Форми, суб'єкти та функції інституцій транскордонного співробітництва в умовах інтеграційних процесів

Размещено на http://allbest.ru

Реферат

Форми, суб'єкти та функції інституцій транскордонного співробітництва в умовах інтеграційних процесів

Вступ

єврорегіон транскордонний політика

Однією з найбільш актуальних проблем соціально-економічного розвитку Україні є недосконалість сучасної державної регіональної політики, яка повинна ґрунтуватися на перенесенні пріоритетів розвитку з відомчо-галузевих підходів на цілісно-територіальні, оптимізації відносин між центром та регіонами, врахуванні єврорегіональних тенденцій розвитку держави, яка проголосила інтеграцію до Європейського Союзу стратегічною метою своєї зовнішньої політики.

На питання, якою має бути концепції регіональної політики України, поки що не має однозначної відповіді - існує багато точок зору і підходів, які останнім часом досить активно обговорюються у колах фахівців і експертів, а також серед держслужбовців національного та регіонального рівня. Проте велика кількість фахівців сходяться на тому, що одним із значних ресурсів регіональної політики України може і має бути транскордонне співробітництво областей і територіальних громад із регіонами та громадами сусідніх країн.

1. Нові форми транскордонного співробітництва

Вироблення нової державної регіональної політики як в Україні, так і в інших європейських країнах обумовило необхідність пошуку нових форм транскордонного співробітництва з метою підвищення ефективності співпраці задля нівелювання наявності кордонів і досягнення повномасштабного інтегрованого простору.

У переважній більшості країни-члени Ради Європи вже прийшли до єврорегіональної форми транскордонного співробітництва як уніфікованої структури, що координує співпрацю та, у багатьох випадках, виконує роль організаційно-фінансового центру реалізації транскордонних проектів.

Проте цього виявилося недостатньо з огляду на розвиток міжнародної конкуренції і підвищення ролі регіонів у самостійному вирішенні власних проблем, без очікування вказівок центру. Так, почали функціонувати «європейські угрупування територіального співробітництва», «транскордонні партнерства», «транскордонні кластери» і «транскордонні промислові зони»,«транскордонні інноваційні проекти», «клондайкінг», «транскордонні регіони знань» тощо. Вони функціонують не лише на європейських кордонах, а й на американському континенті і стають тими «полюсами росту» в периферійних прикордонних регіонах, які впевнено конкурують із центральними,столичними регіонами і метрополіями. Не можна стверджувати, що всі перераховані форми є однозначно високо ефективними, проте позитив їх діяльності у вирішенні конкретних завдань, які визначаються регіональною політикою сусідніх держав і їх угрупувань, є вагомим чинником підвищення рівня життєвого розвитку віддалених від центру територій. Не дивлячись на те, що в Україні було ухвалено Закон «Про транскордонне співробітництво» і періодично приймаються Державні програми розвитку транскордонного співробітництва, реалізація завдань і використання можливостей транскордонного співробітництва вимагає пошуку нових підходів і організаційних форм. Відповідно до ст.5 Закону України «Про транскордонне співробітництво», ТС може здійснюватись:

* в межах створеного єврорегіону;

* шляхом укладення угод про транскордонне співробітництво в

окремих сферах;

* шляхом встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між суб'єктами транскордонного співробітництва.

Суб'єкти транскордонного співробітництва України, відповідно до законодавства, можуть обирати інші форми транскордонного співробітництва. Комплекс науково обґрунтованих рекомендацій щодо впровадження нових форм транскордонного співробітництва передбачає формування відповідного середовища, зокрема правового, для розвитку нових форм транскордонного співробітництва: транскордонні кластери, європейські угрупування територіального співробітництва, транскордонне партнерство та прикордонні торговельні комплекси в умовах формалізації прикордонної торгівлі.

Нагадаємо, що транскордонне співробітництво - це специфічна сфера зовнішньоекономічної, політичної, екологічної, культурно-освітньої та інших видів міжнародної діяльності, що здійснюється на регіональному рівні, і яка, охоплюючи усі загальні форми, відрізняється необхідністю та можливостями більш активного їх використання, а також низкою особливостей,а саме - наявністю кордону і необхідністю його облаштування, спільним використанням природних ресурсів і, відповідно, спільним вирішенням проблем екологічної безпеки, більш широким взаємним спілкуванням населення сусідніх держав та особистими зв'язками людей, значно вищим навантаженням на інфраструктуру (дороги, зв'язок, сферу обслуговування, придорожня інфраструктура).

