Міжнародна економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Міжнародна економіка як навчальна дисципліна вивчає формування світового ринку, встановлення міждержавних зв'язків з їх характерними рисами, особливостями та закономірностями. Міжнародна економіка -- це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу, теорії ринкової економіки, закономірність взаємодії суб'єктів у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держав.[2]

Предметом теорії міжнародної економіки є:

· закономірності функціонування і розвитку в міжнародному масштабі ринкової системи організації господарського життя;

· закономірності формування сукупного попиту і сукупної пропозиції на товари і чинники виробництва, що знаходяться в міжнародному обігу;

· інструменти аналізу і програмування відкритої національної економіки, особливо її реального, бюджетного, грошового і зовнішнього секторів, в умовах їх взаємодії з економіками інших країн;

· тенденції розвитку міжнародних фінансових ринків і фінансових механізмів, обслуговуючих функціонування міжнародної економіки;

· інституційна структура регулювання міжнародної економіки, принципи її формування, тенденції розвитку і шляхи вдосконалення.

Предметом міжнародної економіки є система економічних зв'язків чи економічних стосунків, як і будь-якої економічної дисципліни. Специфічною ознакою предмета дослідження міжнародних економічних відносин є належність суб'єктів економічної взаємодії до різних національних господарств. [1]

Структура роботи складається з вступу, практичної частини, двох питань, висновків. Завершує курсову роботу список використаної літератури, які було застосовано під час написання контрольної роботи. Загальний обсяг роботи - 22 сторінки.

1. Ситуаційне завдання

1. ВАТ "Сітрон", український виробник лимонної кислоти, продає свої концентрати в Польщу. Однак польський уряд з метою захисту вітчизняних виробників вводить високий імпортний тариф на імпорт лимонної кислоти і підвищує податок на прибуток іноземних компаній. Які в цій ситуації кроки може здійснити ВАТ “Сітрон” , щоб:

1) не уступити долю польського ринку місцевим конкурентам;

2) скоротити обсяг податків на прибуток, які вона сплачує Польщі;

3) гарантувати збереженість своїх активів в Польщі?

Розв'язання завдання

1) Щоб не уступити частку ринку в Польщі ВАТ «Сітрон» може скористатися низкою таких заходів (можна використовувати або деякі окремо, а можна й одразу кілька, навіть усі -- залежить від відповідей):

-- звернутися із проханням до уряду України щодо застосування тарифного методу стимулювання експорту лимонної кислоти шляхом зниження ставки експортного мита. Це дозволить підприємству зменшити собівартість лимонної кислоти та тим самим дасть можливість знизити ціну на продаж у Польщі та збільшити попит на товар за рахунок зниження ціни;

-- звернутися до українського уряду з приводу застосування нетарифних методів регулювання експорту концентратів до Польської Республіки. Такими нетарифними методами можуть бути непрямі субсидії (оскільки прямі заборонено правилами ВТО, до якої входить Україна), серед яких:

-- субсидії у формі правил продажу валютної виручки, які надають вигоди експортерам (наприклад, застосування більш вигідних для окремих фірм фіксованих валютних курсів або більш сприятливих правил обов'язкового продажу валюти експортерами яких-небудь товарів, ніж при імпорті або інших зовнішньоторговельних операціях);

-- застосування при транспортуванні експортних вантажів на території країни-експортера нижчих транспортних тарифів, ніж при транспортуванні аналогічних вантажів, призначених для внутрішнього ринку, за рахунок використання бюджетних коштів або встановлення урядом обов'язкових пільгових тарифів для транспортування експортних товарів;

-- реалізація урядом або його органами проектів, які забезпечують виробникам експортних товарів отримання сировини, матеріалів та інших товарів і послуг, необхідних для виробництва експортних товарів, за цінами нижчими ніж ті, які формуються на ринках (продуценти експортних товарів мають можливість отримувати необхідні для їх виробництва елементи на більш сприятливих умовах, ніж іноземні конкуренти та продуценти аналогічної продукції для внутрішнього ринку);

-- повне або часткове звільнення від прямих податків або соціальних обов'язкових для підприємств платежів, їх повернення або відстрочення уплати, які надаються експортерам у прямій залежності від розвитку експорту. Субсидія може бути реалізована і у вигляді більш сприятливих правил для розрахунку прямих податків для експортерів;

