Размещено на http://www.allbest.ru/

Світовий туристичний ринок в умовах кризи

1. Теоретико-методологічні засади формування туристичних послуг на світовому ринку

1.1 Теоретико-методологічні засади здійснення міжнародної торгівлі туристичними послугами

У другій половині ХХ ст. сфера послуг стала набувати все більшого значення і в міжнародних відносинах. З розвитком міждержавних контактів сфера послуг вийшла за рамки окремих країн і перетворилася в одну із найважливіших сторін світогосподарських зв'язків. Складовим елементом міжнародної торгівлі виступає товар - предмет, що задовольняє суспільну потребу та виробляється для обміну, тобто він має певну цінність, яка встановлюється у процесі його обміну на інші товари. Якщо в національній економіці прийнято вважати, що всі товари купуються та продаються на ринку, то таке припущення є невірним стосовно світової економіки. Здатність виробити товар для внутрішнього ринку не означає, що він буде визнаний товаром на світовому ринку.

Товари, що торгуються - це товари, які можуть пересуватися між різними країнами. Неторгуємі товари - це товари, які споживаються в країні виробництва та не переміщуються між країнами [58, с. 70]. Особливим видом товарів, що не торгуються, виступають послуги. Історики стверджують, що термін «послуга» вперше було використано Ж.Б. Сеєм у його праці «Traite d1 Economic Politique» (1803 р.). Теоретичні погляди Ф. Бастіа поклали початок в економічній науці аналізу послуг як результату певної діяльності людей [22, с. 245-246]. Особливість послуг як товарів, що не торгуються, полягає в тому, що на відміну від товарів послуги не мають речовинної форми, а виступають як результат певної діяльності.

Серед всього різноманіття видів послуг одне з визначних місць в останні десятиліття належить розвитку міжнародного туризму як формі міжнародних економічних відносин. Міжнародний туризм став значно впливати на світові процеси інтеграції, інтернаціоналізації та глобалізації. Туристичні послуги в міжнародному товарообігу виступають як «невидимий експорт» [7, с. 3-4]. Доходи від міжнародного туризму у світовому масштабі вже перевищили надходження від експорту товарів виробничої та невиробничої сфери. Тому для пояснення сучасних особливостей та виявлення закономірностей розвитку світового ринку туристичних послуг вкрай важливим є дослідження теоретичних засад здійснення міжнародної торгівлі туристичними послугами.

Теорії міжнародної торгівлі, що існують і розвиваються в сучасній економічній науці прийнято поділяти на дві групи. Перша група охоплює теорії, що передбачають максимальну лібералізацію зовнішньоторговельних відносин: теорії абсолютних та відносин переваг, теорія розміру країни, теорія співвідношення факторів виробництва, теорія життєвого циклу продукту, теорія подібності країн, теорія міжнародної конкурентоспроможності націй та інші. Другий тип теорій передбачає активне державне втручання у вільних потік товарів між країнами з метою зміни обсягу, складу та напрямів торгівлі. До теорій цього типу належать теорії меркантилізму, неомеркантилізму, теорія залежності та інші [27, с. 108].

Слід зазначити, що не всі теорії міжнародної торгівлі товарами можуть бути підґрунтям для пояснення особливостей міжнародної торгівлі туристичними послугами. До теорій міжнародної торгівлі, які пояснюють позицію країни в міжнародному туристичному обміні, міжнародному розподілі праці і загальних напрямках розвитку туристичних потоків слід віднести теорії абсолютних (А. Сміт) та порівняльних (Д. Рікардо) переваг, теорію співвідношення факторів (Е. Хекшер, Б. Олін, П. Самуельсон), теорію життєвого циклу (Р. Вернон), теорію подібності країн (С. Ліндер) та теорію конкурентоспроможності (М. Портер).

Теорія абсолютних переваг (А. Сміт). Абсолютні переваги відіграють вирішальну роль у міжнародному туризмі. На міжнародному туристичному ринку країни спеціалізуються на наданні тих видів туристичних послуг, у виготовленні яких вони мають абсолютні переваги у порівнянні з іншими країнами: кліматичні умови, наявність історичних пам'яток, архітектури і т.ін. Тобто унікальні природні пам'ятки і твори мистецтва, створені людиною, визначають монопольне положення тієї або іншої країни на міжнародному туристичному ринку. Свою абсолютну перевагу така країна може ще більше підсилити інноваційною політикою, що дозволяє їй створювати специфічні продукти туризму і тим самим забезпечувати собі спеціалізацію в міжнародному туризмі. Інновації в туристському секторі головним чином охоплюють індустрію гостинності та сферу транспортних перевезень, які все більше використовують нові технології в готельному бізнесі, індустрії розваг через застосування електронних систем бронювання; при формуванні та просуванні нового туристського продукту шляхом використання маркетингових заходів [10, с. 10-13; 21, с. 61-63; 24; 62, с. 6-8; 64, с. 12-13].

Теорія порівняльних переваг (Д. Рікардо). Теорія порівняльних переваг пояснює характер двосторонніх обмінів туристичними послугами з однієї сторони, як результат різниці цін у країнах через достатню відмінність туристських продуктів і відповідну складність їх порівняння; а з іншої, внаслідок неможливості повторення сценарію виробництва, реалізації та споживання туристського продукту. На ціну туристського продукту впливають витрати на транспорт, проживання і супутні послуги. За допомогою нових технологій країни, що розвиваються, намагаються знизити ціну праці і відповідно ціну проживання, щоб у такий спосіб отримати порівняльні переваги перед іншими країнами з низькою ціною праці. Для збереження конкурентоздатності і завоювання порівняльної переваги окремим державам необхідно підтримувати високий рівень обслуговування, як це роблять такі передові туристські країни як Великобританія, Німеччина, Швейцарія, Австрія, де ціни відносно високі [10, с. 34; 21, с. 64; 24; 62, с. 8-16; 64, с. 13].

