Офшорні зони

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття та особливості офшорних зон

1.1. Передумови виникнення офшорів та їх еволюція

1.2. Основні ознаки та характерні риси офшорних зон

1.3. Класифікація офшорних центрів

1.4. Правові режими функціонування офшорних юрисдикцій

2. Характеристика офшорних центрів Тихоокеанського регіону

Висновки

Список використаних джерел



ВСТУП

Найбільш суттєвою рисою сучасного розвитку світової економіки є глобалізація, яка проявляється у зростанні економічної залежності між окремими країнами. Зовнішньою ознакою цього явища стали постійні значні обсяги зустрічних потоків товарів, послуг, капіталів, наукових розробок. У результаті сучасний світ перетворюється у складну ієрархічну систему, що постійно трансформується в напрямку: національне - інтернаціональне - транснаціональне - глобальне, складові елементи якої формують взаємозв'язану світову економіку.

Актуальність теми. У середині XX ст. в міжнародній господарській практиці почалося активне застосування такого фінансового інструменту, як міжнародне податкове планування. Передумовою для його здійснення стало утворення у різних країнах офшорних зон.

Питання загострення податкової конкуренції в Європі є актуальним і в часи сьогодення.

Слід зазначити, що сьогодні вивченням комплексу проблем, пов'язаних зі створенням та діяльністю офшорних зон, займаються вчені багатьох країн. Зокрема, слід особливо відмітити науковий вклад Горбунова О., Грязнова Л., Данько Т., Дмитріаді Д., Зимелева О., Кузнецової Н., Мещерякової О., Окрут З., Островського В., Пеппера Дж., Піляєва Б., Стеченка Д., Тепермана В., Хейнсоо Е., Чінчікєєва В., Шеховцова А. та інших. У працях цих авторів розглядаються переважно загальні проблеми функціонування офшорних компаній, їх правовий статус, використання економічних (фіскальних) пільг, специфіки розташування, практичні схеми вибору найбільш прийнятної офшорної юрисдикції, а також розглядається досвід окремих країн щодо застосування офшорних зон для власного соціально-економічного розвитку. Слід звернути увагу, що в більшості вітчизняних та іноземних наукових працях з цього питання не приділяється достатньої уваги розробленню понятійного апарату, класифікації, узагальненню соціально-економічних, фінансових та інших наслідків впровадження офшорних утворень, хоча і робляться спроби систематизувати типові елементи механізму спеціального режиму офшорних зон.

Метою дослідження є вивчення науково-теоретичних основ формування механізму оптимізації офшорних зон. Виходячи з поставленої мети, завданнями дослідження є:

· визначити теоретичні основи формування та функціонування офшорних зон;

· проаналізувати зарубіжний досвід та виявити основні тенденції розвитку офшорного бізнесу на прикладі країн Тихоокеанського регіону.



1. Поняття та особливості офшорних зон

Існує безліч термінів для визначення місць, в яких здійснюється вигідна - з точки зору представників ділового світу - фінансово-підприємницька діяльність. В германо мовних країнах їх називають податковими оазисами, у франкомовних - податковим раєм, а в англомовних - загальноприйнятим тут терміном для визначення подібних територій виступає таке поняття як “податкова гавань” (tax haven) [1].

Однак останнім часом широкого розповсюдження набуло поняття “прибережний фінансовий центр” (offshore financial center), яке стало синонімом визначенню “податкової гавані”, або “офшорний центр.

Термін “offshore” у прямому перекладі з англійського означає “поза берегом”, “поза островом” і спочатку застосовувався англійськими юристами у відношенні компаній, створених відповідно до законодавства іноземних держав [7].

Офшорна зона -- різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави або суб'єкта федерації (конфедерації), особливістю якої є створення для суб'єктів господарювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної таємниці, лояльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування [4].

Офшорні зони - це держави, або їх окремі території, що пропонують особливі податкові режими (переважно для нерезидентів), а також спрощений порядок реєстрації компаній та ведення звітності [5].

Офшорними зонами називають країни (території), з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певний рівень банківської або комерційної секретності, мінімальну або повну відсутність резервних вимог центрального банку або обмежень по конвертованій валюті [12].

“Offshore zone” - офшорна зона, безподаткова гавань - територія юрисдикція, якої передбачає податкові пільги при створенні офшорної компанії, тобто компанії, яка утворена нерезидентами і здійснює діяльність поза даною територією держави реєстрації [7].

Важливо розуміти, що існує нормативне визначення офшорних зон - індивідуальне для кожної держави, міжнародні списки офшорних зон - з різним значенням для можливості використання офшорної зони в побудові офшорних схем, а також бізнес розуміння офшорних зон - виходить з можливості оптимізувати оподаткування та інші аспекти бізнесу.

