Звуконаслідування в перській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему:

ЗВУКОНАСЛІДУВАННЯ В ПЕРСЬКІЙ МОВІ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ПОХОДЖЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ЗВУКОНАСЛІДУВАНЬ

1.1 Характеристика та теорії походження звуконаслідувань

1.2 Формування звуконаслідувань у мові

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРСЬКИХ ЗВУКОНАСЛІДУВАНЬ

2.1 Класифікація перських звуконаслідувань за семантичними озаками

2.2 Співвідношення підтипів звуконаслідувань та особливості їх структури

2.3 Місце звуконаслідувань у системі частин мови сучасної перської мови

ВИСНОВКИ РОЗДІЛУ ІІ

ВИСНОВКИ

АНОТАЦІЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Мова, як один з найголовніших способів комунікації, - це складна лексична система, що складається з простих лексичних одиниць. Загальна мета їх - це передача різноманітної інформації. Отже, відповідно до смислової диференційності цих одиниць вони відрізняються за будовою, складом, роллю в реченні тощо. Таким чином в мові починається розподіл слів на іменники, прикметники, дієслова тощо. Так народжується ціла наука - лексикологія. Вона є лише окремим невеликим розділом мовознавства, але покликана на вивчення таких мовних диференціацій.

Загалом зараз основна частина слів будь-якої мови достатньо вивчена, адже лексичний склад мови змінюється лише в горизонтальному (синхронія) порядку. Одні слова приходять у мову, інші стають архаїзмами, іноді вони можуть змінювати частину мови або створювати прості та складні похідні. Проте кількість лексичних категорій чітко визначена. Тож кількість вчених, які б займалися питаннями диференціації слів, зараз зменшується. З іншого боку навіть у сучасному мовознавстві існують протиріччя щодо певних категорій слів. Один з таких яскравих прикладів звуконаслідування.

Досі існує проблема серед лінгвістів щодо визначення місця звуконаслідувань в системі частин мови, в тому числі і перської. Ономатопеї розглядалися саме у зв'язку з проблемою походження мови [5:153]. Самостійним об'єктом дослідження звуконаслідувальна лексика стала, практично, лише в останні десятиліття ХХ століттях [7: 26]. Але дослідження в цій галузі мали описовий характер, що, звичайно, на початковому етапі було необхідно для нагромадження матеріалу і даних про особливості звуконаслідувальних слів у конкретних мовах. Тепер, коли зібраний та опрацьований значний звукозображальний матеріал багатьох мов світу, здається можливим і актуальним почати типологічне дослідження ономатопей, особливо звуконаслідувальних слів далекоспоріднених мов з метою встановлення загальних закономірностей їх утворення. У східнослов'янському мовознавстві дослідженням проблеми звуконаслідування займалися Л. І. Мацько [14], О. І. Германович [14], Ю. Ф. Касим [14] та ін. Осмисленню даної проблеми в англійському мовознавстві сприяли роботи Л. Блумфілда [13], Х. Марчанда, Ф Стоуна [13].

Перш за все, чітко не відома природа походження таких слів, що заважає відкрити нові підходи до словотворення в мові. Але найголовнішим є те, що невизначеність звуконаслідувань у граматичному та синтаксичному плані значно ускладнює визначення функцій їх використання та правильного вживання, як в мові оригіналу, так і в мові перекладу. Визначення функцій звуконаслідувань у реченні дає змогу прийти до якіснішого перекладу та трактування, адже звуконаслідування . як і всі лексичні одиниці, несуть в собі певне лексико-граматичне та семантичне значення.

Об'єктом дослідження виступають перські та українські звуконаслідувальні слова, а предметом - системно-функціональні особливості їх структури.

Вивчення цього питання є у перському мовознавстві досить актуальним, оскільки ані в перському мовознавстві, ані в вітчизняній іраністиці не було спеціальних робіт, присвячених предметові нашого дослідження. І порівняно з іншими частинами мови ця категорія слів менше всіх досліджена. Залишається спірним питання, до якої граматичної категорії належать звуконаслідування. У зв'язку з цим в даній роботі буде представлена спроба визначити, до якого ж класу слів належать звуконаслідування та описати основні особливості цієї категорії.

Мета дослідження - дати комплексну характеристику явища звуконаслідування у мові, зокрема в перській, а також встановити особливості граматичного та синтаксичного значення звуконаслідувань у реченні, та розглянути шляхи передачі звуконаслідувань при перекладі з перської на українську мову.

