Основи інформаційних приводів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи інформаційних приводів

ВСТУП

Історія інформаційних приводів налічує сторіччя. Про їхнє успішне використання свідчить ще Старий Завіт (алегоричне сприйняття епізоду з Ієрехонськими трубами. Чимало прикладів здійснення інформаційних приводів можна знайти у середньовічній історії.

Класичним прикладом інформаційного приводу вважаються події навколо так званої Емської депеші, що відбулися у липні 1870 р. Канцлер Прусії О. Бісмарк, намагаючись створити привід для франко-пруської війни, викреслив кілька фраз з досить м`якого листа радника МЗС Прусії фон Абакена і передав цей текст до газет. Резонанс від публікації образливого для честі французького імператора Наполеона III документа змусив Францію розпочати воєнні дії у вигідний для Прусії час.

Методи інформаційних приводів широко застосовувалися під час першої світової війни. Наведемо як приклад телеграму Циммермана (перехоплена телеграма німецькому послу в Мексиці, у якій пропонувалося підбурювати цю країну до нападу на США), публікація якої остаточно вирішила питання виступу Сполучених Штатів боці Антанти.

Друга світова війна в котрий раз довела дієвість інформаційних приводів, але й визначила межі ефективності їхнього застосування. Набагато пізніше один американський офіцер писав: "Найкращою інформаційною операцією проти приморської країни є поява авіаносного з`єднання на рейді головного порту цієї країни". А корифей нацистської пропаганди Й. Геббельс зауважував: "Пропаганда ефективна тільки тоді, коли за спиною пропагандиста стоїть вояк з гостро заточеним мечем" [9].

Аналіз наведених фактів засвідчує, що методи інформаційних приводів постійно удосконалюються і, незважаючи на їхню давню історію, залишаються важливим інструментом політики. Останнім часом (після 40-х років) зазначені методи набувають якості нового напряму політичної та військової діяльності, що за певних умов стає вирішальним. Подібні тенденції і створюють нагальну необхідність дослідження цієї галузі.

Актуальність подібного напряму досліджень, як на цьому вже було наголошено, є безперечною. Це засвідчують, зокрема, нещодавні події в Балканських країнах (Болгарія, Югославія), у Білорусі, Росії (передусім у північнокавказькому конфлікті), Руанді, Демократичній Республіці Конго, в Україні (російські кампанії навколо Севастополя та Чорноморського флоту), інших країнах світу.

Зацікавленість наукової громадськості у цій проблемі спричинила появу останніми декількома роками низки публікацій про використання засобів інформаційних приводів та їхнього теоретичного підгрунтя. Зокрема вони стосуються досвіду дій збройних сил і спецслужб США та їхніх союзників під час операцій у Перській затоці, Сомалі, Гаїті, Боснії, Косово тощо. Частина з таких подій поки ще не досліджена з належною ретельністю, зокрема, події в Болгарії, Білорусі, Югославії, стосовно інших наявна значна кількість матеріалів (Перська затока, Гаїті, Сомалі). Проте наслідки застосування інформаційної зброї у конфліктах настільки масштабні, що надають право говорити про розблокування ситуації, яка склалася у міжнародних відносинах після винаходу ядерної зброї. Нове покоління силових засобів, що їх отримує керівництво розвинених країн у результаті удосконалення інформаційної зброї, найближчим часом може досягти могутності та ефективності найновіших видів зброї масового знищення. Саме обгрунтування цієї тези і є одним з основних завдань роботи.

Останніми кількома роками проблему дослідження інформаційних приводів розглядають у контексті проблеми інформаційних воєн та інформаційної зброї. Після 1990 р. за цією тематикою з`явилася значна кількість наукових досліджень і популярних робіт. Але проблема критичних методів впливу на масову та особисту свідомість заслуговує на окреме ретельне дослідження.

Фактологічною основою роботи є переважно матеріали стосовно американського досвіду використання спеціальних методів. Це спричинено суттєво більшою їхньою відкритістю порівняно з матеріалами щодо діяльності спецслужб інших країн світу.

Об'єкт дослідження - інформаційні приводи.

Предмет дослідження - інформаційні приводи для міжнародних силових компаній.

Мета роботи - дослідження теорії і практики інформаційних приводів, спроба розробити їхні новітні сценарії, що мають за підґрунтя в сучасних постсоціалістичних країнах. Дослідження здійснювалося у межах швидше воєнної, а точніше, спеціальної (про діяльність спецслужб) науки. Певним чином це й відбилося на його стилі та результатах.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, порівняння, картографічний, статистичний, прогнозування.

Робота складається з трьох розділів. Перший присвячений короткому викладу теорії інформаційних приводів.

У другому розділі розглянуто практичне застосування інформаційних приводів.

У третьому розділі проаналізовано проаналізовано підходи до дослідження інформаційних приводів.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи інформаційних приводів

1.1 Суть поняття «інформаційні приводи»

Перше питання, що виникає під час дослідження інформаційних приводів, стосується визначення цього поняття та його розмежування зі звичайними пропагандистськими кампаніями. Чітке та однозначне розв'язання цієї проблеми надасть можливість окреслити предмет і об`єкт дослідження.

З багатьох наявних визначень пропаганди у роботі застосоване офіційно визнане МО США. Воно найбільше відповідає меті роботи. Офіційний документ міністерства оборони США - Польовий статут FM 33-1 - надає чітке визначення пропаганди, а також інформаційних приводів. З двох варіантів, запропонованих у документі визначень, будемо розглядати варіант НАТО, що є визнаним більшістю країн, та адекватнішим феномену, що досліджується.

"Привід - це будь-яка інформація, ідеї, доктрини або спеціальні методи впливу на думки, емоції, настанови чи поведінку будь-якої спеціальної групи з метою отримання переваг, прямих чи не прямих" [12].

"Інформаційні приводи - це наперед сплановані психологічні дії у мирний і воєнний час на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію шляхом впливу на настанови та поведінку з метою досягнення політичних або воєнних переваг. Вони вміщують у себе психологічні дії зі стратегічними цілями, психологічні консолідуючі дії та психологічні дії з безпосередньої підтримки бойових дій". У вузькому розумінні інформаційні приводи застосовуються збройними силами для деморалізації та дезорієнтації противника [12].