Теорія співвідношення факторів (Е. Хекшер, Б. Олін, П. Самуельсон). Теорія співвідношення факторів визначає потоки міжнародного туризму між країнами. Міжнародні обміни, будь то торговельні обміни або туристичні потоки, можуть визначатися різницею пропорцій факторів виробництва кожного продукту, що обмінюються. Країни схиляються до спеціалізації у виробництві і продажі товарів і послуг, у яких вони мають перевагу і які виробляються з мінімальними витратами. Країни, що мають у надлишку туристичні ресурси, спеціалізуються на міжнародному туризмі й експортують подібні послуги. Наприклад, курорти Іспанії, Греції, Тунісу і Марокко залучають великий потік туристів сприятливим кліматом і морськими пляжами.

Таким чином, співвідношення факторів - це засіб, доступний для забезпечення виробництва послуг у сфері міжнародного туризму країни. Відносна наявність цих факторів має вирішальний вплив на визначення позиції країни в міжнародному туризмі. Тут виділяють три основні групи факторів, що тісно взаємодіють з головними факторами функціонування всієї економіки: природні ресурси, історико-культурна спадщина; капітал; трудові ресурси.

Для міжнародної торгівлі важливим фактором виробництва туристського продукту є природні ресурси. Тому спеціалізація багатьох країн безпосередньо пов'язана з наявністю природних ресурсів для пропозиції іноземним відвідувачам. Природні ресурси в туризмі охоплюють землю, море, озера, ріки, ландшафт, клімат, флору і фауну. Вони винятково характеризують місцезнаходження країни і є визначальними для потоків міжнародних туристів.

Іншим найважливішим фактором туристського продукту є капітал. Розвиток туризму вимагає розвинутої інфраструктури, для чого потрібні інвестиції. Країна, що володіє багатими природними ресурсами, але має обмежений капітал, не зможе в достатньому ступені розвивати міжнародний туристичний сектор.

Фактор праці можна визначити як важливий фактор виробництва туристського продукту, оскільки це продукт сфери обслуговування, що, у свою чергу, є трудомістким сектором економіки. Отже, порівняльна перевага країн у міжнародному туризмі обумовлена наявністю трудових ресурсів, а також рівнем їхньої кваліфікації. Порівняльна перевага країн залежить від кількості та якості кваліфікованих працівників. Неоднорідність фактора праці відіграє велику роль у міжнародному туризмі, який в значній мірі залежить від робочої сили.

На стадії народження (входження на ринок) жителі нових туристських місцевостей самі починають залучати мандрівників, пропонуючи їм нічліг.

Далі йде стадія зростання, коли число туристів інтенсивно зростає, особливо в пікові періоди, і іноді перевищує чисельність місцевого населення. Однак цей бурхливий розвиток має і свою негативну сторону - надмірне збільшення чисельності населення і пов'язане з цим навантаження на місця життєзабезпечення.

На стадії зрілості спочатку уповільнюється зростання прибуттів іноземних туристів, хоча загальне число прибуваючих усе ще росте і перевищує чисельність місцевого населення. Далі розвиток цього центра бізнесу, відпочинку і розваг досягає свого піка, після чого мода на нього падає, і він тримається тільки за рахунок повторних прибуттів, що вимагає значних зусиль. У туристичного центра виникають економічні і соціальні проблеми.

На заключній стадії спаду туристський центр стає малопривабливим для більшості туристів і при цьому в значній мірі залежним від нечастих подорожуючих на короткі канікули або відпочиваючих з найближчих районів.

Теорія подібності країн (С. Ліндер). У 1961 р. шведський економіст Стефан Ліндер сформулював теорію подібності країн, яку називають також теорією попиту. Ліндер стверджує, що розходження в рівні насиченості факторами між країнами не завжди відображують міжнародні обміни.

Для виміру внутрішнього попиту зазвичай застосовують такі показники як чисельність населення, ВНП на душу населення, кількість місць у всіх комплексах проживання. До країн з високим внутрішнім попитом відносяться Великобританія, Німеччина, Італія і Франція. Однак деякі країни, що розвиваються, такі, як Іспанія, Португалія, Марокко, Туніс, Танзанія, Сенегал, успішно розвивають міжнародний туризм незалежно від внутрішнього попиту, завдяки спеціальній туристичній політиці, що проводиться урядами цих країн.

Міжнародні туристські обміни залежать від обсягу попиту і диференціації туристського продукту. Туристи зацікавлені в тому, щоб перетинати кордони з найменшими перепонами, тому що вони прагнуть спробувати дещо відмінне від того, що мають у своїй країні, тим самим обумовлюючи взаємні туристичні обміни між схожими країнами, незважаючи на те, що ці країни мають однакові ресурси. Цей попит називається попитом до розмаїтості, що базується на географічних, культурних і інших специфічних розходженнях.

Теорія конкурентоспроможності була розроблена М. Портером, який виділяє 4 властивості країни, що формують середовище, в якому конкурують місцеві фірми та впливають на її міжнародний успіх (рис. 1.1). Ці детермінанти, кожен окремо і всі разом як система, створюють середовище, в якому народжуються і функціонують фірми даної країни [21, с. 75; 57, с. 249-251; 62, с. 30-37]. Пізніше дана теорія була адаптована відповідно до особливостей міжнародної торгівлі туристичними послугами. Оновлена версія моделі конкурентоспроможності підкреслює вагомість таких факторів як дії уряду, випадок та ступінь приватизації майна, що є особливо актуальним для країн з перехідними економіками.

Слід зазначити, що дослідники туристичної галузі здебільшого використовують модель М. Портера для визначення конкурентоспроможності підприємства, а не галузі в цілому. Перевага по кожному детермінанту не є передумовою для конкурентної переваги в туристичній галузі. Саме взаємодія переваг за всіма детермінантами забезпечує самопідсилюючі виграшні моменти, які іноземним конкурентам недоступні. Більш детальний розгляд цих детермінант дозволяє виділити наступні їх характеристики.

При аналізі створення факторів досліджують, чи виникли вони природно, чи створені штучно. Всі фактори, що сприяють досягненню конкурентних переваг більш високого рівня, є штучними. Тобто в даному випадку туристично-рекреаційний потенціал слід розглядати в ракурсі двох складових: природно-географічних умов та історико-культурної спадщини. За М. Портером, країни досягають успіху в тих галузях, в яких їм найкраще вдається створювати та удосконалювати необхідні фактори.

