Формування культури мовлення особистості під впливом засобів масової інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра педагогічної майстерності

та освітніх технологій

Курсова робота на тему:

Формування культури мовлення особистості під впливом засобів масової інформації

студента групи ПТ - 22

інженерно-педагогічного факультету:

Романіва Віктора

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук Паламарчук Л.М.

Тернопіль - 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

1.1 Культура мовлення як складова поняття "загальна культура людини"

1.2 Засоби масової інформації як носії культури

РОЗДІЛ 2. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ - ОДИН ІЗ ВИЗНАЧАЛЬНИХ ФАКТОРІВ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Роль засобів масової інформації, їх види та функції в Україні

2.2 Позитивний та негативний вплив засобів масової інформації на культуру спілкування

2.3 Засоби масової інформації як чинник формування особистості

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження. Людина створила культуру, а культура - людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мовлення. Культура - це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, у ставленні один до одного, до праці, до мови… Культура - це спосіб діяльності людини оволодінню світом. Культура мовлення - це володіння нормами літературної мови. Мовна культура - це надійна опора незалежності думки, розвиненості людських почуттів, виховані діяльного, справжнього патріотизму [8]

У першій половині ХХ ст. остаточно сформувалися три основних наукові дисципліни, що вивчали культуру. Це культурна антропологія, соціологія культури (відношення людей один до одного, система статусів і соціальних інститутів) та філософія культури [8].

Важливу роль у формуванні загальної культури та культури мовлення особистості відіграють засоби масової інформації (Інтернет, телебачення, радіо, преса), що здійснюють вплив на суспільство, його розвиток. Сучасні засоби масової інформації неоднозначно впливають на розвиток етичних норм суспільства, диктують поведінку, допомагають знайти власне ставлення та оцінку подій, які нас оточують; разом із тим ЗМІ є одним з найнеобхідніших джерел інформації та обізнаності сучасної молоді (зокрема підлітків).

Дослідженню механізмів впливу засобів масової інформації на формування особистості присвячено праці багато науковців. Так, С. Семчуком досліджено вплив реклами на психіку дітей і з'ясовано їх підвищену сензитивність і некритичність до рекламної інформації. С. Кушнарьовим вивчено питання романтизації злочинного життя, яка призводить до захоплення підлітків цією темою і підвищує вірогідність скоєння злочину та доручення до злочинного середовища. О. Гомбоєвою та Л. Грімак виявлено роль телебачення у формуванні ціннісних орієнтацій підлітків та показано, що телебачення не тільки негативно впливає на психіку дітей, але і відриває їх від реального життя. Зазначимо, що ці автори розглядають і позитивні суспільні функції телебачення: рекреаційну, інформаційну. Дослідження, проведені Т. Шахновською, А. Шаріковим, указують на те, що телебачення формує з глядача Homo probabilis - людину можливу, вірогідну, і цей образ, сильно відрізняючись від людини реальної, підвищує внутрішню напруженість особистості [13, с. 21].

Багатьма науковцями вивчалося питання впливу засобів масової комунікації на формування особистості підліткового віку. Дослідження С. Семчука, С.Кушнарьова, О. Гомбоєвої, Л. Грімак показують, що психіка особистості у підлітковому віці є надзвичайно чутливою до будь-яких зовнішніх впливів. Дуже важливо, щоб цей вплив, який надходить із навколишнього оточення, мав позитивний та корисний характер, щоб не залишити негативних слідів на світосприйнятті чи самосприйняті кожної особистості. Актуальність та недостатня розробка у педагогічній науці та практиці зазначеної проблеми зумовила вибір теми курсової роботи: "Формування культури мовлення особистості під впливом засобів масової інформації".

Об'єкт дослідження - комунікативна підготовка майбутнього вчителя.

Предмет дослідження - визначення впливу засобів масової інформації на формування культури мовлення особистості.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному дослідженні впливу засобів масової інформації на культуру мовлення особистості.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу наукових джерел розкрити сутність понять «культура», «культура мовлення», «культура особистості», показати їх взаємозв'язок та взаємозалежність.

2. Дослідити рівень мовленнєвої культури сучасних засобів масової інформації в Україні

3. Проаналізувати особливості впливу ЗМІ на загальний рівень культури підлітків.

4. Розкрити роль засобів масової інформації на становлення сучасної молодої людини.

Методи дослідження.

1. Аналіз наукової літератури;

2. Анкетування;

3. Аналіз статей з он-лайн джерел;

4. Теоретичне узагальнення.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів: теоретичного і практичного, висновку, списку використаної літератури, додатка.

мовлення культура масовий інформація

РОЗДІЛ 1.ЗНАЧЕННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

1.1 Культура мовлення як складова поняття "загальна культура людини"

Культурний розвиток, своїм значення охоплює усі сфери суспільства зокрема і розвиток духовний. Саме культура є скарбницею невпинного розвитку людства. Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини та суспільства багатогранна. Сам термін культура має походження від латинського слова "culture" - що в перекладі означає обробіток землі, догляд [25, с. 8].Цей термін найчастіше виражає сутність поняття культури, під яким філософи розуміють всі види перетворювальної діяльності суспільства і людини разом з її результатами. В даний час слово "культура" часто вживається для позначення рівня освіченості і вихованості людини. Триває суперечка з приводу точності і повноти цього визначення і навряд чи коли-небудь буде закінчена, так як різноманіття діяльності людини породжує і різноманіття проявів культури, одним з найбільш вичерпних і лаконічних визначень культури є визначення відомого культуролога Е.С. Маркаряна. Він звучить так: "Культура - це спосіб внебіологічної адаптації людиною навколишньої дійсності" [17, с. 114-115]. У цьому понятті найбільш виразно зафіксовано відміну людської життєдіяльності від біологічних форм життя. Звернемо увагу на те, що в українському педагогічному словнику С. Гончаренко "культура" тлумачиться як "сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які є результатом діяльності людини" [7, с. 95]. На сьогоднішній день важко віднайти інше поняття, котре мало б стільки різних відтінків смислу і було настільки широковживаним, як поняття культури. Зараз при використанні слова "культура" воно асоціюється або з чемністю та освіченістю або зі сферою функціонування соціокультурних інститутів ідеології, моралі. До XVIII ст., згідно з висновками лінгвістів слово "культура" стало окремою, самостійною лексичною одиницею, означаючи обізнаність, вихованість і все те, що і зараз ототожнюють з культурністю. Якщо спробувати поняття "культура" згрупувати за прикладними сферами, то можна виділити такі її основні форми, як "матеріальна культура", "духовна культура", "фізична культура", " культура мовлення " [20, с. 56].

· Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення.

· Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби.

· В основі фізичної культури лежить домашня фізична підготовка.

· Культура мовлення - це дотримання установлених норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.[2, с. 9].

Культура - це діяльність, яка постає перед нами як світоглядна, політична, технологічна, виробнича, культура людського спілкування, культура екологічна, правова і художня. Культура даної епохи тому включає в себе і результати, і способи діяльності, причому не тільки творчої, але і репродуктивної. Діяльність виступає як складова та джерело культури тоді, коли вона носить громадський характер, коли її продукти мають сенс не тільки для даного індивіда, але і для інших людей. Таким чином, культура є продуктом суспільної діяльності, незалежно від того в якій формі вона здійснюється, колективній чи індивідуальній. У наш час культура має велике значення у житті дітей шкільного віку, тому що вона допомагає учневі формувати його морально-ціннісні орієнтації щодо себе, природи та суспільства в цілому.

Тому в широкому вжитку цього слова культурою вважатимемо все, що має людина чи громада людей не від природи, а вже від власного розуму і власної творчості. Традиційно культуру розглядають як сукупність цінностей. Таким чином, культура - це не тільки виробництво речей та ідей в їх відірваності від людини, це виробництво самої людини у всьому багатстві і багатосторонності його громадських зв'язків і відносин, у всій цілісності його суспільного буття.

Мовлення є сукупністю мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що випливає із загальної мети спілкування. Мовлення є складовою частиною виробництва, де формується культура мовлення. Визначень лінгвістичного поняття "культура мови" є чимало, тому багато науковців, займаючись вивченням цього питання, інтерпретують визначення по-своєму, тому перш ніж конкретизувати ці поняття, нам потрібно розмежувати поняття мови та мовлення. Зокрема С. Єрмоленко зазначає, що "культура мовлення" - це :

1) свідоме й критичне використання мовних засобів, володіння нормами усної та писемної літературної мови в різних сферах суспільної комунікації відповідно до мети й змісту висловлювання;

2 ) розділ мовознавства, а також навчальна практична дисципліна, що вивчає нормування й кодифікацію норм літературної мови, встановлює критерії нормативності й стабілізаційні процеси в літературній мові, пропагує зразки досконалої мови, а також поширює лінгвістичні знання серед носіїв мови [11, с. 24].

До плеяди науковців приєднується також і Б. Головин. Він констатує, що поняття "культура мовлення" має два семантичних аспекти:

1)культура мовлення - це сукупність і система комунікативних якостей мовлення;

2)культура мовлення - це вчення про сукупність і систему комунікативних якостей мовлення [6, с. 32].

М.Ілляш вважає, що:

1) володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формі мовлення, уміння користуватися мовностилістичними засобами й прийомами з урахуванням умов і цілей комунікації;

2) упорядкована сукупність нормативних мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення й задовольняють умови й мету спілкування;

3) самостійна лінгвістична дисципліна [14, с. 14].

Культура мовлення оцінюється щодо точності, ясності, виразності, стилістичної вправності, майстерності мовця у використанні лексичних, граматичних синонімів, у доборі варіантів висловлювання .

Висока культура мовлення означає володіння стилістичними багатствами мови, уникнення в мовній практиці газетних штампів, канцеляризмів, діалектизмів, досягнення такої усної і писемної форми спілкування, яка б найповніше, найточніше передавала зміст думки. Мовні стереотипи, недбалість у висловленні - це бідність думки.

Культура мовлення безпосередньо пов'язана зі станом нормування, кодифікації літературної мови, відбитим у словниках, граматиках , практичних курсах мови. Кодифікація норми - це систематизація мовних явищ у словниках, довідниках з культури мови, що орієнтують мовців на взірцеву літературну мову, дотримання установленої мовної норми ( за С . Єрмоленко ) [11, с. 29].

Розглянувши визначення «культура мовлення», цікаво дізнатися і про функції, які вона виконує. Отже, найважливішими функціями мовлення є:

1) комунікативна функція, суть якої полягає у використанні мови для інформаційного зв'язку між членами суспільства ( наука, техніка, виробництво , ділове спілкування, навчання тощо);

2) експресивна функція полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу індивіда. "Говори - і я тебе побачу", - стверджували мудреці античності. Чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість;

3) ідентифікаційна функція. Мова є засобом спілкування. Але додамо: тільки для тих, хто її знає. Спілкуватися за допомогою якоїсь мови можуть засобом ідентифікації, ототожнення в межах певної спільності;

4) гносеологічна функція. Мова є засобом пізнання світу. Людина, на відміну від тварини, користується не тільки індивідуальним досвідом, але й усім тим, що досягли її попередники та сучасники, тобто суспільним досвідом. Їй ніколи не треба починати пізнання світу "з нуля";

5) мислетворча функція полягає в тому, що мова є засобом формування думки: людина мислить у мовних формах. Мислити - означає оперувати мовним матеріалом. Недарма говорять: хто ясно думає, той ясно висловлюється. Сам процес мислення має національну специфіку, яка обумовлена національним характером мови: характерним набором звукосполуx, слів, специфічними способами поєднання їх у речення тощо;