За результатами аналізу наведених визначень можна стверджувати, що у технологіях інформаційних приводів використовуються пропагандистські методи, але не вичерпуються ними. Суттєвим є те, що до арсеналу інформаційних приводів, зокрема спеціальних, входить не тільки застосування, а й створення подій як псевдо, так і, сказати б, реальних. Наприклад, у пропагандистській кампанії можна використати вже скоєний терористичний акт, а у межах інформаційного приводу він, терористичний акт, може бути здійснений у пропагандистських цілях.

Пропагандистські технології є важливим інструментом інформаційних приводів.

Перед тим, як розглядати сучасний стан проблеми інформаційних приводів, звернемося до історії та коротко проаналізуємо розвиток цього поняття.

1.2 Теорія інформаційних приводів як об`єкт наукового осмислення

Історія інформаційних приводів, а відповідно, і спроби осмислення набутого досвіду формування теорії налічує тисячі років. Найбільше уваги цьому напряму було, зрозуміло, приділено у воєнній та спеціальній науках.

Однією з перших робіт можна назвати класичний твір Сунь-цзи "Про війну". Він вважав, що єдність народу і правителів є першою з п`яти основ війни. Створивши першу з відомих теорій інформаційних приводів, Сунь-цзи не обминув і проблему інформаційно-психологічних аспектів впливу на масову та індивідуальну свідомість. Запропонована мислителем класифікація агентів розвідки включає "шпигуна, який не повернеться". Основним його завданням є дезінформування противника. Значну увагу Сунь-цзи приділяє гаданням і чаклунству, розглядаючи їх передусім як засіб впливу на свідомість війська.

Інші давні китайські автори (Правитель області Шан, автори "Стратегем" тощо) також приділяють цій темі величезну увагу. Під час аналізу їхньої спадщини перед дослідником інформаційних приводів постає завдання виокремлення власної проблематики із загального розгляду морально-психологічної підготовки військ та населення до ведення війн. Проте у роботах тогочасних китайських авторів ще важко розрізнити ці питання [18].

Антична традиція цікава своєю увагою до особистості та її поведінки у екстремальних ситуаціях. У таких творах, як "Записки про Галльську війну" Юлія Цезаря та пізніших за часом працях відомого візантійського історика Прокопія Кесарійського можна знайти і конкретні приклади та поради стосовно здійснення психологічного впливу на окремих осіб та військо противника за воєнних та мирних умов.

"Життєпис" Плутарха та грецькі міфи певною мірою є енциклопедією людської поведінки у граничних ситуаціях. Вони репрезентують зразки найкращих, найвищих та найганебніших, ницих людських пристрастей.

Значну увагу морально-політичній проблематиці, інформаційним основам державної і військової діяльності приділяли практично всі основні філософські школи античності, починаючи від софістів, Платона, Аристотеля до епікурейців і стоїків. Містично-релігійні течії античності чимало зробили для створення методів впливу на свідомість людини, про що свідчить детально розроблений ритуал містерій та неперевершений діоклетіанівський та візантійський імперський церемоніал.

Дуже велику увагу до дій, що пізніше отримали назву пропагандистських (а у відомому сенсі й інформаційних) звертав і один з батьків сучасної політології - італієць Н. Макіавеллі. Багато сторінок його творів, зокрема "Володаря", присвячені проблемам психологічного впливу на підданих та противників. Макіавеллі ретельно розглядає питання доцільності акцій залякування та демонстрації правителем різних чеснот, вважаючи цей бік політичної діяльності одним з найважливіших для володарів.

Можна вважати, що давні та середньовічні автори порушили проблему, проте тогочасний рівень розвитку суспільства, а, відповідно, і науки не надавав можливості далеко просунутися у її розв`язанні. Проте в їхніх творах можна знайти багато конкретних порад та прикладів, що придатні для використання і зараз. Йдеться, передусім, про методи дезінформування воєнного та, за певним припущенням, політичного противника, правила поведінки політичного діяча тощо.

Дійсної політичної актуальності проблеми інформаційних приводів набули тільки у XX ст. Досвід першої світової війни привернув увагу науковців до проблематики пропаганди. Результат їхніх розвідок створив грунтовну базу для дослідження спеціальних інформаційних приводів [19].

Сучасні роботи з проблематики інформаційних приводів можна умовно поділити на три групи.

Першу групу складають теоретичні наукові дослідження. Більшість з них присвячена питанням психологічної війни й підтримки воєнних дій. Доцільно передусім назвати роботи Ламбарджера, Мак-Корміка, Чаморо, роботи, виконані в класичній академічній манері.

Близькі до них за характером дослідження досвіду застосування цих методів у конкретних воєнних кампаніях. Цікаві приклади подібних досліджень та матеріалів до них можна знайти в Інтернеті.

Інший різновид досліджень репрезентують розробки спеціалістів збройних сил і спецслужб. У роботах розглянуті проблеми інформаційних приводів у широкому контексті воєнної науки або розвідки. Серед них доцільно назвати класичний твір А. Ф. Даллеса "Ремесло розвідки" ("The Craft of Intelligence"), який не зовсім доречно, на думку автора, назвали у російському перекладі "Искусство разведки". У цій роботі інформаційні приводів розглядаються як один з основних механізмів дій спецслужб, досить грунтовно висвітлюються проблеми дезінформування.

До другої групи доцільно віднести мемуари та роздуми колишніх співробітників спецслужб. Особливо багато подібних матеріалів з`явилося після розпаду Радянського Союзу. Певні з них репрезентують цікаві роздуми стосовно проблематики дослідження. Це, передусім, роботи Г. Гелена "Служба", М. Рунге "Разведка и контрразведка", Л. Шебаршина "Один день начальника разведки", "Рука Москвы". Інші присвячені самовиправдовуванням [19].

Третя група досліджень - це прикладні розробки фахівців та ухвалені на базі таких праць керівні документи державних установ. Багато з цих матеріалів є таємними, тому не можуть бути розглянуті у відкритій роботі.

Цікавий бібліографічний список з цієї проблематики можна знайти в Інтернеті на сторінці університету ВПС США, заслуговує на увагу також сайт, що присвячений питанням війни у постмодерний час.

