Загальнотеоретична характеристика правової соціалізації особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Юридичний факультет

Кафедра теорії та історії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Загальнотеоретична характеристика правової соціалізації особи»

Луцьк - 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

1.1 Вивчення проблеми соціалізації в працях зарубіжних і вітчизняних дослідників

1.2 Становлення поняття правової соціалізації в історичному розвитку суспільства

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИ

2.1 Сутність та напрямки правової соціалізації особистості

2.2 Особливості правової соціалізації

РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИ

3.1 Правова соціалізація як форма соціального впливу права

3.2 Роль правової соціалізації у формуванні правової культури

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність даної теми обумовлена тим, що минулі десятиліття в нашому суспільстві характеризуються складними процесами, що свідчать про переосмислення культурних цінностей попередніх поколінь і порушенні наступності в передачі соціокультурного досвіду. Найважливішими факторами трансформації суспільної свідомості стали нестабільність економічної, політичної і правової системи, різке соціальне розшарування, що зумовили кризу в правосвідомості суспільства і його складових частин. На цьому тлі проблеми правової соціалізації особи набувають актуальний характер.

Правова соціалізація являє собою не тільки формування навичок соціальної поведінки, відповідних правовим нормам суспільства, але й виникнення внутрішньої мотивації, яка орієнтує особистість на їх дотримання.

Сучасний стан наукових досліджень різноманітних сфер суспільних відносин, свідчить про необхідність детального науково-теоретичного вивчення цілісної системи інститутів, форм, механізмів правової соціалізації, як і соціалізації в цілому.

Метою даної курсової роботи є вивчення особливостей правової соціалізації особи.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі розв'язуються наступні завдання:

· розкрити сутність правової соціалізації;

· визначити критерії правової соціалізації та етапи її формування;

· розглянути аспект становлення та історичного розвитку соціалізації;

· розкрити психологічні особливості правової соціалізації;

· розглянути поняття правової соціалізації як форму соціального впливу права та як процесу формування правової культури.

Об'єктом дослідження в нашій курсовій роботі є соціалізація особистості.

Предметом нашого дослідження є психологічні особливості правової соціалізації особи.

Теоретико-методологічною основою дослідження послужили ґрунтовні праці провідних вчених, таких як: С. С. Алексєєва, С. В. Боботова, О. В. Зайчука, В. С. Журавського, В. П. Казимирчука, М. І. Козюбри, В. В. Копєйчикова, О. Л. Копиленка, Л. В. Кравченка, В. М. Кудрявцева, В. В. Лазарєва, Р. Е. Лівшица, Л. О. Макаренко, О. В. Малько, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, І. В. Осики, Н. М. Пархоменко, П. М. Рабіновича, О. В. Сатановської, В. М. Сирих, О. Ф. Скакун, Е. Ю. Соловйова, Л. І. Спиридонова, О. Д. Тихомирова, М. О. Томашевської, Г. В. Тригубенко, В. О. Туманова, Ю. С. Шемшученка, В. А. Щегорцова та ін.

Методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань: метод аналізу наукових праць, метод аналізу, метод порівняння, синтезу та узагальнення.

Структура курсової роботи та послідовність її частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

1.1 Вивчення проблеми соціалізації в працях зарубіжних і вітчизняних дослідників

Поняття і процес соціалізації є об'єктом пильної уваги зарубіжних і вітчизняних дослідників. Ідея соціалізації потрапила в центр уваги завдяки роздумам над співвідношенням соціального порядку і людської природи в роботах О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма та інших відомих вчених.

Далі, вирішуючи проблему розвитку особистості, французький філософ О. Конт віддавав пріоритет суспільству і ставив завдання підпорядкування індивідуального громадському. Провідну роль у процесі соціалізації він відводив сім'ї, яка виконує функцію культурної спадщини, узгодження устремлінь різних поколінь. Свої соціальні якості, за твердженням О. Конта, індивід набуває, насамперед, у родині [7, с. 56].

Заслуговує на увагу концепція соціальних інститутів Г.Спенсера. Він вважав, що людина в природному стані значною мірою антисоціальна, і що вона стає соціальною істотою завдяки проходженню соціальних інститутів: домашніх, обрядових, політичних, церковних та ін., Які є механізмами самоорганізації спільної діяльності людей.

Загальновизнано величезне значення теорії соціалізації К.Маркса і Ф.Енгельса. Вони стверджували, що соціалізація не тотожна пасивному пристосуванню людей до соціального середовища, а охоплює і їх власну практичну діяльність, в якій разом з впливом на навколишнє середовище людина активно змінює і свою власну природу [6, с. 10].

Витоки сучасної теорії соціалізації зосереджені роботах Г.Тарда, У.Джемса, З.Фрейда. Вони обґрунтували нові ідеї в пізнанні суспільства і людини, в розумінні процесу соціалізації на індивідуальному рівні. У.Джемс і Г. Тард вказували, що набуття індивідом соціальних якостей, відбувається в умовах динамічної соціального життя та соціальної взаємодії. Величезне значення для дослідження психологічних механізмів проблеми соціалізації мали роботи З. Фрейда, який заклав основи традицій підходу до соціалізації як насильницького потягу людини в соціальну взаємодію і підпорядкування його соціальним законам [9, с. 64].

Еволюція теоретичних поглядів на проблему соціалізації набула особливої ??інтенсивність в працях Т. Парсонса, Ч.Кули, Д.Мида, Д.Дьюи, Ю.Хабермаса та ін. Всі вони виступали за нове розуміння сутності соціалізації, і підкреслювали думку про те, що процес інтеграції індивіда в соціальну систему здійснюється за допомогою інтеріоризації загальноприйнятих норм. У роботах Е. Еріксона, К. Роджерса спостерігається спроба поєднати ідеї про значення індивідуальних особливостей людини з необхідністю її активної, про-соціальної взаємодії з оточуючими людьми.

