Зовнішньоекономічна політики Республіки Корея на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На початку ХХІ ст. процеси взаємопереплетення економік країн світу стають дедалі інтенсивнішими. Місце і роль окремих країн залежить від стану відносин їх з основними центрами сили, від того, в якому геоекономічному просторі вони знаходяться. Ще 30 років тому Республіка Корея була однією з найбідніших аграрних країн світу, а на сучасному етапі - це країна, ВНП якої становить 925 млрд дол., а дохід на душу населення - понад 19 тис. дол. Не маючи власної мінерально-сировинної бази, Південна Корея вражає якістю своїх товарів, і за обсягом зовнішньоторговельного обороту займає 10 місце (2007 р.) в світі.

В міру того, як Республіка Корея адаптувала зарубіжну технологію до низькооплачуваної робочої сили, їй вдалося досягти визнання у всіх країнах світу, а такі провідні компанії, як HUNDAI, DАEWOO, Samsung є лідерами серед виробників продукції машинобудування. Будучи новою силою в світовому господарстві і однією з найбільш впливових в економічному плані нових індустріальних країн, Південна Корея подала приклад успішної зовнішньоекономічної політики іншим державам світу. Тому дослідження сучасної зовнішньоекономічної політики Республіки Корея є досить актуальним.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є Республіка Корея як важливий і визначальний елемент світової економічної системи. Предметом дослідження є особливості формування зовнішньоекономічної політики Республіки Корея в сучасних умовах в контексті реалізації її зовнішньоекономічних інтересів.

Мета і завдання дослідження. Мета магістерської роботи полягає у виявленні основних тенденцій вироблення, регулювання та реалізації зовнішньоекономічної політики Республіки Корея на сучасному етапі.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних завдань:

- розкрити суть поняття “зовнішньоекономічна політика держави” та охарактеризувати основні її види;

- визначити основні методи дослідження зовнішньоекономічної політики держави;

- проаналізувати стан дослідження даної проблеми в сучасній науковій літературі;

- охарактеризувати основні складові частини сучасної зовнішньоекономічної політики Республіки Корея;

- дослідити реалізацію зовнішньоекономічної політики Республіки Корея за основними векторами;

- визначити проблеми та перспективи реалізації зовнішньоекономічної політики Республіки Корея.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною базою дослідження є праці таких науковців: І.Т. Балабанова, Ю.Р. Валєєвої, Ким Ен Уна, С.С. Соколенко, А.С. Філіпенка, В.Ф. Фуркала та ін.

При написанні магістерської роботи використані такі методи дослідження: історичний, генералізації, аналізу й синтезу, картографічний, конвент- та івент-аналіз, статистичний тощо.

Наукова новизна. У магістерській роботі проведений комплексний аналіз основних видів та векторів зовнішньоекономічної політики Республіки Корея.

Практичне значення результатів дослідження. Матеріали дослідження можуть бути використані при вивченні курсів “Міжнародні економічні відносини”, “Світова економіка”, “Країнознавство” тощо.

Апробація результатів дослідження та публікації. Окремі положення та результати дослідження доповідалися на наукових конференціях професорсько-викладацького складу та студентів у рамках Днів науки ВНУ ім. Лесі Українки (Луцьк, 2008 р.). Результати дослідження були висвітлені у статтях “Зовнішньоекономічні зв'язки України з Республікою Корея”, “Сучасний стан відносин між Республікою Корея та Корейською Народно-Демократичною Республікою”, опублікованих у Науковому віснику Волинського національного університету імені Лесі Українки, та у статті “Особливості функціонування вільних економічних зон у прикордонних регіонах Республіки Корея”, опублікованій у Матеріалах V Міжнародної науково-практичної конференції "Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах", 16-17 жовтня 2008 р.

Структура роботи. Магістерська робота складається з вступу, 4-х розділів, висновків, резюме англійською мовою і списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ КРАЇНОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇНИ

1.1 Суть та види зовнішньоекономічної політики держави

Сучасне світове господарство - це динамічний світ, де взаємозв'язки є асиметричними, а різні угрупування країн втягнуті в процес співпраці не на рівних умовах і не однаковою мірою. В кінці XX ст. в умовах розвитку науково-технічного прогресу багато держав, які колись знаходилися в однаковому економічному становищі, все більше стали віддалятися одна від одної і в міру свого розвитку ставали причетними до різних угрупувань країн. Таке явище, як збільшення розходження в швидкості економічного розвитку, пояснювалося змістовністю зовнішньоекономічної політики окремої країни, блоку країн, а також багатьма зовнішніми чинниками розвитку світового господарства. Однак, неабияке значення має все таки формування, регулювання та реалізація зовнішньоекономічної політики держави [5, 128].

Зовнішньоекономічна політика - це цілеспрямована діяльність держави та її органів щодо формування й визначення режиму регулювання зовнішньоекономічних зв'язків з метою зміцнення свого потенціалу (політичного, економічного, військового, соціального, екологічного) і оптимізації участі країни у міжнародному поділі праці. Зовнішньоекономічна політика держави є інтегральним компонентом політики загалом, а також певною мірою її детермінантою. Конкретні напрями, форми і масштаби даної політики визначаються характером і гостротою політичних, економічних та соціальних проблем у державі в певний період. Об'єктивна можливість зовнішньоекономічної політики визначається рівнем економічного розвитку, концентрацією виробництва й капіталу, становленням і розвитком міжнародних економічних відносин [17, 123].

Механізм зовнішньоекономічної політики є досить складним і багатофакторним, а це передбачає наявність різноманіття її цілей та завдань. Вони можуть бути класифіковані на стратегічні (довгострокові), що передбачають структурну перебудову секторів економіки, безпосередньо пов'язаних з зовнішніми ринками, і тактичні (короткострокові), зумовлені поточними потребами. Стратегічні цілі мають забезпечувати нормальне функціонування національної економіки і формуються на державному рівні. Тактичні цілі постають під впливом різноманітних чинників. Вони розраховані на отримання короткострокових вигод і можуть суперечити довгостроковим стратегічним цілям. Пріоритет мають цілі і завдання, безпосередньо пов'язані з першочерговими зовнішньоекономічними проблемами, які у багатьох випадках важко відокремлювати від внутрішніх економічних процесів. Серед цілей і завдань зовнішньоекономічної політики одними з найпоширеніших є ті, які передбачають забезпечення збуту національних товарів на ринках інших країн, створення кращих умов для своїх фірм у конкурентній боротьбі з експортерами [21, 43].