Як бачимо всі визначення поняття «офшорна зона» взаємопов'язані між собою і мають багато спільного, але існує ряд особливостей, що вигідно відрізняє їх від інших груп країн з пільговим оподатковуванням, і створює інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів:

1) тут максимально спрощена процедура реєстрації компанії, що утворюється. Не підлягають розголошенню особистості власників фірми. Розкриття їхніх імен може вимагатися лише у випадку початку розслідування по факту здійснення карного злочину (шахрайство, незаконна торгівля зброєю, наркотиками і т.п.). Однак і в цьому випадку е певні гарантії. У деяких офшорних зон можуть випускатися акції на пред'явника зареєстрованої компанії. Це забезпечує анонімність справжніх хазяїнів офшорних компаній.

2) в офшорних зонах немає обмежень на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в яких-небудь банках. Вони мають право робити й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

3) більшість країн «податкового раю» не вважають карним злочином порушення податкового, валютного і митного законодавства. Від фірм, розташованих в офшорних зонах, не потрібно представлення бухгалтерських звітів і податкових декларацій. Єдиною формою звітності є щорічний фінансовий звіт. Зовнішні аудитори діють далеко не у всіх офшорних зон. Рахунки фірм можуть бути перевірені ними тільки за рішенням власників.

4) засновуючи офшорну компанію в одній з численних юрисдикцій, комерційні компанії реалізують своє право платника податків вибрати будь-які припустимі законом методи для зменшення податкових зобов'язань, звільнення від митних тарифів, валютного контролю, експортних і імпортних квот.

5) в офшорній зоні пільговий режим визначається також відсутністю валютних обмежень і зборів для інвесторів, а також низьким рівнем статутного капіталу. Найчастіше він просто декларується, а мінімальний розмір, як правило, не встановлюється.

6) процедура керування фірмою гранично спрощена. Іноді вона умовна - керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника.

1.1 Передумови виникнення офшорів та їх еволюція

В тій чи іншій формі протягом всієї історії людства у різних країн і народів простежуються спроби активізації міжнародної торгівлі, і залучення іноземних капіталів за рахунок створення на частині своїх територій особливі, сприятливі у податковому відношенні умови господарювання. Процес цей розпочався ще в період процвітання фінікійців. Так, коли стародавні Афіни ввели двопроцентний експортний та імпортний податок, грецькі і фінікійські купці робили об'їзд в двадцять миль, щоб уникнути сплати цих зборів. Незабаром невеликі сусідні острови стали притулком для безмитної і безподаткової торгівлі і місцями накопичення для контрабандних товарів, що прямували до Афін без сплати податків. Що ж стосується середньовіччя, то у зв'язку з цим періодом історії згадують італійські міста Ліворно і Трієст, а також югославський Шибеник, а історія інституту довірчої власності трасту сходить до часів хрестових походів [6].

В п'ятнадцятому столітті Фландрія була процвітаючим міжнародним комерційним центром з невеликою кількістю обмежень або податками на місцеві та іноземні товари. В результаті, англійські купці вважали за краще продавати свою шерсть у Фландрії, а не в Англії, де вони мали б сплатити великі податки і мита.

У XVIII столітті зони вільної торгівлі з'явилися в Гібралтарі та Бангкоку. У 30-х рр. ХХ століття почали формуватися офшорні юрисдикції в Люксембурзі, Панамі і на Нідерландських Антильських островах.

США мають історію ухилення від сплати податків ще з вісімнадцятого століття. Для ухилення від імпортного податку, що накладався Англією, американські колоністи переміщали і направляли свою торгівлю через Латинську Америку [6].

В XIX ст. актуальності набуло питання оподаткування британських компаній, ділова активність яких концентрувалася за межами імперії. Уряд передоручив рішення даної проблеми своїм судам. У 1876 р. суд постановив, що зареєстровані в межах британської юрисдикції компанії зобов'язані платити британські податки якщо якась частина їх ділової активності проводиться на території імперії.

У той же час під це правило не підпали компанії, діяльність яких і управління ними здійснюється поза Британії. У 1929 р. був створений відповідний судовий прецедент. Палата лордів, опрацьовуючи випадок зі сплатою податків Egyptian Delta Land and Investment Co. Ltd v. Todd, прийшла до висновку, що оскільки ця компанія вела бізнес в Каїрі (включаючи управління, бухгалтерський облік, перебування там менеджменту і секретаріату), вона є резидентом Єгипту, а не Великобританії, хоча і зареєстрована в Лондоні. Тому вона не повинна платити податки в британську скарбницю. Дані судові рішення мали силу в межах Британської Імперії, і закладені в них принципи були взяті згодом на озброєння багатьма офшорами, створеними в колишніх і нинішніх залежних від цієї країни територіях [6].

