Міжнародні центри тяжіння робочої сили

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: "Міжнародні центри тяжіння робочої сили"

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

1.1 Сутність міжнародного ринку праці та причини міграційних процесів

1.2 Класифікація видів та наслідків міжнародної міграції робочої сили

1.3 Етапи міжнародної міграції робочої сили

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ЦЕНТРІВ ТЯЖІННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ

2.1 Напрямки та центри міжнародної міграції робочої сили

2.2 Трудова міграція в Північній і Південній Америці

2.3 Трудова міграція в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

2.4 Трудова міграція в країнах Західної і Північної Європи

РОЗДІЛ 3. УКРАЇНА В МІЖНАРОДНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

3.1 Міжнародні центри тяжіння української робочої сили

3.2 Країни походження іммігрантів до України

3.3 Проблеми боротьби з нелегальною міграцією в Україні

ВИСНОВКИ

АНОТАЦІЯ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В умовах розширення міжнародних господарських зв'язків міжнародна трудова міграція з часом набула глобального характеру. Разом з тим, незважаючи на її розміри, сучасна наука не має сьогодні єдиної концепції. Це можна було б пояснити тим, що міграція одночасно є віддзеркаленням різноманітних аспектів суспільного життя: економіки, демографії, соціології, політики, права. Однак, з іншого боку, аналіз розмірів і тенденції міжнародної міграції робочої сили ускладнений недосконалістю його інформаційного та статистичного забезпечення, відсутністю уніфікованих національних і міжнародних показників, які здебільшого носять фрагментарний і залежний від контексту публікацій характер.

Значне зростання масштабів міжнародної міграції робочої сили в Україні актуалізує її дослідження як процесу, що має суттєвий вплив на розвиток економіки, соціальної сфери, демографії та інших сторін суспільного життя. Важливість дослідження процесів міжнародної трудової міграції в Україні, а також міжнародних центрів тяжіння робочої сили, зумовлена також стрімким зростанням її обсягів та інтенсивності, поширенням на всі регіони держави і світу в цілому. Традиційний підхід, що на практиці реалізується як прагнення або спроба вирішувати проблеми в окремих сферах суспільного життя, нехтуючи системністю та цілісністю підходів, не може бути ефективним. Тому на шляху вироблення в Україні ефективної стратегії і тактики втручання держави в процес міжнародної трудової міграції, що розвивається досить швидкими темпами, виникає велика потреба поєднання наукових розробок, досліджень і практичних кроків. Має бути реалізованим такий концептуальний підхід, суть якого б полягала в тому, щоб предметом відповідних досліджень стали не лише зміст і особливості формування міжнародного ринку праці. Досить суттєва увага має приділятися аналізу основних елементів міжнародних міграційних процесів, центрам міжнародної міграції, критичному підходу до існуючої практики їх державного регулювання, впливу стану економіки та соціальної сфери на динаміку і обсяги міжнародної трудової міграції в Україні.

Метою курсової роботи є обґрунтування теоретичних положень та визначення методичного інструментарію дослідження міжнародної трудової міграції, визначення основних центрів міграції, їх якісний і кількісний склад, вдосконалення організаційної структури та механізмів державного управління міграційними процесами, боротьби з нелегальною міграцією, визначення шляхів імплементації світового досвіду в практику державного втручання з метою посилення їх позитивного впливу на соціально-економічний розвиток України.

Досягнення даної мети зумовило необхідність постановки і вирішення таких задач:

- сформулювати основні положення і висновки щодо масштабів, видів, етапів, ознак і чинників трудової міграції у світі та в Україні на етапі перебудови її економіки. Виявити вплив стану економіки та соціальної сфери на розвиток міграційних процесів у нашій країні;

- визначити напрямки, динаміку руху окремих складових міжнародної трудової міграції, її складові частини;

- проаналізувати складові міжнародної міграції, та оцінити рівні міждержавних міграційних контактів, що відбуваються серед населення України;

- здійснити комплексний аналіз існуючих методів оцінки впливу міжнародної трудової міграції на основні показники зростання економіки;

- узагальнити міжнародний міграційний досвід з огляду на його перенесення у практику міграційної політики України з метою її вдосконалення.

Об'єктом дослідження є міжнародні центри тяжіння робочої сили в рамках міжнародного ринку праці.

Предметом дослідження курсової роботи є міжнародна міграція робочої сили в системі міжнародних соціально-економічних і трудових відносин відносин, суб'єктом яких в умовах інтернаціоналізації та глобалізації світогосподарських зв'язків є Україна.

У даній роботі використано широкий спектр різноманітних методів аналізу та дослідження міжнародних економічних відносин, а саме: методи аналізу, синтезу та порівняння, історико-системний, системного підходу, соціологічних досліджень, якісного і кількісного порівнянь. Табличний метод використовувався для подання фактичного матеріалу.

У процесі підготовки курсової роботи опрацьовані різноманітні дослідження, викладені у численних монографіях і виданнях сучасних зарубіжних та вітчизняних вчених з цієї проблеми. Різні аспекти міграційних процесів висвітлено у працях вітчизняних та зарубіжних вчених: в галузі міграціології: О.У. Хомра, І.М. Прибиткова, Т.П. Петрова, В.В. Онікієнко, Е.М. Лібанова, О.В. Позняк, О.А. Малиновська, С.І. Пірожков, Л.Л. Рибаковський, Ж.А. Зайончковска, Б.С. Хорев, В.Н. Чапек, Д.І. Валентей, А.Я. Кваша, В.І. Перевєдєнцев, В.В. Покшишевський; в галузі економіко-математичного моделювання, кібернетики та застосування прикладної математики: Т.П. Завгородня, Б.М. Ігумнов, Н.І. Костіна, В.В. Вітлінський, А.П. Ротштейн, І.С. Ладенко та ін.

