Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Карпова Наталія Юріївна

Київ - 2018

АНОТАЦІЯ

Карпова Н. Ю. Злочини проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально - виконавче право (081 - право). - Академія адвокатури України. - Київ, 2018

Дисертацію присвячено дослідженню кримінально-правової характеристики злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист. Досліджуються на узагальненому рівні передбачені чинним законодавством України положення і можливі в правозастосовній практиці ситуації, за яких право особи на захист повинно дотримуватись. Аналізуються стандарти законодавства ЄС у сфері дотримання права особи на захист у порівнянні з кримінальним законодавством України. У роботі сформульовані визначення кримінально-правових понять, які стосуються кримінально-правової охорони права на захист. Розроблено підсистему злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист. Запропоновано низку змін і доповнень до кримінального законодавства України, яке регулює кримінально-правову охорону права особи на захист.

Ключові слова: право особи на захист, особа, яка має право на захист, підозрюваний, обвинувачений, суддя, слідчий, прокурор, службовий злочин, захисник, представник, діяльність по наданню правової допомоги,

АННОТАЦИЯ

Карпова Н. Ю. Преступления против правосудия, связанных с ограничением права лица на защиту - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08. - уголовное право и криминология; уголовно - исполнительное право.(081 - право). - Академия адвокатуры Украины. - Киев, 2018.

Диссертация посвящена исследованию уголовно-правовой характеристики преступлений против правосудия, связанных с ограничением права лица на защиту. Исследуются на уровне обобщения предусмотренные действующим законодательством Украины положения и возможные в правоприменительной практике ситуации, в которых право лица на защиту должно быть соблюдено. Анализируются стандарты законодательства ЕС в сфере соблюдения права лица на защиту в сравнении с уголовным законодательством Украины. В работе сформулированы определения уголовно-правовых понятий, которые касаются криминально-правовой охраны права лица на защиту. Разработана подсистема преступлений против правосудия, связанных с ограничением права лица на защиту. Предложены изменения и дополнения к уголовному законодательству Украины, которое регулирует уголовно-правовую охрану права лица на защиту.

Ключевые слова: право лица на защиту, лицо, которое имеет право на защиту, подозреваемый, обвиняемый, судья, следователь, прокурор, служебное преступление, защитник, представитель, деятельность по оказанию правовой помощи.

SUMMARY

Karpova N. Yu. The offences against justice, which are related to the limitation of the right of a person to be defended. - Тhe manuscript.

The dissertation for obtaining a Candidate Degree in Law (Doctor of Philosophy) in speciality 12.00.08 - Criminal law and сriminology; criminally-executive law (081 - Law). - Academy of аdvocacy of Ukraine. - Kyiv, 2018.

The dissertation is devoted to the study of the criminal-legal characteristic of the offences against justice, which are related to the limitation of the right of a person to be defended.The generic and the specific objects of the elements essential to the offences against justice related to the limitation of the right of a person to be defended are formulated.The notions of "justice", "activity contributing to the administration of justice", "rights to be defended",“a person who has the right to be defended” in accordance with the current legislation of Ukraine are defined. A complete list of persons who have the right to be defended is offered and therefore may be victims of an offence, which is provided by the article 374 of the Criminal Code of Ukraine is formulated. The improved list of subjects of violation of the right of a person to be defended is proposed.The point of view that the offense, which is provided by the Article 374 of the Criminal Code of Ukraine, is a special type of the misfeasance in office of the officers of the law and the officers of court is supported. The offence which is provided by the article 374 of the Criminal Code of Ukraine is compared with a breach of disciplinary, which is provided by Law of Ukraine "About the Judicial System and Status of Judges", a collision is revealed, and the ways of its elimination are proposed. The EU legislation regulating the observance of the right of a person to be defended is analyzed. The definitions of the notions "defender", "function of defense", "the defenders' lawful activity of legal assistance" are suggested. A complete list of thevictims of the offences, which are provided by the articles 398, 399, 400 of the Criminal Code of Ukraine is proposed. It is proposed to determine the nature of the criminal actions of an official who abuse his office while interfering into the defenders' or the representatives' activity, as "actions committed by an official by abusing his office."It is proved that the criminal-law norm, which is provided by the article 397 of the Criminal Code of Ukraine, correlates with the criminal-law norms, which are provided by the articles 398, 399, 400 of the Criminal Code of Ukraine, as general with special ones, excluding the qualification of these offences in cumulative by the article 397 of the Criminal Code of Ukraine. Therefore, the improvement of the disposition of the article 397 of the Criminal Code of Ukraine is proposed by adding to it the words "besides to those provided by other articles of the Criminal Code". Тhe subsystem of the offenses against justice, related to the limitation of the right of a person to be defended is proposed: the articles 374, 397, 398, 399, 400 of the Criminal Code of Ukraine have one common specific object, the article 374 has a main direct object, which belongs only to it, the articles 397, 398, 399, 400 have a common main direct object, the articles 398, 399, 400 differ from the article 397 due to the presence of additional objects.It is proved that the offences, provided by the articles 398, 399 of the Criminal Code of Ukraine are the compound offences, whereas the offence, which is provided by the article 400 of the Criminal Code of Ukraine is the polyobjective, but not a compound offence.The usefulness of raising the age of criminal responsibility to the general - 16 years for causing bodily injuries of moderate severity, qualified by part 2 of the article 398 of the Criminal Code of Ukraine and the commission of offences provided by part 3 of the article 398 of the Criminal Code of Ukraine, part 2 and part 3 of the article 399 of the Criminal Code of Ukraine. In this regard, it is proposed to exclude part 2 of the article 398 of the Criminal Code of Ukraine, part 3 of the article 398 of the Criminal Code of Ukraine part 2 of the article 399 of the Criminal Code of Ukraine, part 3 of the article 399 of the Criminal Code of Ukraine from the list of offences in part 2 of the article 22 of the Criminal Code of Ukraine defining the criminal liability of a person who committed offences aged from fourteen to sixteen.The notion "death of people" in the part 3 of the article 399 of the Criminal Code of Ukraine is analyzed and its specification is proposed.It is proved that the notion "encroachment on life" in the article 400 of the Criminal Code of Ukraine is a special legal construction that does not coincide in its scope with the notion "murder".

