Європейський Суд з прав людини, як суб’єкт захисту прав українських громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Тема моєї курсової роботи «Європейський Суд з прав людини, як суб'єкт захисту прав українських громадян».

Останнім часом Європейський Суд набув особливої актуальності, що, перш за все, обумовлено розглядом таких гучних справ, як «Луценко проти України» та «Тимошенко проти України». Тема Страсбургського суду все частіше висвітлюється у засобах масової інформації. З кожним роком її актуальність не зменшується, а навпаки зростає. Європейський Суд в наш час став надійним інструментом захисту прав громадян, які втратили надію на правосуддя в Україниі.

Питання звернення, захисту своїх прав та порядку виконання рішень Європейського Суду з прав людини досліджували у своїх працях Н.Севостьянова, С.Головатий, З.Бортновська, Н. Коломієць, В.Рум'янцева.

Метою курсової роботи є простежити історію створення Європейського Суду з прав людини, визначити організаційну структуру, склад суду та засади європейського судочинства, а також з'ясувати порядок звернення українських громадян до Суду та механізм виконання Україною рішень Європейського Суду.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Невдовзі після завершення другої світової війни, 5 травня 1949 року згідно з Лондонською Угодою, яку підписали 10 європейських країн, було утворено Раду Європи. Роль каталізатора, який підштовхнув європейців до рішення про заснування цієї організації, відіграла відома промова Вінстона Черчіля в університеті Цюріха 19 вересня 1946 року, в якій він закликав до створення «Сполучених Штатів Європи» на зразок США. Основним завданням, яке стояло перед новою міжнародною регіональною організацією, було створення єдиного механізму вирішення загальноєвропейських проблем.

За всі понад 60 років існування Ради Європи укладена її державами-членами Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [1] вважається одним з головних досягнень цієї організації. Пояснюється це двома обставинами:

По-перше, сторони Конвенції добровільно взяли на себе зобов'язання щодо забезпечення гарантій основних прав і свобод кожної людини, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією. При цьому перелік таких прав поступово розширювався шляхом доповнення Конвенції додатковими Протоколами.

По-друге, Конвенцією запроваджено правовий механізм їхнього забезпечення. Таким механізмом слугує спеціально створений для цього, згідно з Розділом II Конвенції, міжнародний орган - Європейський суд з прав людини, заснований у 1959 році у м. Страсбург [16, c.51].

Протягом 1959-98 років правосуддя здійснювалося за доволі складною дворівневою процедурою. Усі заяви, які надходили до Суду, спочатку розглядалися Європейською комісією з прав людини, яка виконувала функцію певного фільтра. Частина справ, які не підпадали під дію Конвенції, або були складені з порушенням процедури, оголошувалися неприйнятними.

Решта ж, за якими не досягалося «дружнього» врегулювання, направлялися на розгляд Комітету Міністрів або безпосередньо до Суду. Така система мала два ключових недоліки: по-перше, відсутність прямого доступу заявників безпосередньо до Суду; по-друге, невиправдано тривалі терміни розгляду справ.

У результаті, в Суді накопичувалася все більша кількість заяв, а авторитет самої цієї юрисдикції поступово зменшувався.

Для виправлення цієї ситуації у жовтні 1993 року у Відні під час першого саміту держав-членів Ради Європи було ухвалено рішення про утворення так званого нового Суду на заміну згаданих Комісії та Суду. В додатку №1 до Віденської декларації саміту, зокрема, зазначено, що «з часу набуття чинності Конвенції, кількість держав-учасниць майже потроїлась, і ще більше країн приєднаються до неї зі вступом до Ради Європи. Мета цієї реформи - посилити ефективність засобів захисту, скоротити процедури і підтримувати існуючу якість захисту прав людини».

У наступному році, з метою імплементації оголошеної реформи, було прийнято Протокол № 11 до Конвенції, який передбачав перебудову контрольного механізму, створеного Конвенцією.

З 3 листопада 1998 р., після офіційної церемонії інавгурації нового Суду, він функціонує на постійній основі, і заявники звертаються вже безпосередньо до нього.

Україна зі вступом до Ради Європи 9 листопада 1995 року, ставши повноправним її членом, підписала Конвенцію про захист прав та основних свобод людини. З набуттям чинності для України Конвенції після її ратифікації Верховною Радою 17 липня 1997 року наша держава визнала для себе обов'язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини. В Україні було запроваджено механізм гармонізації правової системи нашої держави з нормами й стандартами Ради Європи.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЄВРОПЕЙСКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

2.1 Організаційна структура і склад суду

Відповідно до ст.20 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський Суд з прав людини складається з такої кількості суддів, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін (на сьогоднішній день їх 47).

Судді повинні мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.

Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є «несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов'язків на постійній основі».

Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на дев'ять років. Судді не можуть бути переобрані. Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалена іншими суддями більшістю у дві третини голосів [1].

