Размещено на http://www.allbest.ru/

Умови та чинники досягнення глобального лідерства країнами Великої вісімки

1. Особливості розвитку країн Великої вісімки

низький рівень оподаткування і виважений підхід до підвищення відсоткових ставок [5].

Остаточно «нова економіка» затверджується, коли стає зрозумілим, що її технологічні зміни відіграють вирішальне значення в економіч­ному зростанні [13].

Основу нового розвитку економіки світу складають основу країни Великої вісімки - восьми найбільш розвинених та впливових країн світу.

Група восьми (англ. Group of eight, G8), Велика вісімка - міжнародний клуб, який об'єднує уряду Великобританії, Німеччині, Італії, Канади, Росії, США, Франції і Японії. Так само називають і неофіційний форум лідерів цих країн (за участю Європейської комісії), в рамках якого здійснюється узгодження підходів до актуальних міжнародних проблем.

«Велика вісімка» не є міжнародною організацією, вона не базується на міжнародному договорі, не має статуту і секретаріату. Рішення «вісімки» не мають обов'язкової сили. Як правило, мова йде про фіксацію наміри сторін дотримуватися узгодженої лінії або про рекомендації іншим учасникам міжнародного життя застосовувати певні підходи у вирішенні тих чи інших питань.

Оскільки G8 не має статуту, відповідно, офіційно прийняти статус члена цього інституту неможливо. З 1996, після зустрічі клубу в Москві, Росія почала все активніше брати участь у роботі клубу. За негласним правилом саміти «вісімки» проходять щорічно по черзі в кожній з держав-членів. У Росії саміт був у 2006 році в Санкт-Петербурзі (зустріч клубу, яка пройшла в Москві в 1996 році, не була визнана самітом) [1].

Термін «Велика вісімка» є логічним продовженням терміну «Велика сімка», який виник в російській публіцистиці з помилкової розшифровки англійського скорочення G7 як «Great Seven» («Велика сімка»), хоча насправді воно розшифровується як «Group of Seven» («група семи»). Вперше вживання терміну «Велика сімка» зафіксовано в статті «Прибалтика обійшлася Горбачову в 16 млрд доларів», газета» Коммерсант «від 21 січня 1991.

G6 виникла на нараді глав держав і урядів Франції, США, Великобританії, ФРН, Італії та Японії в палаці Рамбуйє 15-17 листопада 1975 (з початку 70-х років подібні зустрічі проводилися на рівні міністрів фінансів). В 1976 «шістка» перетворилася на «сімку», прийнявши до свого складу Канаду, а протягом 1991-2002 поетапно (за схемою «7 +1») перетворена в «вісімку» з участю Росії.

Ідея проведення зустрічей керівників найбільш промислово розвинених країн світу виникла на початку 70-х років у зв'язку з економічною кризою і загостренням відносин між США, Західною Європою і Японією з економічних і фінансових питань.

На першу нараду (15-17 листопада 1975) з ініціативи тодішнього президента Франції Валері Жискар д'Естена зібралися глави держав і урядів шести країн: США, Японії, Франції, Великобританії, ФРН, Італії. На зустрічі була прийнята Спільна декларація з економічних проблем, в якій міститься заклик про незастосування агресії в торговельній області і відмова від встановлення нових дискримінаційних бар'єрів.

Надалі зустрічі проводяться щороку. «Велика вісімка»: Росія, США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Італія, Канада. Інші - ЄС, держава-голова ЄС, Індія і Китай.

Головою «вісімки» є протягом кожного календарного року керівник однієї з країн-членів у наступному порядку ротації: Франція, США, Великобританія, Росія (з 2006), ФРН, Японія, Італія, Канада (з 1981).

Зустрічі глав держав і урядів країн «Групи восьми» проходять щороку (зазвичай - влітку) в черговий країні-голові. У засіданнях беруть участь, крім глав держав та урядів країн-членів, 2 представники Європейського союзу, а саме - голова Європейської комісії та керівник країни, головуючої в даний момент в ЄС. Порядок денний саміту формують шерпи - довірені особи керівників країн «вісімки».

На розвиток та діяльність країн, що входять до складу країні Великої вісімки справляють вплив значна кількість особливих факторів, зокрема, їх можна розділити на групи:

Економічну групу чинників впливу на ринок можна розбити на наступні складові:

Дані про економічний розвиток країни;

Торговий розвиток;

Центральні банки;

Будь-які зміни грошово-кредитної політики;

Виступи глав центральних банків, глав урядів, видних економістів з приводу ситуації на ринку валют, зміні економічної політики, економічної ситуації в країні або їх прогнози;

Інтервенції;

Міжнародна торгівля;

Спекуляції.

Торговельні переговори.

Торговельні переговори є важливою складовою частиною економічної політики будь-якої країни. Зокрема, співвідношення імпорту та експорту дає такий важливий показник економічного розвитку як торговий дефіцит. Для США дефіцит торгового балансу є основною проблемою протягом останніх кількох років, граючим чималу роль в падінні американського долара проти основних європейських валют. Результат торгових переговорів знаходить негайний відгук на ринку, іноді більш ніж значний.

Засідання центральних банків.