Реалізація мети передбачає вирішення таких завдань:

визначити походження звуконаслідувальних слів;

дослідити природу та особливості їх формування на фонетичному, словотворчому, морфологічному та лексичному рівнях;

визначити основне граматичне та синтаксичне навантаження звуконаслідувань у реченні;

виконати зіставний аналіз типів звуконаслідувань у персьській та українській мовах;

встановлення закономірностей структурування звуконаслідувальних слів досліджуваних мов;

здійснення зіставного аналізу цих моделей та виділення спільних рис, що характеризують словотворчу систему двох мов, і ознак, якими вони відрізняються;

вивчення типологічних співвідношень між звуконаслідувальними словами досліджуваних мов;

Вивчення цього питання є у перському мовознавстві досить актуальним, оскільки ані в перському мовознавстві, ані в вітчизняному фарсізнавстві не було спеціальних робіт, присвячених предметові нашого дослідження. І порівняно з іншими частинами мови ця категорія слів менше всіх досліджена. Залишається спірним питання, до якої граматичної категорії належать звуконаслідування. У зв'язку з цим в даній роботі буде представлена спроба визначити, до якого ж класу слів належать звуконаслідування та описати основні особливості цієї категорії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в нашій роботі вперше пропонується комплексний аналіз категорії звуконаслідувань у межах загально лексикологічної системи диференціації мовних одиниць. У роботі вперше піддано систематичному та різнобічному аналізу звуконаслідувальні слова, продемонстровано їх взаємодію з іншими частинами мови, як в семантичному, так і синтаксично-граматичному плані. Запропонована класифікація звуконаслідувань за предметом наслідування та виділені основні принципи передачі при перекладі з перської на українську мову і навпаки.

Матеріалом дослідження слугували ономатопеї, отримані шляхом суцільної вибірки з перських художніх творів, поезії та словникових видань.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали роботи можуть знайти практичне застосування у наукових дослідженнях синтаксичного, граматичного та лексикологічного аспекту категорії звуконаслідувань у лекційних та практичних вузівських курсах стилістики перської мови та загального мовознавства, при проведенні спецкурсів та спецсемінарів, присвячених лінгвістичним особливостям складу перської мови.

Теоретичне значення роботи полягає у виконанні комплексного дослідження явища звуконаслідувань як окремої лексичної одиниці у структурній системі мови. Матеріал дослідження може бути застосований при аналізі граматично-синтаксичних особливостей формування речень у пеській мові, а також використовуватися як лексична база звуконаслідувань при перекладі.

Робота представляє собою інтерес для виявлення функціонального статусу звуконаслідувань у реченні як смисловій одиниці мови.

Відповідно до поставленої мети аналіз фактичного матеріалу в роботі передбачає використання цілого ряду методів: порівняльний метод, особливо важливий для розкриття типології звуконаслідувальних слів, їх моделей, структури, у роботі велику увагу приділено методу лінгвістичного моделювання, структурно-типологічного аналізу, конструювання нових лінгвістичних об'єктів, кількісному методу для визначення відсоткових співвідношень між ономатопейними словами в межах однієї мови та при порівнянні, для виявлення продуктивності словотворчих структурних типів звуконаслідувальних слів, їх лексичних груп та класів.

РОЗДІЛ І ПОХОДЖЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ ЗВУКОНАСЛІДУВАНЬ

1.1 Загальна характеристика та теорії походження звуконаслідувань

Звуконаслідування ( ономатопея, ідіофон, [esmi-sout] ????? ???) - це слово, яке служить для імітації звуків навколишнього середовища засобами мови [6: 561]. Так, наприклад, в українській мові існує велика група слів, що означають звуки, які виконуються тваринами: “м'яв-м'яв”, “гав-гав”, “ква-ква” тощо. Інші слова передають немовні звуки, що вимовляються Людиною: “кхе-кхе”, “га-га-га”, а також різні інші звучання навколишнього середовища: “бух”, “кап-кап” тощо.

Звуконаслідування мають особливе значення для філософії мови та семіотики. На відміну від більшості мовних одиниць, вони являють собою іконічні знаки ( знаки, що безпосередньо відтворюють існуючі ознаки об'єкта). Насправді, для багатьох лексем характерний випадковий або довільний зв'язок між формою та значенням: той факт, що предмет, з якого ми їмо, називається “тарілка”, ніяк не пов'язано з будь-якими якостями цього предмету. Такі знаки називають немотивованими, оскільки їх форма, звуковий образ, не має жодних мотивацій, причин для того, щоб бути саме таким[11:178]. Навпаки, звуковий склад звуконаслідувань невипадковий: він мотивований відповідним звуком зовнішнього світу.

