Питання граматики української мови у науковому доробку доктора філологічних наук Володимира Олександровича Горпинича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

горпинич філологічний граматика український

Тема нашої дипломної роботи - «Питання граматики української мови у науковому доробку доктора філологічних наук Володимира Олександровича Горпинича».

Мета - ознайомитися з життєвим шляхом доктора філологічних наук В.О. Горпинича, вивчити й проаналізувати основні питання граматики в наукових працях ученого-мовознавця.

Актуальність роботи полягає в тому, щоб докладніше ознайомитися з життєвим шляхом доктора філологічних наук В.О. Горопинича, а також глибше вивчити окремі питання граматики у його наукових працях.

Новизна - вперше проводиться дослідження життєвого шляху Володимира Олександровича Горпинича, який працював у Миколаївському державному педінституті імені В.Г. Бєлінського (сьогодні Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського). Вивчається науковий доробок, присвячений граматиці української літературної мови, розглядаються основні положення з таких праць В.О. Горпинича.

Об'єктом дослідження є праці Володимира Олександровича Горпинича, присвячені граматиці сучасної української літературної мови.

Предметом дослідження є вибрані наукові праці доктора філологічних наук, професора Володимира Олександровича Горпинича, присвячені граматиці.

Мета обумовлює ряд конкретних завдань дослідження, а саме:

1. Ознайомитися з життєвим шляхом В.О. Горпинича, доктора філологічних наук, професора.

2. Вивчення трудового шляху.

3. Аналіз наукових праць, присвячених граматиці української мови, та їх основних положень.

Матеріалом для дослідження послужили такі праці Володимира Олександровича Горпинича:

- Прилагательные от составных топонимов // Русская речь. - 1974. - № 6. - С. 60-64.

- Утворення прикметників від двочленних топонімів // Українська мова і література в школі. - 1975. - № 5. - С. 25-30.

- Складні випадки відмінювання топонімів // Культура слова. - Вип. 32. - Київ : Наукова думка, 1987. - С. 69-73.

- Утворення прикметників від простих топонімів в українській мові // Культура слова. - Вип. 15. - Київ : Наукова думка, 1978. - С. 59-66.

Практична цінність дослідження полягає в можливості студентам-філологам в майбутньому використовувати цей матеріал у підготовці до практичних і семінарських занять з граматики сучасної української літературної мови, у написанні курсових і дипломних робіт; на заняттях проблемних наукових груп і гуртків у ВНЗ, на факультативах в загальноосвітніх середніх школах тощо.

Апробація роботи: участь у ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Наука. Студенство. Сучасність» (25 квітня 2012 року).

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ДОКТОРА ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК, ПРОФЕСОРА ВОЛОДИМИРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА ГОРПИНИЧА

горпинич філологічний граматика український

Ім'я Володимира Олександровича Горпинича, академіка Академії наук вищої школи України, доктора філологічних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, посідає гідне місце у плеяді вчених-філологів.

Володимир Олександрович Горпинич

1.1 Роки навчання в школі, педагогічному училищі, вищих навчальних закладах

Народився Володимир Олександрович 26 листопада 1927 року в с. Варварівка Гуляйпільського району Запорізької області в родині Олександра Полікарповича та Васси Андріївни Горпиничів.



Батьки Володимира Олександровича

У 1934-1938 роках навчався у Варварівській початковій школі. 1938-1941 роки - у Хвалибогівській семирічній школі (тепер Добропільській) Гуляйпільського району. У 1941 році - у 8 класі Гуляйпільської середньої школи. 1943 - 1944 роки - навчання в Гуляйпільській середній школі, а в 1943-1946 роках у Гуляйпільському педагогічному училищі.

Володимир Олександрович з сестрою Олександрою (Лесею)

У серпні - жовтні 1946 році працював учителем Бистрицької (тепер Підгірської) семирічної школи Богородчанського району Станіславської області (тепер Івано-Франківської). З 1946 по 1947 р. працював другим секретарем Богородчанського райкому комсомолу Станіславської області, а в 1948 - 1949 роки - учителем Підвисоцької семирічної школи Снятинського району Станіславської області. З 1949 по 1950 р. працював директором Стацевської початкової школи на Станіславщині.

Педагогічну роботу майбутній учений поєднував із навчанням на філологічному факультеті Станіславського учительського інституту (заочно) - 1949 - 1951 роки.

1953-1958 роки - навчався на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету, який закінчив з відзнакою.

1.2 Трудова діяльність доктора філологічних наук, професора Володимира Олександровича Горпинича

З 1950 по 1952 р. працював директором Ганнусівської семирічної школи Жовтневого району Станіславської області. З 1952 по 1953 р. викладав у Басанській середній школі Пологівського району Запорізької області.

Володимир Олександрович (в центрі) - класний керівник 8 - Б класу Басанської СШ Пологівського району Запорізької області

Після закінчення історико-філологічного факультету Дніпропетровського державного університету (закінчив з відзнакою) працював у 1958 - 1960 роках завучем Ленінської середньої школи Хмелівського району Кіровоградської області, з 1960 по 1962 р. - завучем СШ № 21 і СШ № 18 м. Кіровограда.

У 1962-1966 р. був асистентом, старшим викладачем і деканом філологічного факультету Глухівського педагогічного інституту. З цього часу й почалася педагогічна діяльність В.О. Горпинича у ВНЗ України у поєднанні з науковою.

У 1962 році виголосив першу наукову доповідь «Принципи побудови словника назв жителів» на Другій республіканській ономастичній нараді (К., Інститут мовознавства АН).

У 1962 році опублікував першу наукову працю «Словообразование наименований жителей оттопонимических основ» у збірнику «Друга республіканська ономастична нарада» (К.: Наукова думка), а у 1963 році опублікував вперше в журналі "Українська мова і література в школі" (№ 4) статтю «Правопис відтопонімних прикметників і назв жителів».

З 1966 по 1974 р. працював старшим викладачем, доцентом, завідувачем кафедри мовознавства, потім кафедри російської мови Миколаївського державного педінституту імені В.Г. Бєлінського.

У 1967 р. захистив кандидатську дисертацію.

У 1968 р. Володимира Олександровича нагороджено значком «Отличник народного образования Уз ССР». У 1969 році присвоєно наукове звання доцента.

У 1969 році вперше зініціював, організував і провів першу в Миколаївському педінституті республіканську наукову конференцію «Питання словотвору східнослов'янських мов».

У 1970 році нагороджено ювілейною медаллю «За доблесний труд».

У 1973 році видав першу наукову монографію «Теоретичні питання відтопонімного словотвору» (К.: Наукова думка).

У 1974 р. захистив докторську дисертацію. Слід зазначити, що обидві дисертації В.О. Горпинич захистив, працюючи в Миколаївському державному інституті імені В.Г. Бєлінського.