Важливою є роль тих цілей та завдань зовнішньоекономічної політики, котрі сприяють вирішенню внутрішніх економічних проблем. Розвиток державного регулювання господарського життя підвищує значення цього аспекту зовнішньоекономічної політики, що охоплює широкий набір різноманітних напрямів впливу. Це забезпечення національної промисловості певними видами ресурсів, диверсифікація джерел їх отримання для досягнення безперебійного забезпечення ними своєї країни, проведення антициклічних заходів, сприяння стабілізації внутрішньогосподарської кон'юнктури, прискорення темпів економічного росту і науково-технічного прогресу тощо. Засобами зовнішньоекономічної політики вирішуються й інші внутрішньоекономічні завдання, зокрема фіскальні - поліпшення стану державних фінансів, сприяння структурній перебудові економіки та ін. [6, 311].

Об'єктивними внутрішніми чинниками зовнішньоекономічного процесу держави, що відображаються і в зовнішньоекономічній політиці як її об'єкти або системи об'єктів, можуть бути співвідношення і розстановка економічних сил, результати політичної діяльності кланів, партій, націй і держав, система політичних відносин, політична система, характерна для цієї держави в певний конкретно-історичний момент, а також геополітичні та геоекономічні детермінанти.

Суб'єктивними чинниками в цьому процесі і у зовнішньоекономічній політиці є політична ідеологія, економічна концепція, стан політичних сил, партій і організацій, ідеї та концепції цих сил, цілеспрямованість їх дій, роль державного апарату і провідних політиків, їхня участь у процесі, особливо на стадії прийняття зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних рішень тощо [14, 43].

Однак, на державному рівні необхідно зважати й на зовнішні для держави об'єктивні та суб'єктивні чинники, що має важливе значення як для сутності зовнішньоекономічної політики, так і для процесу її розробки і реалізації [52, 79].

Зовнішньоекономічна політика охоплює часовий і просторовий аспекти. Часовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави щодо формування і використання зовнішньоекономічних зв'язків на даний момент і на тривалий період. Тому зовнішньоекономічна політика включає як поточну так і довгострокову політику. Поточна зовнішньоекономічна політика полягає в оперативному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності. Довгострокова зовнішньоекономічна політика направлена перш за все на вирішення великомасштабних зовнішньоекономічних проблем, які потребують великих затрат часу і капіталу. Вона охоплює досить тривалий період. Просторовий аспект зовнішньоекономічної політики визначає дії держави по основних напрямах впливу на світову і вітчизняну економіку [30, 76]. За цією ознакою до складу зовнішньоекономічної політики держави входить зовнішньоторговельна політика (включає експортну та імпортну політику), політика в галузі приваблення іноземних інвестицій і регулювання національних капіталовкладень за кордоном, валютна політика, митна політика (рис 1.1).

Зовнішньоторговельна політика є дуже важливою складовою зовнішньоекономічної політики держави. Під зовнішньоторговельною політикою розуміється діяльність держави, спрямована на розвиток та регулювання торговельних відносин з іншими державами та групами держав.

Рис. 1.1 - Види зовнішньоекономічної політики держави

Розробка ефективної зовнішньоекономічної стратегії держави базується на формуванні її експортного потенціалу, збалансованості зовнішньоекономічного обміну товарами та послугами, наявності конкурентних переваг і здобутті нових позицій на світових ринках. Зовнішньоторговельна політика нерозривно пов'язана з внутрішньою економічною політикою держави. Тому її зміст обумовлений тими завданнями, які країна вирішує в рамках свого національного господарства [49, 154].

В зовнішньоторговельній політиці існує дві тенденції: протекціонізму та лібералізації (вільної торгівлі). Протекціонізм - це така політика, яка спрямована на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання митних тарифів та нетарифних методів регулювання. Досить часто ця політика направлена і на захоплення зовнішніх ринків [84, 77].

Застосування протекціоністських засобів має суперечливий характер. З одного боку, воно відгороджує внутрішній ринок окремих товарів та послуг від надмірної іноземної конкуренції і передбачає допомогу вітчизняним підприємствам, тим самим прискорюючи економічний розвиток держави. З іншого боку, застосування цих засобів може сповільнити розвиток економіки, якщо воно підтримує неконкурентоспроможні і безперспективні підприємства. Домінуючою все ж є тенденція до лібералізації [47, 14].

На противагу протекціонізму політика лібералізації (вільної торгівлі) пов'язана зі зниженням митних тарифів та інших бар'єрів, що перешкоджають розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Традиційно вважається, що найбільшою мірою інтересам держави відповідає вільна торгівля, при проведенні якої держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю, дозволяючи їй розвиватися під впливом вільних факторів попиту та пропозиції. Але на практиці абсолютно вільної торгівлі не існує. Уряди всіх країн вводять ті чи інші обмеження на шляху руху міжнародних потоків товарів та послуг [41, 444].

Зовнішньоторговельна політика включає експортну та імпортну політику. Експортна зовнішньоторговельна політика спрямована на реалізацію на світовому ринку конкурентоспроможних товарів держави і стимулювання виробництва цих товарів. Для стимулювання експортоспроможних виробництв використовують державні замовлення, бюджетне фінансування, кредити фінансування НДДКР тощо.