Ці підходи певною мірою поділяються і вітчизняними представниками різних галузей соціологічного і психолого-педагогічного знання, при цьому соціалізація досліджується в тісному взаємозв'язку з розвитком і вихованням. Інтерес до проблеми соціалізації в нашій країні виник дещо пізніше, ніж за кордоном; перші вітчизняні роботи датуються другою половиною 60-х років.

Спочатку ця проблема почала розроблятися філософами, соціологами в руслі критичного аналізу зарубіжних концепцій соціалізації: нею цікавилися філософи В.Соловьев, П.Флоренский, С. Булгаков, М. Бердяєв, С. Франк, а також психологи П.Блонський, Л.Виготський і А. Леонтьєв.

В цей же час проблема соціалізації знайшла своє відображення в роботах провідних соціальних психологів. З'являються статті Б.ГАнаньева «Про психологічних ефекти соціалізації», В. С. Мерліна «Становлення індивідуальності і соціалізація індивіда» [10, с. 7]. Ця проблема розглядається в монографіях И.С.Кона «Соціологія особистості», Е.С.Кузьміна «Основи соціальної психології», Б.Д.Паригіна «Соціальна психологія як наука».

Засвоєння дитиною соціального досвіду, механізм її входження в цивілізацію вивчався Л.С.Виготським, АЛ.Леонтьевим, С.Л.Рубинштейном, А.Р.Лурии та ін. У їхніх роботах чітко простежується аналіз співвідношення біологічного і соціального в людині, де пріоритет віддається саме соціокультурному фактору. Іншими словами, соціалізація, на думку радянських психологів, це процес перетворення індивіда з його природними задатками та потенційними можливостями соціального розвитку на повноцінного члена суспільства.

Відтак, підіб'ємо підсумок про поняття соціалізації в сучасному світі. Соціалізація - це двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків; з іншого, процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв'язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище [11, с. 367].

Соціалізація - це процес включення індивіда в соціальні відносини, в результаті яких він засвоює і активно відтворює соціальний досвід. В ході онтогенезу людина все більше включається у все більшу кількість соціальних інститутів, тому перед ним постає необхідність відповідати пропонованим йому вимогам, приймати норми і цінності тих груп та інститутів, в яких він взаємодіє, знаходити засоби задоволення наявних потреб відповідно до норм і можливостями даних груп і соціальних інститутів.

Людина не просто засвоює соціальний досвід, а й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації. Тут передбачається активність індивіда в застосуванні преосвітнього досвіду, віддача, результатом якої є не просто надбавка до вже існуючого соціального досвіду, але його відтворення, тобто просування його на новий щабель. Розуміння взаємодії людини і суспільства при цьому включає в себе розуміння як суб'єкта розвитку не тільки людини, а й суспільства, пояснює існуючу наступність у такому розвитку. При такій інтерпретації поняття соціалізації досягається розуміння людини одночасно як об'єкта, так і суб'єкта суспільних відносин.

Процес соціалізації забезпечує в індивіда певний рівень узгодженості поведінки і володіння основними засобами досягнення мети, прийнятими в даному суспільстві. Процес соціалізації являє собою сукупність всіх соціальних процесів, завдяки яким індивід засвоює певну систему норм і цінностей [12, с. 70].

Соціалізація сприяє збереженню самого суспільства, прищеплюючи новим громадянам загальноприйняті ідеали, цінності, зразки поведінки.

1.2 Становлення поняття правової соціалізації в історичному розвитку суспільства

правовий соціалізація культура особистість

Основи теоретичного осмислення і усвідомлення правової соціалізації були закладені ще в період античності. У ті часи, проблема соціалізації особистості ставиться переважно в морально-правовому аспекті. У навчаннях Платона і Аристотеля право і принципи справедливості розуміються не як випадкові породження людської фантазії, а як вічні сутності, пов'язані із загальними началами світобудови і один з одним. Відповідно до навчань Платона і Аристотеля істинне право не може бути аморальним, так само як і моральність не може суперечити праву. Істинна людина постає в їх навчаннях, насамперед громадянином своєї держави, яка виконує його закони і порівнювати їх з принципами моральності. Якщо ж закони держави суперечать істині, то і людина, що живе в такій державі, не може бути до кінця розвиненою. Однак ці якості істинного громадянина потрібно виховувати з тим, щоб людина органічно "вписалася" у морально-правову тканину соціуму, тобто соціалізуватися. Поняття моральної і правової соціалізації ототожнюються [16, с. 122].

Наступний етап обумовлений зміною проблематики у зв'язку з розвитком теорії природного права, договірного права та ін. Представники емпіризму (Гоббс, Локк) фактично виносять право за дужки моральності, підпорядковуючи йому останнє. У їхніх працях право набуває договірний, а не природний характер. Соціалізація особистості в кінцевому підсумку не може означати нічого іншого, як відмова від моральності в ім'я права. На противагу цьому представники раціоналістичної лінії в юриспруденції (Пуфеідорф, Томазий) говорять про взаємовідносини і взаємозв'язки права і моральності. Однак і емпірики, і раціоналісти поділяють праву і моральну соціалізацію, протиставляють їх один одному, хоча і з різних підстав.

В рамках суб'єктивного ідеалізму (Кант, Гегель, Вл.Соловьев) субстанцію єдності права і моральності становить свобода. Там, де зростає ступінь моральності і свободи як людини, так і суспільства, зміцнюються правопорядок і правосвідомість. Соціалізація особистості в їх вченні представляється як розвиток міри її свободи. Соціалізація повинна мати результатом вільне прийняття людиною норм моральності і визнання розумності норм права.

Зародження теорії правової соціалізації припадає на шістдесяті роки минулого століття. У контексті дослідження проблематики правової соціалізації починає формуватися концепція когнітивного розвитку, прихильники якої, Д.Луін-Тапп, Е.Кон і С.Вайт, визнавали когнітивний диференціал правового мислення домінуючим фактором еволюції індивіда як суб'єкта права. Її розвиток йшов у контексті методологічного протистояння теорії соціального навчання, яка активно використовувалася дослідниками в шістдесяті роки при визначенні зовнішніх детермінант моделі правової поведінки людини.

