Міжнародні економічні відносини України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ

1.1 Історія розвитку міжнародних економічних відносин України

1.2 Сутність, цілі і міжнародних економічних відносин України

1.3 Державне регулювання міжнародних економічних відносин в Україні

2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВТИКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ

2.1 Аналіз тенденцій розвитку міжнародних економічних відносин України

2.2 Стан та основні напрямки економічного співробітництва між Україною та ЄС

2.3 Співробітництво між Україною і Російською Федерацією

3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ

3.1 Перспективи подальшого розвитку міжнародних економічних відносин України

3.2 Основні напрями підвищення міжнародної конкурентоспроможності української економіки

3.3 Інтеграційна стратегія України щодо вступу в ЄС

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Міжнародні економічні відносини України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки.

Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку. Міжнародні економічні відносини дають змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, міжнародні економічні відносини стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

Міжнародні економічні відносини - це система різноманітних господарських зв'язків між державами та іншими суб'єктами національних економік, яка сформувалася під впливом розвитку міжнародного поділу праці, продуктивних сил, економічного, соціального та політичного їх устрою з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання благ у міжнародному масштабі.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що на даному етапі розвитку економіки наша країна об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві.

В умовах якісно нової ситуації розвитку господарського комплексу України підсилюється й актуальність розробки теоретичних і методичних аспектів формування нової регіональної політики, центральною ланкою якої є розвиток зовнішньоекономічної діяльності регіонів.

Метою дослідження є формування теоретичних засад та практичних рекомендацій щодо розвитку міжнародних економічних відносин України.

Об'єкт дослідження - це міжнародні економічні відносини України. Предмет дослідження: теоретичні та практичні аспекти здійснення міжнародних економічних відносин України.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішені наступні завдання:

- досліджено економічну природу та особливості розвитку міжнародних економічних відносин України;

- проаналізовані основні форми міжнародних економічних відносин;

- узагальнено світовий і вітчизняний досвід в сфері розвитку міжнародних економічних відносин;

- визначено роль, яку виконують міжнародні економічні відносини в економіці країни;

- досліджено вплив на розвиток міжнародних економічних відносин з боку різних країни та груп країн;

- обґрунтовано пропозиції щодо можливого перспективного розвитку міжнародних економічних відносин в Україні, визначені основні напрямки підвищення міжнародної конкурентоспроможності української економіки та сформовано інтеграційну стратегію розвитку України щодо вступу в ЄС.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ

1.1 Історія розвитку міжнародних економічних відносин України

Здобуття Україною державної незалежності, потреба в її геоекономічному самовизначенні та інтеграція як самостійного суб'єкта у світове господарство, зумовили необхідність створення й реалізації нової зовнішньоекономічної політики України. Формування ЗЕП України є вкрай актуальним і важливим питанням, оскільки міжнародна економічна сфера посідає вагоме місце серед низки чинників, від яких залежить економічне зростання країни. Аналіз показників розвитку економіки України засвідчує її велику залежність від зовнішньоекономічного сектора: зовнішньоторговельний оборот України сягає понад 70 % її ВВП. Це створює дуже високу залежність стану національної економіки як від експорту, так і від імпорту. Тому міжнародний фактор потужно впливає на загальноекономічний розвиток України.

Нині в ході глибоких економічних, політичних і соціальних реформ Україні вдалося утвердити себе вагомим суб'єктом європейського й світового співтовариства, здобути міжнародне визнання й гарантії безпеки, укласти угоди про дружбу та співробітництво з багатьма країнами. Разом з тим, Україна не мала досвіду здійснення самостійної ЗЕП і допустила ряд прорахунків стратегічного значення. Реалізація зовнішньоекономічної політики України здійснювалась хаотично і непослідовно. Серед основних помилок слід зазначити кардинальну переорієнтацію політики зі Сходу на Захід, надмірне захоплення зарубіжними фінансовими коштами, невиваженість дій щодо залучення валютних коштів під гарантії Уряду, не скоординованість валютної політики, нерішучість у проведенні аграрної реформи тощо.

В період ринкової трансформації економіки України розробка її ЗЕП на науковому фундаменті з урахуванням світового досвіду має першочергове значення. Водночас це завдання є дуже складним, оскільки порівняно з 90-м роком Україна втратила понад половину свого економічного потенціалу, що значно більше, ніж за роки Другої світової війни (40 %). Дійсно, втричі скоротилось машинобудування, майже у 8 разів - легка промисловість, а електронна галузь як основа високих технологій -- більше ніж у 100 разів. Життєвий рівень населення значно впав, 40 % населення опинилось за межею бідності. В Україні існує висока частка населення, доходи якого не перевищують IS на добу. Це міжнародний параметр крайньої бідності, за котрим наступає повна деградація та фізичне вимирання.

Розробка сучасної ЗЕП України потребує визначення цілей і пріоритетів національного розвитку з урахуванням особливостей трансформаційного етапу національної економіки та наслідків глибокої соціально-економічної кризи.

Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

- затвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

- збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів;

- включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку і підвищення добробуту народу;

- забезпечення стабільності міжнародного становища України;

- захист прав та інтересів громадян України та її юридичних осіб за кордоном;

- поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Історичні етапи розвитку МЕВ України можна сгрупувати по наступних періодах (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Етапи розвитку МЕВ України [10]

Етап	Часові рамки етапу	Характерні ознаки етапу
Перший етап	1996-1998 pp.	Основним завданням було збільшення обсягів експорту й зниження обсягів імпорту, тобто прагнення до росту зовнішньої торгівлі. При цьому не втратити ринки збут, ЯКІ ДОСИТЬ звузилися. Ознаки стабілізації були досягнуті наприкінці 1995 року; спочатку зменшення негативного сальдо, а до кінця етапу Україні вдалося збалансувати зовнішню торгівлю Це влилося досягти шляхом удосконалення структури зовнішньої торгівлі в товарному, географічному й іншому аспектах за рахунок збільшення групи товарів більш високого ступеня переробки окремих видів сировини, застосування високих технологій і виробництва конкурентоспроможної продукції
Другий етап	1999-2000 pp.	Забезпечення входження України в систему міжнародного поділу праці, що забезпечило підтримку на необхідному рівні зовнішньоторговельного балансу, шляхом нарощування експортної частини з одночасним зменшенням обсягів імпорту. Цей етап дав можливість акумулювати необхідні матеріальні й фінансові ресурси для проведення структурних перетворень в експорто-орієнтованих галузях. Одночасно із цим. отримана на першому етапі диверсифікованість зовнішньої торгівлі, поступово стала орієнтуватися на зменшення експорту окремих видів продукції хімічної промисловості й чорної металургії шляхом здійснення заходів, орієнтованих на відновлення попиту внутрішнього ринку. 3 огляду на той факт, шо визначальна роль чорної металургії в експорті буде зберігатися, у цій галузі буде відбуватися перехід від експорту низькосортних видів прокату чорних металів до експорту високоякісної легованої сталі.
Третій етап	2000-2005 pp.	Характеризується взаємозалежним зі структурною перебудовою економіки, удосконалюванням елементів міжнародних економічних відносин у товарному (зі значним збільшенням частки машинобудівної й високотехнологічної продукції в структурі експорту), інвестиційних і геополітичних аспектах.
Четвертий етап	2006-2010 pp.	Характеризується інтенсивним розвитком всіх сфер виробництв на базі принципово нової структури промислового виробництва й структури зовнішньої торгівлі, шо спрямована на розвиток нових ринків для вітчизняної продукції за рахунок просування високотехнологічних і конкурентоспроможних товарів. Підлягають реалізації завдання диверсифікованості наукомістких галузей економіки, які стануть головним фактором розвитку експорту. Це стосується електроніки, виробництв засобів автоматизації, принципово нових матеріалів (із заданими властивостями), а також технологічних засобів їх виготовлення й обробки, біотехнології і їх продукція й т.д Така спрямованість дозволить максимально скоротити експорт продукції, виробництво якого завдає шкоди навколишньому середовищу України. Повністю завершується перехід на законодавче регулювання експорту й імпорту, шо буде виповнити загальноприйнятим у світі нормам і стандартам Україна одержала членство в провідних торговельних організаціях й угрупованнях світу (2008 р. -COT). Слід зазначити, шо при завершенні зазначеного періоду енергетичні ресурси будуть надходити в Україну із шести ринків енергоресурсів світу.
П'ятий етап	2010-2020 pp.	Характеризується активізацією ЗЕД підприємств наукомістких галузей промисловості. Головною метою науково-технологічної й інноваційної політики с забезпечення економічного зростання шляхом збереження існуючого науково-технічного потенціалу, залучення інновацій, розвитку наукомістких виробництв, подолання екстенсивного характеру виробництва і його технологічне відновлення, підвищення конкурентоспроможності продукції, зниження рівня безробіття й оздоровлення екологічної ситуації, розвиток високотехнологічних інститутів держави (технопарки, технополіси й скополіси).

Насамперед, слід зазначити, що механізм міжнародного співробітництва протягом тривалого історичного періоду є динамічним компонентом господарської діяльності індивідуума. Показники приросту обсягів міжнародного співробітництва традиційно перевищують показники валового приросту виробництва. Це свідчить про те. що формуються нові моделі розвитку цивілізації, які ґрунтуються на більшій відкритості економічних систем. Ще однією важливою рисою є постійна еволюція форм міжнародної економічної діяльності, що відповідає сучасній зміні матеріальних, культурних передумов співробітництва, а також цілям підвищення ефективності господарювання.

Історично першою й домінуючою в плині тривалого проміжку часу за обсягами операцій, формою міжнародного співробітництва була міжнародна торгівля товарами іі послугами. З погляду окремої держави така торгівля реалізується як експорт й імпорт товарів і послуг. Цей вид економічної діяльності може реалізовуватися у взаємодії як приватних суб'єктів підприємництва, так і держав. У зв'язку із цим трохи умовно можна виділити дві взаємопов'язані моделі міжнародної економічної діяльності, які є складеними елементами єдиного механізму національної участі в міжнародній кооперації.

Перша модель взаємодії - це співробітництво на приватному рівні. Ця модель є провідною й системоутворюючою для ринкового механізму. Звідси, саме лібералізація експортно-імпортної діяльності в перші роки економічних реформ у незалежній Україні розглядалася як ключовий інструмент, від якого залежить застосування всіх інших важелів регулювання.

