Неологізми в поезіях Василя Стуса

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Неологізми в поезіях Василя Стуса»

1. Найважливіші писемні пам'ятки української мови ХІ - ХV ст.

Писемні пам'ятки дають багатий матеріал для історичного вивчення мови. У багатьох давньоруських і староукраїнських пам'ятках фіксуються живі елементи мовної системи того часу, до якого належить створення цих пам'яток.

Давньоруські писемні пам'ятки за своїм характером розподіляються на три групи: написи на пам'ятниках матеріальної культури, рукописні книги і різного роду грамоти. До найдавніших написів належать:

1. Гнєздовський напис на глиняному посуді, що відноситься до першої чверті X ст. Знайдений в 1949 р. поблизу Смоленська.

2. Напис на Тмутараканському камені 1068 р. Зберігається в Ермітажі.

3. Напис на чарі Чернігівського князя Володимира Давидовича, зроблений до 1151 р. Зберігається в Ермітажі.

4. Написи на стінах Софії Київської, або київські графіті. Їх дослідив і описав С. О. Висоцький у працях «Древнерусские надписи Софии Невской XI--XIV вв.» (К., Наукова думка, 1966) і «Средневековые надписи Софии Киевской (по материалам граффити XI--XVII вв.» (К., Наукова думка, 1976).

5. Напис на хресті Єфросинії Полоцької 1161 р. та інші.

Від 1063 p. зберігається також підпис Анни, дочки київського князя Ярослава Мудрого, що була дружиною французького короля Генріха І, поставлений на грамоті, написаній латинською мовою, від імені малолітнього короля Франції Філіппа І. Складається він з двох слів -- Ана ръина (тобто Anna re(g)ina).

До найважливіших для вивчення історії української мови давньоруських рукописних книг належать такі:

Остромирове євангеліє 1056--1057 pp. Це найдавніша рукописна книга, що збереглася від давньоруського періоду. Має 294 аркуші великого розміру. Вона переписана з старослов'янського тексту для новгородського посадника Остромира дияконом Григорієм, крім перших 24 аркушів, що належать іншому писареві. У кінці пам'ятки міститься складена Григорієм оригінальна післямова («запись»). У старослов'янському тексті книги трапляються живомовні риси, характерні для давньоруських діалектів. Вперше дослідив її і опублікував у 1843 р. О. X. Востоков, вдруге пам'ятка видана в 1883 р. Зберігається в Санкт-Петербурзькій Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна.

Ізборник Святослава 1073 р. У ньому містяться статті різного змісту -- релігійного, побутового, повчального, літературного тощо. Списаний він, імовірно, в Києві, для князя Святослава з відповідного староболгарського збірника, що становив переклад з грецького оригіналу для болгарського царя Симеона. У переписуванні збірника брало участь два писарі, у кінці його запис зробив диякон Іван. Мова збірника відбиває чимало живих давньоруських рис. Зберігається пам'ятка в Державному історичному музеї в Москві. Видавалася в 1880 р.

Ізборник Святослава 1076 р. У ньому містяться статті переважно морально-релігійного характеру. Складений він у Києві для того ж Святослава. У мові збірника є чимало рис, характерних для південних діалектів давньоруської мови. Зберігається він у Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці ім. М.Є. Салтикова-ЩедрІна. Bперше надрукований В. Шимановським у 1887 p., вдруге -- ним же і 1894 р. У 1965 р. під назвою «Изборник 1076 г.» (за редакцією С І. Лоткова) опублікований Інститутом російської мови АН СРСР, видання підготували В. С. Голишенко, В. Ф. Дубровіна, В. Г. Дем'янов і Г. Ф. Нефедов.

Архангельське євангеліє 1092 р. Переписане кількома писарями на півдні Київської Русі, можливо, десь на галицькій території, знайдене в колишній Архангельській губернії, звідки й походить назва пам'ятки. У мові є багато давньоруських рис, зокрема південноруських. Зберігається пам'ятка в Державній публічній бібліотеці в Москві. Видана фотоцинкографічним способом у 1912 р.

Новгородські мінеї 1095--1097 pp. Вони являють собою помісячні збірки церковних пісень на різні свята. Відбивають окремі риси північних діалектів давньоруської мови. Видані В. Ягичем у 1886 р. Зберігаються в Державному історичному музеї в Москві.

