Характеристика та функціональне значення синонімів у творчості Т. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характеристика та функціональне значення синонімів

у творчості Т. Шевченка

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення синонімів

1.1 Сутність поняття «синонім»

1.2 Синонімічний ряд

1.3 Основні види синонімів

1.4 Використання синонімів у різних стилях мови

Розділ 2. Характеристика та функціональне значення синонімів у творчості Т. Шевченка

2.1 Синонімічні ряди у творчості Т. Шевченка

2.2 Характеристика абсолютних синонімів у творчості Т. Шевченка

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Синонімія - це така категорія мови, що визначає великою мірою навіть загальне збагачувальне спрямування в її розвитку. Але особливо важливу роль відіграє синонімія в організації художньої мови. Вона вплітається у виразові можливості мови і створює специфічний засіб художнього стилю. Коли визначають, зокрема, лексичні синоніми, то з ними пов'язують великі семантичні та стилістичні тонкощі. Семантико-стилістичні нюанси знаходять свій вияв саме в синонімічних одиницях, здатних співвідноситись з іншими одиницями, так само осмисленими синонімічно. Через те створюються в мові цілі синонімічні ряди, часто досить численні й складні.

Майстер художнього слова, вводячи до складу своєї мови синонімну лексику, вирішує різні творчі завдання. Він або добирає та осмислює вже готові одиниці, або створює нові. Як перший, так і другий процес - дуже складна праця. Добір передбачає велике чуття та розрізнювальну увагу до їх значення, до художніх функцій. І все це ускладнює поетичний контекст та зміцнює його художні якості на ґрунті синонімічності.

Загальновідомий напрям розвитку мовної системи з тенденцією до безперервного й необмеженого збагачення спирається поряд з іншим також на синонімічні чинники. Це - великий прогресивний рух живої народної і літературної мови. І от роль окремих майстрів художнього слова в такому процесі дуже помітна. Талановита індивідуальна праця може позначитись на загальнонародній синонімізації мовного життя. Міцно сплітаються та взаємодіють як зусилля окремого творця, так і цілого колективу мовців. Такою потужною силою, зокрема, виступає мовна практика великого поета Шевченка, яка глибоко вросла в усе життя української мови. От чому питання визначення ролі синонімічних явищ у поезіях Шевченка повинно привернути до себе особливу увагу. Синоніми виступають неодмінним складником у системі художніх засобів Шевченка. Художні якості його поезій значною мірою залежать саме від їх синонімічної наснаги, від тих семантико-стилістичних тонкощів які творить поет, використовуючи синонімічні багатства.

Отже, в своїй роботі ми детальніше зупинимося на функціональному значенні синонімів. Тим більше, що синонімів у творах Т. Шевченка досить багато, вони помітні й відіграють значну роль у його системі образності.

Актуальність нашої роботи полягає в дослідженні використання синонімів у творчості Т. Шевченка, причому ми орієнтуватимемося насамперед на визначення стилістичних функцій синонімів.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: «Синоніми та їх функціональне значення у творчості Т.Шевченка».

Об'єкт дослідження - творчість Т. Шевченка.

Предмет дослідження - функціональне значення синонімів у творчості Т. Шевченка.

Мета дослідження - розглянути сутність, види синонімів, а також їх використання у творчості Т. Шевченка.

Основними завданнями роботи є:

1) розглянути поняття синоніму;

2) дослідити синонімічні ряди;

3) проаналізувати основні види синонімів;

4) вивчити використання синонімів в різних стилях мови;

5) дати характеристику та функціональне значення синонімів в творах Т.Шевченка.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Роботу викладено на 34 сторінках друкованого тексту.

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення синонімів

1.1 Сутність поняття «синонім»

Синоніми (від гр. synonymos - однойменний) - це слова, що мають близьке чи однакове лексичне значення і різний звуковий склад [13, 89]. Наприклад, слова сміливий, хоробрий, відважний, безстрашний, доблесний, героїчний різні за звучанням, проте об'єднані спільним значенням - «небоязкий, готовий здійснити визначний вчинок, подвиг». Разом з тим кожен з цих прикметників має свій особливий відтінок у значенні. Якщо хтось не побоявся темного вечора піти на річку через кладовище, його можна назвати сміливим, а не відважним, безстрашним чи героїчним, тобто у цьому слові виражено тільки початок тієї ознак», що досягає винятково великої сили у слові героїчний.

Порівняймо: 1. Неначе птахи в чорнім гаї, козацтво сміливе літає (Шевченко). 2. Чернишевський теж шанував мудрого й безстрашного поета Шевченка (Ільченко). 3. Хай славлять поети своїми піснями героїв відважних твоїх (Сосюра). 4. Купка хоробрих партизанів міцно тримала в своїх руках Спадщанськии ліс (Вершигора).

Синоніми можуть відрізнятися один від одного емоційним забарвленням. Наприклад, слово очі не має якихось особливих стилістичних відтінків, вирла - його розмовний згрубілий синонімічний відповідник («випуклі, витріщені очі»), балухи, баньки - вульгаризми, а очеса - архаїзм, що має згрубіло-іронічний відтінок. Подібно й дієслова із загальним значенням говорити розрізняються і смисловими відтінками, й емоційним забарвленням: балакати - говорити не до речі, бамкати - говорити про щось не варте уваги, шептати - говорити притишено, варнякати - говорити дурниці, воркотати - ніжно і стиха розмовляти, бурчати - говорити нерозбірливо, з невдоволенням тощо.

Виразно емоційними є синоніми-старослов'янізми. Часто їх використовують для передачі урочистості, іронії ї т. ін. Наприклад: 1. Перепливе вона [дума] Лету [ріку забуття]; і огнем-сльозою упаде колись па землю і притчею стане розпинателям народним, грядущим тиранам (Шевченко.). 2. Благословенна ти в віках, як сонце наше благовісне, як віщий білокрилий птах, печаль і радість наша, пісне... (Рильський). 3. Хотілося б зогнать оскому на коронованих главах, на тих помазаниках божих (Шевченко). 4. Сьогодні в Софії Карлівни гостюють мадам Шило... та преподобна Лукерія (Гончар).