Суд на пленарних засіданнях обирає Голову Суду та одного чи двох заступників Голови Суду строком на три роки.

З квітня 2010 року суддею Європейського суду з прав людини від України є Ганна Юдківська.

Суд приймає рішення виключно групами суддів: у складі Палати, Великої Палати чи Комісії.

а) Палати.

В центрі повсякденної діяльності Страсбурзького суду знаходяться Палати; Європейський Суд створив чотири таких Палати. Кожна Палата складається з семи суддів. Розподіл суддів по різним палатам здійснюється на основі досить складної системи. По-перше, враховується відповідне представництво жінок в кожній палаті; потім також географічне представництво (наприклад, не слід допустити, щоб одна палата складалася лише з суддів північних країн, а інша - лише з суддів - представників країн Середземномор'я). Важливим критерієм є, врешті-решт, робоче завантаження. Судді тих країн, з яких традиційно надходить багато скарг - серед них Франція, Італія, Турція і Польща - повинні, по можливості, бути розподілені по різним палатам.

На чолі кожної палати стоїть голова палати та його заступник.20-25

Кожна скарга передається в ту палату, в якій засідає національний суддя. Поскільки український суддя засідає в четвертій Палаті Європейського Суду, то багато українських справ розглядається цією Палатою.

Лише у виняткових випадках справа передається в якусь іншу палату - внаслідок чого національний суддя переходить в цю іншу палату для розгляду даної справи і там бере співучасть у прийнятті рішення. Основний принцип полягає також в тому, що член суду, який доповідає про справу, як правило, теж належить до тієї палати що й національний суддя. Звичайно, національний суддя і сам може виступити в ролі доповідача справи.

б) Велика Палата, фільтраційна комісія

Суттєвою складовою частиною європейського компромісу під час роботи над 11-м протоколом було створення Великої Палати. На неї покладаються дві функції. З одного боку вона діє як перша інстанція у справах, де розглядаються важливі питання тлумачення (інтерпретації), з іншого боку вона виступає в ролі суду другої інстанції.

Європейський Суд створив дві Великі Палати, кожна з яких складається з 17 суддів; серед них постійно - голова Суду і два його заступники, а також два інших голови Палат. Під час розподілу суддів по окремим Палатам знову ж таки враховуються різні критерії, перш за все, відповідне представництво жінок, а також географічний розподіл. Національний суддя також бере участь в розгляді справ.

Той факт, чи буде Велика Палата перезавантажена справами, чи може страсбурзька процедура бути завершена протягом розумних термінів, в значній мірі залежить від того, наскільки "великодушно" фільтраційні комісії будуть допускати скарги на розгляд до Великої Палати. Бо ж однак 11-й додатковий Протокол та новий процедурний порядок Європейського Суду визначають, що вирок/рішення повинен передаватися на розгляд до Великої Палати лише "як виняток".

в) Комісії.

В комісіях розглядаються однозначно недопустимі справи, тобто такі, в яких особа, що подає скаргу не дотрималася терміну 6 місяців чи не повністю скористалася правозахисними шляхами у своїй країні. Приблизно 50% скарг розглядаються в такій процедурі, і без цих комісій Європейський Суд ніколи не зміг би впоратися з великою завантаженністю. Троє суддів цих комісій по черзі призначаються однією з палат. Вони можуть одноголосно відхилити однозначно недопустимі скарги відразу [10].

Виходячи з вище написаного, можна зробити висновок, що до складу Європейського Суду входять 47 суддів, по одному судді із членів Ради Європи. Організаційна структура Суду представляє собою поділ Суду на Палати, Великі Палати та Комісії. Очолює Суд Голова суду, який має одного чо двох заступників.

2.2 Основні засади судочинства

Основні засади європейського судочинства містяться в Регламенті Європейського Суду з прав людини від 04.11.1998 року [5, c.7].

Слухання мають відкритий характер, крім випадків, коли, через виняткові обставини Палата прийме інше рішення або з власної ініціативи, або на прохання сторони чи іншої заінтересованої особи.

Преса та відвідувачі можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, а також коли того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, а також при особливих обставинах, коли публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Після реєстрації скарги, доступ до всіх документів, які подаються до Секретаріату, за винятком поданих з приводу переговорів щодо дружнього врегулювання є відкритим, крім випадків, коли голова палати не вирішить інакше за своєю ініціативою, або на прохання сторони чи іншої заінтересованої особи.

Будь-яке прохання про конфіденційність, висунуте повинно бути мотивованим і зазначено, чи повністю або частково закрити доступ до слухання або, залежно від обставин, документам.

Офіційними мовами Суду є англійська та французька.

До прийняття рішення щодо прийнятності заяви все спілкування із заявниками, або їх представниками, а також оформлення документів у справі для іншої сторони відбувається на одній із офіційних мов Суду або на офіційній мові держави-учасниці Конвенції.