Друга модель - співробітництво при участі державних інститутів - у сучасних умовах є допоміжною по своїй економічній природі. Вона використовується в тих сферах економічної діяльності, де з економічних причин або через певні обмеження державні органи беруть на себе відповідні комерційні повноваження. Можливі й особливі випадки, наприклад, в умовах директивної економіки Радянського Союзу, у якій існувала державна монополія на зовнішньоекономічну діяльність.

Останніми десятиліттями обсяги руху капітальних активів неухильно зростали, і цей фактор є важливим для розвитку відкритих економік. Тим більше це стосується економіки України та інших держав, які перебувають на перехідному етапі. Вони, як правило, відчувають потребу в припливі значних коштів ззовні, а також потерпають від відпливу капіталів через порівняно гірші умови для їх функціонування.

Міграція капіталів, з погляду певної країни, реалізується у формі вивозу капіталів (у цьому разі країна є донором, експортером капіталу) та ввозу капіталів до країни (у цьому разі країна є реципієнтом, імпортером капіталу). Вивіз капіталів характерний для країн з відносним (не плутати з абсолютним) надлишком капіталів на території певної країни та можливістю отримувати більші прибутки в іншій державі через:

* більш сприятливе для власників капіталу співвідношення факторів виробництва (що зумовлює більшу умовну ціну капіталу);

* можливість отримання доступу до ринків певних економічних ресурсів (наприклад, сировини);

* можливість отримання маркетингових переваг у комерційній діяльності (наприклад, у формі створення господарських структур, що забезпечуватимуть збут продукції фірми-інвестора. або завдяки перенесенню самого процесу виробництва до цільової країни - країни збуту з мстою підвищення ефективності виробництва, наближення його до споживачів).

Міжнародний рух капіталів обумовлюється різницею в рівнях насиченості економіки певними факторами або співвідношенням таких факторів. Це явище відбувається згідно з природними законами, подібно до того. як. скажімо, атмосферні маси, вітер із зон з високим тиском рухаються у зони низького тиску. Отже, спрощуючи, можна сказати, що експортерами капіталів є багаті країни з відносним надлишком цього виду економічних ресурсів, тоді як країни бідні, які відчувають відносний дефіцит капіталів, імпортують їх.

В останні десять років набула розвитку ще одна важлива форма міжнародної економічної діяльності, що пов'язана із грошовими відносинами. - міжнародні валютно-фінансові відносини. Раніше вони виконували переважно допоміжні функції, а зараз придбали самостійні ознаки. Якщо спочатку міжнародні валютно-фінансові відносини переважно являли собою допоміжну систему розрахунків, головною метою якої було обслуговування експортно-імпортних, а пізніше й кредитних операцій з страхування, то зараз міжнародні валютно-фінансові відносини відокремилися в окрему сферу підприємництва й навіть у впливовий інструмент макроекономічної політики в державі.

У сучасному, дедалі більш інтегрованому світі значно більшою динамікою відзначається Й міжнародна міграція робочої сили - форма міжнародної економічної діяльності, яка в економіко-теоретичному плані є проявом руху іншого фактора виробництва - праці.

Міжнародна міграція робочої сили існує у формі еміграції (виїзду з певної країни людей з економічних, політичних й інших причин) і імміграції (в'їзду в певну країну людей з економічних, політичних й інших причин). Це явище, як й інші форми міжнародної економічної діяльності, з одного боку, відображає реальні інтереси людей, суб'єктів ринкового життя, а з іншого - формує умови функціонування макроекономічних систем і самі ці системи, а також сприяє раціоналізації розміщення робочої сили у світовому масштабі.

Різноманітні питання глобального, регіонального значення, у розв'язанні яких зацікавлені окремі або навіть усі країни світу, дедалі частіше потрапляють у поле діяльності міжнародних економічних організацій. Це зумовлюється як загостренням цілого ряду проблем, так і тим, що міжнародна спільнота відчуває себе все більш інтегрованою та виявляє прагнення до встановлення діалогу, зокрема і в структурних рамках відповідних організацій.

З погляду реальних «силових» міжнародних, або зовнішніх, факторів не можна не враховувати викликаної активними політичними зусиллями провідних розвинутих країн тенденцію до лібералізації світової економіки, насамперед через зниження тарифних та зняття нетарифних обмежень у країнах, що розвиваються, та в країнах і транзитивною економікою. Це стосується і діяльності міжнародних органів.

Міжнародні економічні організації, зокрема ті, в роботі яких бере участь Україна, різняться принципом суб'єктності. географічними масштабами, функціональними цілями (галузевою спрямованістю). Як правило, вони е суб'єктами регулювання міжнародної економічної діяльності, створюють рамки підприємницької діяльності та політичні, технічні інституції, котрі такій діяльності сприяють.

Прикладом подібної структури може слугувати Міжнародна торгово-промислова палата, яка розробила факультативні стандарти укладання комерційних договорів між підприємницькими контрагентами. Серед регіональних організацій сприяння бізнесу, які було створено безпосередньо за участі українських підприємницьких структур, перспективною можна вважати Ділову раду Чорноморського економічного співробітництва (заснована в 1992 p.).

