Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості перекладу мовних засобів вираження іронії

1. Загальні теоретичні аспекти поняття «іронія» та її класифікація

Узагальнюючи різні підходи до іронії як філософсько-естетичного та лінгвістичного феномена, О. Калита дає таку дефініцію поняття: «Це форма комізму, яка виражається в емоційно-оцінному естетичному суб'єктивованому ставленні до дійсності, характеризується багатоплановою структурою вираження, за відносної рівноправності цих планів, амбівалентності, здатності до двонаправленості й специфічності емоційного переживання… Вона виступає опозиційною категорією до піднесеного й модифікації патетичного. Патетика пов'язана з маніфестуванням упевненості, переконаності у своїй правоті, з претензіями на репрезентацію вищих соціальних і навіть божественних сил, присвоєнням імперативно-примусових функцій. У боротьбі з нею іронія набула антиінформативної функції» [13, с. 69].

В Українській літературній енциклопедії Поняття іронія (від гр. eironeia - досл. удавання, лукавство, глузування, прихований глум) тлумачиться як:

1) тонка, прихована насмішка, глузування; кепкування, глум;

2) особливість стилю, що полягає у невідповідності між прямим змістом висловлювання (слова) та його справжнім (прихованим) значенням, яке легко вгадується [29, с. 334].

На думку М. Яцимірської, це троп, суть якого полягає в тому, що слову чи висловлюванню надається протилежне значення з метою глузування; насмішка, якій навмисне надано форми позитивної оцінки чи похвали [35, с. 279].

Сучасні дослідження дедалі більше спрямовуються на характер, походження, види та механізми сприйняття іронії у мові та мисленні. Механізм створення іронічного смислу полягає у протиріччі прямого змісту висловлювання і контекстуального, що зумовлює появу підтекстової авторської суб'єктивно-оцінної модальності. У складних формах іронії словам приписуються не протилежні значення, а ціла гама іронічних оказіональних смислів, що виникають у свідомості читача внаслідок кореляції семантики слів із текстовою ситуацією [25, с. 7]. Головні ознаки іронії наділені специфічними відношеннями, які пов'язують буквальне й переносне значення висловлювання. В основі іронії лежить контраст, який базується на інконгруентності [40, с. 156].

Згідно з концепцією Р. Гіббса, контекст визначає іронічність ситуації через контраст між очікуваною інформацією та протилежною дійсністю. Контраст спрощує інтерпретацію іронії [37, с. 462]. Окрім контрасту між очікуваною та реальною ситуацією, актуалізується негативне емоційне ставлення мовця (наприклад, розчарування, злість, докір тощо) щодо неспівпадіння дійсного стану справ із очікуваним. Особливість контрастного ефекту у когнітивно-перцептивній діяльності людини полягає в тому, що на інтерпретацію певної інформації впливає безпосереднє мисленнєве зіставлення або порівняння з іншою інформацією, що співвідноситься з нею, але відрізняється конкретною релевантною ознакою чи величиною [9, с. 115].

Інтелектуальна основа іронічного дискурсу передбачає наявність у всіх учасників комунікації певного набору когнітивних механізмів вираження і розуміння іронії. У процесі інтерпретації іронічного тексту відбувається взаємодія когнітивних просторів автора і читача, які пов'язані текстовим простором [4, с. 9]. Розуміння іронічного висловлювання залежить від наявності в автора і читача спільних фонових знань, вірувань, поглядів тощо і потребує більш складних когнітивних навичок для його декодування, аніж висловлювання із буквальним значенням.

Лінгвокогнітивний підхід до вивчення іронії запропоновано у праці Дж.Х. Руїза. Іронія розглядається як проектування з двох різних ментальних просторів, у яких реальні риси чи атрибути певного явища контрастують з очікуваннями реципієнта [40, с. 155]. Згідно з точкою зору вченого, функціонування іронічного контрасту можна виявити, застосувавши теорію концептуальної інтеграції [40, с. 154], яка, як відомо, є ефективним методом дослідження практично будь-яких динамічних (оказіональних) мовних явищ, а іронічні висловлювання належать саме до контекстуальних утворень.