Після оголошення прийнятною або у зв'язку зі слуханнями, всяке спілкування з такими заявниками або їхніми представниками, а також оформлення документів у справі повинні бути на одному з офіційних мов Суду, якщо голова палати не санкціонує продовження використання офіційної мови держави-учасниці Конвенції.

Будь-яке спілкування з державами-учасниками Конвенції або третіми сторонами, а також їх змагальні папери повинні бути на одному з офіційних мов Суду. Голова Палати може дозволити використання мови, яка не є офіційною.

Якщо такий дозвіл надано, на сторону, що звернулася з таким проханням, покладається відповідальність за забезпечення усного або письмового перекладу на англійську або французькою мову усних аргументів чи зроблені письмових заяв.

Голова палати може запропонувати, щоб держава-відповідач забезпечила переклад її письмових матеріалів, представлених на офіційному чи однією з офіційних мов цієї держави, з метою сприяння заявникові розуміння цих клопотань.

Будь-який свідок, експерт або інша особа може виступати в Суді на своїй рідній мові, якщо він або вона не володіє достатньою мірою однією з офіційних мов. У цьому випадку секретар має досягти необхідної домовленості щодо письмового або усного перекладу.

Виходячи з цього, можно зробити висновок, що основними засадами європейського судочинства є:

1. Гласність і відкритість розгляду справи.

2. Відкритий доступ до всіх документів, які подаються до Секретаріату.

3. Мова судочинства.

РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ, ЯК СУБ'ЄКТ ЗАХИСТУ ПРАВ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН

3.1 Порядок звернення до Європейського Суду з прав людини

В Україні є проблема загальної кризи довіри суспільства до всіх інститутів влади і, зокрема, до діяльності правоохоронних органів та суду [6]. Наша держава входить до п'ятірки країн з найбільшою кількістю звернень до Європейського суду з прав людини. Наприклад, у справі «Іван Нечипорук проти держави Україна» Суд знайшов в одному кримінальному процесі проти заявника 14 порушень конвенції [18]. Україні ще багато чого треба зробити у сфері захисту прав людини.

У більше, ніж половині випадків (з майже 3500 справ щодо України, що знаходяться на розгляді Комітету чи Палати Суду) - це справи щодо невиконання рішень українських судів. У січні 2011 року Уряду України було подовжено шестимісячний термін відповідно до рішення Суду врегулювати справи, які перебувають на розгляді, і вжити необхідних заходів в цілому на національному рівні, щоб уникнути нових подібних порушень. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Суд звернув увагу на дві проблеми, які найчастіше виникали з 2004 року в більше ніж 300 справах проти України і які найчастіше стосуються порушення Конвенції Україною:

- Тривале невиконання рішень національних судів.

- Відсутність ефективних національних засобів правового захисту, щоб впоратися з цим.

У світлі наявних зараз у Суді заяв проти України, які стосуються тих самих питань, Суд одноголосно постановив, що Україна має:

· запровадити у своїй правовій системі, протягом одного року з дати, коли рішення стане остаточним, ефективний засіб правового захисту, який забезпечить адекватну і достатню компенсацію за невиконання судових рішень;

· надати відшкодування (протягом одного року з дати, коли рішення стане остаточним) всім заявникам у таких випадках, які звернулися до Суду до винесення цього рішення, і чиї заяви були доведені до відома української влади. У разі, якщо ніякої компенсації не буде надано, Суд відновить розгляд усіх поданих подібних заявок, з метою прийняття рішення по ним. До прийняття вищевказаних заходів, Суд відклав на один рік з дати, коли рішення стане остаточним, судовий розгляд у всіх нових українських справах, що стосуються виключно невиконання або затримок виконання судових рішень.

- Статтю 6, зокрема «право на справедливий суд» - 411 рішень Суду та «тривалість судового розгляду» - 193 рішення Суду;

- Положення ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права» - 293 рішення Суду. Основною метою ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав [15, c.55]. В Україні зараз «найбільша проблема - це бізнес-клімат. І особливо гостра - проблема рейдерства» - відзначив Посол Великобританії в Україні Лі Тернер. Тому звернення до Суду - є останнім юридичним інструментом захисту своєї власності [9].

- Стаття 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) - 136 рішення Суду, та

- Стаття 5 (право на свободу та особисту недоторканність) - 92 рішення Суду та інші.

Багато справ стосуються порушення статті 3 Конвенції, яка забороняє катування: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». Серед них: справа «Кучерук проти України» ( 06.09.2007) - виявлено одразу чотири порушення статті 3 Конвенції, «Двойних проти України» (12.10.2006) - погані умови утримання під вартою, «Мельник проти України» (28.03.2006) - відсутність адекватного та своєчасного лікування туберкульозу, «Яковенко проти України» ( 25.10.2007) - умови утримання та медичної допомоги, що надається ВІЛ-інфікованій людині - одразу встановлено три порушення статті 3, «Полторацький проти України» (29.04.2003) - умови утримання під вартою засудженого до смертної кари, та багато інших.