Значного поширення набуло міжнародне співробітництво в окремих галузях виробництва, соціально-економічного життя, науково-технічного прогресу. Така кооперація не обов'язково відбувається в рамках тих або інших організаційних структур. Вона може мати місце під час виконання державами погоджених ними програм, зокрема проектів спільного науково-технічного розвитку.

Подібне співробітництво, як правило, сприяє всебічному розширенню торгівлі, взаємному інвестуванню національних виробничих комплексів, широкомасштабній інтеграції. Особливо слід зазначити зростання масштабів й іноді безальтернативність міжнародної кооперації в науково-технічній сфері. У сучасному науково-технічному просторі розробляються складні й капіталомісткі технології, які навіть країни, що є лідерами за рівнем індустріального розвитку й обсягу капіталу, не в змозі реалізувати самостійно й об'єднують свої зусилля з іншими країнами. Тим більше таку потребу відчуває Україна: тому що з об'єктивних причин, після колапсу Східного блоку й СРСР відбулося значне звуження технологічного простору, у якому відбувалася господарська діяльність підприємств України.

У цьому зв'язку великий інтерес для України становить деталізоване та масштабне співробітництво, що ведеться країнами Євросоюзу. Зокрема, таке співробітництво відбувається в рамках комплексу проектів «ЕВРИКА», складовими елементами якого є численні галузеві програми співробітництва. Прикладом масштабного міжнародного проекту, в котрому бере участь наша держава, є «Sea Launch» («Морський старт»), що був ініційований передусім Сполученими Штатами Америки. Ще одним його учасником є Росія, а на початковому етапі в ньому брала участь і Норвегія. Метою проекту стало спільне створення платформи морського базування та мобільних транспортних потужностей для запуск;/ космічних кораблів з екваторіальної зони. Основним внеском у проект України є ракети типу «Зеніт», причому передбачається щорічне проведення до восьми запусків.

Міжнародна економічна діяльність не вичерпується акціями, спрямованими на отримання прибутків та розв'язання завдань виключно виробничо-технологічного характеру. Нині світове співтовариство дедалі більшу увагу концентрує на спільному розв 'язанні економічними засобами глобальних проблем розвитку.

1.2 Сутність, цілі і міжнародних економічних відносин України

Міжнародна економічна діяльність підприємства є важливою і невід'ємною сферою господарської діяльності, яка при ефективному використанні всього комплексу сучасних форм і методів міжнародного бізнесу здатна позитивно впливати на ефективність виробництва, його технічний рівень, якість вироблюваної продукції.

Вихід підприємства на зовнішні ринки сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Розвиток міжнародної економічної діяльності підприємств істотно впливає на підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні мікроекономіки, так і в масштабах усього національного господарства.

Необхідність використання міжнародних економічних відносин обумовлюється ще й тим, що різні регіони мають різні виробничі умови. Тому країни спеціалізуються на виробництві такої продукції, яка є дешевшою від зарубіжних аналогів.

Міжнародне економічне співробітництво є одним із головних чинників впливу на рівень розвитку кожної окремої країни та світового прогресу в цілому. Складовою такого співробітництва є міжнародні економічні відносини суб'єктів господарювання різних країн.

міжнародних економічних відносин можна класифікувати за двома ознаками: за напрямком товарного потоку та за структурною ознакою.

За першою ознакою міжнародних економічних відносин поділяються на експортні (вивезення товарів із країни), імпортні (ввезення товарів до країни), транзитні (товаропотік іде₄через країну до інших держав).

За другою ознакою взаємозв'язки з суб'єктами господарювання інших країн поділяються на такі види: зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі, інвестиційні.

Зовнішньоторговельні операції з товаром можуть здійснюватися в різних формах: купівля-продаж (безпосередній перехід права власності на товар від продавця до покупця), опосередкована торгівля (консигнаційні, дилерські, агентські операції тощо), зустрічна торгівля (бартер, компенсаційні угоди, зустрічні закупки тощо). Останнім часом зростає питома вага не продажу товарів, а надання різного виду послуг: інжинірингових, страхових, послуг зв'язку, інформаційного обміну та транспортного обслуговування, роялті, ліцензійних послуг. Найбільш прогресивним видом зовнішньоторговельних операцій є торгівля інтелектуальною власністю (франчайзинг, ноу-хау, консалтинг).

До фінансових операцій у сфері міжнародних економічних відносин належать взаємовідносини з міжнародного кредитування, страхування, обслуговування міжнародних платежів, депозитні й інші банківські операції.

До виробничих операцій належать взаємовідносини з орендного використання промислового обладнання (лізинг), різного виду кооперація при випуску спільної продукції, спільне підприємництво.

На сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічної діяльності досить поширеними є відносини у сфері міжнародних інвестицій у таких формах: пряме інвестування, тобто вкладення капіталу, в підприємництво та нерухомість, портфельні інвестиції, вкладення капіталу в цінні папери.

Міжнародні економічні відносини - це система різноманітних господарських зв'язків між державами та іншими суб'єктами національних економік, яка сформувалася під впливом розвитку міжнародного поділу праці, продуктивних сил, економічного, соціального та політичного їх устрою з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання благ у міжнародному масштабі.

