Суперечності у світовому господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни

«Міжнародна економіка»

1. Сутність енергетичної проблеми та шляхи її вирішення

Енергоефективність та енергозбереження є пріоритетними напрямами енергетичної політики більшості країн світу. Це обумовлено вичерпанням невідновлювальних паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР), відсутністю реальних альтернатив їх заміни, наявністю ризиків при їх виробництві і транспортуванні. В останній час ці чинники набувають все більшого значення у зв'язку із загальною нестабільністю у регіонах видобутку ПЕР, напругою на паливно-ресурсних ринках та несприятливими прогнозами щодо подальшого зростання цін на енергоресурси. Розвинені країни світу, у першу чергу, країни ЄС, які вже досягли значних успіхів у вирішенні проблем енергоефективності, продовжують пошук нових джерел енергозабезпечення та розробку заходів щодо енергозбереження, що є позитивним прикладом.

Паливно-енергетична і сировинна глобальні проблеми. Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на сьогодні зростає значними темпами. На кожного жителя планети виробляється 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт. Такий показник досягнутий лише у розвинених країнах світу. У зв'язку з цим нераціональне використання енергії у поєднанні зі зростанням народонаселення та нерівномірним розподілом паливно-енергетичних ресурсів різних країн та регіонів призводить до необхідності нарощення їх виробництва.

Проте енергетичні ресурси планети обмежені. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані в перші десятиліття ХХІ ст. Проте, якщо витрати енергії будуть на рівні енергетики теплового бар'єру, то всі запаси невідновлювальних джерел енергії згорять у перші десятиліття. Тому з точки зору матеріально-речового змісту основними причинами загострення паливно-енергетичної та сировинної проблем є зростання масштабів залучення у виробничий процес природних ресурсів та їх обмежена кількість на планеті.

Шляхи вирішення паливно-енергетичної та сировинної глобальних проблем. Основними шляхами вирішення паливно-енергетичної та сировинної проблем з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

- зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Так, ціни на них у слаборозвинених державах диктують крупні ТНК, які зосередили у своїх руках контроль на природними багатствами. За даними ЮНКТАД, від трьох до шести ТНК контролюють 80-85% світового ринку міді, 90-95% світового ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, кави, какао інше;

- об'єднаним зусиллям розвинених держав протиставити стратегію об'єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та паливних ресурсів. Ця стратегія повинна стосуватися об'єму добування всіх видів ресурсів, квот їх продажу на зовнішніх ринках інше;

- оскільки розвинені країни і ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини в країнах, що розвиваються, то останнім необхідно нарощувати випуск готової продукції, що дозволило б їм знано збільшити доходи від експорту;

- проведення прогресивних аграрних перетворень;

- об'єднання зусиль всіх країн для вирішення глобальних проблем, значно збільшити витрати на усунення екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь та скорочення воєнних витрат.

- використання комплексу економічних заходів управління якістю навколишнього середовища, в тому числі субсидій та дотацій на виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів інше. [3]

Тим часом у нашій промисловості працюють сотні енергетичних об'єктів: котли, печі, потужні сушарки. Вони споживають до 70% від загальної кількості органічного палива, яке витрачається в країні. Ось чому такого значення набуває енергозбереження. Адже третина ВВП нашої держави витрачається на закупівлю палива, оскільки маємо небагато власних енергетичних ресурсів.

Офіційна статистика свідчить: при тому, що річні обсяги ВВП за 15 років самостійності України скоротилися вдвічі, його питома енергоємність збільшилася майже у два рази. На сьогодні вона перевищує відповідні показники розвинених країн у 9-10 разів. Якщо Японія на $1 виробленого ВВП витрачає 370 г. умовного палива, США - 600 г., то Україна - 4,7 кг. Між тим, в 1990 р. витрачалося не більш 1,32 кг. В зв'язку з цим виникає потреба в розробці сучасних технологій та проведенні організаційно-технічних та економічних заходів з економії енергії. Всі ці заходи потребують докладного економічного обґрунтування здійснення інвестицій у них.

Аналізу проблеми ефективного енергозбереження та фінансування енергетичних програм присвятили свої праці такі відомі зарубіжні та вітчизняні вчені як: С.Б. Вайнштейн, Г.Л. Трофимчук, О.М. Кияшко. Рапцуном М.В. та Панченком Г.Г. були розроблені інвестиційні проекти, що могли б бути використані на теренах нашої країни в рамках комплексної програми енергозбереження до 2030 року.