Один з елементів офшорного бізнесу - банківська таємниця отримала свій розвиток у Швейцарії, банкіри якої вже за часів Великої французької революції пропонували аристократам гарантію секретності їх вкладів за плату. У кінці XIX століття були придумані анонімні номерні банківські рахунки, і до початку 1920-х років Швейцарія стала улюбленим місцем зберігання фінансових активів у європейському регіоні. У той час вона була єдиною країною в Європі, яка не запровадила валютні обмеження. Крім того, за рішенням Верховного суду Швейцарії швейцарські банки були зобов'язані зберігати банківську таємницю, за винятком лише тих випадків, коли клієнт банку сам не висловить іншу волю [6].

В сучасній економіці найважливішою метою створення офшорних юрисдикцій є залучення фінансового бізнесу. Швейцарія є першою сучасною моделлю юрисдикції фінансової секретності, створеною як притулок для іноземного капіталу і що є центром обміну грошей. У вісімнадцятому столітті Міська Рада Женеви прийняла закон, який вимагав від банкірів вести облік рахунків своїх клієнтів, але забороняв їм відкривати цей перелік кому б то не було без чітко вираженої згоди Міської Ради.

Соціально-політичний переворот а Германії 30-х років минулого століття і введення через швейцарський закон про банківську секретність в 1934р. (переглянутий в 1971 р.) забезпечили Швейцарії місце в світові фінансовій секретності. Мільярди доларів європейського багатства зберігалися в секретності в швейцарських банках під час Другої світової війни [6].

Бум у створенні офшорних центрів почався в 70-х роках минулого століття. Протягом короткого часу виникло близько 70 офшорних центрів: у Південній Америці -- 19, в Європі -- 17, в Азії -- 12, в Океанії -- 7, у Північній Америці -- 5, в Африці -- 4, в Австралії -- 1. Близько 70% всіх офшорних центрів створено в країнах, що розвиваються, решта -- у промислово розвинутих державах.

Масштаби офшорного бізнесу у 80-90-х роках XX ст. зростали стрімкими темпами. За різними оцінками у середині 90-х років до половини всього обсягу світових валютних операцій проходило через офшорні центри. У Панамі з початку 90-х років було зареєстровано близько 120 тис. таких компаній, на острові Мен -- 40 тис, у Гібралтарі -- 25 тис, в Ірландії -- 22 тис, на Багамах -- 21 тис, на островах Гернсі та Джерсі -- по 20 тис, на Кайманових островах -- 18 тис, на Кіпрі -- 13 тис.

Саме фінансова глобалізація викликала до життя явище, яке розпочали називати офшорним «забрудненням» (або «насиченням», в залежності від ставлення до офшорів) світової економіки.

У 1978-1986 рр. в США поступово були відмінені обмеження на виплату відсотків по депозитно-позичковим операціям і введені відсотки за вкладами до запитання. У 1984 р. був скасований 30% податок на доходи за облігаціями, випущеними в США, що належать нерезидентам. З кінця 1981 р. в США також була створена система міжнародних банківських зон з пільговим режимом, де іноземні банки були також звільнені від дотримання діючих в США вимог щодо створення обов'язкових резервів. Після прийняття закону про міжнародні банківські операції в 1978 р. іноземним банкам було надано право відкривати в США так звані корпорації Еджа (для банків США такі корпорації можна було створювати відповідно до Закону Еджа від 1919 р.). Ці корпорації мають право здійснювати пайові вкладення в іноземні банки і фінансові компанії, а також у компанії, що надають послуги з фінансування та банківські послуги. У 1979 р. Рада керуючих ФРС встановила нові правила, що стосуються відкриття закордонних відділень банків - членів ФРС, організації та діяльності корпорації, що створюються відповідно до Закону Еджа, та здійснення капіталовкладень за кордоном з боку банків - членів ФРС, компаній, що мають банки, і корпорацій, створених за Законом Еджа [6].

В 1994 р. відповідно до закону Рігла-Ніла були зняті багато обмежень для територіальної експансії банків. А в 1999 р. був скасований прийнятий ще в період Великої депресії в 1933р. закон Гласа-Стігала, який ввів жорстке регулювання процесів кредитування та відкриття банківських відділень.

У результаті стало швидко рости число зарубіжних філій американських банків, при чому особливо помітно в офшорних зонах. Якщо в 1970 р. тільки 79 американських банків мали відділення, то до 1993 р. таких банків було вже 153. За 1970-1993 рр. . активи всіх відділень американських банків збільшилися з 50,0 млрд. дол.. до 560,5 млрд. дол, тобто в 11 разів, а активи відділень на Багамських і Кайманових островах - з 4,0 млрд. до 140,1 млрд. дол, тобто в 35 разів, що становило 1/4 всіх активів відділень [6].