У 1976 році присвоєно наукове звання професора.

У 1976 р.обрано депутатом Запорізької обласної Ради депутатів трудящих.

У 1977 році обрано депутатом Запорізької міської Ради депутатів трудящих, нагороджено медаллю ім. А.С. Макаренка, значком «Отличник просвещения СССР», значком «Відмінник народної освіти УРСР».

У 1978 році обрано делегатом Всесоюзного з'їзду вчителів (Москва), а в 1979 році - членом Української Ономастичної Комісії АН УРСР.

З 1979 по 1981 р. працював завідувачем кафедри російської мови Полтавського педінституту. З 1981 по 1996 p. працював спочатку завідувачем кафедри філологічних дисциплін, пізніше - кафедри української мови Кіровоградського педінституту.

Професор В.О. Горпинич і аспірант В.В. Грещук після захисту кандидатської дисертації

У 1985 році нагороджено медаллю «Ветеран праці».

У 1988 році Володимира Олександровича затверджено членом Проблемної ради Інституту мовознавства АН України. У цьому ж році він створив в Україні наукову школу з проблем словотвору й ономастики (при Кіровоградському педінституті).

З 1989 по 2001 р. В.О. Горпинич був членом спеціалізованої ради для захисту кандидатських дисертацій при Одеському університеті. Крім цього, він був членом спеціалізованих рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій в Ужгородському, Харківському і Дніпропетровському університетах.

У 1992 році В.О. Горпинич заснував у Кіровоградському педінституті науково-дослідну лабораторію топонімічних досліджень.

У 1993 році нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.

У 1993 році затверджений членом Національної комісії з географічних назв України при Кабінеті Міністрів.

У 1995 році Володимиру Олександровичу Горпиничу присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

У 1995 році обрано академіком Академії наук вищої школи України.

З 1996 року і понині Володимир Олександрович працює професором кафедри української мови Дніпропетровського університету.

У 1996 році В.О. Горпинич заснував при Дніпропетровському національному університеті серійний фаховий збірник "Дослідження з мовознавства" і був його відповідальним редактором.

У 1997 pоці Володимир Олександрович заснував при Дніпропетровському університеті серійний фаховий науковий збірник «Ономастика і апелятиви» і є його відповідальним редактором (17 випусків).

У 1997 році В.О. Горпинич організував і провів Сьому Всеукраїнську ономастичну конференцію в Дніпропетровському університеті.

У 1998 році Володимир Олександрович вперше на Дніпропетровщині організував і провів Всеукраїнську наукову конференцію "Українська мова - державна мова України"

У 2000 pоці В.О. Горпинич призначений науковим керівником науково-дослідної лабораторії фольклору, говірок і літератури Нижньої Наддніпрянщини.

І в цьому ж році В.О. Горпинич вперше в історії України зібрав прізвища, уклав і опублікував словник «Прізвища степової України» (біля 75 тисяч), видавництво ДНУ, а також вперше в історії України зібрав відтопонімні прикметники і назви жителів України і опублікував «Словник відтопонімних прикметників і назв жителів» - біля 15 тисяч (видавництво ДНУ).

У 2002 році В.О. Горпинич опублікував у видавництві ДНУ посібник для філологічних спеціальностей «Українська морфологія», а в 2004 - підручник нового типу для ВНЗ «Морфологія української мови» (К.: Академія).

У 2007 році Володимиру Олександровичу присуджено звання лауреата нагороди Ярослава Мудрого.

1.3 Спогади про Володимира Олександровича Горпинича викладачів МНУ ім.В.О. Сухомлинського

Доленосна зустріч

На щастя, доля подарувала мені можливість познайомитися з Володимиром Олександровичем Горпиничем, людиною, яка відіграла вирішальну роль у моєму становленні викладача вищої школи, науковця, яка запалила в моїй душі вогник до науково - дослідницької роботи.

У далекому 1967 році, будучи студенткою випускного курсу філологічного факультету Миколаївського державного педагогічного інституту імені В.Г. Бєлінського, я вперше побачила Володимира Олександровича і почула його зразкову лекцію зі словотвору. Пам?ятаю, як в аудиторію зайшов молодий синьоокий красень - викладач (більшість дівчат нашого курсу з першого погляду закохались в нього!) і з величезним захопленням, піднесенням, без усяких конспектів, записів прочитав нам блискучу лекцію, оперуючи багатим мовним матеріалом. Ми всі були вражені енциклопедичністю його знань, глибиною думки, логічністю викладу, наявністю нових ідей, а також умінням і майстерністю викликати слухачів на дискусію. Я вперше майже за чотири роки навчання пожалкувала, що Володимир Олександровия не викладав на нашому потоці. Мені (та й не тільки мені) на все життя запам?яталася його лекція, а також бажання захопити, зацікавити нас філологічною наукою. Для мене він став прикладом прекрасного висококваліфікованого викладача, вищого навчального закладу, а також перспективного науковця, закоханого у свою науку. Мені дуже захотілося наслідувати В.О. Горпинича.

Друга зустріч з В.О. Горпиничем була для мене доленосною. Попрацювавши вчителькою в Інгульській середній школі Баштанського району, секретарем Баштанського РК ЛКСМУ, мені довелося повернутися до Миколаєва (мого чоловіка Валентина Миколайовича Тимченка залишили після закінчення інституту працювати викладачем на факультеті фізичного виховання). В.О. Горпинич був тоді секретарем парткому інституту.

І яке ж було моє щастя, коли Володимир Олександрович запропонував мені роботу на кафедрі, яку він тоді очолював, звичайно, попередньо перевіривши мої професійні знання та визначивши мої наукові нахили.

Допоміг нам Володимир Олександрович з чоловіком отримати й однокімнатну комунальну квартиру, яка й досі мені неймовірно дорога, оскільки в ній прошли найкращі роки нашого родинного життя.

Пригадую, яким вимогливим і одночасно доброзичливим був Володимир Олександрович до молодих викладачів, з яким розумінням і тактовністю ставився він до нас, як умів переконати, проконсультувати, зацікавити, допомогти.

Обов'язком усіх молодих викладачів було проведення відкритого заняття. До першого відкритого заняття я підготувала більше десяти варіантів конспекту. Мені хотілося відкрите заняття провести так, щоб сподобалося колегам, і особливо Володимиру Олександровичу. Мені це вдалося.

Я не переставала мріяти про навчання в аспірантурі, вступити до якої на той час було надзвичайно важко, але й це мені вдалося.

Я безмірно вдячна Володимиру Олександровичу за те, що він першим прочитав мою кандидатську дисертацію, схвалив її, зробивши окремі зауваження, і привітав з перемогою, за опонування на захисті, за те, що він і мені віддав часточку свого доброго серця і гострого розуму.