Синоніміка української мови, як і інших мов, дуже багата; особливо велике значення в літературній мові мають стилістичні синоніми. За допомогою стилістичних синонімів у мові передаються найтонші відтінки думок і переживань людини [13. 90].

Наприклад:

І квилить, плаче Ярославна

В Путівлі рано на валу...

(Т. Шевченко).

Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Синоніми свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання синонімів дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті, показати його з усіх боків. Але надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

1.2 Синонімічний ряд

Слова-синоніми за своїм спільним основним значенням об'єднуються в одну групу, що називається синонімічним рядом або синонімічним гніздом. Два або кілька синонімів утворюють синонімічний ряд [12, 67]. У синонімічному ряді одне із слів може бути нейтральним за своїм стилістичним забарвленням, тоді як інші стилістично або емоційно забарвлені, наприклад: їсти (нейтр.) - жерти (жарг.) - лопати (вульг.).

До синонімічного ряду можуть входити не тільки окремі слова, але й фразеологічні одиниці, які функціонально дорівнюють слову і виражають те саме поняття: зробити спробу, прийняти рішення.

Щоб правильно віднести синонім до того чи іншого синонімічного ряду, потрібне знайти стрижневе слово. Таке слово стилістично нейтральне (тобто емоційно не забарвлене), найбільш уживане, в словниках синонімів подається першим. Наприклад, у синонімічному ряді на означення різних виявів процесу мовлення нейтральним словом виступає дієслово говорити. Саме навколо нього групуються всі інші синоніми ряду: казати, мовити, розмовляти, гомоніти, балакати, бурмотіти, мурмотати, бубоніти, белькотати, шептати, шамкати, цвенькати, базікати, бовкати, теревенити, торочити, патякати, варнякати та ін.

Синоніми будь-якого ряду функціонують неоднаково. Одні з них вживаються в усіх стилях мови, інші - переважно чи навіть виключно в якомусь одному стилі. Наприклад, прикметники сильний, всесильний, міцний, могутній, потужний, хоч і об'єднані спільним основним значенням (той, що відзначається великою фізичною і моральною силою), все ж мають неоднакові смислові відтінки і тому неоднаково виявляють себе в стилях мови: сильний - той, хто має велику фізичну силу (вживається в усіх стилях); всесильний - той, хто має необмежену силу, владу, нездоланну внутрішню переконаність (здебільшого в публіцистиці); міцний - витривалий, стійкий (у всіх стилях); потужний - масивний і сильний (у публіцистичному і науково-популярному стилях); могутній - дуже сильний (найчастіше в художньому і публіцистичному стилях мови) [13, 92].

Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми та перифрази. Евфемізм - слово або словосполучення, що відтворює зміст у пом'якшеній формі. Евфемізми виступають замінниками грубих, непристойних зворотів; уживаються з почуття страху чи сорому: замість дурний - немудрий, не хапає зірок з неба; замість скоро помре - йому вже не топтати рясту; замість брехня - фантазії, вигадки; замість п'яний - під градусом, під мухою, під Вахусом. Як евфемізми можуть використовуватися терміни з суспільно-політичної галузі: лібералізація цін, вільне підприємництво та ін.: "Насправді це не лібералізація, не вільне підприємництво, а дике зростання цін і неприкрита спекуляція" (газ.).

Перифраза - описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія називаються не прямо, а описово, через характерні риси їх. Найчастіше перифрази вживаються в публіцистичних та художніх текстах: ''Що не кажіть, Не любити кішок проста неможливо. Приходиш додому, а ваша красуня-грація зустрічає біля порога, потреться об ноги, хвіст трубою, промуркоче заспокійливу пісеньку, вмоститься на колінах. Погладиш пухнасте диво - і воно вбере в себе всі денні стреси" (газ.).

До одного синонімічного ряду звичайно входять слова з однієї частини мови. Багатозначне слово може входити до складу різних синонімічних рядів. Наприклад: спів тихий - неголосний, слабкий, приглушений, ледве чутний; чоловік тихий - сумирний, слухняний, лагідний, спокійний, мовчазний, покірний; еон тихий - спокійний, безтурботний, мирний, солодкий, легкий; хід (хода) тихий - безшумний, повільний, неквапливий, нечутний тощо.

1.3 Основні види синонімів

Синоніми, в основному, поділяються на три групи:

1) ідеографічні, або лексичні, синоніми;

2) стилістичні синоніми;

3) абсолютні синоніми.

Ідеографічними, або лексичними, синонімами називаються слова, що означають дуже близькі предмети, явища, поняття, але відрізняються одне від одного смисловими відтінками. Наприклад: відомий, видатний, славетний, славнозвісний, знаменитий.

Стилістичними синонімами називаються слова, що відрізняються одне від одного стилістичним і емоційним забарвленням.

За емоційним забарвленням ми розрізняємо такі групи стилістичних синонімів [13, 93]:

а) синоніми поважного характеру, в яких емоційне забарвлення йде від нейтрального в напрямі урочистості, піднесеності і т. ін., напр.: говорити (нейтральне) - мовити (поважно), ректи (урочисто або іронічно, залежно від мети висловлювання);

б) синоніми зниженого характеру, в яких емоційне забарвлення йде від нейтрального в напрямі неповаги, презирства, насмішки і т. ін., наприклад: говорити (нейтральне) - верзти, базікати, торочити, варнякати та ін.

Абсолютні синоніми - це слова, що зовсім не відрізняються одне від одного значенням і в усякому контексті можуть уживатися одне замість одного без будь-якої відмінності. Наприклад: мовознавство - лінгвістика; століття - сторіччя; аероплан - літак. Таких синонімів в українській мові дуже мало.