Досвід розвинутих країн і власний досвід України вказує на необхідність державного регулювання процесів енергозбереження та проведення цілеспрямованої державної політики. [6]

2. Середньострокові та довгострокові міжнародні кредити (позики)

Міжнародний кредит - це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн. Суб'єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Міжнародний кредит - це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Кредитні відносини складаються на принципах:

повернення;

терміновості;

платності;

гарантованості.

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов'язаний з наданням суб'єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнародні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжнародних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондонський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних розмірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як суб'єкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.

Функції міжнародного кредиту:

забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;

збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;

прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Фактори поширення кредитних відносин у міжнародній сфері:

інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

активізація міжнародних економічних зв'язків;

зміцнення позицій ТНК;

НТР, досягнення у сфері комунікаційних технологій.

За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, надані у валюті країни-позичальника чи країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному «кошику».

Міжнародні кредити за термінами поділяються на: короткострокові - до року, іноді до 18 місяців (надкороткострокові - до трьох місяців, одноденні, тижневі); середньострокові - від року до п'яти років; довгострокові - понад п'ять років.

У багатьох країнах середньостроковими вважаються кредити до семи років, а довгостроковими - понад сім років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечується оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторговельні, страхові та спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, він обслуговує до 85% експорту машин і комплектного устаткування, нові форми міжнародних економічних відносин (великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, упровадження нової техніки). Якщо короткостроковий кредит пролонгується (продовжується), він стає середньо-, а іноді й довгостроковим. У процесі трансформації короткострокових кредитів у середньо- і довгострокові активно бере участь держава, виступаючи як гарант. [7]

Міжнародний кредит є важливою складовою сучасних міжнародних економічних відносин. Суб'єктами кредитних відносин на міжнародному рівні є держава, фінансові установи, підприємства, фізичні особи тощо. Кожний із зазначених суб'єктів має власні економічні інтереси як кредитор чи позичальник. Однак, у будь-якому разі проблема ефективного використання наданих чи отриманих кредитів є нагальною для кожного з них. Будь-яке запозичення покликане вирішувати тимчасову гостру проблему. Ефективність використання запозичених коштів визначається спроможністю влади створити в країні умови для повернення боргу разом із сплатою відсотків і не перетворити тимчасову проблему в перманентну заборгованість.

Країни, що розвиваються, до складу яких належить й Україна, найчастіше вдаються до запозичень, що спрямовуються на стимулювання економічного розвитку. На основі стану платіжного балансу таку країну називають «молода і зростаюча нація-дебітор». Країна імпортує більше, ніж експортує, та покриває різницю у платіжному балансі за рахунок іноземних позик. Огляд економічної історії розвинених індустріальних країн свідчить, що вони пройшли чотири стадії розвитку платіжного балансу: від недосвідчених боржників до зрілих кредиторів. Ця послідовність проявляється залежно від конкретного історичного розвитку для розвинених країн Північної Америки, Європи та Південно-Східної Азії.

Наступною є стадія «зріла нація-дебітор». У цьому випадку торговельне сальдо країни є позитивним, але платіжний баланс врівноважується за рахунок необхідності повернення попередніх позик та виплати за ними відсотків.

Країна, що перейшла на третю стадію - «нова нація-кредитор» - більше дає позик, ніж позичає сама. І, врешті-решт, «зріла нація-кредитор» отримує значні доходи від капіталу та інвестицій за кордоном, що призводять до великого позитивного сальдо за «невидимими» статтями, яке вирівнюється дефіцитом торговельного балансу. Можливе формування п'ятої стадії, до якої дійшли в сучасних умовах США - «старіюча нація-дебітор». Тепер США знову стали дебітором, позичаючи великі суми у країн, які перебувають на четвертій стадії. Відмінність між цією новою ситуацією та першою стадією полягає в тому, що позики тепер беруться швидше для споживання, ніж для інвестицій. Імовірно, з часом з'являться коригуючі сили, які повернуть баланс за поточними операціями знову до рівноваги, але з великою зовнішньою заборгованістю, що потребує обслуговування. Коли це станеться, США знову стануть зрілою нацією-дебітором, повернувшись до другої стадії.

