Заголовок в сучасних періодичних виданнях на прикладі газети "Дзеркало тижня"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Заголовок в сучасних періодичних виданнях на прикладі газети «Дзеркало тижня»



Вступ

Заголовок - один з найзначиміших елементів тексту. Від нього залежить успіх всього видання. Він допомагає читачеві ознайомитися з номером, швидко отримати інформацію про даний матеріал, виділити в ньому основне і другорядне. Тож заголовки значною мірою впливають на прочитання того чи іншого тексту. Часто під сенсаційним, крикливим заголовком нічого цікавого не приховано, в результаті - читач розчарований не лише у статті, а й в усьому виданні. Тому вміння правильно підібрати заголовок - запорука успішного матеріалу.

Важливість газетних заголовків підкреслював В. Різун: «Заголовки - це спеціальні засоби, які являють собою опорні точки, що показують найбільш важливу текстову інформацію. Саме ці елементи тексту служать опорою для читача в розумінні змісту» [32, 83].

Актуальність теми дослідження. У наукових працях проблема заголовків газетних матерiалiв висвітлювалася в різних аспектах: з погляду їхньої структури, синтаксичної природи, функціонального розвитку, семантики, стилю, прояву законів заощадження мовних засобів тощо. Останнім часом спостерігаємо інтерес вітчизняних науковців до проблеми газетних заголовків. Це, зокрема, В. Іванов, М. Тимошик, В. Жадько, В. Різун, В. Садівничий, В. Здоровега, З. Партико, І. Михайлин, С. Лазаренко, В. Шевченко, Л. Солодка та ін.

Місце заголовків та їх значення в композиції газети вивчали вчені та практики, такі як В. Садівничий «Властивості, функції й типи заголовків», В. Іванов «Техніка оформлення газети», М. Ріпей «Особливості архітектоніки газетного заголовка», В. Жадько «Журналістика та основи редакторської майстерності», В. Шевченко «Система рубрикації газети - основа її архітектонічної організації» та ін. В своїх працях вони досліджували передумови появи елементів, що входять до заголовного комплексу, можливості їхнього відношення щодо тексту. Також багато уваги приділялось науковцями дослідженню фразеологізмів у заголовках, лексико-семантичні особливості газетних назв, особливості шрифтового оформлення. Та залишається поза увагою проблема реалізації функцій газетних заголовків, також практично не досліджено способи залучення уваги читачів в газетних назвах.

Вивчення заголовка в цілому й у зв'язку з текстом залишається актуальним до сьогодення, адже вони піддані істотним змінам: одні синтаксичні моделі стають продуктивними, інші взагалі перестають функціонувати як заголовки, що зумовлено змінами, у мові газетно-публіцистичного стилю в цілому. Так як преса сучасна істотно відрізняється від засобів масової інформації радянського періоду.

Мета дослідження - дослідити заголовки у сучасних періодичних виданнях, вказати на особливості їх творення на прикладі газети «Дзеркало тижня» за вересень - березень 2014 року.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

проаналізувати заголовки методом суцільної вибірки та розкрити особливості їх видів та способів творення;

класифікувати заголовки за методом реалізації їх функцій та способів пливу на уваги читачів.

Об'єктом дослідження є заголовки, що класифікуються за темами і проблемами й вживаються в сучасних періодичних виданнях.

Предмет дослідження ? періодичне видання «Дзеркало тижня» за вересень - березень 2014 року.

Новизна наукового дослідження визначається реальною оцінкою заголовків в періодичних виданнях в умовах сучасного інформаційного суспільства суспільства на прикладі газети «Дзеркало тижня», а також дослідження і аналізу реалізації структури заголовків, функцій та способів залучення уваги читачів за допомогою газетних назв в межах одного видання за вересень - березень 2013-14 року.



1. Теорія газетного заголовка: типологія, функціональне навантаження, особливості сприймання

заголовок читач періодичний видання

1.1 Значення заголовків у періодичних виданнях

Заголовки матеріалів у газеті - це один із найзначущіших її елементів. Від їх характеру та оформлення багато в чому залежить обличчя газети. Характер заголовків та їх оформлення значною мірою визначають, чи буде прочитано той чи інший матеріал. Газетна практика дає численні приклади того, як внаслідок невдалого оформлення заголовка різко знижується вплив важливих виступів на читачів: змістовну статтю з невиразним заголовком не помічають і, отже, не читають. І навпаки, яскравий та правильно оформлений заголовок підвищує ефективність сприймання статті.

Зауважимо, що у XVIII ст. та на початку ХІХ ст. тексти у газетах друкувалися без заголовків. На початку кожного повідомлення зазвичай вказували лише географічний пункт - назва міста, звідки він прийшов, і час надходження у редакцію. Дещо згодом заголовки стали позначати на першій сторінці номеру як своєрідні покажчики, де повідомляли про матеріали в газеті. Поступово ці ж заголовки почали з'являтись на інших сторінках видання, як назви до найважливіших повідомлень і статей.

Академічний тлумачний словник української мови дає таке визначення заголовка: назва будь-якого твору, частини, розділу або статті, повідомлення, назва газети, журналу і т.д. [3, 83].

Український дослідник М. Тимошик називає заголовком «назву твору або окремих його частин» [38, 250].

В. Різун визначив, що «заголовки - це спеціальні засоби, які являють собою опрорні точки, що показують найбільш важливу текстову інформацію» [31, 195].

В. Жадько зазначає це ж поняття як «назву (графічне написання) газети, журналу, будь-якої публікації, її частини, розділу, книжки тощо» [20, 96].

Заголовок відбиває суть матеріалу, анонсує його зміст. Мета заголовка - ще й «піймати» читача, тобто зацікавити його саме цією публікацією. Сучасні видання практикують також надзаголовок чи підзаголовок, які доповнюють зміст матеріалу настільки, що читач легко може визначити, чи цікава для нього публікація і чи варто її читати.

Заголовок є важливим не лише як своєрідний навігатор в інформаційному морі. Він так само важливий і для автора, бо дисциплінує логіку викладу фактів.

Типології сучасних заголовків приділяв досить чимало уваги в своїх працях відомий вітчизняний журналістикознавець В. Здоровега. Зокрема, в своїй роботі «Теорія і методика журналістської творчості» він виділяє такі їх типи:

інформаційний, який найчастіше використовується у подієвій інформації;

спонукально-наказовий;

проблемний ? стилістично може виражатися у формі питального речення чи зіставлення двох явищ;

констатуючо-описовий;

рекламно-інтригуючий [12, 108].