-- звільнення експортних товарів від непрямих податків, які сплачуються при виробництві та реалізації товарів, використаних

-- на стадіях виробництва сировини, напівфабрикатів та інших засобів виробництва для наступного їх застосування при виробництві експортних товарів. Інакше: субсидія може бути реалізована у вигляді звільнення від податків постачальників товарів для виробництва експортної продукції;

-- повне або часткове звільнення чи повернення імпортних мит, податків та інших платежів, які звичайно збираються при імпорті, для товарів, призначених для використання при виробництві експортних товарів;

--надання урядом або спеціальними органами під контролем уряду гарантій стосовно експортних кредитів або страхування на випадок збільшення витрат виробництва чи валютних ризиків при здійсненні експортних операцій на умовах, більш сприятливих, ніж у звичайній комерційній практиці, коли оплата експортером таких послуг та гарантій не покриває фактичних витрат для їх реалізації, а різниця фінансується держбюджетом;

-- надання експортних кредитів на умовах, більш сприятливих, ніж це дозволяють фінансові ринки, з покриттям різниці за рахунок держбюджету або повне чи часткове покриття за рахунок бюджету витрат залучення експортних кредитів на фінансовому ринку.

Експортне кредитування -- це фінансовий метод зовнішньо-торгівельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у таких видах:

- субсидування кредитів національним експортерам -- кредитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;

- державних кредитів іноземним імпортерам за умови обов'язкового дотримання ними зобов'язань купувати товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв'язаний кредит);

- страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають комерційні ризики (неспроможність імпортера оплатити поставку) та політичні ризики (непередбачувані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед експортером).

2) Аби скоротити обсяг податку на прибуток, який ВАТ «Сітрон» сплачує в Польщі, підприємству потрібно скоротити різницю між ціною продажу та собівартістю своїх концентратів у Польщі. Це дозволить підприємству зменшити базу оподаткування для нарахування податку на прибуток. Зменшення бази оподаткування доцільніше здійснювати шляхом зменшення ціни продажу лимонної кислоти та польському ринку.

ВАТ «Сітрон» може також звернутися до уряду України з приводу надання пільг з податку на прибуток, що сплачується під час виробництва концентратів в України, оперуючи статусом експортера.

3) для того, щоби гарантувати збереженість власних активів у Польщі ВАТ «Сітрон» необхідно укласти договір страхування активів, розташованих у Польщі із страховою компанією. Й у випадку пошкодження (псування) крадіжки активів страхова компанія відшкодує вартість понесених збитків. Слід сказати, що в даному випадку можливе також експортне субсидування з боку держави шляхом відшкодування страхових платежів державою.

Також можна рекомендувати ВАТ «Сітрон» звернутися до уряду України з приводу укладання між ним та урядом Польщі угоди про надання гарантій збереженості активів іноземної компанії ВАТ «Сітрон», Україна, -- й це буде застосуванням з боку уряду нетарифного правового методу регулювання міжнародних відносин.

2. Еволюція західноєвропейської інтеграції

Розвиток інтеграційних процесів є закономірним результатом зростання обсягів міжнародного руху товарів та факторів виробництва, що вимагало створення більш надійних виробничо-збутових зв'язків між країнами та ліквідації численних перешкод на шляху міжнародної торгівлі та руху факторів виробництва.

Економічна інтеграція є процесом економічної взаємодії країн з метою досягнення певних переваг у взаємній торгівлі товарами, послугами, русі факторів виробництва шляхом укладання міждержавних угод щодо подальшого їх співробітництва.[2]

Еволюція міжнародних економічних відносин обґрунтовує тезу про те, що інтеграція - об'єктивний процес розвитку стійких довгострокових економічних зв'язків та міжнародного розподілу праці національних господарств, близьких по соціально-економічному рівню.

Передумовами створення інтеграційних угрупувань є:

1) близькість рівнів економічного розвитку та ступеня ринкової зрілості країн;

2) географічна близькість країн, наявність спільного кордону, історично сформованих економічних зв'язків.

