Розвиток, предмет і цілі порівняльного правознавства та його міждисциплінарність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Предмет та основні цілі порівняльного правознавства

1.1 Предмет порівняльного правознавства

1.2 Характеристика цілей порівняльного правознавства

2. Історія виникнення порівняльного правознавства

2.1 Особливості зародження порівняльного правознавства

2.2 Історичний розвиток порівняльного правознавства

3. Порівняльне правознавство та його зв'язок з теорією права

Висновок

Список літератури



Вступ

В сучасній правовій науці практична діяльність неможлива без належного теоретичного пізнання, що засновується на емпіричному збиранні фактів про різноманітні правові явища, їх синтез, систематизацію та застосування у певній життєвій ситуації.

Для цього, певно, і існує окрема група загальнотеоретичних юридичних дисциплін, головною з яких є теорія держави і права - основа основ.

З часом виникла необхідність теоретичного узагальнення на основі використання давно відомого науці методу порівняння, що для права, в першу чергу, означало зіставлення тих чи інших правових явищ з точки зору різного підходу до них в різних країнах, на різних континентах. Так з часом сформувався окремий розділ теорії права, що отримав назву порівняльне правознавство (або ж юридична компаративістика).

З огляду на значний прогрес науки у вивченні правових явищ різних правових систем світу, у даному дослідженні ми спробуємо виявити закономірності зародження, становлення і розвитку науки порівняльного правознавства та визначити її основні складові.

Предметом даного дослідження є визначення загальних закономірностей предмета, цілей порівняльного правознавства, його історичного розвитку, а також співвідношення з теорією права.

Метою даного дослідження є порівняння наукових праць різних вчених-компаративістів з метою виявлення і співставлення різних тверджень, концепцій щодо розвитку порівняльного правознавства, його предмету та цілей.

Об'єктом дослідження є власне теоретичні досягнення різних вчених, що на основі їх співставлення і аналізу дозволить виявити певні загальні закономірності розвитку компаративістики.

Питання походження і місця, сучасного стану порівняльного правознавства досліджувалося багатьма вітчизняними і зарубіжними вченими, проте і зараз є досить актуальним, так як глобалізація та інші чинники, які сьогодні ми спостерігаємо у світі, так чи інакше торкаються юриспруденції.



1. Предмет та основні цілі порівняльного правознавства

1.1 Предмет порівняльного правознавства

Класичним визначенням предмета науки є відповідь на питання, що вивчає та чи інша наука, тобто коло тих проблем, на висвітлення яких вона спрямована. Таким чином, предмет будь-якої науки -- це певна галузь пізнання об'єктивної реальності, що піддається науковому осмисленню.

Предмет науки відіграє визначальну роль у структурі будь-якої науки, що зв'язує її різні частини в щось цілісне, завершене. Порівняльне правознавство як самостійна галузь науки і навчальна дисципліна має свій предмет дослідження, що забезпечує його наукову і навчальну автономію.

Хоча необхідно визнати, що полеміка з приводу предмета порівняльного правознавства ведеться з моменту його виникнення. По сьогодні не вироблено загальний підхід до його визначення, оскільки серед компаративістів відсутня єдність поглядів не тільки на його предмет, але й на співвідношення його предмета з його об'єктом і методами.

Як відзначає М.М. Марченко, предметом дослідження порівняльного правознавства виступають загальні принципи і закономірності виникнення, становлення і розвитку різних правових систем¹. Проте такий погляд на предмет порівняльного правознавства тяжіє до предмета загальної теорії держави і права Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения: Учебник. -- М.: Городец-издат, 2002. -- С. 35..

На думку О.Ф. Скакун, предмет порівняльного правознавства (теорії правових систем) -- загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових систем світу в їх порівняльному пізнанні на макро- і мікрорівнях Скакун О. Ф. Место общего сравнительного правоведения в системе юридических наук и его официальный статус // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку: 36. наук. ст. / За ред. Ю.С. Шемшученка, О.В. Кресіна. - К., 2006. -- С 10..

На думку А.Х. Саїдова, порівняльне правознавство є науковим напрямом, що вивчає основні правові системи сучасності. Він окреслює коло питань, що складають предмет порівняльного правознавства, куди входять: методологічні проблеми порівняння в праві (теорія порівняльно-правового методу); порівняльне вивчення основних правових систем сучасності; традиційне «порівняльне законодавство», так зване функціональне порівняння; історико-порівняльне вивчення права Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник / Под ред. В.А. Туманова. -- М.: Юристъ, 2000. -- С. 25, 29..

Порівняльне правознавство досліджує, головним чином, комплекс правових явищ як органічне ціле, геоправовий простір, що свідчить про домінування тенденції порівняння комплексів правових явищ, тобто не фрагментарне, а системне порівняння -- макропорівняння, в яке неминуче включаються політологічні, культурологічні, психологічні аспекти функціонування права і правової системи в об'єктивно існуючому загально-соціальному і національному контексті, хоча достатньо часто проводиться порівняння і на мікрорівні. Більшість дослідників указує на важливість взаємин між правом, з одного боку, і історією, філософією і культурою, з іншого. Саме так можна перекласти сучасною науковою мовою вимогу глибокого розуміння й урахування особливостей правового середовища. Таким чином, найбільш важливою частиною змісту предмета порівняльного правознавства є знання, що мають функціональну природу, виходять за рамки національних правових систем та мають універсальну теоретичну і практичну цінність.

Таким чином, питання про предмет порівняльного правознавства є найбільш складним і проблематичним, тому багато авторів уникають його всебічного і глибокого висвітлення. Більше того, для збереження порівняльного правознавства як відокремленого наукового напряму і дисципліни деякі автори вважають за краще не розглядати дану проблематику взагалі.

Так Р. Давид уважав, що сьогодні, коли порівняльне право міцно стоїть на ногах, дискусії про природу даного предмета і його місце в університетському викладанні втратили актуальність Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. -- М.: Междунар. отн., 1998. -- С. 9..

