Зобов’язальне право, основні його види, їх характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. 3агальна характеристика зобов'язальних правовідносин

1.1 Поняття та ознаки зобов'язального права

1.2 Склад зобов'язання

1.3 Класифікація зобов'язань

Розділ II. Договірні зобов'язання

2.1 Договір у цивільному праві

2.2 Система договорів у цивільному праві

2.3 Підстави виникнення та припинення договірних зобов'язань

Розділ III. Недоговірні зобов'язання

3.1 Загальні характеристики недоговірних зобов'язань

3.2 Види недоговірних зобов'язань

3.3 Підстави виникнення та припинення недоговірних зобов'язань

Висновки

Список використаних джерел

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Вступ

У системі цивільного права України інститут зобов'язального права поряд з

інститутом власності посідає важливе місце.

Актуальність теми пояснюється тим, що зобов'язальне право охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв'язку з передачею майна, надання послуг, виконання робіт, заподіяння шкоди або безпідставним придбанням майна.

Зобов'язальне право - одна з найважливіших підгалузей цивільного права, норми якого регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з передачею майна від однієї особи до іншої у власність або у користування, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають зокрема і односторонніх правомірних дій, заподіяння шкоди, безпідставного збагачення при цьому згадані майнові відносини характеризуються значною різноманітністю.

В силу зобов'язань одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше, або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання являє собою окремий вид цивільних правовідносин, зобов'язальні правовідносини характеризуються особливими рисами, специфічними ознаками, які дозволяють розглядати їх як окремий вид цивільних правовідносин.

Норми, які регулюють зобов'язання, складають один з найважливіших інститутів цивільного права - зобов'язальне право. Система зобов'язального права складається з інститутів Загальної частини (підстави виникнення зобов'язань, принципи виконання зобов'язань, забезпечення зобов'язань, зміна суб'єктів зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань) та інститутів Особливої частини, до яких відносяться дев'ятнадцять окремих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дарування та ін.) та специфічні за змістом зобов'язання, що виникають: із заподіянням шкоди, із рятуванням майна, із безпідставного збагачення та ін.

Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах -- це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають внаслідок ненормальних, недозволених дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна).

Досить широким є і коло можливих учасників зобов'язальних відносин. Зобов'язання можуть виникати: між юридичними особами, між юридичними та фізичними особами, між фізичними особами.

Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобов'язаннях за суб'єктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси -- і юридичні, і економічні. В ЦК України передбачається, що на підставі зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, заплатити гроші або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язків. Зобов'язальні правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'язань, як специфічного виду цивільних правовідносин. Зобов'язання опосередковують процес переміщення майна або інших матеріальних результатів, які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов'язання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобов'язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.

Оскільки зобов'язання опосередковують процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб'єктом, а відтак-- мають відносний характер. Цим зобов'язання відрізняються від цивільних абсолютних майнових правовідносин, передусім -- від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на суб'єктивний склад, не охоплюючи особливостей як змісту, так і об'єкта цих правовідносин. Якщо юридичним об'єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов'язаних осіб, то у зобов'язаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобов'язання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передане в найом, не повинен перешкоджати його нормальному використанню наймачем. На відміну від правовідносин власності, пасивна функція ніколи не вичерпує юридичного об'єкта зобов'язання, а зазвичай виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб'єктів. Так, обов'язок наймодавця не перешкоджати наймачеві у використанні майна є наслідком вже здійсненої раніше позитивної дії до передачі цього майна в користування. В цьому полягає специфіка зобов'язань з точки зору характеристики юридичного об'єкта. Якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником (володіти, користуватися, розпоряджатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язань набуває надана управомоченому суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи. Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок-- боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов'язана -- боржником.

Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність та існування окремих інститутів зобов'язального права. Разом з тим є і загальні правила, які поширюються на усі види зобов'язань. Саме вони й становлять загальні положення про зобов'язання. До них належать положення про поняття і види зобов'язань, способи їх виконання, способи забезпечення виконання зобов'язань, підстави виникнення та припинення.

Проблема, яка аналізується в курсовій роботі, а саме « Зобов'язальне право» має велике пізнавальне й практичне значення . Адже своєчасно і правильно вирішенні питання щодо зобов'язальних правовідносин, в значній мірі обумовлюють стабільність зобов'язань, його функціонування.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є зобов'язальне право.