Заголовок у періодичному виданні - одиниця комунікативна. Він стисло інформує читача про зміст публіцистичного матеріалу, повідомляє про значення, характер і ступінь важливості подій, відображених на сторінках газети, журналу. У назві кореспонденції нерідко виявляється ставлення автора до описуваних подій, позиція редакції. Серед ознак якісного заголовка дослідники називають максимальну інформативність, об'єктивне відображення тематичного змісту тексту, самобутність і оригінальність, публіцистичну гостроту й експресивність, виразність почуттів, думок, структурну завершеність та інтонаційну виразність, точність термінів. Отже, ефективний заголовок у газеті - це концентроване відбиття головної ідеї твору, основної думки автора, але відображення максимально стисле, лаконічне, чітке, конкретне.

Заголовок кореспонденції виконує на шпальті кілька функцій:

1. Номінативно-інформативну, тобто функцію повідомлення про факт («Автомайданівець Булатов після побиття перебуває в лікарні» («ДТ», №3, 2014), «Венеціанська комісія визнала нелегітимним референдум в Криму» («ДТ», №10, 2014).

2. Рекламно-експресивну, спрямовану на те, щоб зацікавити читача, примусити його прочитати матеріал «Ампутація мізків» («ДТ», №1, 2014).

3. Графічно-розмежувальну, яка дозволяє відмежувати текст від іншого, виділити його з оточуючого контексту та одночасно з'єднати всю шпальту в одне ціле.

Філолог К. Лазарева дослідила та експериментально довела два ефекти в читацькому сприйманні заголовків: «ефект посиленого очікування, що з'являється в читача тоді, коли назва неясна, але привертає увагу, та ефект ошуканого очікування, коли заголовок за змістом не збігається з текстом. В обох випадках перші знаки тексту виконують експресивну функцію за рахунок інформативання, але в ошуканих чи здивованих читачів може бути непередбачена реакція на текст - від захопленого читання до відмови читати текст і негативної оцінки автора чи редакції» [23, 46].

Заголовок - такий структурний елемент твору, який має сприяти цілісності змісту, а не порушувати його. Так, О. Тертичний наголошує: «Текст, не увінчаний гідним заголовком, не можна вважати завершеним твором» [37, 80]. Адже він є своєрідним ключем, яким автор повинен відкрити для реципієнта «вхід» до розуміння матеріалу. Крізь нього проходить сприйняття всієї публікації.

Заголовки різних рівнів є опорою для читача в розумінні змісту. Особливо помітна користь від застосування заголовків у документах із багаторівневою ієрархічною структурою. У таких документах, наприклад, заголовок усього документу є заголовком першого рівня. Назви розділів документу є, відповідно, заголовками другого рівня, а назви підрозділів - заголовками третього рівня. Якщо підрозділи, у свою чергу, розподілено на частини, то їх назви є заголовками четвертого рівня. Подібним чином можуть бути використані ще й заголовки п'ятого та шостого рівнів. Шість - це найбільша кількість рівнів ієрархії заголовків, передбачена для Web-сторінок.

Зазвичай, заголовки різного рівня оформлюють кеглем різного розміру. Так, заголовок першого рівня має кегль найбільшого розміру, заголовки другого рівня мають трохи меншого розміру, нарешті, найменший розмір мають заголовки шостого рівня ієрархії. Вони передають зміст тексту в спресованій, згорнутій формі та дають змогу читачеві зробити прогноз щодо змісту публікації.

Написання точного й змістовного заголовка вимагає від журналіста глибоких професійних знань, творчого підходу до тексту, майстерності. За заголовком можна визначити концепцію видання, його спрямованість, можливу аудиторію. Робота над заголовком надає широке поле для творчості журналіста. Здебільшого заголовок справляє вирішальний вплив на сприйняття всього тексту. Часто лише завдяки одному інтригуючому або сенсаційному заголовку люди купують газету чи журнал. Заголовок є головною тезою будь-якого матеріалу, він виконує номінативну, комунікативну, рекламну функції. У ньому часто виражається авторська позиція.

Добираючи заголовок, важливо пам'ятати про вміле поєднання основних ознак теми, жанру, ритму матеріалу, а також його подальше узгодження з підзаголовком як необхідним уточненням змісту. Заголовки різних рівнів є опорою для читача в розумінні змісту. Вони дають читачеві змогу прогнозувати зміст тексту й обирати матеріал для читання. Коли заголовок незрозумілий, але привертає увагу, виникає так званий «ефект посиленого сподівання» («Без оголошення війни…» («ДТ», №35, 2013), заголовок про гостру ситуацію на ринку підручників).

Заголовок, що за змістом не збігається з текстом, викликає «ефект обманутого сподівання» («Турецький гамбіт» - «ДТ», №1, 2014), де йдеться про політичні перипетії, в той самий час як заголовок асоціюється з відомим російським фільмом). Із такими заголовками слід бути обережним: в обманутих чи здивованих читачів може виникнути непередбачена реакція на текст - від захопленого читання до негативної оцінки автора й редакції. В обох випадках заголовки виконують експресивну функцію (за відсутності інформаційної) [16, 175].

Аналізуючи ту чи ту проблему, журналіст стверджує чи заперечує досліджувану тезу. В такому разі, заголовок може відображати головну ідею журналістського тексту. Часто можна побачити подвійний заголовок, що складається з двох самостійних заголовків, пов'язаних сполучником «або», «чи»: «Крига скресла чи засідання триває?» («ДТ», №1, 2014) [41, 46].

Найважливішим завданням для журналіста є зосередження уваги адресата на певному аспекті досліджуваної проблеми і, передовсім, на заголовкові матеріалу як на першому кроці спілкування автора й реципієнта. Розпочинаючи текст і виконуючи ознайомлювальну функцію, заголовок орієнтує адресата на відповідну інформацію, адресатну суб'єктивну настанову, комунікативну інтенцію.

Як зазначає М. Фіголь «поєднуючи комунікативний і когнітивний аспекти, заголовок часто змушує читача самостійно шукати істину. Процес когнітивного розуміння - це перехід від матеріалу до його осмисленої репрезентації, якої не буває поза комунікацією. Тож, когнітивне розуміння - це пізнавальний процес або сукупність психічних (ментальні, мисленнєві) процесів (сприйняття світу, спостереження за довкіллям, категоризації, мислення, мовлення тощо), які допомагають опрацюванню отриманої інформації» [39, 10].

Текст сприймається мовною особистістю як феноменологічно запрограмований спосіб існування мови, як простір, де відбувається процес утворення семантичної основи. Принцип текстуальної оформленості та цілісності посилюється одночасно з розростанням матеріалу, з якого виростає його смисл, але будь-які внутрішньотекстові відхилення послаблюються внаслідок інтегрувальної й кумулятивної функції заголовка.

Основна функція заголовка - дати уявлення про суть тексту. Звісно, інтрига - важлива річ, оскільки саме вона привертає увагу адресата інформації до матеріалу. Але автор повинен обходитися без обману реципієнта заголовком, адже це прояв неповаги до адресата, що, як правило, не залишається непоміченим. Коли ж заголовок побудований на неістотних для матеріалу зв'язках, то він стає провокаційний: викликає в адресата певні сподівання, змушує його ознайомитися з матеріалом, а в результаті ці сподівання виявляються невиправданими.