The key words: the right of a person to be defended, the person who has the right be defended, the suspect, the accused, the judge, the investigator, the public prosecutor, the official offence, the defender, the representative.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального і адміністративного права Академії адвокатури України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Фесенко Євгеній Володимирович, Академія адвокатури України, завідуючий кафедрою кримінального та адміністративного права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Мисливий Володимир Андрійович, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського», професор кафедри публічного права

кандидат юридичних наук Трушківська Леся Вікторівна, адвокат

Захист відбудеться о 1000 12 червня 2018 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

Автореферат розісланий 4травня 2018 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.І. Бояров.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

злочин правосуддя кваліфікуючий родовий

Актуальність теми. Конституція України гарантує кожній особі (як громадянину України, так і особі з іноземним громадянством чи без громадянства) право на правову допомогу як можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Одним з найважливіших видів правових послуг є захист затриманих, заарештованих, підозрюваних, обвинувачених, підсудних осіб, через його важливість окремо закріплений в Конституції України. Ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р. Конвенція про захист прав людини і основних свобод (п. «c» ч. 3 ст. 6), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., закріпили право особи захищати себе особисто або через призначеного захисника. Зазначені положення охороняються і нормами розділу XVIII Особливої частини Кримінального кодексу України, далі КК. (ст. ст. 374, 397- 400 КК). Проблеми, які стосуються протидії злочинам, пов'язаним з обмеженням права особи на захист, були проаналізовані у працях Ю. В. Александрова, П. П. Андрушка, М. І. Бажанова, О. М. Бандурки, Ю. В. Бауліна, В.М. Бурдіна, А. П. Бущенка, Т.В. Варфоломеєвої, І. С. Власова, А. В. Галахової, Л.Д. Гаухмана, В.К.Глістіна, В.О. Глушкова, В. Г. Гончаренка, С. В. Гончаренка, В. П. Ємельянова, Я. П. Зейкана, О. О. Кваші, О. М. Костенко, С.Я. Лихової, О.А. Мартиненка, М.І. Мельника, В.В Молдована, В. О. Навроцького, А. В. Наумова, Г. П. Новосьолова, В. Т. Нора, В. І. Осадчого, А. А. Осипової, В. О. Попелюшка, В. В. Сташиса, Ю. І. Стецовського, М. В. Сийплокі, В. В. Сміха, В. Я. Тація, В. М. Тертишника, Л. В Трушківської, В.І. Тютюгіна, І.М. Тяжкової, Є. В. Фесенка, М. І. Хавронюка, Г. Ю. Юдківської, Н. Н. Ярмиш та інших вчених. Водночас, спеціальних досліджень, присвячених аналізу складів злочинів, передбачених ст.ст. 374, 397- 400 КК, наразі не достатньо. У 2012 р. на базі захищеної кандидатської дисертації видана монографія В. В. Сміха «Кримінальна відповідальність за порушення права особи на правову допомогу», але в ній не враховано положення прийнятого в 2012 році нового КПКУкраїни. Не враховані ці новели і в інших публікаціях. Вчинення злочинів проти правосуддя, пов'язаних з порушенням права особи на захист, становить підвищену суспільну небезпеку тим, що посягає на сутність правосуддя, протиричіть європейським стандартам дотримання прав людини у цій сфері. Тому дослідження проблематики кримінально-правової охорони правосуддя в аспекті дотримання права на захист є необхідною вимогою часу. Наведене свідчить про актуальність теми дисертації та зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження вказаних проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичною плану науково-дослідних робіт «Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи», затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 5 лютого 2007 р. (протокол № 4). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 26 лютого 2007 року (протокол № 8).

Мета и задачі дослідження Метою дисертації є кримінально-правова характеристика злочинів проти правосуддя, пов'язаних з порушенням права на захист, передбачених КК, формулювання рекомендацій щодо вирішення проблем кваліфікації таких діянь та пропозицій з удосконалення відповідних норм кримінального законодавства України.

Відповідно до наведеної мети окреслено такі задачі дослідження:

- уточнити родовий і видовий об'єкти злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист;

- визначити зміст та обсяг понять «право на захист», «правосуддя», «діяльність, яка сприяє здійсненню правосуддя», зміст, обсяг, різновидності поняття «особа, яка має право на захист», за чинним законодавством України;

- виявити сутність і структуру стандартів законодавства ЄС у сфері дотримання права на захист в кримінальному процесі, з'ясувати сучасний стан імплементації відповідних судових прецедентів Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) і доцільність врахування цих положень в кримінальному законодавстві і правозастосовній практиці українських правоохоронних органів і судів, розробити рекомендації щодо подальшої імплементації стандартів законодавства ЄС у сфері дотримання права на захист в кримінальне законодавство України.

