Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

1. Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду

2. Колізійні проблеми нормативно-правового регулювання відповідальності за ядерну шкоду

3. Обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду

Висновок

Список використаних нормативних актів та спеціальної літератури

Вступ

Однією з найбільш актуальних проблем сучасності є проблема забезпечення ядерної і радіаційної безпеки в сфері використання ядерної енергії. Усвідомлення небезпек, зв'язаних з експлуатацією ядерних установок, спонукало ядерні держави розробити систему мер технічного, організаційного, правового й іншого характеру, спрямованих на забезпечення пріоритетного захисту життя і здоров'я людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання, гарантій відшкодування збитку, заподіяного в результаті ядерного інциденту. На міжнародному і національному рівні діють спеціальні правові механізми цивільної відповідальності за ядерний збиток. Зважується питання про створення глобальної системи забезпечення відшкодування ядерного збитку.

Україна, володіючи могутнім ядерно-енергетичним потенціалом (наша країна займає сьоме місце у світі за сумарною потужністю ядерних енергоблоків - 12880 Мвт, восьме - за їх кількістю - 14), не могла залишатися осторонь від цих процесів. Поштовхом до усвідомлення необхідності створення в Україні спеціального режиму цивільно-правової відповідальності за ядерний збиток послужила Чорнобильська катастрофа. Однак ідея і відповідні пропозиції фахівців про створення такого режиму не знайшли в той час підтримки у владних структурах. Замість цього була введена система соціальних компенсацій потерпілим, передбачена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи». Треба було ще кілька років, щоб ідея створення механізму цивільно-правової відповідальності за ядерний збиток «дозріла» і придбала визначене правове оформлення.

1. Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду

Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду - це обов'язок оператора ядерної установки відшкодувати ядерну шкоду, заподіяну радіаційною аварією. Умови цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду визначаються відповідно до Законів України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995) і «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» (2001). Національне законодавство України в цій сфері грунтується на таких міжнародно-правових актах: Паризька конвенція про відповідальність перед третьою стороною в галузі ядерної енергії 1960, Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963, Конвенція про додаткову компенсацію за ядерну шкоду 1977 та ін.

Дані законодавчі акти е основоположними у ядерному законодавстві України Вони встановлюють пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права та обов'язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулюють діяльність, пов'язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, забезпечення відшкодування шкоди, зумовленої радіаційним впливом, встановлюють також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії.

Особливість правил про відшкодування ядерної шкоди полягає в тому, що для виникнення деліктної відповідальності необхідна наявність тільки трьох підстав: а) ядерної шкоди; б) ядерного інциденту; в) причинного зв'язку між ядерною шкодою та ядерним інцидентом. Наявність вини особи, яка завдала ядерної шкоди, не вимагається. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про вжкорцсіання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ядерною шкодою є втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров'ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, завдана майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, завданої самій установці або транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення. Ядерний інцидент -- це будь-яка подія або ряд подій одного й того ж походження, що завдають ядерної шкоди, який може мати форму прояву, наприклад, радіаційної аварії (події, внаслідок якої втрачено контроль над ядерною установкою, джерелом іонізуючого випромінювання, і яка призводить або може призвести до радіаційного впливу на людей та навколишнє природне середовище, що перевищує допустимі межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з безпеки).

Суб'єктом відповідальності за завдану ядерну шкоду є оператор ядерної установки. Так, на нього покладається відповідальність, якщо ця шкода завдана ядерним інцидентом на ядерній установці, а також під час перевезення ядерного матеріалу на ядерну установку оператора після прийняття ним від оператора іншої ядерної установки відповідальності за цей матеріал або під час його перевезення з ядерної установки оператора і відповідальність за який не була прийнята іншим оператором згідно з письмовою угодою.

Оператор зобов'язаний мати фінансове забезпечення для покриття його відповідальності за ядерну шкоду з моменту звернення за отриманням чи продовженням дії ліцензії на експлуатацію ядерної установки в межах суми, еквівалентної 150 млн. СПЗ за кожний ядерний інцидент. Фінансове забезпечення цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду здійснюється оператором шляхом страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; отримання інших видів фінансового забезпечення, передбачених законами України.