Дев'яності роки ХХ століття відрізняються переважанням компаративістських досліджень національних моделей правової соціалізації та значною диференціацією напрямів наукових досліджень даного феномену. Увага дослідників звертається на цілий ряд взаємозв'язаних проблем правової соціалізації людини: формування національної моделі соціалізації, трансформація правосвідомості громадян у транзитивний період розвитку суспільства, духовні та релігійні аспекти розвитку системи цінностей правової культури, роль правового менталітету в механізмі соціалізації, інститути громадянського суспільства як агенти соціалізації, деформації правосвідомості, правова ресоціалізація і т.д. [17, с. 615].

У цей період до дослідження даної проблематики активно підключаються російські вчені. Особливо слід виділити фундаментальні роботи Е.В.Аграновской, П.П.Баранова, Б.А.Кістяковского, В.Н.Кудрявцева, Е.В.Кузнецова, Т.Н.Радько, А.Р.Ратінова, Б.Н .Чічеріна, Л.С.Явіча та багатьох інших. У цих працях розглянуті питання про сутність, цінності та елементах правової соціалізації як чинника розвитку правової культури суспільства, про роль правового виховання в процесі правової соціалізації, його форми і методи, а також значення правової соціалізації у формуванні правової активності і правомірної поведінки особистості.

Переважаючими підходами до дослідження поняття правової соціалізації, стали два напрямки. Перше - класичне, розглядає правову соціалізацію саме як соціологічну категорію, трактуючи її як процес навчання людини спеціальним ролям, які йому необхідно грати у сфері політики і відповідно, з якими він здійснює вибір своєї поведінки в правових ситуаціях. Найбільше акцентується увага на взаємодії людини в основному з політичною системою та її інститутами. Другий напрямок, більш авторитетну, на наш погляд, розглядає соціалізацію з точки зору акультурації, тобто освоєння людиною нових для себе цінностей відповідно з якими їм здійснюється його життєва активність. У сучасних умовах необхідно більш конкретно визначити поняття «правова соціалізація» з використанням нових критеріїв і підходів. При цьому головну увагу слід приділяти внутрішньо-особистісним, психологічним механізмам формування правової свідомості та правової культури, розуміння правової соціалізації як процесу внутрішнього сприйняття правових цінностей і ролей, що характеризують поведінковий аспект людини [14, с. 550].

Варто відзначити, що такий термін, як правосвідомість позначає певний якісний рівень знання права, розуміння його необхідності і його участь у внутрішній мотивації вчинків і дій. Людина з високорозвиненим правосвідомістю, з одного боку, усвідомлює свої обов'язки перед суспільством та іншими людьми, а з іншого - розуміє свої права як особистості, що володіє цінністю і гідністю, і не допускає їх порушення. Уміння і готовність відстоювати свої права становить важливу характеристику громадянина правового суспільства. Інший, не менш важливою характеристикою, є визнання таких же прав за іншими людьми і готовність не порушувати їх. Все це в сукупності можна назвати повагою до права, яке і виховується в процесі правової соціалізації [19, с. 107].

Таким чином, правова соціалізація це процес засвоєння людиною розвиваючих соціальних і правових цінностей, на основі яких формуються усвідомлені позитивні соціально-правові та психологічні установки, що визначають поведінку індивіда в даному соціальному і правовому просторі.

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИ

2.1 Сутність та напрямки правової соціалізації особистості

Правова соціалізація - це двосторонній процес взаємодії особи і суспільства, в якому особа оволодіває системою настанов і оцінювальних орієнтацій як стандартів правомірної поведінки, умінням визначати своє місце в суспільстві та зворотно впливати на формування правових цінностей суспільства.

Ознаки правової соціалізації наступні:

1) є складовою частиною загальної індивідуальної культурної соціалізації, що залучає особу до універсального соціокультурного досвіду;

2) є двостороннім процесом взаємодії особи і суспільства (на відміну від правового виховання, де соціальне середовище впливає на людину);

3) спирається на правову спадщину попередників і правовий досвід (юридичну практику) сучасників;

4) виражається в здобутті знань про правила законослухняної поведінки та в умінні здійснювати правові настанови в її межах;

5) виявляється в умінні бути активним учасником правовідносин та визначати їх значущість для себе;

6) відбувається під впливом не лише цілеспрямованих чинників (як у правовому вихованні), а й у стихійних, спонтанних.

Правова соціалізація - це взаємний правовий розвиток суспільства і особи. З одного боку, відбувається "входження" особи в соціальну систему, її мотиваційне і поведінкове пристосування до існуючих нормативних правових стандартів, з другого - широка свобода особи у виборі цінностей, напрацьованих суспільством, відповідно до власних переконань. Однак не завжди соціалізація особи супроводжується її законослухняною поведінкою. Існують і Інші форми соціалізації, що призводять до делінквентної (вчинення проступку) і кримінальної (вчинення злочину) поведінки. В цих випадках негативну роль відіграють неповноцінні сім'ї з деформованими стосунками або кримінальне середовище, в яке потрапляє ще несформована особа. Певною перешкодою для правової соціалізації особи є правовий нігілізм і правовий догматизм. [21]

Також визначають у наступному визначенні, правова соціалізація - це виховання у особи поваги до закону, покірності з метою досягнення особою конформізму по відношенню до правової системи суспільства, тобто повна інтеграція особи у пануючу правову систему суспільства. Даний підхід характеризується повним ігноруванням індивідуальності особи та її природної активності. [26]

Як вірно зазначає Є.А. Лукашева, реалізація прав, свобод і обов'язків особистості пов'язана з інтеріоризацією, внутрішнім засвоєнням останніх, з соціалізацією особистості, здійсненням нею суспільних функцій у вигляді соціальних ролей. [2]

Правова соціалізація поєднує в собі:

засвоєння критеріїв оцінок юридичних ситуацій;

вивчення законів й соціальних вимог, що визначають міру можливостей і належної поведінки в суспільстві;

усвідомлення своїх прав і обов'язків та способів їхньої реалізації;

оволодіння необхідними соціальними навичками шляхом правового навчання, правової освіти [15, с. 35].