13 слів Григорія Богослова, XI ст. Зберігається в Санкт-Петербурзькій Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна.

Чудовський тлумачний псалтир XI ст. Пам'ятка не датована. Видана В. Погорєловим у 1910 р. Зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

Євгеніївський тлумачний псалтир XI ст. (уривок з 20 аркушів). Зберігається в Санкт-Петербурзькій Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна.

Пандекти Антіоха XI ст. Рукопис зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

Турівське євангеліє XI ст. Уривки з 10 аркушів. Видане 1868 р. Рукопис зберігається в Державній публічній бібліотеці м. Вільнюса.

Патерик Синайський, або Луч Духовний, XI ст. Зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

Путятина мінеяза травень, XI ст. Зберігається в Санкт-Петербурзькій Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна.

Реймське євангеліє, кін. XI або поч. XII ст. (кирилична його частина, стор. 1--32). Видане в 1899 р.

Мстиславове євангеліє близько 1117 p., переписане для новгородського, пізніше київського князя Мстислава Володимировича. Рукопис зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

Юріївське євангеліє близько 1120 р. Переписане, певно, в Києві для Юріївського монастиря, що знаходився близько Новгорода. Зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

Галицьке євангеліє 1144 p.; аркуші 1--228 писані в м. Галичі в 1144 p., а решта (арк. 229--260) -- там же в XII--XIII ст. У мові євангелія багато рис, що пізніше стали характерними для української мови. Видана пам'ятка в 1882 р. Рукопис зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

Добрилове євангеліє 1164 р. У його мові багато рис, властивих давньоруським південним діалектам, пізніше характерних для української мови. Рукопис зберігається в Державній публічній бібліотеці в Москві.

Пантелеймон.ове євангеліє XII ст., з походження південноруське. Зберігається в Санкт-Петербурзькій Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна.

Типографське євангеліє №7, друга половина XII ст., з походження південноруське, його мова відбиває галицько-волинські риси.

Христинопільський, або Городиський, апостол XII ст. Відбиває риси південноволинських діалектів давньоруської мови. Виданий О. Калужняцьким в 1896 p., a 8 аркушів, що зберігаються в Києві, С. І. Масловим (Изв. ОРЯС АН, т. 15, кн. 4. СПб., 1911).

Одеське євангеліє XII ст. Рукопис зберігається в Одеському Державному історико-археологічному музеї.

Успенський збірник кінця XII--XIII ст. Це одна з найважливіших пам'яток давньоруської мови. Уривки з неї публікувалися кілька разів. Повністю видана за редакцією С. І. Коткова в 1971 році Інститутом російської мови АН СРСР. Видання підготували О.А. Князевська, В. Г. Дем'янов і М.В. Ляпон. Рукопис зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

Виголексинський збірник кінця XII -- початку XIII ст. Мова відбиває галицько-волинські риси. Зберігається в Державній публічній бібліотеці в Москві.

Віденський октоїх XII--XIII ст., з походження південноруський. Зберігається в Національній бібліотеці у Відні. Мова описана О.І. Соболевським в «Очерках по истории русского языка», 1884 p.

Бучацьке євангеліє XII--ХІІІ ст., з походження південноволинське.

Галицьке євангеліє 1266--1301 pp. Рукопис зберігається в Санкт-Петербурзькій Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна.

Руська правда за списком 1282 р. Це найдавніший відомий нам список найвизначнішої юридичної пам'ятки Давньої Русі. Зберігається в Державному історичному музеї в Москві. Вперше видана в 1888 p., після чого кілька разів перевидавалася, востаннє в 1940 р. («Правда русская», т. 1, за редакцією акад. Б. Д. Грекова); факсимільне відтворення тексту в 1963 р. (там же, т. 3).

Галицьке, або так зване Є в с є в і є в є, євангеліє 1283 р. Відбиває риси південних говорів давньоруської мови. Зберігається в Державній публічній бібліотеці в Москві.

Повчання Єфрема Сиріна, близько 1288 р. Відбиває риси волинських говорів давньоруської мови. Зберігається в Санкт-Петербурзькій Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна.