Ментальні простори структуруються різними ментальними схемами, фреймами, вилученими в процесі обробки тексту, та співвідносяться з певними сферами реального чи уявного світу. Незважаючи на те, що ментальні простори ґрунтуються на фонових знаннях, вони існують у свідомості людини не у вигляді готових структур, а виникають кожен раз заново в ході розгортання дискурсу [9, с. 116-117]. Два протилежні ментальні простори створюються безпосередньо в іронічному висловлюванні, де перший вхідний простір є власне лінгвальна одиниця (іронічне висловлювання), а другий базується на реальному когнітивному оточенні. Родовий простір бленду має структуру, необхідну для регулювання кореляцій між вхідними просторами. Отож, іронія розглядається як концептуальна проекція двох різних ментальних просторів, опозиція між якими у контексті породжує іронічну оцінку. Це процес зародження нового значення, де мовець висловлюється, маючи на думці протилежне, з метою досягнення певного контекстуального ефекту. Крім того, навіть якщо вхідні простори не протилежні один одному у плані змісту, вони можуть містити певну контрастуючу інформацію, яка створює іронію [40, с. 156-167]

Хоч би як тлумачили поняття іронія, найсуттєвішим є розуміння її як висловлювання, що має прихований зміст, протилежний вираженому безпосередньо. Тож особливістю іронічного смислу є наявність двох смислових планів - висловленого та прихованого. Кодування та декодування іронічної інформації, внутрішнього смислу іронії відбувається через контекст, який дозволяє правильно зрозуміти вихідну ціннісну позицію суб'єкта іронії [33, c. 62-63].

Будується іронія найчастіше на використанні в зовнішньому плані позитивної оцінки, а у внутрішньому - негативної. Це пов'язано з тим, що позитивне судження вважається нормативним, а критичне сприймається як виняток, відхилення від норми. Цікавою в цьому контексті є думка О. Калити: «іронія, зводячи два плани в парадоксальній суперечності, представляє речі в незвичному, новому ракурсі, створює ефект відчуження, підвищує інтерес комунікантів до предмета іронічної оцінки, визначає ціннісну орієнтацію, сприяючи перетворенню суперечності на творчий пошук ідеалу» [13, с. 69].

Зміст іронії полягає у поєднанні двох модально-оцінних значень: «комічної недостовірності та непрямої оцінки об'єкту комічного» [24, с. 16]. Недостовірним завжди виявляється прямий зміст висловлювання, тоді як прихований зміст є оцінним судженням. Недостовірність прямого змісту змушує адресата висловлювання шукати імпліцитний зміст, «контекстуально» виражене іронічне значення, що призводить до виявлення цільової установки для досягнення комічного ефекту. Загально відомим є те, що будь-яка іронія містить в собі прихований елемент хитрощів та обману. Іронія, на відміну від обману, не просто приховує істину, але й виражає її, однак особливим, інакомовним способом [16, с. 326]. В процесі розпізнавання цього обману проявляються суггестивні властивості іронії, що складають одну з найважливіших ознак іронії.

1.2 Основні онтологічні ознаки іронії

При аналізі феномену іронії дослідники різних галузей науки визначають такі її онтологічні ознаки, як:

· оцінний характер,

· критична спрямованість,

· суб'єктивність,

· імпліцитність,

· емоційне забарвлення,

· двоплановість,

· контрастність,

(Д. Мюкке, С.І. Походня, Ж.Є. Фомічева).

Для розкриття внутрішньої глибинної природи іронії, її адекватної інтерпретації слугують насамперед такі характеристики іронії, як: оцінність, емоційність, ігровий характер, аномальність та парадоксальність [7, c. 34-36].

Суттєву особливість іронії як властивості особистості становить вираження скептичного, критично-глузливого ставлення до явищ дійсності (С. І. Походня). Виходячи з цього, трактуємо іронію як «вираження мовцем емоційно-оцінного ставлення до певного об'єкта за допомогою пропозиції, у якій буквальне значення протилежне переносному по оцінній інтерпретації».

Домінантними онтологічними ознаками іронії при її сприйнятті реципієнтом є аномальність та парадоксальність - дві диференційні відмінні характеристики. Аномальність іронії виявляється в порушенні нею різноманітних норм - мовних, мовленнєвих, логічних, лінгвоетологічних, онтологічних.

