121

ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Зміст

Вступ

Тема 1. Предмет, значення і завдання курсу «Міжнародні економічні відносини”

Тема 2. Світове господарство (СГ) та особливості його розвитку. Типологія країн світу і роль окремих їх угрупувань у СГ і МЕВ

Тема 3. МЕВ у системі світового господарства і проблеми їх розвитку

Тема 4. Еволюційні періоди формування МЕВ

Тема 5. Середовище розвитку МЕВ

Тема 6. Закони і принципи розвитку СГ і МЕВ

Тема 7. Міжнародний поділ праці як об'єктивна основа МЕВ

Тема 8. Загальні проблеми сучасних МЕВ

Тема 9. Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ)

Тема 10. Міжнародні економічні організації у багатосторонньому економічному співробітництву і регулюванні МЕВ

Тема 11. Міжнародна інвестиційна діяльність і виробниче співробітництво

Тема 12. Міжнародні науково-технічні відносини

Тема 13. Міжнародна міграція робочої сили (ММРС)

Тема 14. Світова валютна система і міжнародні валютно-фінансові відносини

Тема 15. Міжнародні валютно-кредитні відносини і рух міжнародного капіталу

Тема 16. Міжнародні організації з регулювання валютних відносин

Тема 17. Міжнародна торгівля як головна форма МЕВ та її регулювання

Тема 18. МЕВ у сфері послуг

Тема 19. Міжнародні транспортні відносини

Тема 20. Проблеми інтеграції України до системи світогосподарських зв'язків

Тема 21. Економічна єдність світу і глобальні проблеми СГ і МЕВ

Список літератури

ВСТУП

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, об'єктивно вимагають узгодження національної економічної політики зі світогосподарськими закономірностями. Це стосується структури економіки, стандартів продуктивності та якості, рівня життя людей, конкурентоспроможності товарів і послуг, інфраструктурного та інституціонального забезпечення ринкових реформ. Таким чином, успіх внутрішнього реформування є передумовою і одночасно наслідком подальшої інтеграції в світове господарство.

Ознакою початку ХХІ ст. є розвиток економічної глобалізації на підставі сучасних інформаційних технологій, тому фактично неможливо ігнорувати вплив зовнішньоекономічного фактора як на практику господарювання, так і на теорію, зокрема, викладання економічних дисциплін.

Курс “Міжнародні економічні відносини” спирається на знання, які отримали студенти з попередніх фундаментальних економічних дисциплін: основ економічної теорії, макроекономіки й мікроекономіки. Одночасно слід підкреслити специфіку вивчення курсу, з точки зору економічної географії, міжнародного права, іноземних мов.

Теми й питання лекцій відповідають робочій навчальній програмі дисципліни “ Міжнародні економічні відносини ”.

Обмеженість аудиторного часу вимагає зростання якісного рівня самостійної роботи студентів. Тому тексти лекцій мають тісний зв'язок з методичними вказівками до організації самостійної роботи студентів [14], які містять питання лекцій та семінарських занять, контрольні запитання, ключові категорії, теми реферативних повідомлень, список основних літературних джерел.

Ознайомлення з текстами лекцій може допомогти студентам заочної форми навчання при підготовці контрольних робіт.

Тема 1. ПРЕДМЕТ, ЗНАЧЕННЯ І ЗАВДАННЯ КУРСУ «МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ»

1. Наука про МЕВ існує понад 400 років. Почалася вона із спроб з'ясувати зміст зовнішньої торгівлі, а також шляхи підвищення її ефективності. За 400 років сфера досліджень МЕВ значно розширилася.

Предметом вивчення МЕВ сьогодні є система зв'язків національних економік на основі міжнародного поділу праці. МЕВ як дисципліну вивчають після основ економічної теорії, а також макро- і мікроекономіки. МЕВ передують дисципліні «Основи зовнішньоекономічної діяльності», що вивчаються на четвертому курсі.

Метою вивчення МЕВ є формування у майбутніх менеджерів системи спеціальних знань з проблем сучасного стану та перспектив розвитку МЕВ.

Вивчення МЕВ сприяє фундаментальній підготовці, тобто розширює економічний світогляд, а також готує до практичної діяльності за фахом.

Завдання вивчення МЕВ такі:

- завдання сутності МЕВ, значення та еволюція їх;

- розуміння чинників і рівнів розвитку МЕВ;

- знання особливостей дії законів і принципів у сфері МЕВ;

- засвоєння понятійного апарату, що використовується у світовій господарській практиці;

- знання форм МЕВ, особливості розвитку інтеграційних процесів та діяльності міжнародних економічних організацій;

- уміння творчо аналізувати стан системи МЕВ, визначати проблеми і тенденції їх розвитку;

- використання одержаних знань як в Україні, так і за її межами, виходячи з цілей її інтеграції в сучасну систему світо господарських зв'язків.

Основними методами, якими користуються при дослідженні МЕВ, є єдність аналізу і синтезу, взаємозв'язок логічного і історичного, математичне моделювання та ін. Їх комплексне застосування забезпечує достовірність висновків щодо поточного стану та перспектив розвитку МЕВ.

Понятійний апарат МЕВ визначається загальними закономірностями господарського розвитку.

Він цілком відповідає категоріальному апарату основ економічної теорії, макро- і мікроекономіки.

Одночасно йому притаманні певні особливості:

1) МЕВ включають господарські відносини, що виходять за межі національних економік. В їх складі є регіональні і загально планетарні проблеми.

2) Реалізація МЕВ потребує ресурсів, які відсутні в національній економіці.

3) Для МЕВ характерно міжнародне переміщення товарів, послуг і факторів виробництва.

4) МЕВ використовують специфічні інструменти, наприклад, валюту та мито.

Наука про МЕВ вивчає передусім власне МЕВ, а також механізм її реалізації

МЕВ є суперечливим комплексом економічних відносин між: окремими країнами, регіональними об'єднаннями, окремими підприємствами і корпораціями.

Головним завданням науки МЕВ є визначення існуючих суперечностей МЕВ та пошук шляхів їх вирішення. Останнє може здійснюватися лише на певний проміжок часу, тому що у МЕВ нема довічних ворогів або друзів. Довічними є тільки власні національні зовнішньоекономічні інтереси.