Існує декілька теорій відносно походження звуконаслідувань. Основна їх частка перекликається з теоріями походження мови як такої. Головною у цьому напрямку є звуконаслідувальна теорія. Її принципи були визначені в кінці 17- на початку 18 століття Г. В. Лейбніцом [13]. Великий німецький мислитель вважав, що “існують мови похідні, пізні, та існує мова первинна, “коренева”, з якої утворилися всі наступні похідні” [13]. Згідно думки Г. В. Лейбніца, звуконаслідування мало місце перш за все в кореневій мові, і лише у тій мірі, в якій “похідні мови” розвивали далі основи кореневої мови, вони розвивали разом з тим і принципи звуконаслідування. Приймаючи звуконаслідування, як принцип виникнення мови, на основі якого виник “дар мови” у людини, Г. В. Лейбніц відкидає значення цього принципу для подальшого розвитку мови.

Тим не менш, звуконаслідувальна теорія пояснює походження мови еволюцією органів слуху, що сприймають крики тварин. Мова виникла, як наслідування тварин або як вираження враження про даний предмет. Ця теорія заснована на двох головних принципах:

· перші слова були звуконаслідуванням;

· у слові значення символічне, має значення за природою речі.

Проте ці обидва положення не відповідають фактам мови. Дійсно, у мовах присутні звуконаслідувальні слова та словесні табу, але звуконаслідувань мало, а, головне, вони відрізняються у різних мовах, до того ж у мовах примітивних їх не набагато більше, аніж у розвинутих. Це можна пояснити лише за умови, якщо визнати, що звуконаслідування є результатом розвитку мови.

1.2 Формування зуконаслідувань у мові

Звуконаслідування мають звуки та форми, що вже існують у мові. Тому качка кричить для українця “кря-кря , для англійця “квак-квак”, для француза “кан-кан”, для датчанина “рап-рап”, для корейця “орі-орі”, а для іранця - “кат-кат”. Відрізняються і підзивні слова, якими людина звертається до тварин.

Отже, звуконаслідування незвичайні вже тим, що мають пряму схожість зі звуками навколишнього середовища. Для деяких з них характерна нестандартність звукового образу. Так у перських звуконаслідуваннях спостерігається тяжіння до подвоєних літер та складних і рідкісних дифтонгів [2:75]. Наприклад, “ ?? ?? ” - “гав-гав”, “ ?? ?? ”- “ж-ж-ж”, тощо.

Особливість звуконаслідувань полягає в тому, що вони часто мають фонетичні варіації: наприклад, гудіння жуків під час польоту передається за допомогою звукових послідовностей “?? ?? ??” - “ж-ж-ж”. До того ж основна маса звуконаслідувань має подвійну основу, що утворюється шляхом повторення одного і того ж складу або буквосполучення.

З іншого боку звуконаслідування являються одиницями мови та використовують звуковий склад мови, тому вони не можуть бути повністю ідентичними природнім звукам. Кожна мова по-своєму опановує звучання навколишнього світу, і тому звуконаслідування різних мов не співпадають один з одним, хоча нерідко мають певну схожість. Наприклад, українському “кукуріку” відповідає схоже слово у французькій мові “cocorico”, і водночас зовсім не схоже в англійській “ cock-а-doodle-doo ” і частково схоже у перській “ ?? ?? ???? ” . Мабуть, одна з причин неспівпадання звуконаслідувань у різних мовах полягає у тому, що самі звуки-джерела, як правило, мають складну природу, і оскільки точна імітація їх засобами мови неможлива, кожна мова вибирає одну з складових частин цього звуку як зразок для наслідування.

Кількість ономатопей у конкретній мові являється відкритою. Як правило, є група загальноприйнятих та використовуваних звуконаслідувань, які можуть навіть входити до словників. Однак окрім них у мові зустрічаються і інші звуконаслідувальні слова, що утворюються по мірі необхідності, коли людина стикається з новими, незвичними для нього звуками зовнішнього світу.

Склад звуконаслідувань, характерних для тієї чи іншої мови, відрізняється досить сильно в залежності від особливостей культури та географічного середовища проживання того народу, який говорить даною мовою. В українській мові, наприклад, немає звуконаслідування, що означає звук польоту стріли, а в одній з мов південноамериканських індіанців існує слово “торо тай”. Вигук “тхеє” в іншій мові Південної Америки передає звук каное, яке вдаряється об берег. В мові Папуа Нової Гвінеї існує слово для визначення шуму моря “буху баха і”. А в одній з північноафриканських мов є спеціальне слово, що означає звук тиші “халь”.

В деяких мовах є окрема група так званих дієслівних звуконаслідувань. Ці слова використовуються у реченні у ролі присудка, проте не мають жодних граматичних ознак звичайних дієслів - часу, особи, числа, способів тощо [3:113]. Як правило, вони означають різкі рухи: бабах із рушниці, вовк зубами клац.

