Цивільний процес

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття, значення і види підсудності

2. Вступна стадія судового засідання

3. Розгляд касаційних скарг і касаційних подань прокурора колегією суддів

4. Порядок розгляду касаційних скарг судової палати

5. Касаційна скарга

Список використаних джерел

1. Поняття, значення і види підсудності

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчості їм цивільних справ називаються підсудністю.

Існує два види підсудності:

1) функціональна (разова);

2) територіальна.

Функціональна - це підсудність, яка визначає компетенцію окремих ланок судової системи на підставі виконуваних ними функцій. Як підвид цієї системи - разова - визначає компетенцію різних ланок судової системи, як суд першої інстанції. Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами.

Загальне правило про визначення підсудності закріплено в ст. 123 ЦПК - всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства розглядаються районними судами, крім тих, що законом віднесені до компетенції інших судових органів (обласні, міжрайонні, військові, суди касаційної і наглядової інстанції). Ч. 2 ст. 123 ЦПК - перелічуються судові органи, які розглядають справи військовослужбовців. Існує така особливість, що підсудність справи визначається залежно від того, дії яких посадових осіб і органів оскаржуються. Міжобласного суду - як суду першої інстанції підсудні всі справи, підвідомчі цивільному судочинству.

За ст. 124 ЦПК цивільні справи, в яких однією із сторін є районний (міський) суд, військовий суд гарнізону, розглядає відповідно Верховний суд Республіки Крим, обласний суд, Київський і Севастопольський міські суди, військовий суд регіону, Військово-Морських Сил. Підсудність цивільних справ, в яких однією із сторін є Верховний суд Республіки Крим, обласний суд, Київський чи Севастопольський міський суд, міжобласний суд, військовий суд регіону, Військово-Морських Сил, визначає Верховний Суд України.

ВС України, як суд першої інстанції розглядає такі справи: 1) по скаргах на рішення центральної виборчої комісії по відмові реєстрації участі партії у виборах; скарга на відмову зареєструвати претендента на кандидатуру Президента; на відмову окружної виборчої комісії в реєстрації ініціативної групи виборців (ст. 243-6 ЦПК) тощо; 2) по заявах про скасування рішення окружної виборчої комісії по реєстрації кандидата на посаду народного депутата України (ст. 243-11 ЦПК); 3) скарги про визнання виборів недійсними (ст. 243-16 ЦПК, ст. 8, 124 КУ, ЗУ "Про вибори народних депутатів"); 4) скарги на рішення, прийняті відносно релігійних організацій (ст. 248 ЦПК).

Цивільні справи розглядаються колегіально та одноособово. Міжрайонні суди утворюються в тих районах, де обрано не достатню кількість судів для розгляду справ колегіально. Отже міжрайонні суди всі справи розглядають колегіально. Одноособово розглядаються всі цивільні справи. Колегіально розглядаються справи по спорах про визнання місця проживання дитини, відібрання дитини, питання, пов`язані з батьківськими правами, виселення, в разі скасування рішення суду. Тому, що це ускладнені категорії справ і вони розглядаються за участю прокурора і органів державного управління. Колегіально також розглядаються справи, якщо в справі об`єднані позовні вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду. Якщо суд наглядової або касаційної інстанцій визнає, що справа є особливо складною, вона розглядається колегіально.

Територіальна підсудність підрозділяється на такі підвиди: 1) загальна; 2) альтернативна; 3) договірна; 4) виключна; 5) по зв`язку справ.

Ст. 125 ЦПК - позови пред`являються за місцем проживання відповідача, тобто загальна підсудність визначає компетенцію суду залежно від знаходження відповідача. Альтернативна підсудність - ст. 126 ЦПК визначає підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути одну і ту ж саму справу (декілька судів однієї ланки). Перелік таких справ є вичерпним. Право вибору місця розгляду справи законодавець віддав позивачеві. Виключна підсудність встановлює, що пред`явлення позову можливе лише у точно визначеному у законі суді.

Правила закріплені в ст. 130 ЦПК. Виключної є підсудність відносно справ, де розглядаються питання, що пов`язані з нерухомим майном (земельні ділянки, будівлі, багаторічні насадження). Ці справи будуть розглядатися в судах за місцем знаходження нерухомого майна або ж за місцем відкриття спадщини. Договірна підсудність встановлюється за згодою сторін. Ст. 129 ЦПК - сторонам надається право встановлювати договірну територіальну підсудність. Особливість полягає в тому, що сторони обмежуються в укладенні угод і визначенні підсудності відносно тих справ, які можуть бути розглянуті тільки за виключною підсудністю (ст. 130 ЦПК).

