Характеристика ринку праці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України як однієї з найбільших держав Європи пов'язане з вирішенням таких важливих питань, як розбудова сучасної соціально-орієнтованої економіки, відродження вітчизняного виробництва, відновлення соціальної захищеності населення. У практичному вирішенні цих найгостріших проблем одне із центральних місць займає ринок праці, що, як невід'ємна складова ринкової економіки, забезпечує розподіл і перерозподіл суспільної праці по галузях господарства, видах та формах діяльності, в територіальному просторі, за критерієм максимального ефективного використання трудового потенціалу домашнього господарства, підприємства, регіону, держави та згідно зі структурою суспільних потреб і форм власності.

Економічні зміни, що відбуваються в Україні, спричинені насамперед світовою фінансовою кризою, активізували вирішення низки соціально-економічних проблем щодо формування та ефективного функціонування ринку праці. Існуюча інфраструктура ринку праці не в змозі виконувати свої функції, значними залишаються обсяги безробіття, що обумовлює деградацію трудового потенціалу. Гостро постають питання збалансованості попиту та працевлаштування робочої сили, зберігається нераціональна структура зайнятості.

Актуальність: Проблеми сучасної економіки необхідно розглядати виходячи зі стану і перспектив розвитку ринку праці - головної складової ринкової системи, оскільки економіка - це, насамперед, відносини між людьми, які формують їх рівень життя.

Дослідження проблем ринку праці та аналізу окремих його аспектів займались такі вітчизняні вчені: А. Аблов, О. Волкова, С. Головіна, С.Кривенко, О. Крушельницька, А. Колот, П. Мазурок, С. Мочерний, Г. Осовська, В. Пухлій та інші.

1. Загальна характеристика ринку праці в Україні

Вихід з фінансово-економічної кризи, що в певній мірі характеризує сучасну українську економіку, відбувається повільно та нерівномірно для окремих виробничих галузей і підприємств, що неминуче призводить до диспропорції національного ринку праці, до різновекторності розвитку окремих його сегментів. Існуюча робоча сила не відповідає сучасним вимогам роботодавців ні по професійно-освітній, ні по трудовій, дисциплінарній чи мобільній підготовці. Наслідком незбалансованості пропонованої робочої сили із попитом на неї стає безробіття.

На ситуацію на ринку праці впливає: загальна соціально-економічна ситуація в країні і регіоні, якісний показник людського капіталу, становище у сфері надання соціальних послуг, національно-культурні особливості, соціопсихологічні чинники та ін. В докризовий період (2004-2008 рр.) 22,3 млн. осіб у віці від 15 до 70 років становили основну робочу силу країни, з них 20,5 млн. - особи працездатного віку. До листопада 2008 р. також спостерігалося: скорочення безробіття, зростання чисельності працюючих в приватному секторі економіки, зберігалися негативні тенденції щодо чисельності працюючих на державних підприємствах з одночасним зниженням середньорічних темпів їх вивільнення .

В 2009-2010 р.р. ситуація змінилася: відбулося значне скорочення «офісних працівників», лише банківських службовців скоротили 70-80 %; у будівельній сфері звільнили близько 170000 осіб; своєрідна проблема виникла в медичній сфері в зв'язку з так званою епідемією «свинячого грипу», коли попит на дану професію в 2009 році зріс, а в 2010 році, при спробі провести певні реформи в медицині, запит на медичних працівників різко зменшився в містах, в селах - при величезній потребі в таких спеціалістах, при обіцянці молодим спеціалістам п'яти тисяч гривен виплати по першому місцю роботи, медичних працівників все рівно не вистачає. Потреба у програмістах більше стосується іноземних компаній, де працює велика кількість українських спеціалістів; середня зарплата в них у 2009 р. склала 8,5 тис. грн., тому освітні заклади повинні максимум уваги приділити підготовці спеціалістів-програмістів.