Основним завданням центральних банків є регулювання внутрішнього економічного життя країни. Крім того, регулювання внутрішньої та зовнішньої вартості валюти також входить в його обов'язки. Тому будь-які засідання центрального банку - чи точніше, його робочого комітету, - привертає пильну увагу учасників валютного ринку.

Одним з основних засобів стимулювання або, навпаки, уповільнення зростання економіки, залучення іноземного капіталу, привабливості державних облігацій, і як результат, вартості валюти, є регулювання процентних ставок.

Зміни грошово-кредитної політики.

Такі заходи рідко робляться для регулювання вартості валют, найчастіше центральні банки або уряду воліють інші заходи впливу на ринок. Тим не менше, одним із прикладів може бути пакет заходів, розроблений урядом Японії виключно в цілях зниження вартості японської ієни на світовому ринку (також званий «додатковий бюджет»). Його основним завданням було зниження привабливості інвестицій в японську економіку, стимулювання відтоку японського капіталу за кордон, жорсткість правил у відношенні іноземних клієнтів, які мають рахунки в японських банках і т.д.

Результатом засідання країн великої вісімки може служити прийняття рішення про проведення спільної інтервенції на світовому валютному ринку силами декількох центральних банків або інших заходів щодо обмеження або, навпаки, стимулюванню зростання вартості тієї чи іншої валюти. Такі угоди можуть полягати не тільки членами - так, наприклад, досить часто виявляються домовленості в області спільної політики на ринку валют між Японією, США і Німеччиною.

Засідання торгових союзів, що регулюють торгові відносини між країнами або визначають політику того чи іншого регіону можуть також надати достатньо сильний вплив на ту чи іншу конкретну валюту. Апеляція США і Японії до СОТ (Світової організації торгівлі, створену в січні 1994 року замість ГАТТ) після невдалого закінчення чергового раунду торгових переговорів залишила ієну практично без руху майже на цілий тиждень. Засідання ІМФ (international monetary union), що дають оцінку і припущення з приводу сьогоднішнього стану розвитку світової економіки, і розподіляють кредити, не має прямого впливу на валюти, хоча і може викликати певний відгук на ринку. Швидше за все, в такій ситуації можна розраховувати на визначення довгострокової стратегії розвитку ринку в цілому, ніж на негайну реакцію.

Виступи глав урядів, глав центральних банків, видних економістів з приводу ситуації на ринку.

Це один з факторів, в більшості випадків знаходить негайний відгук на ринку. Виступ глави Швейцарського Національного Банку Люм'єра про не зацікавленості Швейцарії в сильній власній валюті 29 вересня 1995 призвело до стрибка швейцарського франка з рівня 1.1400 до 1.1480 протягом декількох хвилин, і далі до рівня 1.1580 протягом наступної години. Іншим прикладом може бути виступ видатного економіста Бергстейна, який разом з несподіваними цифрами погіршало торгового балансу США і не виправданими очікуваннями з приводу додаткового бюджету Японії, призвів до катастрофічного обвалу ієни протягом менш ніж двох днів з позначки 104.55 до 97.15, звівши нанівець двотижневі зусилля Центрального банку Японії і Федеральної Резервної Системи США.

Досить часто, особливо за наявності певних умов, виступ тієї чи іншої особи може не тільки сильно вплинути на поведінку тієї чи іншої валюти, але і в корені змінити ситуацію на ринку.

1.2 Характеристика країн Великої вісімки

США - одна з найбільших країн світу: площа її 9,6 млн. кв. км., населення - 301,7 млн. жителів. За кількістю вироблених товарів і послуг США перевершує будь-яку іншу державу світу. У 2006 р. ВВП США оцінювався в 13,2 трлн. дол., що становить 28,3% сукупного ВВП світу й значно перевершує найближчі відповідні показники інших країн: Японія - 10,5%, ФРН - 6,2%, Китай - 5,4%. ВВП на душу населення США становить 43,5 тис. дол. [19].

Країна багата природними ресурсами: нафтою, природним газом, кам'яним вугіллям, кольоровими й дорогоцінними металами. Кліма­тичні умови й родючі ґрунти сприяють веденню високопродуктивно­го сільського господарства.

У структурі промислового виробництва США провідну роль відіграють:

машинобудування, особливо електронне (переважно вироби промислового й військового призначення), електротехнічне, транс­портне (автомобілебудування, авіаракетно-космічна техніка);

хімічна промисловість, пов'язана з переробкою нафти й природ­ного газу;

найбільша видобувна промисловість серед розвинених країн: кам'яне вугілля, природний газ, газовий концентрат, нафта.

Високий рівень розвитку аграрного сектору поєднується зі стій­ким зростанням сільськогосподарського виробництва й найвищою у світі продуктивністю праці. У сільському господарстві використо­вуються складні й високопродуктивні машини, досягнутий високий рівень розвитку інфраструктури, а також захисту і підтримки дер­жавою сільськогосподарського виробництва.

Японія є унітарною демократичною національною державою з парламентською конституційною монархією. Її основний закон - Конституція 1947 року, ухвалено під тиском США після поразки країни в Другій світовій війні. Він базується на недоторканності прав людини, принципах пацифізму та визнанні японської нації носієм державного суверенітету. За Конституцією влада в Японії поділяється на три гілки - законодавчу, виконавчу і судову. Першу представлено Парламентом, другу - Кабінетом міністрів і місцевими органами виконавчої влади, третю - Верховним і регіональними судами. Місцеві громади різних рівнів мають широкі права самоврядування. Основний закон передбачає відмову Японії від війни як засобу вирішення міжнародних проблем та відсутність інституту збройних сил.