Предметом дослідження - зобов'язальні правовідносини.

Мета роботи - вивчення та аналіз зобов'язального права, основні його види, їх характеристика.

Враховуючи мету роботи були поставлені завдання:

1. Розуміння поняття зобов'язального права.

2. Визначення складу зобов'язань та класифікації зобов'язань.

3. Характеристика договірних та недоговірних зобов'язань їх види.

Метод дослідження обирається залежно від мети і завдань, які було визначено. У наукознавстві визначають три види дослідження: емпіричний, теоретичний, методологічний. Дана курсова робота з дисципліни Цивільне право України, відноситься до теоретичного виду досліджень, яке направлене на всебічне пізнання закономірностей зобов'язальних правовідносин. При написанні курсової роботи було використано загальнонауковий метод - метод аналізу, суть якого полягає в роз`єднанні цілого на складові елементи.

Дана тема розглядається у наукових працях таких науковців:

І.Б Новицький, М.М. Агарков, М.В. Гордон, О.С.Йоффе, О.О. Красавчиков.

Структура роботи: робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

зобов'язальне право договір

Розділ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВЯЗАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

1.1 Поняття та ознаки зобов'язального права

Зобов'язальне право -- це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообігу, а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди за участю юридичних та фізичних осіб. Система зобов'язального права поділяється на загальну та особливу частини. Загальна частина складається з норм, які поширюються на всі зобов'язання, що виникають у цивільно-правових відносинах (наприклад, норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання зобов'язань, відповідальність суб'єктів за порушення зобов'язань та їх припинення). Особлива частина зобов'язального права містить норми, які регулюють окремі види зобов'язань (наприклад, купівлю-продаж, поставку, майновий найм, підряд, підряд на капітальне будівництво тощо). Зобов'язання являє собою такі правовідносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. [1,509] Зобов'язання складається з суб'єктів, об'єктів та змісту. Суб'єктами зобов'язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник -- особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Об'єкти зобов'язань -- це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права та обов'язки суб'єктів (наприклад, передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо). Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора та обов'язки боржника. При цьому за змістом зобов'язання спрямовані на передачу майна (наприклад, на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, позички тощо); виконання робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про спільну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комісії, схову; сплату грошей на підставі договорів позички, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунка; відшкодування шкоди, заподіяної в результаті протиправних дій, а також шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок рятування об'єктів державної і колективної власності; повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна. Поруч із загальними для всіх правовідносин рисами, зобов'язальні правовідносини характеризуються особливими, специфічними ознаками, які дозволяють розглядати їх як окремий вид цивільних правовідносин: в зобов'язальних правовідносинах приймають участь дві або більше визначених особи, з яких одна є управомоченою, а інша - зобов'язаною, а в правовідносинах, наприклад власності власнику (управомоченій особі)протистоїть невизначене коло осіб, тобто зобов'язальні правовідносини належать до числа відносних, а не абсолютних; в зобов'язальних правовідносинах обов'язок, як правило, полягає у виконанні певних позитивних дій; зобов'язальні правовідносини є правовою формою відносин по передачі майна, виконанню робіт, наданню послуг, тобто вони в переважній більшості виступають як майнові відносини що виражають динаміку власності; належне виконання зобов'язань забезпечується засобами державного примусу у формі санкцій: окрім відшкодування збитків стягується ще й пеня, штраф, неустойка.

Зобов'язання виникають за таких підстав: договорами та іншими правочинами; внаслідок створення літературних, мистецьких творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; через заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. [1, 11] Крім того, зобов'язання можуть виникати безпосередньо з акта цивільного законодавства (наприклад, безпосередньо з акта органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, з рішення суду). У випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором, підставою виникнення зобов'язань може бути настання або ненастання певної події. Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. [1, 598]