Складовими МЕВ є:

- міжнародний поділ праці;

- міжнародна інтеграція;

- міжнародні науково-технічні відносини;

- міжнародна міграція робочої сили;

- світова валютна система і міжнародні валютно-фінансові відносини;

- міжнародні валютно-кредитні відносини і рух міжнародного капіталу;

- МЕВ у сфері послуг;

- проблеми інтеграції України у світо господарські зв'язки;

- глобальні проблеми МЕВ.

Наведена структура МЕВ визначає і структуру курсу МЕВ. Головна увага в якому приділяється саме аналізу наведених складових.

2. Інтенсивний розвиток МЕВ розпочався у другій половині ХХ ст.

В основі цього процесу знаходиться міжнародний поділ праці (МПП), його поглиблення і розширення.

Суть МПП полягає в спеціалізації країн на випуску певних виробів або надання послуг (туристичних приміром) з метою задоволення своїх потреб і потреб країн-партнерів.

Схема 1. Функціональна схема МПП

121

У взаємозв'язку із МПП відбуваються такі процеси:

- інтернаціоналізація виробництва;

- збільшення відкритості національних економік;

- розвиток інтеграційних процесів;

- розвиток і зміцнення регіональних міжнародних структур.

Наведені процеси мають суперечливий, діалектичний характер і проявляються в наступному. По-перше, зростання економічної самостійності країн супроводжується зміцненням інтернаціоналізації світового господарства, збільшенням відкритості національних економік, поглибленням МПП. По-друге, посилення потреби в інтеграції країн стикається з суттєвими відмінностями в рівнях економічного і політичного розвитку окремих країн і цілих регіонів. Наведені дві тенденції обумовлюють стрибкоподібний розвиток світового господарства.

Певний час (а саме кінець ХІХ - середина ХХ століття) переважала тенденція розподілу і перерозподілу ресурсів, сфер політичного впливу між країнами-велетнями, великими монополістичними угрупованнями. В другій половині ХХ і на початку ХХІ століття починає домінувати тенденція до об'єднання в торгівельній, виробничій, кредитно-фінансовій сферах.

Світове господарство ввійшло у ХХІ ст. більш цілісним, інтегрованим, динамічним і передбачуваним, аніж воно було у середині ХХ ст. Світовому господарству передував світовий ринок. Його характерною рисою було переміщення товарів (на відміну від переміщення факторів виробництва).

Світове господарство (далі СГ) - це глобальний економічний організм. Структурними його елементами є національні економіки. Знаходяться вони у постійному мобільному взаємозв'язку і взаємозалежності. Світове господарство підпорядковується об'єктивним ринковим законам. Існують різні уявлення щодо періодизації СГ. Дехто пов'язує його виникнення з Римською імперією. Інші вважають, що воно з'явилося в період Великих географічних відкриттів 15-17 ст.

Сучасна наукова думка виходить із того, що СГ зародилося за часів первісного суспільства. У своєму розвитку воно пройшло 6 етапів:

1 етап - період палеоліту та неоліту, коли відбувався перехід від кочового життя до стійкій осілості. Тоді з'явилася відтворююча система господарств. Відбулася так звана «міжплемінна інтеграція» на основі аграрного виробництва (скотарства і землеробства).

2 етап - охоплює період зовнішньоекономічних відносин у стародавньому світі. Характерним для нього були:

- поява ранньокласових утворень;

- зовнішня торгівля була часто єдиною формою економічних відносин між країнами стародавнього світу;

- насильницьке вирішення зовнішньоекономічних проблем;

- колонізація земель і розвиток ремісництва (1 тис. до н.е.) (Фінікійська та грецька колонізація (крім Римської імперії))

3 етап - пов'язаний із зовнішньоекономічними відносинами за часів феодалізму.

4 етап - МЕВ епохи відкриттів 15-17 ст.

5 етап - МЕВ періоду промислової революції (18-19ст.)

6 етап - МЕВ епохи комп'ютерів і Інтернету (друга половина 20-початок 21 ст.)

Як цілісна система СГ сформувалася в кінці 19 ст. Цьому передував ряд умов:

- завершення епохи географічних відкриттів, коли практично всі «білі плями» зникли з карти Землі;

- відбулося закріплення всіх територій Землі за одним з національно-державних утворень;

- визнання цього утворення (всіма або майже всіма державами).

На розвиток СГ у новітній час суттєво вплинула НТР. Вона обумовила:

- інтенсифікацію інтеграційних процесів;

- формування ТНК (транснаціональних корпорацій)

- міжнародних кредитно-фінансових інституцій.

Сучасне СГ характеризується інтенсивним рухом товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Якщо до початку 90-х років ХХ ст. СГ розподілялося на дві основні суспільно-економічні системи ( капіталізм і соціалізм, або підприємницька і командно-адміністративна системи), тоді як з 90-х років ХХ ст. розпочався процес формування єдиного світового господарства.

Сьогодні розвиток СГ пов'язують з процесом глобалізації. Її ознаками є лібералізація та інтеграція ринків, товарів і робочої сили в єдиний світовий ринок. Сьогодні глобалізація - найвпливовіша сила, що визначає майбутнє планети. Одночасно глобалізація значною мірою процес суперечливий. З одного боку глобалізація забезпечує реалізацію переваг МПП, нарощує економічний потенціал, підвищує рівень виробництва, покращує якість життя людей. З другого боку глобалізація створює нові складні болючі проблеми:

1) більша частина виграшу дістається багатим країнам, збільшується нерівність, поглиблюються конфлікти;

2) зростає взаємозалежність національних економік, відповідно підвищується рівень регіональної і глобальної нестабільності;

3) контроль над національними економіками поступово переходить від суверенних урядів до ТНК і міжнародних організацій.

Отже, складно підрахувати плюси і мінуси, які несе з собою глобалізацій ний процес. Залишається докладати зусиль для того, щоб переважали тенденції до співпраці, до порозуміння у МЕВ. І тоді втрати від глобалізації будуть мінімальними, а стимулювання переваг глобалізації призведе до сукупного позитивного ефекту.