Статистика, що використовувалась в курсовій роботі була взята з документів Міністерства праці та соціальної політики України, Міжнародної організації праці, інформаційні і аналітичні матеріали Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, Міжнародної організації з питань міграції, Комітету з питань соціальної політики, Державного комітету статистики України.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи міжнародної міграції робочої сили

1.1 Сутність міжнародного ринку праці та причини міграційних процесів

Одним із важливих елементів глобальної економічної системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є міжнародний ринок праці з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю та надзвичайною мобільністю сукупної робочої сили. З'ясуємо, що ж таке світовий ринок праці?

Світовий (міжнародний) ринок праці -- це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. [23, с. 236-264]

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва - капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Навіть у "нових індустріальних країнах" ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках були в 5 - 10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу.

Найбільш повно міжнародний ринок праці характеризують наступні ключові поняття:

1. Міграція-переміщення робочої сили в межах світового співтовариства.

2. Еміграція - виїзд з країни певного контингенту населення.

3. Імміграція - в'їзд певного контингенту людей в іншу країну.

4. Рееміграція - процес повернення емігрантів в свою країну.

5. Праця - фактор виробництва, фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату.

6. Людський капітал - досвід і знання, набуті індивідами в процесі освіти, спеціальної підготовки або трудової діяльності.

7. Зайнятість - сукупність соціально-економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили. [7, с. 386-388]

Тепер, спробуємо знайти причини, які саме впливають на міжнародну міграцію:

Економічні причини міжнародної міграції робочої сили:

· нерівномірний економічний розвиток країн світового господарства;

· рівень розвитку НТП;

· рівень економічного розвитку держави;

· рівень соціального розвитку;

· рівень зайнятості населення (безробіття);

· рівень доходів населення;

Соціально-політичні причини міжнародної міграції робочої сили:

· соціально-політичний розвиток окремих регіонів;

· політична нестабільність;

· військові перевороти;

· політичні перевороти;

Релігійно-етичні причини:

· повернення емігрантів на етнічну батьківщину;

· міграція релігійних сект із країн в країну.

Природні причини міжнародної міграції:

· стихійні лиха (паводки, землетруси і т.д.) [23, с. 236-264]

1.2 Класифікація видів та наслідків міжнародної міграції робочої сили

На сьогоднішній час існує досить велика класифікація міграцій:

За напрямками:

1) внутрішня міграція - населення переміщується між окремими регіонами всередині країни

2) зовнішня міграція - зв'язана із переїздом робочої сили з однієї країни в іншу тобто за межі своєї країни

3) інтеграційна міграція - переміщення населення в середині країн інтеграційного об'єднання.

4) внутрішньоконтинентальна - міграція з країни в іншу країну в рамках одного континенту

5) міжконтинентальна міграція - переміщення з країни на одному континенті в країну на іншому континенті.

За часом здійснення:

1) кінцева ( без повернення ) міграція - виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання

2) тимчасова ( з поверненням ) міграція - виїзд населення в іншу країну на певний період часу

3) сезонна міграція - виїзд населення в іншу країну в певний період часу і на певний термін ( проведення сільськогосподарських робіт)

4) маятникова міграція ( що часто повторюються ), що передбачає, що робітники живуть в одній країні, а працюють постійно або тимчасово в іншій, характерна для прикордонних районів країн світової спільноти.

За організацією міграційних потоків:

1) добровільна міграція - не примусове переселення населення

2) організована - переміщення населення яке здійснюють спеціальні фірми згідно національного законодавства (організований набір працівників)

3) самодіяльна - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни

4) примусова - виселення громадян зі своєї країни на основі рішення судових органів

За професійним складом:

1) міграція працівників

2) міграція спеціалістів

3) міграція працівників гуманітарних професій

За якісним складом:

1) міграція робочої сили низької кваліфікації

2) міграція робочої сили високої кваліфікації

3) міграція вчених ("відплив умів ") - безповоротна або довготривала еміграція вчених або висококваліфікованих спеціалістів. [7, с. 386-388]

Наслідки міграції можемо поділити на дві групи:

1. Країни, що приймають робочу силу, отримують такі переваги:

а) в країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфіковану, прискорюються темпи зростання економіки: додатковий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість у країні їх перебування;

б) підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати зростання заробітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;

в) приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, відразу стають великими платниками податків;

г) значний доход приносить трансферт знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників і наукових кадрів приймаюча країна економить па витратах на освіту та професійну підготовку. Так, у США 230 членів Національної академії наук, 33% лауреатів Нобелівської премії - іммігранти;

д) іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор на випадок зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу чергу.

є) іммігранти поліпшують демографічну картину розвинутих країн, які потерпають від старіння населення. У Німеччині, Франції, Швеції - 10% усіх новонароджених з'являються в сім'ях переселенців, у Швейцарії - 24%, у Люксембургу - 38%. До негативних наслідків, породжених імміграцією, відносяться: соціальні чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних проблем, злочинність тощо.

Зміни густоти населення і соціальні чвари використовуються урядами приймаючих країн як аргументи на користь політики обмеження або поступовості імміграції, відбору іммігрантів, що допускаються в країну. Сучасна міграція до країн ЄС породжує низку специфічних проблем. До основних з них слід віднести:

- після 2000 р. помітно збільшується частка іноземців, які працюють у сфері послуг, а не у виробничій сфері (в сталеливарній, металообробний, промисловості, автомобілебудуванні);

- поширення ЄС породжує проблему масової міграції населення з країн, що приєдналися до "багатих" країн ЄС;

- значне збільшення нелегальних мігрантів. Кількість "нелегалів", що знаходяться в країнах ЄС, зросла в 1993 - 2003 pp. з 2 млн. до 3 млн. чол.; в основному це вихідці з країн Північної Африки та Азії.