Велика кількість заяв з України та рішень по ним є цілком очевидним свідченням неналежного функціонування судової системи та правоохоронних органів влади в Україні.

Згідно з статтею 34 Конвенції, звертатися до Суду мають право громадяни, неурядові організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими, юридичні особи (стаття 1 Протоколу 1 Конвенції - захист права власності), згідно з статтею 33 Конвенції, - держави.

Стаття 34 Конвенції передбачає, що «суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права». Звернутися до Суду можна лише зі скаргами, предмет яких перебуває у сфері відповідальності суб'єкта владних повноважень (наприклад: парламенту, суду, прокуратури тощо) однієї з держав - учасниць Конвенції. Суд не розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб або недержавних інституцій.

Стаття 33 зазначає, що держава - учасник Конвенції може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке допущене, на її думку, іншою державою-учасником Конвенції.

В Україні право звернення до Суду гарантовано Конституцією України. Зокрема, згідно з частиною 4 статті 55 Основного закону, передбачено, що «кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна». Конституція України також гарантує кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

З моменту ратифікації Кнонвеції Україною 17 липня 1997 року, документ став частиною національного законодавства України. Отже, держава взяла на себе зобов'язання гарантувати та захищати передбачені Конвенцією права і свободи. У випадку порушень Україною своїх зобов'язань, її громадяни та зареєстровані на її території юридичні особи, після вичерпання національних засобів юридичного захисту і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення на національному рівні, мають не лише право, а й реальну можливість звернутися до Європейського суду з прав людини за захистом своїх прав та свобод, проголошених в Конвенції та додаткових протоколах до неї. Під поняттям «вичерпання національних засобів захисту» слід розуміти звернення заявника до всіх судових інстанцій держави, включаючи касаційну інстанцію - Верховний Суд України.

Офіційними мовами Суду, як вже розглядалося вище, є англійська та французька, але за бажанням можна звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. На початковій стадії провадження Суд може також листуватися із заявником цією мовою. Проте, якщо Суд не визнає заяву неприйнятною на основі надісланих документів, а вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію щодо скарг заявника, Суд вестиме листування англійською чи французькою мовою, а заявник чи його представник, за загальним правилом, повинні будуть надсилати подальші зауваження англійською чи французькою мовою.

Суд приймає лише ті заяви, які надіслані поштою (а не по телефону). Якщо надсилати свою заяву електронною поштою або факсом, обов'язково потрібно продублювати її звичайною поштою. Також немає необхідності бути особисто присутнім у Суді для усного викладення обставин справи.

Листи і документи, які надсилаються до Суду, не слід прошивати степлером, склеювати чи скріплювати іншим чином. Усі сторінки повинні бути послідовно пронумеровані.

Згідно з положеннями правила 47 Регламенту Суду, в заяві необхідно:

а) навести стислий виклад фактів, щодо яких заявник скаржиться, та суть скарг;

б) зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на думку заявника, були порушені;

в) назвати національні засоби юридичного захисту, якими заявник скористався;

г) навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення.

До листа необхідно додати копії самих рішень (Суд не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати виключно копії, а не оригінали).

Правило 45 Регламенту Суду вимагає, щоб заява була підписана заявником, або його представником.

Якщо заявник не бажає розкривати свою особу, він маєте про це зазначити в заяві до Суду та викласти причини на виправдання такого відступу від загального правила гласності провадження в Суді. У виняткових і виправданих випадках Голова Палати Суду може надати дозвіл на анонімність.

Усю кореспонденцію стосовно скарги необхідно надсилати за адресою:

The Registrar

European Court of Human Rights

Council of Europe

F-67075 STRASBOURG CEDEX

FRANCE - ФРАНЦІЯ.

Після отримання від заявника першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надсилає відповідь з повідомленням про те, що за іменем заявника було відкрито справу, номер якої потрібно зазначати в усіх наступних листах до Суду. Надалі до заявника можуть звернутися за додатковою інформацією, документами чи роз'ясненнями, пов'язаними із заявою.

Секретаріат Суду не надає інформації щодо законодавства держави, проти якої спрямовано заяву, а також не надає юридичних консультацій стосовно застосування або тлумачення національного права.

Завник має своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Будь-яка затримка з відповіддю може розцінюватися як те, що заявник не зацікавлені у продовженні провадження в Суді, і розгляд заяви, відповідно, припиняється.