Згідно з Цивільним кодексом України зобов'язання припиняються: виконанням, зарахуванням, передачею відступного; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; за домовленістю сторін; внаслідок зміни плану; неможливістю виконання; смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а у разі неможливості повернення зазначити про це в розписці, що ним видається. Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобов'язання, поки не доведено інше. При відмові кредитора видати розписку, повернути борговий документ або відмітити в розписці неможливість його повернення боржник вправі затримати виконання. У такому разі кредитор вважається таким, що прострочив зобов'язання. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Для зарахування досить заяви однієї сторони. Не допускається зарахування вимог: у разі спливу строку позовної давності; про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті; про довічне утримання; в інших випадках, передбачених законом. Зобов'язання припиняється: за згодою сторін внаслідок передачі боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передачі відступного встановлюються сторонами; внаслідок звільнення (прощення) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора; якщо боржник і кредитор -- одна особа. Якщо згодом цей збіг припиняється, зобов'язання виникає знову; угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами. Зобов'язання між організаціями підлягає припиненню або зміні сторонами в установленому порядку у випадках, якщо підстави, на яких зобов'язання основане, змінені розпорядженням, обов'язковим для обох сторін; неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає; зі смертю боржника, якщо воно нерозривно пов'язане з його особою, у зв'язку з чим не може бути виконане іншою особою; зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора; ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора). Законодавством України виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу (наприклад, відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті).

1.2 Склад зобов'язання

Характеризуючи поняття зобов'язання, передусім слід визначити, що зобов'язання - це цивільні правовідносини. Зміст будь яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право ( в зобов'язальних правовідносинах - це право вимоги ) і відповідний йому обов'язок, або іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають в наслідок ненормальних, недозволенних дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна). ЦК України передбачається. [1, 509] «Зобов'язанням є правовідношеня, в якому одна сторона (боржник)зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора)певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо)або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Оскільки зобов'язання являє собою вид правовідносин, його складовими елементами є учасники, предмет і зміст зобов'язання. Виходячи з того, то зобов'язання - це відносні, а не абсолютні правовідносини, склад його учасників, предмет і зміст характеризуються визначеністю.

Сторонами зобов'язання виступають кредитор і боржник; при цьому конкретному кредиторові протистоїть конкретний боржник. [1, 510] У зобов'язаннях як на стороні кредитора, так і на стороні боржника можуть брати участь водночас кілька осіб ( зобов'язання і множинністю осіб). Зобов'язання і множинністю осіб можуть бути частковими, солідарними або субсидіарними. Крім сторін у зобов'язанні можуть брати участь і треті особи. При цьому слід розрізняти договір, укладений на користь третьої особи, і покладання боржником на третю особу виконання зобов`язання. Головна роль у зобов'язанні належить боржникові, який зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії. Саме ці дії й становлять предмет зобов'язання. Можуть бути й такі зобов'язання, у яких боржник повинен вчинити на користь кредитора одну дію з двох або декілька дій, передбаченим законом або договором. Такі зобов'язання іменуються факультативними.

Зобов'язання можуть виникати: а) між юридичними особами; б)між юридичними та фізичними особами; в) між фізичними особами. Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобов'язаннях за суб'єктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси - і юридичні, і економічні. Зобов'язальні правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'язань, як специфічного виду цивільних правовідносин.

Особливості зобов'язання являють собою:

1. Опосередкований процес переміщення майна або інших матеріальних ресурсів, які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов'язання від особистих немайнових відносин, але це не виявляє специфіки зобов'язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.

2. Оскільки зобов'язання опосередковуються процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб'єктом, а відтак - мають відносний характер. Цим зобов'язання відрізняються від цивільних абсолютно майнових правовідносин , передусім - від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на суб'єктивний склад, не охоплюючи особливостей як змісту, так і об'єкта цих правовідносин.

3. Якщо юридичним об'єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов`язаних осіб, то у зобов'язаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобов'язання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передано в найом , не повинен перешкоджати його нормальному використанню наймачем. На відміну від правовідносин власності, пасивна функція ніколи не вичерпує юридичного об'єкта зобов'язання , а зазвичай виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб'єктів. Так, обов'язок наймодавця не перешкоджати наймачеві у використанні майна є наслідком вже здійсненої раніше позитивної дії до передачі цього майна в користування. В цьому полягає специфіка зобов'язань з точки зору характеристики юридичного об'єкта. 4. Якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником ( володіти, користуватися, розпоряджатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язань набуває надана управомоченому суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язальної особи. Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок - боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов'язана - боржником. У деяких зобов'язаннях один із суб'єктів виступає виключно, як кредитор, інший - виключно , як боржник. Наприклад у зобов'язанні із заподіяння шкоди потерпіла особа є тільки кредитором, а заподіював шкоди - завжди боржником. Однак здебільшого кожен з учасників зобов'язання є водночас і кредитором, і боржником, зокрема продавець і покупець у договорі купівлі-продажу , замовник і підрядчик у договорі підряду, орендар і орендодавець у договорі оренди. У зобов'язаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами; їх називають третіми особами. За загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб. Але у випадках, передбачених домовленістю сторін, зобов'язання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання. [1, 511 ]