- визначити основні безпосередні об'єкти злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист та з'ясувати співвідношення між злочинами, які входять до групи злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист (ст.ст. 374, 397 - 400 КК);

- уточнити перелік потерпілих від порушення права на захист (ст. 374 КК),від втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК);

- уточнити перелік суб'єктів злочину, передбаченого ст. 374 КК;

- визначити зміст і обсяг понять «захисник» і «представник особи», їх законних повноважень з надання правової допомоги, їх правової діяльності відповідно до чинного законодавства України;

- проаналізувати структуру складів злочинів, передбачених ст. ст. 398, 399, 400 КК з врахуванням їх поліоб'єктності, додаткових об'єктів, повного переліку потерпілих і формулювання рекомендацій щодо удосконалення цих законодавчих приписів та їх доктринального тлумачення;

Об'єкт дослідження - кримінально-правова охорона права на захист в Україні.

Предмет дослідження - злочини проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист.

Методи дослідження обрані з врахуванням його теми, мети та завдань дослідження. Методологічну основу складають положення та висновки загальної теорії пізнання. З урахуванням комплексного підходу до вирішення кримінально-правових проблем в роботі були використані такі методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, аксіологічний, системно-структурний. Діалектичний метод використовувався при обґрунтуванні обраної для дослідження концепції об'єкта злочину (підрозділ 1.1). Формально-логічний метод дозволив виявити загальну тенденцію законодавства щодо охорони вказаної категорії правовідносин, а також внести конкретні пропозиції з вдосконалення правових норм під кутом зору їх відповідності міжнародним нормам та стандартам в галузі охорони прав людини, був використаний в усіх розділах дисертації. Метод порівняльного аналізу дозволив порівняти положення чинного КК України, кримінального законодавства окремих зарубіжних держав та цілої низки міжнародно-правових нормативних актів (підрозділ 1.4) і врахувати їх позитивний досвід при формулюванні пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2). Аксіологічний і системно-структурний методи дослідження стали основою запропонованої цілісної концепції щодо внутрішньо упорядкованої системи злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист (підрозділи 1.3, 2.2, 2.3). Ці та інші методи наукового дослідження використовувалися у їх взаємозв'язку.

Нормативною базою дослідження є: законодавство України, міжнародні правові акти, практика ЄСПЛ.

Емпіричною основою дисертаційного дослідження є: матеріали практики судів України в справах про злочини, передбачені ст.ст. 374, 397, 398, 399, 400 КК (електронні копії обвинувальних вироків з Єдиного державного реєстру судових рішень), матеріали польового дослідження «Процесуальні гарантії затриманих осіб», яке проводилося дослідницькою групою програмної ініціативи «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» у співпраці з Офісом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Координаційним центром з надання правової допомоги, Центром «Дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України» Національного університету «Києво-Могилянська Академія» за підтримки МВС України в 2015 р.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є монографічним дослідженням кримінально-правової характеристики злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист, здійсненим на основі системного аналізу кримінального закону. У роботі сформульовано положення, нові у теоретичному аспекті і важливі для юридичної практики. Зокрема:

вперше:

- складено перелік осіб, які мають право на захист, відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України і судовими прецедентами ЄСПЛ, які доцільно врахувати у правозастосуванні;

- уточнено перелік потерпілих від порушення права на захист (ст. 374 КК) відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України і судовими прецедентами ЄСПЛ, які доцільно врахувати у правозастосуванні;;

- уточнено перелік суб'єктів порушення права на захист (ст. 374 КК);

- запропоновано шляхи усунення колізії між ст. 374 КК і підп. ґ п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що передбачає відповідальність за дисциплінарний проступок.

- уточнено перелік потерпілих від злочину, передбаченого ст. 397 КК, відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України і судовими прецедентами ЄСПЛ, які доцільно врахувати у правозастосуванні;

- визначено, що злочини, передбачені ст. ст. 398, 399 КК, є складеними злочинами, а злочин, що передбачено ст. 400 КК, є поліоб'єктним;

- уточнено перелік потерпілих від злочинів, передбачених ст.ст. 398, 399, 400 КК;

удосконалено:

- положення про родовий об'єкт злочинів проти правосуддя;

- розуміння понять «правосуддя» і «діяльність, яка сприяє здійсненню правосуддя»;

- уточнено поняття «затриманий» як особа, яка має право на захист, поняття «інше грубе порушення права на захист»;

- виявлено сутність і структуру стандартів законодавства ЄС у сфері дотримання права особи на захист, встановлено сучасний стан імплементації судових прецедентів ЄСПЛ, які стосуються права особи на захист, в кримінальне законодавство і правозастосовну практику українських правоохоронних органів і судів, розроблено рекомендації по подальшій імплементації стандартів законодавства ЄС у сфері дотримання права на захист в кримінальне законодавство України;

- розроблено підсистему злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист, встановлено співвідношення та взаємозв'язки між ними;

- уточнено поняття «загибель людей» в ч. 3 ст. 399 КК;

- запропоновано зміну віку кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ч. 2 і ч. 3 ст. 398 КК, ч. 2 і ч. 3 ст. 399 КК;

- уточнено тексти диспозицій т.. т.. 374, 397, 398, 399, 400 КК;