2. Країни - експортери робочої сили також отримують певні вигоди:

а) зниження рівня безробіття і, як наслідок, соціального напруження в країні;

б) безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, ознайомлення з передовою технологією, організацією праці тощо;

в) отримання доходів у ВКВ внаслідок грошових переказів емігрантів.

Ці перекази включаються до статті "Приватні перекази" платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень. З поверненням на батьківщину мігранти привозять із собою цінності та заощадження на суму, що приблизно дорівнює сумі їхніх переказів. А відтак додачу до національного доходу країни-експортера робочої сили можна розглядати як подвоєну суму переказів.

Розрахунки зарубіжних фахівців показують, що роль приватних переказів особливо велика для країн з середнім рівнем розвитку. У цих країн доходи від експорту робочої сили в окремі роки перевищують надходження з решти видів зовнішньоекономічної діяльності. За даними МВФ, середня норма прибутку при експорті товарів становить 20%, послуг 50%, а від експорту робочої сили значно вище. Наприклад, перекази в Пакистан від працюючих за кордоном перевищує надходження від експорту товарів і послуг у 5 разів. В Єгипті наприкінці 80-х років перекази емігрантів становили понад 3 млрд. дол. на рік, а експлуатація Суецького каналу 970 млн. дол. У Ємені перекази емігрантів в окремі роки у 30 разів перевищували надходження від експорту товарів і послуг. За даними на початок 90-х років близько 40 країн світу мали надходжень від мігрантів не менше як 100 млн. дол., а 10 країн - понад 1 млрд. дол. [13, с. 219-230]

Це - один бік наслідків міграції для країн-експортерів робочої сили. З іншого боку, ці країни мали такі наслідки експорту робочої сили:

а) скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників податків;

б) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий "відплив розумів", який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати в середині 90-х років становили близько 73 млрд. дол.

Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави:

* заборона еміграції;

* введення податку на "відплив кращих голів", компенсувати державні капіталовкладення в емігрантів;

* створення державою високоприбуткових галузей, що здійснюють експорт робочої сили. Така практика існує. Наприклад, азіатські НІК створили потужну високоприбуткову галузь економіки - експорт робочої сили, яка займається підготовкою і вербування працівників необхідних спеціальностей для роботи за кордоном. Перекази грошей на батьківщину експортованими працівниками приносять державі значний доход. Так, наприклад, експортні працівники Південної Кореї відповідно до чинного законодавства зобов'язані 80% заробітку переказувати на батьківщину у твердій валюті через національні банки. П. X. Ліндерт робить такі загальні висновки про наслідки міграційних процесів: "...виграють самі мігранти, їх роботодавці і робітники, що залишаються в країні імміграції; зазнають втрат конкуруючі робітники приймаючої країни і підприємці в країні попереднього місцеперебування мігрантів... Приймаюча країна виграє і за рахунок змін на ринку робочої сили, і за рахунок позитивного впливу на державний бюджет. Країна еміграції втрачає за рахунок обох цих чинників". [18, с. 484-496]

1.3 Етапи міжнародної міграції робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної і Південної Америки, Африканського материка, Південно-Східної й Західної Азії

I етап міжнародної міграції - безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією, яка відбувалась у Європі в останній третині XVIII -- середині XIX ст. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводжувалося зростанням його органічної будови. Остання привела до утворення "відносного перенаселення", що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці.

Формування світового ринку праці сприяло:

* економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;

* колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.

II етап міжнародного переміщення трудових ресурсів - охоплює період з 80-х років XIX ст. до Першої світової війни.

В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства.

Високий рівень концентрації виробництва і капіталу в передових країнах (США, Великій Британії та ін.) зумовлює підвищений попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн (відсталих країн Європи, з Індії, з Китаю тощо). За цих умов змінюється структура та кваліфікаційний склад мігрантів. На початку XX ст. основну масу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

III етап розвитку міжнародної міграції - охоплює період між двома світовими війнами.

Особливість цього етапу - скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, в тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта - США.

Це було зумовлено такими причинами:

1) наслідками світової економічної кризи 1929 - 1933 рр., що проявились у зростанні безробіття в розвинутих країнах, і необхідності обмеження міграційних процесів;

2) замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, котрий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після Другої світової війни і триває понині.

Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції.

Його характерні риси:

* зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;

* зростання попиту збоку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву "відтік мізків";

* посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

На тлі довгострокових циклів відбуваються сплески (вибухи) міграції. Так, у 40-ві роки XIX ст. відбувся вибух еміграції з Ірландії в США, внаслідок так званого "картопляного голоду". На початку 80-х років XIX століття широкомасштабна еміграція з Італії та Східної Європи до США була зумовлена падінням цін на європейську пшеницю. Перед Першою світовою війною, з початком економічного пожвавлення, посилилась міграція, але була перервана війною. Велика депресія та Друга світова війна помітно знизили рівень міграції. Після Другої світової війні потік мігрантів знову став збільшуватись. По-перше, утворився усталений потік висококваліфікованих фахівців до США і Канади. По-друге, потоки біженців з Угорщини після повстання (1956 p.), В'єтнаму (1975 р.) та Куби (1980 p.). По-третє, еміграція з колишніх соціалістичних країн після розпаду колишнього СРСР і припинення дії Варшавського договору. По-четверте, із створенням ЄС та інших економічних об'єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціонування світового господарства. [23, с. 236-264]

РОЗДІЛ 2. Формування та розвиток сучасних міжнародних центрів тяжіння робочої сили