По зв`язку справ (ст. 131 ЦПК) позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться у різних місцях, пред`являються по місту знаходження одного з відповідачів (вибір до якого суду позивати позовну заяву закріплений законом за позивачем). Якщо по справі подається зустрічна позовна заява, вона розглядається в тому суді, де була розглянута первинна позовна заява. Якщо порушена кримінальна і суд виділив ї в окреме провадження, то в обласному суді кримінальні судді спроможні розглядати цивільні справи, а в більшості випадків ці цивільні позови пред`являються в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності.

Передача справ з одного суду в іншій суди може бути здійснена лише у межах держави. Питання про зміну підсудності можуть вирішувати: голова ВС, його заступники, голови ВС АРК, голови обласних судів, міст Києва та Севастополя, міських судів, голови військових судів регіонів і військово-морських сил. Суб`єктами оскарження є: заінтересовані особи або особи, які беруть участь у розгляді справи. За ініціативою суду питання про зміну підсудності вирішується: 1) якщо суд визнає, що даний конкретний позов зручніше вирішувати за місцем проведення найголовніших дій по справі, які підлягають перевірці; 2) суд змінює підсудність, якщо відповідач, місце проживання якого не відомо, доведе суду, що справу доцільно розглядати за дійсним місцем його проживання. Підсудність може змінюватись і в тому випадку, якщо після відводу судді або його відсторонення від справи, немає в цьому суді суддів, які б могли розглянути справу, тобто справи про зміну підсудності направляються до вищестоящого суду. Питання про підсудність справи вирішується суддею одноособово при прийнятті позовної заяви. Якщо суд не приймає позовну заяву у зв`язку з непідсудністю справи суду, він зобов`язаний згідно ст. 132 ЦПК повернути заяву з мотивованою ухвалою суду. Вона може бути оскаржена в 10 денний термін. Якщо позовна заява подається поштою або суддя дізнався про її непідсудність значно пізніше, ніж вона була прийнята, то суд зобов`язаний переслати заяву з мотивованою ухвалою до того суду, який зможе розглянути справу з мотивованою ухвалою судді. Справа, провадження по якій вже почалося в судовому засіданні, безпосередньо не може передаватися з одного суду до іншого.

Висновок. Отже, розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчості їм цивільних справ називаються підсудністю. Існує два види підсудності: 1) функціональна (разова); 2) територіальна. Функціональна - це підсудність, яка визначає компетенцію окремих ланок судової системи на підставі виконуваних ними функцій. Як підвид цієї системи - разова - визначає компетенцію різних ланок судової системи, як суд першої інстанції. Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами.

Загальне правило про визначення підсудності закріплено в ст. 123 ЦПК - всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства розглядаються районними судами, крім тих, що законом віднесені до компетенції інших судових органів (обласні, міжрайонні, військові, суди касаційної і наглядової інстанції).

2. Вступна стадія судового засідання

Центральною стадією адміністративного судочинства є розгляд справи та ухвалення судового рішення.

Метою стадії судового розгляду є повне, всебічне і об'єктивне з'ясування фактичних обставин справи в судовому засіданні, та ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення в справі на підставі дотримання процесуального законодавства. Досягнення мети судового розгляду можливе лише у випадку здійснення його у суворій відповідності до вимог процесуального законодавства, з дотриманням належної процесуальної форми.

Судовий розгляд складається з чотирьох частин: вступної (підготовчої), безпосереднього розгляду по суті, завершувальної (судові дебати) та прийняття судового рішення. Всі частини мають свої завдання та полягають у здійсненні судом та учасниками процесу певних процесуальних дій, становлять в своїй сукупності єдиний процес.

Вступна частина (підготовча) зумовлює ефективність проведення судового засідання. Процесуальні дії, що їй притаманні, спрямовані на перевірку наявності всіх умов, які необхідні для розгляду й вирішення адміністративної справи в даному судовому засіданні (чи може справа бути розглянута за такого складу суду, за такої явки учасників процесу, при наявності таких доказів).

Судове засідання відкриває головуючий, який оголошує, яка справа буде розглядатись.

Після цього він роз'яснює перекладачеві його права і обов'язки та попереджає його під розписку про кримінальну відповідальність за заздалегідь неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Потім головуючий приводить перекладача до присяги. Присяга проголошується перекладачем усно, після чого він підписується під текстом присяги. Підписаний перекладачем текст присяги та розписка приєднуються до справи. Такий порядок судового розгляду зумовлений тим, що всі процесуальні дії мають бути зрозумілими для учасників процесу, а це вимагає участі в адміністративній справі належним чином допущеного перекладача.

