Застосування одоративної лексики у художньому мовленні (на матеріалі поезії Лесі Українки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАСТОСУВАННЯ ОДОРАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕЗІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ)

ЗМІСТ

ВСТУП

I. НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ПІДГРУНТЯ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ОДОРАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ

1.1 Одоративна лексика, як складова сенсорної лексики. Класифікація одоративної лексики

1.2 Функціонування одоративної лексики у художньому мовленні українських письменників

II. РОЗДІЛ. ЗАСТОСУВАННЯ ОДОРАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕЗІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ)

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Загальновідомо, що навколишню дійсність людина сприймає за допомогою зовнішніх почуттів: зору, слуху, дотику, нюху, смаку. Навколишній світ людини оцінений і відображений мовою - світ прекрасний і дивний - повний фарб, звуків, запахів, під впливом яких складаються образи, виникають враження, змінюється настрій, формуються асоціації, народжуються мовні твори і т.д. Є й зворотня залежність. Запахи емоційно забарвлені, вони можуть впливати на хід думок. Запахи, властиві самій людині, що супроводжують природні явища, події життя, знайшли відображення в творах української літератури, для якої був і залишається цікавим світ у всій повноті.

Актуальною ця тема є для вчених філософів. “У філософській антропонімії та у філософії культури загалом культурна сенсорика (культура відчуттів) викликає все більший і більший інтерес.'' І. Гайдаєнко. [ 3 ]

Іван Франко зазначав, що наша мова найбагатша на означення вражень зору, менше багата на означення слуху і дотику, а найбідніша на означення вражень смаку і запаху. `'…Ся мова дає нам тисячі способів на означення далечини, світла в його нюансах, цілої скалі кольорів, цілої скалі тонів, шумів і шелестів, цілої безлічі тіл, але вона досить убога на означення різних смаків, але ще бідніша на означення запахів'', - писав поет.[12 ]

Дане питання недостатньо описане в мовознавстві через ряд причин: по-перше, нюх не має свого словника, тобто не існує лексики, що передає первинні запахи; по-друге, нюх все ще залишається загадкою для психологів і фізіологів; по-третє-визначення місця нюху серед інших чуттів, його значення у життєдіяльності людини носить часто суб'єктивний характер. Необхідність продовжувати дослідження проблеми спонукало нас до вибору теми нашої курсової роботи `'Застосування одоративної лексики у художньому мовленні (на матеріалі поезії Лесі Українки)''. Про одоративну лексику йшлося в окремих розділах досліджень та наукових розвідок В. Дятчук (1983), Л. Ставицької(1996), М. Городецької (1999) та ін.

Сучасна ситуація передбачає повернення до одоративної складової світу” . З категоріального боку філософська оцінка аромату в системі культури пов'язана з дослідженнями феноменології сприйняття в роботах Е. Гуссерля, М. Мерло, Понті, Д. Гібсона, В. Подороги та інших.

Не залишилися осторонь вивчення запахів і культурологи (О. Левінсон, Г. Кабакова, О. Кушліна, Є. Жирицька, Р. Кірсанова тощо).

Сутність процесів чуттєвого і раціонального пізнання людиною навколишньої дійсності вивчали Б. Ананьєв, Г. Костюк, О. Леонтьєв, вплив ароматів на психофізичний стан людини досліджували В. Аршанський, С. Гамаюнов, Л. Дудченко, Н. Макарчук, Н. Холодний та інші. Продуктивним є вивчення запахів у медичній практиці (С. Вічканова, Л. Гейхман, С. Іванов, Л. Жубер, Г. Заварзін, А. Кедам, А. Малєєв та інші).

Одоративну складову довкілля в мові та мистецтві розглядали Ю.Лотман, В.Виноградов, А. Потебня, Н.Букс , М. Велер, В. Дятчук, С. Александрова, І. Гайдаєнко, В. Сидельніков, Л. Ставицька, А. Пермінова, А. Вєжбіцька, Л. Соболєва та інші.

Проблема вираження словами запахових відчуттів здавна цікавила і майстрів слова, і мовознавців.

Об'єктом дослідження нашої курсової роботи є застосування одоративної лексики у художньому мовленні (на матеріалі поезії Лесі Украінки) як ефективного засобу на позначення запаху.

Предметом дослідження нашої курсової роботи є одоративна лексика у творах Лесі Укранки, а також її сприйняття і властивості .

В процесі дослідження вірогідною є гіпотеза про те, що застосування одоративної лексики робить мову творів Лесі Українки, та й художню мову загалом, більш виразною і яскравою.

Наша мета виявити та описати функціонування одоративної лексики у художньому мовленні (на матеріалі поезії Лесі Українки), яка виступає на позначення запахів , визначити її місце в системі мовних засобів.

Для досягнення поставленої мети необхідно здійснити ряд завдань:

- опрацювати відповідні програмні та нормативні документи освіти;

наукову , методичну та критичну літературу з даної проблеми;

- опрацювати сучасні публікації з даної теми;

- опрацювати сучасні періодичні видання (Українська мова і лінгвістика в школі)

- визначити склад одоративної лексики в художньому мовленні Л. Українки;

- розглянути одоративну лексику і охарактеризувати художньо- стилістичну роль одоративної лексики в творах Лесі Українки

- довести наявність сюжетнотворчої функції в одоративній лексиці в творах Л. Українки.

Матеріал і результат роботи можуть бути використані при вивченні творів Лесі Українки та інших письменників.

I. НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ ПІДГРУНТЯ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ОДОРАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ

1.1 Одоративна лексика як складова сенсорної лексики. Класифікація одоративної лексики

Сенсорика (від лат. sensus, сприйняття) - категорія, що описує безпосереднє сприйняття відчуттів, зовнішніх впливів.

У людини розрізняють п'ять основних сенсорних систем: зорову, слухову, смакову, нюхову,дотикову, за допомогою яких вона отримує найбільше інформації про довкілля. Часто говорять ще про так зване шосте відчуття, маючи на увазі здебільшого інтуїцію, тобто підсвідомі відчуття.

Крім зазначених класичних п'яти відчуттів, людина відчуває ще й температуру, положення тіла в просторі, біль, рухи, спрагу, голод тощо. Існують змішані відчуття, які важко чітко визначити.

Використовуючи знання принципу будови сенсорних систем, учені створили чимало технічних приладів, здатних сприймати та розпізнавати зорові образи, мову, а також сигнали. Проте функції сенсорних систем людини відрізняються від них своєю властивістю. Сприйняті ними сигнали формують суб'єктивні відчуття, властиві конкретній людині. Ці відчуття можна передавати іншим людям за допомогою мови і рухів.