одержали подальший розвиток:

- позиції науковців щодо кваліфікації порушення права на захист службовими особами правоохоронних органів і суду як особливого виду зловживання службовим становищем;

- уточнено поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, а саме що така форма співучасті може бути наявна як у разі співвиконавства (вчинення злочину співвиконавцями за попередньою змовою групою осіб), так і у співучасті з розподілом ролей;

- положення щодо «розподілу ролей співучасників» у вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції й рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані:

- у науково-дослідній роботі - для подальшої розробки теоретичних проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист;

- у правотворчості - задля вдосконалення кримінального законодавства України у частині регламентації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист;

- у правозастосовній діяльності - під час застосування кримінально-правових норм про відповідальність за злочини проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист;

- у навчальному процесі - під час викладання навчальних дисциплін «Кримінальне право України. Особлива частина», «Кваліфікація злочинів» у вищих навчальних закладах, підготовки навчальної, науково-практичної й методичної літератури з кримінального права.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням і становить особистий здобуток дисертанта. Наукові ідеї, що належать співавтору статті «Форми об'єктивної сторони злочину, що передбачено ч. 1 ст. 374 КК України» (авторська частка не менше 50 %), у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки й рекомендації дисертації доповідались автором і в 2008 - 2017 рр. були оприлюднені на 16 науково-практичних конференціях, зокрема: «Правові засоби захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 9 грудня 2016 р.), «Проблеми сучасної правової науки в України» (м. Київ, 22 червня 2017 р.), «Research, advanced technologies, innovations» (м. Брно, Чехія, 6-8 травня 2017).

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 11 статей у фахових виданнях з юридичних наук, з них 2 в іноземних періодичних виданнях Чехії та Молдови, та 15 тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складає 356 сторінок, із яких основний текст - 194 сторінки, список використаних джерел - 32 сторінки, (284 найменування) та 37 додатків - 129 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначено актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету, завдання, зв'язок із програмами, планами, темами наукових досліджень, викладено положення й висновки, які визначають її наукову новизну, методи, розкрито практичне значення одержаних результатів, їх апробацію та висвітлення у публікаціях.

Розділ 1 «Загальна кримінально-правова характеристика злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Характеристика родового і видового об'єктів злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист» зазначено, що в теорії кримінального права проблема об'єкта злочину є дискусійною і має бути предметом глибоких теоретичних досліджень. На думку автора, для вирішення задач даної дисертації прийнятною є формула «об'єкт-суспільні відносини». Тому конкретизація ознак об'єктів злочинів, що досліджуються у даній дисертації, здійснена на основі вказаної формули.

При цьому обґрунтовано виділення видового об'єкта злочинів проти правосуддя, що пов'язані з порушенням права на захист, як специфічної підгрупи суспільних відносин, які знаходяться під кримінально-правовою охороною розділу ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України.

Запропоновано визначення родового об'єкту злочинів проти правосуддя як суспільних відносин в сферах діяльності органів правосуддя та органів, які сприяють йому, якими є: розслідування злочинів органами дізнання і досудового слідства, прокуратурою, розгляду і вирішення конституційних, цивільних, адміністративних і кримінальних справ судом і виконання покарання органами виконання судових рішень.

Уточнено визначення поняття «право на захист» як практичного втілення права на захист у кримінальному провадженні - це сукупність прав, що надаються особі, яка може обвинувачуватись в майбутньому чи обвинувачується чи обвинувачувалась у вчиненні злочину, або визнана винною у вчиненні злочину. Тобто це можливість захисту у будь-якій встановленій законом формі при здійсненні правосуддя та діяльності, яка сприяє його здійсненню під час усіх стадій кримінального провадження; відповідно конкретизовано поняття «особа, яка має право на захист» - це особа, яка може реалізувати своє право на захист від можливого її обвинувачення чи обвинувачується чи обвинувачувалась у вчиненні злочину, чи визнана винною у вчиненні злочину;

Уточнено визначення понять «правосуддя» - це система побудованих за нормами законодавства правових відносин, які реалізуються в процесуальних формах правозастосовної діяльності суду з розгляду і вирішення в установленому законом процесуальному порядку конституційних, кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ з метою досягнення справедливості, охорони прав та свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави; «діяльність, що сприяє здійсненню правосуддя» - це процесуальна діяльність службових осіб правоохоронних органів і дії громадян (потерпілих, свідків, спеціалістів та ін.), що пов'язана із створенням необхідних умов для всебічного й об'єктивного розгляду справи судом і прийняття ним справедливого рішення (вироку).

Запропоновано визначення видового об'єкту злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист (ст. ст. 374, - 400 КК). Це суспільні відносини, що забезпечують дотримання при здійсненні правосуддя та діяльності, яке сприяє його здійсненню, конституційного принципу права особи на захист у будь-якій встановленій законом формі реалізації. Під останнім пропонується розуміти суспільні відносини, що реалізують встановлений законом порядок здійснення правосуддя та діяльності, що сприяє його здійсненню, в частині забезпечення права особи на захист чи представлення її законних інтересів у будь-якій встановленій законом формі.