Тема 2. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО (СГ) ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ. ТИПОЛОГІЯ КРАЇН СВІТУ І РОЛЬ ОКРЕМИХ ЇХ УГРУПУВАНЬ У СГ І МЕВ

1. Світове господарство має такі ознаки:

- розвинута сфера міжнародного обміну товарами;

- розвинута сфера міжнародного руху чинників виробництва;

- міжнародні форми виробництва на підприємствах, які розміщені в різних країнах, тобто діяльність ТНК і МНК;

- відносно самостійна міжнародна фінансова сфера;

- єдність ринкового саморегулювання і системи національних, міждержавних, недержавних і наднаціональних механізмів регулювання.

Існують різні погляди на категорію “міжнародна економіка” і на її співвідношення з близькими за змістом термінами, зокрема, “світова економіка”, “світове господарство”, “міжнародний поділ праці”, “світовий ринок”, “міжнародні економічні відносини” .

На нашу думку, треба підкреслити наступне:

- міжнародна економіка, світова економіка і світове господарство - синоніми, тобто концентрують загальний зміст окремих категорій;

- міжнародний поділ чинників виробництва, насамперед, праці - передумова формування міжнародної економіки;

- світовий ринок - середовище існування міжнародної економіки, тобто сукупність зовнішніх умов функціонування;

- міжнародні економічні відносини - форма існування міжнародної економіки, функціональна підсистема останньої.

Розвиток світо господарських відносин веде до удосконалення світової інфраструктури, яка складається з двох груп:

виробнича (транспорт, телекомунікації, фінансово-кредитне обслуговування, енергопостачання);

невиробнича (наука, медицина, готельне обслуговування та ін.).

Міжнародні економічні відносини мають вузьке і широке тлумачення.

Міжнародні економічні відносини у вузькому розумінні є частиною теорії ринкової економіки. Вона вивчає закономірності взаємодії економіки різних держав.

Міжнародні економічні відносини у широкому розумінні - це теорія, яка вивчає економіку сучасного взаємозалежного світу.

МЕВ виділилися у самостійну науку в другій половині ХХ ст. Це пов'язано з вступом світового господарства в якісно новий етап розвитку.

Підкреслимо основні ознаки цього етапу:

- відкритість економіки;

- суттєва роль міжнародних, тобто наддержавних економічних організацій, які забезпечують стабільний та збалансований розвиток світової економіки (МВФ, СБ, СОТ, Паризький та Лондонський клуби);

- важлива роль інтеграційних угруповань країн, наприклад, ЄС, НАФТА, АСЕАН та ін.;

- провідна роль транснаціональних корпорацій (ТНК) у визначенні міжнародної промислової, інвестиційної та торговельної політики;

- досягли виняткового розвитку сфери міжнародної торгівлі, міграції робочої сили, руху капіталів і технологій;

- міжнародна фінансова сфера набула цілісної самостійності.

2. На початку ХХІ ст. світове господарство досягло принципово нових кількісних і якісних параметрів.

Чисельність населення перевищила 6 млрд. чол., економічно активне населення перевищило 2,8 млрд. чол., з них 20% зайняте в промисловості, а близько 49% - у сільському господарстві. У середньому на душу населення у світі продукується близько 4000 дол. ВВП на рік. За даними Світового банку, 8% дає сільське господарство, 37% - промисловість, понад 50% - обслуговуючі галузі. У світі існують понад 200 країн. Вони відрізняються за економічним потенціалом, соціальними умовами.

Визначимо головні критерії, за якими здійснюється класифікація різних країн:

- схожі характеристики економічного розвитку;

- галузева і кваліфікаційна структура економіки;

- близька структура управління економікою;

- схожі принципи організації виробництва;

- спільні проблеми.

Традиційно визначають три групи країн:

- промислово розвинуті країни;

- країни з перехідною економікою;

- країни, що розвиваються.

До промислово розвинутих належать країни, які, насамперед, об'єднані в Організацію Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР або OECD). Зараз їх більше 30 (Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія та ін.).

На чолі списку найбільш розвинутих країн стоїть так звана “велика сімка»: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада.

До другої групи належать країни колишнього СРСР і Східної Європи, які не стали членами ЄС. Йдеться про наступні країни: Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Сербія, Чорногорія, Білорусія, Росія, Україна, Молдавія, Грузія, Азербайджан, Вірменія.

До третьої групи належать інші держави світу.

Існує інший критерій - рівень доходів на душу населення на рік, за яким визначають:

- країни з низьким доходом, тобто до 125 дол. США;

- країни із середнім доходом, тобто до 9000 дол. США;

- країни з високим доходом, тобто понад 9000 дол. США.

Економічно розвинуті країни, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції розвитку в цілому складаються під впливом НТР, насамперед, інформаційних технологій. Господарська структура являє собою універсальний набір галузей, підгалузей та виробництв, орієнтованих на забезпечення потреб не тільки внутрішніх, а й світового ринку. Інформація стала провідним економічним ресурсом.

У країнах з перехідною економікою пріоритетну роль відіграють структурна перебудова економіки, яка повинна забезпечити виконання завдань завершальних циклів індустріального суспільства.

У найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми аграрної цивілізації (продовольча криза, відстала соціальна структура), також питання індустріальної епохи та втілення засад інформаційного суспільства.

3. Країни, що розвиваються, мають наступні головні риси:

- виникнення на периферії ринкової системи;

- відсталість продуктивних сил;

- низький рівень життя населення;

- багатоукладність економіки і суттєва питома вага нетоварних форм відносин.

В економіці країн, що розвиваються, діють три підсистеми виробничих відносин:

- неринково-традиційна;

- ринкова;

- перехідна з поєднанням рис двох попередніх.

Перехідна економіка слаборозвинутих країн спирається на активну роль держави з наступними ключовими функціями:

- створення правових засад перетворень;

- макроекономічні заходи, наприклад, при нагромадженні;

- безпосереднє господарювання.

Країни, що розвиваються, поділяються на 4 групи:

Нові індустріальні країни (НІК).

Країни - експортери нафти та природного газу.

3. Середньорозвинуті країни.

4. Найменш розвинуті країни (НРК)

Кожна з цих підгруп має свої ознаки.