Марія ФеліксівнаТимченко, кандидат філологічних наук, доцент

Досліднику слова

Сільський учитель на свою скромну зарплату передплатив усі можливі газети Радянського Союзу і почав у них досліджувати живе Слово. Найбільше його цікавили власні назви . Кажуть, яка назва, така й доля, бо вона від Бога. Ця таїна назвжди привабила молодого дослідника.

В.О. Горпинич з 1969 р. очолював у нас кафедру російської мови. Того ж року відбулася перша міжвузівська конференція з питань словотвору східнослов'янських мов. До Миколаєва тоді приїхали професори М.А. Жовтобрюх, В.М. Русанівський, І.І. Ковалик, С.П. Самійленко та інші відомі мовознавці. Це був справжній форум мовознавчої науки, до організації якого доклав зусиль і Володимир Олександрович. У мене він не викладав. Запам'ятався куратором нашої академгрупи - дотепним і суворим, дбайливим, вимогливим і доброзичливим. Йому щойно виповнилося 40 років. Синьоокий красень, він був героєм снів усіх дівчат нашого філфаку. На інститутських вечорах відпочинку - найпопулярніший кавалер! Уже тоді вирізнився з-поміж своїх колег. Усім.

Під його проводом потужна ономастична школа - тільки в нашому університеті п'ять його учнів, двоє з яких за останні три роки успішно захистили кандидатські дисертації! Як справжній учитель він наділений мінімальною владою, за те в нього максимальний авторитет. Бо давно збагнув: науковець - той, хто вміє поставити суттєве питання і допомогти учням обрати оптимальний шлях його розв'язання.

Нині доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік В.О. Горпинич досяг найвищих рубежів мовознавчої науки і справедливо вважається її дослідником. Його особисте свято давно вже стало надбанням усієї країни. Нині чудова нагода подивуватися з вагомого творчого доробку науковця і побажати йому плідного довголіття.

Анатолій Люціанович Ситченко, доктор педагогічних наук, професор «Не висиха душі криниця…»

З Володимиром Олександровичем Горпиничем мені поталанило познайомитись ще чотири десятиліття тому - в студентські роки. Під час навчання в Миколаївському педагогічному інституті довелося слухати його лекції із сучасної російської мови. Емоційні, жваві, динамічні, глибоко наукові, але виголошені надзвичайно доступно, лекції В.О. Горпинича не залишали в аудиторії нікого байдужих. Його думки плинули настільки стрімко, як політ стріли: увага слухачів неослабно ніби «приковувалася» до його постаті. Особливо дивувало студентів те, що він майже ніколи не користувався записами, розкриваючи суть найскладніших теоретичних питань, та ще й напам'ть цитував учених - мовознавців, ніколи не схибивши в точності цитацій. А які розкішні приклади він наводив на підтвердження своїх теоретичних викладок! На його заняттях звучали уривки їз творів класиків і сучасників, але «закоханий» він був у народнопоетичну творчість, примушуючи і нас, студентів, подивуватися багатству і точності відображення дійсності у піснях, приказках, прислів'ях.

У Миколаївському педагогічному інституті В.О. Горпинич прицював із 1968 по 1974 роки. Як завідувачу кафедри російської та українськох мови, йому вдалося подовжити наукове життя вищого навчального закладу. Сам активно працюючи над докторським дисертаційним дослідженням, він заохочував до наукової праці молодих випускників. І зараз в університеті працюють дехто з викладачів, кого саме В.О. Горпинич вивів на наукову стежку. Пригадується, що й мені після випуску з інституту при зустрічі він радив не кидати наукової роботи. Його слово значною мірою переконало у правильності вибору, коли мене запросили як шкільного вчителя спочатку до співпраці, а потім і на роботу старшим викладачем кафедри української літератури. Радість перших відкриттів він подарував студентам, які працювали в його науковому гурту над питаннями словотвору. Доповіді на конференціях і семінарах, їх безкомпромісне обговорення, перші студентські публікації відкрили для них розкіш спілкування з «великою» наукою, заохочували до подальших пошуків.

Активною була і громадська діяльність Володимира Олександровича на посаді голови парткому інституту, члена місцевкому. Він був вимогливим до себе і колег, але в той же час толерантним і доброзичливим. З ним можна було поспілкуватися здебільшого не в кабінеті, а, приміром на суботнику по впорядкуванню паркової зони, на спортивному майданчику чи на книжковій виставці. Майже ніколи він не вважав за можливе відмовляти, якщо його запрошували на скромне студентське весілля.

На жаль, після захисту докторської дисертації шляхи В.О. Горпинича з Миколаєвом розійшлися. Але де б він не працював, у Запоріжжі, Кіровограді чи Дніпропетровську, завжди знаходив можливість поспілкуватися з миколаївськими колегами. Та й миколаївці завжди стежили, на якому повороті долі перебуває НАШ Горпинич. З великою радістю сприйняли звістку про те, що він дав згоду співпрацювати з кафедрою української мови нашого університету. І знову нашим магістрантам, аспірантам пощастило доторкнутися до неміліючого джерела його енцеклопедичних знань, «живитися» його ідеями, які він щедро «підкидає» для осмислення і наукового обґрунтування чи заперечення. Під його керівництвом завершили написання кандидатських десиртацій двоє викладачів кафедри української мови, у декількох процес досліджень ще триває.

Володимир Олександрович зачарував всіх своєю невичерпною енергією , працелюбністю, відданістю справі свого життя.

Я вдячна долі, що вона мене звела з такою багатою душею і талановитою людиною. Хай завжди з Вами, високошановний Володимире Олександровичу буде творча наснага і пошук. Міцного вам здоров'я, бадьорості на довгі літа.

Людмила Василівна Старовойт,

кандидат філологічних наук, доцент

РОЗДІЛ 2. НАУКОВИЙ ДОРОБОК В.О. ГОРПИНИЧА В ГАЛУЗІ ГРАМАТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

2.1 Основні наукові праці В.О. Горпинича, присвячені питанням граматики

Найголовнішими дослідженнями, присвяченими питанням гарматики української мови ,є такі:

- Прилагательные от составных топонимов // Русская речь. - 1974. - № 6. - С. 60-64.

- Утворення прикметників від двочленних топонімів // Українська мова і література в школі. - 1975. -№ 5. - С. 25-30.

- Відтопонімні прикметники в українській мові. Питання теорії і історії словотвору. - Київ : Вища школа, 1976. - 144с.

- Другорядні члени речення. Розділ підручника для педагогічних училищ УРСР «Українська иова». - Ч. 2. - Синтаксис. - Київ : Рад. школа, 1977. - С. 28-63.

