Збереження нормативності культури мовлення в умовах білінгвізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Інститут іноземної філології

РЕФЕРАТ

Збереження нормативності культури мовлення в умовах білінгвізму

Київ-2011

Зміст

Вступ

1. Поняття культури мовлення. Білінгвізм

2. Проблеми двомовності. Види білінгвізму

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

В Україні питання культури мовлення набувають особливої ваги в наш час. У зв'язку з прийняттям Закону про надання українській мові статусу державної, в добу творення незалежної держави зростає коло тих, хто розмовляє, пише й читає українською мовою як рідною і як засвоєною в більш чи менш зрілому віці. Вироблені мовознавцями та митцями слова норми з теоретичної царини переходять у практичну площину у найширшому розумінні цих слів. А це спричиняє появу чималої кількості помилок і на певний час знижує рівень культури мовлення в загальнонаціональному вимірі. Спостерігаються невправність у використанні слів та засмічення невмотивованими запозиченнями та кальками з російської мови. Тому треба опанувати норми літературної мови, що сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки.

Нормативність мови виявляється на різних рівнях: на лексичному, граматичному, орфоепічному, правописному.

З огляду на звуження до критичної межі сфери вживання української мови з середини 60-х другої половини 80-х років та масового «добровільного» переходу українців на російську мову почастішали випадки відхилення від літературних норм як українського, так і російського мовлення. Виявились негативні наслідки інтерференції, тобто «відхилення від норм кожної з мов, котрі бувають у мовленні білінгвів (двомовці) внаслідок того, що вони розмовляють більше, ніж однією мовою» [4:51].

І до того ж (якщо говорити про широкі маси носіїв мови), вони обізнані явно недостатньою мірою: одну мову (рідну) не цілком забули, а другу не повністю засвоїли.

1. Поняття культури мовлення. Білінгвізм

Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні.

В культурі мовлення виділяють:

- правильне мовлення;

- мовна майстерність.

Правильне мовлення - це додержання усталених мовних норм української літературної мови.

З цієї точки зору мова може розцінюватися як правильна (норма), так і неправильна (помилка).

НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Українська мова - нормована.

Норми (від лат. norma- правило, взірець) - це сукупність визначених правил, яким підпорядковуються вимова і вибір слів в мові, використання граматичних форм, складання речень та ін.

Норми сучасної літературної мови поділяються на фонетичні, лексико-фразеологічні, словоскладальні, морфологічні, синтаксичні і стилістичні.

Вони встановлюють:

- фонетичні - правила вимовляння звуків і ставлення наголосу(вивчаються в фонетиці і орфіоепії);

- лексико-фразеологічні - норми вживання слів і фразеологізмів у властивих їм значеннях (вивчаються в лексиці і фразеології);

- слово-складальні - правила складання слів і способів їх творення (вивчаються в словотворенні);

- морфологічні - норми вживання слів у випадку їх видозмінювання (відмінювання іменних частин мови, займенника, дієприкметника і дієслова

- вивчаються в морфології);

- синтаксичні - правила побудування так званих синтаксичних конструкцій - словосполучень і речень (вивчаються в синтаксисі); стилістичні - норми використання різними мовними стилями властивих їм мовних засобів (вивчаються в стилістиці).

Білінгвізм -- реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу. Людина, яка здатна використовувати в ситуаціях спілкування дві різні мовні системи, -- білінгв, а сукупність відповідних умінь -- білінгвізм (двомовність).

Білінгвізм (двомовність) - специфічний стан суспільного життя, при якому спостерігається і є визнаним факт функціонування й співіснування двох мов у межах однієї держави. Джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність самого суспільства, наприклад, існування в одній державі двох етносів, що користуються різними мовами. Через те, що в сучасному світі практично немає етнічно „чистих” держав, білінгвізм як явище отримав велике поширення.

Сьогодні двомовне навчання визнано багатьма вченими Європи однією з можливостей найбільш ефективного опанування іноземних мов і водночас є суттєвою складовою полі культурної освіти. Значний вплив на розвиток двомовної освіти в Європі здійснює політика Європейського Союзу - відмова від пріоритету якоїсь із мов та орієнтація на рівноправне використання мов-партнерів.