Результатом правової соціалізації, як правило, є правова сформованість особистості, сформованість її правової психології. У педагогічному плані це пов'язано зі сформованістю її властивостей, наявністю таких правових складових:

правової освіти;

правової вихованості;

правової навченості;

правового розвитку [15, с. 65].

Вищий щабель проявів сформованості властивостей особистості виокремлюється у вигляді правової культури особистості. Як зазначають дослідники Головченко В.В., Ковальський В.С., Подзолков В.Г., правова соціалізація може здійснюватись у різних формах, серед яких можна виділити такі:

а) стихійне сприйняття права, що ґрунтується на власному правовому досвіді особи, епізодичному ознайомленні з відповідними нормативними матеріалами тощо;

б) організований цілеспрямований вплив на правосвідомість з боку держави та громадських об'єднань, що полягає у запровадженні видання професійно підготовленої правової літератури, в організації «круглих столів», виступів у засобах масової інформації на правову тематику тощо; в) самостійне систематичне вивчення особою текстів нормативно-правових актів, коментарів до них та іншої спеціалізованої юридичної літератури тощо.

Спрямованості на правомірну поведінку належить пріоритетна роль у правовій психології особистості. Вона визначає вибірковість активності й відносин особи, включаючи взаємовідносини з правовою системою, а також включає в себе такі правоорієнтаційні рушійні її сили:

1) гармонійно розвинені духовні та матеріальні потреби, відсутність криміногенних деформацій (алкоголізму, наркоманії тощо);

2) високий рівень правової культури - правові погляди, ідеї, переконання, ідеали справедливості, законності, рівності, єдності прав та обов'язків тощо;

3) правомірні цілі, плани, наміри у житті та діяльності за умови повної неприйнятності протиправних намірів. Так, присутні у деяких соціологічних анкетах запитання у стилі «За скільки тисяч доларів Ви б погодилися вбити свою бабусю?» є абсолютно неприйнятними і не підлягають навіть обміркуванню, вони повинні відразу ж відкидатися свідомістю. Правова психологія особистості створює імунітет до протиправних намірів та їх конкретизації у будь-яких життєвих намірах та планах;

4) правові установки, що знаходять вираження у пильній та стійкій увазі та інтересі до правових аспектів життя суспільства, колективу, групи, членом яких є особа, та суто законному їх вирішенню;

5) зацікавленість та потреба у правомірній поведінці та сприянні укріпленню законності й правопорядку, в особистій посильній участі у такій роботі, у підтримці правоохоронних органів, у вжитті заходів для дотримання правових норм і правил у своєму оточенні, в сім'ї, на роботі, у наданні допомоги людям, які зробили помилку та вступили у конфлікт із законом, але зрозумівши хибність своїх поглядів, готові спокутувати провину;

6) правові мотиви - рушійні сили особистості, виражені в особистісній цінності правомірної поведінки, у відповіді для себе на запитання: «Заради чого?».

Провідне завдання правової соціалізації - забезпечення правомірної поведінки особистості, що передбачає формування й розвиток у неї правової культури, правового виховання, правосвідомості. Серед аспектів всебічного розвитку особистості - її висока правова культура, правове виховання та правова освіченість. Здатність людини розуміти правила співжиття й вимоги законів та відповідно поводитись не є вродженою, вона формується під впливом спеціальних виховних заходів, є наслідком спілкування з іншими людьми, участі у різних видах діяльності.

Необхідним елементом доступу особистості до права є правове виховання, що має правозахисний зміст та водночас формує позитивне відношення громадян до державних інститутів. Правове виховання - ключовий напрям у педагогічному забезпеченні правової соціалізації й правової культури студентів. У сучасних умовах правове виховання набуло глобального характеру.

Правове виховання - цілеспрямований постійний вплив на особистість з метою формування у неї правової культури й активної правомірної поведінки.

Таким чином, мета правового виховання - надати особистості необхідні в житті юридичні знання та навчити її чітко дотримуватися вимог законів й підзаконних актів, тобто сформувати досить високий рівень правової культури, що здатний значно зменшити кількість правопорушень. Правове виховання складається з таких складових: формування правосвідомості, правової культури та правової поведінки. Правова свідомість складається з інтелектуальних (раціональних), емоційних та вольових процесів і станів. Кожен з цих компонентів має свою досить складну структуру, вони є тісно взаємопов'язаними.

Складовими правової свідомості є певні стани: правові знання, правові вміння та правові навички. Правові вміння й навички тісно пов'язані з вольовою сферою: особа не тільки повинна мати певний обсяг правових знань, знати свої юридичні права й обов'язки, але й вміти їх виконувати, використовувати і дотримуватись, а також захищати свої права й обов'язки, правомірну діяльність й поведінку, правильно приймати рішення, застосовувати норми права відповідно до вимог законності [15, с. 32].

Другою сферою правової свідомості є емоційні процеси і стани. З емоціями тісно пов'язані правові почуття. Правовим почуттям властиві більш стійкі й тривалі психічні стани. Це така форма відображення правових явищ, яка сприймається й оцінюється особою відповідно до своїх потреб, інтересів, а також до потреб інших суб'єктів права та відображає суб'єктивне ставлення особи до цих явищ (почуття законності, почуття права, почуття справедливості). У процесі правової діяльності й поведінки правові почуття поєднуються з інтелектуальною і вольовою сферами індивідуальної правосвідомості, розвиваються у результаті правової освіти, правової пропаганди, правової агітації, практичної діяльності і у правовідносинах.

