.

Рисунок 2. Аналогії споруди біля Вознесенки, за А. К. Амброзом.

Підписи до ілюстрацій

Рисунок 1.

1. Місцеположення вознесенського табору (а - табір; б - с. Вознесенка).

2. План кам'яної споруди табору.

3. Військове спорядження знаті. Виділені А.Т. Сміленко «гарнітури» (а - верховний вождь; б, в - військові вожді.

4. Спорядження дружинників.

5. Срібне навершшя знамені.

Рисунок 2.

6. Глодоси (а - рви; б - яма з речами та кістками).

7. Кошо Цайдам (Монголія) храм Кюль-Тегіна (а - стіна та рів ; б - центральний павільйон; в - жертовник; г - навіс над епітафією).

8. Сариг-Бултун (а - вал; б - каркасна юрта; в ? кувшин)

9. Ровноє (кострище,кістки коня, горщік ).

10. Новогригорівка (а - скупчення вугілля, кісток та речей).

11. Іловатка (а - поховання воїна; б - скупчення каменю

Размещено на Allbest.ru