6) естетична функція. Мова є знаряддям і матеріалом створення культурних цінностей. Вона першоешелон культури (фольклор, художня література, пісня тощо). Це дає підстави стверджувати, що мова - це хребет культури, її храм. Виховання відчуття краси мови - основа всякого естетичного виховання;

7) культуроносна функція. Мова - носій культури. Культура кожного народу зафіксована в його мові. Пропагуючи свою мову в світі, ми пропагуємо власну культуру, її надбання, збагачуючи світову культуру. Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління;

8) номінативна функція - це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів , якостей, ознак тощо. Усе, пізнане людиною, одержує свою назву й тільки так існує в свідомості. Цей процес називається лінгвізацією, "омовленням" світу. Номінативними одиницями (словами, словосполученнями, фразеологізмами), як мозаїкою, вкрита вся реальність. Мова є картиною, "зліпком " реального світу.

Надзвичайно важливо зрозуміти, що головне завдання культури мови - виховання навичок літературного спілкування, пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, у вимові та наголошуванні, неприйняття спотвореної мови або суржику.

Низька культура мовлення характеризується порушенням правил слововживання, вимови та наголошення, написання. Наприклад, помилково вживають вислови: добро пожалувати замість ласкаво просимо, підписка газет замість передплата газет , дякувати його замість дякувати йому; неправильно наголошують слова: к б жу, п ъ шу, п н демо замість каж э, пиш э, підймо. Ознакою низької культури мови є оглушення дзвінких приголосних у кінці слів і складів, м'яка вимова шиплячих, коли вимовляють дуп замість дуб або чьому, шчьо замість чому, що.

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

1) правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що існують у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

2) змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

3) послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

4) багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

5) точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. І виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

6) виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;

7) доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі [2, с. 16].

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему.

1.2 ЗМІ як носій культури

У ситуації поширення глобалізаційних процесів для багатьох країн актуального значення набуває проблема національного самоусвідомлення, збереження національно-культурної ідентичності, що, у свою чергу, зумовлює активне звернення до історичної спадщини народу, національно-культурних надбань. Впевненому поступові на цьому шляху може сприяти діяльність мас-медіа, які в інформаційному суспільстві виконують роль транслятора культури: будучи основним інструментом розповсюдження повідомлення, що впливають на громадську свідомість людини, умонастрої членів суспільства в цілому, вони передають із покоління в покоління культурні цінності народу, його традиції, надбання, ідеї. Саме журналістика, завдяки розвитку інформаційних носіїв та каналів розповсюдження інформації, робить культуру доступною для найширших кіл населення. "Культуроформуюча функція журналістики, - зазначає Є. Прохоров, - не має прагматичної спрямованості, її мета - збагатити внутрішній світ людини як самоцінної особистості. При цьому розширюється принцип самостійного вибору кожною людиною культурних цінностей, їх осмислення та інтеріоризації, тобто «включення» в особистісний світ. Це зобов'язує журналіста знати сфери культурних уподобань та захоплень своєї аудиторії, щоб забезпечувати її відповідною інформацією" [21, с. 71].

Подаючи ту чи іншу інформацію, ЗМІ певним чином формують і розвивають здібності своєї аудиторії до естетичного сприйняття і переживання, до створення естетичних цінностей, смаків та ідеалів. Проте сучасні мас-медіа транслюють культурні цінності через особливі "окуляри", через які бачать одне і не бачать іншого, завдяки яким роблять свій вибір і конструюють відібрані ними факти" [4, с. 32]. "Вони, - як слушно зазначає А. Моль, - фактично контролюють всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи з громадської маси культурних явищ і надають їм особливої ваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином майже все поле культури" [15, с. 329].

Культура мовлення наявна в національному світі і є предметом публічного обговорення. Мова, як відомо, є не лише засобом спілкування. Це спосіб сприйняття духовності.

Сучасна культурна реальність в Україні характеризується зростанням впливу засобів масової інформації. ЗМІ в даний час здійснюють великий вплив на культуру. У цьому впливі є свої позитивні і негативні сторони. Наприклад, підвищення рівня освіти все більш широких верств населення тісно пов'язане із засобами масової інформації, тобто із зростанням тиражів друкованого слова - книг, а потім журналів і газет. Але, в той же час, розширення сфери контакту населення з мистецтвом і наукою за допомогою ЗМІ викликало цілий комплекс наслідків і для всіх соціальних верств, і для самої культури. Про дотримання вимог до вимови мусить дбати кожен носій мови, якщо він хоче, щоб його індивідуальне мовлення відповідало критеріям нормативності.

Діяльність ЗМІ робить виключно великий вплив на життя суспільства в цілому, на соціально - психологічний і моральний вигляд кожного з членів цього суспільства. Сучасні можливості засобів масової інформації і комунікації виводять підростаючу особистість за межі визначеного культурного ареалу. ЗМІ як один із суб'єктів ідеології діють на ідеологічні процеси. З одного боку, вони допомагають розповсюдженню інформації, затверджують свободу слова. З іншого боку, їм характерна маніпуляція громадськістю та їхнею підсвідомістю.

Цінності культури завжди були і залишались вищими цінностями. Цим і пояснюється широка увага до питань культури взагалі. Отже культура - це наше майбутнє, майбутнє нашого народу, яке визначається рівнем її сформованості.

РОЗДІЛ 2. ЗМІ - ГОЛОВНИЙ ФАКТОР ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНОЇ ОСОБИСТОСТІ В УКРАЇНІ

2.1Роль ЗМІ та його види

Радіо, телебачення газети та журнали проникли в життя суспільства. Але при цьому не потрібно забувати про те, яким чином вони доносять інформацію. З раннього дитинства людина опиняється в iнформацiйному полi, вона не може жити без iнформацiї, сприймаючи її через безлiч каналiв, i на основi її обробки формує свою поведiнку.

