Етикет спілкування - важливий елемент культури народу, продукт культурної діяльності людини та інструмент цієї діяльності, він є складовою частиною культури поведінки і спілкування людини. У виразах етикету спілкування зафіксовані соціальні відносини тієї чи іншої епохи. Специфіка кліше, які використовуються є надзвичайно різноманітною та цікавою.

Отже, актуальність вивчення етикетних моделей поведінки обумовлена наступними причинами:

1. Етикетне спілкування є важливою частиною комунікативної діяльності, його порушення призводить до непорозуміння і культурного шоку.

2. Незважаючи на те, що окремі сторони етикетного спілкування розглядалися в лінгвістичній літературі, багато питань цього типу комунікації залишаються недостатньо висвітленими.

3. Інтенсифікація міжкультурних контактів вимагає детального вивчення культурно обумовлених моделей поведінки.

Дослідженням етикету спілкування великого значення надавали: Верещагін Є.М., Костомаров В.Г., Карасик В.І., Маслова В.А., Воробйов В.В., Стернін І.А., Формановска Н.І. та ін.

Об'єктом дослідження є етикетне спілкування, в якості предмета вивчення розглядаються етикетні моделі поведінки в британській лінгвокультурі.

Мета роботи конкретизується у таких завданнях дослідження:

1) визначити поняття "етикетна модель поведінки”;

2) побудувати типологію етикетних моделей поведінки;

3) виявити лінгвокультурну специфіку етикетного спілкування стосовно британської комунікативної поведінки.

Модель опису комунікативної поведінки передбачає розгляд такого її компонента як мовна поведінка, яка являє собою сукупність правил і традицій мовного спілкування в певних умовах комунікації [21, с.15]. Крім ділового спілкування, розмови по телефону, спілкування у сім'ї, у громадських місцях і т.п. до мовної поведінки відноситься також і етикет спілкування.

"Великий тлумачний словник сучасної української мови” подає таке визначення етикету: "Установлені норми поведінки і правила ввічливості в будь-якому товаристві” [1. с.459]. "Словник з етики" трактує етикет (фр. йtiquette - ярлик, етикетка) як "сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських взаємин (поводження з оточуючими, форми звертання і вітань, поведінка у громадських місцях, манери і одяг) ” [14,с.378]. У цьому визначенні загальні правила поведінки і правила вербалізованого етикету поведінки об'єднані. Т.В. Цив'ян, розглядаючи етикет поведінки з точки зору семіотики, розуміє під цим терміном "правила ритуалізованої поведінки людини в суспільстві, які відображають істотні для даного суспільства соціальні та біологічні категорії" [19, с.28].

Якщо етикет як усталений в суспільстві звід правил регулює нашу поведінку, нашу взаємодію з оточуючими нас людьми у відповідності із соціальними вимогами, то етикет спілкування - це вироблені суспільством правила мовної поведінки, стійко закріплені в мовних формулах.

Слово "етикет” дуже схоже на слово "етикетка”, насправді слово "етикет” французького походження і має два значення: "ярлик" ("етикетка”) і "церемоніал”. Хоча, насправді, і до французів це слово прийшло з голландської мови, де воно спочатку означало кілочок, до якого прив'язували папірець з назвою товару, а пізніше - папірець з написом-етикеткою, яку можна щодня побачити на всіх товарах. На основі значення "напис" розвинулось більш вузьке значення - "церемоніал”, тобто, правила поведінки. Їх багато, і у різних народів вони неоднакові [11, с.28 - 36].

У кожному суспільстві склалися свої правила поведінки. Етикет - явище історичне. Правила поведінки людей змінювалися із змінами умов життя та конкретного соціального середовища. Етикет виник в період зародження абсолютних монархій. Дотримуватися певних правил поведінки, церемоніалу було необхідно для звеличення вищих за статусом осіб: імператорів, королів, царів, князів, принців, герцогів і т.п., для закріплення ієрархії усередині самого класового суспільства. Від знання етикету, виконання його правил часто залежала не тільки кар'єра, але і життя людини [6, с.67].