Ядерна шкода відшкодовується виключно у формі грошової компенсації. Вона може бути відшкодована на підставі договору про відшкодування ядерної шкоди або рішення суду. Договір про відшкодування ядерної шкоди укладається оператором з потерпілим за участю страховика (фінансового гаранта). В разі недосягнення згоди між сторонами, спір про відшкодування ядерної шкоди вирішується судом. Відповідальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 150 млн. СПЗ (Спеціальних прав запозичення) у національній валюті за кожний ядерний інцидент, де СПЗ означають розрахункову одиницю, визначену Міжнародним валютним фондом, яка використовується ним для здійснення власних операцій та угод. Відповідальність оператора за заподіяння смерті обмежується сумою, що становить 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів гр-н, встановлених на момент винесення судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди), за кожного померлого. Відповідальність оператора перед кожним потерпілим за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також майну особи, обмежується сумою, що становить 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів гр-н, але не більше розміру фактично заподіяної шкоди.

Д-ва надає кошти для відшкодування ядерної шкоди, якщо виконавчий документ про відшкодування ядерної шкоди було повернуто стягувачеві в разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення у порядку, визначеному законодавством України.

Оператор ядерної установки звільняється від деліктної відповідальності, якщо ядерний інцидент виник безпосередньо як наслідок стихійного лиха виняткового характеру, збройного конфлікту, воєнних дій, громадянської війни або повстання. Якщо оператор доведе, що ядерна шкода виникла повністю або частково внаслідок грубої недбалості особи, якій завдана шкода, або внаслідок дії чи бездіяльності такої особи з наміром завдати шкоду, оператор за рішенням суду може звільнятися повністю або частково від обов'язку відшкодування шкоди, завданої такій особі. Якщо ядерна шкода виникла за наявності вини декількох операторів, то вона відшкодовується ними частково.

Проте якщо частка кожного з них у цій шкоді не може бути обгрунтовано визначена, ці оператори несуть солідарну відповідальність. Коли ядерна шкода та неядерна шкода спричинені спільно ядерним інцидентом та подіями іншого характеру, то неядерна шкода, якщо вона не може бути обгрунтовано відокремлена від ядерної, вважається ядерною шкодою, спричиненою цим ядерним інцидентом.

Відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, встановлюється Законом України від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Ядерна шкода підлягає відшкодуванню виключно у формі грошової компенсації. Вона може бути відшкодована на підставі договору про відшкодування ядерної шкоди або рі­шення суду. Так, договір про відшкодування ядерної шкоди укладається між оператором і потерпілим за участю страховика (іншого фінансового гаранта). Він потребує нотаріального посвідчення та повинен бути зареєстрований у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Укладаючи договір про відшкодування, потерпіла особа здійснює своє право на відшкодування ядерної шкоди. У разі недосягнення згоди між сторонами спір про відшкодування ядерної шкоди вирішується судом.

Для встановлення факту ядерного інциденту, факту завдання ядерної шкоди та причинного зв'язку між ними обов'язково проводиться судова експертиза. Відповідальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 50 мільйонам Спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент, де Спеціальні права запозичення означають розрахункову одиницю, визначену Міжнародним валютним фондом, яка використовується ним для здійснення власних операцій та угод. Так, відпові­дальність за завдання смерті обмежується сумою, що дорівнює 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, встановлених на момент судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди) за кожного померлого; за шкоду, завдану здоров'ю або майну особи, обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподаткованих доходів громадян, встановлених на момент судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди) перед кожним потерпілим, але не більше розміру фактичного завдання шкоди.

