Аналіз проблем сучасної телерадіожурналістики на прикладі публікацій збірника "Теле- та радіожурналістика"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

радіожурналістика рекламний мовний телебачення

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Проблемно-змістовий дискурс статей збірника «Теле- та радіожурналістика» (аспект телебачення)

1.1 Феномен впливу та сприймання дітьми телепередач

1.2 Мовна проблематика сучасної тележурналістики

1.3 Концепція рекламного впливу на телебаченні

РОЗДІЛ 2. Проблемно-змістовий дискурс статей збірника «Теле- та радіожурналістика» (аспект радіо)

2.1 Проблематика впливу та сприймання дітьми радіопередач

2.2 Мовна проблематика сучасної радіожурналістики

2.3 Проблематика рекламного впливу на радіо

РОЗДІЛ 3. Жанрові новації сучасного українського журналізму

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сучасна телерадіожурналістика являє собою складну систему засобів масової інформації, що дедалі розвиваються та йдуть в ногу з часом. Поява нових структурних елементів у ній пов'язана не тільки з процесами глобалізації й надзвичайно оперативними технічними процесами, але й зміною якісного стану системи в цілому. Теле- та радіомовлення сьогодні вже не те, що було вчора, а завтра воно буде ти таким, як сьогодні. Його розвиток відбувається такими швидкими темпами, що теоретичний концепт зазвичай осмислюється вже згодом, коли вже сформувалися певні тенденції цього явища.

На сучасному етапі розвитку електронних засобів масової інформації журналіст радіо і телебачення виступає одночасно в кількох іпостасях - здобувача, укладача, редактора, аналітика, оформлювача, тлумача, коментатора, оглядача інформації та безпосереднього виконавця ролі, її дикторського озвучування[96].

З постійним розвитком інноваційних технологій в інформаційному просторі України, зі становленням недержавного телебачення і радіомовлення, а також з появою на мас-медійному ринку нового розуміння професії телерадіожурналіста постає необхідність внесення певних змін щодо системи радіомовлення і осучаснення самого журналіста, який виявляє свої творчі можливості в галузі телерадіомовлення. Сьогодні важливо зрозуміти, що телерадіожурналіст - це не лише, власне, творець в ефірі, а й організатор творчого процесу в редакції, студії чи станції, бо творчий процес варто розглядати не лише в контексті індивідуальної ефірної творчості, а й в контексті творчої колективної діяльності. Тележурналіст порівняно з радіожурналістом більше "колективіст", аніж "індивідуаліст", бо його праця, його успіх залежать від команди - оператора, режисера, освітлювача тощо. Радіожурналіст у своїй творчості більш самостійний, його творчий потенціал може виявлятися незалежно від так званих "супутніх" професій.

У цьому контексті варто пам'ятати, що сучасна телерадіожурналістика - це творчо-виробничий процес і журналістові-практикові доводиться поєднувати в ефірі творче і технічне: журналістську майстерність і знання, пов'язані з технічним забезпеченням телерадіомовлення, технічним процесом діяльності телекомпанії і радіостанції. Сучасний журналіст, який готує матеріал до ефіру, має орієнтуватися у всьому технологічному алгоритмі виготовлення програми, оскільки, це прямо чи опосередковано впливає на процес виготовлення теле- і радіомовної продукції. Бо телерадіожурналіст як професіонал і творець тоді є сучасним, коли розуміється на технічних механізмах діяльності телерадіокомпанії, орієнтується в базових питаннях, пов'язаних із вибором телерадіокомпанією діапазону радіохвиль, каналу і частоти мовлення, типу передавача і антени, специфікації ефірного і продакшн-обладнання, знає необхідні комп'ютерні програми і програмне забезпечення для ефірного мовлення і збору інформації, володіє навиками аудіо(відео)інженера і звуко(теле)режисера, знаннями технічного забезпечення проведення прямого ефіру і т. д.

Сучасна телерадіожурналістика містить у собі безліч різноманітних проблем, які потребують негайного вирішення. Зокрема, це проблема культури і техніки мовлення, виховання та впливу, що зараз займають чільне місце у сучасних ЗМІ. Отож, безумовно, цей ряд потребує конструктивного вирішення як для користі самих ЗМІ, так і на суспільство зокрема.

Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що зараз не часто порушуються такі важливі проблеми функціонування журналістики, як вплив телебачення та радіомовлення на індивіда, зміни у системі журналістських жанрів, підвищення ефективності функціонування телебачення і радіомовлення, їх значення для українського державотворення, передусім у сферах утвердження української мови, культури, духовності, національного інформаційного простору. По-особливому актуальним у цій роботі є розгляд та висвітлення загального стану журналістики, оскільки окреслено систему жанрової палітри теле- і радіожурналістики, методику роботи над матеріалами збірника, розглянуто перспективу українського телебачення і радіомовлення. Науковці, вчені цікавляться цими питаннями, отож питання, розглянуті у роботі, можуть послужити для них емпірично-прикладною базою. Оскільки вищезазначені проблеми порушуються не часто, то тема нашого дослідження є актуальна.

Огляд літератури. Упродовж двадцятиріччя професорсько-викладацький колектив кафедри значні зусилля спрямовував на організацію наукової діяльності , для чого на кафедрі створено максимально сприятливі умови, тісно пов'язані з навчальним процесом. На кафедрі видали чимало монографій, словників, брошур, які здобули визнання наукової громадськості. У них - цінна інформація про білі плями в нашій історії, зібрані і прокоментовані факти про геноцид, лінгвоцид (мововбивство), етноцид, чимало праць присвячено культурі української мови, екології українського слова. Окрему групу становлять розвідки, у яких проаналізовано інноваційні процеси у сфері електронних медій. Важливим здобутком кафедри є видані посібники і підручники, методичні поради для студентів, які допомагають забезпечувати організацію навчально-методичного процесу не лише на нашому факультеті. Вони мають свою аудиторію по всій Україні, відомі і за кордоном. За 20 років опубліковано в наукових збірниках, журналах, у періодичних виданнях понад півтори тисячі наукових, науково-методичних, науково-публіцистичних статей, рецензій та інших матеріалів. З 1997 р. кафедра видає збірник наукових праць “Теле- та радіожурналістика”, який постановою президії Вищої атестаційної комісії України включено до переліку фахових видань України, у ньому публікують результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук, дають свої статті також журналісти-практики, студенти, автори з різних регіонів України. У статтях йдеться про важливі проблеми сьогодення - підвищення ефективності функціонування телебачення і радіомовлення, їх значення для українського державотворення, передусім у сферах утвердження української мови, культури, духовності, національного інформаційного простору. Цим проблемам присвячено чимало наукових, науково-популярних досліджень, дискусійних публікацій в мас-медіа. Тому в контексті історіографії предмета варто згадати насамперед українських учених: В. В. Лизанчука, В. Я. Миронченка, А. З. Москаленка, В. П. Олійника, Г. Г. Почепцова, В. В. Різуна, Ю. Г. Шаповала, Т. В. Щербатюк та ін., які аргументовано обстоювали ідею журналістської творчості.