Сьогодні потреба є в рекламістах для бізнесу, в маркетологах, торгових представниках, інженерах-технологах, ветеринарах, викладачах, програмістах-тренерах, працівниках ресторанного бізнесу і сфери харчування, працівниках сфери послуг, фахівцях в галузі страхування.

Причинами сучасного становища ринку праці є не лише світова фінансова криза, а й не вирішені внутрішньо-державні проблеми:

1.Відсутність відповідного рівня зайнятості виробничій динаміці. В докризовий період до зайнятого населення, за новою методологією Держкомстату, з 2005 р. стали відносити службовців Збройних сил України, самозайнятих.

2.Ще однією проблемою України є нерівномірний розподіл трудових ресурсів по території держави - основна концентрація характерна для східних регіонів (понад третина від працюючого населення країни); найбільший міграційний приріст характерний для м. Києва; найбільший відплив робочої сили відбувається із Чернівецької, Івано-Франківської, Черкаської та Київської областей; надлишок робочої сили характерний для Дніпропетровської, Донецької та Харківської областей; тривале безробіття охопило Житомирську, Івано-Франківську, Рівненську, Тернопільську області.

3.Українські вчені визначають найважливішою проблемою ринку праці - деформацію в галузевій структурі та професійно-кваліфікаційному складі. Причиною низького рівня кваліфікації можна назвати матеріальну мотивацію, обмежену можливість трудовлаштування, відсутність гарантії стабільності виробничої діяльності за фахом, невідповідність структури професійної освіти перспективним потребам ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою. Більшість студентів (78%) занепокоєна з приводу майбутнього працевлаштування, 2% про це ще не замислювались, а 20% студентів не хвилюються над своїм працевлаштуванням, проте 8% із них не певні, що отримають бажану роботу. За цими даними видно, що у молоді немає надії на бажану роботу в майбутньому або взагалі не має надії на працевлаштування. Причинами цього є як неефективна політика держави, так і низка інших проблем українського ринку праці. Їх вирішення можливе лише через реалізацію ефективного комплексу заходів щодо працевлаштування молоді. економічний ринок праця україна

Низький рівень життя українців та пов'язана з цим еміграція висококваліфікованих спеціалістів за кордон є ще однією причиною недостатності висококваліфікованих кадрів. За даними Держкомстату, протягом останніх п'яти років Україну залишили 234 доктори та 779 кандидатів наук. 25 % молодих людей учасників міжнародних олімпіад уже навчаються за кордоном. Від'їзд українських мігрантів лише до ЄС має тенденцію до зростання, а саме: у 2006 р. відсоток мігрантів на захід із числа вибулих з України становив 21 %, у 2007 р. - 31,6 %, у 2008 р. - склав 34,4 %, у 2009 р. - на рівні 39,6 % та за 10 місяців 2010 року був зафіксований у розмірі 48,7 %.

Зважаючи на наведені дані, український ринок праці потребує глибокого реформування з тим, щоб максимально забезпечити можливість власної реалізації наукової еліти, що забезпечить відповідний інноваційний розвиток і підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції чи послуг. Потрібно заохочувати повернення мігрантів на батьківщину і сприяти їм у використанні результатів трудової міграції в інтересах розвитку домогосподарств мігрантів, місцевих громад, регіону та країни в цілому. Оскільки Україна є активним учасником світових економічних процесів, що супроводжуються підвищенням прозорості державних кордонів і розмиванням державних економічних інтересів інтересами компаній, часто транснаціональних, необхідним постає: забезпечити захист прав українських громадян, працюючих за кордоном; посилити роль держави і її органів влади у організації міграційних процесів в інтересах і окремих громадян, і суспільства в цілому, а особливо для мінімізації впливу на міграційні процеси організованих кримінальних угрупувань, заснованих на корупційних зв'язках, так як це є загрозою соціальній безпеці українського суспільства.

