Особливості асиміляції запозиченої лексики у мові-реципієнті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості асиміляції запозиченої лексики у мові-реціпієнті



ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ У СВІТЛІ ТЕОРІЇ ПРО МОВНІ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ, ЇХ АСИМІЛЯЦІЯ

1.1 Зовнішня форма термінологічних одиниць у світлі теорії про мовні інтерференції

1.2 Етимологічний аспект зовнішньої форми

1.3 Способи побудови нових термінів

Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ АСИМІЛЯЦІЇ ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ У МОВІ РЕЦІПІЄНТІ

2.1 Запозичення як об'єкт лінгвістичних досліджень

2.2 Шляхи термінологічних запозичень, морфемна структура як показник засвоєння запозичень мовою-реципієнтом

2.3 Інтернаціоналізми та ареальна лексика

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Питома вага запозичених слів у лексичній системі кожної мови безперервно зростає внаслідок формування глобального інформаційного простору, суспільних та економічних процесів, спрямованих на світову інтеграцію, постійно збагачуючи словниковий склад сучасних мов та впливаючи на їхній розвиток. Запозичення як динамічна підсистема лексичної системи мови-реципієнта є "полем діяльності" лінгвістичних універсалій.

Іншомовна лексика була предметом і об'єктом теоретичних і прикладних досліджень у мовознавстві. Класифікацію запозичень, джерела й шляхи їх проникнення розглядали відомі лінгвісти У. Вайнрайх, А.Ю. Кримський, Ф.І. Буслаєв, В.В. Виноградов, Ф.П. Філін, М.М. Шанський, А.О. Білецький, Л.А. Булаховський, О.С. Мельничук, В.В. Акуленко, С.В. Семчинський та ін.

Для сучасних романських та слов'янських мов актуальною залишається проблема нормалізації та адаптації запозичень, зокрема, англіцизмів. Збільшення кількості запозиченої лексики в сучасній українській мові, активні темпи її засвоєння зумовлюють потребу комплексного дослідження запозичень, що обгрунтовує актуальність теми курсової роботи.

Використовуючи деякі результати етимологічних досліджень, розглядаємо запозичену лексику в синхронії, з погляду на сучасну мову як на динамічну систему процесів і явищ. Освоєння запозичень відбувається на різних рівнях мовної системи, серед яких лексико-семантичний і словотвірний рівні становлять вищі ступені асиміляції лексичних запозичень, підґрунтя яких складає графічна, фонетична, морфемна освоєність. Досліджуємо адаптацію запозичень до морфемної та словотвірної підсистем сучасної української мови.

Для дослідження мовного матеріалу застосовано методи морфемного, словотвірного та семантичного аналізів, зокрема, аналіз словникових дефініцій, методи моделювання, лінгвістичного конструювання та кількісного аналізу, а також використано деякі результати етимологічного аналізу.

Процес збагачення мови за рахунок раніш невідомих одиниць проходить постійно, освіжаючи та оновлюючи мову, приводячи її у відповідність до потреб людей та змін, що постійно відбуваються в світі. Ось чому вивчення системи словотвору англійської мови, її компонентів, ступенів їх активності, продуктивності та варіативності є таким необхідним.

Одним із засобів появи нових слів є запозичення.

До факторів, що впливають на виникнення нових одиниць (і на всю систему словотвору в цілому) як правило відносяться: екстралінгвістичні фактори - науково-технічний та соціальний прогрес, поширення інформаційного потоку і необхідність передати його з найменшими витратами часу і місця, лінгвістичні фактори - тенденція до мовної економії, прагнення до аналітичності.

Завдання курсової роботи:

- розглянути зовнішню форму термінологічних одиниць у світлі теорії про мовні інтерференції;

- проаналізувати етимологічний аспект зовнішньої форми;

- визначити способи побудови нових термінів;

- розглянути запозичення як об'єкт лінгвістичних досліджень;

- розкрити шляхи термінологічних запозичень та морфемну структуру як показник засвоєння запозичень мовою-реципієнтом;

- розглянути інтернаціоналізми та ареальну лексику.



Розділ 1. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ У СВІТЛІ ТЕОРІЇ ПРО МОВНІ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ, ЇХ АСИМІЛЯЦІЯ

1.1 Зовнішня форма термінологічних одиниць у світлі теорії про мовні інтерференції

Головним об'єктом термінологічного планування є зовнішня форма терміна, яка, за словами Евґена Вюстера є конфіґурацією терміна, його фізичною формою. Вона протистоїть внутрішній формі, тобто буквальному значенню (яке слід відрізняти від семантичного значення терміна, його дефініції). Зовнішня форма складається з фонетичної форми (тобто вимови) та письмової форми, причому остання має пріоритет над фонетичною для інтернаціональних термінів. Зовнішня форма визначається не значенням, а походженням [Wьster 1985, с. 34-35].

О.О. Потебня називав зовнішні форму членороздільним звуком, змістом, який об'єктивується за допомогою звуку на відміну від внутрішньої форми, яку він називав найближчим етимологічним значенням [Цит. за: Кияк 1988, с. 12].

Ю.С. Маслов вважав, що зовнішня форма терміна -- це його морфологічна структура та вимова. Вона залежить, безумовно, від внутрішньої форми відповідного терміна, тобто від його мотивації. Саме внутрішня форма служить тією ланкою, яка зв'язує значення терміна (його дефініцію) з зовнішньою формою [Маслов 1987, с. 113].

Форма мови перебуває у прямій залежності від змісту наукової думки [Бyдагов 1974, с. 124]. Зовнішня форма терміна формується на основі його внутрішньої форми, яка включає низку суттєвих ознак, що беруться до уваги при створенні нових термінів. Під зовнішньою формою терміна можна також розуміти зовнішній вигляд терміна, його графічне та лексичне оформлення. Виходячи з цього можна припустити, що зовнішня форма термінологічної одиниці включає два аспекти -- етимологічний та графічний.

Коли технічна термінологія планується свідомо, до уваги береться, як правило, гармонія між внутрішньою формою терміна та його значенням, на основі чого виводиться зовнішня форма [Канделаки 1977; Кияк 1988]. У європейських мовах термінологічна робота торкається, в основному, морфологічного рівня, отже, морфологія є чи не найголовнішим предметом термінологічної роботи, особливо в галузі словотвору (карбування нових термінів) [Drozd, Roudnэ 1980, с. 38]. До уваги береться також написання терміна залежно від правописних традицій тієї чи іншої мови, а також вибір джерела запозичення або вибір між інтернаціональним та національним.

