Суть та чинники міжнародної конкуренції

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

План

Вступ

Розділ 1. Суть та чинники міжнародної конкуренції

1.1 Загальні стратегії конкуренції

1.2 Модель п'яти сил конкуренції

1.3 Глобалізація і конкурентоспроможність країни

Розділ 2. Підвищення рівня міжнародної конкурентоспроможності

2.1 Конкурентні переваги

2.2 Основні напрямки підвищення міжнародної конкурентоспроможності країни

2.3 Рейтинг країн за індексом глобальної конкурентоспроможності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Метою моєї роботи було дослідження міжнародної конкуренції. Я намагалася дослідити всі конкурентні переваги; визначити основні стратегії, які допоможуть країні зайняти високе місце в рейтингу за індексом глобальної конкурентоспроможності, котрий я теж розглянула в своїй роботі.

Міжнародна конкуренція - це конкуренція національних і транснаціональних економічних суб'єктів за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку.

На міжнародному ринку конкурують окремі підприємства. Від рівня їх конкурентоспроможності залежить місце, яке вони займають на цьому ринку. Кожне підприємство входить до складу відповідної галузі і національної економіки. Від рівня конкурентоспроможності окремого підприємства залежить, певним чином, конкурентоспроможність галузі і національної економіки в цілому.

Проблема підвищення конкурентоспроможності країн в світовому господарстві є в даний час однією з найактуальніших задач досліджень в економіці і економічній географії. Посилення конкуренції між країнами на різних ринках товарів і послуг поставило питання про дослідження основних характеристик конкурентоздатного розвитку країни, чинників, що впливають на конкурентоспроможність, і можливості підвищення конкурентоспроможності галузей країн в міжнародному розподілі праці.

Конкурентоспроможність країни - це здатність економіки країни, держави брати участь в міжнародній торгівлі, утримувати і розширювати певні сегменти на світових ринках, проводити продукцію, відповідну світовим зразкам. Визначається техніко-економічним рівнем виробництва в країні, величиною витрат виробництва, якістю вироблюваних товарів, розвиненістю інфраструктури, наявністю абсолютних і відносних переваг.

Розділ 1. Суть та чинники міжнародної конкуренції

1.1 Загальні стратегії конкуренції

Стратегія міжнародної конкурентної боротьби - це прагнення країни зайняти конкурентну ринкову позицію в галузі, тобто на головній арені, де борються суперники. Конкурентна стратегія направлена на те, щоб домогтися стійкості та вигідної позиції, які дозволять протистояти напору сил, які визначають конкурентну боротьбу в галузі.

Прибутковість галузі - це лише один із чинників, що визначають вибір конкурентної стратегії. Другою центральною проблемою у виборі конкурентної стратегії є позиціювання країни в рамках тієї або іншої галузі. Залежно від її позиціювання по відношенню до інших учасників ринку її доходи будуть вищі або нижчі середнього рівня в галузі. Країна, яка займає вигідну позицію буде отримувати високий прибуток навіть якщо галузева структура виявиться ненадійною. Основною ефективною діяльністю країни в довгостроковій перспективі являються стійкі конкурентні переваги.

Два основні типи конкурентних переваг дозволяють країні виробити три загальні конкурентні стратегії, за допомогою яких можна досягти рівня ефективності, який перевищує середні показники в індустрії: лідерство в мінімізації витрат, диференціація і фокусування. Стратегія фокусування має два різновиду: фокусування на витратах та фокусування на диференціації.

Кожна із загальних стратегій пропонує різні шляхи до отримання конкурентних переваг, які складаються із співставлення певного виду переваг, а також масштабу стратегічних цілей, в рамках якого планується отримати ці переваги. Стратегії лідерства в мінімізації витрат та диференціації зазвичай орієнтуються на отримання конкурентної переваги в рамках широкого кола сегментів галузі, тоді як стратегії фокусування пропонують отримання переваг у відношенні утримань або диференціації у вузьких сегментах галузі. Конкретні дії, які потрібно виконувати для реалізації кожної стратегії коливаються в залежності від типу індустрії, різними будуть і можливості реалізації тієї чи іншої загальної стратегії в конкретній галузі. [1].

Рис. 1. - Загальні стратегії міжнародної конкуренції

Кожна стратегія орієнтується на отримання певних конкурентних переваг, і щоб досягти цих переваг потрібно зробити вибір, тобто вирішити, якого типу конкурентні переваги потрібні, в яких масштабах це буде досягнуто.

Серед усіх трьох найбільш загальних стратегій мінімізація витрат являється найбільш очевидною та зрозумілою. В рамках цієї стратегії ставляться цілі налагодження менш витратного виробництва товарів. Зазвичай такий тип стратегій використовують країни з широкою сферою діяльності. Якщо вдалося досягти лідерства в зменшенні витрат та утримувати цю перевагу протягом тривалого часу, то ефективність роботи в галузі значно перевищить середньоринковий рівень, але за умови, що ціни на продукти не перевищуватимуть середній рівень. Джерела переваг в області витрат можуть бути досить різномананітні, вони фігурують в залежності від виду галузі. Це можуть бути підвищення ефективності за рахунок економії на масштабі, власні патентні технології, особливі права доступу до сировини. Лідер в області зниження витрат завдяки цій перевазі буде отримувати високі прибутки навіть при цінах, які дорівнюють цінам конкурентів або за нижчих цін. Низькі ціни потрібні для отримання контролю над необхідною частиною ринку і як наслідок лідер отримує більш високі прибутки, ніж в середньому на ринку. Але не можна забувати про диференціацію. Продукт повинен оцінюватись покупцями як співставлений з продуктами конкурентів, якщо ж цього не врахувати, то потрібно буде значно знизити ціни аби продаж досягнув необхідних показників. Логіка стратегії лідерства в мінімізації витрат вимагає, щоб компанія стала єдиним лідером, а не просто ввійшла в число тих, хто прагне зайняти цю позицію.[1]

Диференціація - друга із найбільш загальних стратегій міжнародної конкуренції, яка полягає в тому, що країна намагається зайняти унікальне положення в тій чи іншій галузі, надаючи продукту такі характеристики, які будуть належно оцінені більшою кількістю покупців, які готові платити великі гроші за продукцію. В основі диференціації можуть бути закладені унікальні властивості продукту, особливості реалізації, особливі маркетингові підходи, а також інші фактори. Вибравши стратегію диференціації потрібно постійно шукати нові способи - такі, за допомогою яких можна отримати прибуток, який перевищує витрати на саму диференціацію. Таким чином, якщо в якості стратегії обрано диференціацію, то потрібно прагнути до рівності витрат відносно конкурентів, зменшуючи витрати в усіх областях.