Однак існують і звичайні дієслова, які мають звуконаслідувальну природу. Для деяких з них є відповідне звуконаслідування. У перській мові, наприклад, існують слова : “?? ?? ???? ” чи “??? ??? ???? ”, для яких існують відповідні звуконаслідування “?? ?? ” , “ ??? ???” , що перетворюються на дієслово шляхом додавання активної дієслівної частини ???? .

Таким чином, основна частина звуконаслідувань може бути використана двояко. В інших же мовах для більшості звуконаслідувань таких відповідних дієслів немає. У мові суахілі, наприклад, є спеціальні звуконаслідувальні дієслова зі значенням: падати у пісок, падати у воду, падати у болото, падати (про водоспад), падати (про монетку), падати ( про гілку).

Лінгвісти Є. Е. Бертельє, М. А. Гаффаров знаходять відповідності між фонетичною подобою таких дієслів та звуком-зразком [14]. Наприклад, дослідники угорської мови стверджують, що свистячі та шиплячі приголосні в цій мові присутні у словах, що передають свистячі та деренчливі звуки (шипіти, смоктати, шмигати, шурхотіти, шепотіти, вити), звуки високого тону часто передаються голосним “і” або “и” (пищати, вищати, тріщати), а носові приголосні “м” та “н” часто зустрічаються у словах, що передають переривчасті та приглушені звуки: бурмотіти, бурчати, говорити під ніс. Існує навіть окрема область у лінгвістиці, присвячена вивченню відповідностей між типом звуку та типом змісту - звукосимволізм, або звукозображуваність. Наприклад, у мовах Західної Європи, де голосні розрізнюються тонами, високий тон характерний для слів, що означають щось маленьке, тонке чи вузьке, а низький - велике,товсте або широке [7: 30]. Такі слова, звісно, не можна назвати звуконаслідуванням, але вони також мають форму, мотивовану змістом. Деякі дослідники, а саме Д. С. Філлотт, А. А Ромаскевич, А. В. Федоров припускають, що є загальні, універсальні для всіх мов світу зв'язки між звуком та значенням [10: 303].

Давно помічено, що звуконаслідування являються одними з перших слів мови малюків. Більшість дітей позначають собаку словом “ав”, а машину - “трр-трр”. Зазвичай це пояснюють тим, що маючи очевидний Зв'язок між формою та змістом, мотивовані знаки краще засвоюються. Це робить вище описану теорію звуконаслідування більш переконливою, проте проблема всіх теорій про походження мови полягає у тому, що їх абсолютно неможливо довести [13].

Серед іранських вчених, хто досліджуав звуконаслідування, слід згадати К. Залемана, Х. Хама. Вони розглядали перські звуконаслідування та порівнювали їх з аналогічними в інших мовах [1: 33]. А такі перські мовознавці як Ф. Хашаб, А. Хоршудан та Х. Ебрахімі займалися класифікацією звуконослідувань перської мови [2: 47].

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

1. Існує декілька теорій щодо походження звуконаслідувнь, але головна їх проблема - це відсутність доказів, щоб могли чітко свідчити на користь будь-якої з них.

2. Теорії походження звунаслідувань дещо суперечать одна одній. Тим не менш, ми схиляємося до звуконаслідувальної теорії, згідно якої звуконаслідування були першими словами у будь-якій мові і виникли через намагання відтворити звуки навколишнього світу та емоції.

3. Відносити звуконаслідування до прислівників або вставних слів неправило. Ми вважаємо, що звуконаслідування виділяються у мові як самостійна повноцінна категорія. Не зважаючи на те, що вони мають ряд спільних однак з прислівниками та вставними словами, роль, яку вони беруть на себе у реченні частіше за все більш вагома та суттєвіша.

Розділ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРСЬКИХ ЗВУКОНАСЛІДУВАНЬ

2.1 Класифікація перських звуконаслідувань за семантичними ознаками

Проблемою класифікації перських звуконаслідувань займались такі перські мовознавці як Ф. Хашаб, А. Хоршудан та Х. Ебрахімі [2: 47].

Розглядаючи явище звуконаслідувань, перш за все слід звернути увагу на детальний огляд семантичного аспекту їх творення. Проаналізувавши лексичний склад перських ономатопейних слів, можна скласти їх тематичну класифікацію за семантичними ознаками. Згідно цієї класифікації можна виділити 3 основні класи звуконаслідувань[12:177].

звуконаслідування, що пов'язані з людиною та її діями. Відсоткове співвідношення їх у мові в порівнянні з усією кількістю існуючих перських ономатопеїв приблизно дорівнює 22% (“??? ??? ” - сміх, “ ??? ” - погано пахне);

ономатопеї, що наслідують звучання явищ неживої природи та звуки комах й рослин. Вони займають 21% загального складу звуконаслідувальних слів. (“ ???? ????” - динь - динь, “?? ?? ”- ж-ж-ж-ж, “ ??? ??? ” - хлюп - хлюп);

ономатопеї, що передають звуки тварин та птахів - 24% (“ ?? ?? ”- гав - гав, “ ??? ??? ” - наслідування цвірінькання горобця, “ ?? ?? ???? ” - кукуріку ) ;

звуконаслідування, що пов'язані з діями предметів, які приводить у рух людина - 33% (“?? ?? ” - стукіт, “ ??? ? ????? ”- торохтіння ).