Проте завершення дебатів про предмет порівняльного правознавства передбачає знаходження тієї загальноприйнятої платформи, на основі якої можна окреслити основні контури його предмета, що задовольняють якщо не всіх, то хоча б більшість дослідників даного напряму, і не на короткий період, а на тривалу перспективу. Сьогодні у порівняльному правознавстві сформовано цивілізаційний підхід, що об'єднує пізнавальні можливості різних галузей знання на основі методології комплексного аналізу.

Вивчення основних правових систем на основі систематичного застосування методологічного інструментарію порівняльно-правових досліджень також є предметом порівняльного правознавства як науки. Наявна трансформація методу науки в її предмет. Широке застосування при вивченні основних правових систем багатого потенціалу порівняно-правового методу дозволяє вийти на новий рівень нагромадження і систематизації його результатів, що є предметом порівняльного правознавства.

Як зазначає у своїй статті Ю. Тихомиров, розвиток досліджень в галузі порівняльного правознавства - втішне явище. Але в ній занадто вузько трактується поняття "правова система". Явно не вистачає інструментально-методичного аспекту, коли були б розроблені засоби аналізу, порівняння, оцінки, представлені висновки вивчення і практичні пропозиції. До того ж акцент на зіставлення переважно законів залишає в тіні інші явища правового життя. Адже правознавство не синонім права, і воно охоплює всі джерела права, державні та інші інститути, юридичні установи, правозастосування, юридичну освіту і науку Тихомиров Ю.А. Сравнительное правоведение: развитие концепций и общественной практики. - Журнал российского права, 2006, № 6.

І, нарешті, предмет порівняльного правознавства може бути визначений з погляду професійної діяльності юристів, яка випливає з того, що будь-яка юридична наука обслуговує певну сферу юридичної діяльності. Із цієї точки зору, з урахуванням інтеграційних процесів, що відбуваються, припускають гармонізацію законодавства не тільки в рамках одного типу правових систем (на мікрорівні), але й у рамках різних правових систем (на макрорівні). І в цьому плані, з урахуванням перерахованих питань, не кожна юридична наука може змагатися з порівняльним правознавством, виходячи з кола проблем, що вирішуються в межах його предмета.

Таким чином, предметом порівняльного правознавства є порівняльне вивчення походження, становлення, еволюції і прогнозування перспектив розвитку основних правових систем на основі виявлення спільного, відмінного і особливого, що відображають їх суть і зміст.

1.2 Характеристика цілей порівняльного правознавства

Юридична наука і практика давно і успішно використовують порівняльне правознавство для досягнення своїх цілей. Тим самим глибше осягаються процеси та явища в правовій сфері, вдається краще зрозуміти обсяг і характер "зовнішнього" правового впливу, масштаби і форми використання зарубіжного правового досвіду. І навпаки, ігнорування та недооцінка багатого потенціалу порівняльного правознавства в сучасних умовах неприпустимі. Це веде до штучної ізоляції і замкнутості національних правових систем і навіть до їх протиставлення. У меншій мірі використовується загально-правова оглядова інформація. Породжуються не тільки юридичні помилки, а й невірні політичні та економічні рішення.

Тому так важливо правильно встановити головні цілі порівняльного правознавства. А це дозволить, в свою чергу, вірно обирати конкретні правові цілі, які можуть змінюватися в залежності від динаміки суспільного розвитку, від змін соціально-економічної обстановки в країнах. Істотно впливають на них зміни у структурі та функціях держави та її органів і особливо зміни і різкі повороти в політичному і економічному курсі.

Правильний вибір цілей порівняльного правознавства означає не тільки вірну загальну цільову орієнтацію, але й визначення серії взаємопов'язаних правових завдань. Їх послідовне рішення дозволяє крок за кроком йти до досягнення намічених цілей.

Які ж головні цілі порівняльного правознавства, який критерій їх виділення, як ці цілі співвідносяться з більш конкретними цілями і завданнями, які розв'язуються порівняльним правознавством? До головних цілей порівняльного правознавства ми відносимо ті основні і стабільні їх цільові і функціональні установки, які забезпечують сталий і постійний розвиток порівняльного правознавства. Як явище суспільного і в тому числі правового життя воно має свої об'єктивні причини і породжувані ними правові потреби. Задоволенню цих правових потреб і служить весь механізм функціонування порівняльного правознавства.

Мова йде про наступні головні цілі порівняльного правознавства.

а). Пізнавальна ціль.

Порівняльне правознавство завжди орієнтоване на глибоке і масштабне вивчення правових явищ. Їх аналіз і оцінка стосовно внутрішнього розвитку будуть більш повними і об'єктивними, коли вивчаються загальні та специфічні причини правових явищ, тимчасові та стабільні правові ситуації в зарубіжних державах і їх вплив; фактори, що ведуть до зміни закордонних законодавств, до прийняття і зміни правових актів; умови, що сприяють або стримують реалізацію права.

Дослідження і співставлення рівня правосвідомості та правової культури у своїй країні та в іноземних державах дозволяє краще зрозуміти механізм правового поведінки громадян в даний період і в перспективі, коли будуть діяти нові закони. Так само це стосується порівняння механізмів правозабезпечення - як визначені в законодавстві правотворчі та правозастосовні повноваження державних органів, наскільки послідовно вони реалізують свої повноваження, яка ефективність діяльності суду, органів юстиції, прокуратури, внутрішніх справ, адвокатури і т. д. Адже без них норми майже не діють і зрозуміти межі взаємного правового впливу без використання "чужого" правового досвіду неможливо.

Пізнавальна ціль порівняльного правознавства досяжна не без подолання протиріч і труднощів, помилок. Позначається і складність, і рухливість вивчати і зіставляти "правової матерії", і брак достовірної інформації, і рівень кваліфікації людей і установ, які проводять порівняльно-правове вивчення. Адже це саме дослідження, яке слід проводити об'єктивно і без будь-яких упереджених підходів і суб'єктивістських оцінок, тоді воно буде постійно і плідно "живити" правотворчу думку і практику.