Одоративні відчуття надзвичайно складні за своєю природою, оскільки є взаємозв'язаними з найбільш потаємним і надзвичайно значимим екзистенційним ментальним, емоційним та психофізіологічним інтимом внутрішнього `'Я'' людини.

Незважаючи на відносне нововведення, самої проблеми одоративної лексики в художньому мовленні, запахові ознаки зайняли гідне місце у системі образного зображення зокрема у пейзажних замальовках, у відтворенні переживань та настрою ліричного героя, в поетичних творах. Саме у віршах особливо відчутно розширюється здатність мови створювати конкретно-чуттєві образи через незвичайні мовні комбінації з лексемами на позначення запахів.

За умовою шкали `'приємно - неприємно'' запах більш асоціюється в поетичних творах з домінантою першої складової, що цілком виправдано естетичністю поезії як роду мистецтва.

Запах - конкретна властивість тієї чи іншої реалії, яка в нашій свідомості відображає через нюхове відчуття. Найбільш повне й достовірне відтворення одоративних відчуттів здійснюється завдяки введення до складу конструкції лексем на позначення джерела запаху. Таким джерелом його поширення можуть бути рослини, речовини, продукти харчування тощо.

Дослідники підкреслюють надзвичайну обмеженість мовних засобів, що використовуються людиною при описі запахів. Немає класифікацій одоративної лексики, подібних до класифікацій кольорів . Проте засоби передачі запаху різноманітні, активно використовуються дієслова, іменники, прикметники в переносному значенні, синкретичні образи запаху. Кожна частина мови утворює свій семантичний ряд, наприклад:

? іменники - дух, духмяність, чад, аромат, сморід, запах, пахощі;

? дієслова - пахтіти, смердіти, тхнути, ароматизувати, чадіти, духмяніти, п'янити;

? прикметники - пахучий, духовитий, ароматний, чадний, тухлий, запашний, благоуханний, медовий, медвяний, полиновий, м'ятний, чебрецевий;

? прислівники - ароматно, пахуче, чадно, духмяно, п'янко, запашно, курно, димно.

Деякі слова служать засобом передачі запаху лише в певному контексті. Науковці, аналізуючи семантику синтаксичних конструкцій зізначенням запаху, звертають увагу на явища синкретизму, бо часто перетинаються компоненти смакових, дотикових, зорових відчуттів та ін.

Сенсорна лексика, зокрема запахова, є надзвичайно багатим та малодослідженим засобом вираження художнього образу. Запах - конкретна властивість тієї чи іншої реалії, яка в сучасній свідомості віддзеркалюється через нюхове відчуття. Існує безліч запахів, які сприймає людина. Уплив цих запахів, різноманітність відчуттів відбивається в мові. Прикро, але мова не надто щедра на засоби вираження палітри запахів, які існують у природі. Це компенсується багатством асоціативних образів, уявлень, форм вираження.

Вивчення запахів та перші спроби їх класифікації з'явилися ще в часи античності (Платон, Аристотель, Демокрит, Епікур та інші). В українському мовознавстві ґрунтовно проаналізувала запахову лексику та її стилістичні можливості В. Дятчук, яка визначила три значеннєвих парадигми: виділення запаху, розповсюдження запаху та сприймання запаху. В. Дятчук зауважує: `'…мова виробила цілий ряд синонімічних засобів, щоб передати відтінки сприймання запаху, поширення його в повітрі або виділення.'' [7].Учена також виділяє конструкції, що передають активну дію запаху на органи чуттів. До них належать такі, в яких центром виступають дієслова бити (ударити, забивати), лоскотати (залоскотати, полоскотати), ловити, втягати, вбирати, шпигати, що поєднуються, зазвичай, не з назвою особи, що сприймає запах, а з назвами органів чуттів (ніс, ніздрі) та частинами тіла (горло, груди, обличчя, головата ін.). Дієслова зі значенням передачі запаху (залити, розливати, видихати, віддавати, пускати, сіяти, бризкати тощо) поєднуються з відповідними іменниками, а також можливими прикметниками, “…які дають нові відтінки словесного живописання, надаючи явищам природи властивостей живих організмів, внаслідок чого створюються образні, метафоричні картини” .[7]

Дещо розширила уявлення про мовні конструкції одоративної лексики О. Федотова [22 ] , яка розробила класифікацію прикметників зі значенням чуттєвого сприймання. Тут враховано декілька підстав для виділення груп (підгруп, мікрогруп тощо) класифікованих одиниць:

1) характер ознаки, що передається якісним прикметником (емпіричні й раціональні);

2) орган, яким сприймається та чи інша ознака (смакові, запахові, дотикові тощо);

3) прикметник є ядерною чи периферійною одиницею певної лексико-семантичної групи;

4) лексико-граматичні особливості й формальні характеристики прикметників (якісний чи відносний у значенні якісного та ін.).

Аналізувала одоративи і Л. Ставицька[14], яка проводила вільний асоціативний експеримент, що “реконструює об'єктивно існуючі у психіці носія мови семантичні в'язки слів, за якими відкривається специфічний для певної лінгвокультури асоціативний профіль” образів свідомості, що інтегрують притаманний певному етносу чуттєвий досвід, домінантні цінності та орієнтири, зокрема, національно-етнічні стереотипи.[14] Мовознавець ділить запахи на шість функціональних груп: запахи природи, цивілізації, людські запахи, їжі і напоїв, інші запахи, абстрактне .

Зауважимо, що в буденному житті дедалі більше уваги надається запахам, оскільки розвивається парфумерія, побутова хімія, знову модною стає ароматерапія тощо.