До 1-ой підгрупи належать країни, в яких до 60% ВВП складає промислова продукція, 50% експорту - готова продукція: Аргентина, Бразилія, Мексика, так звані “азіатські тигри” - Республіка Корея, Малайзія, Сінгапур, а також Індія, Єгипет, Марокко та інші.

Експортери енергоносіїв представлені державами-членами Організації експортерів нафти ОПЕК (Саудівська Аравія, Венесуела, ОАЕ та інші).

Середньорозвинуті країни - Еквадор, Колумбія, Туніс, Йорданія та інші з такими особливостями:

- слабкий розвиток промисловості та сфери послуг;

- низька інформаційна забезпеченість населення;

- несумісність сучасних технологій з традиційними технологіями, стереотипами мислення і поведінки.

Найменш розвинуті країни - Афганістан, Бангладеш, Чад, Непал, Нігер і деякі інші з ВВП на душу населення нижче 770 доларів США на рік.

Вони мають спільні риси:

- перевага традиційних укладів;

- домінування другорядних і допоміжних виробництв зі слабкою матеріально-технічною базою ;

- низька сприятливість до інновацій;

- нездатність вирішувати соціальні проблеми, зокрема край низька тривалість життя велика смертність від стихійних лих.

Тема 3. МЕВ У СИСТЕМІ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРОБЛЕМИ ЇХ РОЗВИТКУ

1. МЕВ - сукупність виробничих відносин на міжнародному рівні, яка формується трьома головними чинниками:

- розвиток продуктивних сил і світової інфраструктури;

- національні виробничі відносини кожної країни;

- неекономічні особливості, насамперед, політичні моменти.

Визначають чотири рівні прояву МЕВ:

- мікрорівень, пов'язаний зі зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) окремих економічних суб'єктів;

- метарівень як сукупність міжрегіональних зв'язків;

- мезорівень, тобто комплекс міжгалузевих відносин;

- макрорівень як система міждержавних відносин.

Відрізняють два аспекти аналізу МЕВ:

- кількісний, що описується системою статистичних показників;

- якісний, що має вираз у специфіці існування кожного суб'єкта.

Розвиток МЕВ спирається на розв'язання суперечностей, зокрема, таких головних:

- між національними й міжнародними інтересами;

- між інтеграцією країн і нерівномірністю їх розвитку, наприклад, курс України на вступ до ЄС обмежений суттєвою невідповідністю так званим Копенгагенським критеріям;

- між зростанням потреб і забезпеченістю країн власними виробничими ресурсами, наприклад, висока залежність української промисловості від імпорту енергоносіїв з Росії;

- між позитивними й негативними чинниками світового ринку, наприклад, світові ціни, з одного боку, є орієнтиром для національних, з іншого боку, коливання світових цін можуть дестабілізувати стан рівноваги в країні;

- між посиленням різноманіття відносин і поглибленням прірви в соціально-економічному розвитку країн “Півночі” та “Півдня”.

2. Відзначимо основні типи МЕВ:

- традиційні, пов'язані з міжнародною торгівлею кінцевими товарами;

- перехідні до стратегічних як обмін чинниками виробництва, зокрема, міграція робочої сили та капіталу, науково-технічне співробітництво;

- стратегічні як комплекс постійних спеціалізованих і коопераційних заходів у внурішньофірмових відносинах ТНК;

- синтезовані як особливості регіональної інтеграції країн;

- специфічні, які поєднують економічні й неекономічні моменти, наприклад, міжнародний туризм, спортивні, культурні та рекреаційні контакти.

Підкреслимо головні форми МЕВ:

- торгівля кінцевими товарами, зокрема, послугами;

- рух чинників виробництва (капіталу, робочої сили, природних ресурсів, інформації, технологій);

- спільна виробнича, торговельна, науково-технічна та інша діяльність;

- валютно-фінансові й кредитні відносини;

- міжнародна економічна інтеграція;

- членство в міжнародних організаціях;

- спільні зусилля з розв'язання глобальних проблем людства.

3. Виборовши незалежність і вступивши до деяких міжнародних економічних організацій, Україна повинна вирішити наступні проблеми:

1) потенційний вступ до ЄС;

2) поширення зв'язків з країнами СНД, насамперед, членами Єдиного економічного простору - Росією, Казахстаном, Білорусією;

3) визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності української економіки;

4) вступ до СОТ;

5) зміни в законодавстві з метою його потенційної відповідності до вимог ЄС і СОТ;

6) щорічна гармонізація 500 національних стандартів з міжнародними стандартами;

7) удосконалення структури експорту, збільшення частки високотехнологічної продукції;

8) розширення експортної інфраструктури українських підприємств за кордоном;

9) подальша диверсифікація економічних відносин, насамперед, в енергетичному секторі (використання нафтогону “Одеса-Броди”).

Тема 4. ЕВОЛЮЦІЙНІ ПЕРІОДИ ФОРМУВАННЯ МЕВ

1. Зародження та розвиток світової економіки розпочалися з ХV - XVI ст., цьому сприяли великі географічні відкриття, формування світової колоніальної системи, “революція цін”, зародження світового капіталістичного ринку, мануфактура.

Наступним етапом, який відбувався у XVII - першій половині XIX ст., було формування світового капіталістичного ринку, розвиток міжнародного поділу праці (промисловий переворот, буржуазні революції, перехід від мануфактурної до фабричної системи виробництва), розвиток світової торгівлі як головної форми МЕВ.

Період із середини ХІХ до кінця ХХ ст. був вже третім етапом і характеризувався промисловою революцією; становленням масового виробництва; посиленням взаємозалежності економік усіх країн на основі міжнародного поділу праці; становленням і розвитком форм МЕВ (міжнародна міграція факторів виробництва, світова валютно-фінансова система); розвитком НТР, інтернаціоналізацією господарського життя, економічною інтеграцією, транснаціоналізацією світового господарства та наступними кризовими явищами в МЕ:

- 1910-30-і рр.. - Перша світова війна, соціалістична революція, світова економічна криза (“Велика депресія”), тенденції до автаркії;

- 1930-40-і рр.. - Друга світова війна, створення світової соціалістичної системи господарства (новий злам структури СГ), згортання світогосподарських зв'язків в поєднанні з їх частковим відновленням;

- 1950-60-і рр.. - розпад світової колоніальної системи;

- 1990-і рр.. - розпад світової соціалістичної системи і СРСР, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності країн.