б). Інформаційна ціль.

Дана ціль виробляє і тісно пов'язана з першою. Ми виділяємо інформаційну ціль як засіб досягнення пізнавальної мети порівняльного правознавства і як його самостійну мету. Діючи для досягнення і цієї мети, порівняльне правознавство постійно отримує матеріали про розвиток і функціонування зарубіжних правових систем, державних інститутів, про їх взаємозв'язки між собою, потрібні відомості про правові ситуаціях і тенденціях правового розвитку в регіональному та світовому масштабах. Важлива і інформація про сприйняття, оцінки, реагуванні на зміни, що відбуваються в національній правовій системі. Будь-яке ізольоване правовий розвиток нині просто неприпустимо.

Інформаційна ціль порівняльного правознавства досягається шляхом застосування цілого ряду засобів: перш за все це підготовка довідкових матеріалів про розвиток іноземного законодавства, інформаційних оглядів зарубіжного законодавства. Їх готують за країнознавчої ознакою, по окремих галузях, підгалузей законодавства, правовим інститутам. Нерідко поєднується галузевої та країнознавчий ознаки, і тоді інформація постає більш систематизованою і зручною для сприйняття студентами, аспірантами, юристами, фахівцями, вченими, законодавцями, працівниками державних органів.

Як приклад наведемо приблизний перелік оглядових інформації та реферативних інформації, підготовлених Інститутом законодавства та порівняльного правознавства за останні роки: Професійне навчання робітників і службовців (1993 р.);

У 1994 р. були підготовлені наступні реферативні інформації: Про господарську діяльність іноземців і захист іноземних інвестицій; Про колективному договорі у бюджетній сфері; Про звернення короткострокових державних цінних паперів; Про банки та інших фінансових органах; Новий закон про наймання приміщень; Зміна законодавства про банкрутство .

Як видно, названі види інформації мають спеціалізований характер і розраховані на вирішення тих завдань порівняльного правознавства, які пов'язані з порівнянням власне законодавчих систем. Для більш конкретних завдань використовуються короткі відомості про закордонні актах, про їх місце у правовій системі, структурі та змісті, і навіть про окремі нормах і групах. Важливо знати, які юридичні режими різних видів діяльності. І те й інше дуже важливо.

Наприклад, у зв'язку з розширенням правового поля діяльності підприємців, іноземних інвесторів, банків подібна інформація дає їм точні знання того, які є норми і як "зустрінуть" їх на території іноземної держави, де вони збираються діяти.

Є й більш великі довідкові матеріали, підготовлені у вигляді оглядів, довідок, статей в наукових та інших журналах. Це свого роду реферати, анотації правових актів. Вміщені в них дані дають ту чи іншу картину іноземного законодавства. Але в кожному разі власне інформаційна мета порівняльного правознавства є найбільш простою і доступною для реалізації, бо вона як би висловлює спостереження за правовою сферою і далеко не завжди містить будь-якої аналіз та оцінки. Це швидше за все узагальнені і навіть ілюстративні правові відомості.

в). Аналітична ціль порівняльного правознавства є метою більш високого порядку. Ставлячи її перед собою, компаративісти прагнуть виявити корені, витоки правових явищ в зарубіжних правових системах і тенденції їх розвитку. Власне кажучи, саме в процесі досягнення цієї мети і відбувається порівняння. Об'єктом його є передусім своя національна правова система і іноземна правова система. У цьому випадку критерії зіставлення як би задані функціонально, тобто прагненням виявити загальне і специфічне і можливістю використання зарубіжного правового досвіду для вирішення конкретних правових завдань. Перевірити, чи вірно визначається місце правового акта в загальній системі, його форма та зв'язку, отримати підтвердження правильності власних правових рішень.

При аналітичному порівнянні двох і більше правових систем зарубіжних держав критерії певним чином можуть змінюватися. Буває корисно для отримання доказів загально-правової тенденції, стійкості форм і методів правового регулювання провести зіставлення можливого (навіть у майбутньому) співвідношення своєї національної системи з іноземними правовими системами.

Навряд чи можна сумніватися в тому, наскільки важко реалізувати аналітичну мета порівняльного правознавства. Її здійснення перебуває ніби в процесі досягнення пізнавальної мети з використанням результатів реалізації інформаційної мети. Ігнорування або слабкий облік цієї залежності між цілями призводить до підміни аналітичної мети інформаційної та до підготовки описових матеріалів, оглядів, розробок, статей у журналах, розділів і глав у книгах без ознак будь-якого аналізу і оцінки.

Названі три цілі порівняльного правознавства об'єднуються в одну групу за своєю об'єктивної спрямованості і свого роду однорідності юридичної технології їх досягнення. В іншу групу входять цілі строго функціональної спрямованості, оскільки вони орієнтовані на строго визначені цілі. Ці цілі як би "задані", поставлені в залежність від політичної установки суб'єкта порівняння, від його соціальної орієнтації. Такі інтегративні, критичні та пропагандистські цілі.

г). Інтегративна ціль порівняльного правознавства зумовлена курсом держави або держав, міждержавних об'єднань на гармонізацію і зближення національних законодавств. Така мета дає чітку орієнтацію в розробці способів гармонізації і зближення в їх практичному застосуванні, а також у серії послідовних дій держав у напрямку до цієї мети.

У цих випадках критеріями порівняння та оцінки національних законодавств служать визнання спільних інтересів держав у погодженому правовому регулюванні, пошук і визначення об'єктів такого регулювання, виявлення відмінностей у національних законодавствах і можливих засобів їх подолання. Забезпечується сприятливий політичний і соціально-психологічний клімат для переговорів, обговорень, досягнення домовленостей. Полегшується пошук узгоджених рішень. Створюються необхідні правові умови - обмін правовою інформацією і доступ до банків даних, формуються системи зіставляються класифікаторів законодавства, словників і понять. Полегшується і стимулюється узгоджена наукова розробка загальних концепцій законодавства, коли книги, статті, конференції та семінари є внеском у теоретичний потенціал.