Сучасна преса багато чого запозичила від експресії усного мовлення та виразності художньої літератури. Сьогодні журналісти постійно перебувають в пошуку нових виражальних засобів. Новизна привертає увагу, викликає цікавість, створює певний настрій. Процес повторення тем у засобах масової інформації неминуче супроводжується процесом оновлення. Журналісти прагнуть, щоб читач завжди відчував свіжість форми й оригінальність думки. Велику увагу при цьому вони приділяють мистецтву газетного заголовка як засобу привернення уваги до тексту.

Заголовок у друкованих ЗМІ, на відміну від назв радіо- й телепередач, часто виконує комунікативну функцію, - він коротко інформує реципієнта про зміст матеріалу, про значення, характер і важливість подій, про які йдеться. За заголовком статті, репортажу, фейлетону, кореспонденції часто можна судити про ставлення автора до описуваних подій, про позицію редакції.

Отже, значення заголовків у періодичних виданнях: стисло інформує читача про зміст публіцистичного матеріалу, повідомляє про значення, характер і ступінь важливості подій, відображених на сторінках газети, журналу, також виражає головну думку авторського твору і авторську позицію стосовно тої чи іншої проблеми. Вибір заголовка цілком закономірно залежить від інформації, представленої в тексті, і проблематики, яка в ньому порушується. Ефективність назви газетного матеріалу неабияк залежить від уміння журналіста підібрати влучний, місткий і лаконічний заголовок, який керуватиме увагою читача. Зробити цей елемент цікавим та в міру інтригуючим, точно передати зміст і допомогти читачеві зорієнтуватися в порушуваних проблемах, використовуючи мінімум мовного матеріалу, - справа нелегка. Однак, незважаючи на порівняно невеликий обсяг цього елемента, він є своєрідним епіцентром журналістського матеріалу, а тому потребує першочергової уваги і творчих пошуків.

1.2 Типологія та функції газетних заголовків

Типології сучасних заголовків приділяють увагу чимало українських науковців. Зокрема В. Іванов називає таку класифікацію газетних заголовків:

- основні (або головні);

- підзаголовки;

- внутрішні підзаголовки;

- надзаголовки;

- рубрики;

- шапки [15, 114].

В. Жадько умовно виділяє такі основні типи заголовків:

- інформаційний - найчастіше використовується у подієвій інформації. Наприклад: «Ситуацію в Україні розглянуть на саміті ЄС 20-21 березня» («ДТ», №9, 2014).

- спонукально-наказовий - поширений у тоталітарній журналістиці, хоча трапляється і в сучасній: «У справедливості - відмовити!» («ДТ», №31, 2013);

- проблемний - може бути виражений у формі питального речення - «СОТ розсудить?» («ДТ», №37, 2013), зіставленні двох явищ: «Україна, Росія, культурний фронт» («ДТ», №8, 2014);

- констатуючо-описовий - трапляється теж часто як у назвах певних публікацій, так і телепередач «Росія відкрила кримський фронт» («ДТ», №5, 2014);

- рекламно-інтригуючий - завжди має певний елемент загадковості, несподіваності, сенсаційності: «Шевченко повернувся…на поштовій марці» («ДТ», №9, 2014) [8, 57].

Основний (головний) заголовок є органічною частиною газетного твору, одним з основних засобів організації уваги читача. Він коротко і логічно характеризує зміст, ідею публікації, створює про неї у читача чітке уявлення.

Основні заголовки можуть бути:

- привітальними: «Вельмишановний Володимире Павловичу!» («ДТ», №9, 2014);

- закличними: «Саме час схаменутися!» («ДТ», №7, 2014);

- узагальнюючими: «Ми-таки унікальний народ!», «Увесь світ об'єднався на підтримку України» («ДТ», №8, 2014);

- інформаційними: «Ситуацію в Україні розглянуть на саміті ЄС 20-21 березня», «СБУ затримала в Херсонській області розвідгрупу ЗС» («ДТ», №9, 2014) [12, 115]. Рубрика - особливий різновид газетного заголовка, що визначає тематичний напрям або характер матеріалу, його жанрові особливості. Рубрика, як вказує В. Шевченко, «не розкриває змісту публікацій, а в найзагальніших рисах вказує на порушувані в них проблеми» [42, 45].

«Шапка» - один із типів заголовка, що об'єднує декілька газетних публікацій, кожна з яких має власне найменування. Призначення «шапки» - привернути увагу читачів до розвороту, полоси, добірки (блоку) матеріалів на актуальну політичну, економічну чи культурну тему, виразно й стисло висловити загальний смисл цих матеріалів [15, 115].

У будь-якому тексті, не лише в газетному, заголовок виконує кілька важливих функцій. Теоретик журналістики М. Тимошик виділяє такі функції заголовка:

структурування значного за обсягом текстового чи ілюстративного матеріалу на окремі частини;

полегшення роботи читача з виданням;

організація процесу читання;

осмислення окремих частин прочитаного;

підготовка читача до сприйняття нового, відносно закінченого, цілого;

забезпечення зручності в пошуку вибіркової інформації;

акцентування на окремих частинах тексту, сприяння глибшому його засвоєнню [38, 251].

Дана класифікація функцій заголовків є універсальною і підходить для всіх типів видань. Однак, є і дещо вужчі, зокрема, класифікація функцій газетних назв К. Лазарєвої, яка виділяє: «графічно-видільну - єдина функція, яка реалізується за допомогою позамовних засобів (шрифт, колір, малюнки, лінійки тощо); номінативну, інформативну, рекламну, емоційно-оцінну» [23, 69]. Однак, така класифікація є дещо застарілою і не повністю розкриває функції заголовків сучасної друкованої періодики, тому пропонуємо розглянути ще інші, а саме:

функція композиційності;

функція інформування;

функція атрактивності [28, 178].

Детальніше та на прикладах розглянемо цю класифікацію. Під функцією композиційності ми вбачаємо організуючу роль заголовка у системі «заголовок-текст - (ілюстрація)», у газетному матеріалі. Дійсно, важко уявити матеріали на шпальтах газети без заголовка, який за допомогою верстання організує текст в одне ціле і водночас відділяє один матеріал від іншого.

Інформативна функція притаманна не лише газетним заголовкам, а й є невід'ємною функцією будь-якого заголовка. Заголовок у газеті орієнтує читача на швидке знайомство з основною ідеєю повідомлення, навіть не вчитуючись у нього. Особливо рельєфно інформативна функція газетного заголовка виступає у матеріалах інформаційного жанру. Наприклад, «Навіщо прищеплювати віспу телеграфним стовпам» («ДТ», №40, 2013).

