До питання про звільнення від кримінальної відповідальності за затримання особи, що вчинила злочин

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДО ПИТАННЯ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ, ЩО ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН

Орел Ю.В., к. ю. н., доцент, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Анотація

У статті досліджено наукові погляди щодо права людини на затримання особи, що вчинила злочин, звертається увага на недосконалість кримінального законодавства з цього питання та проблеми звільнення від кримінальної відповідальності за затримання злочинця у сучасних умовах, пропонуються зміни до законодавства.

Ключові слова: викрадення людини, затримання особи, звільнення від кримінальної відповідальності, незаконне позбавлення волі, особа, що вчинила злочин, своєчасність затримання.

В статье исследованы научные взгляды о праве человека на задержание лица, совершившего преступление, обращается внимание на несовершенство уголовного законодательства по этому вопросу и проблемы освобождения от уголовной ответственности за задержание преступника в современных условиях, предлагаются изменения в законодательство.

Ключевые слова: похищение человека, задержания лица, освобождение от уголовной ответственности, незаконное лишение свободы, лицо, совершившее преступление, своевременность задержания.

The article examines scientific views on the human right to detain a person, who committed a crime, draws attention to the imperfection of criminal legislation on this issue and the problems of exemption from criminal responsibility for detaining a criminal in modern conditions, and proposing changes in legislation.

Key words: kidnapping, detention of a person, exemption from criminal responsibility, unlawful deprivation of liberty, person who committed a crime, timeliness of detention.

Охорона життя і здоров'я людини є одним із найголовніших завдань кримінального законодавства, оскільки Конституція України, зокрема у статті 3, проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1]. Крім цього, конституційним обов'язком держави і громадянина є охорона суспільних відносин від заподіяння їм шкоди з боку злочинних посягань [2, с. 15]. У зв'язку з цим, одним з методів виконання цього завдання є забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності тощо [3].

У статті 29 Конституції України також зазначається, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом [1].

Як зазначає С.Г. Блинська, в умовах, коли держава неспроможна забезпечити ефективний захист життя, здоров'я, честі, гідності, власності й інших благ законослухняного населення, вона повинна надати можливість здійснювати такий захист самим громадянам. Ця можливість гарантується державою за рахунок включення в Кримінальний кодекс України (далі - КК України) такого інституту, як затримання особи, що вчинила злочин [2, с. 15].

Дослідженню питання, пов'язаного із затриманням особи, що вчинила злочин, приділяли увагу такі вчені як П.П. Андрушко, Ю.В. Баулін, Г.В. Бушуєв, П.С. Дагель, В.Ф. Кириченко, В.М. Козак, М.Й. Коржанський, В.Д. Меньшагін, П.П. Михайленко, С.Ф. Мілюков, В.В. Орехов, В.І. Осадчий, І.Л. Петрухін, А.А. Піонтковський, Е.Ф. Побегайло, В.П. Ревін, І.І. Слуцький, І.С. Тишкевич, Ю.М. Ткачевський, В.І. Ткаченко, Т.Г. Шавгулідзе, М.Й. Якубович та ін.

Віддаючи належне здобуткам указаних науковців, слід зазначити, що ступінь розробленості цієї проблематики не може бути визнаний достатнім. Залишаються не розв'язаними деякі питання, пов'язані із затриманням особи, що вчинила злочин, зокрема через деякий час після вчинення нею злочину, що потребує їх додаткового дослідження.

Мета статті - дослідити наукові погляди щодо права людини на затримання особи, що вчинила злочин, звернути увагу на недосконалість кримінального законодавства з цього питання та проблеми звільнення від кримінальної відповідальності за затримання злочинця у сучасних умовах.