Імпортна зовнішньоторговельна політика спрямована на регулювання ввозу в державу іноземних товарів, послуг, робіт. Інструментами такого регулювання є пряме обмеження імпорту з метою захисту економіки держави. Для цього використовується ліцензування і контингентування імпорту, антидемпінгові та компенсаційні мита, системи мінімальних імпортних цін тощо, а також адміністративні формальності, котрі прямо не направлені на обмеження імпорту, але їх дія тим не менше обмежує зовнішню торгівлю. Це митні формальності, санітарні та ветеринарні норми, технічні стандарти норми тощо [40, 167].

Наступна складова зовнішньоекономічної політики - інвестиційна політика. Зовнішньоінвестиційна політика - це комплекс заходів щодо приваблення і використання інвестицій на території держави а також регулювання вивозу інвестицій держави за кордон. Інвестиціями називаються всі види матеріальних та інтелектуальних цінностей, які вкладаються інвестором в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Головну роль в інвестиціях відіграє капітал [89, 156]. Капітал - це гроші, призначені для отримання доходу. Капітал може прямо вкладатися в підприємство з метою отримання прав на управління та прибуток (прямі інвестиції), може вкладатися в купівлю цінних паперів (портфельні інвестиції), може даватися в кредит під проценти (кредитний капітал). Зовнішньоінвестиційна політика включає політику імпорту іноземних інвестицій і політику експорту вітчизняних [67, 123].

Політика імпорту іноземних інвестицій спрямована на збільшення обсягу вітчизняного виробництва товарів та послуг на рівні міжнародних стандартів; приваблення в державу передової за міжнародними критеріями технології, досвіду, ноу-хау тощо; збільшення зайнятості населення і скорочення на цій основі рівня безробіття; збільшення сукупного суспільного продукту та національного доходу. Політика експорту вітчизняних інвестицій за кордон покликана вирішувати наступні завдання: просування вітчизняних експортних товарів та послуг на іноземні ринки; розвиток іноземного виробництва для отримання прибутку або для забезпечення гарантованого постачання вітчизняного ринку імпортними товарами; зміцнення банківської сфери і підвищення ефективності валютних операцій; зміцнення страхової системи і збільшення активності страхового бізнесу [65, 23].

Валютна політика є ще однією складовою зовнішньоекономічної політики. Під нею розуміють сукупність економічних, юридичних і організаційних форм та методів у сфері валютних відносин, що здійснюються державами та міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Валютна політика - це діяльність держави стосовно цілеспрямованого використання валютних засобів. Зміст валютної політики включає вироблення основних напрямів формування та використання валютних засобів, розробку заходів, спрямованих на ефективне використання цих засобів. Сферою діяльності валютної політики є валютний ринок та ринок цінних металів і каміння. Поточна валютна політика поділяється на дисконтну політику і девізну політику. Завданням поточної валютної політики є забезпечення нормального функціонування системи, підтримання рівноваги платіжних балансів [36, 44].

Валютна дисконтна політика - це система економічних та організаційних заходів щодо використання облікової ставки відсотка для регулювання руху інвестицій і збалансування платіжних зобов'язань, для орієнтованого коректування валютного курсу. Ця політика проявляється у впливі на стан грошового попиту, динаміку та рівень цін, обсяг грошової маси, міграцію короткострокових інвестицій.

Валютна девізна політика - це система регулювання валютного курсу покупками та продажем валюти за допомогою валютних інтервенцій та валютних обмежень.

Валютна інтервенція - це цільова операція центрального банку держави щодо купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти визначеними межами його підвищення або зниження.

Валютні обмеження є системою економічних, правових, організаційних заходів, що регламентують операції з національною та іноземною валютою, золотом тощо [40, 134].

Довготермінова валютна політика охоплює довготермінові заходи структурного характеру щодо зміни валютного механізму. Основними методами довготермінової валютної політики є міждержавні переговори та угоди. Заходами довготермінової валютної політики є порядок валютних розрахунків, режим валютних курсів та паритетів, використання золота та резервних валют, міжнародних платіжних засобів тощо [84, 279].

До складових зовнішньоекономічної політики належить і митна політика. Цілями митної політики є забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території держави; участь в реалізації торгово-політичних завдань стосовно захисту вітчизняного ринку та стимулювання розвитку вітчизняної економіки [65, 55].

Ряд вчених до зовнішньоекономічної політики відносить також і міграційну політики, оскільки вона має безпосередній вплив на економіку держави. При цьому розглядається лише трудова міграція. Міграційна політика поділяється на еміграційну та імміграційну політики. Еміграційна політика - це ряд заходів держави, спрямованих на регулювання виїзду населення з неї. Явище еміграції є досить проблемним для держави, оскільки втрачаються трудові ресурси. Однак переваги від виїзду населення полягають в тому, що особи, які виїхали в іншу країну, переказують кошти для своїх родичів, що залишились. Імміграційна політика передбачає систему заходів держави, спрямовану на регулювання в'їзду в країну іммігрантів з інших країн. З метою обмеження або заохочення чисельності іммігрантів держава вдається до різних заходів. Зокрема встановлюються квоти видачі віз певним категоріям осіб.

Отже, зовнішньоекономічна політика - це цілеспрямована діяльність держави та її органів щодо формування й визначення режиму регулювання зовнішньоекономічних зв'язків з метою зміцнення свого потенціалу (політичного, економічного, військового, соціального, екологічного) і оптимізації участі країни у міжнародному поділі праці. До основних видів зовнішньоекономічної політики відносяться зовнішньоторговельна політика, зовнішньоінвестиційна політика, валютна політика, митна політика. Всі вони в комплексі, взаємодоповнюючи один одного, формують та забезпечують реалізацію єдиної зовнішньоекономічної політики держави.

1.2 Стан дослідження проблеми в сучасній науковій літературі

Джерельною основою магістерської роботи стали різні за характером, походженням, формою і змістом матеріали, які умовно можна розділити на кілька груп.

До першої групи відносяться підручники, монографії, посібники, в яких відображені як теоретичні основи дослідження зовнішньоекономічної політики держави, так і окремі її практичні елементи.

