Державна мова та регіональна мова

Закріплення державної мови традицією або законодавством. Українська мова - мова корінного населення України. Поширення викладання мови в навчальних закладах. Розвиток літературної мови за рахунок повернення вилучених слів та слів регіонального походження.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 10.12.2011
Размер файла 20,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНДИВІДУАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКЕ ЗАВДАННЯ

з дисципліни "Українська мова за професійним спрямуванням"

на тему: Державна мова та регіональна мова

Дніпропетровськ - 2011

План

  • Вступ
  • Українська мова як державна та як світова
  • Регіональні відмінності мови
  • Висновок
  • Тези
  • Список літератури

Вступ

Ми є народ України, у нас є запроваджені закони, статути та правила. В Конституції України прописано, що наша мова, мова нашого народу, є українська мова. Але, в силу того, що, Україна розкинулася на величезні території у ході формування нашої історії, під впливом різних чинників, здебільшого таких, як вплив різних сусідніх держав. Ці держави у ході величезного перебігу часу мали відношення до формування української культури, традицій та мови. Ось, на даний момент і визначилась така велика роздробленість у використанні різних форм мови та загалом різних мов. На даному етапі часу ми можемо бачити, величезну різницю у вживанні мови Західної України, Центральної та Східної. Ті етнічні території, які більше прилягають до західних країн мають склад населення, яке говорить на змішаній українській мові та мов Польщі, Румунії та Молдови. Ті території, які більше часу провели у складі російського керівництва мають населення, яке здебільшого використовує російську мову. І це є невеличкою проблемою щодо спорідненості українського народу.

Українська мова як державна та як світова

Державна мова - закріплена традицією або законодавством. Мова, вживання якої є обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.

Термін державна мова з'явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови. Статус державної мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо (конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З другого боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин.

Українська мова - мова корінного населення України. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Є державною мовою в Україні, офіційною мовою Придністров'я. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою в світі послуговуються від 41 до 45 млн. осіб, вона є другою чи третьою слов'янською мовою за кількістю мовців після російської та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу. Українська мова є однією з наймилозвучніших мов світу.

Для запису української мови використовують адаптовану кирилицю, зрідка - латинку у різних варіантах. Правила української мови регулює Національна академія наук України, зокрема Інститут української мови НАНУ (історія, граматика, лексикологія, термінологія, ономастика, стилістика та культура мови, діалектологія, соціолінгвістика), Український мовно-інформаційний фонд НАНУ (комп'ютерна лінгвістика, словники), Інститут мовознавства ім. О. Потебні НАНУ (зіставна лінгвістика). Щороку 9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови.

Згідно з переписом населення 2001 року українську мову вважають за рідну 67,5 % населення України, що на 2,8 % більше, ніж за даними перепису 1989 року. Однак, 29,6 % населення визначили за рідну російську мову. Українська мова більше поширена в центральній частині, півночі та на заході країни, російська - на півдні та сході, де існування української у великих містах часто обмежено лише державними установами, і вона повноцінно функціонує лише в сільській місцевості. У результаті кількох хвиль еміграції, носії української мови проживають у Росії (Воронезька, Ростовська області, Краснодарський, Ставропольський край, Поволжя, Алтай, Далекий Схід), пострадянських державах (Молдова, Казахстан та ін.), західнослов'янських країнах, Румунії, Угорщині, Сербії, Хорватії, Канаді, США, Бразилії, Австралії та ін.

Станом на 2002 р., українську як мову, якій надається перевага у спілкуванні (на відміну від української як рідної мови) було визначено лише 43,9 % населення держави (дані Києво-Могилянської академії). Найбільші розбіжності між цими двома поняттями спостерігаються на сході, півдні та в Києві, де за рідну українську мову вважать від 40 до 60%, але надають їй перевагу як мові спілкування лише 10-25 %. Така ситуація пояснюється як наслідок тривалого домінування в цих районах саме російської мови у найбільш авторитетних сферах застосування: освіта, наука, право, влада, церква. Водночас, наявність сучасної переважно української самоідентификації громадян в цих регіонах свідчить про реальну можливість "українізації українців" - тобто не примусового повернення українців в лоно рідної культури та мови.

Опитування Інституту соціології НАН України у 2005 році, показало що: українську мову вважали рідною лише 64,3 % населення, російську 34,4 %, іншу - 1,5 %; мовою спілкування дорослого населення в родинній сфері були: переважно українська - 41,8 %, переважно російська - 36,4 %, обидві мови (залежно від обставин) - 21,6 %.