Кафедральний збірник - це своєрідний літопис сьогодення, сторінки якої пишуть наші сучасники, небайдужі до долі національної культури. Окремі випуски збірника видано з нагоди відзначення ювілеїв працівників кафедри (професорів О. А. Сербенської, І. В. Крупського, В. В. Лизанчука). Регулярний випуск фахового видання (з 1997 р. вийшло 13 випусків у 14 книгах) - справа честі завідувача і членів кафедри. Збірник тематично розширюється, збагачується його структура. Крім традиційних рубрик - “Теоретичні аспекти журналістики”; “Прикладні проблеми журналістської творчості”; “Теле- та радіожурналістика”: на шляху творення власної традиції; з'являються нові: З журналістської практики, де поміщено цікаві публікації з періодики, що стосуються ефірного продукту, “Творчий доробок студентів”; “Із щоденника студентської практики” та ін.

Кафедра радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка на сьогодні підготовила 13 випусків збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика». У збірнику містяться такі наукові статті про електронні медіа: історія, сучасний стан функціонування, морально-естетичні аспекти телерадіопередач, контент нових медій, культура мовлення, свобода і відповідальність журналіста в комунікаційному процесі тощо. Також можна помітити різноманітні есеї, спогади, статті про науково-педагогічну, журналістську, громадську діяльність викладачів кафедри.

Мета і завдання дослідження зумовлені необхідністю створення об'єктивної картини проблем сучасної телерадіожурналістики на прикладі конкретних публікацій збірника «Теле- та радіожурналістика».

Головна мета проведеного дослідження - опрацювання, наукове обґрунтування багатьох публікацій у 13-ьох випусках збірника «Теле- та радіожурналістика», а також дослідження журналістської майстерності та вміння.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

· аналіз публікацій теоретиків комунікаційних процесів, практиків-журналістів і студентів, які присвячені розглядові сучасному стану теле- та радіоконтенту;

· окреслення широкого й вузького проблемного ракурсу матеріалів збірників за критеріями диференціювання телепроблем та відповідно проблем радіоомлвення;

· розгляд жанрової палітри статей, висновок щодо форми подачі наукової інформації в них;

· підсумок дослідження на основі статей кафедрального збірника з'ясувати шляхи поліпшення творчої діяльності медійників.

Об'єкт дослідження - різноманітні публікації 13 випусків збірника «Теле- та радіожурналістика».

Предмет дослідження - специфіка тематично-проблемного і жанрового аспекту сучасного теле- та радіоконтенту на прикладі матеріалів кафедрального збірника.

Методологічна основа дослідження визначена системою принципів і методів, теоретичних узагальнень:

· спостереження (у процесі спостереження дослідник завжди керувався певною ідеєю, концепцією або гіпотезою. Він не просто реєстрував факти, а свідомо відбирав з них ті, які підтверджують або спростовують його ідеї та гіпотези).

· аналіз (використовувався для осягнення об'єкта як єдиного цілого, його не можна обмежувати вивченням лише складових частин. У процесі пізнання дослідник розкривав об'єктивно існуючі зв'язки між ними, розглядав їх у системі, у єдності).

· порівняння (цей метод встановив схожість і відмінність досліджуваних явищ і предметів, виявив якісні і кількісні характеристики об'єктів. При цьому, наукове порівняння здійснювалося саме за ознаками, істотними для даного дослідження).

· узагальнення (за допомогою цього методу використовувалася фіксація загальних ознак та властивостей певного класу об'єктів та здійснювався перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального).

· прогнозування (метод, в якому використовувався як накопичений у минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення).

У науковій роботі використано наступні методи та прийоми дослідження:

1. Прийоми відбору інформації, які дозволяють виокремити сукупність фактів, що стосуються проблем тематично-проблемного і жанрового аспекту теле- і радіоконтенту; порівняльно-описовий метод, який допомагає всебічно охарактеризувати та порівняти наявну фактичну інформацію про жанрові особливості сучасної телерадіожурналістики;

2. Прогностичні методи, за допомогою яких можна зробити висновки щодо поліпшення творчої діяльності медійників, спираючись на досвід відомих журналістів.

Наукова новизна одержаних результатів значною мірою зумовлена характером розробки теми. Новизна цієї магістерської роботи визначається тим, що в ній:

· зроблена спроба цілісного дослідження на основі конкретних публікацій всіх випусків збірника «Теле- та радіожурналістика».

· показані одержані результати, які визначаються реальною оцінкою загального стану теле- та рідіоконтенту.

Теоретичне значення результатів дослідження. Представлений у роботі фактичний матеріал, основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані при розробці лекцій спеціальних і нормативних курсів на різних факультетах. Також вони збагатять теоретичну спадщину журналістської думки та її вільного поширення.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження має сприяти поліпшенню професійних стандартів журналістської діяльності, удосконаленню поняттєвого апарату працівників слова, а відтак, зміцненню загального теоретичного фундаменту сучасної журналістики, осягненню змісту її ключових категорій.

Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМНО-ЗМІСТОВИЙ ДИСКУРС СТАТЕЙ ЗБІРНИКА «ТЕЛЕ- ТА РАДІОЖУРНАЛІСТИКА» (аспект телебачення)

1.1 Проблематика впливу та сприймання дітьми телепередач

У сучасному світі найпершим джерелом інформації для більшості людей є ЗМІ, які, оперуючи неправдивою і сфальсифікованою інформацією, останнім часом перетворилися у засоби маніпуляції людською свідомістю[1].

Телебачення є один з найпопулярніших видів ЗМІ і має ефективний вплив на масову свідомість. Світ телебачення - це особливий світ. Світ, який по ідеї повинен відображати реальність, але вона зараз занадто банальна. Саме тому, ЗМІ конструюють свою повсякденну реальність. Реальність, в яку хочеться занурюватися людині. Але такий вплив телебачення ставить ряд проблем перед суспільством: проблему впливу та сприймання дітьми телепередач, мовну проблему сучасного телеефіру, а також проблему рекламного впливу на телебаченні. Зазначені проблеми говорять про те, що потрібно доносити дослідження вчених про силу впливу телебачення, про негативні і позитивні наслідки цього впливу, шукати альтернативні джерела інформації, «фільтрувати» інформацію трансльовану телебаченням та сприймати телебачення тільки як джерело заповнення дозвілля [2].

Вищезгадані проблеми телебачення широко висвітлюються професорами, доцентами, асистентами, журналістами-практиками кафедри радіомовлення і телебачення у збірнику «Теле- та радіожурналістика». Цей кафедральний збірник є немовби своєрідним літописом сьогодення, сторінки якої пишуть наші сучасники, небайдужі до долі національної культури.

Сьогодні телебачення все таки залишається актуальним засобом масової інформації. Середньостатистичний чоловік не щодня читає газети чи слухає радіо, але зате щодня дивиться телевізор. Можна навіть сказати, що телевізор по своєму місцю розташування в будинку став сучасним «вогнищем», який випромінює тепло і навколо якого кожен вечір обертається сімейне життя [2]. Найчастіше страждають діти, які проводять біля екрану телевізора весь свій вільний час. Діти не ставляться до телебачення настільки критично, як дорослі. І якщо доросла людина зазнає змін під впливом того, що вона переглядає, то яким чином дитина може уникнути таких впливів? Звісно, і дитяча особистість зазнає змін. От тільки постає питання: чи на краще вони? Тому, можна сказати, що поряд з впливом сім'ї, школи на свідомість дитини слід поставити вплив ЗМІ [3].

Звичайно, не можна говорити, що телебачення приносить тільки шкоду дитині, воно також має і виховний вплив. Але ми повинні знати, що для того щоб телебачення мало позитивний вплив, дорослі мають контролювати дітей і при необхідності після перегляду тієї чи іншої телепередачі пояснювати дитині вчинки героїв, допомагати дитині в усвідомленні тієї чи іншої ситуації. А от детальніше який саме позитивний та негативний вплив має телебачення на дітей, ми дізнаємось проаналізувавши статті наукового збірника «Теле- та радіожурналістика». Для визначення впливу та сприймання дітьми телепередач автори збірника «Теле- та радіожурналістика» досліджували різноманітні та важливі теми пов'язані із цією проблемою.

Телевізійна агресія на дитячу аудиторію.

Варто зазначити, що телевізійна, електронна та інша візуалізована інформація швидше впливає і на довше залишає стереотипні матриці світобачення у свідомості підлітків. Оскільки вся медійна продукція для дітей твориться спонтанно, безсистемно, то й відсоток випадковості потрапляння злочинного тексту достатньо високий. Тому стереотип у такому випадку формується легко, невимушено, чим можна пояснити появу жорстокості дітей, загострено підкресленої їхньої агресивності.

Велику увагу проблемі агресивності та жорстокості дітей приділила аспірантка Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка Олександра Хмельницька. У своїй статті «Дослідження впливу екранної агресії у підлітковому середовищі» авторка з'ясувала відношення між ступенем стресового стану старшого підлітка, рівня його агресивності з одного боку, і переглянутим телефільмом із вмістом насильства з іншого. Зокрема, наголошує на те, що особливо вразливою до будь-яких проявів екранної агресії є така вікова група, як діти та підлітки. Адже саме вони складають специфічну аудиторію аудіовізуальних ЗМІ, маніпулювати якою найлегше - через несформованість у юного глядача необхідних особистісних якостей та критичного мислення. Авторка зазначає, що результат експерименту не зафіксував низький рівень тривожності, натомість засвідчив існування середнього та високого. Високий рівень тривожності свідчить про перебування людини у стресовому стані, перевантаженість нервової системи та емоційну нестабільність.

Засоби масової інформації, демонстративно підкреслюючи високі життєві стандарти з одного боку, з другого - пропагують жорстокість, насилля, цинізм та інші аморальні явища. Неформальні групи, в яких опиняються підлітки, часто не лише опираються традиційним моральним нормам і цінностям суспільства, але й нерідко потрапляють під “опіку” різних злочинних угруповань, що останнім часом набули ледь не легального соціального статусу. З'явився чималий прошарок “педагогічно вакуумних” дітей [34]. Порушуючи цю проблему варто звернути увагу на статтю «Підлітки в полоні телеекрана», у якій Оксана Білоус виділяє основні засади функціонування електронних засобів масової інформації для дітей, а також окреслює позитивний і негативний вплив телебачення на підростаюче покоління. Авторка наголошує на тому, що зазвичай батьки ігнорують проблему телевізора і не відстежують за тим скільки часу дитина проводить біля нього. У результаті бажання дітей дивитися телевізор набагато перевищує дозволену норму. Тому батькам обов'язково потрібно стежити за тим, що їхня дитина дивиться і скільки часу вона проводить біля екрану телевізора. Вплив перегляду насильства на свідомість і поведінку глядача цікавив і продовжує цікавити багатьох дослідників. У випусках збірника «Теле- і радіожурналістика» досліджували цю проблему Катерина Скіпор та Михайло Веклик. Автори дуже вміло розкрили цю проблему у своїх публікаціях «Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку» та «Насильство на телебаченні». Діти є найменш захищеними від впливу телебачення. На цьому наголошує і Михайло Веклик: «Телевізійні програми, що містять насильство, схиляють до агресивної поведінки дітей та підлітків, які дивляться такі програми». Автор виділяє три головні наслідки насильства на телеекрані:

1. Діти можуть стати менш чутливими до болю і страждань інших;

2. Діти можуть налякатися навколишнього світу;

3.Дітям може більше сподобатися агресивна поведінка та негативне ставлення до інших.

