Кримінальна відповідальність за насильницьке донорство

Обґрунтовується висновок, що вилучення крові є не лише нешкідливим, а й корисним для кожної здорової людини, за умови дотримання встановленого законом порядку. Проте реакція на взяття крові є суто індивідуальною, що залежить від багатьох факторів і, насамперед, від кількості вилученої крові. Сапронов О.В. Насильницьке донорство та суміжні злочини // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. - 2004. - №3. - ч. 2. - С. 99-103.

Крововтрата може призвести до найнебезпечніших наслідків для здоров'я особи, у тому числі й до смерті. Формулюється висновок, що саме особливості предмета насильницького донорства, тобто крові живої людини, є визначальними для встановлення суспільної небезпечності даного злочину та відмежування від складу злочину, передбаченого ч.2 ст.143 КК України.

Відмінність полягає в тому, що вилучення органів та більшості тканин невідворотно завдає шкоду здоров'ю донора, а при вилученні крові така шкода, як правило, не заподіюється.

Склад насильницького донорства співвідноситься зі складом побої і мордування, передбаченим ст.126 КК України, як спеціальний із загальним, відповідно насильницьке донорство, як спеціальний вид вчинення насильницьких дій, що завдали фізичного болю і не спричинили ушкоджень.

РОЗДІЛ 4. КАРАНІСТЬ ЗА НАСИЛЬНИЦЬКЕ ДОНОРСТВО В УКРАЇНІ

Кваліфікованими видами злочину є насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини для її використання як донорськоїСапронов О.В. Про відповідальність за порушення порядку вилучення та використання донорської крові, її компонентів чи препаратів // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №8. - С. 142-145., вчинене щодо:

неповнолітнього;

особи, яка перебувала в безпорадному стані;

особи, яка перебувала в матеріальній залежності від винного (ч. 2 ст. 144), а особливо кваліфікованими:

такі самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб;

насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою її продажу (ч. 3 ст. 144).

Погроза - це висловлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичну, майнову або моральну шкоду, поєднане з вимогою вчинити злочин. Залежно від форми виразу вона може бути словесною, письмовою, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї), інших дій, спрямованих на примушування особи до вчинення злочину.

Примус щодо особи виявляється у застосуванні до неї психічного (погрози) чи фізичного насильства. Фізичне насильство - це протиправний вплив на організм іншої людини шляхом нанесення ударів, побоїв, мордування тощо, який вчиняється проти її волі і спричинює їй фізичну і моральну шкоду. Психічне насильство щодо особи може проявлятися у погрозі або застосуванні фізичного насильства щодо її близьких з метою - у контексті ст. 66 - змусити цю особу до вчинення злочину.

Застосування примусу до особи з метою спрямування її поведінки в бажаному для винного напрямі може повністю або певною мірою позбавляти цю особу можливості керувати своїми вчинками. Згідно з ч. 1 ст. 40 не є злочином діяння особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинене під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. У тих випадках, коли особа внаслідок фізичного примусу зберігала можливість керувати своїми діями, а також у випадках застосування психічного примусу, питання про кримінальну відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ст. 39). Якщо ж така особа підлягає кримінальній відповідальності, то вчинення злочину під впливом погрози, примусу враховується судом при призначенні покарання як обставина, що пом'якшує покарання. Застосування до особи фізичного чи психічного примусу в ряді випадків утворює самостійні склади злочинів (наприклад, статті 115, 120-122, 125-127, 129).

Матеріальна залежність - це таке становище винного, при якому він повністю або частково перебуває на утриманні особи, яка схилила його до вчинення злочину, або має перед цією особою зобов'язання майнового характеру. До числа цих осіб можуть належати батьки, опікуни, кредитори, спадкоємці та інші особи, які забезпечують винного житлом, харчуванням, одягом, грошима, або надали йому майно чи вигоди майнового характеру. Службовою є залежність винного від іншої особи в силу підпорядкованості або підконтрольності їй за посадою чи виконуваною роботою, що ґрунтується на побоюванні негативної оцінки його службової діяльності, бути звільненим з роботи, пониженим в посаді, позбавленим премії тощо, або на його очікуванні підвищення в посаді, матеріальної або іншої винагороди. Інша залежність - будь-яка інша, крім зазначеної вище, залежність винного від того, хто схиляє його до вчинення злочину, яка виникла через певні життєві обставини і внаслідок якої він відчуває себе зобов'язаним перед такою особою або певною мірою підкорений їй (наприклад, винний зобов'язаний їй рятуванням життя своєї дитини або від неї залежить включення його до виборчого списку партії, або їй відомі відомості, які винний бажає зберегти в таємниці). Така залежність може бути обумовлена родинними, партійними, релігійними або іншими відносинами.