Секретар судового засідання повідомляє суд про здійснення повного фіксування судового процесу, про умови фіксування (розташування мікрофонів та необхідність промовця говорити в мікрофон, недопустимість одночасних виступів учасників судового процесу, дотримання тиші в залі судового засідання). Судовий розгляд адміністративної справи відбувається з повним фіксуванням процесу технічними засобами.

Секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручені повістки тим, хто не з'явився, та які є відомості про причини їх неприбуття.

Суд встановлює особу тих учасників, що з'явилися, а також перевіряє повноваження посадових, службових осіб і представників, зокрема перевіряється правильність оформлення повноважень представників, вивчається коло їх повноважень.

Головуючий у судовому засіданні оголошує склад суду, а також прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі та прибули в судове засідання, їх право заявляти відводи. Склад суду під час розгляду та вирішення адміністративної справи є незмінним й в разі неможливості судового розгляду одним із суддів до судового розгляду залучається інший суддя і розгляд справи починається спочатку.

Право осіб, які є учасниками процесу, заявляти відводи спрямовано на забезпечення об'єктивності розгляду справи, створює впевненість, що справа буде розглянута та вирішена у точній відповідності до вимог процесуального та матеріального законів, у точній відповідності з дійсними процесуальними правами та обов'язками цих осіб.

Головуючий у судовому засіданні роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки, також зазначеним особам видається пам'ятка про їхні права та обов'язки.

Експерту та спеціалісту головуючим також роз'яснюються їх права та обов'язки. А експерта, крім цього, головуючий попереджає під розписку про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків або за надання завідомо неправдивого висновку. Це пояснюється відмінністю статусу експерта та спеціаліста в судовому процесі та різним значенням результату їх процесуальної діяльності. Так, висновок експерта є доказом по справі, а спеціаліст надає лише допомогу в формі консультацій чи письмових роз'яснень, що не замінює висновку експерта та не має сили доказу. Також, головуючий приводить експерта до присяги. Присяга проголошується експертом усно, після чого він підписує текст присяги. Дія присяги поширюється й на ті випадки, коли висновок був складений до проголошення присяги. Підписаний експертом текст присяги та розписка приєднуються до справи. Якщо експертиза призначається під час судового розгляду, права, обов'язки експерта і його відповідальність роз'яснюється головуючим одразу після залучення його до участі у судовому процесі.

Після роз'яснення учасникам процесу їх процесуальних прав та обов'язків, суд вирішує клопотання по справі. Клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом негайно після того, як буде заслухана думка решти присутніх осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню протягом судового розгляду справи. Клопотання полягає у зверненій до суду заяві, що містить прохання особи, яка бере участь у розгляді справи, про здійснення певних процесуальних дій, що потрібні для правильного вирішення справи.

Зазначений порядок проведення вступної (підготовчої) частини судового розгляду буде мати місце, якщо по справі не буде виявлено перешкод для проведення судового засідання. Але в деяких випадках існують умови, що перешкоджають нормальному розвитку процесу. Такими умовами є:

1) неприбуття у судове засідання сторони (сторін) або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені повістки;

2) неприбуття у судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

3) неприбуття у судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

4) неприбуття особи, яка бере участь у справі, якщо суд визнав обов`язковою особисту участь цієї особи у судовому розгляді. Викликати сторони для особистих пояснень можна і тоді, коли у судовому розгляді беруть участь їхні представники.

В зазначених випадках суд відкладає розгляд справи. Відкладення розгляду справи є перервою судового розгляду на певно визначений строк для забезпечення умов правильного розгляду та вирішення справи по суті.

Нез`явлення в судове засідання без поважних причин представника або неповідомлення ним про причини нез`явлення не є перешкодою для розгляду справи. Проте за клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.

У разі повторного неприбуття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Вищезазначені наслідки застосовуються й у разі, якщо сторона без поважних причин залишить зал судового засідання.

Якщо у судове засідання не з'явилися свідок, експерт, спеціаліст суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про можливість продовження розгляду справи у відсутності свідка, експерта, спеціаліста, які не прибули, та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про оголошення перерви. Таким чином, можна зробити висновок, що неприбуття зазначених осіб в жодному разі не буде підставою для відкладення розгляду справи.

Після виконання перелічених дій суд переходить до розгляду справи по суті.

Висновок. Судовий розгляд складається з чотирьох частин: вступної (підготовчої), безпосереднього розгляду по суті, завершальної (судові дебати) та прийняття судового рішення. Всі частини мають свої завдання та полягають у здійсненні судом та учасниками процесу певних процесуальних дій, становлять в своїй сукупності єдиний процес.