Схожі за своєю економічною суттю процеси протікали і в Європі, де також було вжито заходів щодо лібералізації фінансових ринків. Більшість членів майбутнього ЄС зняли контроль за транскордонними операціями з капіталом на початку 1980-х років. Значною подією стало підписання у 1986 р. Єдиного європейського акта, який заклав фундамент для утворення спільного внутрішнього ринку, а також визначив принципи переходу до економічного і валютного союзу. У 1990-ті роки основні положення Єдиного європейського акта були повністю впроваджені в національне законодавство країн ЄС.

Глобалізація фінансових ринків перетворила фінансові відносини в самостійний фактор розвитку світової економіки, де офшорний капітал можна розглядати як особливу форму руху фінансового капіталу [6].

1.2 Основні ознаки та характерні риси офшорних зон

Офшорні зони характеризуються ознаками, головними з яких є :

1. Оподаткування. Багато офшорних юрисдикцій стягують податки, проте всі вони або не стягують податок на прибуток взагалі, або стягують його тільки з певних категорій доходу, або стягують податок нижчий, ніж у тій країні, де платники є податковими резидентами. Відсутність податку на прибуток, як правило, є частиною політики залучення іноземного капіталу. У ряді випадків податок на прибуток не вводиться внаслідок бідності значної частини населення. Багато податкових притулків у басейні Карибського моря є невеликими, малорозвиненими країнами з бідним населенням. В цих умовах країна може мати значно більший прибуток при низькому рівні податків і зборів. Важливою особливістю більшості офшорних територій є надання пільгового податкового режиму і виконання вимоги проведення ділових операцій за межами країни, де офіційно зареєстрована офшорна компанія.

2. Фінансова секретність. Певний рівень секретності також є характерним для офшорних юрисдикцій, як і для інших країн. Проте більшість країн не захищає цю інформацію від розслідування правоохоронними органами іноземної держави, особливо коли розслідування здійснюється відповідно до міжнародного договору. Особливістю офшорних юрисдикцій є наявність надмірно жорстких правил захисту банківської і комерційної таємниці. Вони відмовляють у порушенні своїх бар'єрів секретності навіть тоді, коли є серйозне порушення законів іншої країни. З цієї точки зору розрізняють дві категорії офшорних юрисдикцій: країни, які відмовляють у послабленні своєї секретності, не зважаючи на використовування режиму секретності в злочинних цілях; країни, які дозволяють законні розслідування в належних випадках.

3. Валютний контроль. Офшорні юрисдикції мають, як правило, систему подвійного валютного контролю. В її основу поставлена відмінність між резидентами і нерезидентами, а також між національною і іноземною валютами. Загальне правило: резиденти піддаються валютному контролю, а нерезиденти валютному контролю не піддаються. Проте нерезиденти піддаються звичайному контролю відносно місцевої валюти. З компанією, створеною в офшорній юрисдикції, що належить нерезидентам і здійснює свою діяльність зовні юрисдикції, поводяться як з нерезидентом з погляду валютного контролю. Відповідно іноземна особа може сформувати компанію в країні податкового притулку для здійснення бізнесу в інших юрисдикціях. В цьому випадку компанія не піддаватиметься валютному контролю в податковому притулку, оскільки вона не здійснює операції у валюті інших юрисдикцій і не займається бізнесом у даній офшорній юрисдикції.

4. Комунікації. Більшість офшорних юрисдикцій мають надійні засоби зв'язку -- добрі телефонні, кабельні та телексні послуги зв'язку для з'єднання їх з іншими країнами.

5. Легкість доступу до зарубіжної банківської системи. Використовування офшорних юридичних осіб дає можливість розміщувати капітал у твердій валюті в надійних банках стабільної країни. Великі секретарські компанії з визнаною міжнародною репутацією мають усталені зв'язки і можливість відкривати для своїх клієнтів рахунки в першокласних зарубіжних банках. Офшорній фірмі може бути відкритий валютний банківський рахунок у зарубіжному банку. Такий рахунок може використовуватися для безготівкових розрахунків, здійснення інших операцій (перекази, акредитиви, банківські гарантії) або для акумуляції неформальних фундацій коштів як "скарбничка" грошей [4].

До основних рис офшорних зон слід віднести:

· політичну та економічну стабільність в країні;

· гарантію суворої фінансової та банківської таємниці;

· відсутність валютних обмежень;

· сучасні засоби зв'язку та добре облаштовану мережу комунікацій;

· задоволення індивідуальних потреб інвесторів [2].

1.3 Класифікація офшорних центрів

Для того, щоб зробити правильний вибір офшорної зони, необхідно хоча б в загальних рисах передбачити, чим відрізняються офшорні центри один від одного.