У наш час можна виділити такі види Mass media: преса (журнали, газети, сучасні книги), радіо, телебачення, звукозаписи та відеозаписи, Інтернет-видання й безпосередньо сам Інтернет, рекламні щити та інші лінії зв'язку.

Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують - звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний характер виробництва і розповсюдження інформації. У зв'язку із цим, дослідники виділяють низку властивих їм функцій:

1) просвітницька функція - спрямована на збагачення знань, задоволення потреб отримувачів інформації щодо певного кола питань або галузі знань.

2) аксеологічна (порівняльна, оцінююча) функція - порівняння схожих, аналогічних явищ, процесів, рішень і зґясування на цій основі їх недоліків і переваг;

3) контрольно-критична функція - спрямована на здійснення суспільного контролю;

4) функція зворотного звґязку - сутність її полягає у зґясуванні ЗМІ, наскільки своєчасно надходить інформація до суспільства, адекватність сприйняття і тлумачення її;

5) аналізуюча функція дає підстави для роздумів та висновків;

6) комунікативна функція - спрямована на встановлення та розвиток звґязків у суспільстві;

7) футурологічна (прогностична) функція - ЗМІ забезпечують науковий аналіз перспектив суспільно-політичного розвитку [23, с. 22].

Жодна з перелічених функцій не реалізується відокремлено. Навпаки, більшість інформаційних акцій водночас реалізує кілька, а часто їх усі. А розмежування їх здійснюється для детальнішого аналізу діяльності ЗМІ, спрямованої на розвґязання взаємоповґязаних стратегічних завдань: розвиток політичної культури і політичної соціалізації громадян, формування і посилення громадської думки в суспільно-політичному житті.

Вивчаючи поняття "засоби масової інформації", "засоби масової комунікації", "преса", можна сказати, що в них дуже багато спільного.

На думку багатьох експертів, в найближчі 3-4 роки з ринку відійдуть ті журнали, що "живуть" за рахунок реклами і не мають прибутку. А залишаться лише ті, які орієнтуються на якість та на збільшення кількості продукції. Лідерами за тиражем є кросворди-журнали ("Лідер","Максим") та газети, а саме: "Високий Замок","Свобода" та інші, другу позицію займають телевізійні, а третю жіночі та розважальні [26].

Також не менш важливим засобом, за допомогою якого ми отримуємо інформацію, є радіо. Перші радіостанції почали будуватися ще у 1924 р. В умовах розвитку телекомунікації радіо не тільки не втрачало аудиторію, а й збільшувало її. Радіо розміщується таким чином, що воно стає доступним для кожного. Люди слухають його, займаючись іншими справами. Кінець двадцять першого століття відзначений появою унікального і надзвичайно перспективного ЗМІ під назвою "Інтернет". Інтернет - це всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж. Кількість користувачів всесвітньої мережі з кожним роком різко зростає.

Сучасне телебачення виникнувши як засіб масової інформації та комунікації, є одним з видів сучасної культури. Телебачення має певну владу над особистістю, воно деяким чином нав'язує людині якусь дію, примху або їх комплекс. [1, с. 108].

Прогресивний розвиток ЗМІ відсунув на другий план освітні центри культурної діяльності: бібліотеки університети, видавництва, театри тощо, тому що у наш часу серед засобів масової інформації домінуючими є такі, як телебачення та Інтернет, тепер рідше стали прослуховувати і радіо. Розповсюдження мистецтва, культури відокремилося від їх виробництва. Видання книг чи успіх художньої виставки залежить від реклами у пресі або на радіо та телебачення.

На даний момент та інформація, яку несуть до нас мас-медія, є невід'ємною частиною культури, спорту, частиною ринкових процесів і одним із аспектів сучасного життя та діяльності, подобається нам це чи ні. Завдання ЗМІ - контролювати стан середовища, повідомляти людям всі "гарячі" новини, які знімають репортери та оператори наших або закордонних телевізійних каналів. ЗМІ передають ті новини, які мають навчати, освідчувати людей. Орiєнтуючись на позасвiдому сферу особистостi, на прихованi iнстинкти, iнформацiя рiзних типiв, фiльми та реклама чинять тиск на психiку людини. Особливо цей вплив поширюється на молодь. Першочерговою проблемою є те, що в пошуках науково-популярноi інформації вона частiше за дорослих звертається до Інтернету, а всi цi iнформацiйнi джерела супроводжуються нетерплячою рекламою або "спамом", інколи навіть і еротичного змісту, що не завжди припустима. Також слід звернути увагу на те, що в цьому віковому діапазоні людина більш емоцiйно вразлива, сприйнятлива, не зважаючи на її риси характеру чи темперамент. Сучасна молодь бiльше часу, нiж дорослi, проводить бiля телевiзорiв, аніж за читанням книжок у спеціалньно відведених для цього місця. В ЗМI широко рекламуються алкогольнi напої, сигарети. Це негативно впливає на пiдлiтка. Юнаки ототожнюють себе з веселими, "прикольними", безтурботними хлопцями та дiвчатами у вiдеороликах, сильними та володарними чоловiками зі шкiдливими звичками, якi звикли всього добиватися силою, яких постiйно показують у фiльмах i тим "красивим життям", до якого такий спосiб життя веде. Подібне ставлення до життя i оточуючих, а також розбiжнiсть iдеалiв i буденностi нерiдко призводять до серйозних наслiдкiв - агресii, наркоманiї, алкоголiзму, частих депресiй, нервових зривiв, розладiв психiки.

Тому слід сказати, що залежність від Інтернету та телебачення, негативні повідомлення на радіо та в друкованій продукції, ведуть до - втрати духовно-культурних цінностей, насильства, алкоголізму, наркоманії в дитячому середовищі, агресії, конфліктних явищ та зниження активності життя. Це ті проблеми, які гостро постають у суспільстві через негативний вплив інформаційного простору на дітей та молодь.