Визначено, що видовим об'єктом злочинів проти правосуддя, пов'язаних з порушенням права особи на захист, є суспільні відносини, регламентовані законодавством України і передбачені галузями кримінально-процесуального права, адміністративного права, судоустрою та адвокатури. Тому зміст диспозицій ст.ст. 374, 397- 400 КК конкретизують не тільки безпосередні назви злочинних діянь, та описання їх ознак, а й положення, втілені в інших джерелах права, до яких відсилають такі диспозиції. Це зумовлено бланкетним характером усіх диспозицій ст. ст. 374, 397 - 400 КК.

Складено перелік джерел права у галузях кримінально-процесуального права, адміністративного права, судоустрою та адвокатури, приписи яких використовуються для конкретизації змісту бланкетних диспозицій ст. ст. 374, 397, 398, 399, 400 КК. 03.10.2017 р. ККУ був доповнений ст. 400-1, якою передбачена відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги.

По суті ця стаття містить спеціальну норму порівняно із загальними нормами, передбаченими ч. 2 та 4 ст. 358 КК (Складання чи видача адвокатом завідомо підроблених офіційних документів та використання завідомо підробленого документа). Отже вказаний злочин, як такий, що має інший видовий об'єкт, не належить до групи діянь, які є предметом даного дисертаційного дослідження.

До того ж новели ст. 400-1 КК не позбавлені вельми спірних положень, що висловлено багатьма науковцями і юристами - практиками. Тому правильність позиції законодавця щодо поміщення даної статті до Розділу XVIII КК викликає сумнів.

Підрозділ 1.2. «Типові положення ознак складу злочину, передбаченого СТ. 374 КК» складається з двох пунктів.

У пункті 1.2.1 «Ознаки безпосереднього об'єкта та об'єктивної сторони порушення права на захист» проведено аналіз законодавства України у галузях кримінально-процесуального права, адміністративного права, яке регламентує право особи на захист. Проаналізовано законодавчу регламентацію права особи на захист під час процедури затримання. Запропоновано визначення затриманого як особи, що має право на захист - це особа, яка вже затримана уповноваженою службовою особою, але для затримання якої не має підстав, зазначених у відповідних офіційних документах, або в офіційному протоколі про затримання. З метою імплементації позиції ЄСПЛ у справі «Гурепко проти України» в українське законодавство поняття «особа, яка притягається до адміністративної відповідальності» включено до переліку осіб, які мають право на захист. Складено уточнений перелік осіб, якімають право на захист і тому можуть бути потерпілими від злочину, передбаченого ст. 374 КК: підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий, затриманий, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного характеру або вирішується питання про їх застосування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), тимчасово заарештована особа, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Встановлено, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 374 КК, є суспільні відносини, що забезпечують дотримання при здійсненні правосуддя конституційного принципу права на захист службовими особами, які повинні це забезпечити стосовно осіб, які мають право на захист, а останнім- можливості реалізації такого права у формі правомірної діяльності захисника з надання правової допомоги чи шляхом самозахисту.

З'ясовано, що склад злочину, передбаченого ст. 374 КК, є формально-матеріальним. Досліджено особливості об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 374 КК, зокрема трьох форм цього діяння: недопущення захисника, ненадання захисника та іншого грубого порушення права на захист. Підтримано точку зору, згідно з якою злочин, передбачений ст. 374 КК, є особливим видом зловживання працівників правоохоронних органів і суду їх службовим становищем.

У пункті. 2.2 «Ознаки суб'єкту та суб'єктивної сторони порушення права на захист» встановлено,що суб'єкт злочину, передбаченого ст. 374 КК, є спеціальним суб'єктом, який вказаний в загальному складі злочину і має спеціальну ознаку - специфічний правовий статус працівника правоохоронного органу чи суду. Пропонується розуміти під використанням службового становища працівником ОВС: використання працівником ОВС своїх дискреційних повноважень, властивих працівникові у зв'язку із займаною посадою в державному правоохоронному органі, який має право застосовувати примус від імені держави, професійних знань і навичок, якими працівник володіє через виконання ним правоохоронних функцій, атрибутів персоналу ОВС, діяльність як у рамках повноважень службової особи державного правоохоронного органу, який має право застосовувати примус від імені держави так і за її межами відповідно до її службового статусу. Доведено, що уповноваженою службовою особою, яка вправі здійснити затримання, є працівник будь-якого правоохоронного органу України, який маєзаконне право на затримання особи. Уточнено перелік суб'єктів порушення права на захист, до якого належать: слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена відповідно до закону проводити затримання. Злочин, передбачений ст. 374 КК, є службовим, суто професійним злочином, тому його суб'єктивна сторона характеризується тільки прямим умислом.

Через колізію норм про злочин, передбачений ст. 374 КК і дисциплінарний проступок, передбачений підп. ґ п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», запропоновано для запобігання невиправданої декриміналізації порушення суддею права обвинуваченого на захист виключити підп. ґ п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» із складу Закону України « Про судоустрій і статус суддів».

Підрозділ 1. 3. «Типові положення ознак складу злочину, передбаченого ст. 397 КК» складається з двох пунктів.