3) спільність економічних, соціальних, політичних та інших проблем;

4) демонстраційний ефект - позитивні наслідки вступу країн до інтеграційних об'єднань є своєрідним прикладом вигідності інтеграції для інших країн;

5) ефект “доміно” - негативні наслідки для країн, які не входять в інтеграційне об'єднання, обумовлені переорієнтацією економічних зв'язків країн-учасниць та відсутністю лібералізаційних умов співробітництва. [3]

Європейський Союз (далі ЄС) утворився як Європейське економічне співтовариство (далі ЄЕС) в 1967 р. після злиття регіональних організацій: Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС, 1951 р.); Римський договір 1957 про створення ЄЕС; Європейське співтовариство з атомної енергії ( ЄВРАТОМ, 1957 р.).

З 1 січня 1994 р. з основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС стало називатися ЄС. Інтеграційний процес в ЄС йде в двох напрямках - в глибину і в ширину. Інтеграція в ширирину означає збільшення кількості повноправних членів Союзу та асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 27 держав (по порядку вступу): з 1957 р. - Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія; з 1973 р. - Великобританія, Данія. Ірландія; з 1981 р. - Греція; з 1985 р - Ґренландія (автономна територія Данії) покинула союз; з 1986 р. - Іспанія, Португалія; з 1995 р. - Фінляндія, Австрія, Швеція; з 2004 р - Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія; з 2007 р - Болгарія, Румунія; з 2013 р - Хорватія.

Інтеграція в глибину означає формування регіонального господарського механізму Західної Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.[3]

Виникнення ЄЕС мало на меті створення спільного ринку і на цій основі підвищення економічної стабільності та життєвого рівня. Договір про ЄЕС визначив послідовність заходів:

1) скасування мита, імпортних і експортних кількісних обмежень, а також усіх інших торгових обмежень на шляху руху товарів усередині співтовариства;

2) введення загального митного тарифу і єдиної торгової політики щодо третіх країн;

3) вільний рух факторів виробництва (капіталу і робочої сили), свобода створення філій на території ЄЕС і вільна торгівля послугами між країнами - учасницями;

4) проведення загальної аграрної і транспортної політики;

5) створення валютного союзу;

6) координація і поступове зближення економічних політик країн-учасниць;

7) уніфікація податкових законодавств;

8) вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, що мають значення для загального ринку.[3]

Зазначені цілі ЄЕС реалізовувалися поступово в міру його еволюції.

Перший етап в еволюції ЄЕС - це етап створення зони вільної торгівлі (1958 - 1966 рр..). На ньому були досягнуті 1 і 2 цілі, передбачені Римським договором. Крім того, з 1962 р. була введена в дію єдина сільськогосподарська політика, що передбачає для національних сільськогосподарських виробників можливість продавати свою продукцію за цінами, що значно перевищують середньосвітові (на 30% і більше) - створений єдиний аграрний ринок. З підписанням в 1963 р. Яундської угоди ряд країн, що розвиваються (Алжир, Марокко, Туніс, Єгипет, Йорданія, Ліван, Сирія) вступив в асоційовані відносини з ЄЕС, що означало для них можливість безмитного ввезення в ЄЕС промислових і традиційних сільськогосподарських товарів. У 1965 р. три європейські співтовариства прийняли рішення про злиття своїх виконавчих органів.[5]

Другий етап еволюції - формування митного союзу (1968 - 1986 рр..). Відбувається подальше розширення сфери діяльності ЄС. Цілеспрямована аграрна політика доповнюється єдиною політикою в сфері охорони навколишнього середовища і в області досліджень і технологічного розвитку. Спільна науково-технічна політика на цьому етапі розвитку ЄС була зосереджена у вугільній, металургійній промисловості та в ядерній енергетиці. У 1984 - 1987 р.. була прийнята «рамкова» комплексна програма, яка вводила середньострокове планування науково-технічної діяльності. В її рамках з 1985 р. діє незалежна великомасштабна багатоцільова програма співробітництва 19 країн Європи - «Еврика».

У 1971 р. укладено Угоду про створення зони вільної торгівлі між ЄС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ). У 1975,1979 і 1984 рр.. були прийняті Ломейські конвенції, на основі яких кількість країн, що розвиваються, асоційованих з ЄС, збільшується з 20 до 66.