Якщо заявник вважає, що його заява стосується одного з прав, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї, і що всі умови прийнятності задоволені, то він повинен ретельно і розбірливо заповнити формуляр заяви і повернути його до Суду в найкоротші строки та у будь-якому випадку не пізніше шести місяців з дати направлення першого листа до Секретаріату Суду. Якщо формуляр та всі необхідні документи не будуть надіслані до Секретаріату Суду до спливу вказаного строку, це буде розцінено як те, що заявник не бажає підтримувати заяву в Суді і, відповідно, його справу буде знищено.

Конвенцією встановлено такі умови прийнятності заяви:

1. Суд не розглядає індивідуальну заяву, подану від особи, неурядової організації або групи осіб, у 2 випадках:

o коли заява є анонімною; або

o за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.

2. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви.

Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною згідно зі статтею 35 Конвенції. При цьому він може це зробити на будь-якій стадії провадження у справі.

1. Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію та відповідні протоколи, і які стосуються подій, що відбувалися після дати ратифікації.

Крім того, є певні технічні вимоги до заявників. До них можна віднести мову заяви, порядок її надсилання і т.д.

Для пересічного українця важливим є те, що за звернення до Суду не потрібно сплачувати жоден податок, мито чи збір [19, c.5]. Якщо заяву подає представник, важливо пам'ятати про довіреність, яка уповноважує представника діяти від імені позивача. Суд отримує заяву, перевіряє дотримання правил та строків звернення, реєструє та направляє її копію Уряду (щоб отримати пояснення України щодо кожної конкретної справи). Після надходження відповіді Уряду, Суд направляє її копію позивачу для ознайомлення. На цьому етапі є необхідним залучити представника. Саме він і буде спілкуватися із Судом. Він повинен володіти однією з офіційних мов Суду (французькою або англійською) і мати право на зайняття адвокатською діяльністю на території однієї з держав-учасниць Конвенції. У виняткових випадках представником може бути будь-яка інша особа, кандидатуру якої погоджено з головою палати. Також не виключається можливість попросити Суд забезпечити позивачу правову допомогу. Для цього потрібно звернутися з клопотанням про надання правової допомоги. Суд може дозволити участь позивача у процесі без представника, за умов коли сам позивач володіє офіційною мовою Суду, та здатен себе захищати.

У зв'язку з великим навантаженням на Суд, особі, як правило, доводиться чекати рік до того часу, поки Суд приступить до початкового розгляду заяви. Водночас, деякі заяви можуть бути розглянуті як термінові, і їм надається статус пріоритетності (першочерговий порядок розгляду, наприклад, у випадку, якщо заявнику загрожує безпосередня фізична небезпека). До останніх прикладів застосування такої процедури слід віднести скаргу екс-прем'єра Юлії Тимошенко про порушення Україною норм Конвенції під час притягнення її до кримінальної відповідальності. Рішення Суду про надання справі «Тимошенко проти України» пріоритетного статусу було ухвалено 14 грудня 2011 року. Суд зобов'язав уряд України дати свої коментарі до 22 березня 2012 року. У своїй заяві Ю. В. Тимошенко стверджує, що її права порушені за трьома статтями Конвенції, а саме: 1) Пункт 1 (c) статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) - підставою її арешту та утримання під вартою не була «обґрунтована підозра» у вчиненні нею будь-якого злочину, оскільки дії у вчиненні яких її обвинувачують, не могли обґрунтовано вважатись правопорушенням за кримінальним правом України; вона є потерпілою від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, 2) Пункт 5 статті 5 Конвенції - вона має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування, та 3) стаття 2 Протоколу 4 до Конвенції (свобода пересування) - обмеження її свободи пересування не відповідає закону, не є необхідними в демократичному суспільстві, і не є предметом незалежного судового розгляду.

Депутат Верховної Ради Сергій Головатий вважає, що Україна як держава «однозначно і стовідсотково» програє в Європейському суді справу за скаргою Юлії Тимошенко, оскільки Суд не є тією інстанцією, де розглядаються справи «по суті», а розглядатиме звернення, яке може бути подане щодо порушень статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) [17].

Аналогічна ситуація із позовом колишнього Міністра внутрішніх справ України Ю. В. Луценка, який звернувся до Суду ще 21 січня 2011 року. У його заяві [13] вказано, що стосовно нього допущено порушення вимог підпунктів (c) і (b) пункту 1, пунктів 2 та 3 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність, негайне інформування про підстави арешту і про будь-яке висунуте обвинувачення, та право негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і забезпечення розгляду справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання (для тих, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 статті 5).

Виходячи з цього можна зробити висновки, що громадяни України все частіше звертаються за захистом своїх прав до Європейського Суду, і це є наслідок загальної кризи довіри суспільства до всіх інститутів влади і, зокрема, до діяльності правоохоронних органів та суду.

Для звернення до Європейського Суду громадянин повинен надіслати поштою заяву, яка відповідає вимогам правил 47 Регламенту Суду. Після цього завник має своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Також необхідно пам'ятати, що звернення до суду можливе лише після вичерпання всіх способів національного захисту своїх прав, не пізніше 6 місяців з дня винесення остаточного рішення національною інстанцією.