У пункті 1. 3. 1 «Ознаки безпосереднього об'єкту та об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 397 КК» уточнено визначення наступних понять: «захисник» - це учасник кримінального процесу, на якого покладено реалізацію права на захист особи, яка має право на захист і є підзахисним захисника, у будь-якій встановленій законом формі реалізації при здійсненні правосуддя та діяльності, яка сприяє його здійсненню; «функція захисту» - це вид адвокатської діяльності, що полягає в захисті особи, яка має право на захист, у будь-якій встановленій законом формі реалізації при здійсненні правосуддя та діяльності, яка сприяє його здійсненню; «правова діяльність захисника з надання правової допомоги» - це вид адвокатської діяльності, що полягає в сукупності процесуальних дій, що вчиняються відповідно до закону і спрямовані на повне або часткове спростування пред'явленого особі, яка має право на захист, обвинувачення чи підозри чи запобігання пред'явлення підозри чи обвинувачення особі, яка має право на захист, під час досудового розслідування і судового розгляду в суді першої інстанції, а в подальших стадіях процесу скасування обвинувачення, чи пом'якшення кримінальної відповідальності, чи зміни мотивів і підстав виправдання такої особи.

Встановлено зміст та обсяг поняття «представник»: це різні види учасників кримінального процесу, що виконують функцію представництва, яка полягає в охороні законних прав і інтересів особи, яку вони представляють, і не спрямована на захист від можливого чи вже наявного обвинувачення чи підозри. Винятком з цього правила є представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, який виконує функції представництва юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження і захисту від обвинувачення юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, одночасно. Виявлені функції представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження обумовлюють особливу важливість його діяльності для юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження і підвищену шкідливість незаконного втручання в його діяльність.

Розглянуто рішення ЄСПЛ і Конституційного Суду України (далі КСУ), які стосуються прав свідка в кримінальному провадженні, і зроблено висновок, що свідок фактично належить до категорії учасників кримінального провадження, які мають право на захист, хоча це не закріплено в КПК України чи іншому кодексі України. Запропоновано для імплементації в правозастосовну діяльність позицій ЄСПЛ і КСУ щодо права свідка на захист додати до переліку потерпілих від втручання в діяльність захисника чи представника особи адвоката свідка, і у назві ст. 397 КК додати слова «адвоката свідка». Встановлено, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 397 КК, є суспільні відносини, що забезпечують дотримання при здійсненні правосуддя конституційного принципу права на захист і встановленого законом порядку реалізації права усіх категорій осіб на захист чи представлення їх законних інтересів у формі правомірної діяльності захисника чи представника особи чи адвоката свідка по наданню правової допомоги під час здійснення цієї діяльності. З'ясовано, що склад злочину, передбаченого ст. 397 КК - формальний. Встановлено, що об'єктивна сторона злочину, передбаченого СТ. 397 КК, полягає в порушенні норм кримінально-процесуального законодавства і ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Встановлено також, що кримінально-правова норма, передбачена ст. 397 КК, співвідноситься з кримінально-правовими нормами, передбаченими ст. ст. 398, 399, 400 КК, як загальна та спеціальні, що виключає кваліфікацію цих злочинів за сукупністю зі ст. 397 КК, тому що формулювання у ст. 397 КК «втручання в будь-якій формі», охоплює і ті форми втручання в діяльність захисника чи представника, які передбачені ст. ст. 398, 399, 400 КК. Зроблено висновок щодо недосконалості формулювання у ст. 397 КК «втручання в будь-якій формі», тому що таке формулювання охоплює ті форми втручання в діяльність захисника чи представника, які передбачені ст. ст. 398, 399, 400 КК. Запропоновано уточнення шляхом доповнення диспозиції ч. 1 ст. 397 КК словами «крім випадків, передбачених іншими статями КК». З чого випливає, що склади злочинів, передбачених ст.ст. 397, 398, 399, 400 КК, мають спільний основний безпосередній об'єкт. Але склади злочинів, передбачених ст. ст. 398, 399, 400 КК, мають кожний свій обов'язковий додатковий безпосередній об'єкт (об'єкти), за наявністю яких вони відрізняються від складу злочину, передбаченого ст. 397 КК.

Розроблено та проаналізовано підсистему злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист: ст. ст. 374, 397, 398, 399, 400 КК мають один спільний видовий об'єкт, ст. 374 КК має основний безпосередній об'єкт, який належить тільки їй, ст.ст. 397, 398, 399, 400 КК мають спільний основний безпосередній об'єкт, ст.ст. 398, 399, 400 КК відрізняються від ст.397 КК наявністю додаткових об'єктів.

У пункті 1.3.2 «Ознаки суб'єкту та суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 397 КК» виявлено, що суб'єкт основного складу злочину, передбаченого ст. 397 КК, є загальним суб'єктом. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 397 КК, характеризується чітко визначеною формою вини - прямим умислом, який спрямовано на припинення правомірній діяльності захисника або представника особи з надання правової допомоги взагалі чи припинення або недопущення її окремих проявів.

У підрозділі 1.4 «Особливості злочинів проти правосуддя, які пов'язані з порушенням права на захист, у закордонному кримінальному законодавстві, порівняно з відповідними положеннями статей КК» виявлено, що національні кримінальні законодавства країн-членів ЄС встановлюють досить низький в порівнянні з національним кримінальним законодавством України рівень кримінально-правової охорони права на захист, тому що кримінальне законодавство ЄС має багатошарову структуру, складається із національних та загальноєвропейського наднаціонального кримінального законодавства. Встановлено, що право підозрюваного і обвинуваченого на захист в країнах - членах ЄС знаходиться під захистом загальноєвропейського наднаціонального кримінального законодавства в усіх трьох його джерелах - виданих РЄ правових актах, виданих ЄС правових актах, рішеннях-прецедентах ЄСПЛ, які мають в ЄС перевагу над національним законодавством країн-членів ЄС. Ipso facto, в загальноєвропейському наднаціональному кримінальному законодавстві порушенням права на захист, вважаються порушення пунктів 2, 3, 4 ст. 5, підпунктів «а», «b», «с», «d» п. 3 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Інші видані РЄ чи ЄС правові акти, які стосуються права на захист, конкретизують його обсяг, зміст, можливі порушення в конкретних правових процедурах. ЄСПЛ тлумачить принципи Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод в судових справах, його рішення мають статус прецедентів для судів усіх держав, які ратифікували дану Конвенцію, в тому ряду і Україна. З чого випливає висновок про необхідність урахування практики ЄСПЛ при розробці пропозицій по вдосконаленню кримінального законодавства України у частині регламентації кримінальної відповідальності за злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист.