Існує також і більщ детальний варіант цієї кваліфікації, запропонований А. А. Ромаскевичем [4: 202] ).Він налічує 18 груп, 9 з яких визначені нами як поширені. Найчисленніші з них звуконаслідування, що передають невимушені звучання, утворювані мовними органами - 7% (“ ??? ??? - наслідування звуку шипіння у знак мовчання ); наслідування криків тварин - 10% (“??? ??? - наслідування кумкання жаби, “??? ???” - наслідування звуку нявкання (про кішку); наслідування голосів птахів - 12% ) “??? ???” - наслідування цвірінькання горобця ); наслідування звуків механізмів - 13% (“????” - наслідування вистрілу патрона ); звуконаслідування, що передають звучання ударів - 19% (“?? ?? ” - наслідування звуків стукання у двері, “ ?? ??” - наслідування звучання удару, хлопання).

2.2 Співвідношення підтипів звуконаслідувань та особливості їх структури

звуконаслідування перський мова семантичний

Згідно з вищенаведеною класифікацією звуконослідувань,а також враховуючи особливості їх побудови, за кількістю складів ономатопеї можна розділити на такі підтипи ( В. Г. Адабашьян [3:114] ):

· однокомпонентні звуконаслідувальні слова - 25% (“ ??? ”, “ ??? ”);

· двокомпонентні звуконаслідувальні слова - 70% (“?? ?? ”,“??? ???”);

· багатокомпонентні звуконаслідувальні слова - 5% (”?? ?? ????”, “ ??? ? ????? ”).

Відповідно до відсоткового співвідношення найпоширенішими підтипами виступають двокомпонентні звуконаслідування, тобто слова, які мають подвоєння однієї основи. Їх кількість у перській мові є переважаючою, оскільки зберігається тенденція до подвоєння простих одинарних одиниць. Нерідко їх можна зустріти як у простому, так і у подвоєному вигляді у словникових виданнях та художніх творах. Часто подвоєння таких звуконаслідувань слугує підсиленням дії або її додатковим підкресленням чи виділенням важливості смислової ролі слова у тексті.

Аналізуючи фонетичну будову звуконаслідувальних слів, А. Аджар визначив особливості їх структури [2: 90]. Зробивши уважний огляд наявних звуконаслідувань,він отримав такі висновки:

Ауслаутними приголосними перських звуконаслідувань можуть виступати фонеми: [“? ”], [“? ”], [“ ? ”], [“ ? ”], [“ ? ”]. Ці фонеми виступають найпоширенішими закінченнями в ономатопейних словах. Їх кількість досить обмежена. Інколи замість приголосних в кінці слова може стояти голосна фонема [“? ” ], [“? ” ], або дифтонги [“ ? ”] , [“ ? ”]. Однак таке явище спостерігається досить рідко, що зумовлюється особливостями формування слів у перській морфології.

В анлаутній позиції вживаються такі фонеми: [“ ? ], [“ ? ], [“ ? ], [“ ? ], [“ ? ], [“ ? ”], [“ ? ”], [“ ? ”], [“ ? ”], [“ ? ”], [“ ? ”], [“ ? ”], [“ ? ”]. Фонематичний ряд фонем більш розширений та надає перевагу для творення складу. Можна прослідкувати певну закономірність у підборі букв. Носові букви загалом відсутні. Основна ж частина букв шиплячого та губного характеру.

У системі вокалізму найвища частотність вживання й найпоширеніша сполучуваність зафіксована для вокалічних компонентів [ ?? ] (32%) та [ ?? ] (24%).

Отже, існує кілька класифікацій перських звуконаслідувань. Одні ґрунтуються на семантичному значенні ономатопеїв, інші - на іх граматичній структурі. Однак проблема у тому, що кількість звуконаслідувальних слів у перській мові не є сталою, вона постійно зростає. Тож необхідно весь час доповнювати вже існуючі класифікації новими класами, підтипами.

2.3 Місце звуконаслідувань у системі частин мови сучасної перської мови

У вітчизняній іраністиці склалася думка про те, що більшість питань граматики сучасної перської мови знайшло своє вирішення [5:150]. Підтвердженням тому є велика кількість монографій, теоретичних граматик та публікацій [5:151]. Тим не менш, залишаються деякі проблеми, що викликають полеміку серед спеціалістів-іраністів. Однією з таких є проблема визначення місця звуконаслідувань в системі частин мови сучасної перської мови.