Насамперед потрібно виділяти об'єкти та суб'єкти одоративної складової світу. До об'єктів ми зараховуємо джерела запахів, тобто живі істоти та предмети, які реально можуть виділяти запахи: люди, тварини, рослини, хімічні речовини (зокрема, парфуми, побутова хімія, продукти згорання та розпаду), водна стихія (море, річка, озеро), їжа та алкогольні напої. Останню групу ми виокремлюємо як складний синтез, що може поєднувати в собі тваринні, рослинні й хімічні елементи, але природа виділення запаху зовсім інша. Варто відзначити, що в “чистому вигляді” ці групи практично не зустрічаються. Наприклад, при характеристиці людини поєднуються запахи рослин, тварин та хімічних речовин. Складнішою за своєю структурою є друга група, в основі якої суб'єкт запаху. Це може бути і людина, і тварина, але ми розглядатимемо лише людей. У людини немає абстрактного уявлення про запахи, але існує уявлення про солене, гірке, кисле, солодке, про кольори. Запах є суто предметним уявленням. Ми не можемо охарактеризувати запах, не називаючи речовини чи предмета, якому він притаманний . Причиною цього є те, що поряд із запаховим мозком у корі головного мозку знаходиться лімбічна система, яка відповідає за наші емоції. Тому всі запахи емоційно забарвлені, викликають у нас ті чи інші переживання, приємні чи неприємні, “байдужих” запахів не буває. Запахи, ймовірно, пробуджують пам'ять (не логічну, а емоційну) .

З погляду суб'єктивної емоційності формується оцінка запаху, визначається його вплив на людину:

1) запахи почуттів (кохання, ненависть, пристрасть тощо);

2) запахи абстрактних категорій (справедливість, чесність, відданість);

3) запахи, які віддзеркалюють етапи життя людини (дитинство, юність,

старість, смерть);

4) запахи, пов'язані з ментальністю (Україна, Батьківщина, місто тощо);

5) запахи явищ природи (вітер, сонце, місяць тощо).

Людина одночасно може бути і об'єктом, і суб'єктом запаху. Тобто людина може виділяти запахи або ж сприймати їх. Найчастіше в сучасній літературі зустрічаємо приклади зображення людини як об'єкта одоративної складової світу.

Ми вже зазначали, що людина може акумулювати в собі безліч інших запахів - рослин, тварин, парфумів, кави, тютюнового диму. Зауважимо, при характеристиці чоловіків та жінок використовуються різні речовини. Жінка, переважно, асоціюється із запахом трав, парфумів, косметики, а чоловік - тютюнового диму, поту, роботи, інколи також парфумів.

У сучасній українській прозі є чимало описів людини, що акумулюють у собі запахи різноманітного походження, до того ж приємних та огидних.

У одоративних описах жінки велика увага надається саме запаху волосся, шкіри.

Особлива увага приділяється такому періоду життя людини, як старість. Вважається, що однією з ознак наближення старості є поява саме особливого запаху.

Природою закладено, що людина може сприймати інформацію про навколишній світ через п'ять органів чуттів. Серед них і ніс, на рецептори якого діють спеціальні молекули, що переносять запахи. Через нюх людина складає певне враження про іншу людину, предмет, явище, оцінює ситуацію. Інколи запахи вагоміші, ніж образи, отримані через інші органи чуття. Один і той самий запах різними особами може сприйматися, як гарний, а у іншого - викликати відразу.

Людина може сприймати мільйони різних запахів, їхні відтінки. Ми відчуваємо аромати, приємні чи неприємні, через ніс, проте мова має багато метафоричних конструкцій, що вказують на сприймання запаху через інші частини тіла .

Центральне місце в лінгвістиці останніх років займає проблема вивчення лексичного значення слова як компоненту мовної картини світу, відбитого у свідомості людини. Широко досліджуються питання, якою бачить людина, судячи з мовних знань, дійсність, що її оточує, у якому виді вона відбивається в її голові, який досвід взаємодії з природою і собі подібним людина фіксує в першу чергу і чому .

Активне вживання одоративної лексики в різних мовних стилях і жанрах значно зросло у ХІХ столітті, стверджує С. Корчова-Тюріна у своєму дисертаційному дослідженні. Ця ознака, на думку науковця, є ознакою проявів реалізму, який тоді охопив усі види мистецтва. Щодо сучасних тенденцій, то в міру того, як збільшувалося вживання лексики зі значенням “запах”, зростала і її функціонально-стилістична роль .[10]

Увагу багатьох дослідників привертає сенсорна лексика, що є результатом сприйняття навколишнього світу за допомогою п'яти зовнішніх органів відчуття: зору, слуху, дотику, запаху і смаку. На матеріалі різних мов вчені розглядають семантику, структуру, етимологію мовних одиниць зазначення чуттєвого сприйняття. Одним із напрямків вивчення сенсорної лексики є дослідження її функціонування та ролі в художньому тексті. Слова зі значенням чуттєвого сприйняття, нейтрально-оцінні у їх прямому первісному значенні, у результаті взаємодії з іншими елементами тексту реалізують свій багатий експресивний потенціал і набувають більшої стилітичної значущості. Семантична категорія запаху включає набір основних складових процесу сприйняття запахів: “суб'єкт, що сприймає запахи”, “запах/запахи”, “джерела запахів”, “характеристика джерела запаху”, “середовище розповсюдження запахів”, “траєкторії руху запахів”, “фізичні дії суб'єкта щодо запахів”, “характеристика запахів”. Кожний з елементів цього набору актуалізується певними лексемами. В значенні іменникових, дієслівних та дієприкметникових одиниць знайшли свою реалізацію такі лексичні елементи: 1) іменники та іменникові конструкції , тобто, з первісним одоративним значенням. Такі іменникові конструкції можуть бути розширені за допомогою складових “характеристика запахів”, “характеристика джерела запаху” або “середовище розповсюдження запахів”:

“Він пахне цукатами, хоч я не маю про них жодного уявлення, ваніллю, вареним згущеним молоком, він не пахне тільки завтрашнім днем …”

(Т. Малярчук);

“Леда милувалася дівчинкою, її усмішкою,

її запахом - сну й молока”

(І. Роздобудько).

“Починався новий день. А ядучий запах вмерлого кохання більше не торкався мого загостреного нюху”

(І. Роздобудько);

“І коли тепер стояв над цією власне чужою, зовсім випадковою в його житті жінкою, знеможено вдихнув пахощі її дорогих парфумів, то не загадковим парфумним ароматом повіяло, а тривожним і болісним нагадуванням степового духу в'янучих трав пізнього підкиївського літа, де було його перше найбільше щастя” (П. Загребельний).