- Складне речення. Розділ підручника для педагогічних училищ УРСР «Українська мова». - Ч.2. - Синтасксис. - Київ : Рад. школа, 1977. - С. 90-164.

- Утворення прикметників від простих топонімів в українській мові // Культура слова. - Вип. 15. - Київ : Наукова думка, 1978. - С. 59-66.

- Другорядні члени речення // Вивчення української мови в 7 класі з російською мовою навчання. - Київ: Рад. школа, 1979. - С. 27-60.

- Правопис складноскорочених слів // Українська мова і література в школі. - 1985. - №6. - С. 25-28.

- Русский язык. Синтаксис. Підручник для педагогічних училищ УРСР. - Київ: Вища школа, 1986. - 248 с.

- Складні випадки відмінювання топонімів // Культура слова. - Вип.32. - Київ : Наукова думка, 1987. - С. 69-73.

- Відмінювання топонімів множинної форми // Культура слова. -Вип.34. - Київ: Наукова думка, 1988. - № 3. - С. 53-55.

- Нерозкладні синтаксичні словосполучення в українській мові // Українька мова і література в школі. - 1988. - №7. - С. 65-70.

- Другорядні члени речення. Розділ підручника для педагогічних училищ УРСР «Українська мова». - Ч.2. / В.О. Горпинич. - Київ: Рад. школа, 1988. - С.35-38.

- Відокремленні члени речення. Розділ підручника для педагогічних училищ УРСР «Українська мова». - Ч.2. - Синтаксис / В.О. Горпинич. - Київ: Вища школа, 1988. - С. 81-92.

- Синтаксис складного речення. Розділ підручника для педагогічних училищ УРСР «Українська мова». Ч.2. - Синтаксис / В.О. Горпинич. - Київ: Вища школа, 1988. - С.99-112.

- Схеми синтаксичного аналізу. Розділ підручника для педагогічних училищ УРСР «Українська мова». - Ч.2. - Синтаксис / В.О. Горпинич. - Київ: Вища школа, 1988. - С. 213-218.

- Кратний називний у функції неузгодженого означення // Українська мова і література в школі. - 1991. - № 9. - С. 38-42.

- Двоскладні речення. // «Українська мова» - Ч.2. - Синтаксис. Підручник для педучилищ. - Київ: Освіта, 1993. - С. 3-63.

- Речення з відокремленими членами // Українська мова. - Ч.2. - Синтаксис. Підручник для педучилищ. - Київ: Освіта, 1993. - С. 82-92.

- Синтаксис складного речення // Українська мова. - Ч.2. - Синтаксис. Підручник для педучилищ. - Київ: Освіта, 1993. - С. 100-188.

- Синтаксис багатокомпонентного речення // Українська мова. - Ч.2. - Синтаксис. Підручник для педучилищ. - Київ: Освіта, 1993.- С. 197-225.

- Іменник у сучасній українській мові. - Київ: ДКНТ України, 1994.- 70 с.

- Унормування написання прикметників від географічних назв // Мовознавство. - 1995. - № 1. - С. 26-29.

- Іменник в сучасній українській мові. - Дніпропетровськ, 1997. - 68 с.

- Генітивні речення в українській мові // Українська мова - державна мова України. - Дніпропетровськ, 1998. - С. 107-112.

- Морфологія української мови (дієслово). Навчальний посібник. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. - 112 с.

- Сучасна українська літературна мова: морфеміка, словотвір, морфонологія. Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1999. - 208 с.

- Морфологія української мови (іменні частини мови). Навчальний посібник. - Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - 174 с.

- Українська морфологія. Навчальний посібник. - Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - 360 с.

- Українська морфологія. Посібник. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - 350 с.

- Дидактичний матеріал з української морфології. Навчальний посібник. - Дніпропетровськ: Пороги, 2003. - 92с. (у співавторстві)

- Морфологія української мови. Підручник // Академія, 2004. - 337с.

2.2 Аналіз окремих досліджень, присвячених питанням граматики української мови

2.2.1 Прилагательные от составных топонимов

Робота «Прилагательные от составных топонимов» опублікована в журналі «Русская речь», №6 за 1974 р., у якій автор стверджує, що составные топонимы (словосочетания и сложные слова) весьма характерны для русской топонимии - их не менее 30% от общего числа топонимов. Но фиксации составных топонимов, их анализ и классификация часто оказываются непоследовательными потому, что зависят от интерпретации исследователя. Собственный языковой и географический опыт позволяет исследователю членить атрибутивное топонимическое словосочетание с термином в постпозиции по своему усмотрению. Если определяемый компонент является общеупотребительным географическим термином, он при фиксации на картах, в словарях географических названий обычно выносится за пределы топонима: Черная, р.; Белое, оз.Но при употреблении в речи второй компонент часто сохраняется (или в исконной постпозиции, или современной официальной препозиции) - иначе могут создаваться определенные трудности при коммуникации и идентификации объекта. Эта же проблема вызывает закономерный разнобой в географических изданиях, когда под давлением речевой традиции приходится фиксировать: Онежское озеро, Черное море, Тройной.

В русском языке от составных топонимов (названий населенных пунктов) прилагательные образуются по-разному. Чаще всего используется словосложение, при котором в производном слово сохраняются оба члена топонимического словосочетания: Верхний Любаж -- верхнелюбажский, Новая Ладога -- новоладожский [15, с.60].

Нередко один из элементов составного названия опускается и прилагательное образуется от оставшегося слова суффиксальным способом. Суффиксации подвергаются как опорные, так и зависимые члены составных топонимов: Красный Холм -- холмовской (Смоленская область), Юскова Слобода -- юсковский (Брянская область). Иногда от одного и того же топонима прилагательные образуются тремя способами: Гутка-Ожинка -- гутко-ожинский, гутянский, ожинский (Сумская область), Голая Пристань -- голопристанский, голянский, пристанский (Херсонская область) [15, с.60].

По структуре все двучленные топонимы подразделяются на три основные группы. Самыми многочисленными в русском язык являются словосочетания с прямым порядком слов и атрибутивными отношениями между ними типа Набережные Челны (первая группа). Во вторую группу выделяются малочисленные топонимы с атрибутивными отношениями, но обратным порядком слов типа Усолье-Сибирское. Третью группу, тоже малочисленную, составляют названия из двух существительных типа Пошехонье-Володарск [15, с.61].

Изредка встречаются словосочетания с предлогом на (поселок Красное-на-Волге) с объектно-атрибутивными отношениями между словами (поселок Памяти Тринадцати Борцов, село Союз Четырех Хуторов), а также топонимы, возникшие от имен с фамилиями (поселок Полины Осипенко) [15, с.61].