Видами міжнародних економічних відносин є:

- експорт та імпорт товарів, капіталу та робочої сили;

- надання суб'єктами міжнародної економічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна й інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції й операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами міжнародної економічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності й аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності у сфері проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів, інших подібних заходів на комерційній основі, організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту в передбачених законами України випадках;

- робота на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності, іноземних фізичних осіб - із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на території України та і за її межами;

- операції з придбання, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах, міжбанківському валютному ринку;

- орендні, зокрема лізингові операції між об'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- товарообмінні (бартерні) операції й інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності.

Значну роль у міжнародних економічних відносинах відіграють зовнішньоторговельні операції, суть яких полягає в міжнародній торгівлі товарами і продукцією в матеріально-речовій формі. До зовнішньоторговельних операцій належать:

- експорт (продаж іноземному контрагенту товару з вивезенням за кордон);

- імпорт (придбання в іноземного контрагента товару із ввезенням з-за кордону);

- реекспорт (продаж раніше імпортованого товару за кордон без доробки);

- реімпорт (придбання раніше експортованого товару із ввезенням з-за кордону).

Важливе значення в організації та здійсненні міжнародної економічної діяльності має забезпечення керівників, спеціалістів підприємств та інших зацікавлених осіб достовірною інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень, а також створення системи внутрішнього контролю для забезпечення більш ефективної діяльності підприємства та запобігання зловживань. Згідно з Декларацією про державний суверенітет, прийнятою Верховною Радою України 16 липня 1990 p., Україна самостійно здійснює та регулює зовнішньоекономічну діяльність, керуючись внутрішнім та міжнародним законодавством.

Основними принципами міжнародної економічної діяльності в Україні є:

- суверенітет народу України;

- свобода зовнішньоекономічного підприємництва;

- юридична рівність і недискримінація всіх суб'єктів міжнародної економічної діяльності;

- верховенство закону;

- захист інтересів суб'єктів міжнародної економічної діяльності;

- еквівалентність обміну.

Принцип суверенітету народу України передбачає:

- виключне право народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, чинними на території України;

- обов'язок України неухильно виконувати всі договори та зобов'язання в галузі міжнародних економічних відносин.

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва передбачає:

- право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

- право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, прямо не заборонених чинними законами України;

- обов'язок додержуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

- виключне право власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

Основу принципу юридичної рівності та недискримінації складають:

- рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави;

- заборона будь-яких дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності, за формою власності, місцем розташування;

- неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів. Принцип верховенства закону передбачає:

- регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- заборону застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, які створюють менш сприятливі умови для функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, ніж ті, які встановлені законами України.

Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності передбачає:

- рівний захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності на території України згідно з чинним законодавством;

- рівний захист інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права;

- захист державних інтересів України на її території та за її межами лише відповідно до законів України та згідно з умовами підписаних нею міжнародних договорів і нормами міжнародного права.

Основою в еквівалентності обміну є неприпустимість демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

В умовах якісно нової ситуації розвитку господарського комплексу України підсилюється актуальність розробки теоретичних і методичних аспектів формування нової регіональної політики, центральною ланкою якої є розвиток зовнішньоекономічної діяльності регіонів.

1.3 Державне регулювання міжнародних економічних відносин в Україні

Сучасна економіка надзвичайно складна, вона покликана формувати умови для найрізноманітніших видів життєдіяльності людей. У залежності від того, як організована економіка, на яких принципах ця організація будується, можна визначити, які задачі вона в стані вирішити, які інтереси суспільства, різних соціальних груп вона може задовольнити.

У забезпеченні нормального функціонування будь-якої сучасної економічної системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації національної оборони, виконувала певні функції в сфері економіки.

Державне регулювання економіки - форма управління економікою, що представляє собою вплив державних органів на економічні процеси. Воно застосовується в умовах, коли об'єкт управління безпосередньо не підпорядкований суб'єкту управління, тобто якомусь державному органу.

Світовий досвід свідчить, що навіть у промислово розвинутих країнах існує об'єктивна необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Держава насамперед, закликана, захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо, -- приймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення ЗЕД, і контролювати їх неухильне дотримання.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

· забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

· стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

· створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці;

· наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється;

- Україною як державою в особі її органів у межах їх компетенції;

- недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

- самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що укладаються між ними.

Джерелами, регулюючими зовнішньоекономічну діяльність в Україні, є:

- закони України;

- акти тарифного і нетарифного регулювання, що видаються державними органами України в межах їх компетенції;

- економічні заходи оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та ін.) в межах законів України;

- рішення недержавних органів управління економікою, що приймаються на підставі статутних документів у межах визначених законодавством України;

- зовнішньоекономічні договори (контракти), що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та не суперечать законам України.

Забороняється регулювання міжнародної економічної діяльності прямо не передбаченими у законодавстві актами та діями державних і недержавних органів. До інструментів зовнішньоекономічної політики належать тарифні та нетарифні методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (зовнішньоторговельної діяльності).

Нетарифні засоби:

* Кількісні:

-- квотування (контингентування);

-- ліцензування;

-- добровільне обмеження експорту.

* Приховані:

-- технічні бар'єри -- вимоги щодо дотримання національних стандартів, отримання сертифікатів якості імпортної продукції, специфічна упаковка і маркування товарів, дотримання певних санітарно-гігієнічних норм; внутрішні податки і збори;

-- політика державних закупівель;

-- вимоги щодо вмісту місцевих компонентів у створюваних товарах.

