Семантико-граматичні особливості дієслів "gehen" та "to go" в німецькій та англійській мові

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Кафедра романо-германської філології

Семантико-граматичні особливості дієслів «gehen» та «to go» в німецькій та англійській мові

Магістерська робота

студентки 54-фінМ групи

Клименко Наталії Володимирівни

Спеціальність 8.02030302 «Мова і література»

(німецька, англійська мови і зарубіжна література)

Науковий керівник:

канд. психол. наук, доц. І.В. Михайлова

Київ 2015

Размещено на http://www.allbest.ru

RESЬMEE

дієслово зіставний мова рух

Die Mehrheit linguistischer Forschungsansдtze basiert auf der Grundlage der Kohдrenz als einer der wichtigsten objektiven Merkmale. Sprache wird gesehen als ein sich im permanenten Wandel befindliches System von Wechselbeziehungen aus syntagmatischen und paradigmatischen Verknьpfungen. In Gruppen unterteilt bilden diese Verbindungen das hierarchische System von Sprache.

Viele sprachwissenschaftliche Studien beschдftigen sich mit der Untersuchung des Verbs. Dies ist kein Zufall, stellt das Verb bzw. Prдdikat eines Satzes doch fast immer die zentrale Bedeutung einer Aussage dar und bildet so die Basis des Verstдndnisses oder einer angemessenen Interpretation eines Textes.

Die besondere Aufmerksamkeit fьr das Verb liegt an der Tatsache, dass es zusammen mit dem Nomen den Kern eines Satzes und somit das "Kraftzentrum" von Sprache bildet.

Verben der Bewegung haben eine zentrale Bedeutung im Vokabular einer Sprache, gehen sie doch einher mit der Dynamik des menschlichen Lebens. In der deutschen und englischen Sprache ist diese semantische Gruppe die grцЯte. Verben der Bewegung bilden hier ein hochkomplex organisiertes System und sind von zentralem Interesse in der linguistischen Forschung.

Trotz der Existenz zahlreicher Studien ьber Verben der Bewegung gibt es offenbar weder eine Arbeit, die LSG der Bewegung in der modernen deutschen oder englischen Sprache betont, noch eine umfangreiche statistische Analyse, welche Ergebnisse der Verwendung in Bezug auf Sprache und Sprechen identifiziert.

Menschen, die unterschiedliche Sprachen sprechen, kцnnen gleiche oder дhnliche sprachliche Konzepte sehr unterschiedlich wahrnehmen und demnach bewerten.

Die Aktualitдt dieses Themas wird definiert durch die Ausrichtung der modernen Linguistik auf das Studium der Semantik und der funktionalen Charakteristika von Spracheinheiten in Texten. Dies bedingt wiederum die Notwendigkeit linguistisch-statistischer Studien ьber die lexikalisch-semantischen, sowie grammatikalischen Eigenschaften von Verben der Bewegung, um so Beziehungen zwischen ihnen, sowie Ihre Funktion in Texten zu identifizieren.

Das Objekt der Forschung sind deutschen und englischen Verben der Bewegung "gehen" und "to go".

Gegenstand der Forschung sind die deutschen und englischen Verben "gehen" und "to go". Untersucht werden systemische und funktionale Eigenschaften der englischen und deutschen Verben der Bewegung auf lexikalisch-semantischer Ebene und ihre Verwendung in Texten.

Ziel dieser Arbeit ist es, die funktionalen Eigenschaften von Verben der Bewegung in modernem Deutsch bzw. Englisch herauszuarbeiten und so lexikalisch-semantische Abhдngigkeiten untereinander, sowie grammatische Eigenschaften zu identifizieren.

Um dieses Ziel zu erreichen, umfasst die Arbeit die folgenden Aufgaben:?

die semantische Struktur der Verben gehen und to go zu erkunden;?

die wichtigsten typischen Bedeutungen der Verben zu untersuchen; paradigmatische Bedeutungen jedes Verbs zu identifizieren;

die Faktoren zu identifizeren, welche die Beziehungen zwischen lexikalisch-semantischen und syntaktischen Merkmalen der englischen und deutschen Verben in den untersuchten Werken bestimmen

Um das Ziel der Arbeit zu erreichen und die gestellten Aufgaben zu lцsen, benutzen wir folgende Methoden:

Komponentenanalyse - die semantische Struktur der verbalen Einheiten fьr die weitere Klassifizierung von lexikalisch-semantische Gruppen festzustellen;

Distributivanalyse - grammatische und lexikalische Gemeinsamkeiten der Verben "gehen" und "to go" in untersuchten Werken zu entdecken;

Methode der vergleichenden Analyse - semantische Bedeutungen von zwei Verben und ihre idiomatische Fдhigkeiten zu vergleichen.

Mithilfe des neuartigen Ansatzes einer statistischen Methode konnten komplexe Parameter analysiert werden, welche Verben der Bewegung und ihre Beziehung mit unterschiedlichen Wortarten charakterisieren.

Die theoretische Bedeutung dieser Untersuchung besteht darin, die Charakteristika eine der vielen semantischen Gruppen moderner deutscher und englischer Sprache zu identifizieren und so einen Beitrag zur Erforschung von Sprachsystemen zu leisten. Die Ergebnisse sollen zu einer Vertiefung der Erkenntnisse ьber grammatisch-semantische Merkmale von Verben beitragen. Die Arbeit ergдnzt bestehende funktional-semantische Studien zu Verben der Bewegung und vertieft das Verstдndnis der Funktionsweise von Verben in Sprachsystemen.

Der praktische Nutzen der Studie reicht von der Mцglichkeit, die Ergebnisse in das Unterrichten von Deutsch und Englisch mithilfe automatischer Textverabeitung zu nutzen, bis hin zur Verwendung von aktuellen Texten zur Entwicklung neuer Lehrmethoden. Die erhobenen Daten kцnnen zur Erstellung von Artikeln verwendet werden.

Diese Masterarbeit hat folgende Struktur: Einleitung, zwei Kapitel, je einen theoretischen und einen praktischen Teil, danach Schlussfolgerungen und ein allgemeines Fazit, sowie eine Liste der Quellen und Anwendungen.

Der erste Abschnitt behandelt das Vokabular der englischen und deutschen Sprache, sowie allgemeine Merkmale der Funktionsweise von Verben.

Der praktische Teil beschдftigt sich mit den allgemeinen Eigenschaften der Verben der Bewegung, der semantischen Bedeutung von "gehen" und "to go" und ihrer Funktionsweise im Text.

Forschungsmaterialien sind Verben der Bewegung im deutschen und englischen Wortschatz, insbesondere "gehen" und "to go" und ihre semantische Bedeutung und grammatikalischen Besonderheiten innerhalb des jeweiligen Vokabulars.