Недосконалість, недостатня гнучкість, структурна диспропорційність ринку праці України призвели в кризовий період 2008-2010 р.р. до застосування власниками і адміністрацією підприємств вимушених відпусток, скорочення робочого дня та звільнення працівників. Ці процеси найбільше охопили транспортну (30,1 %), лісову (12,9 %), будівельну (9,7 %) галузі та промисловість (9,1 %), тому безробіття лише на кінець 2008 року було в межах 1,4 млн. чоловік. Максимальну кількість безробітних зафіксовано в Тернопільській (5,1 %), Черкаській (4,9 %), Рівненській (4,7 %), Полтавській (4,7 %) та Чернігівській (4,7%) областях .

В певній мірі зберегти трудовий потенціал країни дозволяє тіньова зайнятість, яка в умовах трансформаційної економіки є абсолютно очевидним фактом, а її наявність зумовлена слабкістю соціально-економічних інститутів. Зростанню тіньової зайнятості сприяють скорочення виробництва в основних видах економічної діяльності; низька частка фонду оплати праці (ФОП) у ВВП; збереження високого рівня бідності працюючого населення; високий рівень оподаткування легального бізнесу; низький рівень дотримання встановлених законів і, як наслідок, втрата довіри населення до правоохоронної та судової систем держави.

Зайнятість у тіньовій економіці сприяє розвитку нових підприємницьких здібностей кожної людини; кращому адаптуванню власної здатності до праці відповідно сучасним ринковим умовам; можливості задовольнити свої потреби. Все це зумовлює високу ефективність механізму формування зайнятості в умовах тіньової економіки, що в свою чергу, дозволяє зберігати трудовий потенціал країни. Є і негативні сторони тіньової зайнятості, але в умовах кризи її наявність дає частині населення гарантії виживання чи вирішення власних проблем. Як свідчать розрахунки, у 2000-2008 рр. тіньова зайнятість в Україні перебувала у межах 17-35 %. На 2010 р. рейтинг тіньової зайнятості порівняно з офіційною зайнятістю розподіляється таким чином: сільське господарство - 40,33 %, промисловість - 33,42 %, будівництво - 27,26%, транспорт і зв'язок - 24%, послуги - 21,33 %.

Всесвітній Економічний Форум, досліджуючи конкурентоспроможність країн відзначає, що ринок праці України має певні резерви щодо підвищення конкурентоспроможності робочої сили, особливо серед країн, що переходять з першої стадії розвитку (залежності економіки від факторів) до другої стадії (залежності від ефективності): за показником якості початкової освіти Україна займає 49-те місце серед світових країн, за доступом до вищої освіти - 17-те, за якістю математичної і природничо-наукової освіти - 44-те, за якістю всієї освітньої системи - 47-ме, за практикою наймання і звільнення персоналу - 17-те, за відношенням продуктивності праці до заробітної плати - 26-те, за здатністю до інновацій - 40-ве місце. Позитивних позицій набирається лише 18 проти 92 позицій недоліків.

Виходячи із зазначеного ми можемо констатувати, що, спираючись на вище зазначені резерви, Україна повинна працювати на майбутнє, опікуючись якістю робочої сили, забезпеченням та закріпленням прогресивних зрушень у регіональній та галузевій структурі зайнятості, забезпечуючи належні умови для гідної результативної праці. Саме цим держава повинна забезпечити практичну реалізацію людського потенціалу нації.

2. Попит і пропозиція на ринку праці України

Незважаючи на схвалення Стратегії інноваційного розвитку України в умовах глобалізаційних викликів на період з 2010 до 2020 року, в Україні не застосовується комплексний підхід до прогнозування потреб виробничої та невиробничої сфер у кваліфікованих працівниках з урахуванням структури національної економіки, а сучасний ринок праці України визначається значною професійно-кваліфікаційною розбалансованістю. Однією з найбільш серйозних проблем є відсутність працюючої системи комплексного оцінювання співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці України, що унеможливлює запровадження заходів щодо вирівнювання професійно-кваліфікаційного дисбалансу. Зокрема, слід виділити наступні аспекти:

1. Розбіжності у кількісних показниках державної статистики щодо ринку праці, які надходять з різних джерел. За даними Держкомстату України, кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості на 01.12.2010 р., становила 479,1 тис. осіб, а кількість зареєстрованих безробітних на 01.12. 2010 р. ? 449,7 тис. осіб.