Наступна група - це джерела з періодичних видань. До цієї групи входять журнали, зокрема “Сеул”, “Азия и Африка сегодня”, “Международная жизнь”, “БИКИ ”, “Мировая экономика и международные отношения”, “Евразия сегодня”, “Політика і час”, “Внешнеэкономический бюллетень” тощо, газети “Урядовий кур'єр”, “День”, “Дзеркало тижня”.

До третьої групи відносять Інтернет-видання. Це в основному різні добірки новин, аналітичні огляди та статті. Окремо можна виділити ще джерела статистичної інформації. До них відносяться довідники, щорічники, корейські Інтернет-джерела статистичних даних.

Слід зазначити, що особливості зовнішньоекономічної політики Республіки Корея у вітчизняній літературі висвітлені недостатньо. Тому базу дослідження становить переважно іноземна література. Проблематика дослідження зовнішньоекономічної політики Південної Кореї представлена широким колом науковців, тому доречним буде проведення аналізу за наступними тематичними напрямами.

1. Теоретико-методичні основи країнознавчого дослідження зовнішньоекономічної політики країни. Загальною теоретико-методичною основою виконаного дослідження є роботи вітчизняних та російських вчених: І.Т. Балабанова [5], П.В. Луцишина [37], В.Є. Новицького [47], М.А. Шепєлєва [88], В.Ф. Цимбалістого [84], Я.Г. Машбіца [40], І.П. Фамінського [41], А.С. Філіпенка [65], В.О. Храмова [83], Ю.А. Бовтрук [83], П.А. Циганкова [86]. Ці автори розкривають теоретичні основи поняття “зовнішньоекономічна політика”, визначають її суть, виділяють види. Методичні основи дослідження зовнішньоекономічної політики країни висвітлюються у працях П.В. Луцишина [37], М.А. Шепєлєва [88], В.Ф. Цимбалістого [84], Я.Г. Машбіца [40], І.П. Фамінського [41], В.О. Храмова, Ю.А. Бовтрук [83], П.А. Циганкова [86].

2. Основні складові частини зовнішньоекономічної політики Республіки Корея. Передумови і фактори розвитку зовнішньоекономічної політики країни можна прослідкувати у працях Ю.Г. Козака [22], А.С. Філіпенко [23], І.Г. Сиротенка [39], С.С. Соколенко [67]. Також деякі аспекти зовнішньоекономічної політики Республіки Корея розкриваються в Інтернет-джерелах [61; 63; 66; 91; 92]. Зовнішньоторговельну політику Південної Кореї висвітлювали Ким Ен Ун [29], М.П. Тодаро [73], А.С. Філіпенко [23], С.С. Соколенко [67], вчені Інституту Сходознавства [32]. Зовнішньоторговельна політика Республіки Корея досліджується в Інтернет-джерелах [13; 38; 110; 114; 111]. Складовою частиною зовнішньоекономічної політики також інвестиційна політика країни. Особливості інвестиційної політики Республіки Корея досліджуються в наступних джерелах [7; 22; 23]. Деякі аспекти інвестиційної політики висвітлені в Інтернет-джерелах [8; 26; 38; 50; 58; 60]. Вони розкривають характер даної політики, особливості її реалізації, аналізують обсяги іноземних інвестицій Республіки Корея за кордоном та обсяг зарубіжних інвестицій в економіці Республіки Корея. Особливою складовою зовнішньоекономічної політики Республіки Корея є функціонування багатонаціональних підприємств - чеболей. Характеристика діяльності чеболей представлена у працях таких вчених: М. Шніцер [89], Ю. Г. Липец [35], а також в Інтернет-джерелах [8; 31; 110].

3. Основні вектори зовнішньоекономічної політики Республіки Корея. В цих працях відображається зовнішньоекономічна політика щодо окремих регіонів та країн світу, зокрема стосовно США, Росії, ЄС, КНДР, країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, України. Дослідженням цієї проблеми займалося ряд вітчизняних та зарубіжних науковців. Так, економічні зв'язки Республіки Корея та США аналізуються в працях А. С. Філіпченко [23], Ю. Г. Мушки [46], у Інтернет-виданнях [44; 62; 72; 98; 100; 107]. В цих джерелах характеризується сучасний стан економічних відносин між Республікою Корея та США, визначаються статті експорту та імпорту, виділяються основні напрями співробітництва. Роль Південної Кореї в АТР досліджується в наступних джерелах [32; 62; 64; 81; 91; 98; 100; 103; 111]. Співробітництво Республіки Корея та Російської Федерації досліджується наступними науковцями: А.П. федоровським [80], О.Г. Торкуновим [74], В.В. Вольським [68]. Вони розкривають характер відносин між даними країнами, особливості реалізації їх політики, аналізують основні напрями співпраці. Відносини Республіки Корея з іншими країнами представлені у щорічному звіті СОТ [107]. Питаннями міжкорейських відносин займалося чимало дослідників. Дане коло питань висвітлюється в періодичних виданнях, а особливо в Інтернет-джерелах. Зокрема, зовнішньоекономічні зв'язки Республіки Корея та КНДР розкривають В.А. Денисов [19], Ким Ен Ун [29], В.Ф. Фуркало [82], Юн Де Кю [93]. В їх працях аналізуються основні зовнішньоекономічні показники, їх динаміка, стан інвестиційного співробітництва. В ряді Інтернет-джерел також піднімається дане коло питань. Дається комплексна характеристика двосторонніх міжкорейських відносин [33; 42], також досліджуються окремі аспекти відносин між країнами [18], подані статистичні дані [10; 51].

Співробітництво Республіки Корея та України розкривається у працях С.В. Віднянського [25], С.I. Єгорової [24], Ю.Р. Валєєвої [9], В.Ф. Фуркала [82]. Багато інформації можна знайти в Інтернет-джерелах [28; 34; 43; 56; 76; 77; 78; 79]. У працях розглядається зовнішньоекономічна політика Республіки Корея стосовно України та зовнішньоекономічна політика України по відношенню до Республіки Корея. Джерела відображають основні економічні інтереси обох країн, показують вигоди, які можуть отримати країни від співробітництва та визначають можливі перспективи подальшої співпраці Республіки Корея та України.