У своїй публікації «Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку» Катерина Скіпор також досліджує проблему впливу телевізійного насильства і вважає, що найвагомішим і найдраматичнішим за своїм впливом на дитячу психіку є спрямованість телебачення на вироблення у дитини агресивності. Жорстокість і насильство, які буквально заполонили телеекран, додають чимало агресивних моделей для поведінки дитини. Як наслідок і в реальному житті діти охоче імітують агресивну поведінку телеперсонажів. Навіть ті фільми, що несуть деякі позитивні моральні істини, не уникають демонстрування насильства та жорстокості як засобу для підтвердження цілком благородних ідей. Таким чином насильство стає соціально прийнятним засобом для отримання добра [35].

Отже, наше телебачення треба практично повністю змінювати, особливо програми для дітей. Якби лишень батьки уявляли, як міцно в душу дитини западають цінності, що їх пропагує телебачення! Насамперед, батьки повинні обмежити час перегляду дітьми телепрограм, а також зовсім заборонити перегляд будь-яких телепрограм, якщо вважають що вони надто шкідливі. Взамін на те батьки мають заохочувати дітей більше часу присвятити заняттю спортом, хобі, зустрічам із друзями або запропонувати переглянути щось корисне, наприклад, документальні фільми, навчальні програми та ін.

Когнітивний дискурс дитячих телепрограм.

Дитячий вік - період життя людини від народження до 11-12 років. За цей час дитина проходить великий шлях індивідуального розвитку: від безпомічного створіння, нездатного до самостійного життя, - до дитячої особистості, адаптованої в суспільстві, спроможної взяти відповідальність за себе [4; 98]. Великої уваги заслуговує вплив теледискурсу на дітей, вікові особливості яких зумовлює низький рівень критичного ставлення до інформації, що транслюється.

У випуску номер 12 авторка Оксана Білоус висвітлює тему «Сприймання телевізійних передач дітьми, підлітками, юнацтвом». В статті чітко розглядається сприймання телевізійних передач, які охоплюють пізнавальний, почуттєвий та поведінковий компоненти. До початкового стану сприймання належить зацікавленість (навіть стихійна) телепередачею, переживання, естетичні почуття. Подальше сприймання телепередач призводить до роздумів, оцінок побаченого, спонукає до певних дій.

Факти, які виявились новими для нашого дослідження це твердження американських лікарів щодо серйозних наслідків впливу на дитячу психіку. Адже у статті зазначено, що американські лікарі привертають увагу до трьох серйозних наслідків впливу на психіку дітей екранного насильства. По-перше, підліток стає байдужим до крові й бруду, які ллються каналами телебачення, а й до реального насильства. По-друге, агресивна поведінка, дітей, підлітків, юних хлопців і навіть дівчат стає нормою. По-третє, у дітей різних вікових груп розвивається страх від можливості самим стати об'єктом насильства. Авторка із впевненістю стверджує, що юних глядачів потрібно навчати розрізняти правдиву інформацію про український світ від дезінформації, формувати уміння давати відсіч розповсюджувачам антиукраїнських міфологам. Прикро констатувати, що значна частина телеканалів, у тому числі й регіональних, не стали надійним «енергоресурсом для духовного відродження нації» [7]. Створюючи телевізійні програми для молоді, треба керуватися концепцією сучасного гуманістичного розвитку особистості, яка ґрунтується на працях Абрахама Маслоу та Карла Роджерса [5]. Авторка статті «Телевізійні передачі для молоді: психолого-педагогічні методи впливу на аудиторію» також наголошує на тому, що потрібно враховувати психологічний стан підлітків, юнацтва, молоді, подавати їм інформацію без нудної дидактики, розжовування, трафаретності, полегшеного відтворення життєвих явищ, багаторазового повторення правильних, незаперечних, але прописних істин.

Результати аналізу статей «Сприймання телевізійних передач дітьми, підлітками, юнацтвом» і «Телевізійні передачі для молоді: психолого-педагогічні методи впливу на аудиторію» свідчать про те, що увагу дітей, підлітків, юнацтва та молоді втримують акустичними і візуальними елементами телепередачі, які поєднані з пізнавально-інтелектуальною інформацією. Розуміння дітьми, підлітками, юнацтвом, молоддю телепередач є головною передумовою їх сприймання. Така ситуація пояснюється тим, що основні функції наукового значення полягають у тому, щоби пояснити об'єкти, які вивчаємо, через систему їх розуміння. Тому зернина знань нашого глядача повинна мати такий об'єм інформації, з допомогою якої здійснюється пояснення нових відомостей, їх сприймання. Саме тоді стає зрозуміло, що сприймання телепередачі поглиблюється лишень тоді, коли продукт комунікатора стає максимально зрозумілим реципієнтові.

Одинадцятий випуск збірника наукових праць «Теле- та радіожурналістика» містить ще одну статтю, що стосується проблеми впливу телебачення на дітей. Статтю «Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією» Інна Пенчук присвятила вивченню впливу звукового оформлення телевізійної програми. Найбільше авторка акцентує увагу на звуках, що лунають в ефірі дитячих програм (слово, музика, шуми).

Існує кілька різновидів дитячого аудіосприйняття: пасивне - дитина чує звук з екрану телевізора, але зайнята іншою справою; частково активне - дитина слухає і одночасно поринає у свої думки - музика у цьому випадку є джерелом натхнення; і, нарешті, активне - дитина підспівує, дивиться на екран і (якщо вміє) робить гучніше звук [11, с. 163].

