Виходячи з історичних реалій, місця і ролі Руси-України (за М. Грушевським) в історії Європи та світу, сучасного бачення українських пасіонаріїв та лідерів майбутнього країни доцільно спершу послідовно і наполегливо вибудовувати український сектор Вікіпедії за кількісними і якісними показниками на рівні польського та російського секторів (ближча перспектива), водночас орієнтуючись на досягнення рівня німецького та французького секторів (далека перспектива).

Висновки до ІІ розділу

Найбільш масштабним сучасним проектом є Енциклопедія сучасної України (ЕСУ) -- багатотомне енциклопедичне видання (алфавітна енциклопедія) про Україну у всіх вимірах від початку 20 століття до сьогодення. Енциклопедія подає цілісний образ новітньої України в подіях, інституціях, установах, родах діяльності, поняттях, персоналіях. Охоплює всі сфери життя в Україні, відображає сучасні погляди на історичні події та постаті. Водночас ЕСУ стане підґрунтям для створення багатотомної фундаментальної національної енциклопедії -- Української Універсальної Енциклопедії. ЕСУ - це спільний проект Національної академії наук України та Наукового товариства ім. Шевченка.

В галузі спеціалізованих енциклопедій за роки нової Української Держави успіху досягнуто: в галузі історії - це ряд сучасних енциклопедичних видань: Енциклопедія історії України, Малий словник історії України.

Енциклопедія історії України у 10 томах (на початок 2010 року вийшло 6) під ліцензією GNU Free Documentation License.

В енциклопедії представлено відомості про видатних громадських діячів, учених, діячів культури та мистецтва, освіти, основні історичні події України, охарактеризовано життя українців в інших державах, надано відомості про окремих видатних людей планети, тим чи іншим чином пов'язаних з Україною (при цьому цей зв'язок висвітлено у статтях) та про вчених, які істотно вплинули на розвиток історичної науки. ЕІУ є працею великого колективу науковців України, в якій підбито підсумок здобуткам національної історіографії. Чорно-біла. Наклад: 5000 примірників.

Енциклопедію видає Інститут історії України Національної академії наук України (Київ). До роботи над енциклопедією долучені Інститут археології Національної академії наук України (Київ) та Інститут українознавства імені І. Крип'якевича Національної академії наук України (Львів), а також багато вчених різних міст України, запрошених до роботи над енциклопедією; є автори з Польщі, Росії, Литви, Канади. Загальна кількість авторів згідно списку робочої групи складає 864 вчених, але це неповні данні, орієнтовно число їх доходить близько тисячі.

РОЗДІЛ ІІІ. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТА ВИДАВНИЧИЙ ДОСВІД

3.1 Порівняння сучасних українських енциклопедій із радянськими енциклопедіями

Після появи першого тому «Української Загальної Енциклопедії» у Львові (1930) з ініціативою великої «Української Радянської Енциклопедії» (УРЕ) виступив М. Скрипник.

Під його головуванням створено в Харкові редакційну колегію УРЕ, секретарем якої став С. Бадан. Редакція видавала «Бюлетень» (2 числа). Залучено до співпраці понад 100 фахівців. З запланованих 20 томів підготовані три. Друк першого був передбачений на початок 1933 року, але московська цензура заборонила його як націоналістичний. Того ж року Скрипник вчинив самогубство і його наступником став В. Затонський. Виготовлені матеріали були знищені, і в листопаді 1934 редакцію УРЕ розпущено.

Проект 20-томної УРЕ знов виринув на початку 1948 р., але реально почато його здійснювати невдовзі після XX з'їзду КПРС (1956), знов у відповідь на українську енциклопедію поза УРСР -- Енциклопедію Українознавства, що її почало видавати Наукове товариство ім. Т. Шевченка.

18 грудня 1957 р. доручено працю над УРЕ АН УРСР. На чолі створеної тоді головної редакції УРЕ (понад 40 осіб) став М. Бажан. Заплановано 15--16 тт. на 1958--1962. У 1959--1965 видано в Києві 17 тт. (17 т. цілковито присвячений УРСР, у 1967 і 1969 видано його російську і англійську версії). У 1968 додатково видано «Алфавітний предметно-іменний покажчик». У сумі УРЕ охопила 45 000 гасел. Серед ілюстрацій -- понад 120 кольорових мап. Наклад -- 80 000. У виданні УРЕ взяло участь понад 5000 авторів.

Зміст українознавчих гасел УРЕ згідний з заявою «Передмови», що УРЕ «має показати братерську єдність українського народу з великим російським і всіма іншими народами Радянської Вітчизни» і що вона спрямована проти «насамперед українського буржуазного націоналізму» (це останнє поширюється і на постаті XVII--XVIII ст., наприклад, на І.Виговського, П.Дорошенка, І.Мазепу, П.Орлика).

В УРЕ є тенденція (хоч не послідовна) розуміти українство за територіальним принципом (хто працює в Україні, той українець), але у випадку письменності -- за мовним. Багато географічних назв зросійщені, деякі спольщені. Усі назви книг цитовані в УРЕ українською, внаслідок чого не можна дізнатися, якою мовою вони написані.

У 17 томі дуже скупо потрактовано розділ «Населення» (3 стор. з мапою), «Мова» (6 стор.), «Релігія і церква» (3 стор.), тоді як КПУ присвячено 25 сторінок. Немає зовсім розділів про етнографію та українців у світі, непропорційно мало місця приділено історії до Жовтневої революції 1917 р. (50 сторінок, а радянській добі -- 54), що загалом є характерним для історичних праць радянської доби.

У 1974 р. почало виходити друге видання УРЕ за редакцією того ж М. Бажана, випуск якого завершено 1985 року. У складі редакції теж понад 40 осіб. Видання складалося із 12 тт. і 50 000 гасел (більша кількість їх при зменшенні числа томів пояснюється збільшенням кількості шпальт на стор. з 2 до 3). Новинкою цього видання став російський переклад, який почав з'являтися від 1978 року. Загальний наклад УРЕ 2 більший, ніж УРЕ 1, -- 100 000, але наклад українського видання менший (50 000, інших 50 000 припадає на російське видання). У «Передмові» зазначено, що це видання УРЕ показує «характерні риси радянського народу -- нової історичної спільноти людей» [32, 89].

Інші видання Головної редакції УРЕ:

Український Радянський Енциклопедичний Словник. У 3-х т. / За ред. М. Бажана. -- 1966--1968.

Радянська енциклопедія історії України. У 4-х т. / Відпов. ред. А. Скаба. -- 1969--1972.

Енциклопедія народного господарства УРСР. У 4-х т. / Відпов. ред. С. Ямпольський. -- 1969--1972.

Українська сільськогосподарська енциклопедія. У 3-х т. / Відпов. ред. Р. Пересипкін. -- 1970--1972.