Логіка стратегії диференціації потребує, щоб в основу були закладені такі атрибути продукту, котрі б відрізняли його від продуктів конкурентів. Реалізація стратегії диференціації не потребує в галузі наявності одного лідера - в даному випадку може бути декілька країн, які успішно реалізують дану стратегію, але за умови, що товари мають декілька параметрів, які дійсно ціняться покупцями.

Фокусування - третя загальна стратегія конкуренції. Дана стратегія відрізняється від інших тим, що вона заснована на виборі вузької сфери конкуренції в рамках тієї чи іншої галузі. Стратегія фокусування заснована на виборі певного сегмента чи групи сегментів галузі і направляє свою діяльність на обслуговування лише даного сегмента. Таким чином можна отримати певні конкурентні переваги саме в цих сегментах. Стратегія фокусування існує в двох різновидах. Фокусування на витратах - це стратегія, за рахунок якої отримується перевага за рахунок низьких витрат. При фокусуванні на диференціації здійснюється диференціація в певному цільовому сегменті. Обидва варіанти засновані на тих ознаках, які відрізняють цільовий сегмент від інших сегментів даної галузі. Цільовий сегмент об'єднує як клієнтів з особливими потребами так і системи виробництва та реалізації, які задовольняють їх і таким чином відрізняють від прийнятих в галузі стандартів. Суть стратегії фокусування проявляється в тому, що отримується прибуток за рахунок тих особливостей даного сегмента, які відрізняють його від інших секторів.

При виборі фокусування в якості конкурентної стратегії з'являється перевага перед конкурентами з широкою спеціалізацією, а саме: можна обирати напрямок оптимізації - диференціація чи зменшення витрат. Наприклад, можливо, що конкуренти недостатньо добре обслуговують певний сегмент ринку, не задовольняючи потреб споживачів, і тоді відкриваються можливості для фокусування на диференціації. З іншого боку, конкуренти з широкою спеціалізацією витрачають багато ресурсів і зусиль на обслуговування даного сегмента, а це означає, що їх витрати на задоволення потреб покупців в даному сегменті досить високі. В такому випадку існує варіант обрати фокусування на витратах - є можливість зменшити витрати, використовуючи засоби виключно на задоволення потреб покупців в даному сегменті. [1]

Таблиця 1. - Ризики, пов'язані з кожною із загальних стратегій

Ризики стратегії лідерства в мінімізації витрат	Ризики диференціації	Ризики фокусування
Збереження стійкості стратегії лідерства в мінімізації витрат стає неможливим, якщо: - конкуренти імітують дії країни; - змінюється технологія; - руйнуються й інші основи для зменшення витрат.	Реалізація стратегії диференціації стає неможливою, якщо: - конкуренти імітують дії країни; - основа для диференціації втрачає свою цінність для покупців.	Стратегію фокусування легко можна імітувати. Цільовий сегмент стає непривабливим з точки зору його структури коли: - структура руйнується; - падає попит.
З'являються серйозні розмежування між конкурентами в диференціації продуктів.	З'являються серйозні розмежування між конкурентами в області витрат.	Конкуренти з більш широкою спеціалізацією змінюють цільовий сегмент ринку: - стираються відмінності даного сегмента від інших; - укріплюються позиції неспеціалізованих продуктів.
Конкуренти, що обрали стратегію фокусування на витратах домагаються більш низьких затрат в своїх цільових сегментах.	Конкуренти, що обрали стратегію фокусування на диференціації домагаються більш високого рівня диференціації в своїх цільових сегментах.	Нові конкуренти, які обрали стратегію фокусування по-новому сегментують ринок, виділяючи більш вузькі сегменти.

Показники ефективності роботи країни, яка обрала стратегію фокусування будуть вищими ніж середні галузі у випадку, якщо:

1) країна зможе досягти в своєму сегменті стійкого лідерства в мінімізації витрат (фокусування на витратах) або максимально диференціювати в цьому сегменті свій продукт (фокусування на диференціації);

2) при цьому сегмент виявиться привабливим з точки зору його структури.

Країна, яка безуспішно намагається реалізувати всі три стратегії неминуче виявиться «застряглою» серед лідерів і відсталих. Ця стратегічна позиція - ознака низької ефективності роботи, а також шлях до того щоб не отримати жодної конкурентної переваги.

1.2 Модель п'яти сил конкуренції

Конкуренція на ринку складається з п`яти сил:

1. Суперництво між конкуруючими продавцями однієї галузі.

2. Спроби компаній з інших галузей залучити покупців даної галузі на бік своїх товарів-замінників.

3. Потенціал входження у галузі нових фірм.

4. Ринкова сила і контроль за умовами угоди з боку постачальників ресурсів.

5. Ринкова сила і контроль за умовами угоди з боку покупців продукції.

Модель п'яти сил конкуренції є цінним концептуальним інструментом вивчення основних впливів конкуренції на ринок і оцінці сили і слабкості кожного з них. Використання цієї моделі дає можливість зрозуміти як функціонує конкуренція. Щодо міжнародної конкуренції то її форми в різних галузях суттєво розрізняються. На одному кінці спектра форм конкуренції знаходиться форма, яку можна назвати "множинно-національною".[2]

Конкуренція у кожній країні або невеликій групі країн відбувається незалежно; певна галузь наявна у багатьох країнах (наприклад ощадні банки є у Кореї, Італії, США), але у кожній з них конкуренція йде по своєму. Репутація, коло клієнтів і капітал банку в одній країні не впливають (або майже не впливають) на успіх його дій в інших країнах.