Звуконаслідування відтворюють голоси тварин, звуки, що супроводжують явища природи, видавані предметами або пов'язані з діями людей, тобто за допомогою мовних засобів створюють звукові образи різноманітних явищ. Фонетичні ресурси мови обмежені, тому за допомогою мовних засобів далеко не завжди вдається точно передавати потрібний звук. У різних мовах один і той же звук, як правило, передається по-різному, тому у мові кожного народу існує свій набір звуконаслідувань для передачі звуків.

У більшості випадків звуконаслідування використовується як експресивно-стилістичний засіб відображення дійсності для прикрашання мови, надання їй яскравості.

У реченні звуконаслідування можуть самостійно виконувати синтаксичні функції. Найбільш характерною для них являється функція окреслення дієслова [2: 81]. Звуконаслідування-окреслення зображує звук, яким супроводжувалася та чи інша дія. Наприклад:

· ??? ??? ?? ???? - Він з реготом засміявся;

· ??? ??? ???? ????? ????? ??? - Пролунав телефонний дзвінок;

· ???? ???? ???? ????? ??? - Пролунав постріл.

Як показують приклади, окреслення дієслова, виражене звуконаслідуванням, займає позицію перед дієсловом і у більшості випадків не оформлюється жодними допоміжними частками або граматичними з'єднаннями. Таке окреслення безпосередньо примикає до дієслова, хоча стоїть окремим словом. Якщо у реченні є інші окреслення до присудка, вони стоять перед звуконаслідуванням.

Інколи після окреслення до дієслова, функцію якого виконує звуконаслідування, можна зустріти сполучання числівника, як правило, - “один”, та іменника “звук”. Дана конструкція може використовуватися, коли звук, про який йде мова - одиничний. Словосполучення “один звук” є числівником. Воно може стояти перед звуконаслідуванням та дієсловом.

Наприклад:

· ?? ?? ???? ???? ???? - Він почув один постріл.

У більш складних випадках, коли речення має дієприкметниковий зворот, що відноситься до підмета, і в ньому присутнє звуконаслідувальне слово, воно може знаходитися на початку звороту. Часто все це положення співпадає з початком речення, тому ономатопоетичне слово може стояти у реченні першим. Але не завжди, якщо у реченні складний дієслівний присудок, то звуконаслідування зазвичай стоїть після першої частини складного присудка.

Наприклад:

· ?? ????? ?? ?? ?????? - Хочу слухати плескіт води;

· ?? ?? ????? ???????? - Чується шелест листя.

У вище поданих прикладах звуконаслідування також прив'язані до дієслова, але оскільки воно є частиною дієприкметникового звороту або підрядного речення, звуконаслідування переходять слідом за ним нерозривно. Це підкреслює тісний семантичний та синтаксичний зв'язок між двома частинами речення.

Недивно, що завдяки цьому зв'язку звуконаслідування та дієслова можуть асимілювати в одне слово. Інакше кажучи, завдяки спрощенню в системі мови утворюється окрема група дієслів, похідних від звуконаслідувань.

Наприклад:

· ?????? ????? ??????? ???? ?? ???? ?? ?? ?? ??? - Наш пес завжди гавкає, коли бачить нових людей;

· ????? ? ???? ????? ??? ??? ????? - То тут,то там кумкали жаби.

Як видно з даних прикладів, для творення дієслова звуконаслідувального типу використовується будь-яке необхідне ономатопейне слово та активна дієслівна частина - ???? , що при приєднанні до звуконаслідування переносить його до розряду дієслів. Таким чином система перетворення звуконаслідувань у дієслова зводиться до простого складання основ. При чому змінними є лише перші основи - звуконаслідувальні.

Тож особливістю перських звуконаслідувальних слів на відміну від аналогічних слів інших мов, зокрема української, є те, що , оминаючи словотворчі процеси різного роду та фонетичні зміни, вони можуть в “чистому виді” виступати в якості номінативних одиниць, а саме іменників і відповідно іменної частини складного присудка. Наприклад:

· ??? ??? - “ква-ква” і “квакання” ,??? ??? ???? - “квакати”

Завдяки таким модифікаціям звуконаслідування може виконувати роль присудка у реченні, що чітко видно з наведених вище прикладів.

Якщо у словосполученні “звуконаслідування + іменник іменник” має значення типу “шелест”, “дзвін”, “сплеск”, “удар”, то вживання звуконаслідування в таких випадках підсилює значення іменника, конкретизує його. Наприклад:

· ?? ?? ????? ???? ???? ???? - Він почув дзів.