Енциклопедія кібернетики. У 2-х т. / Відпов. ред. В. Глушков. -- 1973. (Рос. вид. -- 1974).

Політичний словник / Ред. Г. Шевель і В. Мазур. -- 1971.

Економічний словник / Ред. П. Багрій і С. Дорогунцов. -- 1973.

Філософський словник / Ред. В. Шинкарук. -- 1973.

Словник художників України / Відпов. ред. М. Бажан. -- 1973.

Юридичний словник / Ред. Б. Бабій та ін. -- 1974.

Біологічний словник / Ред І. Підоплічко та ін. -- 1974.

Шевченківський словник. У 2-х т. / Відпов. ред. Є. Кирилюк. -- 1976--1977.

Словарь по кибернетике / Ред. В. Глушков. -- 1979.(рос.)

Історія українського мистецтва. У 6-х т. / Гол. ред. М. Бажан. -- 1966--1973.

Історія АН УРСР. У 2-х т. / Гол. ред. Б. Патон. -- 1967.

История Академии Наук Украинской ССР / Гол. ред. Б. Патон. -- 1979.(рос.)

Історія міст і сіл УРСР. У 26-х т. / Гол. ред. П. Тронько. -- 1967--1974.

Словник іншомовних слів / Ред. С. Мельничук -- 1974.

Російсько-український словник соціально-економічної термінології С. Воробйової і Т. Молодіда. -- Наукова думка, 1966; 1976.

У пам'яті народній: історико-архітектурний довідник. -- Редакція УРЕ, спільно з Українським Товариством охорони пам'яток історії та культури, 1975.

Після усунення з України П. Шелеста (1972) помітна тенденція Головної Редакції перейти частково на російську мову видань. Це відповідало прийнятій у 1970-80-х рр. методології зросійщення видань через двомовність, коли гостро актуальні чи важливі оригінальні українські видання перекладали паралельно російською мовою, з поступовим зменшенням чи навіть ліквідацією україномовних варіантів.

Статті в Українській Радянській Енциклопедії (УРЕ) розміщено за алфавітом.

Назви статей подані переважно у формі, що якнайстисліше визначає тему, предмет даної статті, й складаються, як правило, з одного, двох, рідше кількох слів. Однослівні назви статей наведено у формі іменника в однині. Наприклад, "Автомобіль" (а не "Автомобілі"), "Антологія", "Атомохід", "Баранець", "Біотрон". У множині назви статей дано в тому разі, коли це відповідає прийнятій науковій термінології. Наприклад, у зоології - "Антилопи", "Метелики", в хімії - "Барвники", в астрономії - "Астероїди", в ботаніці - "Злакові", "Боби", в географії - "Вулкани" тощо.

Якщо назва статті складається з кількох слів, то на перше місце ставиться, як правило, те слово, яке несе на собі логічний наголос і виражає специфічний зміст статті. Наприклад, "Автоматичне зварювання" (а не "Зварювання автоматичне"),"Українська мова", "Вітамінна промисловість", "Робітничий клас", "Соціалістичне змагання".

При формулюванні назв статей, що складаються з кількох слів, враховувалося не тільки те, яке з них є головним за своїм логічним значенням, а й узято до уваги, на яке слово читач найімовірніше шукатиме даний термін. Наприклад, бажаючи дістати відомості про державні герби або державні бюджети, читач, мабуть, передусім звертатиметься до слова "Герб" або "Бюджет". Тому заголовки ряду статей дано так: "Герб державний" (а не "Державний герб"), "Бюджет державний".

Щоб уникнути вміщення багатьох статей, що починаються тим самим словом (наприклад, словом "гіпотеза", "закон", "принцип", "договір", "угода", "прилад"), у назвах їх допускається інверсія - зміна звичайного порядку слів (наприклад, "Вартості закон", а не "Закон вартості", "Відносності принципи", а не "Принципи відносності").

Назви статей про підприємства, культурні заклади, вузи та інші організації, як правило, подано за географічною ознакою. Наприклад, "АМВРОСІЇВСЬКИЙ ЦЕМЕНТНИЙ КОМБІНАТ", "ВІННИЦЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ імені М.І. Пирогова", "КИЇВСЬКИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ УРСР імені Т.Г. Шевченка". На відміну від цього науково-дослідні, проектно-конструкторські та інші такого типу установи в переважній більшості подано за їхнім профілем. Наприклад, "ФІЛОСОФІЇ ІНСТИТУТ АН УРСР". В окремих випадках назви установ наведено за абревіатурою, якщо вона частіше вживана, ніж повна назва установи. Наприклад, статтю про Державний інститут проектування міст дано за скороченою назвою "Діпроміст". Знак наголосу ставиться в словах, які входять до назви статті, над наголошеними голосними (крім односкладових слів). У складних словах ставиться тільки головний наголос (наприклад, агропромисловий). Якщо слово вживається з двома наголосами, то зазначаються обидва (наприклад, індустрія).

Етимологічні довідки даються до слів, що входять до назви статті і є безсумнівними запозиченнями з іноземних мов. До іншомовних назв тварин і рослин, хімічних сполук і ліків етимологічні довідки здебільшого не даються.

Дати народження і смерті, а також місце народження і смерті в біографічних статтях наводяться після прізвища та імені в дужках. Наприклад: Гюго (Нugо) Віктор-Марі (26.11 1802. Безансон - 22.V 1885, Париж). У статтях про вітчизняних діячів, які жили в період, коли літочислення велося за старим стилем, дати народження і смерті позначаються за старим і, в дужках, за новим стилем. Наприклад: Лисенко Микола Віталійович [10 (22).ПІ 1842, с. Гриньки, тепер Глобинського р-ну Полтавської обл.- 24.X (6.XI) 1912, Київ]. Відсутність у статті про вітчизняних діячів дат за двома стилями зумовлена тим, що з джерел не можна точно встановити, за яким саме (старим чи новим) стилем наведено дати їхнього життя. У всіх датах числа, що означають рік, без слова "рік" або літери "р".

Систему посилань запроваджено для забезпечення внутрішнього взаємозв'язку серед тематично близьких циклів статей, усунення повторень того самого матеріалу в різних статтях, полегшення пошуку необхідних відомостей і допомоги читачам якнайповніше ознайомитися з матеріалами УРЕ в питаннях, які у них виникли або зацікавили їх. Назви статей, на які робляться посилання, набираються курсивом. При посиланнях на статті, назви яких є й загальновживаними абревіатурами, або на терміни, що мають у своєму складі поширені на письмі абревіатурні форми, допускається скорочене написання посилань. Наприклад, "Див. Українська PCP, розділ "Населення", а не "Див. Українська Радянська Соціалістична Республіка", розділ "Населення". Посилання на статті про всесвітньовідомих політичних діячів, вчених, письменників, митців, як правило, не подаються, оскільки статті про них обов'язково будуть вміщені в УРЕ.