In der Einleitung wird die Auswahl des Themas begrьndet, der Bezug zur Aktualitдt erlдutert, sowie das definierte Ziel der Studie beschrieben. Ebenso werden Objekt und Gegenstand nдher beleuchtet, der neuartige wissenschaftliche Ansatz, sowie der theoretische und wissenschftliche Wert der Arbeit erklдrt.



ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

V - дієслово;

V+Adj - дієслово + прикметник;

ДЗ - дієслова-зв'язки;

ЛЗ - лексичне значення;

ЛО - лексична одиниця;

ЛСВ - лексико-семантичний варіант;

ЛСГ - лексико-семантична група;

ФЗ - фонетичне значення.



ВСТУП

Більшість сучасних лінгвістичних досліджень ґрунтується на положенні про системність як одну з найбільш істотних об'єктивних рис мов. Мова розглядається як відкрита рухома система одиниць, між якими існують певні типи зв'язків. Ці зв'язки простежуються на рівні синтагматичних і парадигматичних відношень у межах окремих груп, що є складниками ієрархічно побудованої мовної системи.

В лінгвістичній літературі є немало робіт пов'язаних з дослідженням дієслів. Така увага до дієслів з боку дослідників не є випадковою: дієслово-присудок є завжди в центрі висловлювання і від правильного розуміння його змісту нерідко залежить адекватність інтерпретації всього речення.

Дослідження саме дієслів зумовлене насамперед тим, що вони (разом з іменниками) є найважливішою частиною мови і виступають при утворенні речення та висловлювання в ролі «силового центру».

Дієслова переміщення, посідають центральне місце в лексиконі кожної мови, що пов'язано з динамізмом життя людини. У дієслівному лексичному складі німецької та англійської мов ця семантична група слів є однією з найчисельніших. Дієслова переміщення вважають «найцікавішою» частиною лексичного складу мови, якій властиві характеристики високоорганізованої системи.

Незважаючи на наявність досліджень, присвячених дієсловам переміщення, немає праці, у якій було б формально виділено ЛСГ переміщення з усього дієслівного складу сучасних німецьких та англійських мов та проведене комплексне дослідження з широким використанням результатів статистичного аналізу в плані мови та мовлення.

Люди, які розмовляють різними мовами, по різному сприймають та оцінюють дійсність. Одні й ті ж самі концепції можуть інтерпретуватися по іншому. В зв'язку з цим дуже актуальними є в рамках вираження мовної картини світу є порівняльне дослідження на матеріалі близькорідних мов. Мова, як підкреслює В.І. Постовалова, «являє собою справжній наслідок постійної, духовної особливості нації». У зв'язку з цим дуже актуальним є порівняльні дослідження, як відмічає Н.Л. Шамне, особливо на матеріалі близькородинних мов. В нашому випадку це англійська та німецька мови.

Актуальність теми дослідження визначається спрямуванням сучасної лінгвістики на вивчення семантики та функціональних характеристик мовних одиниць у тексті. Актуальність поставленої проблеми також зумовлюється потребою комплексного лінгвостатистичного дослідження лексико-семантичних і граматичних властивостей дієслів руху, взаємозв'язків між ними для виявлення закономірностей функціонування в текстах.

Об'єктом дослідження є німецьке та англійське дієслова руху gehen та to go.

Предметом дослідження є системні та функціональні властивості англійського та німецького дієслова руху на лексико-семантичному і граматичному рівнях та їх вживання у текстах.

Метою дослідження є виявлення функціональних особливостей дієслів переміщення сучасної німецької та англійської мов gehen та to go шляхом установлення взаємозалежностей між їхніми лексико-семантичними та граматичними характеристиками.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

дослідити семантичну структуру дієслів gehen та to go;

виявити основні типові змісти досліджуваних дієслів;

виділити парадигматичні значення кожного з дієслів;

визначити чинники, які зумовлюють зв'язки між лексико-семантичними, та синтаксичними характеристиками англійського та німецького дієслова у досліджуваних творах.

Матеріалом дослідження виступає німецький та англійський словниковий склад зокрема дієслова руху (gehen та to go), їхнє семантико-граматичне значення та особливості функціонування у лексиці німецької та англійської мов.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети й вирішення поставлених завдань в роботі комплексно використовують такі методи:

компонентний аналіз - для встановлення семантичної структури досліджуваних дієслівних одиниць з метою подальшої їх класифікації у лексико-семантичні групи;

метод дистрибутивного аналізу - для виявлення граматичної та лексичної сполучуваності англійських дієслів gehen та to go у досліджуваних творах;

метод компаративного аналізу - порівняння семантичних значень двох дієслів та порівняння їхних фразеологічних можливостей;

метод статистичного аналізу.

Новизна дослідження за допомогою статистичних прийомів здійснено комплексний аналіз основних параметрів, що характеризують як самі дієслова переміщення, так і їх взаємозв'язки з різними частинами мови.

Теоретична значимість дослідження полягає у виявленні особливостей однієї з найчисельніших семантичних груп сучасної німецької та англійської мови, що є внеском у подальшу розробку питання про системність мови. Її результати та висновки сприяють поглибленню знань семантико-граматичних особливостей дієслів. Робота доповнює вже існуючі функціонально-семантичні дослідження дієслів руху, розширює уявлення про функціонування дієслів у мовленні.

Практична значимість дослідження випливає з можливості використання результатів у процесі викладання німецької та англійської мов і при автоматичній обробці тексту, можливості використання його фактичного матеріалу для розробки нових методів навчання. Отримані дані можуть бути використані під час укладання словникових статей переміщення.

Магістерська робота має наступну структуру: вступ, два розділи, теоретичну і практичну частину, після яких слідують висновки, загальний висновок та список використаних джерел та додатки. В першому розділі є мова про словниковий склад англійської та німецької мов; загальну характеристику функціонування дієслів. В практичній частині йде мова про загальну характеристику дієслів руху; семантичне значення дієслів gehen та to go та їхнє функціонування у тексті.

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета, об'єкт і предмет та методи дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи.



РОЗДІЛ I.Теоретичні засади вивчення особливостей функціонування дієслів в німецькій і англійських мовах

1.1 Фундаментальні засади контрастивної лінгвістики

Контрастивна лінгвістика (конфронтативна лінгвістика, зіставна лінгвістика) - напрям досліджень загального мовознавства, що інтенсивно розвивається з 50-х рр. XX ст. Метою контрастивної лінгвістики є порівняння, вивчення двох, рідше декількох мов для виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Ранніми джерелами контрастивної лінгвістики можно вважати спостереження відмінностей іноземної мови у порівнянні з рідною, які знайшли своє відображення в граматиках, що публікувалися в різних країнах (в Західній Європі особливо активно - починаючи з епохи Відродження), і роботи по типологічному порівнянню неспоріднених мов.