2) Дієслова, що позначають основні дії учасників творення запаху , нюхові процеси між джерелами запахів та самими запахами та вказують на виділення, розповсюдження запаху. За допомогою дієслів в конструкціях лексикалізується також складовий компонент “траєкторія руху запахів”. Дієслова встановлюють зв'язок між суб'єктом, що сприймає запах, та самим запахом:

“Десь високо над ним витають Маріїні коси, вони густо пахнуть, немов щойно змащені в любистку”

(С. Майданська);

“І Євдокія, над якою він тепер нахилився, щоб п'яно поцілувати її потилицю (де жінка найдужче пахне жінкою), пахла для нього спогадом чебрецю, зів'ялих трав, того незабутнього київського літа, пахла Єлизаветою” (П. Загребельний);

“Я мушу стати навколішки, вклякнути, як до молитви - тоді її рука, пропахла наскрізь духом горіхового листя, торкається мого волосся, губ, плеча, пальці легкі, як горіхове листя, ковзають по шиї, і серце мені видзвонює, наче мідяний дзвін на Спаса” (Н. Бічуя).

3) Дієприкметники, які вказують на джерело, що розповсюджує запах та, в більшості випадків, характеристику цього запаху. Це дієприкметники активного стану:

пахущі квіти(квіти пахнуть);

пахкі смереки (смереки пахтять);

пахущі яблука(яблука пахнуть);

пахучий бузок(бузок пахне).

4) Прислівники-епітети, завдяки яким передається взаємодія людини з навколишнім світом і породжує різноманітне її ставлення до предметів, явищ, тощо:

Цвітуть черемухи млосно.(Л. Костенко)

Шемливо пахнуть сивим чебрецем

Засмучені осінні вітровії.(П. Перебийніс)

Черемхове імя. Як ти мені пахнеш незаймано!(І. Драч)

Цілий ряд проведених досліджень дозволив окреслити своєрідну карту семантичних сфер, які охоплюються сферою запахів:

1) рослинний світ;

2) тварини;

3) речовини;

4) земля і корисні копалини;

5) географічна місцевість/ландшафт;

6) повітря/випари;

7) вода;

8) вогонь/дим;

9) людина;

10) артефакти: а) споруди/помешкання; б) меблі/інтер'єр; в) одяг/білизна/тканини; г) речі, використовувані в побутовому житті; д) парфуми; е) продукти кулінарії тощо;

11)абстрактні поняття. Як уже зазначалося вище, сенсорна лексика в художньому тексті може відігравати дуже велику роль для сворення образів. В творах українських письменників вона має надзвичайне значення. По-перше, слід зазначити, що класифікація запахів на приємні / неприємні в їх творах дуже відрізняється від того, як їх зазвичай поділяє більшість людей. Ті запахи, які людина класифікувала б як неприємні, отримують у головного героя “високу оцінку” приємності. Як показав аналіз, одоративна лексика в творах виконує різноманітні функції: описову, характерологічну, оцінну, психологічну та образну, які у своїй сукупності створюють надзвичайну експресивність оповіді.

Отож, ми зясували, що застосування одоративної лексики у художньому мовленні відіграє значну роль.

Таким чином, сучасна людина може розвинути дослідницьке поле для вивчення аромату як важливої компоненти довкілля, такої ж, як і зорові і слухові образи.

1.2 Функціонуівання одоративної лексики в творах українських письменників

Одоративна лексика активно функціонує в творах українських письменників.

Слова одоративної лексики об'єднуються спільною семантикою -- називають той чи інший запах (приємний або неприємний). Ці слова різняться граматичним оформленням, виступаючи як :

а) іменники, наприклад:

«Міцніше запахло дьогтем, але цей владний дух чорної крові лісу не мігзаглушити гіркувато-сумовитого і ніжного повіву осичини» (М. Стельмах);

`'Люди дихали випаром поту, нудним чадом теплого воску та запахом трупа''(М. Коцюбинський) ;

б) прикметники, наприклад:

`'Небо чисте і темне, запашне, немов з фіалок'' (М. Коцюбинський);

`'В людських садах розцвітали духмяні груші'' (І. Гуреїв);

в) дієслова, наприклад:

`'Коси пахли якось особливо, тонко й запаморочливо, ледвевловимим пахом ромашки'' (О. Козаченко);

`'З полів подихає медяними пахощами відцвітаючих гречок, а з озер відгонить болотною тванню і солодко тхне жовтими ліліями'' (Ю. Збанацький);

г) прислівники, наприклад:

`'Марат... припав до яєчні, що духм'яно парувала на сковорідці''(О. Журахович);

«Було свіжо, пахучо й тепло» (Марко Вовчок).

Звичайно, названі слова мають неоднакову частоту вживання в українській мові.

Найуживаніші серед них: запах, запахнути, запахтіти, пахощі, пахучий, пахучо, духмяно, духмяність, аромат, ароматний, ароматно та ін. Щодо стилістичного забарвлення вони теж не рівноцінні. Порівняймо стилістично нейтральні -- запах пахнути, запашний, запахнути, пахощі, які вживаються в різних стилях сучасної української літературної мови, зокрема в науковому:

`'Поки що встановлено: в природі існує 100 000 різних запахів. Людина відчуває не всі'' (`'Хлібороб України'');

публіцистичному:

`'Коли від зошита `'початківця'', хай іще й невмілого, хоч трохи пахне обдарованістю, то треба відмовитись від трафаретних відписок'' (М. Рильський);

художньому:

`'На зміну тонким ніжним пахощам весни -- запахам бузку іконвалій -- вже мали прийти п'янкі, медові аромати літа'' (А. Дмитерко).

Серед слів на означення запаху виділяються розмовні -- пашистий, пахтіти, запашний, пахілля, дух, душок, а також рідковживані слова -- духовитий, пахіт та ін. Щоб передати широту, об'ємність нюхових вражень, письменники нерідко вживаютьсинонімічні вислови, наприклад:

`'Ранньою весною земля у них пахне тільки відпаром і березовим соком, що йде від лісу, а тепер в одно зійшлися настої прив'ялого соку дерев і кадіння укропу, яблуневе пахілля і медвяний повів тютюнових папуш'' (М. Стельмах).

Уміле поєднання синонімічних засобів дає змогу відтворити як самі запахи, так і їх найтонші відтінки, наприклад:

`'Докія од радості навіть не знає, що сказати, і всім тілом пригортається до Тимофія, чуючи, як гласні сльози пощіпують її повіки. Осіннім полем і осіннім гіркуватим листом віє од всієї постаті чоловіка. І пахне терпкою матіркою, що іще на пні, жива, повіває духом вогкої сорочки трудівника'' (М. Стельмах).