Функція атрактивності або функція привертання уваги, споріднює газетний заголовок з рекламним. Саме атрактивний газетний заголовок зосереджує увагу читача на матеріалі. «Зачепившись» очима за заголовок він зацікавиться змістом. Для реалізації функції aтрактивності заголовок повинен бути або інтригуючим, або сенсаційним. Наприклад, «Намалюємо - будемо жити!» («Дзеркало тижня», №34, 2013).

Друга класифікація заголовків, яку пропонує К. Лазарєва яка до сьогодні широко використовується. За ознакою повноти вираження будь-якого смислового елемента, твори заголовка діляться на повноінформативні, неповноінформативні і пунктирні [23, 69].

Почнемо з повноінформативних заголовків. Це заголовки найбільш інформативні, якомога більше розкривають суть матеріалу. У них міститься сигнал про той чи інший елемент тексту, або основна думка його, або будь-яка теза, що розвиває основну думку. Серед них виділяють такі підвиди: номінативні та предикативні. Номінативні заголовки називають тему всього тексту: «Молодь обирає Європу» («ДТ», №5, 2014). Такі заголовки виконують роль знака аналогічно іменам власним, які служать назвами географічних об'єктів, заводів, пароплавів, живих істот.

Предикативні заголовки представляють собою розгорнуту тезу, що містить предмет мовлення і його предикат. Такі заголовки найбільш інформативні, дають самий повний прогноз про текст: «Росія відкрила кримський фронт» («ДТ», №5, 2014).

Другий тип заголовків ? неповноінформативні, пунктирні. Вони відображають не всю тезу, що складається з предмета мовлення і предиката, а тільки логічну тему і предикат. Інформативність пунктирних заголовків нижче, ніж повноінформативних, але вони дають більше можливостей для залучення читацької уваги: «Придністровізація Криму» («ДТ», №9, 2014).

Як повідомляє В. Карпенко, «структурно заголовок може бути різним - однослівним («Дотиснули», «ДТ», №32, 2013) і розгорнутим - мати повноцінні речення, що лаконічно і зрозуміло передають зміст («Бути українцем і відверто про це заявляти…» («ДТ», №7, 2014), також може будуватися на смислових контрастах - поєднання двох чи більше частин в заголовку, які носять різний характер («Інша Туреччина або Вибори розсудять» («ДТ», №5, 2014). З граматичної точки зору, в заголовку може бути винесена будь-яка частина мови. Заголовком може бути і особовий займенник. У заголовку доречні літературні ремінісценції. Такі назви газетного виступу примітні не стільки своєю граматичною структурою, скільки специфікою газетного кліше, від якого простягаються асоціативні зв'язки до літературно-художнього твору. Назва форми ? лише частина варіантів заголовка. Помітну роль у заголовку грає зворотний порядок слів. Інверсія містить цілком певний емоційний заряд. Вона «піднімає» виклад над холодною констатацією, повідомляючи фразою теплоту і безпосередність змісту. Типовим для заголовка є еліпсис. Причому, в заголовку відкидаються не тільки окремі слова, але і прості речення зі складу складного» [19, 280].

У нескінченному різноманітті форм і типів заголовків незмінним є одне: заголовок повинен бути точним, коротким, виразним, конкретним. Тема сприймається, як мовний елемент, що знаходиться поза текстом і має певну самостійність. З іншого боку, заголовок повноправний компонент тексту, що входить до нього і має певну самостійність.

М. Шостак наводить дещо іншу класифікацію видів заголовків. «Оповідний заголовок (констатація) ? використовується для новин. Тут прямий метод подачі ? спокійно і просто викладається суть («Боснія: 20 років потому. Знову неспокійно» ? «ДТ», №5, 2014). Часто констатуючий заголовок, як лід, підходячи до розширених новинам, проясняє ситуацію. Констатація може бути довгою і складатися з двох і трьох пропозицій» [43, 61].

Заголовок-резюме ? безособові і неозначено-особові форми фіксують ситуацію як характерну («Урядовий квартал мають намір блокувати» ? «ДТ», №5, 2014). Не рідкість резюме з іронічною «обмовкою» («Рак наступає і… відступає» ? «ДТ», №6, 2014). Також у заголовку-резюме часто присутній ефект оцінки. Він створюється подвійною конструкцією з повтором провідного слова («Торішні економічні підсумки України - констатація похмурої дійсності» ? «ДТ», №2, 2014).

Ефективний і дуже поширений заголовок ? цитата. Можливо пряме цитування із зазначенням джерела. Створюється враження достовірності (Актриса Вікторія Спесивцева: «Тандему з Жолдаком давно немає. Його мистецтва останніх років я не розумію» ? «ДТ», №2, 2014).

Також М. Шостак нагадує, що імена в заголовку, згадка учасників події посилюють інтерес до тексту.

А. Колісниченко, український журналіст, вказує лише на дві функції заголовка: інформативну й контактну, ставлячи вимоги до написання цієї частини публікації: «Бути привабливим, щоб зацікавити читачів, але не дезорієнтувати їх, обіцяючи те, чого насправді у статті немає; бути ясно висловленим; містити основну ідею тексту; не суперечити змісту матеріалу; бути коректним, легкозрозумілим і зрозуміло сформованим; викликати інтерес у читачів» [39].

У той самий час, на думку професора В. Іванова, кращі газетні заголовки повинні мати такі властивості:

максимальну інформованість;

об'єктивне відображення тематичного змісту тексту;

самобутність і оригінальність;

публіцистичну гостроту і експресивність, виразність почуттів, думок;

структурну завершеність та інтонаційну виразність; точність термінів [15, 109].

Умовно заголовки діляться на типи, виходячи з їх складності. У цьому плані існує три основних типи заголовків. Простий заголовок, як правило, складається з одного речення, що містить якусь завершену думку. Воно може бути за характером не лише стверджувальним, а й питальним. Прості заголовки, як правило, розпочинають невеликі за обсягом повідомлення про якісь події з життя суспільства. У простому заголовку фіксується суть такої події. Наприклад, «Автомайданівець Булатов після побиття перебуває в лікарні» («ДТ», №3, 2014).

Ускладнений заголовок відрізняється від простого тим, що формуються з кількох самостійних, логічно завершених частин, що є завершеною думкою чи твердженням. Це може бути доречно, коли автор вирішує зробити акцент на двох аспектах описуваної ситуації - «Саміт ЄС - Росія: тест на взаєморозуміння» («ДТ», №3, 2014).

Заголовковий комплекс, це комплекс, до якого входять основний заголовок, підзаголовки (додаткові заголовки) різноманітної складності та призначення, лід.

Заголовковий комплекс, це комплекс, до якого входять основний заголовок, підзаголовки (додаткові заголовки) різноманітної складності та призначення, лід.