2.1 Напрямки та центри міжнародної міграції робочої сили

міжнародний ринок міграція робочий

Після Другої світової війни і розпаду колоніальної системи сформувались основні напрямки переміщення трудових ресурсів: з праце надлишкових районів Азії і Африки - в Західну Європу. По чисельності населення воно перевищило напрямки міграції до Північної Америки й інших регіонів. Саме в ці роки остаточно сформувався міжнародний ринок праці. Сучасна міжнародна трудова міграція відіграє істотну роль у системі міжнародних економічних відносин, слугуючи засобом міждержавного перерозподілу робочої сили в межах світового господарства. Що стосується загальної чисельності міжнародних трудових мігрантів у світі, то, за даними відділу народонаселення Департаменту з економічних і соціальних питань ООН, протягом 1960-2010 рр. вона більш ніж подвоїлась: якщо на початок періоду чисельність мігрантів оцінювалась у 75 млн. осіб, то у 2010 р. вона досягла значення у 182,3 млн. осіб.

На сьогоднішній день сформувалися такі напрямки міжнародної міграції робочої сили:

* міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;

* міграція в межах промислово розвинутих країн;

* міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

* міграція наукових працівників та кваліфікованих фахівців з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються;

* міграція з колишніх соціалістичних країн до розвинутих країн;

* міграція робочої сили в межах колишнього СРСР.

На основі вище перерахованого умовно можна виділити 6 центрів міжнародних центрів трудової міграції. [12, с. 219-230]

Перший центр залучення мігрантів сформувався в Західній Європі. Їх тут нараховується до 13 млн. чоловік. Приймаючими країнами є Німеччина, Франція, Англія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Активно використовується робоча сила з Іспанії, Португалії, Греції й інших найменш розвинених країн ЄС. Свобода переміщення в майбутньому може спровокувати концентрацію кадрів в окремих регіонах.

Другий центр залучення склався в 70-і рр. на Близькому Сході. Нафтовидобувні країни забезпечують роботою вихідців з Індії, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії. На початку 90-х рр. тут нараховувалося понад 4,5 млн. мігрантів. Частка мігрантів у загальній чисельності працюючих значна: ОАЕ - 97%, Кувейт - 87%, Саудівська Аравія - 40%,

Третій центр сучасної міграції знаходиться в США. Іноземці становлять 5% робочої сили країни. У країні здійснюється тверде державне регулювання зовнішньої трудової міграції.

Четвертим центром залучення робочої сили залишається Австралія. Як і США, країна орієнтована на асиміляцію іммігрантів, тому не може розглядатися як перспективний центр міграції.

Інтенсивно розвивається п'ятий центр - країни АТР - Бруней, Японія, Малайзія, Сінгапур та ін. Японія традиційно ввозила робочу силу з Кореї, зараз з'явилися й іранці. Експорт фахівців супроводжує прямі інвестиції в країни АТР. Такий тип міграції одержав назву транзитної професійної міграції.

З 60-х рр. став формуватися в Латинській Америці шостий центр міграції, загальне число мігрантів досягає 3 млн., більшість з яких латиноамериканці. Іммігрантів приймають в основному Аргентина і Венесуела. Такі країни, як Бразилія, Чилі, Аргентина, Парагвай, Болівія, субсидіюють спеціальні програми по залученню фахівців східноєвропейських країн.

Можна виділити й африканський центр. Діяльність ТНК зробила міжкраїнову міграцію досить стійким явищем, що досягає 2 млн. чоловік.

Географічний розподіл міжнародних мігрантів свідчить про те, що понад 60 % їхньої загальної чисельності зосереджено нині у розвинутих країнах світу. При цьому починаючи від 1985 р. характерною ознакою світових міграційних процесів стало випереджаюче зростання міграції у розвинуті країни світу порівняно з країнами, що розвиваються, у зв'язку з дезінтеграційними процесами на пострадянському просторі та приєднанням його населення до міжнародних міграційних рухів. Як результат - у 2005 р. чисельність мігрантів у розвинутих країнах світу складала 94 млн. осіб проти 70 млн. мігрантів у менш розвинутих регіонах світу. Тобто якщо у 1960 р. близько 57 % загальної чисельності міжнародних мігрантів припадало на менш розвинуті країни, у 1980 р. - 52 %, то у 2005 р. цей показник упав до 37 %. [16, с. 320-341]

Протягом 1990-х років нетто-імміграція забезпечувала у розвинених регіонах світу 56 % демографічного приросту, зокрема в Європі - 89 %. На сьогодні у країнах - основних реципієнтах іноземної робочої сили частка іноземців складає 5-20 % чисельності населення, або 10-25 % економічно активної його частини.

Таблиця 2.1 Частка іммігрантів у населенні та робочій силі розвинутих країн у 2010 р.[23, с 261]

Країни	Частка іноземців у загальній чисельності населення, %	Частка іноземної робочої сили у загальній чисельності робочої сили, %
Австралія	24,2	24,7
Австрія	10,9	10,1
Бельгія	9,1	10,2
Великобританія	4,5	4,8
Італія	2,7	1,4
Канада	17,8	19,8
Нідерланди	10,7	4,1
США	10,8	12,8
ФРН	9,3	9,3
Франція	10,6	6,5
Швейцарія	19,7	18,8
Швеція	11,9	5,3
Японія	1,5	0,4

Серед найважливіших світових центрів тяжіння іноземної робочої сили, які визначають сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, можна виокремити такі: Північно- та Південноамериканський регіон, Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. [1, с. 137-149]