Слова на означення запахів часто сполучаються з назвами смакових властивостей -- солодкий, молочний, солоний, гіркий, терпкий, кислий та ін., наприклад:

`'За селом від вогкихлужків повіяло солодкою гіркуватістю вербового цвіту й кори'' (М. Стельмах):

`'Задушливий кислий запах самогонного перегару витає над сплячим'' (Г. Тютюнник);

а також із словами на означення фізичних властивостей -- важкий, теплий, густий, легкий, тонкий та ін. Наприклад:

`'Ледь відчутний вітерець з острова здоганяє баркаси і приносить невидимухвилю тонких ароматів'' (Л. Смілянський);

`'В морозному повітрі -- теплий конячий дух'' (Г. Тютюнник);

`'Тепер од хати

До хати розлива всесильний хліб

Міцні та живодайні аромати'' (М. Рильський).

Іноді для посилення передачі приємного чи неприємного відчуття автор поєднує слова на означення смакових і фізичних властивостей:

`'Повітря було насичене їхнім [акацій] густим солодким ароматом'' (О. Гончар);

`'На високих місцях поріс, як джунглі, сивий полин і п'янив повітря гіркими пахощами, густими й задушливими'' (М. Коцюбинський).

Синонімічні вислови виконують стилістичну функцію уточнення, підсилення нюхових вражень :

`'З'явилась ділянка царини, густо вкрита білими ромашками. Навіть крізь щільний запах паленої солярки пробивається в кабіну розтривожений дух сухого перестиглого цвіту'' (А. Григурко);

`'Запахи весняних, розпарених за день полів. Пахло рідним Поділлям, прісними земляними соками, хмільною силою майбутніх урожаїв''(О. Гончар) та ін.

На означення запахів нерідко використовуються розгорнені метафоричні вислови, в яких відсутні слова, що прямо називають запахи. Найчастіше ці метафоричні вислови побудовані на дієслівній ознаці:

`'Колеса тупо б'ють... по рейках перебої...

Вже міст через Дінець давно прогуркотів...

Стою біля дверей... і дихає сосною квиління вітрове про весни юних днів'' (В. Сосюра);

`'Ти цілий день густі валки гребла,

Напоєне вином і медом сіно:

Зморилась ти. Повіяло димком'' (М. Рильський);

«Іван Мусійович вдихнув на повні груди настояне на вільшині повітря і міцніше натягнув віжки'' (Ю. Збанацький);

`'Було cуxo, під ногами тріщав курай, повітря гірчило полином'' (А. Григурко)

Найчастіше використовуються в художній мові метафори-дієслова повіяти, відгонити, дихати, залоскотати, гірчити, настояти та ін.

Вислови на означення запахів в українській мові поповнюються новими назвами-словами, що утворюються префіксальним і суфіксальним способами, наприклад: запашистий, перепахлий, пахілля, пахіт а також метафористичними конструкціями, в яких відчуття запахів передається цілим контекстом:

`'В лісі наступила тиша. Вився поміж покалічених дерев синій туман ядучого диму'' (Ю. Збанацький).

`' Мокро пахне наче з стріхи

Коли дощем дощ зародив.''(І. Драч)

`' Плямились гірко на каштанах

Іржа осіння і свіжа кров.''(Д. Луценко)

`'Пахнуть роси і руки.

Пахнуть думи твої дитинні.

В серці плавають лебеді

Сонно пахне весло''.(І. Драч)

Отже, використання одоративної лексики в творах українських письменників робить мову більш виразною, мелодичною. Що стосується одоратівніх смислів в художній літературі, то треба зазначити, що найбільш повно їх стала використовувати література ХХ століття, яка "витягла" нюхову гаму із забуття. Запах став виступати певним протиріччям, протиставленням зоровим і звуковим образам і метафорам. Особливо це проявилося в літературних творах, в яких є поєднання не стільки слів-звуків, скільки слів-запахів.

Тому , ми дійшли висновку: мова має необмежені можливості для відтворення найрізноманітніших запахів навколишньої природи. Тому для реалістичного зображення природи і багатогранності природних явищ необхідно, зокрема, тонко відчувати семантику слів на означення запахів, уявляти їх у широких синонімічних зв'язках з іншою лексикою української мови.

II. ЗАСТОСУВАННЯ ОДОРАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕЗІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ)

Сенсорна лексика, зокрема запахова, є надзвичайно багатим та мало дослідженим засобом вираження художнього образу. Запах - конкретна властивість тієї чи іншої реалії, яка в сучасній свідомості віддзеркалюється через нюхове відчуття. Існує безліч запахів, які сприймає людина. Уплив цих запахів, різноманітність відчуттів відбивається в мові. Прикро, але мова не надто щедра на засоби вираження палітри запахів, які існують у природі. Це компенсується багатством асоціативних образів, уявлень, форм вираження.

Зверненння до яскравої творчої особистості Лесі Українки, до мовної тканини її творів, розгляд одоративного фрагменту картин світу письменниці - в центрі нашого дослідження. В нашій роботі ми застосували збірку `'На крилах пісень'', `'Думиі мрії'', `'Відгуки'', Також можна вважати, що поетеса малює світ живої природи, що, подібно людині, відчуває нагу кохання, прагне зазнавати любовних утіх:

Квіти граната - `'мов поцілунки рубінових уст'';[36]

подихи вітру в лаврових заростях - `'наче зітхання нагі'';[36]

розквітла магнолія схиляється до красеня кипариса, `'як молода до свого нареченого'';[36]

рухлива `'хвилечка'' несе коханому каменю `'пестощі, любощі, сяєво срібнеє''.[36]

Поетеса тут вказує на природу як на збудник сердечного непокою, але читач повинен розуміти це глибше: таке хвилююче сприйняття природи саме по собі є похідним, воно лише відбиває напружений стан особи у серці якої загорілося полум'я великої любові, звідси та виняткова емоційність троп і їх неждана, хоч і виправдана миттєво великим почуттям любові, можуть видатись яскраво банні квіти граната за поцілунки рубінових уст, тільки жагуче закохане око здатне помітити любовні пестощі морської хвилечки з прибережним каменем…

Леся Українка знаходить майстерні поетичні засоби для втілення образа коханого, відтворення трагічно безпорадного стану, фізичного вгасання людини, що не відцвівши зівяла. На основі запахових вражень зачину (`'Твої листи завжди пахнуть зовялими трояндами'')[8, 330] за аналогією твориться змістово і емоційно вагомий перефраз: `'ти, мій бідний, зівялий квіте''. Поетеса замикає таким чином коло асоціацій.