Міжнародна галузь являє собою як би набір галузей (кожна в межах своєї країни). Звідси і термін "множинно-національна" конкуренція. До числа таких галузей, де конкуренція традиційно має таку форму, входять багато типів торгівлі, виробництво продуктів харчування, оптова торгівля, страхування життя, ощадні банки, виробництво простих металовиробів та їдких хімічних речовин.

На протилежному кінці спектра - глобальні галузі, в яких конкурентна позиція фірми в одній країні суттєво впливає на її позиції в інших країнах. Тут конкуренція проходить на дійсно глобальній основі, конкуруючі фірми покладаються на переваги, які випливають з їх діяльності в усьому світі. Фірми комбінують переваги, яких вони досягли в країні базування, з тими, яких вони домоглися завдяки присутності в інших країнах. Наприклад, ефект масштабу, здатність обслуговувати клієнтів в різних країнах або репутація, яку можна утвердити в іншій країні. Такі галузі практично є в кожній країні. Більшість фірм, конкуруючих в цих галузях, - місцеві, тому що, коли конкуренція у кожній країні йде за власними правилами, іноземним фірмам отримати конкурентні переваги дуже важко. Міжнародна торгівля в цих галузях має скромні масштаби, а то і взагалі відсутня. Якщо фірма належить іноземній компанії, контроль з боку іноземного власника зі своєї штаб-квартири дуже незначний. Власник не вирішує такі питання, як забезпечення робочих місць у зарубіжному філіалі, місце проведення необхідних досліджень (всередині країни або за кордоном). Національний філіал контролює всю або майже всю діяльність, яка необхідна для забезпечення конкурентного статусу. В таких галузях, як торгівля або виробництво металовиробів бурхливих дебатів про торговельні проблеми, як правило, не виникає. [4]

Таким чином, можна зробити висновок, що конкуренція, у тому числі і міжнародна, є найважливішим регулятором ринку. Однак вона діє стихійно і має суперечливий характер. З одного боку, вона сприяє зростанню виробництва, підвищення якості продукції і найбільш повному задоволенню потреб споживачів; але, з іншого боку, вона може призвести до порушення стабільності суспільного виробництва, що виявляється у надвиробництві товарів або у нестачі їх. Бажаючи вижити у конкурентній боротьбі виробники об'єднуються у великі монополії, що шкодить розвитку здорової конкуренції та веде до застою виробництва. Усе це породжує негативні соціальні наслідки: безробіття, різке диференціювання доходів населення. Щоб вибрати бажану конкурентну позицію в бізнесі потрібно почати з оцінки галузі, до якої він належить. Для виконання цієї задачі, ми повинні зрозуміти фундаментальні чинники, що визначають прибутковість галузі в довгостроковій перспективі, тому що саме прибутковість є найважливішим показникам привабливості галузі.

Найвідомішою і широко використовується моделлю оцінки привабливості галузі є модель п'яти сил конкуренції Портера. В моделі Портера передбачається, що існує п'ять основних сил, які формують структуру галузі: інтенсивність суперництва серед конкурентів, що знаходяться усередині галузі, загроза з боку потенційно-можливих конкурентів, які знаходяться зовні галузі, але збираються туди ввійти, загроза з боку товарів - замінників, переговорна сила покупців і переговорна сила постачальників. Ці п'ять сил визначають межі цін, витрат, інвестиційних вимог, які є основними чинниками для визначення прибутковості галузі в довгостроковому періоді, і, отже, для привабливості галузі.



Рис. 2. - П'ять сил конкуренції, які визначають прибутковість галузі

1.3 Глобалізація і конкурентоспроможність країни

Глобалізація світогосподарських зв'язків - процес, що привертає величезну увагу, настільки ж стрімкий і всеосяжний, наскільки суперечливий і чреватий конфліктами.

Глобалізація зачіпає всі аспекти соціально-економічного життя практично всіх країн світу і цей процес об'єктивний і незворотній. Актуальності набуває вже не стільки з'ясування можливих наслідків глобалізації для світової спільноти в цілому, не стільки пошук відповіді на питання: "Хто опиняється у виграші від глобалізації", скільки виробітку конструктивної економічної політики окремих країн і суб'єктів господарства у відношенні і в рамках активної глобальної економіки, що формується. [8]

При всіх своїх витратах, глобалізація може принести світовій спільноті безперечну вигоду, але у виграші при цьому будуть тільки ті країни, які зможуть сформувати адекватну стратегію взаємодії з іншими суб'єктами глобалізації на основі власної національної господарської моделі.

Як не парадоксально, але саме глобалізація - процес, що долає територіальні і культурні кордони країн, - створює можливість для вироблення національно орієнтованих зовнішньоекономічних стратегій в рамках нових реальностей. [10]

Збереження конкурентоспроможності країн в умовах глобалізації вимагає, виходячи з цього, не стільки формування зовнішнього іміджу країни (її образу в очах населення і підприємств інших країн), скільки збереження привабливості для власних громадян і підприємств, оскільки спроби відповідати зовнішнім стандартам неминуче ведуть до втрати унікальності країни і пов'язаних з нею конкурентних переваг. Конкурентоспроможність країни - це, перш за все, здатність національних виробників продавати свої товари. Здатність збільшувати або, принаймні, утримувати за собою долі ринків, достатніх для розширення і вдосконалення виробництва, для зростання рівня життя, для підтримки сильної і ефективної держави. [4]

Інше питання, чи значущо взагалі поняття конкурентоспроможності країни, відмінне від поняття конкурентоспроможності фірм, що знаходяться на її економічній території. М. Портер відповідає на це питання негативно: «Країна добивається успіху тоді, коли умови сприяють проведенню якнайкращої стратегії фірмами якої-небудь галузі або її сегменту. Багато хто з особливостей країни полегшує або, навпаки, ускладнює проведення тієї або іншої стратегії».