Окремий напрям репрезентують роботи представників російських націонал-патріотів такі, як "Информационная война против России" О. Греневецького, "Третья мировая информационная война" тощо. Для цих робіт характерна велика ангажованість, що не дозволяє розглядати їх як наукові праці.

Зрозуміло, що проблематика інформаційних приводів, яка лежить на межі суто військової сфери та сфери дії спецслужб є у переважній більшості країн надзвичайно потаємною. Найжвавіші обговорення цієї теми здійснюються у Сполучених Штатах Америки. Саме тому теоретичні підходи до запропонованої теми висвітлюватимемо, спираючись здебільшого на американській досвід.

Американський підхід до теорії інформаційних приводів базується головним чином на досвід середини 90-х років та у теперішній час виглядає таким чином.

Дослідники вважають, що інформаційні приводів у межах концепції "м`якої сили" ("Soft Power") стають одним з найважливіших інструментів у сучасній, а тим більше у майбутній війні [22].

Нова доктрина Пентагона "Інформаційні війни" включає в себе і проблематику впливу на масову та індивідуальну свідомість. Цікаві роздуми стосовно їхнього місця в контексті інформаційних воєн репрезентує Л. С. Джонсон. На його думку, суттю інформаційної війни є вплив на інформаційний масив, що можна представити як певна сукупність повідомлень. Таким чином, ці впливи можуть мати три основні напрями: вплив на форму повідомлень, механізми їхньої передачі, зберігання, обробки даних тощо; блокування передачі повідомлень; вплив на зміст повідомлень.

Інформаційні приводи реалізують впливи третього типу.

Як зазначалося вище, основним офіційним документом з цієї проблематики у США є польовий статут ЗС США FM 33-1. У матеріалах армії США відзначається, що "основна мета психологічних приводів в забезпеченні змін поведінки союзників і противників США в сприятливому для країни напрямі".

1.3 Основні види та цілі інформаційних приводів

Польовим статутом ЗС США FM 33-1 встановлено кілька класифікацій інформаційних приводів (ІП).

Основою ділення першої класифікації є цілі приводів. Згідно них, IП поділяються на такі види [13].

1. Стратегічні IП. Їхньою метою є сприяння досягненню стратегічних цілей політики США, забезпечення національних інтересів країни. Характерною рисою подібних операцій є системне застосування можливостей не лише ЗС, а й інших державних і недержавних установ США, зокрема апарату Білого дому та президента.

Прикладами подібних дій може слугувати операції США "Сполох люті", що була спрямована проти Гренади (осінь 1979 р. - осінь 1983 р.) та операція проти Гаїті (весна-зима 1995 р.). Застосовувалися можливості адміністрації президента США, державного департаменту, USIA, ЦРУ. Результат - успішна психологічна підготовка та наступне супроводження американського вторгнення до цієї карибської країни (необхідно зауважити, що операцію США проти Гренади, як і інші подібні операції треба розглядати у контексті світової міжнародної ситуації, що склалася на час їхнього проведення).

2. Оперативні IП. Метою проведення цих IП є сприяння здійсненню американських операцій, що мають обмежені цілі.

Прикладом може слугувати операція, що була спрямована проти Іраку, та здійснювалася протягом півроку (осінь 1990 р. - весна 1991 р.). У діях застосовувалися сили та засоби як державних, так і "незалежних" установ. Масштаби операцій добре характеризує такий факт: загальний обсяг радіомовлення країн Західної коаліції на Ірак досягав у січні - лютому 1991 р. 650 годин за добу, тоді як середній обсяг протягом кількох років не перевищував 15 годин за добу. Тільки за один день (31 січня 1991 р.), через агентство "Рейтер" було розповсюджено 5 мільйонів листівок.

3. Тактичні IП. Завданням цих IП є забезпечення тактичних потреб американського військового командування або зовнішньополітичних відомств у країнах, які є об`єктом їхнього інтересу. Рішення щодо проведення подібних операцій ухвалюється на невисокому рівні (до керівника операцій у цьому районі включно). Здійснюються вони штатними силами без залучення додаткових сил та засобів.

Як приклад можна навести інформаційний привід "Забезпечення спокою", здійснену після "Бурі в пустелі" протягом півроку (весна - літо 1991 р.) на території іракського Курдистану та півдні країни (місці компактного проживання шиїтської меншини).

Мету операції влучно відображає назва. Під час її проведення використано сили армійської системи IП [13].

Другою класифікацією американського статуту є класифікація за видами, тобто за завданнями здійснення приводів.

IП з підтримки воєнних дій. Ці приводи мають два напрями:

а) безпосередня підтримка духу власного війська та подолання негативного ставлення до нього місцевого населення;

б) деморалізація армії противника, збільшення протиріч між нею та населенням.

Близькою до цього типу приводів є робота з цивільним населенням, що в США є окремим напрямом військової діяльності й забезпечується спеціальними підрозділами.

2. IП, що спрямовані на дезінформування противника. Їх можна вважати певним різновидом приводів першого виду. Доцільність виділення як окремого виду випливає з специфіки застосовуваних прийомів.

3. IП в конфліктах низької інтенсивності. Прикладом подібних приводів може бути психологічна операція ЗС США в Сомалі. Окремі фахівці вважають, що така операція проводилася і в Боснії до введення військ НАТО. Цікавий приклад аналізу таких дій на матеріалі партизанської боротьби контрас у Нікарагуа вміщено в роботі "Психологічні операції у партизанській боротьбі" .

4. Спеціальні приводи. До них відносять, зокрема дії, що спрямовані на зміну точки зору конкретних людей, які ухвалюють рішення за допомогою ЗМІ та інших дистантних методів впливу на психіку. Класичним їхнім прикладом можна вважати агітаційні кампанії навколо радянських лідерів 80-хроків, передусім М. Горбачова. До подібних приводів відносять також дії, спрямовані на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації. Необхідно підкреслити, що методи цих приводів найширше використовуються за мирних часів. Тому їх вивчення і становить найбільший інтерес у цій роботі.

За Статутом, інформаційні приводи переслідують такі цілі [24].

1. За мирних часів: політична дестабілізація у державі-противниці; деморалізація народу й армії; створення образу всемогутності сторони, що проводить операцію та підтримка впевненості у цьому; створення та поглиблення розбрату між політичними силами; формування інформаційних передумов соціального вибуху.