Фінансове забезпечення цивільної відповідальності за ядерну шкоду здійснюється оператором шляхом: а) страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, яка може бути завдана внаслідок ядерного інциденту; б) отримання інших видів фінансового забез­печення, передбаченого законами України. У разі відсутності в оператора майна, необхідного для відшкодування завданої ядерної шкоди, обов'язок її відшкодувати покладається на державу. Здійснивши відшкодування, держава набуває права зворотної вимоги (регресу), яке реалізується шляхом пред'явлення відповідного виконавчого документа до виконання на свою користь протягом п'яти років з моменту здійснення нею відшкодування. Законом встановлюються спеціальні строки пред'явлення вимоги для відшкодування ядерної шкоди, яка завдана: а) майну або навколишньому природному середовищу -- десять років з дня завдання шкоди; б) внаслідок ядерного інциденту, пов'язаного з ядерним матеріалом, який під час цього інциденту був викрадений, загублений, викинутий чи за­лишений без догляду -- відраховується з дня цього інциденту, але не повинен перевищувати двадцяти років з дня крадіжки, втрати, викинення чи залишення без догляду. Проте право на відшкодування ядерної шкоди у зазначених випадках втрачає силу, якщо позов не подано протягом трьох років від дня, коли особа, якій завдано ядерної шкоди, знала або мала знати про таку шкоду і про оператора, який є відповідальним за цю шкоду, за умови, що встановлені періоди не будуть перевищені. Право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, завданої життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Відшкодування ядерної шкоди також включає кошти, які виплачуються з фондів соціального страхування та соціального забезпечення, фондів медичного страхування, а також кошти, які виплачуються у разі нещасного випадку на виробництві або на випадок професійних захворювань. Фонди, за рахунок яких здійснено відшкодування, та організації, які виплатили зазначені суми на відшкодування ядерної шкоди, мають право регресного позову до оператора. Оператор має право регресу лише у двох випадках: а) якщо це право передбачено письмовою угодою; б) проти фізичної особи, яка діяла або не діяла з наміром завдати шкоду, якщо в результаті дії або бездіяльності цієї особи стався ядерний інцидент.

2. Колізійні проблеми нормативно-правового регулювання

відповідальності за ядерну шкоду

Уперше про необхідність законодавчого закріплення цього режиму було зазначено в Концепції державного регулювання безпеки і керування ядерною областю в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 25 січня 1994 р. Концепція визначила структуру майбутнього законодавства в сфері використання ядерної енергії і радіаційного захисту, що, зокрема, включає правовий режим цивільно-правової відповідальності і ядерного страхування.

Зазначені положення Концепції були реалізовані в Законі України «Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки», прийнятому 8 лютого 1995 р. Питанням відшкодування ядерного збитку присвячений окремий розділ Закону. Однак норми цього закону в деяких аспектах не відповідали принципам і нормам міжнародно-правових документів (Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерний збиток від 21 травня 1963 р. і ін.). Закон, зокрема, не установив розмір відшкодування за ядерний збиток, механізм страхового й іншого фінансового забезпечення відшкодування.

Новий етап у розробці правового механізму відшкодування ядерного збитку в Україні був початий 12 червня 1996 р., приєднанням України до Віденської конвенції, що зажадало приведення національного ядерного законодавства у відповідність з його принципами і нормами. 3 грудня 1997 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України в зв'язку з приєднанням України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерний збиток», яким були внесені деякі зміни в Закони «Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки» і «Про страхування». Останній був доповнений положеннями про обов'язкове страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки (експлуатуюча організація) за ядерний збиток, обов'язки страхувальників, що мають дозвіл на страхування відповідальності операторів ядерних установок за ядерний збиток, створити ядерний страховий пул (об'єднання). Зазначений Закон не вирішував всі інші пекучі питання ядерного страхування, обмеживши лише загальним зауваженням про те, що порядок і умови цього страхування визначаються спеціальним Законом України, що у даний час обговорюється Верховною Радою України й імовірніше всього буде прийнятий у запропонованій редакції.

До виникнення визначених юридичних наслідків за межами держави може привести використання атомної енергії: цивільно-правові відносини, що складаються в процесі здійснення цієї діяльності, виходять за рамки однієї правової системи і перетворюються в так звані цивільні правовідносини з іноземним елементом, регульовані міжнародною часткою правом.