Значну частку конкурентних переваг країни як і раніше складає наявність в ній тих або інших ресурсів. Якщо є щось в надрах, то треба продавати, якщо є не дуже вимоглива робоча сила, то вона може працювати на іноземних підприємствах як усередині країни, так і за кордоном. Дешевизна і доступність ресурсів - як і раніше один з чинників конкретних переваг. Розподіл країн в світовій торгівлі багато в чому до цих пір описується теорією порівняльних і абсолютних переваг. [5]

Конкурентоспроможність країни може бути досягнута і на базі нетехнологічних переваг, - перш за все завдяки низькій вартості чинників виробництва і девальвації національної валюти, тобто завдяки відносно низькому рівню життя населення. Це конкурентоспроможність бідних країн. Нетехнологічні конкурентні переваги грають важливу роль в галузях з високою взаємозамінюваністю продукції і переважанням в експорті низькотехнологічних продуктів.

Через технологічний прогрес роль ресурсних переваг останнім часом різко знижується; володіння ресурсами - це недостатня умова, щоб країна вигравала в конкуренції з іншими країнами; з'являється маса відхилень від умов теорії вільної торгівлі. Це чітко просліджується на прикладі Японії, що має в своєму розпорядженні малі ресурси, проте, що демонструє високе економічне зростання і збільшення рівня життя. Це, хоча і у меншій мірі, відноситься і до нових індустріальних країн. [4]

Єдина група країн, яка по колишньому цілком відповідає критерію конкурентоспроможності по порівняльних перевагах, - це країни Близького Сходу, які є монополістами на світовому ринку нафти, і за рахунок цієї монополії вони можуть забезпечити високий рівень життя і економічне зростання. Ці країни швидше виключення із спільного правила.

Конкурентоспроможність високотехнологічних галузей безпосередньо пов'язана з інвестиціями в дослідження і розробки, в створення нововведень, тобто з технологічними конкурентними перевагами^.

Технологічні переваги - рух інвестицій і рух інновацій, по Портеру - уміння відтворювати ресурси, яких немає в наявності. Якщо світ знайде заміну арабській нафті, то нафтові країни різко понизять свою конкурентоспроможність на світовому ринку. Прецедент вже був на початку 70-х років, коли викликаний нафтовою кризою технологічне зрушення в економічно розвинених країнах запобігло виходу на перші місця в рейтингах країн Близького Сходу. Вони, безумовно, виграли від зростання цін, але не так, як якби споживання нафти залишилося б на колишньому рівні в країнах-імпортерах. Отже, відтворюваність - можливість повторити або замінити ресурс, різко зменшуючи конкурентоспроможність власника ресурсу, грала роль і в 90-і роки. [6]

Індекс глобалізації дає можливість оцінити процеси глобалізації в різних країнах світу. Щороку складається рейтинговою компанією A.T. Kearney та журналом Foreign Policy на основі 14 показників економічної, політичної, технологічної та соціальної інтеграції, згрупованих у чотири основні блоки:

- економічна інтеграція (обсяги міжнародної торгівлі, прямих іноземних інвестицій, портфельні інвестиції, дохід від інвестицій);

- персональні міжнародні контакти (дані про міжнародні поїздки та туризм, кількість міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень);

- розвиток глобальних технологій (кількість інтернет-провайдерів, користувачів Інтернету тощо);

- участь у глобальних політичних процесах (кількість міжнародних організацій і місій ООН, в яких країна бере участь, кількість іноземних дипломатичних представництв тощо).

У 2007 році до рейтингу було включено 72 країни світу, на території яких проживає близько 90% населення планети й економіки яких охоплюють понад 90% світового потенціалу. Україна посіла 43-тє місце, погіршивши свій результат за 2006 рік на чотири позиції.

Результат України в розрізі окремих показників: участь у глобальних політичних процесах - 55-та позиція; розвиток глобальних технологій - 53-тя; персональні міжнародні контакти - 49-та; економічна інтеграція - 17-та. [7]

Розділ 2. Підвищення рівня міжнародної конкурентоспроможності

2.1 Конкурентні переваги

Міжнародна конкурентоспроможність проявляється у досягненні країною конкурентних переваг у міжнародному суперництві, що визначається такими основними принципами:

- Конкурентна перевага випливає в основі своїй з поліпшення, нововведень та змін. Фірми отримують перевагу перед міжнародними суперниками тому, що вони уловлюють нову основу для міжнародної конкуренції або знаходять нові і більш ефективні засоби для ведення конкуренції по-старому. Наприклад, фірма "Соні" була першою фірмою, яка застосувала транзистори у радіоприймачах. Фірма "Боїнг" стала піонером у висуванні концепції сімейства авіалайнерів і перша у своїй галузі стала наполегливо конкурувати на глобальній основі. Фірма "Ямаха" перейшла до автоматизації виробництва фортепіано, які раніше виготовлялися ручним способом.

Нововведення можуть проявитися у новій конструкції виробу, у новому виробничому процесі, у новому підході до маркетингу або у новому способі навчання або організації.

Деякі нововведення створюють конкурентні переваги, коли фірма знаходить зовсім нову потребу у покупців або знаходить той сегмент ринку, який суперники обійшли увагою. Наприклад, японські фірми досягли переваг у багатьох галузях завдяки тому, що робили напір на менш крупні, компактні і менш продуктивні варіанти виробів, до яких їх іноземні конкуренти ставилися зневажливо, вважаючи їх менш важливими і менш прибутковими.

- Конкурентна перевага стосується всієї системи створення цінностей. Система створення цінностей - це весь набір видів діяльності, які втягуються у процес створення виробу та його використання і який охоплює ланцюжки цінностей фірми, постачальників, посередників, покупців. Конкурентна перевага часто приходить як результат досягнення нових шляхів у справі формування всього ланцюжка цінності і управління нею.