Холмське євангеліє XIII ст., Відбиває риси південних говорів давньоруської мови. Зберігається в Державній публічній бібліотеці в Москві.

Путенське євангеліє XIII ст. Видане О. Калужняцьким у 1888 р. Відбиває риси південних говорів давньоруської мови.

Житіє Сави Освященного XIII ст. Видане І. Помяловським у 1890 р. У мові має давньоруські південні особливості.

Полікарпове євангеліє 1307 р. У ньому є риси, характерні для мови української народності. Зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

Пандекти Антіоха 1307 р. Відбиває риси, характерні для мови української народності. Рукопис зберігається в Музеї українського мистецтва у Львові.

Луцьке євангеліє XIV ст. Відбиває риси, характерні для мови української народності. На полях євангелія є староукраїнські приписки XV ст. Зберігається в Державній публічній бібліотеці в Москві.

Євангеліє Верковича XIV ст. Зберігається в Санкт-Петербурзькій Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна.

Лаврентіївський список літопису 1377 р. Переписав чернець Лаврентій, звідси назва списку. Містить Повість времен них літ, у якій є копії договорів руських князів з греками (X ст.), повчання Володимира Мономаха та ін., і Суздальський літопис. Повість времен-них літ публікувалася Археографічною комісією в 1872 р. і у виданні «Полное собрание русских летописей» у 1960 р. (т. 1). Рукопис зберігається в Санкт-Петербурзькій Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна.

Іпатіївський список літопису близько 1425 р. Містить Повість временних літ і Київський та Волинський літописи. Видавався кілька разів, останній раз -- у 1962 р. в «Полном собрании русских летописей» (т. 2). Рукопис зберігається в Бібліотеці Академії наук Росії.

Найдавніші датовані давньоруські грамоти відносяться до XII ст., а саме:

Грамота Київського великого князя Мстислава Володимировича та його сина Новгородського князя Всеволода, дана Новгородському Юріївському монастирю близько 1130 р.

Вкладка Варлаама Хутинському монастирю, що знаходився недалеко від Новгорода, дана після 1192 р.

Давньоруських грамот від XIII ст. збереглося більше. З них важливіші для історії давньоруської мови такі:

Договірна грамота Смоленського князя Мстислава Давидовича з Ригою і Готським берегом 1229 р.

Договірна грамота Олександра Невського і новгородців з німцями 1262--1263 pp.

Договірна грамота Новгорода з князем Ярославом Ярославовичем 1264 р.

Полоцька грамота близько 1300 р., та ін.

Цінний матеріал для історії давньоруської мови містять новгородські берестяні грамоти, знайдені, починаючи з 1951 p., під час археологічних розкопок. Окремі з цих грамот належать ще до XI ст., кілька до XII ст. й ще більше -- до XIII ст. і пізнішого часу.

Писемних пам'яток української мови збереглося багато, особливо з XVI--XVIII ст. Найголовніші з них:

Староукраїнські грамоти XIV--XV ст. Важливіші їх видання такі: Розов В. Українські грамоти, т. 1. К., Вид-во АН УРСР, 1928. До XIV ст. належить 35 і до першої половини XV ст.-- 60 грамот; Пєщак М. М. Грамоти XIV ст. К., Наукова думка, 1974. У книзі опубліковано 85 ранніх українських грамот; Русанівський В. М. Українські грамоти XV ст. К., Наукова думка, 1965. У праці вміщено 65 грамот з різних українських територій.

Кам'янець-Струмилівське євангеліє 1411р. Описане Г. Крижанівським у праці «Рукописные евангелия Киевских книгохранилищ» (К., 1889).

Апостол XV ст. Мова його описана в статті М. Карпинського «Южнорусский апостол XV века» (Русский филологический вестник, т. XIX, 1888).

Пересопницьке євангеліє 1556--1561 pp. Є перекладом з старослов'янської мови на так звану просту українську. Пам'ятка зберігається в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР у Києві.

Євангеліє Валентина Негалевського 1581 р. Мова описана О. Назаревським у праці «Язык евангелия 1581 г. в переводе В. Негалевского» (К., 1911).

Український розмовник кінця XVI ст. Рукопис знаходиться в Національній бібліотеці в Парижі, його фотокопія -- в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР.