Синоніми бувають лексичними (найчастіше) і фразеологічними. Всі розглянуті синонімії належать до лексичних. Серед них виділяються такі групи синонімів:

1. Безвідносні (абсолютні) синоніми, які однакові за лексичним значенням, але різняться стилістично: одні вживаються частіше, інші - рідше, одні характерніші для одного стилю мови, інші - для іншого; неоднаковим може бути й емоційне забарвлення таких синонімів: неозначена форма дієслова - інфінітив, шлях - путь - дорога, вивіз - експорт, майбутній - прийдешній, інтенсифікувати - посилювати. Наприклад, іменник біографія характерний для ділового стилю, а життєпис частіше використовується в публіцистиці; літератори, художники надають перевагу слову пейзаж, географи - слову ландшафт, а іменник краєвид здебільшого вживається в художніх творах і розмовному мовленні.

2. Відносні синоніми, які різняться смисловими відтінками (всі розглянуті вище синоніми). В мові їх найбільше. Наприклад: мир, спокій, тиша, згода, злагода; дружний, дружній, дружелюбний, теплий, задушевний, сердечний.

3. Синтаксичні синоніми, до яких належать близькі за змістом синтаксичні конструкції,- словосполучення І речення. Наприклад: зошит учня - учнівський зошит; високоросла людина - людина високого зросту; Я не сплю - Мені не спиться.

4. Контекстуальні синоніми, за якими в мові закріпилися одні лексичні значення, а в певному тексті вони вживаються з іншими лексичними значеннями. Наприклад, слова молоти, товкти, плести у своєму прямому значенні не мають нічого спільного зі словом говорити і, отже, не виступають як лексичні синоніми до нього, але в певних контекстах вони можуть виконувати своєрідну синонімічну функцію до дієслова говорити. Наприклад: 1. Пани, ох! Наїхали, будуть землю ділити...- Яку землю? Що ти мелеш? (Коцюбинський). 2. Як почне що науково плести, то комедія чиста (Франко) 3. І що я йому говорила, товкла (Франко). Так само поза контекстом не є синонімами слова провалитися і не скласти, однак у середовищі студентів і учнів вони можуть уживатися як контекстуальні синоніми (провалитися на екзамені - не скласти екзамену).

Контекстуальні синоніми найчастіше вживаються в художній літературі: письменники знаходять у них свіжі й образні засоби вираження думок. Наприклад, у реченні Ростуть малята... вогняними людьми на землі (Мал.) слово вогняний виступає у значенні пристрасний.

Лексичні синоніми бувають ідеографічні та стилістичні, Ідеографічні відрізняються відтінками значення: надійний "такий, що заслуговує цілковитої довіри", певний "незмінний, постійний, на якого можна покластися", випробуваний "перевірений на ділі"; назва - вживається у всіх випадках, заголовок - застосовується лише до творів художньої літератури та публіцистики. Стилістичні синоніми характеризуються належністю до окремих стилів мовлення та різною мірою емоційно-експресивною забарвлення. Наприклад: кашляти (нейтральне), кахикати (розмовне); їжа (нейтральне), живлення (книжне). Ідеографічні синоніми дають можливість вибрати найточніше, найпідхожіше слово з синонімічного ряду, щоб якомога краще передати ту чи ту думку. Особливо важлива така риса в діловому, науковому й публіцистичному стилях. Стилістичні синоніми сприяють відтворенню найтонших емоцій-но-експресивно-оцінних відтінків висловлювання. Поділ синонімів на ідеографічні та стилістичні дещо умовний, бо, як правило, стилістичні відмінності супроводжуються й деякими значеннєвими варіаціями [9, 46].

Окремий різновид синонімів становлять фразеологічні синоніми. Наприклад: плескати язиком, ляпати язиком, молотити язиком, правити теревені, розводити теревені, плескати нісенітницю. В одному синонімічному ряді ці синоніми пов'язуються з лексичними синонімами говорити, балакати та ін. Фразеологічні синоніми співвідносні зі словами певних частин мови, а саме: з іменниками (сон рябої кобили - нісенітниця), прикметниками (як дві каплі води - схожий), займенниками (від а до я - все), дієсловами (тримати язик за зубами - мовчати), прислівниками (серед білого дня - вдень).

Наявність багатої системи синонімів створює великі можливості для вибору їх у мовленні. Стилістично доцільне використання синонімів допомагає й образно висловлювати думку, а в багатьох випадках наповнює її потрібною емоцією. Багатство синонімів у мові - велике багатство мови, одна з основ її високої культури.

1.4 Використання синонімів у різних стилях мови

Використання синонімів у різних стилях мови неоднакове. В одних - широкий простір для синоніміки, в інших цей простір набагато вужчий. Офіційно-діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Наприклад: "Процедура приватизації державних підприємств включає такі основні елементи: визначення підприємств або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сертифікати, а також часток (акцій, паїв), що продаються членам трудових колективів за номінальною вартістю" (Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду). Тут синоніми використані для пояснення й деталізації.

Загалом синонімія як стилістичний засіб не характерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше, ніж в офіційно-діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовують як засіб контекстуального уточнення. Приклад: "Електроліз застосовують також в електролітичному нікелюванні та хромуванні. Така обробка не тільки надає виробам гарного зовнішнього вигляду (блискучої поверхні трохи жовтуватого відтінку у нікельованих і злегка синюватого у хромованих виробів), а й оберігає сталеві вироби від іржавіння" (підручник).

Для наукового стилю, як відомо, характерні точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному поняттю відповідав один термін. Але всупереч загальній тенденції виникає чимало паралельних назв того самого поняття. Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного походження, а запозичений термін, як і будь-яка нетермінологічна іншомовна лексема, зазнає різнобічного впливу в мові поширення, вступає в контакти з іншими словами на лексичному, семантичному, словотвірному рівнях. Унаслідок таких контактів з'являється однозначне слово - шляхом морфологічного чи семантичного калькування. Маємо синонімічні пари, один компонент яких питомий, а другий - запозичений: атеїст - безбожних, бібліофіл - книголюб, біографія - життєпис, евфонія - милозвучність, пентагон - п'ятикутник, еритроцити - червонокрівці, гігант-велетень, грамотний-письменний, циклоп - песиголовець, монах - чернець. Особливо багато таких паралельних утворень серед астрономічних: назв: Оріон - Косарі (Полиця, Чепіги), Плеяди - Волосожар, Велика Ведмедиця - Великий Віз, Молочний Шлях - Чумацький шлях (Чумацька Дорога).