Другим детермінантом національної конкурентної переваги є попит на внутрішньому ринку на туристичні послуги, тобто обсяг внутрішніх туристських потоків. Впливаючи на ефект масштабу, попит на внутрішньому туристичному ринку визначає характер та швидкість впровадження новацій та стимулює розвиток в'їзного туризму.

Туристичні фірми можуть досягти конкурентної переваги за наступних основних характеристиках структури попиту:

· Значна частка внутрішнього попиту припадає на глобальні сегменти ринку;

· Туристи та турагенти є розбірливими та висувають підвищенні вимоги, що змушує фірми підвищувати стандарти якості розробки туристського продукту, рівня обслуговування. В даному випадку мова йде про існування так званого елітного туризму, який дає поштовх для розвитку масового туризму;

Обсяг і характер зростання внутрішнього попиту дозволяють туристичним фірмам отримувати конкурентну перевагу, якщо:

· За кордоном мається попит на туристський продукт, що користується великим попитом на внутрішньому ринку;

· Внутрішній попит швидко зростає, що стимулює інтенсифікацію капіталовкладень та швидкість оновлення;

· Внутрішній ринок швидко насичується, в результаті посилюється рівень конкуренції, що змушує виходити на зовнішній ринок.

Туристичні фірми можуть досягти конкурентної переваги в тому числі завдяки інтернаціоналізації попиту на внутрішньому ринку, тобто коли перевага віддається зарубіжним туристам за умови, якщо існують мобільні та багатонаціональні внутрішні покупці, які сприяють розвитку попиту за кордоном, тобто внутрішні туристи; та мається можливість впливати на запити зарубіжних покупців, тобто відстежувати зміни, що відбуваються у структурі зарубіжного туристського попиту та пристосовувати власний туристський продукт до цих змін.

З іншого боку, рівень внутрішньогалузевої торгівлі туристичними послугами визначається також ступенем економічного розвитку країни. І, на думку К. Куля та Л. Ліндберга, міжнародна торгівля відбуватиметься більш інтенсивно між країнами з приблизно ідентичним рівнем доходу на душу населення [10, с. 138-142; 24, с. 187-188]. Оскільки в динаміці і структурі міжнародної торгівлі на різних етапах розвитку світового господарства постійно відбуваються значні зміни, що визначаються впливом загальних тенденцій розвитку світового господарства, впливом технічних та технологічних чинників, відповідно теоретичне обґрунтування таких змін також знаходиться у постійній динаміці і не може вважатися остаточним. Таким чином, теоретико-методологічною основою подальшого дослідження особливостей сучасного етапу міжнародної торгівлі туристичними послугами виступають класичні та альтернативні теорії міжнародної торгівлі, які пояснюють переваги країни в системі міжнародної торгівлі туристичними послугами (теорії абсолютних та відносних переваг); визначають провідні чинники, необхідні для спеціалізації країни на торгівлі туристичними послугами (теорія співвідношення факторів виробництва); розкривають особливості міжнародної торгівлі туристичними послугами на різних етапах еволюції туристичної дестинації (теорія життєвого циклу); визначають детермінанти, що формують міжнародну конкурентоспроможність країни на світовому туристичному ринку (теорія конкурентоспроможності); визначають чинники спеціалізації країн на світовому ринку туристських послуг як з огляду на існуючі загальноприйняті фактори виробництва, так і з урахуванням специфічних чинників в рамках конкретної галузі (теорія масштабів виробництва, теорія внутрішньогалузевої спеціалізації). Дослідження вищезазначених теорій міжнародної торгівлі та застосування їх для пояснення особливостей міжнародної торгівлі туристичними послугами дозволяє зробити висновок про неможливість врахування всього різноманіття чинників, що впливають на формування туристичних потоків, створення туристичного продукту, виникнення туристичних дестинацій. В той же час саме їх аналіз доводить той факт, що туристичні послуги є особливим видом товару, що пропонується, та створює відповідний світовий ринок, який має свої характерні риси та особливості. Саме ці детермінанти відрізняють світовий туристичний ринок від будь-якого іншого галузевого ринку.

1.2 Сутність, еволюція розвитку та види міжнародного туризму

Сфера міжнародних послуг об'єднує в собі сукупність зовнішньоекономічних, науково-технічних і культурних зв'язків, які є найрізноманітнішими як за формою, так і за своїм соціально-економічним змістом: поточні операції з обслуговування товарообміну, руху капіталу та інших видів діяльності, за яким дана країна має надходження і платежі в іноземній валюті. Сюди входять, в першу чергу, міжнародний туризм, транспортні перевезення, страхові операції, послуги, які пов'язані з банківською діяльністю і капіталовкладеннями за кордоном, обмін в галузі культури, інформаційні, експертні та інші послуги [41, с. 87].

Одним із найбільш прибуткових і динамічних секторів світової економіки на сучасному етапі є міжнародний туризм. Це визначається його вагомим впливом на всі сфери суспільної діяльності, найважливіші соціально-економічні показники. Передусім це стосується основних термінів і визначень. [42, с. 242].

«Туризм» від латинського «tornux» (рух по колу, крутити). В широкому розумінні це означає переміщення з одночасною зміною побуту людей. За іншою версією «туризм» пішов від словосполучення «Grand Tour», який вперше було вжито у 1670 р. та означав ознайомлювальну поїздку [61, с. 121].

У другій половині ХІХ ст. слово «туризм» ввійшло в мови багатьох народів світу. Найбільш виразним воно є у французькій мові (tour) і означає подорож з поверненням до місця виїзду. Термін «турист» ввів у французьку мову Стендаль, надрукувавши у 1838 р. книгу «Memoires d'un touriste» («Спогади одного туриста») [80, с. 3-24].