У більшості країн питання відповідальності оператора ядерної установки, такі як відшкодування ядерного збитку, його розмір, форми та ін., вирішуються за законом компетентного суду. В окремих країнах діє відсилання до іноземного права, що регулює умови і межі відповідальності іноземного оператора - застосовується право держави, що відповідає за установку. Ця коллізіонна прив'язка знаходить усе більше поширення останнім часом. Набагато більше значення в цій області має міжнародне регулювання. Основною метою міжнародного співробітництва в цій області є запобігання ядерних аварій, локалізація їхніх наслідків, взаємна допомога в надзвичайній ситуації. За допомогою міжнародних угод зважуються і більш приватні питання. Розмір відшкодування, результат розгляду справи багато в чому залежать від того, у суді якої країни воно розглядається. Питання визначення підсудності був уніфікований у двох основних Міжнародних конвенціях по розглянутому питанню: у Віденській конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р. (ст. XI) і в Паризькій конвенції про відповідальність перед третьою стороною в області ядерної енергії 1960 р. (ст. 13). У цих статтях визначається, що виниклий у зв'язку з ядерним інцидентом спор підсудний суду країни, де відбувся цей інцидент. Якщо за якимись причинами складно чи неможливо визначити місце, де відбувся інцидент, то використовується додатковий критерій - суд держави, відповідального за ядерну установку (Віденська конвенція), суд держави, де знаходиться ядерна установка (Паризька конвенція).

3. Обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду

Умови обов'язкового страхування визначають договором обов'язкового страхування, укладення якого засвідчують страховим полісом (страховим сертифікатом, страховим свідоцтвом).

Договір обов'язкового страхування укладають відповідно до Типового договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду є страховики та страхувальники. Страховиком є юридична особа -- резидент України, яка отримала в установленому порядку ліцензію на проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду та є членом Ядерного страхового пулу. Страхувальником -- оператор ядерної установки, призначений державою в установленому порядку.

Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству та пов'язані з відшкодуванням страхувальником ядерної шкоди.

Страховий ризик -- подія, у разі настання якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання цивільної відповідальності страхувальника за ядерну шкоду.

Страховим випадком визнають факт набрання законної сили судовим рішенням щодо відшкодування ядерної шкоди або укладення договору про відшкодування ядерної шкоди, стороною якого є страховик.

Не підлягають обов'язковому страхуванню випадки заподіяння ядерної шкоди внаслідок ядерного інциденту, який спричинений:

-- воєнними діями, збройними конфліктами, громадянською війною, повстаннями, політичними або громадянськими заворушеннями, страйками, терористичними актами;

-- діями непереборної сили, в тому числі природними явищами, які мають винятковий, неминучий, непередбачуваний характер.

За договорами обов'язкового страхування не відшкодовують збитки:

-- пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди, упущеною вигодою, негативними наслідками від генетичних змін;

-- пов'язані зі шкодою, заподіяною майну страхувальника, яке належить йому на правах власності чи яким він володіє на правах господарського відання, оперативного управління, за договором зберігання, доручення тощо.

Загальна страхова сума за договором обов'язкового страхування еквівалентна 150 млн спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент, а також сукупно за всіма страховими випадками, які сталися під час дії договору обов'язкового страхування. Мінпаливенерго за погодженням з Мінфіном і Ядерним страховим пулом щороку до 1 квітня подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо розміру страхового тарифу з обов'язкового страхування кожному оператору ядерних установок окремо на черговий страховий період.

Відповідальність страховика за заподіяння смерті обмежується сумою, що дорівнює 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установлених на момент винесення судового рішення або укладення договору про відшкодування ядерної шкоди, за кожного померлого.

Відповідальність страховика за шкоду, заподіяну здоров'ю особи, обмежується сумою, що дорівнює 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установлених на момент винесення судового рішення або укладення договору про відшкодування ядерної шкоди, але не більше, ніж розмір фактично заподіяної шкоди на кожного потерпілого.

Відповідальність страховика за шкоду, заподіяну майну особи, обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установлених на момент винесення судового рішення або укладення договору про відшкодування ядерної шкоди, але не більше, ніж розмір фактично заподіяної шкоди.

За заподіяння шкоди життю або здоров'ю особи виплати страхового відшкодування здійснюють у такому розмірі:

-- у разі смерті -- 100% страхової суми;

-- у разі встановлення інвалідності: І групи -- 100% страхової суми, II групи -- 75% страхової суми, Ш групи -- 60% страхової суми;

-- у разі тимчасової непрацездатності -- 0,2% страхової суми за кожний день непрацездатності, спричиненої страховим випадком, але не більше, ніж 60% страхової суми на кожного потерпілого.