державна мова українська регіональна

Вивчення географії і діалектів української мови дозволяють зробити висновок, що сучасна мова знаходиться на етапі свого відновлення як загальнонаціональної. Дві найбільш характерні риси мовної політики:

Поширення викладання української в навчальних закладах, що спрямовано на створення покоління з орієнтацією на національну культуру

Пришвидчений розвиток літературної мови за рахунок повернення раніше вилучених (але не застарілих) слів або слів регіонального походження (як східного так і західного), розвитку фахової української термінології - в економіці, техніці, медицині, гірничій справі тощо.

Регіональні відмінності мови

Україна в цілому є двомовною державою, в якій відносно найбільшою є група винятково україномовних, і дещо меншими дві приблизно однакові групи - двомовних та винятково російськомовних.

Однак двомовними є головним чином етнічні українці та ті, хто вважає рідною мовою українську. Етнічні росіяни та ті, хто рідною мовою називає російську, є здебільшого одномовними: відповідно 80 та 85% говорять лише російською. Серед етнічних українців частка двомовних в 2,7 рази більша, ніж частка двомовних серед етнічних росіян. Серед тих, хто вважає рідною мовою українську, частка двомовних майже в 2 рази вища за частку двомовних серед тих, хто рідною мовою називає російську.

Громадяни України в цілому добре знають як українську, так і російську мови, причому останню - дещо краще. За даними соціологічних опитувань, "вільно або на достатньому рівні" українською володіє 86%, а російською - 92%.

В регіонах, де особливо великою є частка винятково російськомовного населення, таких як Луганщина чи Донеччина, переважна більшість учнів та студентів також отримує освіту російською мовою. Крім того, в інших регіонах Сходу та Півдня питома вага російськомовної освіти є високою, а українською викладання ведеться здебільшого в сільських школах.

Слід також брати до уваги, що на Сході та Півдні трапляються школи, які юридично мають статус україномовних, але навчальний, а тим більше виховний процес там здійснюється російською мовою.

В урбанізованих регіонах, які характеризуються домінуванням російської мови, вага російськомовної освіти є також значно вищою, ніж в середньому по країні. Очевидно, наведені факти дають підстави стверджувати, що освітня політика української держави в Криму та на Сході є достатньо гнучкою і враховує потреби російськомовного населення.

Розшарування регіонів, а надто максимальна поляризація Заходу (Галичина) та Сходу (Донбас) і Півдня у мовному протистоянні відбувається не лише за статусом і переважанням однієї з двох мов, а навіть за стратегією і тактикою регіональної мовної політики. На територіях Донецької, Луганської, Одеської та Миколаївської областей у першій половині 1994 р. фактично було проголошено офіційний статус російської мови. В Автономній Республіці Крим співіснують три державні - російська, українська, кримськотатарська - мови, офіційною ж визнано російську.

Україномовним і надалі залишається здебільшого сільське населення України (йдеться про двомовні регіони). Щодо урбаністичного середовища, більш-менш повноцінним україномовним міським населенням відзначається лише західний регіон. У великих містах Сходу, Півдня, почасти Центру України українська мова практично “відсутня”. Її нечисленними носіями тут можуть виступати представники інтелігенції переважно з письменницького середовища, деякі діячі культури й мистецтва, науковці-гуманітарії, або діячі відповідних соціальних рухів, політичних партій української національної орієнтації. Останнім, зазвичай, протистоять російськомовні представники партій лівого напряму.

Щоправда, з проголошенням незалежності у мовній ситуації східних, південних та центрально-українських міст почали відбуватися деякі зміни на користь української мови, та до помітних наслідків вони поки що не привели. А саме в містах, як відомо, виробляється основний інтелектуальний, інформаційний та культурний продукт. Мовний режим цього процесу має суттєве значення для кінцевого результату. У масовій свідомості не вчора зрусифікованого населення східних, південних міст українська мова ще залишається жаргоном селюків. Існує безліч психологічних бар'єрів у побутовому і діловому спілкуванні, подолати які багатьом людям просто несила.

У містах України - переважно, за винятком західних, російськомовних - спостерігаємо ще один варіант українсько-російської двомовності: родинної, а радше вікової. Скажімо, старше покоління, що вийшло з села, продовжує в побуті спілкуватися українською мовою, тоді як перше покоління нащадків віддає перевагу вже російській мові.

Висновок

Однак очевидно, що без зміцнення статусу української мови як національної, без реальної державної мовної політики, спрямованої на підняття престижу української мови, без створення відповідних україномовних інфраструктур у суспільстві реалізація програми розумного регулювання мовним вихованням дітей (умовно її можна було б назвати “українська мова як засіб пізнання, виховання, навчання та інтелектуального розвитку”) приречена стати ще однією формальністю.