Юридичним об'єктом зобов'язання, як і будь-яких цивільних правовідносин, визнається певна поведінка зобов'язальної особи. Однак характерною рисою зобов'язання є те, що на перший план у зобов'язанні виступають позитивні дії боржника, а чисто негативна поведінка (утримання від вчинення певних дій), як правило, виступає лише доповненням або наслідком активної функції, яку виконує боржник. Крім того, якщо обидва суб'єкти водночас виступають як кредитор і боржник, то в такому зобов'язанні можна виділити два юридичні об'єкти - дії кожного учасника, які вчиняють ним при виконанні функцій боржника. Наприклад, у договорі купівлі-продажу і продавець, і покупець водночас виступають боржниками, а саме: продавець зобов'язаний передати майно, а покупець зобов`язаний його оплатити. Таким чином, юридичними об'єктами водночас виступають дії по передачі майна ( які здійснює продавець) та дії по оплаті майна ( які здійснює покупець.

Зміст зобов'язальних правовідносин, як і будь-яких інших цивільних правовідносин, утворюють суб'єктивні права та обов'язки його учасників. Особливість змісту зобов'язальних правовідносин, яка виявляється в тому, що правомочність кредитора набуває форми права вимоги, а обов'язок боржника має форму боргу, як обов'язку виконання вимоги кредитора. [1, 509] Залежно від співвідношення прав та обов'язків зобов'язання поділяються на односторонні та взаємні. Якщо одна зі сторін зобов'язання лише має право, а друга - несе обов'язок, таке зобов'язання вважається одностороннім. У взаємних зобов'язаннях кожна зі сторін має як права, так і обов'язки. Якщо кожна зі сторін договору має зобов'язання на користь іншої сторони, ця сторона вважається боржником щодо іншої сторони у тому, що вона зобов`язана вчинити на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що вона має право від неї вимагати. Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру. Однак, як відзначається у літературі, зміст зобов'язання не завжди вичерпується правом вимагати вчинення виключно дій майнового характеру ( або утримання від вчинення таких дій ). Кредитор має право також вимагати вчинення і дій не майнового характеру. Так, І.Б. Новицький стверджував, що зміст зобов'язання не обмежується правом вимагати вчинення тільки тих дій, які спрямовані на передачу, пристосування і т. п. майна або взагалі тим чи іншим чином пов'язані з майном (наприклад внаслідок оплатності ). Зміст зобов'язання може охоплювати право вимагати вчинення будь-якої правомірної, що має важливий характер, потребує захисту та заслуговує на захист дій особи (позитивний або негативний). Особливе місце у зобов'язальних відносинах посідають санкції. Їх встановлюють з метою забезпечити захист відповідних правовідносин від порушення. Виходячи із загальних положень, які характеризують метод цивільно-правового регулювання, цивільно-правовий захист здійснюється в судовому порядку шляхом закладення позову про відновлення порушеного майнового права. В такому розумінні цивільно-правовими санкціями в зобов'язанні вважаються будь-які примусові заходи, що охоплюють зобов'язання в разі його порушення. Певною мірою цивільний позов є важливою формою санкції в її широкому тлумаченні.