У термінології так само є парні назви: біном - двочлен, асиміляція - уподібнення, дисперсія - розсіяння, осциляція - коливання, молюски - м'якуни, квалітативний - якісний, квантитативний - кількісний. Крім походження, вони нічим не відрізняються і певний час співіснують як дуб л є ти (слова, що не мають відмінностей ні в значенні ні в стилістичному забарвленні). А згодом або набувають ознак ідеографічних чи стилістичних синонімів і залишаються в мові, або один з них, не набувши таких ознак, переходить до розряду пасивної лексики, а то й зовсім зникає з мови. З-поміж перелічених термінологічних пар компоненти іншомовного походження використовують, як правило, в суто науковому стилі, а питомі українські - в науково-навчальному, науково-популярному та інших різновидах. З пари слів мовознавство, й лінгвістика перше вживається тепер як назва науки про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури, а друге застосовується як назва окремого напрямку мовознавства. Кажемо: порівняльне (історичне, сучасне, українське, слов'янське, загальне) мовознавство, але структурно-математична лінгвістика. Коли такого розподілу значень або відтінків не відбувається, один із дублетів виходить з ужитку: в сучасній українській мові слово поверх витіснило запозичення з французької етаж.

У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацію на усно-розмовну форму мовлення синоніми використовуються досить широко, причому не лише загальномовні, а й контекстуальні. Загальномовні синоніми - це слова, синонімічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом; синоніми мови: швидко, прудко, хутко, жваво і под. Контекстуальними синонімами звуться, слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті. Скажімо, прикметники давній і замріяний, узяті кожен сам по собі, синонімами не є; вони стануть ними, коли їх поставити в такий контекст; "Ідучи зеленими вулицями рідного міста після багатолітньої розлуки, я зустрів свого давнього, замріяного друга".

Специфікою публіцистичного стилю є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища. Коли синонімічний ряд має в своєму складі іншомовне слово, воно набуває негативного забарвлення. З синонімічного ряду подорожувати, їздити, мандрувати, вояжувати останнє слово в публіцистиці використовують як засіб негативної оцінки: "Всеукраїнський референдум, крім усього іншого, засвідчив і те, що малопрохані захисники так званого російськомовного населення, які безперервно вояжували східними та південними теренами України, не досягли бажаних для них наслідків - їм не вдалося порушити єдності людей нашої землі в прагненні до волі" (газ.). У художньому стилі такого розмежування немає, тут синоніми, незалежно від походження, можуть уживатися як нейтральні або з відтінком іронії, але без негативного забарвлення: "Молодший син Софії, Вольдемар, і зараз вояжував десь у Сполучених Штатах" (О. Гончар) [9, 48].

Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для урізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Кожен компонент синонімічного ряду, маючи більші чи менші семантико-стилістичні відмінності, дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища чи поняття: "Григір Тютюнник принципово близький до натури зображення, принципово їй вірний, маючи вроджене чуття на подробиці, на деталі, на колоритні характерності, і в живописанні його не зраджує чуття міри, письменник, як то кажуть, не передає куті меду, та й самої куті в нього не багато чи мало, а рівно стільки, скільки треба" (Є. Гуцало).

Значний стилістичний ефект досягається розщепленням загального поняття на синоніми-складники. Це сприяє більшій переконливості викладу: "Справжній бум зацікавлення національною історією та культурою спостерігається сьогодні на Полтавщині. Інтерес викликають різноманітні розвідки науковців і спеціалістів сивої давнини, забуті та напівзабуті звичаї, деталі побуту, навіть традиційні українські зачіски, скажімо, славнозвісний запорізький "оселедець". Зокрема, йому присвятив ціле дослідження полтавський етнограф Валентин Посухов" (журн.).

Як свідчать наведені приклади, за наявності різних емоційно-експресивних відтінків у публіцистичних текстах переважають оцінні моменти використання синонімії. А в художньо-белетристичному стилі на першому плані функція естетично-зображальна: "Витри сльози, ти ще проллєш їх цілеє море - гарячих, гірких материнських сліз. Краще змирись, бо така твоя доля. У великих муках ти народила живу крихіточку, вигодувала її молоком із своїх пречистих, прегарних грудей, ростила, співала найкращих, найніжніших пісень, і він, той мізинчик людства, виростав прямо із твого серця. І ось він стає дорослішим, ні, він уже став дорослим, уродливим, розумним і нараз - комусь там потрібним. Комусь, а не тобі!.. І вже тебе не питатимуть, вириватимуть його, твого сина, прямісінько з серця твого, вириватимуть силоміць, а таки вирвуть, і на тому місці, де росла твоя дитина, залишаться тільки рани, глибокії рани" (Ю. Колісниченко, С. Плачинда) [9, 49].

Ця функція посилюється при використанні синонімів на антонімічному тлі: "Дівчина глянула доокола. Місяць чарівним блиском мрів зо дна води; бляшана баня церкви сіяла як би золотом, а довга тінь хреста ломилася на корчах і падала на дорогу.

Ряд синонімів, особливо контекстуальних, сприяє відтворенню найтонших почувань, станів героя чи автора художнього твору:

Ой у полі три криниченьки -

Не налитися водиченьки,

Не напитися, не умитися,

Тільки стати зажуритися.

Невідомо, не раховано,

Скільки люду там поховано,

Невідомо, не полічено,

Скільки вбито й покалічено.

Ой у полі три криниченьки,

Там стояли три вдовиченьки,

Тихо сльози проливаючи

Та мужів своїх питаючи:

- Ой ви, ручки, ви спрацьовані,

А за що ж ви тут поховані?!