Вступна частина (підготовча) зумовлює ефективність проведення судового засідання. Процесуальні дії, що їй притаманні, спрямовані на перевірку наявності всіх умов, які необхідні для розгляду й вирішення адміністративної справи в даному судовому засіданні (чи може справа бути розглянута за такого складу суду, за такої явки учасників процесу, при наявності таких доказів).

підсудність судовий засідання касаційний скарга

3. Розгляд касаційних скарг і касаційних подань прокурора колегією суддів

Загальні правила щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції сформульовані у ст. 320 та 333 ЦПК і передбачають таке:

а) суд касаційної інстанції перевіряє лише законність судових рішень, тобто правильність застосування норм матеріального або процесуального права;

б) перевірка законності судових рішень здійснюється в межах доводів касаційної скарги (касаційного подання прокурора) і позовної вимог, заявлених у суді першої інстанції;

в) перевірка законності судових рішень реалізується лише на підставі наявних у справі матеріалів;

г) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини (факти), що не були зазначені в рішенні чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів наді іншими;

д) суд касаційної інстанції нових доказів не досліджує.

Із введенням у цивільний процес інституту касації та встановленням процедури розгляду справ у касаційному порядку виникло запитання: чи повинен суд, який розглядає справу в касаційному провадженні, перевіряти обґрунтованість оскаржуваного рішення?

Відповідно до ст. 202 ЦПК рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Поняття "законність рішення" та "обґрунтованість рішення" тісно пов'язані між собою, а відмінності між ними досить умовні. У широкому розумінні будь-яке необґрунтоване рішення не може бути визнано законним. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -- на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повною мірою відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності й підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З наведеного вище роз'яснення випливає, що деякі категорії законності та обґрунтованості збігаються. Це стосується вимог про точне дотримання норм процесуального права при розгляді й вирішенні судами цивільних справ (при наданні, дослідженні, оцінці доказів і встановленні на їх основі обставин справи).

Таким чином, суд, який розглядає справу в касаційному порядку, повинен приділяти увагу фактичній стороні справи, однак лише через призму критеріїв законності ухваленого рішення -- шляхом перевірки дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, котрі встановлюють правила доведення; розподілу обов'язків доведення; належності й допустимості доказів: порядку збирання, надання і дослідження їх тощо. Наприклад, згідно зі ст. 62 Конституції України при здійсненні правосуддя не допускається використання доказів, отриманих незаконним шляхом. Отже, якщо суд ухвалить рішення на основі таких доказів, то він порушить норми процесуального права, якими регламентується порядок отримання доказів. Зазначене порушення повинно бути визнано істотним, якщо на основі таких доказів установлені фактичні обставини справи, що дає підстави вважати ніби воно призвело до неправильного вирішення справи (ст. 336 ЦПК).

У такому разі рішення підлягає скасуванню як незаконне, хоча порушення допущене судом при встановленні фактичної сторони справи.

Законом (ст. 328-330 ЦПК) врегульовано порядок і строки проведення первинних процесуальних дій судом касаційної інстанції, які передують розглядові справи судовою палатою. Справа, що надійшла до суду касаційної інстанції, передається в порядку черговості судді-доповідачу, який протягом десятиденного строку не лише встановлює наявність касаційних підстав для перегляду справи, а й перевіряє виконання судом першої інстанції комплексу процесуальних дій, передбачених ст. 323, 324 ЦПК. Встановивши, що на порушення вимог закону суд першої інстанції не виконав або неналежним чином виконав процесуальні дії, пов'язані з підготовкою справи для надсилання її до суду касаційної інстанції, суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що приймає ухвалу. Суддею-доповідачем не може бути суддя, який раніше бра участь у вирішенні цієї справи в суді першої та апеляційної інстанції (ст. 21 ЦПК).

Відповідно до ст. 328 ЦПК справа обов'язково переглядається складом судової палати, якщо: наведені у скарзі (поданні прокурора) доводи містять ознаки неправильного застосування судом пор процесуального права, що тягне скасування ухваленого рішення; касаційному провадженні перебуває справа аналогічного характеру суд допустив інше застосування закону, ніж касаційна інстанція, при розгляді справи аналогічного характеру; справа по першій інстанції розглянута апеляційним судом. Крім зазначених підстав, справа може бути передана на розгляд судової палати, якщо оскаржуване рішення має важливе значення для забезпечення однакового застосування закону судами України, а також якщо наведені у скарзі доводи дають підстави для висновку, що неправильне застосування судами норм матеріального або процесуального права призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Засада диспозитивності діє не лише в суді першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до ст. 327 ЦПК особа, котра подала скаргу (подання), має право відкликати її, у зв'язку з чим суд, який вирішує питання про допуск справи до касаційного розгляду, приймає ухвалу про повернення зазначених процесуальних документів.