Дослідниця наголошує на тому, що під час створення звукових ефектів у дитячій програмі варто враховувати особливості сприйняття звуку, що дають змогу досягати певних ефектів звукового впливу. Щоб збільшити ефективність впливу на дитячу аудиторію музика у програмі повинна бути не уривковою, а єдиною композицією. Розуміння особливостей сприйняття дитиною звукового світу дає телевізійникам можливість виявити і продемонструвати основні закономірності й естетичні принципи звукового твору, дає змогу пояснити звукову структуру екрану. Звук з певного моменту не тільки почав супроводжувати зображення, а й приніс на екран власну інформацію, збільшив компактність подання екранної продукції, ускладнив сприйняття і створення телевізійного твору для дітей [3, с. 18?20].

Варто також зазначити, що звуки відіграють дуже важливу роль у дитячих телепередачах, адже впливають на самочуття та створюють неабияку атмосферу. Звуки можуть як і піднімати настрій дитини, так і погіршувати. На думку авторки, спів птахів, голоси тварин, інші природні звуки знаходять відгук у душі людини. Адже вплив світу звуків на людину достатньо великий: музика, шуми можуть вплинути на розвиток як інтелектуального потенціалу, так і фізичних здібностей дитини.

Дуже цікавим є авторський опис про те, що у програмах для дітей необхідно звертати увагу і на інтонаційні засоби виразності: залежно від змісту, ведучий програми має декламувати вірші весело, сумно, або урочисто; швидко або повільно, тихо або голосно. Адже саме інтонаційна виразність ведучого під час декламування дитячих творів та віршів допоможе не тільки глибокому і правильному розумінню змісту, а також виховає у дитині потребу самому передавати текст виразно, в належному темпі.

У статті «Аудіальне сприйняття телевізійної інформації дитячою аудиторією» Інна Пенчук доволі вміло проаналізувала зображально-виражальні елементи телевізійних програм. Зробивши висновок із розглянутої статті, можна із впевненістю стверджувати, що звукова атмосфера дитячих програм має великий вплив на формування світогляду та відіграє важливу роль у житті дитини.

Восьмий кафедральний збірник публікує статтю Інни Пенчук «Вікові особливості сприйняття дитячих програм на телебаченні (міжнародний досвід)», яку присвячено дослідженню вікових особливостей сприйняття телевізійної продукції дитячою аудиторією. Авторка аналізує ситуацію в ефірі сучасного телебачення в контексті створення телевізійних програм відповідно до вікової періодизації, а також демонструє досвід американських і європейських телевиробників у створенні якісного продукту для дітей. Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки [14].

Отже, потрібно створити такі умови, за яких на кожному телеканалі будуть дитячі передачі, на виробництво і вихід в ефір яких з держбюджету виділятимуть потрібні кошти. Крім того, необхідно прийняти програму податкових пільг для інвесторів та виробників дитячих програм, фільмів і передач.

Тематична наповненість дитячого телепростору.

Досліджуючи проблематику впливу телевізійної інформації на дитячу аудиторію не можливо і не згадати про патріотичне виховання дітей, що містить у собі дуже складний процес. Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни - завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів. Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ [12]. Аспірантка кафедри Оксана Білоус у статті «Інтелектуально-емоційна наповненість телевізійних передач у контексті патріотичного виховання дітей: порівняльний аналіз» досліджує специфічні особливості психологічного впливу телебачення на дітей у контексті формування почуття патріотизму. Авторка розглядає цю тему більш з практичного досвіду, адже посилається на думки студентів різних курсів. Студенти у своїх розповідях зізнаються, що патріотичне виховання відігравало велику роль у їхньому житті, адже на основі телепередач вони дізнавались багато корисного та цікавого. Авторка аналізує дитячі передачі, які транслювались у 90-ті роки у телепросторі і що пропонує малюкам сучасне телебачення? Дослідниця наголошує на тому, що перш за все варто звернути увагу на самі назви мультфільмів, які говорять самі за себе: “Злюки-бобри” , “Губка Боб” тощо. Адже вони не лише несуть в собі агресію, а й пропагують застосування фізичної сили, спотворюють адекватне сприйняття реальної дійсності дітьми. Важко сказати про якесь виховне чи повчальне значення таких мультфільмів. Вони схоже, є вигідним комерційним проектом для зацікавлених осіб, але невигідним для духовного розвитку його споживача.

Наше наукове дослідження показує те, що потрібно навчати дітей ставлення до природи рідного краю, країни, до людей, які живуть у ній, до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури. А також важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Адже саме усі ці настанови намагалась донести Оксана Білоус у своїй статті «Інтелектуально-емоційна наповненість телевізійних передач у контексті патріотичного виховання дітей: порівняльний аналіз».

Ще одна стаття Оксани Білоус «Зміст сучасної телевізійної- та інтернет- інформації» дає підставу стверджувати, що позитивні і негативні аспекти впливу телевізійної інформації формують національну свідомість дітей, підлітків, молоді. Варто також зазначити, що дітям, підліткам, молоді обов'язково потрібно розказувати про національних героїв - борців за волю і незалежність України, видатних державних, політичних, наукових, культурних і громадських діячів і таким чином сприяти національно-духовному вихованню молоді. Адже найбільший виховний вплив на емоційну, моральну, розумову сфери молодого покоління має всебічна інформація про рідний край, свій народ, його мову, культуру, історію Батьківщини, про патріотизм, героїзм предків, їхні національно-визвольні заповіді нащадкам, історичний досвід будівництва власної національної держави [6].

Морально-виховний аспект.

Телевізор давно і міцно ввійшов у життя дитини, починаючи з перших років його існування. У багатьох сім'ях, як тільки дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить, не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження дізнається щось нове. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач, це може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоров'я дитини, але і для її психічного розвитку.