2. Проблема двомовності. Види білінгвізму

З проблемою взаємодії мов найтісніше пов'язана проблема двомовності. В українському мовознавстві термін «двомовність» і «білінгвізм» використовуються як абсолютні синоніми.

Одне із визначень, яке приймається більшістю вчених, є визначення У. Вайнраха: «Білінгвізм - поперемінне використання двох мов…» [4:18].

Але таке обмежене поняття «білінгвізм» не є доцільним, оскільки будь-який факт мови спочатку з'являється в індивідуальному мовленні.

Який же ступінь знання мов визначає білінгвізм? Деякі науковці вважають, що «білінгвом можна визнати лише ту особу, яка досконало володіє двома мовами і вільно переходить від користування однією до іншої» [15:64].

Але ще А. Мейе відзначав, що не можна досягнути однакового рівня знань двох мов при білінгвізмі. Г. Климов зазначає, що питання про ступінь володіння білінгвом другою мовою «навряд чи можна віднести до числа важливих не тільки тому, що в умовах мовного контакту йдеться лише про колективний білінгвізм, а й на підставі тієї обставини, що єдиним наслідком недостатнього володіння другою мовою може бути її неповноцінне засвоєння» [1:180].

Але не треба забувати про врахування індивідуального білінгвізму, а різні інтерференції можливі насамперед при «неповноцінному засвоєнні» другої мови, і поширюються вони в ній саме з фактів індивідуального мовлення.

Природно, що перші два види дво- й багатомовності забезпечують однакові умови для розвитку кожної мови. Різнофункціональна двомовність спричиняє поступове скорочення числа носіїв мов, що мають обмежені функції. Не можна не погодитися з висновком В.Є. Гака: «При співіснуванні двох мов можливі два шляхи розвитку: встановлення їх офіційної рівноправності або повне витіснення домінованої мови»[23:112].

Білінгвізм може характеризувати ще з точки зору його кількісної поширеності: індивідуальний, груповий та масовий.

Інтерференції, які народжуються в мовленні двомовної особи, не можуть одразу значно вплинути на мову колективу, в якому ця особа перебуває. Та ці індивідуальні інтерференції можуть поширитися у тих мовців, з якими спілкується білінгв. У такому разі можна твердити, що інтерференція з індивідуального мовлення перейшла периферію мовної системи людської спільності.

Отже, наслідки контакту мов різні: як позитивні, так і негативні. Інтерференція вважається негативним явищем при засвоєнні другої мови, що народжується саме в індивідуальному мовленні [24:112].

Помилки, які, на жаль, трапляються дуже часто, налаштовують на пошуки лінгвістичного пояснення таких мовних явищ. Такі приклади формують досить сталі ознаки мовця: низький ступінь загальної освіченості, культури, який, зокрема, виявляється у поганому володінні мовою або навіть у нездатності тих чи інших мовців до опанування літературної форми рідної мови.

Суржик є виявом низького культурно-освітнього рівня, який формується в ситуації двомовності за умови постійного контактного білінгвізму. Річ у тім, що в двомовній ситуації культурно-освітній рівень мовців виявляє себе, зокрема, і в ступені диференціації розрізнення двох мов. В ідеалі такі мовці мали б бути повноцінними білінгвами і постійно користуватися обома мовами.

Двомовність -- є гострою проблемою лінгвістів, психологів, педагогів відповідно до динаміки когнітивних підходів до опису мовних явищ та мовленнєвих процесів. Саме тому велика кількість термінів трактується по-іншому в світлі когнітивних концепцій. Так, одним з основних об'єктів сучасних досліджень двомовності постали стратегії оволодіння другою мовою. Проблеми породження мовлення в контексті двомовності в західній науковій літературі ґрунтується на моделі В. Левелта, відповідно до якої переважною більшістю лексикону білінгва є лемми. Визначено чітку диференціацією понять «іноземна мова» та «друга мова». Із першою пов'язують процес оволодіння мовою у штучно створених навчальних ситуаціях під керівництвом фахівця, а друге -- з природними ситуаціями спілкування з носіями цієї мови без цілеспрямованого навчання. Однією з цілей вивчення іноземної мови може бути рецептивний білінгвізм. (Деяким людям буває достатньо читати іншомовні книги, але немає необхідності розмовляти. Це характерно мертвим мовам.) Але ціллю вивчення та викладання іноземної мови є продуктивний білінгвізм. Існує думка, що абсолютно еквівалентне володіння двома мовами неможливе. Адже абсолютний білінгвізм передбачає ідентичне володіння мовою в усіх ситуаціях спілкування. Це пов'язано з тим, що досвід, набутий із допомогою використання однієї мови, завжди різниться від досвіду, засвоєного шляхом використання іншої мови. Тому часто дві мови по-різному використовуються залежно від ситуації спілкування. Так, у ситуаціях навчання перевага надається одній мові, тоді як в емоційних життєвих ситуаціях -- іншій. Ця думка суперечить загальним уявленням про природу білінгвізму, який розглядається у контексті психологічних механізмів мовленєво-мисленєвої діяльності. З позиції цих механізмів можна стверджувати про різні мовні засоби вербалізації емоцій, проте про загальний їх перебіг та вияв життєдіяльності особистості як результат набутого не лише мовного, а й позамовного досвіду. На сучасному етапі розвитку психології дослідження білінгвізму зосереджується в основному навколо загальнотеоретичних концепцій, що розробляються в межах діяльнісного і когнітивного підходів. Із позицій діяльнісного підходу проблематика двомовності розглядається у вимірі функціонування мовленнєвої діяльності активного суб'єкта пізнання, постійно залученого до взаємодії з фізичним та соціальним світом. Із погляду когнітивного підходу двомовність вивчається у контексті репрезентації знань людини, яка відображає особливості її індивідуальної картини світу. Вважається, що діяльнісний підхід до дослідження двомовності є провідним, оскільки він охоплює як активного суб'єкта пізнання, так і репрезентації дійсності. Загалом процес оволодіння іноземною мовою -- це оволодіння мовленнєвою діяльністю. Тому проблема двомовності, особливості її формування повинні відштовхуватися від загальних закономірностей мовленнєвої діяльності людини. Процес оволодіння іноземною мовою -- це оволодіння мовленнєвою діяльністю засобами іноземної мови. У дослідженні продуктивного білінгвізму важливою є теза про те, що в основі білінгвізму лежать ті ж самі мовленнєві механізми, з допомоги яких відбувається спілкування рідною мовою -- тільки під час білінгвізму вони дають змогу індивіду дві мовні системи. Існує думка, що перемикання з одного мовного коду на інший, можливо, відбувається в дійсності саме тому, щ ізоморфні: в основі їх структури лежать однакові, спільні принципи. Тому особливого значення набуває висвітлення двох аспектів. По-перше, встановлення тих мовленнєвих механізмів та процесів та процесів, які зумовлюють процес мовленнєвої діяльності людини безвідносно до тієї мови, яка використовується в певному контексті. По-друге, визначення особливостей оволодіння мовами, які є універсальними як для рідної мови, так і чужоземної мов. У своїй праці «Про потрійний аспект мовних явищ та експеримент у мовознавстві» Л.В. Щерба окреслює три аспекти мовних явищ. До них належать процеси говоріння і розуміння, які трактуються як мовленнєва діяльність; мовні системи, що охоплюють результати розуміння в конкретну епоху суспільного життя і які зафіксовані в мовних словниках та граматиках; мовний матеріал -- сукупність усього, говориться і розуміється суспільною групою. При цьому вчений наголошує на тому, що мовленнєва діяльність зумовленим складним мовленнєвим механізмом людини, який трактується як мовленнєва організація індивіда. Таким чином, мовленнєва організація розглядається як провідний чинник, що детермінує мовленнєву діяльність та її прояви у мовному матеріалі й мовних системах. У контексті білінгвізму мовленнєва організація може розглядатись як універсальний механізм оволодіння мовою, оскільки, на противагу мовленнєвій діяльності, мовній системі й мовному матеріалу, не залежить від фонологічних, лексичних і граматичних особливостей мови, якою володіє індивід.

Унаслідок цього неможливе є механічне перенесення результатів аналіз мовної системи чи мовного матеріалу на опис закономірностей функціонування мовленнєвої організації індивіда. Цей опис повинен базуватися на виявленні закономірностей функціональних систем, що забезпечують процес мовлення та мовленнєвого сприйняття. У контексті продуктивного білінгвізму, що має спільні корені як в оволодінні рідною, так і іноземною мовами, особливої уваги набувають мотиви та внутрішнє мовлення. Вони висвітлюють особливості функціонування механізмів мовленнєвої діяльності, що є автономними від лексичної і граматичної будов мов, якими володіє суб'єкт, та визначають його готовність до здійснення мовленєво-мисленнєвих операцій.

Отже, думка породжується не з іншої думки, а з мотивувальної сфери свідомості людини, що охоплює потяги, бажання інтереси, афекти та емоції. Повне розуміння іншої думки можливе лише тоді, коли відкриваються афективно-вольові основи її породження. Внутрішнє мовлення суттєво різниться від зовнішнього, насамперед, у прояві таких особливостей. Перша з них -- це високий ступінь предикативності, що надає цьому мовленню фрагментності та стислості. Друга особливість -- це невербальний характер внутрішнього мовлення. Внутрішнє мовлення майже завжди без слів, воно оперує семантичним планом, значенням, які оформлюються в цілісні начленовані на окремі слова семантичні образи. Тут розмежовуються поняття смислу та значення. Отже, смисл -- це сукупність усіх психологічних фактів, які виникають у свідомості завдяки слову. Значення -- це лише одна зона того смислу, якого набуває слово в певному контексті. Тому значення слова є стійкішим, контрастним, тоді як смисл -- це динамічне утворення, яке видозмінюється відповідно до контексту. П.Я. Гальперін у своїх дослідженнях підкреслює, що внутрішнє мовлення -- це етап, який передує будь-якому акту говоріння. Відповідно, без достатньо розвиненого внутрішнього мовлення дитина не зможе розмовляти. Особливість внутрішнього мовлення полягає в тому, що воно є пусковим механізмом підготовки до зовнішнього мовлення. Це виявляється у таких етапах: установка на мовлення; внутрішнє мовлення, яке включає структури потенційного підмета і присудка; визначення простору для повного оформлення думки у судженні. Існує і відмінний погляд на природу внутрішнього мовлення. Л.С. Рубінштейн наголошує на вторинності внутрішнього мовлення, його походження від зовнішнього. Як аргумент, він говорить про соціальність внутрішнього мовлення. Так, внутрішнє мовлення, містячи словесне, дискурсивне мислення, відбиває структуру мовлення, сформовану у процесі спілкування. Соціальність внутрішнього мовлення виявляється і в його змісті. С.Л. Рубінштейн наголошує на тому, що внутрішнє мовлення має не лише інтелектуальну природу, а й емоційний характер, воно часто буває емоційно насиченим. І.Н. Горєлов висунув дві гіпотези у дослідженні природи білінгвізму: гіпотезу роздільності та гіпотезу суміжності. Гіпотеза роздільності передбачає, що у білінгва існують дві окремі системи асоціацій, які утворюють дві автономні сфери мислення, сформовані у білінгва.

Гіпотеза суміжності натомість передбачає існування єдиної концептуальної бази як для рідної, так і іноземної мов, що включає спільні механізми мовленнєвої діяльності у контексті будь-якої мови. Дослідник говорить правомірність другої гіпотези, пропонуючи такі узагальнення. По-перше, концептуальна база мислення утворюється внаслідок активної практичної діяльності суб'єкта. Ця база охоплює суб'єктивні враження про світ, особистісний досвід, набутий протягом суспільно-історичного розвитку людства. Національна мова вприскується у психіку індивіда з метою організації комунікативних можливостей та мислення людини. Але ця мова може розглядатись як важливий додаток до універсальних і незалежних від мовної специфіки картини світу компонентів, підпорядкованих досвіду та об'єктивним законам фізичного світу. Лише через цю концептуальну базу виникає, розвивається та осмислюється система будь-якої мови. По-друге, при продуктивному білінгвізмі на ґрунті концептуальної бази формується дві рівноправні мовні системи. У разі, коли мова є провідною (що притаманно для штучного білінгвізму), мовна система іноземної мови певною мірою гальмується, унаслідок чого її використання зіставляється з одиницями рідної мови. Отже, результати теоретичного аналізу різних етапів мовленнєвої діяльності уможливлюють визначення коренів продуктивного білінгвізму, спільних для процесу оволодіння будь-якої мови. Вивчення природи білінгвізму і зіставлення процесів оволодіння рідною та іноземною мовами має проводитися згідно з операціями, що здійснюються на різних етапах породження мовлення, аналізу психофізичної природи цих операцій.