Сьогодні діяльність телебачення та радіомовлення, стан книговидання і поліграфічного виробництва, друкованих засобів масової інформації перебувають в тісному взаємозв'язку з подальшим розвитком української державності та демократії, економічними і духовними змінами в суспільстві.

Сучасна ситуація в теле-радіо-інформаційному просторі, як і в багатьох сферах суспільного життя в період переходу від керованої до самоврегульованої системи, можна охарактеризувати як жорстку, і не завжди законодавчо врегульовану, конкуренцію, яка передбачає встановлення контролю над ЗМІ. В сфері теле-радіомовлення це стосується всього, починаючи від каналів мовлення і закінчуючи технічною базою телерадіостанцій, тощо. В міждержавному масштабі - це витіснення сильнишіми слабших, експансія іноземного капіталу в українському телерадіоефірі. На думку відомого політичного і громадського діяча Л. Лук'яненка, сьогодні Україні загрожує інформаційна експансія. Небезпека цього наступу, підкреслює він, у тому, що український народ ще не виробив імунітет проти антиукраїнських ідей. Після здобуття незалежності на країну ринув великий потік газет, журналів, книжок, програм, аудіо та відеопродукції з політичною, релігійною, культурною, сексуальною та іншою інформацією.

Практично на всіх телеканалах України домінує іноземне кіно. Багато фільмів демонструється без законних на те прав. За 1998 рік ввезено та територію України біля 10000. Для порівняння: за той же період в Україні вироблено біля 100 українських художніх, документальних, анімаційних та інших фільмів. Відеоринок, взагалі, на 70 - 80% працює в тіньовому секторі

Ще один з аспектів, що впливає на розвиток сучасного національного телерадіоінформаційного простору, - спроба встановлення монополізму в недержавних засобах масової інформації потужними фінансовими групами з метою формування та корегування громадської думки, подання тих чи інших подій під тим чи іншим кутом зору.

Сьогодні структуру національного телерадіомовлення України складають 25 державних регіональних телерадіокомпаній (ТРК), національні теле- і радіокомпанії, близько 300 недержавних ТРК, концерн радіомовлення, радіозв'язку, телебачення (РРТ), які забезпечують доставку сигналу (25 регіональних телепередавальних центрів) і студія Укртелефільм. В Україні функціонує 850 - 900 радіо- та телеорганізацій. До складу Національної Радіокомпанії входять три програми внутрішнього мовлення. Інформаційно-публіцистична (радіо "Промінь", молодіжне радіо), пізнавальна, художня (радіо "Культура" (обєднання художнє)). Середньодобове мовлення всіх програм становить 94,5 год. Наявність великої кількості недержавних ЗМІ утруднює контроль з боку держави за їхнім змістом і відкриває шлях для проникнення в інформаційний простір України західної продукції, яка пропагує свій спосіб життя. Цей процес значно посилюється відсутністю в Україні чітко сформованої національної ідеології, єдиних державно-політичних орієнтирів. Тому через пресу, радіомовлення широкому загалу населення прищеплюються зразки так званої масової культури. Але найбільш виражені ці процеси на телебаченні, тому що з усіх ЗМІ воно є найпотужнішим сучасним інструментом пропаганди та впливу, адже через телеефір формується сучасний світогляд людини.

Зосередившись на питанні змісту засобів масової інформації, а саме їх різновидів, впливу та популярності, ми провели опитування студентів ІІІ курсу фізико-математичного факультету ТНПУ ім. Володимира Гнатюка дослідили наступне: 58% опитуваних вважають, що ЗМІ надають перевагу змішаній мові (суржик, англомовні і перекручені слова), 28% вважають, що російській мові і лише 14% людей вважає, що інформацію, яку надає нам мас-медіа на українській мові. На питання "якому виду ЗМІ ви надаєте перевагу?" більшість - 45% відповіла "Інтернет", 34% - телебачення, і найменша кількість опитуваних віддає перевагу газетам. Майже одноголосно усі опитувані погоджуються з тим, що рекламні ролики є часто-густо набридливими, і тільки 10% опитуваних реклама не набридає, а навпаки дає час відпочити від перегляду любимого серіалу чи телешоу (Додаток 1).

Кардинальні зміни відбуваються і у книговиданні. Досить нагадати, що нині в нашій країні нараховується щонайменше тисяча видавництв і видавничих організацій, майже 2 тисячі поліграфічних підприємств різних організаційно-правових форм та форм власності. Тому ми знову звертаємося до даних проведеного аналізу і цим самим встановлюємо рівень довіри журналістам і пресі вищезгаданих опитуваних з яких 90% недовіряє сучасній пресі і журналістам (Додаток 1).

Преса для дітей - один із сегментів вітчизняного ринку мас-медіа, що вирізняється численністю і тематичною розмаїтістю видань. Так, зібрані нами відомості та дані Всеукраїнської книжкової палати свідчать, що 2006 р. в Україні випускалося 35 журналів і 29 газет для дітей, зокрема це: "Ангелятко", "Малятко", "Професор Крейд" та інші. Це у 7 разів більше, ніж журналів, і в 10 разів більше, ніж видавалося газет 1991 р., тобто на початку становлення України як незалежної держави. Загалом, порівняно з видавничою ситуацією у перші роки незалежності кількість дитячих видань зросла на 81% [22, с. 21].

Звичайно ж, у зв'язку різкого зростання користувачів Інтернету значно пришвидшилась сфера розповсюджень новин яка, можливо, не менш важлива ніж розвиток громадянського суспільства у цілому, і втому числі ніж розвиток газетної індустрії від кінця 18-го сторіччя.