Державна служба зайнятості України (ДСЗУ) станом на 01.12.2010 р. акумулює 1 131 957 резюме працівників, які шукають роботу за допомогою держави. Проте ДСЗУ також повідомляє, що кількість шукачів роботи на ту ж саму дату складає 438 862 осіб. Отже, існує значна розбіжність між кількістю резюме та чисельністю громадян, які шукають роботу через ДСЗУ. Цьому є різноманітні пояснення: база резюме лише доповнюється, і з неї не прибираються відомості щодо працевлаштованих громадян; одна особа подає декілька резюме на різні вакансії тощо. Але всі ці припущення не дають змоги реально оцінити ефективність діяльності служби зайнятості із працевлаштування незайнятого населення.

Щодо найбільш затребуваних фахівців та структури пропозиції робочої сили ДСЗУ подає наступну інформацію

Співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили за даними Державної служби зайнятості (станом на 01.12.2010)

Кількість вакантних посад, заявлених підприємствами, установами й організаціями, на 01.12.2010 становила 74 тис. ДСЗУ ту ж дату пропонує лише 59 131 вакансію, тобто розбіжність між даними складає 20 %, що не дає змоги реально визначити кількісні параметри потреби підприємств у робочій силі, спираючись лише на дані, які подаються відповідними державними органами та службами.

2. Недосконалість якісної складової державних статистичних даних стосовно попиту та пропозиції робочих місць. За даними ДСЗУ, у жовтні 2010 р. галузевий розподіл кількості вільних робочих місць (вакансій) був таким: 48,7 % ? для робітників, 35,3 % - для службовців, 16 % - для осіб, які не мають професії. У загальній кількості вакантних посад кожна п'ята припадала на підприємства переробної промисловості, кожна сьома - на торгівлю та ремонт автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, кожна дев'ята - на державне управління.

Перелік категорій робочих місць, за яким Держкомстат представляє дані в галузевому розрізі у статистичних таблицях «Потреба підприємств у працівниках за видами економічної діяльності» (Табл. 1), не співпадає з аналогічним переліком, яким користується ДСЗУ (Рис. 1). Держкомстат подає дані відповідно до списку, причому не повного, базових категорій КВЕД (іноді об'єднуючи їх), які де-факто більш деталізовані (але також не співпадають з класифікацією, на яку спираються користувачі бази даних ДСЗУ). Так, до переліку категорій не ввійшли «Оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі», «Рибальство та рибництво», «Діяльність домашніх господарств. Діяльність екстериторіальних організацій», «Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту».

Співвідношення потреби підприємств у працівниках та рівня працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за видами економічної діяльності у січні - вересні 2010 р.

Водночас Держкомстат частково розукрупнює категорії КВЕД при аналізі руху кадрів за галузями та глибоко деталізує кількісні показники прийому / вивільнення кадрів за кожним видом промисловості у щоквартальних експрес-випусках «Рух кадрів та використання робочого часу найманих працівників». На жаль, ці відомості не надають інформації щодо попиту та пропозиції робочої сили, а описують стан міжгалузевого розподілу зайнятого населення та його вивільнення у визначений період часу. Крім того, аналіз галузевого розподілу попиту та пропозиції робочої сили відбувається за укрупненими категоріями, хоча зведення численних фахових позицій до однієї статистичної категорії унеможливлює реальну оцінку динаміки попиту та пропозиції робочої сили у різних галузях економіки.