Заголовки можна розділити на типи й на інших підставах, наприклад, за метою емоційного впливу на аудиторію заголовок може: інтригувати; лякати; вражати; ганити; бути інтимним. Заголовок не можна плутати з хедлайном, котрий зовні має вигляд заголовка. Хедлайн - це один з елементів новинного тексту, вироблений у західній журналістиці. Він застосовується в органічному взаємозв'язку з такими елементами текстів, як лід і корпус: у хедлайні викладається суть новини, в ліді вона поглиблюється, а в корпусі доповнюється другорядними деталями.

Таким чином, за типологією заголовки можуть бути: основні (або головні), підзаголовки, внутрішні підзаголовки, надзаголовки, рубрики, шапки (за В. Івановим); інформаційні, спонукально-наказові, проблемні, констатуючо-описові, рекламно-інтригуючі (за В. Жадьком). Найпоширеніші функції заголовка: називна, або номінативна, коли називається предмет розповіді; інформаційна - заголовок відображає зміст твору; апеляційна - за допомогою такого заголовка виявляється прагнення вплинути на споживача інформації. Нарешті, заголовок може бути рекламним, щоб привернути увагу аудиторії.

1.3 Особливості сприймання заголовків читачем, ефект посиленого та ошуканого очікування

Однією з функцій заголовка є залучення уваги читача, тож пропонуємо розглянути особливості сприймання заголовків читачем, а саме деякі способи залучення уваги читачів у газетних заголовках. Розпочнемо з того, що всі способи залучення матеріалу діляться на дві групи: мовні і немовні.

До немовних належать:

графічні ? реалізуються за допомогою шрифтових виділень, використання тексту, графічних засобів, прийомів вертски;

інформативні ? привертає увагу читача своїми цікавими і необхідними відомостями, що містяться в заголовку («Ситуацію в Україні розглянуть на саміті ЄС 20-21 березня» («ДТ», №9, 2014);

смислові ? використання в заголовках ефекту умовчання, обманутого очікування («Жертвоприношення» - «ДТ», №35, 2013).

До мовних відносимо:

лексичні;

словотворчі;

морфологічні;

синтаксичні;

стилістичні [14, 126].

На всіх рівнях газетних заголовків використовується прийом мовної гри. Нині в заголовках використовують абревіатури, власні імена, розмовні слова, сленг, фрагменти англійською мовою та багато іншого для ще більшого зацікавлення читача («Зачистка бізнесу по-львівськи», «Транзит газонув», «СОТ розсудить?», «Mission impossible?» та ін. ? «ДТ», №32-34, 2013). Звісно, такі заголовки зацікавлюють читача, але їх не всі розуміють.

Сучасні ЗМІ часто використовують і фразеологізми в газетних назвах, частково або повністю видозмінюючи їх. Стійкі вислови дають змогу реалізувати відразу декілька стратегій автора друкованого журналістського матеріалу: привернути увагу до публікації, створити певне емоційне навантаження, подати оцінку реалії суспільно-політичного, економічного, культурного життя тощо [4]. Існує чотири основні прийоми для вживання фразеологізмів в газетних назвах.

Перший прийом ? повна або часткова зміна лексичного складу при збереженні загального значення фразеологізму ? дає найбільші можливості для творчості.

Найбільш поширений прийом ? часткова заміна слів у фразеологізмі. У більшості випадків в якості заміни використовується слово, за змістом ніяк не пов'язане з заміненим компонентом фразеологізму, але дозволяє перекинути «місток» від заголовка до змісту матеріалу («Карти, гроші, два майдани» ? «ДТ», №43, 2013).

Інший прийом пов'язаний з розширенням фразеологізму. У цьому випадку лексичний склад повністю зберігається, але журналіст вводить в нього додаткові слова. Особливий інтерес представляють заголовки, у яких розширення фразеологізму відбувається за рахунок ускладнення одного з компонентів («По Савці чи шапка Мономаха» ? «ДТ», №41, 2013).

Значно рідше використовується четвертий прийом ? скорочення фразеологізму за рахунок його еліптичного використання. Проте це дуже виразний прийом, розрахований на ерудицію читача, якому достатньо кілька слів, щоб відновити в пам'яті весь вираз. Ще більшої гостроти цього прийому надає одночасна разом зі скороченням заміна одного з компонентів сталого виразу («Чув дзвін» ? «ДТ», №43, 2013) [17].

Засоби експресії в газетних заголовках також часто використовують як спосіб залучення уваги читача. Посилюючою виразністю та емоційністю відзначаються заголовки, побудовані у пісенній або віршованій формі, заголовки-резюме, які дозволяють журналістам коментувати поверх тексту. Використовуються авторами статей і цитати без вказівки на джерело. Такі заголовки несуть на собі ефект інтриги і лише текст прояснює ситуацію. Використовуючи такий стилістичний прийом, важливо пам'ятати одне правило: «…слід вибирати ключову цитату, іншими словами вона повинна співвідноситися з ідеєю тексту, характеризувати її зміст» [21, 147].

Популярні сьогодні заголовки у формі заклику або звернення, сприймаються як експресивно закличні, певною мірою рекламні. Експресивну насиченість несуть на собі знаки пунктуації у заголовках, спонукаючи читача перечитати текст повідомлення: знак оклику, знак питання, двокрапка, трикрапка («Тайське дежавю: після виборів - переворот?» ? «ДТ», №4, 2014, «Путін + Міллер vs Путін + Сєчін» ? «ДТ», №6, 2014, « «Води…» відійдуть? Чи відходять?» ? «ДТ», №6, 2014, «Немає рішення без Росії?» ? «ДТ», №4, 2014) [6, 11].

Дієвим способом залучення уваги читачів є ефект посиленого та ефект обманутого очікування в заголовку. Ці ефекти в газетній назві часто викликають більшу активність у читачів при прочитанні тексту. Так, ефект обманутого очікування виникає у випадку, коли інформація, вкладена автором у заголовку, при подальшому прочитанні тексту спростовується, й передбачення читача не виправдовуються. Цей ефект виявляється лише після прочитання того моменту, який вноситься уточнювальні корективи у читацькі передбачення. Це змушує реципієнта задуматися над тим, яку мету переслідував автор, і шукати більш глибинний зміст: «Жертвоприношення» («ДТ», №35, 2013), де йдеться про Юлію Тимошенко та Віктора Януковича, тобто, зовсім не те жертвоприношення, яке постає в уяві найперше; «Фінт Марадони» («ДТ», №34, 2013), де нічого не згадано ні про відомого аргентинського футболіста, а й взагалі про футбол. Йдеться лише про українську політику.

У свою чергу, ефект посиленого очікування виникає за умови, коли заголовок лише натякає, інтригує, однак лишається імпліцитним для реципієнта. Він зацікавлює читача своєю завуальованістю, таємничістю, внаслідок чого й актуалізується цей ефект: «Перший дзвінок» («ДТ», №34, 2013), на перший погляд, матеріал мав би бути про перше вересня, та ні, мається на увазі дзвінок телефонний; «Молодобоги пожирають титанів?» («ДТ», №35, 2013), досить інтригуюча назва для статті про олігархів.