2.1 Позитивний та негативний вплив ЗМІ на культуру спілкування

Засоби масової інформації (радiо, телебачення, преса) ефективно впливають на рiзноманiтнi cпiльноти людей, на формування загальноприйнятих смакiв, громадського настрою та соцiально-психологiчних установок. У наш час практично всю iнформацiю людство отримує за допомогою телебачення, радiо, преси або Iнтернету. ЗМI стали основним джерелом розповсюдження повiдомлень, що впливають на громадську свiдомiсть. ЗМІ в наш час виконують безліч ролей. У арсеналi ЗМI iснує цiла система прийомiв, спрямованих на манiпуляцiю громадською думкою. Тобто безконтрольний інформаційний потік може як завгодно глибоко проникати в суть особистості і деформувати її свідомість.

Як зазначалось вище, телебачення вiдбиває у дiтей любов до книги. У цьому переконаннi бiльшiсть вчителiв та батькiв, але не дiтей. Дiти-телемани настiльки захоплюються переглядом усiх можливих телепрограм та фiльмiв, що це згубно впливає на iхне здоров'я. Все більше розширюється просвітницька і культурна сфера діяльності телебачення.

"Соціально-психологічні аспекти цього впливу починаються з наших стосунків, ставлення до інших людей, спільноти, держави, яку ми будуємо, - це важлива частина нашого життя, - каже заступник директора Інституту соціальної і політичної психології АПН України, кандидат психологічних наук Любов Найдьонова. - Інформаційний простір діти сприймають і проектують на реальне життя, не розуміючи чітких меж" [9, с. 5].

Сучасні діти виросли в інших умовах, вони з 6-8 років уже працюють за комп'ютером, все більше часу проводять в Інтернеті й надають перевагу віртуальному спілкуванню. "Сумно констатувати, але діти втрачають інтерес до читання. Весь вільний час вони проводять як не за телевізором, то за комп'ютером, і лише 29 % дітей користуються книгами", - наголошує завідувач науково-методичним центром практичної психології і соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету ім. Б. Грінченка Олена Кепканова. [9, с. 6].

Вплив журналістики на мову не має прямолінійного та одностороннього характеру суспільство. Через мережу ЗМІ відбувається нав'язування західних цінностей, насамперед «досягнення успіху»: популярними є сюжети про те, як завдяки своїм старанням і здібностям можна розбагатіти чи стати відомою «зіркою» масової культури, часто нехтуючи будь-якими морально-етичними цінностями, чеснотами тощо.

Звісно, не можна не відзначити тенденцію щодо зростання кількості саме українськомовного телевізійного продукту протягом останніх років. Утім, проблема полягає в тому, наскільки ця рідна мова відповідає елементарним літературним нормам, іншими словами, наскільки вона є якісною та повноцінною. Адже порушення загальноприйнятих правил, м'яко кажучи, паплюжить нашу мову, перетворює її на суржик або на пародію.

А втім, на думку мовознавців, найнебезпечнішим є те, що "калічена", а саме деформована ( в більшості із російською мовою) українська транслюється на багатомільйонну аудиторію, тобто в у наш час суржик є нормою.

Українсько-російський суржик маж як спільні, так і відмінні причини виникнення й існування з іншими надзвичайно несприятливим для української мови наслідком її контактування з російською мовою - масовим переходом носіїв української мови на російську мову. Це насамперед загальні умови непоправного соціального функціонування української національної мови під тиском переважання в більшості комунікативних сфер російської мови та відносно повільний процес утвердження української літературної мови [5,с. 45].

Основні причини виникнення помилок - неправильно вибрані наголоси, наприклад: займенники той, цей у родовому відмінку однини мають наголос на закінченні - того, цього. А коли їх уживають із прийменниками, то наголошують на першому складі: до (після) того (цього). Деякі диктори радіо й телебачення завжди ставлять наголос в кінці слова: того (цього) і до того (цього). Вживання слів з не тими дієсловами, встановлення неправильних граматичних звуків між словами, помилки у складних реченнях. Саме ці помилки є на сьогоднішній день найбільш очевидними та серйозно порушують існування мовних норм. Стилістичні дефекти виникають із-за слабкого володіння ресурсами мови та із-за недостатньо розвинених навиків локанічно і повно виражати свої думки. У матеріалах преси стилістичні помилки з'являються через механічного перенесення матеріалу в журналістський текст з іншої сфери спілкування, невміння пристосовуватися до публіцистичного стилю. Також низький рівень спілкування і культури та використання жаргонів.

Безумовно, будь-якій людині властиво помилятися, адже, як кажуть, не помиляється той, хто нічого не робить. Однак, з іншого боку, якщо ми спостерігаємо повторення одних і тих самих порушень уже не перший рік поспіль, то це означає, що вітчизняні медіа свідомо не дотримуються літературних норм української мови, навіть не намагаючись щось змінити. За словами мовознавця, доцента кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Юрія Єлісовенка, "треба боятися не помилок, а байдужого ставлення до них". У одній зі своїх праць вищезгаданий Юрій Єлісовенко виділяє "три руйнівні тенденції" щодо порушення норм вимови - це "фекання", "шокання" і "цікання" [10, с. 112].

"Фекання" - вимова приголосної "в" як "ф", замість нескладового "у". Приміром, "нефтомний" замість "неутомний", "ліга чемпіоніф", "сьогодні йому виповнилося 70 рокіф" - усе це помилки ведучого програми "Про спорт" (1+1) Сергія Полховського. Слід зауважити, що ця людина - не новачок і дізнатися про існування нескладового "у" у неї було вдосталь часу. Ці ж огріхи можна відшукати також у мовленні інших представників "1+1": ведуча "ТСН" Людмила Добровольська ("Президент доручиф", Симоненко запропонуваф") [10, с. 115].

Щодо телеканалу "Інтер", який, як відомо, є найнебезпечнішим ворогом української мови, то тут можна потонути серед розмаїття порушень орфоепії. Оскільки журналісти однієї з найважливіших інформаційних програм будь-якого каналу, тобто новин, створюють свої сюжети спочатку для російськомовних "інтерівських" "Подробностей", а потім подають у перекладі для українськомовних "Подробиць". Як наслідок - м'які шиплячі, акцентуаційні та інші порушення [12, с. 51].