Формальним головою держави є Імператор Японії, символ державності і національної єдності. Він позбавлений права керувати країною й виконує лише церемоніальні функції. Чинним Імператором країни є Його Величність Імператор Акіхіто. Фактичним головою держави виступає прем'єр-міністр, голова Кабінету міністрів. З 30 серпня 2011 року цю посаду обіймає Нода Йосіхіко.

Найвищим органом державної влади є двопалатний Парламент, найстаріший в Азії. Він складається з нижньої Палати представників і верхньої Палати радників. Перша формується з 480 депутатів, які обираються на 4 роки; друга - з 242 депутатів, які обираються на 6 років. Парламент зобов'язаний приймати закони та бюджет країни. Він обирає прем'єр-міністра, надає уряду вотум довіри і позбавляє його довіри, звільняє некомпетентних суддів. Правлячою партією в Парламенті є Демократична партія Японії. Основна опозиційна парламентська сила - Ліберал-демократична партія. Обидві партії є послідовниками поміркованого лібералізму.

Економіка Японії є однією з найпотужніших у світі. Вона посідає друге місце після США за показниками ВВП ($4,5 трильйони у 2005) і третє місце після США і КНР за показниками купівлеспроможності. Японська економіка є найбільшою в Азії. Вона дуже залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн через нестачу природних ресурсів.

Співпраця уряду і промисловців, розвинена культура бізнесової етики, розробки високих технологій та порівняно невеликі витрати на оборонні потреби забезпечили стрибкоподібне зростання японської економіки після другої світової війни. З 1960-х по 1980-ті роки воно було вражаючим: 10% у 1960-х, 5% у 1970-х, 4% у 1980-х роках. Зростання призупинилося у 1990-х роках через надмірне інвестування наприкінці 1980-х та внутрішньополітичний курс, спрямований на виправлення спекулятивних ексцесів на біржі і ринку. Спроби уряду покращити ситуацію лише забуксували японське господарство у 2000 і 2001 роках.

Однак у 2005 з'явилися ознаки одужання японської економіки після періоду застою. ВВП зріс на 2,8%, перегнавши показники ЄС і США. Основним фактором одужання стало зростання внутрішнього попиту. Сьогодні економіка Японії продовжує утримувати позиції світового лідера.

Експорт - невід'ємна частина японської економіки. Головними експортними партнерами є США (22,7%), КНР (13,1%), Південна Корея (7,8%) і Гонконг (6,3%). Японці здебільшого експортують транспортне обладнання, двигуни, електротовари, електронні прилади і хімікати.

Оскільки Японія дуже залежить від міжнародної торгівлі, вона імпортує широке коло товарів. Основними партнерами з імпорту є КНР (20,7%), США (14%), Південна Корея (4,9%), Австралія (4,3%), Індонезія (4,1%), Саудівська Аравія (4,1%), ОАЕ (4%) (за даними 2004 року). Японія ввозить переважно запчастини, пальне, харчові продукти, хімікати, текстиль і сировину для власної промисловості [10].

Німеччина. Країна має четверту найбільшу у світі економіку за ВВП і п'яту найбільшу за паритетом купівельної спроможності. Це другий найбільший у світі експортер та третій найбільший у світі імпортер товарів. Країна досягла дуже високих стандартів життя і має всесторонню систему соціального забезпечення. Німеччина батьківщина багатьох знаменитих науковців та винахідників і відома своєю культурною та політичною історією.

Сучасна економіка Німеччини соціально-орієнтована із високорозвиненою інфраструктурою, високим рівнем ринкової капіталізації, низьким рівнем корупції і високим рівнем інноваційності.

Нині державний сектор економіки представлений в основному об'єктами інфраструктури, при цьому системи водопостачання, електропостачання тощо належать місцевим органам влади. Існують державні монополії (Німецька федеральна пошта, Німецька федеральна дорога тощо). Частка держави в акціонерному капіталі становить близько 9%.

Великі компанії (включаючи державний та іноземний капітал з числом зайнятих понад 1 тис. осіб) виробляють 51% національного ВВП. Найбільші компанії Німеччини за рівнем ринкової капіталізації - «Даймлер-Крайслер», Siemens AG, «Deutsche Bank», однак переважна більшість працюючих зайнята в малому та середньому бізнесі.

Німеччина - одна з високорозвинених країн світу. Вона посідає перше місце в Європі за кількістю виробленої промислової продукції. Провідне місце в економіці займають електронно-технічна, машинобудівна (в тому числі автомобілебудування, представлене компаніями Volkswagen Group, BMW, Mercedes-Benz, Daimler, Opel, Porsche), гірнича (видобуваються вугілля, нафта та природний газ, руди цинку та олова, кам'яна сіль), металургійна, хімічна, харчова, суднобудівна, текстильна, нафтопереробна галузі промисловості.

Німеччина імпортує продукцію машинобудівної, харчової, легкої та важкої промисловості. Головними партнерами Німеччини з імпорту є країни ЄС 52% (головним чином Франція 10%, Нідерланди 9%, Італія 7%, Великобританія 7%, Бельгія та Люксембург 5%), США 9%, Японія 5% [16].