* Фінансові:

-- субсидії,

-- кредитування,

-- демпінг

Державне регулювання міжнародних економічних відносин визначається у ст. 8 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно з принципами, визначеними у ст. 2 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” з метою:

* забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

* стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

* створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн.

Завдання державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

* захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

* створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

* заохочення конкуренції та ліквідація монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню. Усі форми державного регулювання МЕД наведені у наступній схемі (рис.1.1).



Рисунок 1.1. Засоби державного регулювання міжнародної економічної діяльності [14]

Форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на період становлення ринкових відносин є нестабільними, але кожна з них має свій чітко визначений предмет регулювання.

Одним з найбільш важливих напрямів діяльності держави в області регулювання зовнішньоекономічної діяльності являється регулювання ввіз і вивіз капіталу. Це направлено на підвищення ефективності іноземних капіталовкладень для економіки в цілому. Регулювання потоку іноземних інвестицій носить подвійний характер.

Таким чином, раціональні елементи державного регулювання ЗЕД у зарубіжних країнах можуть бути використані в Україні за умови всебічного врахування стану її економіки та національних особливостей. Очевидна необхідність підвищення ролі держави в організації та здійсненні ЗЕД, особливо в кризові, перехідні і стабілізаційні періоди. Стосовно українських умов це означає не повернення до системи державної монополії на ЗЕД, а посилення організаційного і контрольного начала. Стає виправданим розширення державної участі у визначенні й реалізації цілей, пріоритетів, основних напрямів структурної політики, її тісного зв'язку із зовнішньоекономічним регулюванням. Особливого значення набуває зміцнення в Україні законодавчого і нормативного організаційно-правового підґрунтя державного регулювання ЗЕД. Бажано підвести законодавчу базу під ті форми зовнішньоекономічних зв'язків, які ще не мають законодавчої регламентації. Позитивну роль може відіграти внесення змін і доповнень до ряду важливих чинних законів, указів Президента, постанов Уряду.

В Україні назріла потреба у формуванні загальнодержавної системи інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності, необхідна умова ефективного функціонування якої - створення широкої мережі інформаційно-консультативних служб. Зарубіжний досвід свідчить про важливість посилення захисту внутрішнього ринку, зокрема, підтверджує, що ефективне здійснення функцій регулювання і контролювання у сфері ЗЕД можливе лише за умови залучення всього спектра інструментів, котрі існують у цій сфері. В Україні, де державними органами застосовується порівняно вузький набір засобів регулювання, було б корисним узяти на озброєння весь їх арсенал.

2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВТИКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ

2.1 Аналіз тенденцій розвитку міжнародних економічних відносин України

міжнародний економічний співробітництво конкурентоспроможність

Забезпечення ефективності міжнародних економічних відносин для України є одним з вагомих чинників зміцнення конкурентоспроможності національної економіки. Метою вибраної теми є розглядання тенденцій, які визначають розвиток міжнародної економічної сфери країни.

Формування в Україні конкурентоспроможної економіки та здійснення на цій основі гармонійного входження у міжнародний поділ праці залежить від динамічних позитивних структурних змін в реальному секторі й сфері послуг, динаміки переорієнтації зовнішньої торгівлі і особливо експорту на перспективні ринки, підтримання конкуренції на внутрішньому ринку.

Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожний третій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніх економічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентного ринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес.

Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм СОТ.

Стратегічна мета полягає в реалізації у світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.

Важливого значення набуває також необхідність враховувати різну фактороінтенсивність українських товарів і послуг порівняно з закордонними, цінові та інші відмінності, що формують конкурентні переваги національних економік у міжнародній торгівлі.

В загальному обсязі експорту товарів за 2011 p., порівняно з 2010 p., збільшилась частка виробів з чорних металів з 3,5 % до 4,9 %, молока та молочних продуктів - з 0,6 % до 1,8 %, механічних машин та обладнання - з 5,3 до 8,2 %, інструментів - з 0,1 % до 1,4 %, масляних насінь та плодів - з 1,1 % до 1,5 %. Разом з тим, зменшилась частка чорних металів - з 37,5 % до 31,4 %, продуктів неорганічної хімії - з 4,7% до 3,8 %.

У загальному обсязі імпорту товарів збільшилась частка механічних машин та обладнання з 9,2% до 10,9%, фармацевтичних продуктів, включаючи медикаменти - з 1,4 % до 2,1 %, чорних металів - з 1,4 % до 2 %, засобів наземного транспорту, крім залізничного - з 3 % до 3,4 %, паперу та картону - з 2 % до 2,6 %. Зменшилась частка мінерального палива, нафти та продуктів її переробки - з 45,4 % до 40,2 %, руди, шлаків та золи - з 3,1 % до 2 %. Товарна структура експорту та імпорту України за 2011 рік представлена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.Товарна структура експорту та імпорту України у 2011 році [37]