Друга не менш загрозлива тенденція порушення орфоепічних норм - "шокання". Ця тенденція пояснюється відкиданням приголосних "ч" і "щ", що мають звучати твердо. Цим зловживає ведучий "Подвійного доказу" на каналі "1+1" Анатолій Борсюк. Жодного разу не вдалося почути від нього сполучника "що". Натомість постійно ріже вуха його "те, шо означає", "шоправда" або "за шо б'ють євреїв?".

Третя тенденція - "цікання", себто зміна у вимові проривної приголосної "т" на м'яку свистячу "ц". Яскравим представником цієї тенденції є вищезгадана Людмила Добровольська ("не цільки" замість "не тільки", "бацьки" замість "батьки").

Наші "телемовники" не дотримуються правил щодо неприпустимості оглушення дзвінких приголосних. Приміром, "зарас" замість "зараз" (Ольга Герасим'юк, "Без Табу", "1+1"), "неопхідна" замість "необхідна" (Сергій Полховський), "сніх" замість "сніг" (Людмила Добровольська).

Порушення правил чергування спричинює нагромадження неприродних для певної вимови звукосполучень і зводить нанівець її милозвучність. Під час опитування, проведеного нами на фізико-математичному факультеті ТНПУ, ми з'ясували, що: 14% вважають, що ведучі телевізійних служб новин, розважальних, соціально-політичних та інших програм зі своєю "культурою мовлення" відповідають усім мовним нормам, в той же час як 76% згідні із тим, що нашим "телемовникам" варто більше уваги приділяти своєму мовленню.

Слово треба ставити в таку позицію, яка дає змогу уникнути неблагозвучних збігів приголосних. Словом, журналісти ніяк не усвідомлять, що без рідного слова вони є ніхто. А відтак і споживач подібної медіа - продукції теж - ніхто.

Взявши до уваги Інтернет-джерела Львівської газети, отримали відповідь на питання: "Як на вас впливає телебачення?" (Додаток 1).

1) Андрій Павлишин - редактор журналу "Ї": "Телевізор - це злодій часу, але й водночас можливість зняти стрес. Я дивлюся тільки бойовики - "стрілявки" і програми про життя тварин. Політичні програми - хіба, коли вони дуже якісно зроблені. Також для мене не існує жодних новин або розмовних передач" [26].

2) Любов Проскура - сімейний психолог: "Оточення не може не впливати. Людина - це соціальна істота, тому вона пов'язана із соціумом. І байдуже, який він: живий чи не живий (телевізор). На неї впливають події, а телебачення - це теж події. Я особисто не можу спокійно дивитися телевізор, бо будь яка програма чи фільм містить насильство. Воно руйнує не тільки особистість, а й усе навколо. Квартири на перших поверхах заґратовані. Ми боїмося цього насильства. Колись було насильство з боку держави, а тепер - між самими людьми" [26].

3) Сергій Рахманні - журналіст, редактор відділу політики газети "Дзеркало тижня" відповів: "Він впливає на будь - яку людини, але я не можу сказати, що він сильно впливає на мою свідомість і зміст життя. Я специфічний телеглядач, бо дивлюсь тільки новини, особисто СТБ і "Нового каналу". Зовсім не подобається "Інтер" та ІСТV. А теоретично можу послатися на власний досвід. У мене є донька, їй 5 років. Вона розумна дівчинка, але інколи починає говорити салоганами рекламних роликів. Мене це дратує, але я розумію, що вона просто застосовує ту наволоч і гидоту, яка є на екрані. Звичайно, якщо дитина сидить кілька годин перед телевізором, що там робиться у її голівці".

Тож розглянувши відповіді представників соціально важливих сфер життя про значення телевізора і інформацію, яку він нам надає, перейдемо до тих людей, які подають нам цю інформацію.

Більшість українських репортерів, які працюють на українському телебаченні, ведуть репортажі з місця подій російською мовою. Напевно, тому, що для більшості українських журналістів із відомих усім нам причин зручніше спілкуватися із глядачами російською. Це яскраво видно у випуску новин на ТК Інтер, який є одним із головних ТК на нашому телебаченні. А якщо вони і звертаються до нас українською, то, як правило, лише тому, що Національна Рада з питань телебачення і радіомовлення або інший уповноважений орган змушує їх до цього, мовляв, інакше позбудетесь ліцензії. Як кажуть у народі, "насильно коханим не будеш", звичайно є й таке: "любов зла, полюбиш і козла". А відтак і повноцінної державної мови ми не чуємо, а бачимо лише картинку, коли телевізійники вживають українські слова замість російських, вважаючи, що цього достатньо. Тим часом матеріали сучасних ЗМІ засмічені надмірною кількістю невмотивованих чужих слів, ненормативними наголосами, перекрученими з погляду української фонетики й вимови "витворами", незграбними синтаксичними побудовами [18].

Однак доволі не зручно стає бачити наслідки такого зверхнього ставлення ЗМІ до власної мови. Оскільки глядач, що споживає той чи інший телевізійний продукт, так чи інакше вважає його за орієнтир у мовному відношенні. А тому повторює мовні огріхи телевізійників, навіть не розуміючи, що вони не є нормативними.

2.3 ЗМІ як головний чинник формування особистості

З появою всесвітньої мережі Інтернет будь-який охочий може заявити про себе на весь світ, причому фактично безкоштовно, на відміну від використання традиційних ЗМІ. У людини, яка починає сприймати світ через Інтернет, виникає нова картина світу. В цій ситуації змінюється навіть традиційне уявлення про знакові системи. По-перше, величезний потік інформації перекладає її з дискретного рівня на континуальний, можлива навіть інформація без жодного змісту. По-друге, втрачається можливість версифікувати цю інформацію.