2.2 Трудова міграція в Північній і Південній Америці

Що стосується Північноамериканського регіону, то США і Канада історично були й залишаються районами масової імміграції населення та робочої сили. З середини 19 століття виявилися доволі чисельними міграційні потоки з європейських країн у США, особливо у періоди сприятливої економічної кон'юнктури за океаном. В ці роки причинами переміщення робочої сили могли бути і аграрне перенаселення в деяких європейських країнах, і безробіття, і більш сприятливі умови праці в США, а також перспективи підвищення життєвого рівня для багаточисельних мігрантів із Європи. Наступним етапом широкомасштабної еміграції з різних країн до США можна вважати 20-50 рр. ХХ ст. Бо спочатку після першої, а потім другої світової війни виникли нові міграційні хвилі : "відтік мізків" до Північної Америки; потоки біженців з Угорщини (1956 р.), а також із В'єтнаму (1974-1975 рр.) і Куби (1980 р.). Але найбільшим потоком в США цього періоду став прилив робочої сили з Мексики і країн Карибського басейну. Хоча у повоєнні роки ці країни запровадили ряд законодавчих заходів, які обмежували імміграцію, приплив населення туди з інших країн значно зріс порівняно з останнім передвоєнним десятиліттям. За експертними оцінками, протягом 1950 - 1990 рр. до США емігрувало 25 млн. осіб, до Канади - 3,5 млн. Приплив іммігрантів у ці країни оцінюється нині у 900 тис. осіб щорічно. Кількість нелегальних мігрантів набагато вище - приблизно 5 млн. осіб. На боротьбу з нелегальною міграцією американське суспільство витрачає мільярди доларів, переважно на стримування потоку мігрантів з Мексики.

При цьому основна частка іммігрантів у США припадає на вихідців з азійських та латиноамериканських країн і складає нині близько 88 % загального імміграційного потоку в дану країну (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Кількість трудових мігрантів до США у 2005-2010 рр. [26]

Роки	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Загальна кількість трудових мігрантів	178702	173814	81727	155330	246877	159081
Чоловіки	92779	89611	41544	80289	126909	80169
Жінки	85861	84134	40170	75025	119955	78912
Країни походження трудових мігрантів
Канада	10526	9458	4337	х	х	х
Мексика	х	х	х	х	16347	х
Китай	22314	20568	7468	15583	20626	9484
Індія	38955	42797	20526	38443	47705	17169
Корея	х	х	х	8662	х	10886
Філіппіни	12016	12472	9725	15497	18332	23733

Для таких іммігрантів характерно компактне розселення з формуванням етнічного бізнесу у будівництві, торгівлі й сфері послуг. Крім того, США, реалізуючи цілеспрямовану політику з залучення висококваліфікованих кадрів, є загальновизнаним центром тяжіння професіоналів. За деякими даними, у 1965 - 2000 рр. США за рахунок залучення висококваліфікованих фахівців удалося заощадити на освіті та науковій діяльності близько 20 млрд. дол. [22]

Потік іммігрантів, що прямують до Канади, має таку географічну структуру: вихідці з Гонконгу складають -15,3 % загальної чисельності прибульців, із Філіппін - 5,2 %, Шрі-Ланки - 5,1 %, Індії - 5,1 % (за даними 2005 р.). Протягом останніх десятиліть зросла чисельність іммігрантів із країн Східної Європи, Великої Британії, ФРН, Італії та США (див табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Кількість трудових мігрантів до Канади у 1999-2002 рр.

Роки	1999	2000	2001	2002
Загальна кількість мігрантів	189816	227200	250044	228875
Чоловіки	92991	122200	123332	112480
Жінки	96818	105000	126712	116395
Кількість трудових мігрантів	85932	94893	95555	87910
Країни походження мігрантів
Китай	29095	36806	41111	36850
Індія	17415	26182	31097	31839
Пакистан	9285	14086	16705	15210
Філіппіни	9160	9997	13780	11690
Корея	7212	7725	7813	7902

Динамічним є також обмін робочою силою між самими латиноамериканськими країнами, особливо у формі сезонної та нелегальної міграції. Її обсяги становлять нині понад 4 млн. осіб. Основними державами-реципієнтами в даному регіоні є Аргентина, Бразилія та Венесуела. Ці країни, а також Болівія, Чилі та Парагвай, відчувають гострий дефіцит у кваліфікованій робочій силі, а тому субсидують спеціальні програми з залучення мігрантів із країн Східної Європи і СНД. [3, с. 328-343]

2.3 Трудова міграція в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

Новим пунктом концентрації інтернаціональних загонів робочої сили у повоєнні часи став регіон Перської затоки. Великомасштабна міжнародна міграція розпочалася тут у 1950-ті роки, коли внаслідок стрімкого зростання цін на нафту і необхідності реорганізації національних господарств країн Близького Сходу із збільшенням видобутку нафти потреба в робочій силі перевищила кількість місцевої. Міграція швидко зростала після 1973 р., коли великі прибутки від нафти дали змогу здійснювати масштабні програми розвитку. У 1975 р. немісцеве населення шести основних центрів імміграції в регіоні (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати) становило 2 млн. осіб, а у 1980 р, - вже 4 млн., або 44 % загальної кількості населення. Наприкінці 1990-х років у цих шести країнах, а також у Лівії налічувалося 5 млн. іммігрантів, частка яких складала понад 50 % сукупної робочої сили. На відміну від індустріальних країн політика країн Перської затоки досить суперечлива. Вони прагнуть використовувати іммігрантів для індустріалізації і модернізації , при цьому припускають приріст надлишкового населення. Перевага надається імпорту робітників із певних країн, які практично не асимілюються і не прагнуть отримати нове місце проживання, а їх праця ціниться набагато дешевше, ніж праця іммігрантів із сусідніх арабських країн. Переважну частину арабської міграції забезпечують - Індія, Пакистан, Єгипет, Ірак, Сирія, Йорданія, Палестина, а також Греція, Туреччина та Італія. Крім того, існує значний потік мігрантів-будівельників із Південної Кореї і Таїланду. [6, с. 168-182]

Унаслідок економічного зростання Гонконг, Сінгапур, Японія, Малайзія, Південна Корея і Тайвань стали привабливими для іммігрантів з таких країн, як Філіппіни і Таїланд, але частка нелегальної міграції в цьому регіоні дуже висока ( див табл. 2.4)

Таблиця 2.4 Міграція робочої сили в Японію у 2002 - 2006 рр.