Парадоксальність іронії зумовлена, по-перше, навмисною неузгодженістю, суперечливим співвідношенням між формою та змістом іронічного висловлювання, по-друге, контекстуальною недоречністю іронії, оскільки іронічне висловлювання суперечить за своєю формою контекстуальному очікуванню, є несподіваним, нелогічним у певному контекстуальному оточенні.

Аномальність і парадоксальність іронії, порушуючи цілісне сприйняття дискурсу, виступають опорними сигналами при її сприйнятті реципієнтом. Вони перешкоджають буквальному розумінню іронії, маркуючи тим самим намір продуцента іронії висловити одну точку зору під маскою іншої.

Контрастний ефект є основою інтерпретації іронії, як вияв її парадоксальності. У процесі інтерпретації іронії реципієнт сприймає та усвідомлює контрасти:

1) між буквальним значенням та реальною ситуацією;

2) між буквальним значенням та прихованим смислом;

3) між ідеалізованою, очікуваною ситуацією продуцента та реальною ситуацією;

4) між прихованим смислом та ідеалізованою, очікуваною ситуацією реципієнта.

Кожний із зазначених типів контрастів за характером своєї інтенсивності поділяється на:

1) максимальний;

2) середній;

3) мінімальний.

Сприйняття та розуміння іронії реципієнтом залежить від ступеня контрасту: що більший ступінь контрасту, то ефективніше розуміння іронії.

Таким чином, специфіка інтерпретації іронії зумовлена її онтологічними ознаками. У процесі інтерпретативної діяльності реципієнт осмислює різні типи контрастів, що є проявом парадоксальності іронії та слугує когнітивним підґрунтям її адекватного сприйняття й розуміння.

1.3 Функції іронії

Функції іронії в медіаспілкуванні зумовлені комунікативними потребами ЗМІ у взаєморозумінні, емоційно-оцінному впливові на респондента, вираженні авторського ставлення, в економії мовних засобів та інше. Існує ряд функціональних особливостей, що актуалізують іронію в сучасній пресі.

Ефективне використання іронії пояснюється насамперед можливістю завуалювати думку, зовні не конфліктуючи ні з традицією, ні з законом. У такий спосіб реалізується вплив на ціннісні установки реципієнта. Тож ідеться про маніпулятивну функцію іронії. Журналістські тексти не можуть обходитися (крім аргументації) без елементів модальності. Іронія ж є її специфічною формою, що залучає емоції як того, хто висловлюється, так і того, хто сприймає мовлення.

Крім того, з допомогою іронії (з притаманною їй специфікою, тобто без прямої оцінки та категоричності) виражається авторське ставлення до предмета чи явища. Варто окреслити надзвичайно важливу функцію іронії в медіатексті - емоційно-оцінну.

Ще одним суттєвим чинником актуалізації іронії в сучасному медіа-дискурсі є її здатність реалізовувати захисну функцію. Іронія, на думку А. Лосєва, «найрозумніший, найблагородніший, найбільш вишуканий захисний механізм»; вона «перетворює те, що для мене жахливе, страшне, тривожне, на протилежне» [16, с. 330].

Також варто акцентувати увагу ще на одній важливій функції, що її виконує іронія в сучасному медіатексті - функція розслаблення, зняття напруги. У сьогочасних умовах «людина потребує розслаблення, а що, як не іронія та гумор, може ефективно виконати цю роль», - зауважує Н.Ф. Непийвода [20, с. 137].

Психічні реакції індивіда у процесі сприйняття комічного в цілому й іронії зокрема зумовлюють її сугестивну функцію, що є специфічною ознакою медіа тексту. Комічний ефект, базуючись на ефектах аномальності та парадоксальності, активізує психічну сторону сприйняття повідомлення адресатом, а також приносить йому інтелектуальне задоволення, що часто виражається реакцією сміху. Важливою передумовою виникнення комічного ефекту є пробудження у суб'єкта такого психічного стану, як почуття зверхності та переконаності у тому, що «усе сказане» не має ніякого відношення до самого суб'єкта. Усвідомлення власних інтелектуальних здібностей перетворює адресата на однодумця автора висловлювання, його союзника, що мимо волі змушує його стати на бік автора тексту ЗМІ.