Способ образования прилагательного зависит от структуры двучленных названий лишь частично, поскольку каждый тип топонимических словосочетаний допускает и словосложение и суффиксацию опорных или зависимых компонентов: 1) Минеральные Воды - минераловодский, Градский Умет - уметский, Погорелое Городище - погорельский; 2) Рахны-Лесные - рахно-лесновский, Аскания-Нова - асканийский, Андреевка-Печевая - печевской; 3) Усть-Лабинск - усть-лабинский, Пошехонье-Володарск - пошехонский, Спас-Клепики - клепиковский [15, с.61].

Словосложение не исключает суффиксации основного или зависимого компонента: Рудня-Могилянская - руднянско-могилянский, руднянский, могилянский [15, с.61].

Выбор одного из способов словообразования может быть обусловлен сферой употребления оттопонимических прилагательных. В научном и официально-деловом стилях прилагательные от двухчленных топонимов образуются только по способу словосложения: Долгий Мост - Долгомостовский район, Красная Пресня - Краснопресненский район. Исключение составляют разве только прилагательные от топонимов типа Камень-на-Оби, образованные путем суффиксации опорного компонента: Камень-на-Оби - Каменский район Алтайского края [15, с.61].

В зависимости от конкретной речевой ситуации в разговорном стиле возможно как словосложение, так и суффиксация: Большой Токмак - большетокмакский и токмакский (Запорожская область) [15, с.61].

Способ образования зависит также и от степени связи между элементами топонимического словосочетания. В одних случаях связь между ними устойчивая, принудительная, так как оба они входили в состав синтаксического или фразеологического словосочетания уже тогда, когда это словосочетание еще не было собственным названием -- в дотопонимический период: белая церковь --Белая Церковь, кривой рог -- Кривой Рог, желтая вода -- Желтые Воды. Здесь функция зависимых слов не сводится к выделению понятия, названного опорным словом, из ряда ему однородных. Зависимый элемент словосочетания тут -- явление одновременное с опорным в составе топонима. Такие названия возникают путем метонимии и не имеют антонимических форм. Имение Льва Толстого, например, получило название Ясная Поляна потому, что находилось на ясной поляне. В топониме компонент Ясная не может иметь антонима, в дотононимическом нарицательном словосочетании -- может: ясная поляна -- затемненная поляна. Аналогично и в топонимах типа Красная Звезда, Кривое Озеро, Первое Мая. К тому же, переход нарицательных словосочетаний в топонимические сопряжен с изменением в связи между их компонентами [15, с.62].

Поскольку составные топонимы теряют дотопонимическую способность формироваться в процессе речи и приобретают способность к воспроизводимости, то изменяется и связь между компонентами: если в дотопонимический период она была свободной, то в топонимах она стала принудительной. Следовательно, топонимизация свободного словосочетания сопровождается его фразеологизацией, степень которой может быть разной [15, с.62].

Фразеологизация (максимальная и минимальная) и выступает тем важнейшим средством, которое удерживает оба компонента как обязательные элементы в процессе образования прилагательных. Поэтому от составных топонимов с минимальной и максимальной степенью фразеологизации во всех стилях русского языка прилагательные образуются только путем словосложения: Кривой Рог -- криворожский, Белая Церковь -- белоцерковский, Первое Мая -- первомайский.

Анализ фактического материала показывает, что прилагательные образуются от зависимых компонентов тогда, когда опорными являются топографические термины: Погорелое Городище -- погорельский, Опоченский Посад -- опоченский, Гремячий Лог -- гремяченский, Марьино Поле -- марьинский. Таким образом, основную семантическую нагрузку в двучленных топонимах с топографическим термином несут зависимые компоненты, которые поэтому и становятся базой для суффиксального образования прилагательных [15, с.62].

Руководствуясь этими критериями, можно сформулировать основные правила образования прилагательных от составных топонимов [15, с.63].

Прилагательные от двучленных топонимов в современном русском языке образуются только путем словосложения тогда, когда: 1) между частями топонимических словосочетаний высокий уровень фразеологизации в результате того, что они были фразеологизованными или связанными словосочетаниями еще в системе нарицательных названий -- дотопонимический период (Ясная Поляна -- яснополянский); 2) составной топоним является неразложимым в силу того, что ни один из компонентов самостоятельно не может выполнять функции данного топонима и поэтому не способен образовать прилагательное способом суффиксации (Желтые Воды -- желтоводский); 3) производные от двучленных топонимов вред назначаются для официально-делового или научного употребления, требующего сохранения всех элементов словосочетания для точного определения предмета мысли (Верхняя Суетка -- официальное верхнесуетский, разговорное суетский); 4) зависимые компоненты несут в себе «идеологическую» информацию, и поэтому их нельзя опустить (Западный Берлин -- западноберлинский); 5) топонимизовались словосочетания с атрибутивными отношения между компонентами, один из которых или оба выражены косвенным падежом, а поэтому лишены возможности употребляться самостоятельно (Восьмого Марта -- восьмомартовский); 6) топонимизовались имена с фамилиями (Льва Толстого -- Лев-Толстовский район) [15, с.63].

Суффиксация одного из компонентов при усечении другого возможна лишь в разговорно-бытовой речи. Научному и официально-деловому литературному языку этот способ образования при- тельных от двучленных топонимов не характерен. Здесь он возможен лишь в двух случаях: 1) когда опорный компонент выражен топографическим термином, прилагательное образуется; суффиксацией зависимого компонента (Погорелые Хутора -- погорельский); 2) когда двучленный топоним имеет структуру типа Ростов-на-Дону, прилагательное образуется суффиксацией опорного компонента (Васильевка-на-Днепре -- васильевский) [15, с.63].

От двучленных топонимов с объектными или объектно-атрибутивными отношениями между компонентами оттопонимические прилагательные не образуются ни словосложением, ни суффиксацией (Двенадцать лет Октября в Алтайском крае) [15, с.64].

Итак, в некоторых случаях спаянность семантики компонентов достигает такого уровня, что комплекс терминологизируется. Когда на базе "сложения" значений возникает новое, общее значение топонима, не вытекающее из значений компонентов, комплекс фразеологизируется в топонимии. Третья ступень фразеологизации наблюдается лишь в отдельных случаях - когда распространенный топонимический фразеологизм может переходить в апеллятивную лексику.

Следовательно, определяющими факторами в выборе способа образования прилагательных от двучленных топонимов является сфера употребления производных и степень связи между частями составных топонимов. Семантика компонентов, их порядок в топониме, структура топонимических словосочетаний и прочее играют здесь вспомогательную роль [15, с.63].

