Крим в обіймах "русского мира"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Крим в обіймах «русского мира»

Анексія Криму. Два десятиріччя, здавалося, були часом, достатнім для формування усталених уявлень про нову геополітичну конфігурацію на пострадянських просторах. Однак під час другої президентської каденції В. Путіна ностальгійна риторика і неодноразові принизливі висловлювання щодо України під час розмов на вищому державному рівні сигналізували про наростання неоімперських настроїв у правлячих колах Росії. Постійно виникаюче загострення українсько-російських відносин, газовий шантаж та ембаргові війни не залишали сумнівів у тому, що Росія не вважає Україну рівноправним партнером, а схильна розглядати її як колишню союзну республіку. Багаторічний моніторинг українсько-російських відносин засвідчував, що «реінтеграція пострадянського простору була одним із провідних напрямів зовнішньої політики Росії в останнє десятиліття. Для цього використовувалися економічна слабкість колишніх республік СРСР та їх залежність від російської економіки, незавершеність демократичних трансформацій, що призводила до хронічної політичної та соціально-економічної нестабільності, незрілість політичної культури еліт та самих суспільств, роздмухування внутрішніх конфліктів тощо»Головко В. Збройна агресія Росії проти України // 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. - К.: Ніка-Центр, 2016. - С.605..

Варто наголосити, що кримське питання загалом, питання Чорноморського флоту РФ зокрема, залишалося у фокусі всіх найважливіших домовленостей і перспективних українсько-російських проектів. Тим часом, як на дипломатичному рівні тиражувалася риторика добросусідства та непорушності міждержавних домовленостей, російський політикум в усіх його політичних спектрах відверто спекулював кримським питанням і так званою проблемою російськомовних співгромадян. З 1991 року кримська карта перетворилася на універсальний важіль тиску на офіційний Київ, якому місцеві політики недвозначно загрожували перспективою «другого Косова», чеченським сценарієм. Спекуляції навколо воєнної загрози перетворилися на звичний елемент політичної гри радикальних проросійських кіл, які в такий цинічний спосіб підтримували в середовищі слов'янського населення півострова фальшивий образ кримських татар як «елементу, що прагне передати Крим під егіду Туреччини». Утримування кримської регіональної спільноти в стані хронічних передвоєнних очікувань грало на руку російській владі, яка тиражувала імідж єдино можливого за таких обставин миротворця і захисника життів «співвітчизників».

На жаль, українська влада з відомою часткою інфантилізму ставилася і до зовнішньополітичних загроз, і до доктрини «русского мира», яка активно просувалася від початку нового століття у суспільному дискурсі в Криму. Апологетика цього концепту ставала все більш популярною на вищих щаблях російських інтелектуалів. Обґрунтовано критикуючи як проект громадянської нації в Росії, так і М. Ремізова з його гаслом «країн багато - народ один», В. Тішков, посилаючись на виступи В. Путіна та Д. Медведева, зазначав, що «нова ідеологія громадянського націєбудівництва жодною мірою не означала заперечення чи розчинення російських національностей (націй в етнічному сенсі слова) в певній багатокультурній спільності під назвою російська нація. Остання є, передусім, формою надетнічної громадянської ідентичності росіян, які являють собою відповідно до історичного та культурного спадку та сучасних лояльностей і патріотизму представників одного народу - російського народу, розмаїтого, але єдиного»Этнический и религиозный факторы в формировании и эволюции российского государства / Отв. ред. Т.Ю. Красовицкая, В.А. Тишков. - М.: Новый хронограф, 2012. - С.440..