Межа ХХ і ХХІ ст. - новий (сучасний) етап світового розвитку, пов'язаний з глобалізацією світової економіки і переходом ключових позицій в її розвитку до ТНК і ТНБ.

2. Розвиток процесу глобалізації супроводжується суперечливими наслідками.

З одного боку, розширюються можливості окремих країн щодо використання оптимального співвідношення різноманітних ресурсів. З іншого - загострюється конкурентна боротьба і поширюється прірва в рівні розвитку країн і регіонів.

Визначимо ключові суперечності глобалізаційного процесу.

1. Галузеві диспропорції, коли перевагу отримують обробна промисловість і сфера послуг з одночасною деградацією сільського господарства, вугільної промисловості та ін.

2.Територіальні диспропорції з поширенням розриву в економічному і соціальному розвитку країн і цілих регіонів.

3. Так звана “деіндустріалізація”, коли, з позитивного боку, зростає питома вага сфери послуг, енергозбереження та екологічності виробництва, а з негативного боку, спостерігається повернення до патріархальних, доіндустріальних форм виробництва внаслідок неконкурентоспроможності суб'єктів окремих країн.

2. Відрив фінансових потоків від реальних потреб розвитку виробництва, що веде до зростання кризи заборгованості, насамперед, країн, що розвиваються, при одночасному дефіциті необхідних інвестицій.

3. Зростання організованої злочинності, зокрема, світового тероризму, який спирається на транснаціональні ресурсні потоки. Крім того, виникають рухи протесту проти проявів глобалізації (заходи антиглобалістів).

4. Розвиток масової культури, що сприяє взаємозбагаченню культур, але одночасно здійснює шкоду національним мовам і культурним цінностям окремих країн і регіонів.

7. Традиційні євроатлантичні цінності не завжди відповідають уподобанням представників окремих країн, конфесій та етнічних груп, що провокує прояви націоналізму, ксенофобії, релігійного фундаменталізму.

Україна є учасником сучасних глобалізаційних процесів. Це полягає у наступних моментах:

- наявність дипломатичних і відповідно економічних відносин більш, ніж з 190 країнами світу;

- членство в багатьох міжнародних організаціях, насамперед, системи ООН, і намір вступити в СОТ і ЄС;

- зростання відкритості економіки, наприклад, цифра експортної квоти перевищила 50%;

- високі місця в міжнародній торгівлі озброєннями, аерокосмічною технікою, продукцією чорної металургії;

- як транзитна держава Україна забезпечує значні потоки товарів і послуг через власну територію; одночасно здійснюються заходи щодо диверсифікації, насамперед, енергетичних постачань (нафтогон “Одеса-Броди”);

- підвищується використання національними господарськими суб'єктами міжнародних телекомунікаційних мереж;

- поширюється участь у русі міжнародних інвестицій, на світових ринках цінних паперів;

- участь у багатьох міжнародних політичних, культурних, спортивних, гуманітарних подіях, що забезпечує прямий економічний ефект (надходження до бюджету, розширення бази оподаткування, залучення інвестицій у виробничі й соціальні проекти та ін.).

Головними ризиками економічної глобалізації для нашої держави є:

- суперечлива залежність від коливань світової ринкової кон'юнктури;

- небезпека неефективності підприємств, які не здатні конкурувати з іноземними постачальниками;

- економічні втрати від виконання статутних вимог деяких міжнародних організацій;

- небезпека міжнародного тероризму, нелегальної міграції, контрабанди заборонених товарів та інших наслідків лібералізації прикордонного і митного режимів;

- негативний вплив масової культури на національні культурні цінності;

- додаткові проблеми, пов'язані з глобальними проблемами людства.

Тема 5. СЕРЕДОВИЩЕ РОЗВИТКУ МЕВ

1. Кожний із суб'єктів МЕВ є відкритою системою. У зв'язку з цим їх діяльність залежить від зовнішнього світу. На діяльність суб'єктів МЕВ впливає багато факторів. Їх поділяють на два види:

- прямого впливу;

- опосередкованого впливу.

До першого виду належать:

· економічна поведінка суб`єктів - постачальників, споживачів, конкурентів;

· дія законів та установ державного регулювання.

До другого виду відносяться:

· стан економіки країни;

· міжнародні політичні події;

· соціально-культурні чинники.

Сукупність зазначених факторів створює середовище розвитку МЕВ.

Класифікація видів середовища являє собою наступне:

1. Політико-правове середовище:

1) політичні процеси і інститути;

2 ) законодавство.

2. Економічне середовище:

1) сутність економічної системи;

2) структура економіки;

3) ефективність і орієнтація.

3. Соціально-культурне середовище:

1) мотивація до праці;

2) освіта і виховання;

3) комунікації;

4) екологія.

4. Інфраструктурне середовище та ресурси:

1) природні ресурси;

2) населення;

3) транспорт;

4) інформаційно-комунікаційні системи.

Аналіз факторів політично-правового середовища показує існування взаємозв'язку політики та економіки у сфері МЕВ. Чіткіше він виявляється у межах національних економік. З політичних міркувань держави можуть надавати преференції, інтегруватися, встановлювати тарифні й нетарифні бар'єри, ембарго, бойкоти, блокади та інші режими.

Аналіз факторів економічного середовища спрямований на вивчення загального рівня розвитку економіки відповідної країни, рівня і розподілу доходів у ній, характеру витрат і заощаджень населення.

Фактори соціокультурного середовища визначають індивідуалізацію попиту зарубіжних клієнтів, ставлення до праці фахівців, поведінку підприємців на фінансових ринках. Економічна поведінка людини у будь якій країні ґрунтується на її фізіологічних, психологічних та інших особливостях, включаючи релігійну приналежність.

