Динаміка процесів європеїзації у сфері економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИНАМІКА ПРОЦЕСІВ ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ: РІК ПЕРШИЙ

Геєць В.М.

1. Попередні зауваження

Успішність імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС не може бути вимірюваною однозначно, оскільки на заваді можуть стати й політичні, й економічні, й соціальні процеси загалом у ЄС та в Україні зокрема. У кожному з них важливими компонентами для України є надання всілякої підтримки з боку і ЄС загалом, і його окремих країн, оскільки набуття європейського досвіду діяльності у сферах політики та економіки, а також соціалізація в нових умовах співпраці з країнами ЄС -- процес довготривалий, і чим швидше він стане успішним, тим меншим буде ступінь євроскептициз- му, хоча вже й на сьогодні більшість українців підтримали б вступ України до ЄС. Разом з тим питання про вступ поки що не стоїть на порядку денному, адже у відповідній Угоді для України відсутні будь-які посилання на перспективу її членства в ЄС, хоча свого часу, зокрема у відповідних угодах для центральноєвропейських країн, такі перспективи було окреслено. Водночас для України відповідно до взятих нею зобов'язань подібна Угода передбачає необхідність здійснення широкого спектра реформ, структура яких може бути до певної міри розділена таким чином: одна третина -- реформи у сфері політики, а дві третини -- реформи у сфері економіки в широкому її розумінні. Такий розподіл не є випадковим, оскільки українська економіка має досить низький рівень конкурентоспроможності, особливо у видах діяльності, які свого часу збагатили і продовжують збагачувати чимало успішних на сьогодні країн. Ідеться насамперед про обробну промисловість України, продукція якої малоконкурентна на ринках країн ЄС, а від перспектив розвитку виробництва цієї галузі залежатиме успішність економічного розвитку України загалом. Зрештою, подолання асиметричності в торгівлі з країнами ЄС і буде важливим поряд з іншими кроком для досягнення повноцінного членства в ЄС.

Нині, за оцінками очікувань українців, вважається, що поміж багатьох можливих варіантівпросування процесів імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС найбільш успішним буде той, який передбачає ще більший тиск ЄС на українську владу (30,12 % відповідей респондентів за опитуванням 2015 р.1). З огляду на зазначене, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, наскільки адекватними згідно з наявними завданнями є настрої населення та бізнесу у сфері економіки. З метою вивчення стану та динаміки соціально-економічного самопочуття й економічної поведінки населення та бізнесу Інститутом економіки та прогнозування НАН України разом з Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка були проведені дослідження, адже саме від активності населення й бізнесу та їх адекватної реакції на необхідні реформи залежатиме успішність процесів європеїзації в Україні й у сфері економіки, і в державному будівництві та політиці, що його реалізує.