У той час як порівняльна лінгвістика вивчає однойменні явища або підсистеми в різних мовах, контрастивна лінгвістика вивчає окремі явища й одиниці рідної мови в зіставленні з усіма можливими засобами передачі їх у мові, що вивчається. Метою контрастивної лексикології є зіставне вивчення перекладних відповідників двох мов для виявлення їх подібностей і відмінностей.

У контрастивній лінгвістиці, на відміну від порівняльної:

вивчаються не будь-які мови і не в будь-якій кількості, а тільки дві мови - рідна й досліджувана;

вивчаються не підсистеми, поля та інші структурні одиниці лексичної системи, а окремі одиниці та явища мови в двох мовах, що зіставляються;

вивчення проводиться не автономно в кожному мовою з подальшим порівнянням, а в напрямку від одиниці однієї мови до її можливих відповідностей в іншій мові;

метою контрастивного дослідження є не встановлення подібностей і відмінностей мовних підсистем, а виявлення подібностей і відмінностей в семантиці та функції одиниці однієї мови в порівнянні з її можливими відповідниками в іншій мові. Головне при цьому - виявлення відмінностей, подібності виявляються «автоматично».

Контрастивна лексикологія - це розділ лінгвістики, який вивчає варіанти лексичних і фразеологічних відповідностей у двох мовах і виявляє в цих відповідностях національну специфіку семантики. Національна специфіка семантики будь-якої лексичної одиниці - це її відмінність за значенням від схожих по семантиці одиниць мови порівняння. У зв'язку з цим можна говорити про такі принципи виявлення національної специфіки семантики:

Національна специфіка значення одиниці будь-якої мови виявляється тільки при зіставленні з конкретною іншою мовою і є такою тільки по відношенню до даної конкретної мови.

Національна специфіка семантики лексичної одиниці мови А щодо мови може не збігатися з національною специфікою одиниці мови відносно мови А.

У лінгводидактичних цілях доцільно здійснювати одноразовий опис національної специфіки семантики тільки однієї мови, другий при цьому виступає як дзеркало, відбиває національну специфіку першого. Методика контрастивного опису лексики і принципи лексикографічної фіксації результатів контрастивного опису можуть бути представлені у вигляді наступного алгоритму.

Етап I. Виділення лексичного угруповання у вихідній (наприклад, в українській) мові.

Виписуються слова, що належать до досліджуваного лексичного угруповання, з тлумачних словників української мови, складається початковий базовий список.

Виділені лексеми проглядаються в синонімічних словниках, виявляються нові лексеми, які поповнюють базовий список.

Аналізуються тексти художньої та публіцистичної літератури, виявляються нові лексеми, які поповнюють базовий список.

Отриманий список розбивається на змістові групи і підгрупи. Результат етапу: описаний склад та структура лексичного угруповання.

Етап II. Визначення відповідностей перекладу окремих одиниць.

Перекладними відповідностями називаємо два слова різних мов, які мають подібність у складі сем і регулярно використовуються при перекладі.

Кожне українське слово перевіряється за двомовними словниками, виписуються всі його можливі відповідності в мові зіставлення.

Всі лексеми мови зіставлення перевіряються за синонімічним словником, виявлені нові лексеми поповнюють список перекладних відповідностей досліджуваного українського слова.

Результат етапу: виявлений корпус іншомовних відповідностей.

Етап ІІІ. Компонентний аналіз сем контрастивних пар у мовах, що зіставляються.

Компонентний аналіз українських одиниць у межах виділених підгруп методом аналізу словникових дефініцій.

Компонентний аналіз одиниць мови зіставлення методом аналізу словникових дефініцій.

Контекстуальний аналіз досліджуваних одиниць у українських та іншомовних текстах з метою виявлення додаткових, периферійних сем, не відображених в словникових дефініціях, включення додаткових сем в семний склад досліджуваних одиниць.

Опитування інформантів по виявленню окремих сем (процедура верифікації компонентного складу слова для української мови і мови зіставлення). Результат етапу: семний опис досліджуваних сем української мови і мови зіставлення.

Етап IV. Семантичний опис контрастивних пар.

Під контрастивної парою розуміються дві одиниці порівнюваних мов, які виступають як перекладні відповідності. У кожній контрастивній парі зіставляються окремі семи, отримані в результаті компонентного аналізу. Використовується прийом уніфікації семних описів, який полягає в тому, що подібні тлумачення сем у двох мовах прирівнюються один до одного, і вибирається або конструюється одне тлумачення, що дає найбільш узагальнений опис відповідної ознаки.

Етап V. Диференціальна семантизація слова.

Зіставлення семантичної структури українського слова і його відповідностей в мові зіставлення із зазначенням національно-специфічних компонентів. Результат етапу: контрастивні словникові статті. Причиною виникнення і практичним «виходом» контрастивної лінгвістики є розширина практика викладання іноземних мов (саме потреба в розширенні викладання іноземних мов у сучасну епоху зумовила необхідність контрастивного вивчення мов, саме тому контрастивна лінгвістика оформляється як наука порівняно пізно, в епоху глобалізації та міжкультурної комунікації, в кінці минулого століття).

Результати контрастивного опису одиниць мови можуть бути безпосередньо впроваджені в практику викладання, так як вони являють собою опис характерних ознак конкретних пар мовних фактів у двох мовах (наприклад, слів) і можуть бути використані для диференціальної семантизації лексики в процесі навчання. Контрастивні дослідження виявляють насамперед національну специфіку семантики порівнюваних одиниць двох мов, тобто те, що більше всього необхідно при вивченні мови, перекладі і міжкультурній комунікації. Результати контрастивних досліджень дають можливість по-новому підійти до створення двомовних словників. Досвід контрастивного опису значень слів різних семантичних розрядів і різних мов дозволяє запропонувати принаймні три типи двомовних контрастивних словників, які фіксують в лексикографічній формі національну специфіку семантики слів.