Структурна класифікація зовнішньої форми термінологічних одиниць

Всі термінологічні одиниці можна поділити на дві великі катеґорії -- однокомпонентні та багатокомпонентні. Однокомпонентні терміни складаються лише з однієї лексичної одиниці. До складу багатокомпонентних термінів входять кілька лексичних одиниць. Причому терміни у вигляді складних слів типу нім. Zolldeklaration (митна декларація) теж вважаються багатокомпонентними.

Слід також відмітити, що критерієм для визначення того, чи є той чи інший термін однокомпонентним чи багатокомпонентним, служить не його зовнішня форма в якій-небудь конкретній мові, а інтернаціональна внутрішня форма. Якщо інтернаціональна внутрішня форма того чи іншого терміна складається з одного елемента, а еквівалент цього терміна в якій-небудь певній, конкретній мові складається з кількох елементів, -- то, все одне, такий термін вважається однокомпонентним.

Однокомпонентні та багатокомпонентні терміни характеризуються різними структурними ознаками, тому кожен з типів цих термінів досліджувався окремо один від одного.

Однокомпонентні терміни можуть бути таких типів:

Абсолютні інтернаціоналізми, тобто терміни, утворені шляхом прямого запозичення зовнішньої форми при збереженні інтернаціонального значення: анґл. annuity, нім. Annuitдt, рос. аннуитет; анґл. domicile, нім. Domizil, рос. домициль; анґл. reproduction, нім. Reproduktion (але рос. воспроизводство).

Квазіінтернаціоналізми з частковим пуризмом, тобто терміни, утворені шляхом прямого запозичення внутрішньої форми при різній (неінтернаціональній) зовнішній формі: анґл. insert, нім. Einlageblatt, рос. вкладыш (в усіх трьох мовах зовнішня форма різна, але мотивація спільна); так само анґл. at sight, нім. bei Sicht (але рос. ависта, від іт. а vista -- зa пpeд'явлeнням, за показом).

Неінтернаціональні терміни, утворені шляхом описового перекладу без збереження іншомовної мотивації (повний пуризм): анґл. share [буквально -- доля, частина] (але нім. Aktie рос. акция; від лат. actio -- дія, вчинок); нім. Fragebogen [буквально -- аркуш з питаннями] (але рос. анкета, від фр. enquкte -- poзcлiдyвaння, вiд enquйrir -- дoвiдyвaтиcя, з лат. inquirere -- poзcлiдyвaти, шyкaти).

Неінтернаціональні запозичення, тобто терміни, утворені шляхом прямого неінтернаціонального запозичення зовнішньої форми без урахування інтернаціональної внутрішньої форми: анґл. exchange [запозичення з французької мови, яке буквально означає обмін] (але нім. Bцrse, рос. биржа, від з пiзньoлат. bursa -- гaмaнeць; cf: іт. borsa, ісп. bolsa); рос. товар [від тюрк. tavar, буквально -- худоба].

Терміни -- часткові інтернаціоналізми, утворені шляхом прямого запозичення зовнішньої форми, але з іншим суфіксом: рос. экономика (але анґл. economy нім. Цkonomie); анґл. emitter (але нім. Emittent, рос. эмитент); нім. Agentur (але анґл. agency, рос. агентство).

Терміни -- часткові інтернаціоналізми, утворені шляхом використання інтернаціонального слова для нового (неінтернаціонального) значення: нім. Filiale (у значенні «аґенція»); анґл. association (у значенні «блок»); рос. облигация (у значенні «bond»).

Описові термінологічні словосполучення з використанням інтернаціонального елементу (за своєю природою це, радше, багатокомпонентні терміни, проте вони є еквівалентами однокомпонентних термінів, тому й розглядаються серед однокомпонентних): анґл. commercial discount (але нім. Dekort, рос. декорт); нім. Warenkontrolle [буквально -- товарний контроль] (але анґл. sorting, рос. бракераж); рос. банковский билет (але анґл. banknote, нім. Banknote).

Національні елементи, що стали інтернаціоналізмами (окремий випадок абсолютних інтернаціоналізмів): анґл. behavio(u)rism, blockade, blue chip, boycott, vendorlease, hiring, deadweight тощо; нім. Ersatz (cf: анґл. ersatz) та ін.

Терміни, утворені шляхом прямого неінтернаціонального запозичення зовнішньої форми, але зі збереженням інтернаціональної внутрішньої форми (квазіінтернаціоналізми): анґл. exhibition [запозичення з латини] (cf: нім. Ausstellung, рос. выставка); рос. вексель [від нім. Wechsel, букв. -- oбмiн] (cf: іт. cambiale, від cambiare -- міняти; ісп. letra de cambio; алб. kambial; гр.у х н б л л б г м б ф й к Ю).

Гібридні терміни, утворені з інтернаціонального елементу та елементу рідної мови (коренів, префіксів чи суфіксів): нім. Hedgegeschдft [слово, утворене з анґлійського слова hedge (національний елемент, що став інтернаціоналізмом) та німецького слова Geschдft] (cf: анґл. hedging, рос. хеджирование).

Терміни, утворені з іншомовного (неінтернаціонального) елементу (корінь, префікс, суфікс) та елементу рідної мови (внутримовні лексичні одиниці): анґл. shortage (дефіцит) [слово, утворене за допомогою анґлійського слова short (короткий) та французького суфіксу age]; рос. бракераж [утворено зав допомогою того ж самого суфіксу].

Крім того, досліджувались також графічне оформлення однокомпонентних інтернаціональних та просто іншомовних термінів, зокрема до уваги бралися такі графічні відтінки:

Іншомовні елементи з повним збереженням ориґінального написання (тільки для мов з латинською основою): анґл. agio, agiotage, bureaucratism, del credere, de jure, ersatz тощо; нім. Jury, Aval, Aviso, Allonge, Underlying, Businessman, Bordereau, Vendorlease тощо.

Іншомовні елементи з частковим збереженням ориґінального написання (тільки для мов з латинською основою): нім. Akquisiteur, Akkreditiv, Aktiva, BusineЯ, Valvation тощо.

Іншомовні елементи без збереження ориґінального написання (тільки для мов з латинською основою): анґл. debtor (від лат. debitor), absenteeism (від лат. absentismus), attack (від фр. ataque) тощо; нім. Attacke, Bilanz, Bцrse, Bьrokratismus, Prozent, Delkredere тощо.

Іншомовні елементи зі штучним відтворенням ориґінальної форми: анґл. advice (авізо; штучне відтворення ориґінальної латинської форми, з якої пішло італійське слово avviso); нім. Havarie (аварія; від iт. avaria, яке пішло з араб. `avвr -- хиба, бiдa), Baratt (бартер, від ст.-фр. barat, букв. -- омана).