Отже, Володимир Олександрович у цій роботі довів, що частини складних географічних назв пишуться з великої літери й приєднуються дефісом, якщо вони утворені:а) поєднанням двох іменників із значенням частин об'єкта або єдиного об'єкта,наприклад: Ельзас-Лотарингія, Шлезвіг-Гольштейн, мис Серце-Камінь, селищеМайдан-Бобрик;б) поєднанням іменника з наступним прикметником, наприклад: Новгород-Сіверський, Переславль-Залеський;в) складним прикметником, наприклад: Військово-Грузинська дорога, Волго-Донський канал;г) поєднанням іншомовних елементів, наприклад: Норд-Кап («північний мис»), Нью-Йорк («новий Йорк»).

2.2.2 Утворення прикметників від простих топонімів в українській мові

Робота «Утворення прикметників від простих топонімів в українській мові» опублікована в журналі «Культура слова», випуск 15 за 1978р.

Як кожна сучасна наука мовознавство характеризується інтенсивним розвитком тих галузей, які стикаються з суміжними науковими дисциплінами. До таких інтердисциплінарних напрямків лінгвістичного дослідження відноситься топоніміка, в розвитку якої разом з мовознавством, значну роль відіграють географія і історія [18, с.59].

Топоніми займають особливе місце в лексичній системі мови. Не викликає сумніву, що, представляючи собою визначену групу слів, вони наділені парадигматичними і синтагматичними характеристиками, властивими слову взагалі. Безсумнівно також і те, що категорії, встановлені для власних імен, як спеціального підкласу слів, розповсюджуються і на топоніми [18, с.59].

Прикметники від географічних назв мають різні способи утворення в залежності від структури самих топонімів. Прості складаються з беспрефіксальних якісних прикметників:річки Біла, Гнила, гора Висока, озеро Чорне, острів Довгий; присвійних прикметників: Ведмежий острів, річка Козина, Плещєєво озеро, селище Рибаче; відносних прикметників Артільна, Болотне, Вузлова, Талове,Борове, Північний острів; прикметників суфіксом -ський (з варіантами - цький, - івський, - евскиі, - анской, - їнської, енський): Ветлужську, Єлецький, Оріхівський, Миколаївський,Іланський, Побединський, Песоченский, Каспійський, Таврійське; рахункові прикметники: Перший поріг, Третій острів, 75-ий кілометр. Прості топоніми отримуються префіксальним прикметниками [18, с.60].

І. Прикметники від топонімів на -івк-а, -анк-а, -енк-а, -инк-а, -уватк-а, -авк-а, -к-а. Якщо назви населених пунктів закінчуються на -івк-а (-ївк-а,

-овк-(а), -анк-а, -енк-а, -инк-а, -уватк-а, -авк-а, то прикметники утворюються від основ після випадіння морфеми -к-а за допомогою простого суфікса -ськ-ий: Коренімвка -- коренімвський, Королімвка -- королімвський, Корсунімвка -- корсунімвський, Коржімвка -- коржімвський, Корюмківка -- корюмківський, Румбанка -- Румбанський, Теплямнка -- теплямнський, Веснямнка -- веснямнський, Волосямнка -- волосямнський, Вільнямнка -- вільнямнський, Преображемнка -- преображемнський, Успемнка -- Успемнський, В'ямзенка -- в'ямзенський, Сомвинка -- сомвинський, Чаплимнка -- чаплимнський, Гарбузимнка -- гарбузимнський, Бережимнка -- бережимнський, Злимнка -- злимнський, Лозувамтка -- лозувамтський, Ясинувамтка -- ясинувамтськии, Скелювамтка -- скелювамтський, Бугрувамтка -- бугрувамтський, Полтамвка -- полтамвський, Гумсавка -- гумсавський, Гимрявка -- гимрявський, Стримжавка -- стримжавський [18, с.60].

Від топонімів цієї структури прикметники зрідка утворюються і за іншими моделями: 1) за допомогою суфікса -ецьк-ий при випадінні суфікса -к-а: Попімвка - поповемцький, Памвлівка - павловемцький, Жмемринка - жмеринемцький, Спримсівка - сприсівемцький, Вімльшанка-- вільшанемцький, Камм'янка - кам'янемцький, Лімтинка - літинемцький, Михамйлівка - михайловемцький, Ришнімвка - ришнівемцький, Чимжівка - чижовемцький; 2) за допомогою складного суфікса -івськ-ий при випадінні суфікса -к-а; Трумженка - трумженівський, Катеримнка - катеримнівський; 3) за допомогою суфікса -анськ-ий (-янськ-ий) при випадінні суфіксів -инк-а, івк-а: Грузимнка -- грузямнський, Черпимгівка -- черпижамнський, Румдинка -- руднямнський; 4) за допомогою суфікса -анськ-ий (-янськ-ий) із збереженням морфеми -к-а, яка змінюється в -ч-а: Мазурімвка -- мазурівчамнський. За походженням та сферою поширення вони є діалектними і сприймаються як відхилення від літературної норми та виступають варіантами до закономірних попімвський, памвлівський, жмемринський, спримсівський, вільшамнський, камм'янський, лімтинський, михамйлівський, ришнімвський, чижімвський, трумженський, катеримнський, грузимнський, черпимгівський, румдинський, мазурімвський. Переважна більшість прикметників від топонімів на -к-а, що приєднується безпосередньо до топонімічного кореня, утворюється в літературній мові за допомогою простого суфікса -ськ-ий після випадіння морфеми -к-а: Лисогімрка - лисогімрський, Вемрбка - вемрбський, Бандумрка -- бандумрський, Бомлгарка - бомлгарський, Аджаммка - аджаммський, Краснобімрка -- краснобімрський та ін.

Закріпилися в літературній мові прикметникові форми, утворені за допомогою суфікса -инськ-ий від основ з морфемою -к-а: Алумпка -алумпкинський, Шомстка - шомсткинський [18, с.60].

Ввійшла в літературний вжиток і частина прикметників, що утворилися за допомогою суфікса -івськ-ий від основ на -к-а: Румдка - румдківський, Тумрка - тумрківський, Землямнка - землянкімвський, Кримчка -кричкімвський, Поберемжка - поберемжківський, Курімнька - курінькімвський.

Закономірними є також прикметники, утворені за допомогою складного суфікса -анськ-ий від назв на -чк-а, -шк-а. Звук к перед суфіксом -анськ-ий випадає: Лумчка - лучамнський, Красимчка - красичамнський, Маямчка - маячамнський, Кімлимчка - кімличамнський, Грумшка - грушамнський [18, с.61].