Ой ви, ручки, ви змозолені,

А за що ж ви ще й проколені?!

(Д. Павличко)

Стилістична манера використання синонімів веде свій початок від народної творчості - казок, дум, історичних, обрядових, ліричних та інших пісень: "Був собі в одному лісі ведмідь. Та такий дужий та лютий!.." (нар. казка).

Ой, із города із Трапезонта виступала галера,

Трьома цвітами процвітана, мальована,

Ой, перейм цвітом процвітана -

Злато-синіми киндяками пооббивана;

А другим цвітом процвітана -

Гарматами арештована;

Третім цвітом процвітана -

Турецькою білою габою покровена.

(Дума про Самійла Кішку)

У розмовному мовленні широко представлені загальномовні й контекстуальні синоніми, що є емоційно-експресивними замінниками нейтральних слів загальнонародної мови: "- Так хто тут змерз, питаю? - вже прискіпується Ладко, і чим довше мовчать під бузком та біля оградки, тим гучніше гамселить у його просторих грудях велике й лагідне серце, і гаряча хвиля збудження трепетно лоскочеться в жилах. Дівчата щільніше туляться одна до одної, прискають у долоні й не озиваються - так, наче їх і немає. Тоді Ладко не витримує, ступає до лавочки ще один крок і, розчепіривши руки так, що тінь від них злітає аж на сільбудівській стіні, хапає в обійми першу-ліпшу. І знову ґвалт, і знову регіт. Не чути вже більше, як шелестить - видзвонює листя на осичках, видно тільки, як воно тремтить і перекидається млинка, полискуючи при місяці білими підспіддячками" (Григір Тютюнник) [9, 50].

Розділ 2. Характеристика та функціональне значення синонімів у творчості Т. Шевченка

2.1 Синонімічні ряди у творчості Т. Шевченка

У поезіях Шевченка ми знаходимо різні за своїм складом синонімічні ряди: як з численними словами, так і лише парні. Проте семантична місткість їх та художня якість і оригінальність не залежать від кількісної складності цілого ряду. Часто буває навіть навпаки. Крім того, тонкі художні якості виступають ще й у зв'язку з особливим способом зіставлення двох чи кількох синонімів в одному контексті, у зв'язку з майстерним використанням їх у безпосередньому сполученні, де вони доповнюють один одного.

Щоб показати всю глибину синонімічних значень та художні властивості, слід розглянути їх з різних боків. Перш за все можна проаналізувати окремі синоніми на фоні так званих синонімічних рядів, відомих з поезій Шевченка. Можна взяти хоч би той же ряд, що в'яжеться з словами іти - ходити. Це - справді досить складний, великий ряд. Він має такий вигляд: іти - ходити - приходити - підходити - виходжати - виступати - шкандибати - придибати - приплентатись - прибитись - блукати - блудити - рипатись - вештатись - чимчикувати - хилятись - крастись - підкрадатись - учащати - пертися - напирати - лізти - потягтися - валити - повалити - бродити.

Отже, звідси вже видно, якими величезними запасами синонімічних можливостей володів поет, як знав він їх загальнонародні поклади. Він глибоко розумів призначення кожного з них, умів їх використати. Навіть дивовижною здається творча праця поета, коли зважити на загальну кількість синонімів одного ряду, вживаних у різних контекстах для розрізнювання тонких нюансів, поєднаних основною спільністю цілого синонімного ряду. Все, що надбано в українській мові свого часу, Шевченко використав. Коли навіть слова іти, ходити, приходити вважати нейтральними з погляду їх художніх функцій, то й в такому їх витлумаченні ще залишається на виразних художньо-стилістичних позиціях 25 синонімних слів цього ряду.

Покажемо далі художні властивості синонімів цього ряду, як вони зафіксовані в творчих доробках поета. Навіть слова іти, ходити, приходити не завжди позбавлені художніх якостей, не «нейтральні» та означають не тільки «просту фіксацію руху». Це видно й з таких поетичних контекстів:

1. Чума з лопатою ходила,

Та гробовища рила, рила [15, 50].

2. А хвилі на той бік ідуть та ревуть [14, 43].

3. Іди ж, доле, за журбою [14, 128].

4. Вона вже матір'ю ходила,

Уже пишалась і любила [15, 67].

Тут елемент метафоризації вводить слова іти - ходити до художніх функцій, так само, як і слова лізти, бродити по цього ж синонімічного ряду.

За допомогою синонімічного дієслова з цього ж ряду шкандибати Шевченко вдало подає художнє уявлення про ходу, позбавлену нормальної рівноваги, бадьорості. Саме цим словом зображено подорож Катерини («Катерина»), яка знемогла під тягарем великого свого лиха, знесилилась у зимову завірюху. Отже, цим словом додано характерну рису для змалювання образу нещасної Катерини [4, 93]:

Свище полем завірюха,

Іде Катерина

У личаках - лихо тяжке! -

І в одній свитині.

Іде Катря, шкандибає [14, 89].

Подібне ще зображення подорожування наймички («Наймичка») :

А наймичка шкандибає,

Поспішає в Київ [14, 93].

Цей же синонім використано для змалювання образу скаліченого москаля («Рано-вранці новобранці»), а також старого москаля в його передсмертній ході («Москалева криниця»). І нехай цей синонім подає дрібну деталь, але він допомагає змалювати образ відповідно до творчих нюансів:

1. Коло пустки на милиці

Москаль шкандибає [14, 102].

2. І собаки не кусали Москаля Максима.

А в неділю або в свято

Мов причепуриться,

Шкандибає на вдовину

Пустку подивиться [15, 251].

3. Бере заступ і лопату,

Шкандибає в поле [15, 267].

4. А Максимові кривому Нічого не вадить;

Шкандибає на милиці [14, 204].

Художнім засобом служить також вживання синоніма тинятись, винесеного з цього ж складного ряду. І він допомагає поетові подати яскраві образи нещасних, знедолених, скривджених людей, жертв тогочасного суспільного ладу. Саме це слово виявляє свої зображальні властивості, бо додає важливу рису для характеристики сироти, покритки, Варнакового супутника тощо [4, 94].