Запозичення через посередництво третіх мов: анґл. acquirer (аквізитор; можливо, через французьке посередництво); рос. девальвация (можливо, через німецьке посередництво -- нім. Devalvation, лат. devaluatio), дистрибьютор (через анґлійське посередництво -- анґл. distributor, з лат. distributio -- poзпoдiл).

Інтернаціональні терміни з національним варіантом латинського суфіксу: анґл. actuary, рос. актуарий (лат. actuarius); анґл. anticipation, нім. Antizipation, рос. антиципация (лат. anticipatio); анґл. depression, нім. Depression, рос. депрессия (лат. depressio); анґл. annuity; нім. Annuitдt; рос. аннуитет (лат. annuitas) тощо.

Інтернаціональні терміни з додаванням суфіксу рідної мови: анґл. discounting, sorting, producer; нім. Demonetisierung, Administrieren, Diskontierung; рос. ассигнования, банкротство, визирование, грюндерство тощо.

Багатокомпонентні терміни можна розподілити залежно від наявності чи відсутності інтернаціональної внутрішньої форми, а також залежно від наявності чи відсутності інтернаціональних коренів. Інтернаціональність внутрішньої форми багатокомпонентних термінів полягає у спільності загальної схеми та наявності спільних складових частин, які можуть, у свою чергу, бути як інтернаціональними, так і національними. При цьому порядок слів, закінчення, спосіб поєднання компонентів (карбування одного слова шляхом складання основ чи утворення термінологічного словосполучення) та інші ознаки, що пояснюються особливостями граматичної будови тієї чи іншої мови, до уваги не беруться. Ступінь інтернаціональності зовнішньої форми визначається наявністю чи відсутністю інтернаціональних коренів.

Отже, багатокомпонентні терміни залежно від ступеня їх інтернаціональності, можна розподілити за такими катеґоріями (та підкатеґоріями, що залежать від двох нюансів, а саме -- від додавання до інтернаціонального термінологічного словосполучення національних елементів та від вилучення з інтернаціонального термінологічного словосполучення одного чи кількох елементів):

Терміни, утворені шляхом буквального перекладу інтернаціонального словосполучення, тобто прямого калькування інтернаціональної внутрішньої форми, з повним збереженням інтернаціональних коренів: анґл. capital export, нім. Kapitalexport (але рос. вывоз капитала); анґл. bank group, нім. Bankgruppe, рос. банковская группа.

з додаванням національного компоненту: рос. анализ финансовых аспектов (але англ. financial analysis, нім. Finanzanalyse).

Терміни, утворені шляхом буквального перекладу інтернаціонального словосполучення, тобто прямого калькування інтернаціональної внутрішньої форми, з частковим збереженням інтернаціональних коренів: анґл. tax anticipations, нім. Steuerantizipation, рос. антиципация налогов.

з додаванням національного компоненту: рос. ассоциация делового сотрудничества (але анґл. business association, нім. Geschдftsassoziation).

з вилученням деяких компонентів: анґл. marketing services (але нім. Tдtigkeit des Marketingdienstes, рос. деятельность маркетинговой службы).

Терміни, утворені шляхом буквального перекладу інтернаціонального словосполучення, тобто прямого калькування інтернаціональної внутрішньої форми, без збереження інтернаціональних коренів: анґл. Treasury bills, нім. Schatzwechsel, рос. казначейский вексель.

з додаванням національного компоненту: рос. испытания в рыночных условиях (але анґл. market tests, нім. Marktversuche).

з вилученням деяких компонентів (у процесі дослідження таких термінів не спостерігалося).

Терміни, утворені шляхом описового перекладу інтернаціонального словосполучення без збереження інтернаціональної внутрішньої форми, але з частковим збереженням інтернаціональних коренів: анґл. trading profit, рос. выручка от реализации продукции.

Терміни, утворені шляхом описового перекладу інтернаціонального словосполучення без збереження інтернаціональної внутрішньої форми без збереження інтернаціональних коренів: нім. Ausgaben des Staatshaushalts, рос. государственные расходы.

Для виявлення ступені інтернаціональності економічних термінів, а також відсоткового співвідношення інтернаціонального та національного в цих термінах стосовно різних мов було досліджено понад 2000 термінів ринкової економіки в анґлійській, німецькій та російській мовах. Проте щоб запобігти суб'єктивізму в підборі термінів для аналізу, ми вважали за необхідне продемонструвати відсоткове співвідношення інтернаціональних та національних елементів у середньому на 600 термінологічних одиниць. При цьому нами бралися довільно будь-які 600 термінів паралельно в анґлійській, німецькій та російській мовах. У процесі аналізу було помічено, що відсоткове співвідношення різних типів термінів у кожному наборі з шестисот термінів є приблизно однаковою (розбіжності в однаковому наборі різних термінів становлять не більше ніж 5%).

Ми, таким чином, прослідкували, які типи термінологічних одиниць припадають в середньому на кожні 600 термінів. Однокомпонентні та багатокомпонентні терміни досліджувались окремо. Різна кількість досліджених терміноелементів у тій чи іншій мові пояснюється тим, що в одній з трьох мов той чи інший термін може мати один чи навіть кілька синонімів (або кількість синонімів для одного й того ж терміна в різних мова є різною), які теж у процесі дослідження бралися до уваги. В інших випадках однокомпонентний термін в одній мові може мати багатокомпонентні еквіваленти в інших мовах. Або в межах однієї мови можуть існувати однокомпонентні терміни з багатокомпонентними синонімами.

1.2 Етимологічний аспект зовнішньої форми

Етимологічний аспект зовнішньої форми термінів полягає у способах термінотворення (заповнення лакун) -- прямому запозиченні терміноелементів чи їх перекладі. Переклад терміноелементів, у свою чергу, теж має кілька різновидів: калькування, карбування нових слів, творення словосполучень, надання наявним словам нових значень. При цьому слід зазначити, що калькування займає проміжне місце між прямим запозиченням та перекладом терміноелементів: при калькуванні внутрішня форма запозичується, а зовнішня форма перекладається. Це особливий засіб асиміляції, пристосування слів до особливостей відповідної мови [Володина 1993, с. 39].

Спосіб заповнення лакун залежить насамперед від конкретних обставин. Коли мовна громада хоче висловити поняття, для якого нема відповідного слова у даній мові, то ця мова або запозичує необхідне слово з іншої мови, або створює нове, тобто можна запозичувати або одночасно форму та значення, або лише значення [Columas 1989, с. 15]. Таким чином, нові терміни можуть створюватись або за рахунок прямого запозичення, або за рахунок виключно внутрішніх ресурсів, або комбінованими методами (наприклад, через запозичення лише внутрішньої форми).