Розділ 2 «Особливості основних, кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак складів злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1«Особливості кваліфікуючих ознак складу злочину, передбаченого ст. 374 КК» підтримано пропозицію кваліфікувати злочин за попередньою змовою групою осіб, згідно з якою така форма співучасті може бути наявна як у разі співвиконавства (вчинення злочину співвиконавцями за попередньою змовою групою осіб), так і у співучасті з розподілом ролей; положення «розподілу ролей співучасників» є прийнятним для кваліфікації злочину, передбаченого ч. 2 ст. 374 КК, у випадку його вчинення за попередньою змовою групою осіб. Доведено, що розподіл ролей у вчиненні групою осіб за попередньою змовою порушення права на захист повністю обумовлено службовими повноваженнями і обов'язками спеціальних суб'єктів даного злочину та службовими зв'язками між ними. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 374 КК, характеризується прямим умислом.

У підрозділі 2. 2 «Особливості кваліфікуючих ознак складу злочину, передбаченого ст. 397 КК» встановлено, що злочин, передбачений ч. 2 цієї статті , являє собою спеціальний вид зловживання службовим становищем - втручання в діяльність захисника чи представника особи, вчинене службовою особою, яка використовує для цього своє службове становище. Запропоновано з метою чіткого і одностайного визначення протиправності втручання службової особи, яка користується своїм службовим становищем, в діяльність захисника або представника особи, визначити характер злочинних дій службової особи як «дії, вчинені службовою особою шляхом зловживання службовим становищем». Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 397 КК, характеризується прямим умислом.

Підрозділ 2.3 «Особливості основних, кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 398, 399, 400 КК» складається з двох пунктів.

В пункті 2.3.1 «Об'єкти і об'єктивна сторона злочинів, передбачених ст. ст. 398, 399, 400 КК» дана класифікація складів злочинів, передбачених вказаними статтями, з врахуванням особливостей юридичної конструкції та структури об'єктивної сторони. Оскільки ст. ст. 398, 399, 400 КК є виділенням окремих форм втручання в діяльність захисника чи представника особи, передбаченого ст. 397 КК, то вони мають охороняти усіх потерпілих, яких охороняє ст. 397 КК, внаслідок чого запропоновано додати до переліку потерпілих від злочинів, передбачених ст. ст. 398, 399, 400 КК, адвоката свідка та його близьких родичів і внести зміни в назви цих статей відповідно до пропозиції. Додатковими безпосередніми об'єктами злочину, передбаченого ст. 398 КК, визначено: в ч. 1 суспільні відносини, які забезпечують психічну недоторканність захисника або представника особи, або адвоката свідка чи їх близьких родичів; в ч. 2 і ч. 3 суспільні відносини, які забезпечують фізичну недоторканність та здоров'я захисника або представника особи, або адвоката свідка або їх близьких родичів. Додатковий безпосередній об'єкт злочину, передбаченого ст. 399 КК, - це суспільні відносини власності. Вони виникають з приводу майна і юридично виражені у праві володіти, користуватися і розпоряджатися майном, яким наділений власник, і в обов'язку інших осіб (невласників) сприймати вказане право як належне і не перешкоджати його здійсненню. Запропоновано в ч. 3 ст. 399 КК замінити термін «загибель людей» на термін «загибель будь-якої кількості людей», такий уточнений варіант буде охоплювати як загибель декількох людей, так і загибель однієї людини. Підтримано точку зору, згідно з якою застосування поняття «посягання на життя», яке застосовано в ст. 400 КК, відображає підвищений рівень охорони життя деяких категорій осіб (в тому ряду захисника і представника особи) в зв'язку з їх державною чи громадською чи професійною чи процесуальною діяльністю або з діяльністю організацій, яку вони представляють і вказує на особливу тяжкість даного злочину.

В пункті 2.3.2 «Суб'єкти і суб'єктивна сторона злочинів, передбачених ст. ст. 398, 399, 400 КК» аргументовано доцільність підвищення віку кримінальної відповідальності до загального - 16 років за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, як злочинів, передбачених за ч. 2 ст. 398 КК, а також передбачених ч. 3 ст. 398 КК, ч. 2 і ч. 3 ст. 399 КК. У зв'язку з цим запропоновано в ч. 2 ст. 22 КК із переліку злочинів, за вчинення яких підлягають кримінальній відповідальності особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, виключити ч. 2 ст. 398 КК, ч. 3 ст. 398 КК, ч. 2 ст. 399 КК, ч. 3 ст. 399 КК.

Суб'єкти злочинів, передбачених ст. ст. 398, 399, 400 КК - загальні.