Водночас Німеччина експортує машинобудівну продукцію, автомобілі, хімічну продукцію, метали та вироби з металу, продукти харчування, текстиль. Головними експортними партнерами Німеччини є країни Європейського Союзу 56% (Франція 11%, Великобританія 8%, Італія 8%, Нідерланди 6%, Бельгія та Люксембург 5%), а також США 10% та Японія 2%.

Велика Британія - одна з найбільш економічно високорозвинених індустріальних країн світу.

Провідна економіка у сфері фінансових послуг, фармакологічної і військової промисловості. Стабільні ТНК. Високоточні технології і хайтек (телекомунікації і біотехнології). Видобуток нафти і газу з Північного моря. Інновації в розробках програмного забезпечення. Гнучкі умови праці. Успішно уловлює тенденції в зниженні курсів валют.

Основні галузі промисловості: машинобудівна, електрообладнання та автоматика, корабле - та авіабудівна, електроніка, металургія, хімічна, вугільна, нафтова, паперова, харчова, текстильна, легка промисловість. Розвинуті всі види сучасного транспорту. Головні порти: Лондон, Ліверпуль, Манчестер, Мілфорд-Гейвен, Галл, Саутгемптон, Іммінгем.

Виробництво електроенергії: бл. 305 млрд кВт·год (1992), головним чином на ТЕС. Структура енергозабезпечення країни на початку XXI ст.: природний газ - 37%; нафта - 35%, вугілля - 16%, атомна енергія - 11%, інше - 1%.

ВВП за 2009 становив 2.151 трілл долл.; за 2010 - 2.215 трілл долл.; за 2011 - 2.231 трілл дол. ВВП Великої Британії в першому кварталі 2009 року скоротився на 1,9 відсотка в порівнянні з попереднім кварталом, що стало рекордним падінням за останні 30 років. У четвертому кварталі 2008 року падіння ВВП країни склало 1,6 відсотка.

Економічно активне населення становить 31.2 млн. чол. У сільському господарстві зайняте 1,4% населення, в промисловості - 18,2% населення, у сфері послуг - 80,4% населення. Рівень безробітних - 5,5%. Грошова одиниця - фунт стерлінгів = 100 пенсів.

Річний дохід бюджету становить 1.107 трлн. долл.; річна витрата бюджету становить 1.242 трлн. дол. Інвестиції в економіку становлять 16,7% від ВВП. Рівень інфляції за 2011 склав 3,8%.

Експорт за 2010 склав 468.7 мільйонів дол. Експорт: машини і устаткування, нафта і нафтопродукти, автомобілі, озброєння, хімічні продукти, медичні препарати, продовольство. Експортні партнери: США ? 14,2%, Німеччина - 11,1%, Франція - 8,1%, Ірландія - 8%, Нідерланди - 6,8%, Бельгія ?5.3%, Іспанія ?4.5%, Італія ?4.1%. Імпорт за 2008 склав 645.7 мілл дол. Імпорт: готові пром товари, машини і устаткування, сировина, метали, продукти харчування. Партнери по імпорту: Німеччина ?14%, США ? 8,6%, Китай ? 7,3%, Нідерланди ? 7,3%, Франція ? 6,9%, Бельгія ? 4,7%, Норвегія ? 4,7%, Італія ? 4,2% [20].

Сполучене Королівство відрізняється, навіть серед країн західної Європи, малою долею населення (близько 2%), зайнятого в сільському господарстві. Британське сільське господарство інтенсивне та комерційне, з високим рівнем механізації. Його підтримка спочатку національною політикою, а згодом і Єдиною сільськогосподарською політикою (ЄСП) ЄС, призвела до того, що продуктивність виробництва деякої сільськогосподарської продукції перевищила попит. Зайнятість в сільському господарстві поступово знизилася, а, із запровадження політики скорочення надлишків, ця тенденція, ймовірно, продовжуватиметься. Британський уряд вживає заходи, щоб створити можливості альтернативного працевлаштування в сільських областях, особливо в тих, що віддалені від міст. Площі сільськогосподарських угідь (близько три чверті загальної площі країни) також зменшилися, і частина орної землі пішла під пасовища.

Франція - високорозвинена індустріально-аграрна країна. За розмірами ВВП і обсягом промислового виробництва Франція посідає одне з провідних місць у західному світі (разом зі США, ФРН, Великобританією та ін.). Провідна галузь промисловості - машинобудування. Розвинуті автобудування, суднобудування, тракторо- і авіабудування, електротехнічна і радіоелектронна промисловість, а також хімічна (виробництво соди, добрив, хімічних волокон, пластмас), нафтопереробна і нафтохімічна промисловість. Експортне значення мають виробництво текстилю, одягу, галантереї, харчова промисловість і виноробство. Розвинені всі види сучасного транспорту. Головні морські порти - Марсель, Гавр, Дюнкерк, Руан, Нант, Сен-Назер, Бордо. Транспортна мережа має радіальну конфігурацію з єдиним центром - Парижем. Франція посідає одне з перших місць у світі за довжиною автошляхів і величиною автопарку. Найважливіша автострада - Лілль-Париж-Ліон-Марсель. Головні водні магістралі - Сена (яка через Уазу і Північний канал пов'язана з Північним районом, а через Марну і канал Марна-Рейн - з Лотарингією та Ельзасом) і каналізована р. Мозель (шлях для експорту лотаринзької руди і металу, а також імпорту вугілля і коксу); на ці шляхи припадає понад 4/5 перевезень

Третина території Франції використовується на сільське господарство, 25% з яких - це пасовища, а 27% - ліси. Традиційно важливим сектором економіки Франції є сільське господарство. Якісний ґрунт та сприятливий клімат сприяють розвитку сільськогосподарської продукції. Насамперед вирощується пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, цукрові буряки, тютюн, хміль, цикорій, овочі, виноград. Бургундія, Бордо та інші місцевості славляться виноробством.