До третьої сфери належать вольові процеси і стани. Вольова сфера правосвідомості особи починається з усвідомлення правових потреб й інтересів суб'єктів суспільних відносин. Правові потреби і інтереси - це базові складові поведінки й діяльності особи, вони спонукають її до вступу в суспільні відносини з іншими суб'єктами [3, с. 39].

У своїй сукупності інтелектуальна, емоційна та вольова сфера правосвідомості є необхідною основою для правомірної поведінки.

Таким чином, правова свідомість особистості - це така форма відображення правових явищ, яка включає в себе психічні, інтелектуальні, емоційні й вольові процеси і стани; знання діючого права й законодавства; правові навички й вміння; правове мислення; правові емоції й почуття; правові переконання й установки, що синтезуються в прийнятих рішеннях і направлені на пізнання, спілкування й взаємодію у процесі правової діяльності й поведінки [15, с. 19].

Правова свідомість - сукупність правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації.

Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу і право, правових відносинах між людьми, конституційних правах та обов'язках особистості. Необхідно, щоб ці знання й уявлення правильно відображали певні правові норми, інакше правові погляди будуть хибними.

На сьогодні специфічним недоліком правової свідомості окремих молодих людей є хибні уявлення про зміст правових норм. Індивідуальна правосвідомість - це соціально-психологічна єдність людини. Вона завжди виникає як відображення конкретних умов людини, особливостей структури особистості. Наразі вона є й відображенням суспільного життя. Формування індивідуальної правосвідомості - найважливіший шлях становлення особистості, що відбувається під час засвоєння та усвідомлення норм і цінностей.

Правова свідомість належить до складу найважливішої складової частини системи регулювання безпосередньої поведінки людини у правовій сфері. Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Костицький М.В., Мойсєєва О.Є. визначають, що необхідність активного розвитку правосвідомості у цей період обумовлюється тим, що намагання до самостійності, незадоволення пасивним положенням ще не підкріплюється стійкими соціально корисними мотивами поведінки і інтересами, достатнім життєвим досвідом, правильним розумінням співвідношення свободи й відповідальності особистості [1, с. 221].

Морально-правові компоненти особистості визначають методи та засоби досягнення цілей. До морально-правових компонентів особистості слід віднести:

ставлення до життя, до використання його можливостей, що характеризується осмисленістю, цивілізованістю, порядністю, гідністю та правомірністю;

повагу до закону та законності, ставлення до них як до норм життя, що затверджують та захищають найвищі моральні цінності, як до блага, без якого неможливо цивілізованим шляхом реалізувати себе, свої життєві плани, як до найбільш надійного способу розв'язання проблем, як до сили, що покликана та здатна захищати права і свободи від злочинних посягань;

цивілізоване ставлення до власних прав і свобод, яке можна сформулювати наступним чином: «Мої права й свободи закінчуються там, де починаються права й свободи іншої людини»;

повагу до свого громадського обов'язку, почуття відповідальності за надані суспільством права і свободи, відповідальне виконання обов'язків у трудовому колективі, сім'ї, стосовно інших осіб;

неприйняття корпоративної, групової відповідальності та дружби, коли йдеться про аморальні, протиправні вчинки;

вибір правомірних методів і засобів задоволення власних потреб, досягнення цілей, реалізації намірів;

стійкість до спокус та можливостей, що містяться у протиправних шляхах задоволення потреб, легкої наживи та збагачення;

високоморальне, вимогливе ставлення до себе, власної поведінки у суспільстві, що характеризуються розумінням органічної єдності своїх прав й обов'язків, а також обов'язком задовольняти власні потреби та інтереси, не завдаючи шкоди іншим людям і суспільству в цілому;

розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, що не дозволяють здійснювати вчинки, які принижують особистість не тільки в очах інших, а й у своїх власних та можуть призвести до втрати самоповаги;

повагу до правоохоронних органів, їхніх представників, що призводить до безумовного виконання вимог законодавства та надання допомоги в укріпленні законності й правопорядку [1, с. 276].

Таким чином, правосвідомість має бути властива усім громадянам. Правосвідомість - це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни у правовому середовищі, прогнозує й моделює їх. Правова свідомість суспільства, окремих груп, індивідів органічно пов'язана з правом як цілісним соціальним інститутом, з його виникненням, функціонуванням й розвитком, з правотворенням і правозастосуванням, іншими сторонами правового буття суспільства.

2.2 Особливості правової соціалізації

Повна морально-правова соціалізація особистості - це ідеал, прагнути до якого людині наказує борг його практичного розуму. Без цього ідеалу людина не може існувати, але й досягти його повною мірою неможливо [20, с. 112].

Розрізняються чотири аспекти правової соціалізації:

Перший - це безпосереднє сприйняття індивідом правового життя, інформацію про яку він черпає в оцінках батьків, друзів, викладачів школи і т.д., їх відношенні до права і закону, реакціях і почуттях.

Другий - це так звана персоналізація права, в ході якої ті чи інші суб'єкти, що належать, наприклад, до владних структур, з якими індивід стикається у своєму повсякденному житті, і стають для нього зразками правомірно провідних себе індивідів.

Третій аспект - це ідеалізація цих правових образів, утворення на їх основі стійких емоційних відносин до права і правових явищ.

Четвертий аспект - інституціоналізація знайдених властивостей, яка свідчить про становлення в індивіда визначеності в юридичному баченні навколишнього світу і його перехід до самостійної орієнтації в навколишньому його правовому просторі [25, с. 15].

В цілому особливості процесу правової соціалізації полягають у тому, що індивіду доводиться адаптуватися до правової системи, правовим нормам і правовій культурі суспільства, хоча він ще до кінця і не розуміє їх сутності та призначення. [27, с. 436].

У процесі цілеспрямованої діяльності людини відбувається освоєння прийомів переробки інформації та здійснення ролей, виробляється здатність протистояти груповому тиску, здійснювати індивідуальний перегляд своїх життєвих позицій, переоцінку культурних норм і правових традицій. Це означає безперервну самокорекцію людиною своїх ціннісних уявлень, бажаних способів правової поведінки і моральних позицій, що представляє собою дуже істотну особливість правової соціалізації.