Код і назва товарів згідно з УКТЗЕД	Експорт, млн дол. США	Імпорт, млн дол. США
I. Живi тварини; продукти тваринного походження	63563,8	85087,2
II. Продукти рослинного походження	679710,2	154013,3
III. 15 Жири та олії тваринного або рослинного походження	281849,9	22996,9
IV. Готові харчовi продукти	205516,3	187210
V. Мінеральнi продукти	753736,4	2288868,6
-сiль, сiрка, штукатурнi матерiали, цемент	38472,7	40946
- руди, шлаки та зола	297620,8	68160,6
- енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки	417642,9	2179762
з них:
кам'яне вугілля	47384,9	338500,1
нафта сира (включаючи газовий конденсат)	-	279555,9
газ природний	-	1051976,1
VI. Продукцiя хiмiчної та пов'язаних з нею галузей промисловостi	384465,5	495749
VII. Полімерні матеріали, пластмаси та каучук	76603,9	228324,8
VIII. Шкiряна i хутряна сировина та вироби з них	8159,3	15412,9
IX. Деревина і вироби з деревини	64119,8	17646,4
X. Маса з деревини або iнших волокнистих целюлозних матеріалів	66208,8	104293,5
ХI. Текстиль та вироби з текстилю	56921,7	109874,2
XII. Взуття, головнi убори, парасольки	12074,5	25982,1
XVI. Механічне обладнання; машини та механiзми, eлектрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення зображення і звуку	432415,3	683403
XVII. Транспортні засоби та шляхове обладнання	414185,2	424108,6
XVIII. Прилади i апарати оптичнi, для фотографування або кiнематографiї; апарати медико-хiрургiчнi; годинники; музичнi iнструменти	14964	65987,3
ХX. Рiзнi товари і вироби	34786,9	44984,1
XXІ. 97 Вироби мистецтва	4,7	148,3
Інші	1777422	431282,2
Усього	5326708,3	5385372,4

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі послугами у 2011 року, за інформацією Держкомстату України, становив 19945,6 млн дол. США та збільшився порівняно з 2010 р. на 0,4 %, в тому числі експорт - 13697,5 млн дол. (скоротився на 0,7 %), імпорт - 6247,9 млн дол. (збільшився на 3,9 %); позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 7449,6 млн дол.

Україна здійснювала зовнішньоторговельні угоди послугами зі 180 країнами-партнерами. Найбільшу частку в загальному обсязі українського експорту займали транспортні послуги (84,6 %), імпорту - державні послуги (45,4 %), послуги транспорту (17,8 %), ділові, професійні та технічні послуги (12 %) та послуги зв'язку (8,9 %).

Загалом за останні роки динаміка зовнішньої торгівлі послугами України з країнами світу носить зростаючу тенденцію (рис 2.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.1. Динаміка експорту-імпорту України з країнами світу [37]

З діаграм можна зробити висновок, що впродовж 2005-2008 років, до початку фінансово-економічної кризи, об'єми експорту та імпорту послуг зросли майже в 2 рази. Однак, у 2008 році різко впали і лише к кінцю десятиріччя набули докризових значень. Також слід зазначити різку зростаючу динаміку імпорту з країн Європи, у той час, як зовнішньо-торгівельні відносини с країнами СНД майже не змінилися за своїм характером.

Однак порівняно з розвинутими країнами рівень українського експорту ще дуже низький, а низький рівень експорту обумовлює і дуже низький рівень імпорту. Україні бракує твердої валюти, необхідної для закупівлі західного обладнання, технологій і споживчих товарів, які є ключем до економічного зростання й піднесення життєвого рівня. Для того, щоб процес реформ був успішним, він має обов'язково передбачати розширення обсягів експорту.

Крім того, в Україні низькі обсяги експорту поєднуються з його вкрай незадовільною структурою. Країна, що упродовж десятиріч перебувала в ізоляції від світових ринків, експортує дві основні категорії товарів: сировину й продукцію металургії.

Головні проблеми, що пов'язані з формуванням експортоорієнтованої структури економіки, полягають насамперед у тому, щоб визначити пріоритетні галузі чи види виробництва, в яких потрібно розвивати експортну орієнтацію, а також те, за рахунок яких механізмів цей розвиток має забезпечуватися. Звичайно, науковою основою цього повинна стати комплексна програма розвитку експортного потенціалу України. Вона має бути зорієнтована на нарощування експорту продукції переробних і, головним чином, наукомістких галузей, розширення різноманітних послуг зарубіжним споживачам. Вона повинна базуватися на відносних перевагах нашої економіки, до яких належать: дешева робоча сила, поєднана з достатнім рівнем кваліфікації; низька капіталомісткість науково-дослідних і конструкторських робіт при відносно розвинутій інфраструктурі для їх проведення та існуючих конкурентоспроможних технологічних розробках по ряду напрямів; довгострокове перебування української машинотехнічної продукції на ряді регіональних ринків, головним чином, у третьому світі, що забезпечує відповідні важелі контролю за цими експортними нішами; значні розміри накопичення основних виробничих фондів та фондів універсального обробного обладнання, наявність передових технологій у ряді секторів промисловості, що спирається на значні досягнення української фундаментальної та прикладної науки.