Таким чином, незважаючи на велику кількість публікацій з даної тематики, необхідно провести комплексне дослідження проблеми, що дало б можливість проаналізувати формування та реалізацію зовнішньоекономічної політики Республіки Корея на сучасному етапі.

1.3 Методичні основи дослідження зовнішньої політики країни

Проблема методу є однією з найважливіших проблем будь-якої науки, оскільки від вибору методів безпосередньо залежать результати дослідження. Науковий метод - це сукупність прийомів та операцій, за допомогою яких здійснюється конкретна теоретична та практична діяльність. Він може розглядатися як комплекс правил, незалежних від певного дослідження, у його конкретному змісті, що передбачають насамперед процес і форми мислення та світосприйняття, які дають змогу осягнути реальність, що вивчається [82, 34].

Під методологією розуміють вчення про систему принципів та способів організації будь-якої сфери діяльності. Це теорія науково-пізнавальної діяльності, спрямована на вивчення та розробку методів наукового пізнання. З іншого боку, методологія - це конкретний набір, комплекс, система конкретних принципів і способів організації певної діяльності [37, 122].

Під час наукового дослідження було виділено чотири взаємопов'язані етапи, в ході яких відбувалося багаторівневе, комплексне й аналітичне пізнання вибраної проблеми. Перший етап - підготовчий. В ході цього етапу було обрано об'єкт магістерської роботи, конкретизовано її предмет, сформульовано тему роботи. Також виділено основні завдання, які необхідно розв'язати в при виконання роботи. На підготовчому етапі було в основному використано описовий, історичний, метод узагальнення. Другий етап - збір та обробка інформації. На цьому етапі широке застосування мав статистичний метод, порівняльний, індукції та дедукції. Третій етап має назву обробка зібраних матеріалів. Також його називають ще основним. Він передбачає застосування великої кількості різноманітних методів. Тут використовувалися такі методи як контент-аналіз, івент-аналіз, статистичний, метод когнітивного картування тощо. Четвертий етап дослідження - підсумковий. В ході цього етапу формуються результати дослідження у вигляді висновків, узагальнень. На цьому етапі доцільно використовувати метод узагальнень, прогностичний, які мають як загальнонауковий, так і вузькоспеціалізований характер. В цілому, досліджуючи зовнішньоекономічну політику держави, слід використовувати методи, які характерні для країнознавчих досліджень, теорії міжнародних відносин, а також загальнонаукові.

Одне з найважливіших місць при дослідженні зовнішньоекономічної політики держави займає описовий метод. Він є основою для написання магістерської роботи. Даний метод передбачає збір, обробку, аналіз фактичних даних про формування, розвиток та регулювання зовнішньоекономічної політики держави. Однак недоліком є те, що досить часто немає доступу до джерел потрібної інформації, у різних джерелах досліджувана проблема часто розглядається упереджено. Тому важливе значення має аналіз різних даних [86, 320].

Історичний метод має також велике значення. Він дозволяє прослідкувати проблему дослідження в процесі її формування як явища. При проведенні дослідження історичний метод може використовуватися для аналізу факторів формування зовнішньоекономічної політики держави.

При дослідженні зовнішньоекономічної політики держави важливе місце посідає статистичний метод. Він полягає в зборі статистичний інформації. Статистичні дані аналізуються і на основі них робляться висновки. При написанні магістерської роботи статистичний метод використовувався під час обробки даних основних торговельних показників Республіки Корея, для аналізу інвестиційних процесів в зовнішньоекономічній політиці держави [84, 34].

Зокрема, були використані такі показники, як: географічна та територіальна структури торгівлі (географiчна структура торгiвлi - це розподiл торговельних потокiв мiж окремими країнами та їх групами, виділеними за територiальною або органiзоцiйною ознаками. Наприклад, Азiя, Африка, Європа, Америка - за територiальною ознокою; кpaїни ЄС, країни НАФТА, країни МЕРКОСУР тощо - за організацiйною ознакою; товарна структура торгiвлі характеризує товарне наповнення експорту та iмпорту (сiльськогосподарські продукти, продукти видобувної промисловостi, промисловi товари тощо), структура експорту та структура імпорту (структура експорту - це вiдношення або питома вага експортованих товapiв за видами i ступенем їx переробки. Цей показник характеризує спрямованiсть експорту (сировинна, технологiчна тощо) та роль країни в мiжнароднiй галузевiй cпeцiaлiзацiї; структура імпоpтy характеризує склад i вiдношення обсягiв сировини і готової кiнцeвoї продукції, якi ввозяться в кpaїну), експортна та імпортна квота (експортна квота відображає відношення обсягу експортованих товарів i послуг до ВВП/ВНП; імпopтнa квота - це вiдношення обсягу iмпорту до ВВП/ВНП) тощо [37, 131].

Важливе місце при дослідженні обраного кола питань займають такі методи, як контент-аналіз та івент-аналіз. Суть першого полягає в систематизованому вивченні змісту письмового чи усного тексту з фіксацією словосполучень чи сюжетів, які найчастіше повторюються в інших письмових чи усних повідомленнях, відомих як нейтральні, на основі чого робиться висновок про політичну спрямованість змісту досліджуваного тексту [40, 229]. Метод контент-аналізу є дуже важливим при вивченні зовнішньоекономічної політики держави, оскільки він дозволяє об'єктивно вивчити тексти важливих документів, спрямованих на регулювання даної сфери.

Івент-аналіз є одним із найбільш поширених методичних засобів прикладного вивчення динаміки політичних ситуацій. Методика івент-аналізу грунтується на стеженні за ходом та інтенсивністю подій з метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки в окремих країнах і на міжнародній арені. Метод спрямований на обробку публічної інформації, яка показує “хто каже чи робить - що, стосовно до кого і коли” [88, 50]. Івент-аналіз широко застосовується при дослідженні проблеми зовнішньоекономічної політики. До переваг методу слід віднести високий ступінь об'єктивності інформації про події. Метод івент-аналізу використовувався при дослідженні реалізації зовнішньоторговельної, зовнішньоінвестиційної політики Республіки Корея по відношенню до країн та регіонів.