При розгляді проблеми правової соціалізації, виникає чимало дискусійних питань. До них, насамперед, належать питання, пов'язані з її етапами, формами прояву і процесами формування, зумовленими особливостями сучасного етапу державно-правового розвитку держави.

Основними етапами правової соціалізації є:

етап первинної правової соціалізації - на якому відбувається засвоєння основ правової культури та правових цінностей, що формують його майбутню правосвідомість, від якого залежить і подальший його ставлення до права і правової дійсності.

етап перехідний (період життя підлітків 14-16 років), коли на процес правової соціалізації великий вплив робить інтенсивне формування фізіологічних і психологічних властивостей підлітка, які з їх нестійкості, схильності більш гостро сприймати негативні сторони соціального життя, ніж позитивні, нестабільності соціально-правових та психологічних установок.

етап стабільної соціалізації молодих людей (період життя від 17-18 до 25-30 років), що включає формування стійких правових цінностей, правового менталітету людини, що впливає на його соціально-правову активність і вибір варіантів правової поведінки, і характеризує зрілий рівень правосвідомості та правової культури .

Формами правової соціалізації є:

Консервативна - переважне збереження традиційних правових цінностей в правосвідомості та правової культури, що допускає їх поступову трансформацію, що забезпечує включення в складаються правові реалії суспільства без серйозних потрясінь.

Модерністська - інтенсивне засвоєння нових правових цінностей, нового правового менталітету і формування на цій основі нового правосвідомості та правової культури.

Соціалізація проходить у своєму становленні і розвитку кілька стадій, або ступенів. Вона проявляється спочатку в стихійної діяльності з підготовки підростаючого покоління до життя в даному співтоваристві. У взаємодії з дорослими діти освоюють статусно-рольові позиції, що залежать від статевовікових і соціально-рольових можливостей.

Розглядаючи вплив соціальних чинників на формування світогляду людини в першу чергу необхідно виділити, те, що на процес формування правової свідомості людини вирішальний вплив мають наступні соціальні фактори: безпосередні умови життя і роботи; організована система навчання і виховання; засоби масової інформації; державна політика.

При цьому динаміка домінуючих в правовій свідомості поглядів безпосередньо пов'язана зі складаним соціально-економічною та політичною ситуацією в суспільстві. Відповідно і радикальний вплив на цю динаміку в бажаному для суспільства напрямку можливо лише в контексті конкретних позитивних змін у суспільному розвитку. В іншому випадку правова свідомість може легко піддаватися деформації.

Як зазначає ряд суспільствознавців, парадокс історичної ситуації нашого суспільства, що супроводжує відмову від старого і намір створити та облаштувати нове, краще суспільний простір, полягає в тому, що при всіх своїх наслідках попередні етапи радянської історії, в тому числі і застій, відрізнялися - і тим були сприятливі і прийнятні для людей - визначеністю і стабільністю, на чому будувалися можливість сталості життєвих орієнтацій, надійність вибору, впевненість у майбутньому. Ясна перспектива завтрашнього дня дозволяла відносно спокійно будувати життєві плани, планувати кар'єру, вірити в здійсненність задуманого.

І якщо держава і покоління, що несуть історичну відповідальність за цю радикальну зміну орієнтирів у житті суспільства, не запропонують адекватних підстав стабільності та перспектив майбутнього, то їх роль і місце в історії буде визначено відповідно, оцінкою і практичним ставленням наступних поколінь до них самих, справі їх життя і діяльності.

Можна припустити, що правова соціалізація в перспективі повинна стати основою для підтримки цілісності соціальної взаємодії, а особистісно орієнтована модель правової соціалізації повинна сприяти включенню правових норм, як цінностей, в особистісну структуру, для досягнення балансу між життєвими інтересами і здібностями особистості. Так само, необхідно визнати зміцнення правової соціалізації в рамках зусиль по підтримці соціально справедливого порядку і легітимації конкретних інтересів і потреб людей.

РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИ

3.1 Правова соціалізація як форма соціального впливу права

Даний розділ курсової роботи присвячений дослідженню явища правової соціалізації як форми соціального впливу права. Реалізація пов'язується з необхідністю дослідження категорії «форма соціального впливу права» та виокремлення аспектів її співвідношення з феноменом правової соціалізації.

Соціалізація особистості з точки зору сучасної психології, у тому числі в юридичній, є процесом становлення особистості як члена суспільства, процесом засвоєння (інтерналізації) індивідом цінностей, норм і поведінкових стандартів даного суспільства, нормування соціально адаптованої життєвої позиції особистості [13].

Правова складова явища соціалізації обмежується юридичним елементом і характеризується процесом включення індивіда в систему правовідносин у результаті засвоєння та сприйняття основ правової культури суспільства [22].

На думку таких вчених, як В. М Кудрявцев, В. П. Казимирчук, Н. М. Оніщенко, правова соціалізація є двостороннім процесом взаємодії індивіда і суспільства, в якому обидві сторони є активними. Індивід як об'єкт правової соціалізації зовсім не позбавлений правової активності, тому сам може обирати для себе основні напрями даного процесу, будучи тим самим одночасно і об'єктом, і суб'єктом правової соціалізації. У процесі правової соціалізації особа вибірково сприймає зовнішні умови впливу. Таким чином, зовнішні (об'єктивні) умови визначають поведінку людини лише тією мірою, якою співвідносяться з внутрішніми(суб'єктивними) умовами, що склалися в результаті всього процесу правової соціалізації [23, с. 64-65].

Тобто, у процесі правової соціалізації відбувається не лише формування особистості під впливом суспільства, а й навпаки, особистість як активний суб'єкт у процесі своєї діяльності реалізує вплив на оточуюче середовище, у той же час змінюючи і власну сутність, формуючи у себе нові якості.