Відтак, питання продуктивного білінгвізму й особливості його формування мають розглядатись у контексті мовленнєво-мисленнєвої діяльності. Аналіз психічних особливостей породження мовленнєвої діяльності у контексті продуктивного білінгвізму дає змогу зробити такі теоретичні узагальнення:

§ Будь-яке мовлення та мовленнєві акти як його складові частини стимулюються мотивами діяльності суб'єкта, формуючи готовність до породження мовлення у конкретній ситуації. Мотиви визначаються не лише межами ситуаційного контексту, а й цілісною предметно-практичною діяльністю у фізичному і соціальному світі людини як активного суб'єкта життєздійснення.

§ Основою, концептуальною базою оволодіння мовою та породження мовлення є уявлення і знання людини про навколишню діяльність, які зумовлюють особливості розуміння світу та визначаються внутрішньою будовою особистості.

§ Важливим складником концептуальної бази є наочно-образне мислення суб'єкта, яке дає змогу створювати ментальні репрезентації навколишньої дійсності на основі її зовнішніх та внутрішніх ознак і властивостей.

§ Наочно-образні особливості мисленнєвих процесів, що передують породженню мовлення, визначають злитий, дифузний, образний, стислий характер концептуальної бази суб'єкта як основи для вербального мислення та мисленнєвої діяльності загалом.

§ Особливості породження мовлення, визначення етапів мовленнєвої діяльності у вигляді мотиву -- внутрішнього мовлення -- семантичного задуму -- породження мовлення дають підстави розглядати їх як спільні, універсальні підстави оволодіння будь-якою мовою, а відтак, психологічні основи продуктивного білінгвізму.

білінгвізм двомовність норма

Висновок

білінгвізм двомовність норма мовлення

Ще донедавна через відсутність державного статус української мови розвиток її офіційно-ділового стилю, як і інших нехудожніх функціональних різновидів,штучно стримувався ,що створювало значні функціональні лакуни у використанні літературної мови. Для багатьох представників української спільноти активне мовлення української не виходили за межі розмовно-побутової сфери.

За останні десятиліття в українському мовленні великих мовних груп стають помітними зовсім інші функціональні лакуни.Одним із найвагоміших чинників сучасної мовної ситуації в Україні є те, що залучення до активного використання української мови представників середнього та вищого соціальних прошарків відбувається через офіційно-ділову сферу їх спілкування.

Опанування книжко-писемного різновиду української літературної мови, мало підкріплене усно-розмовними навичками є однієїю з причин стильових зрущень і деформацій безпосередньо пов'заний з їх мовною компетенцією і часто виявляється пропорційними до відносного рівня мовної компетенції російсько-українського білінгва;чим вищий відносний рівень мовної компетенції, тим відчутнішими є стильові деформації українського тексту.

Список використаних джерел

1. Шевельов Ю. Двомовність і вульгаризми.- Київ. - 2008,с.359

2. Фаріон І. Мовна норма:знищення, пошук,віднова: [витяг з монографії]// Мандрівець.- 2010, №2

3. Феллер М. Проблеми стану і функціонування української мови у двомовному соціумі// газ. Українська мова та література. - 2000, №6

4. Жуйкова М. Данайські дари, або дещо з приводу білінгвізму в Україні//Урок української. - 2001,№5

5. Чередниченко О.І. Взаємодія мов, двомовність і мовленнєва культура//Слово і час.-1997,№10

6. Самчук У. Білінгвізм як термін і двомовність як гасло: Фактори впливу на вибір мови і на мовну політику//Урок української.-2007,№2-3

7. Радевич - Вінницький Я. Мови мислення білінгва в умовах непаритетної двомовності//Українознавство. - 2008,№3

8. Ажнюк Л.В. Стильова деформація в українському мовленні російсько-українських білінгвів//Мовознавство.-2011,№2

9. Семчук Д. Курс практичної стилістики та культури мовлення:Навчальний посібник для старшокласників//газ. Українська мова та література. - 2003,№21-23

Размещено на Allbest.ru