При цьому слід відмітити, що етимологія та мотивація (внутрішня форма) не є тотожними поняттями. Етимологія існує поза синхронним станом лексичного значення, тому можна підкреслити, що мотивація є поняттям синхронічним, а етимологія -- діахронічним [Кияк 1988, с. 12-13]. Тому є всі підстави для запровадження таких понять, як етимологія без мотивації та мотивація без етимології.

Так, пряме запозичення терміноелементів спирається виключно на етимологію без мотивації (або з нульовою мотивацією) [Drozd, Roudnэ 1980, с. 39] через те, що будь-яке запозичене слово перестає бути вмотивованим у мові-реципієнті. Втрачаючи свою внутрішню форму, воно стає непрозорим. У випадку побудови нових термінів шляхом калькування -- навпаки, має місце мотивація без етимології.

Особливо важливою мотивація є у випадку карбування нових слів. Gajda визначив три типи мотивації термінів залежно від трьох вищезгаданих способів термінотворення: словотворча (морфологічна деривація), сполучна (деривація шляхом складання основ та сполучень) та мериторична (семантична деривація). Інколи зустрічається також фонетична мотивація (ономатопея, тобто звуконаслідування) [Gajda 1990, с. 89-92].

Етимологія терміноелементів, за словами Е. Вюстера, визначається залежно від походження їх зовнішньої форми. Залежно від етимології Вюстер визначив чотири типи терміноелементів:

корінні слова (Erbwцrter);

іншомовні слова та запозичення (Fremd- und Lehnwцrter);

метонімічні слова (ьbertragene Benennungen);

абревіатури (Kurzwцrter) [Wьster 1985; c. 34-36].

Якщо нові терміни створюються шляхом прямого запозичення, перед термінологами постають певні проблеми, пов'язані зі врахуванням цілої низки умов. Найголовніша з цих проблем -- джерело запозичення, тобто питання вибору мови, з якої дане запозичення буде більш вдалим. Але мода на ту чи іншу мову дуже часто також відіграє далеко не останню роль. Якщо у минулому столітті такою мовою була французька, то зараз у ролі “латини” виступає анґлійська мова. Навіть слова греко-латинського походження інколи проникають у мови народів світу через анґлійське посередництво.

Якщо іншомовні терміноелементи запозичуються з урахуванням етимології, це дає можливість зберегти семантичний зв'язок з усіма однокореневими словами. Справа в тому, що кожна мова пристосовує чужі слова до особливостей своєї фонетики та граматики, тому іґнорування цього принципу часто призводить до втрати такого зв'язку. Так, різні шляхи запозичення слів лінія та лайнер призвели до того, що ці слова носіями української мови вже не сприймаються як однокореневі. Проте є поодинокі випадки, коли греко-латинське слово в його анґлійському або французькому варіанті стало інтернаціональним та вживається в більшості європейських мов саме в анґлійському або французькому графічному оформленні. Наприклад анґлійське слово service (сервіс) у німецькій мові також виглядає як Service.

Інтернаціональні терміноелементи (в основному, греко-латинського походження) та власномовні терміноелементи в багатьох мовах співіснують як синонімічні дублети. Досить часто існують «гібридні» слова, у котрих, наприклад, коренева основа є латинською, а суфікс належить тій мові, з котрої безпосередньо зроблено запозичення [Лотте 1982, с. 64].

1.3 Способи побудови нових термінів

При створенні нових термінів перед укладачами постає одна специфічна і, на перший погляд, не дуже суттєва проблема: як передати новий термін у рідній мові. Чи просто запозичити його з мови-джерела, переписавши його за правилами рідної орфографії або зберігши ориґінальне написання, чи перекласти цей термін на рідну мову. А якщо перекласти, то яким чином -- буквально (під кальку) чи описово.

Ця проблема є досить серйозною, бо кожний новий термін, запроваджений у ту чи іншу галузеву терміносистему має бути вдалим, він повинен гармонійно вписатися у дану терміносистему, бути евфонічним, здатним утворювати деривати тощо. Всі ці умови продиктовані тим, що технічна мова передбачає однозначне взаєморозуміння між укладачами технічного завдання та його виконавцями [Белодед 1980; c. 111-112]. Тому будь-який термін має створюватися з урахуванням його фізичної сутності та технічної ідеї [Лотте 1982, с. 7].

У будь-якій мові світу лінґвістичні методи десиґнації можуть бути поділені на три великі ґрупи: а) використання наявних ресурсів; б) модернізація наявних ресурсів; в) використання нових ресурсів [Sager, Nkwenti-Azeh 1989, с. 11]. Тобто терміни, як правило, утворюються або з тих слів, які вже існують у літературній мові, шляхом надання їм термінологічного значення, або з іншомовних елементів. Карбування нових терміноелементів полягає у використанні лексичного та морфологічного потенціалу мови шляхом утворення певних морфологічних комбінацій, які до цього теоретично були можливі [Будагов 1974, с. 147]. Існує ще один спосіб утворення нових термінів -- вигадані штучні слова. Таким чином, можна зробити висновок, що нові терміни можуть утворюватись трьома основними способами:

Використання внутрішніх ресурсів мови: а) карбування похідних слів; б) надання наявним словам нових значень; в) складання основ; г) укладання словосполучень.

Пряме запозичення терміноелементів: а) повне запозичення (внутрішня форма разом із зовнішньою формою); б) неповне запозичення (тільки внутрішня форма).

Вигадування штучних слів.

Д.С. Лотте також пропонував розрізняти три основних способи побудови науково-технічних термінів. Перший спосіб, за його словами, полягає в самостійній побудові похідних слів, слів усічених та словосполучень (елементи, з яких будується термін, можуть бути, в свою чергу, термінами, що належать до даної термінологічної системи або до будь-якої іншої). Другий спосіб полягає у використанні термінів, що вже існують, або слів шляхом зміни їх значень (таким чином, він не поєднав два згаданих вище способи як побудову нових термінів шляхом використання внутрішніх ресурсів). Третій спосіб -- випадки переносу в термінологію даної мови термінів, що існують в будь-якій іншій мові. При цьому різні мови можуть надавати перевагу різним способам термінотворення. Наприклад англійська мова набагато частіше, ніж інші європейські мови, використовує спосіб побудови нового терміна шляхом переносу старого терміна на нове поняття [Лотте 1982, с. 7, 19].