1. Вмер батько і мати,

Чужі люди поховали...

А я, мов проклятий

Той Іуда, одринутий

І людьми і богом,

Тиняюся, ховаюся [15, 252].

2. Поки села,

Поки пани в селах,

Будуть собі тинятися

Покритки веселі [15, 186].

3. Тиняючи по чужині

Понад Елеком,

стрів я діда Вельми старого.

Наш земляк і недомучений варнак

Старий той був [15, 62].

Можна далі простежувати й показувати, як майстерно добираються та вводяться до сфери художньої мови, до стилістичних категорій численні явища складних синонімічних рядів. Такими і є синоніми, пов'язані навколо дієслів говорити - казати, що виходять за межі логічних категорій і включаються до експресивних. Ось який це ряд, складний навіть за своїм кількісним обсягом: говорити - казати - сказати - промовити - промовляти - вимовляти - розмовляти - гомоніти - шептати - шепотіти - гудіти - воркувати - цокотати...... балакати - верзти - цвенькати - харамаркати - ректи - глаголати - воззвати - гласити - репетувати - верещати - зикнути - гукати - крикнути - закричати - ревнути - обізватись.

Візьмемо з цього ряду хоч деякі синоніми, зокрема такі, що виразно контрастують у значенні, й покажемо їх яскраві художні якості. Так от тиха й люба розмова Оксани з Яремою змальована синонімом воркувати («Гайдамаки»):

А Оксана, як голубка,

Воркує, цілує [14, 96].

Саркастично зображена фігура ненависного царя також і тим, що він цвенькає («Сон»):

І всі уряд поставали,

Ніби без'язикі -

Анітелень. Цар цвенькає [14, 247].

А вельможна шляхта репетує («Гайдамаки»). Цим саме вдало зображена її коверзлива, гонорлива вдача:

Шляхта репетує,

А магнати палять хати [14, 82].

Важливі творчі завдання розв'язуються контрастуванням таких іменникових синонімів, як-от: лице, з одного боку, та пика-морда - з другого. Позитивний персонаж змальований так, що до нього пристає назва лице:

Як була я молодиця,

Цілували мене в лице [14, 262].

Але коли мова йде про царів, панів та капралів, виступають синоніми негативної оцінки («Сон», «Юродивий»):

1. А потім цариця

Сіла мовчки на дзиґлику.

Дивлюсь, цар підходить

До найстаршого... та в пику

його як затопить!.. [14, 248].

2. Що царство все оголосив:

Сатрапа в морду затопив [15, 281].

2.2 Характеристика абсолютних синонімів у творчості Т. Шевченка

синонім шевченко ампліфікований поезія

Привертає до себе увагу використання синонімів парами або навіть більшими групами. Це дає можливість згустити художні якості мови, привнесені синонімами, та ще більше увиразнити поетичні контексти. У Шевченка ми знаходимо численні місця його поезій, в яких одні синоніми посилюються іншими та разом згущують синонімну атмосферу, як-от:

1. І стежечки, доріженьки Яром та горою,

Що топтані до ворожки,

Поросли травою [14, 284].

2. А вона все в'яла,

Та нашого злого пана

Кляла-проклинала [14, 278].

3. Як ударить, як ушкварить -

Аж у боки взявся [14, 275].

4. Ніби на світ народилась -

Гралась, веселилась... [15, 146].

5. Реве та стогне Дніпр широкий [14, 43].

6. Заридав кобзар,

заплакав Сліпими очима [14, 161].

А ось в такий спосіб знаходить свій вираз навіть своєрідний зміст. Зворот «люди кажуть і говорять» означає, що навколо певної події точаться розмови, які знеславлюють парубка-сироту:

Що він утомився,

На тин похилився,

Люди кажуть і говорять:

- Мабуть, він упився [15, 86].

А ось яскраво змальовуються контрастні явища, що вимагають розмежування:

Не русалонька блукає:

То дівчина ходить [14, 21].

Легко синонімні пари такого типу в'яжуться, наприклад, навколо слова дивитися і часто вживаються у Шевченкових поезіях, як-от:

1. Гляньте, подивіться:

то конфедерати [14, 96].

2. Хіба ти не чуєш людського плачу?

То глянь, подивися [14, 242].

3. А я глянув, подивився -

Та аж похилився [15, 329].

4. І раю красного не зріла.

Не бачила, бо не хотіла [15, 318].

Різноманітні й численні синоніми щедро розсіяні в поезіях Шевченка. Але є такі контексти, в яких поет скупчує цілий ряд синонімів і робить їх художньою опорою своєї мови при змалюванні певних подій. Створюються при цьому ампліфіковані синонімічні центри, що вражають читача своєю виразністю. В таких випадках в основному художні властивості цілого контексту лежать саме на синонімах, інші засоби або виключаються, або служать допоміжними при них. Шевченко любить засіб ампліфікації і часто його використовує, хоч і не припускає надмірностей та оберігає свої поезії від переобтяження, що межувало б з одноманітністю засобів. Можна вказати, зокрема, на такі зразки:

Дівчата на луці гребли,

А парубки копиці клали,

Та, знай, на сонце позирали,

Та нісенітницю верзли.

Звичайне, хлопці. А дівчата

Мов ті сороки цокотали

Та до криниці учащали [15, 186].

Наведений художній текст був би спустошений, якби було знято або замінено менш виразними відповідниками такі синоніми: позирали на дивились, нісенітниці на дурниці, верзли на розповідали, цокотали набалакали, говорили, учащали на ходили.

Тон ненависті і зневаги до злих панів не був би висловлений так яскраво, якби Шевченко не вжив синонімів просадив (проколов) та опрігся (помер) на фоні такого невеличкого уривка:

Та вилами пана

І просадив, мов ту жабу,

Застогнав поганець

Та й опрігся [15, 187].