Існує багато характеристик: географічне положення, політична стабільність, авторитет на міжнародному ринку, наявність в країні професійних кадрів, добрих комунікацій та банків, інколи і змога відвідування цієї країни, перспективність для здійснення будь -- яких проектів, які можуть виникнути надалі та ін. Класифікація офшорних юрисдикцій за різними критеріями допомагає провести оцінку кожної з них окремо та прийняти рішення з будівництва офшорних схем і реєстрацій відповідних компаній [1].

Найбільш важливою є класифікація за:

· принципом оподаткування:

· офшорні юрисдикції з фіксованою платою за звільнення від оподаткування (Багамські острови, Бермуди, Беліз, Британські, Віргінські острови, Терке і Кайкос, Гернсі, Джерсі, Панама, о. Мен, Ірландія, Гібралтар, Люксембург, штат Делавар (США), тощо);

· офшорні зони з проміжним оподаткуванням, де поряд з фіксованим збором встановлені процентні відрахування від прибутку та обороту (Швейцарія, кантон Женева), Малайзія (острів Лабуан), о. Мальта);

· офшорні юрисдикції, де розміри податкових відрахувань прямо пропорційно пов'язані з розміром прибутку (Кіпр і Барбадос);

· політико - економічними критеріями:

Велике значення при виборі офшорної юрисдикції має політичний та економічний стан. Для їх оцінки необхідно врахувати:

· стабільність політичного режиму;

· послідовність економічної політики;

· політичні взаємовідносини офшорної юрисдикції з країною, в якій передбачається отримання прибутку;

· юридична самостійність офшорної зони.

· територіальними ознаками:

· країни Карибського басейну (Багами, Антигуа і Барбадос, Бермуди, Британські Віргінські острови, острови Терке і Кайкос, Панама);

· острови Північної Європи (Острови Мен, Гернсі та Джерсі, а також Ірландія);

· країни Середземномор'я (країни Середземномор'я: Кіпр, Гібралтар і Мальта);

· престижні європейські офшорні зони (кантони Женева та Цуг в Швейцарії, Ліхтенштейн і Люксембург);

· країни Південно - Східної Азії (країни Південно-Східної Азії: Гонконг, Сінгапур, о. Лабуан в Малайзії).

1.4 Правові режими функціонування офшорних юрисдикцій

Розвиток кожної з офшорних юрисдикції має свою історію, що зумовлює багато особливостей законодавства кожної конкретної території. Крім того, конкуренція в сфері офшорного бізнесу, а також інші зовнішні і внутрішні фактори постійно викликають нові законодавчі новації. Головними законодавчими актами, що визначають особливості тієї чи іншої класичної офшорної юрисдикції, як правило, є закони про компанії [6].

Важливу роль відіграє також банківське, страхове та трастове законодавство, яке забезпечує можливість надання повного комплексу офшорних послуг. офшорний правовий податковий тихоокеанський

У деяких юрисдикціях немає спеціального податкового законодавства, яке прийнято в класичних офшорах. Однак у силу особливостей сформованого податкового та корпоративного законодавства вони можуть бути віднесені до офшорних юрисдикції. При цьому більш сприятливими умовами для бізнесу можуть відрізнятися окремі територіальні утворення всередині цих країн [6].

При створенні офшорних компаній, що мають спеціальний податковий статус, використовуються всі діючі на сьогодні організаційно-правові форми. Найпоширенішими з них є компанії (корпорації) і акціонерні товариства. Останнім часом зріс інтерес до використання трастів, а також різних фондів.

Досить популярна і така організаційно-правова форма офшорної діяльності, як партнерство чи товариство, діяльність яких для отримання офшорного статусу повинна вестися за межами материнської юрисдикції. Ці форми організації бізнесу характеризуються великою гнучкістю та функціональністю, вони викликають більше довіри з боку влади та ділових партнерів, ніж анонімні компанії. Офшорні партнерства використовуються при здійсненні фінансово-інвестиційної діяльності, захисту активів, трастових операціях, організації та ведення спільного бізнесу лікарів, юристів, консультантів і т.д.