Типи міжмовних відповідностей

Поняття міжмовної відповідності - центральне поняття контрастивної лексикології і контрастивної лінгвістики в цілому. Міжмовні відповідності - це одиниці різних мов, що мають подібність у семантичному складі; це подібні за семантикою одиниці двох мов, які можуть бути поставлені один одному у відповідність незалежно від того, чи часто вони використовуються для взаємного перекладу або можуть бути використані для перекладу лише теоретично, в деяких спеціальних контекстах. Міжмовні відповідності слід відрізняти від перекладних відповідностей, під якими розуміються дві одиниці різних мов, відображені в двомовних словниках і регулярно використовуються при перекладі. Перекладні відповідності, таким чином - це приватний випадок міжмовних відповідностей. У контрастивній лінгвістиці традиційним є зіставлення рідної мови дослідника з іноземною для нього мовою. Зазвичай використовують термін вихідна мова - мова, яка виступає відправною точкою контрастивного дослідження, і мова зіставлення - мова, з якою порівнюється вихідна мова. Разом з тим, контрастивна методика припускає аналіз у будь-якому напрямку можна контрастивным методом вивчати іноземну мову, зробивши його вихідним, у зіставленні з рідною мовою дослідника; можна вивчати дві іноземні мови, взявши одну за вихідну, а іншу розглянути як мову зіставлення - одну на тлі іншої.

Для контрастивного опису лексики істотним виявляється кількість лексичних одиниць мови зіставлення, які можуть бути поставлені у відповідність досліджуваної одиниці вихідної мови. З цієї формальної точки зору виділяються:

Лінійні відповідності (1:1): одиниці вихідної мови відповідає тільки одна одиниця мови зіставлення; Наприклад, при зіставленні української мови з німецькою: місто - Stadt, засувка - Riegel, гриб - Pilz, червоний - rot, дерево - Baum.

Векторні відповідності (1:N): одиниці вихідної мови відповідає кілька одиниць мови зіставлення; Наприклад: токар - Dreher, Drechsler; полиця - Regal, Fach; вхід - Eingang, Einstieg; учень - Schьler, Lehrling.

Лакуни (1:0): одиниці вихідної мови не відповідає ані одній одиниці мови зіставлення. Наприклад: «вечір п'ятниці, суботи і неділі» (пор. нім. Wochenende), «щовечора після роботи» (пор. нім. Feierabend), «заздалегідь заплановане на певний строк річ, захід» (пор. нім. Termin), та ін.

Дані види міжмовних відповідностей встановлюються для досліджуваного слова вихідної мови з допомогою двомовних перекладних словників, використання синонімічних словників, шляхом опитування інформантів, а також із залученням аналізу текстів.

Лінійні відповідності

Тут можливі такі варіанти (наведемо приклади з української і німецької мов, слово може відповідати в іншій мові як речі, так і стійкому словосполученню):

Слово -- слово

вікно -- Fenster,

дерево -- Baum,

кішка -- Katze.

Слово -- словосполучення

stillen -- годувати грудьми,

umsorgen -- оточувати турботою,

Cousin -- двоюрідний брат,

Spinnerei -- прядильний цех,

боятися -- Angst haben,

оглухнути -- taub werden,

охрипнути -- heiser werden,

дорослішати -- erwachsen werden,

розумнішати -- klьger werden.

Словосполучення -- слово

кровоносні судини -- Blutgefдвe,

підшефна школа -- Patenschule,

час жнив -- Erntezeit,

вниз по річці -- fluвabwдrts,

що загрожує наслідками -- folgenschwer,

Angst haben -- боятися,

sich Sorgen machen -- хвилюватися.

Словосполучення -- словосполучення

einen Antrag machen -- робити пропозицію (дівчині),

das Bett machen -- стелити постіль,

auf den Schoв nehmen -- посадити на коліна,

насильницька смерть -- gewaltsamer Tod,

загальне виборче право -- allgemeines Wahlrecht.

Умовою семантичної еквівалентності слова словосполученню (і двох словосполучень один одному) є збіг їх за значенням за умови стійкості словосполучення. Векторні відповідності можуть приймати наступний вигляд.

Слово -- кілька слів

Dorf -- село, село;

waschen -- мити, прати;

Schьssel -- миска, таз;

kochen -- варити, кип'ятити;

жити -- wohnen leben;

слухач -- Hцrer, Zuhцrer;

замок -- Schloв, Burg.

Даний тип векторних відповідностей найбільш поширений. Крім нього, можливі відповідності типу:

Слово -- слово і словосполучення

latschen -- шльопати, волочити ноги,

шльопати туфлями;

genesen, gesunden,

gesund werden -- одужати.

Слово -- кілька словосполучень

знесилити -- kraftlos werden,

von Krдfter kommen.

Словосполучення -- кілька слів

підвищення кваліфікації -- Weiterbildung, Qualifizierung;

жага знань -- Wissensdurst, Wiвbegier.

Словосполучення -- слово і словосполучення

вільний час -- Freizeit, freie Zeit.

Словосполучення -- кілька словосполучень

стримати сміх -- sich das Lachen verbeiвen, ...

verkneifen.