Особа, яка вчинила злочин, досить часто намагається ухилитися від переслідування, уникнути кримінальної відповідальності, переховується від органів досудового розслідування та суду, а під час затримання нерідко чинить опір. У зв'язку з цим кримінально-правове затримання особи, що вчинила злочин, полягає у тому, що воно об'єктивно направлено на встановлення істини. На нашу думку, яка повністю співпадає з позицією законодавця, така особа негайно після вчинення злочину повинна бути доставлена до відповідних органів влади для вирішення питання про її притягнення до кримінальної відповідальності. Якщо злочинцю вдасться ухилитися від затримання, у нього може з'явитися можливість знищити сліди або приховати знаряддя злочину і викрадене майно, впливати на свідків у своїх інтересах і, таким чином, ускладнити процес розслідування. Ці труднощі негативно позначаться на поведінці потенційних правопорушників і не дадуть реалізувати мету загального попередження злочинів. Нарешті, злочинець, який залишився на свободі і уникнув відповідальності, отримає потенційну можливість знову вчинювати злочини [4, с. 15; 5, с. 36].

Як вказує В.В. Орехов, затримання злочинця це активна правомірна діяльність представників органів влади та громадян, поєднана із заподіянням тієї чи іншої шкоди затримуваному при додержанні певних умов, зазначених в законі. Право на затримання злочинців мають будь-які фізичні особи. Для деяких категорій службових осіб, зокрема працівників поліції, затримання особи, що вчинила злочин, є правовим обов'язком, передбаченим законами та іншими нормативними актами. Громадяни можуть реалізовувати право на затримання самостійно, незалежно від того, чи була у них можливість звернутися за допомогою до органів влади [6, с. І13].

Відповідно до частини 1 статті 38 КК України не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи [7]. У цьому разі, як зазначав А.А. Піонтковський, кримінальна відповідальність виключається у зв'язку з відсутністю протиправності діяння (формальна ознака) [8, с. 363].

Таким чином, затримання особи, що вчинила злочин, означає позбавлення її можливості вільного пересування та вчинення певних дій, насамперед пов'язаних зі зникненням з місця вчинення злочину [9, с. 120].

Юридичною природою затримання особи, що вчинила злочини, є перебування особи, що здійснює таке затримання, під правовим захистом держави у зв'язку з суспільно корисно діяльністю: доставити злочинця до органів влади, які наділені відповідною компетенцією, зокрема, проводити досудове розслідування. При цьому особа, яка здійснює затримання, перебуває під правовим захистом тільки, якщо не допускає порушення умов його правомірності, одним із яких є своєчасність затримання [5, с. 37].

У кримінальному праві своєчасним визнається затримання, якщо воно було здійснено лише під час вчинення злочинного посягання або безпосередньо після його вчинення. При цьому науковці зазначають, що початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочинного посягання, коли об'єкт посягання піддався безпосередній загрозі негайного заподіяння шкоди. Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину. Тому затримання, зроблене через деякий час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним [10, с. 297-298].

Як зазначає В.І. Фаринник, будь-який громадянин України, іноземець та особа без громадянства має право затримати будь-яку особу (за винятком судді та народного депутата України, затримання яких здійснюється за згодою відповідних державних органів), яку він застав при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо після вчинення особою кримінального правопорушення або при безперервному переслідуванні особи, яка підозрюється в його вчиненні. Цей вид затримання називається законним кримінально-правовим затриманням [11, с. 90].

Зазначене затримання слід відрізняти від кримінально-процесуального затримання, що здійснюється уповноваженими особами відповідно до статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) [12].

Відповідно до частини 1 статті 208 КПК України, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин [12].

Але на практиці досить часто зустрічаються випадки, коли затримання особи, що вчинила злочин, відбувається не одразу, а через деякий час після вчинення самого злочину. При цьому участь у затриманні злочинця беруть не лише працівники правоохоронних органів, зокрема, поліції, а й інші пересічні особи, наприклад, потерпілий, свідки тощо. У такому разі виникає питання про правомірність такого затримання та наявність у діях останніх злочину, передбаченого стаття 146 КК України «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини». При цьому позбавлення волі може полягати у триманні затриманого в місці, де він взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні його в місце, яке він не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. В свою чергу викрадення людини (злочинця) означає заволодіння нею і незаконне переміщення її з одного певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого [9, с. 335].