В текстах художньої літератури автори використовують ономатопеї, як стилістичний прийом, для передачі повної, яскравої картини розповіді. В багатьох перекладах з перської мови можна зустріти дослівну передачу звуконаслідування.

Інколи звуконаслідування, будучи означенням до слова “звук”, утворює іменник, який зображує звук. Такий іменник може бути отриманий практично з будь-якого ономатопейного слова. Однак є суттєва проблема при перекладі таких слів, бо вони не вказані у словниках.

Крім вищеназваних функцій звуконаслідування може виступати в якості еквівалента речення. Іноді звуконаслідування з'єднується з наступним реченням комою або знаком оклику, утворюючи складне речення, або ж виступаючи вигуком чи вставним словом. Подібні випадки зустрічаються у текстах доволі часто. Наприклад:

· ????????! ?? ???? ????? ?? - Кукуріку! Почулося з подвір'я.

· ?? ??! ??? ????? ?? ??? -Бе-е! Продовжувала блеяти вівця.

Згідно теорії частин мови, запропонованої А.А. Драгуновим, основним покажчиком приналежності слова до певної частини мови ми вважаємо граматичний критерій, а саме функції у реченні[10:303]. На основі цього можна припустити, що звуконаслідування є повнозначним словом, так як може самостійно виконувати функції членів речення.

Відсутність лексичного значення у звуконаслідувань у вузькому значенні слова не суперечить нашому висновкові про те, що їх можна розглядати як повнозначну частину мови.

Іранські вчені Ф. Рузані, А. Абадін порівнюють звуконаслідування з прикметниками, прислівниками та вставними словами [5: 152]. Однак між цими групами слів і звуконаслідуваннями є як часткові збіги, так і відмінності, які не дозволяють включити ономатопейні слова до жодного з перерахованих класів.

У звуконаслідування багато спільного з прикметником ( функції присудка і означення до імені, сумісність з показниками видово-часових категорій, широкі можливості подвоєння) [3:113]. Але якщо для прикметника основними функціями є функція означення до імені і функція присудка, то звуконаслідування, як правило, може бути означенням тільки до іменника “звук” або до іншого іменника, обов'язковим компонентом якого буде слово “звук”.

З прислівником звуконаслідування пов'язує функція означення до дієслова: і для прислівника, і для звуконаслідування ця функція є основною. Але прислівник - монофункціональний, а звуконаслідування може виконувати і інші функції в реченні [2: 91]. Можна не враховувати рідкісні випадки, коли звуконаслідування виступає як додаток або додатковий член. Про обмеженість функції означення до імені говорилося вище. Ми вважаємо, що функція присудка не є виключенням для звуконаслідувань, а саме тому ми не можемо об'єднати їх в один клас з прислівниками.

І нарешті, використання звуконаслідувань в якості еквівалента речення зближує звуконаслідування та вставні слова - і звуконаслідування, і вставні слова часто використовуються в цій функції. Ці два класи слів об'єднує використання у вигляді присудка, однак вставні слова зустрічаються в такій функції досить рідко. Функція означення до дієслова, характерна для звуконаслідування, не дозволяє нам віднести його до вставних слів.

Із сказаного вище можна зробити висновок, що звуконаслідування сучасної перської мови - це самостійний клас повнозначних слів, який характеризується своїм набором синтаксичних функцій, головною з яких є функція означення до дієслова і використання їх як самостійних речень.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

1. Звуконаслідування сучасної перської мови - це самостійний клас повнозначних слів, який характеризується своїм набором синтаксичних функцій.

2. Звуконаслідування можуть мати широкий спектр функцій у реченні. Найголовніші з них - це означення до дієслова та роль присудка.

3. Звуконаслідування можуть використовуватися як самостійні речення.

4. Звуконаслідування можуть переходити у звуконаслідувальні дієслова, утворюючи досить своєрідну дієслівну групу серед цієї частини мови. Такі можливості звуконаслідувань до трансформування значно розширюють поле їх використання та функціональність.

5. Існує кілька класифікацій перських звуконаслідувань. Одні ґрунтуються на семантичному значенні ономатопеїв, інші - на іх граматичній структурі. Однак кількість звуконаслідувальних слів у перській мові не є сталою, вона постійно зростає. Отже, існуючі класифікації потребують постійного вдосконалення - поповнення новими класами та підтипами

Висновок

Головною метою даної роботи зробити детальний аналіз явища звуконаслідувань у перській мові. Для цього наявний матеріал було розділено на три окремі категорії, що вилилося у три розділи дослідження. В першій частині праці ми намагалися розглянути шляхи походження звуконаслідувань як складного лінгвістичного явища не тільки в перській мові, а і як такого, що має місце у всіх мовах світу. У результаті дослідження ми визначили, що існує декілька теорій з цього приводу, але головна їх проблема - це відсутність доказів, щоб могли чітко свідчити на користь будь-якої з них. Ці теорії дещо суперечать одна одній. Тим не менш, ми схиляємося до звуконаслідувальної теорії, згідно якої звуконаслідування були першими словами у будь-якій мові і виникли через намагання відтворити звуки навколишнього світу та емоції.