У сучасній лінгвістичній літературі існує багато термінів для позначення розділу мовознавства, який вивчає дві і більше мов з точки зору їх порівняння і зіставлення: порівняльна граматика, зіставна лінгвістика, контрастивна лінгвістика, порівняльно історичне мовознавство, структурна типологія, типологічна лінгвістика та ін. Дані позначення, швидше за все, обумовлені тими принципами і критеріями, які лежать в основі виділення тієї галузі лінгвістики, що займається порівнянням і зіставленням мов. В.Б. Касевіч в роботі «Фонологічні проблеми загального та східного мовознавства» пише: «Порівняння, зіставлення лежить в основі і типології, і порівняльно-історичного мовознавства, та ареальної лінгвістики. Що можна вважати відмінними рисами саме порівняльного мовознавства? Надається два рішення. Одне - вважати «порівняльне мовознавство» загальним позначенням для згаданих і, можливо, якихось ще галузей лінгвістики. Інше полягає в тому, щоб, навпаки звузити це поняття, ототожнити його з контрастивною лінгвістикою. У контрактивній лінгвістиці повинні поєднуватися і власне лінгвістичний, переважно типологічний метод дослідження, і психолінгвістичний, і соціолінгвістичний» [1,19]. На думку В. Гака порівняльна, зіставна, конфронтативна і контрастивна лінгвістики-різні терміни. Контрастивна лінгвістика постає як самостійна наука зі своїми цілями, об'єктом, методами аналізу. «Про розвиток та цінності контрастивно-лінгвістичного напрямку в мовознавстві свідчить вихід у світ дедалі більшої кількості різноманітних праць, загальнотеоретичних описів контрастивної лінгвістики, порівняльного опису пар мов, що охоплюють різні рівні мови - від фонології до стилістики та теорії тексту, розширення сфери порівняльного аналізу: якщо на перших порах контрастивний аналіз займався в основному фактами мовної системи, то тепер він все більше звертається до тексту, до мовних актів, до реалізації, слідуючи загальному напрямку розвитку сучасної лінгвістики» [2,19]. У словнику лінгвістичних термінів В.Н. Ярцевої назви «зіставна лінгвістика», «порівняльна лінгвістика», і конфронтаційна лінгвістика» наводяться як варіанти терміна «контрастивної лінгвістики». Аналіз праць відомих вчених з проблеми порівняльного і зіставного дослідження різних мов проводить нас до висновку про те, що в основі виділення розділу мовознавства, який вивчає дві і більше мов лежить принцип синхронії-діахронії. А.Т. Абдикахаров порівняльно зіставні дослідження ділить на дві групи, залежно від цілей і завдань: «історичне генеалогічне вивчення (діахронія) і типологічне, зіставне вивчення (синхронія) мов» [3,84]. Він також підкреслює необхідність розмежування термінів «типологічне мовознавство», який вказує на порівняльне вивчення типологічного ладу двох або кількох мов з метою виявлення, як певних подібностей, так і певних відмінностей і «порівняльно історичне мовознавство», прийнятний для порівняльних діахронічних (історичних, генетичних, еволюційних) досліджень. У своєму висновку він посилається на думки вчених (Дж. Буранов, В. Рождественський, А.А. Бекбалаев). «Порівняльний (порівняльно-історичний) напрямок мовознавства має давню традицію; його теорія, об'єкт і методика досить повно були обгрунтовані його основоположниками Ф. Боппом, Р. Раском, Я. Гриммом і А. Востоковим вже в ХIХ столітті. Цей напрямок в мовознавстві вивчає мови в діахронії (переважно індоєвропейські) з точки зору їх генетичного походження; при цьому вивчаються мови споріднені, а точніше кровоспоріднені. Порівняльний (зіставно-типологічний) напрям у мовознавстві більш молодий, налічує всього близько чотирьох десятків років. Його теорія, об'єкт і методика аналізу обгрунтовані в радянському мовознавстві такими відомими вченими, як В. Гак, В.Н. Ярцева і В.Д. Аракін. Цей напрямок в мовознавстві вивчає мови переважно в синхронії, які є неродинними один одному або перебувають у віддаленому спорідненні (А.А. Бекбалаев) [3,84]. Таким чином, порівняльно історичне мовознавство вивчає праформи, праязикових схеми, процеси розвитку споріднених мов, тобто мови порівнюються в плані діахронії. Зіставна лінгвістика займається вивченням двох (рідше трьох) мов в синхронно- порівняльному плані, в ході якого виявляються випадки повного, часткового співпадання або розбіжності різних мовних рівнів.

У порівняльному дослідженні застосовуються семасіологічний і ономасіологічний підходи. Семасіологічний підхід визначається характером висловлюваних мовними елементами значень (функцій), тобто направлений від «форми до значення». Ономасіологічний підхід до аналізу мовних одиниць сприяє виявленню таких слів у двох мовах, які використовуються при позначенні одного і того ж об'єкта, визначенню специфіки кожної з зіставлених мов. У теорії контрастивних досліджень обговорюється питання, яке з цих двох напрямків - семасіологічний або ономасіологічний - є найбільш «цінним», «істинно порівняльним». Подібне питання позбавлене наукового сенсу. Вся мова будується на співвідношенні форми і змісту (значень). І порівняльні дослідження однаково важливо проводити і в тому, і в іншому напрямку. Л.К. Жаналіна вважає, що «контрастивний аналіз являє собою двоетапну семасіолого-ономасіологічну процедуру порівняння двох мов, де ономасіологічний аналіз переходить в область чисто наукового опису і простежує не рух від об'єктивного світу до мови, а визначення того, які форми надає друга мова для значень, виявлених шляхом вивчення знаків першої мови» [4,105]. Слід зазначити, що більшість дослідників вказують на те, що неможливо розмежування підходів, які перебувають у відносинах додатковості.

Контрастивна лінгвістика як наука сформувалася в середині ХХ століття в англомовних країнах. Початком контрактивних досліджень слід визнати вихід книги Р. Ладо «Linguistic across cultures» (1957) та роботи Ш. Балли, що обгрунтували необхідність викладання німецької мови у франкомовній аудиторії. Е.Д. Сулейменова в посібнику «Казахська та російська мови: основи контрастивної лінгвістики» підкреслює, що контрастивна лінгвістика «встановлює подібності та відмінності порівнюючих мов і, виходячи з цього, займається пошуком найбільш ефективних шляхів вивчення однієї (або обох) мов» [5,15]. На думку автора об'єктом контрастивного аналізу можуть стати будь-які мовні явища, що відповідають завданням прикладного характеру. І.Ф. Ісенова, розглядаючи питання про взаємовідносини таких розділів мовознавства, як зіставне мовознавство і контрастивної лінгвістики з точки зору цілей, завдань, методик та загальних принципів дослідження зазначає: «На відміну від власне порівняльної лінгвістики предмет контрастивної лінгвістики визначається лінгводидактичною спрямованістю такого порівняння мов, яке допоможе визначити і описати такі відмінності у мовах, які допоможуть кращому засвоєнню другої (іноземного) мови, пояснючи випадки невідповідності в граматичних і ширше-понятійних системах мов» [6,73]. У контрастивних дослідженнях застосовується порівняльний метод, сутність якого полягає в «дослідженні і описі мови через системне порівняння з іншою мовою з метою прояснення його специфічності» [7,481].

Таким чином, дослідження мовних одиниць в аспекті зіставлення їх структурно системних і функціональних властивостей продовжує залишатися однією з актуальних завдань у сучасній лінгвістиці. Теоретичні та практичні завдання порівняльного дослідження диктують необхідність подання мовних процесів в системній організації, так як мовна система характеризується складністю і динамічністю. Разом з тим необхідна диференціація напрямків з позиції об'єкта і предмета дослідження. Що стосується відмінностей між порівняльним і контрактивними дослідженнями, то вони визначаються цілями, завданнями, які ставить дослідник: теоретичні та прикладні (в порівняльної лінгвістики), з метою системного опису властивостей мовних одиниць - теоретичні та лінгводидактичні (в контрактивній лінгвістиці), спрямовані на порівняння двох мовних систем і виявлення на цій основі специфічних рис, властивої кожної мовної системі, з тим, щоб удосконалювати процес навчання другої мови.

1.2 Етимологічна характеристика словникового складу зіставних мов

1.2.1 Словниковий склад сучасної німецької мови

У словниковому складі мови позначається, з одного боку, багатство і різноманітність предметів і явищ реальної дійсності, а з іншого боку, семантичні процеси зумовлені також мовними законами, підпорядковані певній мовній класифікації.