Відхиленням від літературної норми є поодинокі діалектні форми, утворені від топонімів на -к-а за допомогою складного суфікса -анськ-ий (-янськ-ий). Приголосний, що стоїть перед -к-а, зберігається, а суфікс -к-а перед -анськ-ий (-янськ-ий) випадає: 1) Слобімдка - слободямнський, Румдка - рудямнський; 2) за допомогою суфікса -ецьк-ий при випадінні -к-а: Вемрбка -- вербемцький, Стімнка -- стінемцький, Гамлка -- галемцький; 3) суфікса -анськ-ий, що приєднується безпосередньо до морфеми -к-а, яка при цьому переходить в -ч-а: Бімлка -- білчамнський, Тулумшка -- тулущамнський; 4) за допомогою суфікса -ицьк-ий при випадінні -к-а: Бромнька -- бронимцький [18, с.61].

II. Прикметники від топонімів на -ок. У сучасній українській літературній мові прикметники від топонімів на -ок утворюються за кількома зразками, які мають приблизно однаковий ступінь поширеності і відповідають закономірностям літературного словотвору: 1) за допомогою складного суфікса -івськ-ий від основ з суфіксом -ок при випадному о: Усомк -- ускімвський, Свіромк -- свіркімвський, Райомк -- райкімвський, Вовчомк -- вовчкімвський, Ставомк -- ставкімвський, Млиномк -- млинімвський, Бужомк -- бужкімвський (пор. поодинокі утворення типу Межимток -- межимтівський); 2) за допомогою простого суфікса -ськ-ий від основ на -ок при злитті морфем -ок і -ськ-, що дають звукосполучення -оцьк-ий: В'язівомк -- в'язівомцький, Городомк-- городомцький, Довжомк -- довжомцький, Студеномк -- студеномцький, Підвисомке -- підвисомцький, Корчуномк -- корчуномцький; 3) за допомогою простого суфікса -ськ-ий при випадінні -ок: Корчуномк -- корчумнський, Студеномк -- студемнський, Перешимйок -- перешимйський, Кореньомк -- коренськимй, Лозівомк -- лозівськимй, Жолобомк -- жолобськимй; 4) за допомогою складного суфікса -анськ-ий (-ян-ськ-ий) при випадінні -ок: Перемлісок -- перелісямнський, Жолобомк -- жолоб'ямнський, Городомк -- городямнський (пор. поодинокі утворення типу Підвисомке -- підвисочамнський). Це говорить про неусталеність та ненормованість словотворення у прикметників від топонімів на -ок. Тому утворення та вживання цієї групи прикметників регламентується словниками. III. Прикметники від топонімів на -ищ-е неусталеністю та ненормованістю характеризується й словотворення прикметників від назв на ищ-е: 1) основа топонімів з морфемою -ищ-е + складний суфікс -анськ-ий: Бумдище -- будищамнський, Гамтище -- гатищамнський, Городимще -- городищамнський, Семлище -- селищамнський, Прудимще -- прудищамнський, Коротимще -- коротищамнський, Замймище -- займищамнський, Тиримимще -- тиримищамнський; Скиртимще -- скиртищамнський, Паримще -- парищамнський;

2) основа топонімів з морфемою -ищ-е + складний суфікс -енськ-ий: Литовимще -- литовимщенський, Монастиримще -- монастиримщенський, Копимще -- копимщенський, Городимще -- городимщенський, Бумдище -- бумдищенський; 3) основа топонімів з морфемою -ищ-е + простий суфікс -ськ-ий, на межі між якими виникає звукосполучення -иськ-ий, що передається на письмі: Сомшище -- сомшиський, Жомрнище -- жомрниський, Лумтище-- лумтиський, Засемлище -- засемлиський. Всі три моделі відповідають закономірностям літературного словотворення. І хоч найпоширенішими і форми на -анськ-ий, проте прикметники на -енськ-ий та -ськ-ий також властиві всім сферам української мови. Тому вживання прикметників від топонімів на -ищ-е визначається здебільшого словниками, довідниками. При наявності словотворчих варіантів перевага надається формам на -анськ-ий.

IV. Прикметники від топонімів на -щин-а Від топонімів на -щин-а прикметники утворюються за трьома моделями приблизно однакового поширення [18, с.61].

Найчастіше вживаються утворення з простим суфіксом -ськ-ий: Чернемщина -- чернемщинський, Москомвщина -- москомвщинський, Коземльщина -- коземльщинський, Іскрискімвщина -- Іскрискімвщинський, Гладкімвщина -- гладкімвщинський, Лісімвщина -- лісімвщинський [18, с.62].

Досить активними і поширеними є форми з складним суфіксом -анськ-ий, перед яким випадає морфема -ин-а топонімічної основи: Дідімвщина -- дідівщамнський, Королімвщина -- королівщамнський, Максиммівщина -- максимівщамнський, Сахномвщина -- сахновщамнський, Румнівщина -- рунівщамнський, Яснопімльщина -- яснопільщамнський, Грамбщина -- грабщамнський, Гумрщина -- гурщамнський. Часто трапляються й прикметники з простим суфіксом -ськ-ий, перед яким морфема -щин-а випадає: Білямвщина -- білямвський, Гумбарівщина -- гумбарівський, Жамлківщина -- жамлківський, Самамрщина -- самамрський, Сарнамвщина -- сарнамвський, Ямстребщина -- ямстребський, Самївщина -- самївський [18, с.62]. Відповідають закономірностям літературного відтопонімічного словотворення прикметники типу Коземльщина -- козельщимнський і Грамбщина -- грабщамнський. Проте утворення типу Білямвщина -- білямвський міцно закріпилися не лише в усно мовних стилях, але й у офіційно-ділових та наукових. І хоч за структурно-семантичними ознаками в літературній мові перевагу слід надавати формам типу Чернемщина -- чернемщинський, проте й інші утворення від назв на -щин-а мають міцні місцеві традиції, а тому, вживаючи той чи інший топонім, треба орієнтуватися на засвідчені в словниках і довідниках форми [18, с.62].

V. Прикметники від топонімів на -их-а

Неусталеними виявляються також прикметникові утворення від топонімів на -их-а. Найпоширенішими є форми з простим суфіксом -ськ-ий при збереженні в твірній основі морфеми -их-, яка разом з -ськ- утворює звукосполучення -ськ-ий: Лепетимха -- лепетимський, Радчимха -- радчимський, Ковамлиха -- ковамлиський, Шаулимха -- шаулимський, Потопимха-- потопимський, Заламтиха -- заламтиський. Таким же ступенем поширеності характеризуються і прикметники, утворені за допомогою складного суфікса -вськ-ий від основ на -их-а: Вощилимха -- вощилимхівський, Шамамниха -- шамамнихівський, Дроздимха -- дроздимхівський [18, с.62].

Досить активними, хоч і менш поширеними, є прикметники на -анськ-ий від основ на -их-: Колядимха -- колядишамнський [18, с.63].

Найповніше нормі літературного словотворення відповідають прикметники типу Ковамлиха -- ковамлиський, їм треба надавати перевагу при новоутвореннях та словотворчому варіюванні. Проте не слід штучно утворювати нові форми замість узвичаєних на -івськ-ий та -анськ-ий [18, с.63].