Вразливість на запахи листів у одному разі є мірою настроєності героїні на хвилю коханого, здатністю відчувати його подих на відстані. `'Легкі, тонкі пахощі'' 8,330] бентежать душу не самі пособі, а лиш тим, що `'невідборонно нагадують'' лихі передчуття. Зрештою важно сказати чи справді репродукують листи запах зівялих троянд, чи тільки промовляють до серця більше ніж сказано словами.

Пізніше поетеса скаже про другу частину свого витвору, що в ний дуже зростає емоційне напруження, загострено звучать трагічні ноти. Це досягається вживанням подвійних звертань, введенням цілого ряду запитальних слів, що творять наскрізну інтонацію схвильованого запиту. Кожен вислів тут ніби супроводжує тужлива мелодія, а весь твір нагадує життєствердний моцартівський реквієм.

Здається, неможливо було б викласти таку гаму почуттів, таке буяння пристрасті не те що розміряними рядками строго метричної форми, але й розмаїтим верлібром. Незайвим буде нагадати, що українське народні голосіння характеризуються саме речитативною формою.

Твір `'Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами''[8,330] поетизує самовіддану жертовно любов, спроможну протистояти випробуванням долі, а в разі невідворотності трагедії - ділити горе як і щастя, з коханим. Чи ж треба говорити на папері такі щиросерді слова, але й бути вірною їм до кінця.

У поезії `'Квіток, Квіток, як можна більше квітів''[8,344] - мотив присяги на вірність памяті покійного друга, на виконання заповіту виражено через поліфункцірнальний символ - квіти (повторено дванадцять разів). У ньому й уособлення краги, і ніжність взаємин, і траурні медитації. При чому самі квіти постають у різних ракурсах: живі квіти, мертві квіти, квіти серця, зрошені кровю…

Ясна річ, акцент зроблено на мінорних параметрах:

Я дам живих квіток, зрошу їх кровю

І заблищать вони немов рубіни, -

Не так, як ті бліді, убогі квіти

Весни лихої, - і не будуть вянуть,

І в землю не підуть і не умруть.

І ти знов оживеш в вінку живому

Живих квіток… [8,344]

Лесі Українці властива любов до рідної батьківщини і рідної природи, вражаюча спостережливість, увага до деталей. Вірш `'Давня весна''[8,164] умовно складається з двох частин. У першій частині авторка під впливом пробудження природи малює весну. За допомогою яскравих, емоційно забарвлених епітетів образ весни набуває рис живої істоти: вона `'щедра, мила''. `'За нею вслід прилетіли співучі пташки!'' Для більшої виразності поетеса використовує метафори, виражені дієсловами: весна `'промінням грала, сипала квітки'', `'летіла хутко, мов стокрила''; з її приходом `'все ожило, усе загомоніло'', `'співало все, сміялося й бушніло'', а дівчина, в якої виявлено туберкульоз, `'...лежала хвора і сумна''. Згадаймо біографію письменниці. З дев'ятилітнього віку вона тяжко захворіла. Недуга була тяжка, біль пронизував усе тіло і приковував до ліжка. Пробудження природи дівчина спостерігала через вікно. Вона не мала фізичних можливостей відчувати всі запахи весни, і від цього їй ставало боляче. У другий частині вірша Леся відтворює гармонію людини і природи. «Радісна весна» не забула дівчини. Використання слів з пестливими суфіксами відтворює стан душі хворої. Цьому ж сприяють здорові (гілки від яблуні заглянули у віно, `'посипались білесенькі квітки'') і слухові (замиготіли листячко зелене, `'прилинув вітер...'', `'пташині пісні'') образи. Побідні вияви життя розгонили сум і тугу:

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала:

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.[8,164]

Яка ж ідея вірша? У кожного своя доля, кожен своїм шляхом їде по життю. Щоб бути щасливим, треба навчитися цінувати найменші радості життя.

Запах може називатись безпосередньо або опосередковано, тобто мати вторинне одоративне значення, пробуджувати у читача увагу, спогади, викликаючи асоціативне значення , як у вірші ''SOL'' [8,29 ]

І весняні квітки запашні.

Прикметник запашні має характерні ознаки порівняльно-уподоблюваної семантики - `'як що, подібно до чого'' пахне , як весняні квітки; оскільки на сигматичній осі він стоїть після порівняння і є вочевидь однорідним членом речення, уточненням, то відповідно може виражати темпоральні відношення - `'які'' : весняні, коли вони цвітуть. У прикметнику наявний оцінний компонент, сема `'приємнo'' , яка підтримується вербально. Оцінність у даному разі може бути викликаною асоціативно з допомогою визначення джерела запаху. Прикметник розширює своє значення, перетворюючись на полісемантичне слово.

Запах , як будь-яка інша ознака, має свою градаційну шкалу інтенсивності, він може бути легким[8,67 ] - запашнії, з листячком барвистим.

Прикметник запашнії актуалізує одне із значень похідного прикметника: запашний.

Запах може бути відчутним [8,245] - `'душного літа завчасний кінець''.

Взаємодія людини з навколишнім світом породжує різноманітне її ставлення до предметів, явищ, що і складає суть оцінки, яка у поезії ускладнює функцію номінативну. Це стосується і розглядуваного ряду прислівників-епітетів завдяки ним передається особиста реакція організму на таке подразнення, оскільки оцінка - це категорія суб'єктивно-об'єктивна:

Тепер вона тут , в сій розкішній світлиці…

Ох, що се так серце стиска?

Як душно, як тісно, немов у темниці!

Сей пах, мов отрута яка![ 8,51]

У семантико-синтаксичному оточенні дієслів із значенням породження запаху є прислівник- темпоральний детермінант, що визначає часові межі:

Повітря дише чарівним спокоєм,

Над сонним містом легкокрилим роєм

Витають красні мрії, давні сни.

І верховіттям тонкої тополі

Кивають стиха, шепотять поволі,

Про давні часи згадують вони…[8,84]

На одоративні відчуття в поезії нашаровуються емоційно-психологічний складник. Крізь призму використаних лексем читач відчуває настрій ліричного героя. Свій настрій - піднесений чи тужливий - поетеса переплітає з відчуттям запаху. Туга за рідним , отчим порогом, чуття малої батьківщини відтворюється метафорою про запах рідного дому:

Для нас у ріднім краї навіть дим

Солодкий і коханий…[ 8,366]

Розгорнуті одоративні образи, пов'язані з духовним життям, роздумами, спогадами персонажів компонуються на основі синтетичних відчуттів.