На стадії допуску справи до касаційного розгляду питання про її передачу на розгляд судової палати вирішується судом у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без виклику осіб, які беруть участь у справі. Якщо колегія суддів дійде висновку про відсутність підстав для перегляду ухвалених у справі рішень, нею приймається ухвала про відмову в задоволенні скарги (подання). В цьому разі колегія суддів, діючи як суд касаційної інстанції, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права і ухвалює процесуальний документ, яким розгляд справи в касаційній інстанції завершується. Ухвала підписується всім складом суддів колегії та оскарженню не підлягає, а справа повертається до суду першої інстанції. Копію ухвали протягом трьох днів канцелярія надсилає особам, які беруть участь у справі.

Передача справи на касаційний розгляд судової палати можлива за наявності згоди на це всього складу суддів. Справа підлягає передачі на розгляд судової палати, якщо хоча б один суддя складу суду дійшов такого висновку. При позитивному вирішенні питання справа передається судді-доповідачу для підготовки доповіді, в якій викладаються обставини, необхідні для прийняття рішення судовою палатою.

Подача касаційної скарги (касаційного подання прокурора) на судові рішення, що набрали чинності, не перешкоджає їх виконанню. Разом з тим ст. 329 ЦПК передбачено можливість зупинення виконання судових рішень колегією суддів у разі передачі справи на розгляд судової палати до закінчення касаційного провадження. Таке правило введене з метою захисту інтересів відповідача, якщо його права порушені. На практиці при скасуванні рішення, яке виконано, не завжди є можливість допустити поворот виконання, наприклад, за відсутністю в позивача переданого йому майна. Приведення сторін у попередній стан може бути вкрай ускладненим, а в деяких випадках навіть неможливим.

Відповідно до ст. 420, 422 ЦПК у певних категоріях справ, що переглядаються в касаційному порядку, взагалі не допускається поворот виконання скасованого рішення, крім випадків, коли воно було обґрунтовано на підроблених документах або навмисне неправдивих відомостях позивача (про стягнення аліментів, заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових відносин).

Не підлягають зупиненню виконання судові рішення, які на підставі імперативного припису закону або рішення суду в межах наданих йому прав підлягають негайному виконанню (ст. 217, 218 ЦПК).

Зупинення виконання рішення неможливе й тоді, коли воно вже виконане. У такому разі зазначена процесуальна дія є безпредметною. В разі перегляду в касаційному порядку виконаного рішення та наступної відмови в позові питання про поворот виконання вирішується в порядку, передбаченому ст. 420-422 ЦПК. Таким чином, перш ніж вирішити питання щодо зупинення виконання рішення, колегія суддів повинна переконатися, що воно не виконане.

Як показує практика, інколи з проханням про зупинення виконання рішення при оскарженні його в касаційному порядку звертаються позивачі, яким у задоволенні позову відмовлено (наприклад, у позові про визнання угоди недійсною, виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловою площею, тощо). Зупинення виконання таких рішень також є неможливим, оскільки вони не підлягають примусовому виконанню.

З урахуванням дії диспозитивності в цивільному процесі зупинення виконання рішення можливе лише на прохання відповідача, яким оскаржується рішення місцевого або апеляційного суду, а не із власної ініціативи суду касаційної інстанції.

Оскільки з ухваленням судом касаційної інстанції рішення провадження у справі вважається закінченим, із цього моменту зупинення виконання рішення автоматично втрачає силу (якщо справа не передається на новий розгляд) і для скасування зупинення не вимагається прийняття нового процесуального документа.

Висновок. Загальні правила щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції сформульовані у ст. 320 та 333 ЦПК і передбачають таке:

а) суд касаційної інстанції перевіряє лише законність судових рішень, тобто правильність застосування норм матеріального або процесуального права;

б) перевірка законності судових рішень здійснюється в межах доводів касаційної скарги (касаційного подання прокурора) і позовної вимог, заявлених у суді першої інстанції;

в) перевірка законності судових рішень реалізується лише на підставі наявних у справі матеріалів;

г) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини (факти), що не були зазначені в рішенні чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів наді іншими;

д) суд касаційної інстанції нових доказів не досліджує.

4. Порядок розгляду касаційних скарг судової палати

Справа, передана колегією суддів для розгляду складом судової палати, разом із підготовленою доповіддю судді-доповідача розглядається усім складом палати або не менш ніж двома третинами суддів судової палати з цивільних справ Верховного Суду Україні (ст. 329-331 ЦПК).