У спробах визначення туризму слід розрізняти сутність концепції туризму та технічні визначення туризму. Концепція туризму надає широкі національні рамки, які визначають характерні особливості і які відрізняють туризм від схожої, часто супутньої, але іншої діяльності

Концепцію туризму було вперше сформульовано у період між двома світовими війнами, а визначення швецьких професорів Ханзікера і Крапфа було прийнято Міжнародною Асоціацією Наукових експертів туризму (AIEST). Згідно з цим визначенням, туризм - це сукупність явищ та зв'язків, що виникають з поїздки та перебування нерезидентів за межами їх звичайного середовища та не пов'язані із оплачуваною діяльністю.

З цього визначення витікають 5 основних концептуальних характеристик туризму, в тому числі і міжнародного:

· Туризм виникає із руху людей та їх перебування в різних напрямках.

· Існує два елементи туризму: поїздка до туристичного напрямку та перебування, включаючи діяльність у туристичному напрямку.

· Оскільки поїздка та перебування здійснюються за межі звичайного місця проживання та роботи, туризм надає поштовх розвитку видів діяльності на цих територіях, які відрізняються від тих, що резидент та трудящі мають в місцях, через які туристи подорожують та в яких вони зупиняються.

· Рух напрямків має тимчасовий, короткостроковий характер, з можливістю зміни через кілька днів, тижнів або місяців.

· Напрямки не з метою зміни постійного місця проживання або роботи.

Тобто концептуально туризм - це тимчасові короткострокові переміщення людей до напрямків за межі місць їх проживання та роботи та їх діяльність протягом перебування у цих напрямках. Технічно туризм являє собою різні форми короткочасних подорожей та відвідувань [91, с. 86-87].

По мірі розвитку та набуття масового характеру категорію «туризм» стали трактувати з різних точок зору: географічної, інфраструктурної, правової, статистичної. При подальшому розвитку туристського руху це явище стало предметом вивчення соціологічних наук. Зокрема досліджувалися фактори зростання, а також соціальні зміни, обумовлені цим явищем [57, с. 9-14].

Сучасні трактування концепції туризму з економічної точки зору доцільно поділити на дві групи: визначення, що характеризують туризм як відносини, та визначення; що роблять наголос на туризмі як діяльності.

До першої групи слід віднести, передусім, визначення Міжнародної асоціації наукових експертів у сфері туризму. На їхню думку, туризм являє собою сукупність відносин і явищ, які виникають під час переміщення і перебування людей в місцях, які відрізняються від їх постійного місця проживання і роботи [59, с. 79].

Дослідники другої групи, визначаючи туризм як діяльність, акцентують увагу на суб'єктах туризму: туристах та організаціях обслуговування. Поєднуючи економічний аспект туристичної діяльності із просторовим пересуванням людей, датський вчений Н. Лейпер визначає туризм як «просторову різнопланову діяльність, яка стосується багатьох аспектів життя та різних сфер економіки» [57, с. 12].

З правової точки зору трактування поняття «туризм» в законодавстві ряду країн схожі. Так, наприклад, згідно з російським законодавством «туризм - тимчасові виїзди (подорожі) громадян Російської Федерації, іноземних громадян та осіб без громадянства з постійного місця їх проживання з оздоровчими, пізнавальними, професійно-діловими, спортивними, релігійними і іншими цілями без заняття діяльністю, що оплачується в країні (місці) тимчасового перебування» [9, с. 303]. Ст. 1 Закону Україні «Про туризм» визначає, що «туризм - це тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю» [48].

Міжнародний туризм у своєму розвитку пройшов від стадії «аристократичного» туризму ХІХ - початку XX століття, коли туристичні поїздки здійснювались в індивідуальному порядку представниками високозабезпечених соціальних прошарків з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури і архітектури, до стадії «масового» туризму середини і кінця XX століття.

Гаазька декларація з туризму Міжпарламентської конференції з туризму ООН, розглядаючи міжнародний туризм з точки зору інфраструктури, визначає його як «індустрію, яка охоплює готельне господарство, харчову промисловість, повітряний, залізничний, автомобільний транспорт, утримування, відбудову і експлуатацію історичних і архітектурних пам'яток, музеїв, побутові послуги» 9, с. 6.

До іноземних туристів належать всі тимчасові відвідувачі, які прибули в дану країну не менше як на 24 години на відпочинок, лікування, з навчальними, релігійними або спортивними цілями, а також у відрядження, для участі в конференціях, з діловою метою або за сімейними обставинами. В залежності від мети подорожі можна виділити наступні види міжнародного туризму: рекреаційний (пересування людей у вільний час з метою відпочинку, необхідного для відновлення фізичних і душевних сил людини), екскурсійний (подорож із пізнавальною метою), науковий (знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах, навчання за кордоном та інше), діловий (поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.), етнічний (туризм, який здійснюється туристами на місця свого історичного проживання.).

Концепцію міжнародного туризму у своїх працях розглядає В.Є. Новицький, який визначає міжнародний туризм як «реалізацію комплексу туристичних послуг на території країни, в якій їх споживач є іноземним громадянином, причому отримання зазначених послуг є основним цільовим призначенням перебування споживача у цільовій країні, де він не веде оплачуваної діяльності» 42, с. 336. Але дане визначення не охоплює категорії створення, розподілу та споживання туристського продукту.

Таким чином, міжнародний туризм можна визначити як специфічну форму міжнародних економічних відносин, що виникають між країнами, які виробляють, просувають і споживають туристичні продукти, супутні товари та послуги.

Міжнародний туризм як вид економічної діяльності має наступні особливості:

· Міжнародні туристичні послуги не мобільні, вони не можуть іти за покупцями і не підлягають збереженню.

· Туристичні послуги не мають натурально-речовинної форми. Турист не може під час купівлі туру ані попробувати його, ані торкнутися, тому важливе значення мають питання надійності туристського продукту, гарантії надання туристам заздалегідь оплачуваних послуг рівня і якості, які були обіцяними (тобто відповідність інформації і змісту туристичного продукту).

· Туристичні послуги губляться у часі - тут важливі оперативність інформації і робота із замовленням клієнта, а також гнучке, ступінчате ціноутворення, яке реагує на зміни в попиті і стимулює продаж.