Роки	2002	2003	2004	2005	2006
Загальна кількість мігрантів	4646240	4633892	5508926	6120706	6733585
Загальна кількість трудових мігрантів	145097	155831	158877	125430	81381
Країни походження мігрантів
США	667296	596494	695337	746921	753461
Китай	272894	276297	411124	463273	589066
Корея	1121672	1293809	1419786	1607457	199459
Тайвань	848283	760322	1051022	1248248	1282641
Великобританія	194190	176940	х	х	х

Від середини 1980-х Японія почала залучати іноземних робітників на низькооплачувані роботи у сферу послуг та будівництво. Більшість іммігрантів працевлаштовувалася нелегально, оскільки законодавство країни забороняло наймати некваліфіковану робочу силу. У 1990 р. законодавство було змінено, дозволяючи залучення некваліфікованої іноземної робочої сили з числа осіб японського походження з Латинської Америки та іноземних фахівців деяких категорій. За декілька років чисельність іноземного населення, що законно проживало в Японії, зросла на 60 %, але число незареєстрованих мігрантів теж збільшилося і у 2005 р. приблизно складало 300 тис. [15, с. 149-166]

2.4 Трудова міграція в країнах Західної і Північної Європи

Найпотужнішим споживачем іноземної робочої сили стали у другій половині XX ст. країни Західної та Північної Європи. Характерно, що в останні 20 років понад 1 млн. чоловік щорічно переїжджають в пошуках роботи з однієї європейської країни в іншу, тобто бере участь у внутрішньоконтинентальному міждержавному обміні робочою силою. Для сучасних європейських міграцій характерні такі напрямки:

1) з менш розвинутих країн Південної і Східної Європи (Греція, Іспанія, Туреччина, Польща, Угорщина та ін.) до високо розвинутих країн Західної і Північної Європи (Франція, Англія, Німеччина, Швеція тощо );

2) з країн Північної Африки, Індії, Пакистану на західноєвропейський ринок праці;

3) переїзд робітників з однієї високо розвинутої країни до іншої.

У 90-ті роки збільшилась еміграція до країн Західної Європи з СНД та Прибалтійських держав. Наприклад, в Німеччину переселилось 2 млн. радянських німців, а всього число іммігрантів з колишнього СРСР до Німеччини досягло 5 млн. чоловік (див. табл. 2.5 ). [13, с.132-139]

Таблиця 2.5 Кількість трудових мігрантів до Німеччини у 2005-2006 рр

Роки	2005	2006
Загальна кількість мігрантів	579301	558467
Чоловіки	339745	333723
Жінки	239556	224744
Загальна кількість трудових мігрантів	397843	369425
Країни походження мігрантів
США	х	15435
Угорщина	18574	18654
Італія	х	18293
Польща	147716	152733
Португалія	х	5001
Румунія	23274	23743
Росія	23078	17081
Туреччина	36019	30720

Загальна чисельність іммігрантів у країнах ЄС у 2005 р. складала близько 24 млн. При цьому значна частка іноземців у загальній чисельності населення характерна для Люксембургу (39 %), Швейцарії (20 %) та Австрії (9,5 %). Основними країнами-донорами для деяких європейських країн є такі: Алжир, Марокко і Португалія - для Франції; Італія та Марокко - для Бельгії; Туреччина, країни колишньої Югославії, Італія, Греція і Польща - для ФРН; Туреччина і Марокко - для Нідерландів; Італія, країни Югославії та Іспанія - для Швейцарії; Індія - для Великої Британії (див. табл. 2.6).

Таблиця 2.6 Кількість трудових мігрантів до Великобританії у 2005-2006 рр. [27]

Роки	2005	2006
Загальна кількість мігрантів	405111	451702
Чоловіки	222299	241708
Жінки	182812	209994
Загальна кількість трудових мігрантів	285943	307813
Країни походження мігрантів
ПАР	24291	16213
США	14531	16055
Китай	26227	25927
Індія	46221	56850
Японія	9952	4008
Франція	4274	8237
Німеччина	13617	12632
Австралія	20217	26004
Нова Зеландія	11703	12182

Як правило, іноземні працівники використовуються на непрестижних мало оплачуваних роботах. Наприклад, у Франції та ФРН більше половини всіх іммігрантів зайняті в оброблювальній промисловості й торгівлі, 25 % - у будівництві; у Бельгії іммігранти становлять половину всіх шахтарів, у Швейцарії - 40 % будівельних робітників тощо.

Разом із тим протягом останніх років у Європі намітилися певні зміни традиційної структури зайнятості іммігрантів. Збільшується частка іноземців, які працюють у сфері високих технологій та послуг на фоні зниження їхньої зайнятості у сталеливарній промисловості, металообробці та автомобілебудуванні. [4, с. 320-341]

Західна Європа перетворилася з батьківщини еміграції на найбільший центр притягання іноземної робочої сили й успішно конкурує із США у використанні дешевих людських ресурсів слаборозвинутих країн світу. У розвиткові повоєнної міждержавної міграції в даному регіоні можна вирізнити три стадії, відмінні, за рівнем інтенсивності та спрямованістю міграційних потоків, а також за кількістю країн, залучених до міграційних зв'язків.