Таким чином, заголовки, що сприймаються читачем можна поділити на дві групи: мовні і немовні. Вони по-різному, але мають свій вплив на читача. Перші через засоби експресії, фразеологізми, знаки пунктуації, цитати, абревіатури і т.д. Другі - завдяки своєму вдалому розміщенні на шпальті, шрифту, кольору, кеглю. Дієвим способом залучення уваги читачів є ефект посиленого та ефект обманутого очікування в заголовку. Так, ефект обманутого очікування виникає у випадку, коли інформація, вкладена автором у заголовку, при подальшому прочитанні тексту спростовується, й передбачення читача не виправдовуються. У свою чергу, ефект посиленого очікування виникає за умови, коли заголовок лише натякає, інтригує, однак лишається імпліцитним для реципієнта.

Якщо поєднати усі напрями, то можна простежити функціональний механізм, де заголовок є зв'язним ланцюжком, який покликаний мобільно активізувати увагу читача у сприйнятті авторського задуму, декодованого у тексті.



1.4 Підзаголовок, як різновид заголовка, його видові різновиди

Підзаголовок, як повідомляє академічний тлумачний словник української мови, ? «другий, додатковий до основного заголовок» [3, 427].

Підзаголовок, за О. Краснояровою, «це не другорядний заголовок, він виконує функцію уточнення, розкриття ідеї і розширення смисла заголовку. Підзаголовок і заголовок повинні взаємодіяти, працювати у тандемі» [21, 104].

В. Жадько дає декілька визначень підзаголовка: 1) Слово, словосполучення чи позначка, що підпорядковуються заголовку, уточнюють його; 2) Другий, додатковий заголовок, який уточнює, пояснює чи доповнює основний; заголовки у середині тексту [20, 204].

Підзаголовок має відношення до всього матеріалу. Він частіше тематичний ? пояснює, уточнює, іноді розвиває заголовок. Підзаголовок може бути і службовим; у цьому випадку він указує на характер, спрямованість газетного виступу, на його літературну форму чи джерела інформації [15, 115].

Підзаголовок - це необхідне уточнення змісту, а тому він повинен взаємодіяти із заголовком. Він може й не бути перефразуванням основної думки заголовка, але повинен підхоплювати й розвивати її, забезпечуючи читачів додатковою важливою інформацією. В підзаголовку та заголовку не слід вдаватися до однакових слів. Підзаголовки переважно є пояснювальною фразою, яку розташовують безпосередньо після заголовка. До підзаголовків можна зарахувати й ту частину заголовка, яка стоїть після двокрапки, якщо ця частина виконує одну з функцій підзаголовка (розшифрування заголовка, уточнення змісту, пояснення заголовків-символів) [27, 6].

Сучасна журналістика багато чого запозичила від усного мовлення й художньої літератури. Журналісти постійно перебувають у пошуку того, що викликає цікавість, створює певний настрій. Процес повторення тем у засобах масової інформації неминучий, а вдалі заголовки та підзаголовки створюють відчуття оновлення, оригінальності.

Підзаголовок буває основним та внутрішнім. До першого належать такі, що стосуються всього матеріалу. Їхнє призначення полягає у поясненні та деталізації основного заголовка або наданні йому іншого смислу. Наприклад, заголовок «Краще пізно, ніж ніколи» доповнюється підзаголовком «Європа й Америка запровадили санкції проти української влади» («ДТ», №6, 2014).

Підзаголовок, особливо тематичний, найчастіше розташовують безпосередньо під заголовком в окремому рядку, за центральною віссю текстового матеріалу чи асиметрично, із виключкою ліворуч або праворуч. Для економії місця на сторінці підзаголовок може стояти поряд з основним заголовком, на одному рівні з ним. Розташований між рубрикою та основним заголовком (над ним) підзаголовок уподібнюється ліду. А ще підзаголовок може стояти поряд із назвою рубрики [42, 50].

Другий вид підзаголовків ? внутрішні назви окремих частин публікації, які розділяють текстовий матеріал великого обсягу на кілька частин. Наприклад, матеріал на всю сторінку із назвою «Що трапилося з бієнале» має пояснювальний підзаголовок «Громом з ясного неба прозвучало недавнє офіційне повідомлення керівництва музейного комплексу «Мистецький Арсенал», що друга київська Міжнародна бієнале сучасного мистецтва ARSENALE-2014 переноситься на рік. Через події в країні. Арт-проект, сприйнятий багатьма з таким ентузіазмом (під час першого дубля), чи то справді тимчасово заморожений, чи то на ньому можна ставити крапку» («ДТ», №6, 2014), які дають достатньо повне уявлення про матеріал на всю сторінку.

Внутрішні підзаголовки розташовуються в окремому рядку безпосередньо над тією частиною газетного матеріалу, до якої відносяться, з однаковими відступами з обох боків чи асиметрично, із лівою або правою виключкою. Інколи вони утворюються виділенням засобами верстання.

Іноді кілька підзаголовків виносять на початок публікації та подають як окремий блок анонс. Така група підзаголовків сильно виділяється на сторінці й допомагає читачеві швидко розібратися в змісті матеріалів газети, хоча й займає невелику площу. У добірках анонс заміняє основний заголовок або зображальний елемент. Невеликі за обсягом матеріали часом подають на початку анонсу, такий графічний акцент посилює графічно-змістову структуру публікації та взагалі графіку сторінки і дає змогу не дробити текстовий блок на частини. Наприклад, « «Чорне вугілля», «тонкий лід» отримало «Золотого Ведмедя»» до заголовка «Пекін диктує правила Берліну» («ДТ», №6, 2014).

Перші сторінки майже всіх сучасних газет містять анонси під рубрикою «Сьогодні в номері» у вигляді переліку заголовків, разом із підзаголовком, зображенням, назвою рубрики, початком матеріалу. Деякі газети виносять на першу сторінку по кілька зображальних заставок-символів, що знайшли відображення у даному номері.

Окремим елементом заголовного комплексу є розгорнута форма підзаголовка у вигляді виділеного стислого вступу ліду, який стосується окремого матеріалу або добірки та доповнює основний заголовок. Його виносять у верхню частину або на середину матеріалу і виділяють пробільними елементами, лінійками, рамкою, підкладкою, жирним шрифтом [27]. За В. Жадьком, «лід - це виділений графічно перший абзац основного тексту журнальної чи газетної публікації» [20, 147].