За даними Держкомстату, найбільший попит на робочу силу спостерігається у галузях: переробна промисловість; торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; державне управління; операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям; діяльність транспорту та зв'язку. Щодо пропозиції, найбільш чисельними є вакансії у сферах: торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; сільське господарство, мисливство та лісове господарство; переробна промисловість; діяльність транспорту та зв'язку; охорона здоров'я та надання соціальної допомоги.

Згідно даних недержавних агенцій, найзатребуванішими позиціями в галузях, не пов'язаних з промисловим індустріальним виробництвом, на початок осені 2010 р. були:

- Менеджери з продажу харчових продуктів, непродовольчих товарів масового споживання. Фахівці із продажу є найбільш затребуваними: з початку 2010 р. кількість вакансій зросла на 25-30 %, проте кадровий дефіцит зберігався. Сфера продажів є неоднорідною і має специфічні незадоволені потреби, зокрема: брак фахівців на ринку продажу фармацевтичної продукції, який пов'язаний з відсутністю в Україні системи їх підготовки; нестача кваліфікованих фахівців, які спеціалізуються на експортних продажах зерна; недостатня кількість спеціалістів із управління, прогнозування та розвитку напрямів роздрібної торгівлі. Зазначена інформація, вочевидь, не потрапляє до Служби зайнятості, і ця тенденція не враховується при підготовці та перепідготовці осіб, які знаходяться на обліку в ДСЗУ.

- IT-фахівці. Сфера ІТ?послуг забезпечує роботою понад 40 тис. кваліфікованих фахівців і продовжує розвиватися. Україна охоплює 20 % ринку експорту програмного забезпечення у Східній Європі та знаходиться на другому місці в регіоні після Росії за цим показником. Проте, за даними служби зайнятості, ІТ посідає 19 місце (з 23-х) за кількістю пропонованих вакансій, а Держкомстат взагалі не виділяє ІТ з категорії «Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям». Держава не пропонує можливостей перенавчання за цим напрямком, і внаслідок недостатньої уваги до тенденцій розвитку ІТ можливості цієї сфери не використовуються, зокрема для відносно швидкого та дешевого працевлаштування сільського населення, жителів депресивних регіонів, осіб з обмеженими можливостями тощо.

- Фахівці у сфері фінансів. В 2010 р. зріс попит на фахівців у сфері фінансів підприємств. Такий сплеск попиту зокрема, на досвідчених бухгалтерів із знанням сучасних комп'ютерних технологій розрахунку; фінансових контролерів та спеціалістів із трансформації звітності; некваліфікованих директорів новоутворених фірм (за якими часто приховуються конвертаційні центри), які є технічними фігурами та не здійснюють реальних керівних функцій, має позаринкову природу та є наслідком поглиблення тінізації приватного сектору економіки в умовах реформування державної регуляторної політики, а отже зростання потреби у фахівцях із оптимізації бази оподаткування підприємств.

- Інженерні та конструкторські спеціальності, пов'язані із застосуванням новітнього обладнання (як правило, електронного, високотехнологічного, допоміжного для сфери ІТ або нестандартних розробок для харчової, фармацевтичної промисловості, медицини тощо) та розробкою нових технологічних рішень.

- Агрономи. Підприємства сільського господарства потребують фахівців у сфері сучасних агротехнологій, підвищення врожайності та ефективного використання ґрунту.

- Лікарі у сільській місцевості. Ця позиція стабільно не заповнюється, що свідчить про необхідність заохочення медичних фахівців (середньої та вищої професійної ланки) до роботи в сільській місцевості. Притаманні селу складні умови життя та побуту відштовхують підготовлених медиків, які або поповнюють лави незайнятого населення, або працюють не за фахом у містах.