· Якість окремих послуг у складі туру може змінюватися, тому необхідна диференціація цін за якістю послуг, заміні і варіантності обслуговування.

· Під час реалізації туристського продукту є розрив часу між фактом його оплати і фактом його споживання. Турист, заздалегідь купуючи путівку на тур, авансує роботу обслуговуючих підприємств на маршруті через туроператора і турагента, тому тут також важливі надійність туристського продукту і каналів його просунення, відповідальність туристичної фірми, яка реалізує продукт туристу.

· У міжнародному туризмі якість у значній мірі залежить від виконавців, тобто від обслуговуючого персоналу. Вона може змінюватися при зміні персоналу [44, с 57-58].

Для того, щоб виявити особливості сучасного етапу розвитку міжнародного туризму як виду економічної діяльності, слід розглянути еволюцію його виникнення та розвитку в системі міжнародних економічних відносин. Однак в питаннях дослідження історичного аспекту серед вчених-дослідників розвитку міжнародного туризму відсутня єдність. Відповідно до першого підходу в світовій історії виділяють такі етапи розвитку як античний туризм, туризм стародавнього світу та Середньовічної Європи, туризм ХІХ, ХХ та ХХІ ст. [57, с. 14].

Так, іноземні дослідники Р. Мілл та А. Моррісон розглядають еволюцію туристичної галузі з огляду на розвиток транспортних засобів, виділяючи еру доіндустріальної системи подорожей (до ХІХ ст.), еру системи подорожей раннього індустріального суспільства (початок ХІХ ст.), еру зрілої системи залізниць (середина ХІХ ст.), еру системи експрес подорожей (кінець ХІХ ст.), еру системи подорожей, заснованій на використанні автомобільного транспорту (1920-1945 рр.), еру системи подорожей сучасного туризму (1945-1974 рр.) та еру постмобільної адаптації (1974 - теперішній час) [90, с. 148-152].

П. Мерфі в залежності від мотивації, можливості здійснення подорожей та мобільності виділяє доіндустріальну, індустріальну еру розвитку туризму, суспільство споживача та майбутнє суспільство [91, с. 87-88].

В. Кифяк, український дослідник туристичної галузі, залежно від зміни мотивації та способу подорожей, розвитку транспортних засобів, кількості подорожуючих і охоплення туризмом різних верств населення виділяє 4 етапи розвитку туризму: початковий (до 1841 р.), етап становлення туризму як галузі (1841-1914 рр.), формування індустрії туризму (1914-1945 рр.) та етап монополізації туристичної індустрії (з1945 р. по теперішній час) [25, с. 15].

Білоруський дослідник М.І. Кабушкін у часовому вимірі виділяє ти ж самі чотири етапи в історії туризму, але називає їх як елітарний туризм (І етап), революційні зміни у розвитку транспорту (ІІ етап), початок становлення масового туризму (ІІІ етап) та формування туристичної індустрії як міжгалузевого комплексу із виробництва товарів і послуг для туризму (ІV етап) [23, с. 33-43; 43, с. 7].

Складність періодизації розвитку міжнародної туристичної галузі полягає в існуванні відмінностей у підходах до історії розвитку туризму в різних країнах. Аналіз існуючих концепцій щодо еволюції розвитку міжнародного туризму як форми міжнародних економічних відносин дозволяє запропонувати наступну періодизацію, засновану на еволюції продуктивних сил та виробничих відносин та особливостях розвитку інтернаціоналізації міжнародних економічних відносин (рис. Б.1 Додатку Б).

I етап - зародження прототипу міжнародного туризму (до X століття). Передумови виникнення міжнародного туризму складалися ще в глибоку давнину з утворенням перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.), що сприяло розвитку культурного обміну і торговельних зв'язків між народами. В цілому цей період характеризувався низьким рівнем розвитку засобів пересування, відсутністю мотивації у туристів: подорож не приносила ніякого задоволення, відбувалася не за власним бажанням і була не самоціллю, а, навпаки, сама подорож була максимально складною, примусовою, вимагала зусиль, була єдиним способом досягнення мети. У даний період можна виділити наступні найбільш характерні типи міжнародних подорожей: торговельні подорожі, особливо в римлян і фінікійців; подорожі до святих місць і для одержання освіти; завойовницькі походи; подорожі з метою відкриття нових територій; подорожі для лікування; поїздки для розваг (представники знаті Греції, Риму, Китаю); дипломатична місія.

II етап - становлення міжнародної туристичної сфери (X-початок XIX ст.). У період Середньовіччя суспільство залишалося аграрним і здебільшого немобільним, тобто можливостей виїзду людини за межі свого місця проживання окрім випадків надзвичайної було недостатньо. Великі географічні відкриття середини ХV - початку ХVІ ст. також стали проявом туризму з метою пізнання. У цей час виникають перші великі підприємства, що спеціалізувалися на обслуговуванні тимчасових відвідувачів.

III етап - інтернаціоналізація ринку туристичних послуг (середина XIX - середина ХХ ст.). Достатньо бурхливий розвиток міжнародної туристичної індустрії привів до створення у 1898 р першої міжнародної туристичної організації - Міжнародної ліги туристичних асоціацій зі штаб-квартирою в Люксембурзі [7; 25, с. 17; 44, с. 8-12].

ІV етап - розвиток масового туризму (50-70-і рр. ХХ ст.). Цей період характеризується, перш за все, появою тенденції до співпраці та початковим етапом формування інтеграційних угрупувань в європейському регіоні. 1950 р. - період відбудови післявоєнної Європи та Південно-Східної Азії, розвиток більш сучасних засобів доставки і початок систематичного збору даних по туризму у світових масштабах.

Даний етап характеризується формуванням туристичної індустрії як міжгалузевого комплексу по виробництву товарів і послуг для туризму. У цей час формується могутня індустрія відпочинку зі своїми інститутами, виробничими циклами, методами організації і керуванням виробництва.

У зв'язку з інтенсивним розвитком туризму в даний період уряди багатьох країн світу звернули серйозну увагу на розвиток даної галузі економіки, і в 1947 р. розрізнені міжнародні туристичні організації були об'єднані в Міжнародний союз офіційних туристичних організацій, яку у 1969 р. було реорганізовано в міжурядову Всесвітню туристичну організацію.

V етап - транснаціоналізація туристичної сфери (70-і роки - сьогодення). Даний період характеризується сталими тенденціями до миру і стабільності майже на всій території земної кулі, розв'язанням соціально-політичних ситуацій, пошуком нових форм економічної та політичної взаємодії різнополярного світу. У 70-х рр. ХХ ст. почався бурхливий процес концентрації і централізації капіталу в туристичній індустрії [41, с. 114-127].

В кінці ХХ ст. спостерігається збільшення попиту на туристичні послуги серед людей середнього і нижче середнього статку.

Така тривала еволюція формування та розвитку міжнародного туризму, особливо бурхливий розвиток міжнародного туризму в післявоєнний період, удосконалювання транспортних засобів, необхідність задоволення зростаючих потреб населення призвели до появи широкого розмаїття видів туристичного бізнесу. В даний час існує безліч критеріїв класифікації міжнародного туризму. З географічної точки зору можна виділити три основні типи туризму: внутрішній, в'їзний і виїзний туризм.

Внутрішній туризм - це подорожі громадян даної країни в межах її території. Він не пов'язаний з перетином державного кордону і тому не вимагає дотримання туристичних формальностей. Внутрішній туризм сприяє освоєнню нових рекреаційних ресурсів і районів, створенню базової туристичної інфраструктури, підготовці спеціалістів і тим самим сприяє інтеграційним процесам і формуванню єдиного світового туристичного простору. В'їзний туризм - це в'їзд іноземних громадян та осіб без громадянства в дану країну в туристичних цілях на термін, що не перевищує 12 місяців. Виїзний туризм - це виїзд громадян даної країни за межі її території, причому метою поїздки не повинно бути заняття оплачуваною діяльністю. Національний туризм - охоплює внутрішній і виїзний туризм і співвідноситься з категорією національного виробництва (ВНП). Міжнародний туризм - охоплює в'їзний і виїзний туризм [82, с. 304-306].

Сукупність всіх видів міжнародного туризму формує туристичний ринок, який в залежності від національної приналежності суб'єктів, тобто господарюючих одиниць, що надають туристичні та супутні послуги, поділяється на місцевий ринок туристичних послуг у даному пункті; регіональний ринок туристичних послуг у даній області або іншій територіальній одиниці; національний ринок туристичних послуг на території всієї країни; міжнародний або світовий ринок туристичних послуг в рамках співдружності країн або у світовому масштабі [3, с. 142].

При сучасних темпах роботи і життя витрати на відпочинок, особливо пов'язаних з подорожами, швидко переходять в розряд першочергових, життєво необхідних. За даними опитувань, проведених ВТО, туризм і потреба в їжі відносяться до розряду тих, від яких найважче відмовитись: люди віддають перевагу тому, щоб краще відпочити, здійснивши цікаву туристичну подорож, відмовившись від купівлі нового холодильника, телевізора чи одежі.

Аналізуючи соціально-економічні передумови розвитку міжнародного туризму, слід зупинитися і на факторах, які гальмують його зростання. Зокрема, в доповідях на Всесвітній конференції по туризму відмічалось, що циклічні і структурні кризи, інфляція, ріст безробіття, порушення умов товарообміну, а також відсутність планування використання природних і трудових ресурсів є факторами, які негативно впливають на зростання міжнародного туристичного обміну [61, с. 61; 42].

Сьогодні, на думку аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать такі чинники:

1. Економічне зростання і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок та подорожей з пізнавальними цілями.

2. Удосконалення всіх видів транспортних засобів зробило дешевшими поїздки.

3. Збільшення кількості найманих працівників і службовців у розвинутих країнах та підвищення їхнього матеріального й культурного рівня.

4. Інтенсифікація праці й отримання працюючими більш довгих відпусток.

5. Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами привів до розширення міжособистісних зв'язків між регіонами.

6. Розвиток сфери послуг стимулював розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес у галузі телекомунікації.

7. Послаблення обмежень на вивіз валюти у багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей [66, с. 306].

2. Аналіз туристичного ринку та впливу на нього глобальної кризи

міжнародний туристичний торгівля криза

2.1 Аналіз особливостей функціонування світового ринку туристичних послуг і розвитку процесів транснаціоналізації та глобалізації у світовій туристичній індустрії

У житті сучасного суспільства все більш зростає роль сфери послуг. Становлення і розвиток галузей сфери послуг і виділення їх в самостійну галузь суспільної діяльності людства є наслідком прогресу суспільного поділу праці. Еволюція сфери послуг є результатом суспільного прогресу, ускладнення суспільного виробництва: по мірі розвитку суспільства зростали і потреби людини. Світовий ринок послуг набуває все більшого значення і в міжнародних відносинах.

З другої половини ХХ ст. сфера послуг має сталу тенденцію до зростання, як це ілюструють дані таблиці 2.1.

Частка експорту товарів і послуг у структурі світового ВВП у 1980-2012 рр.

Зростання обсягу послуг пов'язано також із зростанням обсягу експорту товарів, оскільки характерною рисою міжнародної торгівлі на сучасному етапі є збільшення експорту саме тих послуг, що супроводжують експорт товарів. На відміну від торгівлі товарами міжнародна торгівля послугами не має таких значних коливань у структурі світового ВВП.

На світовому ринку послуг домінують дев'ять країн: США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Італія, на які припадає 2/3 світового експорту послуг і понад 50% імпорту (табл. 2.2). Близько половини цього експорту (44%) припадає на чотири країни: Великобританію, США, Німеччину, Францію.

Провідні світові експортери та імпортери послуг

Міждержавний обмін послугами здійснюється в основному між розвиненими країнами і характеризується високим ступенем концентрації.