Умовні позначення й скорочення застосовуються для заощадження місця. Поряд з загальноприйнятими вживаються скорочення й умовні позначення, встановлені для цього видання. Основні умовні позначення для карт винесено на окремий аркуш-вкладку. Коли слова, що становлять назву статті, повторюються в її тексті, вони позначаються початковими літерами, наприклад у статті "Космонавтика"-К.. у статті "Авіаційна промисловість" - А. п. Бібліографія наводиться в багатьох статтях як у середині тексту, так і в кінці статті.

Висловлювання К. Маркса і Ф. Енгельса цитуються за українським перекладом другого російського видання творів, В. І. Леніна - за українським перекладом п'ятого видання творів (Повного зібрання творів). Ілюстративні та картографічні матеріали подаються в колонках тексту, на берегах або на окремих аркушах. Окремі ілюстрації, як правило, вміщено на тій же сторінці чи розвороті, де й стаття. Якщо ілюстрацію або карту дано на іншому розвороті, то в кінці статті зроблено посилання на сторінку, де вона міститься. Підписи під ілюстраціями, які вміщено в своїх статтях, подаються світлим шрифтом. У підписи під ілюстраціями, що розміщені на берегах або не поряд з самою статтею, входить назва статті, яка набирається напівжирним шрифтом. Довідкові матеріали (статистичні, хронологічні таблиці тощо) частково наводяться на берегах тих сторінок, де вміщено статтю, якої вони стосуються.

3.2 Порівняння українських енциклопедій із енциклопедіями інших країн

Виникнення власне енциклопедії відноситься до нового часу, хоча роботи, що мали енциклопедичний характер, відомі з глибокої старовини -- у Давньому Єгипті, в Древній Греції і Древньому Римі, а в середні віки -- в Європі, в країнах арабської писемності, Китаї. На античному світі термін «енциклопедія» означав сукупність елементарних загальноосвітніх знань і не застосовувався до якого-небудь типа літературних творів. У 1620 слово «енциклопедія» було вперше включено в заголовок енциклопедичної праці (Alsted J. Н., «Cursus philosophiae encyclopaedia», Herborn).

В 1751-80 у Франції під редакцією Д. Дідро і Ж. Л.Д. Аламбера була опублікована «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел», що стала прапором французької Освіти і що поклала почало широкому і повсюдному розвитку енциклопедичних видань [27, 167].

На Русі словники «незрозумілих слів» з'явилися в 13 ст, з 16 ст словники перейшли на алфавітне розташування і отримали назву «азбуковников». В 1627 українську лексикографію П. Беринда випустив перший словник «Лексикон славеноросський...». У 18 ст з'явилися так звані реальні (географічні, історичні і т. п.) словники; у 30-х рр. В.Н. Татіщев склав «Лексикон Російської історичної географічною, політичною і цивільною» (опублікований в 1793). У 1823-25 видавець С.А. Селівановський зробив випуск «Енциклопедичного словника», розрахованого на 40-45 тт. У нім брали участь Ст Д. Кюхельбекер, В.І. Штейнгель і ін. Після придушення повстання декабристів три віддруковані томи словника були знищені. У 1835 книговидавець А.Л. Плюшар приступив до ізданію«Енциклопедічеського лексикону» (випуск його припинився в 1841 на 17-м-коді т.). Серед інших росіян Е. 19 ст заслуговує на увагу «Настільний словник для довідок по всіх галузях знань» (т. 1--3, 1863-64), під редакцією петрашевца Ф.Г. Толля (у 1866-77 виданий «Необхідний додатковий додаток» до словника, а в 1875-77 -- «Доповнення до Настільного словника Ф. Толля»).

До початку 20 ст. з'являються Енциклопедії, при підготовці яких був врахований досвід створення російських і зарубіжних енциклопедичних видань в 19 в.; в них виявляються високий рівень справочності, прагнення до всестороннього освітлення даної теми, увага до бібліографічних відомостей і ін. У 1890-1907 в Петербурзі у виданні Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона вийшов «Енциклопедичний словник» (в 82 напівтомах з 4 додатковими напівтомами).

Більшість статей по всіх галузях знань складені видними представниками російської науки. Як довідкове видання словник стояв на високому рівні. Видатною російською універсальною Енциклопедією є «Енциклопедичний словник» братів А. і І. Гранат. Популярністю користувалися і небагатотомні універсальні енциклопедичні словники кінця 19- початку 20 століття. Серед них -- «Енциклопедичний словник» («Науково-енциклопедичний словник») М.М. Філіппова (т. 1--3, 1898--1901), в якому вперше в російських енциклопедіях була поміщена стаття про В.І. Леніна (опублікована в 1900 під назвою Ільін Володимир), однотомний «Енциклопедичний словник» Ф.Ф. Павленкова (1899, 5 видавництво, 1913, див. Павленкова енциклопедичний словник) , «Малий енциклопедичний словник» Брокгауза і Ефрона (т. 1-3, 1899-1902, 2 видавництва, т. 1-2, 1907-09) і ін. Окрім універсальних Енциклопедій вийшло декілька галузевих (технічна, сільськогосподарська, військова і ін.).

В період Революції 1905-07 і роки, що послідували за ним, активізувалася діяльність по випуску довідкових видань, в підготовці яких брали участь В.І. Ленін і багато інших більшовиків. Так, в 1906 видавництвом «Вперед» був випущений «Короткий народний словник»; видавництвами «Зерно» -- «Календар для всіх на 1908 рік» (1907), «Прибій» -- «Супутник робітника на 1914 рік» (1913) і ін.

Після перемоги Жовтневої революції 1917 року розвернулася робота з підготовки енциклопедичних видань на основі марксистсько-ленінської ідеології. У перших же роки Радянської влади В.І. Ленін постало питання про необхідність створення радянських словарно-енциклопедичних видань, короткого тямущого і в той же час енциклопедичного словника. До середини 20-х рр. йшов процес становлення енциклопедичної справи в країні. Здійснений випуск галузевих Е.: «Селянської сільськогосподарської енциклопедії» (т. 1-7, 1925-28), «Торгівельної енциклопедії» (т. 1-5, 1924-25), «Педагогічної енциклопедії» (т. 1-3, 1927-29) і ін.

Новий етап розвитку енциклопедичної справи був ознаменований початком видання Великій радянській енциклопедії (БСЕ) відповідно до постанови ЦВК (Центральний виконавський комітет) СРСР від 13 лютого 1925. У 1926-47 здійснено перше видання БСЕ в 66 томах, в 1950--58 -- друге видання в 51 томі, в 1969-78 -- третє видання в 30 тт [28, 95].