Якщо розмір ядерної шкоди перевищує загальну Страхову суму за договором обов'язкового страхування, виплати здійснюють у такому порядку:

-- у разі смерті;

-- у разі встановлення інвалідності;

-- у разі тимчасової непрацездатності;

-- у разі заподіяння шкоди майну фізичних осіб;

-- у разі заподіяння шкоди майну юридичних осіб.

Страхова сума є величиною постійною і не підлягає зменшенню у разі здійснення страхового відшкодування. Якщо страхова сума під час дії договору обов'язкового страхування зменшилася в результаті здійснення страховиком страхового відшкодування, страхувальник сплачує додатковий страховий внесок, який обчислюють, виходячи з тарифу, встановленого договором обов'язкового страхування, й обсягу страхового відшкодування.

Умови сплати додаткового страхового внеску визначають додатковою угодою до договору обов'язкового страхування. Розміри страхових тарифів визначають в установленому законом порядку. Страховий платіж вносять відповідно до умов договору обов'язкового страхування.

Договір обов'язкового страхування укладають на підставі письмової заяви страхувальника між страховиком та страхувальником лише після призначення страхувальника оператором ядерної установки, він набирає чинності з моменту надходження першого страхового внеску на рахунок страховика, якщо інше не передбачено договором. Його можуть укласти між страхувальником та одним зі страховиків за дорученням членів Ядерного страхового пулу або страховим агентом членів Ядерного страхового пулу.

Якщо в період дії договору обов'язкового страхування стався ядерний інцидент, унаслідок якого була заподіяна ядерна шкода, відповідальність страховика, передбачена договором обов'язкового страхування, зберігається протягом 10-ти років з дня заподіяння шкоди майну осіб і безстроково -- для ядерної шкоди, заподіяної життю або здоров'ю осіб.

Страхувальник зобов'язаний:

-- під час укладення договору страхування надати страховику необхідну інформацію стосовно ядерної установки та про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику;

-- надавати можливість страховику проводити експертний огляд об'єктів, що страхуються, або об'єктів, що можуть вплинути на визначення ступеня ризику під час страхування, а також за письмовим запитом надавати представникам страховика необхідну технічну та іншу інформацію щодо страхового випадку та експлуатації зазначених об'єктів відповідно до встановлених правил передачі такої інформації;

-- повідомляти страховика про виникнення ядерного інциденту, внаслідок якого може настати страховий випадок, і вжити заходів для його локалізації;

-- надавати страховику достовірну інформацію і документально підтвердити настання ядерного інциденту, внаслідок якого була заподіяна ядерна шкода, та про його наслідки;

-- повідомити у десятиденний строк орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки про прийняття рішення щодо призупинення або припинення дії договору обов'язкового страхування.

Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з правилами страхування;

2) видати страхувальнику в триденний строк страховий поліс;

3) після отримання повідомлення про настання страхового випадку (надходження письмової заяви від страхувальника) вжити заходів до оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування;

4) здійснити виплату страхового відшкодування за наявності необхідних документів, які підтверджують розмір заподіяної ядерної шкоди;

5) переукласти за обґрунтованою заявою страхувальника договір обов'язкового страхування у разі здійснення ним заходів, які сприяли зменшенню страхового ризику;

6) не розголошувати інформацію, що є комерційною таємницею страхувальника, а також іншу інформацію, надану страховику у зв'язку з дією договору обов'язкового страхування, зокрема відомості про страхувальника і його майновий стан, крім випадків, передбачених законодавством;

7) повідомляти спеціальний уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю та орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки не пізніше, ніж за 3 0 днів про намір призупинити або припинити дію договору обов'язкового страхування, а у разі, коли страхування стосується перевезень ядерних матеріалів, -- протягом періоду цих перевезень.

Страхувальник має право:

-- отримати належну йому суму страхового відшкодування;

-- отримати від страховика кошти на відшкодування пов'язаних з виплатою страхового відшкодування витрат, які здійснені за письмовим погодженням зі страховиком, якщо це обумовлено договором обов'язкового страхування.

Страховик має право:

-- отримувати необхідну інформацію для оцінки ймовірного ступеня ризику для визначення розміру страхового тарифу. Якщо представники страховика виявлять умови, які за підтвердженням органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки є небезпечними з точки зору експлуатації ядерної установки, страховик має право вимагати їх усунення;

-- виступати на боці страхувальника у разі пред'явлення до нього претензій або судового позову осіб, яким заподіяно ядерну шкоду;

-- брати участь у роботі комісій з розслідування причин ядерного інциденту та заподіяння ядерної шкоди.