Зауваження на кшталт того, що в епіцентрі формування сучасної російської нації має перебувати не ідея територіальної цілісності й конституційного порядку, а «тисячолітній цивілізаційний російський проект»Там само. - С.442., ставали чимдалі більш звичними. Вони насправді лише унаочнювали складність процесів державо- й націєтворення в Російській Федерації. Ідея територіальної цілісності, як альфа й омега російського націєтворення, зазнавала постійних ударів у регіональних конфліктах, найбільш трагічним серед яких став чеченський. Постійно змінюване впродовж останньої чверті сторіччя правове поле не справляло стабілізуючого впливу на державотворення, оскільки не розбудовувалася правова держава. Корумпованість державних структур стримувала формування громадянського суспільства, що в свою чергу гальмувало процес національного самоусвідомлення. За таких обставин всі вони виглядали такими домінантами, що перебуваючи в стані хронічної кризи, були неспроможні виконувати свої інтегративні функції. Вихід з замкненого кола внутрішніх суперечностей частина російського публіцистично-журналістського та інтелектуального середовища (Є. Холмогоров, О. Дугін, О. Проханов та інші) відшукала в розгортанні зовнішньої експансії під гасла про «геноцид росіян». Виправданням експансії слугувала словесна конфігурація єдності «русского мира», побудована на доволі сумнівному переконанні, що спільність історії поневолювачів і поневолених може слугувати достатньою підосновою формування модерної російської політичної нації. Ввижається, що забезпечення широкого доступу пропагандистів «русскомирских» ідей до засобів масової інформації, передусім телевізійних каналів, було невипадковим. Цілком логічно за кілька років підреставрований неоімперський тренд захопив досить широкі кола не лише політичних діячів, які в такий спосіб підвищували свої рейтинги, а й пересічних обивателів.

Цікаво, що під час останньої передвиборчої кампанії основний кандидат на пост президента Росії В. Путін виступив з програмною статтею, в якій гостро критикував поборників «русского мира» за примарні намагання «... під наскрізь фальшиві розмови про право росіян на самовизначення, про «расову чистоту» «завершити справу 1991 року і нарешті зруйнувати імперію, що сидить на шиї російського народу»Путин Владимир. Россия: национальный вопрос // Независимая газета. - 2012. - 23 января.. Як покажуть події 2014 р., і він, і так звані «російські націоналісти» спільними зусиллями виступали не за знищення Російської імперії, а за її відновлення в дореволюційних кордонах. Цілепокладальними стосовно визначення зовнішньополітичного курсу нового президентського строку В. Путіна стали інші слова, адресовані довіреним особам та керівникам виборчих штабів на зібранні в московському Манежі: «Нам разом треба знайти дещо таке, що стане об'єднавчим фактором для усієї багатонаціональної, але єдиної російської нації. І я не бачу нічого іншого, крім патріотизму»Цит. за: Этнический и религиозный факторы в формировании и эволюции российского государства / Отв. ред. Т.Ю. Красовицкая, В.А. Тишков. - М.: Новый хронограф, 2012. - С.443..

Застосування окреслених важелів мобілізації російської нації увиразнилося під час чергового «похолодання» у російсько-українських відносинах, спричинених євроінтеграційним курсом України. У серпні 2013 р. газета «Дзеркало тижня» оприлюднила документ «Комплекс заходів щодо залучення України в євразійський інтеграційний процес»О комплексе мер по вовлечению Украины в евразийский интеграционный процесс// Дзеркало тижня, 16.08.2013. http://gazeta.zn.ua/intemal/o-komplekse-mer-po-vovlechemyu- ukrainy-v-evraziyskiy-integracionnyy-process-_.html, підготовлений академіком РАН С. Глазьєвим (автентичність документу опосередковано підтверджували проросійські українські політики, підкреслюючи його неофіційний характерЗокрема народний депутат О.Царьов у своєму блозі писав, що був ознайомлений зі вказаним документом наприкінці 2012 р., а згодом він був «похований у надрах російської бюрократичної машини» і що подібні документи десятками передаються в Адміністрацію Президента РФ. Див. http://blogs.lb.ua/oleg_tsarev/220762_komplekse_mer_vovlecheniyu_ ukraini.html). Суть сценарію утримання України в орбіті російського впливу була сконцентрована в словах: «Негативне ставлення українського керівництва до приєднання [євразійської інтеграції. - Авт.], як показали спроби його переконати на самому високому рівні, не може бути подолане шляхом лише тільки роз'яснювальної роботи. Остання має бути підкріплена всебічним тиском з метою створення відчуття невідворотності приєднання з метою виживання нинішньої владної еліти. Цей тиск має одночасно йти від бізнесу, духовенства, громадськості, ЗМІ, експертного середовища, а також від близького оточення Януковича, включаючи його родину та придворних олігархів»О комплексе мер по вовлечению Украины в евразийский интеграционный процесс// Дзеркало тижня, 16.08.2013. http://gazeta.zn.ua/mtemal/o-komplekse-mer-po-vovlecheniyu- ukrainy-v-evraziyskiy-integracionnyy-process-_.html. З серпня Москва відновила масований тиск на українське керівництво, бізнес-кола (запровадивши чергові товарні ембарго) та суспільство, аби не допустити підписання угоди на Вільнюському саміті.