2. У воєнний час: підрив морального духу армії противника; внесення розбрату між армією і народом; дезiнформування противника; підбурювання населення до непокори владі; підтримка політичної опозиції; забезпечення дружнього ставлення до армії сторони, що здійснює операцію.

3. У післявоєнний час: забезпечення процесу формування влади, яка має дружнє ставлення до сторони, що здійснює операцію; виявлення осередків опору; боротьба зі шкідливими чутками; сприяння програмам гуманітарної допомоги.

Для організації спеціальних інформаційних приводів доцільно використовувати усі можливі канали інформаційного впливу. Від таких традиційних, як розповсюдження листівок, зокрема за допомогою авіації, плакатів, графіті, поширення чуток, до прямого супутникового телерадіомовлення та використання можливостей Інтернету. Дуже важливою проблемою є встановлення рівноваги між цими каналами, їхнє правильне, найефективніше застосування [13].

У світовій, насамперед американській, та, певною мірою й у російській, науці наявні грунтовні дослідження окремих каналів пропагандистського впливу, що використовують під час здійснення інформаційних приводів.

Цікавим є пропагандистську ефективність FM-радіостанцій музичного формату. Суть цього феномена полягає швидше за все у сугестивній природі радійного впливу. Принципова фоновість сприйняття радіомовлення створює чудові умови для впливу на підсвідомість за методом "двадцять п`ятого кадру".

РОЗДІЛ 2. Практичне застосування інформаційних приводів

2.1 Способи та прийоми впливу на інформаційний привід

Інформаційний привід неможливий без широкого використання особливих способів та прийомів впливу, до яких відноситься дезінформування (обман), маніпулювання, розповсюдження чуток і міфів.

Дезінформування -- це спосіб психологічного впливу, що полягає в намірі подайня противникові такої інформації, яка вводить його в оману відносно справжнього положення справ. Дезінформування включає в себе використання явно фальшивих даних і відомостей. У цьому випадку воно стає обманом [14, 123].

Заходи з дезінформування повинні здійснюватися за єдиним замислом; з ретельним погодженням пропорцій правди й брехні (при максимальному використанні правдоподібної інформації); з обов'язковим приховуванням справжніх намірів, цілей та завдань, які вирішують війська.

Дезінформування широко застосовується в усіх видах психологічних операцій.

Дезінформування в стратегічних психологічних операціях -- це сукупність основних напрямків дезінформування, придатних для використання в стратегічних психологічних операціях:

- уведення в оману майбутнього противника відносно справжнього початку бойових дій та їхнього характеру;

- створення ілюзії підготовки великомасштабних операцій на фальшивих напрямках; широке висвітлення "важкопереборюваних" проблем у формуванні та бойовій підготовці штабів і підрозділів військ;

- "витік" заздалегідь завищених (занижених) даних про перекидання своїх військ на різноманітні операційні напрямки;

- перебільшення негативного впливу кліматичних і побутових умов на морально-психологічний стан військ;

- критика "низької якості" озброєння й техніки своїх військ, їхньої боєздатності;

- значне перебільшення бойових можливостей військ і озброєння противника (для формування невиправданої самовпевненості його командування й особового складу);

- демонстрація по телебаченню відеоматеріалів про хід бойового навчання на "необхідних" операційних напрямках.

Основним інструментом такого дезінформування є засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення.

В оперативно-тактичних психологічних операціях основними напрямками дезінформування звичайно є [14, 125]:

- розповсюдження фальшивої інформації про місця дислокації та характер дій своїх військ, їхню професійну виучку, морально-психологічний стан;

- розповсюдження фальшивої інформації про деморалізацію військових частин противника;

- розповсюдження фальшивих наказів, фальшивих розпоряджень, команд і т.ін.

У цьому випадку інструментом дезінформування є переважно радіо й друковані засоби.

Маніпулювання свідомістю спрямоване на встановлення володарювання над духовним станом людей, керування ними шляхом нав'язування ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки, вигідних суб'єкту впливу. Маніпулювання здійснюється настільки уміло, що його застосування не помічається об'єктом впливу. Виділяють три рівні маніпулювання [14, 127]:

¦ рівень підсилення існуючих у свідомості людей необхідних маніпуляторові ідей, установок, мотивів, цінностей, норм;

¦ рівень часткових, малих змін поглядів на ту чи іншу подію, процес, факт, що також здійснює вплив на емоційне й практичне відношення до конкретного вища;

¦ рівень корінної, кардинальної зміни життєвих установок шляхом повідомлення об'єктові сенсаційних, драматичних, надзвичайно важливих для нього відомостей.

Фахівці інформаційних приводів вважають, що за допомогою маніпулювання можна досягти швидкої зміни життєвих установок в основному на перших двох рівнях впливу. Кардинальні зміни поглядів однієї людини, групи людей або соціальної спільноти потребують, за їхньою думкою, комплексного впливу на свідомість протягом тривалого часу.

Установлено також, що більш обізнаними людьми важче маніпулювати, тому об'єкту маніпулювання подають сурогат: урізану, скорочену інформацію і тільки таку, що відповідає меті психологічного впливу. Маніпулювання включає ряд способів, деякими з яких є:

- спосіб інформаційного перевантаження;

- спосіб дозування інформації;

- спосіб великої брехні;

- спосіб своєчасної брехні;

- спосіб змішування правдивих фактів із найрізноманітнішими припущеннями, гіпотезами, чутками;

- спосіб зволікання;

- спосіб зворотного удару і т.ін.

При застосуванні способу інформаційного перевантаження повідомляється дуже велика кількість інформації, основну частину якої складають абстрактні розмірковування, непотрібні подробиці, різноманітні дурниці і т.ін. "сміття". В результаті об'єкт не може розібратися у справжній суті проблеми.

При застосуванні способу дозування інформації повідомляється тільки частина відомостей, а решта ретельно приховується. Це призводить до того, що картина реальності спотворюється в ту чи іншу сторону, або взагалі стає незрозумілою.

Спосіб великої брехні грунтується на твердженні, що чим нагліша й неправдоподібніша брехня, тим скоріше в неї повірять, головне -- подавати її максимально серйозно.

Спосіб своєчасної брехні полягає в повідомленні цілком фальшивої, але надзвичайно очікуваної у даний момент інформації. Чим більше зміст повідомлення відповідає настрою об'єкта, тим ефективніший її результат.