3. Головні види суперечностей у світовому господарстві та механізм їх розв'язання

сировинний міжнародний кредит суперечність

Сам факт існування відкритих економік породжує інший феномен - світове господарство як системну цілісність та динамічний організм. Світове господарство є своєрідним середовищем, у якому відбуваються міжнародні економічні зв'язки між країнами та будь-яка міжнародна економічна активність підприємницьких структур, а також окремих людей. Але таке пояснення, яке стосується механічної сторони справи - простого розширення сфери економічної діяльності, - не вичерпує сутності предмета. Важливо враховувати й те, що світове господарство є формою організації на якісно вищому рівні ринкової та коопераційної системи. Нарешті, можна казати і про те, що саме в такому міжнародному масштабі виникають нові можливості реалізації усіх наявних ресурсів та факторів суспільного виробництва і головного з них: людського потенціалу, творчих здібностей.

Повномасштабне входження України до системи світового господарства на вигідних для неї умовах має сприяти розвиткові ринкових інститутів, виробничої та банківсько-кредитної сфер, стимулювати науково-дослідницьку, інноваційну діяльність, інформаційний обмін із зовнішнім оточенням.

У практичному ж контексті, визначаючи основні критерії організації міжнародної економічної діяльності в країні та способи адаптації до умов світового господарства, необхідно виходити з об'єктивної оцінки його природи, поточного стану та тенденцій.

Світове господарство - це динамічна система взаємозв'язаних національних економік та відносин між належними до них суб'єктами економічного життя, яка діє на принципах міжнародного поділу праці та охоплює усі стадії циклу економічного відтворення. Світове господарство реалізується в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, які відповідають економічним інтересам підприємницьких та державних структур.

Вважається, що як органічна єдність, до якої належать усі регіони та країни, світове господарство почало складатися наприкінці XIX ст. Саме тоді проявилися наслідки двох важливих явищ того часу:

по-перше - радикального збільшення обсягів промислового виробництва та, відповідно, обсягів міжнародного товарообміну,

по-друге - виходу на арену економічного життя монополістично-корпоративних підприємницьких структур. Обидва ці явища стали потужними чинниками формування світового ринку, який, у свою чергу, є основою світогосподарської системи.

Інколи світове господарство вважають похідною системою від сукупності окремих національних економік. Така оцінка пов'язана з наявністю значних обмежень зовнішньоекономічної діяльності, коли державі відводиться функція жорсткого регулювання руху товарів та факторів виробництва.

Але сучасні ринкові реалії дають підстави розглядати світове господарство саме як самостійну системну цілісність, із властивими тільки їй закономірностями, суб'єктним складом та проблемами. Наприклад, світовий, міжнародний рівень є сферою діяльності та регулювання для спеціалізованих міжнародних організацій. Загальні, блокові торговельні режими стосуються саме наднаціональних реалій. Тільки на світовому рівні можна з необхідною ефективністю розв'язувати такі складні завдання цивілізаційного розвитку, як подолання голоду, деяких стихійних лих та техногенних катастроф, забруднення навколишнього середовища, глобального потепління. [7 с. 49]

У сучасних умовах економічна замкнутість національних господарств нераціональна і неможлива. Стала загальною тенденція дедалі більшої взаємозалежності національних економік, підвищення ролі зовнішніх факторів у процесі відтворення в тій чи іншій країні. Поняття світове господарство непросто сума національних економік. Його суть визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який відбувається на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної і виробничої кооперації, міжнародної торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами, які являють собою систему господарських відносин між різними країнами світу. Цілісність, суть світового господарства забезпечують міжнародні економічні відносини, що обслуговують рівень зрілості, взаємодію його національних економік, визначаючи суть продуктивних сил і виробничих відносин світового господарства.

Міжнародні економічні відносини є похідними від економічних відносин. Посилення тенденції до інтеграції національних господарств в окремих регіонах; розширення масштабів і видів діяльності транснаціональних корпорацій, створення міжнаціональних виробничих комплексів та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну; підвищення ролі міжнародних валютно-кредитних, фінансових і торгових організацій; посилення ролі держави в сфері міжнародних економічних відносин; вивіз капіталу державою, тощо - такі основні напрями включення національних економік у світове господарство, які розвиваються після Другої світової війни.

Глибинною основою розвитку цих напрямів є система економічних законів. Закони, що діють у межах окремих національних господарств, визначають процес відтворення у будь-який країні. Водночас зовнішні (щодо окремої країни) фактори все більшою мірою впливають на міжнародний поділ праці, розвиток світової торгівлі, міграцію робочої сили тощо, крім того, розгортання НТР значно посилило інтернаціоналізацію продуктивних сил, капіталу і поглибило міжнародний поділ праці, процес суспільного відтворення і, отже, дію загальних законів та закономірностей у межах світового господарства.