д). Протилежною є критична ціль порівняльного правознавства, зумовлена об'єктивними і суб'єктивними факторами. "Критичне порівняння" було переважною метою в зіставленні правових систем капіталізму і соціалізму. У 20-30-х рр.. в політичних документах і працях радянських юристів переважали відверто критичні оцінки не тільки законодавства буржуазних країн в цілому, але й окремих законів - про працю, вибори і т. п. Хоча справедливості заради слід відзначити і наукові праці, в яких визнавалася корисність не тільки прийомів зарубіжної юридичної техніки, а й окремих правових конструкцій з області цивільного права. У 50-80-і рр.. протиставлення цих двох правових систем то загострюється, то пом'якшується, але як і раніше залишається своєрідною точкою відліку в порівняльно-правових дослідженнях.

Інша вісь критичної оцінки пронизує численні оцінки іноземних законодавств. Невдоволення однієї країни політикою іншої країни породжує критику на адресу конституційного, торговельного, митного, банківського, фінансового, еміграційного законодавства. Вона може виражатися як у загальних політичних оцінках, так і у негативній оцінці положень від слушних законів, що ущемляють інтереси прикордонних держав або містять відступу від міжнародних документів. Така критична спрямованість більш рухлива і залежить від динаміки суспільної ситуації всередині тієї чи іншої держави і в світовому співтоваристві.

е). Своєрідною "відповіддю" на вищеназвану мету служить пропагандистська ціль порівняльного правознавства. Кожна держава зацікавлена у захисті своєї правової системи та пропаганді її переваг. Органи держави, наукові установи, засоби масової інформації прагнуть для досягнення цієї мети до деякого перебільшення значимості окремих сторін національної правової системи. Без уваги залишають позитивні аспекти інших правових систем, все зіставлення - "в свою користь". Розуміючи обумовленість такої мети і породжуваних нею критеріїв порівняльно-правового аналізу, відзначимо її очевидну однобічність, як і в попередньому випадку.

Отже, велике різноманіття цілей порівняльного правознавства зумовлено специфікою завдань які перед собою ставить дана наука і з огляду на те, що є її предметом вивчення. Важливо, щоб усі ці цілі завжди розглядалися в комплексі, взаємодоповнювали одна одну.



2. Історія виникнення порівняльного правознавства

2.1 Особливості зародження порівняльного правознавства

Власне формування порівняльного правознавства як визнаного наукового напряму починається з 1900 p., коли відбувся І Міжнародний конгрес порівняльного права, і триває в умовах постійного уточнення його цілей і до сьогодення. Разом із тим, даний науковий напрям має свою передісторію, пов'язану з формуванням ідей порівняльного правознавства (початок XIX ст. -- кінець XIX ст.).

Виникнення порівняльного правознавства невіддільне від усього комплексу змін, які відбулися у світі, зокрема в політичній, соціальній, економічній і культурній сферах життя суспільства впродовж усього XIX ст. Для формування порівняльного правознавства необхідне було досягнення національними правовими системами певного рівня розвитку, здатного вирішити практичні питання на основі законодавчого масиву, що склався. Дійсно, перші кроки на шляху формування порівняльного правознавства мали явно практичну спрямованість.

Праці, що вийшли вже на початку XIX ст., автори яких прагнули осмислити правові явища в історико-порівняльному плані, підготували той сприятливий ґрунт, на якому пізніше виросло порівняльне правознавство.

Спочатку ідеї порівняльного правознавства зародилися в порівняльно-історичній площині, розвивалися в історичних дослідженнях і сприймалися як загальна історія права. Поясненням цього служить та обставина, що в цей період були сильні позиції історичної школи, яка розглядала еволюцію різних правових систем шляхом їх зіставлення, і стверджувалося, що правовий розвиток народів іде різними, не схожими один на одного шляхами. Це була мета, швидше протиставлення, ніж порівняння: треби було донести, що правовий розвиток, породжений французькою революцією, зовсім не обов'язковий для інших країн. Звертаючись до конкретних шляхів історичного розвитку права Німеччини, представники історичної школи зосередили свою увагу на рецепції римського права, германському праві і співвідношенні цих двох систем. Залежно від того, як розумілося це співвідношення, пізніше виділилися дві течії: романістів і германістів. Зокрема, появу германської течії пов'язують із виходом у 1843 р. книги Г. Безелера «Народне право і право юристів» Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник. -- М.: Юристъ, 2000. -- С. 106..

Таке бачення історії не сприяло розвитку порівняльного правознавства, оскільки дослідники, що підтримували ці ідеї, виходили з розуміння історії не тільки як знання минулого, а як вивчення сьогодення. Крім того, вони приступили до вивчення історії права всіх народів (а не тільки історії римського права і німецького права).

У 1831 р. на юридичному факультеті Паризького університету було утворено першу кафедру порівняльного профілю, яка називалася кафедрою загальної історії, філософії і порівняльного законодавства.

Розвитку порівняльного правознавства сприяли й інші науки, які до цього часу дедалі наполегливіше звертаються до порівняльного аналізу. Вирішальний вплив на становлення порівняльного правознавства справила сама історична дійсність, тобто інтернаціоналізація економіки, розвиток міжнародних відносин, торгових зв'язків і т. ін.

Становлення і розвиток порівняльного правознавства в Німеччині було пов'язано з діяльністю, яка розвивалася одночасно в трьох напрямах:

наукова діяльність на широкій порівняльній основі і створення філософсько-історичних концепцій порівняльного права;

практична діяльність з підготовки проектів нових законодавчих реформ;

діяльність, спрямована на інформування юристів про
стан права і реформи за кордоном. У цей час інтерес до зарубіжного права дедалі більше посилюється, і в ньому чітко позначаються два напрями: з одного боку, підкреслюється спільність і схожість національних правових систем, з іншого -- дедалі більше уваги приділяється відмінностям між ними.