До цього ж етапу відноситься і початок інтеграції у валютно-фінансовій сфері: у 1972 р. було введено спільне плавання валют деяких країн - членів ЄС - в визначених межах (+2,25 - «валютна змія»), а з 1979 почала функціонувати європейська валютна система.[5]

Третій етап - створення загального ринку (1987-1992 рр..). На основі Єдиного Європейського акта, а також підписаного в 1985 р. документа «White Paper» про програму ствоня внутрішнього ринку країни, ЄС ліквідували залишенні бар'єри на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Найбільш великим досягненням інтегрційного процесу в цей період стало прийняття і реалізація програми створення до кінця 1992 р. єдиного внутрішнього ринку ЄС, у результаті проведення якої між країнами ЄС були досягнуті наступні цілі:

- усунуті всі тарифні і нетарифні обмеження у взаємній торгівлі товарами і послугами, ліквідовані всі обмеження на міждержавне пересування капіталу усередині ЄС і уведене взаємне визнання фінансових ліцензій;

- усунені національні обмеження імпорту продовольчих товарів з третіх країн;

- введені мінімальні технічні вимоги до стандартів, взаємне визнання результатів випробувань і сертифікації;

- відкриті ринки державних закупівель для фірм інших країн ЄС.

У цей же період країни ЄС перейшли до проведення єдиної політики в окремих галузях: енергетиці, транспорті, питаннях соціального та регіонального розвитку.

Четверта Ломейская конвенція 1989 розширила число країн, що розвиваються, знаходяться в асоціації з ЄС, до 69. У 1991 р. підписано Угоду про створення Єдиного Європейського економічного простору (ЄЕП) між ЄС та 3 країнами ЄАВТ. Договором про ЄЕП предусматрива ¬ ється вільний рух товарів, послуг, капіталів і лю ¬ дей між країнами Західної Європи; співробітництво в галузі науки, освіти, екології і соціального забез ¬ печення; створення єдиної правової системи.[5]

Четвертий етап - створення економічного союзу (з 1993 р. по теперішній час). Посилення політичної інтеграції і форсований розвиток валютного союзу на основі підписаного на початку 1992 р. в голландському місті Мастріхте договору про ЄС (набрав чинності з 1 листопада 1993 р.). Для цього заплановано пройти три етапи:

1-й етап - 1990-1993 рр.. - Валюти всіх країн включаються в спільне плавання в рамках європейської валютної системи й усуваються валютні обмеження;

2-й етап - 1994-1998 рр.. - Створюється Європейський валютний інститут і підсилюється координація макроекономічної політики;

3-й етап - з 1999 р. - взаємна фіксація курсів валют, введення єдиної валюти і створення Єдиного європейського ЦБ.

Механізм функціонування ЄС грунтується насамперед на політико-правовій системі управління, в яку входять як загальні або міждержавні органи, так і елементи національно-державного регулювання. В якості міждержавних органів управління ЄС виступають:

Рада Міністрів - законодавчий орган, на його рівні приймаються рішення з реалізації єдиної політики ЄС;

Європейська Рада - директивний орган, утворений в 1974 р., до його складу входять глави держав країн учасниць ЄС;

Комісія Європейських Співтовариств (КЄС) - виконавчий орган, що має право представляти на утвержденя Раді міністрів проекти законів. КЕС здійснює контроль за дотриманням митного режиму, діяльностю аграрного ринку, за податковою політикою і т.д.. Складається КЕС з 20 осіб;

Європейський Парламент - представницький, консультативний і контролюючий орган, обирається з 1979 р. У нього входять 26 депутатів. Взаємодіє з КЄС і Радою міністрів, затверджує бюджет (який складається з внесків у розмірі 1,2-1,3% ВВП входять до ЄС дер ¬ жав і власних коштів);

Суд Європейських Співтовариств - вищий судовий орган, покликаний забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім перерахованих існують і інші владні структури. Наприклад, спільні фінансові інститути.

Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), який надає фінанси для стабілізаційних фондів Стабекс (фонд стабілізації доходів від експорта) і Сісмін (фонд стабілізації видобувної промисловості), надає надзвичайну допомогу у випадку природних лих, фінансує допомогу біженцям і структурні перетворення в країнах, що здійснюють економічні реформи.[5]

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), головною задачею якого є сприяння вирівнюванню рівнів економічного розвитку країн-членів ЄС шляхом фінансування проектів державних структур у менш розвинених країнах союзу, а також підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в області транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики.