Перша стадія (1945-1960 рр.) характеризується потужною європейською еміграцією за океан та відносно невисоким рівнем міждержавних пересувань робочої сили в межах Західноєвропейського регіону. За цей період тільки до США виїхало близько 6,6 млн. європейців, у тому числі 1,8 млн. із Великої Британії, майже 1,5 млн. з Італії, більш ніж півмільйона з Іспанії та Португалії, 780 тис. із ФРН.

Друга стадія (1960-2004 рр.) позначена небувалим зростанням масштабів, темпів та економічної значущості внутрішньоконтинентального міжкрайового обміну робочою силою при суттєвому скороченні міжконтинентальної міграції. Так, протягом 1960-2004 рр. із близько 23 млн. європейських мігрантів лише 6-7 млн. емігрували за океан, решта ж пересувалися в межах Європи. Така ситуація зумовлена сприятливою господарською кон'юнктурою та відносно високими темпами нагромадження капіталу в розвинутих країнах Західної Європи, що стимулювали попит на додаткову робочу силу, задовольнити який за рахунок власних ресурсів ці країни були неспроможні. Про бурхливе зростання імміграції до країн Західної Європи свідчать такі дані: якщо у 1960 р. у ФРН налічувалося 276 тис. іммігрантів, то в 1965 р. їхня чисельність перевищувала 1,1 млн., а в 2004 р. становила вже понад 6 млн. осіб. Загальна ж кількість офіційно зареєстрованих негромадян 15 країн ЄС (без урахування нелегальної імміграції) оцінювалася в 11 млн. осіб, із яких у Франції проживало 2 млн., у Великій Британії - понад мільйон.

Зважаючи на зростання числа іммігрантів в країнах Західної Європи зусилля інших культур і релігій стало так само інтенсивним, як і у традиційних імміграційних центрах - США та Канаді. Особливо це стосується таких держав, як Франція, Велика Британія та Нідерланди. Поглиблення європейських інтеграційних процесів протягом останніх двох десятиліть істотно модернізувало свідомість європейців, яка характеризується нині поєднанням міжнаціональної толерантності всередині ЄС та ставленням до іммігрантів із третіх країн як до чужих елементів.

Третя стадія європейської міграції, яка розпочалася у 2004 р. після вступу в ЄС 10 нових країн із населенням понад 130 млн. (переважна частина якого має високий рівень освіти, але отримує доходи, які складають лише 1/3 середньоєвропейського рівня), характеризується подальшим зростанням мобільності населення в рамках Європейського континенту: в пошуках роботи з однієї європейської країни в іншу щорічно переїжджає понад 1 млн. осіб. Разом із тим відкриття західноєвропейського ринку праці для громадян із країн - нових членів ЄС відбувається неоднорідно: в той час, коли деякі країни-члени Євросоюзу (Франція, Велика Британія) запровадили семирічний мораторій на працевлаштування прибульців із Центральної та Східної Європи, інші держави (Швеція, Данія, Нідерланди та Ірландія) з огляду на постійний спад природного приросту населення працездатного віку та дефіцит висококваліфікованих спеціалістів стимулюють приплив дешевої робочої сили з цих країн, насамперед у високотехнологічні галузі. [23, с. 236 - 261]

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз міжнародної мобільності робочої сили, а також виявлення основних міжнародних центрів тяжіння робочої сили дозволяє зробити наступні висновки:

1. Міжнародний ринок праці - це складний механізм, система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні.

2. У рамках глобалізації виробництва, зростання залежності в сучасному світі, національні ринки праці все більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру, котрі протягом довгого періоду сформували основні міжнародні центри тяжіння робочої сили, визначили їх склад, а також умовно поділили країни на донорів і реципієнтів робочої сили. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємозалежності.

3. Міжнародний ринок праці, як складна соціально-економічна система складався поступово: в своєму розвитку він пройшов 4 етапи, які тісно пов'язанні з масовою міграцією населення, що в кінцевому результаті привело до формування міжнародних центрів тяжіння робочої сили.

4. В сучасній вітчизняній літературі прийнято виділяти 7 основних центрів міграції, серед яких найбільшими є країни Північної (США, Канада) і Південної Америки (Бразилія, Аргентина, Венесуела), країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (країни Перської затоки, Японія, Гонконг, Малайзія), а також країни Західної Європи (Німеччина, Великобританія, Франція, Бельгія і ін.)

5. Міжнародні ринки праці і міграційні процеси повинні регулюватися з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Регулюванню та контролю підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящих, особливо гострого вирішення потребує проблема нелегальної міграції з країн, що розвиваються до високо розвинутих країн, нових індустріальних країн, тощо, адже від рівня нелегальної міграції залежить рівень злочинності, правопорушень і інше.

6. Вихід у 90-ті роки на міжнародний ринок праці України як суб'єкта міжнародних відносин, звісно, актуалізував питання її оптимального залучення до процесу міжнародної міграції - складової загально інтеграційного процесу. Це є не зовсім нове явище, оскільки українці здавна були одним з наймобільніших народів Європи, що розселялися - коли добровільно, коли примусово - як у межах свого континенту, так і поза ним, але нинішня ситуація в цій сфері має свої характерні особливості й складнощі, породжені сукупністю як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.

7. Використовуючи своє вдале географічне і геополітичне становище, Україна стала країною-донором на карті міжнародного ринку праці. Всі ці чинники породили ряд економічних і соціальних проблем (підвищений рівень злочинності, "відтік мізків", нелегальна міграція). Тому Україна, як учасниця міжнародного ринку праці повинна докласти максимум зусиль у регулюванні міграційної політики, захисту українських емігрантів за кордоном, забезпечення необхідного рівня підтримки зі сторони держави, адже проблема міграції набуває все більшого розмаху і актуальності на сучасному етапі розвитку світових економік. У цих питаннях вона може скористатись як своїм досвідом, так і досвідом зарубіжних країн у сфері міграційного законодавства. Суттєвий результат може бути досягнуто тільки при співпраці з іншими державами, міжнародними організаціями, окремими групами країн.