Чи існує універсальна класифікація лексичного складу? Думається, що цій вимозі відповідає членування слів за частинами мови. Ця класифікація має суттєве значення для лексичної системи мови, на що вказується багатьма лінгвістами (наприклад, В.В. Виноградовим, К.А. Левківською, Н.Ю. Шведовою, Ю.Н. Карауловим, О.В. Москальською та ін.). Однак заслуговують уваги також інші види класифікації лексики, наприклад, наявність лексичних категорій, протиставлення слів типу територіальні -- літературні, споконвічні -- запозичені, активні -- пасивні (архаїзми, неологізми), загальновживані -- спеціальні, нейтральні -- стилістично забарвлені і т.д. Вони (протиставлення) не випадкові, носять закономірний характер.

Велике різноманіття лексичного матеріалу й різноманітність класифікацій нерідко служать підставою для сумнівів у його впорядкованості, тим більше, що цілий ряд класифікацій стосується лише окремих ділянок словникового фонду і не поширюється на інші його сфери.

На основі семантичних зв'язків лексичні одиниці теж об'єднуються в різні групи (наприклад, синонімічні, антонімічні), утворюючи свого роду мікросистеми. Структурні зв'язки слів відіграють важливу роль у формуванні словотворчих рядів різних видів (не кажучи про інших типи відносин лексем).

Системність і структурність словникового складу -- важливі риси його якісної характеристики, але не єдині. Він складається з цілого комплексу факторів.

Однією з найбільш істотних рис лексичного фонду є його відкритість, яка зумовлює і діючі в ньому закономірності. Оскільки словниковий склад виступає як складна багатопланова система, то він укладає в собі багато стабільних, старих елементів, асимілює нові елементи, містить ознаки тенденцій його розвитку в майбутньому. «Лексико-семантичний лад мови носить в собі діалектичні суперечності, -- писав В. Виноградов. -- Зовнішня форма слів, граматичні та словотворчі категорії, що визначають групування та змістові співвідношення слів, що впливають на зв'язок значень, і самий лексичний інвентар мови. . . основні семантичні групи слів, та правила їх зв'язків і співвідношень унаслідуються від минулого, але в процесі невпинних змін, що викликаною суспільною практикою, потребами матеріального життя суспільства, які включають в себе і новий життєвий зміст» [Виноградов 1977, 70].

Процеси, що впливають на кількісні перетворення в словниковому складі.

Фактори зовнішнього розвитку словникового складу пов'язані, насамперед, з його кількісним зростанням, що проявляється, так би мовити, назовні. Вони традиційно висвітлюються в лексикології, їм присвячено багато спеціальних досліджень. Це питання порушується тут у плані висвітлення основних тенденцій розвитку лексичного фонду. Звичайно, складність його систем викликається перетином зовнішніх і внутрішніх факторів, між ними далеко не завжди можна провести чітку грань, дуже часто вони тісно переплітаються.

У сучасну епоху особливо велику роль відіграє процес запозичення. Він закономірний. «Жодна мова, за дуже рідкісним винятком, не може уникнути контактування з іншими мовами» [Ярцева 1969, 48]. В даний час, як вже говорилося вище, ці контакти особливо інтенсивні, що обумовлено і екстралінгвістичними факторами.

Бурхлива інтенсифікація процесів запозичення в сучасну епоху сприяє активному припливу слів, як загальнолітературних, так і термінологічних. Однак процес запозичення відрізняється багатоплановістю [Забавников 1966]. Наслідком його є не тільки поповнення лексичного складу. Він викликає певні зміни в структурі словникового фонду: у кількості і складі різних угруповань слів, їх мовних відносинах. Процес запозичення впливає на структурно-семантичні особливості лексичних одиниць, змінюючи в тому числі їх стильове забарвлення, їх внутрішню структуру, сприяючи формуванню омонімічних відносин. Активізуються словотворчі запозичені елементи. За даними «Словника словотворчих елементів німецької мови» (під керівн. М.Д. Степанової), «запозичені афікси не тільки значно перевищують число німецьких. . . афіксів, але й у ряді випадків дуже частотні» [Степанова 1979, 528-529]. Відзначається їх суттєва роль в синхронному словотворі, іноді запозичені елементи поєднуються і з німецькими основами, в той же час німецькі суфікси можуть приєднуватися до запозичених основ [Fleischer 1972, 133-135; 1974, 168-173]. Процес запозичення сприяє також варіантності лексичних одиниць і частково обумовлює її.

Таким чином, запозичення, виступаючи, по перевазі, чинником зовнішнього розвитку лексичного фонду, в той же час до певної міри переплітаються з внутрішніми особливостями словникового складу.

Потужним чинником зовнішнього розвитку лексичного складу є словотвір. У багатьох мовах створюється велика кількість нових найменувань за рахунок словотворчих засобів. В німецькій мові процеси словотворення співвідносяться в якійсь мірі з тенденцією до номіналізації, чим викликано почасти виникнення великої кількості складних слів («композитний вибух») [Wortschatzforschung heute 1982, 63-82].

Зрозуміло, семантичні особливості новоутворень пов'язані з внутрішньою стороною слова, так що і цей фактор не є чисто зовнішнім. Словотворчі зв'язки відрізняються великою складністю.

Зовнішньому розвитку словникового фонду сприяє також розпад слів на омонімічні лексичні одиниці. Ст. Шмідт вважає виникнення омонімів у ході семантичного розвитку слів одним з джерел збагачення лексичного складу поряд зі словотвором і запозиченням [Schmidt 1972, 217-220]. В інших роботах мова йде про лексико-семантичний спосіб словотворення [Шанський, 1959, 133; Земська, 1973, 170; Прохорова, 1980, 32-33; Денисов, 1980, 123], при цьому мається на увазі семантичний розпад слова, порушення зв'язків полісемії. Це пов'язане з семантичним розвитком слова.

Про органічну єдність всіх значень слова в процесі історичного розвитку писав Ст. Ст. Виноградов: «Мова збагачується разом з розвитком ідей, і одна і та ж зовнішня оболонка слова обростає пагонами нових значень і змістів. Коли торкнуться один член ланцюга, відгукується і звучить ціле. Виникає поняття виявляється співзвучним зі всім тим, що пов'язано з окремими членами ланцюга до крайніх меж цієї зв'язку» [Виноградов 1972, 17-18]. При цьому системність JIСB слів зберігається.

Питання про розмежування полісемії та омонімії дуже складне, і не випадково цій проблемі присвячено ряд спеціальних робіт. Оскільки семантична структура конкретних лексем складається по-різному, тому вирішувати це питання можна лише на основі аналізу конкретного мовного матеріалу.