Європейський соціальний фонд орієнтації і гарантиро ¬ вання сільського господарства (ФЕОГА);

3. Структура Світового банку

Світовий банк - багатостороння кредитна організація - підтримує проекти розвитку та галузеві інвестиційні програми з будівництва фінансової інфраструктури. Світовий банк надає позики, надає технічну допомогу і виробляє основоположні принципи політики, покликані допомогти країнам, що розвиваються.[4]

Світовий банк включає у собі дві великі організації: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародну асоціацію розвитку (MAP). Крім того, до групи Банку входять і інші організації: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС). Всі разом вони носять назву групи Світового банку. Місце розташування всих груп знаходиться у Вашингтоні.

Умовою членства в Світовому банку є членство в Міжнародному валютному фонді, тобто кожна країна-член МБРР повинна спершу стати членом Міжнародного валютного фонду. Тільки ті країни, які є членами МБРР, можуть бути членами інших організацій, що входять до Групи Світового банку.[4]

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

Заснований в 1945 році. У число учасників банку входять 188 країни, також і Україна (увійшла в 1992 р.)

Основними цілями банку є:

· сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів;

· заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

· стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів.

Організаційна структура МБРР:

· Рада керуючих;

· Директорат;

· Комітет з розвитку;

· Президент.

Рада керуючих - вищий орган МБРР. Вона складається з призначених країнами-членами управлінців. Звичайно це міністри фінансів або президенти центральних банків країн. Строк повноважень керуючого - 5 років, але можливе повторне призначення. Рада збирається раз на рік для обговорення кардинальних питань політики банку. При голосуванні в Раді всі голоси країни залежать від її частки в капіталі банку. Понад 40% голосів належать вкупі державам "Великої Сімки".

Директорат складається з 24 директорів-виконавців, які обираються на два роки. З них 5 призначаються п'ятьма членами МБРР - США, Японією, Німеччиною, Великою Британією, Францією; решта обирається з урахуванням належності до певної групи країн. Директори забезпечують здійснення поточної діяльності банку.[2]

Комітет з розвитку - спільний орган Світового банку й МВФ. Він складається з 24 членів і являє собою політичний форум для завчасного обговорення найважливіших проблем в сфері економічного розвитку. Здійснює дослідження й складає аналіз середньо-строкових і довгострокових перспектив розвитку економіки країн, що розвиваються, розробляє відповідні рекомендації щодо розподілу ресурсів банку.

Президент обирається строком на 5 років. Він не може бути ні керуючим, ні директором. Президент здійснює адміністративні функції й контролює поточні справи банку.

Джерелами їх формування є уставний капітал, що складається підпискою країн-членів; позикові кошти; платежі в рахунок погашення боргу. Він формується нетрадиційно. Уряди країн-членів купують акції, але сплачують лише невелику частину їх вартості (6%). Решта капіталу є "недоторканою" і може бути затребувана банком лише в разі відсутності в нього ресурсів для термінового погашення своїх зобов'язань.

Підписка країн-членів на акції банку здійснюється згідно з їхньою економічною потужністю. Кожна країна має свою квоту в уставному капіталі. Квота України становить 0.8% капіталу банку.

Основне призначення кредитів - стимулювання розвитку приватного сектору в країнах-членах. До прийняття рішення про надання кредиту в країну прямує місія МБРР, яка вивчає економічну ситуацію, оцінює доцільність здійснення проектів, під які плануються кредити. Місія складає свій висновок і рекомендації, які країна мусить прийняти, інакше може й не одержати кредиту.

Кредити надаються тільки урядам, відповідно їх центральним банкам для фінансування великих проектів під гарантії урядів. На початок 1998 р. сума позик МБРР досягла 107 млрд. долів.

Кредити надаються на строк 15-20 років. Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку по позиковим коштам банку. Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка складає в середньому 7,5% .

Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит.[2]

Міжнародна асоціація розвитку (MAP) -- одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, утворена в 1960 році. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою.

Основні цілі МАР:

· сприяння економічному розвиткові країн-членів;

· підвищення продуктивності праці;

· зростання рівня життя в державах-членах, в першу чергу, таких, що розвиваються.

Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.

Організаційна структура:

· Рада керуючих;

· Виконавчий директорат;

· Президент.

До Ради керуючих і Виконавчого директорату входять ті ж представники, що й до МБРР, тобто ті ж самі особи. Виконують вони аналогічні функції.

Президент МАР займається організаційною діяльністю. Штат співробітників МАР поділяється на чотири сектори: операції, фінансування, політика, планування.