Дата розгляду справи визначається з таким розрахунком, щоб судді палати мали достатньо часу для ознайомлення з підготовленою суддею-доповідачем доповіддю та матеріалами справи.

Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце її розгляду шляхом надіслання повістки (ст. 90, 331 ЦПК).

Судові рішення переглядаються в касаційному порядку з дотриманням основних засад цивільного процесуального права: здійснення правосуддя виключно судом, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, колегіальність розгляду справ. законність, диспозитивність, змагальність, гласність судового процесу тощо.

Деякі з перелічених і не перелічених засад діють при розгляді справ у касаційному порядку не повною мірою. Це, зокрема, стосується таких засад, як безпосередність, усність, диспозитивність змагальність.

Керівництво ходом судового розгляду покладено на головуючого, функції якого при розгляді справи в касаційному порядку виконує заступник Голови Верховного Суду або голова судової палати (ст. 52, 53 Закону "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р.). Як і при розгляді справи в суді першої інстанції (ст. 162 ЦПК), на головуючого в касаційній інстанції покладається обов'язок створення ситуації, яка сприяла б не лише забезпеченню дотримання процедури розгляду справи, а й дотриманню культури судового процесу. Розпорядження головуючого є обов'язковими для всіх учасників процесу, а також для осіб, присутніх у залі засідання. Учасники процесу -- особи, які беруть участь у справі, їхні представники, перекладачі -- мають право висловлювати свої заперечення щодо дій головуючого. Такі заперечення розглядаються усім складом палати, при цьому судді мають право отримати від головуючого пояснення його дій. Особи, які беруть участь у справі, представники, перекладачі звертаються до суду та дають свої пояснення стоячи. Відступ від цього правила допускається з дозволу головуючого.

Особі, яка порушує порядок під час розгляду справи, головуючий від імені суду робить зауваження. В разі невиконання розпорядження головуючого або порушення порядку під час судового засідання до вишніх осіб можуть бути застосовані відповідні заходи, передбачені ст. 164 ЦПК (за аналогією).

Відповідно до ст. 331 ЦПК головуючий відкриває судове засідання, оголошує, яка справа, за чиєю скаргою чи поданням та на рішення якого суду розглядається. При цьому перевіряє, чи надіслані особам, які брали участь у справі, повідомлення про час і місце її розгляду, хто із зазначених осіб або їхніх представників з'явився, встановлює їх особу, а також повноваження представників та адвокатів.

Погоджений із суддями палати час для надання пояснень особами, які беруть участь у справі, доводиться головуючим до відома на початку судового засідання, після роз'яснення процесуальних прав і обов'язків. При цьому для всіх учасників процесу встановлюється однаковий регламент. Заявлені відводи, а також клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, з усіх питань, пов'язаних із розглядом справи, вирішуються судовою палатою після заслуховуваної думки інших осіб, які беруть участь у справі, в установленому порядку.

Неявка в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, повідомлених у встановленому порядку про час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Разом з тим суд може відкласти розгляд справи в разі неявки в судове засідання особи, яка бере в ній участь, щодо якої немає відомостей, що їй вручено повістку, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки будуть визнані судом поважними. Зазначене правило повною мірою стосується усіх осіб, які беруть участь у справі.

Розгляд касаційної скарги (касаційного подання прокурора) розпочинається доповіддю судді-доповідача. Чітко й повно викладена доповідь у справі не лише дає потрібний напрямок перевірки законності рішення суду першої чи апеляційної інстанції, а й допомагає особам, присутнім у залі засідання, краще зрозуміти все, що відбувається. Пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились у судове засідання, судова палата заслуховує після доповіді справи. При цьому зазначені особи мають право посилатися лише на ті докази, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

Законом установлено черговість надання пояснень: першою дає пояснення сторона, що подала касаційну скаргу: якщо рішення оскаржили обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Інші особи, які беруть участь у справі, дають пояснення у послідовності, встановленій для сторін. Судді палати можуть ставити запитання будь-кому з осіб, які беруть участь у розгляді справи.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, та дослідивши матеріали справи, судова палата в нарадчій кімнаті ухвалює відповідне рішення, яке проголошується за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК.

Усі питання в суді касаційної інстанції вирішуються суддями палати більшістю голосів (ст. 17 ЦПК), і жоден із суддів не має права утриматися від висловлювання думки щодо обговорюваних питань та правильності оскаржуваного рішення (ст. 341 ЦПК).

У разі потреби при розгляді справи може бути оголошено перерву або відкладено розгляд. Новий розгляд справи після її відкладення починається відповідно до ст. 331 ЦПК.