В результаті диференціації варіантів слів теж виникають нові лексичні одиниці, які сприяють кількісному збільшенню словникового фонду.

Відому роль грають також процеси лексикалізації, коли відбувається семантична ізоляція тієї чи іншої морфологічної форми, її відрив від системи форм слова і відокремлення в самостійну лексичну одиницю. Так, іменник Mдhne утворився в нововерхньонімецькій період з форми множини mene (mhd. man/e/). Слово Makkaroni сходить до іт. macciierone (-voni), сформувалося на основі діалектної форми maccarone (maccaroni), утвердилося в результаті лексикалізації форми множини. Прикметник inner виник внаслідок семантичного відокремлення порівняльного ступеню. У сучасній німецькій; мові існує лексема der Flaus (-е). В результаті лексикалізації форми множини з'явився іменник die Flause зі своєю формою множини (die Flausen), в якій воно широко вживається.

Поряд з процесами лексикалізації діють процеси делексикалізації. Вони пов'язані з морфологізацією слова, тобто, з перетворенням його в морфологічну форму іншого слова (підтвердженням тому служать слова з супплетивными формами), і з морфемізацією слова, тобто з перетворенням його в словотворчий елемент (наприклад, суфікси -lieh-, -heit-, -haft- та ін. були історично самостійними лексемными прикметниками, зокрема суфікс-falt - розвинувся з іменника die Falte, пор. mannigfalt поет., який для сучасної мови не характерний, пор.-faltig-, -fltig-).

Розпад слова на омоніми теж має протилежну тенденцію -- семантичне злиття (конвергенція) лексем у ЛСВ одного слова, що відбувається досить рідко.

В німецькій мові мають місце також випадки формального злиття (конвергенції) слів -- пор.: In bezug auf die Funktion des Lehrfaches LK (Landeskunde) werden gewцhnlich zwei Gesichtspunkte hervorgehoben (DaF, 1985, N 1, S. 25) -- E. Paul (Leipzig) behandelte die mit der Textsorte «persцnlicher Brief» verbundenen Spezifika und leitete davon unter die - richtlichen Zielstellungen inbezug auf Darstellung (Op. eit., S. 52); Auf Grund wissenschaftlicher Untersuchungen lдЯt sich .feststellen (H. Kant) -- Im Auftrag von Rektor und Senat wurde in der Universitдt eine Bildnissamlung von Berliner Hochschullehrern angelegt, die aufgrund der Anregung des damaligen Ministers von Altenstein bis auf das Jahr 1836 zurьckgeht (BBB, 1981, N 34). В них поєднується семантична тотожність з роздільнооформленістю і цільнооформленістю лексичних одиниць. Вони функціонують паралельно в сучасній німецькій мові [Grundzuge, . . 1981, 463], що знаходить своє відображення також у лексикографії [Klappenbach, Steinitz, Bd. 1, 182; Wahrig, 1981,. 460].

Іноді нові лексичні одиниці у мові закріплюються в результаті анастрофи, тобто перестановки слів, заміни правильного порядку зворотнім.Ohne Zweifel і прислівник zweifelsohne з переміщенням наголосу: на другий компонент у прислівнику.

У кількісному збільшенні словникового фонду деяку роль відіграє аферезис (відпадання початкового звуку слова), що веде до появи нового слова в мові, часто при збереженні лексеми, що послужила основою такого перетворення (пор. Lдrm і Alarm, Azur і Lasur).

Поповненню словникового складу сприяють процеси апелятивізації, перехід власних назв у розряд нарицательных (пор. ein Duden, eine Selters, rцntgen) і частково використання загальних імен в якості імен власних (Eisenhьttenstadt).

Слід згадати також процеси фразеологізації вільних словосполучень (groЯer Bahnhof, warme Kьche, bunte Platte, eine Antenne fьr etw. haben) і дефразелогізації, розпаду фразеологізмів, що має наслідком кількісні перетворення в лексичному складі.

Велика кількість неологізмів у лексиці німецької мови зумовлені бурхливим розвитком виробництва, суспільно-політичних, культурних відносин, науково-технічного співробітництва. Неологізми виникають різними шляхами: створенням штучних нових слів, новоутворень (семантичні неологізми пов'язані з характером полісемії). При цьому розширення лексичного складу за рахунок неологізмів перетинається з процесами запозичення, багато неологізмів і серед термінів різних галузей знань. Сучасні тенденції розвитку неологізмів (особливо в НДР) пов'язані з високою продуктивністю моделей складних слів серед іменників і прикметників.

Поряд з поповненням словникового складу частини слів виходять з вжитку. Архаїзація стосується не тільки слів в цілому, але і їх окремих значень, причому лінгвісти пишуть про різні ступені архаїзації (застарілих, застарілих слів, значень) [Klappenbach, Steinitz, Bd. 1-6, 1968-1978]. М.Д. Степанова, І.В. Чернишова, Р. Реслер пишуть про слова-метеори, які з'являються в мові і швидко зникають. Багато неологізмів, які з'явилися в Німеччині після 1945 р., стали архаїзмами, оскільки відбулися зміни у житті суспільства і перестали існувати явища, які вони позначали, відпала потреба в їх номінації (Neubauer, Neulehrer, Maisbewegung).

Архаїзми свідчать про зміни в лексичному фонді, про тенденції його розвитку. Окремі слова повільно застарівають, інші носять характер историзмів. Старіння слів стосується не тільки загальновживаної лексики, але і спеціальної лексики самих різних областей знань. Архаїзация лексики відбувається не тільки в результаті зникнення відповідних об'єктів номінації, але і в результаті витіснення одних слів іншими, конкуренції синонімічних лексичних одиниць, які краще відображають специфіку об'єкта найменування (Schaumleder витісняє Lederersatz, Plast -- Kunststoff). Raum витісняє Zimmer, що виражається у складних словах Wohnraumleuchte, Wohnraumцbel, Raumteiler, Raumtoxtilien, Drei-Raum-Wohnung, Raumgestaltung, Raumschmuck, Raumpflegemittel. Ausstellungsstьck витісняється словом Exponate.

Важливу роль тут відіграє суспільна значущість денотата, потреби комунікації. Слід зазначити, що зникає слів значно менше, набагато більше з'являється нових слів, тому архаизація певної частини лексики не веде до збіднення лексичного фонду, доречніше говорити про оновлення словникового складу.