Також ми визначили, що часто звуконаслідування відносять до прислівників або вставних слів. Однак це абсолютно неправильна позиція. Ми вважаємо, що звуконаслідування виділяються у мові як самостійна повноцінна категорія. Не зважаючи на те, що вони мають ряд спільних однак з прислівниками та вставними словами, роль, яку вони беруть на себе у реченні частіше за все більш вагома та суттєвіша.

Як ми можемо бачити у розділі третьому, де це питання було детально розглянуто, звуконаслідування можуть мати широкий спектр функцій у реченні. Найголовніші з них - це означення до дієслова та роль присудка. Остання відзначається особливою цікавістю, оскільки звуконаслідування можуть переходити у звуконаслідувальні дієслова, утворюючи досить своєрідну дієслівну групу серед цієї частини мови. Такі можливості звуконаслідувань до трансформування значно розширюють поле їх використання та функціональність.

Звертаючись до фонетичного складу звуконаслідувань та їх смислової кваліфікації, ми розглянули це питання у другому розділі. Було проведено тематичний аналіз змістовності звуконаслідувань та визначено відсоткове співвідношення серед тематичних підгруп категорії звуконаслідувань.

Також було звернуло увагу на фонетичні особливості побудови перських ономатопоетичних слів. Проаналізовано використання фонем у ауслаутній та анлаутній позиціях та визначено частотність появи певних голосних та приголосних у різних позиціях.

Також визначено процес складотворення серед звуконаслідувань та процентне співвідношення одно-, дво- та багатоскладних ономатопей у перській мові.

Всі ці та інші особливості, що притаманні категорії звуконаслідувань як таких та звуконаслідувань конкретно у перській мові, були ґрунтовно досліджені та позначені на сторінках нашої роботи, зокрема у проміжних висновках.

Результатом нашої роботи є досягнення певних теоретичних знань щодо категорії звуконаслідувань, які суттєво важливими при перекладі та синтаксичному аналізі речень, що містять цю частину мови, а також чітке окреслення їх граматичних та морфологічних особливостей.



???? ??? - ?? ????????? ?? ???????? ???? ????? ?? ?? ?????? ????? ?? ????? ????? ??????? ????? ?????? (?????) ?????? ????? ????? ???? ? ????? ??. ?????? ??? ?? ??????? ????? ??? ? ?? ??? ??????? ???? ??? ???? ????. ??????? ?? ???? ????? ?? ??????? ??????? ?? ??????? ????? ????? ????? ???? ???? ???? ?? ????? ?? ?????????? ????? ??? ? ?? ??????? ??” cock-а-doodle-doo “ ???????? ??? ???? ?? ?????????? ????? ??????.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ?????? , ??????? “????? ???? ????? ” - ???? , “??????”, 2002 ??? , 73-95 ????.

2. ???????? “ ????? ???? ????? ” - ???? , “ ??????? ”, 2002 ??? , 194 ???? .

3. Жирков В. И. Персидський язик. - Санкт- -Петербург: из-во “Петроцентр”, 2005. - с. - 150-164.

4. Карпенко І. В. Методи викладання літератури. - К.: “Світ”, 1974. - с. - 401.

5. Карпенко І. В. Теорія літератури. - К.: “Світ”, 1968. - с. - 254.

6. Коміссаров В. Н. Слово про переклад. - М.: “Міжнародні відносини”, 1973. - с. - 215.

7. Красных В. В. Язык, сознание, коммуникация. - М.: из-во “Диалог-МГУ”, 1999. - с. - 26-32.

8. Поляков К.И. Практическая грамматика персидского языка. - М.: из-во “Муравей”, 2001. - с. - 113-116.

9. Ромаскевич А, А. Грамматика современного персидского языка. - М.: из-во “Литкон”, 2006. -. с - 201-208.

10. Рубинчик Ю. А. Персидско-русский словарь. - М.: из-во “Иран - Совесткая Энциклопедия”, 2001. - с. - 1632.

11. Федоров А. В. Основи загальної теорії перекладу. - М.: “Вища школа”, 1983. - с. - 303.

12. Martin S. Phonetic symbolism in Persian. - Bloomington, American studies in Altaic linguistics, 1962. - р. - 177-189.

13. http://p.daum.net/qna/view.html

14. http://www.tspu.tula.ru/res/lang/yazykozn/jaz_zn_3.htm#1

Размещено на Allbest.ru