Основними закономірностями формування та розвитку транскордонного регіону, які доцільно враховувати при виборі організаційних форм транскордонного співробітництва, є наступні.

1. Враховуючи той факт, що транскордонний регіон є територіальною системою, яка складається з підсистем, що належать різним суспільно-господарським просторам, спосіб організації його структури є комбінацією способів, на яких організовані структури складових підсистем.

2. Структура транскордонного регіону має поліцентричний характер і організована навколо такої кількості домінантних осередків мережі поселень (центрів), скільки різних територіальних підсистем входить в склад транскордонного регіону.

3. Кожна з тих підсистем має іншу ступінь відкритості щодо свогосуспільно-економічного простору, а також щодо останніх підсистем. Структура системи різною мірою віддалена від стану рівноваги (недостатня чи мінімальна чутливість системи на зміну структури) і реагує з різним запізненням на всякі зміни. Так як відкритість має межі, різною є й відкритість до конкретних підсистем регіональної системи щодо переміщення людей, благ,інформації, знань та енергії.

4. Перехід до іншого стану структури є можливим завдяки нелінійній природі зв'язків і залежностей у регіональній системі, з урахуванням існуючої різниці в межах окремих підсистем.

5. Зв'язки та залежності системи мають, значною мірою, причинно зворотній характер. Це сприяє, з однієї сторони, зміцненню змін, що з'явилися в процесі функціонування системи, завдяки чому є можливим досягнення різних станів. З іншої сторони, зворотній вплив виконує роль механізму самоконтролю, що не дозволяє такий перебіг змін структури, які могли б загрожувати її існуванню. Так само різним може бути характер зворотних впливів щодо зв'язків та залежностей вищого порядку, а у зв'язку з тим по-різному можуть відбуватися процеси проходження та зміцнення змін в окремих підсистемах транскордонного регіону.

У порівнянні з моноцентричним суспільно-економічним регіоном з'являється новий вид зворотних зв'язків, пов'язаних з відносинами на рівні домінуючих центрів мережі поселень - транскордонного співробітництва.

6. Поліцентричний характер зумовлює те, що рівень інтеграції регіональної структури є нижчим у порівнянні з вузловим (внутрішнім) регіоном,що також зумовлює те, що зміни структури транскордонного регіону відбуваються більш повільно і розпочаті в якійсь з підсистем не обов'язково охоплюють цілу систему. Процеси самоконтролю відбуваються не лише у межах підсистем, а координуються через домінуючі центри, одночасно, спираючись на зв'язки між тими центрами.

7. Транскордонний регіон є поліструктурним об'єктом, бо за визначенням поліструктурність допускає синхронне співіснування формальних, змістовних і повних структур, які властиві різним наборам відносин і перетворень, виявленим на всіх рівнях функціонування системи, і які охоплюють як цілі підсистеми, так і окремі елементи. Тому основним підходом дослідження транскордонних регіонів є системно-структурний аналіз.

Тобто, найпростішою формою транскордонного співробітництва є прямі, безпосередні контакти суб'єктів та учасників, які при більш довгострокових планах і певних спільних завдань чи проектів можуть укладати транскордонні угоди, а при необхідності реалізації спільних стратегій соціально-економічного та екологічного розвитку транскордонного регіону - створювати координуючі структури - органи транскордонного співробітництва.

Так, до структур, що здійснюють загальну координацію транскордонного співробітництва у різноманітних сферах, слід віднести єврорегіони, європейські угруповання територіального співробітництва (ЄУТС) об'єднання єврорегіонального співробітництва (ОЄС).

Структури, діяльність яких спрямована на підвищення конкурентоспроможності територій, а значить і життєвого рівня - це транскордонніпромислові зони та парки, транскордонні кластери та транскордонні інноваційні проекти.

До інфраструктурного забезпечення транскордонних регіонів можна

віднести спільні і взаємопов'язані об'єкти комунікаційної та іншої інфраструктур (спільні аеропорти, транскордонні логістичні центри, інфраструктура прикордонної торгівлі тощо).

2.Транскордонне співробітництво в територіальному розвитку

Для того, аби ідентифікувати місце транскордонного співробітництва в територіальному, або, застосовуючи сучаснішу термінологію, в просторовому розвитку, пригадаємо визначення понять "прикордонний регіон" і "транскордонний регіон". У деяких дослідженнях ставиться знак рівності між цими поняттями і поняттями "периферійний регіон" або "периферійна територія". Також досить часто ставиться знак рівності між словами "периферійний" і "слабкий", "відсталий".