Словниковий склад мови є однією з найважливіших характеристик нації в цілому. В словниковому складі знаходить своє вираження весь спектр предметів і явищ, властивих досліджуваному мові. А так як мовна реальність перебуває в постійній динаміці, в безупинній розвитку, то відповідно поводить себе і лексика, негайно реагуючи на будь-яку зміну. Словниковий запас мови, за словами Дюли Лазициуса, угорського лінгвіста, являє собою море, «яке безперервно збільшується за рахунок внутрішніх можливостей словотворення і з-за постійно розширюються контактів з іншими мовами» [6].



1.2.2 Словниковий склад сучасної англійської мови

Сучасна англійська національна літературна мова являє собою результат розвитку мов або діалектів германських (інгевонських) племен, що колись існували на території Британії. Ці племена переселилися з материка на Британські острови в V--VI ст. У процесі розкладання общинно-родового ладу племінні мови перетворилися в територіальні діалекти єдиної мови англійської народності і згодом лягли в основу загальнонаціональної англійської мови. Процес перетворювання територіальних діалектів англійської мови в єдину національну мову в епоху становлення капіталізму і утворення англійської нації (починаючи приблизно з XIV ст.) значно більш детально досліджений з грамматичного і фонетичного боку, ніж з власне лексичного.

Словниковий склад мови, як відомо, знаходиться в стані безперервної зміни. Ця рухливість і мінливість його обумовлена тим, що мова, і в першу чергу її словниковий склад, безпосередньо пов'язаний як з виробничою, так і зі всякою іншою громадською діяльністю людей. Для того, щоб мова могла повноцінно виконувати свою основну функцію -- функцію найважливішого засобу спілкування -- її словниковий склад повинен швидко реагувати на зміни, що відбуваються у всіх сферах життя і діяльності людей: у виробництві, у науці, у світогляді, в суспільно-економічних відносинах, нарешті, в побуті; -- відображати та фіксувати ці зміни. Що виникають в ході суспільного розвитку поняття потребують для своєї реалізації мовної матерії, в словесному втіленні. Ускладнення форм суспільного буття, розвиток і поглиблення всієї суми людського пізнання навколишньої дійсності викликає появу все нових слів і поступове витісняє з мовного вживання ті слова, які були пов'язані з пройденим етапом суспільної практики та ідеології. Таким чином, кількісне зростання та якісні зміни словникового складу мови пов'язані, в кінцевому рахунку, з історією народу, творця і носія цієї мови. Однак, простежуючи зв'язок розвитку словникового складу мови з історією даного суспільного колективу, ми ставимо і вирішуємо питання про те, які причини розвитку словникового складу мови; але для науки важливо не тільки знати чому відбувається те чи інше явище, але і те в яких формах воно здійснюється. Тому другою, не менш істотною стороною проблеми розвитку словникового складу мови є питання про шляхи цього розвитку. Без висвітлення цієї сторони справи картина складання словникового складу мови буде неповною. Питання, отже, полягає в наступному: яким чином створюється слово, в якому виникає потреба в певний момент життя суспільства? Це питання можна розділити на два аспекти: по-перше, з'ясування того, чи пов'язано виникає слово своїм матеріальним складом з тим об'єктом дійсності, який вона покликана позначати, інакше кажучи, мотивований як-небудь відбір мовного матеріалу, використовуваного для створення нового слова, природою званого об'єкта, або його слід визнати абсолютно довільним і випадковим; по-друге, з'ясування того, яка сама техніка словотвору, які ті словотворчі прийоми і засоби, за допомогою яких здійснюється організація мовного матеріалу для створення нового слова. Аналіз англійського словотвору і слововживання показує, що, взагалі кажучи, назва речі як в момент своєї появи в мові, так і при його використанні в мовному спілкуванні може не нести в собі відображення яких-небудь рис або особливостей названого предмета, а тим більше його сутності. Про це яскраво свідчать в першу чергу ті численні запозичені слова, які прийшли в англійську мову як прості знаки або мітки позначаються ними фактів дійсності. Наприклад, запозичивши слово prince із старофранцузької мови, англійська народ, зрозуміло, не віддавав собі звіту в тому, що це слово являє собою розвиток латинського слова princeps 'головний', 'голова', яке, в свою чергу, склалося в латинській мові на основі слів primus 'перший' і capio 'беру' і, таким чином, містило в собі ознаку званого особи, як такого, що посідає перше (тобто найважливіше) положення. В англійській мові слово prince -- просто назва певної особи, титул, ніяк у своїй матеріальній фактурі не відображає якості або будь яких ознак цієї особи або цього звання. Про те, що при своєму виникненні слово може бути позбавлене будь-якого мотивування, свідчить також і наявність в англійській мові деякої кількості штучно створених слів. Показово в цьому відношенні походження іменника nylon 'нейлон' (особливий рід штучного синтетичного волокна). Англійська фірма, що виробляє дане волокно, вибрала це слово з 350 назв, запропонованих на конкурс, так як воно було визнано легко запам'ятовується, співзвучним з існуючими назвами волокон (cotton 'бавовна' і rayon 'штучний шовк') і в той же час не викликає ніяких помилкових асоціацій ні з яким певним матеріалом. Слово nylon не має, по суті справи, ніякої етимології та окремі фонеми, його складові, не приховують під собою скорочення якихось конкретних лексичних одиниць. Отже, це слово не має жодної підстави в особливостях званого їм волокна. Тим не менш, це не завадило йому отримати широке поширення в англійській мові приблизно з кінця 20-х рр. нашого століття. Подібні випадки появи слів з невмотивованою формою, дійсно, зустрічаються не так рідко, в історії англійського словникового складу. Однак спостереження показує, що в переважній більшості випадків при словотворі вибір мовного матеріалу для вираження поняття зовсім не є абсолютно довільним; навпаки, він зазвичай обумовлений певною ознакою званого предмета. Довільним або вірніше більш або менш випадковим, залежали найчастіше від ступеня помітності, а не від ступеня суттєвості ознаки, від конкретної ситуації, від «приватних історичних обставин називання», виявляється не вибір мовного матеріалу для назви слова, а вибір самого ознаки званого факту дійсності, який кладеться в основу його назви. Ми легко виявляємо ознаки, що є джерелом найменування таких предметів, як, наприклад, loudspeaker або blackberry і т.п. Для мовного вираження цієї ознаки потрібен був саме той мовний матеріал, який був для цього обраний (loud 'гучний', speak 'говорити', -еr орудний суфікс; black 'чорний', berry 'ягода'); однак самі ці ознаки не були обрані для цілей словотввору в силу неминучої і виключної необхідності: для мовного позначення 'радіорепродуктора' настільки ж правомірно було б взяти ознаку його функції передавача звуку на відстань, а 'чорна смородина' могла б отримати назву за її формою, смаком, розміром, місцем вирощування тощо.