Отже, побудова нового терміна -- це не обов'язково пряме запозичення з іншої мови. Найчастіше терміни створюються шляхом використання внутрішніх ресурсів мови. У переважній більшості мов світу, включаючи такі мови, як англійська, німецька, російська тощо, пряме запозичення іншомовних елементів не є головним способом утворення нових термінів. Іншомовні елементи становлять при цьому лише незначну частину. Ця частина може коливатися залежно від традицій та настроїв тих чи інших термінотворців, але майже в усіх цих мовах перевага надається саме внутрішнім ресурсам мови. Такими способами, за словами Д.С. Лотте, можуть бути:

а) зміна значень слів;

б) утворення похідних слів;

в) утворення усічених слів і абревіатур;

г) утворення складних слів;

ґ) утворення постійних словосполучень;

д) іншомовні запозичення;

е) інші способи утворення нових слів (зміна звукового складу основи, переніс наголосу), проте такі способи у технічній термінології зустрічаються досить рідко і, за словами вченого, “значення не мають” [Лотте 1961, с. 37].

Отже, Д.С. Лотте поставив пряме запозичення терміна лише на п'яте (тобто передостаннє місце), а якщо прийняти до уваги його думку, що останній спосіб “значення не має”, то іншомовні запозичення займають у Лотте останнє місце. Всі інші способи утворення нових термінів передбачають використання внутрішніх ресурсів мови. І хоча при цьому можуть виникати гібридні слова з іншомовним коренем (типу аґреґування, розвантаження тощо) або з іншомовним префіксом (антитіло) чи суфіксом (типу читабельний) -- все одне, вирішувальну роль грає тут саме елемент рідної мови. А іншомовні афікси через високий ступінь їх засвоєності вже не сприймаються в таких випадках як іншомовні.

Побудова термінів шляхом використання внутрішніх ресурсів мови

Як відомо, не всі явища та властивості об'єктивної дійсності можна зображати лише простими (непохідними) лексичними одиницями [Кияк 1988, с. 84]. Тому для збереження семантичного зв'язку між термінами, що означають однорідні поняття, важливими є утворення похідних термінів зі спільним коренем. Таким чином, лексичною «сировиною» для таких похідних термінів служать внутрішні ресурси мови, куди може входити як корінна лексика, так і повністю засвоєні запозичені елементи.

За рахунок внутрішніх ресурсів мови науково-технічні терміни створюються, як правило, п'ятьма основними способами:

Надання наявним словам нових значень;

Модифікація [Sager, Nkwenti-Azeh 1989, с. 11-13] (побудова похідних термінів за допомогою деривативних афіксів);

Складання основ терміноелементів;

Утворення термінологічних словосполучень;

Утворення абревіатур.

Поглиблення полісемії шляхом порівняння (анґл. spider-like sprue, T-shirt) або метафори (анґл. nose key, tooth lock washer, arm clip) є одним з найпоширеніших способів утворення нових термінів шляхом використання внутрішніх ресурсів мови [Sager, Nkwenti-Azeh 1989, с. 11].

Вибір слова для позначення нового наукового поняття визначається зв'язком між новим поняттям і старим, закладеним у внутрішній формі слова [Квитко 1976; c. 11]. Е.Ф. Скороходько перелічує такі способи утворення нових термінів за допомогою використання внутрішніх ресурсів шляхом зміни значень звичайних слів загальнолітературної мови й термінів, запозичених з інших галузей науки й техніки:

а) називання за схожістю зовнішніх ознак;

б) називання за схожістю функцій;

г) називання за суміжністю понять (engine -- двигун та локомотив);

ґ) називання за аналогією (fatigue);

д) уточнення значення. “Найбільш поширеним видом утворення термінів шляхом зміни значення є називання за схожістю ознак або за схожістю функцій” [Скороходько 1963, с. 18-24].

Перенесення значення може відбуватися за класифікаційною співпідпорядкованістю понять; за аналогією понять; за технічною аналогією; за зовнішньою аналогією; за суміжністю понять [Лотте 1961, с.40-56].

Інколи терміни, утворені шляхом надання наявному слову нового значення, втрачають зв'язок зі словами, від яких ці терміни пішли, бо технічний зміст загальнолітературного слова набуває ще більш спеціального значення, відходячи, таким чином, від свого первинного джерела, Термін, утворений з літературного слова, вже настільки переусвідомлюється, що сприймається вже як своєрідний омонім відносно свого джерела [Будагов 1953, с.20-21]. Така омонімія, за словами Д.С. Лотте може бути кореневою (лексичною), синтаксичною та морфологічною. При утворенні термінів, що складаються з окремих складових елементів, ці елементи можуть також змінювати своє значення та сприйматися як омоніми [Лотте 1961, с. 57-58, 62-69].

Явищем, схожим на омонімію, є багатозначність термінів, коли терміни також утворюються за допомогою розширення значення. Чітких критеріїв між багатозначністю та омонімією майже не існує. Д.С. Лотте не вважає спосіб переусвідомлення вже існуючих слів дуже вдалим: “Дискусія про так звані «сили інерції» показала, яким шкідливим є невірно побудований та багатозначний термін” [Лотте 1961, с. 9].

Хоча можна згадати досить багато більш-менш вдалих випадків утворення нових термінів шляхом надання нового термінологічного значення вже існуючим словам (наприклад англ. mouse (як комп'ютерний прилад), яке стало з часом інтернаціоналізмом; cf. укр. миша, рос. мышь, нім. Maus тощо), цей спосіб не можна назвати зручним, бо дуже часто така полісемія веде до ускладнення при читанні науково-технічної літератури, інколи, навіть, до невірного розуміння того чи іншого терміна навіть через контекст. Тому Д.С.Лотте пропонує багатозначність термінів треба усувати незалежно від ступеня шкідливості, особливо це стосується однієї термінологічної системи (загальнотехнічної або галузевої). “Кожен з термінів, що належить, наприклад, до специфічної системи автомобільної термінології, повинен мати в цій системи лише одне значення” [Лотте 1961, с. 20]. Це стосується й словотворчих елементів слова, в першу чергу суфіксів [Лотте 1961, с. 21]. Р. А. Будаґов припускав також існування певної кількості нових значень, “котрі живуть лише в певних усталених словосполученнях” [Будагов 1974, с. 149].

Іншим способом побудови нових термінів за рахунок внутрішніх ресурсів є утворення похідних слів (дериватів) від наявних термінів або від загальнолексичних одиниць. При цьому суфікси та префікси, котрі через ті чи інші обставини виявляються найзручнішими для побудови термінів, запозичуються, як правило, з загального морфологічного фонду. При цьому можуть запозичуватись морфеми з інших мов. Деякі суфікси та префікси при цьому зустрічаються виключно у фахових термінах, а в загальнонародній мові вони можуть взагалі бути відсутніми. В інших випадках значення компонентів складних може не збігатися зі значеннями відповідних самостійних слів. Специфічним для термінотворення є закріплення за деякими суфіксами певних термінологічних значень (особливо в хімічній термінології). Мотивація таких новоутворень є цілком прозорою, що полегшує розуміння цих термінів фахівцями та перекладачами [Скороходько 1963, с. 27-29, 38].