Синтезія - можливість сприймання за допомогою одного чуття явищ, належних до сфери іншого чуття. Так у рядках[8,43] - `'Барвою й пахом вродливиця пишна'' - осінь, що породжує в уяві невеселу картину втрати різнобарв'я, наближення холодних днів породжує відчуття суму, що відбилося в даній лексемі.

Іменник пахощі [8,330] емотивного змісту , вказує на раціональні ознаки, посилюючи емпірійну ознаку. Краса і нюх поєднані в стилистемі паралельно: барвою й пахом; зорові й `'запахові'' відчуття долучені до створення образу осені в поетичному рядку.

У інтимній ліриці поетесі домінують сумні мотиви, туга за не досягнутим щастям, втраченим коханням. `'Я щастя не маю і в мріях не бачу'', `'Смутні мої думи'', `'Ох, яка мене туга взяла'', `'Мене забула радісна весна'' - такими рядками - настроями пересипані вірші циклів `'Зоряне небо''[8,31], `'Мелодії'''[8.160], `'Романси'', а також поезій `'Сон літньої ночі'''[8,58], `'Романс''[8.199], `'Ти дівчино, життям розбита грай…''[8,318] ось одна з таких строф:

Ні, не клич мене весно, - казала я їй, -

Не чаруй, і не ваб недаремне.

Що мені по красі тій веселій, я с ній?

В мене серце і смутне і темне.

Соціального звучання набувають квіткові образи і в поезіях “Обгорта мене туга, болить голова”[8,195], “Я знала те, що будуть сльози, мука”[8,375], в яких поетеса трактує квіти як одну з нагород для переможця. Та вже в наступних віршах (“Епілог” із циклу “Невольницікі пісні”[8,288] та “Мій шлях”) вона доводить, що для народного співця квітчання славою - то недосяжна мрія, що йому дістаються лише тернові вінки та сльози. Не можна не вказати на те, що не всі квіти беззастережно чарували Лесю Українку. Вона не любила тепличних рослин і квітковий їх аромат ставав для неї трутою (“В магазині квіток”)[8,52]. Тоді простенькі дикі проліски в сотню разів були для неї миліші, ніж міські троянди, гвоздики чи гiацинти, бо вони несли до міста пахощі весняного лісу, волі.

Леся любила ранні світанки. ”В невеличкому озерці біля їхнього саду вона любила купати свої очі, спостерігати, як горнулись тумани до води. Слухати шепіт сонного очерету і тихий перезвін росинок на мокрій траві. Природа була для Лесі дивним світом, в якому перепліталися добро і зло, радість і страждання, який жив за законами людського буття і немислимим для людини.” [1,37]

Найвидатнішим драматичним твором Лесі Українки, справжнім шедевром української і світової літератури стала драма-феєрія «Лісова пісня».[5] Ця річ виносилася роками, а була написана за два тижні в стані особливого піднесення.

`'Лісова пісня'' стала Лесиним Безсмертям, `'цвітом душі'', її лебединою піснею:

`'Вона напоїть нас цілющою водою, зронить в серця те вічне, «що не вмирає''[5,367].

`'Лісова пісня'' Лесі Українки починається з прологу, у якому поетеса показала такий куточок України, де все міниться найніжнішими відтінками кольорів, звуків, запахів. Кожна картина починається з пейзажу: вступ - то рання весна; перша дія - весна ввійшла в повну силу;друга дія - пізнє літо; третя - початок зими. Та на фоні цього буяння кольорів, звуків, запахів у Мавки з'являється передчуття чогось смутного: лісова царівна помічає журливу березу і вербу, яка ронить сльози. Сама природа ніби попереджає дівчину, що дуже скоро настане `'пізнє літо'', зів'януть квіти, зникне краса. Так може зів'янути і почуття. Останній монолог Мавки доводить, що природа не знає смерті. Мине зима, і знову настане весна, розквітне ліс, зашумить листям і буде розповідати уважним слухачам про лісову царівну Мавку і про її велике кохання. Коли Мавка повертається до лісу і квітчається віночком, Перелесник до неї промовляє: `'О, квіти на личеньку одразу зацвіли…''[5,432].

В юності поетеса творила “квітчасті вірші”, які “жартуючи лилися з-під пера” [1,79]. Пізніше Леся Українка звернулася до громадянських та соціальних мотивів, і квіти стали зустрічатися набагато рідше. Навпаки, тепер постійно поетеса нагадує, що вони на шляху дієвої людини трапляються дуже рідко, вони створені лише для улюбленців долі і тому стають недосяжною мрією. Але в поезії “Зимова ніч на чужині''[8,206], коли лірична героїня в безсонну ніч сперечається подумки зі своєю музою, вона висловлює надію, що “й пісні, і квіти на гранаті вогнем загоряться новим!” . Гранатові квітки - то заснулі почуття, які невід'ємні від щасливих пісень У поезіях Лесі Українки зустрічається більш як сорок інтерпретацій образу-символу квітки. Вони стали невід'ємною частиною багатої образності творів поетеси, надали їм оригінальності, барвистості, розмаїтості. І.Я.Франко, оцінюючи її вірші, так охарактеризував їх: ”Цвіти і зорі, зорі і цвіти…”[1]. З цим не можна не погодитися, бо ніхто з українських поетів ні до, ні після Лесі Українки не змальовував так багато квітів і не надавав їм такого значення. Кожен її вірш - то окрема квітка в саду поезій. Леся Українка любила природу настільки, що змогла виразити красу, ніжність, тендітність і життєву силу цієї природи у слові. Її поезія і досі “лине і щедро квітки розсипає геть по всім небі навколо“ [22].

Тому, ми дійшли висновку, що застосування одоративної лексики в творах Л. Українки допомагає розкрити зміст твору з нового боку і впливає на красу і виразність мовлення.

ВИСНОВКИ

одоративна лексика художнє мовлення

Аналізуючи лексику на семантичному рівні, ми з'ясували, що застосування одоративної лексики у художньому мовленні має своє місце, тому що навколишній світ людини - світ прекрасний і дивний, повний звуків, запахів, фарб, під впливом яких складаються образи, народжуються нові твори. Запахи властиві самій людині, що супроводжують природні явища , події життя, знайшли відображення в творах української літератури, для якої був і залишається цікавим світ у всій повноті.