Потім обман розкривається, але за цей час гострота ситуації спадає, або інший процес приймає необоротний характер [14, 128].

Спосіб зволікання передбачає зволікання з оголошенням по- справжньому важливих фактів до того моменту, коли буде вже пізно будь- що змінити.

Спосіб зворотного удару полягає в тому, що вигадану (вигідну для себе) версію тих або інших подій через підставних осіб розповсюджують у засобах масової інформації, нейтральних по відношенню до обох конфліктуючих сторін. Преса противника зазвичай повторює цю версію, тому що вона вважається більш "об'єктивною", ніж думки прямих учасників конфлікту.

Чутки -- це відомості, вісті, вірогідність яких не встановлена. Вони являють собою специфічний вид інформації, що з'являться спонтанно з причини інформаційного вакууму серед певних прошарків населення, або спеціально будь-ким розповсюджується для впливу на суспільну свідомість.

Чутки класифікуються за трьома параметрами [14, 131]:

¦ експресивним (у відповідності з емоційними станами, що відображені в змісті чутки і в особливостях емоційних реакцій на нього);

¦ інформаційним (у відповідності із ступенем вірогідності сюжету чутки);

¦ за ступенем впливу на психіку людей.

За експресивною характеристикою виділяють:

¦ чутки-бажання, інформація в яких має за мету викликати розчарування з причини нездійснених сподівань та деморалізувати об'єкт впливу;

¦ чутки-страховиська, інформація в яких ставить за мету ініціювати у об'єкта впливу стан тривоги й невпевненості. Такими можуть бути чутки про смертельну суперзброю, якою володіє противник (тобто сторона, що розповсюджує чутку), про катастрофічну нестачу продовольства, про майбутні бомбардування, про зараження місцевості і т.ін.

Агресивні чутки роз'єднувальні, інформація в них має за мету вносити розлад у взаємовідносинах у середовищі противника, порушувати соціальні зв'язки.

За інформаційною характеристикою виділяють чутки абсолютно недостовірні, частково недостовірні (з елементами правдоподібності), правдоподібні чутки.

За мірою впливу на психіку людей чутки поділяють на:

¦ такі, що розбурхують суспільну думку, але не викликають явно вираженої антисуспільної поведінки окремих осіб або навіть цілих груп;

¦ такі, що викликають антисуспільну поведінку серед деякої частини певних соціальних груп;

¦ такі, що порушують соціальні зв'язки й організаційно-керівні відносини між людьми, викликають масові заворушення, паніку і т. ін.

Застосування чуток потребує великого мистецтва й обережності, тому що їхній зміст після початку розповсюдження виходить з-під контролю. Циркулюючи в масах, чутки дуже часто піддаються змінам, аж до того, що набувають смисл, протилежний тому, що передбачався їхніми авторами.

Для того щоб інформація стала чуткою, необхідно щоб [17, 345]:

¦ вона мала значення для об'єкта впливу (тобто прямо стосувалася його інтересів);

¦ була зрозумілою усім учасникам трансляції чутки;

¦ володіння нею сприяло підвищенню авторитету транслятора чутки.

Використання чуток в інтересах інформаційних приводів -- розповсюдження інформації, вигідної джерелу. Чутки можуть виникати також спонтанно, внаслідок неправильного сприйняття інформації, яка розповсюджується зацікавленою стороною. Тоді вони можуть мати негативний ефект.

Міф -- це інформація, яка пояснює походження й подальше перетворення тих чи інших явищ виключно на основі вигаданих подій; Осмислення людиною навколишньої дійсності через міфи грунтується не на наукових основах, а на вірі й переконаннях представників конкретної культури, етносу, соціальної групи.

Виховання на прикладах дій міфічних персонажів формує у свідомості людей систему морально-етичних цінностей, притаманних даному угрупованню (етносу, клану, професійній групі і т.ін.), почуття співпричетності до її історії. Основний принцип побудови сюжету традиційного міфу -- сполучення знайомих реалій життя з фантастичними вчинками героїв, 3 давніх часів правителі усіх рангів широко використовували міфотворчість для своїх цілей. Це сприяло появі спеціального способу впливу на суспільну свідомість, прийнятому на озброєння фахівцями психологічної війни [17, 347].

Звичайно використовують соціальні міфи, що подають спотворені уявлення про дійсність, які свідомо впроваджуються у свідомість людей з метою формування необхідних соціальних реакцій. Особливістю соціальних міфів є те, що велика частина суспільства сприймає їх не як вимисел, а як природний стан речей. Під впливом соціальних міфів історія виникнення держав і етносів, як правило, спотворюється настільки, що її об'єктивний аналіз можна здійснювати тільки шляхом критичного зіставлення різноманітних джерел. Проте на практиці в багатьох випадках такий аналіз є надто важким із-за упередженості авторів або замовленого (тобто наперед фальшивого) характеру більшості джерел інформації. По суті справи, вся письмова світова історія з самого початку є об'єктом постійного маніпулювання.

Фахівці психологічної війни вважають, що можливості для виникнення й розповсюдження масових соціальних міфів, а також для зловживання ними за допомогою засобів масової інформації у сучасному суспільстві не зменшилися, а в дечому багаторазово збільшилися.

Вони вважають, що соціальні міфи здатні:

- здійснювати вплив одночасно на інтелектуальну й емоційну сфери людської свідомості, що дозволяє їм вірити в реальність змісту міфу;

- представляти гіперболічний опис часткового випадку ідеальною моделлю бажаної поведінки, із-за чого зміст міфу впливає на поведінку людей;

- спиратися на конкретну традицію, що існує у суспільстві.

Неможливо впровадити в масову свідомість такі цінності, які протистоять традиційним. Нові міфи завжди виростають із старих коренів. Зміст інформаційно-пропагандистських матеріалів, створених у відповідності до існуючої в конкретному соціальному угрупованні міфологічної системи, діє на людей не ззовні, а якби із середини їхнього світогляду, що полегпгує процес сприйняття цього змісту. При цьому слід враховувати те, що міфи, незважаючи на широкі можливості для імпровізації, діють все ж в обмежених рамках, оскільки мають певні характеристики.

Міфи бувають явні, приховані й станові.