Великі доходи приносить також туризм, який особливо розвинений у Парижі, на узбережжі та в горах.

За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A.: ВВП - $ 1600 млрд. Темп зростання ВВП - 3,2%. ВВП на душу населення - $ 27975. Прямі закордонні інвестиції - $ 12,5 млрд. Імпорт (машини та обладнання, нафта, кам'яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, вовна, деревина) - $ 334 млрд (головним чином Німеччина - 17,2%; Італія - 9,9%; США - 8,8%; Великобританія - 8,4%; Бенілюкс - 7,7%). Експорт (транспортне обладнання, автомобілі, сільськогосподарські і продовольчі товари, хімічні товари і напівфабрикати) - $ 377,8 млрд (г.ч. Німеччина - 15,9%; Великобританія - 10%; Італія - 9,1%; Іспанія - 8,7%; Бенілюкс - 7,7%).

Франція - одна з найбільших економічно розвинених країн світу. За обсягом промислової продукції Франція ділить з Італією 4-е місце у світі (після США, Японії і Німеччини). У 1997 обробна промисловість дала 25,1% загальної доданої вартості; в ній було зайнято 4,2 млн чол., тобто 18,6% всіх трудових ресурсів країни. Франція займає 4-е місце у світі з експорту промислових товарів. У формуванні валового внутрішнього продукту (ВВП) Франції домінує сфера послуг. Велику роль відіграють надходження від зовнішньої торгівлі і туризму. Експорт: фрукти (в основному яблука), вино, сир, пшениця, автомобілі, літаки, залізо і сталь, нафтопродукти, хімікати, ювелірні вироби, шовк.

Італія - високорозвинена індустріально-аграрна країна, яка за обсягом промислового виробництва на межі ХХ-XXI ст. входить у число 10 найрозвиненіших країн світу. Основні галузі промисловості: машинобудівна, текстильна і швейна, залізо- і сталеливарна, хімічна, харчова, моторобудівна, туризм. Найважливіший сектор економіки Італії - обробна промисловість. Транспорт - залізничний, автомобільний, морський, повітряний. Гол. морські порти: Генуя, Трієст, Венеція, Неаполь. Повітряний транспорт є важливим засобом пересування на території Апеннінського п-ова, для зв'язку з островами. Нарівні з великими міжнародними аеропортами в Римі, Мілані і Неаполі існує багато невеликих аеропортів на материку і островах. Головна авіакомпанія Італії - «АльІталія».

Італія залежить від імпорту енергоресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн т на рік). Власний її видобуток - 5 млн т, природного газу - 60 млрд м3. З 220 млрд кВт год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена.

Нафту і природний газ видобувають на Паданській низовині. Численні невеликі ГЕС побудовані на лівих притоках річки По, які беруть свій початок в Альпах. Пунктами прийому нафти і нафтопереробки є Ґенуя і Трієст, від яких ідуть трансальпійські нафтопроводи в Німеччину, а також невеликі портові міста на Півдні. Важливою подією стало введення в експлуатацію транссередземноморського підводного газопроводу, який з'єднав алжирські газопромисли з материковою Італією через Туніс і Сицилію. Підводна його частина має довжину 160 км.

Склад промислового експорту: сталь, автомобілі, судна, побутова електротехніка (морозильники, кухонні печі, пральні посудомийні і швейні машини), конторське обладнання (друкарські і лічильні машини), тканини, одяг, взуття, пластмасові вироби і меблі. Вивіз і ввіз сталі та автомобілів майже однакові, але як експортер і, відповідно, виробник побутової електротехніки, одягу і взуття Італія займає провідні позиції в Західній Європі. Одночасно італійські експортні виробництва зазнають все більшої конкуренції з боку нових індустріальних країн з більш дешевою робочою силою. Розміщення обробної промисловості має такі загальні риси. Найбільша концентрація промислового виробництва характерна для Півночі при зростанні останнім часом ролі Центру. Значну роль в розміщенні підприємств і галузей відіграв історичний чинник: попереднє ремісниче виробництво, ресурси енергії і сировини, які тепер уже вичерпані, бідність сучасної сировинної бази та імпорт необхідних ресурсів.

Італія виплавляє 25 млн т сталі і 250 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу. Найбільшими центрами чорної металургії стали агломерації Ґенуї, Неаполя, міста Пйомбіно (Тоскана) і Таранто (Апулія). Ще не так давно в металообробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турин і Ґенуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Автомобільна промисловість Італії відома автомашинами «ФІАТ» (фабрика італійських авто Турина), гоночними машинами, моторолерами і мопедами. Головним центром автомобілебудування залишається Турін. Щорічно випускається до 2 млн автомобілів. Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Виробництво синтетичних волокон стало важливою галуззю. Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості.