Усе більше застосування отримують змішані форми офшорного бізнесу. Серед них - компанії з обмеженою відповідальністю (LLC), які поєднують в собі переваги як акціонерних товариств, так і партнерств, оскільки припускають обмежену відповідальність для учасників і простоту реєстрації, а також властивий партнерству принцип оподаткування, згідно з яким доходи LLC обкладаються податком тільки один раз - як доходи її засновників. Крім того, на власників LLC не накладається ніяких обмежень [6]. У багатьох офшорних юрисдикціях (БВО, Багамах, Барбадосі, Белізі, Джерсі, Маврикії, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадини та інших) набули поширення так звані компанії міжнародного бізнесу - IBC (існують різні їх різновиди). Вони відрізняються від звичайних офшорних компаній невисокою вартістю, швидкою реєстрацією, гнучкістю управління. Зазвичай IBC не може бути акціонерною компанією відкритого типу, а також займатися ліцензованим видами діяльності (банківської, страховий). Ці компанії не платять ніяких місцевих податків, їм заборонено вести будь-яку підприємницьку діяльність з особами, які постійно проживають у країні реєстрації. Однак під тиском міжнародного співтовариства ряд юрисдикцій скасували реєстрацію нових IBC або даний режим взагалі, замінивши їх іншими юридичними формами. Незважаючи у цілому на пільговий, а іноді і символічний характер оподаткування, окремі офшорні юрисдикції досить істотно різняться за наданням податкових пільг. Це стосується як конкретних видів компаній і напрямків бізнесу, так і прибуткового податку для фізичних осіб .

Офшорне законодавство не залишається незмінним. Сильний вплив на нього в останні роки склали вимоги, які пред'являються міжнародним співтовариством та національною владою офшорних країн. Саме ці фактори сприяли прийняттю нових норм, які забезпечують збереження положення офшорних юрисдикції в глобальній фінансовій системі [6].



2. Характеристика офшорних центрів Тихоокеанського регіону

До офшорних зон Тихоокеанського регіону належать:

· Гонконг;

· Самоа;

· Маршалові острови;

· Сінгапур;

· Острови Кука;

· Лабуан;

· Ніус;

· Науру;

· Вануату.

Найголовнішими серед є: Гонконг, Самоа, Маршалові острови та Сінгапур. Дамо характеристику кожному з них.

Гонконг - адміністративна одиниця Китаю, розташована на південному сході країни. Гонконг успадкував від Великобританії англосаксонську систему права. Уряд Китаю гарантував, що до 2047 року політична й податкова система Гонконгу залишиться незмінною. Зараз Гонконг міжнародний фінансовий центр і податковий оазис, який приваблює бізнес з усього світу [11].

Відкрити фірму в Гонконгу, при грамотній юридичній підтримці, може практично кожен бажаючий.

Переваги реєстрації компаній в Гонконзі. Перш за все Гонконг по праву вважається фінансовим центром Азії. При цьому Гонконг не значиться в списках ОЕСР, ФАТФ, національних списках офшорних зон, так як податкове законодавство Гонконгу відповідає високим вимогам Організації економічного співробітництва і розвитку. Зареєструвати компанію в Гонконзі означає отримати ряд переваг: можливе звільнення від корпоративного податку, відсутність ПДВ [11].

Законодавство. Фінансове законодавство регулюється декількома основними законами: Companies Ordinance 1933 року - Указ про компанії; Inland Revenue Ordinance 1947 року - Указ про оподаткування; Business Registration Ordinance 1959 року - Указ про реєстрацію підприємницької діяльності; Stamp Duty Ordinance 1981 року - Указ про гербовий збір.

Типи офшорних компаній Гонконгу. На території Гонконгу існує п'ять основних видів компаній: Private company limited by shares, Public company limited by shares, Представництво, Limited partnership, Hong kong trusts.

Вимоги до компаній відкритим в Гонконзі. Назва компанії можна підібрати китайською або англійською мовами. Юридична адреса має бути зареєстрований на території Гонконгу. У компанії повинен бути один директор, причому необов'язково резидент. Юридична особа так само може виступати директором. Секретар повинен бути зареєстрований у Гонконгу. Дозволено використання номінальних директорів і акціонерів. Реєстр компанії відкритий і може бути затребуваний в будь-який час. Всі випущені акції повинні бути іменні, акції на пред'явника заборонені. Для компанії відкритої в Гонконзі звичайний статутний капітал складає 1тис гонконгських доларів. Таким чином первісна вартість 1000 акцій - 1 долар. Оплачувати статутний капітал немає необхідності [11].

Оподаткування Гонконгу. Абсолютно всі операції вироблені за територією Гонконгу не обкладаються податками. У деяких ситуаціях вимагає сплати податок у джерела на пасивні доходи, але він буде не більше 1,6% (залежить від конкретної ситуації). Звичайна податкова ставка на зарплату - 15%, але бувають випадки коли вона може бути диференційована. Всі доходи отримані всередині країни оподатковуються у розмірі 16,5%. На офшори Гонконгу можуть бути встановлені додаткові податки при операціях усередині країни. Наприклад при передачі прав на нерухомість збір становить 2,75%, а при передачі прав на цінні папери - 0,3%. Недоліком цієї офшорної зони можна назвати те, що подвійне оподаткування відсутнє при роботі тільки з Бельгією, Китаєм, Люксембургом і Таїландом [11].