Візьмемо до розгляду чергову статтю аспірантки кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка Оксани Білоус «Хто в сім'ї головний - батьки чи телевізор?». Оксана Білоус уже достатньо давно досліджує проблему впливу телебачення на дітей, адже у кафедральному збірнику можна неодноразово помітити багато тем її авторства щодо висвітлення цієї проблеми. У статті авторки «Хто в сім'ї головний - батьки чи телевізор? простежуємо чіткий аналіз осмислення впливу інформаційного середовища на свідомість, моральність, духовність і поведінку дітей, формування у них національно-патріотичних почуттів. Також у публікації згадано про видатного українського педагога В.О.Сухомлинського, який наголошував на важливості освітньо-виховного потенціалу усього того, що оточує дитину з раннього віку, що може впливати на її почуття, думки, ставлення до навколишньої дійсності. Авторка велику увагу приділяє цьому підходу у виховному процесі, оскільки він ґрунтується на українсько-козацькій народній педагогіці, яка формувала у підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині - незалежній Україні. “Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю” [8, с. 81], - зазначає доктор педагогічних наук М.В. Левківський.

Своє бачення проблеми дослідниця ілюструє прикладами з телевізійних матеріалів студентів ІІ, ІІІ, IV, V курсів факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка на запитання, хто допомагав вибирати телепередачі в дитинстві. Науковець аналізує відповіді студентів і робить висновок, що роль батьків на завершальному етапі комунікативного циклу надзвичайно важлива, бо саме від них дуже багато залежить чи сприйме їх син, дочка позитивно наснажений телевізійний матеріал, чи зуміє створити морально-психологічні перепони негативній енергії телепередачі.

У результаті дослідження авторка дійшла висновку, що інформаційне телевізійне середовище впливає на діяльність батьків щодо формування у дітей здорових естетично-інтелектуальних, національно-патріотичних, морально-духовних якостей. Саме тому потрібно дбати про “широке запровадження у виховну систему шкіл родинно-національних традицій українського народу у поєднанні з досягненнями педагогічної і психологічної науки, підвищення педагогічної культури батьків, на основі особистісного вибору цінностей виховання дітей у сім'ї і відповідальності за його результат” [10].

Для глибокого осмислення цієї проблеми візьмемо до розгляду чергову статтю Оксани Білоус «Діти - найвимогливіша й найбеззахисніша телевізійна аудиторія» та статтю «Порушення прав дитини засобами сучасної теле-, відео комунікації» Олесі Бойко. У статті «Порушення прав дитини засобами сучасної теле-, відео комунікації» Олеся Бойко розкриває способи руйнування психології підліткового віку, які всуціль поглинули дитяче мислення і світобачення. Сучасна відеопродукція, яка заполонила вітчизняний ринок перш за все негативно впливає на дитячу психіку. Авторка підкреслює, що негативну роль у духовному вихованні відіграє телебачення і нейролінгвістичне програмування свідомості людини. Екранізована негуманність, заздрість, злоба, жорстокість, зрадництво, нахабство, грубість - на думку 25% підлітків - серйозна причина бійок [13, с. 5]. Отже, на основі розглянутих вищезгаданих статей можна зробити висновок про те, що сучасне суспільство, на превеликий жаль, через засоби масової інформації не культивує високих морально-етичних принципів. Саме тому відсутній контроль за мовленням тих, хто творить медіапродукцію і формує культурне енергетичне поле для виховання підростаючих поколінь, усього суспільства.

Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво. Адже існує багато телепередач, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ [36].

Якщо й надалі українське телебачення буде продовжувати ігнорувати інтереси дітей, підлітків, юнацтва, не пропонуючи їм цікавого національного телепродукту, то наступне покоління телеглядачів буде без повноцінного минулого.

1.2 Мовна проблематика сучасної тележурналістики

радіожурналістика рекламний вплив телебачення

У збірнику наукових праць «Теле- та радіожурналістика» понад півсотні змістовних напрацювань, у яких розглядається як сучасний стан теле- та радіоконтенту, так і теоретичні засади у соціальних комунікаціях. Зокрема, чимало науковців порушують найпоширеніші мовні проблеми на телебаченні. А саме: правильність чистоти ефірного мовлення, лексичне різноманіття української мови, тематичні передумови мовного стилю, морфологічно-синтаксичний аналіз та телевізійне мовлення в контексті суспільно-філософських питань.

Правильність чистоти ефірного мовлення.

Сьогодні учені все частіше цікавляться проблемами професійно-мовленнєвої діяльності журналіста. Справжній тележурналіст повинен бути вправним у вербальному й невербальному спілкуванні, мати звичку контролювати своє мовлення, вимову, дикцію, інтонаційну виразність, правильність слововживання та постійно працювати над збагаченням свого мовлення. Тільки за умови систематичної праці, усвідомлюючи всю її складність і основне - важливість для свого професійного зростання, тележурналіст зможе досягти відчутних результатів [15,7].

Науковець Анатолій Капелюшний у своїх публікаціях «Орфографічні помилки в титрах телевізійних передач наживо», «Граматичні й акцентуаційні росіянізми в мовленні телевізійних журналістів наживо», «Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті», «Типові помилки в мовленні ведучих інформаційних та музичних програм «Радіо Люкс» порушує наболіле питання грамотності журналістів.

Зокрема, в одній із публікацій автор аналізує мовностилістичні особливості титрів у телевізійних передачах, які йдуть у прямому ефірі. Особливо пильну увагу приділяє орфографічним помилкам у титрах, а також причинам їх виникнення та способам уникнення цих хиб у журналістських мікротекстах. Крім того, автор з'ясовує найбільш типові порушення правил української орфографії в титрах телевізійних передач наживо та причини, що призвели до цих помилок. На завершення статті, дослідник наголошує на те, що особливо пильну увагу телевізійні журналісти мають звернути на правила відтворення іншомовних власних імен і назв, на вживання у них апострофа і м'якого знака, на використання великої літери, на правила написання складних слів.