Канада - одна з небагатьох країн-експортерів енергоносіїв у світі: великі поклади природного газу знаходяться на східному узбережжі, а нафти - в Альберті. Є і великі поклади нафтових пісків Атабаски - друге після Саудівської Аравії родовище нафти у світі. У Квебеці, Британській Колумбії, Ньюфаундленді і Лабрадорі, Онтаріо і Манітобі гідроелектроенергія найпоширеніша і найдешевша.

У Канаді є розвинена ринкова економіка з дещо більшим урядовим регулюванням ніж у Сполучених Штатах, проте з набагато меншим ніж у деяких європейських країнах. Канада - член Організації економічної співпраці і розвитку (ОЕСР) і Великої Вісімки (G8). За минуле десятиріччя, після періоду деякого спаду, економіка країни зростає швидкими темпами та з низьким рівнем безробіття і великими урядовими надлишками в федеральному бюджеті. На жовтень 2006 р. рівень безробіття в країні становив 6.3% працездатного населення, що є найнижчим за останні 30 років. Рівні безробіття серед провінцій коливаються від найнижчого в Альберті - 3.6% до найвищого в Ньюфаундленді і Лабрадорі - 14.6%.

Канада - одна з найбільших у світі виробників сільськогосподарської продукції. Канадські прерії, розбудовані значною мірою завдяки раннім хвилям української еміграції, є одними з найбільших постачальників пшениці й інших зернових культур. Канада, найбільший виробник цинку й урану, також має великі родовища інших природних ресурсів, як-от: золото, нікель, алюміній, свинець. Є в країні і високорозвинена переробна промисловість у південному Онтаріо і Квебеку; тут же і знаходяться автобудівні заводи, філіали багатьох американських і японських автомобільних компаній, що є ключовими в економіці цих провінцій.

Економіка Канади глибоко інтегрована в світову економіку та до певної міри надзвичайно залежна від міжнародної торгівлі, особливо зі своїм найбільшим торговельним партнером, Сполученими Штатами Америки. У 1989 р. Канада уклала Канадсько-американську угоду безмитної торгівлі (FTA), а в 1994 р. - Північноамериканський договір про вільну торгівлю (NAFTA), який включав ще й Мексику. Вільна торгівля на північноамериканському континенті значно пожвавила економічне співробітництво між країнами-учасниками договору, дозволила запобігти економічному спаду й досягти найвищого досі рівня зросту промисловості серед країн Великої Вісімки. З середини 1990-х років уряд країни демонструє позитивний баланс федерального бюджету і послідовно сплачує державну заборгованість.

Росія - індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, нафтова, нафтопереробна, газова, металургійна (чорна та кольорова металургія), літако - та кораблебудування, космічна, машинобудівна, енергетичне обладнання, харчова та текстильна. У промисловості провідна роль належить важкій індустрії. У РФ добувають усі види мінерального палива, а також більшість видів мінеральної сировини. Є три бази чорної металургії (Уральська, Центральна, Сибірська), різноманітні галузі кольорової металургії. Розвинені всі види транспорту, але величезні простори Сибіру практично не мають залізниць та сучасних автодоріг. Натомість діють системи магістральних нафто- і газопроводів. Морський транспорт забезпечує знану частину перевезень. За даними [МВФ 2009]: ВВП - $ 2 109 млрд. (6 місце); темп зростання ВВП - 2000: 10%, 2001: 5,1%, 2002: 4,7%, 2003: 7,3%, 2004: 7,2%, 2005: 6,4%, 2006 8,2%, 2007: 8,5%, 2008: 5,2%, 2009: - 7,9%, 2010: 4,0%, 2011: 4,3%, 2012: 3,6%. ВВП на душу населення - $14 919 (38 місце). Прямі закордонні інвестиції - 2007: $ 27 800, 2008: $ 27 000, 2009: $ 15 900 [1]; млн. Імпорт - $ 191,8 млрд. (г.ч. Німеччина - 13,3%; Китай - 12,2%; Україна - 6,7%; США - 4,7; Білорусь - 4,5 (2007)). Експорт - $ 301,7; млрд. (Нідерланди - 12,2%; Італія - 7,8%; Німеччина - 7,5; Білорусь - 4,9%; Україна - 4,6%; Китай - 4,5; Казахстан - 3,4%). Близько. 65% експорту РФ - пов'язано з вивозом сировини [20].

У структурі економіки Росії переважає важка промисловість, особливо металургія, хімія, машинобудування та енергетика. Добре розвинута лісова промисловість: лісові ресурси Росії - найбільші у світі. Росія має також найбільші у світі розвідані запаси природного газу й другі за величиною запаси нафти. Великі родовища вугілля є в Республіці Комі, у Східному Сибіру й на Далекому Сході. Росія також багата на залізну руду, боксити, нікель, олово, золото, алмази, платину, свинець і цинк. Багато цих ресурсів знаходиться в Сибіру, де великі відстані, низька заселеність, суворий клімат і багаторічна мерзлота створюють значні труднощі для економічно ефективного видобутку й транспортування сировини на місця переробки та споживання.