А ось ціла лірична поезія спирається на синонімічні явища, як засоби художньої мови:

Чого мені тяжко, чого мені нудно,

Чого серце плаче, ридає, кричить і т. д. [14, 257].

Деякі явища змальовані Шевченком у згущеному синонімічному плані. Назви цих явищ виносяться з сінонімних рядів, а крім того ще й оточуються синонімними назвами в їх ознаках і діях. Таким, зокрема, є ряд завірюха - хуртовина - фуга та пов'язані з ним слова:

1. Свище полем завірюха [14, 40].

2. Утомилась завірюха,

Де-де позіхає [14, 40].

3. Реве, свище завірюха,

По лісу завило [14, 42].

4. Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем [14, 40].

5. Еге, бачу, яка фуга! [14, 42].

Є слова, оточені численними й різноманітними синонімами, що характеризують їх ознаки й дії. Так, наприклад, словом вітер певне явище у своїх властивостях змальовано в різних поезіях кількома синонімними рядами. В негативних ознаках вітер - сердитий, буйний, холодний, прилютий:

1. Сердитий вітер завива [14, 23].

2. То не вітер, то не буйний,

Що дуба ламає [14, 45].

3. За вітрами холодними,

В хмарі пропадає [14, 227].

4. Вітрило-вітре мій єдиний,

А ти, прелютий... Горе! Горе!

Моє веселіє украв [15, 336].

У своїх позитивних ознаках вітер - тихий, святий, легкий, крилатий:

1. Вітер тихий з України

Понесе з росою [14, 319].

2. Вітрило-вітре мій єдиний,

Легкий, крилатий господине! [15, 336].

У властивих йому діях рухомого характеру вітер - віє, повівав, гуляє, надувається, дме, прокидається, дихає:

1. Тоді, хвиле, неси з милим,

Куди вітер віє! [14, 19].

2. Вітер віє-повіває,

По полю гуляє [14, 26].

3. Надувся вітер; як повіє -

Нема нічого [14, 42].

4. Дунув вітер понад ставом -

І сліду не стало [14, 45,].

5. Вітер в гаї не гуляє -

Вночі спочиває;

Прокинеться [14, 164].

6. Вітер з поля

Дихне, погне і полама [15, 326].

Активність свого функціонування в поезіях Шевченка окремі синоніми виявляють різну. Це дає підставу твердити про частість вживання синонімів. Є серед них такі, що вжиті в поезіях лише один раз, а є дуже часто вживані. Отже, можна говорити навіть про улюблені шевченківські синоніми. Але всі вони виступають з великою синонімною силою, виражають надто тонкі форми експресивного мовлення. Читаючи Шевченкові поезії, ми навіть звикаємо до деяких синонімів, ніби постійних у певних творчих моментах. І вони служать носіями особливої Шевченкової художньої сили, манери тощо. Так от, характеризуючи своїх теж «постійних» героїв, переважно знедолені жертви кріпосницького ладу або зв'язані з ними предмети, поет майже завжди користується означальним синонімом убогий і зовсім рідко - бідний (убогий вжито у поезіях 30 раз, а бідний - 15). Адже саме таке означення виражає інтимну близькість, співчуття до тих факторів, захисником яких був поет [4, 101].

Синонім убогий характеризує такі слова: убога хата сироти [14, 13, 93], сирота убогий [14, 84], козацької слави убогі руїни [14, 99], убогая могила [14, 108], козак убогий [14, 112], убогий Петрусь [14, 157], каліка убогий [14, 234], душа моя убогая [14, 242], люди убогі [14, 131], вдова убога [14, 243], раб убогий [14, 244], убоге серце [15, 321], киргизи убогі [15, 9], Україна убога [15, 25, 58], я убогий [15, 32], сусіди вбогі [15, 51], байстрюк убогий [15, 77], убога наймичка [15, 105], невольники убогі [15, 189], убога голова [15, 213], вбогий хутір [15, 220], друг убогий [15, 228], часточка убога [15, 234], убогі діти [15, 289], убогі села [15, 298], тесляр убогий [15, 311], чабани убогі [15, 314], копт убогий [15, 315], убога нива [15, 329], убогі кущі [15, 331].

Ось як цей синонім зображує в окремих контекстуальних обставинах:

1. Сирота Ярема, сирота убогий:

Ні сестри, ні брата, нікого нема! [14, 84].

2. Душе моя убогая,

Чого марне плачеш [14, 242].

3. Доколі будете стяжати

І кров невинну розливать

Людей убогих? а багатим

Судом лукавим помагать?

Вдові убогій поможіте,

Не осудіте сироти [14, 323].

Як відомо, і в дослідників і в читачів Шевченкових поезій часто виникає питання про зв'язки їх з народною мовою. Це - цілком природно й незаперечно, бо, перш за все, інтуїтивно відчувається та сприймається як очевидний факт. Органічність такого зв'язку з глибинами народної мови, з тонкощами її художніх якостей можна продемонструвати й на синонімічних засобах. Синоніми - це деталь у складі цілої побудови художньої мови Шевченка. Однак вона така характерна, що виявляє творчий зв'язок з фольклорними джерелами, до яких так глибоко проник поет, до їх духу, до їх суті, до самої природи їх інтимного буття [4, 103].

Поет глибоко осмислив всі синоніми. Якщо ми простежимо значення слова виглядати, то переконаємося, що воно вживається в розумінні виглядати кого, що:

1. Спала й виглядала

Козаченька молодого [14, 28].

2. А дівчина в темнім гаї

Його з війська виглядає [14, 236].

3. А в мене ще, враг їх знає,

Кого вони виглядають? [14, 301].

Але вже визирати із-за чого, без певного об'єкта:

Як ви гарнесенько і я

Із-за решотки визирали [14, 256].

Глибоко народне сіроманець поряд з вовк:

Десь далеко сіроманці

Вовки завивають [14, 112].

І воно так само у фольклорних зразках:

Вовки-сіроманці набігали,

Тіло козацьке рвали [4, 127]

Синонім зоріти створює враження Шевченкового новотвору.