Важливим для вивчення теми магістерської роботи є метод генералізації. Він застосовувався під час практично усього процесу дослідження. Метод генералізації вимагає уважного відбору найбільш істотних і специфічних матеріалів із певної проблеми. Генералізація дає змогу вибрати основні риси розвитку і сучасного стану процесу чи явища. Генералізація - це усунення всього другорядного для виділення головного. Матеріали, які відбираються, повинні відповідати трьом основним вимогам: показати, чим конкретна територія, явище чи процес відрізняється від інших; виявити найхарактерніші особливості території, явища чи процесу; охарактеризувати основні взаємозв'язки між ними [40, 227]. Досліджуючи зовнішньоекономічну політику Республіки Корея, метод генералізації використовувався при написанні висновків, а також при складанні карт, таблиць, рисунків.

На завершальному етапі дослідження використовувався прогностичний метод. Він передбачає спеціальні наукові дослідження процесів, явищ, подій, в результаті яких на основі вже відомих даних про минулий та теперішній стани об'єкта дослідження отримують уявлення про його можливі стани в майбутньому. Тобто прогнозування спрямоване на одержання нового знання.

Картографічний метод має два змісти: 1) як метод графічного зображення даних; 2) як метод пізнання залежностей і процесів просторового характеру. Специфіка картографічного методу цінна тим, що дає змогу зберегти існуюче на місцевості розміщення об'єктів та явищ і відобразити, внутрішні невидимі оку властивості, за допомогою спеціальних знаків. Картографічний метод - це дослідження певної території на основі використання різноманітних доступних картографічних матеріалів, створення повноцінної картографічної інформації [84, 35]. У магістерській роботі, зокрема, за допомогою картографічного методу показана характеристика основних торговельних партнерів Республіки Корея.

Метод індукції є логічним виведенням загальних суджень на основі низки окремих спостережень, який слугує засобом отримання здогадних суджень, що потім перевіряються та обґрунтовуються. В основі індукції лежить накопичений досвід, спостереження та експеримент Метод дедукції - це логічний метод, який дає змогу з одних положень як істинних із необхідністю виводити нове істинне положення. Цей метод широко використовується при обгрунтування гіпотез, що висуваються [40, 228]. Методи індукції та дедукції використовувалися при підсумовуванні результатів дослідження магістерської роботи.

При написанні роботи використовувався і порівняльний метод. Він застосовується, як базовий при класифікації, генералізації, оцінюванні і прогнозуванні. Існують певні правила порівняльного методу: порівнювати лише еквівалентні поняття, які відображають еквівалентні об'єкти і явища; порівнювати треба за найбільш істотними ознаками, а тоді за істотними і менш істотними. Загальною особливістю даного методу є зіставлення двох чи більше країнознавчих об'єктів, що мають схожі характеристики [86, 321]. У магістерській роботі порівняльний метод використовувався при аналізі статистичних даних, стану торгівлі, обсягів інвестицій Республіки Корея.

Таким чином, дослідження зовнішньоекономічної політики держави передбачає використання різних методів, зокрема такі як описовий, порівняльний, прогностичний, генералізації, статистичний, історичний, картографічний тощо.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ РЕСПУБЛІКИ КОРЕЯ

2.1 Передумови і фактори формування зовнішньоекономічної політики Республіки Корея

На формування зовнішньоекономічної політики Республіки Корея мали ряд факторів: історичний, природно-географічний, соціально-економічний, урядове регулювання тощо.

Республіка Корея є однією з найдавніших держав, перші поселення на її території виникли більше півмільйона років тому. Перша держава Ко-Чосон була утворена приблизно в 2333 р. до н. е.

Населення цієї держави займалося поливним землеробством, розведенням рису, шовківництвом і ткацтвом, використовувало для робіт на полях велику рогату худобу. Предмети матеріальної культури тієї епохи, що збереглися, свідчать про мистецтво стародавніх корейських ремісників у виплавці і обробці металів, виготовленні предметів з бронзи і ювелірних виробів [63].

Із старовини і аж до наших днів історія Кореї - це історія безперервної боротьби народу проти іноземних загарбників за незалежність країни. В VII ст. на Корею напали полки, послані китайськими імператорами династії Тан, в X?XI ст. корейському народу довелося відбивати нашестя кочівників киданей, а в XIII ст. вести боротьбу проти монгольських орд. В кінці XVI ст. на Корею напала велика армія правителів феодальної Японії. Війська і флот Кореї, на чолі яких стояв талановитий полководець Сун Син, завдали тоді чужоземцям важкої поразки. В XVII ст. володарі Китаю - імператори маньчжурської династії Цин ? знов зробили Корею васалом Китаю. В другій половині XIX ст. в боротьбу за панування в Кореї вступили США, капіталістичні держави Європи і Японія [61].

Використовуючи суперечності між капіталістичними країнами, Японія в кінці XIX?початку XX ст. зуміла посилити свій політичний та економічний вплив в Кореї і в 1910 р. оголосила її своєю колонією. До 1945 р. Корея була колонією Японії, яка перетворила країну на військово-стратегічний плацдарм для здійснення агресивних планів на Далекому Сході.

Корейський народ неодноразово підіймався на боротьбу проти окупантів, проте шлях до скинення колоніального гніту був відкритий тільки в 1945 р. перемогами Радянської Армії над японськими військами в Маньчжурії і на території Кореї. 15 серпня 1945 р. став днем звільнення країни [22, 139].

З того часу Корея розділена на Південну - комуністичну і Північну -демократичну. Через три роки Південна Корея стає республікою. В післявоєнний час всі зусилля були направлені на відновлення країни, національне процвітання і встановлення стабільності [39, 432].