Головне призначення етикету, в тому числі й етикету спілкування, - встановлення сприятливого контакту між людьми, регулювання їх взаємин на основі принципу ввічливості. Адже мета спілкування - вплив однієї людини на іншу, регуляція поведінки обґєкта у спілкуванні з субґєктом. Без знання прийнятих у суспільстві правил етикету спілкування, не володіючи вербальними формами вираження ввічливих взаємин між людьми, особистість не може правильно встановити різноманітні контакти з оточуючими, тобто, не може з найбільшою користю для себе і для оточуючих здійснити сам процес спілкування [12. с.92].

Відомий дослідник етикету спілкування Н.І. Формановска дає таке визначення етикету: "Під мовним етикетом розуміються правила, які регулюють мовну поведінку, система національно специфічних стереотипних, стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримки і переривання контакту в обраній тональності”. До мовного етикету, зокрема, відносяться слова і вирази, що вживаються людьми для прощання, прохання, вибачення, прийняті в різних ситуаціях форми звернення, інтонаційні особливості, характеризують ввічливу мову і т.п. Вивчення етикету спілкування займає особливе положення на стику лінгвістики, теорії та історії культури, етнографії, країнознавства, психології та інших гуманітарних дисциплін [18, с.42 - 46].

Культурна спадщина народів світу є настільки різноманітною, що ознайомитися з нею в повному обсязі просто неможливо. Однак необхідно враховувати той факт, що в культурі кожного народу є такі реалії та поняття, які являють собою загальнолюдські цінності.

У зв'язку з цим можна говорити про ідею культурологічного мінімуму, знання якого необхідне для кожної освідченої людини. Врахування складових культурологічного мінімуму вкрай важливе також при визначенні комунікативного мінімуму, а саме такого його компонента, як мінімум мовних засобів, що реалізують дані комунікативні завдання в певних ситуаціях, наприклад, різні стійкі словосполучення, стереотипні фрази та кліше.

У культурологічному мінімумі етикет спілкування займає провідне місце. Це пов'язано з тим, що в семантиці етикетних одиниць найбільшою мірою присутній культурологічний компонент, під яким слід розуміти фонові знання. Фонові знання, в свою чергу, являють собою певну суму географічних, історичних та інших відомостей про відповідної реалії світу, які як би стоять за словом, не входячи в його мовне значення. Фонові знання містять соціальні, індивідуальні, національно-культурні відомості, на базі яких формується національно-культурна семантика мови в цілому [3, с.10]. Тому вивчення етикету спілкування припускає залучення до іншої національної культури, опис фонових знань, що допомагає частково розкрити особливості менталітету, норми поведінки, способи мислення, психічний склад народу країни досліджуваної мови, а саме англійської, одним словом, ввести у культурологію країн, що вивчаються.

Існують певні правила ведення мовлення, І.Н. Формановска в своїй роботі "Мовний етикет і культура спілкування" виділяє дев'ять таких правил. Мовець повинен дотримуватися:

доброзичливого ставлення до співрозмовника;

проявляти доречну в даній ситуації спілкування ввічливість;

не ставити в центр уваги власне "я”, не нав'язувати власних думок і оцінок;

не скупитися на мовні засоби адресації, постійно підтримуючи контакт уваги, розуміння, інтересу;

уміло вибрати тему для розмови, доречну в даній ситуації, цікаву, зрозумілу партнеру;

слідувати логіці розгортання тексту, стежити за тим, щоб висновок не суперечив вищесказаному;

пам'ятати, що поріг смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача обмежені;

постійно вести відбір мовних засобів відповідно до обраної стилістичної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність і неофіційність обстановки;

пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, приймає від нього безліч сигналів невербальної (несловесной) комунікації: жести, пози, міміку, загальну манеру триматися, всю культуру поведінки і культуру мови [18, с.40 - 42].

Етикет спілкування має національну специфіку. Кожен народ створив свою систему правил мовної поведінки. Сучасний англійський етикет не є винятком. Існує безліч правил етикету, які іноді зазнають змін, але є такі, що ще з давніх часів залишилися в англомовному комунікативному середовищі. Наприклад, стриманість і такт, це ті риси, які асоціюються саме з англійцями протягом багатьох століть. В Англії люди дотримуються граничної ввічливості, вираження емоцій у британців не заохочується, вони дуже стримані в прояві почуттів. Стандартне привітання в Англії - рукостискання. Всі бесіди стандартно починаються з обговорення погоди. Погода для них не тільки найкраща тема для розмови, вона служить ще й для того, щоб заповнювати паузи в розмові. Жарти у англійців найчастіше надзвичайно "мудровані". Часом сенс такого жарту вловити практично неможливо, також вони дуже люблять іронію і чекають того ж від інших.

Ставлення до жінок в Британії дуже ввічливе, хоча за останні роки стало більш вільним. Якщо контактують дві особи, які мають різний суспільний статус, то першим прийнято називати того, чий статус вище. Справжні британці слідують наступним вимогам: завжди посміхаються, приємні у спілкуванні, намагаються бути ненав'язливими і не надто самовпевненими, а також прагнуть не виділятися.

Широко поширена думка, що англійці швидше демонструють дотримання всіх правил, ніж внутрішньо прагнуть так чинити. Вони здаються людьми стриманими і незворушними. Буквально з народження англійських дітей вчать не виявляти своїх справжніх почуттів і придушувати будь-яку нестриманість, щоб випадково когось не образити. Спостерігаючи за старшими, діти бачать, що ті дуже часто говорять одне, а роблять зовсім інше, тому англійці практично ніколи не говорять те, про що думають.

Англійці, на противагу американцям, дуже люблять скаржитися, їх постійно щось не влаштовує, то уряд, то бюрократи, то ціни чи їх власне здоров'я та ін. У розмові англійці використовують величезну кількість банальностей, щоб підтримати бесіду або ж прикрити власне небажання говорити щось конкретне з того чи іншого питання.

Головними в спілкуванні англійців один з одним є слова, які виражають прохання, подяку і, найголовніше, вибачення, але відразу освоїти необхідний набір англійських формул ввічливості досить складно. Однак якщо не сказати потрібної кількості слів подяки або жалю, англійці напевно одразу ж занесуть вас в список "неприємних” людей, тобто тих, хто є недостатньо люб'язним і ввічливим.

Потрiбно намагатися уникати зайвої жестикуляції при спілкуванні з англійцями, адже це вважається ознакою театральності, а значить, нещирості. Непристойним вважається звертатися до незнайомих людей, доки особа не була їм представлена. При вітанні прийнято використовувати дворянські титули, навіть у колі близьких знайомих. Хоча все більшого поширення набуває "американська” звичка називати один одного по імені. Не прийнято при зустрічі цілувати дамi руку. Під час спілкування потрiбно уникати дотиків, за винятком рукостискання, яким англійці намагаються обмінюватися легко і швидко.

Отже, можна зробити висновок, що в етикеті спілкування особливо яскраво проявляється самобутність національної культури і особливості культурної традиції народу, обумовлених життям і розвитком конкретного народу. Етикет спілкування - це відображення традицій, укладу життя народу, його духовних і матеріальних цінностей, національної психології етносу. Оволодіння етикетом спілкування як необхідної складової культурологічного мінімуму особливо важливе для здійснення міжкультурної комунікації. Як відомо, "міжкультурна комунікація - це процес безпосередньої взаємодії культур, а весь процес такої взаємодії здійснюється в рамках нетотожних національних стереотипів мислення і поведінки, що істотно впливає на взаєморозуміння сторін у комунікації" [17, с.1].

1.2 Принципи організації етикетного спілкування лінгвокультурної комунікації