Хоча наведений підхід і є вірним та таким, що відповідає сутності взаємозв'язків у соціумі, він розглядається лише в контексті внутрішніх процесів у суспільстві, що визначається взаємодією окремих індивідів та загальної свідомості. У зазначеному розумінні виключається детермінуюча ознака правової соціалізації як елементу глобальної системи інститутів та процесів, яка характеризує право як активний чинник розвитку та видозміни суспільства. Мається на увазі явище соціальної дії права, що автор визначає як комплексне явище, що характеризує динамічну складову права і поєднує форми соціально-правового впливу через які здійснюється інтеграція права як абстрактної системи положень та ідеалів у суспільну площину. Особливістю соціальної дії права є відсутність чітких меж дії, адже вплив на психологічно-мотиваційному рівні формує певні ціннісні орієнтири, реалізація яких відбувається майже в усій активності людини, в тому числі й у тих відносинах, які знаходяться поза межами правового регулювання.

Характерною для соціальної дії права є відображення буття права на різних рівнях суспільства, починаючи від окремої особистості, суспільних груп, суспільства в цілому. Вона є універсальним інструментом інтеграції правових цінностей та ідеалів у загальну свідомість, що детермінує процеси провадження права в суспільну практику. Реалізується цей процес у 4 етапи:

1) правовий вплив всіма формами і способами на свідомість і поведінку індивідів;

2) сприйняття права - формування у людей внаслідок такого впливу мотивації до правомірної поведінки, збудження інтересу до використання правових засобів для досягнення фактичних цілей;

3) вчинення правомірних актів поведінки (правові дії);

4) набуття регульованими відносинами, діями і вчинками людей властивості правомірності і соціальної корисності, впорядкованості та організованості (результат дії права) [8].

Запропонована проф. В. І. Червонюком етапізація характеризує весь процес реалізації соціальної дії права, починаючи від правового впливу як первинного акту, що формує позитивне сприйняття правових норм та відповідної мотивації і в результаті розкривається в добровільному дотримання правових приписів та правомірній поведінці. Тобто лише за умови ефективного правового впливу на особистість можлива реалізація кінцевої мети соціальної дії права, а саме забезпечення цивілізованого та комфортного співіснування людини, реалізації її законних прав та інтересів, а також встановлення належного рівня законності та правопорядку в суспільстві, підвищення авторитету держави та закону тощо.

Соціально-правовий вплив є основним способом реалізації соціальної дії права, каналом інтеграції правового в суспільне життя на усіх можливих рівнях і визначається автором як складний процес, дія, що є результатом взаємодії багатьох факторів, які в своїй сукупності формують кінцевий результат, що характеризується категорією ефективності права. Соціально-правовий вплив можна охарактеризувати відповідно до його напрямів, площин, в яких він реалізується. Так, у науці пропонується поділ на регулятивний (спеціально-юридичний), інформаційно-психологічний (мотиваційний), виховний (ідеологічний) і соціальний вплив на учасників правовідносин [5].

В аспекті дослідження правової соціалізації справедливим буде віднесення її до соціально-психологічної форми, що характеризується впливом на людину як на дієву ланку суспільства через визначення її ролі та засад існування в соціумі. У контексті зазначеного впливу відбувається не лише процес правової соціалізації особистості, а й реалізація та забезпечення правомірної поведінки суб'єктів правовідносин через застосування переконання та примусу, формування стійких психологічних моделей усвідомлення та сприйняття права, а також це всі умови, що визначають особливості прояву права в реальному житті.

Правова соціалізація в даному аспекті виступає як проміжна ланка, механізм адаптації правових цінностей та принципів до світосприйняття людини. Вона є механізмом своєрідного транспортування ідеологічної сутності від правового поля до індивідуальності людини, провідником від правового до соціального через психологічне. Разом із тим, необхідно зважати і на ту обставину, що правові ідеали мають втілюватися в певних явищах чи подіях об'єктивної реальності для оптимального сприйняття їх людиною - так звані чинники правової соціалізації. Якщо уявляти соціалізацію як канал, через який певне смислове наповнення потрапляє до сфери особистих переконань людини, то чинники є транспортувальним засобом, який «постачає» правові ідеї від абстрактної форми до їх кінцевого втілення в уяві, мисленні і дії. Вони є найбільш гнучким елементом структури, який піддається корегуванню з метою підвищення ефективності соціальної дії права. [23, с. 65]

Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна зробити наступні висновки. Правова соціалізація є специфічним соціально-правовим явищем, що характеризується включенням індивіду до системи правовідносин у суспільстві на підставі засвоєння ним основ відповідної правової культури. З огляду на природу та ефект правової соціалізації, її можна визначити як структурний елемент системи соціальної дії права, а стосовно її першої стадії - соціально-правового впливу на внутрішній, мотиваційний рівень індивідів.

3.2 Роль правової соціалізації у формуванні правової культури

У літературі відзначається складність дослідження проблеми формування правової культури, що зумовлене неоднозначністю та багатогранністю цього поняття. У контексті цього розділу правова культура розглядається як продукт правової соціалізації особистості.

Правова соціалізація є невід'ємною складовою загальної соціалізації особистості. Таким чином, правову соціалізацію можна визначити як перманентний процес залучення людини до правовідносин, формування в неї правосвідомості та правомірної поведінки. Варто також погодитися з В. Головченком і О. Потьомкіним, які розглядають правову соціалізацію як «... процес, завдяки якому люди вчаться думати і вести себе відповідно до засвоєння та активного відтворення соціально-правового досвіду, набутого в умовах спілкування з іншими людьми і суспільством в цілому, а також різних видів суспільно-правової дійсності» [4, с.103]. Правова соціалізація людини детермінується багатьма чинниками різних рівнів.