З 1957 року виходить «Щорічник БСЕ». Підготовлені і випущені 3 видання Малій радянській енциклопедії (т. 1--10, 1928--31; 2 видавництва, т. 1--11, 1933--47; 3 видавництва, т. 1--10, 1958--60), 2 видання «Енциклопедичного словника» (т. 1--3, 1953--55; т. 1--2, 1963--64), здійснений випуск ряду галузевих енциклопедій, енциклопедичних словників і довідників (по країнах, регіонах і т. д.). Серед найбільших галузевих Е. 30-х гг.-- «Технічна енциклопедія» (т. 1--26, 1927--36), Велика медична енциклопедія (т. 1--35, 1928--36), «Літературна енциклопедія» (т. 1--10, 1929--39, видання не завершене) і ін. З середини 40-х рр. різними радянськими видавництвами почався випуск енциклопедичних видань по машинобудуванню, гірській справі, військовій медицині, виданий ряд словників (політичний, філософський, дипломатичний, політехнічний економічний, педагогічний, юридичний і ін.).

Провідне радянське видавництво в області енциклопедичної літератури -- «Радянська енциклопедія». В кінці 50-х -- початку 60-х рр. воно приступило до одночасного випуску більше 20 галузевих Енциклопедій, що відобразило процес диференціації наук і підняло на новий рівень енциклопедичну справу в СРСР.

До середини 70-х рр. завершено видання наступних галузевих Енциклопедій «Філософській енциклопедії» (т. 1--5, 1960--70), «Радянській історичній енциклопедії» (т. 1-- 16, 1961--76), економічній енциклопедії «Промисловість і будівництво» (т. 1--3, 1962--65), «Педагогічної енциклопедії» (т. 1--4, 1964--68), «Фізичного енциклопедичного словника» (т. 1--5, 1960--66), «Короткої хімічної енциклопедії» (т. 1--5, 1961--67), «Короткої географічної енциклопедії» (т. 1--5, 1960--66), «Сільськогосподарської енциклопедії» (т. 1--6, 1969--75), «Ветеринарної енциклопедії» (т. 1--6, 1968--76), «Великій медичній енциклопедії» (2 видавництва, т. 1--36, 1956--64; 3 видавництва, т. 1--30, виходить з 1974), «Малій медичній енциклопедії» (т. 1--12, 1965--70), «Театральній енциклопедії», (т. 1--5, 1961--67), енциклопедії «Велика Жовтнева соціалістична революція» (1977). Завершуються видання «Короткої літературної енциклопедії» (т. 1--9, 1962--78), енциклопедії «Мистецтво країн і народів світу» в 5 тт. (т. 1--4, 1962--78), «Музичній енциклопедії» в 5 тт. (т. 1--4, 1973--78) і ін. Воєніздатом випускається «Радянська військова енциклопедія» (до 1978 -- 5 тт.) [19, 159].

З кінця 50-х рр. почалася робота з підготовки і видання Енциклопедій у союзних республіках на національних мовах, яких можна розділити на два основні види: універсальні і регіональні, присвячені своїй республіці (перші досліди створення Е. по регіонах відносяться до 30-м-коду рр.). Першою радянською республіканською Е. з'явилася «Українська радянська енциклопедія» (т. 1--17, 1959--65); окрім універсальної Е. на Україні видані: «Український радянський енциклопедичний словник» (т. 1--3, 1966-- 1968), «Радянська енциклопедія історії України» (т. 1--4, 1969--72), енциклопедія «Історія міст і сіл України» (т. 1--26, 1967--73, Державна премія СРСР, 1976), енциклопедія «Історія українського мистецтва» (т. 1--7, 1966--68), «Сільськогосподарська українська енциклопедія» (т. 1--3, 1970--72), «Кібернетика» (1973). Завершені видання «Білоруській радянській енциклопедії» (т. 1--12, 1969--75), «Малій енциклопедії Латвійської РСР» (регіональна, т. 1--3, 1967--72), «Малої Литовської радянської енциклопедії» (регіональна, т. 1--2, 1966--75), «Естонської радянської енциклопедії» (т. 1--8, 1968--76). За станом на 1 сент.(вересень) 1978 в союзних республіках ведеться підготовка і випуск наступних енциклопедій: «Азербайджанська радянська енциклопедія» в 10 тт. (вийшло 2 тт.), «Вірменську радянську енциклопедію» в 10 тт. (3 тт.), «Грузинська радянська енциклопедія» в 10 тт. (2 тт.), «Казахську радянську енциклопедію» в 12 тт. (12 тт.), «Киргизька радянська енциклопедія» в 6 тт. (2 тт.), «Молдавську радянську енциклопедію» в 8 тт. (7 тт.), «Таджицька радянська енциклопедія» в 6 тт. (1 т.), «Туркменську радянську енциклопедію» в 10 тт. (1 т.), «Узбецька радянська енциклопедія» в 14 тт. (10 тт.), «Литовську радянську енциклопедію» (універсальна) в 12 тт. (3 тт.).

Важливою подією в радянській енциклопедичній справі стало видання «Дитячої енциклопедії» (т. 1--10, 1958--62; 2 видавництва, т. 1--12, 1964--69; 3 видавництва, т. 1--12, 1971--78).

Велика увага приділяється створенню універсальних Е. у інших соціалістичних країнах. Болгарська академія наук видала «Коротку болгарську енциклопедію» («Коротка б'лгарська енциклопедія», т. 1--5, Софія, 1963--1969); Угорська академія наук -- «Нову угорську енциклопедію» («ъj magyar lexikon», т. 1--7, Bdpst, 1959--1972). У ГДР (Німецька Демократична Республіка) Бібліографічний інститут другим виданням публікує «Новий словник Мейєра» (див. Мейєра енциклопедичні словники). Державне наукове видавництво в Польщі опублікувало «Велику загальну енциклопедію» («Wielka encykklopedia powszechna», t. 1--13, Warsz., 1962--70) і готує її друге видання. Академія Румунської Соціалістичної Республіки випустила «Румунський енциклопедичний словник» («Dictionar enciclopedic romоn», t. 1--4, Buc., 1962--66), а засноване в 1968 Румунське наукове енциклопедичне видавництво веде підготовку «Енциклопедії Румунії» («Enciclopedia Romвniei») в 5 тт. і «Великої румунської енциклопедії» («Marea enciclopedia romвna») в 10 тт. У виданні Енциклопедичного інституту Чехословацької академії наук вийшов «Настільний науковий словник» («Pшiruиnн slovnik nauиnэ», т. 1--4, Praha, 1962--67), планується випуск 6-млосної Е. у Словаччині. Югославський Лексикографічний інститут видав «Енциклопедію Лексикографічного інституту» («Enciklopedija Eeksikografskog zavoda», t. 1--7, Zagreb, 1955--64) і «Енциклопедію Югославії» («Enciklopedija Jugoslavijc», т. 1--8, Zagreb, 1955--71).