VI. Прикметники від топонімів на -к-и

Якщо топоніми закінчуються на -к-и після приголосного основи, то прикметники утворюються за допомогою складного суфікса -івськ-ий із збереженням морфеми -к- у складі твірної основи: Хрипким -- хрипкімвський, Тіньким -- тінькімвський, Погрібким -- погрібкімвський, Плиским -- плискімвський, Сушким -- сушкімвський, Стрілким -- стрілкімвський, Садким -- садкімвський, Пайким - пайкімвський, Маським-- маськімвський, Маньким -- манькімвський, Лужким -- лужкімвський, Лопатким -- лопаткімвськии, Лазірким -- лазіркімвський, Кишеньким -- кишенькімвськии, Гриньким -- гринькімвський, Галушким -- галушкімвський [18, с.63].

У розмовно-побутовому мовленні трапляються поодинокі випадки відхилення від цього правила, зумовлені діалектним словотвором та місцевою традицією. До них належать форми: 1) із складним суфіксом -анськ-ий: Ставким -- ставчамнський, Хижким -- хижчамнський; 2) із простим суфіксом -ськ- і наголошеним закінченням -ий при випадінні -к-и: Копанким -- копанськимй, Вечірким -- вечірськимй, Федірким -- федірськимй; 3) з простим суфіксом -ецьк-ий при випадінні -к-и: Язвинким -- язвинемцький, Різьким -- різемцький [18, с.63].

В офіційно-діловому мовленні їм відповідають прикметники на -івськ-ий: Хижким -- хижкімвський, Копанким - копанкімвський, Язвинким -- язвинкімвський, Зіньким - зінкімвський. Якщо топоніми на -енк-и за походженням є назвами певного роду, утвореними від відповідних прізвищ чи прізвиськ на -енк-о, то незалежно від місця наголосу відтопонімічні прикметники утворюються за допомогою складного суфікса -івськ-ий при збереженні морфеми -енк- у складі твірної основи: Косенким -- косенкімвський, Котенким -- котенкімвський, Марченким --марченкімвський, Петренким -- Петренкімвський, Сліпченким -- сліпченкімвський, Сіренким -- сіренкімвський, Москалемнки -- москалемнківський, Левченким -- левченкімвський, Імщенки -- імщенківський. Розмовно-побутове мовлення відбиває деякі відхилення від цього правила, викликані традицією та аналогією. Це прикметники: 1) із простим суфіксом -ськ-ий і випадним -к-: Думенким -- думемнський, Хоменким -- хомемнський, Дмитренким -- дмитремнський; 2) із складним суфіксом -анськ-ий і збереженою морфемою -к- у складі твірної основи: Бабенким -- бабенчамнський. В офіційно-діловому стилі їм, як правило, відповідають форми на -івськ-ий: Хоменким -- хоменкімвський, Бабенким -- бабенкімвський [18, с.63].

У топонімах на -чки перед складним суфіксом -анськ-ий випадає -к-: Криничким -- криничамнський, Бочечким -- бочечамнський, Річким -- річамнський, Бочким -- бочамнський, Кімлимчки -- кімличамнський. Від переважної більшості топонімів на -к-и з ненаголошеним закінченням прикметники утворюються за допомогою складного суфікса -івськ-ий при збереженні морфеми -к- в складі твірної основи: Теремшки -- теремшківський, Поломшки -- поломшківський, Обломжки -- обломжківський, Подімлки -- подімлківський, Самолумски -- самолумсківський, Ромамшки -- ромамшківський, Підстамвки -- підстамвківський, Климшки -- климшківський, Вамлки -- вамлківський [18, с.64].

Нечисленні відхилення від цього правила пояснюються впливом аналогії, діалектної системи словотворення, історичною та місцевою традицією. До них належать прикметники, утворені за допомогою: 1) простого суфікса -ськ-ий при випадінні -к-: Сутимски -- сутимський, Михумнки

-- михумнський, Вимшеньки -- вимшенський; 2) складного суфікса -енськ-ий при випадінні -к-: Рогімзки -- рогімзенський; 3) складного суфікса -анськ-ий при збереженні -к- у складі твірної основи: Квімтки -- квітчамнський, Бімрки -- бірчамнський, Помімрки -- помірчамнський; 4) складного суфікса -инськ-ий при збереженні -к-и складі твірної основи: Рімпки -- рімпкинський; 5) простого суфікса -ицьк-ий при випадінні -к-: Бімлки -- білимцький, Шаламнки -- шаланимцький. Одні з цих малопоширених форм проникають в літературну мову, в офіційно-ділову сферу і міцно закріпляються там: П'ятихамтки -- п'ятихамтський, Рімпки -- рімпкинський. Інші живуть лише в діалектному мовленні, допускаючи в офіційно-діловій мові відповідні варіанти зі складним суфіксом -івськ-ий: пор. Рогімзки -- розм. рогімзенський, оф. рогімзківський; Семеремньки -- розм. семеремнський, оф. семеремнківський, Скоморомшки -- розм. скоморомський, оф. скоморомшківський. Тому утворення та вживання прикметників від топонімів на -к-и з ненаголошеним закінченням визначається словниками та довідниками [18, с.66].

Отже, власні географічні назви посідають одне з чільних місць під час вивчення української мови іноземцями. Уводячи ойконімний матеріал як лінгвокраїнознавчий, слід пам'ятати про функціонування найменувань поселень не тільки як факту народної етимології, але й як наукового онімного матеріалу, зафіксованого в усіх відомих та доступних історичних документах та врахованого в методиках семантико-словотвірного, етимологічного аналізу. Переважна більшість прикметників від топонімів на -к-а, що приєднується безпосередньо до топонімічного кореня, утворюється в літературній мові за допомогою простого суфікса -ськ-ий після випадіння морфеми -к-а.

2.2.3 Утворення прикметників від двочленних топонімів

Робота «Утворення прикметників від двочленних топонімів в українській мові» опублікована в журналі «Українська мова і література в школі», №5 за 1975 р.

Географічні назви (топоніми) утворюються або від загальних назв (апелятивів), наприклад, назва села Берег від апелятива берег, назва річки Ріка -- від апелятива річка, або від власних назв (антропонімів), наприклад, назва міста Івано-Франківськ -- від власного імені Івана Франка. Значна частина географічних об'єктів має опосередковані назви. Так, місто Сіверськ дістало свою назву від річки Сіверський Донець, яка, в свою чергу, означувальну частину одержала від назв слов'янського племені сівери, сівера, що жили у верхній течії річки, а іменникову -- через найменування річки Дон від іранського don «вода», «річка».