Виплату страхового відшкодування здійснюють страховиком відповідно до договору обов'язкового страхування на підставі:

-- заяви страхувальника, в якій містяться дані про потерпілу особу, причини її звернення до страхувальника;

-- страхового акта, який складає страховик або уповноважена ним особа за формою, що визначає страховик.

Страховий акт складають на підставі одного з таких документів:

-- судового рішення щодо відшкодування ядерної шкоди, яке набрало законної сили;

-- договору про відшкодування ядерної шкоди (у разі задоволення позовів або претензій у досудовому порядку), укладеного між страхувальником, потерпілою особою та страховиком.

Для укладення договору про відшкодування ядерної шкоди страхувальник, крім заяви, подає страховику:

-- документи, що свідчать про стан здоров'я особи (листок непрацездатності або його засвідчену копію, копію висновку медико-соціальної експертної комісії про встановлення потерпілій особі інвалідності);

-- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про смерть особи та свідоцтво про право на спадщину для її спадкоємців;

-- заяви потерпілих осіб, подані страхувальнику у зв'язку із заподіянням ядерної шкоди;

-- документи, що підтверджують право власності на майно, якому заподіяна ядерна шкода;

-- документи, що підтверджують розмір шкоди, заподіяної майну осіб внаслідок ядерного інциденту (відповідні фінансові та бухгалтерські документи -- для юридичних осіб, висновки експертизи тощо);

-- документ, що посвідчує особу, якій буде виплачуватися страхове відшкодування (паспорт або документ, що його замінює, -- для фізичних осіб; свідоцтво про державну реєстрацію -- для юридичних осіб);

-- інші документи (довідки, висновки державних комісій та експертів), що обґрунтовано підтверджують розмір заподіяної ядерної шкоди.

Страховик зобов'язаний скласти страховий акт протягом 20-ти днів з моменту отримання заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування та судового рішення або з моменту укладення договору про відшкодування ядерної шкоди. Копія страхового акта надається особі, якої він стосується.

Виплату страхового відшкодування здійснюють у строк, який не перевищує одного місяця з моменту настання страхового випадку.

Рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування страхувальник або особа, якій заподіяно ядерну шкоду, можуть оскаржити у судовому порядку.

Спори, пов'язані з проведенням обов'язкового страхування, вирішують у порядку, встановленому законодавством.

відповідальність закон ядерний шкода

Висновок

Ефективне соціально орієнтоване суспільство в умовах ринкової економіки передбачає активне використання аномальних зобов'язань, важливе місце серед яких мають ризикові (алеаторні) деліктні зобов'язання, з притаманним їм високим ступенем заподіяння випадкової шкоди, що ґрунтується не на принципі вини, а на принципі ризику, нетипового для вітчизняної доктрини деліктної відповідальності.

Характерною рисою сучасного етапу соціально-економічного розвитку України є подальший розвиток ядерної енергії. Наслідки цього процесу не обмежуються сферами науки, техніки, медицини, а знаходять своє відображення в найрізноманітніших сферах життя, зокрема в ядерній енергетиці. Водночас добре відомо, що використання ядерної енергії пов'язане зі значним ризиком для життя і діяльності як окремих людей, так і цілих держав, навіть для існування планети Земля. Атомна радіація -- це виняткове джерело підвищеної небезпеки, якеза своєю силою перевищує всі відомі до нього джерела. З урахуванням цього її виробництво й використання вимагають адекватного відображення в правовій сфері життя суспільства і відповідної законодавчої регламентації.

Отже, існує проблема визнання факту існування ядерного ризику і встановлення його прийнятного рівня, а тому й проблеми відшкодування ядерної шкоди.

Список використаних нормативних актів та спеціальної літератури

1. ПОСТАНОВА КАБІНЕТ МІНІСТРІВ від 23 червня 2003 р. Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду.

2. ПОСТАНОВА КАБІНЕТ МІНІСТРІВ Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 14, ст.96)

Размещено на Allbest.ru