3. Перспективи ринку праці України

Отже, незважаючи на позитивну динаміку за цифрами Держкомстату, найактуальнішими проблемами ринку праці України залишається широкомасштабна трудова міграція, зростання неформальної зайнятості, дисбаланс попиту й пропозиції робочої сили, некваліфікованість працівників, занепад регіональних ринків праці основних галузей господарства, низький соціальний захист непрацездатних громадян.

Варто зазначити, що всі процеси, які відбуваються на ринку праці нерозривно пов'язані з процесами підприємницької, грошово-кредитної, податкової, інвестиційної діяльності країни. Тому пріоритетними напрямками розвитку українського ринку праці є:

*- вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп;

*- підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили;

*- сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення;

*- запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, перекваліфікація працівників, якісна освіта, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва;

*- розробка та прийняття державою відповідних юридичних, трудових, фіскальних законодавчих актів.

Таким чином ринок праці дзеркально відображає більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми, які спричиняють поглиблення кризових явищ, стримують структурні зміни, а їх вирішення створює передумови для соціального і економічного зростання.

На ринку праці постійно виникають проблеми як економічного, так і соціального характеру. Тому створюються відповідні інститути, діяльність яких була б спрямована на вирішення цих проблем. Такі інститути зумовлюють утворення інфраструктури ринку праці.

До інститутів, які забезпечують функціонування ринку праці, відносять державні органи управління ринком праці країни національного, регіонального та місцевого рівнів; недержавні заклади сприйняття зайнятості, кадрові та профспілкові служби господарюючих суб'єктів країни, організації роботодавців, громадські організації. Особливе місце при цьому займають державні органи влади, які одночасно виступають і елементом інфраструктури ринку праці, і суб'єктом управління інфраструктурою ринку праці.

На початок 2009 року спостерігалось погіршення ситуації на ринку праці. Середньооблікова кількість штатних працівників підприємств, установ та організацій зменшилася на 1,3%, на що вплинула як сезонність, зумовлена характером виробництва в сільському господарстві, так і збільшення обсягів звільнення працівників та скорочення штатів у промисловості (на 51,4 тис. осіб), будівництві (на 21,8 тис. осіб) та торгівлі (на 16,9 тис. осіб). Водночас набуває поширення застосування адміністрацією підприємств вимушених адміністративних відпусток та скороченого робочого часу. Кількість працівників, які перебували і відпустках, становили 5,8% штатних працівників. Такі відпустки застосовували, головним чином, підприємства транспорту (30,1% штатних працівників), лісового господарства (12,9 %), будівництва (9,7%) та промисловості (9,1%). Серед безробітних кожен другий раніше займав місце робітника, кожен третій - посаду службовця, а кожен четвертий - місце, що не потребувало професійної підготовки [2].

На початок 2011 року порівняно з 2009 роком спостерігається покращення ситуації на ринку праці. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 лютого 2011р. становила 585,6 тис. осіб, або третину всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП. Допомогу по безробіттю отримували 76,5% осіб, які мали статус безробітного. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника, кожний третій - посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки.

Отже, рівень зареєстрованого безробіття на 1 лютого 2011р. становив 2,1% населення працездатного віку. У сільській місцевості цей показник збільшився на 0,3 відсоткового пункта і становив 3,2% населення працездатного віку, у міських поселеннях - на 0,1 відсоткового пункта і 1,7% відповідно.

Невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції у професійно- кваліфікаційному та територіальному розрізі зумовлює значну міжрегіональну диференціацію зареєстрованого безробіття. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався в Полтавській області (4,1%), а найнижчий - у м. Києві (0,4%) .

Стабілізації на ринку робочої сили будуть сприяти: участь населення у підготовці та проведенні в Україні Євро-2012, розвиток промисловості України, зміна структури зайнятості, деталізація трудової міграції, а також посилення відповідальності органів виконавчої влади й соціальних партнерів за реалізацію політики зайнятості.