У вищезгаданих публікаціях автор також акцентує увагу на росіянізмах, які використовують у мовленні телевізійники. Найпомітнішою тенденцією у виникненні граматичних росіянізмів під час мовлення телевізійних журналістів наживо є утворення відмінкових форм іменників та числівників за російськомовними моделями. Тобто українські слова відмінюють за нормами, характерними для російської мови [16,1]. А. Капелюшний наводить чимало прикладів безграмотності журналістів центрального телебачення та пояснює, у чому власне їхні помилки. Загалом найбільше випадків використання російськомовних відмінкових форм іменників у множині зауважуємо в називному, родовому та орудному відмінках: До неділі робити якісь прогнози і для суддей, і для журналістів табу (1+1. - 2009. - 20 листопада); Покращити ситуацію з будівництвом готелей (1+1. - 2009. - 11 грудня);[16,3]

Автор також нагадує, що трапляються великі огріхи щодо акцентуаційних росіянізмів в мовленні телевізійних журналістів. Тому варто зауважити звичайне копіювання особливостей російськомовної акцентуації в наголошуванні дієслівних форм у прямому ефірі українських телеканалів: вернумтся, пройдёмт, отлимли, крадумт, перенямли(сь), заведёмнный, наградямт, внесеным,намжитое, промжитый та ін.[17, с.62].

У статті «Росіянізми в телевізійному мовленні і в газетному тексті» А.Капелюшний розглядає лексичні, граматичні та синтаксичні росіянізми. Коли йдеться про помилкове вживання росіянізмів, то переважно мають на увазі лексичні росіянізми, здебільшого не беручи до уваги граматичних та ін. Проте варто зауважити, що будь-які росіянізми, вжиті без спеціальної стилістичної настанови, є вкрай небажаним явищем у мові мас-медіа, оскільки вони не просто тиражують помилки, а й руйнують саму «структуру української мови»[18, с.6]. Автор наголошує на тому, що найбільше лексичних росіянізмів є на телебаченні, а саме тому, що люди у кадр можуть потрапити випадково. Окрім цього, дослідник наводить безліч прикладів лексичних росіянізмів. А саме: Він те той, за кого себе видає (УТ-1.-1999.-14 вересня), Доля правди в цьому є (СТБ.- 1999.- 18 липня). Велику увагу А.Капелюшний приділяє також граматичним та синтаксичним росіянізмам. Ось деякі приклади, які автор наводить у своїй публікації: граматичні росіянізми - Інститут створений при Національному університеті імені Шевченко(УТ-2.-1999.-27 травня); Ми щойно повернулися з Кривого Рога (СТБ.-1999.-14 жовтня; синтаксичні росіянізми - Це розповідається в фільмі (1+1.- 1999.- 8 квітня), Головне - не зраджувати собі (ICTV.- 1999.- 30 квітня).

У публікації «Порушення мовних норм на українських телеканалах (УТ-1, УТ-2, 1+1, ІНТЕР)» Ольга Штурнак дуже вміло висвітлює проблеми культури українського телемовлення та аналізує найтиповіші процеси розхитування норм української літературної мови. Крім того, дослідниця визначає основні ознаки процесу кодифікації мовних норм на телебаченні та подає цінні поради і рекомендації щодо його вдосконалення. Авторка аналізує телемовлення ведучих українських телеканалів УТ-1, 1+1, Інтер за 2002-2003 роки. Виокремлює такі відхилення від норми: м'яка вимова шиплячих приголосних - щ'ось, ч'ітачі, суч'асна, щ'ірий; порушення лексичних норм та вживання ненормативних словосполучень - не стидно, винувата, на даний час, судячи по твоєму виду та ін. Ольга Штурнак також зазначає, що процес кодифікації мовних норм обов'язково повинен містити такі складові як: професіоналізм, систематичність, різноманітність форм та різноманіття змісту. У своїй публікації авторка робить такий висновок, що запобігти потраплянню мовних покручів на екрани можна лише тоді, коли співпрацюватимуть журналісти та мовознавці. Інакше, як справедливо відзначають дослідники, не уникнути помилок, неточностей, суб'єктивних оцінок щодо мови та сучасних мовних процесів [19].

У житті люди переважно не замислюються над тим, що інтонацією вкладають у свої слова набагато більше, ніж вони означають. Тому співрозмовник сприймає не тільки сам текст, а й підтекст, що передається через певний тон, інтонацію. Саме в інтонацію можна вкласти таку інформацію, що не завжди легко передати словами. Жартома кажуть: "є люди, яких не можна слухати, і люди, яких не можна не слухати” [21, c. 128]. У статті «Інтонаційна виразність - важливий елемент телевізійного тексту» Ольга Штурнак аналізує поняття інтонації, а також акцентує увагу на важливості доброго інтонування журналістських текстів. Варто також зазначити, що у статті виокремлюється поняття інтонації, яке складає: висоту тону (ступінь висоти звуку), темп мовлення (час звучання), тембр (забарвлення людського голосу), паузи (перерви у мовному потоці), мелодику (послідовні підвищення і пониження голосу), фразовий, логічний, емфатичний і словесний наголос (засоби виділення окремих звуків, слів чи груп слів). Проаналізувавши інтонаційну термінологію можна зробити короткий висновок: інтонація відрізняє усне мовлення від писемного, робить його багатшим, виразнішим, надає йому неповторний, індивідуальний відтінок. Ольга Штурнак у своїй публікації зазначає, що саме індивідуальної інтонації телеведучого бракує українському телеефірі, адже від ведучого глядач прагне почути те, чого він ні від кого більше не почує. І саме це повинно проявлятися не стільки у слові, скільки у реакції на подію - виразі обличчя, жестах, інтонації.