Джерелами фінансування є: прибутки МБРР, внески країн-членів першої і частково другої груп; повернення кредитів, що були надані раніше. В основному ресурси МАР формуються за рахунок "донорів" - країн першої групи.

Кредити плануються в основному в розвиток інфраструктури і в сільське господарство. Іноді МАР і МБРР спільно кредитують один і той же об'єкт, якщо на нього необхідні великі кошти. Кредити МАР надаються тільки урядам під їх гарантії. МАР сформувала Фонд для скорочення боргів у 100 млн. доларів; його призначено для найбідніших країн. Кредити надаються в національній валюті держав.[3]

Міжнародна фінансова корпорація (МФК)-- одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1956 році. Нараховує 182 країни-члени, серед них Україна (з 1993 p.).

Головна мета МФК -- сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Організаційна структура:

· Рада керуючих;

· Директорат;

· Президент;

· Банківська консультативна комісія;

· Діловий консультативний комітет.

Рада керуючих-- вищий орган МФК. Кожний керуючий МБРР автоматично стає й керуючим МФК, якщо його країна є членом МФК. Рада проводить щороку збори водночас зі зборами МБРР, на яких обговорюються найважливіші проблеми політики банку й МФК.

Директорат здійснює поточну роботу. Він складається з 24 директорів, які водночас є директорами МБРР.

Президент МФК за посадою є головою директорату МФК. Він називається також виконавчим президентом.

Банківська консультативна комісія складається з восьми представників провідних міжнародних інститутів. Разом з керівництвом МФК вони обговорюють ділові й політичні проблеми й стратегію корпорації.

Діловий консультативний комітет сполучає провідних промисловиків, банкірів, державних діячів, які обмінюються думками з керівництвом МФК з економічних та фінансових проблем.

Джерелами фінансування є: внески країн-членів в уставний капітал; кредити від МБРР; відрахування від прибутків; кошти від повернення кредитів; залучені на зовнішніх ринках кошти.

Кредитна діяльність. МФК, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в нових індустріальних країнах. Менш розвиненим країнам важче одержати кредит через високу кредитну ставку, яка вище пересічних ставок на основних ринках позичкових капіталів.

На відміну від МБРР для інвестування коштів МФК не вимагає урядових гарантій. Це відгороджує приватні компанії від державного контролю. Іншою відміною є те, що МФК не тільки надає кредити, але й здійснює інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що створюються, з наступним перепродажем акцій приватним інвесторам.[2]

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) -- одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1988 році. Нараховує 175 членів. Україна стала членом БАГІ з 1995 року.

Основні цілі:

· сприяння збільшенню притоку інвестицій в країни, що розвиваються, через надання гарантій, включно страхування, по некомерційним ризикам;

· здійснення досліджень, збір і поширення інформації для сприяння інвестуванню;

· надання технічної допомоги країнам, проведення консультацій з інвестиційних питань.

Організаційна структура:

· Рада керуючих;

· Директорат;

· Комітет з розвитку;

· Президент.

Рада керуючих складається з тих самих осіб, що й Рада керуючих МБРР і виконує такі ж функції щодо цілей БАГІ. Директорат складається з 24 виконавчих директорів та їх заступників. Президент МБРР за посадою є головою Директорату БАГІ. Директорат займається поточними справами.

Комітет з розвитку являє собою групу міністрів великих країн; вони здійснюють моніторинг з проблем розвитку в сфері економіки й фінансів.

Президент БАГІ призначається Директоратом за пропозицією президента МБРР. Займається організаційною роботою.

Вона була утворена з тим, щоб забезпечити потенційних інвесторів до країн, що розвиваються, від некомерціиних ризиків і таким чином стимулювала туди потоки інвестицій. До некомерціиних ризиків належать: війни, соціальні вибухи, експропріація вкладеного капіталу, неможливість переводу прибутку за кордон і таке інше.

Гарантії надаються тільки інвесторам із кран-членів БАГІ. Строк гарантій -- 15-20 років по прямих інвестиціях, по позиках -- понад три роки. Основна вимога надання гарантій: інвестор повинен бути резидентом країни-члена БАГІ; інвестиція ж може призначатися для будь-якої країни, навіть такої, що не входить до БАГІ.

БАГІ надає консультативні й рекламні послуги через спеціальний Департамент політичних і консультативних послуг.[3]

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) -- одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1966 p. Нараховує 144 членів. Україна з 2000р.