Продовження утворення світового господарства обумовлює характер дії його економічних законів. Останні розвиваються і функціонують як закони-тенденції. Це означає, що одна із сторін суперечності (національного та інтернаціонального) на певному проміжку часу може переважати, оскільки вона залежить від сили впливу певної сукупності тих факторів, як основи розвитку кожної зі сторін суперечності.

При цьому пріоритет загальнолюдських потреб, інтересів і цінностей, до якого слід прагнути, вимагає, щоб національні господарства пристосовувалися до вимог дії спільних законів, за якими розвивається світове господарство. Такими спільними законами є: закон інтернаціоналізації виробництва, закон інтернаціоналізації обліку; закон вартості в його інтернаціональній формі; закон нерівномірності економічного розвитку, та ін. Однак національні інтереси не повинні приноситися в жертву інтернаціональним, а оптимально поєднуватися з ними, а також раціонально узгоджуватися з інтересами особи, колективу.

На нашу думку, загострення суперечностей світового господарства в сучасних умовах вимагає глибокого системного вивчення економічних законів, механізмів їх дії та механізмів використання. Держава ж при цьому повинна створювати передумови для їх розвитку, змінюючи умови. В процесі розвитку і функціонування економічних законів відбувається боротьба протилежних сторін, властивостей економічної системи, за якими стоять інтереси, потреби протилежних класів, соціальних верств і прошарків, а також конкурентність інтересів всередині класів, тощо.

З якісно новим етапом розвитку капіталізму на його вищій стадії, коли переважає вивезення капіталу, а міжнародний поділ праці в загальній формі доповнюється одиничною формою (подетальною і коопераційною спеціалізацією) між підприємствами промислово розвинутих країн і слабо розвинутих країн, пов'язаний з розгортанням НТР, яка доповнила промислову кооперацію науково-технічним і виробничим співробітництвом, тобто різноманітними формами діяльності в галузі виробництва, прикладної науки, техніки, торгівлі, технічного обслуговування. Зростає взаємозалежність країн-виробників не тільки в процесі обміну результатами праці, а й в організації спільного виробництва на принципах кооперації, комбінування, взаємодоповнення виробничо-технологічних і ресурсно-збутових процесів. Національні економіки все більше інтегруються у світове господарство, оскільки жодній країні вже не вигідно мати тільки своє виробництво. Ця тенденція розвитку міжнародної економіки спрямована на створення єдиного світового ринку капіталів, товарів і послуг. Відбувається економічне зближення та об'єднання країн у єдиний міжнародний господарський комплекс.

В другій половині ХХ ст., особливо у 70-80-ті роки, характерними процесами і тенденціями стали: перехід промислово розвинутих країн до постіндустріальної моделі енерго- і ресурсозберігаючого виробництва інтенсивного типу з широким використанням досягнень НТР; під впливом НТР відбулося формування соціально орієнтованого ринкового господарства, заснованого на принципово нових характеристиках (інтелектуалізації, дематеріалізації, мініатюризації) матеріально-речових факторів виробництва; ринкова модель господарювання набула універсального характеру; суттєві коливання на світових ринках товарів і послуг породжені перманентними енергетичною, валютною, сировинною та іншими світовими кризами, тощо.

Водночас міжнародна спеціалізація і кооперації виробництва, всесвітній поділ праці породжують інші форми міжнародних економічних відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах. Зростання суспільного характеру виробництва, його інтернаціоналізація в умовах НТР привели до трансформації міжнародних компаній, виникнення ТНК. Їх діяльність базується на внутріфірмовому поділі праці (на випуску окремих вузлів, деталей, здійсненні окремих операцій). Вони спільно беруть участь у виробництві готової продукції ТНК, всебічно сприяють зміцненню і розвитку економічної інтеграції.

В умовах НТР регіоналізація зумовила створення економічних союзів на усіх континентах, зокрема, таких, як: Союз незалежних держав (СНД); ОрганізаціяАзійсько-Тихоокеансько_економічного співробітництва (АТЕС); Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін. На початку ХХІ ст. існує єдиний міжнародний економічний простір ЄС, до якого найдоцільніше інтегруватися й Україні.