1.3 Класифікація зобов'язань

Класифікація зобов'язань, як і інших правових інституцій, пов'язана перш за все з необхідністю визначення відповідних критеріїв для поділу цих інституцій на відповідні класифікаційні групи або ряди. В науці цивільного права не раз робилися спроби систематизувати зобов'язання за різними принципами. Такі спроби робилися І. Б. Новицьким та М.М. Агаровим. Слід сказати, що підходи правознавців, закладені в основу систематизації зобов'язань, були суцільно пов'язані із особливостями майнового обороту в межах планово-розподільчої економіки і зумовлені відповідною метою - визначити планові завдання та державні інтереси як безумовні пріоритети. М.В. Гордон запропонував об'єднаний критерій для класифікації зобов'язань, який сполучав економічні і юридичні ознаки зобов'язань. Цю точку зору поділяв і О.С.Йоффе. Побудована за комбінованим критерієм система зобов'язань має такий вигляд: 1) зобов'язання з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання); 2) зобов'язання з оплатної передачі майна в користування (майновий найом, найом жилого приміщення); 3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка); 4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво); 5)зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція); 6)зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель); 8) зобов'язання зі страхуванням ( майнове та особисте страхування); 9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій); 10) зобов'язання , що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення); 11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна ); Прибічники цієї класифікації зобов'язань звертали увагу на те, що вона відповідає меті передусім вивчення цих зобов'язань, тобто має науковий характер. Кожний з наведених груп зобов'язань властиві специфічні ознаки, а кожне окреме зобов'язання забезпечується особливим юридичним нормуванням. Зобов'язання діляться, також, на договірні зобов'язання і недоговірні. До першої групи віднесено: 1) купівлю-продаж; 2)дарування; 3) ренту; 4)довічне утримання; 5)найом; 6)найом житла; 7)позичку; 8)підряд; 9)перевезення; 10)зберігання; 11)страхування; 12)доручення; 13)комісію; 14)довічне управління майном; 15) позику; 16)кредит; 17) банківський вклад; 18)банківський рахунок; 19)факторинг; 20)розрахунки; 21)франчайзінг; 22)спільну діяльність. До недоговірних зобов'язань належать: 1)публічне обіцяння винагороди; 2) ведення чужих справ без доручення; 3)запобігання загрозі шкоди чужому майну; 4) рятування здоров`я та життя іншій особі; 5)заподіяння шкоди; 6)створення небезпеки (загрози) життю та здоров'ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.

Викладений вище матеріал дає нам можливість зробити висновок: Зобов'язальне право регулює майнові відносини як у їх непорушному стані (нормальному), так і в порушеному стані . Оскільки будь яке зобов'язання є цивільними правовідносинами, зобов'язання складається з тих самих елементів, що формують будь-які інші цивільні правовідносини. Сторонами зобов'язання виступають кредитор і боржник; при цьому конкретному кредиторові протистоїть конкретний боржник. Залежно від співвідношення прав та обов'язків зобов'язання поділяються на односторонні та взаємні. Зобов'язання діляться ,також, на договірні зобов'язання і недоговірні. Цінність зобов'язань полягає у їх виконанні, тобто у вчинені боржником на користь кредитора певних дій, або в утриманні від певних дій, що становлять предмет зобов'язання. Належне виконання зобов'язань передбачає, що сторони, які беруть участь у зобов'язальних правовідносинах, виконують покладені на них обов'язки у точній відповідальності із законом, договором , а за відсутності таких вказівок - з тими вимогами, які звичайно пред'являють до виконання, а відтак - і з діловими звичаями, що склалися в комерційній практиці.

Розділ ІІ. ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

2.1 Договір у цивільному праві

Поняття договору розкривається через такі поняття угоди ( правочину), бо договір є однім із видів угод. Відповідно до ЦК України « Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Усі угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).» [2, 626 ]

Таким чином, договори - це дво- або багатосторонні угоди, які спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків . Договору як юридичному факту властиві такі ознаки: 1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному; 2) договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Саме другою ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному). Іноді під поняттям «договір» розуміють цивільні правовідносин (зобов'язання), що виникли з договору як юридичного факту, або мають на увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виконання договірного зобов'язання з волі його учасників. Проте роль договору не обмежується тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин (породжує, змінює або припиняє їх), а й відповідно до вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірних зобов'язань. В цьому розумінні договір виступає засобом регулювання поведінки сторін у цивільному правовідносинах.

У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації договору належать чільне місце серед форм, що використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж державного майна через аукціон, конкурси, біржі тощо). Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення певних комерційних структур: господарських товариств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін.

Правовою основою утворення таких організацій стає установчий договір. В установчому договорі засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності та її створенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна в її діяльності.

Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо. Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників - підприємств, громадян має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини і, отже, розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення змісту договірних зобов'язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпечення потреб організацій та громадян у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна - бартер, постачання енергії тощо). Безумовно не зменшується роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату та інших), за допомогою яких опосередковуються відносини по тимчасовому володінню і користуванню майном. Зростає значення і договорів підрядного типу, і про надання різного роду послуг громадянам та організаціям (побутовий підряд, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукції тощо).Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі права на використання цих результатів технічної творчості. Договірна форма використовується і для відступлення виключного права на товарні (знаки обслуговування), право на таємниці виробництва. Розширення кола можливих об'єктів страхової охорони, до яких належать очікуваний прибуток, ризик підприємницької діяльності тощо, теж веде до урізноманітнення форм добровільного (договірного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сфера застосування договору розширюється як у відносинах між юридичними особами, між останніми та громадянами, так і між самими громадянами. Розкриваючи значення договору, слід підкреслити і його функції як правового засобу регулювання товарно-грошових та інших майнових відносин.

Чітку класифікацію функцій цивільно-правового договору запропонував О.О. Красавчиков. На його думку, договору властиві такі загальні функції: ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна та захисна. Ініціативна функція договору полягає в тому, що як результат погодження волі сторін договір є водночас актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності учасників договору. Програмно-координаційна функція означає, з одного боку, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників один щодо одного, а з другого, - засобом координації цієї поведінки сторін на засадах рівності, диспозитивності та ініціативи. Інформаційна функція виявляється у тому, що завдяки чітко сформульованим умовам договір містить певну інформацію щодо наявних прав та обов'язків у сторін, яка в разі спору може бути врахована і юрисдикційним органом для правильної кваліфікації взаємовідносин сторін і прийняття законного та обґрунтованого рішення цього спору. Гарантійна функція зводиться до залучення для стимулювання незалежного виконання зобов'язань системи забезпечувальних засобів, які також набувають договірної фірми (застави, завдатку, гарантії, поруки, неустойки тощо). Захисна функція полягає в тому, що завдяки договору включається в дію механізм захисту порушених прав шляхом примусу до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, застосування заходів оперативного впливу тощо. Зазначені функції об'єднуються більш загальною - регулятивною функцією договору як правового засобу регулювання правомірної поведінки учасників цивільних правовідносин.

2.2 Система договорів в цивільному праві

Система цивільно-правових договорів як єдина система зі складними взаємозв'язками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опосередкованим договором. Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних сферах діяльності громадян і юридичних осіб. Юридичне оформляючи і закріплюючи суспільні, передусім економічні, зв'язки суб'єктів, надаючи цим зв'язкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно пов'язані між собою і взаємодіють. За ознакою розподілу прав та обов'язків між сторонами у зобов'язанні, що виникло з договору, виділяють односторонні та двосторонні договори.

За одностороннім договором одна сторона має лише суб'єктивні права, а друга - лише суб'єктивні обов'язки. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих другій стороні (позичальникові) у власність грошей або речей, визначених родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві таку суму або рівну кількість речей того самого роду і якості.Одностороннім договором є договір дарування, безоплатного користування майном тощо. [2, 626] Двостороннім є договір, за яким права та обов'язки покладено на обидві сторони зобов'язання, що виникло з цього договору. [2, 626] Переважна більшість договору у цивільному праві є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, комісія тощо).

Залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони, вступаючи у договірні зв'язки, договори можна поділити на попередні та основні.

У практиці ділового спілкування часто ведуть переговори або листування між суб'єктами господарювання з приводу створення у майбутньому нових ринкових структур або проведення якихось спільних господарських заходів. Такі ділові стосунки не рідко оформляються попереднім договором або протоколом про наміри тощо.

За попереднім договором сторони зобов'язуються у певний строк укласти в майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. У цьому договорі визначається і порядок погодження істотних умов майбутнього договору, які не передбачені попереднім договором.

Основним вважається такий договір, укладання якого передбачене попереднім договором. Хоч істотні умови основного договору названі у попередньому договорі, але вини мають бути узгоджені сторонами при укладанні основного договору. Сторона яка необґрунтоване ухиляється від укладання основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, зумовлені простроченням, якщо інше не передбачене попереднім договором або законодавчими актами. Зобов'язання, передбачені попереднім договором, припиняються, якщо до закінчення строку, протягом якого має бути укладений основний договір, цей договір не буде укладений або жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про її укладання.

Договір (протокол) про наміри, в якому не виявлено прямо волі сторін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків.

Залежно від того на чию користь обумовлено виконання зобов'язань за договором, - на користь сторін по договору чи третіх осіб, які не беруть участь в укладанні договору, останні можна поділити на дві групи.