Ідеї порівняльного правознавства, окрім Німеччини, формувалися і в інших країнах, зокрема у Франції. Якщо в першій половині XIX ст.., центром формування ідей порівняльного правознавства були Німеччина, то в другій половині XIX ст. він перемістився до Франції. Разом із географічною зміною центру формування І розвитку ідей порівняльного правознавства змінюється і його спрямованість -- з історичної на практико-прикладну, з метою вдосконалення національного законодавства.

Природно, що даний інтерес був історично зумовлений процесами (зокрема правовими), які мали місце у французькому суспільстві в даний період. Перш за все, мається на увазі французька кодифікація, яка дуже вплинула на хід розвитку правової науки і практики на тривалий період.

Значний розвиток ідеї порівняльного правознавства отримав в Японії в другій половині XIX ст. в епоху Мейдзі. У результаті правових реформ відбувалося не тільки вивчення іноземного права, але і безпосереднє його запозичення, унаслідок чого японське право стало наслідувати західноєвропейське.

В Італії, Іспанії, Бразилії здійснювалися спроби поставити питання про порівняльне правознавство дещо інакше, ніж у країнах, про які йшлося вище. Об'єктом дослідження виступило тут саме порівняльне правознавство, воно пов'язувалося з вивченням зарубіжного права. Мова йшла про те, щоб визначити галузь застосування, цілі, зміст порівняння в праві і тим самим створити систематизоване вчення про порівняльне правознавство.

Необхідно відзначити, що ідеї порівняльного правознавства привертали до себе увагу і російських учених-правознавців. Зокрема, відомий російський історик права О. Філіпов у підручнику «Історія російського права» у 1914 р. писав: «Якщо історія права російського -- частина права спільнослов'янського, то вона повинна бути поставлена в щонайтісніший зв'язок з історією права Інших слов'янських народностей. І у свою чергу історія права слов'янського, разом з історією права німецького, римського й інших народів, повинна мислитися як складова частина всезагальної або загальної історії права, або так званого «порівняльного правознавства», «порівняльного історичного правознавства», як ще іноді називають цю науку» Филиппов А. Ученик истории русского права. -- М., 1914. -- С. 10..

Спроби запровадження курсів з історії національного, іноземного принц і по історії права і політичних інститутів в університетах Росії здійснювалися ще на початку XIX ст. Так у 1804 р. професор Московського університету Л. Цветаев читав курс із «право знатнойшых древних и нынешних народов»².

Інший учений-юрист О. Башмаков у 80-х роках XIX ст. писав: «Порівняльний метод проникає тепер у правознавство, хоча його результати для нього ще попереду. Але вже тепер саме прагнення до порівняння стало настільки популярним, навіть модним, що... в даний час у нас у Росії немає підручника судочинства або будь-якого розділу права, який не відплатив би цієї данини духу часу; навіть деякі практичні посібники з юриспруденції, претендуючи на всебічність, інший раз обтяжують безневинного читача масою актів, зіставлених без жодного висновку і підібраних зі всіляких зарубіжних законодавств»³. Значний внесок у цей процес зробили такі вчені, як Н. Ренненкампф (1832--1899), Ф. Леонтович (1833--1911), Н. Максимейко (1870--1941) та ін.

Ідеї порівняльного правознавства мали своїх прихильників і там, де поширювалося не романо-германське право, а загальне право. У 1869 р. в Оксфорді було створено кафедру історії права і порівняльного права. У 1894 р. в Лондонському університеті з'явилася ще одна подібна кафедра². У 1895 р. в Англії було створено Товариство порівняльного законодавства, основним напрямом якого було вивчення можливостей систематизації статутного права, що діяло в Англії і США. У тому ж році вийшов в світ, «Журнал Товариства порівняльного права», метою якого було інформування англійських читачів і колоніальних властей про юридичні події в усій імперії.

У Європі (у тому числі і Росії) наприкінці XIX -- на початку XX століть було написано багато праць із порівняльно-правової проблематики. Серед них необхідно назвати такі: «Нариси із загальної порівняльної історії держави і права» (1901), П. Луї «Робітник і законодавство: порівняльна історія робітничого законодавства в країнах Старого і Нового світу» (1907), У. Маккензі «Римське право порівняно із законами Франції, Англії і Шотландії» (1864), Г. Тард «Порівняльна злочинність» (1907), К. Малишев «Цивільні закони Каліфорнії в порівняльному викладенні із законами Нью-Йорка та інших східних штатів із загальним правом Англії і Північної Америки» (1906), П. Ашлей «Місцеве і центральне управління: порівняльний огляд установ Англії, Франції і Сполучених Штатів» (1910) та ін.

Таким чином, саме в цей період історії порівняльного правознавства формувалися його основні ідеї, що стали фундаментом для його подальшого розвитку як наукового напряму.

2.2 Історичний розвиток порівняльного правознавства

порівняльний правознавство компаративіст

Більшість компаративістів уважає початком формування порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму І Міжнародний конгрес порівняльного права, що відбувся в Парижі в 1900 р. Ґрунтуючись на ідеях порівняльного правознавства, що формувалися й існували впродовж усього XIX ст., на цьому конгресі було зроблено якісний прорив в його формуванні як наукового напряму. Його значення в становленні порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму важко переоцінити.

По-перше, на цьому конгресі було порушено багато фундаментальних теоретичних проблем порівняльного правознавства.

У доповідях і виступах, що прозвучали на ньому, отримали віддзеркалення різні бачення різних правових понять, що розкривають природу порівняльного правознавства, на основі яких було сформульовано основні його конструкції, цілі, завдання, предмет, методи і сфери практичного застосування.

По-друге, у зв'язку з географічними змінами переміщується не тільки епіцентр розвитку порівняльного правознавства з Німеччини до Франції, але й змінюється спрямованість цих досліджень із суто теоретичної на практичну.