АНОТАЦІЯ

Загорулько С.В. Основні міжнародні центри тяжіння робочої сили.

Курсова робота. Державний вищий навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України", Суми, 2009.

Курсова робота присвячена дослідженню міграції робочої сили як складного процесу, що посідає особливе місце у соціально-економічних відносинах між державами. Було виявлено основні центри тяжіння робочої сили, їх специфіку, етапи їх виникнення, а також досліджено основні фактори, що впливають на рівень привабливості регіону для трудових мігрантів, соціально економічні наслідки для країн-донорів і реципієнтів, було розглянуто проблему нелегальної міграції, а також запропоновані шляхи для її вирішення

Ключові слова: міжнародний ринок праці, міграція, імміграція, еміграція, зайнятість, праця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения [Текст]: Учебное пособие. 4-е изд., - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1999. - 264 с.

2. Акімов Д. Соціальні основи трудової міграції:західна і східна моделі [Текст] - Віче: Журнал Верховної Ради України. -2001. - № 41

3. Акопока К.С., Воронкова О.Н., Гавриленко Н.Н. Мировая экономика и международные экономические отношения [Текст] / Серия "Учебники, учебные пособия" Ростов-на-Дону: "Феникс", 2000. - 416 с.

4. Б.М. Смитиенко - Международные экономические отношения [Текст]: Учебник / под ред. - М.: Инфра-М, 2007, - С. 512

5. Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення [Текст] // Економіка України. - 2001. - № 4. - С. 19.

6. Дахно І.І. Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка [Текст]: Навч. Посібник. - К.: МАУП, 2002, - 216 с.

7. Економічна енциклопедія [Текст]: У трьох томах. Т.2/Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр "Академія", 2001.

8. Закон України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України [Текст] // Зб. нормативних актів України з питань паспортної, реєстраційної та міграційної роботи / Відп. за вип. В. І. Шепель. - К., 1995. - С. 17-23.

9. Захаров В.Ф. Предупреждение нелегальной миграции в контексте профилактики организационной преступности и рецидива преступлений [Текст] // Таможенное дело. - 2001. - № 6. С. 44 - 46

10. Інформаційне забезпечення ринку праці в Україні [Текст]: Матеріали семінару, м. Ялта, 25 - 27 вересня 2002 р.- К.: Держкомстат України, 2002. - С. 139, 176.

11. Козак Ю.Г. Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка [Текст]: в питаннях і відповідях: Навчальний посібник. - К: "Центр навчальної літератури", 2004, - 676 с.

12. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Ч., Макогон Ю.В. та ін. Міжнародна економіка [Текст]: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004, - 672 с.

13. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини [Текст]: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. Львів: Видавництво Державного університету "Львівська політехніка", 1999. - 264 с.

14. Ломакин В.К. Мировая экономика [Текст]:Учебник для вузов. - М: Юниты, 2000, - 727 с.

15. Международные экономические отношения [Текст]: Учебник / под общ. ред. В.Е. Рыбалкина. - М.: Журнал "Внешнеэкономический бюллетень", дипломатическая академия при МИД РФ, 1997. - 384 с.

16. Международные экономические отношения [Текст]: Учебник / Под ред. Б.М. Смитиенко - М.: Инфра-М, 2007. - 512 с.

17. Надьон О. Нелегальна міграція [Текст]: міжнародні та національні правові проблеми. - Право України. Юридичний журнал, 2004. № 6.

18. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України [Текст]: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003, - 948 с.

19. Подшивалов В.Е. Незаконная миграция: международно-правовой подход [Текст] // Правоведение. - 2002. № 4. - С. 185-192

20. Прибыткова И. Трудовые мигранты в социальной иерархии украинского общества [Текст] // Социология: теория, методы, маркетинг. - К., 2002. - № 4. - С. 159.

21. Про міграцію: Закон України від 7 липня 2001 р. [Текст] // Відомості ВР. - 2001. - № 41

22. Роберт Карбау Міжнародна економіка [Текст] / Пер. з англ. Романа Косодія. - Суми: ВАТ "Сумська обласна друкарня", видавництво "Козацький вал", 2004. - 652 с.

23. Світова економіка [Текст]: Підручник / А.С. Філіненко, В.С. Будкін, О.І. Рогач та ін. - К.:Либідь, 2007, - 640 с.

24. Inflows of employed migrants by sex and by country of origin Canada [Електронний ресурс] / Офіційний сайт. - Режим доступу: http://laborsta.ilo.org/STP/guest

25. Inflows of employed migrants by sex and by country of origin Germany [Електронний ресурс] / Офіційний сайт. - Режим доступу: http://laborsta.ilo.org/STP/guest

26. Inflows of employed migrants by sex and by country of origin USA [Електронний ресурс] / Офіційний сайт. - Режим доступу: http://laborsta.ilo.org/STP/guest

27. Inflows of employed migrants by sex and by country of origin Great Britain [Електронний ресурс] / Офіційний сайт. - Режим доступу: http://laborsta.ilo.org/STP/guest

28. Inflows of employed migrants by sex and by country of origin Japan [Електронний ресурс] / Офіційний сайт. - Режим доступу: http://laborsta.ilo.org/STP/guest

29. Inflows of employed migrants by sex and by country of origin Ukraine [Електронний ресурс] / Офіційний сайт. - Режим доступу: http://laborsta.ilo.org/STP/guest

Размещено на Allbest.ru