3.2 Порядок розгляду справ Європейським Судом з прав людини

Процедура розгляду справ Судом є письмовою, що не потребує особистої присутності у Суді. Якщо Суд визнає заяву прийнятною, то, згідно зі статтею 38 Конвенції, він «розглядає справу разом з представниками сторін і, в разі необхідності, проводить розслідування, для ефективного здійснення якого заінтересовані держави створюють усі необхідні умови».

Протягом слухань здійснюється синхронний переклад з однієї з двох офіційних мов Суду на іншу. Якщо Суд дозволив використання в ході слухань офіційної мови Договірної Сторони, тоді забезпечується синхронний переклад з цієї мови на обидві офіційні мови Суду, але з офіційних мов на будь-яку третю мову -- не здійснюється, оскільки правила процедури вимагають володіння представниками сторін хоча б однією з офіційних мов Суду.

Голова Суду може запропонувати або дати дозвіл будь-якій Договірній Стороні, яка не є стороною в справі, надати письмові зауваження або, у виняткових випадках, взяти участь в слуханнях. Це положення також може поширюватися і на окрему особу або неурядову організацію, які не є сторонами в справі, в тому випадку, якщо така сторона може бути зацікавленою в результаті розгляду цієї справи або може надати інформацію та аргументацію, яка була б корисна Суду в зв'язку з розглядом справи.

У разі зацікавленості сторін Суд може виступити у якості посередника для забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини, як їх визначає Конвенція та протоколи до неї.

"11-й протокол" передбачає конфиденційність такої процедури примирення; зокрема, уряду даної країни слід надати можливість зробити пропозиції щодо примирення, які не будуть відразу ж передані громадськості через засоби масової інформації. Якщо ж таке примирення не вдається, то позиції (точки зору) та пропозиції сторін не можуть бути використанні для подальшої процедури. Тобто, якщо уряд робить якусь пропозицію щодо примирення, то це ні в якому разі не означає, що він потай визнає порушення ЄКПЛ. Якщо ж вдається досягти примирення, то оголошується рішення, яке повинно бути відкритим і в якому коротко викладено обставини справи та досягнуте вирішення проблеми.

У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєстру, прийнявши відповідне рішення, що містить лише стислий виклад фактів і досягнутого вирішення.

Під час розгляду індивідуальних заяв Суд вирішує питання про те, чи справді держава в особі її органів влади або посадових осіб допустила порушення взятих на себе зобов'язань в межах Конвенції та протоколів до неї. За умови визнання факту порушення, Суд застосовує до держави відповідні санкції.

Після розгляду справи по суті, Суд може встановити:

1) відсутність порушення державою-відповідачем порушення Конвенції та протоколів до неї,

2) визнати порушення державою-відповідачем положень Конвенції (або протоколів до неї), або

3) може визнати порушення прав лише частково, щодо частини фактів, на які особа скаржилася, а інші визнати такими, які не є порушенням Конвенції.

Палати і Велика Палата постановляють рішення по суті справи більшістю голосів. Будь-який суддя, що брав участь у розгляді справи, має право додати до рішення свою окрему думку (яка може не збігатись або збігатись з рішенням Суду).

Якщо Європейський Суд констатує порушення ЄКПЛ, то він висловлюється також і за компенсацію позивачу. Компенсація охоплює певне матеріальне відшкодування, по можливості, моральне відшкодування, а також, при необхідності, адвокатські витрати.

Претензії позивача спочатку подаються до відповідного уряду, який повинен висловити щодо цього свою точку зору. З огляду на складність вирахування в таких випадках точних сум Суд визначає, враховуючи точки зору сторін. При необхідності Суд може також визначати, що вже саме рішення є моральним відшкодуванням. Під час підрахунків адвокатських витрат Суд враховує національні представницькі тарифи та практику. Якщо було призначено певну суму, то Суд може передбачити, що за затримку виплати призначатиметься пеня.

Якщо рішення було винесено однією з Палат, то кожна зі сторін може передати справу на розгляд до Великої Палати. Сторони мають у своєму розпорядженні три місяці, щоб письмово повідомити про цей намір. При цьому вони мають обгрунтувати, чому, на їхню думку, йдеться про важливе питання, яке могло б виправдати необхідність розгляду справи у Великій Палаті. Лише потому фільтраційна комісія перевіряє, чи виправданим буде розгляд справи у Великій Палаті. Для процедури в Великій Палаті діють принципово тіж самі норми, що й для процедури у Палаті суддів.