Щорічна звітність. Всі компанії зареєстровані в Гонконзі повинні подавати щорічну звітність про свою діяльність в контролюючі державні органи. Annual Return - звіт має містити відомості про юридичну адресу, партнерах і керуючих компанії. Financial Accounts - повинен містити відомості про фінансові операції компанії. Dormant Accounts - так званий сплячий звіт, подається у випадку якщо компанія не вела активної діяльності.

Самоа - класична офшорна юрисдикція в Тихоокеанському регіоні. Країна отримала визнання міжнародного бізнесу. Практично після реєстрації офшорної компанії немає істотних обмежень в її діяльності. Офшорна компанія може бути зареєстрована для будь-яких законних цілей, крім трастової діяльності. Вона не може займатися страховою або банківською діяльністю без отримання ліцензії згідно з Законом про офшорну банківську діяльність 1987 або Закону про Міжнародне Страхування 1988 року. Офшорна компанія не може займатися бізнесом на території Самоа. Банківська і страхова діяльність зажадає отримання ліцензії та внесення до бюджету офшору незначних сум у вигляді мита. Однак ці фінансові витрати багаторазово повертаються свободою діяльності і відсутністю контролю [9].

Офшорні компанії не підлягають оподаткуванню і не вимагають здачі щорічної звітності. У країні підтримується висока конфіденційність - закритий регістр акціонерів і директорів. Інформація може бути розголошена тільки за рішенням суду. В Самоа в даний час існує більше десяти тисяч офшорних компаній, що характеризує її як швидко зростаючий офшорний центр в південній частині Тихого океану [9].

Ліцензування всіх осіб, які займаються страховою справою, регламентує Закон про міжнародні страхові компанії від 1988 року. Він же передбачає діяльність в області страхування тільки за наявності відповідної ліцензії. Узаконено чотири класи ліцензій на ведення страхової діяльності. В залежності від класу ліцензії змінюється і розмір щорічної урядової мита. Офшорної компанії ліцензії видаються тільки за дозволом Губернатора Самоа [9].

Офшорним банкам для можливості нормального функціонування в межах офшорної зони Самоа необхідно отримати також спеціальну банківську ліцензію. Видача банківської ліцензії здійснюється безпосередньо Міністерством фінансів Самоа. У ліцензії зазначено на ряд обмежень, пов'язаних із забороною операцій у національній валюті.

Закон про офшорну банківську діяльність від 1987 року передбачає три класи банківських ліцензій, отримання яких потребує щорічної сплати урядової мита. Банки офшорного типу звільняються від усіх видів обкладення податками, гербових зборів на доходи від заняття офшорної діяльністю. Також скасовано будь-який вид валютних обмежень [9].

Основними перевагами реєстрації офшорної компанії в Самоа є:

· порівняно недорога офшорна юрисдикція з гарною репутацією;

· високий рівень конфіденційності гарантується чинним законодавством;

· акціонерний складу офшорної компанії є власною таємницею і не може бути розголошено без участі директорського складу;

· можливість використання акцій на пред'явника;

· політична та соціальна стабільність в офшорній зоні;

· неконфліктні відносини з міжнародними економічними та фінансовими організаціями, що залучає в цей регіон багатьох іноземних інвесторів;

· законодавство Самоа будується на гнучкій основі і дозволяє співпрацювати з іншими юрисдикціями [9].

Маршаллові острови. Офшорні компанії на Маршаллових островах мають певні переваги:

· недорога юрисдикція зі статусом, звільненої від податків компанії;

· не стягується податки на прибуток, дивіденди або кошти, одержувані шляхом розподілу поза межами острова;

· відсутня вимога про надання щорічної фінансового звіту;

· не вимагається надання щорічних або інших звітів від акціонерів або директорів для публічного ознайомлення. Так, наприклад, не потрібно надавати інформацію про зміну акціонерів або керівників компанії;

· акції можуть бути зареєстрованими на пред'явника;

· директора можуть бути чергуються або можуть призначатися представники директорів без повідомлення влади острова;

· записи компанії і її головний офіс можуть перебувати поза межами острова [8].

Законодавство. Акт про бізнес-корпорації 1990.

Структура компанії. Засновниками можуть виступати громадяни будь-яких країн світу. У складі компанії повинні бути як мінімум один акціонер і один директор, який може бути громадянином будь-якої країни світу.

Вид реєстрованих підприємств - Non Resident Corporation.