В капіталістичних країнах старою з тих, що виходять по теперішній час великих універсальних Енциклопедій є «Британська енциклопедія». В 1975 вийшло її 15-е, принципово нове по своїй структурі видання в 30 тт.; воно ділиться на три частини: «Мікропедія», «Макропедія» і «Пропедія». «Мікропедія» («Micropaedia», т. 1--10) містить короткі статті для швидкої довідки з відсиланнями до «Макропедії» («Macropaedia», т. 1--19), що складається з вибраних розгорнутих статей (з числа представлених в «Мікропедії») для поглибленого вивчення питання; вони супроводяться списками літератури. Однотомна «Пропедія» («Propaedia») має орієнтуючий характер, показуючи загальний круг людських знань і розкриваючи кожен з його розділів в систематичному порядку і від загального до приватного; завдяки множинним відсиланням до «Макропедії» «Пропедія» виступає в ролі допоміжного покажчика. Серед інших найбільш відомих сучасних Енциклопедій Заходу -- іспанська «Універсальна ілюстрована європейсько-американська енциклопедія», «Італійська енциклопедія наук, літератури і мистецтва», «Енциклопедія Брокгауза», що публікується у ФРН (Федеральна Республіка Німеччини), багаточисельні видання французькі фірми Ларусс, «Американська енциклопедія» [28, 59].

3.3 Видавничий досвід українських енциклопедій

Енциклопедія Львова

„Енциклопедія Львова” - перше в історії України енциклопедичне видання, головним героєм якого є Місто - його історія, культура, мистецтво, наука, релігійне й соціально-економічне життя.

До Енциклопедії увійшли біограми відомих осіб, які народилися, вчилися, якийсь час мешкали та працювали у Львові, померли й поховані тут. Окремі гасла присвячені очільникам міської та окружної адміністрації (бурґомістрам, президентам міста, губернаторам і намісникам Львівщини), керівникам держав (князям, королям, президентам та ін.), церковним ієрархам, видатним діячам культури та науки, які відвідували Львів й чия діяльність безпосередньо стосувалася розвитку міста. Видання вміщує інформацію про сучасних діячів культури, науки і спорту, актуальних керівників найбільших наукових і навчальних закладів міста.

Окремі енциклопедичні гасла присвячені найвідомішим пам'яткам архітектури, вулицям та площам, пам'ятникам, унікальним експонатам, які зберігаються в музейних збірках Львова. Громадські та державні інституції представлено у виданні гаслами про навчальні та наукові заклади (університети, інститути, бібліотеки), установи культури (театри, музеї, галереї), пресові видання, мистецькі й наукові об'єднання тощо.

Спеціальний тематичний блок становлять гасла, які висвітлюють реалії міського побуту матеріальної і духовної сфери, локальні вияви загальносвітових тенденцій розвитку культури, місцеві здобутки окремих галузей науки, перебіг у Львові найважливіших подій світової й української історії.

Енциклопедія Львова - багато ілюстрована. Велика частина ілюстрацій походить із збірок Львівської галереї мистецтв, Львівського історичного музею, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Центру досліджень визвольного руху, приватних колекцій. Значний відсоток використаних у виданні архівних фотографій та репродукцій публікується вперше, завдяки чому буде збагачено іконографію давнього Львова.

Авторами Енциклопедії Львова стали фахівці-львовознавці, дослідники минулого міста, спеціалісти в галузі політичної, економічної, соціальної історії та історії культури, працівники вищих навчальних закладів, архівів, бібліотек і музеїв, театрів та ін. Кожен із авторів узяв на себе відповідальність за зміст енциклопедичних статей, ідентифікуючи їх власним підписом.

Другий том “Енциклопедії Львова” презентували 13 вересня в актовому залі Франкового університету в межах книжкового Форуму видавців. Варто зауважити, виданий торік 1-й том енциклопедії уже став раритетом. “Енциклопедія Львова” (2-й том) - унікальна книга про місто Лева, його історію та культуру. Понад 1500 сторінок і 1170 світлин ознайомлюють читача з біограмами видатних львів'ян, керманичів міста, церковних ієрархів і діячів культури, які творили його історію; відкривають незнані сторінки життя славетного міста. В енциклопедії описано найвизначніші пам'ятки архітектури, вулиці та площі, унікальні експонати львівських музеїв. Окремі гасла присвячено навчальним і науковим закладам, установам культури та мистецьким об'єднанням. Висвітлено найважливіші події української та світової історії, пов'язані зі Львовом. Цікаво, що енциклопедія увійшла до 15 найкращих книг цьогорічного Форуму видавців та отримала спеціальну відзнаку президента Форуму видавців”. “Ми пишаємося, що вона народилась у Львові”, - сказав про видання директор видавництва “Літопис” Михайло Комарницький. Книга багата ілюстраціями. Значну частину світлин і репродукцій енциклопедії публікують уперше. Збирали їх цілою громадою: долучились і Львівська галерея мистецтв, й історичний музей, і Львівська наукова біб­ліотека ім. В. Стефаника, й колекціонери. Авторами енциклопедії стали понад 150 фахівців-львово­знавців, серед них - дослідники минулого нашого міста, фахівці політичної, економічної, соціальної історії та історії культури, які працюють у вищих навчальних закладах, бібліотеках, архівах, музеях, театрах. Кожен з авторів узяв на себе відповідальність за зміст енциклопедичних статей, ідентифікуючи їх власним підписом. Про їхню титанічну роботу над книгою гарно сказала на презентації редактор “Енциклопедії” Мирослава Дубко: “Жили ми не по годинах, місяцях, а по буквах: Різдво зустрічали з буквою “Д”, паску святили з “І”, й не було меж нашому щастю, коли жодного гасла не знайшлося для букви “И”.

Унікальна книга “Енциклопедія Львова” побачила світ завдяки ініціативі й організаторському таланту видавництва “Літопис”. Уперше в історії України з'явилося енциклопедичне видання, присвячене історії окремого міста.

Властиво, місто Лева має давні енциклопедичні традиції: в середині ХVIII століття тут вийшла перша польська загальна енциклопедія “Нові Афіни” священика Бенедикта Хмельовського, яку перевидавали кільканадцять разів аж до початку ХХ ст. У 1841-1848 роках саме у Львові мешкав славетний австрійський лексикограф і бібліограф Костянтин фон Вурцбах, і саме тут він розпочав працювати над 60-томним “Біографічним лексиконом Австрійської імперії” (куди увійшло майже 25000 біограм). Зрештою, перша енциклопедія українською мовою - “Українська загальна енциклопедія” - за редакцією Івана Раковського (1930-1935 рр.) з'явилася Львові. Однак енциклопедичного видання, присвяченого місту, ми не мали. Зрештою, як і не мало такого жодне інше місто України, хоча чи тут чи там розмови на цю тему виникали.