Головна мета -- сприяти притоку іноземних капіталів шляхом створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами. МЦУІС не є кредитною організацією в прямому розумінні слова; через це його не завжди включають до Групи Світового банку, хоча за цілями й організаційно він з нею пов'язаний.

Організаційна структура:

· Адміністративна рада;

· Технічний секретаріат;

· Президент.

Адміністративна рада складається з керуючих від кожної країни-члена й займається обговоренням найважливіших проблем Центру. Технічний секретаріат виконує поточну роботу. Йото очолює Генеральний секретар, який є віце-президентом Світового банку. Президентом Центру є президент Світового Банку.[3]

Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення й арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішити конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦУІС виносить аргументоване рішення на користь однієї з сторін; така процедура має назву арбітражу.[1]

До Світового Банку Україна вступила в 1992 році (водночас із вступом до МВФ); вона є членом всіх його структур -- МБРР, МФК, МАР і БАГІ. Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій Міжнародний банк реконструкції та розвитку є другим, після МВФ, кредитором України; його частка становить 32,8 % всіх позичок. При цьому спостерігається тенденція зростання частки кредитів МБРР за рахунок зменшення частки МВФ.

Зі цільовим призначенням кредити МБРР поділяються на 4 групи: інституційні; реабілітаційні; на розвиток певної галузі економіки; на структурну перебудову галузей економіки.

Інституційні кредити спрямовані на реформи та розвиток державного управляння фінансами, економікою. Реабілітаційна позика має інвестиційний характер. Кошти, що надходять від Світового Банку, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямовані не тільки на погашення дефіциту бюджету й платіжного балансу, але й на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту.[2]

ВИСНОВКИ

Економічна інтеграція є процесом економічної взаємодії країн з метою досягнення певних переваг у взаємній торгівлі товарами, послугами, русі факторів виробництва шляхом укладання міждержавних угод щодо подальшого їх співробітництва.

Еволюція західноєвропейської інтеграції прошла чотири етапи:

1. (1958 - 1966 рр..) - етап створення зони вільної торгівлі;

2. (1968 - 1986 рр..) формування митного союзу;

3. створення загального ринку (1987-1992 рр..);

4. створення економічного союзу (з 1993 р. по теперішній час).

Європейський Союз (далі ЄС) утворився як Європейське економічне співтовариство (далі ЄЕС) в 1967 р. після злиття регіональних організацій: Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС, 1951 р.); Римський договір 1957 про створення ЄЕС; Європейське співтовариство з атомної енергії ( ЄВРАТОМ, 1957 р.).

Світовий банк - багатостороння кредитна організація - підтримує проекти розвитку та галузеві інвестиційні програми з будівництва фінансової інфраструктури. Світовий банк надає позики, надає технічну допомогу і виробляє основоположні принципи політики, покликані допомогти країнам, що розвиваються.

Світовий банк включає у собі дві великі організації: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародну асоціацію розвитку (MAP). Крім того, до групи Банку входять і інші організації: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС). Всі разом вони носять назву групи Світового банку. Місце розташування всих груп знаходиться у Вашингтоні.

західноєвропейська інтеграція світовий банк

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

5. Солонінко К. С. «Міжнародна економіка» Навчальний посібник / К.: Кондор, 2008.- 380 c.

6. Міжнародна економіка: підручник /[В.В. Білоцерківець, О.О. Завгородня, В.К. Лебедєва та ін.]; за ред. А.О. Задої, В.М. Тарасевича.-К.:ЦУЛ,2012.-416с.

7. Міжнародна економіка: навчальний посібник /[С.В. Фомішин, А.В. Рибчук, А.П. Румянцев та ін.]; за ред.. С.В. Фомішина.-Львів:Новий Світ-2000,2011.-446с.

8. Міжнародна макроекономіка: Навчальний посібник/ Ю.Г. козак, Ю.М. Пахомов, Н.С. Логвінова та ін.; За ред. Ю.Г. Козака, Ю.М. Пахомова, Н.С. Логвінової. - 3-тє вид., перероб. та доповн. - К.: ЦУЛ, 2012. - 399с.

9. Міжнародні економічні відносини. Бестужева С.В. Навчальний посібник. - Харків: Вид. ХНЕУ, 2009. - 382 с. (укр. мов.)

Размещено на Allbest.ru