Безпорадний стан - це обумовлений об'єктивними і суб'єктивними факторами стан особи, в якому вона не може чинити опір злочинцеві або уникнути злочинного посягання. В основу розуміння даного поняття може бути покладено вироблене судовою практикою поняття безпорадного стану при зґвалтуванні - фізичний чи психологічний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо), за якого вона не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла вчинити опір насильнику.

Небезпечний для життя стан може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув на страховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобілем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в небезпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об'єктивного характеру), не мають значення для кваліфікації злочину.

Малолітнім визнається особа, яка не досягла 14-річного віку, старим - особа, яка досягла 75-річного віку (але на можливість усвідомлення винним цього вікового стану особи суттєво впливають не тільки фактичний вік останньої, а й зовнішній вигляд, ріст, стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини), а хворим - інвалід, вагітна жінка, особа, яка отримала серйозні травми чи отруєна, особа, хворобливий стан якої встановлено відповідними документами (медичним висновком, рішенням суду про визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства тощо) або особа, хворобливий стан якої через інші причини є явним для винного.

Іншим безпорадним станом можуть бути визнані втрата особою свідомості, перебування її у стані тяжкого наркотичного, токсичного чи алкогольного сп'яніння, у шоковому стані, викликаному, скажімо, пожежею, іншою стихією чи загибеллю близької їй людини, або у стані, коли особа фізично не в змозі виправити ситуацію, в якій вона опинилась (наприклад, беззбройна людина, яка знаходиться під охороною, опинилась наодинці з озброєним нападником).

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь до мовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо.

Продаж крові означає укладання відповідної угоди купівлі-продажу.

Торгівля людьми з наступним насильницьким донорством крові охоплюються ч. 3 ст. 149. Дії, передбачені ст. 144, внаслідок яких потерпілий був заражений ВІЛ або іншою невиліковною хворобою, додатково кваліфікуються за відповідною частиною ст. 130.

Карається насильницьке донорство за ч. 1 ст. 144 КК - позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, з штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого, а за ч. 2 ст. 144 КК - обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого, а за ч. 3 ст. 144 КК - позбавленням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

ВИСНОВКИ

насильницький донорство злочин покарання

Опрацювавши тему моєї курсової роботи, я можу зробити певні висновки. На мою думку, донорство, тобто добровільне вилучення крові у людини з метою використання крові для лікування хворих є справою гідності і честі, проявом гуманізму.

Згідно з Законом України від 29 червня 1995 року "Про донорство крові та її компонентів" донорство - це добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові та її компонентів для подальшого безпосереднього використання її для лікування виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях.

Донором може бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18 років, який пройшов відповідне медичне обстеження і в якого немає протипоказань, визначених Міністерством охорони здоров'я України. Особи, хворі на інфекційні хвороби, що можуть передаватися через кров, або інфіковані збудниками таких хвороб, можуть залучатися до виконання донорської функції лише у разі подальшого використання отриманих від них крові та (або) її компонентів виключно для проведення наукових досліджень, виготовлення діагностикумів та інших продуктів, що не призначаються для введення реципієнтам.

Взяття крові та (або) її компонентів у донора дозволяється лише за умови, що здоров'ю донора не буде заподіяно шкоди.

За особистим визначенням донора давання крові та (або) її компонентів може здійснюватися безоплатно або з оплатою, порядок якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За бажанням будь-якої дієздатної особи в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, за її рахунок може здійснюватися заготівля та зберігання її власної крові та (або) її компонентів, а також крові та (або) її компонентів, отриманих від інших донорів, з метою використання їх у необхідних випадках для подання медичної допомоги такій особі, членам її сім'ї або іншим особам (ст. 2 Закону).

Держава гарантує захист прав донора та охорону його здоров'я (ст. 8 Закону).

Насильницьке, примусом чи обманом вилучення крові у людини визнається злочином і тягне відповідальність за ч. 1 ст. 144 КК.