Організатор конгресу Р. Салейль відзначав, що мета порівняльного права -- не умоглядні наукові конструкції, а розвиток і вдосконалення національного права. Конгрес показав, що французький філософсько-правовий універсалізм, ґрунтуючись на природному праві, прагнув знайти за допомогою потенціалу порівняльного правознавства «загальне право людства», тобто «всесвітнє право», в той же час як англійський і німецький юридичний позитивізм розглядали порівняльне правознавство лише як метод порівняння різних правових систем та їх відповідних норм.

Інший організатор конгресу, видатний представник французької правової школи Е.Ламбер уважав, що, виконуючи ряд практичних функцій, порівняльне правознавство водно час покликане сприяти виробленню загального законодавчого права. Порівняння законодавств і юридичних інститутів повинно було показати, що, незважаючи на різні формулювання, деякі норми позитивного права повторюються в різних системах, отже, вони складають правила загального законодавчого права².

Таким чином, І Міжнародний конгрес порівняльного права відіграй визначальну роль у формуванні і визнанні порівняльного правознавства у всьому світі.

Наслідком популяризації ідей порівняльного правознавства стало створення в різних регіонах численних інститутів і центрів порівняльного правознавства, спочатку в Європі (Мюнхен, 1916; 1920; Париж, 1932 і ін.), а потім у Латинській Америці (Кордова, 1925; Мехіко, 1940 і ін.).

У 1924 р. в Гаазі було засновано Міжнародну академію порівняльного права (МАПП), основна функція якої полягала у вивченні права на порівняльній основі в історичній перспективі і вдосконаленні законодавства різних країн. її конгреси, що проводилися один раз на чотири роки, займали важливе місце в системі міжнародної наукової співпраці учених-юристів різних країн.

У 1924 р. було засновано також Міжнародну асоціацію кримінального права, яка поставила перед собою завдання об'єднання фахівців різних країн світу в галузі кримінального права з тим, щоб погоджувати їх позиції з кодифікації кримінального законодавства.

У 1928 р. в Римі під егідою Ліги Націй було створено Міжнародний інститут приватного права, діяльність якого відзначалася особливою активністю. Традиційне порівняльне правознавство асоціювалося з приватним правом, тому створення в багатьох університетах кафедр порівняльного права, де курс порівняльного публічного права став обов'язковим, стало черговим кроком у затвердженні порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму не тільки у сфері приватного права, але й у сфері публічного права.

Підтвердженням цього є те, що вчені Англії і США також здійснювали спроби популяризації ідей порівняльного правознавства у своїх країнах. Зокрема, англійський учений X. Гаттерідж і американський учений Р. Паунд зробили багато в цьому напрямі. Значний внесок у розвиток ідей порівняльного правознавства зробив Кембриджський інститут (яким керував X. Гаттерідж). Інститути порівняльного права було створено також при Гарвардському, Єльському, Колумбійському, Тюленському і Чікагському університетах.

Після Другої світової війни починається новий етап у розвитку порівняльного правознавства, пов'язаний із новою ситуацією у світі, що відобразила прагнення народів до кращого взаєморозуміння. У суспільній свідомості зріс престиж порівняльного правознавства, наслідком чого стало значне збільшення наукових публікацій на цю тему: статей, монографій, нових журналів, бібліографії. Зріс якісний рівень досліджень, спрямований не тільки на емпіричне застосування порівняльного методу, а й на розроблення основних теоретичних проблем порівняльного правознавства.

Інтенсифікація розвитку ідей порівняльного правознавства в даний період також характеризується проведенням великої кількості міжнародних, регіональних і національних конференцій, конгресів, колоквіумів, «круглих столів», у рамках яких розглядалися ті чи інші аспекти порівняльного правознавства. Тепер обговорення в рамках цих заходів були спрямовані на подальшу розроблення загальнотеоретичних основ порівняльного правознавства з метою їх практичного застосування.

Цьому багато в чому сприяло виникнення нових товариств, асоціацій і центрів порівняльного права. У ряді країн з'явилися інститути і центри порівняльного правознавства.

Таким чином, даний етап розвитку порівняльного правознавства, зумовлений обстановкою, яка склалася після Другої світової війни, характеризується інтенсифікацією порівняльно-правових досліджень, що мають не тільки теоретичний, але й практичний напрям.

Ю.Тихомиров, аналізуючи тенденції розвитку права, відзначає, що «в сучасному світі посилюється тенденція виділення сфери правової співпраці, в якій спостерігається взаємопроникнення правових теорій, учень, поглядів, інтенсивний обмін юридичною інформацією, а також ухвалення в результаті цього узгоджених і схожих актів, і норм. У зв'язку із цим в умовах наростаючої правової інтеграції посилюється роль порівняльного правознавства» Тихомиров Ю.А. Право: национальное, международное, сравнительное // Государство и право. -- 1999. -- № 8. -- С. 7..

Розвиток порівняльного правознавства на сучасному етапі відбувається під впливом найважливіших геополітичних змін, що відбуваються в сучасному світі.

По-перше, сучасний етап суспільного розвитку характеризується процесами глобалізації, що охопили практично всі сфери життя. По-друге, після розпаду Радянського Союзу і соціалістичного табору ідеї зближення правових систем набувають нового звучання. Для значної кількості держав знову актуалізується визначення місця їхніх правових систем серед основних правових систем сучасності.

Крім того, у результаті цих масштабних перетворень змінюються принципи міжнародного порядку, на основі яких будувалися взаємини між державами і народами в останні десятиліття. Це, у спою чергу, зумовлює зміни правової панорами світу.

По-третє, посилення інтеграційних процесів у рамках європейського правового простору призвели до подальшого зміцнення і розширення Європейського Союзу як могутньою міждержавною утворення зі своєю правовою системою.

Вагомий внесок у розвиток порівняльного правознавства на сучасному етапі, як і раніше, робить Міжнародна академія порівняльного права, яка проводить конгреси з періодичністю один раз на чотири роки, де висловлюються і обговорюються позиції компаративістів різних країн як щодо традиційних, так і щодо нових проблем порівняльного правознавства. Наприклад, на XVII конгресі, що відбувся в липні 2006 p., було обговорено питання, пов'язані з конституційними гарантіями правосуддя, референдумами, відповідальністю суддів, межами права власності, правовим статусом мігрантів і ін.

Даний етап розвитку порівняльного правознавства також характеризується актуалізацією правових досліджень на пострадянському просторі. Так з'являється велика кількість наукових розробок (монографії, підручники, збірок наукових статей), спеціалізованих періодичних видань.

У даний період створюються також науково-дослідні центри й інститути (Інститут порівняльного законодавства при Уряді РФ, Українська Асоціація порівняльного правознавства), спеціалізовані кафедри (науковий сектор і кафедра порівняльного правознавства в Уральському інституті права і Російській школі приватного права, відділ міжнародного і порівняльного права Інституту держави і права АН України ім. В.М. Корецького, кафедра права Європейського Союзу і порівняльного правознавства Одеської національної юридичної академії). До навчального плану багатьох юридичних вузів включено курс «порівняльне правознавство».

Сучасний етап розвитку порівняльного правознавства характеризується подальшим зміцненням порівняльного правознавства як самостійної сфери наукових знань. У теперішній час інтеграційні процеси в політичних, економічних, соціальних, гуманітарних, екологічних і інших сферах життя суспільства, що охоплюють усі регіони світу, багато в чому залежать від взаєморозуміння і взаємодії, перш за все, в правовій сфері.

Таким чином, нагромаджений на сучасному етапі потенціал порівняльного правознавства дозволяє дійти висновків про його зрілість як самостійного наукового напряму, що виконує найважливіші функції, спрямовані на зближення правових систем.



3. Порівняльне правознавство та його зв'язок з теорією права

Теорія держави і права знаходиться в тісному зв'язку з порівняльним правознавством. У вітчизняній юриспруденції порівняльне правознавство тривалий час знаходилося, та й зараз ще перебуває на далекій периферії наукових досліджень та юридичної освіти. У західноєвропейських університетах ця дисципліна вивчається і викладається вже більше 150 років.

Поява і розвиток порівняльного права - явище таке ж природне і неминуче на певній стадії розвитку суспільства і держави, як і зародження національного права. Вона зумовлена багатьма чинниками, але найбільш важливими з них є ті, які асоціюються з розширенням і поглибленням між різними країнами і народами економічних, торговельних та інших зв'язків, що потребують професійного знання правової системи не тільки своєї країни, але й інших країн, а також уніфікації механізмів правового регулювання.

Життя народів, писав Р. Ієрінга в другій половині XIX ст., В період інтенсивного розвитку зв'язків між різними країнами «не є ізольоване стояння один біля одного». Як і «життя окремих особистостей в державі», вона «є спілкування, система взаємних зіткнень і впливів - дружніх і ворожих, віддача і привласнення, запозичення і повідомлення, коротше - величезний обмін, що охоплює всі сторони людського буття». І це стосується не тільки матеріального світу, але й духовного, правового.

У процесі такого спілкування та обміну інформацією виникає реальна можливість не тільки оцінити переваги та недоліки правових систем інших країн, але і крізь призму цих систем по-новому поглянути на свою власну правову систему, побачити всі її плюси і мінуси, перейняти все краще, що є у правових системах інших країн.

Досягнення успіху будь-якого народу, помічав Р. Ієрінг, точно так само, як і успіх «одиничної особистості», багато в чому пов'язане з «безперервним запозиченням ззовні». Його мова, мистецтво, звичаї, вся його культура, одним словом, «його індивідуальність або національність є, як і тілесний та душевний організм одиничної особистості, продуктом незліченних впливів і запозичень із зовнішнього світу».

Якщо в давнину, продовжував автор, в силу слабких зв'язків та роздробленості народів, кожен з яких «розвивався сам по собі і для себе, незалежно від інших», не було і не могло бути спільною науки права чи історії права, а існувала лише історія прав окремих народів, то в новий час, в новому світі все йде інакше.

В новому світі «історія права отримує вищий політ; тут підноситься вона справді до історії права». В силу постійному взаємозв'язку і взаємодії різних народів один з одним «нитки окремих прав», окремо розвивалися правові системи «не біжать більш поруч, не стикаючись один з одним, але перехрещуються, з'єднуються в одну тканину ...»

В даний час потреба в кооперуванні зусиль юристів різних країн, необхідність в інтеграції та уніфікації законодавства, а отже, і в розвитку порівняльного правознавства не тільки не зменшується, а, навпаки, ще більше зростає. Це пов'язано як з породжуваними самим життям теоретичними проблемами, так і з практичними потребами у розвитку порівняльного державознавства і правознавства.

Співвідносячи останнє з теорією держави і права, необхідно відзначити, що в одних випадках порівняльне право розглядається як складова частина теорії держави і права. Передбачається, що у них спільний понятійний апарат у вигляді таких категорій та понять, як «право», «система права», «норма права», «правові традиції», «правова культура »,«правосвідомість» та ін. Мається на увазі, що у них також спільні цілі та предмет. Порівняльне правознавство ставить своєю метою, писав ще Г.Шершеневич, шляхом порівняння права різних народів «на різних ступенях культури з'ясувати загальні закони розвитку права».

В інших випадках порівняльне право представляється у вигляді самостійної галузі знань і навчальної дисципліни. У зв'язку з цим Ю.Тихомиров цілком справедливо говорить «про особливу зв'язку порівняльного правознавства із загальною теорією держави і права», маючи на увазі відносну самостійність першої дисципліні по відношенню до другої.