Прагнення до чистоти мовлення, його зрозумілості - один з основних професійних принципів тележурналістів. Досвідчений диктор сказав: «Прислухайтесь, і ви зауважите, що майже половину слів ми не чуємо, а вловлюємо за змістом. Слухач же повинен чути, а не прислуховуватись» [20,с.26]. Втім, варто зазначити, що 1 випуск збірника «Теле- радіожурналістика» подає статтю О. Балинської, яка дуже вміло розкриває проблему правильності чистоти ефірного мовлення. Дослідниця наголошує на тому, що телевізійне мовлення має свою специфіку: не можна вживати слово незрозуміле або мало зрозуміле. А саме тому, що телеглядач не має змоги зупинити потік мовлення, подумати чи заглянути у словник, як, наприклад, читач газети. Аналізуючи мовленнєву специфіку телебачення, у статті авторка подає певні чинники котрими можна зреалізувати значення слова у телевізійному мовленні. Сьогодні на телебаченні постає нагальна потреба удосконалювати наше мовлення і звертати увагу на те, як говорять телеведучі. Дуже жаль, але на українському телебаченні доволі мало дикторів, які досконало володіють українською мовою. У своїй публікації «Культура телевізійного мовлення та його вплив на телеаудиторію» О. Балинська велику увагу привертає і скалькованим фразеологізмам з російської мови, які журналісти зараз все більше застосовують у своєму мовленні. Зокрема, наводить типові приклади. Ось деякі з них: зовсім друга справа (правильно: інша справа), швидкий на язик (правильно: спритний на слові). Отже, залишається лише надіятись, що тележурналісти приділятимуть більше уваги мовній підготовці, навчаться вміло будувати висловлювання і грамотно говорити.

Тематичні передумови мовного стилю.

Кожна телепередача має свій мовний стиль і внутрішнє наповнення ним. Мовний стиль політичних ток-шоу вдало простежує Христина Дацишин у своїй публікації «Пейоративна лексика в політичних ток-шоу». Насамперед, авторка пояснює вагоме значення пейоративної лексики. У її розумінні найчастіше це вульгарна, просторічна, жаргонна лексика. Сферою використання таких слів здебільшого є розмовно-побутова, в художній літературі її вживають для відображення колориту мовлення героїв, для відтворення своєрідного авторського сприйняття дійсності [23]. У статті проаналізовано використання пейоративної лексики в українських політичних ток-шоу. Авторка виявляє найчастотніші групи пейоративів, зосереджує увагу на функціях слів з негативною оцінністю у цьому різновиді телевізійних програм. Дослідниця зазначає, що використання пейоративної лексики, може перетворити дискусію на конфлікт, в інших ситуаціях ймовірний своєрідний комічний ефект. «Сприйняття пейоративної лексики серед аудиторії ток-шоу значною мірою залежить від того, наскільки підтримує конкретний глядач позицію мовця. Пейоративи створюють додатковий емоційний фон, унаслідок чого програма набуває ще більш розважальних рис»[26, с. 228]. Зробивши висновок можна стверджувати, що у політичному ток-шоу пейоративна лексика забезпечує розважальність передачі, обговорюваність, скандальність, резонанс в інших ЗМІ, підвищує рейтинг. Саме за допомогою пейоративної лексики відбувається демонстрація ставлення мовця до співрозмовника, а також виявляються особливості поведінки мовців у конфліктній ситуації, що формує певний імідж учасника програми, ймовірно, вигідний для нього і такий, що позитивно сприймається його симпатиками.

На відміну від Христини Дацишин Уляна Матвійчук виокремлює мовний стиль суспільно-політичних передач, що зумовлений двомовністю на телебаченні. Також наголошує на тому, що особливістю таких передач є те, що вони відображають неопосередкований сигнал політиків, громадських діячів до суспільства загалом. Авторка розмірковує над тим, що маючи нагоду бути почутим та побаченим перед великою аудиторію, людина прагне найбільш точно відобразити власну позицію, власне бачення шляху вирішення певних проблем. Важливо те, якою мовою виражається думка стосовно якогось явища, автоматично вказує на аудиторію (спільноту, громаду, суспільство загалом), до якої спрямоване таке повідомлення. «Суспільно-політичні передачі, окрім своєї прямої (політичної) функції, володіють також прихованим інструментом маніпулювання мовною ситуацією, завдяки якому нав'язують двомовність як нормальне та загальноприйняте явище»[27, с. 247]. Авторка наголошує на тому, що у масовій свідомості те, що транслюється по телебаченню, зазвичай не сприймається критично. Своє бачення проблеми авторка ілюструє результатами у таблиці. На думку авторки, політики, які легко переходять з української мови на російську, не вважають українську мову одним із найважливіших виразників національності і не вбачають в ній велику роль у консолідації українського суспільства, тому і не відстоюють права української мови на нормальне функціонування в державі. Також часто спостерігається замовчування і невтручання у сферу мовної політики, бо, за їхніми словами, порушення такого питання посилює роз'єднання держави. Отже, можна зробити такий висновок, що одним з найголовніших завдань нашої держави, є забезпечення належного функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

Морфологічно-синтаксичний аналіз мовлення.

Мова телебачення має таку характерну особливість як використання синтаксичних конструкцій, яке сприяє логічній побудові тексту, надає переконливості його звучанню, зумовлює динамічність і експресивність, допомагає уникнути тональності спокійної розповіді, увиразнює фразу. Спостерігається роздрібнення одного висловлювання на два і більше, що виявляє себе в парцеляції [24, с.31-35].

У статті «Особливості парцелювання присудків у мові телебачення» мовознавець Любов Конюхова чітко розглядає використання парцелювання присудків на телебаченні. Авторка зазначає, що вимова таких парцельованих фраз обов'язково супроводжується жестами, наприклад: Вони не хочуть / про це / чути // Ні знати // ні чути. Дослідниця детально розповідає про те, що парцелювання також сприяє розмовній жвавості, створює враження необробленості думки та експресивності. На думку авторки, в усному мовленні парцелювання часто зумовлене тим, що мовець, вже завершивши фразу, згадує ще щось, адже має на меті доповнити її. Наприклад: Ми / обов'язково повинні узаконити / цю власність /// Ну-у // отримати право / і можливість / ефективно керувати нею. Зробивши висновок можна із впевненістю стверджувати, що стилістичні засоби синтаксису можуть поєднуватися не тільки з вербальними, а й із невербальними засобами увиразнення тексту. Дослідник В.І.Кононенко зазначає, що «стилістичні функції синтаксису проникають в усю стилістичну організацію мови й мовлення, зливаються, перехрещуються з лексичними, фонетичними, морфологічними засобами стилістики і визначають широке коло стилістичних можливостей мови» [25, с.30]. Саме тому в усному мовленні краще використовувати якомога більше парцельованих фраз.