2. З'ясуйте, на місці яких давніх голосних звук [і] звук [і] у словах сніг, ліс, піч, кінь, віра, ніч, тінь, літо, сіно, сніг, сміх. Відтворіть їх давнє написання

Звук [і] виступає на місці таких давніх голосних:

Давні голосні о та е в закритих складах, що виникли внаслідок занепаду зредукованих ъ, ь, переходять в і в словах кінь - , ніч - ,

піч - , віл -

Давній звук в українській мові перейшов в і в словах літо - , сіно - , сніг - , сміх - , віра - , ліс - , тінь -

3. Визначте слабку і сильну позиції зредукованих ъ, ь і з'ясуйте зміни, які відбулися у поданих словах: търгъ, тьща, шьвьць, пьшено, пальць

Звуки [ъ] і [ь] були слабкими, коли стояли:

а) в абсолютному кінці слова: спопъ, столъ, носъ, ночь, соль;

б) перед складом з голосним повного творення: дъва, съто, правьда, тьма.

Сильною позицією для них було вживання:

а) перед складом із зредукованим слабким: мъхъ, сънъ, снопъмь, дьнь, пальць;

б) перед сонорним [г], [l], за яким стояв інший приголосний: търгъ, тълстъ, зьрно, вьрба, шьлкъ;

в) у складі під наголосом незалежно від якості наступного приголосного і голосного: тьща, съхнути.

Голосний [ъ], [ь] перед складом із зредукованим у сильній позиції був слабким: жьньць, шьвьць, сънъмь.

Зредуковані в слабкій позиції давньоруська мова повністю втратила, наприклад: снопь - сноп, дьва - два, дьно - дно, пьшено - пшоно.

У сильній позиції вони, змістившись із середньо-високого в сферу середнього підняття, вокалізувалися, змінившись [ъ] в [о], а /ь/ в /е/: сънъ - сон, скърбь - скорб', пьнь - пен', пальць - палец'.

Слабкі [ъ], [ь] найперше втратились у таких словах, як къто, чьто, къде, дъва, потім -- кънига, бьрати і нарешті -- мъного, мънЪ. Після кореневих складів слабкі зредуковані, певно, занепадають в кінці слів (дубъ - дуб, тЬнь - тЬн'), бо й процес послаблення [ъ], [ь] починався в такій послідовності. Найпізніше втрачалися вони в усіх інших позиціях -- у корені, коли чергувалися з сильними (съта -- сътъ, съта - ста) та в суфіксах і префіксах (душьно, сътворити). Давньоруська писемна практика не відбивала занепаду [ъ], [ь] на кінці слова, бо при тодішньому нероздільному написанні слів літери ъ і ь ставали показниками межі слова, ознакою його закінчення.

Зредуковані [ъ], [ь] у сполученні з [р], [л]. У сполученні з плавними [р], [л] зміни зредукованих [ъ], [ь] мали деякі особливості. У позиції перед [р], [л], за якими був приголосний, голосні [ъ], [ь] завжди були сильними незалежно від якості наступного складу. Така їх вимова зумовлювалася складотворчою властивістю плавних [р] та [л] у цій позиції. Отже, в сполученнях зредуковані [ъ], [ь] змінилися в [о], [e]: гърбъ - горб, вълна - волна, вълкъ - волк, вьрба - верба, жьлтЪти - желтЬти. Разом з вокалізацією зредукованих плавні втратили свою складотворчу властивість.

фонетичний голосна українська мова

4. Поясніть фонетичні зміни, які відбулися на грунті сучасної української мови у словах сълньце, кръвь, кьто, пЪсъкъ, мЬрочьникъ, вълкъ

Внаслідок занепаду зредукованих утворилося багато нових звукосполучень приголосних. Деякі з них виявилися важкими для вимови і тому стали спрощуватись. Як правило, спрощувалися три звукові сполучення, середнім приголосним у яких був проривний [д] або [т], а кінцевим -- сонорний [н], [л] або африката [ц].

Відбулося також спрощення тризвукових сполучень, у яких поряд стояли два сонорних: [сл'н] - [сн] -- масльныи - масл'ныи -- масный; [лн'ц] - [нс] - сълньце - солн'це - сонце; [рн'ч] - [нч] -- гърньчарь - горн'чар - гончар.