Але сучасна концепція розвитку прикордонних регіонів і територій, яка розглядається через призму транскордонного співробітництва, полягає в тому, щоб традиційно негативні риси периферійності, тобто віддаленості від великих адміністративних, наукових, культурних, фінансово-ділових центрів країни, перетворити на переваги. Передусім погодимось із Жасміною Клойчник, яка вважає, що "нова регіональна парадигма полягає в тому, що в умовах мережі просторового розвитку "периферійний", "сільський", "провінційний" не обов'язково означає щось слабке, також як і "центральне положення" не завжди неминуче пов'язане з економічним процвітанням". Продовжуючи розвивати цю ідею, ми хотіли б навести досить цікаве, на нашу думку, зауваження Ж.-П. Ленера: "...транскордонні регіони дозволяють змінити периферійну ситуацію на центральну". Якщо це пов'язати із сучасним розумінням суті регіональної політики, яка, за словами Ж. Клойчник, "здебільшого має орієнтуватися не на міжрегіональний перерозподіл, а на мобілізацію місцевого потенціалу і ресурсів", то зміст транскордонного співробітництва, зокрема уособлений в єврорегіонах як у найбільш вдалій формі його просування, має полягати в трансформації прикордонних регіонів у полюси зростання, мережа яких спроможна утворити своєрідний каркас сталого розвитку країни, сформований на її периферійних територіях.

Таким чином, місце транскордонного співробітництва в територіальному розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій, а також: поєднанням потенційних можливостей ресурсів прикордонних регіонів та територій двох або більше країн, що мають спільний кордон, з метою вирішення завдань просторового розвитку в межах транскордонних регіонів.

Говорячи про місце транскордонного співробітництва в територіальному розвитку, слід пам'ятати, що межі його можливостей істотно розширюються за рахунок допомоги, яка надається Європейським Союзом через його програми та ініціативи. У попередній статті ми вже згадували про ініціативу ЄС INTERREG, подавши загальне уявлення про неї, а також почавши розповідати про головні напрямки її втілення у період 2000--2006 pp. Як було зазначено, в центрі уваги ініціативи INTERREG на цей період знаходитиметься прикордонне співробітництво, базовими підходами до якого (в межах певного прикордонного простору) Генеральна дирекція з питань регіональної політики (DG XVI) Європейської Комісії бачить:

* спільне програмування;

* впровадження спільної структури управління та прийняття рішень;

* створення спільної фінансової структури.

Помітним нововведенням, яке запроваджене з метою посилення координації програм прикордонного співробітництва ЄС, став механізм спільних програм у рамках INTERREG-PHARE СВС.

Зазначимо, що прикордонне співробітництво - на одному з перших місць серед інших сфер, фінансова підтримка яких передбачається Положеннями про Структурні фонди і, зокрема, Положенням про Європейський фонд регіонального розвитку. Загальний внесок ЄФРР у INTERREG протягом 2000--2006 pp. має скласти 4 875 млн ЄВРО в цінах 1999 р.

Щоб проілюструвати взаємопов'язаність нових підходів до надання допомоги в рамках ініціатив і програм ЄС, зокрема щодо просування прикордонного, міжрегіонального та транснаціонального співробітництва, з процесом подальшого вдосконалення механізмів досягнення соціально-економічної рівноваги між регіонами та територіями країн Європи, додамо, що часові межі нового етапу ініціативи INTERREG, збігаються з періодом 2000--2006 pp., протягом якого мають бути реформовані Структурні фонди з урахуванням завдань, визначених Порядоком денним 2000 - документом, ухваленим Радою Європи. Тут чільне місце посідає майбутнє розширення Європейського Союзу за рахунок, передусім, країн Центральної та Східної Європи .

Для того щоб зрозуміти наскільки важливим для Європейського Союзу є завдання вдосконалення механізмів соціально-економічного вирівнювання, а для країн Центрально-Східної Європи - пошук максимально ефективних шляхів використання допомоги, що надається їм ЄС, слід пригадати, що загальна кількість жителів країн, які претендують на вступ до Союзу, становить п'яту частину його населення (110 мільйонів чоловік), в той час як їх ВНП є еквівалентним менш як 5 відсотків ВНП ЄС.