Можлива ситуація, коли кількість голосів, поданих "за" і "проти" задоволення касаційної скарги (подання), однакова. Процедура вирішення цього питання чинним ЦПК не врегульована, тому в такому разі судова палата повинна відкласти розгляд справи для додаткового вивчення спірних питань та узгодження позицій.

Висновок. Справа, передана колегією суддів для розгляду складом судової палати, разом із підготовленою доповіддю судді-доповідача розглядається усім складом палати або не менш ніж двома третинами суддів судової палати з цивільних справ Верховного Суду Україні (ст. 329-331 ЦПК).

Судові рішення переглядаються в касаційному порядку з дотриманням основних засад цивільного процесуального права: здійснення правосуддя виключно судом, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, колегіальність розгляду справ. законність, диспозитивність, змагальність, гласність судового процесу тощо.

Усі питання в суді касаційної інстанції вирішуються суддями палати більшістю голосів (ст. 17 ЦПК), і жоден із суддів не має права утриматися від висловлювання думки щодо обговорюваних питань та правильності оскаржуваного рішення (ст. 341 ЦПК).

5. Касаційна скарга

Верховний Суд України

01001, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4-а

Позивачі:

Бойчук Ігор Володимирович

79000, м. Львів вул. Липнева 11/22

Киш Іванна Петрівна

79000, м. Львів вул. Липнева 11/22

Відповідач: КП "Зоря"

79000, м. Львів, вул. Каштанова, 8

КАСАЦІЙНА СКАРГА

(на рішення Личаківського районного суду м. Львова

по справі про виселення з житлового приміщення)

Позивач - КП "Зоря" звернувся до суду з позовом до Бойчук Ігоря Володимировича та Киш Іванни Петрівни, про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла. Личаківський районний суд м. Львова від 16.10.2006 р. по справі № 2-2438/06 позов задовольнив, вирішив виселити відповідачів без надання іншого житла з кімнати №22 в гуртожитку КП "Зоря", розташованому за адресою м. Львів, вул. Липнева 11.

Апеляційний суд м. Львова залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Винесене рішення ми вважаємо незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене на неповно з'ясованих обставинах справи та з порушеннями норм матеріального та процесуального права.

На підставі ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, на що суд не звернув належної уваги, а саме:

1. Всупереч Постанові Пленуму Верховного Суду України від № 2 від 12.04.85 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" п. 22 не було встановлено належним чином, чи є будинок № 11 по вул. Липневій в місті Львові гуртожитком.

2. Всупереч тій же Постанові не було встановлено належним чином, чи будинок № 11 Липневій в місті Львові зареєстрований як гуртожиток у виконкомі районної в місті Ради.

3. Всупереч тій же Постанові не було встановлено належним чином, чи є дозвіл санепідстанції на заселення будинку Липневій в місті Львові як гуртожитку.

4. Не досліджені обставини, які свідчать про наявність або відсутність права власності на будинок №11 по вул. Липневій в місті Львові, про його реєстрацію в БТІ відповідно до ст. 182 ЦК України.

Надані позивачем матеріали не можуть вважатися належними доказами, оскільки мають відношення до подій 50-річної давності у державі, яка припинила своє існування, а право власності на спірний будинок не було оформлене належним чином відповідно до законодавства України.

В матеріалах справи також відсутні докази про державну реєстрацію юридичної особи КП "Зоря", від імені якої позовна заява подана до суду.

Крім того, у попередньому судовому засіданні (протокол від 23.06.2007 р., а.с. 35) всупереч вимогам п. 3 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд не визначив факти, які визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Так, позивач не підтвердив, а суд не встановив, чи є КП "Зоря" власником будинку № 11 по вул. Липневій в місті Львові чи не відчужений цей будинок, чи не переданий він в оренду тощо.

Суд взагалі не дослідив цю обставину. Слід зазначити, що Указом Президента України від 09.12.97 № 1342/97 затверджено Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, яким на Комітет покладено здійснення функцій координації і нормативно-методичного забезпечення діяльності БТІ та впровадження державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

На виконання Указу Президента наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.98 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 р. за № 399/2839, затверджена Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб. Інструкція діє на всій території України і є обов'язковою для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності.