“Навряд нас можна назвати авторами ідеї, - розповідав “Газеті” керівник проекту та водночас директор “Літопису” Михайло Комарницький, - оскільки вона давно витала в повітрі. Обмірковували її в середині 1980-х років, потім - на початку 1990-х. Наприкінці 1990-х навіть обговорювали концепцію майбутнього видання. І тільки тепер ми зважилися взятися за цю працю. А вона насправді надзвичайно важка. Наприкінці 2005 року сформували робочу групу (основу якої склали викладачі історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на чолі з деканом Романом Шустом та Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України на чолі з академіком Ярославом Ісаєвичем), яка розробила принципи формування енциклопедії, визначила перелік гасел, вимоги до них. За попередніми підрахунками, енциклопедія мала б охоплювати 4200 гасел із різних ділянок знань і понад 4000 ілюстрацій (архівних і сучасних світлин, репродукцій картин, карт, схем тощо). Цими днями ми закінчили роботу над першим томом, тому можемо підбити підсумки”.

А ці підсумки такі: до першого тому “Енциклопедії Львова” (літери від “А” до “Ґ”), який має обсяг 656 повноколірних сторінок, увійшло майже 1000 гасел. У книжці представлено інформацію, що стосується не лише біограм осіб, які мали дотичність до Львова, а й історії будівель, вулиць, стилів, подій, культурологічних та історичних явищ тощо. Важливо, що “Літопис” в особі організаторів розширив історичні рамки цієї книги. Зокрема, читачам буде цікаво дізнатися, як відбувалася не тільки Галицька крайова виставка 1894 року, а й львівський фестиваль “Вивих” на початку 1990-х. Завдяки цій енциклопедії можна мандрувати Львовом і пізнавати його цікаві вулички, пам'ятки архітектури, ознайомитися з культурними здобутками, скажімо, вірмен, греків, які віддавна замешкали на цих теренах.

До укладання енциклопедії було залучено фахівців із найрізноманітніших сфер, зокрема авторами гасел до першого тому стали 150 осіб. Наукове редагування текстів провели Андрій Козицький та Ігор Підкова. У кінцевому варіанті книжки врахували зауваження кваліфікованих незалежних експертів, котрі провадили верифікацію текстового й ілюстративного матеріалу. Спеціально для майбутньої енциклопедії створено групу фотографів, які забезпечили видання якісними ілюстраціями. Проект утілили в життя завдяки доброчинству Львівського автобусного заводу та ВАТ “Кредобанк” [28, 167].

“Особисто для мене найважливішим у праці над енциклопедією стало те, що чимало людей справу такого видання сприйняли як власну, - ділився враженнями Михайло Комарницький. - За цей час десятки людей пройшли через наше видавництво, і кожен пропонував до цієї енциклопедії матеріали, які були не лише цікаві, а часто й новаторські. Скажімо, родичка Мирона Кордуби принесла нам дипломатичний паспорт Української Народної Республіки. Сказала, що її родина берегла його від лихоліть десятки років і тепер хотіла б, щоб замість портрета ми помістили фото цього паспорта, в якому чудовий тризуб. Працівник Галицького авіаційного товариства Ярослав Янчак, який усе життя досліджував історію авіації у Львові, приніс унікальні фотографії літаків. Іван Яремко запропонував редколегії скористатися з його великої колекції світлин і шаржів, починаючи від 20-х років ХХ століття аж до сьогодні. І таких прикладів безліч.

У процесі творення першої енциклопедії міста народжувалася нова культура корпоративної солідарності львівських інтелектуалів, які подали чудовий приклад усій Україні, - сподіваємося, що львівська ініціатива заохотить інші міста писати свої книги буття і закладати основи сучасної культури пам'яті. Енциклопедії в Україні з'являлися й надалі з'являються не так уже часто. Енциклопедій міст у нас іще не було взагалі. Ми пишаємося, що перша енциклопедія міста народилася у Львові, й наше видавництво мало причетність до цього”.

На цьогорічному ярмарку видавництво “Літопис”, окрім інших своїх нових видань, представляє книгу, котра без сумніву має особливе значення. „Ми вперше в історії незалежної України презентуємо перший том Енциклопедії Львова”, - зазначив у коментарі РадіоМан директор видавництва Михайло Комарницький. Енциклопедія містить тисячу гасел і стільки ж кольорових світлин: „Робота над першим томом енциклопедії тривала два роки, були залучені понад 150 авторів - переважно це науковці львівських установ. Перелік є довгий”. Гасла розташовані в алфавітному порядку і там можна знайти не тільки персоналії, які творили історію нашого міста, наголошує пан Комарницький: „Там ви знайдете історію вулиць, історію вілл, історію різних культурних установ, орденів”.

Енциклопедія охоплює період від першої згадки про місто Лева - 1256, і аж по сьогодні. Вагомість видання - не лише у її історичному значенні. Воно має 656 сторінок, а вага фоліанту, за словами Михайла Комарницького, понад 2 кілограми. Особливо вразило видавців те, що навіть пересічні львів'яни активно долучались до створення цієї енциклопедії. Михайло Комарницький: - Наприклад, один із колекціонерів приніс нам світлини, присвячені спортивному життю Львова впродовж останніх ста років. Більшість світлин публікується вперше. Презентація першого тому “Енциклопедії Львова” відбудеться у суботу, о 12-ій годині, в Італійському подвір'ї. Перший наклад „Енциклопедії Львова” - дві тисячі примірників. А відразу після Форуму видавництво „Літопис” завершуватиме роботу над другим і третім томами. Вони з'являться вже на полицях наших книгарень менше ніж через рік.

Львівська погода розчулилася з'явою у видавництві «Літопис» першого тому «Ециклопедії Львова й внесла свій експромт у його репрезентацію: урочистість із Італійського патіо перенесли до Королівської зали, де місця всім запрошеним не вистачило, -- про це сьогодні 15 вересня повідомив кореспондент ЗІКу.