І все це в умовах досить жорсткої конкуренції між українською та російською мовами, протиставлення їх на шкалі культурних цінностей суспільства, часом у крайніх формах. Так, на “млин" російської мови працює чимало вироблених упродовж кількох імперських століть стереотипів (наприклад, старшості над іншими східнослов'янськими “мовами-сестрами” чи особливої “інтелігентності”), а українська мова у масовій свідомості все ще залишається мовою у певному сенсі умовно-штучною, або мовою художників слова; мовою, яку вперто продовжують трактувати як “простонародну” і “селянську”; мовою, не здатною вербально втілити (через брак відповідних засобів) складні абстрактні образи і категорії та ін.

Тези

Державна мова - закріплена традицією або законодавством. Мова, вживання якої є обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.

Українська мова - мова корінного населення України. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї.

Поширення викладання української в навчальних закладах, що спрямовано на створення покоління з орієнтацією на національну культуру.

Пришвидчений розвиток літературної мови за рахунок повернення раніше вилучених слів або слів регіонального походження, розвитку фахової української термінології.

Україна в цілому є двомовною державою, в якій відносно найбільшою є група винятково україномовних, і дещо меншими дві приблизно однакові групи - двомовних та винятково російськомовних.

Список літератури

1. Українська мова: енциклопедія / [ред. - упоряд. В. Русанівський та ін.]. - К.: Українська енциклопедія., 2000. - 752 с.

2. Cелігей П.О. Науковий стиль української мови: ресурси оновлення // Мовознавство. - 2006. - № 2-3. - С.174-186.

Інтернет ресурси:

1. avva. liveyournal.com

2. www.mova. info

3. www.vox.com.ua

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Албанська мова - державна мова Албанії, її належність до індоєвропейської родини та генетична близькість зі зниклими іллірійською та мессапською мовами. Лінгвістичні особливості албанської мови. Вільний порядок слів у реченні, граматична структура.

    реферат [21,4 K], добавлен 24.03.2012

  • Засіб формування, оформлення та існування думки. Формування української мови. Норми української літературної мови. Стилі сучасної української мови. Ділова українська мова. Найважливіший засіб спілкування людей.

    реферат [13,9 K], добавлен 17.07.2007

  • Мовне питання в Україні. Функціонування словникового складу української мови. Фактори, які спричиняють утворення неологізмів. Лексична система мови засобів масової інформації як джерело для дослідження тенденцій у розвитку сучасної літературної мови.

    реферат [18,0 K], добавлен 12.11.2010

  • Поняття літературної мови як однією з форм існування загальнонародної мови, усно-розмовний і книжно-писемний типи мови. Територіальна диференціація мови, співвідношення загальнонародної мови і територіальних діалектів, групових і корпоративних жаргонів.

    контрольная работа [46,0 K], добавлен 20.11.2010

  • Розвиток української літературної мови давньої і середньої доби. Доба відродження української літературної мови. Розвиток урядової мови в напряму зближення з живою мовою із впливом мови центральноєвропейських канцелярій: латинської, німецької, польської.

    реферат [21,1 K], добавлен 14.10.2011

  • Характерні риси сучасної української літературної мови та особливості її використання. Історія становлення української графіки й орфографії, видання "Українського правопису" 1945 р. Походження іноземних слів, що використовуються в літературній мові.

    реферат [24,7 K], добавлен 04.07.2009

  • Українська літературна мова як вища форма національної мови. Стилі української мови в професійному спілкуванні. Типізація мовних норм. Поняття та ознаки культури мовлення. Становлення українського правопису і його сучасні проблеми, шляхи їх вирішення.

    реферат [25,2 K], добавлен 26.01.2015

  • Етапи зародження та розвитку літературної мови, оцінка її ролі та значення в сучасному суспільстві. Опис долі української мови, історія та передумови її пригнічення. Відродження мови з творчістю Котляревського, Квітки-Основ'яненка і Тараса Шевченка.

    сочинение [20,4 K], добавлен 25.11.2010

  • Процеси, які супроводжують функціонування словникового складу української мови. Пасивна і активна лексика словникового складу. Процес активного поповнення лексики української мови. Поширення та використання неологізмів різних мов в ЗМІ та періодиці.

    презентация [1,5 M], добавлен 24.11.2010

  • Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Спорідненість мови з іншими науками. Суспільна сутність мови в зв’язку із суспільством. Мова і мислення. Комунікативна, регулювальна, мислеформулююча та інформативна функції мови.

    реферат [14,7 K], добавлен 14.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.