Російське сільське господарство, яке виробляє більше ніж одну п'яту валового національного продукту країни, спеціалізується по регіонах. Три п'ятих орних земель засіваються пшеницею, ячменем, вівсом і житом. Основними виробниками зерна є Поволжя, Північний Кавказ, Центрально-Чорноземний район і Західний Сибір. Вирощуються також технічні культури (особливо соняшник, цукровий буряк, льон), овочі (у середній смузі та на північному заході) і баштанні культури (на півдні).

2. Аналіз структури та динаміки економічного розвитку країн Великої вісімки, визначення чинників, що сприяють їх розвитку

В 2009 р. році спостерігається економічний спад у масштабах світової економіки. Вперше за останні півстоліття знизились обсяги світової торгівлі та інвестиційних потоків. Обсяги світової торгівлі знизились на 12%, рівень інвестицій у розвинених країнах знизився із 21,5% ВВП в 2007 р. до 21% в 2008 р. і 18% ВВП в 2009 р. (табл. 1) [19].

Таблиця 1. Динаміка ВВП країн «Великої вісімки»

Світовий ВВП знизився на 1,1%, а ВВП розвинених країн - на 3,4%. Фактично економічний спад становить 2,4% в США (табл. 1), 5% - в Японії, 4,8% - у Великобританії, 1,6% - в Канаді, 5% - в Німеччині, 2,2% - у Франції і 4,7% - в Італії. Німеччина - країна з найбільш розвиненою економікою серед країн Євросоюзу, досягнула максимуму за останні 3 роки, продемонструвавши докризові результати і є передовою країною ЄС за темпами зростання ВВП, випереджаючи за цим показником США, де темпи зростання економіки уповільнюються: протягом 2-го і 3-го кварталу 2010 р. жоден з ключових макропоказників не збільшився, темпи зростання ВВП продовжують уповільнюватись з 5% в 1-му кварталі до 2,7% в 2-му і 1,6% - в 3-му.

Зростання ВВП в Німеччині в 2010 р., за попередніми даними, було на рівні 3,6%, що є рекордним показником з 1990 р. За результатами 2009 кризового року падіння на 4,7% було найбільшим з 1990 р. У 2008 р. відбулось зростання ВВП лише на 1%.

Таке значне підвищення показника Німеччини в 2010 р. відбулося, у першу чергу, за рахунок зростання зовнішньоторговельного обороту: обсяги експорту збільшилися протягом 2010 року на 14,2% після падіння у 2009 р. на 14,3%, обсяги імпорту підвищились на 13% (у 2009 р. знизилися на 9,4%).

Німеччина є другим за величиною експортером у світі, що сприяло більш швидкому відновленню темпів зростання економіки в 2010 р. після негативного впливу кризи. Так, в другому кварталі 2010 року німецький ВВП зріс на 2,2%, що стало найвищим показником за останні 20 років.

Дефіцит державного бюджету, який з'явився у всіх країнах «Великої сімки» у 2009 р., пов'язаний з безпрецедентним на час кризи збільшенням витрат держави, які фінансуються переважно за рахунок зростання боргу (табл. 3). До рекордного рівня збільшився бюджетний дефіцит Великобританії і перевищив 13% ВВП (табл. 2). Мінімальний дефіцит сукупного державного бюджету мають Німеччина та Канада. Особливість канадської економіки, що запобігла краху, - це жорстка бюджетна політика, прийнята після рецесії 1990-1991 рр., у результаті чого протягом майже 20 років Канада має профіцит державного бюджету: до 2009 р. тільки в Канаді серед країн «Великої сімки» спостерігалось позитивне сальдо державного бюджету і в кризовий період дефіцит державного бюджету був мінімальним порівняно з іншими країнами «Великої сімки» (табл. 2). В 2009 р. зовнішній державний борг Канади становив низьку частку відносно ВВП порівняно з рівнем зовнішнього боргу інших країн «Великої сімки» (табл. 4).

Таблиця 2. Дефіцит сукупного державного бюджету у% до ВВП

Таблиця 3. Зовнішній державний борг країн «Великої сімки»

Таблиця 4. Співвідношення зовнішнього державного боргу до ВВП

До зростання дефіциту бюджету у післякризовий період призвели заходи антикризової політики, впроваджені для стимулювання економіки.

Антикризові заходи Канади є більш ефективними, ніж у інших країнах «Великої Сімки». Програми економічного стимулювання урядом у Канаді включають капіталовкладення для активізації інфраструктурних проектів і в окремі галузі реального сектору економіки. В Канаді значно меншою мірою проявились ознаки кризи. Канада веде активну зовнішню торгівлю: зокрема значно пов'язана з найбільшим торговим партнером - США (76% канадського експорту і 65% імпорту припадає на США), але залежність від попиту не вплинула на динаміку економічних показників. Ознаки економічного спаду в Канаді мінімальні: рецесія наступила пізніше, ніж у інших розвинених країнах, і показник падіння економіки складає 1,6% (порівняно з 2,4% в США і 4,8% - у Великобританії). І канадська банківська система, є найприбутковішою в світі, випереджаючи США і Великобританію. На фоні стрімкого падіння американських фінансових установ канадські банки залишаються найстабільнішими і з високим рівнем капіталізації.