Втім, зовнішній тиск неспроможний був загальмувати інерцію передреволюційної ситуації, що розгорталася в Україні. Власне для доволі широкого загалу українських громадян гасло євроінтеграції перетворилося на єдину більш-менш реальну гарантію-запобіжник розбудови в країні авторитарного режиму. Саме ця обставина й обумовила масштабність громадянського вибуху кінця 2013 р.

Соціально-політична ситуація, яка склалася в країні після Революції гідності, була надзвичайно складною. У ряді регіонів Південної та Східної України зміна влади у Києві була сприйнята з упередженням. Втім, не лише історично сформовані особливості свідомості регіональних спільнот відіграли вагому роль у відторгненні гасел Євромайдану в Криму. Як з'ясувалося згодом, агенти впливу Кремля - давно укорінені співробітники російських спецслужб та сформовані ними групи так званої «самооборони» - були готові до такого повороту подій і виступили в якості противаги місцевим євромайданівцям, посилюючи і загострюючи громадянське протистояння. Ситуація докорінним чином змінилася після втечі В. Януковича та невдалої спроби скликати Сєвєродонецьк-2. З цього часу функціональне навантаження російської агентури було підкореговане: від тактики дестабілізації внутрішньої ситуації вона перейшла до реалізації плану підготовки російської інвазії, зокрема забезпечення видимості її всенародної підтримки в регіонах.

Місія «першого дзвіночка» невідворотних геополітичних змін була відведена Криму не випадково. На президентських виборах 2010 р. абсолютну підтримку кримського електорату отримав В. Янукович: у другому турі по АРК він набрав 78,24% голосів проти 17,31% Ю. Тимошенко, при 3,23% виборців, які проголосували «проти всіх», а у м. Севастополі - 84,35%, 10,38% та 4,36 відповідно. Більш високий результат В. Янукович отримав лише у Донецькій (90,44%) та Луганській (88,96%) областях. У березні 2010 р. головою Ради Міністрів АРК було призначено В. Джарти - довірену особу В. Януковича. В стислі строки команда В. Джарти обійняла ключові посади на всіх щаблях управління півостровом, передусім у силових структурах. Кримський політолог

А. Нікіфоров у лютому 2011 р. констатував: «На відміну від усіх попередніх прем'єр-міністрів тільки Джарти може так розпоряджатися силовими структурами. Немає формальної підлеглості, проте до поняття “джартинської вертикалі” входять якраз і силовики, і прокуратура, і органи внутрішніх справ. Це дає йому змогу діяти саме тими методами й будувати свою систему володарювання, яка була просто недосяжна для інших людей»Цит. за Вовнянко Д. Часи підкорення Криму// Український тиждень, 11 лютого 2011. Режим доступу: http://tyzhden.ua/Politics/16891.

Мета регіоналів в АРК була прозорою - розбудувати систему такого рівня керованості, як на Донбасі. На місцевий політикум здійснювався послідовний тиск, аби підпорядкувати його інтересам партії влади. На місцевих виборах у жовтні 2010 р. Партія регіонів отримала безумовну перемогу, набравши 48,93% голосів виборців за свій партійний список і здобувши перемогу у 48 з 50-ти мажоритарних округівЦит. по Вовнянко Д. Часи підкорення Криму// Український тиждень, 11 лютого 2011. Режим доступу: http://tyzhden.ua/Politics/16891. Зазнаючи тиску регіоналів, змушена була перереєструватися партія «Авангард» («Русское единство»). її лідер С. Аксьонов став «молодшим» партнером Партії регіонів у Криму, а очолювана ним партія отримала три депутатських мандати в кримському парламенті. Примітно, що С. Аксьонов був позитивно оцінений центральною владою, якому пророкували вихід у «вищу лігу політики України»Рябов М. Выдрин претендует на оригинальность // Новый регион, 9.12.2010. Режим доступу: http://situation.at.ua/news/2010-12-09-3200 Варто зазначити, що Аксьонов й раніше заслуговував від Видріна позитивних оцінок. У своєму інтерв'ю газеті «МК в Украине» у березні 2010 р. він розповідав про політичних «посткризових зірок»: «У Криму - це Сергій Аксьонов: його політична сила дає справжній креатив у стилі італійського Середземномор'я. Такі люди сьогодні дуже потрібні, тому що вони можуть бути модернізаторами. У нас же зараз є хто завгодно, а реально діяти у дусі модерну поки немає кому». Режим доступу: http://vydrin.com/mterview/mterview/?id=226.

Впродовж 2010-2012 рр. у Криму командою В. Януковича була сформована жорстка управлінська вертикаль. Як підсумували експерти Українського незалежного центру політичних досліджень, «незважаючи на... напівмовчазний спротив з боку традиційних кримських політичних гравців, В. Джарти зумів побудувати чітко визначену вертикаль виконавчої влади в автономії під себе, фактично повернувши «повну керованість Криму для Києва», призначивши на ключові посади кримського уряду вірних собі людей»Політична мапа Криму: 2010-2011. Процеси і тенденції. - К., 2012. - С.13.. На неформальному рівні за новою командою закріпилася назва «македонці» (від - «макеївські і донецькі» - Авт.). На думку А. Нікіфорова, саме завдяки їм вдалося досягти максимального результату під час «Кримської весни»»Андрей Никифоров: «Крым энергетически подпитал всю Россию»// Новый Крым, 25.10.2015. Режим доступу: http://www.newc.info/interview/10410/.

Події розгорталися блискавично. 23 лютого масовий мітинг під проросійськими гаслами відбувся у Севастополі. На ньому «народним мером» було проголошено О. Чалого, місцевого бізнесмена з російським громадянством. Розпочалося розхитування ситуації в Сімферополі, яке співпало зі зміною влади у Києві. На тлі істерії, що нагніталася російськими та кримськими ЗМІ, місцеве населення в паніці здійснювало рейди Сімферопольським вокзалом в очікуванні «українських фашистів». Формальним приводом для легітимації сепаратистського руху стало скасування закону Ківалова-Колісніченка, невдовзі заветоване в.о. президента О. Турчиновим. Однак, відомо, що предметні розмови з російськими емісарами про відокремлення Криму від України розпочалися ще в середині січня 2014 р. їх ініціаторами виступили російський олігарх К. Малофєєв та член Ради Федерації Федеральних зборів РФ Д. Саблін, які супроводжували в Криму «Дари волхвів»Див. досить відверте інтерв'ю «Если это имело определенную режиссуру, режиссеру нужно поставить пять с плюсом». Рустам Темиргалиев о развитии событий, приведших к референдуму в Крыму // Ведомости. 16.03.2015 http://www.vedomosti.ru/pohtics/cha- racters/2015/03/16/esh-eto-imelo-opredelenшyu-rezhissш*u-rezhissera-шzhno-postavit-pyat-s-pl ушот. За інформацією російської «Нової газети», на початку лютого 2014 р. за ініціативою К. Малофєєва до Адміністрації Президента РФ була передана аналітична записка, в якій обґрунтовувалася необхідність окупації частини української території«Представляется правильным инициировать присоединение восточных областей Украины к России» // Новая газета, 25 февраля 2015 года. http://www.mvayagazeta.ru/poh- tics/67389.html Сами К. Малофєєв заперечує, що він має якесь відношення до цього документу.. В середині лютого 2014 р. під гаслами відставки «донецького уряду автономії» розпочалася активна фаза операції з анексії Криму.

Під час візиту 19-20 лютого до Москви голова парламенту АРК В. Константинов зустрівся з головою Держдуми С. Наришкіним та представниками КПРФ, ЛДПР, «Справедливой России» та «Единой России». На підсумковій прес-конференції голова вищого законодавчого органу АРК заявив, що в разі змін на вищих щаблях української влади виходом з ситуації стане «денонсація рішення Президії ЦК КПРС від 1954 року»Спикер крымского парламента: Крым может отделиться от Украины, если «страна развалится» // Интерфакс, 20 февраля 2014. http://www.interfax.ru/world/359837. Крізь цинічну юридичну безглуздість заяви проглядала гірка правда - Росія вирішила використати чергову політичну кризу в Україні для задоволення своїх геополітичних амбіцій. Військове втручання Російської Федерації в політичну кризу на регіональному рівні стало вирішальним аргументом на користь сценарію її подальшого загострення.

Виконання завдання спрощувалося тією обставиною, що на території Кримського півострову російські війська дислокувалися в рамках угод про базування Чорноморського флоту РФ. Саме вони оперативно були використані для блокування українських військових частин»Постанова Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»». Сайт Верховної Ради України. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/337-19. 20 лютого розпочалася спецоперація з анексії Криму - саме ця дата закарбована на медалях, завчасно виготовлених для відзначення російських військовослужбовців та колишніх українських високопосадовців, які забезпечили повернення сакрального півострова в «рідну гавань». 24 лютого у Крим були перекинуті додаткові російські військові підрозділи, зокрема повітрянодесантні війська без військових відзнакГод в Крыму. Спецпроект «Вежливые люди» // он-лайн-проект «Медуза». https://me- duza.io/special/polite/who. Поважну частку ударних груп склали учасники російських парамілітарних та військово-патріотичних організацій. Лише «Кубанське козацтво» відрядило сюди 450 осіб.

В обставинах наводнення кримської столиці козаками, реконструкторами та ввічливими «зеленими чоловічками» 26 лютого було скликано позачергову сесію Верховної Ради АРК, яка не відбулася лише через масові зіткнення перед будівлею парламенту. Проукраїнські сили зібрали понад 10 тис. прихильників, яким протистояли декілька тисяч проросійських активістів. Провал позачергової сесії спонукав російське керівництво до більш активних дій. На думку В. Головка, точкою неповернення стало 27 лютого 2014 р., коли російські військові без розпізнавальних знаків заблокували будинок парламенту та Ради міністрів АРК у Сімферополі. Під дулами автоматів було проведено засідання депутатів автономії, на якому відбулася зміна керівника уряду (С. Аксьонов). На 25 травня 2014 р. було призначено референдум стосовно статусу АРК. Державна Дума терміново внесла необхідні зміни в закон про порядок включення до складу Російської Федерації нових суб'єктів.

Невизнання українською владою результатів нелегітимної зміни влади в Сімферополі та Севастополі неспроможне було вплинути на ситуацію в регіоні. Суверенітет України в Криму був зневажений. Маючи підстави сумніватися у лояльності місцевих силових структур, Київ так і не наважився віддати наказ про застосування сили для придушення сепаратистського заколоту в зародку. Як констатував А. Аваков, «внутрішні війська та ППС Сімферополя поки що несуть варту, але протидіяти росіянам вони не будуть. Крім міліції, ми маємо у Криму близько тисячі осіб внутрішніх військ, які, сподіваюсь, зможуть виконувати наказ, як мінімум, здаватися не будуть»Сторінка 8 стенограми. http://komnbo.rada.gov.ua/komnbo/contшL^/uk/puЫish/artide?art_ М=53495. В. о. міністра оборони І. Тенюх, у свою чергу, говорив лише про 5 тис. боєздатних військовослужбовців, яких можна було направити у Крим, що з військової точки зору не мало сенсу. З 15 тис. військових, які служили у Криму, готовими до виконання наказу про застосування зброї були до 2 тис. осібСторінки 11-12 стенограми http://komnbo.rada.gov.ua/komnbo/control/uk/publish/ агЬс1е?аі1;_Ш=53495. Отже, за тодішніми підрахунками, Україна спроможна була виставити 7-8 тис. силовиків проти 20 тис. російських військовослужбовців ЧФ РФ.

Як слушно зазначає В. Головко, анексія Кримського півострову тотожна поняттю «агресія». Згідно статті 3 Резолюції ООН «Визначення агресії» (затверджена 14 грудня 1974 р.) під агресією розуміються такі дії:

a) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є наслідком такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

b) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

c) блокада портів чи берегів держави збройними силами іншої держави;

d) напад збройними силами держави на суходільні, морські чи повітряні сили або морські чи повітряні флоти іншої держави;

e) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави згідно з угодою з державою, яка їх приймає, в порушення умов, передбачених цією угодою, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

ї) дії держави, яка дозволяє, щоб її територія, надана нею у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акта агресії проти третьої держави;

g) заслання державою чи від імені держави озброєних банд, угруповань та регулярних сил або найманців, що здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави настільки серйозного характеру, що це дорівнює перерахованим вище актам, або її істотна участь в нихДив.: Головко В. Збройна агресія Росії проти України // 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави. - К.: Ніка-Центр, 2016. - С.601-602..

Зваживши на багаторічний досвід роздмухування регіональних конфліктів, у ситуації з Україною та Кримом російські стратеги обрали принципово новий шлях: прикриваючись риторикою про фашистський заколот у Києві, нелегітимність нової української влади та загрозу життю росіян, Кремль застосував пряме військове втручання, закамуфльоване під громадянську війну. Активна участь «російських добровольців» у їх численних версіях (часів революційних подій 1920-х рр., громадянської війни в Іспанії, врешті - Придністров'ї) давно стала органічною складовою російського масового дискурсу і ментальності електорату, вихованого на ідеях російського месіанства. Тож, суспільство, за нечисленними винятками, не відчуло жодного когнітивного дисонансу і радо сприйняло версію ЗМІ про «порятунок» співвітчизників.