Першу, найбільш поширену групу становлять договори, в яких виконання здійснюється взаємно, самі сторони без участі третіх осіб. У цих договорах обумовлюється виконання сторонами їхніх взаємних зобов'язань одної на користь другої (наприклад, продавець на користь покупця тощо). В договорах другої групи виконання зобов'язання обумовлюється на користь третьої особи. Коли особа, яка уклала договір, обумовила виконання зобов'язання, що виникло з договору, третій особі, то, якщо інше не передбачено в договорі і не випливає з його змісту, виконання може вимагати як сторона за договором, так і третя особа, на користь якої ви говорено виконання. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, то особа, що уклала договір, може скористатися цим правом, коли це не суперечить змісту договору. Прикладом договору на користь третьої особи може бути договір змішаного страхування життя, за яким страхова сума у разі смерті громадянина (застрахованої особи) виплачується зазначений у договорі третій особі - вигодонабувачеві).

Групування договорів можливе і за тими правовими наслідками, створення яких домагаються учасники відносин. Якщо проаналізувати систему чинного ЦК України, то можна зробити висновок, що розміщення договірних інститутів в ньому здійснено за ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих договорів. [3, 655-1129]

Поклавши в основу зазначений критерій, можна виділити такі групи цивільно-правових договорів: 1) договори про передачу майна у власність, повне господарське видання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергетичних ресурсів тощо); 2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найом, оренда, житловий найом, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг тощо); 3) договори про виконання робіт ( побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, на використання проектних і розвідувальних робіт, на використання аудиторських робіт тощо); 4) договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції тощо); 5) договори на надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, схов, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір тощо); 6) договори про суспільну діяльність ( установчий договір, угоди про науково-технічне співробітництво тощо);

Зрозуміло що навіть у межах кожної окремої групи договорів дається лише приблизний перелік деяких договорів бо відповідно ЦК України «цивільні прав та обов'язки виникають як з угод (договорів), передбачених законом, так і з угод, які хоч і не передбачені законом, але йому не суперечать». [1, 11]

Здійснення підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик діяльності підприємця по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг або заняттю торгівлею з метою одержання прибутку неминуче пов'язане з використанням договору як правової форми, якою опосередковується реалізація на еквівалентних засадах результатів цієї діяльності. Суб'єктам підприємництва доводиться укладати різні за своїм характером договори, які регулюються як нормами ЦК України, так і інших нормативних актів (купівлі-продажу, поставки, перевезення, лізингу, консигнації, банківського кредиту тощо).

У законодавстві (Господарсько-процесуальному кодексі України), судовій та господарській практиці і літературі, широко використовується поняття «комерційний» договір. [10, 11]

У підприємницькому договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві всякому цивільно-правовому договору, так і особливі риси, які можна звести до таких:

По-перше, суб'єктами цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності.

По-друге, зміст підприємницького договору становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійсненню підприємницької діяльності або з іншою метою, не пов'язаною з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

По-третє, для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладання (підписання), обліку та реєстрації.

По-четверте, певні особливості можуть характеризувати порядок виконання або умови відповідальності сторін за підприємницьким договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини).

Враховуючи наведені міркування, господарським (підприємницьким) можна вважати такий цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоч однією з них є юридичні чи фізичні особи - підприємці і за яким передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням.

Господарські договори в усіх зазначених вище шести групах цивільно-правових договорів, виділених за юридичними наслідками укладення кожного окремого договору. Серед господарських договорів окремо можна виділити біржові угоди (договори). Їх ще називають біржовими операціями. Біржовою операцією визнається угода, яка відповідає сукупності таких умов:

а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обороту на товарній біржі;

б) якщо її учасниками є члени біржі;

в) якщо вона подана до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її вчиненням дня ». [1, 15]

Правилами біржової торгівлі, які приймаються загальними зборами членів біржі або біржовим комітетом, можуть бути передбачені різні види біржових угод.