Рис. 1. Співвідношення зовнішнього державного боргу до ВВП у країнах «Великої Сімки»

На рис. 1 приведено співвідношення зовнішнього державного боргу до ВВП. Це співвідношення є важливим для аналізу й прийняття рішень у період сучасної економічної нестабільності [19].

У країнах, де більш значною мірою проявився економічний спад, - США і Німеччині, більш наявно простежується сценарій розвитку кризи, тобто різке зростання показника і його динаміки протягом докризового періоду - 2006-2008 років. У період кризи протягом 2009 року при зменшенні ВВП і зростанні зовнішнього боргу спостерігається підвищення їх співвідношення, після чого в післякризовий період при незначному підвищенні темпів зростання ВВП і подальшому збільшенні зовнішнього державного боргу, який пов'язаний з значними витратами бюджетних коштів на здійснення антикризових програм, їх співвідношення зростає.

2.2 Чинники, що стримують розвиток країн Великої вісімки

Зростання ВВП країн «великої сімки» в I кварталі 2013 року в річному вираженні очікується на рівні 2,4% і 1,8% - у II кварталі. Про це йдеться у звіті Організації економічної співпраці та розвитку.

Світова економіка істотно ослабла в кінці 2012 року, але в даний час перспективи поліпшуються для країн, що входять до організації. Для більш стійкого відновлення світової економіки необхідні активні дії в галузі політики, особливо в єврозоні, де економічне зростання нерівномірне і залишається більш слабким, ніж в інших регіонах.

Середній зріст трьох найбільших економік єврозони - Німеччини, Франції та Італії - становитиме, за прогнозами організації, 0,4% в I кварталі і 1% у II кварталі. При цьому різниця показників країн залишається суттєвою.

ВВП Німеччини, як очікується, зросте в I кварталі 2013 року на 2,3%, в той час як економіка Франції та Італії скоротиться на 0,6% і 1,6% відповідно.

Економіка США, за прогнозами організації, в I кварталі 2013 року збільшиться на 3,5%, після чого кілька уповільнить своє зростання - до 2% у квітні-червні.

Щодо майбутнього розвитку економіки Японії аналітики організації також зберігають оптимістичні прогнози. ВВП країни, як очікується, зросте в I кварталі на 3,2% і на 2,2% в II кварталі.

Процеси стабілізації та відновлення світової економіки поглиблюються після кризи. Економічне зростання набуває нових тенденцій та відтінків, і його темпи значно відрізняються у різних регіонах світу. Починаючи з другої половини 2009 р., економічне зростання почалось у розвинутих країнах після найсильнішої рецесії за останні роки. Зниження ділової активності негативно вплинуло практично на всі економіки світу.

Чинники, які перешкоджають і стримують посткризове економічне відновлення:

- низька економічна динаміка, насамперед, розвинутих країн, у яких ще не компенсовані кризові втрати;

- боргові негаразди у розвинутих країнах Європи, затягування яких знизить довіру не лише до європейських фінансових ринків та інститутів, але й світових загалом, що, своєю чергою стане «продовженням» недовіри, погіршення фінансових умов господарювання, поширення стагнаційних процесів;

- висока і нестабільна ціна на енергоресурси, насамперед, нафту, що посилює невпевненість, провокує спекулятивні тенденції, а з тим відбувається втрата цінових орієнтирів для бізнесу і пов'язаних фінансових ринків. Водночас, погіршуються споживчі настрої, знижується сукупний попит, що провокуватиме зниження виробництва і поширення стагнаційних проявів;

- подальша консервація ринків житла у розвинутих країнах, насамперед, США, які є визначальними для розвитку економіки, посилення стимулів до продуктивної праці;

- валютна нестабільність і слабкий долар - за відсутності надійної міжнародної валюти можуть лише посилювати валютні коливання, що стане елементом макроекономічної нестабільності, поширення інфляційних процесів. Поряд з цим, внаслідок доларової слабкості відбуватиметься реальне зміцнення національних валют провідних економік, з погіршенням умов торгівлі, валютними війнами (прискореною девальвацією заради отримання торгівельних вигод), що означатиме подальше нарощування макроекономічних дисбалансів;

- зниження попиту в Японії, посилення інфляційних процесів у Китаї, що разом негативно вплине на світовий сукупний попит, а з тим - провокуватиме стагнаційний характер світової економіки.

Сьогодні починає превалювати тенденція «двошвидкісного» розвитку світової економіки. Перед державами за таких умов стоїть дуже важливе завдання забезпечення переорієнтації попиту з державного сектора на приватний та від країн з надлишковими зовнішніми дефіцитами на країни з надлишковими профіцитами.

3. Умови досягнення світового лідерства країнами Великої вісімки

- тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування [13, 7].

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

- співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

- прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

- потік платежів роялті в країну та з країни, що пов'язані з переданням технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв'язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли - ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого - посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.

На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни - глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у безпрецедентних масштабах капіталу ключовими детермінантами їх успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки, пріоритетність знань та інформації, розвиток «людського капіталу».

На іншому полюсі світової економіки - більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на які практично неможливо впливати, але обов'язково треба враховувати. Особливо важливо враховувати масштаби і динаміку процесу становлення системи глобального управління ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, який не є еквівалентним.