Побудова термінів шляхом прямого запозичення

Другим найрозповсюдженішим способом побудови нових термінів є пряме запозичення. Наукова термінологія має досить високу здатність сприймати іншомовні запозичення. Прямі запозичення формують спільний лексичний фонд у різних не обов'язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами. Це означає, що зростання словникового складу мови за рахунок наукової термінології обов'язково супроводжуються процесом запозичення окремих іншомовних слів, особливо разом із запозиченням відповідного наукового поняття. [Скороходько 1963, с.58-86].

Інколи пряме запозичення супроводжується метафоризацією первинного значення. Так, наприклад, у мові гінді слово vidyut (електрика) є запозиченням із санскриту, де це слово буквально означає «блискавка», або санскритське слово urja (сила, міць) у мові гінді вживається в значенні «енергія» [Sager, Nkwenti-Azeh 1989, с. 23].

Пряме запозичення може бути повним та частковим. При повному запозиченні об'єктом запозичення є як внутрішня, так і зовнішня форма. При частковому запозиченні -- тільки внутрішня форма (мотивація). Приклади, коли об'єктом запозичення служила лише зовнішня форма, майже не зустрічаються.

Повне запозичення передбачає пристосування іншомовного слова до фонетичних та морфологічних особливостей мови-реципієнта. Залежно від цього розрізняють повну та часткову асиміляцію. Повна асиміляція являє собою повне пристосування запозиченого елемента до особливостей мови-реципієнта: до його фонетичних (заміна звуків, не властивих мові-реципієнту; перенесення наголосу, якщо мова-реципієнт має постійний наголос; перебудова складів, діерез одних та епентеза чи протеза інших звуків у випадку обмеженої фонемної дистрибуції та кількості типів складів у мові-реципієнті) та морфологічних (підпорядкування системі відмінювання на дієвідмінювання мови-реципієнта) законів. При частковій асиміляції деякі фонетичні та граматичні особливості мови-реципієнта зберігаються. Так, в українській мові деякі іншомовні слова (радіо, паблісіті тощо) не мають системи відмінювання. Інші прямі запозичення зберігають невластиве українській фонетиці зяяння голосних (поет, какао тощо). В анґлійській мові поодинокі слова французького походження зберегли носові голосні, що не є властивими анґлійській фонетиці. Збереження ориґінального написання у запозичених словах теж є проявом часткової асиміляції.

Основним способом часткового запозичення є калькування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-продуцента на мову-реципієнт. Калька буває повна та часткова. Повна калька -- послідовний дослівний переклад у мові-реципієнті всіх елементів слова з мови-продуцента: лат. Hydrogenium, -- рос. водород (корінь hydr- відповідає кореню вод-; корінь -gen- -- кореню -род-). Часткова калька -- переклад у мові-реципієнті не всіх елементів слова, що надійшло з мови-продуцента: лат. hydrogenium, -- укр. водень (в українському перекладі нема відповідника латинському кореню -gen, проте є суфікс -ень, що не має аналогів у слові мови-продуцента). Поодиноким випадком калькування є буквальний переклад окремих коренів, що веде до поглиблення полісемії слів рідної мови під впливом запозичення мотивації. Sager та Nkwenti-Azeh пропонували розрізняти запозичені слова (loan words) та запозичений переклад (loan translation). Так, наприклад, у мові свагілі є багато прикладів калькування з анґлійської та інших європейських мов: vita baridi (холодна війна), nguva farasi (кінська сила), pembetatu (трикутник) [Sager, Nkwenti-Azeh 1989, с. 21-24].

Одним з перших питання про класифікацію запозичених слів поставив Д.С. Лотте, пропонуючи всі запозичення поділяти на буквальні, трансформні та ориґінальні. Під трансформованими запозиченнями він розумів перетворені у момент перекладу слова чи словосполучення шляхом випущення або додавання якого-небудь елементу або заміни складного слова сполученнями. На відміну від цього, запозичення «у чистому вигляді» -- це слова, перенесені в мову-реципієнт в тому вигляді, в котрому воно існує в мові-продуценті [Лотте 1982, с. 10-14].

Бувають випадки, коли запозичення, яке увійшло до тієї чи іншої мови, починає членуватися. Спричинено це насамперед тим, що до тієї ж мови надходять й інші слова зі спільним коренем або будь-яким іншим афіксом. Таким чином, афікс, який починає зустрічатися у більш ніж одному терміні, нерідко стає продуктивним і починає використовуватися у нових термінах, побудованих з використанням як елементів рідної мови, так й іншомовних елементів. В українській мові це насамперед стосується таких, переважно греко-латинських, афіксів, як авто-, архі-, гідро-, синхро-, ультра-, полі-, про-, пост-, анти-, прото-, аґро- та багатьох інших, або суфіксів ція, ізм, іст, тощо. Всі ці терміноелементи, незважаючи на їх іншомовне походження, є цілком продуктивними та служать для карбування нових термінів, в тому числі, з використанням українських терміноелементів (головним чином, коренів). Д.С. Лотте вважав, що випадки притягнення іншомовних слів чи окремих іншомовних елементів не є рідкістю при карбуванні нових термінів для нових понять, що веде до співіснування слів рідної мови, створених з використанням іншомовних елементів, та ориґінальних запозичень [Лотте 1982, с. 11, 39]. Тим самим, карбування нових слів з використанням іншомовних елементів є проміжною ланкою між повними та частковими запозиченнями. Серед іншомовних терміноелементів, що не зустрічаються у мові-реципієнті, переважають, як правило, латинські та грецькі елементи.

Пряме запозичення може носити як національний, так і інтернаціональний характер. Критерієм визначення між інтернаціональними та національним запозиченням служить наявність даного слова принаймні у трьох неспоріднених мовах [Володина 1993, с. 33]. Запозичення на національному рівні складаються самостійно в окремо взятій мові, при їх складанні може бути присутній «творчий момент» [Лотте 1982, с. 11].

Інші способи побудови нових термінів

Специфічним способом утворення нових термінів є побудови вигаданих штучних слів без чіткої етимології та вмотивованості. У європейських мовах таких слів досить мало: ґаз, нейлон, кондак тощо. Проте абсолютно штучними та невмотивованими їх теж не можна назвати. У більшості випадків це були або гібридні слова, або мало місце штучне перелицювання наявних слів живої мови [Будагов 1953].