Гарним прикладом у цій справі може бути італійська компанія з виробництва одягу "Бенеттон". У цій фірмі випуск продукції відбувається через мережу незалежних виробничих одиниць, які належать фірмі і тісно пов'язані з роздрібними торговцями, які мають від них дозвіл на продаж товару і використовують найбільш сучасні інформаційні системи. У всіх ланках системи цінностей фірма "Бенеттон" перепланувала свої форми діяльності з метою звести до мінімуму запас товарів, забезпечити швидку доставку і зробити можливим швидкий відгук на віяння моди.

Наявність у даній країні постачальників і споживачів світового класу є важливою позитивною якістю і асоціюється з міжнародною перевагою у численних галузях. [3]

- Конкурентна перевага підтримується тільки завдяки безперервним поліпшенням. Мало є таких конкурентних переваг, яких не можна було б скопіювати. Наприклад, корейські фірми зрівнялися з японськими фірмами у здатності вести масовий випуск стандартних кольорових телевізорів. Бразильські фірми зрівнялися з італійськими у виробництві взуття на кожний день завдяки оволодінню відповідною технологією і дизайном.

Якщо фірми (і національні галузі промисловості) залишаються нерухомими то в кінцевому рахунку їх випереджають суперники.

Деякі фірми можуть утримувати десятиліттями закріплені конкурентні позиції, спираючись на переваги першопрохідця, стійкі відношення з клієнтом. Але, з часом, більш динамічні суперники знаходять спосіб обійти ці переваги, завдяки більш ефективному способу ведення справи. Наприклад, британські, а потім і американські фірми за деякий десяток років втратили свої позиції майже вікової давності на ринку верстатів, коли іноземні суперники скористалися новою комп'ютерною технологією. З аналогічної причини німецькі фірми втратили лідерство у фотоапаратах, коли японські фірми більш напористо розпочали створення апаратів класу однооб'єктивних дзеркалок і запровадження електроніки. А в суднобудуванні японським фірмам прийшлося поступитися значною долею, коли процес вдосконалення уповільнився і корейські фірми скопіювали їх стратегію при більш дешевій робочій силі.

Разом з тим, колись досягнута перевага підтримується тільки шляхом безперервного пошуку інших, більш ефективних способів ведення справи і постійного внесення змін у поведінку фірми. [3]

- Підтримка переваги вимагає вдосконалення її джерел. Конкурентна перевага компанії може випливати з будь-якої діяльності у ланцюжку цінностей, починаючи з розробки виробу і закінчуючи післяпродажним обслуговуванням. Джерела переваги розрізняються у відношенні здатності зберігати довгострокову дію. Такі переваги дають: вартість основних фондів, які діють у фірмі, порядок у поводженні з власністю, і розраховані на разове використання проектні концепції. Всі такі переваги легко скопіювати.

Переваги ж більш високого порядку і більш довгострокової дії подібні фірмовим знакам, які міцно утвердилися, і які є результатом багаторічних зусиль по завоюванню ринку або спеціальних прийомів у питаннях поводження з власністю. Наприклад, корейським фірмам, які випускають вироби електроніки, ще доведеться розробити міцні переваги. Вони ведуть міжнародну конкуренцію головним чином на основі рівня заробітної плати робітників, і використовують японське виробниче устаткування та японські і американські деталі. Американські компанії, які займаються крупно-масштабним випуском комп'ютерів, навпаки, володіють значно більш придатними до довгочасного утримання перевагами і які включають економію, що виникає в результаті накопичення крупних вкладень, здатність розробляти власне програмне забезпечення ЕОМ тощо.

Переваги більш низького порядку є, як правило, статичними і пасивними. Вони можуть бути відтворені шляхом простого наслідування. Іноземні конкуренти копіюють виробничий процес і купують те ж саме виробниче устаткування. Такі переваги не можуть довго утримуватися. Наприклад, корейська промисловість стикається з жорстким суперництвом з боку Таїланду і Філліпін через свою нездатність швидко рухатися від трудомістких інфраструктурних проектів до проектів, які у більшій мірі пов'язані з технологією, а також до обробних підприємств.

Більш тривалі конкурентні переваги залежать від володіння добре підготовленими людськими ресурсами і внутрішніми технічними можливостями.

Підтримання переваг вимагає, щоб фірма постійно, раніше ніж її суперники, робила кроки у бік розширення своїх джерел переваг і особливо у бік їх вдосконалення.

Навпаки, ризиковане діло - покладатися на переваги менш складних властивостей. Якщо національна галузь промисловості перестає прогресувати в бік більш передових форм конкурентних переваг, її скоріш за все, перегонять. Останнім часом німецькі конкуренти зміцнюють свої позиції на основі створення більш диференційованих виробів і утвердження репутації фірмових знаків.

- Підтримання переваг в кінці кінців вимагає глобального підходу до стратегії. Фірма не може довго підтримувати перевагу у міжнародній конкуренції, якщо не використовує і не розширює свої переваги, що пов'язані з базуванням у своїй країні за допомогою глобального підходу до стратегії. Такий підхід доповнює переваги, пов'язані з базуванням у своїй країні і допомагає звести навіть пов'язані з цим же несприятливі моменти. Наприклад, німецькі хімічні компанії застосовують у широких масштабах виробництво за кордоном і розкидану по всьому світу збутову мережу для того, щоб закріпити своє лідируюче становище. Те ж саме роблять швейцарські фармацевтичні компанії, шведські виробники вантажівок і японські фірми, які випускають побутову електронну техніку. [3]

2.2 Основні напрямки підвищення міжнародної

конкурентоспроможності країни

міжнародний ринок конкуренція конкурентоспроможність

Ключові фактори успіху - це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями. Ці фактори не є постійними, вони змінюються залежно від особливостей галузі, сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та життєвого циклу галузі та країни.

Ключові фактори успіху базуються на: науково-технічному рівні виробництва, рівні маркетингу, рівні менеджменту, організаційно-технічному рівні виробничих процесів, фінансово-економічному рівні та рівні персоналу.

Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених ключових факторів успіху. Проте, при внутрішньогалузевій оцінці перевага будь-якого із цих факторів може стати інструментом перемоги у конкурентній боротьбі. [9]

Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність об'єкту дослідження (товару, виробництва, фірми, галузі, держави).