Європейський Союз - найбільший торговельний блок світу, який відіграє значну роль у вивозі капіталу і міжнародному кредиті. У сучасних умовах вивіз капіталу має такі характерні тенденції:

по-перше, швидкими темпами збільшуються розміри капіталів, які функціонують на міжнародних ринках і які шукають найприбутковішого застосування;

по-друге, відбувається активізація ТНК, які відкривають за рубежем нові філіали й дочірні підприємства;

по-третє, на перші позиції у світовому списку експортерів капіталу, відтісняючи США, в першій половині 90-х років виходять Японія (53%), Швейцарія та Тайвань. А найкрупнішими позичальниками стають США (27%), Великобританія, Мексика та Саудівська Аравія.

У вигляді приватних і державних позик здійснюється вивіз позичкового капіталу через систему міжнародного кредиту. Існує декілька форм міжнародного кредиту. За строками надання ці кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (до трьох-п'яти років) і довгострокові (понад п'ять років). За формою надання розрізняють товарні і валютні кредити.

Ще однією важливою тенденцією розвитку міжнародного кредиту в сучасних умовах виступає підвищення ролі банківського капіталу, посилення його активності в проведенні міжнародних операцій. Передусім це стосується найбільших транснаціональних банків (ТНБ), капітали яких стрімко зростають, особливо японських, і відіграють значну роль у розвитку світової торгівлі. НТР змінила характер вивозу капіталу, наддала новий імпульс зрушенням у структурі світового експорту: зростає частка продукції обробної промисловості і знижується - добувних галузей. В товарному експорті країн, що розвиваються, зростає частка промислової продукції. Другою характерною тенденцією сучасного розвитку світової торгівлі є постійні зміни у співвідношенні між різними країнами і групами країн на світовому ринку.

Ще однією тенденцією розвитку світової торгівлі є підвищення значення міжнародного регулювання зовнішньоторгових операцій. У після воєнний період міжнародне регулювання світової торгівлі одержало подальший розвиток. З 1 січня 1948 року діяла міжнародна організація Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка з січня 1996 року припинила своє існування і перетворилася в Світову Організацію Торгівлі (СОТ). На щорічних нарадах керівників семи провідних промислово розвинутих країн світу - Великобританії, Німеччини, Італії, Канади, США, Франції та Японії - багато уваги приділяється проблемам зовнішньої торгівлі.

Міжнародне регулювання світової торгівлі розвивається і шляхом створення спеціальних організацій, найбільшою популярністю серед них користується організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). Світова торгівля розвивається водночас з міграцією робочої сили.

Характерною тенденцією розвитку міжнародної міграції робочої сили є дедалі більше втягнення в міграційні потоки громадян з країн Східної Європи. У розвитку світової валютної системи спостерігається така основна тенденція: відбувається поступовий процес перетворення колективних валют типу СДР у головний резервний засіб. Проявлення цієї тенденції на регіональному рівні пов'язано з функціонуванням з 1979 року Європейської валютної системи країн ЄС.

Ще однією закономірною тенденцією є відмова від фіксованих курсів національних валют і перехід до режиму плаваючих курсів, що найбільше відповідає характеру сучасної динамічної світової економіки. [2]

Література

1. Актуальні проблеми економіки №6 ((96)), 2009 стаття М.І. Сайкевич, Л.Є. Лебединець «Вплив міжнародного кредитування на перспективи розвитку економіки України» с. 43-47

2. Економіка і регіон стаття «Тенденції розвитку світового господарства: cтан і перспективи» І.М. Авраменко О.І. Авраменко; М.В. Руденко. №1 (20) - 2009 - ПолтНТУ

3. Міжнародна економіка: конспект лекцій - КНЕУ, Електронний ресурс. - Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/614/48/

4. Міжнародна економіка / За ред. А.А. Румянцева. - К., 2003.

5. Міжнародна економіка: Підручник. За ред. А.П. Румянцева. - К.: Знання, 2006. - 479 с.

6. Науковий журнал ВІСНИК Хмельницького національного університету стаття «Фінансові аспекти енергозбереження: проблеми та шляхи їх вирішення» УДК 338.2 (477) Кулибаба С.В. Іщук Л.І. 2010, №5 -367с

7. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 948 с.

8. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка. - К.: Знання, 2005. - 397 с.

9. Софієнко І.Я. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2005. - 200 с.

10. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть // Філіпенко А.С., Гальчинський А.С. та ін. - К.: Либідь, 2002.

11. Філіпченко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини. - К., 2003.

Размещено на Allbest.ru