Відповідно до п.1.4 Інструкції державній реєстрації в БТІ підлягають об'єкти нерухомості, розташовані на всій території України. А п.1.6 встановлює, що державна реєстрація в БТІ є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація згідно з п. 2.2 Інструкції поділяється на первинну та поточну. Коли об'єкт нерухомості вперше записується в реєстрову книгу, то під тим же реєстровим номером записується і суб'єкт права власності - фізична чи юридична особа (п. 2.3). Поточна реєстрація - це реєстрація переходу права власності від одних власників до інших (п. 2.5). Вона провадиться в тій самій реєстровій книзі і під тим самим реєстровим номером, за яким провадилася первинна реєстрація об'єкта нерухомості (п. 2.6). Поточна реєстрація права власності, як і первинна, провадиться на підставі правовстановлюючих документів, передбачених додатком 1 до цієї Інструкції (п. 2.7). До таких документів, зокрема, відносяться накази органів Фонду державного майна з додатком - переліком об'єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об'єктів акціонерним товариствам.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею місцевими органами державної виконавчої влади або місцевого самоврядування свідоцтва на право власності регламентований п. 4.1 Інструкції, зокрема, фізичним та юридичним особам, прийнятим у співзасновники підприємства, які внесли в статутний фонд цього підприємства об'єкт нерухомого майна.

У подальшому наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., зареєстрованим там же 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, затверджено нині діюче Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яким підтверджені основні приписи попередньої Інструкції. Зокрема, п. 6.1 Положення передбачає оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади або місцевого самоврядування зокрема юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідних органів з заявами про оформлення свідоцтва на право власності, не отримав належним чином оформлених правовстановлюючих документів на будинок № 11 по Липневій в місті Львові після реєстрації КП (відсутній наказ ФДМУ про передачу у власність товариству житлового будинку), а також не звертався до БТІ з заявою про реєстрацію права власності.

В матеріалах справи відсутні також реєстраційні документи, що підтверджують статус КП "Зоря", як юридичної особи, не наданий затверджений Статут, невідомий склад засновників, мета та цілі діяльності товариства, наявність виду діяльності по утриманню житлового фонду, не встановлена наявність ліцензій на надання житлово-комунальних послуг тощо.

За таких обставин, у відсутності правовстановлюючих документів, зареєстрованих в БТІ, нерухоме майно слід вважати безхазяйним і таким, що відповідно до ст. 335 ЦК України може бути передане за рішенням суду у комунальну власність. Тому суд не мав законодавчих підстав ухвалювати оскаржуване рішення про виселення відповідачів з будинку, на який не оформлено та не зареєстроване належним чином право власності.

Апеляційний суд, розглядаючи скаргу на рішення суду першої інстанції, не врахував положення Закону України "Про житловий фонд соціального призначення", згідно з яким (ст.ст. 1, 2, 10) громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту, соціальне житло надається безплатно. Апеляційний суд не повернув справу у суд першої інстанції на повторний розгляд з вимогою врахувати норми зазначеного Закону та залучити до розгляду справи місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, які відповідно до ст. 4 Закону є суб'єктами правовідносин у даній сфері.

З урахуванням викладеного вище та суттєвим порушенням судом норм матеріального і процесуального права, які привели в свою чергу до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, керуючись ст.ст. 324, 328, 335 ЦПК України. ?

Просимо Верховний суд:

1. Прийняти до розгляду цю касаційну скаргу.

2. Постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції у справі за позовом КП "Зоря" до Бойчук Ігоря Володимировича та Киш Іванни Петрівни про виселення із кімнати гуртожитку без надання іншого житла і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Додатки:

1. Копія рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16.10.2006 р. по справі № 2-2438/06

2. Копія ухвали Апеляційного суду мЛьвова від 26.02.2007 р. по справі № 22-9883.

3. Копія касаційної скарги

4. Клопотання про зупинення виконання рішення суду.

5. Квитанції про сплату держмита та судового збору

20 січня 2008 року (підпис) Бойчук І.В.

(підпис) Киш І.П.

Список використаних джерел

підсудність судовий засідання касаційний скарга

1. Конституція України. Прийнята 28 червня 1996 року. - К.: Парламентське видавництво.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Атіка, 2007.

3. Костюченко О.Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України// Юрист. - 2005. - № 4. - С. 11-13.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ За ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка. - К.: Юрисконсульт, 2007. - 336 с.

5. Лобойко Л.М. Стадії кримінального процесу. - К.: Юридична книга, 2005. - 205 с.

6. Маляренко В.Т. Про подання апеляцій на судові рішення у кримінальних справах// Вісник Верховного суду України. - 2002. - № 1. - С. 11-12.

7. Сліпченко В. Завдання апеляційного провадження як форми судового контролю на стадії досудового розслідування// Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 10. - С. 9-11.

8. Тертишніков В.М. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. - Харків, 2007. - 265 с.

9. Черечукина Л. Судебный контроль за до судебным производством. - Луганск, 1998. - 211 с.

Размещено на Allbest.ru