Розділити радість із авторським колективом видання, над яким працювало 151 особа, прийшли Генеральний консул Республіки Польща у Львові Вєслав Осуховський, міський голова Львова Андрій Садовий, ректор Львівського національного університету ім. І.Франка Іван Вакарчук, академік Ярослава Ісаєвич, на численна когорта істориків і видавців, які спеціалізуються на випуску історичної літератури. Під музику камерного ансамблю оркестру «Академія» під керівництвом Артура Микитки та слайд-шоу із ілюстрацій «Енциклопедії Львова» ведуча доцент Ірина Старовойт запросила до слова згаданих осіб, а також художника книжки Андрія Кіся, літературного редактора Мирославу Олійник, голову редколегії Романа Шуста, директора бібліотеки ЛНУ Василя Кмитя, меценатів Степана Кубіва та Саїда Фарбазова, персонажа «Енциклопедії» художника Євгена Безніска та двох авторів - Андрія Козицького та Ігоря Підкову, які трудилися над книжкою 581 день.

Промовці означили започатковане видавництвом «Літопис» багатотомне й повноколірно ілюстроване видання - як крок назустріч славі міста, яке за свою історію робило спроби власної енциклопедії і не полишатиме їх робити й надалі, однак вони не конкуруватимуть, тільки доповнюватимуть одна одну. Від 18 століття Львів прагнув своєї енциклопедії, ця стала його атестатом зрілості, не відкинувши таких джерел, як легенди, перекази й навіть плітки, не кажучи вже про літописи та архівні акти. «Правда нічого не перемагає, вона просто лишається до часу, коли буде сприйнятою. Це спокійне, не афектоване слово про Львів, сказане наново» -- охрестив своє дітище Андрій Козицький, а Ігор Підкова сказав: «Якби наші попередники могли вертатися, то Грушевський повернувся б до Львова у той час, коли Львів після Петербургу та Варшави був найбільшим центром книговидання. Тут Грушевський започаткував неалфавітну енциклопедію «Український народ в минулому й теперішньому». Зараз Львів сформував цілу школу історіографів. Місто занадто довго очікувало своєї енциклопедії, щоб вона вийшла пересічною. Це яскраве напружене полотно історії різних часів, коли Львів був і столичним і периферійним, і самоврядним містом. Це не кінець, і не початок. Це кінець початку». Продовжуючи цю тему, Мирослава Олійник запевнила, що в останньому тому на літеру «Ф» читачі неодмінну знайдуть згадку про те, що на форумі видавців у Львові було репрезентовано перший том «Енциклопедії».

Останній протокольний момент репрезентації «Енциклопедії Львова» полягав у тому, що її перший том зробили історичним експонатом і передали на збереження директору Львівського історичного музею Богдану Чайковському.

Україномовна «Енциклопедія кібернетики»

У передмові до першого тому «Енциклопедії кібернетики» (ЕК), 1973 р., сказано, що це видання здійснено відповідно до постанови ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР. «Створення ЕК є результатом творчої співпраці Головної редакції Української Радянської Енциклопедії та ордена Леніна Інституту кібернетики Академії наук Української РСР».

Тому, перш ніж вести мову про те, як конкретно вели підготовку «Енциклопедії кібернетики» ці дві поважні академічні установи (Головна редакція УРЕ та Інститут кібернетики), як вони поділили роботу над виданням, і чому воно спочатку побачило світ українською мовою, а лише через рік - російською, треба сказати кілька слів про ці установи.

Видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ) заснували у листопаді 1927 р., серед його фундаторів були Всеукраїнська Академія наук та Наркомат освіти республіки. Першим головним редактором видавництва став відомий державний діяч, академік ВУАН М.О. Скрипник (до 1930 р.). Видавництво почало готувати видання Української Енциклопедії, однак за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» та «шкідництві» діяльність УРЕ припинили, а Скрипник у 1933 р. покінчив життя самогубством [31, 176].

У 1944-48 рр. спробували вдруге відновити енциклопедичну інституцію в Україні, проте енциклопедичне видавництво - головна редакція Української Радянської Енциклопедії у складі АН УРСР - постало лише в 1957р. Головним редактором став відомий поет, академік АН УРСР М. П. Бажан (до 1983 р.). За цей час у видавництві побачила світ низка енциклопедичних видань: два видання «Української Радянської Енциклопедії» (1-ше видання у 17 томах, 1959-1965 рр.; 2-ге - у 12 томах, 1977-1985 рр.), «Український Енциклопедичний Словник» у 3-х томах (1-ше видання - 1964-1967 рр.; 2-ге - 1986-1987 рр.), «Історія міст і сіл Української РСР» у 26-ти томах (1967-1974рр.), «Історія українського мистецтва» у 6-ти томах (1966-1968 рр.) тощо; юридичний, політичний, філософський, економічний та ин. енциклопедичні словники.

Інститут кібернетики бере свій початок від утвореного в 1957 р. у складі АН УРСР Обчислювального центру. 1962-го року обчислювальний центр перейменували в Інститут кібернетики. Слава про перший в країні Інститут кібернетики в Києві поширилася на увесь Радянський Союз і наприкінці 60-х років директор інституту акад. В. М. Глушков вирішив, що інститут досягнув такого наукового рівня, що може забезпечити видання першої в світі «Енциклопедії кібернетики».

Академічний інститут - не видавництво, його працівники майже не уявляли, що значить видати енциклопедію. Це зовсім не те, що видати наукову монографію. Тому вся, якщо можна так сказати, технічна робота лягла на Головну редакцію УРЕ, а Інститут кібернетики повинен був забезпечити науковий рівень видання.

В УРЕ працювали люди, які добре знали видавничу справу, але, як і їхній головний редактор (поет Микола Бажан), мало що знали про таку, тоді ще молоду науку як кібернетика. Тому, коли почалася підготовка до видання кібернетичної енциклопедії, в УРЕ створили спеціальну редакцію, до якої ввійшли кілька працівників із технічною або математичною освітою, сподіваючись, що вони зможуть знайти спільну мову з співробітниками Інституту кібернетики. Вченим секретарем редколегії «Енциклопедії кібернетики» і, одночасно, керівником редакції в УРЕ став П.В. Походзіло. Він, мабуть, - колишній працівник якогось видавництва, бо його ерудиція в галузі кібернетики, як виявилося, була незадовільною. Працівникам з УРЕ довелося чи не кожного дня звертатися до «кібернетичних корифеїв» із Інституту кібернетики з різними проханнями: то допомогти скласти реєстр статей енциклопедії, то порадити, хто зміг би написати їх, то, нарешті, прочитати одержаний від авторів матеріял. Корифеїв це нервувало, відволікало від основної роботи.

Робота над енциклопедією йшла повним ходом, коли я прийшов в редакцію УРЕ. Вже давно було затвердили реєстр статей і поступило від авторів чимало замовлених матеріалів. Багато матеріалів, за які вже заплатили авторам гонорар, довелося забракувати. Крім того, до реєстру внесли декілька біографічних статей про діячів в галузі кібернетики, але список цих людей був складений дуже тенденційно. Довелося йти до В. Глушкова і доповісти йому про ситуацію.