Так, слово газ вигадав голландський вчений XVII ст. Ян Баптист ван Гельмонт, скоріше за все, під впливом грецького слова cЗoV та німецького слова Geist (дух) [Шанський 1973, с. 100; Вартаньян 1987, с. 67]. Анґлійське слово nylon побудовано, скоріше за все, на основі якоїсь абревіатури (cf: лавсан) та закінчення on, характерного для назв хімічних речовин. Слово kodak є онометопічним звуконаслідуванням шуму, характерного для затвору фотокамери, коли він спрацьовує.

Проте в деяких мовах спосіб термінотворення за рахунок винаходу штучних слів був свого часу в деяких мовах досить продуктивним. Свого часу Е.П. Свадост писав: “Що стримує людей нашої епохи від вигадування цілком нових слів -- нових за своїм коренем -- для нових понять?” [Свадост 1968, с. 207]. Найбільшого розповсюдження цей спосіб набув у естонській мові завдяки діяльності І. Аавіка та в івриті завдяки діяльності Еліезера Бен-Єгуди. Зокрема, Свадост наводить приклад подолання, за словами науковця, «комплексу зумовленості» в естонській мові. Так, І. Аавік у міжвоєнний період запровадити у літературну естонську мову кілька десятків штучних ним коренів, заповнюючи, таким чином, лакуни в лексиці естонської мови. Так, наприклад, для слова «кріль» в естонській мові вживалося невдале сполучення kodujдhes, тобто ”домашній заєць”, або російське запозичення truss. Аавік запровадив нове слово kььlik, яке було дуже швидко засвоєно [Свадост 1968, с. 210; Tauli 1968, с. 69]. Бен-Єгуда пропонував, виходячи зі специфіки будови давньоєврейських коренів, конструювати нові корені з невикористаних сполучень приголосних, хоча від цього способу йому незабаром довелося відмовитись [Подольский 1985, с. 7]. Бен-Єгуда сам вигадав сотні нових єврейських слів, які він вживав у своїх ґазетах, були також і інші досить продуктивні словотворці з його оточення, включаючи його старшого сина. Винахід нових слів став чимось схожим на національний спорт і практикувався письменниками у сучасній єврейській літературі, як у Палестині, так і в Західній діаспорі [Rabin 1990; c.31].

Проте Р.А. Будаґов стверджував, що вигаданих довільних неологізмів, як правило не буває в жодній з індоєвропейських мов. Вигаданих слів… “нараховується буквально одиниці, тому вони й не можуть змінити загального становища… Якщо ж прийняти до уваги те, що довільність навіть і цих трьох-чотирьох слів може бути взято під сумнів…, то вийде, що вигаданих слів в дійсності майже і зовсім не існує”. Спроби штучної побудови таких слів у естонській мові, за словами Р.А. Будаґова, “не могли не закінчитися повною невдачею”, бо термін обов'язково повинен бути вмотивованим [Будагов 1953, с.57-59]. Е.П. Свадост, навпаки, вважає такий спосіб досить вдалим [Свадост 1968, с. 210].

мовний інтерференція асиміляція лексика



Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ АСИМІЛЯЦІЇ ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ У МОВІ РЕЦІПІЄНТІ

2.1 Запозичення як об'єкт лінгвістичних досліджень

Термін "запозичення" вживають у мовознавчій літературі в двох значеннях. У зв'язку з теорією мовних контактів, взаємодії мовних систем, запозиченням називають один зі шляхів збагачення словникового складу мови (І.О. Бодуен де Куртене, Л. Блумфільд, Е. Хауген, Л.А. Булаховський, О.О. Реформатський). Він позначає також процес входження й адаптації запозиченої лексеми і результат цього процесу - запозичене слово, лексему (І.М. Обухова). У роботі дотримано вживання терміна на позначення лексичної одиниці, запозиченої з англійської чи німецької мов, або через їхнє посередництво, тобто, на позначення слів-етимонів, слів-посередників та інтернаціоналізмів англійського та німецького походження. Термін "запозичення" є родовим поняттям стосовно термінів "іншомовне слово" та "засвоєне слово", які перебувають на тому чи іншому ступені адаптації до мови-реципієнта.

Іншомовними вважаємо запозичені слова, фонетично та граматично оформлені за зразком чужої мови (транслітерований запис, невідмінюваність). Ті з них, що проходять шлях пристосування до мови-реципієнта, змінюючи звукове оформлення, стаючи відмінюваними внаслідок появи флексій, виявляючи словотвірну активність і навіть утворюючи нові лексико-семантичні варіанти, стають повністю засвоєними мовою. Порівняймо, англіцизми, серед яких і запозичення останніх десятиліть: вагон, катер, бізнес, продюсер, принтер, факс є відмінюваними іменниками, які утворюють деривати, а досить давні запозичення, які стосуються морської справи: лімберс, ловердек, суперкарго, п'яртнерс лишилися фонетично, граматично й словотвірно неосвоєними. Ступінь засвоєння запозичень залежить і від належності їх до загальновживаної чи спеціальної лексики, наявності соціального замовлення, потреби в слові, від особливостей семантики, давності запозичення (гіпотеза О.Д. Пономарева).

Існують певні критерії встановлення інтернаціонального характеру запозичень: формальні, семантичні та "кількісні" ознаки. Специфічними рисами лексичних інтернаціоналізмів є їхня омологічність - міжмовна схожість одночасно в планах змісту і вираження (В.В. Акуленко). Щодо кількісної ознаки, то інтернаціоналізм має функціонувати не менше як у трьох мовах із неблизькоспоріднених мовних родин (А.О. Білецький). Для визначення інтернаціоналізму достатньо врахування нижньої межі кількісного поширення інтернаціоналізму, оскільки верхня межа рухома, тобто весь час змінюється в напрямку зростання, відображаючи динаміку процесу інтернаціоналізації. У дослідженні виявлено 216 інтернаціоналізмів англійського та 173 німецького походження. Це переважно засвоєні мовою-реципієнтом слова, тому врахування їх суттєво впливає на картину словотвірних потужностей досліджуваних запозичень.