З погляду на зазначене вище М.І. Хавронюк зазначає, що несвоєчасне затримання особи, яка вчинила злочин, тобто її затримання і доставлення органам влади потерпілим чи іншими особами, не уповноваженими відповідно до закону затримувати правопорушників, за обставин, які виключають можливість визнання затримання таким, що здійснене безпосередньо після вчинення злочину (наприклад, тоді, коли особа, яка вчинила злочин, була впізнана і затримана через тиждень або через місяць після вчинення нею злочинного діяння), не охоплюється положеннями ст. 38 КК України. Якщо у такому випадку внаслідок дій, спрямованих на затримання, злочинцеві не було заподіяно шкоди, особа (особи), яка здійснила затримання, згідно з діючим кримінальним законодавством не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. У разі заподіяння внаслідок несвоєчасного затримання шкоди здоров'ю, майну затриманого, а так само у разі позбавлення його життя, дії, які спричинили такі наслідки, за наявності підстав мають кваліфікуватись за відповідними статтями КК України про злочини проти життя та здоров'я особи або про злочини проти власності [9, с. 113].

Однак, на нашу думку, з цим не можна погодитись, оскільки вирішення питання про наявність у діях особи, яка затримала злочинця, складу відповідного злочину ставиться у залежність від заподіяння останньому фізичної або майнової шкоди. Зазначена точка зору також суперечить законодавству з приводу закріплення у статті 38 КК України часових меж на здійснення правомірного затримання особи.

При цьому слід звернути увагу на те,, що особа, що вчинила злочин, як і будь-яка інша особа, користується всіма правами людини і громадянина, передбаченими і гарантованими їй Конституцією. У зв'язку з цим посягання на її особисту недоторканність, свободу пересування і право на вільний вибір місця перебування повинне відбуватися лише у суворій відповідності із законом.

У випадку затримання такої особи через деякий час після вчинення нею злочину, як це випливає із статті 38 КК України, особа, яка здійснила затримання, повинна притягуватися до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого статтею 146 КК України.

У теорії кримінального права з твердженнями про необґрунтованість такого підходу виступав І.С. Тишкевич, який вказував, що інтереси боротьби зі злочинністю вимагають надання представникам влади й іншим громадянам право затримувати злочинця в будь-який момент після скоєння кримінально-караного діяння. Злочинцю іноді вдається сховатися після скоєння злочину, а через деякий час потерпілий чи інші особи його виявляють. У цьому випадку було б недоцільно позбавляти громадян права на активні заходи для затримання злочинця [13, с. 61-62].

Позицію на необхідності затримання громадянами осіб, що вчинили злочин протягом всього строку давності кримінального переслідування також відстоював С.Ф. Мілюков [14, с. 34]. Подібну точку зору висловив і І.Л. Петрухін, який вказав, що затримання не відразу після вчинення злочину можливе в ряді ситуацій. Якщо, наприклад, особа несподівано впізнала злочинця через тривалий час після вчинення злочину, то вона повинна мати можливість його затримати [15, с. 184].

У науці склалася обґрунтована і практично загальновизнана думка про те, що затримання можливе з моменту фактичного закінчення злочину і до того моменту, поки не закінчяться встановлені кримінальним законом строки давності притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності або терміни давності виконання винесеного йому обвинувального вироку. У зв'язку з цим цікавою є точка зору Ю.В. Бауліна, який вказує, що затримання злочинця можливе навіть за межами термінів давності кримінального переслідування. Важливо тільки, щоб громадяни при затриманні були впевнені, що саме ця особа вчинила злочин. Помилка при такому затриманні оцінюється за правилами фактичної помилки [16, с. 91].

Однак, як справедливо зазначає С.Г. Блинська, громадянину, якого незаконно затримали внаслідок фактичної помилки, навряд чи здаватиметься виправданим порушення його природного і конституційного права на особисту недоторканність. Адже кримінально-правове затримання має своїм наслідком можливе заподіяння шкоди затримуваному, котре регулюється правилами статті 38 КК України і виключає злочинність діяння тільки при дотриманні вимог щодо кримінально-правового затримання [2, с. 110-І22].

На сьогодні, вирішення питання у ситуації вимушеної необхідності притягнення особи, що затримала злочинця через деякий час після вчинення ним злочину, до кримінальної відповідальності за статтею 146 КК України нам вбачається у можливості її звільнення на підставі статті 48 КК України, у зв'язку із втратою такою особою суспільної небезпечності.

Більш складним є питання про звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 48 КК України особи, що затримує злочинця, але має судимість або раніше вчинила злочин. Як відомо, до неї статті 48 не може бути застосована.