До явних міфів відносять фольклорні історії й персонажі, популярні сюжети й герої літературних творів. Успіх застосування такого міфу визначається правильною інтерпретацією подій, що описані в ньому. Для цього необхідно дуже добре знати історію й культуру конкретної країни або етносу, чітко розуміти, в яких умовах його можна застосувати, а в яких він принесе лише шкоду.

Приховані міфи описують специфічну частину суб'єктивних уявлень суспільства про навколишній світ та інші угруповання. Вони існують у формі ідеологічних, релігійних, політичних, побутових установок, забобонів, переконань представників конкретних соціальних угруповань [17, 349].

Станові міфи обслуговують уявлення про близькість або, навпаки, віддаленість певних груп людей один від одного за соціальною, професійною, національною, релігійною ознакою. Вони діють за найпростішою .схемою "свій-чужий" і мають достатню ефективність в умовах бойової діяльності.

2.2 Структура інформаційних приводів

Інформаційні приводи різних типів здійснюються за приблизно однаковою схемою. Виходячи з загальних положень системного аналізу, вона виглядає таким чином [24].

1. Попередній етап. Метою діяльності на цьому етапі є планування приводу, зокрема визначення доцільності його проведення, цілей, завдань, сил і засобів, цільової аудиторії впливу, прийомів і методів впливу тощо.

2. "Розкрутка" інформаційного приводу. Цей етап є основною частиною будь-якої інформаційної операції. Його сутність полягає у використанні інформаційного приводу задля досягнення цілей операції, тобто для посилення, формування або руйнування певних психічних стереотипів і настанов.

3. "Вихід із інформаційної операції або етап закріплення". Найважливіше завдання цього етапу - забезпечення плавкого завершення пропагандистської кампанії або після досягнення поставлених цілей або через форс-мажорні обставини.

Попередній етап. Можливий такий порядок діяльності на цьому етапі:

Визначення мети.

Визначення об`єкта.

Зваження сил і засобів, ресурсів, визначення виконавців.

Визначення методів і прийомів.

Розробка приблизного сценарію.

Визначення критеріїв оцінки успіху.

Подібний загальний план пропонують і автори сторінки Інтернету, присвяченій реалізації впливів на свідомість (школа американського психолога Р. Чалдіні). Кожний з перерахованих вище пунктів можна деталізувати і далі, проте досягнутий рівень деталізації виявляється для найбільш оптимальним [24].

Як інформаційний привід можна застосовувати практично будь-яку подію, про що свідчить відомий історичний анекдот стосовно синця алжирського бея. Суть цього анекдоту полягає в наступному: французький журналіст, перебуваючи в Алжирі, побачив на обличчі бея синець та передав повідомлення в Європу про те, що під час збройної сутички бея побили вороги. Бей був союзником Франції, тому газета надрукувала повідомлення про антифранцузьку змову в Алжирі, під час якої постраждав бей. Німецька газета передрукувала це повідомлення з коментарем про французькі загарбницькі плани у Північній Африці й закликала підтримати волелюбних арабів. МЗС Франції після отримання німецької газети викликало посла Німеччини для пояснень щодо підтримки антифранцузької змови.

Втім набагато краще, коли інформаційний привід дійсно є важливою подією як такий. Це події, що якось співвідносяться (чітко суперечать) наявним, актуальним стереотипами аудиторії, порушують певні заповіти: акти святотатства, надзвичайне насильство тощо. Дослідження стереотипів - цікава проблема, проте для розв`язання вона потребує чіткого наукового підходу.

Відомо, що будь-яка система стереотипів, тим більше національна, у своїй основі, змінюється дуже повільно. Зокрема, "Кодекс будівельника комунізму" багато в чому наслідує "Нагірну проповідь" Ісуса Христа. Звідси можна дійти важливого і далеко не очевидного висновку: базові структури масової свідомості в пострадянській Україні у своїх характеристиках мало змінилися з часів застою. Наприклад, за оцінками дослідників зараз, як і раніше, люди довіряють друкованому і, особливо, екранному слову. Як свідчать дані ІI. Г. Менова, у 1997 р. в Одесі центральним ТБ-каналам довіряли 58-86 % глядачів різних вікових груп [20].

Другий варіант інформаційного приводу - події, що здійснюють безпосередній вплив на осіб, які складають переважну більшість цільової аудиторії. Дієвим прикладом подібного приводу для масової аудиторії є негаразди в економічному житті, особливо у постачанні продовольства (відомі "хлібні бунти", Лютнева 1917 р. революція в Росії тощо), такі, як непередбачувана різка девальвація, стрибок цін тощо.

У переважній більшості випадків як інформаційний привід використовують певні негативні події, що набагато чіткіше відбиваються у свідомості аудиторії.

Вибір/створення інформаційного приводу. На нього повинні впливати передусім характеристики цільової аудиторії, зокрема її національні, соціальні та інші стереотипи і настанови.

«Розкрутка» інформаційного приводу. Цей етап фактично є пропагандистською кампанією. Базові сучасні технології пропаганди докладно розглянуті далі. Проте врахування вимог зворотного зв`язку важливе й під час звичайних пропагандистських кампаній, у спеціальних інформаційних операціях воно набуває ще більшого, сказати б, ключового значення.

"Закріплення або вихід з інформаційної операції". Будь-яка психологічна операція має за спосіб маніпулювання. Основною ознакою маніпуляції є її незрозумілість для об`єкта. Іншими словами, розгадана маніпуляція, за визначенням, є невдалою. Так само, якщо об`єкт впливу може відчути проведення спеціальної інформаційної операції, то він зможе знайти методи протидії та зірвати її. Саме тому необхідно здійснювати "м`який" вихід із спеціальної інформаційної операції. Часто цією вимогою нехтують, що призводить до значного, а подекуди й катастрофічного послаблення ефективності операції. На цьому етапі необхідно вирішувати завдання закріплення досягнутих результатів, що дуже важливо в операціях, спрямованих проти суб`єктів ухвалення рішень.