Найчастіше конкурентоспроможність розглядається у двох аспектах:

1. конкурентоспроможність товару тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними і т.д.

2. конкурентоспроможність країни - це рівень її компетенції відносно інших країн-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу.

Ці два аспекти тісно зв'язані між собою, оскільки конкурентоспроможні товари - це результат функціонування конкурентоспроможної фірми, здатної їх виготовити і забезпечити необхідний рівень споживання у замовників.

Міжнародна конкуренція в галузі може бути більше або менше інтенсивна. Це залежить як від наявності кількості фірм у галузі, так і від насиченості ринку, особливості функціонування галузі, місця галузі у економіці.

Для характеристики конкурентів можна використати такі фактори:

- частка ринку, що обслуговується;

- імідж, досвід, наявність добре відомих торгових марок;

- фінансовий стан;

- наявність передової технології та виробничих потужностей;

- наявність висококваліфікованих кадрів;

- вид і рівень реклами та інші.

Однак, просте порівняння факторів не дає змоги врахувати всі аспекти конкуренції в галузі. Як правило, порівняння факторів дає змогу лише констатувати кращий чи гірший рівень діяльності країни. Проте, найважливішим є розуміння, чому конкуруюча країна досягла кращих результатів та вжити відповідні заходи у своїй країні.

Слід розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності. Параметри конкурентоспроможності - це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності.

Розрізняють наступні групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні (різних типів).

Технічні параметри характеризують технічні та фізичні властивості товару, а також функції які виконує товар у процесі його використання.

Економічні параметри визначають рівень витрат та ціни споживання, обслуговування і т. д.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами.

Показники конкурентоспроможності - це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності, які базуються на параметрах конкурентоспроможності (ціна, собівартість, прибутковість, потужність і т. д.).

Конкурентоспроможність є відносна характеристика споживчих якостей продукції у порівнянні з аналогічною продукцією конкурентів, її оцінюють за певною системою показників на основі порівняльного аналізу параметрів виробів.

Вивчення ринку не обмежується аналізом попиту і конкурентоспроможності продукції. З'ясовуються також інші характеристики: географія ринку і його сегменти, в яких діє країна; місткість ринку і можлива частка; основні конкурентні країни на ринку, особливості їх продукції і стратегії маркетингу; прогнозна оцінка кон'юнктури ринку на найближчий рік і перспективу (2-5 років): місткість ринку, динаміка попиту, гострота конкуренції, цінова політика тощо.

Ринок як сукупність покупців може бути структуризований, тобто розподілений за певними ознаками на групи покупців - сегменти. Той чи інший сегмент ринку складається з покупців, які мають споріднені мотиви купівлі даного товару і приблизно однаково реагують на маркетингові дії. Сегментація дозволяє обрати привабливі для країни сфери ринку - цільові сегменти і сконцентрувати на них основну увагу.

На основі аналізу сукупності покупців вибираються критерії сегментації, які відрізняються для ринку товарів народного споживання і ринку товарів виробничого призначення. Для предметів народного споживання такі критерії встановлюються за результатами мотиваційного аналізу покупців. До них належать: географічні (ринок розмежовується територіальне), демографічні (стать, вік, рівень доходу, освіта людей тощо), соціальні (суспільні групи, партії), психологічні (тип особистості, характер поведінки, спосіб життя тощо). Критерії сегментації ринку товарів виробничого призначення вибираються у процесі профільного аналізу підприємств і організацій. Ними можуть бути: географічні, галузеві, вагомість споживача (великі, середні, малі підприємства), стабільність клієнтури (постійні, періодичні, епізодичні споживачі) та інше.

Сегментація дозволяє вибрати стратегію охоплення ринку. До таких стратегій належать: недиференційований, диференційований і концентрований маркетинг. Дії країни в усіх сферах ринку однакові: продукція, ціна, реклама, канали і його стимулювання. Ця стратегія характерна усім при виробництві однорідної продукції, яка являється у великих обсягах на широкий ринок (сталь, ля, бензин, продукти тощо).

Стратегія розширення меж ринку передбачає вихід зі старою продукцією на нові сегменти ринку, на яких вона раніше не продавалася. Ця стратегія потребує додаткових витрат на вивчення нових ринків, рекламу, організацію доставки і продажу продукції на них, які повинні окупатися прибутком від додаткового продажу. Доцільно її застосовувати тоді, коли існуючий ринок насичений товаром, а резерви виробничої потужності та конкурентоспроможність продукції дозволяють збільшити обсяг її виробництва і продажу.

Стратегія удосконалення продукції орієнтує країну на її модифікацію або заміну новою на існуючому ринку. Така продукція призначається для тієї ж групи покупців, але більше відповідає потребам споживачів за складом, конструкцією чи формою, досконаліша і відповідно більш конкурентоспроможна. Ця стратегія застосовується тоді, коли продукція, яку виготовляють, застаріла і попит на неї падає, при витісненні її аналогічною продукцією конкурентів. Вона потребує істотних витрат на розробку і освоєння виробництва нової продукції, її рекламу. Позитивним в ній є орієнтація на перспективу і діяльність на добре вивченому ринку.

Стратегія диверсифікації означає, що підприємство розширює номенклатуру своєї продукції і виступає з новими товарами на нових ринках, освоює суміжні галузі виробництва. Диверсифікація може мати різні форми. Широко застосовується така форма диверсифікації як освоєння нової продукції, що стосовно технології виробництва, експлуатаційного призначення обслуговування тісно пов'язана з виготовлюваною продукцією. Диверсифікація як стратегія виходу на ринок потребує великих витрат і повинна бути ретельно обґрунтована. До важливих і ефективних шляхів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому і національному ринках небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації і забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти і технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів щодо технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, тенденції розвитку науки і техніки.