Рішення Великої палати є остаточним. Воно стає остаточним:

якщо сторони заявляють про те, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати;

через три місяці від дати постановлення рішення, якщо клопотання про передання справи на розгляд Великої палати не було заявлено;

якщо колегія Великої палати відхиляє клопотання про передання справи на розгляд Великої палати.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що розгляд справ у Європейському Суді відбуається письмово, що не потребує особистої присутності заявника, часто у розгляді справ Судом приймають участь представники сторін. Голова Суду у деяких випадках може залучити до справи третіх осіб, які не є сторонами у справі (це можуть бути окремі громадяни або громадські організації країни проти якої розглядається справа.) Також Суд може виступити у якості посередника для забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини. Якщо рішення було винесено однією з Палат, то кожна зі сторін протягом 3 місяців може передати справу на розгляд до Великої Палати.

3.3. Механізм виконання Україною рішень Європейського Суду

Переклади всіх остаточних рішень Суду щодо України публікуються в «Офіційному віснику України», а також розміщуються на офіційному сайті Міністерства юстиції. Слід зазначити, що рішення суду є обов'язковими, а нагляд за їх виконанням покладено на Комітет міністрів Ради Європи. Якщо держава зволікає з виконанням рішення Суду (понад 6 місяців), то цей орган може застосовувати до такої держави санкції. В такому випадку він звертається до держави-порушника з вимогою надати пояснення. У випадку якщо держава-порушник і надалі не виконує рішення Суду, то Комітетом міністрів приймається відповідна резолюція, в якій викладена інформація про порушення. Перш за все, такі дії негативно впливають на авторитет держави. Якщо ж держава-порушник і надалі не виконує рішення, то Комітет міністрів може ініціювати питання про зупинення або припинення членства такої держави у Раді Європи [20].

Якщо звернути увагу на кількість винесених рішень по Україні за 2008 2012 роки, то не можна не відзначити тенденцію збільшення кількості винесених Судом рішень. Так, у 2008 році Суд виніс 242 рішення, у 2009 році 187, а у 2010 році - 119 рішень, у 2011 -107 рішень, а у 2012 - аж 301 рішення [7]!

Базовим законодавчим актом, який регулює механізм виконання Україною рішень Суду, є Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [3]. Саме ним регулюються відносини, що виникають у зв'язку з:

· обов'язком держави виконати рішення Суду у справах проти України;

· необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції та протоколів до неї;

· впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини;

· створенням передумов для зменшення числа заяв до Суду проти України.

Необхідність прийняття цього Закону вказувало на неабияке його значення у формуванні усвідомлення реальності, а не віртуальності Суду як ефективного механізму міжнародно-правового захисту прав людини [8, c.37]. Цей Закон отримав позитивну оцінку з боку Парламентської асамблеї Ради Європи та Комітету міністрів Ради Європи і розглядається як один із зразків позитивної практики держав-членів.

Виконання будь-якого Рішення Суду здійснюється за рахунок Державного бюджету України. З метою впровадження заходів загального характеру держава забезпечує переклад та опублікування повних текстів рішень Суду українською мовою спеціалізованим у питаннях практики Суду юридичним виданням, що має поширення у професійному середовищі правників. Звернення Рішення до виконання в частині виплати відшкодування регулюється статтею 7 даного Закону. Зокрема, нею встановлене таке:

1. «Виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

2. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення.

3. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до Державного казначейства України постанову про відкриття виконавчого провадження.

4. Державне казначейство України протягом 10 днів від дня надходження зазначених документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України "Про виконавче провадження"[4].

5. Підтвердження списання відшкодування, отримане від Державного казначейства України, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

6. Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів».

Статтею 10 Закону встановлені також додаткові заходи індивідуального характеру з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування. Додатковими заходами індивідуального характеру є:

а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), та

б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, та повторного розгляду справи адміністративним органом. Контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва, який в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Аналізуючи Закон, можна зробити висновок, що здійснення заходів на виконання Рішення Суду складається з двох частин. Одна частина стосується конкретної фізичної чи юридичної особи, права якої були порушені, а друга - виправлення ситуації шляхом зміни законодавства або зміни практики застосування цього законодавства. Метою другої частини заходів є виправлення ситуації з того чи іншого питання настільки, щоб попередити наступні аналогічні звернення до Європейського суду з цього питання [12].

ВИСНОВКИ

Розглянувши тему курсової роботи «Європейський суд як суб'єкт захисту прав українських громадян», можна зробити висновки, що Європейський суд з прав людини, заснований у 1959 році у м. Страсбург.

До складу Європейського Суду входять 47 суддів, по одному судді із членів Ради Європи. Організаційна структура Суду представляє собою його поділ на Палати, Великі Палати та Комісії. Очолює Суд Голова Суду, який має одного чо двох заступників.

Основними засадами судочинства Європейського Суду є:

1. Гласність і відкритість розгляду справи.

2. Відкритий доступ до всіх документів, які подаються до Секретаріату.

3. Мова судочинства.

Громадяни України все частіше звертаються за захистом своїх прав до Європейського Суду, і це є наслідок загальної кризи довіри суспільства до всіх інститутів влади і, зокрема, до діяльності правоохоронних органів та суду.