2. Патерналізм і пасивність українського суспільства

Курс реформ, проголошений в Україні за підсумками постреволюційних виборів 2014 р., передбачає, крім іншого, цілеспрямовану й ефективно організовану діяльність держави в напрямі забезпечення політичних та економічних свобод на засадах самореалізаціїй самовідповідальності діяльності населення в умовах подальшої розбудови ринкової економіки, функціонування якої забезпечуватиметься передусім вільною торгівлею. Вважається, що це дозволить згідно з цією ідеологемою досягти в підсумку підвищення рівня добробуту народу, заради чого й мають здійснюватися всі реформи. Не вдаючись до деталей теоретичної та практичної цінності такого характеру економічної доктрини, основою якої є організована діяльність, що забезпечує вільну торгівлю й ринкову економіку (предмет окремого дослідження), вважаємо за необхідне зауважити, що сучасні погляди стосовно результативності вільної торгівлі щодо її впливу на розвиток економіки окремої країни відрізняються від домінуючої посткейнсіанської мейнстрімової гілки економічної науки. Зокрема, Е. С. Райнерт вважає, що «сьогодні незміцнілу промисловість країн третього світу душить та сама вільна торгівля, від якої Норвегія захищалася ціле сторіччя. Той факт, що Норвегії необхідна вільна торгівля сьогодні, не означає, що вона була їй необхідна 150 років тому, і також не означає, що вона необхідна бідним країнам у наші дні <...> вільна торгівля вигідна обом сторонам тільки у випадку, якщо вони перебувають на одній стадії розвитку»3. При цьому з-поміж основоположних чинників, які визначали економічний прогрес у суспільствах, провідна роль відведена їх технологічній креативності. Адже завдяки останній, зокрема, західна цивілізація досягла значно комфортнішого життя широких мас населення (першоосновою формування багатства є саме технологічні досягнення). І країни, одні з найбідніших у світі ще декілька століть тому, досягли найвищого на сьогодні рівня життя. Як уже зазначалося, основою такого збагачення є насамперед технологічна креативність, доповнена інноваціями у сферах інституційної справи, права власності, мотивації державного управління і (на чому зараз часто наголошується) в розвитку саме вільної торгівлі. Однак політика вільної торгівлі, яка вважається одним із наріжних каменів4 у досягненні креативності західного суспільства та його успішності протягом останніх 200 років, має враховувати, що «технічні зміни (які й забезпечують довготривалу успішність в розвитку. -- Авт.) відомі своєю вразливістю до провалів ринку (наявність останніх визнається і прибічниками, і противниками вільного ринку. -- Авт.), тобто вільна ринкова система сама по собі навряд чи забезпечить бажаний рівень інновацій <...>, що стосується нової техніки, суспільство вимушено доповнює звичайні ринкові механізми іншими інститутами <...> Політика важлива ще й через те, що правлячі еліти -- <...> визначають ієрархію пріоритетів <...> Корупція та продажність призводять до зниження ефективності суспільних благ, що надаються владами <...>, і відволікають енергію й талант від досягнення більш продуктивних цілей», передусім щодо надбання інновацій та успішності в забезпеченні амбітних цілей розвитку. Основоположною основою саме практичної економічної політики, що виправдала себе впродовж багатьох століть, на думку Е. Райнерта, є теоретичні положення т.зв. другого канону, основою яких, зокрема, є економічна політика Тюдорів, розпочата в Англії ще в 1485 р., а також наукові праці Д. Ботерля (1588 р.), А. Серра (1613 р.), Ф. Ліста (1841 р.), М. і Г. Керрі (XIX ст.), Й. Шумпетера та багатьох інших. Завдяки їм, зокрема, реалізувалася промислова політика США, а також політика, зі здійсненням якої почалося піднесення економіки Японії та азійських «тигрів» (1945 р. і надалі). На тлі таких зауважень у межах проголошеного в Україні курсу реформ важливо оцінити те, наскільки адекватним є наявний тип економічного мислення населення відповідно до вже обраного напряму реформ згідно із задекларованими змінами в діяльності держави щодо її економічної політики та відповідної поведінки населення й бізнесу.

Важливими в такому сенсі є погляди населення щодо політичного режиму, оскільки кожний із них має різний ступінь відповідальності за підвищення рівня добробуту населення. У крайніх ідеологемах щодо цього, з одного боку, потрібна «невидима рука ринку» з державою -- «нічним охоронцем», а з іншого -- централізоване планування та соціальна відповідальність держави. Це, зрештою, означає, що «комунізм і лібералізм -- це якщо не рідні, то двоюрідні брати, два абстрактних теоретичних вчення, що витають над тривіальними фактами реального світу. В обох теоріях не вистачає того, що ми називаємо капіталом людського духу й волі (нім. Teilst -- and Willens -- Kapital), - нових знань, інновацій, підприємництва, лідерства та організаційних здібностей».

Наведене зобов'язує сучасного дослідника зосередити свої зусилля саме на тому, чого не вистачає в зазначених абстрактних теоріях, що робить їх невідповідними вимогам часу,а саме на питаннях стосовно настроїв, які панують поміж населення, та поведінки суб'єктів економічної діяльності. Саме цьому, власне, і присвячено статтю, що була підготовлена спочатку як тези для доповіді на круглому столі, проведеному в Інституті стратегічних досліджень з теми «Імплементація Угоди про асоціацію України з ЄС: рік перший».

З огляду на те, що авторитарний режим політичного правління досить часто характеризується більшим ступенем патерналізму та водночас меншою участю громадянського суспільства у вирішенні питань соціально-політичного характеру, вартими уваги є відповідні респондентські оцінки населення України. Так, третина опитаних у листопаді 2015 р. в Україні (32,6 %) вважають, що авторитарне правління може мати перевагу над демократією (вказує на вияви патерналізму для цієї частини суспільства), а кожний четвертий опитаний (23,9 %) зазначив, що політичний режим у державі не має для нього значення (вказує на вияви політичного абсентеїзму та пасивності частки респондентів). При цьому варто зазначити, що кількість прихильників авторитаризму збільшилася в період із серпня (28,8 %) по листопад (32,6 %) 2015 р. (табл. 1).