Від весни 2014 р. українсько-російські відносини вже розвивалися у форматі «гібридної війни»Докладніше див.: Горбулін Володимир. Україна стала ключовою державою протистояння Заходу і Росії // Укрінформ. - 2017. - 6 лютого., яка створює низку юридичних, економічних та культурних прецедентів, що самі по собі були вагомим викликом українській державності. Офіційно жодна зі сторін не проголошувала війни. Україна та Російська Федерація зберегли дипломатичні відносини, здійснюють постійні контакти на політичному рівні, тривають (хоч і у значно меншому обсязі) торгівельні відносини та культурні зв'язки тощо. До літа 2014 р. конфлікт вдалося локалізувати окремими районами Донецької та Луганської областей.

Скільки б керівництво Російської Федерації не заперечувало участь російських силових відомств у подіях «кримської весни», приховати її було неможливо. Насправді, цим не сильно й переймалися. Російські журналісти з'ясували, що літаками Міноборони РФ на півострів були доставлені понад 200 цивільних російських громадян. Російська «Новая газета» з цього приводу писала: «28 лютого з військового аеродрому Чкаловський (бортовий номер Іл-76 RA 76599) у Севастополь були доставлені 170 російських громадян із числа колишніх «афганців», боксерів, байкерів, членів воєнно-патріотичних клубів і бійців охоронних структур. Далі на борту «Севастополь» їх таємно переправили в Ялту и поселили у військовому санаторії Міноборони РФ «Ялта». Перед тим українські журналісти зафіксували дві військові вантажівки «Урал» з російськими військовослужбовцями (держномери 0225 НМ 90, 0217 НМ 90), які заїхали на територію санаторію і заступили на охорону об'єкту»Канев С. Спецтуристы // Новая газета. №71. 2.07.2014. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.novayagazeta.ru/inquests/64242.html. Врешті «таємниця Полішинеля» була добре відомою усім: під виглядом місцевих мешканців російські громадяни блокували українських військових і створювали картинку для ЗМІ. Пізніше саме за це 26 та 31 березня вони були відзначені медалями «за Крим», нагородами та почесними грамотами російського президентаКанев С. Герои под грифом «Секретно». В распоряжении «Новой газеты» оказался список награжденных за крымскую кампанию // Новая газета. .№64. 16.06.2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.novayagazeta.ru/inquests/64030.html.

Переворот відбувся в кращих традиціях російського більшовизму. 28 лютого була захоплена Кримська державна телерадіокомпанія, після цього відключили українські канали. Інформаційна монополія на півострові швидко принесла бажаний результат: накачувана російськими новинними каналами місцева спільнота перебувала на межі здорового глуздуДонбас і Крим: ціна повернення. - К.: НІСД, 2015. - С.243-244.. Невідкладно були заблоковані транспортні комунікації між континентальною Україною та півостровом, захоплені аеродроми «Сімферополь» та «Бельбек». 4 березня 2014 р. В. Путін отримав згоду Ради Федерації РФ на застосування регулярних російських військ на українській території. Україна постала перед загрозою повномасштабної інтервенції.

Ситуацію ще більш ускладнив масовий перехід на сторону Росії офіцерів, чиї підрозділи мали в першу чергу протистояти російській агресії (розвідники, берегова оборона, зв'язок). За зраду військовій присязі згодом було звільнено понад 12 тис. співробітників МВС України у Криму, 1371 співробітник Головного управління СБУ в АРК і управління СБУ в м. Севастополі, 413 працівників органів прокуратури АРК. За деякими оцінками на службу в збройні сили РФ перейшло понад 10 тис. військовослужбовців ЗСУ Левова їхня частка були місцевими мешканцями.

11 березня 2014 р. міська рада Севастополя та парламент АРК ухвалили декларацію про державний суверенітет. Втім, рішення з формальної точки зору ще мав підтвердити всекримський референдум. Референдум стосовно подальшої долі Криму переносився тричі: на 25 травня, 30 березня, і врешті - на 16 березня. Скориставшись розгубленістю світової спільноти, творці «кримської весни» змінили не лише процедуру, а й формулювання питання, що виносилося на референдум. Спочатку мешканці півострова мали відповісти на запитання: «Автономна Республіка Крим має державну самостійність та входить до складу України на основі договорів і угод» (так чи ні)?». На «референдумі» ж кримчани мали обрати один з двох варіантів відповіді: «Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації? Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?».