Процес дисиміляції приголосних у давньоруській мові належить до відносно непоширених фонетичних явищ. Він охопив сполучення [кт] із [кьт], в якому збіглося два проривних приголосних, та [чт] і [чн] із [чьт] і [чьн], в якому стали поряд африката з проривним і африката з носовим; всі вони мають елемент проривності. У процесі дисиміляції сполучення [кт] перетворилося в [хт]: кьто - кто - хто. Якщо наголос у слові падав перед сполученням [кт], то воно не дисимілювалося: локъти - локти (укр. лікті).

У процесі дисиміляції [чт] африката [ч] утратила проривний компонент і [чт] змінилося в [шт]. Наслідки цієї дисиміляції зрідка засвідчують ще давньоруські писемні пам'ятки: што. В українській мові займенник што змінився в шчо, очевидно, шляхом неповної прогресивної асиміляції, підтриманої вимовою звука [ч] в непрямих відмінках (чого, чому): што -- шчо.

Внаслідок утрати проривного компонента африкатою [ч] група приголосних [чн] із [чьн] змінилась у [шн ]: мЬрочьникъ - мЬрочник - мірошник, ручьникъ - ручник - рушник та ін.

У зв'язку із занепадом та вокалізацією [ь] і [ъ] пов'язана діалектна зміна [л] в [у] і [в] в [у], [у] в давньоруських говорах, успадкована українською та білоруською мовами. Звук [л] змінився на [у] у позиції після [о] з [ъ] перед наступним приголосним: вълкъ - воук (орф. вовк), мълчати - моучати (орф. мовчати). У позиції після шиплячих зміна [л] на [у] відбулася перед [о] з секундарного [е], що розвинувся з [ь]: жьлтыи --желтый - жоутый (орф. жовтий), шьлкъ -- шелк - шоук (орф. шовк).

Внаслідок занепаду зредукованого [ь] та [ъ] в абсолютному кінці слова шумні дзвінкі приголосні в більшості північних, у східних та деяких південно-західних говорах давньоруської мови зазнали оглушення, яке зрідка відбиває вже орфографія пам'яток XIII ст.: калантъ із каландъ, порупъ із порубъ (в'язниця) тощо. Втрата дзвінкості кінцевими приголосними зумовлена анатомо-фізіологічними причинами, звичайним послабленням дії мовних органів у кінці слова.

5. Поясніть, чому в словах вечеря, шести, женити, четверо, відсутня зміна е в о після шиплячих

У сучасній українській мові після шиплячих ж, ч, ш, дж вживаються е та о. Наприклад: вечеря -- вчора, шести -- шостий, лієчка (лійечка) -- лійок, четвертий -- чотири.

Фонема виступає після шиплячих та | | тоді, коли стоїть перед голосними е, і та u що походить з давнього | | ( ), та перед м'якою приголосною: ввечері, пшениця, четверо, черниця, ніженька, щебінь, копієчка (копійечка).

Фонема вживається після шиплячих та | | перед твердою приголосною, зокрема перед складом з а, о, у та и, що походить з давнього м: ручок, гайок, жовтий, чого, пшоно, щока, йому.

Послідовність чергування голосних після шиплячих та іноді порушується. Це буває в таких випадках:

1. У ряді відмінкових форм іменників під впливом (за аналогією) інших іменників, у яких о не стоїть після шиплячих: свіжості, більшості (бо молодості).

2. За аналогією до форм іменників, у яких о після шиплячої стоїть перед твердою приголосною: на щоці (бо щока), у пшоні (бо пшоно).

3. У дієприкметниках та прикметникових формах: свіжою, рожевий, ходжений. Проте в деяких з них маємо о (з ненаголошеним суфіксом): грошовий, бойовий, сторожовий.

4. У книжних і запозичених словах: чек, жетон, шеф, чемпіон, жертва, ковчег.

5. У деяких словах фонема е після шиплячих закріпилася за традицією: чекати, черпати, щезати, щедрий, черга, червоний, кочерга, шепотіти, чепурний.

Размещено на Allbest.ru