Невиправданим, на нашу думку, у цьому разі є притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, оскільки вона діяла з благих намірів і корисних для суспільства спонукань, а саме для доставлення злочинця до органів влади з метою його притягнення до кримінальної відповідальності. У зв'язку з цим вважаємо за необхідне звернути увагу думку, висловлену М.Й. Якубовичем, який вважав, що у разі правомірного затримання особи, яка вчинила злочин, відсутня суспільна небезпека діяння, оскільки дії із затримання носять правомірний характер [17, с. 129].

Тому вважаємо за доцільне погодитись з тими вченими, які пропонують поширити часові межи правомірного затримання особи, що вчинила злочин, не тільки на момент вчинення нею злочинного посягання або безпосередньо після його вчинення, а також й на інший, більш тривалий період часу, обмежений строками давності притягнення до кримінальної відповідальності або давності виконання вироку. Вважаємо, що такий строк буде достатнім, оскільки його перевищення при затриманні, у зв'язку з неможливістю притягнення злочинця до кримінальної відповідальності, буде свідчити про грубе порушення його права на недоторканість і свободу пересування. Також маємо сумніви, що у пам'яті потерпілого або свідків після спливу цього строку ще збережуться обставини вчинення злочину та прикмети, за якими вони зможуть впізнати злочинця.

З метою вирішення зазначеної проблеми, враховуючи, що суспільну небезпеку особа, що вчинила злочин, може представляти не тільки відразу ж після його вчинення, але й після спливу значного періоду часу, особливо у тих випадках, коли вона переховується від правоохоронних органів, веде антигромадський спосіб життя, з метою вироблення єдиних правил застосування законодавства з питання звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які брали участь у затриманні злочинців, вважаємо за необхідне виключити з частини 1 статті 38 КК України слово «безпосередньо».

право затримання злочин кримінальність

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Блинська С.Г. Кримінально-правова природа затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння : дис ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / С.Г. Блинська. - К., 2006. - 197 с.

3. Про Національну поліцію : Закон України від 02.07.2015 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2015. - № 40-41. - Ст. 379.

4. Бушуев Г.В. Социальная и уголовно-правовая оценка причинения вреда преступнику при задержании : [учебное пособие] / Г.В. Бушуев. - Горький : Изд-во ГВШ МВД СССР, 1976. - 87 с.

5. Смирнова Л.Н. Уголовно-правовое регулирование задержания лица, совершившего преступление : [монография] / Л.Н. Смирнова. - СПб : Юридический центр Пресс, 2005. - 281 с.

6. Орехов В.В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния / В.В. Орехов. - СПб : Юридический центр Пресс, 2003. - 217 с.

7. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25 - 26. - Ст. 131.

8. Курс советского уголовного права : в 6 т. / А.А. Пионт- ковский ; под. ред. А.А. Пионтковского, П.С. Ромашкина, В.М. Чхиквадзе. - М. : Наука, 1970. - Т. 2 : Часть Общая: Преступление. - 516 с.

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 7-ме вид., переробл. та допов. - К. : Юридична думка, 2010. - 1288 с.

10. Кримінальне право України. Загальна частина : [підручник] / [М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.] ; за ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

11. Фаринник В.І. Затримання особи: проблеми кримінальної процесуальної регламентації та шляхи їх вирішення / В.І. Фаринник // Вісник кримінального судочинства. - № 2. - 2015. - С. 85-94.

12. Кримінальний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 9-10. - Ст. 88.

13. Тишкевич И.С. Право граждан на задержание преступника / И.С. Тишкевич. - Минск : Изд-во БелГу, 1974. - 112 с.

14. Милюков С.Ф. Обстоятельства, исключающие общественную опасность деяния / С.Ф. Милюков. - СПб : Знание, 1998. - 51 с.

15. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе / И.Л. Петрухин. - М. : Наука, 1989. - 254 с.

16. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника / Ю.В. Баулин. - Х. : Вища шк., Изд-во при Харьк. ун-те, 1986. - 157 с.

Якубович М.И. Вопросы теории и практики необходимой обороны / М.И. Якубович. - М., 1961. - 225 с.

Размещено на Allbest.ru