Згадуючи внесок Європейського Союзу в розвиток транскордонного співробітництва у Центрально-Східній Європі, не можна не згадати про програми PHARE/TACIS СВС і PHARE CREDO.

Програма прикордонного співробітництва (СВС -- cross-border cooperation) у рамках PHARE/TACIS спрямована на підтримку спільних проектів на території прикордонних регіонів країн ЦСЄ та СНД за участю партнерів із країн ЄС.

Програма PHARE СВС започаткована в 1994 р. Спочатку до сфери її дії входили лише прикордонні регіони країн Центрально-Східної Європи, розташовані на кордоні Європейського Союзу. З часом (після приєднання до ЄС 1 січня 1995 р. Австрії, Фінляндії та Швеції) до участі в PHARE СВС були залучені прикордонні території країн Балтії, а також прикордонні регіони країн ЦСЄ, що не межують з кордонами Європейського Союзу.

Звернемо увагу на істотну відмінність завдань, які переслідує програма PHARE СВС на відміну від TACIS СВС. Одним із головних завдань першої є адаптація прикордонних регіонів країн ЦСЄ та Балтії до їх майбутнього існування та розвитку у Європейському Союзі. І це завдання цілком логічне, якщо пригадати, що програма PHARE взагалі спрямована на створення умов для інтеграції цих країн до ЄС.

Програма TACIS СВС була ініційована 1996 р. і спрямована на створення можливостей для місцевих і регіональних структур, які б дозволяли їм започатковувати спільні проекти зі своїми партнерами в ЄС або СНД. Географічне територія дії програми обмежується західними прикордонними регіонами Росії, Бєларусі, України та Молдови. Вона має свій окремий бюджет, який у 1996, 1997 і 1998 pp. складав 30 млн ЄВРО щороку. Бюджет 1999 р. складав 20 млн ЄВРО.

Програма PHARE CREDO спрямована на підтримку спільних проектів, що мають користь для регіонів і населення по обидва боки державного кордону. Гранти для реалізації проектів транскордонного співробітництва можуть надаватися як бенефіціантам у прикордонних регіонах країн Центральної та Східної Європи, так і для проектів, що здійснюються регіонами, розташованими на спільному кордоні між країною ЦСЄ та країною СНД.

Якщо абстрагуватися від того, якою мірою ці програми та ініціативи ЄС стосуються європейського інтеграційного процесу, і знову повернутися до питання про роль транскордонного співробітництва в територіальному розвитку, то слід зауважити, що сьогодні одним з головних критеріїв, якими користується Європейська Комісія при селекції проектів, що претендують на отримання фінансової допомоги з коштів INTERREG, PHARE/TACIS CBC, CREDO, є стійкий та довгостроковий вплив на міський, місцевий або регіональний розвиток у прикордонних регіонах країн ЦСЄ та СНД.

3.Україна: досвід єврорегіонів

Для того, щоб належним чином оцінити роль транскордонного співробітництва в регіональному розвитку України, доцільно зробити стислий аналітичний огляд участі в цьому співробітництві її регіонів.

Спираючись на визначення поняття прикордонний регіон, ідентифікуємо регіони України, які йому відповідають:

Сьогодні шість областей України входять до складу трьох єврорегіонів: Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька (Карпатський єврорегіон, лютий 1993 p.), Волинська (єврорегіон "Буг", у квітень 1993 p.), Одеська (єврорегіон "Нижній Дунай", серпень 1998 p.). Також триває робота зі створення еко-єврорегіону "Верхній Прут" за участю Чернівецької області з боку України та повітів Румунії і Молдови.

Слід зауважити, що на відміну від країн Центрально-Східної Європи (за винятком Румунії) та Росії, Україна не має спільного кордону з жодною країною Європейського Союзу (принаймні, поки ще не відбувся вступ до ЄС когось з аплікантів-країн ЦСЄ).

Державний кордон України умовно можна поділити на дві частини: та, що пролягає між нею та країнами ЦСЄ, і друга, що утворилася після дезінтеграції СРСР і пролягає між Україною та країнами СНД. Це важливий момент з точки зору подальшого аналізу участі регіонів України в транскордонному співробітництві та визначення його концептуальних засад на загальнодержавному рівні.