Стосовно наукової частини енциклопедії, я одержав право змінювати реєстр так, як вважаю за потрібне, і вилучати непридатні матеріяли не зважаючи на те, чи авторові оплатили гонорар, чи ні. Також мені дозволили замовляти їх в інших авторів. Що ж стосується біографій, пан Глушков довго не погоджувався з тим, щоб їх взагалі не давати. Мабуть, кожному приємно бачити своє прізвище в енциклопедії.

Енциклопедію планували видавати двома мовами: українською та російською. Багато авторів було з Москви, Ленінграда, Новосибірська та інших російських міст. Вони, звичайно, присилали замовлені статті російською мовою. Однак й ті автори, які жили в Україні та знали українську мову, писали російською, посилаючись на те, що вони не знають української термінології. Важку роботу перекласти все на українську мову взяла на себе редакція літературного контролю УРЕ. Пишу «перевести», а не «перекласти», бо це справді була робота не тільки перекладацька, а й термінологічна, адже українських кібернетичних термінів не було. Особливо хочеться відзначити в цій справі добросовісну, справді творчу працю завідувача редакції літконтролю І.А. Черненка.

В УРЕ було правило: якщо видання готується двома мовами, матеріал не приймуть до того часу, поки обидва варіанти - український і російський - не будуть готові. Отже, коли на початок 1973 р. треба було здавати енциклопедію в друк, виникло питання, який варіант вийде у світ першим. М. Бажан хотів, щоб україномовна енциклопедія була першою, а В. Глушков - щоб першим був російський варіянт.

Іван Драч, мабуть за порадою Миколи Бажана, навіть вірша написав про енциклопедію кібернетики («На дні роси, або Внутрішній діалог з приводу випуску енциклопедії кібернетики»). Бажан зачитував його Глушкову, але той був непоступливий.

Коли ж ми першим випустимо український варіант, його росіяни не читатимуть, пріоритет ми все одно матимемо, а за рік ми «відшліфуємо» російський варіант і вже не будемо боятися ніякої критики. В. Глушков із цим погодився. Таким чином перша «Енциклопедія кібернетики» в 1973 році вийшла в світ українською мовою, а російською - в 1974 р. Згодом її ще переклали німецькою в Німецькій демократичній республіці.

Висновки до ІІІ розділу

Українська Вікіпедія наздоганяє Фінську. 7 квітня 2010 року кількість статей українського розділу всесвітньої інтернет-енциклопедії «Вікіпедія», http://uk.wikipedia.org, перевищила 200 тисяч.

На сьогодні, Вікіпедія українською мовою посідає шістнадцяте місце за кількістю статей з-поміж 271 вікіпедій різними мовами, третє місце серед слов'янських Вікіпедій (після Польщі та Росії), і є найбільшою базою знань українською мовою. За середньою кількістю статей, створених одним активним користувачем, та динамікою зростання числа відвідувачів україномовна Вікіпедія посідає друге місце у світі.

Українська Вікіпедія зараз налічує більше статей, ніж видані в Україні паперові енциклопедичні видання: вчетверо більше, ніж Українська радянська енциклопедія та у вісім з половиною разів більше, ніж Універсальний словник-енциклопедія.

Рис. 1. Порівняльна характеристика Вікіпедій різних країн

ВИСНОВКИ

Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана -- наукова, редакційно-видавнича установа, яка випускає універсальну та галузеву енциклопедичну, довідкову і словникову літературу. Заснована у листопаді 1927 року як видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ). Серед його фундаторів -- Всеукраїнська академія наук (тепер НАН України) та Наркомат освіти республіки.

Першим головним редактором став відомий державний діяч, академік ВУАН М.О. Скрипник. Видавництво розпочало випуск перших томів Української Енциклопедії, однак за традиційним у ті репресії часи звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» та «шкідництві» діяльність УРЕ було припинено. В 1944-48 мала місце друга спроба відновити єдину енциклопедичну інституцію в Україні, проте лише 1957 знову постало енциклопедичне видавництво -- Головна редакція Української Радянської Енциклопедії у складі АН УРСР. Її організатором і головним редактором (до 1983 року) був видатний діяч культури, академік АН УРСР М.П. Бажан. 1989

Головною редакцію УРЕ перетворилось на видавництво з присвоєнням йому імені М.П. Бажана. Серед визначних учених, які входили до складу Головної редколегії УРЕ, були академіки В.М. Корецький, Б.М. Бабій та ін. За роки своєї діяльності видавництво випустило сотні томів різних видань: першу в історії українського народу Українську Радянську Енциклопедію (УРЕ: 1-е вид. - т. 1-17, 1959-65; 2-е вид. - т. 1-12, 1977-85), Український Енциклопедичний Словник (1-е вид. -- т. 1-3, 1964-67; 2-е вид. -- т. 1-3, 1986-87); фундам. «Історію міст і сіл Української РСР» (т. 1-26, 1967-74), «Історію Академії наук Української РСР» (т. 1-2, 1976-77); багатотомні енциклопедії історії України, народного господарства, сільського господарства, кібернетики, мистецтва, літератури та ін.; енциклопедичні словники -- юридичний, політичний, філософський, економічний та ін. Значне місце в універсальних енциклопедичних виданнях займає державно-правова та історично-державна тематика.

Серед основних структур, підрозділів видавництва -- головна наукова редакція Юридичної енциклопедії (утв. замість наук, редакції державиви і права -- для наук.-ред. підготовки і випуску 6-томної Юридичної енциклопедії, 1998-2004), головна редакція Зводу пам'яток історії та культури України (з 27 томів вийшли перші дві книги по м. Києву). «Українська енциклопедія» бере участь у здійсненні загальнодержавному видавничому проекту -- підготовці багатотомної серії «Реабілітовані історією» (про несправедливо засуджених у тоталітарний період радянської історії) та інших суспільно важливих видань. У видавництві працювали відомі правознавці Ю.О. Бачинський, Ф.Г. Бурчак, І.П. Бутко, І.М. Разнатовський, В М. Терлецький та ін.

Із розвитком компютеризації та мережі Інтернет важливе місце серед енциклопедій посіла «Вікіпедія», оскільки вона є найзручнішою у користуванні. 9 березня 2010 міністр освіти і науки Іван Вакарчук закликав українських науковців написати хоча б по 2-3 статті для українського сегмента інтернет-енциклопедії «Вікіпедія».

Український сегмент енциклопедії може суттєво розширитися, якщо кожен з українських науковців напише хоча б по 2-3 статті з його напрямку діяльності, -- зауважує міністр. -- До роботи можна залучати й студентів старших курсів, які під керівництвом своїх викладачів змогли б долучитися до створення потужної української Вікіпедії. Адже написати чи відредагувати статтю в цій інтернет-енциклопедії може кожен. Формування українського сегменту Вікіпедії є завданням національного значення.