2.3 Використання «івент-аналізу» для вивчення інформаційних приводів

Одним із найважливіших напрямків прикладного інформаційного аналізу інформаційних приводів в американській політичній науці на межі 1960--1970-х років була розробка так званих проектів «івент-аналізу», або «аналізу подій». Надзвичайне поширення дослідницьких проектів цього типу свідчить про те, що його виникнення мало скоріш закономірний, аніж випадковий характер. Воно відображало цілком конкретні тенденції розвитку американської політології у зв'язку з очевидною науковою неспроможністю тих широкомасштабних теоретичних схем, на створення яких було звернено її основну увагу в 1960-ті роки. А темпи розвитку досліджень з «аналізу подій» є підтвердженням того, що західна політична думка була готова до сприйняття такого підходу як з погляду теоретичного, так і практичного (прикладного).

У найзагальнішому плані в системі факторів, що відіграли визначальну роль у формуванні «івент-аналітичного» підходу як досить відособленого дослідницького напрямку, можна вирізнити два провідних компоненти [11,56]:

1. Теоретичне обґрунтування. Відповідно до нього «аналіз подій» інтерпретувався прихильниками підходу як альтернативний шлях до створення узагальнених теоретичних схем міжнародної реальності на противагу дедуктивним теоріям міжнародно-політичних процесів, що довели свою неефективність.

2. Матеріально-технічне обґрунтування. Воно формувалося внаслідок зрослих можливостей використання електронно-обчислювальної техніки під час політологічних досліджень, без якої оперування значними обсягами формалізованої інформації (передбачуване процедурою «аналізу подій») не є можливим.

Якщо можливості апробації концептуальних побудов, надані «івент-аналізом», привертали до нього увагу політологів, які займалися розробкою окремих аспектів теорії міжнародних відносин, то фахівці з прикладних досліджень вдавалися до спроби використати його для розробки механізмів стеження за функціонуванням міжнародної системи, створення системи сигналів раннього сповіщення про тенденції розвитку подій.

Говорячи про всю сукупність «подієво-аналітичних досліджень» як про досить самостійний напрямок сучасної політології із загалом усталеним понятійним апаратом, певними загальними правилами здійснення досліджень, що вирізняють цей напрямок із низки інших прикладних підходів, необхідно передусім мати на увазі високий ступінь гетерогенності його складових частин (проектів, розробок), розвинений характер відцентрових тенденцій, які з часом стають чимдалі відчутнішими. Однак за всієї різноманітності дослідницьких проектів по-дієво-аналітичного характеру їм притаманна низка спільних рис, що сприяють консолідації даного підходу. Спільність проблем, які постають перед фахівцями, що працюють у його руслі, потребує від них постійного ознайомлення з результатами досліджень своїх однодумців. До однієї з перших найбільш завершених спроб систематизувати ці проблеми вдався професор Е. Азар, об'єднавши їх у дві групи: проблеми, що випливають із використання «події» як «одиниці аналізу»; проблеми агрегування та аналізу подій. Незважаючи на певну частку невпорядкованості, яка, безсумнівно, наявна у запропонованій ним типологічній схемі, з неї очевидно випливає, що перед «дослідниками подій» постають надто важливі, далеко не розв'язані проблеми не тільки теоретико-концептуального, а й значною мірою процедурно-аналітичного рівня. Без їх подолання розвиток цього підходу, і це відверто визнають навіть його найпослідовніші прихильники, уявляється досить мало перспективним [11, 59].

Серед таких проблем особливе місце займає визначення події -- чільний напрямок досліджень. Наявність низки якщо й не взаємозаперечних, то значною мірою відмінних інтерпретацій визначення є однією із найна-очніших ознак незавершеності та недосконалості концептуально-теоретичного апарату «івент-аналізу». Загалом під інфомацією про події в західній політології розуміють відомості про вербальні або фізичні (прямі чи у відповідь) дії, які суб'єкти міжнародних відносин адресують своєму «внутрішньому» або «зовнішньому середовищу». Природно, що таке всеохопне трактування цього поняття хоча й відрізняється граничною широтою охоплення потенційного інформаційного масиву, однак, швидше заплутує, ніж прояснює суть справи. Бо в ній нема жодних орієнтирів, що сприяли б упорядкуванню інформаційно-пошукової роботи.

Вияв комунікаційної функції подій, звичайно ж, полегшує вирізнення їх із тканини міжнародних відносин. Водночас його явно замало для формування комплексу критеріїв для здійснення пошуку та ідентифікації подій міжнародного життя. Підкреслювання «нерутинного, екстраординарного» характеру подій (тобто їхніх вторинних, виразно похідних ознак), їхнє відображення у засобах масової інформації є досить поширеним явищем у середовищі фахівців з «аналізу подій», надто серед послідовників Ч. Маклелланда.

Визначення події як наслідку політичного рішення, що супроводжується наданням чи витратою певного виду ресурсів, сприяє наповненню цього поняття конкретним актуальним політичним змістом.

Із проблемою визначення «події» безпосередньо пов'язана проблема її вимірювання. У цьому напрямку, вказує А. Річмен, утвердилися два основні підходи: «...1) категоризація інформації про події із залученням номінальної класифікаційної схеми та 2) надання певних шкальних значень інформації про події за одним чи кількома конкретними вимірами» [11, 58].

Суттєва різниця між згаданими підходами полягає в тому, що прихильники «категоризації» (передусім «піонер» «івент-аналізу» Ч. Маклелланд) відмовляються оцінювати відносну важливість чи інтенсивність подій і агрегують інформацію, сортуючи події за певними нормативними категоріями шляхом підрахунку частотності їхньої появи.

Прихильники «шкалювання», навпаки, вважають, що події самі собою нерівнозначні і можуть бути «зваженими» стосовно одна одної на підставі певної шкали чи набору шкал. Характерним досить поширеним прикладом такого роду шкали, що претендує на певну універсальність, є, наприклад, конфліктно-кооперативна вісь.

Ще однією галуззю серйозної розбіжності між фахівцями є проблема осмисленння контексту подій. «Деякі з фахівців, -- підкреслює Е. Азар, -- вважають, що події багато в чому, подібно до сприйняття акторів, можуть бути досить глибоко вивчені лише у співвіднесенні з тим середовищем взаємодії, в якому вони відбуваються»3. Що стосується його самого, то Е. Азар певен: самі по собі події контекстно досить насичені, що і є передумовою їхнього об'єктивного вимірювання. Водночас вчений не заперечує в принципі необхідності здійснення структурного аналізу взаємодії з метою збагачення та поглиблення досліджень зовнішньополітичної поведінки.