Як бачимо, нині прикордонні регіони України, розташовані на кордоні з країнами ЦСЄ, є учасниками мережі транскордонних інституціональних утворень - єврорегіонів. Інтенсивність участі областей в діяльності єврорегіонів відрізняється за рівнем. Але на відміну від розташованих уздовж українсько-російського та українсько-білоруського кордонів, вони мають можливість користатися фінансовою та технічною підтримкою для здійснення спільних проектів у рамках транскордонного співробітництва, що її надає Європейський Союз через свої програми та ініціативи, передусім - PHARE/TACIS та INTERREG.

Щоб запобігти помилковому уявленню про те, що умовою отримання прикордонними регіонами такої підтримки є саме їхня участь в діяльності єврорегіонів, необхідно підкреслити, що можливості, які надаються в рамках вищезазначених програм та ініціатив ЄС, спрямовані безпосередньо на розвиток прямої співпраці між територіальними громадами або владами по обидва боки державного кордону, незалежно від того, чи входять ці території до складу єврорегіонів, чи ні. Але мусимо додати одне застереження: хоча формально членство прикордонних регіонів у єврорегіонах і не надає переваг при селекції проектів транскордонного співробітництва для подальшого фінансування з коштів цих програм та ініціатив, однак існуючий досвід демонструє, що спільні проекти, які мають здійснюватися в рамках єврорегіонів, мають кращі шанси на отримання грантів від Європейської Комісії.

На окрему увагу заслуговує вивчення перспектив подальшого розвитку співробітництва між прикордонними регіонами України, з одного боку, і Росії та Білорусі, з іншого. З огляду на те, що метою цього дослідження є, передусім, вивчення досвіду втілення політики щодо регіонального розвитку країн Центрально-Східної Європи, ми не маємо можливості окремо дослідити стан та перспективи просування прикордонного співробітництва в цьому напрямку. Але й проігнорувати зовсім цей аспект, що має значний вплив на регіональний (територіальний) розвиток України, ми не можемо. На відміну від особливостей розвитку відносин між прикордонними регіонами України та країн ЦСЄ, що мають з нею спільний кордон, при розгляді перспектив співробітництва в напрямку Росії та Білорусі слід ураховувати деякі чинники:

по-перше, соціально-економічні комплекси прикордонних регіонів України, Росії та Білорусі ще не так давно були складовими єдиного народногосподарського комплексу однієї держави, що не може не враховуватися при розробці регіональних стратегій розвитку прикордонних областей України, а також при визначенні концептуальних засад політики щодо регіонального розвитку України в цілому;

по-друге, при розвитку торговельно-економічних відносин між прикордонними регіонами суміжних держав їх сфери визначаються місцем, яке посідають такі сусідні регіони в територіальному розподілі праці. Це правило універсальне, і прикордонні регіони України та її сусідів не є винятком. Тому цей аспект також потребує прискіпливого вивчення і врахування його ролі в територіальному розвитку прикордонних областей України, Росії та Білорусі;

по-третє, на наш погляд, важливою функцією прикордонного співробітництва між регіонами України, Росії та Білорусі має бути подолання певного психологічного дискомфорту, який виник у населення цих регіонів після дезінтеграції СРСР;

по-четверте, на згадані регіони також розповсюджуються принципи співробітництва, які диктуються необхідністю координації зусиль та спільних дій при розв'язані проблем транскордонного характеру.

Сказане повністю стосується розвитку співробітництва між прикордонними регіонами України і Молдови. Але варто звернути увагу на те, що чинником, потенційно спроможним підсилити це співробітництво, є входження прикордонних повітів Молдови до вищеназваних єврорегіонів поряд з областями України.

Додамо, що згадані особливості характерні не лише для пострадянського простору. Країни Центральної Європи подають нам подібні приклади: після "оксамитового" поділу Чехословаччини на дві незалежні країни центральні території колись єдиної країни перетворилися на прикордонні території Чехії та Словаччини.

Наш стислий огляд участі регіонів України у транскордонному співробітництві не буде повноцінним без огляду нормативно-законодавчої бази, що регламентує це питання. Не можемо погодитись із досить розповсюдженою думкою, що в Україні взагалі відсутнє правове поле для просування транскордонного співробітництва. Справедливіше зауважити, що правові документи, на яких воно ґрунтується, досить фрагментарні й не підпорядковані цілісній концепції регіонального розвитку, яка й досі відсутня, якщо вести мову про офіційно затверджений урядовий документ або закон.