Усі чинники, що впливають на формування правосвідомості особистості та її правомірної поведінки, поділяються на об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних належать такі, що не мають своєю безпосередньою метою формування правової культури, проте тим чи іншим чином здійснюють вплив на процес правової соціалізації. На процес правової соціалізації особистості впливають соціально-економічна та соціально-політична ситуація в країні, рівень добробуту населення, характер політичного режиму, особливості національної культури тощо. Суб'єктивний чинник утілюється в діяльності, яка має своєю метою формування правосвідомості та правомірної поведінки. Суб'єктивний чинник, насамперед, унаочнюється в правовому вихованні. Правове виховання слід визначити як процес цілеспрямованого та систематичного впливу на правосвідомість людини з метою вироблення в неї стереотипів правомірної поведінки, відповідних даній правовій системі. Цілеспрямованість та систематичність є тими елементами, що вирізняють правове виховання із загального процесу правової соціалізації. Правове виховання ґрунтується на двох взаємопов'язаних компонентах: раціональному й емоційному. [24]

Практика довела, що найбільший ефект правового виховання особистості досягається в тому разі, коли його раціональний та емоційний компоненти органічно поєднуються один з одним. Універсальним показником ефективності правового виховання є адекватна до норм національного та міжнародного права поведінка громадян.

Підкреслимо, що одним з найважливіших завдань правового виховання є виправлення деформацій правосвідомості окремих осіб [18, с. 215].

Таким чином, головний результат процесу правової соціалізації полягає у формуванні правової культури. Окремим випадком правової соціалізації є правове виховання, яке із загального процесу правової соціалізації вирізняє цілеспрямованість та систематичність. Результативність правової соціалізації визначається кореляцією між дією об'єктивних чинників цього процесу та правовим вихованням (суб'єктивним чинником), а також здатністю суб'єктів виховання органічно поєднувати раціональні й емоційні чинники право-виховної діяльності. Найважливішими завданнями в процесі правового виховання є виправлення деформацій правосвідомості окремих осіб, подолання правового нігілізму. Головним критерієм ефективності правового виховання є відповідність правової свідомості та правової поведінки особистості діючим у суспільстві нормам права.

ВИСНОВКИ

Таким чином, один з найважливіших механізмів соціально-правового регулювання - є правова соціалізація, в ході якої здійснюється цілеспрямоване формування особистості, для якої санкціоновані правом вимоги є обов'язковою умовою прийняття рішення про поведінку, що має юридично значимі наслідки.

Крім того, індивіди в ході соціалізації інтеріоризують правову систему як цілісність, що включає: 1) систему норм, з тією чи іншою повнотою регулюють суспільні відносини; 2) юридичну практику, формуючи одночасно ставлення до правових інститутів і установам; 3) правову ідеологію, розуміємо як система правових поглядів, понять, теорій.

З іншого боку, соціально-економічний порядок, що становить ядро правової системи, обумовлює формування особистості конкретного індивіда і крім правових впливів. Таким чином, відбувається як би подвійне соціальне зумовлювання в ході правової та загальної соціалізації.

Якщо особистий досвід індивіда не збігається з тим, що закріплений в правовій системі, виникає правовий нігілізм, деформується особистість, знижуються регулятивні можливості права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Костицький М.В., Мойсєєва О.Є.. Юридична психологія / за заг. ред. Л.І. Казміренко, Є.М. Моісеєва. - К.: КНТ, 2007. - 360 с.

2. Витрук Н.В. Общая теория правового положения личности, М., "НОРМА", 2008

3. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. - К., 1998. - 231 с.

4. Головченко В. Правові механізми формування правосвідомості студентів / В. Головченко, А. Потьомкін // Право України. -- 2006. -- №9. -- С. 100-103.

5. Дія права: інтегративний аспект: Монографія / Кол. авторів; відп. ред. Н. М. Оніщенко. - К.: Юридична думка, 2010. - 360 c.

6. Іваненко, С.П., Кусжанова, А.Ж. Молодь і держава: інноваційні підходи. - Оренбург, 2005. - С. 102-103

7. Єнікєєв, М.І. Загальна та юридична психологія в 2-х томах. Т1. М., Юридична література, 2006. - С. 550

8. Элементарные начала общей теории права: учеб. пособие для вузов // Право и закон / Под общ. ред. д-ра юрид. наук, проф. В. И. Червонюка. - М.: Колос, 2003. - 544 с.

9. Кон, І.С. НТР і проблеми соціалізації молоді - М., Знання, 1988 - С. 64

10. Кузнєцов, Ю.В., Салміна, І.Ю. Правова соціалізація молоді як фактор розвитку громадянського суспільства // Вісник МГТУ, том 13, №2, 2010. - С. 431-438

11. Маклаков, А. Г. Загальна психологія - СПб: Питер, 2001 - С. 476

12. Муртазалієв, А.М. Доповідь на республіканській науково практичній конференції «Правове виховання молоді в сучасних умовах», Махачкала, 11 грудня 2008 р.

13. Ніколаєнко С. І., Ніколаєнко О. С. Проблеми адаптації в процесі правової соціалізації та десоціалізації особистості / Ніколаєнко С. І., Ніколаєнко О. С. // Правовий вісник Української академії банківської справи. - 2011. - № 1(4). - С. 27-32.

14. Пєвцова, Є. А. Вплив сучасного соціального середовища на правову свідомість шкільної молоді // Держава і право. 2006. № 12. -С. 111-112

15. Подзолков В.Г. Материалы к курсу лекций по правовому воспитанию. - Тула, Изд-во ТГПУ, 2007 - 127 с.

16. Попандопуло, О.А. Проблема правової соціалізації людини: досвід соціально-філософського аналізу / Попандопуло О.А. // Вісник Волгоградського державного університету. Серія 7: Філософія. соціологія та соціальні технології. № 2. - Волгоград: Видавництво ВолДУ, 2012. - С. 109-112

17. Попов, М.Ю. Правова соціалізація особистості як ресурс становлення соціального порядку в російському суспільстві / Дисертація на соіск. уч. степ. док. соціол. наук. Ростов на / Д, 2006. - С. 32