14 березня 2014 р. Конституційний суд України визнав референдум неконституційним. Його результати не визнала абсолютна більшість країн світу. Наступного дня Верховна Рада прийняла рішення про розпуск кримського парламенту. Однак, руїни це не зупинило. 18 березня була підписана «Угода між РФ і Республікою Крим щодо прийняття до складу Російської Федерації Республіки Крим і утворення у складі РФ нових суб'єктів»Договор между РФ и Республикой Крым о принятии в Российскую Федерации Республики Крым и образовании в составе РФ новых субъектов, 18.03.2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// kremlin.ru/events/president/news/20605. Відповідно до неї Крим та Севастополь ставали частиною Російської Федерації. До 1 січня 2015 р. мав тривати «перехідний період», впродовж якого намічалося завершити його інтеграцію в економічну, фінансову, кредитну та правову систему РФ. Мешканці Криму, за винятком тих, хто протягом місяця подасть заяву про збереження українського громадянства, автоматично переходили в російське громадянство. Офіційними мовами проголошувалися російська, українська та кримськотатарська, однак, це не завадило окупантам невдовзі позбавитися написів українською й татарською мовою в публічних місцях, включаючи будівлю кримського парламенту.

До 21 березня 2014 р. російська влада оперативно провела всі формальні процедури включення АРК та Севастополя до складу РФ. Того ж дня в її складі з'явився Кримський федеральний округ, закон про утворення якого ратифікувала Рада Федерації Росії. Для створення вигляду легітимності анексії Росія організувала у вересні 2014 р. місцеві вибори. Участь у них взяли 709 тис. виборців (53,61% від внесених у списки для голосування)Хід голосування по регіонах України. Вибори народних депутатів України 28 жовтня 2012 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/ wp084?PT001F01=900. До «Державної Ради РК» потрапили лише дві політичні сили - кримського відділення Всеросійської політичної партії «Единая Россия» та Ліберально-демократичної партії Росії. За бортом опинилася КПРФ, яка не подолала прохідний бар'єр. Варто зазначити, що вибори відбулися набагато раніше завершення повноважень попереднього складу кримського парламенту. При цьому чисельність депутатів була зменшена зі 100 до 75. Лише мізерна частина тих, хто легалізував сепаратистський сценарій, пройшла до нього - кандидатури майбутніх депутатів затверджувалися на вищому рівніДив.: Самар Валентина. Как они обустраивают Крым // ZN,UA. - 2014. - 25 апреля. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: gazeta.zn.ua/internal/kak-oni-obustraivayut-krym-_.html.

По двох роках існування Кремль втратив цікавість до підтримання оманливої значущості «сакрального» Криму. 28 липня 2016 р. Кримський федеральний округ був скасований, а його територія передана до складу Південного федерального округу з центром у Ростові-на-Дону. Попри те, що рішення про ліквідацію «Кримського федерального округу» і передачу півострова до Південного федерального округу РФ мало формальні підстави (округ був найменшим серед існуючих), це означало не тільки зведення Криму до рівня звичайної російської глибинки, але й суттєвий удар по амбіціях місцевої правлячої еліти. Яскраво це унаочнилося на рівні законодавчих ініціатив. Претендуючи на особливий статус в Російський Федерації (подібно Чечні й Татарстану), місцевий політикум запропонував поправки у майже 50 федеральних законів, метою яких було збільшення власних повноважень у сфері використання федеральних дотацій. Натомість Державна Дума ініціювала закон про особливий економічний режим для півострову з протилежною ідеологією. В ньому передбачалося розширити повноваження Криму в напрямі самостійного пошуку інвестицій, а не використання державних субсидій. По багатьох гучних заявах та анонсованих інвестиційних проектах реальність виявилася сумною для кримчан: в умовах руйнівної дії міжнародних санкцій на російську економіку та вичерпання державних резервів Кремль перейшов до суворої економії. Напрямок нового курсу стосовно півострова був визначений у фразі Д. Медведєва під час перебування у Феодосії, що згодом в скороченому вигляді стала головним мемом 2016 р.: «Грошей немає, але ви тримайтеся» (повна версія: «Знайдемо гроші, зробимо індексацію. Ви тримайтеся тут, вам усім усього кращого, гарного настрою і здоров'я»)Неделя в экономике. «Денег нет, но вы держитесь» -- эта фраза уже вошла в историю // Независимая газета. - 2016. - 29 мая..