Розрізняють, зокрема:

а)форварди і угоди - це угоди на товари, які передаються продавцем покупцеві на певних умовах з розрахунками у встановлений договором строк у майбутньому;

б) угоду з гарантією, за якою один контрагент виплачує другому в момент її укладання наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїх обов'язків. Якщо суму, що гарантує угоду, вносить покупець, вона оформляється як «угода з гарантією на покупку», а якщо цю суму вносить продавець - як 2угода з гарантією на продаж»;

в) угоди з кредитом - це угоди, за якими товар набувається брокером (брокерською конторою) за рахунок банківського кредиту з наступною реалізацією його в порядку біржового торгу;

г)угоди з премією - це угоди, за якими сторони наперед обумовлюють приплату до купівельної ціни або знижки з продажної ціни;

д) угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, який продається (поставляється), тобто вдвічі або в кілька разів збільшити обсяг порівняно з кількістю, зазначеною в угоді;

е)ф'ючерсні угод, що укладаються не лише з метою купівлі або продажу, а й для хеджирування (страхування) можливих збитків, пов'язаних з укладанням угоди на поставку товару в обумовлений угодою час. Тоді угоди можуть виконуватися шляхом сплати різниці в цінах на день укладання і день фактичного розрахунку. На біржах укладаються і інше господарські договори.

2.3 Підстави виникнення та припинення договірних зобов'язань

Підстави виникнення зобов'язань - це певні юридичні факти або їх сукупність, з настанням яких правові норми пов'язують виникнення зобов'язальних відносин між кредитором і боржником. Зобов'язання виникають:

з договорів та інших право чинів (в тому числі з двосторонніх чи багатосторонніх договорів), передбачених законом, а також із право чинів, хоч і непередбачених законом, але які йому не суперечать;

у результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури та мистецтва та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

- внаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

- внаслідок інших юридичних фактів;

Значна більшість зобов'язань є договірними. Крім того, зобов'язання можуть виникати із договорів, які хоч і не передбачені чинним законодавством, але не суперечать йому. Це досить актуально в наш час, коли законодавець не встигає законодавчо врегулювати всі відносини, які виникають у товарно-економічній сфері.

У деяких випадках виникає необхідна заміна сторін у зобов'язаннях. Заміна кредитора іменується уступкою вимоги (цесія), а заміна боржника - переведення боргу. Уступка вимоги здійснюється укладанням договору між первісним і новим кредитором. Згода боржника на це не вимагається, йому лише повідомляють про зміну кредитора. На відміну від цесії, переведення боргу має місце лише за згодою іншої сторони, тобто кредитора. Адже він зацікавлений у належному виконанні зобов'язання. Ці дії оформлюються укладенням правочину. Якщо основний право чин був укладений в письмовій формі, то така ж форма вимагається і для уступки вимоги чи переведення боргу.

Виконання зобов'язань - це здійснення його сторонами покладених на них прав і обов'язків, що складають його зміст, належним чином відповідно до умов договору чи закону, а за відсутності таких умов чи вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту чи вимог, що звичайно ставляться.

Належне виконання зобов'язань полягає в точному та своєчасному виконанні сторонами договору всіх зобов'язань відповідно до умов угоди та вимог закону, а за відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Крім того, боржник не має права виконувати зобов'язання частинами, якщо інше не випливає з суті договору або не визначено договором чи законом. Не допускається також одностороння відмова від виконання зобов'язання чи зміна умов договору, якщо інше не передбачено договором чи законом.

Згідно з принципом реального виконання зобов'язання воно повинно бути виконано в натурі, тобто не допускається заміна боржником предмета виконання зобов'язання.

Спосіб виконання зобов'язання - це порядок виконання, визначений нормальними актами чи договором.

Зобов'язання повинні виконуватися в установлений строк. Якщо строк не визначено, то зобов'язання повинно бути виконане на вимогу кредитора. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо інший строк не випливає з закону, договору чи суті зобов'язання.

Для належного виконання зобов'язання існують також певні засоби стимулювання боржника. Такими засобами є відшкодування збитків, а також інші способи виконання зобов'язання . Такими способами є неустойка (штраф, пеня), застава, порука, завдаток, гарантія, при тримання. Вони забезпечуються закон чи договором і є додатковими до договору.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним незалежним чином. Припинення зобов'язання на вимогу однієї з сторін допускається лише у випадках, встановленим договором або законом. Зобов'язання може бути припинене за таких підстав:

- надання відступного (припинення за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір строки і порядок передання відступного встановлюються сторонами);

- зарахуванням - зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Не допускається зарахування зустрічних вимог:

а) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

б) про стягнення аліментів;

в) щодо довічного утримання (догляду);

г) у разі спливу позовної давності;

д) в інших випадках, встановленим договором або законом;

- за домовленістю сторін - зобов'язання припиняється за домовленістю сторін або заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодження здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом;