Умови та тенденції розвитку сучасних міжнародних економічних відносин
Сутність і інфраструктура міжнародних економічних відносин. Процеси інтеграції та глобалізації як головні напрямки розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі. Негативні зовнішньоекономічні чинники, що впливають на національну економіку.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.08.2011 |
| Размер файла | 40,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Курсова робота з теми:
Умови та тенденції розвитку сучасних МЕВ
Вступ
Відмітною рисою сучасного світового господарства є «самоорганізація» економічної системи, де перебудова чи рекомбінація притаманних їй організаційних чи інституційних форм поєднується із створенням абсолютно нових. Формується нова архітектура світової системи економіки і політики, який характеризується певними зрушеннями: стирається грань між внутрішнім і зовнішнім середовищем діяльності, між внутрішньою і зовнішньою політикою; при цьому стрімко набирає силу економізація політики, а економічний простір стає основним; традиційні зовнішньоекономічні доктрини втрачають свою силу, події відбуваються вже не просто на світовому ринку, а у глобальному економічному просторі.
Сучасне світове господарство представляє собою складну цілісну систему, формування якої стало об'єктивним наслідком процесів інтернаціоналізації виробництва та обміну. Результатом поглиблення інтернаціоналізації економічних процесів є розвиток міжнародної економічної інтеграції і процесів глобалізації.
Дослідженню різних аспектів розвитку світової економіки, проблем глобалізації і міжнародних економічних відносин присвячено праці відомих вітчизняних і зарубіжних вчених: В. Андрійчука, В. Будкіна, П. Бурд'є, Дж. Данінга, Е. Дюркгейма, М. Кіндлебергера, В. Кравченко, А. Кредісова, П. Кругмана, В. Леонт'єва, Д. Лук'яненка, Ю. Макогона, Дж. Мілля, В. Новицького, А. Поручника, А. Румянцева, М. Румянцева, Г. Савіної, П. Самуельсона, П. Сорокіна, Г. Спенсера, А. Тойнбі, А. Філіпенка, Е. Хекшера, Г. Черніченка, О. Шниркова, М. Янковського та інших.
Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що на сучасному етапі світогосподарського розвитку економічні відносини країн стають все більш широкими і різноманітними. Для країн світу створюються сприятливі передумови підвищення ефективності функціонування національних економік за рахунок оптимального використання переваг міжнародного розподілу праці. Разом з тим, щоб уникнути негативних наслідків участі в процесах міжнародного співробітництва на всіх рівнях, необхідно мати чітке уявлення щодо особливостей зовнішньоекономічних відносин країн з урахуванням впливу процесів інтернаціоналізації і глобалізації, розвитку міжнародного економічного співробітництва в рамках інтеграційних угруповань.
Мета дослідження даної курсової роботи полягає в вивченні та узагальненні головних тенденцій розвитку міжнародних економічних відносин у сучасному економічному просторі.
Відповідно до мети дослідження в курсовій роботі поставлено і вирішено такі задачі:
розглянути сутність і інфраструктуру міжнародних економічних відносин (МЕВ);
визначити особливості форм МЕВ в трансформаційній економіці;
дослідити роль і місце МЕВ у світовому господарстві;
обґрунтувати основні напрями розвитку МЕВ;
проаналізувати шляхи вдосконалення МЕВ у системі світового економічного простору.
Об'єктом дослідження є розвиток міжнародних економічних відносин на сучасному етапі розвитку світового господарства.
Предметом дослідження є сукупність економічних процесів, пов'язаних із сучасними тенденціями та напрямами розвитку МЕВ.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є положення сучасної економічної теорії, наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з питань розвитку світової економіки, міжнародних економічних відносин, процесів міжнародної економічної інтеграції, глобалізації.
У процесі дослідження використано метод наукового пізнання та загальнонаукові методи: методи аналізу наукових праць, теоретичного узагальнення, метод порівняння, тощо.
Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. У першому розділі «Умови та тенденції розвитку форм міжнародних економічних відносин (МЕВ)» ми розглядаємо економічну сутність МЕВ, їх інфраструктуру та особливості розвитку МЕВ у трансформаційній економіці. У другому розділі «Тенденції розвитку МЕВ на сучасному етапі» ми визначаємо роль і місце МЕВ у сучасному світовому господарстві, а також досліджуємо основні напрямки та тенденції розвитку МЕВ на сучасному етапі. У третьому розділі «Шляхи удосконалення провідних форм МЕВ» ми аналізуємо можливості та шляхи вдосконалення форм МЕВ на сучасному етапі їх розвитку.
Розділ 1. Умови та тенденції розвитку форм міжнародних економічних відносин (МЕВ)
1.1 Сутність і структура МЕВ
Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - це система відносин, що виникають між суб'єктами з різних країн з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів, послуг, капіталів, ідей в умовах обмеженості ресурсів і міжнародного поділу праці в рамках світового господарства.
Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються:
виходом за межі національних господарств;
взаємодією фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій;
визначеністю форм;
різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення [27, с. 98].
У структурі МЕВ традиційно та узагальнено виділяють такі їх наступні форми:
міжнародна торгівля товарами і послугами;
міжнародна кооперація та науково-технічне співробітництво;
міжнародні валютні відносини;
міжнародний рух капіталів;
міжнародна міграція робочої сили. [27, с. 100].
Об'єктами міжнародних економічних відносин є товари, послуги, матеріально-грошові та трудові ресурси, які є предметом міжнародного обміну.
Суб'єкти міжнародних економічних відносин - це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, які здатні самостійно та активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів. Суб'єкти міжнародних економічних відносин мають наступну класифікацію:
1. За рівнем розвитку стосунків:
мікрорівень - підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи;
мезорівень - регіони, галузі економіки;
макрорівень - держави, групи держав, міжнародні організації.
2. За правовим статусом:
фізичні особи - право- та дієздатні особи, які y міжнародних відносинах виступають як окремі індивідууми, тобто діють від власного імені й не представляють ніяких фірм (комерсанти-індивідуали, наймані працівники (трудові мігранти), туристи);
юридичні особи - це організації, фірми, корпорації, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю [35, с. 167].
Головними компонентами МПП є міжнародна спеціалізація і спричинене нею міжнародне кооперування.
Міжнародна спеціалізація - це така форма інтернаціональної організації виробництва, яка передбачає відокремлення, виділення видів виробництв і галузей у міжнародному масштабі.
Міжнародна кооперація - форма довгострокових виробничих зв'язків, які встановлюються між спеціалізованими підприємствами [39, с. 59].
Розвиток міжнародної спеціалізації та кооперації економіки означає зростаючу технологічну взаємопов'язаність певної частини виробничого апарату окремих країн, тобто процес зближення між підприємствами, створення міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств, і дає підстави для формування світового господарства.
Існує три підходи до визначення структури світового господарства:
1) світове господарство є системою міжнародних економічних відносин зі спеціалізації і кооперування виробництва, переміщення між країнами капіталу, робочої сили, товарів, валюти;
2) світове господарство - система окремих секторів національних господарств, що безпосередньо беруть участь у міжнародних економічних відносинах;
3) світове господарство це єдність двох підсистем - національних господарств і міжнародних економічних відносин, які об'єднують ці господарства в цілісну систему [35, с. 172].
У складі світового господарства виділяють однакові за обраним критерієм типи взаємодіючих національних господарств:
розвинені країни з ринковою економікою;
країни, що розвиваються;
країни з перехідною економікою [35, с. 173].
Група розвинених країн з ринковою економікою включає 24 країни. Вона поділяється, в свою чергу, на класифікаційні підгрупи, що частково співпадають:
сім країн з найбільшими обсягами валового внутрішнього продукту (ВВП): Німеччина, Італія, Канада, Великобританія, США, Франція та Японія;
країни Західної Європи;
країни Північної Америки: США, Канада та Мексика [26, с. 49].
Група країн, що розвиваються, налічує близько 140 країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії.
В окрему групу виділяються країни - експортери нафти, де експорт нафти і природного газу з реекспортом становить не менше ніж 50 % сукупного експорту товарів і послуг країни. Це - Конго, Іран, Ірак, Кувейт, Лівія, Нігерія, Оман, Саудівська Аравія, Тринідад і Тобаго, Об'єднані Арабські Емірати, Венесуела, Росія.
Ще одну класифікаційну групу складають країни з середніми доходами, але високою заборгованістю, де три з чотирьох ключових показників перевищують критичний рівень:
заборгованість щодо ВНП (50 %);
заборгованість щодо експорту товарів та інших послуг (275 %);
приріст заборгованості щодо експорту (30 %);
приріст заборгованості за рахунок нарахування відсотків щодо експорту (20 %) [26, с. 50].
Це Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Конго, Коста-Рика, Кот д'Івуар, Еквадор, Єгипет, Гондурас, Угорщина, Мексика, Марокко, Нікарагуа, Перу, Філіппіни, Польща, Сенегал, Уругвай, Венесуела - усього 20 країн.
Таким чином, можна констатувати, що сучасні міжнародні економічні відносини інтенсивно розвиваються, трансформуються, змінюють свої географічні пріоритети й усе більш набувають рис єдиної системи, де окремі форми не тільки тісно взаємозалежні, але і взаємообумовлені.
1.2 Особливості форм МЕВ в трансформаційній економіці
Всі економіки трансформаційного типу, для входження в міжнародні економічні відносини, зіткнулася з необхідністю розв'язання таких завдань, як структурна перебудова систем власності та матеріального виробництва, оновлення застарілих фондів, запровадження дійових моделей промислової та технологічної політики. Успішність такого розв'язання залежить від того, наскільки вдасться активізувати інвестиційний, як і фінансовий, грошово-кредитний та інші сегменти національного ринку.
Створення дійового ринку капіталів, забезпечення сприятливих умов економічного зростання та проведення радикальних реформ пов'язано з участю країни у світових ринках капіталів. Звичайно, у цьому контексті постає питання налагодження ефективних контактів з потенційними суб'єктами іноземного інвестування [13, с. 36].
Отже, в першу чергу, специфічною формою включення трансформаційної економіки до системи МЕВ є інвестиційна політика. Особливості сучасного етапу розвитку диктують необхідність активного сприяння насамперед залученню капіталів інонаціонального походження у вітчизняне національне господарство.
Ключовою умовою припливу іноземних інвестицій до країни є поліпшення клімату для життєдіяльності капіталу всередині країни. З цією метою необхідно забезпечити макроекономічну стабільність. Така стабільність сприятиме акумулюванню внутрішніх і зовнішніх ресурсів, оскільки гарантує підвищення довіри інвесторів до економічної політики та зменшення ризику інвестування.
Певною мірою перспективною для входження у МЕВ країн з трансформаційною економікою є торгівля. Особливо це стосується торгівлі послугами, яка відіграє особливу роль у міжнародній економічній діяльності країн з перехідною економікою. [19, с. 127].
Особливості участі країн з трансформаційною економікою в міжнародній торгівлі послугами традиційно зумовлюється тим, що вона до певної міри може компенсувати негативне сальдо загального торгівельного балансу країн. Це може відбувалось завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як, наприклад, сприятливе географічне розташування (в економічній термінології - транзитний статус), наявність відповідно до історичних традицій участі в міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури рухомого складу. Цей транспортний потенціал, навіть з урахуванням його кризового стану на зламі століть, може, порівняно з переважною частиною економіки, розглядатись як достатньо потужне джерело валютних надходжень [19, с. 129].
Отже, можна відзначити, що позитивним явищем для країн з трансформаційною економікою є порівняно значний розвиток сфери послуг. У послуг як виду економічної діяльності є низка об'єктивних переваг, які мають велике значення для трансформаційної економіки та входження країн у світове господарство.
Для економічного розвитку країн з трансформаційною економікою одною із важливих форм МЕВ є співробітництво в науково-технічній сфері. Одним з таких різновидів співробітництва є міжнародне технічне сприяння. Суть його у наданні країнам сприяння в сферах технології, процесів, продуктів та управління.
Спрямовано воно на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються, а також країн з перехідного економікою з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвинутої ринкової економіки. Сприяння здійснюється передусім у технічній сфері, а також в економічній та інших сферах.
В економічній сфері це може бути допомога у розробці програм економічного розвитку, розрахунку статистичних показників (визначенні методики здійснення таких розрахунків), визначенні грошової та бюджетної політики, техніко - економічному обґрунтуванні окремих проектів тощо.
Серед організаційних видів технічного сприяння виділяють технологічні гранти та співфінансування технічного сприяння.
Технологічні гранти - це безоплатна передача технології, фінансових засобів для її купівлі та навчання персоналу, перепідготовки його. Співфінансування технічного сприяння передбачає часткову участь утримувача технології у фінансуванні проекту.
Технічне сприяння може бути одностороннім та багатостороннім (тобто декілька країн здійснюють спільний проект щодо однієї країни - утримувача технології).
Прикладом багатостороннього технічного сприяння є програми технічної допомоги, які здійснюють Світовий банк, МВФ та інші міжнародні організації [19, с. 134].
Участь у міжнародному поділі праці країн з перехідною економікою також має свою специфіку. В першу чергу треба зауважити на таке явище як «відплив мізків». «Відплив мозків» є специфічним видом трудової міграції. Це люди, які мали на батьківщині роботу та пристойну зарплату (у порівнянні із співвітчизниками). Але вони поїхали працювати за кордон. На це є декілька причин. В індустріальних країнах спеціалісти знаходять кращі умови для наукових досліджень: сучасне обладнання, перспективи творчого зростання, соціальний захист, більш висока винагорода за кваліфіковану працю.
«Відплив мозків» з менш розвинених країн до високорозвинених дуже вигідне для останніх явище. Лише за останні 20 років із менш розвинених країн до США, Великої Британії та Канади переїхало понад 500 тис. висококваліфікованих спеціалістів різного профілю. Розвинені країни мають від процесу «витикання мозків» велику економію коштів на підготовку кваліфікованих спеціалістів. Підрахунки показують, що приймаюча країна від залучення одного середньостатистичного вченого-гуманітарія виграє -230 тис. дол.. США, інженера - 253 тис., лікаря - 646 тис. дол. В національній академії наук США 23%, а серед лауреатів Нобелівської премії у США третина - іммігранти. У підсумку суттєво постраждали цілі наукові напрями в таких країнах як Франція, Німеччина та Італія [19, с. 135].
Отже, для країн з перехідною економікою - «відплив мозків» є негативним явищем, оскільки втрачається наукових потенціал країни, а отже гальмується і її розвиток.
Але з іншої стороні вплив міграційних процесів на країни-імпортери робочої сили має позитивний характер. Це не тільки підвищення конкурентоспроможності національного виробника за рахунок зменшення витрат на підготовку робочої сили. Це не тільки зростання внутрішнього попиту на товари і послуги за рахунок мігрантів. Цей й омолодження трудових ресурсів країни-імпортера робочої сили.
Отже, як ми бачимо в цілому зазначені форми МЕВ для країн з трансформаційною економікою має велике значення у розвитку національної економіки, для подальшого становлення країни на світовому ринку.
1.3 Інфраструктура МЕВ
Важливе місце у структурі світової економіки посідають інфраструктурні галузі. Залежно від виконуваних функцій у національних і світовому господарствах вони групуються у комплекси виробничої, інституційної, інформаційної, економічної, ринкової інфраструктури.
Інфраструктура - це сукупність галузей і видів діяльності, які обслуговують виробництво (виробнича інфраструктура - транспорт, зв'язок, шляхи, лінії електропередач і т.д.) і населення (соціальна інфраструктура - комплекс заходів охорони здоров'я, торгівлі тощо) [27, с. 114].
Термін «інфраструктура» і перша самостійна теорія інфраструктури вперше постала у працях А. Маршала (1910) і Д. Кларка (кінець 40-х років). Рівень розвитку інфраструктури залежить від стадії технологічного та економічного розвитку суспільства.
Інфраструктурні галузі та об'єкти характеризуються високою гнучкістю залежно від рівня їх виробничих і соціальних функцій, черговості їх виконання, масштабів створеного потенціалу та обсягу послуг, що ними надаються. Дедалі більшого значення нині набуває міжнародна інфраструктура - сукупність національних елементів транспортних систем, інформації та зв'язку, міжнародних банків і сфери послуг світового рівня, що забезпечують зовнішньоекономічну діяльність і функціонування міжнародного капіталу, розвиток бізнесу та конкуренції [27, с. 115].
Перехід до інформаційно-технологічної моделі світового господарства потребує якісного розвитку наявних та створення нових об'єктів і ланок інфраструктури, яким були би притаманні внутрішня єдність і спільне функціональне призначення.
Найвищого рівня всі види діяльності інфраструктури набули у розвинутих країнах. Сектор послуг тут сягає близько 75%. Так, у секторі послуг США зайнято понад 70%, економічно активного населення, у країнах Західної Європи - від 60% (ФРН, Фінляндія) до 70% (Бельгія, Нідерланди, Норвегія) [35, с. 202].
Аналіз внутрішньої структури сектора послуг цих країн показує, що активніше розвиваються не традиційні галузі типу готельного й ресторанного бізнесу, а такі, як фінансові послуги, професійне навчання, дизайн, освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення - менше.
В індустріальних країнах (деякі держави Південної та Східної Європи, Китай), «нових індустріальних країнах» (Аргентина, Бразилія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, Республіка Корея, Мексика), найбільш розвинутих країнах Африки часто зайнятих у сфері послуг становить приблизно 30-40%, внутрішня структура характеризується підвищеною часткою виробничих галузей (транспорт, зв'язок) і пониженою - фінансової, інформаційної та соціальної. У до індустріальних країнах Азії, Африки та Латинської Америки частка зайнятих у сфері послуг є відносно висока внаслідок нерозвиненості промисловості або сільського господарства. Наприклад, у Сальвадорі цей показник сягає 69%, Гондурасі - 72%, Беніні - 74%. Серед галузей інфраструктури тут переважає готельний і ресторанний бізнес [35, с. 210].
Зростання ролі інфраструктури у світовому суспільному виробництві та обігу потребує дальшого підвищення економ. ефективності всіх її галузей, і насамперед, транспортних. Транспортна інфраструктура є вадливим елементом світових продуктивних сил. У свою чергу транспортна інфраструктура активно впливає на розвиток економіки окремих країн і світового господарства в цілому. Завдяки розвитку міжнародного транспорту розширюються межі міжнародних відносин, збільшуються обсяги світової торгівлі; залучаються в міжнародні економічні, науково-технічні та культурні відносини нові території, країни й народи. Транспорт сприяє процесам інтернаціоналізації та глобалізації міжнародних економічних відносин.
Розділ 2. Тенденції розвитку МЕВ на сучасному етапі
2.1 Роль МЕВ у розвитку економіки
Незважаючи на рівень розвитку держав, кожна з них, вирішуючи свої внутрішні, а тим більше зовнішні проблеми, вступає в економічні відносини з іншими державами та міжнародними економічними організаціями. Це зумовлюється значною кількістю чинників, серед яких, окрім рівня розвитку економіки, можна виділити міжнародний поділ праці, природні та кліматичні умови, географічне положення, доступ до морських шляхів, наявність трудових ресурсів тощо.
В умовах зростаючої інтернаціоналізації світового господарства економіка окремої країни багато в чому залежить від рівня розвитку економіки інших держав. Будучи складовою світової економіки, вона не може успішно розвиватись у відриві від неї, тому виникає потреба в узгодженні зовнішньоекономічної політики різних країн і стратегії щодо її реалізації [39, с. 36].
Одночасно слід зауважити, що розвиток міжнародного економічного співробітництва сприяє не лише функціонуванню національного господарського механізму. Таке співробітництво, а це підтверджує і практика міжнародного життя, дає змогу підтримувати і зміцнювати мир на Землі, створювати систему міжнародної економічної безпеки, уникати певною мірою військових конфліктів під час розв'язання спірних питань. Іншими словами, міжнародне економічне співробітництво є реальною матеріальною основою зміцнення миру.
Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає [39, с. 37].
Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни. Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня життя народу [29, с. 52].
Отже, можна зробити висновок, що нині важливою передумовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави, а також найголовнішою гарантією забезпечення її національної безпеки стає активна участь цієї держави у міжнародному економічному співробітництві на основі належного дотримання принципів і норм міжнародного права, всебічного розвитку передусім міждержавних торговельних зв'язків та взаємопроникнення економік.
Сказане повною мірою стосується й України, адже загальновідомо, що країни, які з будь-яких причин опинилися поза межами міжнародних економічних структур, поступово витісняються зі світових ринків, що врешті-решт веде до втрати ними спочатку економічної, а потім і політичної незалежності.
2.2 Місце МЕВ у світовому господарстві
Міжнародні економічні відносини, що визначають суть світового господарства, похідні і залежать від економічних відносин, що складаються на національних рівнях.
Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку національних економік та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна постійна підтримка міжнародних двосторонніх та багатосторонніх відносин, укладенні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод, як між окремими фірмами, так і між урядами країн.
Міжнародні економічні відносини виступають сьогодні найважливішим фактором економічного зростання, структурних зрушень і підвищення ефективності національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю [35, с. 226].
Окремі національно організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки, країни ринкової економіки, що розвиваються, та держави перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні економічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему. Сучасна форма існування світового господарства є наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил та поглиблення поділу праці.
Завдяки розвитку міжнародних економічних відносин у сучасних умовах світове господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів.
Прагнення народів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування.
Розгортанням НТР. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому країни повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері, що сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між ними, формуванню стійких структур у світовому господарстві.
Інтернаціоналізацію господарського життя, міжнародним поділом праці. Нині країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукція, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв'язків між державами-партнерами у міжнародній сфері.
Необхідність об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих тощо). Потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо), доцільність об'єднання господарських зусиль країн-партнерів для освоєння багатств Світового океану й космосу, як для збереження уже набутих людських знань, ідей, так і для переробки й використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співробітництва [35, с. 229].
Завдяки розвитку міжнародних відносин, характерною ознакою світового господарства є зближення між підприємствами різних країн, самими країнами. Це виявляється у функціонуванні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.
При цьому виникають міжнародні економічні відносини у кожній із сфер суспільного виробництва (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Вони є похідними від національних, отримують від них головний імпульс свого розвитку й водночас активно впливають на розвиток національного господарства.
Сукупність економічних відносин світового господарства виявляється в системі властивих йому економічних інтересів: інтересів окремих держав, національних підприємств, об'єднань, міжнародних економічних організацій та інтересів інтеграційних угрупувань.
Розв'язання суперечностей, що виникають між економічними інтересами партнерів у межах світового господарства, відбувається через погодження їх економічних інтересів, пошук та реалізацію оптимальних форм, принципів, методів їх існування, знаходження компромісів. При цьому країнам-партнерам необхідно йти на певні поступки [35, с. 228].
Отже, як ми бачимо, міжнародні економічні відносини займають провідне місце у розвитку світового господарства. Завдяки зміцненню МЕВ у світовій економіці посилюються процеси інтеграції та глобалізації економіки, що має ряд певних переваг для світового господарства.
2.3 Основні напрямки розвитку МЕВ
Головними напрямками розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі є процеси інтеграції та глобалізації.
Міжнародна економічна інтеграція - це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики. Це процес господарсько-політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділу праці між національними господарствами, взаємодії їхніх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах. На мікрорівні цей процес іде через взаємодію капіталу окремих господарюючих суб'єктів (підприємств, фірм) прилеглих країн шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філій за кордоном. На міждержавному рівні інтеграція відбувається на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик [25, с. 24].
Бурхливий розвиток комерційних зв'язків породжує необхідність міждержавного (а в ряді випадків наддержавного) регулювання, спрямованого на забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами в рамках даного регіону, на узгодження й проведення спільної економічної, науково-технічної, фінансової й валютної, соціальної, зовнішньої й оборонної політики. У результаті відбувається створення цілісних регіональних господарських комплексів з єдиною валютою, інфраструктурою, загальними економічними пропорціями, фінансовими фондами, загальними наднаціональними або міждержавними органами керування.
Найпростіша форма економічної інтеграції - зона вільної торгівлі, у рамках якої відміняються торговельні обмеження між країнами-учасницями й насамперед мита.
Інша форма - митний союз - припускає поряд з функціонуванням зони вільної торгівлі встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу й проведення єдиної зовнішньоторговельної політики відносно третіх країн [25, с. 25].
В обох випадках міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, для того щоб забезпечити для країн-учасниць однакові можливості в розвитку взаємної торгівлі й фінансових розрахунків.
Більше складною формою є загальний ринок, що забезпечує його учасникам поряд з вільною взаємною торгівлею і єдиним зовнішнім тарифом волю пересування капіталів і робочої сили, а також узгодження економічної політики.
Але найбільш складною формою міждержавної економічної інтеграції є економічний (і валютний) союз, що сполучає всі вищевказані форми із проведенням загальної економічної й валютно-фінансової політики.
Економічна інтеграція забезпечує ряд сприятливих умов для взаємодіючих сторін.
По-перше, інтеграційне співробітництво дає господарюючим суб'єктам (товаровиробникам) більше широкий доступ до різного роду ресурсам: фінансовим, матеріальним, трудовим, до новітніх технологій у масштабах усього регіону, а також дозволяє провадити продукцію розраховуючи на ємний ринок всього інтеграційного угруповання.
По-друге, економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн.
По-третє, інтеграційна взаємодія дозволяє його учасникам спільно вирішувати найбільш гострі соціальні проблеми, такі як вирівнювання умов розвитку відсталих районів, зм'якшення положення на ринку праці, надання соціальних гарантій малозабезпеченим верствам населення, подальший розвиток системи охорони здоров'я, охорони праці й соціального забезпечення [25, с. 25].
Інтеграційна взаємодія національних економік як вища форма міжнародних економічних зв'язків призводить до глобалізації світової економіки.
В результаті процесу економічної глобалізації посилюються інтеграційні тенденції в міжнародному розподілі праці:
національні кордони все менше розглядаються як критерій для сегментації ринку;
спеціалізація підприємств визначається їх транскордонною інтеграцією в багатонаціональних виробничих мережах;
багато вимірність технічних центрів приводить до тісної технологічної кооперації серед фірм;
глобальні інформаційні мережі зв'язують світ в єдине ціле: зростає взаємозалежність найважливіших фінансових центрів; формуються нові міжнародні механізми накопичення і руху капіталів [37, с. 34].
Економічна глобалізація - внутрішнє суперечливе явище з великою кількістю прямих і зворотних зв'язків, в яких приймають участь багатонаціональні і національні комерційні структури, національні держави та їх установи, регіональні багатонаціональні об'єднання, формальні і неформальні міжнародні організації, відносини яких характеризуються поєднанням гострої конкуренції із зростаючими елементами взаємодії і співпраці.
Основою процесу економічної глобалізації стають інтернаціоналізація виробничих зв'язків у високотехнологічних галузях на основі прямих іноземних інвестицій, формування глобальних по масштабу і безперервних по режиму роботи ринків; в першу чергу - фінансових. Елементи глобальної економіки:
міжнародна науково-технічна сфера;
сфера міжнародного виробництва;
світовий ринок і міжнародна торгівля;
міжнародна валютно-фінансова система [37, с. 35].
Економічна глобалізація - це тенденція до утворення всесвітнього інвестиційного середовища та інтеграція національних ринків і капіталів.
Американський дослідник міжнародних економічних відносин Дж. Гарретт виокремлює три головних механізми глобалізації світової економіки:
зростаюча конкуренція у світовій торгівлі;
виробництво набуває багатонаціонального характеру внаслідок прагнення виробників до переміщення виробничих потужностей в інші країни, збільшуючи власні прибутки;
посилення міжнародної інтеграції фінансових ринків [37, с. 36].
Отже, сучасні міжнародні економічні відносин виходить на новий вищий рівень свого розвитку - інтеграцію, яка в свою чергу приводить до активізації процесів глобалізації.
Економічна глобалізація співпадає включає процеси економічної систематизації, встановлення і розвиток міждержавних відносин, виникнення глобальної культури і глобальної свідомості
Розділ 3. Шляхи вдосконалення провідних форм МЕВ
Світовий досвід переконливо свідчить про те, що жодна країна не спроможна створити ефективну економіку ізольовано від світової економічної системи. Більш як 230 країн світу існують, тобто виробляють продукцію, споживають її, обмінюються нею, удосконалюють відносини, обмінюються досвідом. Кожна з країн має свою національну економічну політику і разом з тим, розвиваючи свою господарську систему, вона використовує досвід сусідів і друзів. Саме тому актуалізується питання про вдосконалення форм міжнародних економічних відносин для покращання функціонування національних економік.
В теперішній час форми міжнародних економічних відносин суттєво розширилися. В сучасних умовах основними формами міжнародних економічних відносин є:
зовнішня і світова торгівля;
кредитні відносини;
валютні й платіжно-розрахункові відносини;
міграція і вивезення капіталу;
міжнародна міграція робочої сили;
міжнародні інтеграційні процеси;
створення і розвиток транснаціональних корпорацій і кредитно-фінансових інститутів;
міждержавне регулювання міжнародних економічних відносин (регулювання валютно-фінансових, торгових відносин);
діяльність міжнародних кредитно-фінансових інститутів (МВФ, МБРР) в сфері міжнародних економічних відносин;
науково-технічне і виробниче співробітництво [35, с. 231].
Необхідність постійного вдосконалення форм міжнародних економічних відносин обумовлюється двома основними тенденції світового господарства:
цілісності світових економічних відносин;
їх суперечливості [35, с. 232].
Тенденція цілісності світових економічних відносин гостро ставить питання трансформації, перебудови форм МЕВ, які не можуть надалі функціонувати на нерівноправній основі. Об'єктивною основою цілісності світового господарства є загальнолюдські інтереси, в широкій палітрі яких виділяють основний цивілізаційний економічний інтерес - збереження і стабільність земної цивілізації на ґрунті соціально-економічного прогресу.
Економічні інтереси не тільки визначаються системою виробничих відносин, а й виступають первинною, внутрішньо властивою їм формою виявлення. Цивілізаційні економічні інтереси (створення економічної бази для розв'язання таких глобальних проблем, як екологічні, досягнення економічної безпеки тощо) зумовлюють певні МЕВ, які є передумовою і водночас результатом процесів цілісності у світових продуктивних силах [35, с. 235].
Формування і розвиток інтересів і потреб різних країн багато в чому суперечливі і трактуються різними країнами неоднаково. Виробити загальну платформу, яка була б прийнятною для всіх учасників міжнародного економічного співробітництва, непросто. Проте завдання розробки концептуальної програми вдосконалення розвитку світових господарських зв'язків як одного з імперативів взаємозалежності держав дуже важливе. Так, для України особливо цінним є досвід взаємного пов'язування інтересів, накопичений іншими країнами, оскільки цей досвід ґрунтується на терені політико-економічних інструментаріїв, а не на терені директивно-командних методів.
Однією з причин вдосконалення форм МЕВ є потреба у принципово новому механізмі функціонування світового господарства, зумовлена розмиванням традиційної моделі міжнародного поділу праці (МПП), його реалізацією здебільшого на міжфірмовому рівні. Еволюція умов світового господарського життя, коливання економічної кон'юнктури, зрушення в балансі сил між основними учасниками зовнішньоекономічного обміну спричинюють зміни в критеріях можливих типів міжнародної спеціалізації - від трудомісткої і капіталоємної до високотехнологічної, наукоємної експортної продукції з порівняно великими витратами на науково-дослідні й експериментально-конструкторські розробки (НДЕКР) [27, с. 140].
Основний потенціал розвитку економіки все більше зосереджується в технологічно складних, наукоємних галузях, успіх яких на ринку визначатиметься ефективною організацією. Відповідно все більшу роль відіграватиме міжнародне виробництво з його спеціалізацією, що поглиблюватиметься і відтіснятиме традиційні форми торгівлі, сприятиме зміцненню виробничо-інвестиційної моделі співробітництва.
Різні країни мають неоднакові можливості розвивати галузі, так чи інакше пов'язані з інформаційними технологіями, зокрема з комп'ютерними системами обробки інформації, транспортуванням даних за допомогою телекомунікаційних і оптико-волоконних засобів зв'язку тощо, тобто мають різні стартові можливості для пошуків власного місця в новій структурі міжнародного поділу праці [27, с. 143].
Отже, об'єктивна необхідність вдосконалення форм МЕВ полягає в цілісності світового господарства, що зростає, виявленні спорідненості економічних інтересів країн, реалізації потреби в новому механізмі функціонування світових економічних відносин, новій структурі МПП, розширенні сфери дії загальних економічних законів.
На етапі глобальних зрушень від авторитарних режимів до демократії важливо забезпечити реалізацію принципу свободи вибору для будь-якої країни її суспільно-політичного й економічного устрою, форм участі у світових економічних відносинах тощо, але не вузького, з двох можливостей, а множинного вибору. Одна з особливостей цього етапу полягає в тому, що в самій природі інформаційного суспільства закладено основи неминучої зміни пріоритетів: посилюється потреба в реалізації здібностей особистості, натомість послаблюється вплив держави. Специфіка України в цьому відношенні полягає в тому, що розвій демократичних процесів на початковому етапі державотворення потребує належної національної відособленості, тоді як розвиток ринкових відносин потребує економічної інтеграції, об'єктивно відкидає національну замкненість.
Нині модель двосистемного антагонізму на рівні світових зв'язків вже зруйновано, тому реальні можливості трансформації МЕВ пов'язують не із змаганням двох систем, а з новими методами господарювання, перехідними типами і формами, що становлять внутрішню тканину світового господарства [27, с. 148].
Сутність проблеми трансформації МЕВ у світовому господарстві полягає в пошуках форм і методів (економічних, політичних, дипломатичних) розв'язання суперечності між сучасним характером цих відносин і обставинами в світі, що змінилися внаслідок прискорення тенденції до глобалізації економіки, переміщення акцентів з ідеологічних конструкцій на економічні важелі формування нових моделей людської діяльності, творення більш високої якості життя.
Добре відомі процеси, які посилюють глобальний характер економіки: зростання частки частини національного доходу, що реалізується на зовнішньому ринку; міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва; поширення досягнень науково-технічного прогресу; розвиток фінансових ринків тощо.
Сучасний зміст і характер МЕВ відбивають розвиток економічних зв'язків. Щодо змісту МЕВ, то його трансформація відбувається внаслідок змін, по-перше, у розвитку світових продуктивних сил, факторів виробництва, його ресурсів, а по-друге, у складових світової економіки при розвитку її до суперечливої цілісності. На зміну традиційним формам МЕВ, які охоплюють сферу обігу, приходять стратегічні, які охоплюють безпосередню сферу виробництва. Щодо характеру МЕВ, то тут конче потрібно розв'язати проблему трансформації традиційних відносин «панування і підкорення» до стратегічних, заснованих на «розподіленій відповідальності». Якщо до розпаду командно-адміністративної системи та утворення країн з перехідною до ринкової економіки стратегія сутності МЕВ прямувала до рівноправних, справедливих, взаємозалежних економічних зв'язків між обома групами країн ринкової економіки (розвинених держав та країн, що розвиваються), то нині постала проблема трансформації МЕВ між трьома сучасними складовими світової економіки (включаючи перехідні країни) [27, с. 149].
Нерівномірність розвитку складових світового господарства зумовлює багатоукладність його економічного організму. Звідси, з одного боку, вигоди від участі у МПП розподіляються нерівномірно між укладами, що знаходяться на різних ступенях техніко-економічного розвитку, тобто між країнами, що розвиваються, та розвиненими. З другого боку, регулярний обмін засобами і предметами праці між укладами здійснюється попри відмінності в рівнях розвитку продуктивних сил. Достатня зона сумісності між укладами проходить через поділ праці, його кооперування, комбінування тощо, тому вдосконалення форм МЕВ пов'язують з розширенням та поглибленням економічного співробітництва між країнами в таких основних напрямах:
розвиток стратегічних, виробничо-інвестиційних зв'язків через кооперацію виробництва, обмін сучасною технологією та організацію спільних досліджень НДЕКР, створення спільних підприємств і господарських організацій;
розвиток традиційних зв'язків через сферу обігу, розширення торговельно-економічного співробітництва на компенсаційній основі, розвиток співробітництва в галузі кредитних відносин [27, с. 149].
Для реалізації національних інтересів розширення господарських зв'язків будь-якої країни за цими напрямами рівноцінне більш повній реалізації переваг МПП.
Національні інтереси окремих країн та інтереси розвитку світового господарства утворюють єдину ієрархічну систему «національні інтереси -інтереси світового господарства», де національні інтереси залишаються визначальним елементом. Кожна країна намагається використати переваги МПП передусім для забезпечення власних національних інтересів. Проте національна економічна політика будь-якої держави не повинна залишатися виключно національною, вона має враховувати своє місце в системі «національні інтереси - інтереси світового господарства», економічним відносинам якої властиві дві протилежні тенденції - до розвитку і до гальмування. Тенденція до розвитку визначається передусім НТП, тенденція до гальмування - протилежністю специфічних економічних і політичних інтересів, зумовлених відмінностями в ступенях розвитку ринків товарів, праці, капіталів та інформації, у глибині поділу праці всередині тієї чи іншої країни. Однак внаслідок необхідності розв'язання глобальних проблем цивілізації все більшого значення набуває перша тенденція [27, с. 152].
Формування взаємопов'язаних інтересів держав вбачається ефективним за умови врахування інтересів інших країн у логіці власного економічного розвитку і власного економічного інтересу, що розширює вибір варіантів здійснення їх і способів стикування їх з інтересами інших країн.
Взаємозв'язок між інтеграційними процесами та нерівномірністю економічного і політичного розвитку країн полягає в тому, що інтернаціоналізація як основа господарського зближення, взаємозалежності націй надає інтеграційним процесам незворотного характеру; нерівномірність як джерело конфліктного розвитку зумовлює відмінність форм інтеграції та інтеграційної політики (митний, валютно-економічний союзи тощо), спричинює боротьбу «гегемонів» (ЄС, США, Японія). Нерівномірність - основа для відцентрових та доцентрових тенденцій усередині інтеграційних угрупувань, висунення на перший план однієї з них.
Для сучасного стану багатогранної міжнародної кооперації найхарактернішими є такі риси: організація кооперації на основі довгострокових програм та угод, розширення масштабів її; комплексний підхід, що передбачає розв'язання не лише виробничих і торговельних, а й науково-технічних, валютно-фінансових, правових питань; тенденція до поглиблення внутрішньогалузевої та науково-виробничої кооперації [27, с. 154].
Серед негативних зовнішньоекономічних чинників, що впливають на національну економіку будь-якої країни залежно від інтенсивності її участі в МПП, слід зазначити специфічні особливості світових товарних ринків, які визначаються об'єктивною дією кон'юнктурних коливань, закономірностями ціноутворення, станом сфери фінансів і кредиту, системою взаємовідносин партнерів тощо. Вплив негативних чинників детермінує експортні та імпортні можливості, умови торгівлі окремими товарами, обсяги валютних надходжень і витрат, науково-технічний, технологічний обміни тощо. Цілком природно, що ступінь впливу залежить від рівня економічного зростання кожної окремої держави: зачіпаючи однаковою мірою всі групи країн, зазначені чинники негативно впливають здебільшого на національну економічну безпеку (НЕБ) країн, що розвиваються та переходять до ринкової економіки [27, с. 155].
Національне господарство більшості країн, що розвиваються, і тих, що переходять до ринку, спрямоване на виробництво й експорт сировинних товарів. Практично постійне заниження цін на мінеральну сировину в останні десятиліття, закономірності ціноутворення в світовому господарстві, що неминуче призводять до зростання цін переважно на готові промислові вироби, по-перше, скорочують експортні доходи більшості країн, що розвиваються та переходять до ринку, по-друге, зумовлюють «ножиці цін» на світових ринках, які по суті обезкровлюють економіку країн з монокультурним виробництвом.
Об'єктивний процес диференціації закономірно підсилює відмінності в конкретних економічних інтересах країн, що зберігають експортно-сировинну спеціалізацію, нових індустріальних держав, країн-експортерів нафти, найменш розвинених країн, різних груп країн перехідної економіки тощо. В цьому полягає одна з причин труднощів розробки програми перебудови МЕВ, що задовольняла б усі країни.
Подолання таких суб'єктивних факторів, як застосування в міждержавних відносинах ембарго на експорт, блокування кредитів чи валютних коштів, арешт на платежі, економічна блокада, списки «стратегічних товарів» тощо, можливе за умови вдосконалення між-народно-правової системи економічного співробітництва. Ця система містить: а) комплекс двосторонніх угод про економічне, промислове і науково-технічне співробітництво, що виходять за рамки традиційних договорів, оскільки передбачають розвиток різноманітних форм економічних зв'язків і розраховані на тривалу перспективу; б) довгострокові програми та спеціальні двосторонні угоди в окремих конкретних сферах співробітництва (з питань захисту навколишнього середовища, розвитку охорони здоров'я, використання атомної енергії, космосу, Світового океану, модернізації сільського господарства, транспорту тощо) [21, с. 290].
Важливим є дотримання одного з принципів реалізації зазначеної вище міжнародно-правової системи, а саме: НЕБ окремо взятої країни і МЕБ в цілому нерозривно взаємопов'язані; справжня НЕБ не може бути реалізованою односторонніми діями, а реальна МЕБ ґрунтується лише на повному врахуванні взаємних інтересів усіх країн світового співтовариства.
Важливою особливістю резолюції ООН «Міжнародна економічна безпека» є те, що проблеми оздоровлення МЕВ стосуються не окремих угрупувань країн, а зачіпають усі складові світового господарства. Концепція МЕВ передбачає:
виключення з міжнародної практики всіх форм дискримінації, відмову від політики економічних блокад і санкцій, якщо це прямо не зазначено в рекомендаціях світового співтовариства;
спільні пошуки шляхів справедливого регулювання проблеми заборгованості;
встановлення НМЕП, який гарантував би однакову економічну безпеку всіх держав;
розробку принципів використання на благо світового співтовариства, передусім країн, що розвиваються та переходять до ринку,
частини коштів, які звільняються внаслідок скорочення воєнних бюджетів;
об'єднання зусиль у дослідженні й мирному використанні космосу, вирішенні глобальних проблем, від яких залежить доля землян [21, с. 296].
Отже, в резолюції ООН не лише відтінюються вузлові проблеми оздоровлення МЕВ у глобальному масштабі, а й ставляться завдання, розв'язання яких є невідкладною справою для всіх країн світу незалежно від рівня розвитку їхньої економіки й політичної орієнтації.
Висновки
міжнародний економічний відносини глобалізація
Економічні взаємозв'язки світового господарства як єдиної системи ґрунтуються на розвитку міжнародних економічних відносин (МЕВ), які є матеріальною основою мирного співіснування, спілкування і взаємопереплетення інтересів різних держав. МЕВ - це сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичної орієнтації країн та інших чинників.
МЕВ, пов'язані з фазами розподілу, обміну і споживання, є непервинними, такими, що походять від виробничих відносин фази виробництва. З розвитком процесів інтернаціоналізації господарського життя, неоіндустріальних продуктивних сил і виробничого кооперування на міжнародному рівні МЕВ поступово перетворюються на первинні виробничі відносини.
Подобные документы
Головні етапи економічної глобалізації. Позитивні та негативні наслідки, суперечності глобалізації. Світова економічна криза як наслідок глобалізації міжнародних економічних відносин. Глобалізаційні процеси міжнародних економічних відносин в Україні.
дипломная работа [185,4 K], добавлен 21.01.2011Сутність світової економіки і міжнародних економічних відносин, їх форми, фактори і показники розвитку. Головні економічні закони розвитку світового господарства і міжнародних економічних відносин. Місце України в міжнародному розвитку світової економіки.
курс лекций [92,5 K], добавлен 07.09.2008Характерні риси науково-технічної революції. Форми реалізації науково-технічних зв’язків на світовому ринку. Іноземне інвестування в системі міжнародних економічних відносин (МЕВ). Види та характерні особливості сучасних МЕВ та їх розвиток в Україні.
контрольная работа [32,7 K], добавлен 13.11.2010Рівень економічного розвитку України, її місце в світовій економіці та міжнародних економічних відносинах. Участь країни в процесах міжнародної міграції капіталу та торгівлі. Удосконалення системи міжнародних економічних відносин та співробітництва.
курсовая работа [206,2 K], добавлен 10.12.2009Істотні ознаки та етапи становлення й розвитку економічної інтеграції країн. Взаємопротилежні напрямки еволюції система міжнародних економічних відносин. Аналіз позитивних і негативних явищ, притаманних глобалізаційним процесам у світовому господарстві.
статья [32,7 K], добавлен 26.07.2011Теоретичні аспекти формування системи міжнародних економічних зв'язків України. Методологічні основи формування міжнародних економічних відноси в Україні. Інформатизація. Можливості розширення зовнішньоекономічної діяльності України.
курсовая работа [46,5 K], добавлен 21.03.2007Теоретичні аспекти вивчення сучасної інфраструктури міжнародних економічних відносин. Господарські зв’язки між державами, регіональними об’єднаннями, підприємствами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну кадрів і послуг.
курсовая работа [43,1 K], добавлен 23.10.2017Виникнення та розвиток "Групи восьми", а також головні причин їх появи. "G8" як суб’єкт міжнародних економічних відносин. Основні глобальні проблеми сучасності і шляхи їх вирішення, ініційовані "Великою вісімкою". Боротьба із міжнародним тероризмом.
курсовая работа [42,5 K], добавлен 25.10.2013Вестфальська модель світу, основні характеристики та періодизація. Особливості Віденської системи міжнародних відносин. Характеристика Постфранкфуртської системи міжнародних відносин. Повоєнна біполярна Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин.
реферат [31,8 K], добавлен 21.10.2011Аналіз сучасного викладення основ методології теоретичного моделювання міжнародних відносин – системи методологічних принципів. Умови та переваги застосування принципу інтерференції при визначенні правил формування типологічних груп міжнародних відносин.
статья [28,9 K], добавлен 19.09.2017