Ринкові умови господарювання передбачають активне і широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на усіх підприємствах. До таких чинників відносяться: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення методів технічного контролю і розвиток масового самоконтролю на усіх стадіях виготовлення продукції; розширення прямих господарських зв'язків між продуцентами і споживачами продукції; вивчення і запровадження позитивного досвіду, накопиченого зарубіжними і вітчизняними підприємствами у галузі проектування і виготовлення високоякісних виробів тощо.

Я вважаю, що нагальною потребою є розробка і використання різноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування і забезпечення виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції. Формами і методами економічного впливу на ці процеси є перш за все узгоджена система прогнозування і планування якості продукції, встановлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці усіх категорій працівників підприємства, а соціального - всебічна активізація людського чинника, проведення правильної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

Важливим елементом стратегії і тактики маркетингу є встановлення цін на продукцію. Ціноутворення - складний процес, на який впливає ряд динамічних факторів. З їх врахуванням формування рівня ціни включає такі етапи:

* формування вимог до політики ціноутворення, виходячи з маркетингових завдань щодо певної продукції;

* визначення попиту на продукцію і його залежності від ціни;

* аналіз конкуренції, цін і пропозиції конкурентів;

* обчислення собівартості продукції;

* вибір методу ціноутворення і встановлення ціни.

При розробці ціни повинні враховуватися завдання, які ставляться на перспективний і поточний період. Вони можуть бути різними: вихід у певний сегмент ринку, розширення меж ринку, одержання максимального прибутку за короткий період часу, виживання за умов гострої конкуренції або економічної кризи тощо. Кожне з цих завдань впливає на політику ціноутворення і рівень цін. В одних випадках ціни підтримуються на високому рівні (максимізація прибутку у поточному періоді), в інших - на низькому (завоювання ринку) або гранично низькому (виживання).

Вплив конкуренції на рівень ціни залежить від типу ринку. Якщо ринок складається з великої кількості продавців однорідної продукції (ринок чистої конкуренції), кожний окремий продавець не може істотно впливати на рівень ціни. Вона утворюється на ринку і визначає рівень ціни на продукцію конкретного продавця. Дещо інше становище на ринку, де багато продавців продукції одного призначення, але різних варіантів, модифікацій, рівнів якості (ринок монополістичної конкуренції). Тут ціни різні, вони істотно залежать від споживчих, експлуатаційних показників продукції, відповідності її вимогам споживачів певного сегменту ринку, реклами. Проте внаслідок великої кількості продавців ціни на їх продукцію мають обмежений взаємний вплив.

2.3 Рейтинг країн за індексом глобальної конкурентоспроможності

Проблема підвищення конкурентоспроможності країн в світовому господарстві є в даний час однією з найактуальніших задач досліджень в економіці і економічній географії. Посилення конкуренції між країнами на різних ринках товарів і послуг поставило питання про дослідження основних характеристик конкурентоздатного розвитку країни, чинників, що впливають на конкурентоспроможність, і можливості підвищення конкурентоспроможності галузей країн в міжнародному розподілі праці.[11]

Існує велика кількість критеріїв оцінки конкурентоспроможності країни.

Рейтинг конкурентоспроможності країн складається підрозділом Міжнародного інституту розвитку управління щорічно, починаючи з 1989 року. 2007-го при його складанні інститут використав інформацію більш як півсотні всесвітньо відомих дослідних інститутів і здійснював оцінку на основі 323 критеріїв. Серед них:

- 79 критеріїв, що характеризують рівень розвитку економіки (макроекономічна ситуація, торгова політика, інвестиційна політика, політика в сфері зайнятості і цінова політика);

- 72 критерії, що характеризують ефективність державної політики (вплив урядових рішень на фінансовий сектор, фіскальну політику, розвиток інституцій, законодавство, яке регулює підприємницьку діяльність);

- 71 критерій, що характеризує ефективність бізнесу, ринку праці і менеджменту;

- 101 критерій, що характеризує рівень інфраструктури, технологічного розвитку, науки й освіти, охорони здоров'я та охорони довкілля.

Таким чином, у рейтингу за 2007 рік фігурує 131 країна світу, тоді як у 2006 - 125.

Отже, групу лідерів (країн, що увійшли до першої десятки) представляють США, Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Сінгапур, Японія, Великобританія і Нідерланди.

Сполучені Штати Америки, отримавши лаври переможця, в черговий раз підтверджують статус найбільш конкурентоспроможної економіки світу. «Ефективність національних ринків, конкурентоспроможність компаній, вражаюча здатність до технологічних інновацій, що базується на першокласній системі університетів і дослідних центрів, - усе це сприяє високому рівню конкурентоспроможності економіки США. Однак окремі слабкі позиції, особливо пов'язані з макроекономічними дисбалансами, досі становлять ризики не лише для загального потенціалу конкурентоспроможності країни, а й для всієї глобальної економіки. Ці небезпечні моменти зовсім недавно проявили себе в ланцюжку наслідків розвитку кризи ринку іпотечних позик», - підкреслив Ксав'є Сала-і-Мартін.

Швейцарія - країна шоколаду, сиру, годинників і мільйонерів - посіла другу рейтингову позицію, продемонструвавши свої значні конкурентні переваги за такими параметрами, як якість інституцій, рівень розвитку інфраструктури, конкурентоспроможність компаній та інноваційний потенціал.

Серед країн СНД найвище місце - 58-ме - посіла Росія, піднявшись на одну позицію порівняно з показником 2006 року. Далі йдуть Казахстан (61-ше місце), Узбекистан (62-ге), Азербайджан (66-те). Грузія посідає 90-те місце, Вірменія - 93-тє, Молдова - 97-ме.

Як явні конкурентні переваги економіки Росії названо макроекономічну стабільність, гнучкість ринку праці, розмір ринку і частину індикаторів, що характеризують інноваційний потенціал. А найпроблемніші явища - це корупція й оподаткування, а також злочинність та неефективна бюрократична структура. Також слабкими сторонами Росії на тлі інших країн є низька конкурентоспроможність російських компаній і нездатність економіки «всотувати» сучасні технології.