Насильницьке донорство тобто, застосування примусу чи обману для вилучення крові у неповнолітнього або у особи, яка перебувала у безпорадному стані чи була у матеріальній залежності від винного кваліфікується за ч. 2 ст. 144 КК. За ч. 3 ст. 144 КК кваліфікується насильницьке донорство, вчинене за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу крові.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 144, полягає в насильницькому або шляхом обману вилученні крові у людини з метою використання її як донора. Насильство може бути фізичним (наприклад, побої, зв'язування та ін.) або психічним (загроза побити тощо). Обман - це будь-які дії, що вводять особу в оману для використання її як донора. У частині 2 ст. 144 встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного, а в ч. 3 - за вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу.

Суб'єктивна сторона цього злочину - лише прямий умисел, що поєднаний з метою використати потерпілого як донора; при вилученні крові для продажу - обов'язковий корисливий мотив. Суб'єкт злочину - медичний працівник, який здійснює вилучення крові, а за частинами 2 і 3 ст. 144 - й інші особи.

Карається насильницьке донорство за ч. 1 ст. 144 КК - позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, з штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого, а за ч. 2 ст. 144 КК - обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого, а за ч. 3 ст. 144 КК - позбавленням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - №30. - Ст.141.

Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2001. - №25-26. - Ст. 131.

Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 1961. - №2. - Ст. 15.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. - К.: Юрінком, 1996. - 144 с.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. - 3-е вид. - К.: Атіка, 2008. - 640 с.

Кримінальне право України. Особлива частина / [За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація]. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2005. - 494 с

Кримінальне право України. Особлива частина: підручн. / [Ю.В.Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.]. - [вид. 2-ге, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка]. - К.: Атіка, 2008. - 712 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І.Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - X.: Право, 2010. - 456 с.

Лизогуб Я.Г., Яценко С.С. Протидія торгівлі людьми: аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства: Навчальний посібник / Наук. ред. д-р юрид. наук, проф. С.С. Яценко. - К.: Атіка, 2005. - 240 с.

Медичне право України: зб. нормативно-правових актів / упоряд. і наук. ред. Н.Б. Болотіна. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Дакор, 2008. - 1428 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І.Мельника, М.І. Хавронюка. - 6-те вид., переробл. та доповн. - К.: Юридична думка, 2009. - 1236 с

Перспективи ксенотрансплантації. Наукові аспекти та етичні розмірковування [ред. X. Де Діос Віал Корреа, Е. Згречча, Ф. Бах та ін.; пер. з англ. М.Д.Луцик, з італ. І.Є. Бойко]. - Львів: Вид-во ЛОБФ "Медицина і право", 2007.

Права человека и профессиональная ответственность врача в документах международных организаций. - К.: Издательство "Сфера", 1999.

Сапронов О.В. Згода потерпілого як обставина, що виключає кримінальну відповідальність за насильницьке донорство // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. - 2004. - №34. - С. 31-35.

Сапронов О.В. Історичний розвиток донорства та використання крові людини, а також його правового регулювання в Україні // Вісн. Запоріз. держ. ун-ту: Зб. наук. ст. Юридичні науки. - Запоріжжя: Запоріз. держ. ун-т. - 2004. - С. 176-180.

Сапронов О.В. Мета продажу як особливо кваліфікуюча обставина насильницького донорства // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №11. - С. 157-160.

Сапронов О.В. Насильницьке донорство та суміжні злочини // Вісн. Одес. ін-ту внутр. справ. - 2004. - №3. - ч. 2. - С. 99-103.

Сапронов О.В. Предмет насильницького донорства // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. - 2004. - №35. - С. 21-26.

Сапронов О.В. Про відповідальність за порушення порядку вилучення та використання донорської крові, її компонентів чи препаратів // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №8. - С. 142-145.

Сенюта І. Законодавче забезпечення донорства в Україні // Вісник Львівського ун-ту: Серія юридична. - 2008. - Вип. 46. - С. 26-32.

Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Г. Стеценка. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. - 507 с.

Цивільний кодекс України. - К.: Атіка, 2003.

httр://zаkоn4.rаdа.gоv.uа/lаws/shоw/2801-12- Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст. 46).

httр://zаkоn4.rаdа.gоv.uа/lаws/shоw/239/95-%D0%B2%D1%80 - Закон України "Про донорство крові та її компонентів" від 23 червня 1995 р.

Размещено на Allbest.ru