1.4 Класифікація іронії

Багатофункціональність та полікомпонентність категорії «іронія» зумовлюють її розгорнуту парадигму. Так Ю.М. Скребньов, беручи за основу визначення іронії, як троп, що базується на прямому протиставленні значення змісту (під значенням мається на увазі традиційний зміст лексичної одиниці. а зміст розуміють як актуальну цінність одиниці), виділяє два види іронії. Перший вид іронії відноситься до іронії в мові, тобто до тих висловлювань, які не можуть сприйматися буквально (його ще називають антифразисом). До другого виду іронії належить більшість висловлювань, які можуть сприйматися як буквально, так й іронічно [26, с. 129].

У межах іронії учений виділяє 2 схеми створення іронічного змісту: «критику, приховану за схваленням» та «хвалу, приховану за критикою», що зустрічається набагато рідше. На його думку, іронія може бути виражена як словом та словосполученням, так і реченням і навіть оповіддю в цілому [26, с. 129-130].

Поряд зі Скребньовим Т.Ф, Лимарьова виділяє два семантичних типи іронії: перший охоплює випадки, коли предмету, явищу або факту надається позитивна оцінка, але переслідується ціль показати негативну сторону того, кого вихваляють. Другий тип зустрічається рідше і передбачає негативну оцінку предмета, але фактично цей предмет вихваляють [15, с. 14-15]. Багато дослідників вважають, що іронію не можна обмежувати антифразисними відношеннями, що необхідно досліджувати більш складні її форми [17, с. 10].

Так, Ж. Є. Фомічева визначає іронію як «концептуальну категорію художнього тексту, що дозволяє автору імпліцитно виразити його емоційно-оцінні позиції, ставлення до зображуваної дійсності» [32, с. 15]. Автор поділяє іронію на контекстуальну та текстоутворюючу. Ці види відрізняються один від одного за кількома параметрами, і перш за все - за концепційною значимістю.

Іронія як текстова категорія - текстоутворююча іронія - пов'язана з основною думкою тексту, вона виражає приховану суб'єктивно-оцінну модальність, як правило, негативного характеру, і є при цьому засобом актуалізації авторського світогляду. Іронія як стилістичний прийом, контекстуальна іронія, несе набагато менше естетичне навантаження у структурі тексту, створюючи миттєвий яскравий стилістичний ефект.

На особливу увагу заслуговує класифікація іронії за Д. Мюеке. Вона визнана найбільш повною та детальною класифікацією видів іронії. Д. Мюеке виділяє три ступені іронії, що визначаються в залежності від міри завуальованості прямого значення:

· явна (передбачає миттєве усвідомлення прямого значення об'єктом іронії або читачем),

· прихована (базується на протиріччі між прихованою авторською думкою та єдиним контекстом ситуації, в якій вона представлена; під контекстом тут розуміють усі відомості про предмет чи явище, що висміюється, автора, його світогляді, поглядах, а також факти, відомості, що стосуються предмета висміювання),

· таємна іронія (іронія, зміст якої не призначений для усвідомлення об'єктом висміювання);

та чотири форми іронії:

· безособове (об'єктивним) твердження, при якому публіка сприймає не голос та думку іроніста, а об'єктивне твердження;

· самоіронія - Сократівська іронія, що полягає у су противності того, що автор говорить про себе, тому, що публіка про нього знає;

· іронія інженю - висміювання наївної людини з метою розкриття прихованого лицемірства в іншій людині;

· драматизована іронія - демонстрування усіх вад публіці [39, с. 99-107].

Всеохоплююче дослідження вербальної іронії здійснила у своїх працях С.І. Походня, визначивши лексичні, синтаксичні та текстові засоби реалізації іронії. До лексичних відносяться:

· контекстне змінення семантики слова, словосполучення;

· одночасна реалізація двох лексико-семантичних варіантів полісемічного слова (гра слів);

· використання стереотипних слів;

· використання авторських оказіональних новоутворень.

На синтаксичному рівні іронія реалізується за рахунок:

· транспозиції та відокремлення синтаксичних конструкцій,

· використання різних типів синтаксичних конвергенцій,

· риторичних запитань,

· зміни тема-рематичних зв'язків у структурі речення.