Підсумовуючи, слід зазначити, що за сім десятиліть після прийняття Атлантичної хартії утворювалися й розпадалися десятки держав, але не було жодного випадку, коли б одна з них, користуючись військовою перевагою, відторгнула в іншої частину її території. Анексія Криму - це перший випадок грубого порушення встановленого після Другої світової війни світоустрою.

Варто пам 'ятати, що не лише Україна внаслідок російської агресії зазнала величезних іміджевих та майнових втрат. Власне вся європейська спільнота, хоч про це мало йдеться в аналітичних матеріалах, стала жертвою ганебного зґвалтування. Не тільки неквапливість, нерішучість та виніженість європейців обумовлювала невиразність їхньої позиції стосовно української кризи та кримського питання. Не останню роль в розвитку ситуації відіграв банальний ядерний шантаж, про який цинічно розповів В. Путін в інтерв'ю кінорежисеру А. Кондрашову у фільмі, показаному телеканалом Росія-1 15 березня 2015 р. Описуючи події «кримської весни», президент заявив: «Що стосується наших сил ядерного стримування, то ми готові були привести їх до стану цілковитої бойової готовності. Ми готові були це зробити. Адже я розмовляв з колегами (керівниками країн Заходу - Авт.) і говорив їм, що це (Крим - Авт.) - наша історична територія, там проживають російські люди, вони опинилися в небезпеці, ми не можемо їх кинути»Факты и комментарии (Киев). - 2015. - 17 марта.. Зрозуміло, що небезпека його використання не минула. Не лише Україні, а й Заходу доведеться докласти чимало зусиль, аби нейтралізувати цю загрозу. Лише після цього можна буде повноцінно розмовляти про розв'язання української кризи.

«Кримська весна» відіграла роль потужного фактора політичної трансформації на материковій частині України. Під час виборчої кампанії П.Порошенко зобов'язався розпустити Верховну Раду і дотримав слова. Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадянам та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вибори в АРК (округи 1-10) і в Севастополі (округи 224, 225) не проводилися. Не відбулися вибори також у 9 округах Донецької (41-44, 51,54-56, 61) і шести округах Луганської (104, 105, 108-111) областей. Таким чином, в загальнодержавному багатомандатному окрузі і в одномандатних округах кандидати в народні депутати боролися за 198 вакансій замість 225.

Позачергові парламентські вибори відбулися 26 жовтня 2014 р. Найчисель- нішу парламентську фракцію сформував блок Петра Порошенка (146 осіб, голова - Ю.Луценко). На другому місці опинився «Народний фронт» (83 депутати, О.Турчинов). Далі йшли фракції Опозиційного блоку (40, Ю.Бойко), «Самопомочі» (32, О.Березюк), Радикальної партії (22, О.Ляшко), «Батьківщини» (19 депутатів, Ю.Тимошенко). Крім того, було створено депутатські групи В.Хомутинніка та І.ЄремеєваГолос України (Київ). - 2014. - 27 листопада..

Коаліція у складі п'яти політсил упродовж тривалого часу розробляла план спільних дій на 2015-й і наступні роки. 21 листопада 2014 р. коаліційну угоду було узгоджено. Документ передбачав здійснення глибоких перетворень у всіх сферах суспільно-політичного й соціально-економічного життя. Щоправда, велика їх частина досі лишається на папері.

Проблеми суспільно-політичного й етнокультурного життя. По трьох роках панування «русского мира» етнічні громади Криму, і ті, що стали в 2014 р. на захист українського суверенітету, і ті, що на сайті національної організації поряд зі сторінкою про масову депортацію 1944 р. розмістили привітання з поверненням Криму в «рідну гавань», можуть повною мірою оцінити реальний зміст російської етнонаціональної політики. Переслідування кримськотатарської громади та Меджлісу, русифікація освітньої справи та суспільно-політичного життя - наразі єдині «надбання» поліетнічного населення Криму. Внаслідок анексії Криму татари зіткнулися з новітніми формами дискримінації за етнічною та релігійною ознакою, неприкритим переслідуванням, погрозами і навіть індивідуальним терором. Уприявлення справжніх, а не проголошуваних російською пропагандою перспектив етнічних громад у проекті під назвою «русский мир» виступає потужним чинником українського націєтворення.