Серед різноманітних проявів ефектів масової комунікації особливе місце займають ефекти, пов'язані із зображенням насильства, в першу чергу, в програмах телебачення. Ця проблема протягом останніх десятиріч була і залишається предметом численних досліджень і дискусій. Особливу гостроту вона набрала у зв'язку з питанням про соціальну відповідальність засобів масової інформації. До теперішнього часу серед дослідників не склалося єдиної точки зору про суть і спрямованість впливу показу телевізійного насильства на прояви насильства в реальності [3, с. 41].

Комп'ютери і телекомунікаційні технології часто звужують коло особистих, "живих" контактів і роблять відносини між людьми відстороненими. Більш того, завдяки феномену "віртуальної реальності" виникає ситуація, коли людина не здатна відрізнити об'єктивну, оточуючу її реальність від того світу ефемерних цінностей та образів, що виникає завдяки вторгненню в її життя аморальної поп-культури. Телебачення формує у підлітків упевненість у тому, що сильніший завжди правий, свобода - це можливість робити все, що заманеться і т. ін. Телебачення, по-перше, створює такі телепрограми і фільми, які показують, що соціальний статус та успіх людини, її щастя та, взагалі, сенс буття, які залежать від тих матеріальних благ і предметів розкоші, якими вона володіє, по-друге, показує те, що є внутрішнім і соціальним табу людини (порнографія, насильство, смерть, страждання інших, злочинність), з метою розбудити всі низькі інстинкти в людині та привернути її увагу до телевізора. Потім у реальному житті людина вже не може обійтися без цих „цінностей”, вона шукає всі можливі шляхи, щоб отримати необхідну суму грошей на їх придбання, це викликає зростання злочинності та падіння моралі у суспільстві. Культ жорстокості, насильства, порнографії, що нині пропагується в засобах масової інформації, особливо на телебаченні та в комп'ютерних мережах, призводить до неусвідомленого бажання підлітків наслідувати його, сприяє закріпленню подібних стереотипів поведінки в їхніх власних звичках і способі життя, знижує рівень граничних обмежень і правових заборон, сприяє появі негативних норм поведінки в суспільстві, що, в свою чергу, відкриває шлях до втрати морально-ціннісних установок, до правопорушень.

Телебачення має здатність ефективніше за інші ЗМІ впливати на свідомість людини. Видовищність і систематичність прив'язує людину до екрану, веде до формування потреби включатись у віртуальну реальність телебачення, яке в масовому порядку і повсякденно впливає на смаки, диктує моду, стиль і лексику. Будучи благом, коли суспільство володіє інформацією, воно перетворюється на зло, коли виходить з-під контролю. За цих умов інформація стає об'єктом продуктивного впорядкування й регулювання, від результатів якого залежить її використання в якості глобального стратегічного ресурсу для виживання суспільства. У результаті інформаційного насильства виникає відчуття внутрішнього дискомфорту. Як наслідок - стрес, психоз, неконтрольовані вчинки. На підлітка чекає подвійний шок: спочатку від передачі, потім - від реакції на неї. У будь-якому випадку його свідомість дестабілізується, тому що він піддався інформаційному насильству. Основними формами інформаційного насильства є: інформаційний пресинг, перекручена інформація, недостатня інформація, нелегітимна інформація. Звідси найбільш загальними механізмами інформаційного насильства є: інформаційний тиск, спотворення інформації, приховування інформації, незаконне отримання інформації. Вони пов'язані й взаємодоповнюють один одного.

Особлива небезпека інформаційного насильства полягає в тому, що воно викликає постійний і глибокий емоційний стрес, який виникає через невідповідність збереженої в підсвідомості людини на генетичному рівні родової інформації та інформації поточної, котра нав'язується ззовні через свідомість. Інформаційне насильство існувало завжди, відмінність лише в тому, що в інформаційному суспільстві інформаційна складова має явний, а не латентний характер. В інформаційному суспільстві виникає ціла індустрія інформаційного насильства, з'являється відносна самостійність інформаційної складової, навіть без участі людини. Інформаційне насильство є складовою частиною будь-якого насильства, існує в живих і неживих системах, має біологічні, фізичні корені. В інформаційному суспільстві змінюється лише специфіка, способи здійснення інформаційного насильства [24, с. 102].

Оскільки в разі інформаційних впливів важко говорити про межі норми і патології, показником змін може бути втрата адекватності відображення світу у свідомості й своєму ставленні до світу. Можна говорити про деградацію особистості, якщо форми відображення дійсності спрощуються, реакції грубішають і здійснюється перехід від вищих потреб (у самоактуалізації, соціальному визнанні) до нижчих (фізіологічних, побутових). Агресія на екрані у будь-якому прояві (фізична, опосередкована чи вербальна) знижує морально-етичний рівень особистості, провокує соціальну дезадаптацію, призводить до втрати духовної рівноваги та стимулює девіантну поведінку підлітків.

Таким чином, засоби масової є найвпливовішим чинником формування особистості, її внутрішнього світу. Інформація, яка часто має негативний характер, іноді повністю заповнює внутрішній світ підлітка, і тому все актуальнішою стає потреба звернення мас-медіа до гуманістичних цінностей людського буття. Подальшого вивчення потребує визначення ролі телебачення у формуванні різних форм поведінки підростаючої особистості; аналіз впливу ЗМІ та комп'ютерних ігор на формування адиктивної поведінки підлітків.

ВИСНОВКИ

Засоби масової інформації відіграють важливу роль у нашому житті, тому у даній курсовій роботі ми зосередили свою увагу на впливі засобів масової інформації, на тому як вони діють на сучасну молодь, який культурологічний вплив здійснюють на навчальну діяльність учнів та їх психіку. Відмежували поняття "культури мовлення" від інших сфер культури, обґрунтували її значимість у житті особистості, зокрема молоді та учнів.