Схема 1. Взаємодія внутрішніх і зовнішніх МЕВ

Тема 6. ЗАКОНИ І ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

1. Процес відтворення у будь якій країні визначається перед усім законами, що діють у межах окремих господарств. Водночас міжнародний поділ праці (МПП), розвиток світової торгівлі, міграції робочої сили тощо все більшою мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів. Крім того, розгортання НТР значно посилило інтернаціоналізацію продуктивних сил, капіталу, поглибило МПП, процес суспільного відтворення і, отже, дію загальних законів та закономірностей у межах світового господарства (СГ).

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в XVI ст. в період великих географічних відкриттів.

Світовий ринок -- сукупність національних ринків окремих країн у їх взаємодії, пов'язаних міжнародними економічними відносинами. На його основі в XVII ст. почав формуватися МПП, для якого формою реалізації були торговельні угоди між країнами. Усі ці процеси зумовили виникнення й розвиток світового господарства.

У сучасних умовах світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цьому сприяє розвиток відповідної інфраструктури: прокладання трансконтинентальних залізниць, світових систем зв'язку та ін.

Процес утворення світового господарства не завершився, він триватиме ще певний час. Звідси випливає характер дії економічних законів світового господарства: уci вони розвиваються i функціонують як закони-тенденції.

Інтернаціональні інтереси не завжди стоять вище національних. І для просування до вищого ступеня цілісності світового господарства слід домагатися оптимального поєднання не лише національних інтересів, а й їх раціонального узгодження з інтересами особи, окремого колективу. Їх узгодженню та досягненню оптимальних рішень сприяють економічні закони, що діють у сфері виробництва і обігу: закон вартості, закон конкуренції, закон зростання продуктивності праці, закон попиту i пропозиції, закон інтернаціоналізації виробництва.

1нтернаціоналізація виробництва -- економічна форма розвитку МПП та міжнародного усуспільнення виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню ефективності МПП в окремих країнах, прискореному розвитку науки i техніки, підвищенню життєвого рівня населення. Тому вона стала економічно необхідною для кожної країни, що свідчить про таку рису закону інтернаціоналізації виробництва, як необхідність i внутрішній характер таких зв'язків. Інтернаціоналізація виробництва й обміну зумовлює дію закону вартості в його інтернаціональній формі, зокрема формування інтернаціональної вартості, яка залежить:

1) від середньої інтенсивності праці у масштабі світового господарства, та інтенсивності національної праці в різних країнах;

2) від середньої продуктивності праці в межах світового господарства, з одного боку, i продуктивності національної праці -- з іншого;

3) важливим фактором формування інтернаціональної вартості є ступень складності праці, що залежить насамперед від рівня освіти та кваліфікації працівників.

У процесі інтернаціоналізації виробництва й o6iry категорії вартості наповнюються елементами якісно нового змісту, модифікується. За умов, коли для виробництва кінцевого продукту на поставки по кооперації в окремих галузях припадає до 60% вартості готової продукції, причому значну частину її створюють зарубіжні фірми, вартість як суспільне відношення виражає виробничі зв'язки й відносини між промисловими компаніями з багатьох країн. Зокрема, у межах багатонаціональних монополій елементи виробництва втрачають своє національне походження, а товари, що виробляються, стають носіями інтернаціональної вартості.

Інтернаціональна вартість залежить від інтернаціональних витрат суспільно необхідної праці на виробництво товарів. Ці витрати визначаються національними витратами суспільно необхідної праці у тих країнах, які експортують на світовий ринок переважну більшість продукції. Тому залежно від питомої ваги товар в окремих країн у загальному обсязі cbitoboi торгівлі національна вартість впливає на інтернаціональну. Отже, у формуванні інтернаціональної вартості беруть участь лише ті товари, які надходять на світовий ринок. Оскільки Україна експортує переважно продукцію паливно-сировинних галузей, то вона практично не може впливати на формування інтернаціональної вартості на товари й послуги, пов'язані з розгортанням НТР у галузях машинобудування та інших наукомістких сфер виробництва.

Економічні вигоди, отримувані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участи в міжнародному поділі праці, у процесі інтернаціоналізації виробництва.

Вперше теоретично обґрунтував вигоди, які отримують всі учасники світової торгівлі, Д.Рікардо в теорії порівняльних витрат. Вона була удосконалена спершу в працях економістів Е. Хекшера i Б. Оліна, пізніше -- П. Самуельсона, П. Портера. Тому її називають моделлю Хекшера--Оліна--Самуельсона, а також концепцію конкурентної переваги країни Портера.

2. Закон інтернаціоналізації виробництва -- закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між процесом переростання виробництвом меж національних країн, з одного боку, i поступовим формуванням механізму поєднання особистих і речових факторів виробництва, взаємодії людини з природою, відтворення самої людини на інтернаціональному рівні -- з іншого.

Країни колишньої соціалістичної системи, у тому числі Україна, ще мало залучені до МПП, до міжнародного усуспільнення виробництва.

Закон інтернаціоналізації виробництва діє з неоднаковою інтенсивністю у різних регіонах світового господарства. Для повноти дій цього закону слід насамперед створити належні умови: розвинути транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних комунікацій, домогтися якісних змін у кредитно-валютній сфері, прийняти відповідні закони, усунути нестабільність у сфері національних, політичних, соціальних відносин, запровадити конвертовану валюту тощо.

Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов'язана з процесами, що відбуваються на світовому ринку, зокрема з інтернаціоналізацією ринку, якому теж властиві риси закону.

Закон інтернаціоналізації обігу-- закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, формуванням інтернаціональної вартості у цій сфері та її перетворення на інтернаціональну ціну виробництва в процесі конкуренції між підприємствами різних країн на основі випереджаючого зростання світової торгівлі на регіональному та глобальному рівнях.

Таким чином, конкретизацією цього закону є дія закономірності випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва.

Інтернаціональні форми дії законів інтернаціоналізації виробництва і обігу проявляються достатньо гостро в нерівномірності економічного розвитку.

Як відомо, первинними, найпростішими формами нерівномірного розвитку економки є нерівномірність i стрибкоподібність розвитку окремих підприємств, які переростають у нерівномірність розвитку окремих галузей, сфер економіки. Більш зріла форма дії цього закону -- неpiвнoмipний розвиток окремих країн.

В останні десятиріччя серед первинних форм нерівномірного розвитку економіки на передній план виходить нерівномірний розвиток монополістичних об'єднань, i насамперед ТНК, які є головними носіями стрибкоподібності.