Індустрія туризму сьогодні є однією з форм міжнародної торгівлі послугами, що розвивається найбільш динамічно. Міжнародний туризм є однією із галузей світової економіки, що має найбільші темпи зростання та за сукупним впливом на розвиток національних та світової економіки вже випередив автомобільну та нафтопереробну промисловості. В якості послуги, що продається на міжнародному ринку, в'їзний туризм став однією з основних торговельних категорій у всьому світі. Загальні доходи від експорту в'їзного туризму, включаючи пасажирський транспорт, в 2012 році перевищили 1 трил. дол. США або приблизно 3 млрд. дол. США в день. Експорт туризму складає не багато, не мало 30% від усіх комерційних послуг, експортованих в світі, і 6% від експорту всіх товарів і послуг. Для багатьох країн, що розвиваються він є одним з основних джерел іноземної валюти та індустрією номер один по створенню робочих місць та можливостей для розвитку [39, с. 230-236].

Якщо взяти за основу досі розрізнену інформацію різних країн, то частка туризму у світовому ВВП становить близько 5%. Роль туризму для ринку праці оцінюється трохи вище, в цілому (безпосередньо і опосередковано) туризм забезпечує 6% -7% робочих місць у світі. Для розвинених, диверсифікованих економік частка туризму у ВВП складає від 2% для країн, де туризм представляє відносно малий сектор, до 10% для країн, де він є важливою складовою економіки. Для малих островів або країн, що розвиваються, а також специфічних регіонів і місцевих напрямків, де туризм - ключовий економічний сектор, його значимість більш висока [95].

Основні тенденції 2010-2012 років:

· Світовий, міжнародний туризм впевнено відновився, в 2009 році зростання в'їзного міжнародного турпотоку перевищив 6,6% - 940 млн.

· Зростання перевищило падіння, викликане економічною кризою: приріст в'їзного турпотоку склав 23 млн. людей щодо попереднього рекорду 2008 року.

· У 2010 році виручка від міжнародного туризму у світі досягла 919 млрд. дол. США (693 млрд.), перевищивши в натуральному вираженні цифру 2009 року на 4,7%, яка дорівнювала 851 млрд. дол. США (610 млрд. Дол. Євро).

· Відображаючи економічні умови, відновлення особливо сильним було в країнах, що розвиваються, де в'їзний турпотік зростав швидше (+8%), ніж у розвинених (+5%).

Як відображено на рисунку 2.1, частка експорту туристичних послуг в загальному обсязі світового експорту навіть у роки кризових явищ не була нижчою 5%, а середній розмір обсягів коливання не був більше 1%. Частка туристичних послуг в світовому експорті послуг протягом 1990-2012 рр. складає в середньому близько 30%, що є достатньо високим показником.

Розвиток світового ринку туристичних послуг на сучасному етапі відбувається відповідно до загальносвітових тенденцій розвитку світового господарства та міжнародних економічних відносин, тобто найбільш визначальними та характерними є тенденції транснаціоналізації та глобалізації світового ринку туристичних послуг. На сучасному етапі розвитку світового ринку туристичних послуг процеси концентрації набирають все більших масштабів. Основною метою процесу концентрації в туризмі є досягнення ефекту масштабу виробництва. Серед інших причин слід відзначити значну кількість банкрутств та поглинань в періоди економічних криз, а також високі комерційні ризики операцій на ринках подорожей.

Процеси транснаціоналізації у туристичній індустрії розвиваються дещо інакше, ніж в будь-якій іншій сфері - на ці процеси впливають навіть ті компанії, які безпосередньо не входять в структуру туристичної індустрії. Взаємодія процесів глобалізації та розвитку світового туристичного ринку проявляється у вигляді функціонування транснаціональних корпорацій (ТНК), стратегічних альянсів та глобальних союзів. В залежності від сфери функціонування ТНК в туристичній сфері можна поділити на три основні групи:

· Транснаціональні готельні корпорації («готельні ланцюжки»).

· Транснаціональні туристичні транспортні корпорації (передусім, у сфері повітряного транспорту).

· Транснаціональні туроператорські корпорації (компанії, що здебільшого займаються формуванням пекідж-турів) [19].

Якщо розглянути рейтинг 100 найбільших ТНК світу останніх років, то в них не входить жодна ТНК, яка б стосувалась туризму безпосередньо або опосередковано. До 500 найбільших ТНК світу за результатами діяльності у 2011-2012 рр. увійшли лише корпорації індустрії розваг та відпочинку, материнська компанія яких знаходиться у США. Так, компанія Carnival Corporation, ринкова капіталізація якої становила у 2005 році 44262,41 млн. дол., а річний оборот 9727 млн. дол. посіла лише 121 у світовому рейтингу, 133 місце належить McDonald's, 261 - Cendant, 282 - Starbucks, 407 - Yum! Brands, 417 - Marriott International, як це ілюструють дані таблиці 2.2 [73, с. 319-433]. Більше у світовому рейтингу 500 найбільших компаній немає жодної компанії, яка б відносилась до туристичної індустрії.

Ринковий вплив ТНК особливо яскраво проявляється у південно-європейському туристичному напрямку. Історично периферійний статус країн Південної Європи визначив їх чуттєвість до економічної сили туроператорів та інвесторів з Північної Європи, під дією яких вони стали залежними від розвитку туристичної сфери. Так, наприклад, в той час, коли лише близько 30% туристів з Великобританії здійснює туристські поїздки до Франції через туроператорів, відсоток поїздок через туроператорів до Греції становить близько 80%. Тому історична залежність Греції від порівняно недиференційованого ринку, що контролюється невеликою кількістю туроператорів, підірвав конкурентоздатність малих місцевих готельних підприємств, які були вимушені прийняти контрактні умови туроператорів, щоб не втратити своїх клієнтів [81, с. 280-284]. Концентрація власності особливо проявилася і на європейському туроператорському ринку, де європейська інтеграція зумовила інтенсифікацію транскордонних злиттів та поглинань за участю як європейського, так і неєвропейського капіталу.

Світовому ринку послуг, як складовій світогосподарської системи, притаманні всі процеси, викликані глобалізацією суспільного життя. Економічна глобалізація посилила асиметричну структуру корпоративного контролю в туристичній сфері. Більше того, монополізація технологій розподілу мегакорпораціями стала передумовою зростання концентрації виробництва та економічної міцності ТНК. В той же час використання таких уніфікованих технологій розподілу та продажу поступово унеможливлює надання індивідуального продукту великими глобалізованими компаніями, хоча дана тенденція не буде визначальною у сфері подальшого розвитку туристичного ринку [14].