Таблиця 1 Розподіл відповідей респондентів на запитання анкети «З яким із наступних тверджень Ви найбільше погоджуєтеся ?», %

Таблиця Вплив на окремі галузі економіки й товарні ринки Угоди про асоціацію між Україною та ЄС

З огляду на зазначене, на сьогодні можна стверджувати, що у сфері технічного регулювання в Україні спостерігаються зрушення лише в горизонтальному напрямі (рамкові технічні регламенти й інституційне забезпечення), де ініціатива належить державі, зокрема за рахунок надання фінансової технічної допомоги від ЄС. Водночас у вертикальному (галузевому) напрямі ініціатива має йти від підприємців, хоча вони віддають перевагу збільшенню обсягів експорту в треті країни (замість вкладення коштів у розроблення технічних регламентів та інвестицій у якість), оскільки там потенціал торгівлі для наявних виробничих потужностей України досить значний. Реалізувати потенціал у розвитку торгівлі з країнами ЄС можна в межах розширення кооперації між українськими та європейськими асоціаціями товаровиробників, а не між компаніями, які часто є конкурентами.

Вихід на ринки ЄС можливий для компаній з іноземним (європейським) капіталом, проте через воєнний конфлікт, нестабільність гривні та інші чинники європейські інвестиції мають тенденцію до скорочення.

Причинами повільних змін у сфері технічного регулювання, що гальмують нарощення експорту в країни ЄС з України, є такі:

• недостатня поінформованість окремих товаровиробників і галузевих асоціацій про правила та процедури системи технічного регулювання ЄС, відсутність постійного діалогу зацікавлених інституцій з української сторони з відповідними європейськими та міжнародними інституціями;

• відсутність гармонізованих стандартів України у базових експортних групах промислової продукції (енергомашинобудування, залізничний транспорт, хімічна промисловість, будівельна промисловість, легка промисловість), які містять також європейські вимоги до екодизайну;

• відсутність стимулів до застосування принципів добровільності в розробленні й дотриманні вимог національних технічних регламентів на противагу обов'язковому виконанню застарілих стандартів і специфікацій;

• недосконале організаційне й інституційне забезпечення в Україні процесу гармонізації стандартів і технічних регламентів, що зумовлює повільні темпи гармонізації.

Отже, необхідно зважати на те, що адаптація стандартів України здійснюватиметься згідно з вимогами зони вільної торгівлі з ЄС і є процесом затратним і довготривалим. Ми часто недооцінюємо цю проблему та важливість її вирішення, хоча чимало іноземних аналітичних центрів, які досліджують перспективи розвитку України відповідно до завдань імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, вказують на необхідність активізації відповідної діяльності в Україні. Зрозуміло, що для цього потрібно розробити власну стратегію модернізації, про характерні особливості якої для України йдеться в заключній частині статті.

Заключна частина

В Інституті економіки та прогнозування НАН України у 2015 р., крім уже зазначених досліджень з питань економічних орієнтацій малого, середнього та великого бізнесу, паралельно було проведено дослідження, в яких з'ясовувалися також неекономічні пріоритети модернізації в Україні з урахуванням інтеграційного досвіду країн Центрально-Східної Європи.

На основі цих досліджень було підготовлено доповідь, у якій розкрито соціальні, культурні, інституційні й інші неекономічні аспекти, що сприяли модернізації в країнах ЦСЄ у контексті євроінтеграції. Досліджувалися складники, що згідно з наведеною в підрозділі І цитатою Е. Райнерта впливають на капітал людського духу та волі, завдяки яким вдається відійти в абстрактних теоретичних вченнях від тривіальності й забезпечити практичну цінність рекомендацій. Поміж досить широкого спектра розглянутих проблемних питань, які дозволили обґрунтувати способи використання соціального капіталу для забезпечення в Україні перетворень модернізаційного характеру11, на особливу увагу заслуговує висновок про те, що в умовах низького рівня інституцій- ної довіри, який має місце в Україні, громадська участь поки що не є тим ресурсом, що може повною мірою забезпечити полегшення сприйняття реформ і формування простору довіри. Водночас «добробут країни, а також її загальна здатність на тлі інших країн визначається однією універсальною культурною характеристикою з властивим її суспільству рівнем довіри» Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию / Ф. Фукуяма; пер. с англ. - М.: ООО «Издательство ACT»: ЗАО НПП «Ермак», 2004. - С. 20, 21.. Це означає, що довіра корелює з розвитком, який має місце в країніГеецъ В. М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії і розвитку / В. М. Геєць. - К.: Інститут економіки та прогноз. НАНУ, 2009. - С. 345-373.. У разі, якщо рівень довіри не підвищувався, про що свідчили соціологічні опитування в Україні, то ще 2009 р. було зрозуміло, що «протестний рух проти влади минулих років не розкрив глибинні мотиви протестної частини населення, а вони існують, тому ігнорувати їх вельми небезпечно. Тут багато в чому успіх залежатиме від ефективності, з одного боку, інституційного забезпечення функціонування держави, а з іншого -- інституційної складової трансформаційних змін у цілому, які виявилися неефективними на початковій стадії реформ, що й спричинило формування життя за ознакою «обране для обраних». Отже, ще у 2008--2009 рр., аналізуючи стан інституційної довіри, ми попереджали про накопичений потенціал протестних настроїв населення проти життя за ознакою «обране для обраних», що призвело до революційних подій кінця 2013 -- початку 2014 рр. Адже інституційні можливості держави того часу виявилися вкрай неефективними в боротьбі З охарактеризованими ознаками життя «обраних», що й зумовило низький рівень інсти- туційних ознак довіри в Україні.