Зважаючи на сучасний стан ринку праці в Україні можна запропонувати такі заходи подолання негативних наслідків фінансово-економічної кризи:

- спрямувати роботу центрів зайнятості на вдосконалення системи перекваліфікації працездатного населення для розвитку гнучкого ринку робочої сили;

- надати дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога малому і середньому бізнесу;

- розробити політику регулювання міграції як щодо експорту, так і щодо імпорту праці, що забезпечить захист національних інтересів України;

- забезпечити збалансованість попиту і пропозиції робочої сили.

Висновки

Ринок праці України на сьогоднішній день характеризується зниженням рівня безробіття по всім регіонам, зростанням зайнятості населення, збільшенням пропонування робочих місць. В той же час, є небезпека виникнення дисбалансу попиту праці та її пропозиції, що може негативно позначитися на добробуті підприємств, призвести до зростання соціальної напруги серед населення. Вже сьогодні можна спостерігати збільшення соціально-економічних проблем, спричинених зростанням рівня інфляції, низькою ефективністю державної політики, зростанням тіньового сектору зайнятості тощо. Подальший розвиток вітчизняної економіки потребує інноваційно - інвестиційного пожвавлення, оновлення основних фондів на новій, конкурентоспроможній основі. Для подолання безробіття, неефективну і тіньову зайнятість, необхідно боротися з їх причинами, а не наслідками.

Отже, ринок праці в Україні нині знаходиться на завершальній

стадії першого етапу його формування. На фоні роздержавлення економіки виникає потреба активного державного втручання в економічні процеси з метою формування господарського порядку, запобігання хаосу і безладдю. Не останню роль тут відіграє податкова політика держави, яка повинна бути підпорядкована плану перспективного розвитку України як в економічній, так і в політичній сферах. Зрозуміло, що процес формування ринку праці може і повинен спиратись на досвід інших країн, де цей ринок збудований, а їх економічна модель найбільше відповідає тій, що будує Україна. Але, як показує світовий досвід, теорія ринкової економіки, кожна країна повинна мати свою власну модель ринку праці та політику регулювання ринковими процесами. Адже вихідні умови як внутрішні, так і зовнішні для кожної країни свої.

Список використаної літератури

1. Державний комітет статистики України// www.ukrstat.gov.ua.

2. Державна служба зайнятості України// www.dcz.gov.ua.

3. Моніторинг ситуації у соціальній сфері в Україні за жовтень 2010 року: Рівень життя населення : / Л. Ільчук // Центр перспективних соціальних досліджень. - 2010. - Режим доступу : http://www.cpsr.org.ua. - (дата звернення: 15.04.2011).

4. Кравченко М. В. Чинники уповільненої дії пенсійного забезпечення українців / М. В. Кравченко // Зб. наук. праць НАДУ; за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К. : Вид-во НАДУ, 2009. - С. 431-438.

5. Гильдингерш М. Г. Основные положения теории безработицы в рыночной экономике и оценка возможностей их трансформации для анализа безработицы в России / М. Г. Гильдингерш // Труд за рубежом. -1996. - № 1. - С. 38-52.

6. Зупинити людоловів XXI століття // Урядовий кур'єр. - 2008. - №210. - 8 листопада. - С. 8

7. Кокіна В. Відкладати пенсійну реформу собі дорожче / В. Кокіна // Урядовий кур'єр, 24 жовт., 2008 р. - Режим доступу : http://uamedia.visti.net/. - (дата звернення 15.04.2011).

8. Заходи соціального захисту незайнятого населення у січні-грудні 2010 року // Міністерство соціальної політики. - 2011. - Режим доступу : http://mlsp.kmu.gov.ua/control/uk/index. - (дата звернення 15.04.2011).

9. Кучинська О. О. Вплив інтеграційних процесів на економічну активність населення, зайнятість та ринок праці / О. О. Кучинська // Економіка та держава. - 2009. - С. 82-85.

Размещено на Allbest.ru