Одоративна лексика є складовою частиною сенсорної лексики, до якої входять п'ять основних сенсорних систем: зорова, слухова, смакова, нюхова, дотикова, за допомогою яких вона отримує найбільше інформаціі про довкілля. Отож, ми з'ясували , що ,,запахова'' лексика є надзвичайно багатим та малодослідженим засобом художнього образу, але це компенсується багатством асоціативних образів, уявлень, форм вираження за допомогою метафоричних конструкцій. Тому, ми дійшли висновку, що застосування одоративної лексики в творах Лесі Українки допомагає розкрити зміст твору з і впливає на красу і виразність мовлення. Леся Українка - автор цікавої і для нашого часу світоглядної художньої системи. Поетична спадщина Лесі Українки, яка утверджує гуманістичні духовні цінності засобами високого мистетства, є справді класичним надбанням української літератури.

Отже, в процесі нашого дослідження вірогідною є гіпотеза про те, що застосування одоративної лексики робить мову творів Лесі Українки, та її художню мову загалом .більш виразною і яскравою.

Таким чином, вивчення одоративної складової світу є цікавою проблемою для подальших наукових досліджень. Вважаємо, що сучасна людина може розвинути дослідницьке поле для вивчення аромату як важливого компоненту довкілля, такого ж, як і зорові і слухові образи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Я.Франко. Твори в двадцяти томах, т.16. К., Держлітвидав України, 1955, с.260.

2.Гайдаєнко І.В. Лінгвостилістика назв смаку в українських народних казках // Філологічні науки: Зб. наук. праць.- Вип. V -VІ.- Херсон: ХДПУ, 1999.- С.132-139.

3.Гайдаєнко І.В. Лексико-семантичні групи слів на позначення смаку як джерело дослідження семантичної системи мови // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць..- Вип. VІІ.- Херсон: ХДПУ - Айлант, 2000.- С.2-5.

4.Гайдаєнко І.В. Стилістичні функції назв смаку і запаху у поезіях Яра Славутича // Поетика Яра Славутича.- Київ- Херсон: Дніпро, 1999.- С. 165-179.

5.Гайдаєнко І.В. Назви смаку в творах художньої літератури // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім.Т.Шевченка. Філологічні науки: Зб.наук.праць. - № 4 (36).- Луганськ: ЛДПУ, 2001.- С.114-119.

6. Белецкий А.И. Избранные статьи по теории литературы. - М.: Просвещение, 1964. -478 с.

7. Дятчук В.В. Як передається в мові відчуття запаху // Культура слова. - 1978. - Випуск15. - C. 35 42.

8. Леся Українка. Твори в чотирьох томах. Поетичні твори.- Т.1. Киів:Дніпро, 1981

9. Леся Українка . Поеми і драми.-Киів.-Мистецтво -1980.

10. Корчова Тюрина С.Н. Проблема маргинальных форм в европейской культурной сенсорике: дис. … канд. философских наук. - Х., 2001. - 223 с.

11. Плужников М.С., Рязанцев С.В. Среди запахов и звуков. - М.: Молодая гвардия, 1991. -213 с.

12. Франко І.Я. Iз секретiв поетичної творчостi // Зібр. творів: У 50 т. - К., 1980. - Т.

13. Павлова Н. С. Лексика с семой «запах» в языке, речи и тексте: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук: 10.02.01 «Русский язык» / Наталия Сергеевна Павлова. - Екатеринбург, 2006. - 19 с.

14. Ставицька Л. Стать крізь призму запаху / Л. Ставицька // Вісник Львівського ун-ту. Серія філологічна. - 2006. - Вип. 38. - Ч. ІІ. - С. 7

15. Леся Українка. Лірика. Драми./ Вступна стаття Ф.Кислого.- К.: Дніпро, 1986.-415с.

16 Словник символів. /За заг.ред. Потапенка О.І.- К.: Ред. жур. ”Народознавство“,1997.-156с.

17. Шевченко Т.Г. Кобзар - К.:Дніпро, 1989.- 412 с.

18. Історія української літератури кін.ХІХ - поч.ХХ ст. / За ред. Жука Н.Й., ЛесинаВ.М.-К.:Вищашкола,1989.-317с.

19. Степашин В. З мозаїки особистості Лесі Українки // Дивослово. - 1997. - №4.-С.22-25.

20. Кулінська Л.П. Поетика Лесі Українки.- К.: Дніпро, 1967.- 116 с.

21.Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. - К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 156.

22.Федотова О.С. Дериваційний потенціал прикметників зі значенням чуттєвого сприйняття в сучасній російській мові : автореф. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец.

23. Одоризация как феномен культуры // Вестник ХГУ. Философские перипетии.-- 1997. -- № 394. - С. 61- 64.

24. К вопросу о расширении пределов восприятия в культуре // Вестник ХГУ. Философские перипетии. -- 1998. -- № 409.- С. 92-94.

25. Еще раз о половой полярности наших чувств // Вестник ХГУ. Философские перипетии. -- 1999. -- № 437. - С. 75 -77.

26. Аромат как прасимвол эпохи // Вестник ХНУ. Философские перипетии. - 2000. -- № 486.- С. 117-- 122.

27. Об экологическом подходе к восприятию // Вестник ХНУ. Сер. Теория культуры и философия науки. -- Вып. 24. -- 2001. -- № 507.- “Російська мова” / Оксана Сергіївна Федотова. - К., 1998. - 19 с.

28. Лисенко Галина. З давнини //Спогади про Лесю Українку.-К., 1971.-С.279.

29. Міщенко Л. Леся Українка: Посібник для вчителів. - К. : Радянська школа.-1986.

30. Мороз.М. Літопис життя та творчості Лесі Українки.- Київ: Наукова думка.-1992.-с.49

31. Пчілка Олена. З біографії // Спогади про Лесю Українку.- Київ: Дніпро.- 1971.

32. Cтарицька- Черняхівська Л. Хвилини життя Лесі Українки Спогади про Лесю Українку. - К.- 1971

33. Стешенко Ою Ясній памяті товариша Спогади про Лесю Українку.- К.-1971.

34. Степанишин О. З мозаїки особистості Лесі українки Спогади про Лесю Українку.- К.-1971ю

35. Тихолоз Л. Дочка Прометея Вивчаємо українську мову і літературу.- 2006.- № 19- 21.-С.88.

36.Леся Українка. Твори у 12 т.- К.,1970.

37.Гайдаєнко І.В. Назви смаку в лексико-семантичній системі сучасної української мови // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. І.- Херсон: ХДПУ,1998.- С. 44-55

Размещено на Allbest