На даний час спостерігається активне проникнення капіталу окремих компаній на зарубіжні туристичні ринки. Особливо високим є відсоток іноземної участі в туристичних фірмах Нідерландів, Бельгії, Австрії, Іспанії. Проте французькі, італійські та англійські компанії не зовсім схвально ставляться до проникнення на свій ринок конкурентів [16, с. 290]. Європейські туристичні ТНК традиційно розміщують свої філії в інших країнах Європи, а також на американському континенті, причому такий розподіл залишається стабільним протягом останніх десятиліть [105].

Характерною особливістю туристичних ТНК є те, що вони мають вертикально інтегровану структуру. Так, до складу компанії Thomas Cook входять власні авіалінії (Thomas Cook Airlines), туроператори (Thomas Cook, JMC, Sunset), а також мережа роздрібних турагенцій. Крім того, компанія має власні пункти обміну валюти, центри продажу, власний телеканал, Інтернет-компанію та видавництво. В той же час сама компанія TUI входить до складу концерну «Preussag», забезпечуючи до 50% загального обороту концерну. Інший німецький концерн «C&N Touristic» - основний конкурент TUI, створений у 1999 р. в результаті злиття чартерної авіакомпанії «Condor» та групи «Neckermann Reisen», є другим за обсягами обороту європейським туроператором. «C&N Touristic» придбала французьку фірму «Havas Voyages», а з метою розширення свого впливу на англійському ринку - «Thomas Cook».

Великий британський туроператор First Choice з метою покращення роботи своєї власної агентської мережі придбав такі фірми-туроператори як «Tours» в Туреччині, «Nazar» у Німеччині, «Marmara/Etapes Nouvelles» у Франції, «Taurus», що діє в Австрії та Швейцарії, та «Bosphorus» у Бельгії [100].

Процеси транснаціоналізації в міжнародному туризмі традиційно розглядаються у сфері розміщення та авіаперевезень.

У сфері готельного господарства ТНК набувають вигляду готельних ланцюжків, що охоплюють групу готелів, які мають єдину структуру управління, концепцію просунення продукту та торговельну марку. У світовому рейтингу американські готельні мережі займають провідні позиції. Серед 30 найбільших готельних компаній американськими є 22. Найбільшою неамериканською готельною компанією є французький Accor (близько 3000 готелів). В умовах жорсткої конкуренції з боку інтегрованих готельних ланцюжків (Holiday Inn Worldyard, Hilton Hotels Corporation, I-T-T Sheraton) незалежні готелі об'єднуються в готельні консорціуми, найбільшим з яких є Utel International (Великобританія), що об'єднує 6576 готелів в 137 країнах світу [5, с. 437].

Іншою організаційною формою концентрації виробництва на туристичному ринку є створення стратегічних альянсів. Одним із найбільш успішних прикладів створення альянсу в готельному бізнесі можна вважати підписання наприкінці 1996 р. угоди про співробітництво між американською групою Carlson Hospitality Worldyard та японською компанією Four Seasons. Основною метою даного заходу було розширення готельної мережі Rigent, що належить японській стороні. Водночас класичні готельні мережі все частіше застосовують франчайзинг. Компанія Cendant Corporation, що спеціалізується на франчайзингу, є найбільшою у світі готельною групою, до складу якої входить більше 6000 готелів. Із зростанням маркетингової орієнтації в готельних підприємствах вирішальними стають не відносини власності, а спільні дії на ринку. Деякі готельні мережі намагаються здійснювати експансію часто за рахунок своєї прибутковості. Цей процес не лише негативно впливає на готельні підприємства середньої ланки, але й загострює конкуренцію між великими готельними концернами. Конкуренція «витіснення» перетворюється на конкуренцію «знищення» [19].

Характерною особливістю сучасного етапу розвитку туристичної індустрії є проникнення в туристичний бізнес як компаній, що мають безпосереднє відношення до туристичного сектора, так і підприємств інших галузей економіки (банків, промислових, торговельних, страхових компаній).

Створення багатопрофільних галузевих концернів створює можливість перехресного субсидіювання, тобто діяльність одних підприємств, що входять до складу концерну, фінансується з прибутку підприємств інших галузей цього ж концерну. В туризм спрямовуються капітали нафтових компаній (американської Exxon, італійської AGIP), торговельних фірм-власників мережі найбільших універмагів та підприємств роздрібної торгівлі (німецьких Neckermann, Kaufhof, Hertie), харчової промисловості (швейцарської Nestle), фінансових структур (RABO Bank) [65, с. 31]. Активному проникненню в туристичний бізнес капіталів із інших галузей сприяють наступні чинники: низькі бар'єри виходу на ринок, наявність надлишкових фінансових коштів, високі темпи розвитку туризму, уявлення (часто помилкове) про туризм як про приємний та нескладний вид діяльності.

Саме тому, за даними ЮНКТАД, туристичний сектор є однією із найбільш привабливих сфер іноземного інвестування (50%), випередивши транспортний сектор (14%) та фінансові послуги (7%) [104].

Сучасний етап розвитку сфери міжнародного туризму характеризується жорсткою конкурентною боротьбою за клієнта, ринки збуту та сфери впливу. В цих умовах виникає необхідність пошуку нових моделей організації та управління туристичною індустрією. В результаті внутрішнього зростання окремих підприємств та укрупнення суб'єктів господарювання відбувається посилення концентрації туристичного ринку. Випуск туристського продукту зосереджується на все меншій кількості фірм. Для досягнення максимального економічного ефекту від розвитку світової туристичної галузі нові підходи щодо заохочення розвитку туризму будуть базуватися на міжнародній кооперації, тобто міжнародна кооперація та угоди між ключовими компонентами туризму - готельні та транспортні підприємства, туроператори - будуть гарантувати майбутнє розвитку індустрії.