М. Ріпей, вказує «лід це передтекст, розміщений після заголовка й надрукований іншим шрифтом або виділений нешрифтовим засобом. Перший абзац тексту є чи не найважливіший абзац у всій статті. Він може викликати в читача бажання дочитати текст до кінця, а може відштовхнути його та змусити шукати щось цікавіше. Зазвичай, якщо перші фрази не привертають уваги адресата, то він може й зовсім не читати матеріал далі. Але в цьому не завжди винен лід. Певну роль відіграють ще й інші чинники: гарний заголовок може зацікавити людей, і вони почнуть читати; зацікавлення темою статті може змусити їх читати навіть після нудного першого абзацу. Впливає на читачів також обсяг газети, адже видання з більшою кількістю шпальт вочевидь може запропонувати більший вибір статей, ніж газета з кількома шпальтами» [33, 304].

Трапляються статті, що мають кілька підтем. У такому випадку для ліду доводиться вибирати, який аспект статті найцікавіший читачеві. Сучасні видання використовують чимало (нараховують від чотирьох-п'яти до десятка) різновидів ліду. У газетному тексті проблема початку найбільш актуальна, тому що невдала перша фраза може призвести до втрати читача. У сучасній пресі майже всі ліди пишуться за формулою: Хто? Що? Де? Коли? Як? Чому?

Метою будь-якого ліду є заволодіння увагою читача, зацікавлення його настільки, щоб він захотів прочитати весь текст. У випадку з інформаційним повідомленням це означає, що найважливіші інформаційні аспекти мають бути зазначені на самому початку. В більшості випадків, коли журналіст уперше повідомляє про цікаві для суспільства речі, найкраще підійде лід, написаний за схемою «останніх подій». Проте є й інші способи розпочати статтю, і деякими з них можна скористатися й для інформаційних повідомлень. Ліди нарисових статей, як правило, формально вільніші, для них головним критерієм є дієвість. Критерій цей стосується також і ліду аналітичних статей, авторських матеріалів, коментарів та інтерв'ю.

Вирізняють кілька груп лідів: прямий, уповільнений, комбінований [41].

Прямий лід подає суть статті вже в першому ж абзаці й одразу відповідає на два головні запитання: що відбулося та хто брав участь. Тобто читач безпосередньо знайомиться з фактом чи подією, без будь-якої затримки. Наприклад, «Янукович був би щасливим, якби розв'язати ситуацію в Україні за закарпатським сценарієм» («ДТ», №6, 2014). Уповільнений лід викладає суть статті не відразу, а поступово підводить читача до істотного в повідомленні: «Зовнішні прояви; Якшо дивитися ширше; Чи є альтернатива». Комбінований лід за рахунок підвищення інтересу до предмета компенсує застарілість фактів.

Вріз стиснуте повідомлення, яке пояснює або коментує текстовий матеріал. Іноді в цій ролі виступає коментар автора або фахівця з даної проблеми, висновки, додаткова чи пояснювальна інформація, яка супроводжується, наприклад, фотознімком. У 45% сучасних газет вріз відсутній [33, 303].

Таким чином, роль підзаголовка в заголовковому комплексі відносна: з одного боку, він роз'яснює незрозумілий заголовок, з іншого - розкриває інтригу, що приховував основний заголовок. Але, в будь-якому випадку, він більше ніж заголовок пояснює, про що йтиметься в тексті. Тож використовувати підзаголовки потрібно саме там, де цього потребує матеріал. Він може й не бути перефразуванням основної думки заголовка, але повинен підхоплювати й розвивати її, забезпечуючи читачів додатковою важливою інформацією. Хоч би який заголовок не обрав журналіст, він повинен уникати надмірного філософствування та надмірної мальовничості. Він повинен бути інформативний, а не сенсаційний.



2. Аналіз ефективності заголовків у газеті «дзеркало тижня»

2.1 Реалізація функцій заголовків у сучасному виданні «Дзеркало тижня»

Для дослідження функцій заголовків ми обрали газету «Дзеркало тижня» за вересень ? березень 2013-14 року. «Дзеркало тижня» (ДТ) - український суспільно-політичний тижневик, одне з найвпливовіших аналітичних видань в Україні. Газета була заснована у Києві в 1994 року як російськомовне видання під назвою «Зеркало недели», але з 2002 року виходить як російською так і українською мовами. Починаючи з 2001 року провідні статті також публікуються англійською на веб-сайті видання.

З поданих у попередньому класифікацій газетних функцій пропонуємо розпочати з класифікації, яку подала В. Зайцева, а саме, розглянемо використання функцій композиційності, інформування та атрактивності у газеті.

Тож, під функцією композиційності ми вбачаємо організуючу роль заголовка у системі «заголовок ? текст - (ілюстрація)», у газетному матеріалі. Тобто, заголовок до матеріалу на шпальтах газети, за допомогою верстання організує текст в одне ціле і водночас відділяє один матеріал від іншого. Цю функцію можна віднести власне до всіх матеріалів у газеті.

Наступна функція, - інформативна - особливо рельєфно виступає у матеріалах інформаційного жанру. Дозволяє зрозуміти зміст статті, навіть не вчитуючись у нього. Наприклад: «Вакцина ВІЛ збільшує ризик інфікування» («ДТ», №34, 2013); «Конституція як суспільний договір має виходити від народу» («ДТ», №35, 2013); «Парламент Криму закликав Януковича запровадити надзвичайний стан» («ДТ», №2, 2014); «Литва готова прийняти поранених євромайданівців» («ДТ», №2, 2014); «Автомайданівець Булатов після побиття перебуває в лікарні» («ДТ», №3, 2014); «Венеціанська комісія визнала нелегітимним референдум в Криму» («ДТ», №10, 2014); «Меджліс вимагає роззброїти всі незаконні формування» («ДТ», №10, 2014); «Ситуацію в Україні розглянуть на саміті ЄС 20-21 березня» («ДТ», №9, 2014); «Увесь світ об'єднався на підтримку України» («ДТ», №8, 2014); «Суд у Севастополі призупинив рішення міськради» («ДТ», №8, 2014); «Янукович сам позбавив себе звання легітимного президента» («ДТ», №8, 2014); «Венесуельський бунт не став революцією» («ДТ», №7, 2014); «Про важливість читання» («ДТ», №33, 2013).