Багатьом дослідникам і практикуючим юристам, пише автор, до цього дня здається можливим повністю охопити проблематику порівняльного правознавства рамками загальної теорії держави і права. «Так, таке поглинання можливе, але лише в обмежених межах». Для загальної теорії держави і права важлива інша, більш високої міри абстракції «нормативної концентрації», коли щодо загального та особливого домінуючим є перший елемент у цій парі. Весь правовий різноманітність важко охопити подібним чином, і воно неминуче вимагає свого «правового поля».

Це означає, що порівняльне право як самостійна дисципліна має свій, відмінний від теорії держави і права, предмет, свій метод (порівняльний) і свій понятійний апарат. Що ж до «особливих зв'язків» з теорією держави і права, то суть їх полягає в тому, що обидві ці дисципліни діють в одній і тій же сфері - правовий, користуються загальними, виробленими в рамках теорії держави і права поняттями, переслідують, по суті справи, одні й ті ж цілі і вирішують дуже подібні між собою теоретично і практично значущі завдання.

У свою чергу порівняльне правознавство використовує у своїх дослідженнях досягнення теорії держави і права, передусім понятійний апарат та методологічний арсенал. А весь емпіричний матеріал, що синтезується методами теорії права, особливості практичного застосування досягнень порівняльного правознавства, збирається через поєднання компаративістики із наступними науками правового циклу:

1. Порівняльне правознавство та історія держави і права. Як відомо, історія держави і права вивчає загальні закономірності та специфічні особливості виникнення і функціонування держави і права в певній країні у хронологічній послідовності. Запозичення порівняльним правознавством історичних знань є безперечним: історія впливає на розвиток правової системи країни. Тому використання досягнень науки історії держави і права в компаративістиці є вкрай необхідним. Порівняльне правознавство, зі свого боку, є відповідальним насамперед за постачання для науки історії держави і права порівняльної методології.

2. Порівняльне правознавство і галузеві юридичні науки.

Галузеві науки дуже активно використовують матеріали порівняльного правознавства, зокрема, для поглибленого вивчення національного права, для внесення обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства. У свою чергу порівняльне правознавство (особливо така його частина, як спеціальна галузева компаративістика) повинне спиратися на досягнення галузевих наук. Унаслідок взаємодії порівняльного правознавства та галузевих юридичних наук утворюються порівняльні галузеві навчальні дисципліни (такі як конституційне право зарубіжних країн, порівняльне кримінальне право, порівняльне цивільне право). Сьогодні існує необхідність більш широкого впровадження цих дисциплін у навчальний процес.

3. Порівняльне правознавство і наука міжнародного права. Порівняльне правознавство активно взаємодіє як з міжнародним приватним, так і з міжнародним публічним правом.

Міжнародне приватне право, як відомо, складається з тих норм, що регулюють цивільно-правові відносини і мають міжнародний характер. Воно опосередковано має справу з правовими системами різних держав, оскільки саме в них містяться норми міжнародного приватного права. Ця обставина обумовлює схожість цієї науки з порівняльним правознавством. На думку К. Цвайгерта та X. Кьотца, при сьогоднішньому високому рівні розвитку міжнародних відносин застосування методів міжнародного приватного права є можливим лише з врахуванням висновків порівняльного правознавства.

На відміну від порівняльного правознавства міжнародне приватне право, як правило, має справу з колізійними нормами (тобто дає відповідь на питання, право якої країни підлягає застосуванню в конкретних обставинах), а також з нормами, які безпосередньо регулюють такі міжнародні відносини (норми так званих уніфікованих актів міжнародного приватного права). Об'єктом порівняльного правознавства є норми не тільки приватного (цивільного) права, але й публічного права. Порівняльне правознавство, порівнюючи норми національних правових систем, відповідає, наприклад, на питання, чим вони відрізняються, яке місце вони посідають у національній правовій системі.

Цікаво зазначити, що сьогодні існують спроби видання спільних підручників з міжнародного приватного права і порівняльного правознавства. Саме комплексне вивчення цих дисциплін дає найповніше уявлення про зарубіжне право, що є безперечним підтвердженням тісного взаємозв'язку, який існує між даними науками.

4. В останнє десятиріччя активно формується ще одна, певною мірою відокремлена сфера наукових досліджень, яка претендує на статус самостійної науки, -- порівняльне державознавство. Для нього головним об'єктом дослідження є державний інститут. На відміну від державознавства порівняльне правознавство досліджує державний інститут виключно як елемент правової системи. Крім того, явища державного, політичного характеру цікавлять порівняльне правознавство переважно в тій частині, в якій вони урегульовані правом, тоді як порівняльне державознавство вивчає ці явища як такі, що реально склалися.

Таким чином, порівняльне правознавство як юридична наука займає самостійне місце в системі юридичних наук, активно взаємодіючи з ними.



Висновок

Встановлені загальні закономірності щодо зародження, розвитку, подальшої еволюції порівняльного правознавства дозволяють відзначити, що більш комплексного підрозділу в системі теорії права і не віднайти.

Звичайно, багато хто пропагує теорію про те, що порівняльне правознавство є окремою від теорії права наукою. Проте насправді обидві живлять одне одну: теорія права ставить певні завдання - розгляд питання щодо удосконалення певного явища у вітчизняній правовій системі. Перше, що прийде на думку, - а як же даний елемент працює в зарубіжних країнах. Тому тут на допомогу якраз і приходить юридична компаративістика, що використовує свої специфічні методи для найбільш повного і комплексного наукового пізнання певних правових явищ.

Важливо, що порівняльне правознавство як наука ставить перед собою досить ґрунтовні і далекоглядні цілі, що є логічним продовженням предмету його вивчення і віддзеркаленням методів наукового пізнання.

І нарешті - не такою важливою є суперечка про час виникнення порівняльного правознавства, появу певних праць чи проведення певних конференцій. Не важливо коли, але суспільство, чи краще - його окрема ланка, правова система, усвідомило необхідність зіставлення і пізнання схожих за своєю природою явищ для формування як загальних закономірностей, так і правильної класифікації правових систем.