Все це вимагає великих інвестицій. На даному етапу розвитку держава неспроможна забезпечити необхідну кількість фінансових ресурсів, тому для оновлення основних фондів та запровадження інноваційних технологій залишається сподіватися лише на залучення коштів приватних інвесторів. Але вітчизняні інвестори неохоче вкладають капітал в українську економіку. А влади інших країн, міжнародні організації та приватні іноземні інвестори с кожним роком все більше коштів вливають у різні галузі національного господарства. Іноземне інвестування є невід'ємною частиною зовнішньоекономічних відносин України з країнами світу. Україна інвестує невелику частину коштів закордон. Прямі іноземні інвестиції в Україну у 2011 році надходили з багатьох країн, та за період незалежності їх обсяг досяг майже 50 млрд. дол. США (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Прямі іноземні інвестиції в Україну (дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування) [37]

Країни	Обсяги прямих інвестицій на 31.12.2011 (млн.дол. США)	У % до підсумку
Усього	49362,3	100
у тому числі:
Кіпр	12645,5	25,6
Німеччина	7386,4	15
Нідерланди	4822,8	9,8
Російська Федерація	3594,5	7,3
Австрія	3423,1	6,9
Велика Британія	2508,2	5,1
Франція	2230,7	4,5
Швеція	1744	3,5
Вiрґiнськi Острови (Брит.)	1607	3,3
США	1043,1	2,1
Італія	965,9	2
Швейцарія	960,3	1,9
Польща	875,5	1,8
Інші країни	5555,3	11,2

З таблиці видно, що більшість інвестицій, а це майже 30%, надходить з країн-офшорів (Кіпр, Віргінські Острови та ін.). Це ставить під питання прозорість реального обсягу капіталовкладень в економіку України.

Доцільно розробляти і здійснювати довгострокові державні програми скорочення потужностей важкої індустрії, інших галузей, які не відповідають загальносвітовим тенденціям науково-технічного прогресу, призводять до перевитрат енергії, виснаження і деградації природних багатств, погіршення екологічної ситуації. До модернізації цих галузей необхідно якнайширше залучати іноземних інвесторів. Тут насамперед держава має сформувати чітку стратегію залучення іноземних інвестицій у національну економіку.

Загалом, можна зробити висновок, що зовнішньоекономічні відносини України з країнами світу з кожним роком набувають все більшого значення. Обсяги торгівлі товарами, послугами, експорту та імпорту капіталу з іншими країнами зростають. Розвиток зовнішньої торгівлі України та становлення механізму її регулювання підтверджує справедливість висновку тих дослідників, які вважають, що в кризових умовах швидка лібералізація зовнішньоторговельних зв'язків не тільки не сприяє позитивним структурним змінам у виробництві та експорті, а й може їх загальмувати, оскільки подальша спеціалізація на експорті сировини і напівфабрикатів на світові ринки, яким властиве сповільнення темпів розвитку та нестабільність кон'юнктури, виявляється вкрай ненадійною основою для економічного зростання.

2.2 Стан та основні напрямки економічного співробітництва між Україною та ЄС

У 90-ті рр. викристалізувалася зовнішньополітична орієнтація України в напрямку інтеграції до європейської спільноти. Європейський вибір відкриває нові перспективи для співпраці України з розвиненими країнами континенту, економічного розвитку, соціального й інтелектуального прогресу, зміцнення позицій держави в міжнародній системі координат.

Західноєвропейська інтеграція у своєму розвитку пройшла такі етапи:

- 1958-1968 рр. -- етап створення митного союзу;

- 1987-1992 рр. -- етап завершення формування спільного ринку;

- 1993-1999 рр. -- етап створення економічного та валютного союзу.

Сьогодні відбувається суперечливий процес формування та зміцнення політичного союзу, що зокрема, знаходить своє вираження в конституційному процесі [1].

У процесі свого становлення Євросоюз пройшов декілька кроків розширення. Перше розширення Європейського Співтовариства 1973 р. ознаменувалось приєднанням Данії, Ірландії і Великобританії. Друге розширення 1981 р. завершилось приєднанням до Співтовариства Греції, переговорний процес якої тривав десятиліття. Під час третього розширення 1986 р. до ЄС вступили Іспанія і Португалія. Унаслідок четвертого розширення 1995 р. приєднались Австрія, Швеція, Фінляндія. У середині 90-х років довготривалий процес розширення Євросоюзу завершився входженням у його членство 15 країн. Новий етап розширення ЄС відбувся у 2004 р. приєднанням Естонії, Кіпру, Латвії. Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини та Чехії, а завершився в 2007 р. вступом до ЄС Румунії та Болгарії.

Із формального боку, двосторонні стосунки Україна -- Європейський Союз були започатковані після здобуття Україною незалежності. У грудні 1991 р. Європейські Співтовариства, відзначивши демократичність всеукраїнського референдуму, визнали незалежність та суверенітет України [2]. Тоді вперше пролунав заклик Євросоюзу до України підтримувати з державами-членами Європейських Співтовариств відкритий і конструктивний діалог. Позиція України щодо Європейського Союзу вперше на законодавчому рівні була сформульована в Основних напрямах зовнішньої політики України, що були схвалені Верховною Радою України 02 липня 1993 р.

Україна стала першою серед країн СНД, яка уклала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. Вона була підписана 14 червня 1994 р. у Люксембурзі та 10 листопада 1994 р. ратифікована Верховною Радою України. Угода набрала чинності з 01 березня 1998 р., після ратифікації УПС всіма державами-членами ЄС.