Однак, як зазначає А. Річмен, значна кількість «дослідників подій» у тій чи іншій формі намагається враховувати контекстні характеристики подієвої інформації, серед них [11, 61]:

1) основні організаційно-структурні та процесуальні змінні, що характеризують процес прийняття рішень, які породжують події (наприклад, типи підрозділів, що приймають рішення); час, необхідний для їхнього виконання;

2) обставини, в яких з самого початку з'явилися відомості про події, наприклад, роль чи статус оратора, використаний засіб масової інформації, безпосередня аудиторія, місцезнаходження;

3) характер поточних стосунків між учасниками взаємодії -- наприклад, союзницький, нейтральний, ворожий;

4) структуру ширшої географічної системи, в якій ця конкретна взаємодія відбувається;

5) непрямих учасників взаємодії;

6) проблемні галузі чи типи використовуваних ресурсів, наприклад, культурні, дипломатичні, економіко-технологічні чи військові;

7) інші події, що передували певній конкретній події або пов'язані з нею.

Контекстні особливості аналізованих подієвих масивів автори деяких дослідницьких проектів намагаються виявити шляхом використання споріднених типів інформації про «національні атрибути» (так званий атрибутивний аналіз); відомостей про комунікації та «угоди» або рутинізовані міждержавні взаємодії («аналіз угод»); даних про внутрішньополітичне становище держав -- учасниць міжнародної взаємодії; результатів конвент-аналітичних досліджень; результатів опитувань стосовно даних про «поведінку» держав у ООН та інших міжнародних організаціях тощо.

Велику увагу дослідники приділяють і вдосконаленню процедур формалізації інформаційно-подієвого масиву, зокрема типологізації та кодуванню подій, методиці зіставлень численних джерел інформації.

Спільними позиціями для практично всіх без винятку кодувальних схем, розроблених авторами різних дослідницьких проектів з «аналізу подій», є такі [11, 63]:

1. Суб'єкти події:

а) ініціатор(и) дії;

б) мета (цілі) дії.

2. Характеристики поведінки, дії (дій) чи стосунків:

а) тип поведінки, дії чи стосунків;

б) оцінка їхньої інтенсивності.

3. Контекстні характеристики події.

4. Часові характеристики події.

5. Джерело одержання інформації.

Серед дослідників, які займаються проблемами «аналізу подій», немає єдності думок щодо питання про оптимальну кількість джерел одержання подієвої інформації та про "їхній характер. Про це свідчить значна варіативність реалізовуваних дослідницьких проектів під оглядом їхньої інформаційної бази (мається на увазі як кількість використовуваних джерел інформації, так і її конкретні компоненти). Незважаючи на те, що цільовий характер конкретних проектів спричиняє значний вплив на структуру їхньої інформаційної бази, коло найпоширеніших вживаних джерел досить обмежене.

Тим фактом, що згадувані вище специфічні риси даного напрямку досліджень пов'язані в першу чергу (прямо чи опосередковано) з основною одиницею аналізу -- «подією», об'єктивно пояснюється можливість їх розгляду на вищому рівні узагальнення. Водночас цілий ряд інших його відзначних властивостей очевидніший на тлі конкретних дослідницьких проектів, реалізованих на різних етапах становлення та розвитку «івент-аналізу».

Як дослідницький напрямок згадуваний метод пройшов у своєму розвиткові два основні етапи. Перший, завершення 1960-х -- початок 1970-х років, був етапом появи первісних проектів, а саме: «Дослідження світових подій -- взаємодій» (World Event/Interaction Survey -- WEIS) Ч. Маклелланда, «Інформаційний банк із проблем конфлікту та миру» (Conflict and Peace Data Bank -- COPDAB) E. Азара, «Вимір держав» (Dimensionality of Nations -- DON) P. Руммеля та деяких інших.

Під час другого етапу, що охоплює період з початку 1970-х років дотепер (для нього в основному характерний розвиток підходу «вглиб», тобто вдосконалення закладених протягом першого етапу концептуальних та процедурних механізмів «аналізу подій»), здійснювалася розробка проблем «включення подієво-аналітичного компонента» в ширші модельні конструкції.

Одним із найвідоміших проектів «аналізу подій», робота над яким розпочалася 1968 --1969 pp. у Мічиганському університеті й триває донині (але вже в університеті штату Північна Кароліна) під керівництвом Е. Азара, є «Інформаційний банк із проблем конфлікту і миру» (COPDAB). Наприкінці 1970-х років банк містив інформацію про 500 тис. подій з 135 країн світу за 30-літній період. База джерел проекту нараховувала близько 70 одиниць.

Кодувальна схема проекту досить проста і є основним чином типовою для подієво-аналітичних досліджень [11, 69].

Закодовані події типологізуються за сімома предметними галузями: «символічні» політичні відносини; економічні відносини; військові відносини; культурні та наукові відносини; відносини з питань довкілля та природних ресурсів; «людські» стосунки (включаючи демографічні та етнічні проблеми) і проблеми політичного порядку (міжнародні правові та організаційні).

РОЗДІЛ 3. Аналіз інформаційних приводів

Підгрунтям сучасних пропагандистських технологій є вплив на емоційну складову особистості. Канали передачі інформації можуть бути найрізноманітнішими. Можна досить ефективно використовувати засоби масової інформації, настінний живопис (графіті), чутки, навіть офіційні документи. Головною вимогою до каналу є максимальна ймовірність доведення інформації до відома об'єкта. Фахівець у сфері психології впливу американський науковець Р. Чалдіні на основі ретельного аналізу емпіричного матеріалу виокремлює 7 основних механізмів психологічного впливу. Вони побудовані за двокроковою схемою: "посилка" - "відповідь". На базі кожного механізму може бути розроблено сценарій, схему реалізації дистантного впливу на об'єкт.

Певний інтерес, хоча й дещо перебільшений становлять і проблеми сугестивного лінгвістичного впливу, тобто впливу через психолінгвістичні характеристики вербального тексту. Наприклад, повторюваність окремих лінгвістичних одиниць, ритм тексту, його графічна характеристика, об`єднання різнопланових матеріалів тощо. Цікавий матеріал стосовно цієї проблематики наведено у роботі К. Успенської [23].