Для звернення до Європейського Суду громадянин повинен надіслати поштою заяву, яка відповідає вимогам правил 47 Регламенту Суду. Після цього завник має своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Також необхідно пам'ятати, що звернення до суду можливе лише після вичерпання всіх способів національного захисту своїх прав, не пізніше 6 місяців з дня винесення остаточного рішення національною інстанцією.

Розгляд справ у Європейському Суді відбуається письмово, що не потребує особистої присутності заявника, часто у розгляді справ Судом приймають участь представники сторін. Голова Суду у деяких випадках може залучити до справи третіх осіб, які не є сторонами у справі (це можуть бути окремі громадяни або громадські організації країни проти якої розглядається справа.) Також Суд може виступити у якості посередника для забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини. Якщо рішення було винесено однією з Палат, то кожна зі сторін протягом 3 місяців може передати справу на розгляд до Великої Палати.

Рішення Європейського Суду носять рекомендаційний характер для держав-учасниць Ради Європи, оскільки Суд не має компетенції стосовно перегляду або скасування рішення національних судів, він лише дає висновок чи порушені права чи ні, і водночас його рішення є обов'язковими, оскільки їх невиконання може стати причиною зупинення або припинення членства нашої держави у Раді Європи. Нагляд за виконанням рішень покладено на Комітет міністрів Ради Європи.

Базовим законодавчим актом, який регулює механізм виконання Україною рішень Суду, є Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Виконання будь-якого Рішення Суду здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

На жаль, сьогодні дуже багато пересічних громадян залишають невикористаним своє право на звернення до Європейського Суду, не дивлячись на те, що просліджується тенденція збільшення винесених рішень проти України. Але їх могло бути більше, якщо громадяни нашої держави мали кращий рівень правової свідомісті, адже Європейський Суд залишається єдиним органом, де порушене право може бути поновлено. При цьому, приклади звернення до нього навіть колишніх перших осіб держави показують, що цей орган правосуддя є по-справжньому авторитетною, транспарентною та дієздатною судовою інституцією.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950// Офіційний вісник України від 16.04.1998 р., № 13, / № 32 від 23.08.2006 /, стор. 270, ст.20-25

2. Конституція України//Відомості Верховної Ради України. - 1996 - № 30. - ст.141

3. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»// Офіційний вісник України офіційне видання від 05.04.2006 р., № 12, стор. 16, стаття 792, код акту 35664/2006

4. Закон України «Про виконавче провадження»// Офіційний вісник України офіційне видання від 28.05.1999 № 19, стор. 194, код акту 7518/1999

5. Регламент Європейського Суду з прав людини від 04.11.1998 р./ Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі.2003 р., № 3, с.5-21

6. "Громадська думка як чинник ефективності діяльності правоохоронних органів в Україні". Аналітична записка, Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України.

7. Бортновська З. Позитивні зобов'язання держави за Конвенцією про захист прав людини та основних свобод: практика Європейського суду з прав людини та завдання для України. - Права людини в Україні: стан справ, проблеми, перспективи / Редкол.: Ю.І. Сватко (голова) та ін. - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2011. - С. 37-40

8. Британський посол Лі Тернер: Найбільша проблема бізнесу в Україні - рейдерство, 02 грудня 2011.

9. Д-р Марк Е. Філлігер (Керівник відділу в Канцелярії Європейського Суду з прав людини). Європейський Суд по правам людини - структура та процедура, 2008 р.

10. Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката: У 2 ч. / О. Д. Святоцький, Т Г. Захарченко, С Ф. Сафулько та ін.; Зазаг. ред. С. Ф. Сафулька. -- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. -- Ч. 1. -- 616 с.

11. Коломієць Наталія. Деякі проблемні аспекти виконання рішень Європейського суду з прав людини, винесених проти України, юридичний журнал, 2009

12. Луценко поскаржився в Євросуд (+текст скарги) // [http:/ /www.svidomo orgdefend_article/1242]

13. Порядок звернення до Європейського Суду з прав людини//Міністерство юстиції України

14. Рум'янцева В., Захист власності фізичних та юридичних осіб в Європейському суді з прав людини// Право України,2012 (3), с.54-58

15. Севостьянова Н. Десять помилок звернення до Європейського Суду з прав людини// Юридичний журнал. - 2012. - №9. - с.51-54

16. Сергій Головатий: Україна як держава програє «справу Тимошенко» в Європейському суді, 13.12.2011

17. Чи допоможе Європейський суд з прав людини українському правосуддю? Інтерв'ю Ганни Юдківської, судді Європейського суду з прав людини на радіо «Свобода» від 4 липня 2011 року

18. Як захистити свої права у Європейському Суді з прав людини//газета Жителю Луцька, 19.08.2013

Размещено на Allbest.ru