З суб'єктивної сторони для злочинів, передбачених ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 398 КК, ч. 1 і ч. 2 ст. 399 КК, ст. 400 КК, характерним є - прямий визначений умисел, спрямований на припинення правомірній діяльності захисника або представника особи з надання правової допомоги взагалі чи припинення або недопущення її окремих проявів. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 399 КК, характеризується подвійною формою вини - умисне ставлення до наслідку у вигляді знищення чи пошкодження майна та необережність щодо загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

ВИСНОВКИ

На основі викладених у дисертації положень, аналізу фахової літератури, виходячи з досягнутого рівня наукової розробки проблем кримінально-правової охорони права особи на захист,а також з урахуванням проведеного аналізу чинних нормативно - правових актів та регламентованих ними суспільних відносин сформульовано наступні висновки та пропозиції.

1. Злочини проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист, є окремою підгрупою вказаних злочинів і мають специфічний видовий об'єкт, сформульований автором на підставі уточнених визначень понять ««право на захист», «особа, яка має право на захист», «правосуддя», «діяльність, що сприяє здійсненню правосуддя».

2. Суспільні відносини, які є видовим об'єктом вище вказаних злочинів законодавчо регламентовані законодавством України у галузях кримінально-процесуального права, адміністративного права, судоустрою та адвокатури, що зумовлено бланкетним характером диспозицій ст. ст. 374, 397, 398, 399, 400 КК.

3. Рішення ЄСПЛ мають статус офіційного тлумачення принципів Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод для України. Це важливо для правозастосовної практики, а також розробки пропозицій по вдосконаленню кримінального законодавства України у частині регламентації кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя, пов'язані з обмеженням права особи на захист.

4. Існуючі переліки осіб, які мають право на захист і можуть бути потерпілими від злочину, передбаченого ст. 374 КК і суб'єктів злочину, передбаченого ст. 374 КК, не повною мірою відповідають чинному законодавству України і стандартам законодавства ЄС в сфері охорони права особи на захист, тому запропоновані уточнення даних переліків.

5. Злочин, передбачений ст. 374 КК, є особливим видом зловживання працівників правоохоронних органів і суду їх службовим становищем.

6. Через колізію норм про злочин, передбачений ст. 374 КК і дисциплінарний проступок, передбачений підп. ґ п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», запропоновано для запобігання невиправданої декриміналізації порушення суддею права обвинуваченого на захист виключити підп. ґ п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» із складу Закону України « Про судоустрій і статус суддів».

7. Існуючий перелік потерпілих від злочину, передбаченого ст. 397 КК, не повністю відповідає позиції КСУ і стандартам законодавства ЄС в сфері охорони права особи на захист, тому запропоновано уточнення даного переліку.

8. Оскільки злочин, передбачений ч. 2 ст. 397 КК, являє собою спеціальний вид зловживання службовим становищем, коректніше сформулювати текст вказаної норми як «дії, вчинені службовою особою шляхом зловживання службовим становищем».

9. Визначено співвідношення кримінально-правової норми, передбаченої ст. 397 КК, та норм, передбачених ст. ст. 398, 399, 400 КК, як загальної та спеціальних норм, що виключає кваліфікацію цих діянь за сукупністю зі ст. 397 ККУ, тому що формулювання у ст. 397 КК «втручання в будь-якій формі», охоплює і ті форми втручання в діяльність захисника чи представника, які передбачені ст. ст. 398, 399, 400 КК. Формулювання у ст. 397 КК «втручання в будь-якій формі» є недосконалим і потребує уточнення шляхом доповнення диспозиції ч. 1 ст. 397 КК словами «крім випадків, передбачених іншими статями КК».

10. Розроблено та проаналізовано підсистему злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист: ст. ст. 374, 397, 398, 399, 400 КК мають один спільний видовий об'єкт, ст. 374 КК має основний безпосередній об'єкт, який належить тільки їй, ст.ст. 397, 398, 399, 400 КК мають спільний основний безпосередній об'єкт, ст.ст. 398, 399, 400 КК відрізняються від ст.397 КК наявністю додаткових об'єктів.

11. Оскільки ст. ст. 398, 399, 400 КК є виділенням окремих форм втручання в діяльність захисника чи представника особи, передбаченого ст. 397 КК, то вони мають охороняти усіх потерпілих, яких охороняє ст. 397 КК, внаслідок чого запропоновано додати до переліку потерпілих від злочинів, передбачених ст. ст. 398, 399, 400 КК, адвоката свідка та його близьких родичів і внести зміни в назви цих статей відповідно до пропозиції.

12. Доцільно підвищити вік кримінальної відповідальності до загального - 16 років за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, як злочинів, передбачених за ч. 2 ст. 398 КК а також передбачених ч. 3 ст. 398 КК, ч. 2 і ч. 3 ст. 399 КК. У зв'язку з цим запропоновано в ч. 2 ст. 22 КК із переліку злочинів, за вчинення яких підлягають кримінальній відповідальності особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, виключити ч. 2 ст. 398 КК, ч. 3 ст. 398 КК, ч. 2 ст. 399 КК, ч. 3 ст. 399 КК.

13. Cуб'єкт злочину, передбаченого ст. 374 КК, спеціальний і має специфічний правовий статус працівника правоохоронного органу чи суду. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 397 ККУ, спеціальний і має специфічний правовий статус службової особи. Суб'єкти решти проаналізованих злочинів - загальні.