Оподаткування. Компанія на Маршаллових островах повністю звільнена від податків. Гарантія звільнення від податків на двадцять років

Вимоги до компанії:

· наявність як мінімум одного акціонера, який може бути фізичною або юридичною особою;

· інформація про реальних власників компанії і акціонерів не публікуються;

· відсутня вимога про величину мінімального акціонерного капіталу, загальноприйнятий капітал становить 500 акцій без номінальної;

· статутний капітал може бути виражений в будь-якій валюті;

· мінімальний випущений акціонерний капітал може становити або одну акцію без номінальної вартості, або одну акцію з номінальною вартістю;

· офшорна компанія може випускати іменні акції, акції на пред'явника, привілейовані акції, які можуть бути пред'явлені до погашення, з номінальною і без номінальної вартості і акції як з правом голосу, так і без права голосу;

· повинен бути, як мінімум, один директор, як директорів, дозволяється мати юридичних осіб, імена директорів не публікуються;

· всі компанії-нерезиденти на Маршаллових островах, у відповідності з місцевим законодавством, звільняються від усіх видів оподаткування на Маршаллових островах, нульова ставка оподаткування застосовується до всіх видів доходів, прибутку, дивідендів, роялті і т.п. [8].

Сінгапур є центром комерційної та інвестиційної активності Азії. На території Сінгапуру діють дуже суворі закони про конфіденційність, а також надається можливість використання номінального сервісу. Також однією із переваг є повне звільнення від податків для компаній ведуть свою діяльність за територією Сінгапуру. У Сінгапурі відсутній валютний контроль і не існує ніяких обмежень на рух капіталів з і на територію республіки Сінгапур, а також присутня активна підтримка офшорного бізнесу з боку держави [10].

Законодавство. Діяльність офшору в Сінгапурі регулює Указ про компанії.

Стандартний статутний капітал компанії офшору в Сінгапурі 1000 сінгапурських доларів, розділених на 1000 акцій номінальною вартістю 1 долар. Щодо акцій, то акції на пред'явника - не дозволені, а тип акцій повинен бути з номіналом. На території Сінгапуру діють дуже суворі закони про конфіденційність.

Оподаткування. У Сінгапурі діє територіальна податкова система, яка оподатковує дохід сінгапурської компанії, що має джерело в Сінгапурі або доходи з іноземного джерела, отримані у Сінгапурі. Дохід не буде обкладатися податком на прибуток, якщо дохід із іноземного джерела не буде переведений в сінгапурський банк. Для того, щоб компанія вважалася нерезидентною, а отже була звільнена від податків, Рада Директорів компанії повинна включати в себе як мінімум двох нерезидентів Сінгапуру [10].

Щорічна звітність. Компанія повинна призначити аудитора і здавати щорічну бухгалтерську звітність. При цьому, компанії, що мають оборот менше, ніж 50 млн. сінгапурських доларів в рік, можуть отримати звільнення від вимоги обов'язкового аудиту звітності.



Висновок

Офшорні зони є специфічним інструментом стимулювання інвестиційної діяльності і збільшення надходжень до бюджетів депресивних територій, економічний ефект якого ґрунтується на явищі зростання державних доходів завдяки розширенню податкової бази (використанню її особливого виду доходів, отриманих лише від здійснення зовнішньоекономічної діяльності) та мінімізації величини податкового навантаження.

Доходи від офшорного бізнесу складають до половини обсягу державних бюджетів. Дослідження наочно засвідчило, що офшорне підприємництво є ефективним засобом підвищення прибутковості міжнародних господарських операцій, оскільки дозволяє економити значні суми на сплаті податків. Саме це, а також майже повна відсутність в офшорних зонах державного контролю за діяльністю підприємств із офшорним статусом обумовили їх поширення у бізнесовій практиці підприємців усіх країн світу.

Простота систем регулювання підприємницької діяльності у безподаткових територіях обумовлює незначну вартість і високу ефективність схем податкового планування з використанням офшорних компаній.

Дослідження офшорних зон - це актуальне питання сьогодення. Проаналізувавши досвід країн Тихоокеанського регіону, бачимо, що в кожній з них є свої механізми та вимоги щодо створення офшорних компаній.



Список використаних джерел

1. Визначення поняття офшорів та їх характеристика - [Електронний ресурс]

2. Козак Ю.Г. Міжнародна економіка: Навч. посібник. Видання 2-ге перероб. та доп. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 1118 с.

3. І.М. Кобушко, Я.В. Говорун, С.О. Панченко. Офшорні зони як засіб зростання інвестиційного потенціалу - [Електронний ресурс]

4. Офшорна зона - [Електронний ресурс]

5. Офшорні зони - [Електронний ресурс]

6. Офшорні зони та їх роль в економіці держави - [Електронний ресурс]

7. Офшори і все про них - [Електронний ресурс]

8. Офшорна зона Маршаллові острови - [Електронний ресурс]

9. Офшор Самоа: умови реєстрації офшорної компанії, оподаткування, особливості бізнесу - [Електронний ресурс]

10. Офшор Сінгапур - [Електронний ресурс]

11. Офшорний центр Гонконг - [Електронний ресурс]

12. Світовий досвід офшорного бізнесу - [Електронний ресурс]

Размещено на Allbest.ru