Функціонування запозичень у мові вимагає унормування їх відповідно до критеріїв літературної мови. На думку дослідників, питання нормалізації запозичень поступово переміщується з вивчення суто лінгвістичних аспектів запозичення на розгляд його соціолінгвістичних аспектів, що вимагає теоретичного обгрунтування послідовного й несуперечливого нормативного підходу до питання доцільності нормалізації запозичень, зокрема, до проблеми свідомого регулюванння суспільством процесів запозичення з англійської мови. Нормативність мовної одиниці дослідники визначають за статистичним, системним та естетичним критеріями. Дослідження участі запозичень у дериваційних процесах відповідно до правил українського словотворення допомагає частково розв'язати проблему унормування запозичень відповідно до системи української мови.

Мова відображає суспільно-економічні процеси та зміни і задовольняє суспільні потреби в запозиченні та творенні нових слів. Скажімо, слів дизайн, дизайнер, менеджер, менеджмент, комп'ютеризація Словник української мови (1970-1980) не фіксує. Орфографічний словник (1995) подає ці слова уже як повноправний складник активної української лексики.

Необхідність упорядкування запозичень у словотвірних словниках зумовлена зростанням їхньої словотвірної активності в сучасній українській мові. За допомогою словників гніздового типу, які відображають ступінчастий характер українського словотворення, можна розкрити словотвірні відношення між твірним-похідним словом, описати словотвірну структуру похідних. Практика укладання словників за гніздовим принципом відома з 70-х років: "Російський словотвірний словник" (1970), укладений Д. Уортом, О. Козаком та Д. Джонсоном (словник кореневих гнізд), "Словотвірний гніздовий словник сучасної російської мови" (1974), укладений В. Шкляровим та Г. Кюгнертом, "Словотвірний словник російської мови" в 2-х томах (1985), укладений О.М. Тихоновим. У відділі структурно-математичної лінгвістики ведеться робота над укладанням Шкільного словотвірного словника гніздового типу для української мови. Основною одиницею таких словників є словотвірне гніздо: сукупність слів, споріднених за коренем і упорядкованих за відношеннями похідності. Аналіз словотвірних гнізд допомагає розкрити словотвірний потенціал базових слів, який розуміємо як здатність слова формувати гнізда споріднених слів і вимірюємо кількістю похідних у гнізді.

Показниками ступенів пристосування запозичених слів до морфемної та словотвірної підсистем сучасної української літературної мови є відповідно морфемна структура запозичень та їхня участь у словотвірних процесах мови, яка виражається через словотвірний потенціал запозичень, тобто, через здатність їх формувати гнізда споріднених слів у системі й за законами мови-реципієнта. Словотвірний потенціал англійських та німецьких запозичень є основним предметом дослідження. Показником освоєння запозичень морфемною та словотвірною підсистемами мови-реципієнта є формування запозиченими словами відповідно кореневих та словотвірних гнізд. Кореневе гніздо об'єднує на морфемному рівні слова, які вважаємо спільнокореневими в сучасній мові внаслідок виділення в їхній морфемній структурі морфеми зі спільним значенням - кореня, незалежно від існування між словами словотвірних зв'язків. Словотвірним гніздом є сукупність слів, споріднених за коренем і впорядкованих за відношеннями похідності.

2.2 Шляхи термінологічних запозичень, морфемна структура як показник засвоєння запозичень мовою-реципієнтом

Запозичення є одним зі способів термінотворення. Проте запозичення не є однорідними за своєю природою. Запозичені слова можуть розрізнятися не лише тим, чи носить те чи інше запозичення інтернаціональний характер, чи воно є національним. Важливим чинником є також шлях запозичення. Залежно від нього запозичення бувають прямі (здійснюються безпосередньо з мови-продуцента) та непрямі (через посередництво третіх мов). Можна також розрізняти запозичення з класичних мов та запозичення з сучасних мов.

Шляхи запозичення -- один з факторів, що визначає етимологічний аспект побудови нових термінів. Джерело запозичення залежить насамперед від традицій та моди на ту чи іншу мову залежно від епохи, тощо.

Запозичення з класичних мов

В різні епохи різні мови служили для поповнення наукової термінології. Якщо у середні віки та у перші століття нового часу у кожному культурно-історичному ареалі панувала своя «міжнародна» мова, то протягом останнього часу спостерігається більш-менш інтернаціональний характер розвитку як загальнонаукової, так і галузевих терміносистем.

Що стосується європейського культурно-історичного ареалу, то тут протягом довгого часу вживалися як міжнародні мови латина та грека. “І це цілком зрозуміло, якщо згадати, що протягом багатьох століть саме ці мови вважалися мовами науки. Латина у Західній Європі протягом всіх середніх віків і навіть, частково, в епоху Відродження була єдиною мовою, якою писалися наукові твори” [Будагов 1953, с. 88].

Це, безумовно, відбилося на тому, що латинська лексика перетворилася на джерело для поповнення наукової термінології у сучасних європейських мовах. А оскільки класична латина сама була переповнена грецькими запозиченнями, то грецька мова, таким чином, теж стала лексичним резервом для побудови нових термінів. Таким чином, у межах європейського КІА протягом кількох століть панували латина та грека як мови міжнародного спілкування.

Як відомо, інтернаціональне асоціюється у нашій свідомості із запозиченнями з живих мов та з вживанням «нічийних» елементів греко-латинського походження. Саме терміноелементи греко-латинського походження являються справжніми інтернаціоналізмами, бо вони не належать до жодної з живих мов, тому вони є однаково чужими та, одночасно, рідними для будь-якої мови. До того ж, з елементів греко-латинського походження можна легко створювати нові терміни.

Міжнародні терміни європейського ареалу, в основному, являють собою запозичення з латини та греки, а також новоутворення, побудовані у пізніші часи з латинського та грецького еквівалентів (латиністичні й елліністичні терміни). Латина вже не вживається самостійно як мова науки, проте вона продовжує служити джерелом для побудови нових термінів, які пристосовуються до норм мови-реципієнта графічно та фонетично [Скороходько 1963, с. 59-68].

Латинізовані форми мають перевагу перед національними формами, що стали інтернаціональними, бо вони є більш нейтральними та більш стійкими порівняно з більшістю інтернаціональних термінів, в результаті чого вони настільки зрослися зі структурою національних мов, що перестали здаватися чужими [Дрезен 1936, с. 19-25]. Вони є зручнішими, за словами вченого, при створенні похідних термінів (дериватів) та термінів-словосполучень. І, навпаки, етнічні форми інтернаціоналізмів часто провокують опір прибічників пуризму, як, наприклад, Comitй d'йtudes des termes techniques franзais свого часу видав постанову про заміну термінів анґлійського походження у французькій мові латиністичними формами, наприклад, dйviation, або dйrivation замість by-pass (термін з технології рідини), additif замість dope (термін хімічної промисловості), artиre, або conduite de transport замість feeder (електротехнічний термін) тощо [Nedobity 1989, с. 174].