В умовах НТР специфічний характер дії цього закону виявляється у нерівномірності освоєння досягнень науки i техніки, нерівномірності розгортання самої науково-технічної революції. 3 утворенням світового каталітичного господарства, завершенням територіального поділу світу сферою дії закону нерівномірності економічного розвитку стає нерівномірність розвитку регіонів світового каталітичного господарства, зокрема країн, що розвиваються, та промислово розвинутих країн.

Однією зі специфічних рис дії закону нерівномірності економічного розвитку є те, що боротьба за зовнішні ринки збуту, джерела сировини, сфери вкладання капіталу тощо -- важливий фактор посилення нерівномірності розвитку капіталістичних, слаборозвинутих, а також окремих країн колишньої соціалістичної системи господарства. Новими суперечливими сторонами економічних законів, що діють на міжнародному рівні, є національне та інтернаціональне: національні потреби, інтереси й цінності, з одного боку, та інтернаціональні (загальнолюдські) потреби й цінності-- з іншого. Від їх взаємодії, узгодженості, взаємопроникнення залежить реалізація законів на інтернаціональному рівні. Важливо, щоб національні інтереси не приносилися при цьому в жертву інтернаціональним. Для цього необхідно за допомогою певного комплексу міжнародних регулюючих механізмів домагатися пристосування національних господарств до вимог дії законів на інтернаціональному рівні.

Тема 7. МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ (МПП) ЯК ОБ`ЄКТИВНА ОСНОВА ІСНУВАННЯ МЕВ

1. У світі нема жодної країни-автаркії. Навіть найбільш розвинені країни вимушені приймати участь у міжнародному співробітництві задля забезпечення високого рівня ефективності власної національної економіки.

Відомо, що міжнародне співробітництво базується в першу чергу на МПП, як і інших факторів виробництва. Отже дослідження МПП, його суті, факторів розвитку, особливостей в сучасних умовах, форм прояву тощо, є необхідною передумовою глибокого вивчення сутності МЕВ.

МПП - є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні. Здійснюється МПП в процесі суспільного розвитку. МПП є об'єктивним явищем. Первісні прояви його мали місце ще у стародавні часи (Китай виробляв шовк, Єгипет - папірус, Ліван - кедр, Фінікія спеціалізувалася на транзитній торгівлі). Сформованого вигляду МПП набув за умов машинної індустрії. В цей час утверджувалось підприємництво.

Аналіз сутності МПП здійснила класична політекономія. А. Сміт першим поставив питання про найефективніший міжнародний поділ праці між окремими країнами у зв'язку з початком промислового перевороту в Англії. Його теорія отримала у літературі назву “Теорія абсолютних переваг”. Він писав: “Якщо яка-небудь чужа країна може постачати нам будь-який товар за більш дешеву ціну, ніж ми самі у змозі виготовляти його, набагато краще купувати його у неї, на певну частину продукції нашої власної промислової праці, що застосовується у тій галузі, в якій ми маємо певну перевагу”. Модель Сміта не врахувала можливість отримання економічної вигоди для тих країн, які не мають абсолютних переваг у витратах виробництва. Д. Рікардо обґрунтував ефективність обміну між окремими країнами товарів з різними національними витратами виробництва. Його теорія отримала назву “теорія порівняльних витрат”.

МПП являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Наприклад: в Аргентині та Австралії розвинуто тваринництво, у Японії - виробництво електронної техніки.

Розрізняють три послідовні форми МПП: загальну, часткову та одиничну.

Загальна означає поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок та ін.).

Часткова форма МПП передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції (приміром, виготовлення літаків, тракторів тощо).

Одинична форма МПП - це спеціалізація різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, або на технологічних стадіях виробництва.

Раніше МПП ґрунтувався на різниці в наявності в країні природних ресурсів (клімат, грунт, надра, водні ресурси, ресурси лісу тощо).

Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, що базується на різниці в наявності капіталу, праці, підприємницьких здібностей, знань.

Саме вони сьогодні й визначають “обличчя” спеціалізації певної країни.

Україна має можливості розвивати виробництво літаків, танків, бронетранспортерів, турбін та іншої складної продукції.

Сьогодні участь кожної країни у МПП - передумова її нормального виробництва.

У сучасному світі автаркія, або “закрите” суспільство приречене на загибель або вимушене трансформуватися. У зв'язку з цим зростає значення вивчення іноземних мов. Міжнародне співробітництво неможливе без удосконалення знань іноземних мов. Кожен український чиновник повинен знати як мінімум одну іноземну мову.

Інтегрування національних економік у МПП виявляється у переході від торгово-економічних форм співробітництва до глибоких взаємовідносин у науці, техніці та виробництві на основі кооперації та спеціалізації. Інтернаціоналізація виробництва розпочалась з міжгалузевої міжнародної спеціалізації. Продовжувалася вона завдяки внутрішньогалузевої предметної, подетальної та технологічної спеціалізації.

Одночасно відбувалася інтернаціоналізація науки.

Взагалі інтернаціоналізація виробництва є потужним чинником підвищення ефективності суспільного виробництва. Сьогодні процес інтернаціоналізації охоплює як речовий, так й особистий фактори виробництва.

Все більшого інтернаціонального характеру набуває підготовка кваліфікованих кадрів. Багато провідних вузів перетворилися на міжнародні центри з підготовки практичних і наукових спеціалістів.

Інтернаціоналізація господарського життя зароджується передусім у сфері виробництва. Інтернаціоналізація є переростання продуктивними силами меж національних кордонів деяких країн. Процес цей пов'язаний із зростанням масштабів виробництва. Останньому сприяє його концентрація й централізація, а також поглиблення суспільного поділу та кооперація праці. З часом внутрішній ринок насичується предметами споживання і засобами виробництва. Зазначена тенденція у наш час набула сталого характеру.

Розглянемо деякі приклади.

США в останні роки експортують п'яту частину своєї продукції авіаційної промисловості, електронно-обчислювальної техніки, наукових приладів і точної вимірювальної апаратури.

До 40% ВВП експортують такі країни як Бельгія, Нідерланди, Данія.