Південна Корея розпочала свою зовнішньоекономічну політику з ексортної орієнтації всієї господарської діяльності, а особливо у США. Почали вони з поставок своїх виробів як субпідрядчики американських фірм, або ж виступали в ролі роздрібних торговців продукцією американського виробництва, продаючи товари далеко на провідних фірм. З часом корейці почали переходити на торгівлю власною продукцією. Для цього задобилося створення в США сітки збуту, спочатку у форимі торговельних контор.

З виходом на ринок США довелося винаймати американські агенства та спеціалістів з метою підготовки реклами, максимально наближеної до американського стандарту. Далі корейські фірми приступили до створення підприємств з ремонту та обслуговування своєї техніки. Особлива увага на цих підприємствах приділялася добору керуючих, які мали досвід роботи на іноземних фірмах в США, з метою прискорення адаптації корейської продукції до умов американського ринку. Одним зі способів засвоювання нових ринків, що їх підтримував уряд, стало первинне заниження корейськими фірмами цін на 25?30 % порівняно з наявними на ринку аналогами [91].

Південна Корея - один з найгористіших районів світу: 70 % території займають гори. Країна мало забезпечена корисними копалинами. Промислове значення мають лише запаси вугілля, залізної руди, свинцю, цинку, брому, графіту, хоча потреби країни в цій сировині власними ресурсами задовольняються не повністю.

В умовах відсутності природних ресурсів уряд розумів, що країну може врятувати лише вдало підібрана зовнішньоекономічна політика. Саме тому ключем успішного промислового розвитку було запровадження реформи, яка отримала назву „індустріалізація через експорт". Південнокорейський уряд прийняв сміливе рішення: узяти курс на експортну продукцію, на випуск товарів, які б не поступалися кращим світовим зразкам, а то й перевищували їх. Це рішення диктувалося бідною сировинною та енергетичною базою країни, обмеженими властивостями сільського господарства (сільгоспугіддя займають менше третини площі Південної Кореї, решта ? гірські масиви) [92].

Конкретним втіленням обраного курсу стали урядові кредити найбільш дієздатним фірмам. На одержані кредити фірми купували за кордоном сучасні технології і освоювали виробництво складної побутової техніки, яка реалізовувалася на світовому ринку. Так виникли Daewoo, LG, Hyundai. Валютні надходження від експорту не витрачалися без толку, а зосереджувалися в Національному банку Кореї, і уряд мав право розпоряджатися вкладами, використовуючи їх не тільки для розрахунку з фірмами-експортерами, а й на підтримку інших, слабших підприємств. Вони закуповували за кордоном новітні технології і теж поступово набиралися сили. Держава заохочувала також індивідуальні заощадження через високі ставки депозитів [23, 149].

В ході реформи було також запроваджено єдиний обмінний курс валюти, скорочення процедури оформлення експортних операцій, спрощення роботи митниці, орієнтоване на безперешкодне ввезення до країни необхідної сировини та матеріалів, а також всебічна підтримка інвесторів.

Як результат успішного виконання прийнятої урядом програми розвитку, структура економіки зазнала суттєвих перетворень: промисловість зазнала структурних змін у бік модернізації з метою виробництва високотехнологічних товарів, збільшено інвестиції у науково-дослідні роботи відповідних галузей, скоротилася частка підприємств, зайнятих первинною переробкою, а збільшилась кількість закладів повного циклу [63].

Щодо політики відносно торгових партнерів, то в 1970-1980-х рр. країна орієнтувалась на завоювання ринків Північної Америки і Європи. Починаючи з 1980-х рр., Республіка Корея доклала зусиль для пошуку партнерів в інших регіонах світу. Наприклад, частка раніше згаданих ринків Південної Кореї знизилась із 79,6 % у 1987 р. до 50,8 % у 1993 р. В той же час імпорт з цих регіонів у Республіку Корея збільшився у зв'язку із лібералізацією внутрішнього ринку. На рубежі 1990-х рр. вжито серйозних заходів з метою освоєння нових ринків. Так, у 1987 р. експорт у країни АСЕАН був менше 2 млрд дол., а в 1993 р. він складав 8,6 млрд дол., в той же час в країнах Спільного ринку цей показник дорівнював 9,2 млрд дол. Проте, як і раніше, особливе місце серед партнерів Республіки Корея у 1990-ті роки посідають США і Японія [92].

В 1987 р. у Південній Кореї був створений кооперативний фонд економічного розвитку, завдання якого - надавати позики країнам, що розвиваються. Наприклад, у 1990 р. Республіка Корея забезпечила такими позиками сім країн для реалізації семи промислових об'єктів. У рамках діяльності фонду проводиться передача технологій і розміщення закордонних капіталовкладень приватними особами.

Завдяки своїм успіхам Південна Корея стала об'єктом пильних інтересів країн, що розвиваються. Вперше за 17 років обсяги торгівлі з цією групою країн у першому кварталі 1995 р. перевищили обсяги торгівлі з промислово розвинутими країнами і досягли 12,3 млрд дол., що на 40 % вище, ніж за відповідний період 1994 р.

Наприкінці 1993 р. корейським урядом прийнята "Стратегія інтернаціоналізації для нової економіки", розрахована на п'ять років. Цей програмний документ виходить із характеристики сучасного світового розвитку як дедалі швидших темпів руху до "єдиної економіки". З економічної точки зору - це зникнення економічних національних меж і поступове злиття національних економік у єдину світову економіку. В цих умовах багато національних підприємств переносять виробництво в країни, де можуть випускати товари з найменшими витратами. План "нової економіки" передбачає подальшу інтернаціоналізацію економічної системи Республіки Корея з одночасним розширенням експорту й корейських інвестицій за кордоном, відкриття внутрішнього ринку і стимулювання іноземних інвестицій. З цією метою законоположення, що стосуються національних та іноземних підприємств, переглядаються в бік забезпечення максимальної свободи підприємницької діяльності. По суті, план "нової економіки" спрямований на обмеження адміністративного регулювання та державного втручання в господарську діяльність, на створення таких умов, за яких корейські підприємці будуть ще активніше виходити на світовий ринок з товарами й капіталом. Всередині країни інвестиційний клімат не відрізнятиметься від того, що є в країнах, які далеко просунулись у сфері використання іноземних інвестицій [61].