Серед країн, які розвиваються, лідируючі позиції посідають Китай і Індія - 34-те і 48-ме місця відповідно. Останнє, 131-ше місце в рейтингу посідає Чад.

Україна в нинішньому рейтингу перебуває на 73-й позиції, спустившись на чотири сходинки порівняно з показником 2006 року. Однак слід зазначити, що внаслідок зміни методології торішня 78-ма позиція нашої країни в нинішньому звіті відповідає 69-й.

При цьому Україна поступилася таким країнам, як Литва (38-ме місце), Латвія (45-те), Угорщина (47-ме), Польща (51-ше), Хорватія (57-ме), Росія (58-ме), Казахстан (61-ше), Узбекистан (62-ге), Азербайджан (66-те), В'єтнам (68-ме), Бразилія (72-ге).

Перелік конкурентних переваг економіки України, на жаль, дуже короткий і містить лише 18 пунктів. Назвемо деякі з них: якість залізничної інфраструктури (31-ше місце), державний борг (17-те), якість початкової освіти (49-те), доступ до вищої освіти (17-те), якість математичної і природничо-наукової освіти (44-те), якість освітньої системи (47-ме), практика наймання і звільнення (16-те), витрати на звільнення персоналу (17-те), відношення продуктивності праці до заробітної плати (26-те), участь жінок у трудовій діяльності (26-те), контроль за міжнародною дистрибуцією (46-те місце), здатність до інновацій (40-ве).

Водночас перелік недоліків економіки України включає аж 92 позиції. Серед них - інфляція (106-те місце), торгові бар'єри (123-тє), податковий тягар (123-тє), обмеження на рух капіталу (102-ге), ефективність антимонопольної політики (98-ме), якість автомобільних доріг (116-те), якість авіаційної інфраструктури (116-те), професіоналізм керівників вищої ланки (102-ге), «відплив мізків» (93-тє), темпи поширення туберкульозу (86-те) і ВІЛ-інфекції (104-те), середня тривалість життя (89-те).

Найнижчий результат (115-те місце) - у категорії «якість інституцій». Проблемні для нашої країни аспекти - етична поведінка компаній (128-ме місце), захист прав власності (118-те), у тому числі прав міноритарних власників (127-ме), прозорість ухвалення урядових рішень (119-те), дієвість аудиторських і бухгалтерських стандартів (118-те), незалежність судової системи (111-те), ефективність використання державного бюджету (111-те), захист прав інтелектуальної власності (108-ме), довіра суспільства до політиків (107-ме), тягар державного регулювання (104-те), ефективність корпоративного управління (101-ше), фаворитизм в ухваленні державних рішень (97-ме), організована злочинність (97-ме).

Таким чином, саме якість інституцій є головним чинником низької конкурентоспроможності України. І йдеться, на жаль, не тільки про недосконалість вітчизняної державної машини.

Світовий досвід свідчить, що практично всі країни-лідери, котрі досягли найвищих показників ВВП на душу населення (понад 20 тис. дол.), мають такі високорозвинені інституції:

- відкриту ринкову економіку, вільне ціноутворення, низькі митні бар'єри, висококонкурентне ринкове середовище;

- перевалювання приватної власності при одночасному її захисті;

- ефективне податкове адміністрування, податкову систему, підконтрольну платникам податків через демократичні представницькі інституції;

- ефективні державні організації з низьким рівнем корупції;

- прозорі суспільні та фінансові інститути;

- демократичну політичну систему з високим рівнем політичної конкуренції, надійними механізмами контролю над державою та бюрократією;

- законослухняність громадян, незалежну судову систему, якій довіряють громадяни, сильну систему органів правопорядку і виконання судових рішень;

- мінімальний розрив між формальними й неформальними нормами соціальної поведінки.

Розвиненість інституцій є воістину тим золотом, яке не завжди блищить, але без якого, за великим рахунком, неможливе процвітання нації. Країни, де ці інституції укоренилися й ефективно працюють, мають високорозвинену економіку. А де не працюють або працюють зі збоями, економіка менш розвинена, добробут нижчий, можна навіть казати про певне культурне відставання.

Малі країни Західної Європи досягли високого рівня економічного розвитку добробуту населення, не дивлячись на жорстку конкуренцію з боку розвинених країн. На їх прикладі найбільш чітко виявляються причинно-наслідкові зв'язки підвищення або пониження конкурентоспроможності залежно від ефективності функціонування економічної, освітньої і наукової сфер господарства цих країн. [11]

Висновки

У спільному випадку під міжнародною конкурентоспроможністю країни можна розуміти здатність зберігати і збільшувати свою частку світового доходу:

- міжнародна конкуренція - це конкуренція країн і їх фірм (громадян) за частку в світовому доході (продукті) відповідно;

- поняття «Глобальна конкурентоспроможність» фірм тотожно поняттю «Міжнародна конкурентоспроможність фірм», тобто критерієм ефективності діяльності фірм і на етапі глобалізації залишається максимізація власного доходу (капіталу) в світогосподарських зв'язках, оскільки з корпоративної точки зору, принципових змін в господарській діяльності, в порівнянні з що раніше виникла і інтернаціональною, що розвивається, глобалізація не несе;

- поняття «Глобальна конкурентоспроможність країни» має право на самостійне існування, причому саме на етапі глобалізації;

- країна є співтовариство людей, що спільно (у спільній системі цінностей, власним соціумом) проживають на певній території;

- глобалізація створює загрози чинникам розвитку країн, оскільки доведеним до абсолюту транснаціоналізації бізнесом заміщає (намагається замістити) територіально-культурні (територіально-соціальні) спільності;

- глобальна конкуренція - це конкуренція країн за місце на світовому ринку (сукупність внутрішніх і зовнішніх ринків країн) і в світовій соціальній сфері (сукупність системи неекономічних соціальних стосунків жителів країн).

На мою думку, нелегко обрати загальну стратегію, і ще складніше реалізувати її на практиці, але існують логічні способи отримання конкурентних переваг, які можна реалізовувати в будь-якій індустрії.