У світі сьогодні існую понад 40 тис. ТНК. Вони демонструють великий розмах зарубіжної діяльності. Приміром: “Дженерал Моторс” (США) має річний оборот 96 млрд. дол.. у 38 країнах світу ця компанія має 50 підприємств.

Нафтова корпорація “Ексон” (США) з річним оборотом 87 млрд. дол.. має за кордоном 4 тис. свердловин у 22 країнах; Британсько-нідерландська компанія “Роял датч Шелл” створила 275 зарубіжних філіалів.

Таким чином, ТНК становлять сьогодні головну ланку МПП та МЕВ. Наприклад, одна з них - всесвітньо відома “Тойота” - розмістила у 116 країнах світу 26 складальних і виробничих підприємств, має 6 збутових компаній і 116 фірм-розподілювачів.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь у МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку.

Яскравим прикладам ом в цьому є розвиток Японії, Німеччини, а також “нових індустріальних країн” - Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли зайняти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку, або навіть спостерігається згортання виробництва.

2. МПП є результатом багатовікового розвитку продуктивних сил. Це результат поглиблення національного поділу праці та залучення в систему світового господарства нових національних виробництв. В решті решт саме цей процес обумовив інтернаціоналізацію виробництва в цілому.

Остання пройшла у своєму розвитку три стадії, або три великих етапи.

І етап: XVI - XVII ст.:

- переважає проста кооперація;

- завершується формування світового ринку;

- визрівають передумови для інтернаціоналізації виробництва.

II етап: XVIII - XIX і перша половина ХХ-го століття:

- складна кооперація праці, що відбувається за умов великого машинного виробництва фабрично-заводського, а не мануфактурного типу;

- відтворювальні зв'язки охоплюють як обмін, так й виробничу сферу;

- розвиваються науково-технічні зв'язки;

- поступова інтеграція науки і виробництва на міжнародному рівні відбувається внаслідок першого промислового перевороту ХVІІІ, другий промисловий переворот ХІХ ст., а потім НТР - середина ХХ ст.

ІІІ етап: друга половина ХХ ст. характеризується якісно новим рівнем інтернаціоналізації виробництва:

- міжнародна кооперація набуває комплексного характеру. Вона охоплює всі стадії та фази процесу відтворення. Інакше кажучи, формується міжнародна відтворювальна система із загальносвітовими пропорціями.

- транснаціоналізація стає одним з найважливіших чинників розвитку МЕВ.

Сьогодні МПП продовжує розвиток. Одночасно він набув певних сучасних особливостей:

1) У світовому господарстві поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. Так, на перші припадає 25% населення і 80% світового сукупного продукту. Країни, що розвиваються є постачальниками сировини та споживачами готової продукції. Останнім часом деякі з них збільшують свою частку у внутрішньогалузевому обміну продукції обробної промисловості. При цьому провідне місце у такому обміні належить четвірці “драконів” - Гонконгу, Сінгапуру, Тайваню та Південній Кореї. Трошки відстають від них : Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та інші “нові індустріальні країни”.

2) Зараз в МПП переважає внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо по детальної та технологічної спеціалізації.

3) Продовжується нерівномірний соціально-економічний розвиток країн та окремих регіонів. Внаслідок цього постійно змінюються співвідношення у розстановці політичних і економічних сил у світі, передусім між трьома основними центрами: США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4) Із розпадом СРСР відбувається переорієнтація країн колишнього соцтабору, а також країн, що утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу, залучення їх до участі у МПП на інших засадах.

5) У міжнародних економічних відносинах постійно зростає роль ТНК. Сьогодні вони контролюють 50% світового промислового виробництва та світової торгівлі.

6) Зростаю роль у МЕВ міжнародних організацій, насамперед, МВФ та СБ. Обумовлено це посиленням інтеграційних процесів, інтернаціоналізацією господарської діяльності. Провідні країни світу намагаються об'єднувати свої засилля для колективного регулювання та зменшення негативного впливу на міжнародну економіку економічних та валютних потрясінь.

7) В наш час на МПП періодично впливають структурні кризи. Це обумовлює виникнення дисбалансів в міжнародній торгівлі. Наприклад, на початку 70-х років ХХ століття сталася енергетична криза. Вона обумовила перехід на енергоощадні типи виробництва. А це, у свою чергу, привело до змін в структурі і навіть географічному розподілі світової торгівлі. Відповідно змінилася й експортна спеціалізація багатьох країн.

8) Сьогодні посилюється єдність світового господарства завдяки поглибленню інтернаціоналізації виробництва й обігу. А відтак зростає об'єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП.

3. Міжнародна спеціалізація характеризується:

- концентрацією однорідного виробництва;

- диференціацією національних виробництв;

- відокремленням технологічних процесів.

Міжнародна спеціалізація виробництва існує у двох видах: виробнича і територіальна

Перша складається з міжгалузевої та внутрішньогалузевої спеціалізації, а також спеціалізації окремих підприємств, компаній та об'єднань. Другий вид становить спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві конкретних видів продукції або їх частин.

Суть міжгалузевої спеціалізації полягає в обміні продуктами різних галузей виробництва між державами.

Їх розвиток пройшов декілька етапів:

- 30-ті роки ХХ ст. - відбувалася спеціалізація між комплексними галузями (приміром, сільське господарство та переробна промисловість, або харчова галузь)

- 50-60-ті роки - спеціалізація існувала на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість)

- 70-90-ті роки - провідне місце у цей період займає внутрішньогалузева спеціалізація. Основана вона на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.

Існують поняття “міжнародно-спеціалізована галузь” і “міжнародно-спеціалізована продукція”. Саме вони характеризують рівень активності галузі (або виробництва продукції) у МПП.

Розглянемо деякі показники рівня міжнародної спеціалізації галузі.

До перших з них відносять коефіцієнт відносної експортної спеціалізації, визначимо його як Квес.

Другий показник - експортна квота у виробництві галузі - Еквг

Третій показник - індекс товарності - Іт

Наведемо формули, за якими розраховуються рівнів міжнародної спеціалізації галузей національної економіки.

1) ,

де

- коефіцієнт відносної експортної спеціалізації галузі;