Серце моє, зоре моя,

Де це ти зоріла? - так звертається Ярема до Оксани («Гайдамаки»).

Але й воно глибоконародне, звичайне у фольклорних зразках:

Місяць світить, зоря зоріє [4, 128].

Шевченко добирає в різних варіантах одного твору («Княжна») із двох синонімів побачить і узріть:

1. Побачить - і поцілувать

Своє єдинеє дитя [15, 331].

2. Узріть його, поціловать

Своє єдинеє дитя [15, 137].

Але й узріть глибоко народне, фольклорне:

3. Не видала сова сокола,

як уздріла, аж умліла [4, 132].

Глибоко народні явища української мови входять у художню тканину Шевченкової мови через синоніми. З другого боку, тут яскраво виявляється велика творча робота поета в їх доборі, в їх постановці на фоні цілих контекстів. У використанні синонімічної лексики Шевченкове поетичне слово є зразком творчого поєднання як суто народного, так і індивідуального.

Висновки

У курсовій роботі досліджено одну з актуальних проблем сучасної української літературної мови - синоніми та їх функціональне значення у творчості Т. Шевченка. Аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Синоніміка української мови, як й інших мов, дуже багата; особливо велике значення в літературній мові мають стилістичні синоніми. За допомогою стилістичних синонімів у мові передаються найтонші відтінки думок і переживань людини.

Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Синоніми свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання синонімів дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті, показати його з усіх боків. Але надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Коли б у мовах не було синонімів, то не було б ні стилістичних значень, ні стилю. "Багатство синонімів - одна-з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами, тобто вміння поставити саме те слово і саме на тому місці - невід'ємна прикмета доброго стилю, доконечна риса справжнього майстра" (М. Рильський).

Отже, синоніми є одним із найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови. Стилістику цікавлять реальні можливості вибору, що їх дає мовцеві мова для вираження думки. Для стилістики важлива не більша або менша близькість словникових значень двох чи кількох слів, а те, якими словами можна відтворити певне поняття в певному контексті.

Слова-синоніми за своїм спільним основним значенням об'єднуються в одну групу, що називається синонімічним рядом або синонімічним гніздом. Два або кілька синонімів утворюють синонімічний ряд. У синонімічному ряді одне із слів може бути нейтральним за своїм стилістичним забарвленням, тоді як інші стилістично або емоційно забарвлені

Т. Шевченко володів величезними запасами синонімічних можливостей. Він глибоко розумів призначення кожного з них, умів їх використати. Навіть дивовижною здається творча праця поета, коли зважити на загальну кількість синонімів одного ряду, вживаних у різних контекстах для розрізнювання тонких нюансів, поєднаних основною спільністю цілого синонімного ряду. Все, що надбано в українській мові свого часу, Шевченко використав.

Різноманітні й численні синоніми щедро розсіяні в поезіях Шевченка. Але є такі контексти, в яких поет скупчує цілий ряд синонімів і робить їх художньою опорою своєї мови при змалюванні певних подій. Створюються при цьому ампліфіковані синонімічні центри, що вражають читача своєю виразністю. В таких випадках в основному художні властивості цілого контексту лежать саме на синонімах, інші засоби або виключаються, або служать допоміжними при них. Шевченко любить засіб ампліфікації і часто його використовує, хоч і не припускає надмірностей та оберігає свої поезії від переобтяження, що межувало б з одноманітністю засобів.

Активність свого функціонування в поезіях Шевченка окремі синоніми виявляють різну. Це дає підставу твердити про частість вживання синонімів. Є серед них такі, що вжиті в поезіях лише один раз, а є дуже часто вживані. Отже, можна говорити навіть про улюблені шевченківські синоніми. Але всі вони виступають з великою синонімною силою, виражають надто тонкі форми експресивного мовлення. Читаючи Шевченкові поезії, ми навіть звикаємо до деяких синонімів, ніби постійних у певних творчих моментах. І вони служать носіями особливої Шевченкової художньої сили, манери тощо.

Глибоко народні явища української мови входять у художню тканину Шевченкової мови через синоніми. З другого боку, тут яскраво виявляється велика творча робота поета в їх доборі, в їх постановці на фоні цілих контекстів. У використанні синонімічної лексики Шевченкове поетичне слово є зразком творчого поєднання як суто народного, так і індивідуального.

Список використаної літератури

1. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови. - Львів: Світ, 2003. - 234 с.

2. Ващенко В. С. Стилістичні явища в українській мові. - Харків: Наукова думка, 1958. - 187 с.

3. Ващенко В. С. Стилістична морфологія української мови. - Дніпропетровськ: Вища школа, 1970. - 221 с.

4. Ващенко В. С. Мова Тараса Шевченка. - Харків: Наукова думка, 1963. - 252 с.

5. Гак В.Г. Языковые преобразования. - М., 1998.

6. Зарицький М. С. Стилістика сучасної української мови. - К.: ВКСР «Сансанга», 1999. - 245 с.

7. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. - К.: Вид-во КДУ, 1978. - 215 с.

8. Кравець Л. Стилістика сучасної української мови (лексика і фразеологія): Збірник вправ. - К., 2002. - 345 с.

9. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. - Тернопіль: Навч. книга «Богдан», 2000. - 267 с.

10. Пономарів О. Синонімічне багатство української мови // Урок української. - 2003. - №5. - С. 24-25.

11. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За заг. ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1973. - 278 с.

12. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А. П. Грищенка. - 2-ге вид. - К.: Вища школа, 1997. - 345 с.

13. Українська мова: Підручник: Ч.1 / Т. К. Бурлака, В.О. Горпинич, П. С. Дудик та ін.; за ред. П.С. Дудика. - К.: Вища школа., 1993. - 415 с.

14. Шевченко Т. Повне зібрання творів в десяти томах. - Т.1. - К., 1951. - 346 с.

15. Шевченко Т. Повне зібрання творів в десяти томах. - Т.2. - К., 1953. - 378 с.

Размещено на Allbest.ru