У нинішніх післяреволюційних умовах в Інституті економіки та прогнозування НАН України під керівництвом кандидата соціологічних наук О. Балакірєвої проведено дослідження неекономічних пріоритетів модернізації України з урахуванням європейського досвіду. Результати свідчать про те, що в Україні «розбудова довіри «згори» - через адміністративне забезпечення прозорості, підзвітності та ефективності державних інститутів - сьогодні є оптимальною короткостроковою стратегією для формування соціального капіталу. Безперечно, події останнього року свідчать про значне збільшення волонтерства та готовності до громадського контролю, проте механізми реалізації такої участі на державному та регіональному рівні й досі залишаються слабкими»15.

У такому разі успіх багато в чому залежатиме від рівня компетентності й відповідальності державних службовців, що за результатами виконаного дослідження викликає поки що досить значне занепокоєння, оскільки в Україні має місце «вельми низький рівень сформованості у державних службовців усіх семи функцій публічного адміністрування, загальна продуктивність яких не виходить за діапазон 12,6-18,7 %»16. За таких умов ефективна бюрократія в Україні якнайшвидше має формуватися в тріаді моральності, професіоналізму та громадянської відповідальності за обов'язкового й постійного піклування про підвищення ролі громадянських організацій і забезпечення змін в Україні в діяльності інститутів соціалізації, передусім відповідно до європейського досвіду. Своєю чергою, такі дії потребуватимуть підтримки насамперед від Європейського Союзу, де нагромаджено значний досвід їх діяльності. В іншому разі вкотре матиме місце слабка інституційна спроможність держави, а соціальний капітал замість мотивації своєї участі в процесах модернізації України шукатиме можливості свого використання в інших країнах, про що вже йшлося.

Насамкінець зауважимо, що проведені в Інституті економіки та прогнозування НАН України дослідження базових культурних особливостей українського суспільства й можливостей їх використання для соціально-економічного розвитку засвідчили, що в просторі шести канонічних культурних вимірів згідно з підходом Г. Хофстеде базові параметри культури України на сьогодні є обмеженим ресурсом модернізації загалом, а копіювання інституцій- ної структури західних країн не забезпечить необхідних модернізаційних змін, насамперед у сфері економіки. На заваді, з одного боку, стоїть значна дистанція влади, що свідчить про згоду некритично сприймати більш нерівний та ієрархічний розподіл не тільки влади як такої, а й багатства та престижу в умовах досить надкритичного (за європейським виміром) розподілу населення за шкалою нагромадження власності. А з іншого -- в Україні має місце, як уже зазначалося, низький рівень індивідуалізму українського суспільства, що за відповідним європейським критерієм характеризує схильність населення до порівняно низького ступеня власної відповідальності.

Отже, проведене дослідження дозволило дійти висновку про те, що швидко й кардинально змінити ситуацію на ліпше, передусім в економіці України, неможливо. Здійснюючи реформи, планування розвитку необхідно розраховувати на тривалу перспективу в часі, що вимірюється життям одного покоління, а самі реформи стратегічно повинні мати такі характеристики, як спадковість і послідовність, що в минулі майже 25 років незалежності зазвичай не мали таких ознак. Це одне з головних завдань сучасності, яке полягає в тому, щоб процеси європеїзації стали основою майбутнього розвитку в довгостроковій перспективі. І саме це може бути реалізовано, якщо у стратегії подальших реформ врахувати притаманну українській культурі довгострокову орієнтацію, яка, незважаючи на війну та економічні негаразди, і сьогодні зберігається в українському суспільстві.

Размещено на Allbest.ru