Правове підґрунтя для участі регіонів і територій України в прикордонному співробітництві формують групи документів, серед яких першу утворюють Закони України, зокрема "Про місцеве самоврядування" та "Про місцеві державні адміністрації" в межах, що були нами розглянуті в попередній статті. До цієї ж групи можна віднести Закон України про "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирський області" (№ 1276-XIV від 3.12.99 p.), згідно з яким до таких територій переважно віднесені райони, розташовані вздовж українсько-білоруського кордону.

До другої групи ми б віднесли Укази Президента України "Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України з суміжними прикордонними областями Російської Федерації" (від 25.03.94 р. № 112/94) і "Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України з суміжними областями Республіки Білорусь і адміністративно-територіальними одиницями Республіки Молдова" (від 3.06.94 р. № 271/94), які передбачали розробку за участю Донецької, Луганської, Сумської, Харківської, Чернігівської, Вінницької, Волинської, Житомирської, Київської, Рівненської, Одеської та Чернівецької обласних державних адміністрацій нормативних актів щодо правового регулювання цих регіонів з прикордонними областями Росії, Білорусі та Молдови. Окрім цього зазначеними указами було надано право цим облдержадміністраціям брати участь у встановленні правил режиму в прикордонній смузі з урахуванням місцевих особливостей; здійснювати в межах встановлених квот експортно-імпортні операції для потреб областей на пільгових умовах, які визначає Кабінет Міністрів України; за участю відповідних міністерств України погоджувати з керівництвом областей Російської Федерації, Республіки Білорусь і Республіки Молдова квоти на безплатну підготовку спеціалістів у навчальних закладах прикордонних областей. Укази містять рекомендацію Національному банку України за участю відповідних обласних держадміністрацій сприяти створенню спільних кредитно-фінансових закладів різних форм власності з метою фінансування програм міжобласного співробітництва, включаючи інвестування і кредитування суб'єктів підприємництва.

Окрім них згадаємо низку указів про створення спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Волинській (№ 730/99 від 27.06.99 p.), Житомирський (№ 732/99 від 27.06.99 p., втратив силу після набрання чинності вищевказаного закону під тією ж назвою), Чернігівської (№ 728/99 від 27.06.99 р.) областей, де в якості означених територій були визначені прикордонні райони цих областей.

Третю групу складають міждержавні та міжурядові угоди між Україною та країнами, з якими вона має спільні кордони. Зокрема це "Угода між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про співробітництво між прикордонними областями України та адміністративно-територіальними одиницями Республіки Молдова", а також "Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією", "Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною і Угорською Республікою", "Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією".

Окремо назвемо Європейську рамкову конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями та Додатковий протокол до неї, до яких приєдналася Україна.

До п'ятої групи віднесемо правові документи, що безпосередньо регламентують питання співробітництва між прикордонними регіонами України та суміжних країн. Це протоколи про наміри, які можуть підписуватися обласними держадміністраціями в межах їх повноважень, а також укладені угоди про формування єврорегіонів за участю прикордонних областей України -- Карпатського, "Буг", "Нижній Дунай" -- та їхні статути.

Висновки

Виходячи з наведеного, євро-регіональне будівництво в Україні повинне мати зовсім інший цільовий характер. Через відсутність у доступному для огляду майбутньому можливостей для розширення формату «Єдиної Європи» на Україну, в економічному плані представляється, що цільовою спрямованістю еврорегионов в Україні повинне бути: зниження соціально-економічних диспропорцій між Євросоюзом і Україною, виконання функцій посередників в економічних відносинах між Євросоюзом і Україною з одержанням у зв'язку із цим певних економічних преференцій, а також використання прикордонного статусу для оздоровлення й розвитку економіки прикордонних регіонів.

Основним стимулом розвитку еврорегионов за участю України стає усвідомлення можливості реалізації програм розвитку за підтримки європейських джерел фінансування. При цьому економічні завдання сучасного єврорегіонального будівництва, так само як і «економічна ідеологія» концепції «Європа регіонів» відходять від простого прямого фінансування з боку структурних фондів ЄС [3, с.84]. Час «гроші під проект/програму» вже пройшов. Основний акцент робиться на регіонально-орієнтовані реформи в економічній сфері. Інакше кажучи, фінансові ресурси ЄС направляються не на проекти в регіоні, а на зміну структури регіональної економіки (приватизація, перехід до «суспільства послуг», розвиток ринку зайнятості, технопарки, перепідготовка кадрів, міжрегіональна міграція, гармонізація розвитку інфраструктури й т.д.). Метою застосування цих коштів стає структурна перебудова економіки регіону в напрямку росту конкурентоспроможності. У зв'язку з вищевикладеним в якості завдань єврорегіонального будівництва можна виділити:

- дослідження соціально-економічної структури інтегрувальних територій і створення інфраструктурної складової трансграничного й прикордонного співробітництва на основі структурної перебудови економіки регіонів у напрямку росту конкурентоспроможності, формування й розвитку локомотивних галузей економіки прикордонних територій, так званих «точок росту»;

- орієнтація підприємств на ринки іншої сторони і на кооперацію з ними; вільний рух товарів, капіталу, робочої сили; розвиток і спільне впровадження передових технологій;

- формування сприятливого інвестиційного клімату в прикордонних регіонах через реалізацію інфраструктурних програм, розробку й реалізацію інвестиційних стратегій і конкретних інвестиційних проектів;

- пошук нових моделей розвитку національних інфраструктур, які ввібрали б енергетичні системи, транспортні и комунікаційні мережі; створення інформаційного забезпечення економічних процесів; формування й координація прямих кореспондентських зв'язків між банківськими системами регіонів;

- розвиток економічно відсталих, але важливих з погляду економічної безпеки галузей регіональної економіки;

- розвиток ринку робочої сили, освітніх програм у сфері економічного й професійно-технічної освіти;

- активізація та гармонізація діяльності у сферах науки, культури, освіти, спорту, розвитку національних меншин, молодіжної політики; модернізація системи охорони здоров'я населення;

- розробка спільної політики в галузі техногенно-екологічної безпеки, попередження та ліквідація наслідків промислових аварій та стихійних лих, збільшення екологічно чистих виробництв;

- практична реалізація сучасних механізмів заходів загальноєвропейської безпеки.

Стратегічні напрямки удосконалення регіональної політики України повинні передбачати розширення повноважень регіональних органів влади щодо ведення не лише зовнішньоекономічної діяльності, але й інших форм транскордонного співробітництва. Адже для підвищення ефективності діяльності єврорегіонів слід гармонізувати правові повноваження національних суб'єктів цього співробітництва, делегувати регіонам (областям) України правові та фінансові повноваження, релевантні до повноважень суб'єктів співробітництва у сусідніх країнах.

Крім того, досвід створення та діяльності єврорегіонів в Західній Європі свідчить про те, що для досягнення ефективного рівня роботи подібних структур необхідні довгі роки гармонізації інтересів їх учасників, відпрацювання механізмів як транскордонної співпраці, так і знаходження каналів упливу на рівень національних урядів з метою створення сприятливого правового поля. Адже для України прикордонні області є своєрідним "полігоном", на основі вивчення ситуації в яких можна вносити корективи у свою стратегію європейської інтеграції, у відповідне законодавство.

Список використаної літератури

1. Бройде З.С. Утворення єврорегіональних структур // Монтаж+Технології. - 2005, № 5 - С.14-15

2. Буковецький М. Прикордонне співробітництво між країнами Центральної Європи // Будівництво нової Європи: прикордонне співробітництво у Центральній Європі / За ред. д-ра В. Гудака - Ужгород: Закарпаття, 2006. - С. 105-111.

3. Бусыгина И. М. Настоящее и будущее «Европы регионов» (проблемы европейского регионализма) // Мировая экономика и международные отношения. - №9. - 2005. - С.78-86.

4. Гудак В. Прикордонне співробітництво у Центральній Європі. Сучасний стан та суперечності // Будівництво нової Європи: прикордонне співробітництво у Центральній Європі / За ред. д-ра В. Гудака - Ужгород: Закарпаття, 2006. - С.10-23.

5. Динис Г.Г. Органи місцевого самоврядування у здійсненні транскордонного співробітництва / Під ред. В. Яреми - Ужгород: Програма «Центр державного та місцевого управління», 2005. - С. 163-168.

6. Європейська Рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями. - Рада Європи. - Українська правнича фундація - 33 с.

7. Петренко З. Приграничные регионы как новая форма международной интеграции //Экономика Украины. - 1999. - № 12. - С. 66-73.

8. Шпель Г. Классификация концепций региональной экономической политики // Местные власти и рыночная экономика. Уроки западно-европейского опыта. - С-Пб.: Ин-т Евроград . - 2006. - С.46-54.

Размещено на Allbest.ru