Для аналізу іронії на текстовому рівні необхідно залучити такі текстові категорії як зв'язність тексту, ретроспекція. проспекція, підтекст, модальність, провести системну класифікацію типів іронії на основі умов і засобів її реалізації (ситуативний і асоціативний), що визначає місце кожного з типів в ідейно-образній структурі тексту. Ситуативна іронія - поняття більш просте, при цьому спостерігається контраст між контекстом та прямим значенням одиниці висловлювання приводить до миттєвого створення значення, протилежного буквальному.

Ситуативна іронія спирається на текстові суппозиції, в той час як системо утворюючими факторами асоціативної іронії є глобальні текстові, екстралінгвістичні й інтертекстуальні пресуппозиції.

Якщо ситуативний тип іронії можна назвати антифразисом, то асоціативна іронія - це комплекс інтелектуально-психологічних побудов, що формуються у читача на основі поєднання його фонових знань та ідейно-емоційних критеріїв і мовного посилання автора.

Висновки про особливе місце іронії в ідейно-образній канві тексту, про існування складних текстових форм іронії дозволили ввести в обіг термін «іронічний зміст», включивши таким чином текст у сферу дослідження. Даний термін вказує на наявність складних кореляцій семантики слів з усією текстовою ситуацією в цілому і на більшу вагу іронії у створенні ідейно-образної та естетичної системи тексту, утверджуючи іронію тим самим як елемент світогляду, ставлення індивідуальності до світу. Наявність іронічного змісту долає погляд на іронію як деяку форму між гумором та сатирою [25, с. 115].

Дослідження контекстуальної зумовленості іронічних висловлювань дозволяють провести ще одну їх класифікацію. Контекст є обов'язковою умовою існування іронічного висловлювання: його іронічність розуміють в контексті фрази, іронічність фрази - в контексті абзацу чи вищої системної одиниці, наприклад, над фразової єдності.

За Ф. Кифером контекстуально залежні значення, серед яких й іронія, можуть бути встановлені лише відносно контекстно вільного значення [14, c. 343], оскільки для розуміння більш високого рівня необхідно брати за основу складові елементи (значення лексичних одиниць, які входять у висловлювання), що відносяться до нижчого рівня. Контекстуальна близькість/віддаленість протилежних оцінних суджень впливає на процес декодування одного з них як хибного. У зв'язку з цим виділяють два основні типи іронії:

· мікротекстуальну, що базується на протиставленні в межах мікроконтексту, часто для цього достатньо одного висловлювання;

· макротекстуальну іронію, що потребує для своєї реалізації контекст, який перевищує мінімальну одиницю тексту й охоплює увесь текстовий масив від композиційно автономного відрізка до цілого завершеного тексту.

У даному розділі ми намагалися чітко окреслити категорію «іронія» в рамках суспільно-гуманітарних наук, визначити проблематику її тлумачення, ознаки та функції, розглянути усі наявні класифікації іронії. Можна стверджувати що з усіх можливих тлумачень поняття іронії різними науками найсуттєвішим її розумінням є висловлювання, що має прихований зміст, протилежний вираженому безпосередньо, що обумовлює наявність двох смислових планів, які надають іронії оцінного характеру, контрастності, емоційності, спонтанності та парадоксальності.

Іронію прийнято трактувати як категорію комічного, однак деякі вчені зауважують, що іронія може перетинатися як з комічним, так і з трагічним, а отже, становить окреме мовне явище. Її зміст іронії полягає у поєднанні двох модально-оцінних значень: «комічної недостовірності та непрямої оцінки об'єкту комічного». На відміну від обману, іронія не просто приховує істину, але й виражає її, однак особливим, інакомовним способом

Вона має оцінний характер, критичну спрямованість. Для неї є характерними суб'єктивність, імпліцитність, емоційне забарвлення, двоплановість та контрастність,

З метою комплексного дослідження, встановлення структурних та стилістичних особливостей скорочень та відображення цих особливостей у процесі перекладу англійських оцінних структур українською мовою було розглянуто класифікації іронії (за Ф. Кифером, Д. Мюеке, Ю.М. Скребньовим, Ж.Є. Фомічевою), та її основні функції у медіа тексті (маніпулятивну, емоційно-оцінну).

2. Мовностилістичні засоби вираження іронії в англійській мові