Важливим напрямом інтернаціоналізації є розширення економічного співробітництва з іншими країнами в межах міжнародних економічних організацій та угод.

Південна Корея використовує переваги режиму вільної торгівлі ГАТТ, проводить лібералізацію імпорту. З цією метою була прийнята спеціальна трирічна програма (1992-1994 pp.), відповідно до якої Республіка Корея ввела вільний режим із 45 імпортних позицій. В 1994 p., після поширення його ще на 47 позицій, загальний рівень лібералізації корейського імпорту досяг 98,6 %. Корея надала в ГАТТ схему лібералізації імпорту у 1995-1997 pp., зареєструвала 142 найменування сільськогосподарської продукції. Скоротяться до 38 найменувань так звані регулюючі тарифи, що використовуються для захисту національних виробників і часом перевищують базові тарифи в 5-10 разів. Водночас скорочують квотовані тарифи для регулювання цін на споживчі товари [67, 78].

Отже, саме історія є одним з важливих факторів формування зовнішньоекономічної політики Республіки Корея. Адже, перебуваючи постійно між двома претендентами (Китай і Японія) на свою територію, Кореї потрібно було знайти шлях для збереження самостійності. І він був знайдений у створенні офіційного союзу з Китаєм. Великий вплив мала також ефективна політика регулювання прямих інвестицій в країну, державне надання кредитів, запозичення нових технологій і державний контроль якості сприяли тому, що південнокорейський текстиль і автомобілі, побутова техніка, науково-технічна продукція є синонімами якості в цілому світі.

2.2 Зовнішньоторговельна політика Республіки Корея

Зовнішня торгівля займає важливе місце в системі зовнішньоекономічної політики країни. Вона розвивалася високими темпами. В 1980?1990-х рр. темпи зовнішньої торгівлі в 1,2?2,7 рази перевищували темпи приросту ВВП. Так, у 1980-ті роки середньорічний приріст експорту складав 14,5, в 1990-ті ? 15,6 % (1960-ті ? 33,4 %, 1970-ті ? 39,8 %) [1, 245].

В 2007 р. обсяг зовнішньої торгівлі склав 728,3 млрд дол. (у 2004 р. - 478,3 млрд дол.). Республіка Корея стала шостим найбільшим експортером і сьомим імпортером у світі [111, 351]. Швидке зростання зовнішньої торгівлі стало результатом впливу різних чинників і умов, у тому числі зовнішньоторговельної політики, на процес формування і розширення експортного потенціалу країни.

Високі темпи зовнішньоторговельного обороту привели до зростання значення Південної Кореї на світових ринках. Її частка в світовому експорті зросла з 0,04 % в 1962 р. до 1,1 в 1980 р., 1,9 - в 1990 і 4,3 % ? в 2000 р., 9,8 % ? у 2007 р. Збільшилось залучення країни в світовий поділ праці, про що свідчить коефіцієнт еластичності експорту та імпорту по відношенню до ВВП і зростання експортної та імпортної квот. Експортна квота досягла 45?51 % ВВП (1960 р. ? 1,1 %; 1990 р. ? 50,1 %) і дещо поступається відповідним показникам деяких малих розвинутих країн. Експортно-орієнтоване виробництво посилило залежність країни від стану світового господарства, від характеру і масштабів зовнішньоекономічних зв'язків [13].

Суттєві зміни відбулися в структурі зовнішньої торгівлі. В товарній структурі експорту помітно збільшилась частка продукції матеріаломістких та наукомістких галузей, а зменшилась частка трудомісткого виробництва. Зміни в товарній структурі відображають галузеві зрушення у виробництві (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 - Товарна структура експорту Республіки Корея (%)*

У структурі експорту Південної Кореї 95 % належить готовим виробам. Основними експортними товарами є продукція машинобудування, зокрема, електроніка, відео-, аудіотехніка, комп'ютери, мікрохвильові печі, автомобілі, судна, взуття, продукція текстильної промисловості та ін.

Швидке зростання базових галузей машинобудування з другої половини 1970-х років дало змогу Південній Кореї вийти на зовнішній ринок постачальником різноманітних машин та устаткування. Найбільш динамічною та перспективною статтею експорту продукції обробної промисловості стали електронні та електротехнічні вироби (телевізори, радіоприймачі, оргтехніка). Частка електроніки та електротехніки зросла до 25 % експорту. До середини 1980-х років у його структурі важливе місце займала побутова техніка. В наступні роки електронні компанії доклали зусиль на збільшення виробництва телекомунікаційного обладнання. В 1990-ті роки відбувся перехід вивозу дорожчого обладнання порівняно з побутовою технікою. Серед електронних товарів найвищою конкурентоспроможністю характеризуються напівпровідники [23, 152].

В групі транспортних засобів, крім суднобудування, важливе місце займає вивіз автомобілів і запчастин до них - більше 9 % всього експорту. За виробництвом деяких товарів південнокорейські компанії займають провідні позиції на світовому ринку: вироби із золота - 23,3 %, судна - 18,6 %, транзистори, електролампи - 10,3 %, обчислювальна техніка - 3 % [94, 73].

В структурі імпорту домінуюче місце посідає промислове обладнання, сировина і продовольчі товари (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Товарна структура імпорту Республіки Корея* (%)

Питома вага сировини і палива перевищує третину імпорту. За ввозом лісової сировини, кам'яного вугілля, залізної руди, кукурудзи, нафти Південна Корея посідає на світових ринках друге-четверте місце за обсягом імпорту. Це зумовлює її високу залежність від коливань світових цін на сировину [110, 125].

Аналізуючи таблицю 2.2., потрібно зазначити, що порівняно з 2003 р. структура імпорту Республіки Корея зазнала змін. Зокрема, дещо зменшилась частка імпорту сільськогосподарської сировини, машин та устаткування, телекомунікаційного обладнання, продукції електромашинобудування, а натомість зросла частка імпорту мінеральної сировини, автомобілів.