Функція атрактивності або функція привертання уваги, споріднює газетний заголовок з рекламним. Саме атрактивний газетний заголовок зосереджує увагу читача на матеріалі. Для реалізації функції атрактивності заголовок повинен бути або інтригуючим, або сенсаційним. Розглянемо декілька прикладів інтригуючих газетних заголовків: «Намалюємо - будемо жити!» («ДТ», №34, 2013); «Раби ХХI століття» («ДТ», №33, 2013); «Дві паралельні реальності» («ДТ», №7, 2014); «Неслухняний метал» («ДТ», №7, 2014); «Зв'язані однією метою» («ДТ», №7, 2014); «Граблі української історії» («ДТ», №7, 2014); «Як зупинити атомну бомбу, в руках якої ядерна валіза?» («ДТ», №8, 2014); «Захисниці захисників» («ДТ», №8, 2014); «Ремонт країни» («ДТ», №7, 2014); «Вечірка починається» («ДТ», №8, 2014); «Люстрація білих халатів» («ДТ», №9, 2014); «Скорозшивач історії» («ДТ», №9, 2014); «Батько брехні» («ДТ», №9, 2014); «Аеродром підскоку» («ДТ», №9, 2014); «Ампутація ілюзій» («ДТ», №10, 2014); «Побиття немовлят» («ДТ», №10, 2014); «Росія та її друзі з примусу» («ДТ», №10, 2014); «До школи - з готівкою» («ДТ», №10, 2014); «Ампутація мізків» («ДТ», №1, 2014); «Спирт шукає шлях до бензину» («ДТ», №1, 2014); «Купи собі пенсію» («ДТ», №2, 2014); «Каски з хрестом» («ДТ», №2, 2014); «Справжнє свинство» («ДТ», №2, 2014); «Любов із присмаком лукуму» («ДТ», №2, 2014); «Жертвоприношення» («ДТ», №35, 2013).

Прочитавши заголовок, важко уявити про що саме йдеться у статті. Лише ознайомившись з матеріалом газети, стає зрозуміло.

Або, наприклад, такий заголовок статті: «Не бажаєте відкупитися? Тоді ми йдемо до вас!.» («ДТ», №39, 2013). Автору статті вдалося заінтригувати читача фразою з популярної реклами.

Отже, зазначені вище приклади, дають нам можливість зробити висновок про те, що після знайомства з текстом, заголовок перестає бути інтригуючим, але набуває додаткового трактування. Усі проаналізовані вище функції газетного заголовка не виступають ізольовано, а тісно взаємодіють між собою. Так, композиційна функція реалізується як в інформаційному, так і в інтригуючому заголовку. В свою чергу, інтригуючий заголовок обов'язково повинен мати елемент інформативності, а інформаційний заголовок може інтригувати.

Перейдемо повноінформативних, а саме номінативних заголовків в газеті «Дзеркало тижня»: «Хаос по-львівськи» («ДТ», №385, 2013); «Будинок для прокурора» («ДТ», №32, 2013); «Багатоликий хабар» («ДТ», №32, 2013); «Токсичний абсорбент» («ДТ», №33, 2013); «Перший дзвінок» («ДТ», №34, 2013); «Захоплення сімферопольського аеропорту» («ДТ», №7, 2014); «Венесуельський бунт не став революцією» («ДТ», №7, 2014); «Девальвація довіри» («ДТ», №7, 2014); «Рядки Шевченка від руки» («ДТ», №7, 2014); «Психотерапія суспільства» («ДТ», №7, 2014); «Україна, Росія, культурний фронт» («ДТ», №8, 2014); «Незворушний клієнт» («ДТ», №9, 2014); «Новий закордон» («ДТ», №9, 2014); «Вето на квоту» («ДТ», №9, 2014); «Системні скорочення» («ДТ», №9, 2014); «Герої не вмирають» («ДТ», №9, 2014); «Придністровізація Криму» («ДТ», №9, 2014); «Прірова перемога Росії в Криму» («ДТ», №10, 2014); «Уроки працьовитості» («ДТ», №10, 2014); «Уже у квітні буде спекотно» («ДТ», №10, 2014); «Львів запрошує на свята» («ДТ», №1, 2014); «Загадкові привиди графського палацу» («ДТ», №1, 2014); «Бізнес - еміграція» («ДТ», №2, 2014); «Вектор страху» («ДТ», №2, 2014); «Самоідентифікація просвітителя» («ДТ», №2, 2014); «Онтологія провокаторства» («ДТ», №3, 2014); «За законами фізики» («ДТ», №3, 2014); «МКС і злочини проти людяності в Україні» («ДТ», №3, 2014); «Тимошенко і порожнеча» («ДТ», №39, 2013).

Таким чином, можемо зробити висновок, що номінативний заголовок просто дає загальну назву статті, в більшості випадків, не навантажуючи її додатковим сенсом.

Повноінформативні предикативні заголовки найбільш інформативні, якомога більше розкривають суть матеріалу: «Українська наука досить автаркічна» («ДТ», №39, 2013); «Британія перегляне права людини» («ДТ», №38, 2013); «Каталонія бажає незалежності» («ДТ», №34, 2013); «Театр закривається. Нас усіх лихоманить» («ДТ», №6, 2014); «Пекін диктує правила Берліну» («ДТ», №6, 2014); «Люті дні лютого» («ДТ», №6, 2014); «Їм не боляче» («ДТ», №6, 2014); «Теше полегшало» («ДТ», №6, 2014); «Росія відкрила кримський фронт» («ДТ», №5, 2014); «Урядовий квартал мають намір блокувати» («ДТ», №5, 2014); «Про терплячого донора замовимо слово» («ДТ», №5, 2014); «Кому віддати перевагу» («ДТ», №5, 2014); «Бізнес втрачає темперамент» («ДТ», №4, 2014); «Переступаючи через страх» («ДТ», №4, 2014); «Долар заправляє» («ДТ», №4, 2014); «Пропан тисне на газ» («ДТ», №3, 2014); «Податки вирішують усе» («ДТ», №2, 2014); «Яке майбутнє чекає Україну» («ДТ», №32, 2013).

Неповноінформативні заголовки відображають логічну тему і предикат, вони менш інформативні ніж предикативні, але дають більше можливостей для залучення читацької уваги: «Сумнівні зміни» («ДТ», №32, 2013); «Попит зростає, але ризики залишаються» («ДТ», №33, 2013); «Не догледів - втратив бізнес» («ДТ», №34, 2013); «Не ринком єдиним» («ДТ», №37, 2013); «Зв'язані однією метою» («ДТ», №7, 2014); «Втрачені життя не повинні бути марними» («ДТ», №7, 2014); «Парад покірності» («ДТ», №7, 2014); «Поради стороннього» («ДТ», №7, 2014); «Граблі української історії» («ДТ», №7, 2014); «Психотерапія суспільства» («ДТ», №7, 2014); «Кадри, з якими не вирішать нічого» («ДТ», №9, 2014); «Час збирати активи» («ДТ», №9, 2014); «Простота, яка нічим не ліпша за злодійство» («ДТ», №9, 2014); «Мурашиний слід» («ДТ», №9, 2014); «Тактика і стратегія Майдану» («ДТ», №1, 2014); «Про принципи цінності» («ДТ», №1, 2014); «Червона Шапочка і бабуся з великими зубами» («ДТ», №1, 2014); «Шерлок Холмс, самотність у мережі» («ДТ», №1, 2014); «Стояння на перехрестях» («ДТ», №39, 2013).